ДІЗНАННЯ В ОРГАНАХ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ: ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………3
Розділ 1. Дізнання у кримінальному процесі України і кримінально-процесуальна діяльність органів прикордонної служби України……….14
1.1. Історично-правові аспекти становлення інституту дізнання в органах прикордонної служби України…………….…………......……………………14
1.2. Правова сутність дізнання у кримінальному процесі України....….29
1.3. Види, зміст та правова регламентація кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби України.........................……………47
Висновки до розділу 1.……………………………………………......…..63
Розділ 2. Органи прикордонної служби у системі органів дізнання України………………………………….…………………………………….…65
2.1. Органи прикордонної служби України як органи дізнання
та їх процесуальний статус……………………………………………………..65
2.2. Правове становище суб’єктів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність органу прикордонної служби України…...………..82
2.3. Особливості правовідносин органів прикордонної служби
з іншими органами дізнання, слідчим, прокурором та судом….……………103
Висновки до розділу 2....…………………………………………….…..116
Розділ 3. Особливості кримінально-процесуальної діяльності
органів дізнання Державної прикордонної служби України....................118
3.1. Проблемні питання кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби у стадії порушення кримінальної справи…………....118
3.2. Теорія та практика провадження та закінчення дізнання в органах прикордонної служби України..............………………...................…………..138
3.3. Взаємозв’язок процесуальних та непроцесуальних засобів діяльності органів дізнання у доказуванні по кримінальних справах про порушення державного кордону України..................……………………………………...158
Висновки до розділу 3.……………………………………………......…173
Висновки.……………………………………………............................…175
Список використаних джерел.…………………………………………179
Додатки.………………………………………………………………..….210

ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення у Конституції України від
28 червня 1996 року суверенної, незалежної та правової держави в Україні вимагає охорони території України у межах існуючих кордонів відповідно до принципів їх непорушності та недоторканності, що є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України, її національної безпеки. У першу чергу молодою українською державою були прийняті Закони України “Про Державний кордон України” та “Про Прикордонні війська України”
(4 листопада 1991 року), чим підкреслюється особлива роль державної функції з охорони державного кордону України.
Формування державності та демократичного суспільства в Україні супроводжується низкою негативних явищ на державному кордоні України. Так, значного поширення набула злочинність, що пов’язана з порушеннями державного кордону України, а саме: нелегальна міграція, контрабанда, транснаціональна злочинність та інші, масштаби яких за останнє десятиріччя набувають загрозливих розмірів.
Будь-які порушення державного кордону України повинні рішуче припинятися. Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, яка з 1 серпня 2003 року згідно із Законом України “Про Державну прикордонну службу України” стала правонаступницею Прикордонних військ України.
Реформування Прикордонних військ України у правоохоронний орган спеціального призначення – Державну прикордонну службу України було зумовлено тим, що одних військових заходів Прикордонних військ України
з протистояння проявам злочинного порушення державного кордону було недостатньо. Сьогодні важливу роль у протидії порушенням державного кордону України відіграють правоохоронні види діяльності органів прикордонної служби, зокрема, кримінально-процесуальна.
Аналіз практики кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби свідчить про наявність серйозних недоліків у цій діяльності, що пов’язані з недостатнім правовим регулюванням питань визначення способів охорони державного кордону та реагування на його порушення. Це також стосується структури та організації діяльності цих органів, їх недостатнього нормативно-правового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.
А тому постає важливе у практичному плані завдання підвищення ефективності функціонування інституту дізнання у новому правоохоронному органі – Державній прикордонній службі України, що й обумовлює актуальність цього дослідження.
Проблемам правового регулювання провадження дізнання присвячені роботи різних часів багатьох учених, як вітчизняних (С.А.Альперта, М.І.Бажанова, О.В.Бауліна, В.В.Вапнярчука, В.І.Галагана, О.В.Горбачова, Ю.М.Грошевого, А.Я.Дубинського, В.С.Зеленецького, В.О.Коновалової, В.П.Мікуліна, О.Р.Михайленка, П.П.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, Д.П.Письменного, М.А.Погорецького, В.М.Сущенка, С.В.Слінька, С.М.Стахівського, В.М.Тертишника, В.М.Хотенця, В.П.Шибіка, М.Є.Шумила, Л.В.Юрченко, В.М.Яріна та ін.), так і учених країн Співдружності незалежних держав (О.І.Бастрикіна, В.П.Божьєва, О.П.Гуляєва, І.М.Гуткіна, В.І.Зажицького, З.Ф.Ковриги, І.Ф.Крилова, О.П.Рижакова, Г.Т.Тайманова, О.О.Чувильова та ін.).
Крім цього, у працях багатьох українських учених (В.П.Бахіна, В.Г.Гончаренка, А.В.Іщенка, Н.С.Карпова, І.П.Козаченка, М.В.Костицького, В.С.Кузьмічова, В.К.Лисиченка, Г.А.Матусовського, М.В.Руденка, М.Я.Сегая, В.Ю.Шепітька та ін.) розглядалися питання, що стосуються інституту дізнання і використовувалися у цій роботі.
Але питання сутності дізнання, його місця у кримінальному процесі, організації та провадження, процесуального статусу суб’єктів органу дізнання сьогодні лишаються відкритими та не вирішеними остаточно,
у тому ж числі, стосовно органів прикордонної служби України, породжують численні наукові дискусії, вони є актуальними й напередодні прийняття нового КПК України.
Слід відмітити, що дізнанню органів прикордонної служби в науці приділялося значно менше уваги, ніж іншим органам дізнання, наприклад, міліції. Так, роботи з питань кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання у справах про порушення державного кордону датуються 80-ми, а то й 60-ми роками минулого століття [276; 275] . Дослідження останніх років
у більшій мірі присвячені вивченню криміналістичних аспектів діяльності цих органів [138; 256] або особливостям організації і діяльності прикордонних органів дізнання іншої компетенції – командирів військових частин [329] .
Вибір теми дисертації був обумовлений вищевикладеними проблемами та їх новизною, потребами удосконалення практики органів дізнання Державної прикордонної служби України, а також тим, що питання організації та здійснення дізнання органами прикордонної служби, що розглядаються у цій роботі, раніше в Україні не досліджувались.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376.
