РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ, ВЧИНЕНОГО З КОРИСЛИВИХ МОТИВІВ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................................3

Розділ I. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА І КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ, ВЧИНЕНОГО З КОРИСЛИВИХ МОТИВІВ
1.1. Кримінально-правова характеристика викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів ……………………………………….........................................13
1.2. Поняття і структура криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів ................................................................................23
1.3. Предмет злочинного посягання ...........................................................................28
1.4. Способи і механізм вчинення злочину ................................................................33
1.5. Мотиви викрадення людини та особа злочинця .................................................45
1.6. Час, місце і обстановка викрадення людини ......................................................55
1.7. Знаряддя, засоби і слідова картина злочину .......................................................62

Розділ ІІ. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ, ВЧИНЕНОГО З КОРИСЛИВИХ МОТИВІВ
2.1. Особливості порушення кримінальної справи ...................................................70
2.2. Обставини, що підлягають встановленню у справі ............................................81
2.3. Типові слідчі ситуації та програми розслідування ...........................................101
2.4. Типові версії та особливості планування розслідування .................................114
2.5. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій ...................................126
2.6. Криміналістичні аспекти попередження викрадення людини з корисливих мотивів .........................................................................................................................164

Висновки ....................................................................................................................180
Список використаних джерел ................................................................................184
Додатки .......................................................................................................................205
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Серед негативних явищ у сфері захисту конституційних прав і свобод громадян України останнім часом звертають на себе увагу проблеми із забезпеченням особистої недоторканності та створення належних, а головне безпечних умов життя кожного з них. Особливе занепокоєння викликає не лише той факт, що в Україні протягом досить тривалого часу спостерігається стійка тенденція існування доволі високого рівня корисливо-насильницької злочинності, але й посилення жорстокості та цинізму під час вчинення цих злочинів, які досить часто супроводжується заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю або вбивством потерпілих, приниженням їх честі та гідності. Викрадення людини (ст.146 КК України) відноситься саме до таких, вкрай небезпечних злочинів.
Свого часу у Кримінальному кодексі України 1960р. не було норми про відповідальність за викрадення людини. Близькими до неї за змістом були норми про відповідальність за незаконне позбавлення волі (ст.123 КК України), захоплення заручників (ст.1231) та викрадення чужої дитини (ст.124 КК України). Але значне поширення даного виду злочинної діяльності, активне залучення до неї організованих злочинних формувань, у тому числі й озброєних, або навіть можлива поява злочинних груп, які спеціалізуються на вчиненні такого роду злочинів, обумовили необхідність криміналізації відповідного суспільно-небезпечного діяння. Відтепер відповідальність за викрадення людини, так само як і за незаконне позбавлення волі, передбачена ст.146 КК України.
Правоохоронна практика останніх років підтвердила правильність дій законодавців. Так, у 2001р. за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України по ст. 146 КК України було порушено 139 кримінальних справ, у 2002р. – 177, у 2003р. – 205. За неповні три роки відбулось істотне зростання кількості зареєстрованих фактів викрадення людини або незаконного позбавлення волі – майже на 48%. І хоча, за даними проведеного нами аналізу, злочини, які є предметом даного дисертаційного дослідження, серед усієї зареєстрованої відповідної сукупності складають приблизно третину, є всі підстави вважати, що таке значне зростання реєстрації обумовлено саме кількістю вчинених викрадень людини. Реальна картина представляється ще гіршою, адже значна частина даних злочинів з різних причин не реєструється або штучно охоплюється складами таких злочинів як бандитизм, вимагання, умисне вбивство тощо.
Значні труднощі виникають також із судовим розглядом та вирішенням справ про викрадення людини. За даними народного депутата України, голови парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією В.Стретовича суди виносять рішення лише по кожній десятій справі цієї категорії. За даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України протягом двох років судами повернуто на додаткове розслідування 194 кримінальні справи.
Серед головних причин ситуації, що склалась, слід назвати недосконалість проведення досудового слідства, через що переважна більшість порушених кримінальних справ за ознаками викрадення людини органами досудового слідства не закінчується. Сприяють цьому також нерівномірна розповсюдженість викрадень людини по регіонах держави; складності із виявленням даних злочинів та встановленням їх ознак, а також подальшим розкриттям та розслідуванням; відсутність науково обґрунтованих методичних рекомендацій з цього приводу.
