МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ХАБАРНИЦТВА

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХАБАРНИЦТВА 9
1.1. Способи вчинення злочину 9
1.2. Способи приховування 20
1.3. Час, обстановка, типова слідова картина 29
1.4. Особа злочинця 38
Висновки до розділу 1 51
РОЗДІЛ 2. ПОЧАТКОВІ СЛІДЧІ ДІЇ 52
2.1. Допит заявника 52
2.2. Допит свідків 56
2.3. Допит підозрюваного 66
Висновки до розділу 2 71
РОЗДІЛ 3. ПЛАНУВАННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ХАБАРНИЦТВА 72
3.1. Висунення слідчих версій 72
3.2. Планування та організація розслідування хабарництва 87
3.3. Координація слідчої та оперативно-розшукової діяльності 108
Висновки до розділу 3 125
РОЗДІЛ 4. НАСТУПНІ СЛІДЧІ ДІЇ 126
4.1. Тактика обшуку 126
4.2. Допит обвинуваченого 141
4.3. Призначення та проведення експертиз 159
Висновки до розділу 4 168
ВИСНОВКИ 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171

ВСТУП

Хабарництво – злочин, відомий з досить давніх часів ). Його існування зумовлюється багатьма чинниками – економічними, соціальними, політичними. Бюрократична система породила цілу когорту чиновників, які використовують своє службове становище з метою вимагання й одержання хабарів за різні послуги. Хабарництво сприяє розкладу державного апарата, його дискредитації, втраті довіри до державної влади.
Розвиток ринкової економіки в Україні змінює характер цього злочину, який сьогодні набуває значної поширеності, причому нерідко організованого характеру. Особливу небезпеку становить хабарництво, пов'язане з розкраданнями, у тому числі такими, що мають економічний характер.
На даний час спостерігається тенденція до активного поширення хабарництва в усіх соціальних сферах, де дача й одержання хабарів здійснюються у великих розмірах. Про поширеність у суспільстві цього явища хабарництва свідчать дані статистики. Так, у 2002 р. в Україні зареєстровано 2812 випадків хабарництва, за 2003 р. – 2902, за 2004 р. – 3080. За даними статистики найбільш ураженими цим злочином є Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Одеська й Харківська області. Так, по останній у 2001 р. зареєстровано 173 випадки, у 2002 р. – 186, у 2003 р. – 191, у 2004 р. – 236.
Хабарництво, на відміну від інших видів злочинів, має високий ступінь латентності, що ускладнює його розкриття.
Необхідність розробки методики розслідування злочинів цього виду в умовах реформування соціально-економічної сфери України зумовило обрання теми дисертації.
Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні соціально-економічної сфери, реорганізації економічного механізму в регулюванні нових форм власності, постійної зміни законодавства досить відчутно загострилася криміногенна обстановка, виникли нові види посадових злочинів, у тому числі хабарництво, яке набуло масового й часто організованого характеру. Розмаїтість його форм, проникнення до різних сфер діяльності – економічної, фінансової, підприємницької, сфери освіти й шоу-бізнесу потребують нових способів організації боротьби з цими злочинними проявами, створення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення їх розслідування і попередження. Сьогодні існує необхідність у створенні методики розслідування хабарництва, яка передбачає не тільки визначення його криміналістичної характеристики, а й створення рекомендацій по плануванню й організації розслідування, зумовлених слідчими ситуаціями, які мають нетрадиційний характер.
Названі проблеми залишаються в сучасній теорії криміналістики недостатньо розробленими, а окремі з них (оптимальні комплекси слідчих дій і тактичних операцій) є вперше наданими рекомендаціями.