Дисертація виконана на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України згідно
з перспективним планом дисертаційних робіт у Державній прикордонній службі України на 1999–2005 роки та плану науково-дослідних робіт Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (шифр 201-1607.І).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – на підставі теоретичного осмислення, з урахуванням норм чинного законодавства та аналізу емпіричного матеріалу і практики розробити та обґрунтувати шляхи вирішення практичних завдань діяльності органів прикордонної служби України з провадження дізнання у справах про порушення державного кордону України.
Цій меті підпорядковані основні завдання:
– з’ясувати сутність дізнання, його правову природу в кримінальному процесі України, історичний шлях його становлення в органах прикордонної служби та перспективи розвитку;
– уточнити види та зміст кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби;
– вивчити сучасний стан та тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства України, що регламентує правовий статус суб’єктів кримінального процесу, які реалізують повноваження органу дізнання;
– проаналізувати практику реалізації кримінально-процесуальних правовідносин органів прикордонної служби України з іншими органами дізнання, слідчим, прокурором та судом;
– дослідити теоретичні положення стосовно інституту порушення кримінальних справ, провадження та закінчення дізнання у кримінальному процесі України, практику реалізації повноважень органів прикордонної служби у досудових стадіях кримінального процесу;
– установити взаємозв’язок процесуальних та непроцесуальних форм діяльності органів Державної прикордонної служби України при виконанні завдань кримінального судочинства, процесуальні умови використання оперативно-розшукових та інших даних у розслідуванні злочинів, пов’язаних із порушенням державного кордону України;
– сформулювати пропозиції з удосконалення чинного законодавства та розробки проекту КПК України (реєстр. № 3456-1), що спрямовані на удосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання та здійснення дізнання в органах прикордонної служби.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають у зв’язку з діяльністю органів дізнання Державної прикордонної служби України у сфері кримінального судочинства.
Предметом дослідження є законодавство, наукові джерела та правозастосовча практика органів дізнання Державної прикордонної служби України з питань організації та провадження дізнання у справах про порушення державного кордону.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ,
а також їх зв’язок із практичною діяльністю правоохоронних органів. Зі спеціальних методів дослідження у роботі застосовано: метод системно-структурного аналізу, що дозволило вивчити види та зміст кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, структуру органів дізнання прикордонної служби та обґрунтувати концептуальні основи процесуального статусу суб’єктів органу дізнання, порівняльно-правовий – для дослідження та порівняння кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжних країн з провадження дізнання; історичний метод – дав можливість розкрити генезис дізнання в органах прикордонної служби України у контексті історичних подій; методи анкетування та інтерв’ювання – у процесі збору та накопичення емпіричного матеріалу та наукових відомостей про предмет дослідження; статистичний – для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; формально-логічний – при розробці та обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів. Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність наукових результатів.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, КПК та інші кодекси України, проект КПК України (реєстр. № 3456-1), а також відомчі нормативно-правові акти Генеральної прокуратури України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ України та інших відомств. Під час роботи проаналізовано законодавство Республіки Білорусь, Російської Федерації, Латвії та інших зарубіжних країн.
Вивчена основна юридична література з проблем теми. При роботі над дисертацією також використано літературні джерела у галузі теорії управління, філософії, філології, прикордонної тематики.
Емпіричну основу дослідження складають статистичні дані Генеральної прокуратури України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та інших правоохоронних органів, результати анкетування, що проводилося
у 1998–2003 роках, 223 працівників органів дізнання прикордонної служби,
із них 126 офіцерів підрозділів дізнання та 97 оперативних працівників; вивчено 211 кримінальних справ про порушення державного кордону закінчених провадженням дізнання та 362 матеріали з рішенням про відмову
в порушенні кримінальної справи, 227 актів та 132 протоколи про порушення (спробу порушення) державного кордону, 85 матеріалів фільтраційних перевірок порушників державного кордону, 34 акти прокурорського реагування. Ураховано також емпіричні дані, одержані іншими авторами.
Наукова новизна одержаних результатів перш за все полягає у тому, що дана робота є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних та практичних питань організації та провадження дізнання в органах прикордонної служби. За результатами проведеного дисертаційного дослідження запропоновано авторські шляхи розв’язання окремих дискусійних питань, що існують у теорії кримінального процесу.
На захист виносяться положення, що теоретично сформульовані й обґрунтовані у роботі та містять такі елементи наукової новизни:
вперше:
– обґрунтовано висновок про те, що кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання прикордонної служби є однією з самостійних функцій нового правоохоронного органу спеціального призначення – Державної прикордонної служби України з протидії злочинності на державному кордоні та його порушенням;
– визначено види кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби України, до яких автор відносить: 1) прийняття, реєстрацію і розгляд заяв або повідомлень про злочини; 2) перевірку заяв та повідомлень про злочини; 3) направлення заяв або повідомлень про злочини за належністю; 4) провадження слідчих дій у кримінальних справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими; 5) провадження невідкладних слідчих дій у кримінальних справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини; 6) виконання доручень або вказівок слідчого (іншого органу дізнання); 7) виконання доручень або вказівок прокурора; 8) виконання судових доручень; 9) провадження у відновленій кримінальній справі
у порядку розслідування нововиявлених обставин;
– сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КПК України та проекту КПК України (реєстр. № 3456-1), що стосуються дізнання, а також щодо приведення у відповідність до положень Законів України окремих нормативно-правових актів Адміністрації Державної прикордонної служби України стосовно кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання названого відомства;
удосконалено:
– поняття дізнання, яким у сучасному кримінальному процесі України є початковий необов’язковий етап розслідування кримінальних справ, на якому в межах своєї компетенції уповноважені законом державні органи та посадові особи невідкладно здійснюють слідчі дії з метою виявлення і документування ознак злочину та осіб, які його вчинили,
для подальшого забезпечення провадження досудового слідства;
