ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ З НЕРЕАБІЛІТУЮЧИХ ПІДСТАВ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………..…….…4

Розділ 1
Сутність закриття кримінальних справ як форми закінчення досудового провадження……………………………………………………………………….12
1.1. Форми закінчення досудового слідства у сучасному кримінальному процесі України………………………………………………………………..….................12
1.2. Сутність і значення процесуального інституту закриття кримінальних справ……………………………………………………………………..…..………34
Висновки до розділу………………………………………………………..……....50

Розділ 2
Процесуальні особливості прийняття слідчим рішення про закриття кримінальних справ або про направлення їх до суду для вирішення питання про закриття провадження за нереабілітуючими підставами………………………………………………………………………….51
2.1. Процесуальний порядок прийняття слідчим рішення про закриття кримінальних справ або направлення їх до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами, передбаченими ст. 6 КПК України……………………………………………………………………………...51
2.2. Процесуальний порядок прийняття слідчим рішення про направлення кримінальних справ до суду для вирішення питання щодо їх закриття за підставами, передбаченими ст. ст. 7-11¹ КПК України………………………….76
2.3. Процесуальний порядок оскарження постанови слідчого про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності …..……………………….138
Висновки до розділу…………………....…………………………………………147

Розділ 3
Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами судом першої інстанції…………….……….149
3.1. Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами суддею у стадії попереднього розгляду справи……………………………………………………………………………...149
3.2. Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами у стадії судового розгляду……………………………………………………………………………163
Висновки до розділу……………………………………………………………...175

Висновки……………………………………………………………………....….176

Список використаних джерел………………………………………………….182

Додаток А. Зразки процесуальних документів……………………………....….208
ВСТУП

В Україні з моменту проголошення незалежності продовжується процес удосконалення кримінально-процесуального законодавства. Зважаючи на те, що саме у сфері кримінального судочинства найбільш суттєво обмежуються права і свободи людини, питання закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами набуває особливого значення. Зазначимо, що після прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України, в якій було проголошено виключне право суду щодо визнання особи винною, більше п’яти років рішення про закриття провадження кримінальних справ за наведеними підставами приймалося у державі не лише судом, але і слідчим та прокурором. Як відомо, Закон України “Про внесення змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України” від 12 липня 2001 року привів норми кримінально-процесуального законодавства у відповідність з Основним Законом. На даний час в Україні діє загальновизнаний європейський принцип, згідно з яким особа може бути визнана винною лише за рішенням суду, однак багаторічна практика закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами та недосконалість чинного законодавства з приводу цього питання спонукали провести дане дослідження.
Питання закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав досліджувалися в роботах Ю.П. Аленіна, Х.Д. Алікперова, А.С. Барабаша, О.М. Баранова, Б.Т. Безлєпкіна, С.М. Благодира, Л.М. Володіної, Л.В. Головка, А.Є. Голубова, О.В. Гріненка, Ю.М. Грошевого, О.М. Губської, П.М. Давидова, А.Я. Дубинського, М.С. Дяченка, М.В. Жогіна, І.Г. Івасюка, Р.Г. Іскандерова, М.А. Казанджана, В.В. Кальницького, Н.П. Кирилової, Г.К. Кожевнікова, Л.М. Лобойка, В.З. Лукашевича, Д.Я. Мирського, В.А. Михайлова, М.М. Михеєнка, Г.М. Міньковського, В.В. Ніколюка, Г.М. Омельяненко, І.Л. Петрухіна, А.А. Рзаєва, О.П. Рижакова, В.М. Савицького, Р.Ю. Савонюка, О.Є. Соловйової, В.В. Степанова, М.С.Строговича, Н.Ф. Фаткулліна, В.Г. Шаламова, С.А. Шейфера, В.В. Шимановського, Н.А. Якубович, Р.Х. Якупова та інших. Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, залишаються недостатньо визначеними процесуальний порядок, умови закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, процедура відображення у матеріалах кримінальних справ певних процесуальних дій та ряд інших питань. Це не може негативно не позначатися на практиці застосування правоохоронними органами чинного законодавства.
Актуальність теми. Послідовна реалізація принципів кримінального процесу (законності, презумпції невинуватості, змагальності та ін.) обумовлює необхідність детального дослідження порядку закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами. Підґрунтям для цього, окрім положень Конституції України, стало прийняття у 2001 році Кримінального кодексу України, в якому дещо по-іншому, у порівнянні з попереднім кримінальним законом, викладено правові умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також передбачено нові підстави для звільнення від неї: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України) та примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України). Відповідні зміни у 2001 році було внесено і до Кримінально-процесуального кодексу України.
Актуальність питань, пов’язаних із закриттям кримінальних справ за нереабілітуючими підставами, обумовлюється також продовженням роботи як науковців, так і практиків над підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, в проектах якого врегулювання вказаних питань потребує подальшого удосконалення.
Наведені обставини вказують на актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертації відповідає програмним положенням Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 року № 116-р.; Пріоритетним напрямкам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755 (п.п. 2.5.91, 96, 99); Пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005-2010 рр., рекомендованих відділеннями Академії правових наук України (п. 6); Пріоритетним напрямам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою ХНУВС 23.12.2005 (п. 3.1.).
Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному вивченні проблем процесуального порядку закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, а також у розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:
– провести історичний та порівняльно-правовий аналіз розвитку форм закінчення провадження у кримінальних справах;
– дослідити природу форм закінчення досудового слідства;
– визначити сутність і значення процесуального інституту закриття кримінальних справ;
– проаналізувати процесуальні особливості прийняття рішення про закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами на досудовому слідстві;
– дослідити процесуальний порядок закриття кримінальних справ судом за нереабілітуючими підставами;
– виробити науково-практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення законодавства, яке регламентує порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності у зв’язку з закриттям кримінальних справ з нереабілітуючих підстав.
Предметом дослідження є підстави та процесуальний порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами у кримінальному судочинстві України.
Методи дослідження. При виконанні роботи дисертантом використовувався загальний діалектичній метод наукового пізнання дійсності, а також ряд спеціальних методів дослідження. За допомогою історико-правового методу вивчалися проблеми становлення і розвитку форм закінчення провадження у кримінальних справах. Порівняльно-правовий метод використовувався для з’ясування особливостей застосування цих форм в Україні, Франції, ФРН та інших державах світу. Формально-логічний метод було використано при розробці визначення понять “процесуальне рішення” та “інститут закриття кримінальних справ”. Метод юридичного аналізу використовувався для усвідомлення змісту норм кримінального, кримінально-процесуального законодавства та відомчих нормативних актів, які регламентують порядок закриття кримінальних справ. Соціологічний метод дослідження застосовувався для отримання емпіричних даних: вивчення за спеціальною програмою кримінальних справ; опитування за розробленими анкетами слідчих (начальників слідчих підрозділів) та суддів.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є роботи вчених у галузі філософії, історії та теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного права тощо.
Інформаційну та нормативно-правову базу дослідження складають Конституція і закони України; міжнародно-правові акти у сфері прав і свобод людини; Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України; проекти Кримінально-процесуального кодексу України, в тому числі станом на лиcтопад 2005 року; Цивільний кодекс України; постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України тощо.
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення матеріалів 189 закритих за нереабілітуючими підставами у 2001-2006 роках кримінальних справ, провадження у яких здійснювалось в різних регіонах України, а також анкетування 262 слідчих і начальників слідчих підрозділів, 59 суддів. Разом з цим, було використано і власний досвід дисертанта, набутий під час роботи на посаді слідчого органів внутрішніх справ України.
Такий підхід із урахуванням потреб практики дав можливість обгрунтувати висновки і пропозиції щодо удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які регулюють процесуальний порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами, а також необхідності регламентації в Кримінально-процесуальному кодексі України нових форм закінчення досудового слідства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в Україні вперше після прийняття Закону України “Про внесення змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України” від 12 липня 2001 року проведено комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання процедури закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав.
У дисертації отримано такі основні положення і висновки, які мають певний ступінь наукової новизни:
– обґрунтовано, що досудове слідство на відміну від нині діючої ст. 212 КПК України закінчується не лише складанням обвинувального висновку, постанови про закриття кримінальної справи, постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, але й винесенням наступних постанов: а) про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності; б) про направлення справи до суду для її закриття та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; в) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про закриття справи, звільнення неповнолітнього обвинуваченого від кримінальної відповідальності та застосування до нього примусових заходів виховного характеру;
– дістало подальший розвиток положення стосовно порядку закриття провадження у кримінальних справах внаслідок акта амністії;
– запропоновано власне розуміння такої нереабілітуючої підстави для закриття провадження у справі як помилування. Рішення Президента України про це приймається вже до засудженої особи, отже особа звільняється від відповідальності без закриття кримінальної справи;
– розвинуто положення про форму процесуального закріплення факту отримання згоди обвинуваченого, щодо якого вирішується питання про направлення кримінальної справи до суду для з’ясування можливості її закриття та звільнення його від кримінальної відповідальності. Отримання такої згоди обвинуваченого пропонується оформлювати складанням відповідного протоколу;
– обґрунтовано необхідність регламентації в КПК України назви та змісту окремого процесуального документу – скарги на дії та рішення посадових осіб, які ведуть кримінальне судочинство;
– запропоновано чіткий процесуальний порядок направлення кримінальних справ до суду для вирішення питання щодо їх закриття за кожною нереабілітуючою підставою. Обґрунтовано висновок про те, що на момент направлення таких справ до суду особа, щодо якої вирішується питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, повинна мати статус саме обвинуваченого, за винятком померлих осіб, які скоїли злочин, до пред’явлення їм обвинувачення;
– доведено доцільність вирішення питання щодо закриття всіх кримінальних справ з нереабілітуючих підстав лише під час їх судового розгляду;
– сформульовано висновок про те, що у випадках, коли справа, яка розглядається судом, має бути закрита за такою нереабілітуючою підставою як амністія, суд не повинен виносити обвинувальний вирок. У цьому разі закриття провадження у справі слід оформлювати ухвалою (постановою) суду (судді) про закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності;
– обґрунтовано висновок про те, що при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення та потерпілого від права вимагати продовження розгляду кримінальної справи суд повинен не закривати її, а виносити виправдовувальний вирок за відповідною реабілітуючою підставою, передбаченою ч. 4 ст. 327 КПК України;
– на підставі отриманих у ході дослідження результатів розроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.
