АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................……………4
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ
1.1. Історія зародження та розвитку апеляційного оскарження
на території України..........................................................................…………14
1.2. Поняття і значення апеляційного оскарження .....................………….37
1.3. Об’єкт і предмет апеляційного оскарження.........................…………..51
1. 4. Окреме оскарження постанов судді та ухвал суду.............………….75
Висновки до I розділу……………………………………………………….83
РОЗДІЛ II. СУБ’ЄКТИ І МЕЖІ АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ
СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
2.1. Коло суб’єктів апеляційного оскарження судових рішень…………….89
2.2. Апеляційне оскарження судового рішення засудженим……………….93
2.3. Апеляційне оскарження судового рішення виправданим………………98
2.4.Щодо можливості подання апеляції особою, до якої
застосовано примусовий захід медичного характеру………………………100
2.5.Забезпечення права на захист обвинуваченого, підсудного,
засудженого, виправданого при апеляційному оскарженні судових рішень………………………………………………………………………………102
2.5.1. Допуск особи як захисника до участі в справі на етапі
апеляційного оскарження……………………………………………………..105
2.5.2. Щодо можливості реалізації захисником, який не брав участь
у розгляді справи судом першої інстанції, права на подання апеляції………………………………………………………………………………115
2.6. Подання апеляції прокурором……………………………………………121
2.7. Апеляційне оскарження судового рішення потерпілим
та його представником………………………………………………………132
Висновки до II розділу………………………………………………………136
РОЗДІЛ III. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК І СТРОКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ
3.1. Форма та зміст апеляції...........................................................…………143
3.2. Порядок і строки подання апеляції .............................………………..156
3.3. Процесуальні наслідки подання апеляції...........................……………179
Висновки до III розділу...........................................................................……182
ВИСНОВКИ…………………………………………………… ………….184
Список використаних джерел.......................................................………….190
Додатки..........................................................................................……………229

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю вдосконалення процедури апеляційного оскарження в кримінальному процесі України з урахуванням положень Конституції України 1996 року, міжнародно-правових актів у галузі прав людини і судочинства щодо забезпечення захисту прав особи у кримінальному судочинстві, підвищення його ефективності. Питання апеляційного оскарження судових рішень у вітчизняній науці кримінального процесу України є малодослідженими. Оскільки інститут апеляційного оскарження був ліквідований у 1917 році із встановленням Радянської влади на українських землях і відроджений на підставі Конституції України 1996 року у кримінально-процесуальному законодавстві України тільки у 2001 році, було забуто багато історичних теоретичних і практичних надбань у цьому питанні, що викликає, як показує судова практика, проблеми не лише теоретичного, а й практичного характеру, які потребують невідкладного вирішення. Тому нагальним є комплексне дослідження процесу зародження та історичного розвитку апеляційного оскарження на українських землях, існуючих теоретичних позицій, міжнародно-правових актів, вітчизняного та іноземного законодавства, судової практики і статистики з цього питання, що має сприяти реформуванню та вдосконаленню термінологічної бази, порядку, форми та змісту апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження проблем прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України" № 01 БФ 042-01 за третім наукових підрозділом "Спеціально-правові способи захисту прав та свобод громадян України" та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, які дозволяють розв’язати важливу проблему – вдосконалення процедури апеляційного оскарження в кримінальному процесі України. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання: 1) дослідити історію зародження та розвитку апеляційного оскарження в кримінальних справах на території України; 2) проаналізувати міжнародно-правові документи на предмет проголошення та гарантій реалізації права на перегляд судового рішення; 3) дослідити можливості й шляхи втілення міжнародних правових стандартів у цьому питанні в національне законодавство та вдосконалення судової практики; 4) вивчити та проаналізувати досягнення юридичної науки та судової практики у питанні апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України; 5) проаналізувати відповідні положення кримінально-процесуального законодавства інших держав з метою запозичення позитивного досвіду цих країн у питанні правового регулювання апеляційного оскарження; 6) вивчити основні процесуальні та методологічні проблеми реалізації права на апеляційне оскарження судових рішень в Україні; 7) розробити наукові положення щодо вдосконалення процесуального законодавства в цьому питанні та практики його застосування; 8) запропонувати надійний кримінально-процесуальний механізм захисту і реалізації права сторін та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення, на його апеляційне оскарження; 9) внести пропозиції щодо вдосконалення процедури апеляційного оскарження у кримінальному процесі України: процесуальної форми, визначення строків оскарження та порядку їх поновлення, кола суб'єктів апеляційного оскарження, меж їх процесуальних можливостей щодо оскарження судового рішення.
Об’єктом дослідження є зародження, історичний розвиток та сучасний стан апеляційного оскарження судових рішень у кримінальних справах на території України.
Предметом дослідження є пам’ятки українського права з питань оскарження судових рішень до вищих судів, міжнародно-правові акти, чинне кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав, Проект нового КПК України, практика та статистика апеляційних судів України з питань апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об’єкта та предмета дослідження. Дослідження проводилося з використанням таких методів пізнання, як історичний (у процесі дослідження законодавства та монографічних джерел минулих століть): логіко-граматичний (при тлумаченні понять кримінально-процесуального законодавства “апеляція”, “апеляційне оскарження”, “суб’єкти оскарження”, “форма, зміст, межі оскарження” та ін.); аналітичний (при необхідності обгрунтування, доведення, спростування тих чи інших позицій); порівняльно-правовий (у процесі порівняння положень глав 29, 30 КПК України “Подача апеляції” та “Розгляд справ за апеляцією” з відповідними положеннями глав 50, 51 Проекту КПК України (в редакції від 28.11.2003 р.) та кримінально-процесуального законодавства деяких зарубіжних країн; статистичний (при узагальненні й аналізі даних судової практики та судової статистики про апеляційне оскарження та розгляд); системно-структурний (у процесі оцінки та внесення пропозицій щодо визначення структури та змісту глав Проекту КПК України, які регулюють питання апеляційного оскарження та розгляду).
Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вчених-процесуалістів колишньої Російської імперії: І.Я. Фойницького, М.В. Давидова, В. Случевського, С.І. Вікторського, колишнього СРСР та сучасної України: Л.О. Богословської, Т.В. Варфоломеєвої, І.В. Вернидубова, М.М. Гродзинського, Ю.М. Грошевого, А.Я. Груна, В.М. Коваля, Є.Г. Коваленка, Є.Г. Мартинчика, М.М. Михеєнка, В.Т. Маляренка, В.П. Маслова, О.Р. Михайленка, В.В. Молдована, Г.М. Омельяненко, М.І. Сірого, Н.П. Сизої, І.Д. Перлова, П.П. Пилипчука, В.А. Познанського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, А.Л. Ципкіна, М.О. Чельцова-Бебутова, В.П. Шибіки, В.І. Шишкіна; країн СНД: С.В. Боботова, К.Ф. Гуценка, Л.В. Головка, Г.М. Разінкиної, А.К. Романова, А.П. Рижакова, А.В. Смирнова, Б.А. Филимонова; інших держав, зокрема В. Бернхема, Р. Давіда, Р. Уолкера.
Нормативно-правову базу становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, чинне кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав (Великобританії, США, ФРН, Франції, Іспанії, Російської Федерації та Молдови), Проект нового КПК України, історичні та спеціальні джерела з питань перегляду судових рішень, зокрема апеляційного.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять:1) статистичні дані Верховного Суду України щодо справ, розглянутих за апеляціями у 2001-2004 р.р; 2) результати узагальнення, проведеного Верховним Судом України у 2003 р. за участю дисертантки, судової практики та статистики розгляду 17000 кримінальних справ в апеляційному порядку Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами міст Києва і Севастополя, апеляційними судами всіх областей, військовими апеляційними судами регіонів та апеляційним судом Військово-Морських Сил України; 3) результати анкетування понад 400 суддів 31 апеляційного суду зі спірних та проблемних питань застосування кримінально-процесуального законодавства України в частині апеляційного оскарження та розгляду; 4) особистий практичний досвід роботи дисертантки у 1984-1997 р.р. на посадах: секретаря судового засідання, консультанта, старшого консультанта судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, а з 1997р. - адвокатом і викладачем Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукова новизна дослідження та його результатів полягає в тому, що вперше в науці кримінального процесу України на дисертаційному рівні здійснено комплексне наукове дослідження апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України. Дослідження проведено на основі історичного досвіду та новітніх досягнень процесуальної науки, норм міжнародного права, з внесенням пропозицій щодо розв’язання проблем цього виду оскарження.
Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження, які характеризують його новизну, є такі основні положення, висновки та пропозиції:
1. Апеляційне оскарження виникає при побудові судової системи за принципом ієрархічності (інстанційності) з можливістю повного перегляду судового рішення шляхом нового розгляду справи судом вищого рівня. У зв’язку з цим вперше в науці кримінально-процесуального права дисертанткою робиться висновок, що апеляційне оскарження зародилося на українських землях за часів Київської Русі. Подальше вдосконалення цього процесуального інституту відбулось у процесі історичного розвитку права на українських землях.
2. Апеляційне оскарження є різновидом оскарження в загальній системі видів оскарження судових рішень в кримінальних справах, який визначається особливістю приводів, умов, предмета, суб’єктів, форми, змісту, строків та порядку оскарження. Дається визначення поняття апеляційного оскарження як звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, з проханням про його перегляд. Уніфікованою формою звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, про незгоду з ним є апеляція. За своїм змістом апеляційне оскарження є невід’ємною частиною апеляційного провадження поряд з розглядом справи за апеляцією. Автором виділяються такі етапи апеляційного оскарження: 1) ознайомлення з рішенням суду і його оцінка, 2) складання апеляції, 3) подання апеляції до суду.
3. З метою реалізації однієї з основних засад судочинства – забезпечення апеляційного оскарження рішення суду необхідно суттєво спростити порядок апеляційного оскарження та реально забезпечити суб’єктам оскарження можливість вільного доступу до правосуддя в суді апеляційної інстанції. Для цього:
- Передбачити процесуальний порядок, який унеможливить вплив суду, рішення якого оскаржується, на вирішення питання про прийняття чи неприйняття апеляції, залишення її без руху або розгляду. Призначати дату розгляду справи за апеляцією та направляти повідомлення про це повинен сам апеляційний суд.
- Визначити в одній окремій статті КПК України коло суб’єктів апеляційного оскарження: учасників судового розгляду (сторони) та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення, та представників цих осіб.
- Особу, щодо якої вирок суду не набрав законної сили, слід вважати підсудним, а не засудженим. Статусу засудженого підсудний повинен набувати тільки після набрання вироком законної сили.
- Максимально спростити законодавчо визначені вимоги до змісту апеляції осіб, інтересів яких стосується судове рішення.
- Передбачити у КПК України, крім письмової, усну форму апеляції для засудженого, виправданого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення. Протокол усної апеляції повинен складатися секретарем судового засідання та підписуватися ним і апелянтом.
- Запровадити можливість і регламентувати порядок подання спільної апеляції особами, які мають право на апеляцію, та можливість приєднання повністю або частково до вже поданих апеляцій інших осіб.
- Запровадити загальний 15 - добовий строк апеляційного оскарження, який повинен починатися, коли справа повністю оформлена головуючим (виготовлені копії судового рішення, протокол судового засідання) і здана до канцелярії суду, що дасть можливість суб’єктам оскарження реалізувати своє право на оскарження рішення суду після ознайомлення з цим рішенням у письмовому вигляді.
4. У КПК України для забезпечення права підсудного (засудженого, виправданого) на професійний захист у процесі апеляційного оскарження судового рішення передбачити обов’язок суду (судді) призначати за рахунок держави захисника тим підсудним (засудженим, виправданим), які бажають мати захисника, але через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин не можуть його запросити.
5. Серед суб’єктів апеляційного оскарження повинен вказуватися “прокурор” без будь-яких застережень щодо обсягу його повноважень. Прокурор і при відмові від обвинувачення в суді першої інстанції може подати апеляцію. Доцільно передбачити в КПК України положення про те, що прокурор може відмовитись від апеляції, поданої на користь підсудного, тільки зі згоди останнього, як це передбачено для його захисника.
6. Принцип публічності процесу повинен реалізовуватись і в повноваженнях суду апеляційної інстанції, який має діяти в інтересах правосуддя, вивчаючи кримінальні справи у повному обсязі, не обмежуючись апеляційними вимогами. Суд апеляційної інстанції сам повинен визначати межі судового слідства і мати можливість вийти за межі апеляції (апеляційних вимог), якщо в результаті розгляду справи він дійде висновку, що є підстави для прийняття рішення на користь засудженого чи виправданого і цим не погіршується їх становище. При цьому доцільно зберегти положення про заборону повороту до гіршого щодо засудженого в результаті розгляду його апеляції, а також апеляцій його захисника та законного представника.