– положення щодо розширення та законодавчого закріплення спеціальної компетенції органів дізнання прикордонної служби стосовно всіх злочинів, що виявляються ними у сукупності з порушеннями державного кордону України: контрабанди, підробки документів тощо, з метою об’єктивного, всебічного та повного встановлення усіх обставин порушення державного кордону України;
– положення про те, що однією з форм закінчення дізнання є вступ слідчого у кримінальну справу до закінчення строків дізнання з ініціативи прокурора, начальника слідчого відділу або слідчого, що повинно забезпечуватися обов’язком органу дізнання повідомляти прокурора та слідчий відділ за підслідністю про порушення кримінальної справи
та розпочате дізнання і процедурою витребування від органу дізнання кримінальної справи прокурором, начальником слідчого відділу або слідчим за мотивованою постановою;
набули подальшого розвитку:
– наукові точки зору про те, що підозрюваним є особа щодо якої винесено органом дізнання чи слідчим мотивовану постанову про визнання підозрюваним. Підстави винесення такої постанови повинні бути уточнені
у ст. 43-1 КПК України, якими є: 1) затримання особи як підозрюваної
у вчиненні злочину; 2) порушення кримінальної справи проти конкретної особи; 3) застосування стосовно особи запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;
– пропозиції про визнання суб’єктом кримінального процесу начальника підрозділу дізнання, який здійснює безпосереднє процесуальне та організаційне керівництво діяльністю підпорядкованого підрозділу. Пропонується КПК України доповнити окремими статтями, у яких закріпити його повноваження та повноваження начальника органу дізнання і дізнавача;
– положення щодо закріплення у КПК України права органу дізнання про надання доручення іншим органам дізнання щодо виконання останніми оперативно-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій і вимагати від них надання допомоги при проведенні слідчих дій;
– питання про приведення сучасної військово-територіальної організації органів Державної прикордонної служби України у відповідність до адміністративно-територіальної організації взаємодіючих судових
та інших правоохоронних органів України;
– пропозиції з удосконалення: 1) переліку доказів та їх процесуальних джерел у ч. 2 ст. 65 КПК України шляхом надання значення доказів показанням та висновкам спеціаліста і виключення з переліку джерел доказів протоколів із відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів; 2) порядку введення у кримінальну справу результатів оперативно-розшукової діяльності у вигляді речових доказів або документів за постановою слідчого (дізнавача).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені висновки і пропозиції роблять конкретний внесок як у теорію кримінально-процесуального права, так і в практику його застосування, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про організацію та провадження дізнання в органах прикордонної служби України.
Одержані результати дисертації використані:
– при відпрацюванні відомчих підзаконних нормативно-правових актів щодо організації та провадження дізнання (акт реалізації № 27 від
26 лютого 2004 року Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України);
– у практичній діяльності органів прикордонної служби (акт реалізації № 141/04 від 25 травня 2004 року Адміністрації Державної прикордонної служби України);
– у навчальному процесі Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальний процес” та “Дізнання в органах охорони державного кордону України” (акт реалізації № 764 від 18 березня 2004 року).
Крім того, за результатами дослідження автором надані пропозиції
до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін і доповнень до проекту КПК України (реєстр. № 3456-1) у частині, що стосується дізнання (акт впровадження № 06-19/15-671 від 25 травня 2004 року).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, схвалена і рекомендована нею до захисту.
Основні теоретичні положення дисертації доповідались на Міжвузівській науково-практичній конференції Національної академії Прикордонних військ України “Криміналістичне забезпечення діяльності Прикордонних військ України” (Хмельницький, 28 лютого 2001 року), Науково-теоретичній конференції Національної академії внутрішніх справ України “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ,
25 квітня 2002 року), Міжнародній науково-практичній конференції Луганської академії внутрішніх справ МВС України “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (Луганськ, 30–31 травня 2002 року), Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків,
1–2 жовтня 2002 року), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” Хмельницького інституту регіонального управління та права (Хмельницький, 14–15 листопада 2003 року).
Крім цього, окремі положення та висновки роботи доповідалися на курсах підвищення кваліфікації керівного складу регіональних управлінь Державної прикордонної служби України (Хмельницький, лютий 2003 та січень 2004 років) та на зборах офіцерів підрозділів дізнання (Хмельницький, березень 2003 року; Одеса, лютий 2004 року).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені у двох навчальних посібниках, семи наукових статтях, п’ять із яких опубліковано у фахових наукових виданнях, і у трьох збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України і складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить
248 сторінок, обсяг основного тексту – 178 сторінок, додатки – 39 сторінок (12 додатків), список використаних джерел – 31 сторінку (329 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розв’язанні низки концептуальних питань стосовно теоретичного та нормативно-правового удосконалення організації та провадження дізнання органами прикордонної служби України. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки.
1. Дізнання у сучасному кримінальному процесі України – це початковий необов’язковий етап розслідування кримінальних справ, на якому в межах своєї компетенції уповноважені законом державні органи та посадові особи невідкладно здійснюють слідчі дії з метою виявлення і документування ознак злочину та осіб, які його вчинили, для подальшого забезпечення провадження досудового слідства. Відновлення дізнання як форми розслідування у кримінальному процесі України можливе і доцільне лише при реформуванні усієї системи досудового розслідування.
2. Кримінально-процесуальна діяльність органів прикордонної служби України є однією з самостійних функцій нового правоохоронного органу спеціального призначення – Державної прикордонної служби України, яка здійснюється її органами дізнання. Видами цієї діяльності є:
1) прийняття, реєстрація і розгляд заяв або повідомлень про злочини;
2) перевірка заяв та повідомлень про злочини; 3) направлення заяв або повідомлень про злочини за належністю; 4) провадження слідчих дій у кримінальних справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими; 5) провадження невідкладних слідчих дій у кримінальних справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини; 6) виконання доручень або вказівок слідчого (іншого органу дізнання); 7) виконання доручень або вказівок прокурора; 8) виконання судових доручень; 9) провадження у відновленій кримінальній справі у порядку розслідування нововиявлених обставин.
3. З метою забезпечення законності процесуальних дій при провадженні дізнання в органах прикордонної служби потрібно привести
у відповідність до законів України окремі положення нормативно-правових актів Адміністрації Державної прикордонної служби України.
