Питання методики розслідування злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 14
1.1. Загальна характеристика злочинності у сфері використання
інформаційних комп’ютерних технологій 14
1.2. Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій та їх криміналістична класифікація 22
1.3 Криміналістична характеристика злочинів у сфері комп’ютерних
технологій 37
1.3.1. Визначення понять і системи елементів криміналістичної
характеристики 38
1.3.2. Способи скоєння злочинів даної категорії 42
1.3.3. Слідова картина цих злочинів 49
1.3.4. Особа злочинця, мотиви і мета скоєння злочину 53
1.3.5. Деякі обставини скоєння злочину (місце, час, обстановка) 62
РОЗДІЛ 2. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 68
2.1. Порушення кримінальної справи та забезпечення оперативно-розшукових заходів розслідування злочинів у сфері комп’ютерних технологій 68
2.2. Типові слідчі ситуації, що можуть скластися на початковому етапі розслідування справи 82
2.3. Огляд місця події 95
2.4. Окремі аспекти допиту осіб у злочинах, пов’язаних з використанням комп’ютерних технологій 117
2.4.1. Допит свідків 118
2.4.2. Допит потерпілого 124
2.4.3. Допит підозрюваного 126
2.5. Висунення криміналістичних версій при розслідуванні зазначеної категорії
злочинів 129
2.6. Планування розслідування злочинів, пов’язаних з інформаційними комп’ютерними технологіями 152
РОЗДІЛ 3. ПОДАЛЬШИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 161
3.1. Завдання та зміст подальшого етапу розслідування злочинів
цієї категорії 161
3.2. Допит свідків 162
3.3. Допит обвинуваченого 164
3.4. Проведення обшуків та виїмок 167
3.5. Проведення необхідних видів судових експертиз 182
3.6. Відшкодування заподіяних збитків 188
ВИСНОВКИ 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 199
ДОДАТОК 1 218
ДОДАТОК 2 220

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Подальший розвиток сучасних інформаційних технологій, удосконалення виробництва і розширення сфери застосування новітньої кібернетичної техніки дали можливість зародження специфічного, складного виду злочинних діянь, де комп’ютерне оснащення та електронна інформація є об’єктом протиправного посягання. Поряд з позитивними здобутками інформатизація супроводжується побічним, негативним явищем криміногенного характеру, до якого відносять злочини у сфері електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж або ж «комп’ютерну злочинність» (скорочена назва цього виду злочинів) [1]. На сучасному етапі технологізації суспільства: обробки та обміну інформацією за допомогою міжнародної глобальної мережі INTERNET, відбуваються негативні процеси – перехід від простої поодинокої комп’ютерної злочинності до організованої – складної. Спостерігається динаміка злиття новоявленої злочинності з міжнародним криміналітетом, що несе у собі відповідну загрозу суспільству в цілому. Слід зазначити, що така транскордонність ускладнює можливості розкриття та розслідування цієї категорії злочинів працівниками правоохоронних органів різних держав. У більшості документів, прийнятих на міжнародному рівні, зазначається, що для ефективної боротьби проти кіберзлочинності необхідне більш широке, оперативне і налагоджене міжнародне співробітництво [2]. У червні 2001 р. Європейським комітетом разом з комітетом експертів у дослідженні проблем злочинності був розроблений проект Конвенції про кіберзлочинність. У листопаді того самого року Конвенція була затверджена комітетом міністрів Ради Європи і підписана 35 державами, які взяли на себе зобов’язання здійснювати погоджену політику боротьби зі злочинністю у цій сфері.
Україна відповідно до Європейської Конвенції, розробила «Концепцію стратегії і тактики боротьби з комп’ютерною злочинністю», де чітко окреслено основні питання, що мають бути вирішеними для інформаційного простору держави у цілому. Крім того, був прийнятий новий Кримінальний кодекс, який набув чинності з 01.04.2001 р. Він містить окремий розділ ХVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж», у якому до недавнього було три статті, якими регулювалися злочини у сфері високих технологій, а саме: 361, 362 і 363, замість однієї ст. 1981 Кримінального кодексу України 1960 р. Однак життєві реалії змусили законодавця змінити і доповнити зазначений вище розділ, отже від 23.12.2004р. він містить шість статей: 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631 Кримінального кодексу України. Внесено до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.04.2003 р. поняття технологічного тероризму як злочинів, що здійснюються з терористичною метою із застосуванням комп’ютерних систем та комунікаційних мереж для виведення з ладу небезпечних об’єктів, які прямо чи опосередковано створили загрозу виникнення надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру [3, c. 5]. У ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. серед загроз її національним інтересам і національній безпеці в інформаційній сфері йдеться про комп’ютерну злочинність та комп’ютерний тероризм [3, c. 6]. Розроблено й інші нормативні документи, котрі покликані сприяти співпраці, протидії і запобіганню новоявленого феномену. Але цього замало для ефективної боротьби з комп’ютерною злочинністю, пов’язаною з кібернетичними технологіями.
Статистичні дані свідчать про досить високий відсоток таких правопорушень у загальному спектрі злочинності, а їх кількість, як і складність, цілеспрямовано просуваються вперед. Підтвердженням тому є проведений у м. Запоріжжі перший український міжнародний з’їзд «хакерів» під назвою «Хак-Форум 2000». Напрацьовані матеріали засвідчили, що «хакерський» рух в Україні стрімко розвивається і певною мірою обганяє у своєму розвитку інші країни колишнього СРСР [4, c. 40 – 41]. До переліку негативних чинників розповсюдження цієї категорії злочинів можна віднести:
1. Низький рівень контролю за тиражуванням та розповсюдженням програмної комп’ютерної продукції.
2. Високу латентність злочинів. Лише 10 – 15 % комп’ютерних злочинів стають відомими [5, c. 101 – 103]. На думку більшості потерпілих суб’єктів розголошення про такий злочин може зашкодити їх подальшій репутації, тому доволі часто комп’ютерні жертви потерпають вагомими збитками заради збереження власного престижу.
3. Недостатність теоретичних знань і практичних навичок розслідування злочинів у сфері інформаційних технологій практичними працівниками правоохоронних органів, неможливість доведення до суду порушених кримінальних справ цієї категорії.