Практичне значення одержаних результатів дисертації. Висновки та пропозиції, наведені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані у процесі подальшого нормотворення; у системі підвищення кваліфікації слідчих та суддів; у навчальному процесі юридичних вузів України.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність слідчих СУ ГУУМВС України в Харківській області (акт впровадження від 20 вересня 2006 року), а також використовуються у навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 26 січня 2007 року).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Досудове слідство: організаційні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми” (м. Сімферополь, 2004 рік), “Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення” (м. Харків, 30 листопада 2005 року); на науково-практичних конференціях: “Створення ювенальної юстиції в Україні” (м. Київ, 11-12 травня 2005 року), “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених“ (м. Харків, 25 травня 2005 року); під час “круглого столу” на тему “Актуальні проблеми кримінального процесу” (м. Дніпропетровськ, 26 травня 2006 року).
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу та науково-дослідної лабораторії з проблем профілактики та розслідування злочинів навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях, чотири із яких опубліковано у наукових фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає в удосконаленні регламентації процесуального порядку закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав. Виходячи з мети і завдань дослідження, одержано наступні результати:
1. Вважаємо, що процесуальні рішення, котрі приймаються під час закінчення провадження у кримінальній справі слід називати формами закінчення досудового слідства. Формами закінчення досудового слідства у кримінальному процесі України необхідно вважати складання: а) обвинувального висновку; б) постанови про закриття кримінальної справи; в) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності; г) постанови про направлення справи до суду для її закриття та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; ґ) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про її закриття, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності та застосування до нього примусових заходів виховного характеру; д) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
2. Процесуальне рішення – це правозастосовчий акт, який відповідає вимогам законності, мотивованості та обґрунтованості, винесений у межах компетенції відповідного державного органу (посадової особи), котрий реалізує його повноваження, оформлений відповідно до встановленої законом процесуальної форми, містить правові висновки з питань, що виникли під час провадження у кримінальній справі.
3. Розподіл підстав для закриття кримінальних справ на реабілітуючі та нереабілітуючі є найбільш вдалим, оскільки, в основу такої класифікації покладено юридичні наслідки факту закриття справи (кримінального переслідування). Дана класифікація дозволяє застосовувати відповідні кримінально-процесуальні норми, визначити наслідки, які наступають при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи щодо зацікавлених у справі осіб, і реально гарантувати їх права та законні інтереси.
4. Закриття кримінальних справ як одна з форм закінчення досудового слідства є самостійним інститутом кримінально-процесуального права. Термін “інститут закриття кримінальних справ” варто застосовувати у випадках, коли мова йде про закриття провадження за всіма підставами, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством.
5. Вважаємо, що помилування не можна розглядати як підставу для закриття провадження у кримінальній справі, оскільки рішення Президента України про це приймається лише після набрання обвинувальним вироком суду законної сили.
6. Порядок закриття кримінальної справи внаслідок акта амністії та щодо померлого за винятком встановлених законом випадків повинен відповідати порядку закриття провадження за обставинами, передбаченими ст. ст. 7, 7², 8, 9, 10, 11¹ КПК України. У зв’язку з цим пропонуємо виключити п. п. 4, 8 з ч. 1 ст. 6 КПК України та доповнити КПК України новими статтями у наступній редакції:
“Стаття 112. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності щодо померлого.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, у випадку встановлення смерті особи, яка вчинила злочин, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення його від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, закриває кримінальну справу щодо померлого у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.”
“Стаття 113. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, у випадку встановлення умов, передбачених Законом України “Про амністію”, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, закриває кримінальну внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.”
7. У кримінально-процесуальному законодавстві України доречно передбачити порядок підтвердження факту смерті особи, яка вчинила злочин. На наш погляд, свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку, слід вважати юридичною підставою для вирішення питання про закриття кримінальної справи (кримінального переслідування).
8. Факт ознайомлення батьків неповнолітнього, який не досяг одинадцятирічного віку, або осіб, що їх замінюють, з матеріалами закінченої провадженням кримінальної справи повинен відображатися у відповідному протоколі. Повідомлення прокурору, посадовим особам служби у справах неповнолітніх про закриття кримінальної справи щодо вказаної категорії осіб слід здійснювати шляхом направлення їм копії постанови про це.
9. Факт отримання згоди обвинуваченого на направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності потребує процесуальної фіксації у окремому протоколі, який повинен складатися після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Вважаємо, що процесуальний порядок отримання згоди обвинуваченого на закриття кримінальної справи повинен детально регламентуватися ст. 7¹ КПК України. У зв’язку з цим вказану статтю замість частини третьої та четвертої пропонуємо доповнити частиною у наступній редакції:
“До прийняття рішення про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченому необхідно роз’яснити сутність підстави для закриття справи, право заперечувати проти її закриття та наслідки подальшого провадження у ній. Особі надається право ознайомитися з матеріалами кримінальної справи, про що складається протокол”.
10. Вважаємо, що в КПК України (його проекті) слід регламентувати вимоги до скарги як окремого документу. На нашу думку, вона повинна містити: а) посаду особи чи органу, яким направляється скарга; б) прізвище, ім’я, по-батькові та процесуальний статус особи, яка подає скаргу; в) рішення органу розслідування, яке оскаржується; г) обґрунтування незаконності даного рішення; ґ) сутність прохання особи, яка подає скаргу; д) перелік документів, які додаються до скарги.