7. У КПК України необхідно передбачити, що апеляція може бути подана на рішення суду першої інстанції, яким закінчується розгляд справи. Виключний перелік випадків, коли апеляція неможлива, доцільно передбачити у КПК України.
8. Обґрунтовано необхідність запровадження у кримінальному процесі України перегляду не в апеляційному порядку, а в порядку окремого оскарження судових рішень, якими не закінчується розгляд справи, і які винесені як суддею (слідчим суддею) у досудовому провадженні, так і суддею (судом) у стадії судового розгляду кримінальної справи. Суб’єктами окремого оскарження повинні бути сторони та інші особи, інтересів яких стосується судове рішення, та представники цих осіб.
9. Наведено додаткові аргументи на підтримку позиції, що всі кримінальні справи повинні розглядатися по першій інстанції місцевими судами. Апеляційне оскарження рішень цих судів має здійснюватися до відповідних апеляційних судів областей та прирівнених до них судів. Функціонування Апеляційного суду України є недоцільним.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при подальшому дослідженні проблем апеляційного провадження, для вдосконалення чинного КПК України та Проекту нового КПК України, у навчальному процесі - під час читання курсу "Кримінально-процесуальне право України", спецкурсів з питань перегляду судових рішень, а також під час розробки навчальних посібників з цих курсів та спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на: 1) міжнародних та інших науково-практичних конференціях: “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року” (м. Київ, 23-24 травня 1996 року, Інститут законодавства Верховної Ради України); “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 29-30 листопада 2001 року, Київський національний університет імені Тараса Шевченка); “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, НАВСУ, 25 квітня 2002 року); “Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” (м. Київ, 18-19 жовтня 2002 року, Академія адвокатури); “Актуальні проблеми розвитку системи перегляду судових рішень в Україні” (м. Київ, 6 лютого 2003 року, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького); “Тактика методика та етика захисту та представництва” (м. Київ 28 листопада 2003 року Академія адвокатури України); 2) науково-практичних семінарах: “Проблеми удосконалення Кримінального та Кримінально-процесуального законодавства України” (м. Харків, 20-22 травня 1997 року, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого); “Перегляд судових рішень в Україні: удосконалення процедури” (м. Київ, 20 червня 2003 року, Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, Центр політико-правових реформ у рамках програми сприяння Парламентові України); “Концепція розвитку системи правосуддя в контексті судової реформи в Україні” (м. Київ 25 лютого 2004 року, Комітет Верховної Ради з питань правової політики, Центр політико-правових реформ, Міжнародний фонд “Відродження”); 3) круглих столах: “Кримінально-процесуальне законодавство і захист прав людини” 22 грудня 2003 року, “Проблеми Проекту нового КПК України. Основні положення та принципи кримінального процесу” 13 січня 2004 року, “Проблеми доказів і доказування у процесуальному законодавстві України” (12 березня 2004 року м. Київ Асоціація процесуалістів України); “Проблеми нового Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України” (м. Київ, 3 березня 2004 року, Академія адвокатури України за підтримки Київського адвокатського клубу); 4) зустрічі експертів Ради Європи та України з питань реформування судової системи України (23-24 червня 2003 року, м. Київ, Міністерство юстиції України).
Результати дисертаційного дослідження були впроваджені шляхом підготовки висновків щодо модельного законопроекту “Перегляд судових рішень” для процесуальних кодексів, від 23 травня 2003 року, та проекту Закону України "Про правову допомогу" від 20 лютого 2004 року, запропонованих Центром політико-правових реформ у рамках реалізації у співпраці з Фондом сприяння правовим і політичним реформам програми “Удосконалення процедури оскарження і перегляду судових рішень”; участі в узагальненні судової практики розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку, проведеному Верховним Судом України у березні 2003 року та подання пропозицій щодо вдосконалення практики застосування кримінально–процесуального законодавства з цього питання (довідка №5-39 від 25 грудня 2003 року); подання зауважень та пропозицій до проекту КПК України до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, які визнані слушними і корисними для використання у ході доопрацювання Проекту нового КПК України (лист № 06-19/10-836 від 3 листопада 2003 року); пропозицій на запит до Головного управління з питань судової реформи, діяльності військових формувань та правоохоронних органів Адміністрації Президента України щодо реорганізації системи судів, повноважень вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України, вдосконалення порядку апеляційного та касаційного розгляду справ від 17 березня 2004 року.
Результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі в лекціях, семінарських і практичних заняттях з таких дисциплін: "Кримінально-процесуальне право", "Адвокатура в Україні", "Актуальні проблеми організації та діяльності адвокатури в Україні", "Підстави для скасування чи зміни вироків, ухвал, постанов суду в кримінальних справах" у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні пропозиції та висновки, сформульовані в дисертації, відображені у восьми публікаціях: чотирьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на міжнародних та інших науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел - 439 найменувань і 6 додатків. Повний обсяг дисертації становить - 237 с., обсяг основного тексту - 189 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення, висновки та пропозиції:
1. Дослідивши історичний шлях зародження та становлення апеляційного оскарження на території України, дисертантка приходить до висновку, що інститут апеляційного оскарження та інстанційність розгляду кримінальних справ не є новим для вітчизняного кримінально-процесуального права. Апеляційне оскарження виникає при побудові судової системи за принципом ієрархічності (інстанційності) з можливістю повного перегляду судового рішення шляхом нового розгляду справи судом вищого рівня. Вперше в науці кримінально-процесуального права дисертанткою робиться висновок, що апеляційне оскарження зародилося на українських землях за часів Київської Русі. Подальший розвиток цього процесуального інституту відбувся в процесі історичного розвитку права на українських землях.
2. Робиться висновок, що термін „апеляція” має декілька значень:1) одна з форм оскарження судових рішень; 2) уніфікована форма звернення до апеляційного суду з метою перегляду рішення місцевого суду, який розглянув справу; 3) привід до початку апеляційного провадження; 4) спосіб перевірки судових рішень.