Таким чином, аналіз сучасної практики оперативно-розшукової та судово-слідчої діяльності дозволяє вести мову про незадовільну якість розкриття, розслідування та попередження викрадень людей. Певним чином, цей факт відображає високий рівень професіоналізму злочинців, що викрадають людей, але так само свідчить і про наявність серйозних недоліків у діяльності, спрямованій на боротьбу з даними злочинами.
Значні труднощі, що виникають у роботі правоохоронних органів, певною мірою обумовлені також і недостатньою розробленістю в криміналістичній теорії комплексу організаційних, процесуальних і тактичних питань, що відносяться до розслідування та попередження викрадень людей, вчинюваних із корисливих мотивів, адже переважна більшість злочинів цього виду вчиняється саме за такої мотивації.
Проблеми розслідування та попередження окремих видів злочинів традиційно розглядаються в рамках окремих криміналістичних методик, які останнім часом зазнали відчутного якісного та кількісного росту. Зокрема, на цій ниві плідно працювали і працюють такі відомі вітчизняні та закордонні правознавці як В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, Л.Г. Відонов, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.І. Гаєнко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.Г. Лукашевіч, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, М.О. Селіванов, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та багато інших.
Безпосередньо проблеми боротьби з викраденнями людей, в тому числі за допомогою криміналістичних засобів і методів, досліджені в роботах Р.А. Адельханяна, А.І. Дворкіна, В.О. Жбанкова, І.М. Колошко, О.Н. Коршуновой, В.М. Пучніна, О.С. Саінчина та деяких інших вчених, що в той же час ніяким чином не принижує актуальність теми дисертаційного дослідження, а навпаки, свідчить про існування цілого пласту не вирішених науково-прикладних проблем. Певна їх сукупність, пов’язана з актуалізованою нами вище проблематикою, в сучасній українській криміналістичній науці залишилась поза увагою науковців і відповідно не була досліджена, що в свою чергу обумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Слідча та судова практика свідчать, що боротьба зі злочинністю може бути ефективною лише за умови подальшого вдосконалення методів і методик розслідування окремих видів злочинів з урахуванням основоположних і новітніх надбань, досягнень та розробок вітчизняної та закордонної криміналістики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ. Її проблематика витримана в руслі вимог п.21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001—2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376 та пп. 2.1., 4.2. Плану основних організаційно-практичних заходів МВС України щодо реалізації вимог Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженого наказом МВС України № 129 від 21 лютого 2001 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження на основі теоретичних положень криміналістики, вивчення, аналізу та узагальнення судово-слідчої практики криміналістичних проблем розслідування та попередження викрадення людини, вчинюваного з корисливих мотивів. Для її досягнення було поставлено і вирішено такі взаємопов’язані завдання:
1. Вивчити стан розробки досліджуваної проблеми в юридичній літературі, науково оцінити існуючі теоретичні концепції та позиції науковців через призму пріоритетів розбудови соціальної правової держави в Україні.
2. Проаналізувати зміст кримінально-правової характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.
3. На підставі вивчення матеріалів кримінальних справ про відповідні злочинні діяння, опублікованої слідчої практики, даних інтерв’ювання і анкетування слідчих прокуратури та оперативних працівників МВС і СБУ визначити особливості криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, та встановити залежностей між її елементами.
4. Провести деталізований аналіз проблем початкового етапу розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.
5. Дослідити специфіку діяльності щодо порушення кримінальної справи та систематизувати комплекс обставин, які підлягають встановленню по даним кримінальним справам.
6. Здійснити типізацію слідчих ситуацій початкового етапу розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, розробити комплекси типових версій та програми розслідування відповідно до визначених напрямків і тактичних завдань.
7. Встановити специфіку проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.
8. За результатами дослідження розробити комплекси наукових криміналістичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення практики розкриття, розслідування і попередження викрадень людини.
Об’єктом наукового дослідження є механізм вчинення злочинів, передбачених складом ст. 146 КК України, а також діяльність правоохоронних органів із розкриття, розслідування та попередження відповідних злочинних діянь.