За офіційними даними у Росії за останніх п’ять років (1997 – 2001) зареєстровано: 2432 злочини, пов’язані з неправомірним доступом до комп’ютерної інформації (ст. 272 КК РФ), 579 – з створенням, використанням і розповсюдженням шкідливих носіїв для ЕОМ (ст. 273 КК РФ) і 175 – з порушенням правил експлуатації ЕОМ, систем ЕОМ чи їх мереж (ст. 274 КК РФ). Співробітниками підрозділів по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій виявлено осіб, що скоїли дані злочини: 1111 – за ст. 272 КК РФ, 316 – за ст. 273 КК РФ та 92 – за ст. 274 КК РФ [6, c. 799]. Зокрема за 1999 р. до суду було направлено 83 кримінальні справи пов’язані з комп’ютерною злочинністю, із 282 зареєстрованих злочинів цієї категорії. У 2000 р. – 274 справи з 800 порушених. У той час в Україні, за даними Верховного суду України, у 1997 р. було порушено 15 кримінальних справ за ст. 1981 Кримінального кодексу України 1960 р., проте не розкрито протягом року жодного. За чотири місяці 2001 р. – зареєстровано лише 16 злочинів, передбачених ст. 361, 362 і 363 КК України, а впродовж 2002 р. – 30. На січень 2003 р. набрали чинності вироки лише двох кримінальних справ, передбачених ст. 363 КК, і одна кримінальна справа про злочин, передбачений ст. 361 КК України [3, с. 9]. За даними інформаційних технологій МВС України за шість місяців 2004 р. зареєстровано 36 злочинів, з них розслідувано (розкрито) – 18. У той час інше джерело констатує такі дані: «Дослідженням встановлено, що правоохоронними органами з 1994 р. щорічно в Україні офіційно реєструється до десяти злочинів, що вчинюються з використанням комп’ютерних технологій. Вони приховані від офіційної статистики. …За експертними оцінками, рівень латентності комп’ютерної злочинності становить 90 – 95 %» [7, c. 107].
Виходячи з викладених вище даних, можна дійти висновку про актуальність порушеної проблематики питання, зокрема її криміналістичного аспекту. Безперечно, цей феномен злочинності не залишається поза увагою вчених і інших галузей права, і кожний з них прагне внести свої напрацювання у загальну, заглиблену у глобалізаційні процеси справу. Так, наприклад, дисертаційні дослідження, присвячені кримінально-правовому аспекту злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій науково обґрунтовано вітчизняними дослідниками: Д.С. Азаровим, М.В. Карчевським, Н.А. Розенфельд та ін. Дисертаційних робіт, присвячених криміналістичним питанням комп’ютерних злочинів, на жаль дисертантом не виявлено серед масиву захищених вітчизняних досліджень, хоч цими розробками займаються в Україні, зокрема у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка викладач кафедри криміналістики Л.П. Паламарчук. У Російській Федерації криміналістичним розробкам приділено увагу науковцями: В.Б. Веховим, Ю.В. Гавриліним, А.В. Касаткіним, В.Є. Козловим, В.Ю. Рогозіним та ін. Значний вклад у вивчення, розслідування та протидії цим злочинам зробили такі провідні науковці-фахівці: Т.В. Аверьянова, Б.В. Андрєєв, Ю.М. Батурін, Р.С. Белкін, П.Д. Біленчук, О.А. Баранов, М.С. Вертузаєв, Т.В. Варфоломеєва, О.Г.Волєводз, В.О. Голубєв, В.Г.Гончаренко, М.В. Гуцалюк, В.Д. Гавловський, В.Ю. Гайкович, В.А. Губанов, А.М. Жодзишський, А.В.Іщенко, В.А.Колесник, В.В. Крилов, Р.А. Калюжний, М.І. Камлик, О.І. Котляревський, В.Б. Міщенко, В.І. Оборський, П.Н. Пак, Б.В. Романюк, О.Р. Россінська, М.В. Салтевський, Н.А.Селіванов, А.В. Селюк, І.О. Саакянц, О.І. Усов, В.П. Хорст, В.С. Цимбалюк та ін.
На нашу думку, незважаючи на теоретичну та практичну значущість проведених і опублікованих досліджень, недостатньо приділено уваги саме питанню організації й розслідування комп’ютерних злочинів.
Коло порушених та проаналізованих дисертантом питань спрямовано на краще теоретичне сприйняття суті та на поліпшення практичної реалізації отриманих знань відповідними спеціалістами, від яких залежить забезпечення результативності розслідуваного ними злочину.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам «Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки» (затверджена Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р.), метою якої є визначення шляхів протидії злочинності в державі та поза її межами, вдосконалення законодавства, вироблення методів запобігання цим злочинам, загально-академічній науковій темі, а також плану наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, далі по тексту (АПСВ): “Суспільство перехідного типу: соціальна безпека та чинники загроз”, затвердженої на засіданні кафедри від 28 листопада 2002 р., протокол № 4.
Мета і завдання дослідження – поглиблений аналіз і подальший розвиток існуючих теоретичних та практичних напрацювань вітчизняних спеціалістів і зарубіжних у сфері розслідування злочинів, пов’язаних з інформаційними технологіями. На основі вивчення та дослідження різних точок зору фахівців цього напряму, – розкрити і проаналізувати різні підходи науковців до формування дискусійних питань, що стосуються актуальних проблем зазначеної злочинності, запропонувати власне бачення окремих аспектів дослідження цього новоявленого різновиду «білокомірцевої» злочинності. Реалізація мети обумовила необхідність вирішити такі основні завдання дисертації:
• формування криміналістичної характеристики злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій;
• визначення організації і змісту планування початкового та подальшого етапів розслідування цих злочинів;
• дослідження типових слідчих ситуацій, що складаються при вчиненні таких злочинів;
• розробка правил і змісту висунення та перевірки криміналістичних версій у злочинах з інформаційними комп’ютерними технологіями;
• встановлення особливостей проведення слідчих дій у злочинах зазначеної категорії;
• визначення можливостей комп’ютерно-технічної експертизи;
• розробка рекомендацій щодо відшкодування заподіяних злочином збитків.
Об’єкт дослідження – злочини у сфері інформаційних комп’ютерних технологій, а також суспільні відносини, що пов’язані з їх вчиненням.
Предмет дослідження – механізм вчинення комп’ютерних злочинів, закономірності виникнення слідів та особливості діяльності з їх розслідування.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження у
дисертації використано такі методи пізнання:
• діалектичний метод, який надав можливість проаналізувати тенденції та закономірності розвитку науково-технічного прогресу, а разом з ним негативних явищ, які з’явилися у суспільстві й шляхи протидії цим явищам обумовленого потребами практики боротьби зі злочинністю;
• системно-структурний метод дозволив дослідити взаємозв’язки між елементами криміналістичної характеристики комп’ютерних злочинів як систему джерел доказової інформації про злочин;
• формально-логічний метод, який дав можливість визначити поняття й характеристику окремих даних предмета дослідження та дати їм криміналістичну оцінку;
• статистичний метод, який дозволив дослідити й оцінити масштаби розвитку злочинності у сфері інформаційних комп’ютерних технологій і тенденції негативного впливу цієї категорії злочинів на суспільство;
• конкретно-соціологічні методи: аналіз, порівняння, анкетування, узагальнення, які дали можливість виявити поінформованість осіб, які забезпечують розслідування цих злочинів і громадськості, що визначило емпіричну базу дослідження;
• порівняльний метод, який визначив місце методики розслідування комп’ютерних злочинів у загальній методиці розслідування окремих видів злочинів.