Значний внесок у дослідження теоретичних проблем методики розслідування хабарництва зробили вчені-криміналісти України та інших держав. Серед них Т. В. Авер’янова, О. Я. Баєв, В. П. Бахін, Р. С. Бєлкін, О. М. Васильєв, В. К. Гавло, В. Г. Гончаренко, А. В. Дулов, О. Н. Колісниченко, В. С. Кузьмичов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовський, М. В. Салтевський, М. О. Селіванов, В. В. Тіщенко, В. Ю. Шепітько, М. П. Яблоков та ін. Водночас слід зазначити, що в методиці розслідування хабарництва не всі проблеми вирішені, а окремі аспекти ще й дотепер досліджені недостатньо.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається необхідністю аналізу окремих елементів криміналістичної характеристики цього виду злочинів, вивченням типових слідчих ситуацій, окресленням комплексу слідчих та оперативно-розшукових дій, які забезпечують ефективність розслідування. Названі обставини дозволяють віднести досліджувані проблеми до актуальних.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, затвердженої наказом Президента України № 837/96 від 17 вересня 1996 р., а також Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої наказом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у форму-ванні теоретичних засад методики розслідування хабарництва, визначенні його криміналістичної характеристики, а також плануванні й організації розслідування.
Відповідно до зазначеної мети були поставлені й вирішені такі завдання:
1) виявити специфіку криміналістичної характеристики хабарництва;
2) проаналізувати способи вчинення таких злочинів з огляду на нові види хабарництва;
3) визначити способи приховування хабарництва, методи документального й комп'ютерного його вуалювання;
4) сформулювати типові слідчі ситуації, що виникають при розсліду-ванні хабарництва;
5) з’ясувати характер висунутих слідчих версій, зумовлених наявною слідчою та оперативною інформацією;
6) розкрити особливості планування розслідування хабарництва, його ситуаційну залежність;
7) окреслити характер і систему початкових слідчих та оперативно-розшукових дій, їх ефективність;
8) розробити тактичні операції, які застосовуються при виявленні хабарництва, як найбільш оптимальну форму здійснення розслідування.
Об'єктом наукового дослідження є діяльність, спрямована на розк-риття та розслідування хабарництва, що вчиняється окремими особами й організованими групами.
Предметом дослідження виступає система методичних прийомів і способів, спрямованих на вдосконалення розслідування хабарництва. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. У процесі дослідження була використана система методів наукового пізнання: формально-логічний метод (класифікація елементів криміналістичної характеристики, визначення слідчих ситуацій і, відповідно, слідчих версій); історико-правовий (етапи розвитку боротьби з хабарництвом); статистичний (при узагальненні кримінальних справ, їх аналізі, а також при дослідженні статистичної інформації про розслідування хабарництва, надрукованої Генеральною прокуратурою України).
Правовою базою дослідження послужили Конституція України, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти, що регламентують організацію й діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування й ін-терв'ювання слідчих прокуратури та МВС України, проведених за розробленою методикою (опитано 105 слідчих), дані узагальнення кримінальних справ про хабарництво за 1998 – 2004 рр., друковані статистичні звіти МВС і Генеральної прокуратури України. У роботі над дисертацією використовувався також багаторічний досвід слідчої діяльності її автора.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, у якому на базі концептуальних положень теорії криміналістики й узагальнення слідчої практики сформульовані наукові засади методики розслідування хабарництва, які можуть бути застосовані при плануванні й організації розслідування злочинів цієї категорії.
У дисертації пропонується перелік нових у теоретичному плані і важ-ливих у практичному відношенні положень у тому числі:
– уперше розроблено криміналістичну характеристику хабарництва, показано взаємозв'язок її основних елементів, виявлено їх особливості;
– узагальнено й проаналізовано способи вчинення злочинів цієї категорії, зокрема, стосовно умов ринкової економіки;
– уперше з’ясовано способи приховування цього виду злочинів, у тому числі з використанням документальних і комп'ютерних способів;
– виявлено нові види хабарництва, що вчиняються організованими злочинними групами, які систематично займаються цією діяльністю;
– уперше сформульовано типові слідчі ситуації й відповідні їм комплекси слідчих дій, що забезпечують ефективність розслідування хабарництва;
– позначено схеми планування й організації розслідування стосовно слідчих ситуацій, підкреслено їх динамічність;
– розкрито сутність і форми взаємодії слідчих і оперативно-розшукових органів при розслідуванні хабарництва;
– показано роль експертної діяльності для одержання доказової інформації, названо традиційні й нетрадиційні види експертиз, які проводяться при розслідуванні хабарництва;
– уперше наводяться види тактичних операцій, що визначають ефективність розслідування хабарництва.
