ВІДОМЧИЙ, СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ВІДМОВОЮ В ПОРУШЕННІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………........3

ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1 Правове визначення підстав та процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи…………………………………13

1.1. Поняття, підстави та процесуальний порядок відмови в порушенні кримінальної справи……………………………………………………………..13

1.2. Правові наслідки прийнятого рішення про відмову в порушенні кримінальної справи……………………………………………………………..37

Висновки до розділу 1……………………………………………………….... 61

РОЗДІЛ 2 Відомчий, судовий контроль та прокурорський нагляд за дотриманням процесуального порядку, законністю і обґрунтованістю відмови в порушенні кримінальної справи ………………………………...63

2.1. Відомчий контролю за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи ……………………………………………….63

2.2. Нагляд прокурора за відмовою в порушенні кримінальної справи ……..84

2.3. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи органом дізнання, слідчим і прокурором……………………………………………………………………...116

Висновки до розділу 2.......................................................................................147

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………150

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВВС Відділ внутрішніх справ
ГУ МВС Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України
ДІМ Дільничний інспектор міліції
ДТП Дорожньо-транспортна пригода
ЖРЗПЗ Журнал реєстрації заяв, повідомлень про злочини
КАС Кодекс адміністративного судочинства
Кзпп Кодекс законів про працю
ККУ Кримінальний кодекс України
КПК Кримінально-процесуальний кодекс України
МВС Міністерство внутрішніх справ України
ОВС Органи внутрішніх справ України
ООН Організація об’єднаних націй
ОРД Оперативно-розшукова діяльність
РВ (МВ) Районний відділ (міський відділ)
СБУ Служба безпеки України
СНД Співдружність незалежних держав