Емпірична база дослідження. Для досягнення мети у роботі використані результати емпіричних досліджень, зокрема: ознайомлення з матеріалами п’яти кримінальних справ, пов’язаних з розслідуванням комп’ютерних злочинів; статистичні дані цієї категорії злочинів на прикладі діяльності правоохоронних органів України та Росії за період з 1997 до 2004 р.; аналізу анкетування 87 працівників правоохоронних органів та 247 студентів юридичного факультету АПСВ, спеціалізації: “Суд. Адвокатура. Прокуратура” у процесі вивчення ними спеціалізованого курсу “Комп’ютерна злочинність”.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційному дослідженні, з-поміж інших наукових праць такого плану, вперше в українській правовій літературі розглянуто теоретичні й практичні питання методики розслідування комп’ютерних злочинів. Дисертант на основі опрацьованих наукових даних, різних точок зору вчених, їх підходів та трактувань, розширив, доповнив, ввів нове до структури методики розслідування «білокомірцевої» злочинності, що, на його думку, буде дієвим у механізмі практичного застосування відповідними спеціалістами, зокрема:
• досліджено теоретичне обґрунтування криміналістичної характеристики злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій, визначено її структуру та зміст;
• визначено і досліджено елементи криміналістичної характеристики зазначеної категорії злочинів та встановлено взаємозв’язки між ними;
• встановлено специфіку організації і планування початкового та подальшого етапів розслідування злочинів цієї категорії;
• сформульовано типові слідчі ситуації, що можуть скластися в ході розслідування комп’ютерних злочинів;
• обґрунтовано і проаналізовано криміналістичні версії зазначеної категорії злочинів;
• встановлено особливості планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів у злочинах даної категорії (формування слідчої групи, підбір науково-технічних засобів, рекомендації до виявлених та вилучених об’єктів криміналістичного дослідження);
• досліджено тактику проведення окремих слідчих дій початкового та подальшого етапів слідства (огляду місця події, допиту, обшуку, виїмки);
• доведено практичну значущість судової комп’ютерно-технічної експертизи у злочинах, пов'язаних зі сферою комп’ютерних інформаційних технологій;
• розроблено й запропоновано рекомендації щодо відшкодування заподіяних злочином збитків.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження дисертації полягає у тому, що в ній викладені основні положення методики розслідування злочинів, пов’язаних з інформаційними комп’ютерними технологіями на початковому та подальшому етапах розслідування. Зорієнтоване дослідження на практичне застосування відповідними спеціалістами правоохоронних органів України, а також на поглиблене вивчення студентами вищих закладів освіти цієї категорії злочинів.
Розробки, підготовлені за матеріалами дисертаційного дослідження, використовуються у навчальному процесі кафедрою кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України та кафедрою криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки та результати праці отримано на підставі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертаційного дослідження знайшла своє відображення у теоретичних та практичних розробках. Зокрема, у збірнику наукових статей з нагоди 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини «Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 10 –12 грудня 1998 р.); матеріалах Міжнародної наукової конференції: «Україна шляхами віків», присвяченої 175-річчю
від дня народження Георгія Андрузького (Київ, 17 травня 2002 р.); матеріалах Міжнародної науково-студентської конференції «Соціально-правові, економічні та духовні аспекти розбудови громадянського суспільства у країнах Співдружності Незалежних Держав» (Київ, 3 – 4 квітня 2003 р.); Окремі положення дисертації опубліковані у розробленому дисертантом навчально-методичному комплексі з курсу «Комп’ютерна злочинність» для студентів юридичного факультету спеціалізації: «Суд, Адвокатура, Прокуратура» (Київ, 2002 р.), затвердженому на засіданні кафедри кримінального права, процесу та криміналістики юридичного факультету АПСВ (протокол № 6 від 18.02.2002 р.) та затвердженому на засіданні вченої ради АПСВ (протокол № 9 від 17.04.2002 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у шести наукових фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України та колективному навчальному посібнику, де автором підготовлено окрему главу з питань національної безпеки України: новітніх інформаційних технологій і можливих джерел небезпеки.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділяються на п’ятнадцять підрозділів, висновку, списку використаної літератури та двох додатків. Обсяг наукового дослідження становить 198 сторінок. Бібліографія налічує 217 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати проведеного нами дослідження дозволяють сформулювати такі основні висновки, рекомендації і пропозиції, що, зроблять, на думку дисертанта, певний внесок у загальну теорію науки криміналістики, а також у практичну діяльність щодо виявлення, розслідування злочинів, пов’язаних з використанням інформаційних комп’ютерних технологій:
1. Злочини у сфері комп’ютерних технологій являють собою одне із складних антисоціальних явищ у суспільстві. Грамотне розслідування злочинів, зокрема протиправних дій, пов'язаних з використанням високих комп’ютерних технологій – одне з ключових питань для будь-якої держави, у тому числі й для України. Міжнародний характер протидії цьому феномену сучасності – запорука подальшої стабільності і розвитку всіх сфер людського буття.
2. Підставою для порушення кримінальної справи про скоєний злочин, у тому числі й комп’ютерний, є достатні дані, що вказують на наявність ознак складу злочину. Виходячи зі змісту кримінально-правової характеристики, комп’ютер та його програмне забезпечення може бути як предметом злочину, так і засобом, за допомогою якого реалізовується задум злочинця. Внесені законодавцем зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України від 23.12.2004 р. розширили можливість регулювати злочини у сфері високих технологій і уникнули прогалин, які були допущені у першій редакції Розділу ХVI Кримінального кодексу України.
3. Криміналістична характеристика злочинів у сфері комп’ютерних технологій є узагальненою інформаційною моделлю, що являє собою систематизований опис типових криміналістично значущих ознак, які мають суттєве значення для виявлення та розслідування комп’ютерних злочинів. З урахуванням недостатності знань практичних працівників правоохоронних органів, на яких покладається завдання розслідувати нетрадиційні злочини, вважаємо за доцільне деталізований підхід до формування елементів її криміналістичної характеристики. Зокрема, вона має складатися з таких структурних елементів:
• способи скоєння злочинів даної категорії;
• слідова картина цих злочинів;
• особа злочинця, мотиви і мета скоєння злочину;
• деякі обставини скоєння злочину (місце, час, обстановка).