Практичне значення отриманих результатів. Зазначені в дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані для підвищення ефективності:
– науково-дослідницької роботи – як підґрунтя для розробки методики розслідування хабарництва стосовно окремих галузей господарської та економічної діяльності;
– розслідування хабарництва, що вчиняється організованими злочинними групами;
– практичної діяльності правоохоронних органів – як рекомендації по вдосконаленню оперативно-розшукової і слідчої діяльності, зокрема, її координації та планування;
– навчального процесу – як матеріали для підготовки підручників і навчальних посібників з курсу "Криміналістика", а також у навчальному процесі юридичних вузів України при читанні курсу "Криміналістика", спецкурсів з методики розслідування окремих видів злочинів і проведенні практичних занять.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались на міжнародній науково-практичній конференції "Теорія та практика судової експертизи і криміналістики" (Харків, 19-20 червня 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми криміналістики" (Харків, 25-26 вересня 2003 р.), семінарах слідчих та оперативних працівників в УМВС України у Харківській області, а також обговорювались на засіданнях кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Окремі пропозиції та матеріали дисертації знайшли своє застосування у навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого під час проведення практичних занять з криміналістики.
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в ди-сертаційному дослідженні, опубліковані автором у 6 наукових публікаціях (з них 4 наукових статті надруковані у виданнях. перелік яких затверджений ВАК України).
Структура дисертації. Загальний обсяг дисертації 179 с. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (118 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, проведеного автором дисертації у процесі аналізу й узагальнення методики розслідування хабарництва можуть бути сформульовані наступні висновки:
1) розслідування хабарництва становить значну складність, зумовлену латентним характером злочину, де хабарник і хабародавець однаково заінтересовані в його приховуванні;
2) основою методики розслідування хабарництва є дослідження його криміналістичної характеристики як комплексу криміналістично важливих елементів, що визначають у своїй системі основні напрямки розслідування;
3) ключовою проблемою розслідування хабарництва є виявлення способів учинення і приховування злочину, зумовлених напрямком діяльності підприємств та установ, і використанням злочинцем різного рівня посадових функцій;
4) ринкова економіка держави й недосконалість законодавства використовуються злочинцями для пошуку нових форм хабарництва, особливо в господарській і банківській структурах;
5) специфіка розслідування хабарництва полягає в комплексі початкових слідчих та оперативно-розшукових дій, які дозволяють одержати доказову інформацію. Серед них: огляд та виїмка документів, допит, обшук у хабарника, затримання, призначення і проведення різного роду експертиз;
6) у методиці розслідування хабарництва важливе місце належить плануванню й організації розслідування. Особливостями планування є висунення слідчих версій, основою яких є різного роду інформація, у тому числі заява хабародавця, а також дані оперативно-розшукових органів щодо випадків хабарництва, його місця й часу. Організація розслідування передбачає планомірне виконання окремих слідчих дій, вжиття оперативно-розшукових заходів;
7) ефективним способом розслідування хабарництва є планування й організація тактичних операцій як найбільш досконалої форми розслідування, яка передбачає комплекс слідчих та оперативно-розшукових дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання. Характер останніх визначається способами хабарництва та його приховування. Тактичні операції формуються відповідно до слідчої ситуації, яка має місце на певному етапі розслідування;
8) важливе значення в розслідуванні хабарництва має проведення таких слідчих дій, як допит обвинуваченого, призначення і проведення експертиз. Допит обвинуваченого – це організована система тактичних прийомів, спрямованих на одержання доказової інформації, де важлива роль належить рефлексивному мисленню й управлінню. Логіка допиту визначається комплексом доказів, існуючих у справі. Призначення і проведення експертиз має різноманітний характер, який залежить від завдань, що можуть бути ними вирішені. До числа останніх належать дактилоскопічна, почеркознавча, фоноскопічна та інші види експертиз;
9) методика розслідування хабарництва, як і її ефективність зумовлена найоптимальнішим комплексом слідчих та оперативно-розшукових дій, спрямованих на швидкість і результативність розслідування. Такий комплекс представлений у даному дослідженні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баранов Е.В. Криминалистическая сущность инсценировки и методы ее разоблачения при расследовании преступлений: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1977. – 22 с.
2. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. – М.: ИНФРА-НОРМА•М, 2001. – 167 с.
3. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3-х т. – М.: Юристъ, 1997. – Т.2: Частные криминалистические теории. – 464 с.
4. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3-х т. – М.: Юристъ, 1997. – Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – 480 с.
5. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: В 3-х т. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – Т. 1: Общая теория советской криминалистики. – 307 с.
6. Белкин Р.С. Собирание, оценка и исследование доказательств. – М.: Юриздат, 1966. – 196 с.
7. Белкин Р.С., Быховский И.Е., Дулов А.В. Модное увлечение или новое слово в науке // Соц. законность. – 1987. – № 9. – С. 18-22.
8. Богинский В.Е. Рефлексивное управление при допросе: Учеб. пособие. – Харьков, 1983. – 52 с.
9. Васильев А.Н. О значении судебной психологии в работе следственных органов // Правоведение. – 1965. – № 2. – С. 16-22.
10. Васильев А.Н. Следственная тактика. – М.: Юриздат, 1976. – 56 с.
11. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. – М.: Юрид. лит., 1981. – 84 с.
12. Васильев А.Н., Карнеева Л.Н. Тактика допроса при расследовании преступлений. – М.: Юриздат, 1970. – 182 с.
13. Гавло В.К. К вопросу о криминалистической характеристике преступлений // Вопр. повышения борьбы с преступностью. – Томск, 1980. – С. 16-18.
14. Гавло В.К. О следственной ситуации и методике расследования хищений, совершаемых с участием должностных лиц // Вопр. криминалистической методологии, тактики, методики расследования. – М.: Юриздат, 1973. – С. 86-92.
15. Гаврилов О.А., Соя-Серко Л.А., Сыров А.И. Дискуссия о некоторых основных положениях следственной тактики // Вопр. криминалистики. 1964. – № 10. – С. 26-31.
16. Генкин А. Взятки: кому, сколько и за что дают харьковчане? // Время. – 2003. – 23 дек. – № 142.
17. Герасимов И.Ф. Криминалистическая идентификация и особенности расследования преступлений в зависимости от места совершения пре-ступных действий // Особенности расследования отдельных видов и групп преступлений: Межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1980. – С. 75-89.
18. Гмырко В.П. Деятельность следователя в ситуациях тактического риска при расследовании тяжких преступлений // Вопр. криминалистики и судебной экспертизы по делам о тяжких преступлениях. – Караганда, 1985. – С. 52-61
19. Громов В.И. Дознание и предварительное следствие (теория и техника расследования преступлений). – М.: Юриздат, 1925. – 163 с.
20. Громов В.И. Методика расследования преступлений. – М., 1929. –186 с.
21. Гусаков А.Н., Филющенко А.А. Следственная тактика (в вопросах и ответах): Учеб. пособие. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. – 176 с.
22. Густов Г.А. Понятие и виды криминалистической характеристики преступлений. – М.: Юриздат, 1984. – 165 с.
23. Декларация ООН "О правах человека" // Права человека и судопроизводство. – Варшава, 1993. – С. 12-16.
24. Денисюк С.Ф., Шепитько В.Ю. Обыск в системе следственных дейст-вий. – Х.: Консум, 1999. – 157 с.
25. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 206 с.
