Експертні помилки: сутність, генезис, шляхи подолання :

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…….…………………………………….3
ВСТУП........................................................................................................................4

Розділ І
СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ ТА ПОНЯТТЯ ПОМИЛКИ
1.1. Сутність, ознаки та поняття помилки в людській діяльності........................12
1.2. Сутність, ознаки та поняття помилки судового експерта..............................28

Розділ ІІ
ГЕНЕЗИС ПОМИЛОК СУДОВОГО ЕКСПЕРТА
2.1. Особливості пізнання судового експерта, які впливають на виникнення помилок у його діяльності................................................................................52
2.2. Класифікація експертних помилок………………........……...........................92

Розділ ІІІ
ПЕРЕДУМОВИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ЕКСПЕРТНИХ ПОМИЛОК
3.1. Передумови та шляхи подолання нормативно-правових (процесуальних) помилок у діяльності судового експерта…….............................................118
3.2. Передумови та шляхи подолання методологічних експертних помилок……………………….......................................................................135
3.3. Передумови та шляхи подолання операційних експертних помилок...........................................................................................................165

ВИСНОВКИ……………………………………………….......………………….202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….........….....................…….………212
ДОДАТКИ……………………….......……………………………………………239

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах формування правової держави в Україні значно зростає роль судової експертизи в судочинстві при пізнанні механізму вчинення злочину і отриманні науково обґрунтованих доказів. Проте, створенню надійної доказової бази заважають помилки судових експертів при проведенні досліджень. Судові експерти, як і суб’єкти будь-якої іншої галузі людської діяльності, не застраховані від неправильних рішень. Помилки були і залишаються об’єктивною реальністю. Це не виключає необхідності намагання їх подолати, оскільки помилки експерта можуть викликати цілий комплекс негативних наслідків.
По-перше, це зниження якості та ефективності діяльності судового експерта і судово-експертної установи, експертної служби в цілому, формування думки про некомпетентність, необ’єктивність працівників спеціалізованих експертних установ, дискомфортний стан експерта, викликаний виявленою помилкою.
По-друге, це необхідність проведення додаткових слідчих, судових дій по усуненню експертної помилки, подовження строків розслідування та судового вирішення справ.
По-третє, це формування негативної суспільної думки щодо можливості забезпечення захисту прав та інтересів громадян, діяльності правоохоронних органів і судів у цілому.
Окремі аспекти проблеми у свій час були піддані аналізу в працях ряду авторів. Позитивно оцінюючи роботу вчених, які зробили значний внесок у розробку даної проблеми, необхідно, проте, зауважити, що не всі її аспекти досліджені повно і отримали своє вирішення. В літературі з криміналістики та судової експертизи проблема експертних помилок висвітлювалася лише з окремих позицій. У загальному вигляді поняття, причини, класифікацію експертних помилок розглядали в своїх працях криміналісти Р.С. Бєлкін, І.Г., В.Д. Берназ, Вермель, А.І. Вінберг, Г.Л. Грановський, І.М. Каплунов, Н.І. Клименко, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, Л.В. Кочнєва, А.Ю. Краснобаєва, Г.Є. Макушкіна, Н.А. Паліашвілі, А.К. Педенчук, І.Л. Петрухін. На існування проблем помилок при проведенні окремих видів судових експертиз звертали увагу Л.М. Бєдрін, М.А. Броннікова, Л.А. Вінберг, Н.М. Дяченко, А.Ю. Коміссаров, Г.В. Кружкова, А.А. Солохін. Однак проблему і сьогодні глибоко і всебічно не висвітлено. Помилки як негативне явище все ще зустрічаються в експертній практиці, становлячи щорічно 0,5-1 % від усіх експертиз. Ефективному їх подоланню може сприяти вирішення наявних у професійній судово-експертній діяльності проблем правового, методологічного і організаційно-управлінського характеру. Це зумовлює необхідність комплексного цільового вивчення проблеми експертних помилок з метою запобігання їх латентного розвитку, який може негативно впливати на діяльність інших суб’єктів судочинства (слідчого, прокурора, судді), викликати надалі помилки в ланцюгу доказів і перешкоджати встановленню істини по справі.
У зв’язку з цим, очевидна необхідність подальшої розробки питань щодо з’ясування сутності, умов виникнення і видів експертних помилок та можливостей їх подолання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота передбачена планом Національної академії внутрішніх справ України і відповідає планам прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України. Розробка даної теми спрямована на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, указів Президента України № 143 від 18 лютого 2002 р. «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» і № 84 від 6 лютого 2003 р. «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією», Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), а також щорічних планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розроблення заходів щодо оптимізації судово-експертної діяльності шляхом удосконалення її правових, методологічних та організаційних аспектів з метою мінімізації умов виникнення помилок у експертній практиці.
Зазначена мета дослідження конкретизується такими завданнями:
- уточнення і формулювання поняття «експертна помилка»;
- визначення ознак, що характеризують помилку судового експерта при проведенні експертиз і відрізняють її від помилок в інших сферах людської діяльності;
- визначення онтологічних і гносеологічних факторів, що впливають на виникнення помилок в діяльності судового експерта;
- уточнення видів експертних помилок для створення науково обґрунтованої їх класифікації;
- розроблення пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази процесу призначення та проведення судової експертизи, яка б мінімізувала експертні помилки процесуального характеру;
- визначення шляхів удосконалення методологічної функції судово-експертної діяльності як найбільш ефективного засобу зменшення методологічних помилок;
- удосконалення організаційно-управлінського аспекту судово-експертної діяльності, зокрема, розроблення системи контролю якості судових експертиз, яка б істотно зменшувала експертні помилки операційного походження.
Об’єктом дослідження є судово-експертна діяльність, яка пов’язана з виникненням експертних помилок у сфері судочинства.
