Реалізація конституційних прав та свобод громадян при проведенні невідкладних слідчих дій

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………….………..4-11

Розділ 1. Загальна характеристика інституту невідкладних слідчих дій в контексті реалізації завдань кримінального судочинства
1.1. Поняття, сутність, значення невідкладних слідчих дій…………..12-25
1.2. Невідкладні слідчі дії у системі кримінально-процесуальної діяльності……………………………………………………………..26-38
1.3. Міжнародно-правові стандарти допустимості виконання невідкладних слідчих дій у демократичному кримінальному процесі…………..39-54

Розділ 2. Здійснення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій на досудових стадіях
2.1. Загальні умови забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій…………………………………….55-71
2.2. Забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій, що мають місце при її затриманні в кримінально- процесуальному порядку……………………………………72-96
2.3. Забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій у її житлі та іншому володінні……………….97-111

Розділ 3. Кримінально- процесуальні гарантії забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій.
3.1. Поняття, сутність, значення та система кримінально- процесуальних гарантій забезпечення конституційних прав і свобод особи, що застосовуються при проведенні невідкладних слідчих дій. …………...112-121
3.2. Кримінально-процесуальні гарантії захисту конституційних прав і свобод особи, що забезпечуються судовою владою при проведенні невідкладних слідчих дій………………………….……………………...122-136
3.3. Інші кримінально-процесуальні гарантії забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій…..…....137-150

Висновки…………………………………………………………………...151-159
Список використаних джерел……………………………………………160-177
Додатки…………………………………………………………………….178-186

ВСТУП

Актуальність теми. Однією із найважливіших цінностей у правовій державі є людина. Так, у статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя, здоровя, честь, гідність, недоторканність визнаються найвищою цінністю, а права, свободи та їх гарантії визначають зміст діяльності держави. Ці конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім прямо передбачених Основним Законом України випадків. Зазначені високі правові стандарти повною мірою стосуються і сфери кримінальної юстиції.
Варто звернути увагу на масштабність запропонованої судово- правової реформи, активізацію створення в Україні громадянського суспільства, що сприятиме входженню нашої держави до європейських інституцій.
В сучасних умовах пошуку найбільш раціональних шляхів реформування української правоохоронної системи з метою посилення захисту прав і свобод людини як найвищої цінності суспільства, з особливою гостротою постає питання щодо реалізації прав громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Дослідження теоретичних проблем реалізації прав громадян під час проведення невідкладних слідчих дій набуває також особливої актуальності у світлі оновлення та змінення українського кримінально-процесуального законодавства.
Тому актуальність теми дисертації підкреслюють такі положення:
- права і свободи особи не можуть підлягати звуженню у процесі розвитку кримінально-процесуального закону;
- підтвердженням демократичного розвитку кримінального процесу України є необхідність посилення гарантій забезпечення прав і свобод особи в таких найбільш вразливих обставинах, як проведення невідкладних слідчих дій;
- введення у кримінальний процес елементів спрощеного судочинства вимагає відрегулювання системи гарантій, що забезпечують права і свободи особи при проведенні невідкладних слідчих дій;
- при кардинальній зміні процесуальної форми обєктивним є послаблення системи процесуальних гарантій, тому саме в цей час це дослідження є актуальним;
- новий порядок проведення слідчих дій ( огляд, обшук, виїмка тощо) потребує доопрацювань щодо системи гарантій.
Актуальність дослідження зумовлена також необхідністю знаходження належного балансу між інтересами правосуддя і інтересами особи при визначенні порядку проведення невідкладних слідчих дій у реформованому вітчизняному кримінальному процесі.
Однак не можна стверджувати, що ці проблеми зовсім не привертали уваги науковців. Різні їх аспекти висвітлювали у своїх роботах провідні науковці, насамперед, С.А.Альперт, О.М.Бандурка, Т.В.Варфоломеєва, К.Г. Волинка, Ю.М.Грошевий, В.І.Галаган, В.В.Гевко, І.В. Гамалій, А.Я.Дубинський, В.Г.Клочков, М.К.Кузьменко, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, Є.Г.Мартинчик, В.Т.Нор, Д.П.Письменний, С.В.Познишев, М.А.Погорецький, О.П.Снігерьов, М.С.Строгович, С.М.Стахівський, С.В.Слінько, В.М.Тертишник, О.Р.Туманянц, Л.Д.Удалова, Г.І.Чангулі, Л.В.Черечукіна, М.Є.Шуміло, В.П.Шибіко, та інші. Деяки конституційні питання розглядали у своїх роботах Н.І.Карпачова, В.Т.Маляренко, В.Ф.Погорілко, Ю.М.Тодика. Безпосередній вплив на формування висновків і положень дисертаційної роботи мали також праці сучасних науковців Російської Федерації: І.О.Антонова, В.М.Грігорєва, З.З. Зінатулліна, Е.Ф.Куцової, В.П.Кашепова, Є.А.Лукашова, І.Л.Петрухіна, В.С.Шадрина, та багатьох інших.
Таким чином питання реалізації конституційних прав та свобод громадян під час проведення невідкладних слідчих дій потребує теоретичного осмислення, систематизації й аргументації на цій основі положень і пропозицій, які й викладені в цьому дослідженні.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Донецького інституту внутрішніх справ МВС України 07.02.2001 року (протокол № 6). Дисертаційна робота виконана на кафедрі кримінального процесу Донецького юридичного інституту МВС відповідно до наукових досліджень на тему “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві” (номер державної реєстрації – 0103U005022), Пріорітетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки, затверджених Наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, а також до Наказу МВС України “ Про затвердження програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період із 2001 до 2005 року” від 11 травня 2001 року № 356.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне дослідження процесуального механізму забезпечення конституційних прав і свобод особи під час проведення невідкладних слідчих дій, виявлення прогалин у правовому регулюванні в даній сфері з урахуванням вимог Конституції України, динаміки розвитку законодавства і досягнень кримінально- процесуальної науки, визначення шляхів їх усунення на основі науково обґрунтованих висновків та рекомендацій.