Предметом дослідження виступають окремі елементи механізму вчинення викрадення людини з корисливих мотивів у взаємозв’язку, а також організаційно-тактичні засоби, прийоми і методи, спрямовані на удосконалення (оптимізацію) процесів розкриття, розслідування і попередження даного виду злочинів. Крім того, у предмет дослідження входять проблемні (дискусійні) питання сучасної криміналістичної теорії та практики.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи склав діалектичний метод пізнання суспільно-правових явищ, який обумовив застосування кола спеціальних наукових методів дослідження, а саме: історико-правового (дослідження окремих аспектів криміналізації відповідного діяння у ретроспективі), порівняльно-правового (аналіз думок науковців і практиків щодо розглядуваної проблематики, норм матеріального і процесуального права, наукових категорій, визначень та підходів), логіко-юридичного (формулювання висновків з позицій законів формальної логіки), аналізу та синтезу (розробка структури криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, виявлення специфічних ознак окремих елементів, взаємозалежностей та взаємодії між ними, визначення кола обставин, які підлягають встановленню під час розслідування, формулювання висновків з проблемних питань, які висвітлюються в дисертації, тощо), індукції та дедукції (формулювання понять та категоріального апарату дослідження, конструювання версій, виділення типових слідчих ситуація та завдань розслідування), аналогії (встановлення подібностей в окремих сторонах, ознаках, властивостях різних злочинних операцій з викрадення людини, а також методів, прийомів і способів розслідування), статистичного (аналіз та використання даних Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України), моделювання (удосконалення криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, розробка алгоритмів, програм слідчих та інших дій, оптимізація технологій розкриття та розслідування злочинів), соціологічних методів (анкетування, опитування – для вивчення думки практичних працівників з різних проблемних питань, пов’язаних з їх фаховою діяльністю) тощо.
За теоретичну основу дисертаційного дослідження були взяті наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі криміналістики, кримінології, кримінального та кримінально-процесуального права, оперативно-розшукової діяльності, а також інших галузей наукових знань, що стосуються проблем протидії злочинності. В аспекті аналізованої проблеми були розглянуті нормативні акти колишнього СРСР, чинне законодавство й проекти нормативних актів з питань боротьби зі злочинністю України, Росії, Білорусі, країн СНД та далекого зарубіжжя.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають: результати анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури та МВС, оперативних працівників МВС та СБУ, що проводились за спеціально розробленими методиками (загалом опитано 108 осіб); результати узагальнення 102 кримінальних справ, порушених за ознаками ст.146 КК України (порушених безпосередньо за ознаками викрадення людини  51) протягом 2001-2003 рр. прокуратурами 8 областей України, зокрема Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Черкаської та Київської; дані статистичних звітів Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України; узагальнені аналізи відомостей, наведених у різних ЗМІ. При підготовці дисертаційного дослідження використовувався також особистий правоохоронний досвід автора, який працює у системі УБОЗ МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження визначається тим, що з часу проголошення незалежності України вперше на монографічному рівні на базі основних положень теорії криміналістики, методики розслідування окремих видів злочинів, на основі результатів узагальнення судово-слідчої практики проведено комплексне дослідження механізму вчинення викрадення людини з корисливих мотивів.
У дисертації пропонується ряд нових концептуальних у теоретичному плані і важливих з точки зору практичного змісту положень, у тому числі:
1. Вперше розглянуто структуру викрадення людини як органічно цілісну єдність наступних злочинних дій: захоплення та вилучення людини з мікросоціального середовища її перебування, переміщення та утримання в іншому місці; узагальнено та диференційовано систему наукових рекомендацій відповідно до кожної злочинної операції.
2. Розроблено криміналістичну характеристику викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; розглянуто типові ознаки та визначено особливості окремих елементів криміналістичної характеристики (предмет злочинного посягання, способи і механізм вчинення злочину, мотиви викрадення людини і особа злочинця, час, місце і обстановка, знаряддя, засоби і слідова картина злочину).
3. Здійснено класифікацію жертв викрадення людини та проаналізовані їх типові соціально-психологічні риси; визначено низку найбільш типових способів захоплення та вилучення жертви, її переміщення та утримання і подано їх класифікацію; досліджено мотиви і цілі вчинення викрадень людей, а також вивчено особу злочинця; встановлено типові ознаки часу, місця і обстановки викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; охарактеризовано найбільш типові знаряддя і засоби вчинення злочину, а також слідову картину злочину.