Апеляційне оскарження є різновидом оскарження в загальній системі видів оскарження судових рішень в кримінальних справах, який визначається особливістю приводів, умов, суб’єктів, форми, змісту, строків та порядку оскарження. Дається визначення поняття апеляційного оскарження як звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, з проханням про його перегляд. Апеляція є уніфікованою формою звернення до суду апеляційної інстанції сторони обвинувачення, захисту та інших осіб, інтересів яких воно стосується, про незгоду з рішенням суду першої інстанції. За своїм змістом апеляційне оскарження є невід’ємною частиною апеляційного провадження поряд з розглядом справи за апеляцією. Автором виділяються такі етапи апеляційного оскарження: 1) ознайомлення з рішенням суду і його оцінка, 2) складання апеляції, 3) подання апеляції до суду.
З метою реалізації однієї з основних засад судочинства – забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п.8 ч.3 ст.129 Конституції України) у кримінально-процесуальному законодавстві необхідно створити умови для свободи апеляційного оскарження, а саме суттєво спростити порядок апеляційного оскарження та реально забезпечити суб’єктам оскарження можливість доступу до правосуддя в суді апеляційної інстанції. 3.1.) Для цього потрібно передбачити процесуальний порядок, який унеможливить вплив суду, рішення якого оскаржується, на вирішення питання прийняття чи неприйняття апеляцій, залишення її без руху або розгляду. Призначати дату розгляду справи за апеляцією та направляти повідомлення про це повинен сам апеляційний суд. 3.2.) Доцільно, уніфікувавши норми законодавства, чітко визначити коло осіб, які мають право подати апеляцію (суб’єктів апеляційного оскарження) в одній окремій статті КПК України. Суб’єктами апеляційного оскарження слід вважати: учасників судового розгляду (сторони) та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення, та представників цих осіб. 3.3.) Особу, щодо якої вирок суду не набрав законної сили, слід вважати підсудним, а не засудженим. Статусу засудженого підсудний повинен набувати тільки після набрання вироком законної сили. 3.4.) Враховуючи, що стосовно підсудного, засудженого, виправданого, потерпілого, цивільного позивача та відповідача діє загально правовий принцип “кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань” (ч.5 ст.55 Конституції України), законодавчо визначені вимоги до змісту апеляції цих осіб повинні бути максимально спрощені. Недоцільно зазначати у КПК України межі оскарження судового рішення, оскільки це викликає проблемні питання у судовій практиці, які не завжди знаходять вирішення. 3.5.) Передбачити у КПК України, крім письмової, усну форму апеляції для засудженого, виправданого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення, для яких самостійне складання письмової апеляції становить певні труднощі, що може бути пов’язане з фізичними вадами цих осіб тощо. Протокол усної апеляції повинен складатися секретарем судового засідання та підписуватися ним і апелянтом. 3.6.) Запровадити можливість і регламентували порядок подання спільної апеляції особами, які мають право на апеляцію, та можливості приєднання повністю або частково до вже поданих апеляцій. 3.7.) Необхідно уніфікувати строки подання апеляції. Запровадити загальний 15 - добовий строк апеляційного оскарження.
3. До вітчизняного кримінально-процесуального законодавства доцільно запозичити деякі особливості вирахування строку подачі апеляції, які існують у кримінальному процесі США. Строк апеляційного оскарження необхідно рахувати з моменту реєстрації судового рішення в офіційних документах кримінальної справи, а не з моменту його проголошення (для засудженого, який перебуває під вартою, з моменту вручення його копії). Тобто строк оскарження повинен починати свій перебіг, коли справа повністю оформлена головуючим (виготовлені копії судового рішення, протокол судового засідання і здана до канцелярії суду). Такий порядок вирахування строку на апеляційне оскарження надасть суб’єктам оскарження повноцінну можливість реалізувати своє право на оскарження після ознайомлення з винесеним судовим рішенням, але вже не на слух, а в письмовому вигляді.
4. У КПК України необхідно передбачити реальний механізм забезпечення права підсудного (засудженого, виправданого) на професійний захист в процесі апеляційного оскарження судового рішення. Для цього слід ввести обов’язок суду (судді) призначити за рахунок держави захисника тим підсудним (засудженим, виправданим), які бажають мати захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не можуть це зробити. У таких випадках держава за свій рахунок повинна забезпечити підсудному (засудженому, виправданому) можливість реалізації однієї з основних засад судочинства.
5. Дисертантка підтримує позицію, що з метою усунення багато чисельних непорозумінь у питанні визначення меж повноважень прокурора на подання апеляції, серед суб’єктів апеляційного оскарження повинен вказуватися “прокурор” без будь-яких застережень щодо обсягу його повноважень. Під терміном “прокурор” необхідно розуміти відповідних службових осіб органів прокуратури, перелік яких визначений законодавством. Прокурор при відмові від обвинувачення в суді першої інстанції може подати апеляцію. При відмові від обвинувачення прокурор залишається суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, оскільки його роль у кримінальному процесі не зводиться тільки до виконання функції обвинувачення. Дисертантка прийшла до висновку, що з відмовою прокурора і потерпілого від обвинувачення, закінчується не тільки функція обвинувачення, а й захисту, оскільки захист є невід’ємною протилежністю обвинувачення. При відсутності обвинувачення немає і захисту, оскільки немає від чого захищатися. Дисертантка підтримує позицію, що доцільно було б запозичити до КПК України положення КПК ФРН про те що, прокурор може відмовитись від апеляції, поданої на користь підсудного тільки зі згоди останнього. Це надало б можливість зробити ще один крок у забезпеченні реалізації дії принципу рівності сторін у судовому розгляді, оскільки, наприклад, захисник засудженого чи виправданого може відкликати свою апеляцію тільки за згодою підзахисного і його законного представника.
6. Оскільки в Україні, здебільшого, кримінальний процес має публічний, а не позовний характер, за виключенням справ приватного та приватно-публічного обвинувачення, то відповідно принцип публічності повинен діяти і в стадії апеляційного провадження. Його реалізація повинна знайти відображення у повноваженнях суду апеляційної інстанції. Суд повинен діяти в інтересах правосуддя. Кримінальна справа повинна бути вивчена суддями у повному обсязі. Апеляційні вимоги не повинні мати для суддів зобов’язуючого характеру. Суд апеляційної інстанції сам повинен визначати межі судового слідства. Суд повинен мати можливість вийти за межі апеляції (апеляційних вимог), якщо в результаті розгляду справи, він прийде до висновку, що є підстави для прийняття рішення на користь засудженого чи виправданого і цим не погіршується їх становище. При цьому доцільно зберегти положення заборони повороту до гіршого щодо засудженого в результаті розгляду його апеляції, а також апеляцій його захисника та законного представника. Доцільно запозичити для запровадження в Україні порядок, існуючий у Франції та ФРН, а саме, якщо апелянт не вказує меж оскарження, то судове рішення слід перевіряти в повному обсязі.