а) Способи скоєння злочинів даної категорії запропоновані Ю.М. Батуріним і викладені у п’яти групах, більше відображують способи протиправних дій, аніж способи вчинення комп’ютерних злочинів. На думку дисертанта, їх зміст має бути викладений таким чином:
• способи безпосереднього доступу до комп’ютерної інформації або операційної системи;
• способи видаленого (опосередкованого) доступу;
• способи виготовлення, розповсюдження на технічних носіях шкідливих програм для ЕОМ.
б) Слідова картина цих злочинів. Її можна розглядати як сукупність абстрагованої інформації про типові матеріальні й ідеальні сліди-ознаки та умови скоєння суб’єктом протиправних дій з використанням комп’ютерних технологій:
• Слідова картина незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.
• Слідова картина викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем.
• Слідова картина порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем.
в) Особа злочинця, мотиви і мета скоєння злочину. За статистичними даними вітчизняної та зарубіжної практик, вік осіб, що вчиняють комп’ютерні злочини, сягає від 15 до 45 років. Матеріали експертних досліджень визначають, що на момент вчинення протиправних дій вік 33 % злочинців не перевищував 20 років; 13 % – були старші 40 років; 54 % мали вік від 20 до 40 років.
Мотиви і мета вчиненого злочину. Вони залежать від багатьох факторів, зокрема, на що саме була спрямована протиправна дія. Виходячи з аналізу світової та вітчизняної практик, їх можна побудувати у такій послідовності:
• корисливі – на долю яких припадає 66 % комп’ютерних злочинів;
• політичні – 17 % (шпигування, підрив фінансово-економічної діяльності та кредитної політики);
• цікавість, допитливість – 7 %;
• хуліганські наміри – 5 %;
• помста – 5 %.
г) Деякі обставини скоєння злочину (місце, час, обстановка). Особливістю комп’ютерних злочинів є те, що місце, звідки було скоєно протиправну дію (місце, де виконувалися дії об’єктивної сторони складу злочину) та місце настання шкідливих наслідків (місце, де наступив результат злочину) можуть не співпадати. Таким місцем може бути будь-яке приміщення різної форми власності, в якому знаходиться комп’ютерно-технічне оснащення, забезпечене виходом до глобальної мережі типу Інтернет. Час вчинення протиправних дій з комп’ютерними технологіями завжди конкретно визначений.
4. Початковий етап розслідування комп’ютерних злочинів, вимагає належного відношення до підготовки та порушення кримінальних справ, пов’язаних з інформаційними технологіями. Особлива роль на цьому та інших етапах розслідування відводиться формуванню висококваліфікованої слідчої та оперативно-розшукової групи. Недоцільно, щоб спеціалістами у зазначеній категорії злочинів, для проведення процесуальних заходів були запрошені особи зі сторони, оскільки вони не вболівають за результативність справи. Осередком сформованої групи спеціалістів, мають бути штатні фахівці у сфері високих технологій. Понятими слід запрошувати осіб, які б хоч мінімально володіють знаннями операційних комп’ютерних систем, але не з числа суб'єктів потерпілої сторони, щоб не наразити слідство на самого злочинця або іншу зацікавлену особу.
5. З метою надання практичної допомоги слідчому у вирішенні організаційних питань забезпечення початкового етапу розслідування злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій, автор пропонує деякі рекомендації, що стосуються підготовки та проведення процесуальних заходів. У тактиці слідчих дій розслідування комп’ютерних злочинів є свої особливості на відміну від традиційних видів злочинів, зокрема:
а) підготовчий етап має складатися з двох стадій: до виїзду на слідчий огляд та дії на місці події до початку робочого етапу. Особлива роль на цьому етапі повинна відводитися оперативно-розшуковій діяльності правоохоронних органів та формуванню складу робочої групи, яка виїжджатиме на слідчу дію;
б) робочий (дослідний) етап повинен включати загальний огляд (статичну) та детальну (динамічну) дії. Чільне місце на цьому етапі відводиться роботі спеціалістів з електронними документами, які можуть нести доказову інформацію про скоєний злочин;
в) на заключному етапі проведення слідчої дії має відбуватися не лише грамотне оформлення належних процесуальних документів, а й правильність вилучення виявлених речей та предметів доказового значення, а також поводження з електронними носіями інформації.
6. Беручи до уваги той факт, що злочини у сфері високих комп’ютерних технологій є нетрадиційними і мало розслідуваними, дисертант пропонує як практичну допомогу розглянути такі типові слідчі ситуації, що можуть скластися на початковому етапі слідства:
• виявлено факт несанкціонованого втручання в інформацію, що циркулює у банківській чи кредитно-фінансовій сфері, але відсутні дані про спосіб вчинення злочину та причетних до нього осіб;
• виявлено факт внесення будь-якого плану змін у комп’ютерну інформацію, при цьому спосіб доступу до баз даних відсутній або ж має опосередкований характер, суб’єкт злочину невідомий;
• виявлено факт внесення змін у комп’ютерну інформацію, зафіксовано спосіб доступу до баз даних, окремих програм, відома імовірна особа злочинця;
• виявлено факт внесення в програмне забезпечення чи окремі файли шкідливих, небезпечних вірусних програм, спосіб зараження та особа злочинця невідомі;
• виявлено факт знищення інформації у комп’ютерній системі, дані про спосіб вчинення та причетних до злочину осіб невідомі;
• виявлено факт викрадення (заволодіння) комп’ютерною інформацією, при цьому дані про спосіб доступу до інформацію та про суб’єкта злочину невідомі;
• виявлено факт модифікації баз даних чи маніпуляції інформацією в окремих програмних файлах, дані про спосіб та про імовірного суб’єкта відомі.
7. Для ефективного проведення процесуальних слідчих заходів слідчо-оперативна група повинна мати необхідне технічне оснащення. На нашу думку, доцільно, паралельно з традиційними криміналістичними валізами, запровадити спеціалізоване науково-технічне спорядження для виявлення, фіксації та відбору інформаційних слідів на місці скоєння злочину. Аналіз практики засвідчує, що з-поміж технічних засобів, що використовується при проведенні окремих слідчих дій у злочинах з комп’ютерних технологій, найбільш використовуваними є: фотографування, близько – 40 % та відеозапис – 28 %. Спеціалізоване під комп’ютерну техніку і програмне забезпечення оснащення використовується у 9% випадків, а пошукове обладнання для виявлення інформації і вплив на неї, у 2 % випадків.