11. Порядок оскарження постанови слідчого про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності повинен відповідати процедурі оскарження рішення слідчого про закриття кримінальної справи, що потребує внесення відповідних доповнень до ст. 215 КПК України.
12. Вважаємо, що назва ст. 8 КПК України – “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим” є не зовсім вдалою. Не повинно бути різниці – хто є ініціатором такого примирення. У зв’язку з цим назву даної статті пропонуємо викласти таким чином: “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням сторін”.
13. При прийнятті рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру слідчому доцільно з’ясовувати згоду законного представника на це. У зв’язку з цим частину першу ст. 9 КПК України пропонуємо доповнити реченням у наступній редакції: “Прийняття рішення у кримінальній справі з зазначеної підстави не допускається, якщо неповнолітній та його законний представник проти цього заперечують”.
14. Стаття 11 КПК України не передбачає процесуального акту, яким оформлювалася б відмова слідчого або прокурора від передачі особи на поруки. Вважаємо, що у даному випадку доцільно виносити відповідну постанову з вказівкою мотивів відхилення клопотання. У зв’язку з цим ч. 1 ст. 11 КПК України пропонуємо викласти у наступній редакції:
“За наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, слідчий, прокурор та суд виносять постанову про відхилення клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи їм на поруки. Копія постанови направляється відповідному колективу”.
15. Вважаємо, що перебіг строку давності необхідно пов’язувати з вчиненням будь-якого злочину. Це, у свою чергу, стимулювало б особу не вчиняти нових злочинів та підвищувало б привенційне значення інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим у частині третій статті 49 КК України після слів “новий злочин” пропонуємо доповнити словом “невеликої”.
16. Вважаємо, що питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження за всіма нереабілітуючими підставами повинне вирішуватися судом саме під час судового розгляду справи з дотриманням порядку, встановленого ст. 282 КПК. У стадії попереднього розгляду справи слід взагалі відмовитися від існуючого порядку закриття кримінальних справ та звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами. У зв’язку з цим п. 2 ст. 237 КПК України пропонуємо викласти у наступній редакції:
“про закриття справи за підставами, передбаченими п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, або її зупинення;”.
17. Строк на подачу апеляції на постанову (ухвалу) суду про закриття кримінальних справ варто обчислювати не з дня їх винесення, а з моменту одержання сторонами копії постанови (ухвали), що потребує внесення відповідних змін та доповнень до ст. 248 та 282 КПК України.
18. У випадках акта амністії суд не повинен виносити обвинувальний вирок (ч. 2 ст. 6 КПК України). При цьому закриття провадження у справі доцільно оформлювати ухвалою (постановою) суду про закриття кримінальної справи у зв’язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності. У такому разі підсудний не набуває процесуального статусу засудженого. Наведене потребує окремої регламентації в КПК України.
19. У випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення та потерпілого від права вимагати продовження розгляду кримінальної справи суд повинен не закривати її, а виносити виправдувальний вирок за однією з реабілітуючих підстав, передбачених ч. 4 ст. 327 КПК України, – за недоказаністю участі підсудного у скоєнні злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров В.А. Деятельность органов дознания, предварительного следствия и суда по охране имущественных интересов граждан: Учебное пособие. – Омск, 1990. – 89 с.
2. Азаров Ю. Оцінка доказів, що характеризують особу, при закритті кримінальної справи з нереабілітуючих підстав // Радянське право. – 1986. – № 12. – С. 58-61.
3. Александров А.С. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе. – Горький, 1976. – 112 с.
4. Александров А.С. Субсидиарный уголовный иск // Государство и право. – 2000. – № 3. – С. 82-85.
5. Алексеев Б.В. Уголовно-процессуальный кодекс. Комментарий. 2-е издание. Под ред. В.М. Лебедева. М.: Спарк, 1997. – 323 с.
6. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юридлит, 1975. – 120 с.
7. Аликперов X.Д. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим // Законность. – 1999. – № 6. – С. 12-15.
8. Аликперов Х.Д. Новый УК: проблемы освобождения о уголовной ответственности // Законность. – 1999. – № 4. – С. 14-16.
9. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности в связи с истечением сроков давности // Законность. – 1999. – № 8. – С. 12-13.
10. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности несовершеннолетних // Законность. – 1999. – № 9. – С. 11-14.
11. Аликперов Х.Л. Освобождение от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки // Законность. – 1999. – № 7. – С. 13-15.
12. Антонян Ю.М., Блувштейн Ю.Д., Чикоидзе Г.Б. Прогнозирование преступного поведения и предупреждение преступлений // Сов. Гос-во и право – 1977. – № 1. – С. 63-65.
13. Арсеньева Ю.В. О природе института освобождения от уголовной ответственности // Российский следователь. – 2006. – № 1. – С 54-55.
14. Багаутдинов Ф.Н. Обеспечение имущественных прав личности при расследовании преступлений. М.: ООО «Юрлитинформ», 2002. – 280 с.
15. Барабаш А.С., Володина Л.М. Прекращение уголовных дел по нереабилитирующим основаниям в стадии предварительного расследования (ст. ст. 6 – 9 УПК РСФСР). Томск: Изд-во Том. ун-та 1986. – с. 154 с.