Для досягнення цієї мети дисертантом передбачено розвязання та вирішення таких завдань:
- уточнити зміст поняття “ невідкладності” у кримінальному процесі;
- розробити нову редакцію кримінально-процесуальних положень щодо проведення невідкладних слідчих дій;
- проаналізувати та узагальнити міжнародні стандарти у сфері забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві;
- дати характеристику нинішнього стану реалізації прав і свобод людини в Україні в галузі кримінальної юстиції, зокрема, в частині проведення затримання;
- сформулювати пропозиції щодо втілення конституційних вимог до порядку проведення невідкладних слідчих дій;
- сформулювати перспективний прогноз розвитку ролі суду в механізмі реалізації прав і свобод особи на досудовому слідстві при проведенні невідкладних слідчих дій.
Обєктом дослідження є процесуальні правовідносини, які виникають у процесі забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій під час провадження з кримінальних справ.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що гарантують у кримінальному процесі України забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина при проведенні невідкладних слідчих дій, та тенденції розвитку практики їх застосування.
В основу дисертаційного дослідження покладено гіпотезу про те, що режим невідкладності при проведенні невідкладних слідчих дій є одним із найбільш вразливих місць у системі кримінально-процесуальних гарантій забезпечення прав і свобод особи, а тому в період кардинальної трансформації процесуальної форми його правове регулювання заслуговує на особливу увагу і в інтересах правосуддя, і в інтересах особи.
Методи дослідження. Основу цієї роботи складають фундаментальні положення юридичної науки. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання правової і соціальної дійсності застосовувався з позицій принципів цілісності, загальності, взаємозвязку і взаємообумовленості змін. На підставі цього, рішення поставлених задач здійснювалося в єдності розгляду соціального змісту і юридичної форми. Безпосереднім доповненням цього методу став метод системного аналізу, який використовувався при розгляді як окремих невідкладних слідчих дій, так і їх сукупності. З метою визначення закономірностей розвитку інституту невідкладних слідчих дій використовувався історичний метод. Позиції та підходи працівників правоохоронних органів України, які проводять невідкладні слідчі дії вивчалися за допомогою соціологічного методу. Порівняльно-правовий метод застосовувався для порівняння аналізу законодавства, що регулює проведення невідкладних слідчих дій в Україні, Угорщині, Польщі та інших країнах.
Емпіричну основу дослідження склали: проведення опитування 350 слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури Донецької, Харківської, Запорізької, Дніпропетровської та Луганської областей, а також вивчення 250 кримінальних справ, провадження з яких здійснювалось у судах м. Донецька і Донецької області у період 2002-2003 років.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що дисертація є першим в українській правовій літературі монографічним дослідженням теоретичних проблем забезпечення прав і свобод особи при проведенні невідкладних слідчих дій за оновленою, відповідно до вимог Конституції, законодавчих змін та сучасних соціальних перетворень, кримінально-процесуальною процедурою. Найбільш істотні результати, що відображають внесок автора в розробку оптимальної моделі процесуальної форми такі:
- запропоновано комплексний підхід до характеристики невідкладних слідчих дій у кримінальному процесі;
- уперше обґрунтовується необхідність введення додаткових гарантій забезпечення законності при проведенні невідкладних слідчих дій в спеціальному, особливому режимі;
- аргументовано необхідність встановлення у кримінально- процесуальному законі загальної норми про забезпечення поваги, честі і гідності особи та охорону приватного життя при проведенні невідкладних слідчих дій;
- обґрунтовується необхідність обов’язкового законодавчого регламентування випадків проведення в невідкладному режимі, без рішення суду, обшуку, виїмки та огляду житла чи іншого володіння особи. При цьому, протягом доби законність цих дій та отримання доказів має бути перевірена судом;
- знайшов подальшого розвитку новий підхід щодо умов участі понятих у проведенні слідчих дій, зокрема, невідкладних;
- запропоновано підхід до визначення принципу конституціоналізму як інструменту забезпечення прав і свобод особи у кримінальному процесі, зокрема, на досудових стадіях при проведенні невідкладних слідчих дій та обґрунтовується пропозиція щодо його відображення у проекті Кримінально-процесуального кодексу України;
- обґрунтовується пропозиція щодо відображення у проекті Кримінально-процесуального кодексу України принципу конституціоналізму, авторське визначення якого надається;
- доводиться необхідність скорочення терміну затримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину;
- уперше пропонується закріпити у проекті Кримінально- процесуального Кодексу України етичні правила під час проведення невідкладних слідчих дій;
- знайшло подальшого розвитку положення щодо характеристики меж судового контролю.
Практичне значення роботи. Крім наукової новизни робота має і практичне значення. Воно полягає в наступному. Пропонуються шляхи проведення невідкладних слідчих дій і ряд рекомендацій, які можуть бути використані для розвитку та удосконалення кримінально-процесуального законодавства України, у подальшій розробці окремих проблем теорії кримінального процесу, при коментуванні кримінально-процесуального законодавства, у навчальному процесі. Крім того, ці розробки і рекомендації мають значення для роботи правоохоронних органів, у першу чергу діяльність яких повязана із проведенням невідкладних слідчих дій. Поряд з цим у роботі досліджуються й аналізуються положення Конституції України, що закріплюють конституційні права громадян, які отримали відображення у кримінально-процесуальному законодавстві, Постанови Пленуму Верховного Суду України, положення чинного Кримінально-процесуального кодексу України, а також проекту нового Кримінально-процесуального закону.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі кримінального процесу Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті. Основні положення та висновки знайшли своє відображення в доповідях і повідомленнях на семи науково-практичних конференціях: міжвузівській науково-практичній конференції “ Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності ( квітень 2001 року, м. Донецьк); симпозіумі ”Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства” ( квітень 2001 року, м. Одеса); Всеукраїнській науково-практичній конференції “ Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” ( травень 2002 року, м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції “ Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” ( жовтень 2002 року, м.Дніпропетровськ); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми удосконалення кримінально-процесуального законодавства” ( травень 2004 року, м. Дніпропетровськ), Міжнародній науково-практичній конференції “Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства” ( жовтень 2004 року, м.Луганськ), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві” ( листопад 2004 року, м. Донецьк).