8. Враховуючи, що основу організації розслідування злочинів, у тому числі й зазначеної категорії, становить планування, а воно здійснюється, виходячи з криміналістичних версій, автор пропонує кілька типових версій, які можуть застосовуватися працівниками правоохоронних органів при розслідуванні кримінальних справ у сфері інформаційних комп’ютерних технологій, зокрема:
• комп’ютерний злочин скоєно з метою отримання матеріальної винагороди задля наживи;
• порушення роботи автоматизованих систем шляхом знищення інформації, модифікації комп’ютерних програм, блокування роботи технічного оснащення операційних систем;
• розповсюдження конфіденційної інформації та порушення авторських прав.
9. У рамках дотримання процесуальних норм, окрім традиційного ведення протоколу допиту, доцільно використовувати інші технічні засоби фіксації інформації (аудіо-, відеозаписуючі пристрої). Разом з тим на стадії вільної розповіді допустимо слідчому призупиняти допитуваного суб’єкта за умови використання ним комп’ютерно-технічної термінології, тощо з метою уникнення непорозумінь і неточностей при оформленні процесуального документа, а також неправильного сприйняття слідчим окремого факту події, що розслідується. Особливо це може стосуватися допиту операторів, програмістів-комп’ютерників, системників, персоналу який обслуговує комп’ютерне забезпечення та ін.
10. Тактика проведення обшуку та виїмки об’єктів доказового значення на подальшому етапі розслідування зазначеної категорії злочинів має відповідати таким критеріям:
• психологічній налаштованості слідчого на проведення процесуальної дії;
• умінню не реагувати на ознаки певної невизначеності, недостатньої впевненості, передчуття відсутності результативності проведення слідчого заходу;
• визначенню оптимальних умов (місця, часу, обстановки, обставин, сприятливих умов) успішної реалізації слідчих дій;
• вибору та застосуванню попереджувальної форми чи фактору раптовості під час обшуку, виїмки на місці скоєння злочину;
• особливостям використання традиційних технічних засобів (магнітних шукачів тощо) при виявленні відповідних схованок під час проведення окремих слідчих дій.
11. Логічне завершення розслідуваного злочину у сфері інформаційних комп’ютерних технологій залежить від своєчасного і грамотного проведення необхідних експертиз. Окрім традиційних: дактилоскопічних, трасологічних, фоноскопічних, фінансово-економічних, техніко-криміналістичних експертиз документів тощо, важливе значення має судова комп’ютерно-технічна експертиза, різновид класу інженерно-технічних експертиз. Основу цього виду експертиз становить вирішення діагностичних та ідентифікаційних питань, що ставлять перед експертом. Вони сприяють розв’язанню таких розшукових завдань: встановленню факту знаходження пошукової інформації на технічних носіях, які представлені на експертизу; отримання розшукової інформації про професійні якості злочинця.
12. З метою відшкодування потерпілій стороні збитків і моральної шкоди, заподіяної злочином, окрім обов’язкової конфіскації комп’ютерної техніки, при її наявності, що виступала засобом для скоєння злочину і є власністю винної особи, пропонуємо на стадії досудового провадження накладати арешт у судовому порядку на майно особи, що вчинила протиправну дію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Монографія. – Киев: КВЩ, 2001. – 308 с.
2. Глушков В.О., Бєляков К.І., Орлов С.О. Інформаційні відносини: кримінально-правовий аспект. Про Проект Концепції стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні. /http://mndc. naiau. kiev. ua /KONC/ ceber. httm.
3. Тищенко Є.Ф., Селюк А.В. Розслідування комп’ютерних злочинів. Наук.-метод. посіб. – К.: Вид-во НА СБУ, 2003. – 124 c.
4. Старченко Ю.О. Окремі аспекти протидії “хакерській” діяльності в Україні //Інформаційний бюлетень. – 2000. – № 2. – С. 40 – 41.
5. Вертузаєв М., Попов А. Запобігання комп’ютерним злочинам та їх розслідування // Право України . – 1998. - № 1. – С. 101 – 103.
6. Руководство для следователей / Под общ. ред. В.В.Мозякова. – М.: Изд-во «Экзамен», 2005. – 912 с.
7. Гавловський В.Д., Цимбалюк В.С. Кіберзлочинність як чинник державної інформаційної політики України //Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Міжвід. наук.-дослід. центр. – 2002. – № 5. – С. 106 – 116.
8. Полевой Н.С., Крылов В.В. Компьютерные технологии в юридической деятельности. – М.: Изд-во «БЭК», 1994. – 304 с.
9. Жарова А.К. Правовые проблемы обращения информации в Интернете. Опыт Республики Узбекистан: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., 2002. – С. 23.
10. Мотлях О.І. Захист інформації у комп’ютерних системах: актуальність та новизна підходів //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2001. – № 1(10). – С. 57 – 62.
11. Баранов О. Цифрове законодавство //Дзеркало тижня. – 2002. – № 20. – 7 черв.
12. Карпов Н., Вертузаев М. К вопросу о борьбе с компьютерными преступлениями в Украине //Международный научно-практический правовой журнал “Закон и жизнь”. – 2004. – № 7 (152). – С.29 – 32.
13. Духов В.Е. Экономическая разведка и безопасность бизнеса. – Киев: ИМСО МО Украины, НВФ “Студцентр” , 1997.
14. Голубєв В. Кібертероризм – загроза національній безпеці та інтересам України //Юридичний журнал. – 2004. – № 1 (19). – С. 132 – 134.
15. Гуцалюк М. Протидія комп’ютерній злочинності //Право України. – 2003. – № 6. – С.114 – 117.
16. Гуцалюк М. Протидія міжнародній комп’ютерній злочинності //Вісник прокуратури. – 2003. – № 9 (27). – С.60 – 64.
17. Мотлях О.І. Інформаційна безпека: пріоритетні напрями, шляхи розвитку та вдосконалення //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2000. – № 1 (5). – С. 40 – 45.
18. Антонов С. Компьютерные преступления в банковской сфере //Юридическая практика. – 1997. – № 8. – С. 7 – 9.
19. Мінченко А.В. Правова інформатика. Інформатика в історичному аспекті: Навч. посіб. – К.: Арістей, 2003. – 296 с.
20. Бачило И.Л., Семилетов С.И. Основные направления организационно-правового регулирования использования глобальных сетей, включая Интернет /Информационное право: информационная культура и информационная безопасность. Материалы Всероссийской научно-практической конференции Санкт-Петербургского гуманитарного университета профсоюзов, 17 – 19 октября 2002 г. – С.90 – 100.
21. Гуцалюк М. Хроніка вірусної атаки на Укртелеком //htth://www.ukrtel.net
22. Архів Дарницького районного суду м. Києва: Кримінальна справа № 1-503, вирок від 16.01.2001 р.
23. Гуцалюк М. Координація боротьби з комп’ютерною злочинністю //Право України. – 2002. – № 5. – С. 121 – 126.