7. У КПК України необхідно передбачити, що апеляція може бути подана на рішення суду першої інстанції, яким закінчується розгляд справи, крім випадків, встановлених Кодексом. Виключний перелік випадків, коли апеляція неможлива, доцільно передбачити окремою статтею КПК.
8. Судові рішення, які набирають законної сили одразу після проголошення і якими не закінчується розгляд справи, не повинні переглядатися в апеляційному порядку. Щодо них повинен існувати окремий порядок оскарження та перевірки, спрощений за своєю формою. Аналіз вітчизняного історичного досвіду та закордонна сучасна практика існування окремого порядку оскарження і перегляду судових рішень дає підстави визнати доцільним запровадити в Україні аналогічний порядок. Дисертанткою пропонується запровадити у кримінальному процесі України перегляд в порядку окремого оскарження судових рішень, якими не закінчується розгляд справи, винесеними як суддею (слідчим суддею) у досудовому провадженні, так і суддею (судом) в стадії судового розгляду кримінальної справи. Предмет окремого оскарження повинен складати не вирок по суті, а постанова судді (слідчого судді), винесена під час розслідування справи або ухвала суду, постанова судді з окремих питань, які виникають під час судового розгляду справи. Суб’єктами окремого оскарження повинні бути сторони та інші особи, інтересів яких стосується судове рішення та представники цих осіб.
9. Наведено додаткові аргументи на підтримку позиції, що всі кримінальні справи повинні розглядатися по першій інстанції місцевими судами. Апеляційне оскарження рішень цих судів має здійснюватися до відповідних апеляційних судів областей та прирівнених до них судів. Функціонування Апеляційного суду України є недоцільним.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
НОРМАТИВНІ АКТИ
Міжнародні документи
1. Віденська декларація про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики XXI століття, прийнята на Десятому Конгресі ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками. Відень, 10 - 17 квітня 2000 року / Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
2. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью 29 ноября 1985г. Генеральная Ассамблея ООН. Официальные отчеты. Сороковая сессия. / "СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы". - М., "Международные отношения", 1989 г.
3. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р. - У кн.: Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с.
4. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах Страсбург, 20 квітня 1959 року / Збірка договорів Ради Європи. - К.: Парламентське видавництво.– 2000.
5. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків / Международное частное право. Сборник документов. - М.: БЕК, 1997. С.764-780.
6. Конвенція про захист прав людини і основних свобод та матеріали для звернення до Європейського суду з прав людини / Харківська правозахисна група. - Х.: Фоліо, 2001. – 80 с.
7. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах / Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
8. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам. Кишинев, 7 октября 2002 года / Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
9. Конвенция Содружества Независимых Государство правах и основных свободах человека. Минск 26 мая 1995 г. / "Дипломатический вестник", №7 Июль 1995 г. МИД Российской Федерации.
10. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. / Права людини в документах ООН. - Амстердам – Київ.: Українсько-американське бюро захисту прав людини. Genewa initiatiwe, 1997. – 278 с.
11. Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінських правил 1984 р.) / Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
12. Протоколу N 7 від 22 листопада 1984 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) / Харківська правозахисна група.-Х.: Фоліо, 2001.– 80 с.
13. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме, утвержден резолюцией 43/173 Генеральной Ассамблеи ООН от 9 декабря 1988 года / Права людини в документах ООН. -Амстердам – Київ.: Українсько-американське бюро захисту прав людини. Genewa initiatiwe, 1997. – 278 с.

Закони, підзаконні та інші нормативно-правові акти України

14. Акт проголошення незалежності України (1991 р.). Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с.
15. Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с.
16. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №4. - Ст.19.
17. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року // Адвокатура України: правове регулювання і судова практика: Практ. посіб. для адвоката / За ред. С.Ф. Сафулька, О.Д.Святоцкого; Упоряд. Т.Г. Захарченко та ін.- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С.15-20 (768 с).
18. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - ст. 50.
19. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993р // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - ст. 51.
20. Закон України „Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - N 47 - ст.256 ; 1996 - N 47- ст.257; 1999 - N 26 - ст.219; 2004 - N 13 - ст.181.
21. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 4. - ст.20; 1992. - №36. - ст.526; 1993. - №11. - ст.83; 1994. - №26. - ст216; 1995. - №15. - ст.102.
22. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 березня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №22. – Ст.303; 1992. - №39. - Ст.572; 1993. - №11. - Ст.83; 1994. - №11. - Ст.52; 1998. - №26. - Ст.149; 1999. - №4. - Ст.35; 2000. - №10. - Ст.79; 2001. - №10. - Ст.44.
23. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994р. // Відомості Верховної Ради України.-1995.-№1.-ст.1.
24. Закон УРСР “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 року № 8312-11/ Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
25. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року / Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності / Довід. видання. – Упоряд.: Є.П. Бурдоль, О.В. Коваленко; Відп. ред. І.В. Дріжчаний. – К.: Видавнича компанія «Воля», 2003. – 448 с.
26. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 19. - ст.143.
27. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. - ст.263.
28. Закон України „Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 28. - ст.232.
29. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року / Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
30. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.
31. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001року. - К.: Атіка, 2001. - 160 с.
32. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. - 272 с.
33. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К., 2000. – 840 с.
34. Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Затв. Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996р. №6/5, 3, 41 // Юридичний вісник України. - 5-12 червня 1997р. - №23.
35. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України". - Відомості Верховної Ради. - 1991. - №38. - Ст.502.
36. Постанова Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №30. - ст.426.
37. Постанова Верховної Ради України “Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства” від 22 вересня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 33. - ст.258.
38. Правила адвокатської етики // Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2000, №1.
39. Про судоустрій України: Закон України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 64 с.
40. Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп. / Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001: У 2-х кн. - К., 2001.- Кн.2.- С.206-210.
41. Указ Президента України від 30 вересня 1999 року № 1240/99 “Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” // Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2000, №1.