Розроблені автором пропозиції направлені до Верховної Ради України з метою використання при опрацюванні проекту Кримінально-процесуального кодексу України, у слідче управління Донецького міського управління УМВС з метою використання у роботі слідчих підрозділів та у слідче управління на Донецькій залізниці для практичного використання співробітниками управління.
Значна кількість теоретичних висновків знайшла своє відображення у розробленому автором навчальному курсі “Забезпечення конституційних прав та свобод громадян при розслідуванні кримінальних справ”, який викладається у Донецькому юридичному інституті МВС при ДонНУ.
Публікації. Основні висновки і положення, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані в пяти статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура роботи обумовлена її метою і завданнями, складається із вступу, 3-х розділів, що обєднують 9 підрозділів, висновків наприкінці дисертації, списку використаної літератури (205 найменувань) та додатків. Загальний обсяг роботи - 187 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Поступово, з року в рік в Україні формуються підвалини нового правопорядку, спрямованого на пріоритетний розвиток правових інститутів захисту прав і свобод особи, її честі, гідності, недоторканності приватного життия, забезпечення законності у цій сфері. На сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень, що регулюють зазначені правовідносини. Конституція України залишатиметься лише декларативним актом, якщо чинне кримінально- процесуальне законодавство якнайповніше і у найкоротший термін не буде приведено у відповідність до її норм, якщо не буде сформована система дієздатних державних органів, здатних забезпечити реалізацію принципів Конституції. Лише за таких умов можна буде стверджувати, що Україна розвивається як демократична правова держава. Проблема реалізації конституційних прав та свобод особи активно досліджується юридичною наукою, але, незважаючи на виняткову актуальність цього питання темпи формування нової правової ідеології поки що залишаються недостатньо високими [198, с.37-40; 199, с. 57-61.
Конституція України проголосила Україну демократичною, правовою державою, вищою цінністю в якій визнається людина, її права та свободи, захист яких розцінюється як обов’язок держави. Виконання цього обов’язку – справа складна та багатопланова. Вона охоплює соціально-економічні, правові та етично-психологічні стосунки у державі. Серед них і ті, що спеціально покликані на охорону прав, свобод та законних інтересів тих, хто в силу обставин скоїв злочин.
Врегульована законом діяльність по охороні ( захисту) таких цінностей і складає одну з основних кримінально-процесуальних функцій, яка пронизує усе кримінальне судочинство, починаючи з порушення кримінальної справи та закінчуючи винесенням та виконанням вироку.
Якщо проаналізувати основні тенденції розвитку системи конституційних прав і свобод громадян і кримінально-процесуального законодавства у взаємодії, то можна дійти ряду висновків: по-перше: під правовий статус особи підводиться сучасна законодавча база, яка створюється з урахуванням міжнародних критеріїв у цій сфері, про що свідчить розробка та прийняття ряду нормативних актів, зокрема, прийняття змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України, Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і т. інш.; по-друге: здійснюється перехід від командно-заборонних методів регламентації правового статусу особи до широких основ дозвільного підходу. Безпосередне відношення до цього має частина 1 статті 19 Конституції, згідно з якою правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; по-третє: на перше місце виходять такі пріоритети, як права людини, гідність, гуманізм, демократизм, справедливість, так, згідно зі статтею 3 Конституції честь і гідність людини, її недоторканність, безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; по-четверте: значна увага приділяється юридичним гарантіям здійснення прав і свобод людини і громадянина, посилений судовий захист прав громадян.
Однак поряд із названими позитивними факторами щодо розвитку прав громадян в Україні, на жаль, можна зазначити і негативні. Перш за все, це слабка правова захищеність, відсутність надійних механізмів, гарантій прав і свобод людини, нездатність органів державної влади ефективно забезпечити інтереси громадянина, його життя, гідність, власність.
Становлення України як правової держави неможливе без реформування різноманітних засад, які тісно пов'язані з удосконаленням національного законодавства, створенням такої системи правоохоронних органів, яка була б здатна забезпечити ефективну дію законів у захисті конституційних прав та свобод громадян, що залучені до сфери кримінального судочинства.
В останні роки в Україні відбуваються певні позитивні зміни щодо розбудови судової системи. Значно менше уваги приділяеться реформуванню органів досудового слідства. Разом з тим, стан боротьби зі злочинністю вимагає нових підходів до організації досудового слідства. І тому цілком вірним є ствердження того, що “ ... ні захисник, ні присяжні засідателі не забезпечать реалізацію принципу законності у відправленні правосуддя, доки не буде порядку на попередньому розслідуванні” [ 200, с.81.
Додержання конституційних прав і свобод людини поставлене на території України під надійний контроль. З цією метою Верховна Рада України створила Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прийняла відповідний закон. Для нашої держави це є новий конституційний орган у системі багатогалузевої правозахисної діяльності. Але інститут Уповноваженого з прав людини повинен бути направлений на виявлення негативних тенденцій, а не перетворюватися на інстит нагляду. Незважаючи на суспільну важливість гарантування й забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян і законності взагалі, ці проблеми в науковому та практичному плані, на жаль, вивчено недостатньо. Особливо потерпає від цього стадія досудового розслідування злочинів, оскільки саме на цьому етапі до людини можуть застосовуватися заходи примусу.
Із внесенням змін до Конституції України, Кримінально - процесуального законодавства України вирішення багатьох питань передано від прокуратури до суду ( затримання, обшук житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію). При цьому, прокурор залишається активним субєктом процесу, який вагомо впливає на їх вирішення. У зв'язку з дотриманнямс цих гарантій при проведенні багатьох слідчих дій втрачається оперативність, що негативно впливає на ефективність боротьби зі злочинністю. У літературі існує точка зору, яку ми цілком підтримуємо, що для спрощення цієї процедури пропонується подання слідчого до суду без узгодження з прокурором; але в такому разі слідчий повинен копію подання обовязково направити прокурору. За таких обставин прокурор має можливість у порядку нагляду перевірити законність проведення слідчих дій [201, с.208. Необхідно послідовно закріпити у кримінально- процесуальному законодавстві усі демократичні завоювання Конституції України, деталізувати їх, наповнити реальним змістом та дієвими механізмами реалізації.