24. Ахтирська Н. Про удосконалення кримінального законодавства України в сфері боротьби з кіберзлочинністю //htth://www.crime-research.org
25. Проект Концепції стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні / http:// mndc. naian. kiev. ua
26. Овчинский В.С. Интерпол в вопросах и ответах. – М.: ИНФРА – М., 2001. – С. 135 – 136.
27. Розенфельд Н.А. Кримінально-правова характеристика незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. Дисс. канд. юрид. наук. – К., 2003. – 200 с.
28. Голубєв В. Комп’ютерна злочинність //Юридичний вісник України. – 2002. – № 6 (9). – С. 1 – 4.
29. Гавловський В.Д., Романюк В.С. Проблеми організації боротьби з правопорушеннями, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій //Публікації Центру дослідження проблем комп’ютерної злочинності. – www/crime-recearch.org/library/Gav-Rom-Cim.htm
30. Азаров Д.C. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Автореф. канд. юрид. наук. – К., 2002. – 18 с.
31. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1982. – 1600 с.
32. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К., 2001. – 1104 с.
33. Біленчук П.Д., Зубань М.А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові та кримінолого-криміналістичні аспекти: Навч. посіб. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 72 с.
34. Колесник В.А. Розслідування комп’ютерних злочинів. Наук.-метод. посіб. – К.: Вид-во НА СБУ, 2003. – 124 с.
35. Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 271 с.
36. Янішевський Д.О. Встановлення відповідальності за “комп’ютерні злочини” //Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Міжвідомчий науково-дослідний центр. – 2002. – № 5. – С.117 – 123.
37. Калюжный Р.А. Теоретические и практические проблемы использования вычислительной техники в системе органов внутренних дел (организационно-правовой аспект): Автореф. дисс. д-ра юрид. наук, – Институт государства и права им. В.М.Корецкого. – Киев, 1992. – 23 с.
38. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. Изд. 2-е, доп. – Киев.: Изд-во полит. лит-ры Украины, 1985. – 119 с.
39. Левиашвили М.Ш. Объект уголовно-правовой охраны и его значение для классификации преступлений //Уголовно-правовые исследования: Сб., посвящ. 80-летию со дня рожд. Т.В.Церетели. – Тбилиси: Мецниереба, 1987. – С.94 – 103.
40. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 2001. – 304 с.
41. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, 1998. – 196 с.
42. Баранов О. Кримінологічні проблеми комп'ютерної злочинності //Інформаційні технології та захист інформації: Зб. наук. праць. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 1998. – Вип. 2. – С.64 – 69.
43. Уголовное право. Общая часть /Отв. ред. И.Я.Козаченко, З.А.Незнамова. – М.: Издательская группа ИНФРА-НОРМА, 1997. – 516 с.
44. Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1: Учение о преступлении: Учеб. для вузов / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М.Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – 592 с.
45. Баранов О. Уголовная ответственность за компьютерные преступления //Безопасность информации. – 1996. – № 2. – С.4 – 9.
46. Курс Советского уголовного права: В 5 т. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та., 1968. – Т. 1. – 645 с.
47. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. /За заг. ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. – К.: Форум, 2001. У 2-х ч. Особл. част. – 942 с.
48. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і Постанов Пленуму Верховного суду України на 1 грудня 2001 р. /За ред. С.С. Яценка. – К., 2002. – 936 с.
49. Розенфельд Н. Відповідальність за незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів) //Вісник прокуратури. – 2002. – № 4(16). – С.23 – 27.
50. ДСТУ 2226-93. Автоматизовані системи. Терміни та визначення. Видання офіційне. – К.: Держстандарт України, 1994.
51. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Автореф. дис… канд. юрид. наук: Нац. юрид. академія. – Харків, 2002. – 21 с.
52. Комиссаров В.И. Теоретические проблемы следственной тактики. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. ун-та, 1987. – 129 с.
53. Азаров Д. Особливості механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації //Юридична Україна. – 2004. – № 7 (19). – С.64 – 68.
54. Безпека комп’ютерних систем: злочинність у сфері комп’ютерної інформації та її попередження /Вертузаєв М.С., Голубєв В.О., Котляревський О.І., Юрченко О.М.; Під заг. ред. О.П.Снігірьова. – Запорізький юридичний інститут МВС України, Національна академія внутрішніх справ України. – Запоріжжя : ПВКФ “Павел”, 1998. – 315 с.
55. Азаров Д. Порушення роботи автоматизованих систем – злочин в сфері комп’ютерної інформації //Право України. – 2001. – № 12. – С.72 – 74.
56. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков: Вища школа, 1982. – 161 с.
57. Снігірьов О.П., Сергач О.І. Деякі правові проблеми злочинності в сфері комп’ютерної інформації //Інформаційні технології та захист інформації. Зб. наук. праць. – Міністерство внутрішніх справ України. Запорізький юридичний інститут. – 1998. – Вип. 1. – С. 59 – 64.
58. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Заг. част. Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
59. Біленчук П., Котляревський О. Портрет комп'ютерного злочинця: Навч. посіб. – К.: B&B, 1997. – 48 с.
60. Голик Ю.В. Случайный преступник.–Томск: Изд-во Томского ун-та, 1984. –166 с.
61. Гончаренко В.Г. Право і криміналістика //Вісник Академії адвокатури України. – 2004. – Вип. 1. – С. 40 – 43.
62. Глотов О.М. Некоторые проблемы предварительного следствия в связи научно-технической революцией //50 лет советской прокуратуры и проблемы усовершенствования предварительного следствия. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. – С. 5 – 13.
63. Жирний Г.Ю. Про формування окремих криміналістичних методик розслідування злочинів у сфері використання автоматизованих електронно-обчислювальних систем / Правові основи захисту комп’ютерної інформації від протиправних посягань: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (22 грудня 2000 р.). – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ, 2001. – 324 с.
64. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: Автореф. дисс. д-ра юрид. наук. – Харьков, 1967. – С. 16.
65. Сергеев Л.А. Сущность и значение криминалистической характеристики преступлений. Руководство для следователей. – М., 1971.
66. Винокуров С.И. Криминалистическая характеристика преступлений, ее содержание и роль в построении методики расследования //Методика расследования преступлений: Общие положения. – М., 1976. – С. 101.
67. Яблоков Н.П. Общие положения методики расследования и научно-технический прогресс //Методика расследования преступлений. – М., 1976. – С. 38.
68. Герасимов И.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений в методике расследования //Методика расследования преступлений. – М., 1976. – С. 96.
69. Салтевський М.В. Криміналістика. Методика і тактика. – Харків: Консум, 2001. – Ч. 2. – 527 с.
70. Бахин В.П. Криминалистическая методика. Лекция. – Киев, 1999. – 27 с.