26. Драпкин Л.Я. Предмет доказывания и криминалистическая характеристика // Криминалистические характеристики в методике расследования преступлений. – Свердловск, 1978. – Вып. 69. – 135 c.
27. Драпкин Л.Я. Ситуационный подход в криминалистике и программирование расследования // Пробл. программирования, организации и информационного обеспечения предварительного следствия: Межвуз. межведом. сб. науч. раб. – Уфа: Башкирский ун-т, 1989. – С. 167.
28. Дубровицкая Л.П., Лузгин И.М. Планирование расследование. – М.: Юрид. лит., 1972. – 167 с.
29. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. – М.: Юристъ, 1996. – 467 с.
30. Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування. – Х.: Право, 1999. – 303 с.
31. Журавель В.А. Роль гипотез в криминалистическом прогнозировании // Актуал. пробл. государства и права. – Одесса, 1998. – Вып. 5. – С. 16-19.
32. Закатов А.А., Ямпольский А.Н. Обыск: Учеб. пособие. – Волгоград: Изд-во ВСШ МВД СССР, 1983. – 159 с.
33. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. – К.: Юринком Интер, 1999. – 237 с.
34. Зорин Г.А. Криминалистический риск: природа и методы оценки: Учеб. пособие. – Минск: Изд-во БГУ, 1990. – 204 с.
35. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения пре-ступления: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – М., 1970. – 47 с.
36. Каждый третий харьковчанин давал взятку: Данные социологического исследования, проведенного в Харькове в рамках программы "Партнерство за прозрачное общество" // "Слобідський край". – 2002. – 18 квітня.
37. Карнеева Л.Н., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. – М.: Юрид. лит., 1969. – 189 с.
38. Кисельов С. Феномен українського хабарництва (Корупція) // Закон і бізнес. – 2004. – 3 квіт. – № 14. – С. 13.
39. Ковалев А.Г. Психологические основы исправления правонарушите-лей. – М.: Юрид. лит., 1968. – 226 с.
40. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования от-дельных видов преступлений: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – Х., 1967. – 48 с.
41. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования от-дельных видов преступлений: Текст лекции. – Х., 1976. – 27 с.
42. Колесниченко А.Н. Планирование расследования: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х., 1952. – 21 с.
43. Колесниченко А.Н. Роль следственных версий и построение их при расследовании преступлений // Учен. зап. Харьков. юрид. ин-та. – 1975. – Вып. IX. – С. 67-68.
44. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений: Учеб. пособие. – Х.: Юрид ин-т, 1985. – 92 с.
45. Колмаков В.П. Выемка и обыск // Советская криминалистика / Под ред. С.П.Митричева, Н.В.Терзиева. – М.:: ВЮЗИ, 1962. – Т. 1. – 264 с.
46. Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. – Х.: Консум, 2000. – 175 с.
47. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология. – Х.: Консум, 1999. – 156 с.
48. Коновалова В.Е. Правовая психология. – Х.: Консум, 1997. – 158 с.
49. Коновалова В.Е. Убийство: искусство расследования. – Харьков: Факт, 2001. – 311 с.
50. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Обыск: тактика и психология: Учеб. пособие. – Х.: Гриф, 1997. – 80 с.
51. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.И.Винберга. – М., 1952. – Ч. 2. – 232 с.
52. Криминалистика: Криминалистическая тактика и методика расследо-вания преступлений: Учебник / Под ред. В.Ю.Шепитько. – Х.: Одиссей, 2001. – 362 с.
53. Криминалистика. Расследование преступлений в сфере экономики. – Н. Новгород: Нижегор. ВШ МВД РФ, 1995. – 204 с.
54. Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. – М.: Юриздат, 1935. – 320 с.
55. Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. – М.: Юриздат, 1938. – 312 с.
56. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф.Крылова, А.И.Быстрикина. – М.: Дело, 2001. – 406 с.
57. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р.С.Белкина. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 702 c.