Насамперед, це повинно виразитися в доповненні кримінально-процесуального законодавства рядом положень, зафіксованих у Конституції України, які є, власне кажучи, принципами кримінального процесу ( принципи презумції невинуватості, охорони прав і свобод громадян при провадженні у кримінальних справах, поваги честі і гідності особи, судового захисту прав і свобод громадян, імунітету свідка).
У контексті цих принципів такі конституційні права як право на гідне звернення, право не свідчити проти себе і близьких родичів, право на судовий захист прав і свобод особи повинні бути:
- у силу їхньої значимості продубльовані в кримінально- процесуальному законодавстві аналогічно тому, як це зроблено відносно права на захист, права на оскарження дій і рішень посадових осіб і т.д.;
- гарантовані системою інших процесуальних норм у виді процесуальних процедур реалізації цих прав, що передбачають момент виникнення того чи іншого права, порядок їх здійснення, обов'язок посадових осіб надати інформацію, відповідне розяснення, сприяти повному забезпеченню, а в разі необхідності передбачають порядок відновлення порушених прав.
Досліджуючи проблематику проведення невідкладних слідчих дій, дисертант дійшов висновку, що поняття невідкладності застосовується у кримінальному процесі в трьох різних значеннях у залежності від процесуальних обставин і слідчої ситуації. По-перше, коли йдеться про обставини закріплення слідів скоєння злочину в режимі невідкладності від оперативності проведення цієї слідчої дії, від чого нерідко залежить результат кримінальної справи. По-друге, для збору доказової інформації. Ця ознака означає, що невідкладними слідчими діями можуть бути вирішені далеко не всі задачі, поставлені перед кримінальним судочинством, а тільки лише конкретні задачі, наприклад, виявлення і закріплення слідів злочину, затримання злочинця і т.д. Третє значення невідкладних слідчих дій виявляється, коли працює “принцип процесуальної економії”. Це означає, що орган дізнання, проводячи розслідування по кримінальній справі, навіть по непідслідній йому категорії справ, зобов'язаний виконати усі потрібні невідкладні слідчі дії в повному обсязі. Для вирішення питання про проведення невідкладних слідчих ( досудових ) дій у стадії досудового розслідування кримінальних справ, пропонуємо передбачити у кримінально- процесуальному законодавстві норму, викладену в наступній редакції: “При наявності ознак злочину, по якому проведення досудового слідства є обов'язковим, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально -процесуального закону, проводить необхідні в данній слідчій ситуації невідкладні досудові слідчі дії по встановленню, закріпленню слідів злочину, по забезпеченню проведення наступних слідчих дій, коло проведення яких визначається індивідуально слідчим у кожному конкретному випадку“.
Видається перспективною позиція, яка передбачає реформування такої стадії кримінального процесу, як порушення кримінальної справи, тому що саме в цій стадії відбувається значна кількість порушень однією із основних причини цього є недосконалість закону. Стадія порушення кримінальної справи, окрім іншого, потрібна для забезпечення законності при збиранні доказів. При порушенні кримінальної справи деякі докази вже можуть бути зібрані, але не відбувається їх процесуальне закріплення. З цього виходить, що просто необхідно дозволити проведення невідкладних слідчих дій до порушення кримінальної справи, щоб штучно не розбивати единий процес пізнання істини у кримінальній справі.
Одним із шляхів подолання різкої грані між доказами, отриманими в стадії порушення кримінальної справи і наступних стадіях, є дозвіл проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи з дозволу суду. Заборона проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи пов'язана із думкою, що їх проведення може істотно торкнутися конституційних прав громадян. Однак закон дозволяє проводити огляд місця події, що у деяких випадках також торкається права громадян. Законодавець, дозволяючи проведення огляду, виходив з того, що багато доказів можуть бути отримані тільки в результаті цієї слідчої дії і, крім того, можуть зникнути чи змінитися. Те ж саме можна сказати і про проведення експертизи, коли це необхідно для встановлення ознак злочину. Крім того, наприклад, експертиза в багатьох випадках не тільки не порушує, але і є гарантією від незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, сприяє більш правильному встановленню обставин справи.
В інтересах посилення забезпечення прав особи в сучасній Україні, яка претендує на визнання її статусу правової держави на міжнародній арені, термін затримання особи в якості підозрюваного підлягає скороченню. В даному випадку доцільно було б запропонувати частково скоротити термін затримання в залежності від того, як був скоєний злочин. Тобто, якщо порушена за фактом злочину кримінальна справа, то термін затримання може досягати 72 годин. Якщо ж порушеної кримінальної справи немає, злочин розслідується “по гарячих слідах”, то термін затримання в таких випадках не повинен перевищувати 12 годин. Це буде сприяти дотриманню прав громадян, залучених до кримінального судочинства.
При цьому слід мати на увазі, що чинний кримінально- процесуальний закон України дозволяє залишати підозрюваного майже в повному неведенні відносно інкримінованого йому злочину. При ознайомленні з протоколом затримання він бачить лише стандартний запис про підстави і мотиви затримання. Перед допитом йому лише повідомляється, у скоєнні якого злочину він підозрюється. Відмова у наданні підозрюваному інформації про підозру хоча б взагалі створює ситуацію, коли підозрюваний не знає з повною впевненістю, від чого ж йому слід захищатися. У зазначеній ситуації бачиться обмеження права підозрюваного на захист.
Хотілося б запропонувати законодавчо закріпити два порядка затримання: за попередньою мотивованою постановою органу кримінального переслідування та без такої постанови з наступним її складанням. При цьому також потрібно складати протокол затримання підозрюваного, в якому більш повно викладаються обставини затримання, пояснення затриманого, його заяви.