16. Баранов А.М. Процессуальные ошибки, совершаемые на этапе окончания предварительного следствия и способы их исправления: Лекция. – Омск: Юридический институт МВД России, 1996. – 44 с.
17. Барбинягра А., Кисеев Н. Практика освобождения от уголовной ответственности с привлечением к административной ответственности // Социалистическая законность. – 1978. – № 23. – С. 8-11.
18. Басков В. Прекращение уголовного дела судом первой инстанции // Советская юстиция. – 1978. – № 7 – С. 21-23.
19. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності // Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанова, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
20. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
21. Безлепкин Б.Т. Имущественные правоотношения в стадии предварительного расследования. – Горький., 1976. – 114 с.
22. Безлепкин Б.Т. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный). 2 – е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, 2003. – 776 с.
23. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс. Учебник / Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: Проспект, 2001. – 314 с.
24. Белозеров Ю.Н., Чувилев А.А. Проблемы обеспечения законности и обоснованности возбуждения уголовного дела. М.: Юридлит, 1973. – 189 с.
25. Беляев Н.А. Содержание, формы и виды освобождения от уголовной ответственности // Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания / Под ред. Н.А. Беляева, В.К. Глистина, В.В. Орехава – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1992. – 608 с.
26. Берназ В.Д., Смоков С.М. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти). Монографія. Одеса: Видавництво Одеського юридичного інституту НУВС, 2005. – 151 с.
27. Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: Навч. посібник для студентів / Тернопіль: ТАНГ “Економічна думка” 2001. – 111 с.
28. Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09/ Національна академія внутрішніх справ України. К., 1998. – 18 с.
29. Божьев В.П. Прекращение дел на досудебных стадиях уголовного судопроизводства // Российская юстиция. – 1996. – № 5. – С. 17.
30. Бозров В. Стадия назначения судебного заседания // Российская юстиция. – 1996. – № 3. – С. 48-49.
31. Бордиловский Э.И., Галустьян О.А. Приостановление, возобновление, прекращение уголовного дела и окончание предварительного следствия с обвинительным заключением: Учебное пособие. – М.: Московский университет МВД России, Издательство «Щит-М», 2004. – 107 с.
32. Брынцев В.Д. История развития и совершенствования институтов прощения лиц, совершивших преступления. (Амнистии Украины / Проблемные вопросы и практика применения) Х., «Ксилон». 2000. – 73 с.
33. Будников В.Л. Обжалование действий и решений следователя: Учебное пособие / М-во внутр. дел СССР. – Волгоград: ВСШ, 1990. – 112 с.
34. Васильева Е.Г. Правовые и теоретические проблемы прекращения уголовного преследования и производства по уголовному делу. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 312 с.
35. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і головн. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
36. Войнов В.К. (літери У-Я) Тлумачний словник української мови: Понад 12 5000 статей (близько 40 000 слів) / За ред. д-ра філологічних наук, проф. В.С. Калашника. – Х.: Прапор, 2003. – 992 с.
37. Воскобитова Л.А. Правовое регулирование процедуры примирения в уголовном судопроизводстве // Государство и право на рубеже веков. Криминология. Уголовное право. Судебное право. М., 2001. – С. 202.
38. Временное положение о народных судах и революционных трибуналах // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1919. –– № 11. – Ст. 141.
39. Галаган А.И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признанных невменяемыми: Учеб. – практ. Пособие / Отв. Ред. А.Я. Дубинский; М-во внутр. дел СССР, Киев. высш. шк. им. Ф.Э. Дзержинского. – К.: КВШ МВД СССР, 1986. – 84 с.
40. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. – СПб: Питер, 2001. – 224 с.
41. Глобенко Г.І. Закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 19. – С. 97-100.
42. Глобенко Г.І. Заходи забезпечення дотримання законності при закритті кримінальних справ за реабілітуючих обставин // Матеріали міжнародної інтернет-конференції “Досудове слідство: організаційні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми” / Упорядник канд. юр. наук, доцент Михайлов М.А. – Сімферополь: ДОЛЯ, 2004. – С. 78-84.
43. Глобенко Г.І. Процесуальний порядок закриття кримінальної справи внаслідок акту амністії // Право і Безпека. – Х., 2005. – Т. 4. – № 4. – С. 58-60.
44. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Издательство «Юридический цент Пресс», 2002. – 544 с.
45. Головко Л.В. Новые основания освобождения от уголовной ответственности и проблемы их процессуального применения // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 77.
46. Головко Л.В. Прощение долга при прекращении уголовных дел по нереабилитирующим основаниям. // Законность. – № 5. – 2000. – С. 21.
47. Голубов А.Є. Процесуальне становище в кримінальному судочинстві України неповнолітнього, який скоїв злочин або суспільно небезпечне діяння: Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2005. – 216 с.
48. Голубов А.Є. Процесуальне становище в кримінальному судочинстві України неповнолітнього, який скоїв злочин або суспільно небезпечне діяння: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. / Нац. ун-т. внутр. справ. – К., 2002. – 18 с.
49. Горбачов О.В. Зупинення і закінчення попереднього (досудового) слідства // Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хотамов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
50. Готлиб Р. Служит ли ст. 6 УПК РСФСР делу борьбы с преступностью // Соц. Законность. – 1990. – № 2. – С. 60.
51. Григорьев В.Н., Кузьмин Г.А. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии): Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 136 с.
52. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Х.: Консум, 1997. – 97 с.
53. Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: Мография / Луган. ин-т. внутр. дел. Луганск. 1999. – 251 с.
54. Грищук В.К. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
55. Громов В.И. Дознание и предварительное следствие: Методика расследования преступлений: Осмотр места преступления: (Сб. науч. тр.) / В.И. Громов. – М.: ЛексЭст, 2003. – 504 с.
56. Грошевой Ю.М. Освобождение от уголовной ответственности в стадии судебного разбирательства. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. Ун-те, 1979. – 144 с.
57. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. Ун-те, 1979, – 144 с.
58. Губська О.А. Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. / Нац. ун-т. ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 18 с.
59. Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.Н. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних: Учебное пособие. – М.: Юридлит, 1974. – 208 с.
60. Гуткин И.М. Развитие законодательства, регламентирующего деятельность следствия и дознания в свете Конституции СССР. М., 1986. – 148 с.
61. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1963. – 100 с.
62. Данилюк С.А. Вопросы освобождения от уголовной ответственности // Правоведение. – 1987. – № 3. – С. 21-23.
63. Демидов Ю., Якрен Ю. Прекращение уголовного дела вследствие изменения обстановки // Советская юстиция. – 1969. – № 21. – С. 15-17.
64. Дозорцева Е.Г. О части 3 ст. 22 проекта Уголовного кодекса // Проблемы уголовной ответственности и ее дифференциации. – Ярославль, 1994. – С. 86-87.
65. Долиненко Л.А. Смягчающие ответственность обстоятельства по действующему уголовному законодательству и в судебной практике. – Иркутск, 1980. – 188 с.
66. Дубинин Т.Т. Основания освобождения от уголовной ответственности // Уголовное право в борьбе с преступностью / Отв. ред. А.М. Яковлев. М., 1981. – С. 83-85.
67. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: Правовые и организационные проблемы. – К.: Наукова думка. 1984. – 182 с.
68. Дубинский А.Я. Основания к прекращению уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие. – Киев, КВШ МВД СССР, 1973. – 124 с.
69. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии дознания и предварительного следствия: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Киевский гос. ун-т. им. Т.Г. Шевченко. – К.: 1971, – 21 с.
70. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие / А.Я. Дубинский М-во внутр. дел СССР Киев высш. школа. – Киев: КВШ МВД СССР, 1975. – 132 с.
71. Дубинский А.Я., Иваненко В.Н. Развитие уголовно-процессуального законодательства Украинской ССР об окончании предварительного следствия. Тр. Киев. Высш. школы. М-во внутр. дел СССР, 1977, вып. ІІ, – С. 75-91.
72. Дудка О.О. (літери К, Л) Тлумачний словник української мови: Понад 12 5000 статей (близько 40 000 слів) / За ред. д-ра філологічних наук, проф. В.С. Калашника. – Х.: Прапор, 2003. – 992 с.
73. Дудоров О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року /За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
74. Дьяченко М.С. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под общей ред. П.А. Лупинской. – М., “Юристъ”, 1995. – 345 с.
75. Енциклопедія бізнесмена економіста менеджера / За ред. Дяківа Р. – К.: Міжнародна економічна фундація. – 2000. – 703 с.
76. Ерохина Н.В. Прекращение уголовного дела и (или) уголовного преследования в связи с деятельным раскаянием на стадии предварительного расследования. Учебное пособие. – М.: Московский университет МВД России. 2002. – 79 с.
77. Ефимичев С.П. Вопросы окончания предварительного расследования с составлением обвинительного заключения: Учебное пособие. Волгоград. Науч. – исслед. отд. Высш. следств. школы, 1977. – 91 с.
78. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 152 с.
79. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. М., Госюриздат, 1961. – 206 с.
80. Жогин Н.Ф., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М., «Юрид. лит», 1965. – 367 с.
81. Зеленин С. Рассмотрение жалоб на постановление о прекращении уголовного дела // Российская юстиция. – 1996. – № 9. – С. 42-43.
82. Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти (на материалах УССР). – К.: ВНИИ МВД СССР, 1972. – 308 с.
83. Илюхина С.В. Прекращение уголовного дела и уголовного преследования в стадии предварительного расследования по основаниям, предусмотренным в ст. ст. 25, 28 УПК РФ: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. / Южно-Уральский гос. ун-т. – Челябинск, 2004. – 25 с.
84. Искандеров Р.Г. Прекращение уголовного дела на предварительном следствии. Баку, 1975. – 91 с.
85. Івасюк І.Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки: Автореферат дис … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Нац. ун-т. ім. Тараса Шевченко – К., 2002. – 21 с.
86. Інструкція про єдиний облік злочинів // Затверджена Наказом Генеральної прокуратури України 26.03.2002 N 20, Міністерства внутрішніх справ України 26.03.2002 N 84, Служби безпеки України 26.03.2002 N 293, Державної податкової Адміністрації України 26.03.2002 N 126, Міністерства юстиції України 26.03.2002 N 18/5.
87. Казанджан М.А. Прекращение уголовного дела следователями органов внутренних дел.: Лекция / М.А. Казанджан; М-во. Внутр. Дел СССР Ташкент. Изд-во ТВШ МВД СССР, 1987. – 36 с.
88. Казанцев В. Возмещение морального вреда // Российская юстиция. – 1996. – № 5. – С. 49.