4. Визначено особливості порушення кримінальної справи та виявлення ознак викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.
5. Вперше на новій науково-методичній основі розроблено систему обставин, які підлягають встановленню по справах про викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.
6. Дістали подальшого розвитку концептуальні основи виділення типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування; через призму ситуаційного підходу здійснено програмування та наведено комплекси слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
7. Запропоновано систему загальних та окремих версій вчинення викрадення людини та сформульовано рекомендації щодо оптимізації процесів планування розслідування, ефективного розподілу завдань та навантаження між членами слідчо-оперативної групи, забезпечення раціональної взаємодії співробітників.
8. Сформульовано рекомендації щодо проведення, послідовності реалізації та ефективного використання результатів таких слідчих дій як огляд, допит свідків та потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, призначення деяких видів судових експертиз, а також тактичної операції із затримання підозрюваних та звільнення викраденої людини.
9. З позицій сучасної криміналістичної і кримінологічної теорії розглянуто причини та умови вчинення викрадення людини, а також заходи попередження; запропоновано систему криміналістичних рекомендацій щодо удосконалення боротьби з цим негативним соціальним явищем.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації закладено основу для розробки та подальшого вдосконалення методики розслідування викрадення людини. Робота також сприятиме диференціації та інтеграції наукових положень, які стосуються розслідування окремих видів злочинів, пов’язаних з викраденням людини.
Крім того, положення та ідеї дисертації можуть бути використані:
 у законотворчій діяльності шляхом внесення змін до чинного законодавства;
 у практичній діяльності органів досудового слідства з метою удосконалення розкриття, розслідування та попередження названих злочинів, зокрема, встановлення злочинців, ефективне проведення окремих слідчих дій та мінімізацію негативних наслідків вчинення злочину;
 у науковій діяльності вони сприятимуть подальшим науковим дослідженням питань протидії не лише викраденням людини, але й іншим небезпечним формам злочинної діяльності, в тому числі організованої, захисту прав і законних інтересів громадян України від злочинних посягань;
 у навчальному процесі основні положення дисертації можливо використовувати при підготовці навчальних посібників з криміналістики, при викладанні базового курсу „Криміналістика” у юридичних вузах України, при читанні лекцій з криміналістики і відповідних спецкурсів та проведенні практичних занять.
Результати дисертації впроваджені в оперативно-службову діяльність УБОЗ УМВС України в Черкаській, Херсонській та Харківській областях та навчальний процес Національного університету внутрішніх справ.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі криміналістики Національного університету внутрішніх справ, представлена й обговорена на її засіданнях, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення дисертації обговорювались на міжнародних науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми криміналістики” (м. Харків, 2004 р.), „Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства” (м. Луганськ, 2004 р.), „Проблемы предупреждения и борьбы с преступностью несовершеннолетних, торговлей людьми и нелегальной миграцией” (м. Кишинів, 2004 р.), другому міжнародному з’їзді кримінологів України (м. Харків, червень 2004 р.), регулярних семінарах слідчих працівників прокуратури та УМВС України в Черкаській області.
Пропозиції та результати наукового дослідження, проведеного особисто автором, були відображені в методичних рекомендаціях щодо підвищення ефективності діяльності слідчих підрозділів. Вони використовуються в практичній діяльності слідчих підрозділів прокуратури та УМВС кількох областей України, а також у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ при викладенні лекційного курсу та проведенні практичних занять з криміналістики, що підтверджується відповідними актами впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в 3 наукових статтях, опублікованих у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України в якості фахових з юридичних дисциплін, та тезах наукової доповіді.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження 211 стор., з яких 183 стор. тексту, 21 стор. списку використаних джерел, який налічує 250 найменувань, та 3 додатків на 7 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється у розробленні основних положень розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. Проведене дослідження, на думку автора, може надалі сприяти розробці окремих положень та удосконаленню в цілому теорії криміналістичної методики, робить певний внесок у практичну діяльність з розслідування названої категорії злочинів та дозволяє сформулювати такі основні висновки по роботі:
1. Викрадення людини як різновид злочинного посягання є відносно новим феноменом для сучасної вітчизняної правозастосовчої практики. Вчинення даного виду злочинів з корисливих мотивів є метаморфічним перетворенням складних і суперечливих за змістом, неоднозначних за наслідками процесів побудови ринкової економіки на ґрунті планово-організаційного управління, докорінної зміни суспільних відносин і розбалансування соціального механізму. Воно характеризується особливою суспільною небезпечністю, яка проявляється у крайніх формах зневаги до людського життя, здоров’я, честі та гідності людини.