ВСТУП
Актуальність теми. Процесуальна діяльність, пов’язана з прийняттям уповноваженими органами держави рішень про відмову в порушенні кримінальної справи, лише на перший погляд видається простою. Аналіз кримінально-процесуальної літератури дозволяє дійти висновку про те, що дослідженню цього питання і проблемам, що виникають у зв’язку з прийняттям такого процесуального рішення, приділяється значно менше уваги, ніж рішенню про порушення кримінальної справи.
За даними департаменту зв’язків із громадськістю МВС України протягом 2002–2006 років до органів внутрішніх справ України надійшло 11 мільйонів заяв та повідомлень про злочини. Кількість заяв та повідомлень за п’ять років зросла більш як наполовину. З 2003 року спостерігається тенденція до скорочення питомої ваги заяв та повідомлень, за якими порушено кримінальні справи. У цілому по Україні кількість порушених справ за п’ятиріччя зменшилася на 10,5 %. Питома вага рішень про відмову в порушенні кримінальних справ, починаючи з 2003 року, навпаки, зростає. Кількість рішень про відмову в порушенні кримінальних справ зросла за п’ять років більш як на 80 %. Починаючи з 2002 року спостерігалася тенденція до зниження кількості скасованих прокурорами постанов про відмову в порушенні кримінальних справ з одночасним їх порушенням (з –0,4 % до –23 %), що тривала до 2004 року. У 2005 році кількість скасованих прокурорами постанов збільшилася на 17,5 %, а у 2006 році – на 10,7 %.
Кожне рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, скасоване прокурором чи судом, створює загрозу порушення прав і свобод людини і громадянина, а в деяких випадках приводить до безкарності осіб, які вчинили злочин. Ця тенденція диктує нові умови, що викликають необхідність в посиленні відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за законністю і обґрунтованістю даного процесуального рішення.
В юридичній літературі питанням, пов’язаним з порушенням та відмовою в порушенні кримінальної справи, присвячені праці М.І. Бажанова, В.П. Бахіна, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, З.З. Зіннатуліна, М.В. Жогіна, Л.М. Карнеєвої, Є.Г. Коваленка, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка, В.А. Михайлова, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, П.П. Підюкова, Д.П. Письменного, В.М. Савицького, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Ф.Н. Фаткуліна, В.П. Шибіка, С.А. Шейфера, Н.А. Якубовича та інших.
При дослідженні інших питань теми дисертації використовувались праці ряду відомих вчених з питань відомчого контролю: О.В. Бауліна, Є.І. Вороніна, В.І. Галагана, В.В. Кальницького, Н.С. Карпова, О.М. Ларіна, А.П. Мінюкова, П.І. Мінюкова, В.Ф. Статкуса, Х.С. Таджиєва, В.Я. Чеканова; прокурорського нагляду – А.М. Бакаєва, В.І. Баскова, І.В. Вернидубова, Ю.М. Грошевого, В.В. Долежана, М.В. Косюти, О.Р. Михайленка, М.В. Руденка, Г.П. Середи, В.Я. Тація, Е.Б. Черв’якової, О.О. Чувільова, П.В. Шумського, Ю.С. Шемшученка та інших. Що стосується висвітлення питань судового контролю, то основою дослідження стали праці М.О. Колоколова, В.А. Лазаревої, П.А. Лупінської, В.Т. Маляренка, П.П. Пилипчука, А.Р. Туманянц, Л.В. Черечукіної та інших вчених).
На дисертаційному рівні в Україні рішення про відмову у порушенні кримінальної справи досліджувалося ще у 1980 році Д.П. Письменним і в 1990 році П.П. Підюковим. Але дані дослідження підготовлені в інших суспільно-історичних умовах на підґрунті законодавства СРСР та союзних республік і були спрямовані на визначення і удосконалення прийняття процесуального рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. На дисертаційному рівні питання відомчого, прокурорського нагляду і судового контролю за прийняттям такого процесуального рішення не досліджувалося. Саме ця обставина зумовила обрання теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 років (рішення Колегії МВС України № 39 КМ/1 від 18 грудня 2000 року). Наукове дослідження виконано згідно з п. 6.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 років, затверджених наказом МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та провадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 року. Дисертація спрямована на реалізацію п. 47 наказу МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 років” № 755 від 5 липня 2004 року. Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 6 від 25 травня 2004 року), схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України (перелік № 9, поз. 627).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації ставиться визначити наукові основи інституту відмови в порушенні кримінальної справи, дослідити теоретичні положення та практику застосування, удосконалити його законодавче забезпечення з метою підвищення ефективності відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення наступних завдань:
– дослідити норми чинного кримінально-процесуального законодавства України, а також проекту КПК України, що стосуються інституту відмови в порушенні кримінальної справи;
– проаналізувати висловлені в юридичній літературі точки зору щодо поняття відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, з урахуванням яких сформулювати авторське визначення даних понять;
– визначити правові наслідки відмови в порушенні кримінальної справи і дотримання гарантій прав громадян при їх застосуванні у практичній діяльності;
– з’ясувати порядок здійснення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи в інших державах (Російська Федерація, Франція, ФРН тощо);
– окреслити співвідношення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за відмовою в порушенні кримінальної справи;
– розкрити проблеми та недоліки законодавчого регулювання відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи;
– розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює відомчий, судовий контроль і прокурорський нагляд за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи та забезпеченням законності і обґрунтованості прийняття даного рішення.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають між суб’єктами кримінального процесу при перевірці заяви чи повідомлення про злочин і прийнятті процесуального рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за відмовою в порушенні кримінальної справи.
Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на загальнонаукових та спеціальних методах пізнання, обраних відповідно до поставлених мети і завдань, його об’єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання, на основі якого досліджені правові явища на стадії порушення кримінальної справи, виявлені неврегульовані і суперечливі положення за темою дисертації. Метод системного аналізу надав можливість проаналізувати положення чинного законодавства України, основоположні законодавчі та нормативні документи, наукові праці з метою з’ясування сутності, поняття і значення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Формально-юридичний метод застосовувався при співставленні норм чинного КПК України (далі – КПК) та його проекту, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення. Порівняльно-правовий метод використовувався для зіставлення чинного законодавства України з кримінально-процесуальним законодавством ряду зарубіжних країн. Формально-логічний метод застосовувався при встановленні сутності та визначенні понять “відмова в порушенні кримінальної справи”, “відомчий контроль”, “прокурорський нагляд”, “судовий контроль”. Соціологічні методи використовувалися під час анкетування начальників слідчих відділів (відділень), начальників органів дізнання, прокурорів, суддів, адвокатів щодо питань, які досліджувалися, та підведення підсумків. Методи статистики використовувались для аналізу і узагальнення результатів вивчення матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи .
Правову базу дослідження складають Конституція України; Закони України; рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародні документи та договори, КПК та його проект (реєстр. № 0952 від 25 травня 2006 року) і експертні висновки щодо нього, кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних держав (Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Франції, Федеративної Республіки Німеччини), відомчі нормативні акти Генеральної прокуратури України, МВС України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 1125 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи, складені співробітниками МВС та прокуратури Київської області за період з 2002 по 2006 роки; дані, отримані при опитуванні протягом 2003–2005 р.р. за спеціально розробленою анкетою 250 осіб, у тому числі: начальників слідчих підрозділів – 50, начальників органів дізнання – 50, працівників прокуратури – 50, суддів – 50, адвокатів – 50. Використані статистичні дані Управління інформаційних технологій при ГУ МВС України в Київській області за 2003–2006 роки. При підготовці дисертації використовувався власний багаторічний досвід дисертанта на посаді дізнавача Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням проблем відомчого і судового контролю та прокурорського нагляду за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи. В дослідженні сформульовано ряд нових положень та висновків, які є внеском до теорії кримінального процесу з даної проблематики і важливим для юридичної практики, а саме:
Вперше:
– аргументована необхідність наділити начальника органу дізнання правом продовжувати строки розгляду матеріалів, що стосуються тілесних ушкоджень терміном до одного місяця з обов’язковим повідомленням постраждалій особі про продовження строку розгляду поданої нею заяви;
– запропоновано з метою посилення прокурорського нагляду за законністю і обґрунтованістю відмови в порушенні кримінальної справи передбачити окрему форму статистичної звітності, яка надасть можливість відстежити подальшу долю порушених прокурором кримінальних справ після скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи;
– визначено, що необґрунтованим є строк зберігання матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи протягом 5 років, тому що дані матеріали повинні зберігатись до закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності в залежності від кваліфікації злочину.
– запропоновано доповнити КПК окремим розділом з назвою “Особливості кримінального провадження у відношенні окремої категорії осіб державних органів, посадових осіб, адвокатів”, де у відповідних статтях визначити категорію осіб, у відношенні яких буде здійснюватись особливий порядок кримінального провадження, та роз’яснити порядок прийняття рішення про порушення та про відмову в порушенні кримінальної справи, у відношенні даних осіб.
– сформульовано на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів низку пропозицій щодо змін та доповнень до статей 44, 48, 99, 991, 100, 1141 чинного КПК, статей 6, 40, 43, 50, 198, 210, 212 проекту КПК з питань дотримання прав громадян при прийнятті рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та наведено власні редакції даних статей.
Удосконалено:
– сутність понять “відмова в порушенні кримінальної справи”, “відомчий контроль”, “прокурорський нагляд”, “судовий контроль”;
– запропоновано елементи предмету доказування стосовно стадії порушення кримінальної справи;
– визначено найбільш оптимальний порядок повідомлення зацікавлених осіб про прийняте процесуальне рішення з метою недопущення порушень їх процесуальних прав.
Набули подальшого розвитку:
– точка зору, що у кримінально-процесуальному розумінні до моменту винесення постанови про визнання особи потерпілим, дану особу слід вважати постраждалою від злочину;
– положення про необхідність з метою суттєвого поліпшення якості та об’єктивності прийняття такого важливого рішення як відмова в порушенні кримінальної справи, законодавчо розширити перелік слідчих дій (допит, судова експертиза), проведення яких можливе до порушення кримінальної справи і не призведе до порушення конституційних прав учасників процесу, а забезпечить уникнення непотрібного дублювання даних процесуальних актів;
– пропозиції про необхідність розробки і прийняття наказу “ Про відомчий контроль за діяльністю органів дізнання та досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України”;
– теза про доцільність затвердження прокурором постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати та сформульовані теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки є певним вкладом у теорію кримінального процесу і використовуються:
– у законодавчій діяльності – для удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час роботи над проектом КПК, а також в процесі підготовки інших законопроектів, нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури та суду у кримінальному судочинстві. Основні положення і висновки дисертації сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (Лист № 46/3684 від 1 грудня 2006 року);
– у практичній діяльності органів досудового слідства та дізнання МВС України – для прийняття законного і обґрунтованого рішення про відмову в порушенні кримінальної справи (Акт впровадження в практичну діяльність Головного слідчого управління МВС України в Київській області № 19/14 від 22 лютого 2007 р.);
– у навчально-методичній роботі – при підготовці окремих розділів навчальних та навчально-методичних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, спецкурсу “Дізнання в ОВС”. Частина теоретичних положень, висновків і пропозицій використовується в навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ при викладанні лекцій за темами: “Учасники кримінального процесу”, “Докази і доказування”, “Порушення кримінальної справи”, “Процесуальна діяльність органів дізнання в стадії порушення кримінальної справи”, “Відомчий, судовий контроль та прокурорський нагляд за провадженням дізнання”, “Оскарження дій та процесуальних рішень органів дізнання” під час вивчення курсу кримінального процесу та дізнання (Акт впровадження наукових розробок у Київському національному університеті внутрішніх справ від 16 квітня 2007 року);
– у науково-дослідній роботі – сформульовані, аргументовані та викладені теоретичні положення, висновки можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок теоретичних питань, що стосуються законності та обґрунтованості прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорені на засіданні міжкафедрального семінару кафедр кримінального процесу, криміналістики, досудового розслідування Київського національного університету внутрішніх справ, доповідалися на трьох науково-практичних конференціях: “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (Львівський юридичний інститут МВС України, 8–9 квітня 2005 року); “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (Національна академія внутрішніх справ України, 15 квітня 2005 року); “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (Академія управління МВС, 14 квітня 2006 року).