4. Кримінально-процесуальну діяльність органів прикордонної служби України здійснюють такі суб’єкти кримінального процесу: начальник органу дізнання; особа, яка провадить дізнання (дізнавач); посадова особа органу дізнання; особа, яка виконує доручення та вказівки слідчого (іншого органу дізнання, прокурора і суду). Обґрунтовано пропозиції про визнання суб’єктом кримінального процесу начальника підрозділу дізнання, який здійснює безпосереднє процесуальне та організаційне керівництво діяльністю підпорядкованого підрозділу. Пропонується КПК України доповнити окремими статтями, у яких закріпити повноваження начальника органу дізнання, начальника підрозділу дізнання і дізнавача.
5. Для реалізації ефективного державно-правового реагування на всі злочинні порушення державного кордону, забезпечення об’єктивного, всебічного та повного встановлення усіх обставин порушення державного кордону України необхідно розширити та уточнити компетенцію органів дізнання прикордонної служби України, а п. 7 ст. 101 КПК України пропонується викласти у такій редакції:
“органи прикордонної служби – у справах про злочини, передбачені статтею 332 Кримінального кодексу України та у справах про злочини, що виявлені у сукупності з порушенням державного кордону, і передбачених
ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 243, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ст. 249, ч. 1 ст. 305, ст. 358 Кримінального кодексу України”.
6. З метою зміцнення прав людини та приведення до вимог Конституції України процесуального законодавства моментом встановлення особи, яка вчинила злочин, при провадженні дізнання слід вважати появу процесуальної фігури підозрюваного за мотивованою постановою органу дізнання (слідчого). Підстави винесення такої постанови повинні бути уточнені у ст. 43-1 КПК України, якими є: 1) затримання особи як підозрюваної у вчиненні злочину; 2) порушення кримінальної справи проти конкретної особи; 3) застосування стосовно особи запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого.
7. Однією з форм закінчення дізнання є вступ слідчого у кримінальну справу до закінчення строків дізнання з ініціативи прокурора, начальника слідчого відділу та слідчого, що повинно забезпечуватися обов’язком органу дізнання повідомляти прокурора та слідчого (слідчий відділ) за підслідністю про порушення кримінальної справи та розпочате дізнання, а також процедурою витребування від органу дізнання кримінальної справи прокурором, начальником слідчого відділу або слідчим за мотивованою постановою.
8. Для використання можливостей інших органів дізнання необхідно закріпити у КПК України право органу дізнання на надання доручення іншим органам дізнання про виконання останніми оперативно-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій і вимагати від них надання допомоги при проведенні слідчих дій.
9. Пропонується привести сучасну військово-територіальну організацію органів Державної прикордонної служби України
у відповідність до адміністративно-територіальної організації взаємодіючих судових та інших правоохоронних органів України.
10. Для удосконалення механізму використання інформації, отриманої органами дізнання з непроцесуальних джерел, пропонується
у ч. 2 ст. 65 КПК України уточнити перелік доказів та їх процесуальних джерел. Зокрема, показання та висновок спеціаліста повинні набути значення доказів, а протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, виключити з переліку джерел доказів. У свою чергу, результати оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі можуть набувати статусу речових доказів або документів за постановою слідчого (дізнавача).
11. У роботі критично проаналізовано положення проекту нового КПК України (реєстр. № 3456-1) та викладено пропозиції щодо удосконалення положень проекту цього Кодексу у частині, що стосується дізнання, які направлені до Верховної Ради України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин И.В. Справочник дознавателя: Пособие для офицеров ПВУ, осуществляющих дознание и фильтрационную работу. – Акад. СБУ: кафедра криминалистики. – 5.25 “Disk”. – № 3348.
2. Азаренко В.Т., Воронин Э.И. Полномочия органов дознания в свете нового законодательства: Лекция. – Хабаровск: ХВШ МВД СССР, 1986. – 32 с.
3. Азаров В.А. Уголовно-процессуальные и оперативно-розыскные средства цели раскрытия преступлений // Гос. и право. – 1997. – № 10. –
С. 45–49.
4. Александров Г.Н. Насущные проблемы предварительного следствия и дознания // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 292–298.
5. Александров Г.Н. О предварительном следствии и дознании // Сов. гос. и право. – 1954. – № 2. – С. 54–61.
6. Александровский А.Г. Задержание подозреваемого в совершении преступления и применение в отношении лица меры пресечения в виде заключения под стражу до предъявления ему обвинения: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Киевск. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. – К., 1992. – 26 с.
7. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 223 с.
8. Альперт С.А., Стремовский В.А. Возбуждение уголовного дела органами милиции. – Харьков, 1957. – 27 с.
9. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Харьков, 1997. – 60 с.
10. Андрушко О.В. Види кримінально-процесуальної діяльності Прикордонних військ України при порушенні державного кордону України // Зб. наук. праць. – № 9. – Ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во Акад. ПВУ, 1999. –
С. 247–250.
11. Андрушко О.В. Використання процесуальних та непроцесуальних засобів діяльності органів дізнання при доказуванні
у справах про порушення державного кордону України // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: наук.-теор. журнал. – 2002. – № 4. – С. 162–170.
12. Андрушко О.В. Деякі проблеми теорії та практики прокурорського нагляду за дізнанням у Прикордонних військах України // Зб. наук. праць. – № 14. – Ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2000. –
С. 286–291.
13. Андрушко О.В. Дізнання в органах охорони державного кордону України: Навч. посібник. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2002. – 124 с.
14. Андрушко О.В. Загальні положення досудового розслідування: Навч. посібник. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2002. – 36 с.
15. Андрушко О.В. Кримінально-правові аспекти кримінально-процесуальної діяльності органів охорони державного кордону // Молодь
у юридичній науці: Зб. тез доп. Міжнародн. наук. конф. молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” Хмельницьк. ін-ту регіон. управл. та права
14–15 листопада 2003 р. – Хмельницький: Вид-во ХІРУП, 2003. – С. 228–230.
16. Андрушко О.В. Повноваження начальника органу дізнання та особи, яка провадить дізнання: на прикладі органів охорони державного кордону // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: наук.-теор. журнал. – 2002. – № 3. – С. 229–235.
17. Андрушко О.В. Про відомче нормативне регулювання дізнання при порушенні державного кордону України // Зб. наук. праць. – № 8. – Ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во АПВУ, 1999. – С.183–186.