Предметом дослідження є суб‘єктивні та об’єктивні фактори, які зумовлюють виникнення експертних помилок, та чинники, що сприяють удосконаленню нормативно-правового, методологічного та організаційно-управлінського аспектів судово-експертної діяльності з метою мінімізації експертних помилок.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальні закони та категорії теорії пізнання, зокрема положення матеріалістичної діалектики про пізнання соціальних процесів і явищ, пов’язаних з досліджуваними проблемами. У процесі дослідження також застосовувалися: системно-структурний і порівняльний методи - для класифікації експертних помилок і обґрунтування й формулювання понять «помилка в людській діяльності», «експертна помилка»; соціологічний метод (анкетування) – для опитування судових експертів та керівників експертних підрозділів за спеціально розробленою анкетою; статистичні методи (групування, зведення, аналіз кількісних показників) – для узагальнення результатів відомчої статистики діяльності експертної служби МВС України, державних спеціалізованих судових установ МЮ України та матеріалів кримінальних справ. На основі синтезу розглянутих положень сформульовані висновки й рекомендації, які базуються на широкому нормативному, науково-теоретичному і практичному матеріалі.
Правовою базою дослідження є Конституція України, процесуальне законодавство України, Закони України «Про судову експертизу» (з урахуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу»), постанови Верховної Ради України, постанови Верховного Суду України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі накази, настанови, інструкції, розпорядження МВС України, МЮ України, МОЗ України, які регламентують судово-експертну діяльність.
Емпіричною базою дослідження були узагальнення експертної і судової практики за 1998-2003 роки, зокрема: узагальнення експертної практики Київського, Харківського, Одеського, Львівського, Донецького науково-дослідних інститутів судових експертиз МЮ України і ДНДЕКЦ МВС України (проаналізовано 275 наглядових проваджень за 1998-2003 рр.), звіти про результати роботи ДНДЕКЦ МВС України, Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, зведених даних «Про результати взаємних рецензувань» ДНДЕКЦ МВС України, судової практики районних судів м. Києва, Апеляційного суду м. Києва (вивчено 253 кримінальних та цивільних справи), результати соціологічних досліджень з питань теми дисертації, проведених автором шляхом анкетування і опитування 185 респондентів – працівників експертних підрозділів МВС України.
Дисертант використав також власний досвід практичної роботи на посаді експерта-криміналіста та досвід науково-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в поставлених завданнях і засобах їх вирішення. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням можливостей мінімізації експертних помилок на підставі дотримання Закону України «Про судову експертизу» і на базі судової експертології, визначення шляхів їх подолання через удосконалення правового, науково-методичного і організаційного аспектів судово-експертної діяльності.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в таких основних положеннях:
- викладено теоретичну і практичну необхідність єдиного підходу до проблеми помилок судового експерта при проведенні експертиз;
- запропоновано уточнення поняття «експертна помилка»;
- обґрунтовано положення щодо сутності і ролі онтологічних і гносеологічних коренів експертних помилок;
- запропоновано уточнену класифікацію помилок судового експерта;
- сформульовано висновки щодо комплексного підходу до проблеми подолання експертних помилок у сфері професійної судово-експертної діяльності;
- обґрунтовано пропозиції з питань удосконалення нормативно-правової регламентації призначення і проведення судової експертизи, які запобігатимуть нормативно-правовим (процесуальним) помилкам;
- запропоновано шляхи вдосконалення науково-методичного аспекту судово-експертної діяльності з метою мінімізації методологічних помилок судового експерта;
- окреслено шляхи вдосконалення організаційно-управлінського аспекту судово-експертної діяльності з метою подолання операційних помилок;
- запропоновано авторське бачення алгоритму моніторингу з метою профілактики операційних експертних помилок;
- викладено висновки і пропозиції щодо вдосконалення підготовки, перепідготовки і відбору професійних експертних кадрів як важливої передумови запобігання експертних помилок у професійній судово-експертній діяльності.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що висвітлені в роботі наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації спрямовані на вдосконалення судово-експертної діяльності з метою запобігання і подолання помилок судового експерта при проведенні експертиз.
Автором визначено напрями та надано рекомендації щодо можливостей своєчасного виявлення, усунення, а також попередження помилок у діяльності судового експерта, що має суттєво сприяти підвищенню ролі судової експертизи як засобу доказування в судочинстві.
Теоретичні й експериментальні висновки роботи використані в процесі викладання спеціалізованого курсу «Почеркознавчі дослідження», «Участь експерта-криміналіста при проведенні слідчих дій» на кафедрі криміналістичних експертиз, а також при проведенні занять на курсах підвищення кваліфікації Навчально-наукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Національної академії внутрішніх справ України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота проведена автором самостійно. Використані в дисертації літературні джерела подаються з обов’язковим посиланням на них. Всього автор має десять наукових публікацій, з яких у співавторстві підготовлено посібник «Альбом схем з судово-почеркознавчої експертизи», де участь дисертанта становить 50% від загального обсягу; навчальна програма зі спеціалізованого курсу «Почеркознавчі дослідження» – 70%; а також тези двох доповідей та стаття, де участь автора становить також відповідно по 50%. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження апробовано у вигляді наукових повідомлень на міжнародній науково-практичній конференції «Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах» (Київ, 25 березня 2001 р.), на науково-практичній конференції «Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю» (Київ, 30 березня 2000 р.), на навчально-методичному семінарі «Сучасні проблеми судово-почеркознавчої експертизи та шляхи її вдосконалення» (Київ, 24-25 квітня 2002 р.), а також обговорено на засіданні кафедри криміналістичних експертиз Навчально-наукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у 10 наукових публікаціях: трьох статтях у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, одному навчальному посібнику (у співавторстві), навчальній програмі (у співавторстві), двох статтях (у співавторстві), трьох тезах (одні з яких у співавторстві) у збірниках наукових праць.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки проведених досліджень, вважаємо за можливе запропонувати ряд теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вирішення проблеми існування експертних помилок, визначення можливостей їх усунення шляхом оптимізації судово-експертної діяльності з метою підвищення рівня якості експертних досліджень.