Публікації. Основні результати дослідження оприлюднені у чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота композиційно складається із вступу, двох розділів, які містять п’ять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 219 сторінок, із них основний текст викладено на 157 сторінках, додатки на 34 сторінках, список використаних джерел складається з 308 найменувань на 28 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. На підставі сучасних теоретичних положень кримінального процесу сформульоване авторське поняття відмови в порушенні кримінальної справи як процесуального рішення, що виключає виникнення кримінального переслідування за визначеним фактом чи у відношенні конкретної особи.
2. Відзначено, що важливим для теорії кримінального процесу є визначення предмету доказування на стадії порушення кримінальної справи та визначення кола обставин і їх обсяг достатній для прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
3. Сформульовано авторське визначення предмету доказування на стадії порушення кримінально справи як передбачену законом сукупність елементів кримінально-процесуального доказування, які направлені на встановлення наявності чи відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також передбачених у законі обставин, які виключають провадження в кримінальній справі.
4. Обґрунтовується необхідність з метою суттєвого поліпшення якості та об’єктивності прийняття такого важливого рішення як відмова в порушенні кримінальної справи, законодавчо розширити перелік слідчих дій (допит, судова експертиза), проведення яких можливе до порушення кримінальної справи і не призведе до порушення конституційних прав учасників процесу, а забезпечить уникнення непотрібного дублювання даних процесуальних актів.
5. Наголошується на тому, що у зв’язку з доповненням КПК України ст. 236-8, потребує уточнення термін підстави для відмови в порушенні кримінальної справи.
6. Сформульовано авторське визначення, що підставами для відмови в порушенні кримінальної справи є достатні фактичні дані, отримані під час проведення перевірки одного з приводів до порушення кримінальної справи, вказаних в ч. 1 ст. 94 КПК України на підставі і в порядку передбаченому чинним законодавством, в яких міститься одна з передбачених законом обставин, що виключають провадження в кримінальній справі.
7. Наголошується на тому, що до винесення постанови про визнання особи потерпілим, більш вірно у кримінально-процесуальному розумінні вважати дану особу, як постраждалу від злочину.
8. Пропонується внести доповнення до п. 14 ст. 32 КПК України, тому що згідно ч. 1 ст. 130 КПК України слідчий чи прокурор складають мотивовану постанову, але відсутня вимога щодо її законності і обґрунтованості, також відсутня дана вимога в п. 14 ст. 32 КПК, на відміну від вироку суду, який відповідно до ч. 1 ст. 323 КПК України повинен бути законним і обґрунтованим.
9. Обґрунтовується необхідність доповнити КПК України окремим розділом з назвою «Особливості кримінального провадження у відношенні окремої категорії осіб державних органів, посадових осіб, адвокатів», де у відповідних статтях визначити категорію осіб, у відношенні яких буде здійснюватись особливий порядок кримінального провадження, та роз’яснити порядок прийняття рішення про порушення та про відмову в порушенні кримінальної справи, у відношенні даних осіб.
10. Зазначається, що приймати рішення про відмову в порушенні кримінальної справи повинні мати право ті посадові особи, які у встановленому законом порядку наділені правом ініціювати порушення кримінальної справи.
11. Наголошується на необхідності закріпити в КПК України обов'язок направлення копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в строк 24 годин з моменту винесення даної постанови заявнику чи заінтересованій особі, та процесуально закріпити право заявника чи заінтересованої особи на ознайомлення з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи.
12. Відзначається, що необґрунтованим є строк зберігання матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи протягом 5 років, тому що дані матеріали повинні зберігатись до закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності в залежності від кваліфікації злочину.
13. Зазначається, що необхідно ч. 2 ст. 99 КПК після слів «направити заяву або повідомлення...» доповнити сло¬вами « ...протягом семи днів із моменту прийняття даного рішення...», а також передбачити передачу матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи для застосування в установленому порядку не тільки заходів адміністративного, але і дисциплінарного стягнення.
14. Зазначається, що законність відмови в порушенні кримінальної справи полягає в тому, що даний процесуальний акт, повинен бути складений уповноваженим на те суб’єктом, з точним дотриманням норм діючого кримінально-процесуального законодавства. А обґрунтованість відмови в порушенні кримінальної справи виражається в тому, що викладені в постанові висновки про факти, що перевіряються, і процесуальне рішення, що базується на них, зумовлені фактичними даними ( наприклад пояснення очевидців, протокол огляду місця події), отриманими в результаті діяльності з перевірки повідомлення про злочин на підставі кримінально-процесуального законодавства.
15. Відзначається, що процесуальний контроль – це діяльність начальника слідчого підрозділу та начальника органу дізнання (начальника внутрішніх справ), на підставі кримінально-процесуального законодавства, відомчих нормативних актів, направлена розкриття злочинів, підвищення якості та скорочення строків провадження досудового розслідування, вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування спричинених потерпілим збитків, забезпечення законності в діях підлеглих осіб.
16. Зазначається, що відомчий контроль за діяльністю органів дізнання та досудового слідства – це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на перевірку діяльності особи, яка провадить дізнання (дізнавача), слідчого, при здійсненні досудового провадження з метою нормативного врегулювання їх діяльності, підвищення рівня і якості розкриття і розслідування злочинів, суворого дотримання законності.
17. Обґрунтовується, необхідність внести зміни до ст.114-1 КПК України, де на законодавчому рівні закріпити право начальника слідчого відділу самостійно приймати рішення про порушення кримінальної справи та про відмову в порушенні кримінальної справи, а не користуватись повноваженнями слідчого, та накласти персональну відповідальність за законність і обґрунтованість прийнятого рішення.
18. Зазначається, що відомчий контроль за діяльністю органів досудового розслідування не обмежується контролем начальника слідчого відділу. Він має більш широкий зміст, оскільки процесуальний контроль за діяльністю органів дізнання здійснює начальник органу дізнання (начальник органу внутрішніх справ). Але відсутність у законі чіткої регламентації положення і процесуальних повноважень начальника органу внутрішніх справ як суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності ускладнює його взаємовідносини з особою, яка проводить дізнання, слідчим, начальником слідчого відділу (відділення), потерпілим та іншими учасниками процесу.
19. Сформульовано авторське визначення поняття: начальник органу дізнання є начальником внутрішніх справ і в межах своєї компетенції здійснює організаційне забезпечення діяльності підлеглих йому осіб, при розгляді заяв і повідомлень про злочини та процесуальний контроль за якістю проведення дослідчої перевірки органом дізнання.