89. Кальницкий В.В., Николюк В.В. Уголовно-процессуальная деятельность по применению принудительных мер медицинского характера. Омск. Изд-во ВШ МВД СССР. 1990. – 40 с.
90. Карпов Н.С. Теоретичні основи та практика використання передового досвіду органів внутрішніх справ у протидії злочинній діяльності / під наук. Ред. В.П. Бахіна / Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 124 с.
91. Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку у кримінальній справі. Навч. посібник. Х.: “Рубікон”, 2002. – 96 с.
92. Квачевский А.А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 года: Теорет. и практ. руководство. – СПб.: Тип. Сущинского, – 344 с.
93. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. М., Наука, 1974. – 231 с.
94. Кириллова Н.П. Прекращение уголовного дела по нереабилитирующим основаниям: «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе» / Науч. Редактор проф. Б.В. Волженкин. СПб., 1998. – 36 с.
95. Кистяковский А.Ф. Права, по которым судится малороссийский народ: Высочайшим всепресветлейшей, державнейшей Великой Государыни Императрицы Елизаветы Петровны, самодержицы всерос., ее импер. Священнейшего Величества повелением: Из 3 кн. / Под. ред. А.Ф. Кистяковского. – К.: Универ. тип., 1879. – 1054 с.
96. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, постраждалим від злочину // Право України. – 2002. – № 3. – С. 84.
97. Кобликов А.С. Уголовный процесс. 2-е издание. М.: Спарк, 2000. – 412 с.
98. Ковалев В.А. Прекращение уголовного дела в условиях деятельности органов дознания: Учебное пособие. М.: МССШМ МВД СССР. 1990. – 64 с.
99. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 576 с.
100. Ковітіді О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності за злочини, вчинені у неповнолітньому віці // Право України. – № 4. – 2004. – С. 121-124.
101. Козубенко Ю.В. Уголовное преследование: опыт комплексного исследования. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 259 с.
102. Коломеец В. Явка с повинной: новая трактовка // Российская юстиция. – 1997. – № 10. – С. 35.
103. Конвенція ООН „Про права дитини” // Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально процесуальної форми – К.: Атіка, 2002. – С. 57-75.
104. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства // ВВР УРСР. – 1969. – № 14. – Ст. 104.
105. Корнєєва О.О. Першопричини девіантної поведінки. Особливості психології неповнолітніх з девіантною поведінкою. Відношення неповнолітніх правопорушників до покарання як ключ до розуміння рецидивів і бажання залишитись в асоціальному середовищі // Ювенальна юстиція і ювенальні суди в українському судочинстві: Посібник для тренінгів. К. ІІ. - К.:”Кобза”, 2005. – 165 с.
106. Кригер Г.А., Кузнецова Н.Ф. Новое уголовное законодательство и его научно-практическое значение // Советское государство и право. – 1984. – № 1. – С. 73.
107. Кримінальна справа № 1-5. – Архів Буринського районного суду Сумської області за 2002 р.
108. Кримінальна справа № 1-114 – Архів Путивльського районного суду Сумської області за 2004 р.
109. Кримінальна справа № 1-46. – Архів Буринського районного суду Сумської області за 2003 р.
110. Кримінальна справа № 1-48. – Архів Путивльського районного суду Сумської області за 2004 р.
111. Кримінальна справа № 1-60. – Архів Буринського районного суду Сумської області за 2003 р.
112. Кримінальна справа № 1-80. – Архів Путивльського районного суду Сумської області за 2004 р.
113. Кримінальна справа № 1-90. – Архів Буринського районного суду Сумської області за 2004 р.
114. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. – М.: Юрид. лит, 1987. – 48 с.
115. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
116. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ // ВВР України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
117. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28 грудня 1960 року // ВВР Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
118. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект станом на 18 листопада 2005 року, прийнятий Верховною Радою України у першому читанні. – К., 2005 рік. – 388 с.
119. Кузнєцова Н.Ф. Освобождение от уголовной ответственности с передачей дела в товарищеский суд. – М., «Юрид. лит» 1964. – 95 с.
120. Кукушкина О.Ю. Роль амнистии в правовом государстве // Российский следователь. – 2001. – № 3. – 64 с.
121. Курочкина Л.А. Человек как субъект уголовного преследования по законодательству России и Единой Европы. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 152 с.
122. Лазарева В.А. Теория и практика судебной защиты в уголовном процессе. Самара, 2000, – 198 с.
123. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. М.: «Юрид. лит» 1986. – 160 с.
124. Левинова Т.А. Прекращение уголовных дел по реабилитирующим основаниям в механизме достижения цели уголовного процесса. Нижегородский юридический институт МВД РФ. 1999. – 147 с.
125. Летучих В.И. Конституционный принцип обжалования в досудебных стадиях советского уголовного процесса. Учебное пособие. – Омск: Изд. Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1981 – 184 с.
126. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 176 с.
127. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и форма. М., Юрид. лит., 1976. – 168 с.
128. Лупинская П.А. Уголовно-процессуальное право: Учебник. – М.: Юрист, 2001. – 368 с.
129. Лянго Л.Н. Проблемы прекращения уголовного дела в связи с примирением с потерпевшим: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. / Волгоградский институт МВД РФ. – Волгоград., 2000. – 20 с.
130. Маляренко В.Т. Про оскарження дій (бездіяльності) та процесуальних рішень органів дізнання, слідчого і прокурора // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6 (28). – 64 с.
131. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правові наслідки // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4 (32). – С. 31-41.
132. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення / В.Т. Маляренко, І.В. Вернидубов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 238 с.
133. Манова Н.С. Предварительное и судебное производство: дифференциация форм. Учебное пособие для вузов. – М.: Приор-издат, 2004. – 176 с.
134. Маргулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. М.: ЗАО «Бизнес-школа Интел-Синтез», 2003. – 108 с.
135. Махов В., Пешков М. Сделка о признании вины // Российская юстиция. – 1998. – № 7. – С. 17-19.
136. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии. – М.: Дело, 2000. – 272 с.
137. Минимальные стандартные правила ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних (Пекинские правила) // Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми. – К.: Атіка, 2002. – С. 75-103.
138. Миньковский Г.М. Окончание предварительного расследования и право обвиняемого на защиту. Госюриздат. – М., 1957. – 211 с.
139. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1975. – 150 с.
140. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание. – К.: Наукова думка, 1999. – 112 с.
141. Михайлов В.А. Признаки деятельного раскаяния // Российская юстиция. – 1998. – № 4. – С. 5.
142. Михайлов В.А. Процессуальный порядок прекращения уголовных дел в стадии предварительного расследования: Учебное пособие. – Волгоград, 1970. – 140 с.
143. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
144. Миттермайер К.Ю. Уголовное судопроизводство в Англии, Шотландии и Северной Америке. М., 1864. – 836 с.
145. Мірошниченко Т.М. Віддання до суду. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хатамов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
146. Міщенко С.М., Гавриленкова Л.В., Ткаченко В.М. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ. Вісник Верховного Суду України. – № 2 (42). – 2004. – С. 27-33.
147. Морозова И., Аненков А., Дадонов С. Сделка о признании вины как вариант мирового соглашения // Российская юстиция. – 2000. – № 10. – С. 37.
148. Морщакова Т.Г. Судебное разбирательство // Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под общей редакцией проф. П.А. Лупинской – М.: Юристъ, 1995. – Глава ХІІІ. § 3. – С. 315-318.
149. Муравин А.Б Проблемы мотивировки процессуальных решений следователя: Автореф. дис. …кан. юрид. наук. 12.00.09/ Харьк. юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. Х., 1987 – 18 с.
150. Муратова Н.Г. Процессуальные акты органов предварительного расследования. Вопросы теории и практики. Казань.: Изд-во. Казан. ун-та. 1989. – 146 с.
151. Навроцький В.О. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
152. Назаренко Г.В. Принудительные меры медицинского характера: Учебное пособие. – М.: Дело, 2003. – 176 с.
153. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – № 7-8. – 622 с.
154. Наумов А.В. Российское уголовное право. Часть общая: Курс лекций. М., Юристъ, 1997. – 498 с.
155. Никитина Л.В. Законность решения следователя о прекращении уголовного дела // Вопросы уголовного процесса. Проблемы обеспечения законности в уголовном судопроизводстве. Саратов: Изд-во. Саратовского ун-та, 1989. – С. 67-69.
156. Николюк В.В. Уголовный процесс по делам о преступлениях несовершеннолетних: Учебное пособие. – Омск, 1984. – 49 с.
157. Николюк В.В., Дочия Р.М., Шаламов В.Г. Прекращение уголовного дела в связи с деятельным раскаянием: Учебно-практическое пособие. – М.: Профессиональный союз адвокатов России, 2002. – 136 с.
158. Николюк В.В., Дунин В.А. Прекращение предварительного следствия с передачей уголовного дела в комиссию по делам несовершеннолетних: Учебное пособие. – Омск, 1983. – 58 с.
159. Никулин С.И. Деятельное раскаяние и его значение для органов внутренних дел в борьбе с преступностью. МВШМ МВД РФ. М., 1985. – 46 с.
160. Німченко В., Сердюк В. Військові суди в Україні у 1917-1919 роках (історико-правовий аспект) // Право України. – 2000. – № 6. – С. 112.
161. О суде // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1919. – № 11. – Ст. 141.
162. Овчинникова А.П. Сущность и назначение принудительных мер медицинского характера: Учебное пособие для студентов ВЮЗИ. – М.: ВЮЗИ, 1977. – 47 с.
163. Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 128 с.
164. Основы законодавства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1987. – 511 с.
165. Павлюкова Т. Розгляд скарг на дії та рішення слідчого у стадії попереднього розгляду справи // Право України. – 2005. – № 10. – С 71-73.
166. Петуховский А.А. Окончание предварительного расследования составлением постановления о прекращении уголовного дела. Лекция. М. – 1994. – 24 с.
167. Печерский В.В. Основы анализа материалов уголовного дела: Практ. Пособие / В.В. Печерский, Н.В. Калмыкова; Под общ. ред. А.В. Дулова. Мн.: Тесей, 2005. – 304 с.
168. Положение о народном суде Украинской Советской Социалистической Республики // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1920. – № 25. – Ст. 563.
169. Про амністію: Закон України від 11 травня 2000 року N 1713-III // ВВР України. – 2000. – № 24. – Ст. 191.
170. Про амністію: Закон України від 5 липня 2001 року N 2593-III // ВВР України. – 2001. – № 33. – Ст. 182.
171. Про амністію: Закон Україн