1. На підставі аналізу різних підходів до розуміння помилки в філософії, психології, гносеології, логіці та інших галузях знань зроблено висновок, що помилка потенційно притаманна будь-яким видам діяльності людини і є досить розповсюдженим негативним явищем.
Ґрунтуючись на порівняльному аналізі різних підходів до визначення помилки, автор дійшов висновку, що помилка - це, насамперед, неправильність, антипод правильному, вид неадекватності, тобто невідповідності дійсності. Однак слід розрізняти навмисну неправильність і ненавмисну. Лише остання притаманна помилці і може вважатися її першою ознакою.
Враховуючи, що людська діяльність здійснюється суб’єктом і не завжди досягає мети, бажаного результату через його особистісні якості, які обумовлюють індивідуальність отриманої інформації і прийняття рішення, другою ознакою можна назвати наявність суб’єкта помилки.
У процесі діяльності навколишній світ не завжди адекватно відображається у свідомості її суб’єкта. Проте про помилку можна говорити лише тоді, коли ця неадекватна інформація вплине на прийняття суб’єктом неправильного рішення, котре зовнішньо знайде прояв у ненавмисно неправильних діях чи бездіяльності (судженні, вислові, вчинку, висновку і т. ін.), що дозволило визначити третьою ознакою помилки отримання суб’єктом негативного результату.
Запропоновано загальне визначення помилки, врахувавши сукупність зазначених ознак, притаманних помилці в будь-якій людській діяльності: «Помилка в діяльності людини – ненавмисно неправильні судження, дії або бездіяльність суб’єкта, які виникають в результаті викривленого почуттєвого відображення чи уявної інтерпретації об’єктів, явищ, процесів у свідомості особи, зумовлені її особистісними якостями та реалізовані нею у негативному результаті».
2. З огляду на те, що загальне поняття помилки людини, визначене на основі синтезованих даних різних галузей знань, не відображає специфічності діяльності судового експерта при проведенні експертиз, виникає необхідність виявлення характерних ознак експертної помилки.
Враховуючи, що судово-експертна діяльність є різновидом соціально-корисної діяльності, а судові експерти, як і інші люди, також не застраховані від помилок, автор вивчив сутність та ознаки експертної помилки на підставі загальних ознак, що характеризують помилку будь-якого суб’єкта. По-перше, помилка судового експерта є результатом не наміру чи необережності, а лише ненавмисних дій чи бездіяльності. По-друге, експертна помилка реалізується у специфічній сфері судочинства - експертній діяльності. По-третє, її суб’єктом є судовий експерт. По-четверте, вона виражається у формі письмових неправильних висновків судового експерта, які неадекватно відображають юридично значимі факти.
На підставі аналізу різних точок зору, викладених у літературі щодо визначених ознак, автор вважає, що експертною помилкою є ненавмисно неправильні судження, дії чи бездіяльність судового експерта в процесі експертного дослідження, що реалізуються у його письмових висновках через неправильне отримання і переробку інформації на рівні відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, джерелом яких можуть бути психічні, соціальні, біологічні якості експерта як фахівця у певній галузі судово-експертних знань.
Вплив експертних помилок на встановлення істини в судочинстві зумовила необхідність їх розпізнання і визначення автором критеріїв визнання висновку помилковим або правильним. Користуючись філософським положенням, що критерієм істини є практика, дисертант пропонує два критерії: процесуальний і методичний.
Процесуальний критерій реалізується слідчим чи судом під час оцінки висновку експерта по справі. Він передбачає можливість перевірки відповідності іншим матеріалам справи фактів, встановлених експертизою, а також шляхом допиту судового експерта та призначення повторної експертизи.
Методичний критерій має непроцесуальний характер реалізації і передбачає можливість оцінки правильності висновку шляхом здійснення контролю за якістю експертиз керівником судово-експертної установи (служби), а також методом колективного кваліфікованого рецензування.
Враховуючи, що остаточне рішення від імені Держави проголошує суд, то й головним критерієм істинності висновку експерта сьогодні є судова практика. Але і її не слід абсолютизувати, оскільки оцінка висновку також залежить від внутрішнього переконання судді, що само по собі не виключає судових помилок. Тому автор вважає доцільним комплексний підхід до проблеми оцінки правильності чи помилковості висновку судового експерта – розробку системи критеріїв його оцінки.
3. Дістало подальший розвиток теоретичне осмислення генезису, коренів експертних помилок на підставі аналізу особливостей використання судовим експертом спеціальних знань у процесі здійснення професійної діяльності. На думку дисертанта, спеціальні знання використовуються, по-перше, для пізнання минулої події за відображеними слідами, по-друге, в чітких межах правової процедури. Висловлюється припущення, що використання спеціальних знань не завжди забезпечує правильний результат через онтологічні і гносеологічні особливості експертного пізнання.
У зв’язку з цим об’єктивні фактори буття, пов’язані з характером відображення в слідах інформації, яка характеризує подію (ретроспективність, викривленість, обмеженість, фрагментарність, латентність), нами названі онтологічними коренями експертних помилок.
Дослідженням гносеологічної природи експертного пізнання встановлено існування об’єктивних і суб’єктивних особливостей, які відіграють роль негативних факторів при вирішенні експертом поставлених задач. Ми назвали їх гносеологічними коренями експертних помилок.
Аналіз експертної практики проведення повторних експертиз дозволив з’ясувати, що основними об’єктивними факторами виникнення помилок є відсутність об’єктивних відомостей щодо ознак досліджуваних об’єктів та критеріїв їх оцінки, відсутність розроблених або ненадійність існуючих методик експертного дослідження, відсутність технічних засобів з достатньою чутливістю і т. ін. Дія цих факторів не дозволяє експерту реалізувати стратегію мінімізації ризику виникнення помилок шляхом підсумування додаткової інформації, що міститься у паралельних, зворотних, зустрічних зв’язках, використання всіх трьох методів вирішення експертних задач (діагностичного, ідентифікаційного, ситуалогічного). В результаті навіть досвідчені експерти можуть припускатися помилок.