Відповідно із статтею 180 КПК України обшуки та виїмки, крім невідкладних випадків, повинні проводитися вдень. В цій ситуациї, на наш погляд, було б доцільнішим передбачити у законі перелік випадків, у яких обшук може проводитися вночі. Такими випадками можуть бути:
- надходження повідомлення в нічний час;
- викриття нових повідомлень у зв’язку із затриманням у кримінальній справі декількох обвинувачених .
У всіх цих випадках у матеріалах кримінальної справи повинен бути документ, який виправдовує проведення слідчої дії у нічний час.
Основним гарантом забезпечення конституційних прав громадян повинен стати суд. Забезпечення передбачених Конституцією України прав і свобод громадян при проведенні досудового слідства повною мірою залежить від судового контролю  202, с.102. Однак при всій важливості значення цього інституту, суд не може та не повинен вникати в основне провадження по справі. Для забезпечення прав громадян при розслідуванні кримінальних справ з участю суду можна закріплювати докази.
Як багато разів підкреслювалося, для забезпечення прав громадян повинні сполучатися всі засоби, але велика роль належить адвокатурі. Особливе місце в захисті прав і свобод громадян посідає інститут захисників у кримінальному процесі України, який спрямований на захист прав і свобод громадян, а також допомагає здійсненню правосуддя та додержанню законів  203, с.1. Тому пропонуємо створити цілодобові чергові групи адвокатів з метою швидкого реагування на проведення тих слідчих дій, що суттєво обмежують конституційні права громадян.
В даний час важливо створити кримінально-процесуальне законодавство, дійсно відповідаюче вимогам Конституції України, відповідним міжнародним правовим актам. Виходячи із концепції прав людини та методологічних позицій розроблених в останній час на її основі загальною теорією держави та права, в новому кримінально-процесуальному законодавстві слід відобразити, як мінімум, такі концептуальні положення:
- особа, її права є найвищою цінністю;
- обмеження прав громадян допускається законодавцем в мінімальних розмірах, яке виправдується виключно необхідністю забезпечити права та свободи інших людей та інтереси суспільства ;
- можливості обмеження прав громадян повинні бути суворо регламентовані та поставлені під надійний контроль, в тому числі і судовий;
- необхідні ефективні механізми забезпечення прав особи, включаючи їх охорону, захист.
Здається доцільним ввести в КПК статтю, в який були б сформульовані моральні вимоги до слідчих дій і, в першу чергу, до невідкладних. Дисертант пропонує сформулювати норму в наступній редакції: “При проведенні невідкладних досудових дій кожен має право на ввічливе звернення, поважний тон. Забороняються дії, небезпечні для життя і здоров'я особи. Ніхто не повинний піддаватися катуванням і жорстокому ставленню. Ніхто не має права розголошувати обставини інтимного життя особи, виявлені при провадженні у справі. Забороняються дії, що передбачають ушкодження майна особи, крім випадків, викликаних необхідністю”.
Враховуючи складність та велике значення питань, що розглядалися в дисертаційному дослідженні, не можна вважати, що вони остаточно вирішені, однак робота має за мету відкрити шлях до наступних наукових досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ожегов С.И. Словарь русского языка.- М.: Юрид. лит - ра, 1978.- 372c;
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел.-К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001, 1440 с.
3. Кони А.Ф. Об отмене существующего обряда придания суду// Собр. соч.- М.: Юрид. лит-ра.1967.-Т.4- 518с. ;
4. Приемы и задачи прокуратуры. Собр. соч.-М., 1967. Т.4.- 120 с.;
5.. Познышев С.В. Элементарный учебник русского уголовного процесса. М.: Наука, 1913.- 376 с.;
6. Громов В. Дознание и предварительное следствие (теория и техника расследования преступлений). – М.: Наука, 1925.- 228 с.;
7. Голунский С.А., Рогинский Г.К. Техника и методика расследования преступлений / Под ред. Строговича М.С. - М.: Юрид. лит-ра, 1934.- 198 с.;
8. Куклин В.И. Неотложные следственные действия.-Казань, 1967.- 102 с.;
9. Сигалов С.Е. Теория и практика неотложных следственных действий: Автореф. дис… канд. юрид. наук.- Свердловск, 1969.- 376 с.;
10. Кузьменко Н.К. Систематизация неотложных следственных действий при раскрытии и расследовании преступлений. - Киев, 1981.- 150 с.;
11. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. – Харьков, 1976.- 178 с.;
12. Драпкин Л.Я. Первоначальные следственные действия в методике расследования преступлений и проблема повышения их эффективности // Вопросы методики расследования преступлений. Вып. 50. - Свердловск, 1976.
13. Яблоков Н.П. Проблемы расследования преступлений в области охраны труда и техники безопасности. Автореф. дис….д-ра юрид. наук.- Киев, 1972;
14. Лунгу В.И. Первоначальный этап расследования преступлений. Автореф. дисс…. канд.юрид. наук.- Киев, 1991.- 16 с.;
15. Опитані 350 слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Харківської та Запорізької областей.
16. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики.- М., 1979;
17. Бритвич Н.Г. Первоначальные следственные действия и их роль в построении методики расследования // Методика расследования преступлений.- М., 1976;
18. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений.- Харьков, 1976 .- 376 с.;
19. Филиппов А.Г. Первоначальные следственные действия при расследовании хищений: Учебное пособие / Под ред. Г.Г.Зуйкова.- М.: НИ и РИО, 1972.- 478 с.;
20. Кузьменко Н.К. Систематизация неотложных следственных действий при раскрытии и расследовании преступлений.- Киев, 1981.- 201 с.;
21.Сигалов Л.Е. Свойства неотложных следственных действий // Сборник работ. Вып. 10.- Свердловск, 1969;
22.Копьева А.Н. Неотложность следственных действий // Криминалистические проблемы пространственно- временных факторов в методике расследования преступлений.- Иркутск, 1983;
23. Демидов И.Ф. К вопросу о сущности дознания // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью.- М., 1983.- № 75;
24. Манівлець Е.Є. Невідкладні слідчі дії: поняття, завдання та фактори, що обумовлюють невідкладність їх проведення  Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.- 2002.-№ 3;
25. Основы уголовно-процессуального законодательства Союза ССР и союзных республик: Инициативный проект // Советское государство и право.- 1990.- № 2;
26. Основы уголовно- процессуального законодательства Союза ССР и союзных республик // Социалистическая законность.- 1990.- № 3;
27. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.2.- М.: Наука, 1970.- 470 с.;
28. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе.- М.: Юрид. лит-ра, 1965.- 98 с.;
29. Павлухин Л.В. Расследование в форме дознания.- Томск, 1979.- 156 с.;
30. Денежкин Б.А. Проверка показаний подозреваемого на месте // Проблемы предварительного следствия. Вып.9. - Волгоград, 1979;
31. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс.-4-е изд. Испр. и перераб.-М.: Юрид. лит., 1962.- 504 с.;
32. Коврига Э.Ф. Дознание в органах милиции.- Воронеж, 1964.- 254 с.;
33. Уголовный процесс / Под ред. Чельцова М.А.- М.: Юрид. лит., 1969.- 463 с.;
34. Советский уголовный процесс: Учеб. для высш. учеб. завед. / Под ред. Бажанова М.И., Грошевого Ю.М.- Киев: Выща школа, 1978.- 469 с.;
35. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф.дис… д-ра юрид. наук.- М., 1976.- 26 с.;
36. Томин В.Т. О противоречиях между правом граждан и общества на информацию об уголовном судопроизводстве и правом на защиту неприкосновенности частной жизни // Сб. науч. статей. Юридическая техника и проблемы дифференциации ответственности в уголовном праве и процессе.- Ярославль, 1999;
37. Муравин А.Б. Проблемы мотивировки процессуальных решений следователя. Автореф. дис… канд.юрид. наук.-Харьков, 1987.- 170 с.;
38.Черненко А.П. Кримінально- процесуальна регламентація слідчих дій. Автореф. дис….канд.юрид.наук.- Харків, 2004.- 19с.;
39. Зинатуллин З.З. Уголовно- процессуальное доказывание.- Ижеаск, 1993.- 454 с.;
40. Лупинская П.А.Решения в уголовном судопроизводстве: их виды, содержание, формы.- М., 1976.- 243 с.;
41. Черечукина Л.В. Судебный контроль за досудебным производством / МВД ЛИВД.- Луганск: РИО ЛИВД, 1998.- 124 с.;
42. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе.- Саратов, 1975.- 235 с.;
43. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве.- Киев: Выща школа, 1984.- 232 с.;
44.Удалова Л.Д. Деякі проблеми розвитку кримінально-процесуального законодавства // Право України. – 2002.- № 6;
45. Дубинский А.Я. Правовые и организационные проблемы исполнения процессуальных решений следователя. Автореф.дис…канд.юрид.наук.- Киев, 1984.- 18 с.;
46. Уголовно-процессуальное право / Под ред. П.А.Лупинской. М., 1997.- 563 с.;
47. Игнатов С.Д. Субъект профессиональной защиты. Ижевск, 1998.-128 с.;
48. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальные функции. Ижевск, 1994.- 299 с.;
49. Закон " О внесении изменений и дополнений в Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР.- 1990. - № 16;
50. Карнеева Л.М., Кертэс И . Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству.- М., 1985.- 487 с.;
51. Загоруй И.С. Всеобщая декларация прав человека как международно- правовой стандарт прав человека / Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине( республиканская научно- практическая конференция 16-17. 04. 1999) , Луганск: РИО ЛИВД, 1999;
52. Антонович М. Конвенція про захист прав людини і основних свобод у судах Європейських держав та перспективи її застосування в Україні / Право України. –2000.- № 8;
53. Gronauer H. Der internationale Vertrag im Spannungsfeld zwischen Verfassung und Volkerrecht. Munchen, 1986;
54.Черниченко С.В. Объективные границы международного права и внутренняя компетенция государства // Советский ежегодник международного права.М., 1984;
55.Игнатенко В.Г. Международное и советское право: проблемы взаимодействия правовых систем // Советское государство и право.- 1985.-№ 1;
56. Марочкин С.Ю. Соотношение юридической силы норм международного права и внутригосударственного права в правовой системе Российской Федерацции // Российский юридический журнал.- 1997- № 2;
57. Курс международного права: В 7 т. – Т.1.- М., 1989.– 583 с.;
58. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод / Юридический вестник .- № 4.- 1998;
59. Дмитриев Ю.А. Защита конституционных прав граждан в уголовной и конституционной юстиции / Государство и право.- 1999.-№ 6;
60. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник/ Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк.-К.: Парламент.вид-во: 1999.- 544с.
61. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Права человека. Сборник международных документов. М., 1990;
62. Муса Аль-Сулайбі. Юридична природа міжнародних стандартів прав людини / Право України.- 2000.- № 8;
63. Рабінович П.М. Рішення Європеського Суду з прав людини: концептуально- методологічні засади обгрунтування // Практика Європейського Суду з прав людини. Випуск 1 / За ред. П.М.Рабіновича.-Львів: Кальварія, 1997.- 80 с.
64. Права человека и статус правоохранительных органов( материал симпозиума в Санкт-Петербургском юридическом институте МВД России // Государство и право.- 1994.- № 11;
65. Романовский Г.Б. Право на неприкосновенность частной жизни. М., 2001.- 432 с.;
66. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. Свердловск, 1990.- 176 с.;
67. Шейфер С.А., Тарасов А.А. Судебно- правовая реформа и новый облик юридической профессии // Правовые формы и эффективность доказывания по уголовным делам.- Тольятти, 1994.- 182 с.;
68. Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений.- М.: ООО Издательство " Юрлитинформ", 2000.- 232 с.
69. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в уголовном процессе. М., 1973.- 326 с.;
70. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. М., 1986.- 296 с.;
71. Матузов Н.И. Правовая система и личность. Саратов, 1987.- 166 с.;
72. Уманский Я.Н.Советское государственное право: Учебник для ВУЗов.-М.: Высшая школа, 1970.- 448 с.