20. Запропоновано з метою врегулювання питання щодо дотримання процесуальних строків при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи, що стосується тілесних ушкоджень, надати право начальнику органу дізнання (начальнику органу внутрішніх справ) продовжувати строк попередньої перевірки заяв та повідомлень, якщо нема можливості її завершити у встановлений законом термін, ще на десять діб, а розгляд матеріалів, що стосуються тілесних ушкоджень до отримання акту судово-медичного дослідження, але строком не більше як до одного місяця з обов’язковим повідомленням постраждалій особі про продовження строку розгляду поданої нею заяви.
21. Обґрунтовано з метою забезпечення дотримання законності і обґрунтованості прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, закріпити в КПК України, обов’язок начальника слідчого підрозділу та начальника органу дізнання, не рідше одного разу на місяць перевіряли матеріали, за якими відмовлено в порушенні кримінальної справи.
22. Доведено за результатами проведенного анкетування, необхідність розробки і прийняття наказу “Про відомчий контроль за діяльністю органів дізнання та досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України”, який повинен містити наступні розділи : Розділ 1. Загальні положення; Розділ 2. Завдання відомчого контролю; Розділ 3. Структура відомчого контролю в системі МВС України; Розділ 4. Повноваження осіб, що здійснюють відомчий контроль в системі МВС України; Розділ 5. Організація взаємодії та співвідношення відомчого, судового контролю і прокурорського нагляду при здійсненні досудового провадження.
23. Зазначається, що прокурорський нагляд – це регламентована законодавчими і відомчими актами діяльність прокурора, направлена на виявлення та усунення порушень законності, захист конституційних прав і інтересів громадян, що виникає при здійсненні функцій прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів.
24. Обґрунтовується необхідність внести зміни до ст. 100 КПК України та до ст. 212 проекту КПК України, а саме змінити назву даних статей, оскільки прокурор здійснює нагляд не тільки за законністю, а і за обґрунтованістю відмови в порушенні кримінальної справи.
25. Пропонується з метою уточнення підстав та строку проведення додаткової перевірки, які не передбачені в ч. 4 ст. 100 КПК України, встановити п’ятиденний строк проведення додаткової перевірки, після скасування прокурором постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а також прокурор повинен протягом доби повідомити заявника про результати перевірки.
26. Пропонується з метою посилення прокурорського нагляду за законністю і обґрунтованістю відмови в порушенні кримінальної справи, передбачити окрему форму статистичної звітності у якій були б відображені наступні показники: показники загальної кількості перевірених матеріалів про відмову в порушені кримінальної справи; кількість скасованих прокурором постанов про відмову в порушенні кримінальної справи з одночасним порушенням кримінальної справи і направлених для проведення додаткової перевірки; кількість осіб, яких було притягнуто до відповідальності за незаконно прийняте рішення про відмову в порушенні кримінальної справи; кількість зупинених, закритих та направлених до суду кримінальних справ порушених після скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
27. Запропоновано на підставі результатів анкетування з метою підвищення рівня прокурорського нагляду за прийняттям такого важливого процесуального рішення (за яким стоїть доля постраждалої від злочину особи), як відмова в порушенні кримінальної справи, щоб постанова про відмову в порушенні кримінальної справи була затверджена прокурором.
28. Пропонується, ввести до КПК України статтю, в якій розкрити сутність поняття судового контролю та викласти її в наступній редакції: «Судовий контроль це діяльність суду направлена на перевірку законності і обґрунтованості дій і рішень посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження та повноти і всебічності розслідування кримінальної справи, на підставі ініціативи суб’єктів кримінального процесу та осіб, інтересів яких торкається кримінальне провадження.»
29. Визначається, що в ч. 1 ст. 44 КПК України не передбачено по-перше, права на захист прав і законних інтересів такого учасника процесу, як потерпілий та його представник, чим не виконується ст. 2 КПК України, яка відзначає: «завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь … далі по тексту», та ст. 49 КПК в якій зазначається, що потерпілий має рівні з обвинуваченим можливості для захисту своїх прав та законних інтересів в судовому процесі. По-друге, захисник приймає участь у процесі вже при провадженні кримінальної справи, не погоджуємось з даною практикою тому, що право на захист законних інтересів повинні мати всі учасники процесу ( п. 8 ч. 1. ст. 32 КПК) на будь-якій стадії здійснення кримінального провадження.
30. Пропонується внести доповнення до ст. 48 КПК України та ст. 50 проекту КПК України, де надати право захиснику ознайомлюватись із матеріалами справи, у якій відмовлено в порушенні провадження в кримінальній справі чи закрито провадженням, якщо ці справи стосуються прав і законних інтересів осіб, яким захисник надає правову допомогу.
31. Зазначається, що при розгляді суддею скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, якщо останнім буде виявлено факти порушення закону органами досудового розслідування при прийнятті рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, суддя також зобов’язаний прийняти рішення і у відповідності до ст. 23-2 КПК України.
32. Наголошується на тому, що передбачений в ч. 3 ст. 99-1 КПК України семиденний термін оскарження в апеляційному порядку постанови судді про відмову в порушенні кримінальної справи є невиправдано замалим, тому, що потерпілий, одержавши поштою винесену суддею місцевого суду постанову, не має змоги за декілька лічених днів написати змістовну апеляційну скаргу і належним чином подати її.
33. Акцентується увага на необхідності введення касаційного порядку оскарження постанов апеляційних судів по скаргах на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
34. Відомчий, судовий контроль та прокурорський нагляд за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи забезпечують законність і обґрунтованість даного важливого процесуального рішення на стадії порушення кримінальної справи. Відомчий контроль за відмовою в порушенні кримінальної справи забезпечує суворе дотримання законності при прийняття даного рішення. Прокурорський нагляд – забезпечує суворе дотримання вимог закону, щоб в жодному випадку не було незаконно відмовлено в порушенні кримінальної справи, а також забезпечує виконання вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин. Судовий контроль – спрямований на захист прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства. З доповненням КПК України статтями 236-7 та 236-8, в Україні почав діяти повноцінний механізм судового контролю за діями і рішеннями державних органів і посадових осіб, які здійснюють досудове провадження на стадії порушення кримінальної справи. Поєднання відомчого, судового контролю і прокурорського нагляду за відмовою в порушенні кримінальної справи створює надійний потрійний захисний бар’єр за дотриманням законності і обґрунтованості прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закони та нормативно-правові акти.