Крім того, весь процес пізнання професійного експерта регламентований нормативно-правовими актами. Порушення їх положень судовим експертом, який здійснює професійну діяльність, призводить до помилкових висновків або виключає висновок судового експерта з джерел доказів по справі.
Проте ймовірність виникнення помилки залежить передусім від самого експерта, тобто від його особистісних якостей, які зумовлюють індивідуальність пізнання. Вони визначені автором як суб’єктивні фактори, що збільшують імовірність виникнення помилок і кореняться в неадекватному характері відчуття, сприйняття, мислення і неправильних моторних діях експерта. Зазначені суб’єктивні фактори можна поділити на чотири групи:
- Недостатня професійна компетентність експерта: недостатнє знання судовим експертом найефективніших сучасних методик; невміння користуватися складними технічними засобами дослідження; неправильна оцінка виявлених ознак.
- Професійні недогляди, які викликають: методичні порушення; поверхове дослідження; невикористання всіх відомих експерту методів.
- Особистісні риси судового експерта: невідповідний функціональний стан сенсорних органів; неординарний психічний стан; порушення законів мислення; неналежний рівень організації і планування роботи судового експерта, особистісні риси судового експерта.
- Порушення нормативно-правової процедури призначення і проведення судової експертизи.
Часто зазначені фактори взаємозумовлені і діють у сукупності.
4. Спираючись на нове законодавство про судово-експертну діяльність (Закон України «Про судову експертизу») та зважаючи на наукове віддзеркалення цієї діяльності в науці судової експертології (дослідження М.Я. Сегая), автором запропоновано новий підхід до класифікації судово-експертних помилок.
Розвиваючи ідею Р.С. Бєлкіна щодо поділу експертних помилок за змістовою сутністю на процесуальні, гносеологічні і операційні, з урахуванням існуючих проблем правового, науково-методичного, організаційного характеру судово-експертної діяльності, дисертант запропонував уточнену класифікацію, яка включає нормативно-правові (в т.ч. процесуальні), методологічні і операційні помилки, що значною мірою зумовлені рівнем діяльності державних судово-експертних установ (служб).
До першої групи належать нормативно-правові (процесуальні) помилки, які полягають у невиконанні чи недотриманні процесуальних та інших правових норм, що регламентують процедуру призначення і проведення судових експертиз у державних спеціалізованих судово-експертних установах (службах). Порушення можуть допускатися як самим судовим експертом, так і іншими суб’єктами судочинства, діяльність яких пов’язана з призначенням та проведенням судових експертиз. Проте нормативно-правова помилка – це результат тільки ненавмисно неправильних дій (бездіяльності) самого експерта, до яких можна віднести:
- перевищення компетенції судового експерта;
- недотримання вимог складання висновку;
- виконання судової експертизи без легітимної підстави (постанови, ухвали) визначених законом осіб, органів про її призначення;
- використання матеріалів, які не відповідають вимогам допустимості;
- не витребування додаткових матеріалів, що призвело до неправильного висновку (в тому числі, до необґрунтованого висновку про неможливість вирішити питання по суті);
- відсутність попередження про кримінальну відповідальність судового експерта за неправдивий висновок.
До другої групи віднесені помилки, які ми назвали методологічними. Вони кореняться в складностях експертного пізнання і можуть бути допущені при пізнанні сутності, властивостей, ознак об’єктів експертного дослідження. Гносеологічний аспект методологічних помилок означає, що в свідомості експерта неадекватно відображаються об’єктивні властивості об’єктів, які надані в його розпорядження органом, що призначив експертизу. Більша частина всіх помилок є саме методологічними помилками (в широкому розумінні). Їх можна, в свою чергу, поділити на психологічні, логічні і фактичні (предметні).
Психологічні помилки проаналізовані на прикладі експертиз, при проведенні яких судовими експертами неадекватно відображалась інформація на рівні відчуття, сприйняття, уявлення і неправильно інтерпретувалася мисленням.
Психологічні помилки можуть виникати через помилкове розчленування цілісного об’єкта, явища, події, дії на незалежні та не пов’язані між собою частини; помилкове об’єднання різних, не пов’язаних між собою самостійних об’єктів, явищ, фактів в єдине ціле, чим ці факти в дійсності не були; помилкове перебільшення або применшення реальних розмірів, тривалості, сили, яскравості, інтенсивності, а також помилкова трансформація, тобто викривлення форми, морфологічних ознак структури в результаті хибного сприйняття об’єкта; помилкове додавання та наділення або виключення, пропущення ознак об’єктів; помилкове ототожнення та встановлення подібності різних об’єктів та осіб, і, навпаки, – помилкове розрізнення одного й того самого чи однорідних об’єктів.
Логічні помилки виникають, коли обґрунтування проміжних, а також кінцевих висновків судових експертів не випливає з результатів дослідження, суперечить дослідницькій частині, базується на недостатній сукупності ознак. Вони пов’язані з порушенням у змістових розумових актах законів і правил логіки, а також з некоректним застосуванням логічних прийомів і операцій.
Фактичні (предметні) помилки виникають у результаті недосконалого уявлення про відносини між предметами об’єктивного світу. Вони, в свою чергу, зумовлені об’єктивними та суб’єктивними чинниками. До об’єктивних чинників методологічних помилок слід віднести недоліки сучасного рівня знань, на які спирається галузева судово-експертна наука. Суб’єктивні ж чинники віддзеркалюють недоліки у рівні оволодіння та застосування методів та методик предметної судово-експертної галузі професійним судовим експертом як фахівцем певної спеціалізації. Подолання перших чинників методологічних помилок лежить у науковій площині розвитку судової експертології та її окремих судово-експертних галузей знань. Подолання суб’єктивних передумов полягає в підвищенні рівня оволодіння здобутками судово-експертних знань певним індивідуумом, який обіймає посаду професійного судового експерта.