73. Воеводин Л.Д. Государственное право зарубежных социалистических стран. М., 1972.- 249 с.;
74. Погорілко В.Ф., Головченко В.А., Сірий М.І. Права та свободи людини та громадянина в Україні. Київ: ІнЮре, 1997. – 51 с.;
75. Захист законних прав і інтересів людини. Під ред. Бринцева В.Д. Харків 2002.- 336 стор.
76. Чхиквадзе В.М. Гарантировано Конституцией.-М.,1979.- 188 с.;
77. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности граждан.- М.,1972.- 326 с.;
78. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР.-М.,1974.-161с.;
79. Григорян Л.А. Неприкосновенность личности, жилища, тайна переписки и телефонных переговоров.-М., 1980.- 159 с. ;
80. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.- Київ, 2000.- 159 с.;
81. Лутковська В. Європейські стандарти заборони катування// Заборона катування. Практика Європейського суду з прав людини.- К.:Український Центр Правничих Студій, 2001.- 194 с. ;
82.Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. -М.: Наука, 1985.- 202 с.;
83. Галаган В.І. Конфіденційна інформація: поняття, зміст і значення в кримінально-процесуальній діяльності органів внутрішніх справ України // Науковий вісник НАВСУ.- 1999.- № 1;
84. Горова О.Б. Основні види прав і свобод в Конституції України і роль органів внутрішніх справ у їх забезпеченні // Науковий вісник НАВСУ. - 1999.- № 1;
85. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія.- К.:Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2001.- 656 с.
86. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України.- К.: ІнЮре, 1997.- 47 с.;
87. Бурчак Ф.Г. Президент України.- К.: ІнЮре, 1997.- С.7-8, 24 с.;
88. Манівлець Е.Є. Характеристика конституційних прав та свобод громадян у сфері кримінального судочинства  Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.- 2002.-№ 3;
89. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій // Упоряд. т.Яблонської.- К.: Сфера, 1999.- 342с.
90.Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования - М., 1981.- 327 с.;
91.Гуткин И.М. Актуальные вопросы уголовно-процессуального задержания.-М., 1980.- 179 с.;
92. Лившиц Ю.Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе.- М., 1964.- 211 с.;
93.Галкин И.С., Кочетков В.Г. Процессуальное положение подозреваемого.- М., 1968.- 219 с.;
94. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. Харьков: Консум, 1997.- 195 с.;
95. Бекешко С.П., Матвиенко Е.А. Подозреваемый в советском уголовном процессе.- Минск, 1969.- 173 с.;
96. Давыдов П.М., Якимов П.П. Применение мер процессуального принуждения по Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и Союзных республик. Свердловск, 1961.- 100 с.;
97. Рубинштейн С.Л. Основы общей прихологии. - Изд.2-е.- М., 1946.- 729 с.;
98.Тертишник В. Проблеми процесуальної форми затримання особи у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право.- 2003.- № 8;
99. Смирнов М.В. Условия применения мер процессуального принуждения на предварительном следствии // Российский следователь.- 2003.-№ 4;
100. Ніколаєв О.О. Проблеми забезпечення процесуальних прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві. Автореф. дис….канд.юрид. наук.- К.- 2001.- 19с.
101. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого органами внутренних дел.- Ташкент, 1989.- 273 с.;
102. Степанов В.В. Предварительная проверка первичных материалов о преступлении. Саратов, 1972.- 329 с.;
103. Советский уголовный процесс. Возбуждение уголовного дела и предварительное расследование  Под ред. С.В.Бородина и И.Д.Перлова. М., 1968.- 582 с.;
104. Уголовный процесс. Под ред. Н.С.Алексеева, В.З. Лукашевича, П.С. Элькинд. М., 1972.- 611 с.;
105. Абдумаджидов Р. Расследование преступлений.- Ташкент, 1986.-104с.;
106. Щерба С.П. Дознание// Научно- практический комментарий к УПК РСФСР.- Изд. 3-е / Под ред. В.М.Лебедева.- М., 2000;
107. Громов Н.А. Уголовный процесс России.- М., 1998.- 865 с.;
108. Чувилев А.А. Производство следственных действий. Уголовный процесс: Учеб. / Под ред. В.П.Божьева.- М., 1998.- 465 с.;
109. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України.- К., 1999.- 466 с.;
110. Давлетов А.А. Подозрение и защита. Екатекринбург, 1997.- 322 с.;
111. Мирский Д.Я. Правовая природа задержания лица, подозреваемого в совершении преступления // Труды Иркутского ун-та. Серия юридич. -Т.45. - Вып.8. - Ч.4. Иркутск: Иркутск.госуд. ун-т, 1969;
112. Модельный Уголовно- процессуальный кодекс для государств- участников СНГ. Спб, 1996.- 288 с.;
113. Баев М.О., Баев О.Я. Защита от обвинения. Воронеж, 1995.- 150 с.;
114. Пастухов М.И. Реабилитация невиновных: Основы правового института.- Минск, 1993.- 437 с.;
115. Чувилев А.А. Привлечение следователем и органом дознания лица в качестве подозреваемого по уголовному делу.- М., 1982.- 287 с.;
116. Пономарь В.Е., Щиголев Ю.В. Квалификация деяний, совершенных в обстановке задержания преступника// Следователь.- № 2. -1999.
117. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Харьков, 1991.- 322 с.;
118. Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. Казань, 1988;
119. Каминская В.И. В чем значение процессуальных гарантий в советском уголовном процессе// Советское государство и право. –1950.- № 5;
120. Какауліна Л.М. Забезпечення прав людини при здійсненні заходів щодо боротьби зі злочинністю / Соціальне партнерство- механізм реалізації прав людини, розбудови правової держави, громадянського суспільства. Міжвідомчий науковий збірник/ За редакцією А.І.Комарової та ін.Київ, 2001.Том 24. - 778 с.;
121. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія.- Д.: Юрид.акад. МВС України, Арт-Прес, 2002.- 432 с.;
122. Голунский С.А. Возбуждение уголовного дела. М., 1939;
123. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.- К.,1999.- 148 с.;
124. Маляренко В.Т. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства  Вісник Верховного Суду України.- 2004.- № 9;
125. Тертишник В.М. Гарантії недоторканості сфери приватного життя людини // Вісник прокуратури .- 2001.- № 2;
126. Скрипко В.Р. Конституционное право граждан Российской Федерации на жилище // Государство и право.- 2002.- № 12;
127. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Обыск: тактика и психология.-Х., 1997.- 218 с.;
128. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности //Конституционные основы правосудия в СССР.- М.,1981.- 326 с.;
129. Леви А.А.,Михайлов А.И. Обыск .М., Юр.лит-ра, 1983.- 95 с.
130. Баев С.Я. Процессуально-тактические проблемы обыска. В кн.: Совершенствование расследования преступлений.- Иркутск, 1980.- 465 с.;
131. Тертышник В.М. Обыск, Х.: ”Гриф” 1997.- 144 с.;
132. Тертишник В.М. Принцип недоторканості приватного життя людини в кримінальному процесі // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць.- 2002.- № 1.;
133.Россинский С.Б. Обыску в виде специальной операции: Учеб. Пособие для вузов  Под ред. проф. В.Н. Григорьева.- М.: ЮНИТИ.- ДАНА, Закон и право, 2003.- 199 с.;
134. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. М., 1981;
135. Михайлов А.И., Юрин Г.С. Обыск .- М.-1971.- 432 с.;
136.Керимов Д.А. Категории действительности и возможности в праве  Советское государство и право.- 1968.- № 8;
137. Недбайло П.Е. О юридических гарантиях правильного осуществления советских правовых норм  Советское государство и право.- 1957.- № 6;
138. Строгович М.С. Природа советского уголовного процесса и принцип состязательности.- М., 1939.- 213 с.;;
139. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.М., 1968.Т.1;
140. Проблемы судебной этики / Под ред. М.С.Строговича. М., 1974;
141. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности.-М.: Наука, 1966.- 243 с.;
142. Строгович М.С. Сущность процессуальных гарантий / Избранные труды в 3-х т.- т.2.- М.: Наука, 1992.- 222 с.;
143. Полянский Н.Н. Судьба процессуальных гарантий свободы личности во Франции . - М.:Изд. АН СССР.-1946.- 365 с.;
144. Советский уголовный процесс / Под ред. Карева.- М., 1968.- 217 с.;
145. Уголовный процесс / Под ред. М.А.Чельцова.- М., 1969.- 387 с.;
146. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе.- М., 1972.- 254 с.;
147. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе ( предмет, цели, содержание).-М., 1973.- 216 с.;
148. Кокорев Л.Д., Лукашевич В.З. Процессуальные гарантии прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве// Вестник Ленинградского университета.- 1977.- № 11;
149. Тертышник В.М. Защита прав и свобод человека. Харков, 2000;
150. Мартынчик Е.Г. Гарантии прав обвиняемого в советском уголовном процессе: Автореф. Дис….канд. юрид. Наук.- М., 1969;
151. Юрченко В.Е. Обеспечение прав потерпевшего в судебном разбирательстве: Автореф. дис…. Канд юрид. Наук. Томск, 1972;
152. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в стадиях предварительного расследования и предания суду: Автореф. дис….д-ра юрид. наук. –Л., 1967;
153. Александров С.А. Правовые гарантии интересов гражданского истца и ответчика в уголовном процессе: Автореф. дис….канд. юрид. наук.- Свердловск, 1968.- 16с.;
154. Голунский С.А. Основные понятия учения о суде и правосудии.- Ашхабад: ВДА.- 1943.- 258 с.;
155. Мотовиловкер Я.О. Основной вопрос уголовного дела и его компоненты. Воронеж, 1994.- 326 с.;
156. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Либідь, 1999;
157. Шпотаківська О.В. Процесуальні гарантії прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві// Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності : Матеріали межвузівської науково- практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 долі / Гол. ред. І.М. Кириченко . - Донецьк: ДІВС, 2001;
158. Мордовец А.С. Социально-юридический механизм обеспечения прав человека и гражданина. Саратов.1996.- 327 с.;
159. Алексеев С.С., Витрук Н.В. Права личности в социалистическом обществе.-М. - 1981;
160. Основы теории правового статуса личности в социалистическом обществе.-М., 1979.- 115 с.;
161. Рабинович П.Н. Упрочение законности- закономерность социализма-Львов , 1974.- 167 с.;
162. Смітієнко З.Д., Гевко В.В. Оптималізація попереднього розслідування в світлі дотримання прав людини  Науковий вісник НАВСУ.- 1996.- № 1;
163. Общая теория права и государства: Учебник для юридических вузов/ Под ред. акад. Лазарева В.В..- М., 1994.- 439 с.;
164. Півненко В. Щодо завдань, функцій та незалежності органів судової влади // Вісник прокуратури.- 2002.- № 2;
165. Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. М., Юридическая литература, 1969.- 265 с. ;
166. Смородинський В.С. Посилення незалежності судової влади як важливий напрям демократизації українського суспільства // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків- Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002;
167. Кашепов В.П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации // Государство и право.- 1998.- № 2;
168. Громов Н.А., Николайченко В.В.Принципы уголовного процесса, их понятие и система //Государство и право.- 1997.- № 7;
169. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина»  Вісник Верховного Суду України.- 1997.- № 2;
170. Дженис М., Кей Р. Европейское право в области прав человека.- М.:НОРМА,1997.- 365 с.;
171. Изотова О.В. Проблемы судебного контроля при возбуждении и предварительном расследовании уголовных дел. Автореф.дис....канд.юр.наук.-М.,1996.- 17 с.;
172. Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования: реальность, перспективы// Государство и право.- 1998.- № 11;
173. Туманянц А.Р. Контрольні функції суду у сфері кримінального судочинства. Х.: ” Основа”, 2000.- 107 с.;
174. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Киев. Юрин