Реалії судово-слідчої практики свідчать про існування цілого пласту не вирішених проблем з провадженням досудового слідства та судового розгляду по даній категорії кримінальних справ. Непоодинокими є випадки штучної латенізації викрадення людини під лічиною інших злочинів (вбивства, вимагання, розбійні напади тощо). Це пояснюється не лише організаційно-реєстраційними негараздами, але й тим, що в ході організації розкриття, розслідування і попередження даних злочинів виникає багато труднощів різного характеру.
2. Викрадення людини складається фактично з трьох різних злочинних дій: захоплення та вилучення людини з мікросоціального середовища перебування, її переміщення, а також утримання в іншому місці. Аналіз кримінально-правової характеристики, а також специфіки окремих злочинних дій при вчиненні даного виду злочинів дозволяє стверджувати, що викрадення людини представляє собою органічно цілісну злочинну операцію. Тому, криміналістичні проблеми розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, слід аналізувати диференційовано, по кожній зі злочинних дій окремо, одночасно, інтегруючи встановлені закономірності в єдине інформаційне поле криміналістичних рекомендацій із розслідування та попередження відповідного виду злочинів. Керуючись цим, нами було прийнято рішення про здійснення аналізу елементів криміналістичної характеристики, особливо способів приготування, вчинення і приховування злочинів, відповідно до кожної злочинної дії, спрямованої на викрадення людини.
3. Розглянуто криміналістичну характеристику викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, виявлені найбільш типові її елементи: предмет і об’єкт злочинного посягання, способи і механізм, мотив, ціль та особа злочинця, час, місце і обстановка, знаряддя, засоби і слідова картина вчинення злочинів даного виду. Розглянуто проблемні та дискусійні питання, які виникають при конструюванні та наповненні змістом криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.
4. Здійснено класифікацію жертв викрадення людини та проаналізовані їх типові соціально-психологічні риси; визначені способи і механізм вчинення злочину, окремо розглянуті способи захоплення та вилучення жертви, її переміщення та утримання; досліджені мотиви і цілі вчинення викрадень людей, а також вивчена особа злочинця; встановлені типові ознаки часу, місця і обстановки викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; охарактеризовані найбільш типові знаряддя і засоби вчинення злочину, а також слідова картина злочину. Крім того, простежені та проаналізовані кореляційні взаємозв’язки між окремими елементами, а саме, між способом вчинення злочину та особою потерпілого; між часом і місцем вчинення злочину; між обстановкою і способом викрадення людини тощо.
5. Враховуючи принципову тезу про те, що виявлення ознак злочину є необхідною передумовою порушення відповідної кримінальної справи, визначено особливості діяльності, спрямованої на виявлення ознак викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів (конспіративність перевірки інформації про захоплення людини, деталізація даних та відомостей про місце утримання та висунуті підозрюваними вимоги, створення слідчо-оперативної групи для проведення розслідування та штабу з метою координації дій, спрямованих на визволення потерпілого та затримання підозрюваних, тощо). Крім того, визначені комплекси перевірочних заходів, невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які є типовими для даного етапу розслідування.
6. Обґрунтована необхідність застосування нового методичного підходу до визначення та систематизації обставин, які підлягають встановленню по справах про викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, на основі поєднання предмета доказування та ознак складу відповідного злочину. Враховуючи це, були виявлені та проаналізовані наступні групи обставин: обставини, пов’язані з подією злочину та іншими елементами об’єктивної сторони (подія злочину, місце і межі злочину, час, термін і спосіб виконання кожної злочинної дії тощо); обставини, пов’язані з об’єктом і предметом злочинного посягання, а також ті, що характеризують розмір завданої шкоди (кількість викрадених осіб, дані про них, розмір та характер матеріальної шкоди, інші тяжкі наслідки тощо); обставини, пов’язані з суб’єктом, суб’єктивною стороною та особою обвинуваченого (кількість осіб, що брали участь у реалізації кожного з етапів; їх роль у злочинній операції в цілому; наявність та характер вимог, мотив вчинення злочину тощо); обставини, які сприяли вчиненню злочину (причини та умови вчинення злочину; інші фактори).