Помилки третьої групи зумовлені неправильними діями експерта або його бездіяльністю і виникають через невиконання належного. Вони віднесені автором до операційних, передумови яких лежать у недоліках організаційно-управлінського характеру судово-експертної діяльності. У цій групі можна виділити помилки, які полягають у неправильній послідовності застосування методів, методик, невиконанні правил експлуатації складних технічних пристроїв, неправильних розрахунках, невірному виборі параметрів, коефіцієнтів тощо.
5. На підставі висновку, що розмежування експертних помилок має відносний характер, тому іноді одні помилки зумовлюють виникнення інших, а нерідко є й наслідком впливу декількох чинників, нами обґрунтовано необхідність комплексного підходу до проблеми подолання експертних помилок у сфері професійної судово-експертної діяльності.
6. Виходячи з наявності проблем, що належать до правосупроводжуючої функції судової експертології в галузі вдосконалення процесуального законодавства, Закону України «Про судову експертизу», а також відомчих нормативних актів, що стосуються проведення судових експертиз, запропоновано авторське бачення шляхів подолання нормативно-правових експертних помилок.
7. Наявність онтологічного фактора, який визначається властивостями об’єктів і різноманітними формами їх відображення в слідах злочину, потребує використання відповідного рівня знань для всебічного і повного пізнання інформаційного змісту досліджуваних об’єктів.
Враховуючи наявність гносеологічного відношення «об’єкт - суб’єкт», дисертант висловлює думку, що для формування і вдосконалення методик експертного дослідження необхідно вивчати, з одного боку, закономірності утворення і функціонування об’єктів судових експертиз, з іншого, – вдосконалювати процес експертного пізнання, виявлення закономірностей і принципів, яким підпорядкована діяльність експерта при вирішенні експертних задач у будь-якій галузі предметних експертних знань.
У зв’язку з цим автор зазначає, що подоланню методологічних помилок великою мірою сприяє вдосконалення методологічної функції судової експертології по забезпеченню експертної практики стратегією вирішення експертних задач. Сьогодні перед судовою експертологією постає завдання створення на базі вже існуючих експертних учень теоретичних конструкцій більш високого рівня узагальнення, здатних служити методологічним орієнтиром для всіх видів (класів, родів) судових експертиз.
Вирішення проблеми подальшої оптимізації судово-експертної діяльності передбачає вдосконалення експертних методів і методик та їх інструментальної бази, створення сучасних судово-експертних технологій, робочих місць експерта, автоматизованих інформаційних систем, банків даних, створених на базі даних електронних та інформаційних систем, які підлягають, за вимогами статті 8 Закону України «Про судову експертизу», атестації та державній реєстрації.
8. Основним напрямком подолання операційних помилок автор вважає вдосконалення організаційно-управлінського аспекту судово-експертної діяльності шляхом створення системи управління якістю судових експертиз, яка має два рівні.
Перший рівень утворює загальна система підвищення якості судово-експертної діяльності співробітників державних спеціалізованих установ судової експертизи у відповідності з їх спеціалізацією на підставі Закону України «Про судову експертизу». Її елементами є: система підвищення професійного рівня фахівців судово-експертних установ в межах їхньої спеціалізації (підготовка і перепідготовка, атестація); узагальнення експертної практики по видах експертиз (напрямках), тобто вдосконалення кадрового забезпечення судово-експертної діяльності.
Теоретичне і практичне оволодіння сучасними знаннями, що є предметом кожної окремої судово-експертної галузі, - необхідний елемент зазначеного рівня з метою подолання операційних помилок у діяльності професійних судових експертів. З огляду на це, автором сформульовано і викладено пропозиції щодо вдосконалення базової і спеціальної підготовки судових експертів державних спеціалізованих експертних установ та служб, уніфікації атестаційних програм.
Другий рівень системи управління якістю судово-експертної діяльності являє собою оперативний контроль усього технологічного ланцюга, починаючи від призначення експерта і аж до відправлення експертизи з судово-експертної установи.
Особливого значення, на думку дисертанта, набуває контроль керівника за висновками про неможливість вирішення питання по суті. На нашу думку, вони є джерелом латентних помилок, оскільки експерти іноді схиляються до прийняття таких рішень не використовуючи всіх можливостей збільшення обсягу інформації, що міститься в досліджуваному об’єкті з метою вирішення експертної задачі. Ретельна перевірка їх обґрунтованості сприятиме скороченню кількості таких висновків і запобігатиме тим самим зменшенню потенційних латентних помилок судового експерта, які можуть бути виявлені пізніше, при проведенні повторних експертиз.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кони А. Судебные речи: 1868-1888. 3-е изд. – СПб.: Тип-я А.С. Суворина, 1897. – 850 с.
2. Винберг А.И. Основные принципы советской криминалистической экспертизы. – М.: Юридическая литература, 1949. – 132 с.
3. Колмаков В.П. О внутреннем убеждении советского судебного эксперта // Вопросы советской криминалистики. – М.: Госюриздат, 1951. – С. 26-30.
4. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1956. – 220 с.
5. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. – М.: АН СССР, 1957. – 320 с.
6. Строгович М.С. Курс советского процесса. – М.: Акад. наук СССР, 1958. – 703 с.
7. Ошибки клинической диагностики / Под ред. С.С. Вайль. – Л.: Медгиз, 1961. – 366 с.
8. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. – Минск: Белорусь, 1962. – 267 с.
9. Каторбинский Т. Избранные произведения. – М.:ИЛ, 1963. – 535 с.
10. Тарасенко Ф.П. Введение в курс теории информации. – Томск: Том. ун-т, 1963. – 240 с.
11. Проблемы мышления в современной науке / Под ред. П.В. Копнина. – М.: Мысль, 1964. – 470 с.
12. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Советское государство и право. – 1964. – № 8. – С. 105-109.