71. Фокина А.А. Роль криминалистической характеристики преступлений в укреплении связи науки криминалистики и практики расследования //Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев, 1990. – Вып. 41.
72. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. – М.: Юридическая литература, 1988. – 302 с.
73. Ермолович В.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений. – Минск: Изд-во «Амалфея», 2001. – 303с.
74. Гончаренко В.И., Кушнир Г.А., Подпалый В.Л. Понятие криминалистической характеристики преступлений //Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев: Вища шк., 1986. – Вып. 33. – С. 6 –7.
75. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М., 1980. – 368 с.
76. Куранова Э. Д. Об основных положениях методики расследования отдельных видов преступлений //Вопросы криминалистики. – 1962. – № 6-7. – С. 165 – 167.
77. Вехов В.Б. Компьютерные преступления: Способы совершения и раскрытия /Под ред. акад. Б.П. Смагоринского. – М.: Право и Закон, 1996. – 182 с.
78. Батурин Ю.М., Жодзинский А.М. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность. – М., 1991. – 158 с.
79. Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3-х т. Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М.: Юристь, 1997. – Т. 3. – 480 с.
80. Гаврилин Ю.В. Рассследование неправомерного доступа к компьютерной информации. Учеб. пособ. – М.: – Книжный мир, 2001.– 88 с.
81. Романюк Б.В., Камлик М.І., Гавловський В.Д. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються за допомогою комп’ютерних технологій: Посіб. /За заг. ред. проф. Я.Ю.Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 64 с.
82. Лисиченко Б.В. К вопросу о способе сокрытия преступления. //Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Саратов, 1976. – 48 с.
83. Лавров В.П. Некоторые научные аспекты изучения способов сокрытия преступлений //Способы сокрытия следов преступлений и криминалистические методы их установления. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – С. 39.
84. Белкин Р.С. Противодействие расследованию и пути преодоления криминалистическими и оперативно-розыскными средствами и методами //Криминалистическое обеспечение деятельности уголовной милиции и органов предварительного расследования /Под ред. Т.В. Аверьяновой, Р.С. Белкина. – М., 1997. – С. 130.
85. Журавльов В.П., Муженко П.М. Психолого-тактичні аспекти розслідування злочинів, вчинених організованими угрупуваннями //Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Міжвідомчий науково-дослідний центр, 2002. – № 5. – С. 28 – 37.
86. Лузгин И.М., Лавров В.П. Способ сокрытия преступления и его криминалистическое значение. – М.: МФЮЗО при Академии МВД СССР, 1980. – 30с.
87. Карагодин В.Н. Выдвижение версий об обстоятельствах скрываемого преступления /Версии и планирование расследования. Межвуз. сб. науч. трудов. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1985. – С. 20 – 27.
88. Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1983. – 185 с.
89. Потапов С.М. Введение в криминалистику. – М.: Госюриздат, 1946. – 146 с.
90. Колдин В.Я. Задачи, объекты и этапы судебной идентификации //Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 131.
91. Салтевский М.В. Криминалистика: В современном изложении юристов: Учеб. и практич. пособ. – Харьков: Рубикон, 1996. – 432 с.
92. Шевченко В.Ф., Суслов С.О. Розкриття та розслідування злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку //Бюлетень МВС по обміну досвідом роботи. – 2003. – № 135. – С.60 –76.
93. Шилан Н.И., Кривонос Ю.М., Бирюков Г.М. Компьютерные преступления и проблемы защиты информации: Учеб. пособ. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – 64 с.
94. Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Салтевський М.В., Тимошенко П.Ю. Криміналістика. Підруч. – К.: Атіка, 1998. – С. 416.
95. Крылов В.В. Информационные компьютерные преступления. – М.: ИНФРА- М-НОРМА, 1997. – 285 с.
96. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. Комп’ютерна злочинність. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2002. – 240 с.
97. Компьютерная преступность в США //Проблемы преступности в капиталистических странах. – 1990. – № 9. – С.3 – 5.
98. Козлов В.Е. Теория и практика борьбы с компьютерной преступностью. – М.: Горячая линия – телеком, 2002. – 336с.
99. Горелик И.И. Мотив и цель преступления //Уголовное право. Часть общая. Т. 1. – Минск: Высшая школа, 1978. – С. 84.
100. Компьютерная преступность в Швейцарии: формы проявления и характеристика преступников //Проблемы преступности в капиталистических странах. – 1987. – № 9. – С. 5 – 10.
101. Архів Чернігівського обласного суду: Кримінальна справа № 11-335/200, ухвала від 20.04.2000 р.
102. Проблемы безопасности ЭВМ // Иностран. Печать о тех. оснащении полиции кап. государств. – 1990. – № 11. – С.90 – 101.
103. Яблоков Н П. Криминалистика. – М.: Норма, 2000. – 384 с.
104. Якимов И.Н. Криминалистика: Уголовная тактика. – М., 1929. – 240с.
105. Голубєв В.О., Гавловський В.Д., Цимбалюк В.С. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп’ютерних технологій /За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. Р.А.Калюжного. – Запоріжжя: Просвіта, 2001. – 252 с.
106. Мусаева У.А. Розыскная деятельность следователя в делах о преступлениях в сфере компьютерной информации. Автореф. канд. юрид. наук. – М., 2000, – 18 с.
107. Поливанюк В. Використання спеціальних знань при розслідуванні кримінальних справ щодо злочинів, вчинених у сфері використання комп’ютерних технологій // http:// www /Crime-reserarch.org.
108. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система /Пер. с нем. 4-го изд. Л. Дудкина и Б. Зиллера. – СПб., 1903. – 234 с.
109. Мотлях О.І. Тактичні основи проведення обшуку у злочинах, пов’язаних з інформаційними технологіями //Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. – 2002. – № 2. – С.157 – 160.
110. Сегай М.Я. Криминалистическая идентификация и особенности ее применения в отдельных видах советской криминалистической экспертизы: Дисс. канд. юрид. наук. – Киев, 1959. – 346 с.
111. Іщенко А.В., Красюк І.П., Матвієнко В.В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 212с.
112. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Либідь, 1999. – 534 с.
113. Ищенко А.В. Бахин В.П. Понятие и сущность криминалистической рекомендации //Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев, 1993. – № 46. – С.15 – 23.
114. О результатах работы органов предварительного следствия в 2000 году: Аналитическая справка СК при МВД России //Инф. бюллет. СК МВД России. 2001. – №2. – С.11 – 32.
115. Лисиченко В.К. Криминалистическое исследование вещественных доказательств методами, основанными на применении радиоактивных изотопов: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – Киев, 1960. – 14 с.
116. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие: Учеб. пособ. – Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, – 1984. – 216 с.
117. Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навч. посіб. – К.: Семенко Сергій, 2004. – 151 с.
118. Приполов І.І. Правовідносини у процесі розшукової діяльності органів внутрішніх справ //Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. – 2004. – № 2 (26). – С.24 – 37.
119. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про створення у структурі ДСБЕЗ підрозділів по боротьбі з правопорушенням у сфері інтелектуальної власності та високих технологій», № 429 від 31.05.01 р.; Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Типового положення про підрозділи ДСБЕЗ по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій», № 737 від 19.08.01 р.
120. Маклаков Г.Ю., Рижков Е.В. Особливості оперативно-рошукової діяльності при розслідуванні злочинів у сфері високих технологій //http: //www crime-research. org. – 12 с.
121. Колесник В.А. Тактика использования оперативно-розыскных материалов в уголовном судопроизводстве (Актуальні проблеми сучасної криміналістики) //Матеріали науково-практичної конференції: У 2-х ч. – Сімферополь – Алушта, 19 – 21 вересня 2002 р. – Сімферополь: Доля, 2002. – Ч. 2. – 248 с.
122. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (методологические вопросы). – Киев: Вища школа, 1980. – 157 с.
123. Возгрин И.А. Научные основы криминалистической методики расследования преступлений. – СПб.: СПб ЮИ МВД России, 1993. – Ч. 4. – 80 с.
124. Криминалистика: Учеб. /Под ред. А.Г. Филиппова (отв. ред.), А.Ф.Волынского. – М.: Спартак, 1998. – 543 с.
125. Касаткин А.В. Тактика собирания и использования компьютерной информации при расследовании преступлений. Дисс. канд. юрид. наук. – М., 1997. – 24 с.
126. Карпов Н.С. Теоретичні основи та практика використання передового досвіду органів внутрішніх справ у протидії злочинній діяльності /Під наук. ред. В.П. Бахіна. Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 124 с.
127. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике: Моногр. – Киев: Изд-во при Киевском государственном ун-те издательского объединения «Вища школа», 1984. – 147 с.
128. Бірюков В.В. Використання комп’ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації у процесі розслідування. Дис. канд. юрид. наук. – 12.00.09. – Луганськ, 2000. – 175 с.
129. Вехов В.Б. Криминалистическая характеристика компьютерных преступлений и совершенствование практики их расследования и предупреждение /Под ред. Б.П. Смагоринского. – Волгоград: ВЮИ МВД России, 1998. – 206 с.
130. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія. /За ред. І.П. Красюка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 359 с.
131. Моїсеєв О.М. Залучення спеціаліста до розслідування комп’ютерних злочинів /Правові основи захисту комп’ютерної інформації від протиправних посягань: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (22 грудня 2000 р.). – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ, 2001. – С. 81 – 85.
132. Селиванов Н.А. Проблемы борьбы с компьютерной преступностью //Законность. – 1993. – № 8. – С. 36 – 40.
133. Лисенко В. Слідчі ситуації та відповідні комплекси процесуальних й інших дій //Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 9. – С. 79 – 86.
134. Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. Криміналістика: Підруч. /За ред. П.Д. Біленчука. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
135. Бахин В.П. Следственная ситуация и тактическое решение //Специализированный курс криминалистики (для слушателей вузов МВД СССР, обучающихся на базе сред. спец. юрид. образ. ): Учеб. / Под ред. проф. М.В.Салтевского. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. – С. 195 – 204.
136. Филиппов А.Г., Целищев А.Я. Понятие и криминалистическое значение следственной ситуации //Сов. государство и право. – 1982. – №8. – С. 71 – 75.
137. Возгрин И.А. Криминалистические характеристики преступлений и следственные ситуации в системе частных методик расследования //Следственная ситуация. – М., 1985. – С. 69.
138. Гавло В.К. Следственная ситуация //Следственная ситуация. Сб. науч. тр. – М.: Всесоюзн. ин-т изуч. причин. и разраб. мер предупреждения преступности, 1995. – С. 38 – 41.
139. Криминалистика: Учеб. для вузов /И.Ф.Герасимов, Л.Я. Драпкин, Е.П. Ищенко; под. ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 2000. – 672 с.: ил.
140. Колесник В.А., Гора І.В. Криміналістика: Посіб. для підгот. до іспитів. – К.: Вид-во ПАЛИВОДА А.В., 2003. – 146 с.
141. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика /Учеб. для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М., 1999. – 971 с.
142. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. Криміналістика. Підруч. для вищих навч. закл. /За ред. П.Д.Біленчука. – К.: Українська правнича фундація, Вид-во «Право», 1997. – 253 с.
143. Салтевський М.В. Криміналістика. Навч.-довід. посіб. – К., 1999. – 159 с.
144. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М.: МГУ, 1984. – 144 с.
145. Куркін В.О., Мотлях О.І. Типові криміналістичні ситуації у розслідуванні організованої злочинної діяльності //Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. – 2004. – № 2 (26). – С. 20 – 24.
146. Герасимов И.Ф. К вопросу о следственных ситуациях //Следственная ситуация: Сб. науч. тр. – М.: МВШ МВД СССР, 1984. – С.6 – 11.
147. Гавло В.К. Теоретические проблемы и практика применения методики расследования отдельных видов преступлений. – Томск: Томский ун-т, 1985. – 119 с.
148. Криминалистика: Учеб. /Отв. ред. Н.П.Яблоков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 718 с.
149. Шурухнов Н.Г., Пушкин А.В., Соцков Е.А., Гаврилин Ю.В. Расследование неправомерного доступа к компьютерной информации: Науч.-практ. пособ. – М.: Щит. – М., 1999. – 254 с.
150. Голубєв В.О. Розслідування комп’ютерних злочинів. Монографія. – Запоріжжя: Гуман. ун-т «ЗІДМУ», 2003. – 157 с.
151. Пособие для следователя: Расследование преступлений повышенной общественной опасности /Под. ред. Н.А. Селиванова, А.И. Дворкина. – М.: Лига разум, 1998. – С. 385 – 386.
152. Колмаков В.П. Следственный осмотр. – М.: Юрид. лит., 1969. – 196 с.
153. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. – М.: Юридическая литература, 1981. – 112 с.
154. Старушкевич А. Організація огляду місця події. Аналіз криміналістично- значимої інформації при розслідуванні злочинів у сфері комп’ютерної інформації //Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 77 – 86.
155. Ищенко П.П. Специалист-криминалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты). – М.: Юрид. лит., 1990. – 158 с.
156. Шаламов М.П. Теория улик. – М.: Госюриздат, 1960. – 182 с.
157. Снетков В.А. Все резервы – в действие //Советская милиция. – 1988. – № 1. – С. 11.
158. Салтевский М.В. Осмотр компьютерних средств