18. Андрушко О.В. Про завдання органів охорони державного кордону України з протидії злочинам проти національної та громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару (Харків) 1–2 жовтня 2002 р. / Редкол.: В.В.Сташис (голов. ред.) та ін. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 80–83.
19. Андрушко О.В. Способи проведення попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочини органами дізнання Прикордонних військ України // Зб. наук. праць. – № 10. – Ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во АПВУ, 2000. – С. 281–285.
20. Андрушко О.В. Сучасний стан та перспективи розвитку кримінально-процесуальної діяльності Прикордонних військ України // Криміналістичне забезпечення діяльності Прикордонних військ України: Матер. Міжвуз. наук.-практ. конф. Нац. акад. ПВУ від 28 лютого 2001 року. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2002. – С. 34–37.
21. Андрушко О.В. Щодо деяких питань законодавчого регулювання дізнання // Вісн. Луганськ. акад. внутр. справ МВС ім. 10-річчя незалежності України: Спец. випуск: Частина друга, 2002. – С. 51–54.
22. Аносов Н.М. Моделирование сложных систем. – К., 1968. – 176 с.
23. Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании // Вопросы философии. – 1973. – № 6. – С. 101–110.
24. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ: Научн.-практ. пособие. – К., 1994. – 160 с.
25. Бандурка О.М. Правове регулювання оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ // Бюлетень по обміну досвідом роботи МВС України. – 1995. – № 118.
26. Баулін О.В., Карпов Н.С. Дізнання в Україні: проблеми і перспективи // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матер. наук.-практ. конф., 18–19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: В.В.Сташис (голов. ред.) та ін. – К. –Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 254–258.
27. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. – К.: Лыбидь, 1991. – 142 с.
28. Бедняков Д.И., Горбачев А.В. Взаимодействие оперуполномоченного БХСС и следователя: правовые и организационные вопросы. – Горький: ГВШ МВД СССР, 1988. – 94 с.
29. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
30. Белозеров Ю.Н., Рябоконь В.В. Законность и обоснованность возбуждения уголовных дел органами внутренних дел. – М., 1988. – 48 с.
31. Белозеров Ю.Н., Чугунов В.Е., Чувилев А.А. Дознание в органах милиции и его проблемы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 91 с.
32. Белый Н.А. Процессуальное положение подозреваемого
в уголовном процессе (по законодательству Украины и Молдовы): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Укр. акад. внутр. дел. – К., 1995. – 20 с.
33. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. –
М.: Юрид. лит., 1975. – 176 с.
34. Болотин С.В. Орган дознания в системе уголовно-процессуальных правоотношений: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / ВЮЗШ МВД СССР. – М., 1990. – 24 с.
35. Болотин С.В. Орган дознания в системе уголовно-процессуальных правоотношений: Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. –
М.: ВЮЗШ МВД СССР, 1990. – 205 с.
36. Бородич Л.В. Внутрішні та прикордонні війська в Україні у 1917-1941 роках (історико-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 1999. – 22 с.
37. Боярский В.И. На стороже Руси стояти. – М., 1992. – 168 с.
38. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание
в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 275 с.
39. Бринцев В.Д. Система досудового слідства // Право України. – 1998. – № 12. – С. 99–101.
40. Вайнагій І.І., Войцеховський О.В. Нелегальна міграція в Україні і проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів та влади
в боротьбі з нею // Наук. вісн. Укр. акад. внутр. справ: наук.-теор. журнал. – 1997. – № 1. – С.155–157.
41. Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. – Харків: Торсінг, 2001. – 220 с.
42. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка провадить дізнання: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 2000. – 20 с.
43. Васильев А.Н. Введение в курс советской криминалистики. – М.: Изд-во МГУ, 1962. – 116 с.
44. Великошин И.И. Обеспечение законности и обоснованности отказов в возбуждении уголовного дела: Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 172 с.
45. Взаимодействие следователей прокуратуры и органов милиции при расследовании и предупреждении преступлений / Под общ. ред. И.И.Карпеца и А.Н.Шейнина. – М., 1964. – 137 с.
46. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности
в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
47. Гаврилов А.Н. Раскрытие преступлений на предварительном следствии. – Волгоград, 1976. – 89 с.
48. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – 300 с.
49. Гирько С.И. Правовые и организационные основы деятельности милиции на первоначальном этапе уголовного судопроизводства: Монография. – М.: ВНИИ МВД России, 2004. – 122 с.
50. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Укр. акад. внутр. справ. – К., 1996. – 20 с.
51. Гельфанд И.А. О некоторых вопросах предварительного расследования в общесоюзном уголовно-процессуальном законодательстве // Научные записки КГУ им. Т.Г.Шевченко: Юрид. сборник. – Вып. 7. – К.: КГУ, 1948. – С. 52–54.
52. Герасимов И.Ф. Взаимодействие органов предварительного следствия и дознания при расследовании особо опасных преступлений. – Свердловск, 1966. – 65 с.
53. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. – М.: Фирма “СПАРК”, 1995. – 130 с.
54. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – Харків.: Право. – 2003. – № 2 (33) –№ 3 (34). – С. 698–710.
55. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К., 1980. – 160 с.
56. Грицаченко В.В. Історія становлення та розвитку органів дізнання і попереднього слідства в судочинстві України // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту. – 1999. – № 3. – С. 199–211.
57. Громов В.У. Дознание и предварительное следствие. – М., 1928. – 210 с.
58. Грошевий Ю.М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України // Вісник Академії правових наук України. – 1994. – № 2. – С. 138–147.
59. Грошевий Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) –№ 3 (34). – С. 686–698.
60. Грянко В.В., Дубинский А.Я., Кузьминов А.С. Дознание
в органах внутренних дел Украинской ССР. – К.: РИО МВД СССР, 1980. – 180 с.
61. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 191 с.
62. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы: Учебник. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 328 с.
63. Давиденко Л., Корнілов О. Поняття та загальна характеристика органів, що ведуть боротьбу із злочинністю // Вісник Академії правових наук. – 1997. – № 2 (9). – С. 122–125.
64. Демин В.В. Уголовная ответственность за незаконный выезд
за границу и незаконный въезд в страну: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / КВШ МВД Украины. – К., 1992. – 25 с.
65. Довідка основних показників роботи штатних підрозділів дізнання ОВС МВС України за 12 місяців 2000 року.