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. Із змінами внесеними Законом № 2222-IV від 8 грудня 2004 року. – К., 2006. – 123 с.
2. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року 19 //Відомості Верховної Ради України. 1995. – №34. – Ст. 266 (зі змінами, внесеними Законом України № 424-V від 1 грудня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. 2007. – № 9. – Ст. 67).
3. Закон України „Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
4. Закон України "Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів" //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50.
5. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовт¬ня 1996 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №4. – Ст. 272.
6. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" //Відомості Верховної Ради України. –1999. – № 16. – Ст. 98.
7. Закон України "Про прокуратуру" За станом на 10 травня 2005 р. / Верховна рада України. – Офіц. Вид. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 32с.
8. Закон України "Про статус суддів" Офіц видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 28 с.
9. Закон України "Про судоустрій України" Офіц видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 80 с.
10. Закон України «Про міліцію»: За станом на 17 червня 2005 р. / Верховна рада України. – Офіц. Вид. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 35с.
11. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнан¬ня, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1.12.1994 року //Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №1.— ст. 1.
12. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року //Відомості Верховної Ради України.2000. – №10. – Ст. 79 (зі змінами, внесеними Законом України № 2246-ПІ від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 8. – Ст. 311).
13. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – Ст. 62.
14. Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №28. – Ст. 232.
15. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 року //Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №40. – Ст. 290.
16. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 року //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 296.
17. Законодавство України. Науково-практичні коментарі. 2002. – №4. – С.119.
18. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3–рп/2003.
19. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» // Вісник Верховного Суду України. – 2004. № 8 (48). – С. 6–10.
20. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року №1 «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи».
21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №1 «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина».
22. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» // Вісник Верховного Суду України. –1996. № 2 – С.11.
23. Всеобщая декларация прав человека. От 10.12.1948 г. //Международные документы по Правам человека / Составитель В. Тертышник.— Харьков, 2000. – С. 6 - 12.
24. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод лю¬дини. Від 4.11.96 р. //Офіційний вісник України. – 1998. – №13.
25. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Від 16.12.96
26. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року. Із змінами, внесеними згідно Закону № 3550–IV від 16.03.2006 року.
27. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект станом на 25 травня 2006 року // РГ Верховної Ради України. – К., 2006.
28. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. Ред.. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. Вид. 2–е, перероб. та доп. У 2-х ч. – К.: Форум, 2004. – Ч. 1 - 492 с., ч. 2 .- 426 с.
29. Уголовно-процессуальный кодекс российской Федерации: Офиц. Текст с зим. И доп. На 1 сент. 2004 г. / Российская Федерація. Законы. – М.: Эксмо, 2004. – 635 с.
30. Наказ Державної судової адміністрації України від 26 вересня 2007 року № 100 «Про затвердження змін та доповнень до інструкції з діловодства в місцевому загальному суді».
31. Наказ МВС України від 4 червня 2002 року № 519“ Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів, та переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх справ України, із зазначенням строків зберігання документів”.
32. Наказ МВС України від 26.10.2006 № 1066 «Про нормативне забезпечення діяльності підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України».
33. Наказ МВС України від 20 лютого 2006 року № 160 «Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України».
34. Наказ МВС України № 400 від 14 квітня 2004 року «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються».
35. Наказу Генеральної прокурори України № 90 від 28 грудня 2002 року “Про затвердження Інструкції з діловодства в органах прокуратури України”.
36. Наказ Генерального прокурора України №1 від 19 вересня 2005 року «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України».
37. Наказ Генерального прокурора України № 1\3 гн від 19 вересня 2005 року» Про організацію робот із питань первинного обліку, введення статистичної звітності в органах прокуратури та нагляду за обліком злочинів».
38. Наказ Генерального прокурора України №3 гн від 19 вересня 2005 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів.
39. Наказ Генерального прокурора України № 4гн від 19 вересня 2005 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які ведуть дізнання і досудове слідство».
40. Наказ Генерального прокурора України № 10 від 3 березня 2006 року «Про внесення змін та доповнень до інструкції про порядок ведення первинного обліку роботи прокурора».
41. Витяг з аналізу стану розгляду та вирішення обґрунтованих звернень з питань, слідства та дізнання. Вих. № 14\1-2022 СТ від 22.05.2006.
42. Довідка ГУ МВС України в Київській області № 19/273 від 6.10.2005.