58. Криміналістика. Криміналістична тактика та методика розслідування злочинів: Підручник / За ред. В.Ю.Шепітька. – Х.: Право, 1998. – 376 с.
59. Криміналістика: Підручник / За ред. В.Ю.Шепітька. – К.: Видавничій Дім "Ін Юре", 2001. – 684 с.
60. Криміналістика: Підручник / За ред. В.Ю.Шепітька. – К.: Видавничій Дім "Ін Юре", 2004. – 2-е вид., випр. та доп. – 724 с.
61. Кримінологія. Загальна та Особлива частини: Підручник. – Х.: Право, 2003. – 260 с.
62. Кричевский А.К. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном расследовании преступлений по судебным уставам. – СПб., 1869. – 405 с.
63. Ларин А.М. От следственной версии – к истине. – М., 1976. – 280 с.
64. Лефевр В.А., Смолян Г.П. Алгебра конфликта. – М., 1959. –
65. Ломброзо Ч. Преступление. – СПб.: Изд-во Н.К.Мартынова, 1900. – 502 с.
66. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования. – М.: Юрид. лит., 1973. – 216 с.
67. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания. – М., 1969. – 167 с.
68. Матвеев А. Пять процентов милиционеров будут "брать", чем бы им это не грозило // Время. – 2004. – 15 июня. – № 65.
69. Матусовский Г.А. О криминалистической характеристике преступле-ний // Криминалистическая характеристика преступлений. – М., 1984. – С. 53-58.
70. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – 255 с.
71. Михайлов А.И., Юрин Г.С. Обыск. – М., 1971. – 92 с.
72. Мишков Я. Криміналістична характеристика хабарництва // Вісн. Акад. правов. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2003. – № 1(32). – С. 147-153.
73. Мишков Я.Е. Допрос свидетеля при расследовании взяточничества // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 59. – С. 178-182.
74. Мудьюгин Г.И. Косвенные доказательства, связанные с поведением обвиняемого // Соц. законность. – 1961. – № 6. – С. 26-28.
75. Мышков Я.Е. Назначение и производство экспертиз при расследовании взяточничества // Акт. пробл. криминалистики: Матер. міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 25-26 вер. – Х., 2003. – С. 164-166.
76. Мышков Я.Е. Организация расследования взяточничества // Луганська акад. внутр. справ МВС: Наук. теорет. журн. – 2003. – Вип. 3. – С. 116-124.
77. Настільна книга слідчого: Наук.-практ. видання для слідчих та дізнавачів /За ред. В.Я.Тація. –К.: Видавничій Дім "Ін Юре", 2003. – 715 с.
78. Настольная книга следователя. – М.: Юриздат, 1949. – 820 с.
79. Некрасов В. Українці з готовністю дають хабара, але переконані, що з ним необхідно боротися // Закон і бізнес. – 2004. – 27 бер. – №13.
80. Никренц О.В. Судебная версия как разновидность гипотезы: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1954. – 23 с.
81. Обуховский К.А. Психология влечения человека. – М.: Прогресс, 1972.
82. Овечкин В.А. Общие положения методики расследования преступле-ний, скрытых инсценировками: Афтореф. дис… канд. юрид. наук. – Х., 1975 – 22 с.
83. Петрова А.Е. Психологическая классификация личностей. Элементарная методика. – М., 1927. – 78 с.
84. Петровский А.В. От поступка к характеру. – М.: Знание, 1953. – 38 с.
85. Подольный Н. Развитие гражданского общества – залог успеха в борьбе с взяточничеством // Рос. юстиция. – 2003. – №11. – С. 12-16.
86. Познышев С.В. Криминальная психология. Преступные типы. – Л., 1926. – 165 с.
87. Пономаренко Ю.В. Применение метода криминалистической ретро-спекции при расследовании преступлений: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Минск, 2002. – 22 с.
88. Попов А.В. Тактические приемы поиска вещественных источников доказательственной информации. – Алма-Ата, 1976. – 54 с.
89. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. – Минск: Вышэйшая школа, 1978. – 176 с.
90. Пособие для следователей. Расследование преступлений повышенной общественной информации / Под ред. Н.А.Селиванова, А.И.Дворкина. – М.: Лига Разум, 1998. – 378 с.
91. Преступность, статистика, закон / Под ред. А.И.Долговой. – М., 1997. – 276 с.
92. Расследование преступлений. – М., 1929. – 38 с.
93. Ратинов А.Р. Обыск и выемка. – М.: Госюриздат, 1961. – 220 с.
94. Ратинов А.Р. Психологическая характеристика показаний обвиняемого // Вопр. предупреждения преступности. – М.: Юриздат, 1965. – Вып. 1. – С. 115-140.
95. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. –М., 1967. –290 с.
96. Ратинов А.Р., Адамов Ю.П. Лжесвидетельство. – М.: ВНИИПП, 1976. – 253 с.
97. Руководство для следователей / Под ред. Н.А.Селиванова, В.А.Снеткова. – М.: ИНФРА, 1997. – 732 с.
98. Селиванов Н.А. Криминалистическая характеристика преступлений и следственные ситуации в методике расследования // Соц. законность. – 1977. – С. 24-27.
99. Сергеев Л.А. Расследование и предупреждение преступлений, совер-шаемых при производстве строительных работ: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1996. – 22 с.
100. Сергеев Л.А., Соя-Серко Л.А., Якубович Н.А. Планирование расследования. – М., 1975. – 240 с.
101. Советский уголовный процесс: Учебник / Под общ. ред. М.И.Бажанова, Ю.М.Грошевого. – К.: Вища шк., 1978. – 285 с.
102. Специализированный курс криминалистики: Учебник / Отв. ред. М.В.Салтевский. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. – 360 с.
103. Справочник следователя. – М.: Юрид. лит., 1990. – Вып. 2. – 256 с.
104. Танасевич В.Г. Понятие и криминалистическое значение следственной ситуации // Сов. государство и право. – 1979. – № 8. – С. 24-27.
105. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – СПб.: Альфа, 1996. – Т. 2. – 450 с.
106. Фромм Э. Человек для самого себя: Введение в психологию этики. – М., 1993. – 576 с.
107. Хлынцов М.Н. Моделирование личности скрывшегося преступника по информации, полученной в процессе осмотра места происшествия // Теория и практика суд. экспертизы. – Саратов, 1978. – Вып. 3. – С. 17-20.
108. Чаюк В.К. Исследование связей элементов криминалистической характеристики для построения методики расследования краж государственного или общественного имущества: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 1985. – 22 с.
109. Чернышева Т.Г. Изучение конформизма у преступников // Личность преступника как объект психологического исследования. – М., 1979. – С. 93-120.
110. Шавер Б.М., Винберг А.И. Криминалистика: Учебник. –М.,1940.–208 с.
111. Шепитько В.Ю. Криминалистика: Курс лекций. – Х.: Одиссей, 2003. – 352 с.
112. Шепитько В.Ю. Тактика допроса: Текст лекции. – Х., 1992. – 22 с.
113. Шепитько В.Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалистике: – Х.: РИП "Оригинал", 1995. – 200 с.
114. Шепітько В.Ю. Довідник слідчого. – К.: Видавничій Дім "Ін Юре", 2003. – 2-е вид., випр. та доп. – 208 с.
115. Эйсман А.А. О содержании понятия криминалистической характери-стики преступлений // Криминалистическая характеристика преступле-ний. – М., 1984. – С. 63-67.
116. Экман Пол. Психология лжи. – СПб: Питер, 2001. – 287 с.
117. Юнг К.Г. Аналитическая психология // История зарубежной психологии. – М., 1986. – 367 с.
118. Яблоков Н.П. Информационные основы расследования и криминали-стическая характеристика преступлений // Криминалистика: Учебник / Под ред. Н.П.Яблокова. – М., 1990. – 267 с.