66. Дідоренко Е.О. Деякі проблеми теорії та практики кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 2 (33) –№ 3 (34). – С. 711–720.
67. Дознание в органах внутренних дел: Учебн. пособие / Под ред. А.А.Чувилева. – М.: МВШМ МВД СССР, 1986. – 148 с.
68. Долженков О.Ф. До питання про оптимізацію співвідношення оперативно-розшукової та слідчої функцій // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 2. – С. 24–28.
69. Донцов А.М. Проблема соотношения дознания и предварительного следствия в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ленингр. гос. ун-т. – Л., 1971. – 20 с.
70. Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х томах. Том 1
(до половини XVII століття). – К.: Глобус, 1992. – 238 с.
71. Дроздов Г.В., Пчелинцев А.В. Дознание. Административное расследование. – М.: Воениздат, 1990. – 64 с.
72. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы. – К., 1984. – 182 с.
73. Дубинский А.Я. Относительно предмета доказывания в советском уголовном процессе // Рад. право. – 1983. – № 1. – С. 57–61.
74. Дубинский А.Я. Понятие, структура и содержание уголовно-процессуальной деятельности // Проблемы соц. законности. – Харьков, 1989. – Вып. 24. – С. 46–52.
75. Єрошин Б.Ф. Стан правового оформлення державних кордонів України та його вплив на здійснення прикордонного контролю // Зб. наук. праць. – № 7. – Ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во Акад. ПВУ, 1998. – С. 128–130.
76. Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие
в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1965. – 367 с.
77. Жуков А.М. Специально-предупредительная деятельность
в уголовном судопроизводстве. – Саратов, 1988. – 104 с.
78. Зархін О.О. Проблеми нагляду військового прокурора
за розслідуванням злочинів: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 2002. – 20 с.
79. Захожий Л.А. Производство дознания на морских судах, находящихся вне пределов СССР. – Владивосток: Изд-во Дальневост-го
ун-та, 1989. – 197 с.
80. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 217 с.
81. Зеленецький В., Денисюк П. Поняття дізнання та його види // Право України. – 2001. – № 9. – С. 48–50.
82. Зеленецький В.С. Взаємодія слідчого з органом дізнання
у боротьбі з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1. – С. 183–185.
83. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков: КримАрт, 1998. – 240 с.
84. Зеленецький В.С. Поняття дізнання і його види // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 4 (11). – С. 106–110.
85. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем. – Харьков, 1975. – 172 с.
86. Иванов В.А. Дознание в советском уголовном процессе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. – 37 с.
87. Иванов В.В. Проблемы эффективности взаимодействия следственных аппаратов с оперативными службами в системе горрайорганов внутренних дел // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Зб. наук. ст. – Харків, 1997. – Вип. 3–4. – С. 125–129.
88. Іванченко І.Г., Моця Б.О. Охорона кордонів України в складі Російської імперії // Прикордонні війська України: історія і сучасність. – Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1997. – 292 с.
89. Из истории войск ВЧК и Пограничной охраны: Документы и материалы (1917–1921) / Отв. ред. И.А.Дорошенко. – М.: Воениздат МО СССР, 1958. – 523 с.
90. Из истории Всероссийской Чрезвычайной Комиссии (1917–1921): Сборник документов / Ред. кол. Г.А.Белов и др. – М.: Госполитиздат, 1958. – 511 с.
91. Інструкція про єдиний облік злочинів: Наказ Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 року № 20/84/293/126/18/5.
92. Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України: Наказ Міністра оборони України від 28 серпня 1995 року № 235 та Наказ Командувача ПВУ від 12 травня 1996 року № 217 // Військове законодавство України: Зб. норм. актів / Ф.В.Саганюк та ін., під ред. В.І.Кравченка. – К.: Атіка, 1999. – С. 655–666.
93. Інструкція служби чинів Окремого корпусу прикордонної сторожі // Кабачинський М.І. Історія кордонів та Прикордонних військ України: Монографія. – Хмельницький: Вид-во Хмельницьк. міськ. друкарні, 2000. – С. 196–202.
94. История государства и права СССР. Часть 1 / Под ред. О.И.Чистякова, И.Д.Мартысевича. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. – 280 с.
95. История: Учебн. пособие: Часть І: История Украины. – Харьков: НКУПЦ “Интеллект-ЭКО” ХГУ, 1994. – 168 с.
96. Іщенко А.В, Красюк І.П., Матвієнко В.В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. –
К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – 212 с.
97. Кабачинський М.І. Історія кордонів та Прикордонних військ України: Монографія. – Хмельницький: Вид-во Хмельницьк. міськ. друкарні, 2000. – 216 с.
98. Калинкин Ю.В. О понятии раскрытия преступлений // Вопросы криминалистической методологии, тактики и методики расследования. –
М., 1973. – С. 3–47.
99. Карев Д.С. Предварительное расследование. – М.: Госюриздат, 1962. – 43 с.
100. Карпец И.И. Проблема преступности. – М.: МГУ, 1969. – 189 с.
101. Каткова Т.В. Проблеми співвідношення слідства та досудового розгляду кримінальних справ // Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини: Зб. ст. – Т. 12. – К., 1999. – С. 116.
102. Кириченко А.А., Лисиченко В.К. Теоретические и правовые проблемы криминалистической микрологии: Монография. – Харьков,1997.–C. 97–98.
103. Клименко Н.И., Бовсуновский В.М. Микрообъекты – вещественные доказательства. – К., 1984. – С. 60.
104. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя. – К.: Вища школа, 1990. – 100 с.
105. Коврига З.Ф. Дознание в органах милиции. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1964. – 59 с.
106. Когамов М.Ч. Государственный следственный комитет: версии, опыт, проблемы, решения. – Алматы: Жети Жаргы, 1997. – 176 с.
107. Кодекс України про адміністративні правопорушення від
7 грудня 1984 року № 8074-10 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. –
№ 51 (додаток). – Ст. 1122.
108. Кожевніков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотенець В.М., Янович Ю.П. Науково-обгрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби із злочинністю: Зб. наук. праць. – Харків: Право. – 1997. – № 1. – С. 7–45.