13. Бедрин Л.М. Об экспертных ошибках и их источниках // Судебно-медицинская экспертиза и криминалистика на службе следствия. – Ставрополь: Изд-во Ставропольского ун-та, 1965. – Вып. 4. – С. 59-64.
14. Селиванов Ф.А. Заблуждение и пороки. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1965. – 130 с.
15. Юм Д. Трактат о человеческой природе: Сочинения в 2-х т.– М.: Мысль, 1965. – Т.1. – 800 с.
16. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы. – М.: Наука, 1966. – 165 с.
17. Голубева П.В., Иванюк М.И. Различия в коммуникативном поведении при решении групповых задач // Человек и общество. – Л.: Ленинградский ун-т, 1966. – Вып. 1. – С. 98-102.
18. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания. – М.: Наука, 1966. – 179 с.
19. Тугаринов В.А. Марксистская философия и проблемы ценности // Проблемы ценности в философии: Сб. науч. тр. – М. – Л.: Ин-т философии, 1966. – С. 16-24.
20. Арсентьев А.С., Кедров Б.Н. Диалектика – теория познания. Анализ развивающегося понятия. – М.: Наука, 1967. – 439 с.
21. Гуревич К.М. Профессиональные требования и их изменения // Типологические особенности высшей нервной деятельности. – М.: Наука, 1967. – 260 с.
22. Огурцов В.П. Практика как философская проблема (обзор литературы) // Вопросы философии. – 1967. – № 7. – С. 104-105.
23. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей: Учебное пособие. – М.: ВШ МООП СССР, 1967. – 286 с.
24. Шляхов А.Р. О предмете судебно-бухгалтерской экспертизы // Вопросы судебной экспертизы. – Баку: Азербайдж. НИИСЭ, 1967. – Вып. 4 . –С. 44-79.
25. Элькинд П.С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права. – М.: Юридическая литература, 1967. – 192 с.
26. Ивин А.А. О логике оценок // Вопросы философии. – 1968. – № 8. – С. 54-56.
27. Бронникова М.А., Кружкова Г.В. Источники ошибок в судебно-медицинской экспертизе вещественных доказательств // Труды по судебной медицине и судебной химии. – Пермь: НИИ судебной медицины Министерства здравоохранения СССР, 1969. – Вып. 3. – С. 72-78.
28. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. – М.: Юридическая литература, 1969. – 172 с.
29. Нарский И. Диалектическое противоречие и логика познания. – М.: Наука, 1969. – 246 с.
30. Попов Стойко. Познание и оценка // Философские науки. – 1969. – № 5. – С. 126-135.
31. Ханзен Ф. Основы общей методики конструирования. Систематизация конструирования / Перевод с нем. В.В. Титова. – Л.: Машиностроение, 1969. – 166 с.
32. Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики. - М.: Юридическая литература, 1970. – 135 с.
33. Мажитов Ш.М., Джаксымбеков С.Д. Логика экспертного мышления // Некоторые вопросы борьбы с преступностью. – Алма-Ата: Казахстан, 1970. – С. 238-244.
34. Мейстер Д., Рабидо Д.Ж. Инженерно-психологическая оценка при разработке систем управления. – М.: Машиностроение, 1970. – 208 с.
35. Петрухин И.Л. Причины судебных ошибок // Сов. государство и право. – 1970. – № 5. – С. 100-106.
36. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. – К.: РИО МВД УССР, 1970. – 256 с.
37. Селиванов Ф.А. Проблемы теории ошибок // Проблемы методологии и логики наук. – Томск: Том. ун-т, 1970. – Вып. 6. – С. 59-71.
38. Асатиани В.С. Ошибки обмена веществ. – М.: Наука, 1972. – 302 с.
39. Романов Н.С. Основные этапы экспертного исследования в судебной автотехнической экспертизе // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1972. – Вып. 9. – С. 385-390.
40. Селиванов Ф.А. Истина и заблуждение. – М.: Мысль, 1972. – 96 с.
41. Зуев Е.И. Формы участия специалиста-криминалиста в оперативно-розыскных мероприятиях. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1973. – 47 с.
42. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования. – М.: Юридическая литература, 1973. – 215 с.
43. Меленевская З.С. Причины различной оценки признаков при производстве первичной и повторной почерковедческих экспертиз // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. межведомственный сборник. – К.: РИО МВД УССР, 1973. – Вып. 10. – С. 251-256.
44. Общая психология / Под ред. В.В. Богословского и др. – М.: Просвещение, 1973. – 345 с.
45. Орлов Ю.К. Вопросы логики экспертного исследования // Труды ВНИИСЭ. – М.: ВНИИСЭ, 1973. – Вып. 7. – С. 139-155.
46. Орлова В.Ф. Теория судебно-почерковедческой идентификации // Труды ВНИИСЭ. – М.: ВНИИСЭ, 1973. – Вып. 6. – 335 с.
47. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973. – 424 с.
48. Урсул А.Д. Отражение и информация. – М.: Мысль, 1973. – 231 с.
49. Гринберг М.С. Психологические возможности человека и уголовная ответственность // Советское государство и право. – 1974. – № 12. – С. 68-79.
50. Каган Н.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). – М.: Политиздат, 1974. – 328 с.
51. Меленевская З.С. Теория и практика повторных почерковедческих экспертиз. – К.: РИО МВД УССР, 1974. – 80 с.
52. Ароцкер Л.Е. и др. Теоретические проблемы оценки экспертом признаков почерка. Харьковский научно-исследовательский институт судебных экспертиз им. засл. проф. Н.С. Бокариуса. – К.: Либідь, 1975. – 142 с.
53. Берлянд Т.С., Винберг А.И., Шляхов А.Р., Эйсман А.А. Язык судебной экспертизы. Понятийный аппарат и терминология // Экспертные задачи и пути их решения в свете НТР: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. – М.: ВНИИСЭ, 1975. – Вып. 42. – С. 102–120.
54. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1975. – 109 с.
55. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975. – 720 с.
56. Основы советской криминалистической экспертизы / Под ред. И.М. Лузгина. – М.: РИО Академии МВД СССР, 1975. – 213 с.
57. Петрухин И.Л. Понятие судебных ошибок и основания их классификации // Эффективность правосудия и проблема устранения судебных ошибок. – М.: ВНИИСЭ, 1975. – С. 92–101.
58. Петрухин И.Л. Уголовно-процессуальные ошибки // Эффективность правосудия и проблема устранения судебных ошибок. – М.: ВНИИСЭ, 1975. – С. 124.
59. Большая Советская Энциклопедия (В 30-ти томах): Гл. ред. А.М. Прохоров. - Изд. 3-е. – М.: Струнино-Тихорецк, 1976. – Т. 25. – 600 с.
60. Словник української мови: У 10 т. – К.: Довіра, 1976. – Том 7. – 723 с.
61. Шляхов А.Р. Правовые основы организации и деятельности судебно-экспертных учреждений в СССР // Правовые проблемы судебной экспертизы: Сб. науч. трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1976. – № 22. – С. 5-68.
62. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – Т. 2. – 386 с.
63. Берзин В.Ф. Логические аспекты отражения результатов исследования в заключениях криминалистических экспертиз // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский междуведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Вища школа, 1977. – Вып. 15. – С. 51-55.
64. Каплунов И.М. Объективные и субъективные причины экспертных ошибок: Метод. рекомендации. – Ташкент: Ташкентский НИИСЭ, 1977. – 14 с.
65. Каплунов И.М. О гносеологической характеристике экспертных ошибок // Судебная экспертиза и вопросы борьбы с преступностью: Сборник научн. трудов. – Ташкент: Ташкентский университет, 1977. – № 529. – С. 79-82.
66. Ковальчук З.А. Возможности экспериментального исследования способностей эксперта к выделению и оценке признаков // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1977. – Вып. 15. – С. 66-70.
67. Кононенко И.П. О полномочиях руководителя научно-экспертного подразделения судебно-экспертного учреждения // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1977. – Вып. 15. – С. 36-42.
68. Меленевская З.С. Опыт экспериментального изучения внушаемости и конформности в деятельности группы экспертов // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1977. – Вып. 15. – С. 83-87.
69. Митричев В.С. Об организации комплексного криминалистического исследования контактно взаимодействовавших или разделенных на части объектов: Метод. рекомендации. – М.: ВНИИСЭ, 1977.– 32 с.
70. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К. – 1977.– 702 с.
71. Федоренко Т.М. Общие тактические приемы подготовки материалов на почерковедческую экспертизу по гражданским делам // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1977. – Вып. 14. – С. 76-83.
72. Яковлев Я.М. Основы психологии и логики в судебно-экспертной деятельности // Сб. науч. трудов. – М., 1977. – № 30. – С. 3-172.
73. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М.: Мысль, 1978. – 215 с.
74. Солохин А.А. О совершенствовании судебно-медицинской экспертизы автомобильной травмы // Судебно-медицинская экспертиза. – М.: 1978. – № 4. – С. 44-52.
75. Винберг А.И., Малаховская Н.Т. Судебная экспертология (общетеоретические и методологические проблемы судебных экспертиз). – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979. – 183 с.
76. Заботин П.С. Преодоление заблуждения в научном познании. – М.: Мысль, 1979. – 191 с.
77. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике: Учебн. пособ. – К.: КГУ, 1979. – 88 с.
78. Надгорный Г.М. О производном объекте судебной экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1979. – Вып. 18. – С. 37-42.
79. Орлов Ю.К. О разграничении полномочий эксперта и руководителя экспертного учреждения при производстве экспертизы // Соц. законность. – 1979. – № 6. – С. 49-50.
80. Скорик Н.В. Об организации контроля за качеством судебных экспертиз и выполнением научно-исследовательских работ // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1979. – Вып. 18. – С. 26-32.
81. Берлянд Г.С. Некоторые методологические проблемы исследования деятельности экспертов // Проблемы теории судебной экспертизы: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. – М.: ВНИИСЭ, 1980 – Вып. 44. – С. 11-118.
82. Сегай М.Я., Галаса П.В. О процессуальном статусе судебной автотехнической экспертизы, назначенной в связи с изменением исходных данных // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. - К.: Вища школа, 1980. – Вып. 21. – С. 20-26.
83. Бергер В.Е., Коваленко Ю.Н. Основные стадии производства комплексных криминалистических и судебно-медицинских экспертиз // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1981. – Вып. 22. – С. 30-35.
84. Винберг Л.А. О некоторых факторах, влияющих на достоверность экспертных исследований: Сборник науч. тр. Академии МВС СССР. – М.: РИО Акад. МВД СССР, 1981. – С. 115-129.
85. Вопленко Н.Н. Ошибки в правоприменении: понятие и виды // Сов. гос-во и право. – 1981. – № 4. – С.21-24.
86. Грановский Г.Л. Практика производства повторных трасологических экспертиз: Обзорная информация. – М.: ВНИИСЭ, 1981. – Вып. 4. – С. 4-20.
87. Громов А.П. Подготовка и расстановка кадров в судебно-медицинской службе СССР // Судебно-медицинская экспертиза. – М.: НИИ судебной медицины Министерства здравоохранения СССР. – 1981. – № 2. – С. 314-318.
88. Ковальчук З.А. Психологическая характеристика методики экспертного исследования и пути ее совершенствования // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1981. – Вып. 23. – С. 30-35.
89. Кононов А.А. Некоторые проблемные вопросы криминалистического исследования рукописей, выполненных с подражанием буквам печатных шрифтов (по материалам обобщения экспертной практики) // Современное состояние судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы ее развития. – М.: ВНИИСЭ, 1981. – С. 143-156.