7. Досліджено наукові основи та визначено підстави виділення груп типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. Цими підставами є: 1) джерела надходження інформації в правоохоронні органи про викрадення людини; 2) факт виконання або невиконання вимог злочинців і, як результат, звільнення чи не звільнення викраденої особи; 3) обсяг відомостей про злочинців, що вчинили викрадення людини; 4) ступінь поінформованості про вимоги злочинців; 5) результати затримання злочинців, які вчинили викрадення людини, при виконанні їх вимог. Крім того, розроблені системи тактичних завдань та запропоновані прикладні програми слідчих дій та оперативно-розшукових заходів по кожній з наведених ситуацій розслідування, а також комплекси методичних рекомендацій щодо оптимізації відповідних процесів та підвищення ефективності використання їх результатів у практичній діяльності органів досудового слідства.
8. За різними підставами відповідно до основних груп типових слідчих ситуацій виділено та проаналізовано комплекси типових версій про викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. На їх основі визначені основні напрямки та особливості планування розслідування.
9. Вперше визначені найбільш доцільні та ефективні слідчі дії початкового етапу розслідування. Досліджена специфіка організації та проведення слідчого огляду, допиту свідків та потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, призначення деяких видів судових експертиз, а також тактичної операції із затримання підозрюваних та звільнення викраденої людини. Сформульовано низку науково-методичних прикладних рекомендацій щодо раціональної послідовності реалізації та оптимального використання отриманих результатів у слідчій діяльності.
10. Розглянуто криміналістичні аспекти попередження викрадення людини з корисливих мотивів. Комплекс причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів даного виду, розділено на певні групи відповідно до їх природи та суті. Наведені найефективніші попереджувальні заходи впливу на негативні фактори і чинники, які детермінують викрадення людей. Розроблені комплекси методичних рекомендацій, спрямованих на усунення виявлених недоліків у правозастосовчій і попереджувальній діяльності правоохоронних органів України.
Рекомендації та висновки даного дисертаційного дослідження визначають його практичну спрямованість і можуть бути використані у діяльності слідчих, оперативних співробітників правоохоронних органів, а також впроваджені у навчальний процес при вивченні курсу криміналістики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов. / Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р.С.Белкина. – Изд-во НОРМА. – М., 2000. – 990 с.
2. Адельханян Р.А. Расследование похищеня человека. 2-е изд., испр. и доп. – М.: МЗ Пресс, 2003. – 212 с.
3. Акутаев Р.М., Гаджиэменов Б.А. Некоторые аспекты криминологической характеристики похищения граждан // Государство и право. – 2000. – № 2. – С. 58-63.
4. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
5. Аленин Ю.П. О структуре методики расследования преступлений // Юридична освіта і правова держава. – Одеса: Астропринт, 1997.  С. 246-254.
6. Алиев Х. Борьба с похищениями людей // Законность.–2000. № 6.–С.30-31.
7. Алікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна експертиза в слідчій практиці: Навчальний посібник. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 56 с.
8. Амирбеков К.И. Проблемы эффективности борьбы с похищениями людей // Следователь.  М., 2002.  № 7.  С.24-26.
9. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Романюк Б.В. Кримінальне право України. Особлива частина. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – 292 с.
10. Аналітична довідка про стан правопорядку в Україні та результати боротьби зі злочинністю за 2003 рік до виступа Президента України // Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України. – 2004. – 38 с.
11. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред В.Н.Кудрявцева.  М.: Спарк, 1998. – 214 с.
12. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника.  СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2004.  366 с.
13. Анфиногенова И.А. Современное состояние раскрытия и расследования похищения людей // Западно-Сибирские криминалистические чтения. – Тюмень, 1997. – С. 20-23.