109. Козаченко І.П. Правова і соціальна необхідність оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ // Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики: Зб. наук. праць. – К.: УАВС. – 1994. –
С. 237–238.
110. Коляда П.В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 208 с.
111. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року
№ 245/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
112. Концепція охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 120.
113. Концепція судово-правової реформи в Україні (нова редакція): проект для обговорення від 10 листопада 1999 року // Голос України. –
26 листопада 1999 року.
114. Корнуков В.М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве. – Саратов, 1987. – 218 с.
115. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Выща школа, 1990. –
259 с.
116. Кравець Є.Я. Національна безпека України: правова основа розбудови державного кордону // Правова система України: тези доп. і наук. повід. наук.-практ. конф. – К., 1993. – С. 165–168.
117. Крикунов А.Е. Расследование дел о спекуляции: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / К., 1965. – 23 с.
118. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования / Под ред. Т.В.Аверьяновой и Р.С.Белкина. – М., 1997. – 400 с.
119. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 23-41-ІІІ // Голос України. – 19 червня 2001 року. – № 107 (2607). – С. 5–20.
120. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.В.Грошевого, В.М.Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 494 с.
121. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня
1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
122. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект станом на травень 2003 року, реєстр. № 3456-1. – К.: Комітет ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, 2003.
123. Кримінально-процесуальний кодекс: Проект станом на 4 квітня 2004 року, реєстр. № 3456-1. – К.: Комітет ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, 2004.
124. Кругликов А.П. Правовое положение органов и лиц, производящих дознание в советском уголовном процессе: Учебн. пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – 44 с.
125. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие: Учебн. пособие. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 236 с.
126. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / К., 1996. – 36 с.
127. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За заг. ред. акад. В.Г.Гончаренка та проф. Є.М.Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
128. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М.: АН СССР, Ин-т гос. и права, 1987. – 292 с.
129. Лабоженко Д.Б. Правові питання організації діяльності органів дізнання та попереднього слідства в Україні в часи воєнного стану
1941–1945 роки // Зб. наук. праць: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Вип. 1. – Харків: Ун-т внутр. справ України, 998. – С. 8–12.
130. Ларин А.М. Проблемы расследования в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / М., 1970. – 32 с.
131. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М.: Юрид. лит., 1986. – 159 с.
132. Летопись Пограничных войск КГБ СССР / Кисловский Ю.Г. и др. – М.: Воен. изд-во МО СССР, 1981. – 576 с.
133. Лившиц Ю.Д., Розаев А.А., Сотников Н.И., Ташибаев К.У. Дознание в органах внутренних дел Казахской ССР. – Караганда, 1990. –
93 с.
134. Лисиченко В.К., Бахин В.П. Научно-методическое обеспечение практики расследования преступлений // Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики: Тез. науч.-практ. конф. – К., 1993. – С. 84–86.
135. Лисиченко В.К. Концептуальні напрямки й етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: наук.-теор. журнал. – 1997. – № 1. – С. 98–104.
136. Лисиченко В.К. Нова Конституція України і питання вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т. зак-ва ВРУ. – 1997. – Вип. 2. – С. 197–206.
137. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. – К., 1987. – 100 с.
138. Литвин Ю.И. Осмотр места происшествия при нарушении государственной границы Украины: Дисс. ... канд. юрид. наук: 20.02.03. – Хмельницкий: Акад. ПВУ, 1998. – 189 с.
139. Лобойко Л.М. Актуальні проблеми дослідчого кримінального процесу: Автореф. дис. ... канд. юрид наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 1997. – 18 с.
140. Лопатин В.В., Лопатина Л.Е. Малый толковый словарь русского языка. – М., 1983. – 769 с.
141. Лукьянчиков Е.Д. Деятельность органов милиции по разрешению заявлений и сообщений о деяниях несовершеннолетних и производству неотложных следственных действий: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / М., 1979. – 20 с.
142. Майоров Н. Учет раскрытия преступлений // Соц. законность. – 1970. – № 2. – С. 40–49.
143. Маляренко В.Т. Щодо строків кримінального процесу // Право України. – 2000. – № 1 – С. 16–18.
144. Маслеников В.А. Ответственность в структуре правового статуса личности // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов, 1980. – С. 160–167.
145. Матусовский Г.А., Сущенко В.Н. Организация работы аппаратов дознания и предварительного следствия органов внутренних дел. – Харьков, 1983. – 83 с.
146. Мачковский Г.И. О некоторых теоретических вопросах дознания в советском уголовном процессе // Сов. гос. и право. – 1989. – № 11. – С. 67–74.
147. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Навч. посібник. –
К.: Атіка, 2000. – 512 с.
148. Мікулін В.П., Сиза Н.П. Судочинство в період Гетьманщини // Зб. наук. праць Нац. акад. Служби безпеки України. – 2002. – № 5. –
С. 148–154.
149. Милиция как орган дознания: Учебн.-практ. пособие / Под ред. Е.А.Гомилко. – К.: КВШ МВД СССР, 1989. – 88 с.
150. Мингалин Н.М. К вопросу об организации милицейского дознания // Актуальные проблемы советского уголовного процесса. – Свердловск, 1987. – С. 130–133.
151. Мингалин Н.М. Милиция как орган дознания (уголовно-процессуальные и организационные аспекты): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Свердл. юрид. ин-т. – Свердловск, 1988. – 19 с.
152. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року № 92-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38–39. – Ст. 288.
153. Михайленко А.Р. Вопросы теории и практики возбуждения уголовного дела в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Саратов, 1971. – 18 с.
154. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан: Научн.-практ. изд-е. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
155. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. – К.: Юрінком, 1996. – 256 с.
156. Михайленко П.П. Про судочинство в Українській Народній Республіці // Іменем закону, 5 грудня 1997. – № 49. – С. 12–14.
157. Михайлов И.В. Дознание в органах советской милиции и его взаимодействие с предварительным следствием: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / ВШ МООП РСФСР. – М., 1965. – 17 с.
158. Михеєнко Максим. Щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України // Право України. – 1999. – № 5. – С. 95–98.
159. Михеенко М.М. Вопросы доказывания в стадиях возбуждения уголовного дела, предания суду и исполнения приговора // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 127–129.
160. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1984. – 134 с.
161. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
162. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
163. Михеенко М.М. Содержание предмета доказывания по уголовному делу // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 89–99.
164. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 4–5. – 640 с.
165. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. –
К.: Юрінком Інтер, 1997. – 624 с.
166. Мичурина О.В. Процессуальные и организационные вопросы осуществления начальниками следственных изоляторов и лечебно-трудовых профилакториев функций органов дознания: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / М., 1993. – 21 с.
167. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посібник. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1999. – 662 с.
168. Надьон О. Нелегальна міграція: міжнародні та національні правові проблеми // Право України. – 2004. – № 6. – С. 13–17.
169. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. В.Ф.Бойка, Я.Ю.Кондратьєва, С.С.Яценка. – К.: А.С.К., 2000. –
1120 с.
170. Никоненко М.Я. Визначення моменту встановлення особи, яка вчинила злочин // Право України. – 1999. – № 1. – С. 92–94.
171. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник / За ред. Ю.М.Грошевого. – Харків: Право, 2002. – 160 с.
172. Новий тлумачний словник української мови: у трьох томах: 42000 слів: Т. 1 / Укладачі В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: Аконіт, 2001. – 928 с.
173. Новіков А.В., Єрмоленко А.В. Методичний посібник щодо порядку провадження дізнання Прикордонними військами України у справах про порушення державного кордону. – К., 1995. – 35 с.
174. Новоселов В.И. Два понятия правового положения граждан СССР // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов, 1980. – С. 249–254.
175. Нор В.Т., Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України: Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 176 с.
176. Нор В.Т. Проблеми теорії та практики судових доказів. – Львів, 1978. – 111 с.
177. Об учреждении пограничной охраны: Декрет СНК РСФСР от
28 мая 1918 года // Пограничные войска СССР. 1918-1928: Сб. док. и матер. / Отв. сост. Е.Д.Соловьев и А.И.Чугунов. – М.: Наука,1973. – С. 64–77.
178. О государственной границе СССР: Закон СССР от 24 ноября 1982 года № 8318-10 // Ведомости ВС СССР. – 1982. – № 48. – Ст. 891.
179. Олексієнко Б.М. Основні зміни воєнно-політичної обстановки на державному кордоні та прогноз її розвитку // Зб. наук. праць. – № 7. –
Ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во Акад. ПВУ, 1998. – С. 8–15.
180. Олефір В.І. Адміністративно-правові аспекти боротьби
з нелегальною міграцією // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 1999. – № 1. – С. 32–36.
181. Онысько А.И., Сыч В.А. Задачи по легализации оперативно-розыскных данных органами дознания ПВУ // Зб. наук. праць. – № 5. – Ч. ІІІ. – Хмельницький: Вид-во Акад. ПВУ, 1997. – С. 248–250.
182. О порядке производства дознания по уголовным делам, подследственным органам государственной безопасности: Инструкция КГБ СССР от 12 ноября 1963 года. – № 116. – М., 1963. – 127 с.
183. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посібник / І.Є.Марочкін, Н.В.Сибільова, О.Б.Зозулинський. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1996. – 138 с.
184. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебн. для юрид. вузов / Под ред. С.В.Степашина. – СПб., 1999. – 704 с.
185. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник / Под ред. В.Б.Рушайло. – Изд-е 2-е, испр. и доп. – СПб.: Лань, 2000. – 720 с.
186. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик: Закон СССР от 25 декабря 1958 года // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1965. – № 1. – Ст. 15.
187. Оспанов С.Д. Взаимодействие органов дознания со следственным аппаратом органов внутренних дел: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / ВНИИ МВД СССР. – М., 1990. – 25 с.
188. Остроумов С., Панченко С. Критерии раскрытия преступлений // Соц. законность. – 1976. – № 9. – С. 50–61.
189. Павлов Н.Е. К вопросу о совершенствовании организации дознания в системе органов внутренних дел // Организация расследования преступлений органами внутренних дел. – М., 1978. – С. 120–125.
190. Павлухин Л.В. Повысить процессуальную самостоятельность лица, производящего дознание // Труды молодых ученных: Вып. юрид. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1964. – С. 132–140.
191. Павлухин Л.В. Расследование в форме дознания. – Томск, 1979. – 69 с.
192. Перлов И.Д. Дальнейшее расширение демократических основ уголовного судопроизводства // Сов. гос. и право. – 1962. – № 4. – С. 79–82.
193. Перлов И.Д. Процессуальные вопросы предварительного расследования дел о хулиганстве // Сов. юстиция. – 1966. – № 24. – С. 19–21.
194. Перлов И.Д., Рагинский М.Ю. Назревшие вопросы дознания и предварительного следствия // Сов. гос. и право. – 1957. – № 4. – С. 119–120.
195. Письменный Д.П. Отказ в возбуждении уголовного дела
в уголовном процессе: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Харьковск. юрид. ин-т. – Харьков, 1980. – 18 с.
196. Письменний Д.П. Повноваження начальника органу дізнання та особи, яка провадить дізнання // Наук. вісн. Укр. акад. внутр. справ. – 1996. – № 1. – С. 92–97.
197. Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики // Право України. – 1998. – № 12. – С. 76–77.
198. Пионтковский А.А. К вопросу о теоретических основах советской криминалистики // Сов. криминалистика на службе следствия. – Вып. 6. – М.: Госюриздат, 1955. – С. 35–42.
199. Повх Ю. Делімітація українсько-білоруського кордону // Кордон. – 1998. – № 1. – С. 24–25.
200. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини слідчого з органом дізнання, начальником слідчого відділу та прокурором: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 1997. – 18 с.
201. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система: Монографія. – Харків: Арсіс, 2002. – 160 с.
202. Познанский В. Возбуждение уголовного дела // Соц. законность. – 1951. – № 7. – С. 25–33.
203. Положення про управління Окремого корпусу прикордонної сторожі // Кабачинський М. І. Історія кордонів та Прикордонних військ України: Монографія. – Хмельницький: Вид-во Хмельницьк. міськ. друкарні, 2000. – С. 187–192.
204. Полянский Н.Н. Очерк развития науки уголовного процесса. – М., 1960. – 219 с.
205. Поповченко О.І. Удосконалення провадження дізнання міліцією