Монографії. Навчальні посібники. Наукові статті. Дисертації, автореферати дисертацій, матеріали науково-практичних конференцій.

43. Алешин В. Какие статьи УПК признаны неконституционными // Рос. Юстиция. – 2001. – №6. – С. 68–70.
44. Ануфрієв М.І. Реформування ОВС – завдання № 1 // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 1. – С. 3–9.
45. Арсеньев В.Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в отдельных стадиях советского уголовного доказывания. – М. Юрид. лит., 1967. – 87 с.
46. Архів прокуратури Богуславського району наглядне переведення № 36 від 24.04.2006.
47. Архів Богуславського районного суду справа № 9-82/2005 року.
48. Атепалихін А. Судовий контроль за дотриманням конституційних прав особи під час досудового розслідування http://www.justinian.com.ua/narticle. php?id=1514.
49. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 213 с.
50. Бабенко В. Деякі питання прокурорського нагляду за додержанням законів в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 7. – С. 130.
51. Бажанов М.И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве. Автореф. докт. дисс., Харьков, 1967, - 34 с.
52. Бакаев А.М. О роли прокурорского надзора в укреплении законности при расследовании преступлений // Укрепление законности в деятельности следователей в свете Конституции СССР. М., 1979. – С. 63-64.
53. Бакаев Д. М. Надзор прокурора за расследованием уголовных дел. - М., 1979. – 112 с.
54. Бакаев Д.М. Надзор прокурора за предварительным расследованием уголовных дел: Автореф. дисс… канд. юрид. наук.; Всесоюз. юрид. заоч. ин-т. – Кировоград: Б.и., 1967. – 21 с.
55. Бакрадзе А. Прокурорский надзор й ведомственный конт¬роль за расследованием преступлений органами МВД // Соц. за¬конность, 1970. – № 3. – С. 39–41.
56. Басков В.И. Прокурорский надзор. Учебник для вузов. Изд 2-е. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 558 с.
57. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2000 – 20 с.
58. Баулін О.В. Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії. – К., 2001 – 232 с.
59. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 г.). – Киев, 2002. – 458 с.
60. Белозеров Ю.Н. Законность и обоснованность возбуждения уголовного дела: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1972. – 19 с.
61. Белозеров Ю.Н. Чувилев А.А. Проблема обеспечения законности и обоснованности возбуждения уголовного дела. – М.: Юрид. лит., 1973. – 123 с.
62. Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві. Автореф. дис. …канд..юрид.наук. – К., 1998. – 18 с.
63. Богданов М.В. Контроль в управленческой деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособ. – Ташкент: Ташк. ВШ МВД СССР, 1989. – 50 с.
64. Бойко В.Ф. Нова Конституція та судова Влада //Право України. – 1997, – №1. – С.16–18.
65. Бойко В.Ф. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. – С.23–27.
66. Бойков А. Д. Понятие й принципи государственно-правовой политики борьбы с преступностью// Формирование гос. политики борьби с преступностью. — Материалы конф-и. — М.; НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 1997. – С. 16–34.
67. Бойков А. Д. Роль суда в формировании и реализации государственной политики борьбы с преступностью // Судебная власть, прокурорский надзор и проблеми уголовного судопроизводства. Сб. научн. трудов. — М.: НИИ при Ген. прокуратуро Российс-кой Федерации, 2001. – С. 3–13.
68. Бойков А.Д. Судебная реформа: обретения и просчеты // Государство и право. – 1994. – №6 – С. 13–22.
69. Бондаренко А. Прокурорский надзор: быть или не быть? // Юридическая практика. – 2000. – № 9. – 20 июля.
70. Бородин С.В., Елесин В.Й., Швашин М.Н. Рассмотрение и разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1971. – 50 с.
71. Бородін І. Функціональні обов'язки прокуратури у сфері за¬безпечення прав людини і громадянина (загальний нагляд, пред¬ставництво інтересів громадян) // Право України. – 2000. – №7. – С. 46-48;
72. Брынцев В.Д. Судебная власть /правосудие/: Пути реформирования в Украине. Харьков: Ксилон, 1998. – 182 с.
73. Брынцев В.Д., Чернухин В.Г. Судебный контроль /теория и практика/ - Харьков: Ксилон, 2001. – 204 с.
74. Буянский С.Г. Прокуратура и судебная власть: статус и соотношение компетенции // Российский судья. – 2005. – № 5. – С. 26.
75. Быков В.М., Березина Л.В. О согласии прокурора на возбуждение уголовного дела // Закон и право – 2003. – № 11. – С. 29.
76. Васильев А.Н. Рассмотрение сообщений о совершенных преступлениях. М.: Госюриздат, 1954. -102 с .
77. Ведомственный процессуальный контроль в системе предварительного следствия органов внутренних дел / Н.И. Кулагин, П.В. Лемента, В.А. Карлеба, В.Г. Кравченко / Учеб. пособие. Краснодар: Краснодарский юридический институт МВД России, 2001. – 142 с.
78. Великошин И.И. Обеспечение законности и обоснованности отказов в возбуждении уголовного дела. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1980. – 24 с.
79. Виноградов О. Прокуратура в системе органов государственной власти // Законность. – 1997. – № 4. – С. 2–4.
80. Воронин Э.И. Процессуальное положение начальника следственного отдела органов внутренних дел: Учебное пособие. – Караганда.: НИИРИО Караганд. ВШ МВД СССР, 1975. – 94 с.
81. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 300 с.
82. Галаган В.І., Галаган О.І., Удовенко Ж.В. Засоби збирання доказів на стадії порушення кримінальної справи // Вісник КНУВС. – 2007. – № 4. – С. 111-121.
83. Гапанович Н.Н. Отказ в возбуждении уголовного дела. Минск, 1967. – 124 с.
84. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук. – 2003. – № 2-3. – С. 703–704.
85. Гравсовський В., Руденко М. Становлення і розвиток Ук¬раїнської моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (кон¬цептуальні проблеми) // Право України, 1996. – № 1. – С. 43.
86. Гречуха В. Письменные указания прокурора следователю // Социалистическая законность. – 1989. – № 6. – С. 41–44.
87. Григорьева Н.В. Прокурорский надзор: Учеб. пособие. — М. : ИНФРА-М, 2003. – 225 с.
88. Грошевий Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 695.
89. Грошевий Ю.М., Давиденко Л.М., Зеленський В.С. та ін. Новий Закон України «Про прокуратуру»: яким йому бути? // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удоск. її д-сті. Зб. наук. праць. –Харків: ІПК Генеральної прокуратури України, 1999. – С. 4–13.
90. Губська О.А. Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2002. – 16 с.
91. Гузела М. Контроль за законністю дій і рішень органів досудового розслідування як самостійна функція суду // Вісник Львів. Ун-ту. Серія юридична. 2004. Вип. 39. С. 443-449.
92. Гуляев А.П. Процессуальные документы и сроки. – М.: Норма, 1992. – 127 с.
93. Гуткин И.М. Начальник следственного отдела и его процессуальные полномочия // Сов. Милиция. – 1967. – № 4 – С. 68 –69.
94. Гуценко К.Ф. Советский уголовный процесс: Учебное пособие. –М.: юрид. лит., 1986. – 302 с.
95. Гуценко КФ., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западный государств. – ИКД «Зерцало-М», 2001. – 480с.
96. Даев В Г., Маршунов М.И. Основы теории прокурорского надзора.- Л.: Изд-во Ленингр. ун-та,1990. – 136 с.
97. Денисюк П.. Процесуальний порядок порушення кримінального провадження // Право України. – 2001. – С. 38-40.
98. Дізнання в міліції та в митних органах / Є.І. Макаренко, В.М. Тертишник, Л.М. Лобойко і др. - Навч. Посібник, Дніпропетровськ. П.П. “Ліра ЛТД“, 2003. – 452 с.
99. Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. – 1997. – №8. С.49–50.
100. Долежан В.В. Деякі аспекти співвідношення судової і прокурорської компетенції // Правова система України: теорія і практика. Матеріали наук-практ. Конф-ї. – К.: 1993, – С. 383–385.
101. Долежан В.В., Субботин Е.А., Червякова Е.Б. Проблемы и тенденции развития прокурорского надзора в Украине // Науч. Инф. По вопр. Борьбы с преступностью. –М.: 1994. - № 145. – С. 63–66.
102. Дорошков В. Судебный контроль за деятельностью органов предварительного расследования // Российская юстиция. 1999. – № 7. – С. 27–28.
103. Дроздов П. Г. Судебный контроль за расследованием преступлений // Советская юстиция. – 1992. – № 15-16. – С.12.
104. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии дознания и предварительного следствия: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – К., 1971. – 24 с.
105. Дубинський А.Я. Правовые и организационные проблемы исполнения процессуальных решений следователя. Автореф. дис. д-ра юрид. наук. – К., 1984. – 46 с.
106. Дубинський А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы. – Киев: Наукова думка, 1984. – 146 с.
107. Дубинский А.Я., Пидюков П.П. Основания к отказу в возбуждении уголовного дела // Проблемы правоведения. К., 1989. – Вып. 50. – С. 98.
108. Дубровин А.П. Проблемы процессуального контроля за деятельностью следователей органов внутренних дел по расследованию преступлений: Автореф. дисс. … к.ю.н. – М., 1989. – 21 с.
109. Дунас Т. Роль прокуратури у захисті праві свобод людини і громадянина // Підприємництво , господарство і право. – 2003. – №2. – С.103.
110. Епихин А. Судебный контроль - прогрессивный принцип // Российская юс¬тиция. – 1995. – № 2. – С.39–40.
111. Ершов В.В. Суд в системе органов государственной власти // Советское государство и право. –1992. – № 8. – С. 31–37.
112. Жиліна Л.С. Прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні слідчих дій. - Автореф. дис. …канд..юрид.наук. – Харків. - 1999. – 15 с.
113. Жогин В.Н., Фактуллин Ф.Н. Возбувдение уголовного дела. — М.: Юрид. лит., 1961. – 205 с.
114. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе, – М., 1965. – 337 с.
115. Жогин Н.В. Прокурорский надзор за предварительным расследованием уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1968. – 262 с.
116. Звирбуль В.К. Перспективы.развития прокурорского надзора в правовом государстве // Советское государство и право. – 1990. – № 9. – С. 53–59.
117. Зеленецкий В.С. Функциональная структура прокурорской деятельности. – Х.: Харьк. Юрид. ин-т, 1978. – С. 20
118. Зеленский В.Д. Организация расследования преступлений. Ростов н\Д: Изд-во Рост. ун-та, 1989. – 152 с.
119. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Крим Арт, 1998. – 340 с.
120. Зеленецкий В.С., Лобойко Л.Н. Дослідче провадження за заявами і повідомленнями про злочин // Весы Фемиды. – 2000. – №1. – С. 40–50.
121. Зеленецкий В.С, Козьяков И.Н. Ведомственный контроль и прокурорский надзор за законностью оперативно- розыскной деятельности. -Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2003. – 250 с.
122. Зеленецкий В.С., Глинська Н.В. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. – Серия «Юридичний радник». – Харьков: «Страйд», 2006. – 336 с.
123. Зинатуллин З.З., Зезянов В.В. Судебная власть и правосудие по уголовным делам: соотношение с судебным контролем. // Российский судья. – 2005. № 5. – С. 20.
124. Зубков П.П. Загальний нагляд як основа вищого державного нагляду за додержанням законів в Україні // Питання конституційно-правового статусу прокуратури та удосконалення її діяльності. – С. 46–54.
125. Изотова О. Обжалование в суд следственных действий // Законность. - 1996. – № 6. – С. 45–47.
126. Изотова О.В. Проблемы судебного контроля при возбуждении и предварительном расследовании уголовных дел: Дис. канд. юрид. наук. – М., 1996. – 179 с.
127. Исаенко В. Проблема выполнения следственных действий до возбуждения уголовного дела (закон и реальность) // Уголовное право. – 2003. – № 3.
128. Іщенко А.В. Способи збирання доказів у кримінальному процесі України // Право України. – 2000. – № 10. – С. 85–88.
129. Каз Ц.М. О пределах доказывания в советском уголовном процессе. // Проблемы надежности доказывания в советском уголовном процессе. М., 1984. – С. 29.
130. Кальницкий В.В. Ведомственный контроль за деятельностью следователей органов внутренних дел: Автореф. дисс. к.ю.н. – М. 1982. – 24 с.
131. Карданская Н.Л. Принятие управленческого решения: Учебник для вузов. – М., ЮНИТИ. 1999. – 407 с.
132. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание при производстве расследования. - Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1977. – 44 с.
133. Карнеева Л.М. Доказывание в советском уголовном процессе и основания процессуальных решений//Сов. государство и право. – 1981. – №10. – С. 85-86.
134. Карнеева Л.М. Основания отказа в возбуждении уголовного дела. // Соц. Законность. – 1977. – № 3. – С. 56-58;
135. Карнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности. Законность и обоснованность. – М.: Юрид. лит. 1971. – 136 с.
136. Карнеева Л.М., Миньковский Г.М. Особенности пределов доказывания при принятии некоторых процессуальных решений в стадии предварительного следствия Вопросы предупреждения преступности, М., 1966. – № 4 – С. 85.
137. Карнеева Л.М., Чувилев А.А. Обеспечение законности й обоснованности привлечения в качестве обвиняемого. Учебно-практическое пособие. - М.: Академия МВД СССР, 1976. – 66 с.
138. КарнееваЛ.М. Доказывание при отказе в возбуждении уголовного дела // Сов. гос. й право. – 1975. – № 2. – С. 93 –98.
139. Карпов Н.С. Про вдосконалення досудового слідства. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ – 2003. -№ 4. – С. 110–114.
140. Качалов В.И., Качалова О.В. Прокурорский надзор в Российской Федерации: Учеб. пособие. – М. : Издательско-книготорговный центр "Маркениг", 2001. – 287 с.
141. Кеник А.А. Прокурорский надзор: Учеб. пособие / А.А. Кеник. – Мн.:Амалфея, 2005. – 512 с.
142. Кирій Л.М. Правові наслідки процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – ” № 4. – С. 142–145.
143. Кирій Л.М. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішень органу дізнання, слідчого і прокурора, про відмову в порушенні кримінальної справи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. – С. 129–131.
144. Кирій Л.М. Сутність, поняття і значення прокурорського нагляду та судового контролю при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – ” № 12. – С. 174–177.
145. Кирій Л.М. Сутність, поняття і значення відомчого контролю при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи // Право України. – 2005. – № 4. – С. 66-69.
146. Клочков В.Г. Функции прокуратуры в правовом государстве// Закон и бизнес. – 1997. – 16 июля.
147. Кобликов А.С. Законность – конституционный принцип советского уголовного судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1979. – 200 с.
148. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. Посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
149. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
150. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
151. Коваленко Є.Г. Лисов Н.Н. Про доцільність призначення окремих видів експертиз у стадії порушення кримін