14. Баев А.А., Григорьев В.Н. Организация и тактика первоначальных действий следственных групп при проведении специальной операции по освобождению заложников из летательного аппарата: Учеб. пособие, 2-е изд. — М.: МЦ при ГУК МВД России, 1997.  32 с.
15. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.  368 с.
16. Бахин В.П. Понятие и виды следственной ситуации // Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. – К., 1988. – С. 118-123.
17. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту. Навчальний посібник. – Київ: НВТ „Правник”, 1997. – 67 с.
18. Бахін В.П., Весельський В.К., Маліков Т.С. Поліцейський допит у США (поради допитуючому). Навчальний посібник. – Київ: НВТ „Правник”  НАВСУ, 1997. – 33 с.
19. Бекетов М.Ю. Следователь органов внутренних дел и милиция: взаимодействие при расследовании преступлений / Учебное пособие.  М.: Изд-во „ЩитМ”, 2004.  96 с.
20. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 264 с.
21. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Т.1. Общая теория советской криминалистики. – М.: Академия МВД СССР, 1977. – 340 с.
22. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т. Т.2. – М., 1978.
23. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Т.3.: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М., 1979. – 421 с.
24. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории  к практике. – М., 1988. – 304 с.
25. Белкин Р.С. Общая теория криминалистики. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. – 398 с.
26. Белкин Р.С., Лифшиц Е.М. Тактика следственных действий. – М., 1997. – 176 с.
27. Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т. Т. 2: Частные криминалистические теории. – М., 1997. – 464 с.
28. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М., 1997.  480 с.
29. Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 496 с.
30. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учеб. пособ. для вузов. – 3-е изд., дополненное. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2001. – 837 с.
31. Беляева Н., Орешкина Т. Квалификация преступлений, посягающих на личную свободу человека // Законность. – 1994.  № 11. – С. 14-19.
32. Биленчук П.Д. Криминалистическое прогнозирование поведения обвиняемого на предварительном следствии: Автореферат дис. ...канд. юрид. наук (12.00.09). – Киев, 1983. – 16 с.
33. Богинский В.Е. Система тактических приемов допроса подозреваемого: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09). – Харьков: Харьковский юридический институт имени Ф.Э.Дзержинского, 1980. – 17 с.
34. Бокариус Н.С. Первоначальный наружный осмотр трупа при милицейском и розыскном дознании. – Харьков: Издание милиции и уголовного розыска Н.К.В.Д. У.С.С.Р., 1925. – 540 с.
35. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „Консум”, 1995. – 104 с.
36. Бородич А.А. Задержание в системе тактических операций при расследовании групповых преступлений // Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. – Омск, 1983. – С. 67-74.
37. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М. : Юрид. лит., 1963. – 274 с.
38. Будіянський М.Ф. Кримінальна психологія: Навч. посібн. / Одеськ. нац. юрид. академія. – Одеса: Фенікс, 2003. – 229 с.
39. Вандышев В.В. Теоретические и практические аспекты криминалистики и виктимологии: Автореф. дисс. … д.ю.н. (12.00.09).  М., 1995. – 37 с.
40. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 144 с.
41. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. – М.: ЛэксЭст, 2002. – 76 с.
42. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
43. Веліканов С.В. Класифікація слідчих ситуацій в криміналістичній методиці: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2002. – 19 с.
44. Вертузаев М.С., Жариков Ю.Ф. Судебная акустика. Теоретические основы и экспертная практика: Науч.-практ. пособие.–К.: РИО МВД Украины, 1992. – 112с.
45. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Монографія. – Київ: НВТ „Правник” – НАВСУ, 1999. – 126 с.
46. Вещественные доказательства: Информационные технологии процессуального доказывания / Под общей ред. д.ю.н., проф. В.Я. Колдина. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 768 с.
47. Взаимодействие милиции и населения: к итогам харьковского эксперимента.  Х.: Нац. ун-т внутр. дел, 2003.  288 с.
48. Видонов Л.Г. Использование аналоговых схем при выдвижении версий о лицах, совершивших умышленные убийства // Вопросы совершенствования деятельности прокуроров-криминалистов. – М., 1976. – С. 72-85.
49. Видонов Л.Г. Криминалистические характеристики жертв убийства и их значение для построения версий о преступнике // Криминалистическая виктимология (вопросы теории и практики). Сб. науч. трудов / Иркутский гос. университет, 1980. – С. 53-60.