90. Масюлене Я.И. О некоторых источниках ошибочных решений экспертов-почерковедов // Современное состояние судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы ее развития. – М.: ВНИИСЭ, 1981. – С. 75-79.
91. Фридман И.Я. Некоторые вопросы проведения повторных почерковедческих экспертиз // Современное состояние судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы её развития. – М.: ВНИИСЭ, 1981. – С. 207-208.
92. Винберг А.И., Малаховская Н.Т. К вопросу о внутреннем судейском убеждении и убежденности судебного эксперта // Вопросы судебной экспертизы: Сб. науч. тр. НИИСЭ Азербайджана. – Баку, 1982. – Вып. 23. – С. 29-41.
93. Грановский Г.Л. Природа, причины экспертных ошибок и пути их устранения // Новые разработки и дискуссионные проблемы теории и практики судебной экспертизы: Экспресс-информация. – М.: ВНИИСЭ, 1983. – Вып. 2. – С. 1-9.
94. Ищенко А.В. Криминалистические рекомендации как средство обеспечения следственной практики достижениями науки и техники: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / КВШ МВД СССР. – К., 1983. – 18 с.
95. Кузинин Н.П. Значение исходных данных при производстве автотехнической экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа. 1983. – Вып. 26.– С. 120-124.
96. Сегай М.Я., Ярослав Ю.Ю. Криминалистические и процессуальные проблемы преобразования латентных следов // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1983. – Вып. 26. – С. 31-36.
97. Философский энциклопедический словарь / Под ред. Л.Ф. Ильичева. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – 840 с.
98. Шашмурин И.И. Судебно-медицинская экспертиза по делам о нарушении правил техники безопасности в угольных шахтах // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1983. – Вып. 26. – С. 124-131.
99. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К.: Вища школа, 1984. – 149 с.
100. Мелконян Х.Г. О профессии судебного эксперта и некоторых проблемах подготовки экспертных кадров // Теоретические и методические вопросы судебной экспертизы: Сб. науч. трудов ВНИИСЭ. – М.: ВНИИСЭ, 1984. – С. 73-93.
101. Святенький А.В. Подготовка следователем исходных данных для проведения судебной автотехнической экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. - К.: Вища школа, 1984. – Вып. 28. – С. 105-110.
102. Грановский Г.Л. Использование специализированных оценок при производстве судебных экспертиз // Вопросы теории и практики судебной экспертизы: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. – М.: ВНИИСЭ, 1985. – С. 39-44.
103. Сегай М.Я., Стринжа В.К. О структуре экспертного познания // Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междуведомственный научно-методический сборник. – Киев: Вища школа, 1985. – Вып. 31. – С. 3-8.
104. Михайлов А.И., Шейфер С.А. Изучение причин следственных ошибок и путей их устранения в стадии предварительного расследования // Методология и методика изучения следственных ошибок. – М.: Московский университет, 1986. – С. 112-117.
105. Свинцов В.И. Логика. – М.: Высш. шк., 1986. – 800 с.
106. Белкин Р.С., Педенчук А.К. Понятие экспертных ошибок и их классификация // Общетеоретические, правовые и организационные основы судебной экспертизы: Сб. науч. трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1987. – С. 59-66.
107. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – 2 вид., перероб. і доповн. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.
108. Бергер В.Е. О подготовке экспертов к производству комплексных межведомственных экспертиз // Криминалистика и судебная экспертиза: Междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1987. – Вып. 35. – С. 7-9.
109. Деление букв прописей русского алфавита на элементы и их части: Альбом в помощь экспертам. – М.: ВНИИСЭ, 1987. – 42 с.
110. Гончаренко В.И. Гносеологические и процессуальные вопросы комплексных исследований в свете теории судебных доказательств // Криминалистика и судебная экспертиза: Междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1987. – Вып. 35. – С. 3-7.
111. Журавлева Т.Н., Макарова Л.Н., Федосеева В.Б. Общие и частные признаки почерка: Альбом (в помощь экспертам). – М.: ВНИИСЭ, 1987. – 53 с.
112. Селиванов Ф.А. Ошибки. Заблуждения. Поведение. – Томск: Томский ун-т, 1987. – 196 с.
113. Тищенко В.В. Система понятий методики расследования преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза: Междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1987. – Вып. 34. – С. 49-55.
114. Габучан К.В. Учебный толковый словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1988. – 441 с.
115. Клименко Н. И. Ошибки при использовании специальных знаний в досудебных стадиях уголовного процесса // Проблема дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел: Межвузовский сборник научных трудов. – К.: Киевский ун-т, 1988. – С. 126-133.
116. Клименко Н.И. Экспертные ошибки и их причины // Криминалистика и судебная экспертиза. Респ. межведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1988. – Вып. 37. – С. 35-38.
117. Корухов Ю.Г. Достоверность экспертного заключения и пути совершенствования ее оценки // Вопросы теории судебной экспертизы и совершенствования деятельности судебно-экспертных учреждений. – М.: ВНИИСЭ, 1988. – С. 4-27.
118. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 20-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1988. – 750 с.
119. Аветисян В.Р., Николаева С.А. О недостатках практики рецензирования заключений судебно-баллистической экспертизы (за период 1984-1986 гг.) // Экспертная техника. – М.: ВНИИСЭ, 1989. – Вып. 101. – С. 83-91.
120. Аринушкин Г.П. Математизация и автоматизация экспертных исследований в условиях перестройки работы – важнейшее направление повышения качества и оперативности производства судебных экспертиз // Использование математических методов и ЭВМ в экспертной практике. – М.: ВНИИСЭ, 1989. – 7-20 с.
121. Введение в философию: Учебник. – В 2 ч. – М., 1989. – Ч.2.– 378 с.
122. Гайсюк Л.В., Мастрюкова М.В. Анализ причин ошибочных, необоснованных выводов по материалам повторных экспертиз НИЛ судебно-почерковедческой экспертиз