42. Указ Президента України „Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України” від 1 жовтня 2002 року // Офіційний вісник України. - 2004. - №11.- ст..661.
43. Указ Президента України „Про визнання такими, що втратили чинність, деяких Указів Президента України” N 7/2004 від 05.01.2004./ Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
44. Указ Президента України «Про внесення змін до мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 15 березня 2004 р. №328/2004/ Законодательство Украины. Компьютерная библиотека, «Инфодиск», 2004.
45. Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 року / Цивільне процесуальне законодавство України. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
46. Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 липня 1963 року / Цивільне процесуальне законодавство України. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
Законодавчі акти інших країн
47. Кримінально-процесуальний кодекс Іспанії / Матеріали Управління міжнародного співробітництва Верховного Суду України.- 56 с.
48. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова от 14.03.2003. / Мониторул Офичиал ал Р.Молдова №104-110 от 07.06.2003.
49. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. М.: «Омега-Л», 2004. – 264 с.
50. Уголовно-процессуальный кодекс Франции 1958 года. / Пер. С. В. Боботова. М., 1967.
51. Уголовно-процессуальный кодекс Франции 1958 года. По состоянию на 1 января 1995 г. / Перевод с французского Л.В. Головко. М.: Изд-во “Юридический коледж МГГУ”, 1996.-326 с.
52. Уголовно-процесуальный кодекс ФРГ. С изменениями и дополнениями на 1января 1993 г. / Перевод с немецкого Б. А. Филимонова. М.: Изд. фирма «Манускрипт», 1994. - 204 с.
53. Федеральний закон об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации”, принят Государственной Думой 26.04.2002, одобрен Советом Федерации 15.05.2002 // Адвокатура. – 2004. - №3 (11) 14 лютого.
54. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты // Под ред. Ю.П.Урьяса. – М.: Прогресс,1991. – 468 с.
55. Французская Республика: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.
56. Strafprozeβordnung (StOP) . Nomos Verlagsgesellschaft, Baden-Baden. – 1999.

Історичні джерела та законодавчі акти, що втратили чинність

57. Второй Литовский статут 1566 года. Материалы Республиканской научной конференции, посвященной 425-летию Второго статута. – Вильнюс, 1993.
58. Декрет РНК про суд від 14 лютого 1919 р. / Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917-1941 р.р.) К., 1963. Т.1.
59. Декреты Советской власти. - М., 1957. - Т.1. - С.124.
60. Закон УНР про заведення Апеляційних Судів від 17 грудня 1917 р. / Вісник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки. - 1917, 23 грудня. - № 7. - С.1.
61. Закон про умови обсадження і порядок обрання суддів Генерального та Апеляційних судів від 23 грудня 1917 р. / Вісник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки. - 1918, 5 січня. - № 1.
62. Закон про утворення Генерального Суду від 2 грудня 1917 р. / Вісник ГС УНР, - 1917. № 4.- с.1.; ЦДАВО України.- Ф.1115. оп.1. с.1.-А.158-158 зв.
63. Закон УНР про зміну арт.1-го закону від 2-го грудня 1917 року про Генеральний Суд від 2 червня 1918 р. // Державний вісник. - 1918, 9 червня. - № 12. - С.2.
64. Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 р. / Державний Вісник. - 1918, 16 травня. - № 1. - С.1-2.
65. Закон УНР про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 р. "Про Судові Палати й Апеляційні Суди" від 24 січня 1919 р. // Вісник державних законів для всіх земель УНР. - 1919, 13 лютого. - Вип.7, ч.100. - С.55.
66. Закон УНР про Надзвичайні Військові Суди від 26 січня 1919 р. // Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. - 1919, 18 лютого. - Вип. 8, ч.102. - ч.102. - С.58-60.
67. Закон УНР про деякі зміни до закону з дня 26-го січня 1919 року про Надзвичайні Військові Суди від 4 серпня 1920 р. / ЦДАВО України. Ф. 1429, оп.2,спр.4. Арк. 49-52.; Закон про надзвичайні військові суди. Кам'янець-Подільськ. - 1920. - С.5-12.
68. Закону про оголошення військового стану та стану облоги на всій території УНР від 24 січня 1919 р. // Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. - 1919, 8 лютого. - Вип. 5, ч..71. - С.33 - 34.
69. Законом ЗОУРН про тимчасове виконування судівництва в цивільних і карних справах в II і III інстанції від 15 лютого 1919 р. // ЦДАВО України. Ф.123с/2192, оп.2, спр.3, арк.10 зв - 11.
70. Закон ЗУНР про тимчасову організацію судів і влади судейської 21 листопада. // ЦДАВО України. Ф.123 с/2192, оп.2, спр.3, арк.35 зв. - 36.
71. Закон України “Про судоустрій України” від 5 червня 1982р // Відомості Верховної Ради УРСР, 1981 р., додаток до № 24, ст. 357; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 35, ст. 508; 1994 р., № 26 ст.204; 1999 р., №4, ст.35; 2000 р., № 50, ст. 436; 2001 р., №9, ст.38, №40, ст. 191.
72. Закон РСФСР “Об утверждении Уголовно-процессуального кодекса РСФСР// Ведомости ВС РСФСР. – 1960. - №40. – Ст.592.
73. Княжеские уставы и уставные грамоты / Российское законодательство Х – ХХ веков. В девяти томах. Т.1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. Лит., 1984. – С.134-166. (432 с.)
74. Кримінально-процесуальний кодекс УСРР 1922 р. / УСРР СУ УССР. – 1922. - №41. – Ст.598.
75. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1927 року. – К.: Держполітвидав УРСР, 1950 – 148 с.
76. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1960 року / ВВР УРСР, 1961, №2, ст.15.
77. Кримінально-процесуальний кодекс України: Затвердж. Законом від 28 груд. 1960 р.: Офіц. Текст. Із змінами та доп. За станом на 1 лют. 1994 р.- К.: Україна, 1994. – 240 с.
78. Литовский статут 1529 г. // Временник Московского общества истории и древностей российских, кн.18, М., 1854.
79. Литовский статут 1566 г. // Временник Московского общества истории и древностей российских, кн.23, М., 1855.
80. Литовский статут 1588 г. // Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVI в.в. Л., 1936.
81. Первый Литовский статут 1529 года. Материалы Республиканской научной конференции, посвященной 450-летию Первого статута. – Вильнюс, 1982.
82. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. / Під ред. О. Пріцака. - К.: Веселка, 1994. - 77с.
83. Положення про революційні трибунали від 23 січня 1918 р. / Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917-1941 р.р.) К., 1963. Т.1. - С.68-69.
84. Положенням про народні суди і революційні трибунали УСРР від 14 лютого 1919 р. / ЗУ УСРР. - 1920 р. - №25 – Ст.536.
85. Положення про народний суд УCРР від 26 жовтня 1920 р. / СУ УССР. - 1920. - №25. - Ст.. 536.
86. Положенням про судоустрій УСРР від 16 грудня 1922 р. / СУ УССР. – 1922. - №54. – Ст..779.
87. Постанова Народного Секретаріату „Про введення народного суду” від 4 січня 1918 р. / Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917-1941 р.р.) К., 1963. Т.1.
88. Права, за якими судиться малороссійський народ 1743 р. // Відп. ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученко – К., 1997. – 548 с.
89. Права, по которым судится малороссийский народ / Под ред. А. Кистяковского. - Киев, 1879.
90. Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 р року відносно "утворення Державного Сенату, про відновлення діяльності Генерального Суду під назвою " Надвищий Суд УНР" від 2 січня 1919 р. // Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. - 1919, 23 січня. - 3 випуск, ч.45. - С.17-18.
91. Про відкриття діяльності Київського Апеляційного Суду. Постанова Директорії УНР.31 липня 1919 р. // Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. -1919, 15 серпня. - Вип.31, ч.439. - С.232-233.
92. Рішення Люблінського сейму про об’єднання Польщі і Литви в одну державу – Річ Посполиту (1569 р.) / Хрестоматія з історії Української РСР. – Том 1. – К., 1959. – С.117-118.
93. Розпорядок Державного Секретаріату Судівництва ЗОУНР від 8 березня 1919 р. Про означення того Трибуналу 1 інстанції, при якому будуть утворені Окремі Судові Сенати II і III інстанції.// Вісник держаних законів і розпорядків Західної Області Української Народної Республіки. - 1919, вип.4, ч.38. - С.30-31.
94. Розпорядок Державного Секретаріату Судівництва ЗОУНР від 22березня 1919 р. про встановлення правильника для Окремого Судового Сенату другої інстанції // ЦДАВО України. Ф.123 с/2192, оп.2, спр.3, арк.7-7 зв.
95. Русская правда / Российское законодательство Х – ХХ веков. В девяти томах. Т. 1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. Лит., 1984. – С.28-132 (432 с.)
96. Сборное уложение 1649 г. / Российское законодательство X-XX веков. В девяти томах. Т.3. Акты Земских соборов. – М.: Юрид. лит., 1985. – С.83-257 (520 с.)
97. Способ прав трибунальских // Временник императорского Московского общества истории и древностей Российских. – Кн.XXV. – М., 1854. – С.2-16.
98. Статут Великого княжества Литовського 1529 года // Под ред. К.И.Яблонскиса. – Минск, 1960.
99. Статут про державний устрій, права і вольності У.Н.Р. від 29 квітня 1918 р. / Конституція Української Народної Республіки // Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К.: Знання, 1993. - С.79-85.
100. Судебник короля Казимира Ягелловича, данный Литве 29 февраля 1468 г. // Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. – Вып. II. – СПб – К., 1889. – С.35-45.
101. Судебные уставы 20 ноября 1864 г. за пятьдесят лет. - Петр-д., 1914. - Т.2. - 831 с.
102. Судебные уставы 20 ноября 1864 г. 2-е доп. изд. - Спб., 1867.
103. Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р. / СУ УССР.- 1919.- №11.-Ст.141.
104. Третий Литовский статут 1588 года. Материалы Республиканской научной конференции, посвященной 400-летию Третьего статута. – Вильнюс, 1989.
105. Уголовно-процессуальний кодекс Украинской ССР 1927 года (с изм. и доп. на 10 октября 1954 года). – М.: Юрид.лит. 1955. – 164 с.
106. Уголовно-процессуальний кодекс РCФСР 1923 года (с изм. и доп. на 1июля 1953 года). – М.: Юрид.лит. 1953. – 132 с.
107. Уголовно-процессуальный кодекс РСФСР 1960 г. с изм. и доп. // Сборник кодексов Российской Федерации.- М.: Изд.ТОО «Транспорт», 1997.- 608 с.
108. Указ Петра I про утворення Малоросійської колегії (16 травня 1722 р.) / Хрестоматія з історії УРСР. – Том. 1. – К., 1959. – С. 458-459.
109. Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.) / Хрестоматія з історії Української РСР. – Том. 1. – К., 1959 – С.532-533.
110. Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян” від 12 квітня 1968 р.
111. Устав князя Владимира Святославича о десятинах, судах й людях церковных / Российское законодательство Х – ХХ веков. В девяти томах. Т.1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. Лит., 1984. – С.139-140 (432 с.)
112. Устав князя Володимира, крестившаго Руськую землю, о церковных судех / Российское законодательство Х – ХХ веков. В девяти томах. Т.1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. Лит., 1984. – С.148-150 (432 с.)
113. Устав князя Ярослава о церковных судах / Российское законодательство Х – ХХ веков. В девяти томах. Т.1. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. Лит., 1984. – С.163-167 (432 с.)
114. Устав уголовного судопроизводства 20 ноября 1864 года / Российское законодательство X-XX веков. Т. 8. Судебная реформа. – М.: Юрид. лит. 1991. – С.118-385 (496 с).
115. Уставъ уголовнаго судопроизводства / съ позднъйшими узаконеніями, законодательными мотивами, разъяснениями Правительствующаго Сената и циркулярами Министра Юстиціи / составленъ М.П. Шрамченко, В.П. Ширковымъ.СПБ, Изданіе Юридическаго Книжнаго Магазина Н.К.Мартынова, 1911 – 1264 с.
116. Ухвала Берестейського сейму від 23 травня 1542 р. // Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.2. - № 222.
117. Ухвалений Радою Міністрів Української Держави Закон про утворення Державного Сенату від 8 липня 1918 р. / Державний Вісник.- 1918, 20 липня. - № 25. - С.1-2.
118. Ухвалений Радою Міністрів Закон про Судові Палати і Апеляційні Суди від 8 липня 1918 р. / Державний Вісник. - 1918, 20 липня. - № 25. - С.2.
119. Ухвалений Радою Міністрів закон про організацію військово-судових інституцій та їх компетенції від 21 червня 1918 р. / Державний Вісник. - 1918, 5 липня № 20. - С.1.
120. Учреждение судебных установлений 20 ноября 1864 года / Российское законодательство X-XX веков. Т.8. Судебная реформа. – М.: Юрид. лит. 1991. – С.30-116 (496 с).
121. Российское законодательство X-XX веков. В девяти томах. Т.5. Законодательство периода рассвета абсолютизма. – М.: Юрид. лит., 1987. – 528 с.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

122. Алиев Т.Т., Громов Н.А. Основные начала уголовного судопроизводства. – М.: «Книга сервис», 2003. – 144 с.
123. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини : монограф. – К., 2000. – С. 11.
124. Апеляція: Словник іншомовних слів / За редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974. - С.60, 61.
125. Апеляція: Сліпушко О.М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. Правопис. Граматика. – К.: „Криниця”, 1999. – 507 с.
126. Апеляція: Юридический энциклопедический словарь / гл. ред. А.Я. Сухарев; Ред.кол.: М.М. Богуславский, М.И. Козырь, Г.М. Миньковский и др. – М.: сов. энциклопедия, 1984. – С.23.
127. Апеляція: Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г.Гончаренко, П.П.Андрушко, Т.П.Базова та ін.; за ред. В.Г.Гончаренка.- К.: Либідь, 2003.- С.21
128. Апеляція: Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М. : ИНФРА – М, 1999. – С.20-21.
129. Апеляція: Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА – М, 1999 – VI, C.25.
130. Апеляція: М.А. Баскакова. Толковый юридический словарь: Бизнес и право (русско-английский, англо-русский). – М.: Финансы и статистика, 1998. – C.32.
131. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародних конвенцій / Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис. - 2003.-№1. - С.33-36.
132. Беляев И.Д. Лекции по истории руського законодательства. – М., 1901.–575 с.
133. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
134. Боботов С.В. Правосудие во Франции. - М.: Издательство “ЕАВ”. - 1994. - 198 с.
135. Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М., 1997.- С.196.
136. Богословська Л.О. Апеляційне провадження історія виникнення в Україні // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.- практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (гол. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – C.206-209.
137. Бондарук Т.І. Західно руське право: дослідження і дослідники / Відп. Ред. І.Б.Усенко. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. - 2000. – 160 с.
138. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.: 1998. – 204 с.
139. Василенко М.П. Матеріали до історії українського права.- К., 1928. – Т.1., 147 с.
140. Василенко М.П. Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права XVII-XVIII ст.ст.
141. Васильев Л.М. Процессуальные сроки в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. Дисс. … канд. юрид. наук. – Грозный, 1972.– 20 с.
142. Вернидубов І. Правові наслідки відмови прокурора від обвинувачення // Право України.- 1995.-№ 4.-С.41-44.
143. Викторскій С.И. Русскій уголовный процессъ. – Москва. Казенная желъзнодорожная Типографія Московского узла. 1911. – 320 с.
144. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. - Ростов-на-Дону, Изд-во "Феникс", 1995. - 640 с.
145. Владимирский-Буданов М.Ф. Разбор сочинения М. Ясинского „Главный Литовский трибунал» - C.41.
146. Галаган І.С. Перегляд вироків і право на захист в історії кримінально-процесуального законодавства УРСР (1918 – 1921 р.р.). – К.: Видавництво Київського університету. 1960. – 32 с.
147. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. Навч. посібник.- К.: Атіка, 2003. – 352 с.
148. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук.- Х., 2003. – Вип. №2-№3 – С.698-710.
149. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
150. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе. – М.: Изд.«Юрид. лит.», 1953.– 232 с.
151. Грошевий Ю.М. Проблема удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук.- Х., 2003. – Вип. №2-№3 – С.686-698.
152. Грун А.Я. Пересмотр приговоров в порядке судебного надзора, - М.: Изд. «Юрид. лит.», 1969.- 160 с.
153. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П. Філософія: Навч. посіб. 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – 457 с.
154. Гузь Л.Е. Методические рекомендации по практическому применению апеляционного и касационного производства в судебной практике в свете нового законодательства / Сборник «Харьков юридический», 2001, № 7. – 64 с.
155. Гуценко К.Ф. Уголовная юстиция США. – М., 1991.
156. Гуценко К.Ф. Судебная система США и ее классовая сущность. – М.,1961. – С.87-127.
157. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процес западных государств.- ИКД «Зерцало-М», 2001.- 480 с.
158. Давід Р. Основные правовые системы современности. – М., 1998.– С.358.
159. Давыдов Н.В. Уголовный процессъ. Лекціи приватъ-доцента Московского Университета. М. Типография В. Рихтеръ, 1907 – 170 с.
160. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “Арт Ек”, 1997. – 624 с.
161. Добровольская Т.Н. Гарантии прав граждан в уголовном судопроизводстве // Сов. государство и право.-1980.- №2.
162. Долежан В.В. Шляхи конкретизації представницької функції прокуратури у майбутньому Законі України „Про прокуратуру” // Проблеми організації прокуратури й оптимізація її діяльності в сучасних умовах: Зб.наук.праць / ІПК Генпрокуратури України, 1998. - С.184-188.
163. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. М., 1902. – С.432.
164. Элькинд П.С. Сущность советского уголовно-процессуального права.-Л.: Изд. Ленингр.унив.,1963.
165. Ефименко А. Копные суды в Левобережной Украине. – С.199.
166. Жалинский А.Э., Жалинская-Рерих А.А. Введение в немецкое право. - М.: Спарк, 2001. - 767с.
167. Задорожний А.В. О государственной политике в сфере гармонизации законодательства Украины и стран Европы // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. Ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова.- К.: Юринком Интер, 2003. – 115-120.
168. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук. – практ. посіб.– К. Вища шк., 2002. – 271 с.
169. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
170. Іванов В.М. Історія держави і права України. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
171. Інкін В. Інститут присяжництва та громадські сільські суди в Галицькій звичаєвій практиці XVI – XVII ст. порівняно з Руською Правдою // Україна модерна. Львів, 1996.- С.18.
172. Історія держави та права України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1996.- 288 с.
173. Історія держави і права України: Підручник. – У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Том 1. – Кол. ав