50. Вісник Верховного Суду України.  № 1 (23). – 2003. – 65 с.
51. Возгрин И.А. Принципы методики расследования отдельных видов преступлений: Учебное пособие. – Л., 1977. – 80 с.
52. Возгрин И.А. Криминалистическая методика расследования преступлений.  Минск: Вышэйш. шк., 1983.  215 с.
53. Возгрин И.А. Введение в криминалистику: История, основы теории, библиография. – СПб, 2003. – 475 с.
54. Волков А.С. Современное состояние и проблемы борьбы с преступлениями, связанными с похищением человека // Юристъ-Правоведъ.  М., 2001.  №2.  С. 46-50.
55. Волков А.С. Роль тактических операций по установлению обстоятельств похищения человека // Следователь.  М., 2003.  № 1.  С.44-47.
56. Волобуєв А.Ф. Тактика допиту: Лекція.  Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – 28 с.
57. Волобуев А.Ф. Розслідування і попередження розкрадань майна у сфері підприємництва. Навч. посібник. За ред. проф. О.М.Бандурки. – Х.: „Рубікон”, 2000. – 272 с.
58. Волобуєв А.Ф. Проблеми методики розслідування розкрадань майна у сфері підприємництва. – Харків, 2000. – 336 с.
59. Волобуєв А.Ф. Профілактична діяльність при розслідуванні злочинів у сфері підприємництва // Вісник Університету внутрішніх справ.  № 12.  Ч.1.  2000.  С. 62-69.
60. Волобуєв А.Ф. Наукові основи комплексної методики розслідування корисливих злочинів у сфері підприємництва: Автореф. дис. ...д-ра юрид. наук. – Харків: НЮАУ ім. Я. Мудрого, 2002. – 42 с.
61. Володина О.В. Понятие похищение ребенка и проблемы его ограничения от незаконного лишения свободы и захвата заложников // Злочини проти особистої волі людини: Міжнародний науково-практичний семінар: Зб. матеріалів.  Х., 2002.  С.134-138.
62. Волчецкая Т.С. Криминалистическая ситуалогия: Монография. / Под ред. проф. Н.П. Яблокова.  Москва-Калининград, Калинингр. ун-т.  1997.  248 с.
63. Габибова Г. Отграничение похищения человека от захвата заложника // Законность.  М., 2002.  № 11.  С.49-51.
64. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
65. Гаенко В.И. Расследование хищений государственного или общественного имущества, совершенных путем мошенничества: Дисс. ...канд. юрид. наук 12.00.09 / Харьковский юридический институт. – Харьков, 1983. – 183 с.
66. Герасимов А.Ф. Проблемы обнаружения преступлений // Проблемы уголовного процесса и криминалистики. – Свердловск, 1973. – Вып. 21. – С. 107-120.
67. Голіна В.В. Сучасний бандитизм в Україні: стратегія і тактика боротьби: Соціально-правове і кримінологічне дослідження: Реферат наукової роботи. – Харків, 2002. – 17 с.
68. Гриб В.Г. Противодействие организованной преступности: Учебное пособие для вузов / Под ред. А.И.Гурова, В.С.Овчинского. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 94 с.
69. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого органами внутренних дел. – Ташкент, 1989.
70. Гульдан В.В. Основные типы мотивации противоправных действий у психопатических личностей // Вестник Московского университета.  Серия 14. Психология.  1984.  № 1. – С. 31-40.
71. Густов Г.А., Танасевич В.Г. Признаки хищений социалистической собственности // Вопросы совершенствования предварительного следствия. – Л., 1971.
72. Густов Г.А. Програмно-целевой метод организации раскрытия убийств: Конспект лекции. – Л., 1985. – 45 с.
73. Густов Г.А. Програмно-целевой метод организации раскрытия убийств: Учебное пособие.  СПб.  1993.  122 с.
74. Гуткин И.М. Актуальные вопросы уголовно-процессуального задержания.  М.: Академия МВД СССР, 1980. – 89 с.
75. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 19 с.
76. Дворкин А.И., Самойлов Ю.М., Исаенко В.Н., Ризаев А.Ш. Расследование похищения человека. – М., 2000. – 112 с.
77. Драпкин Л.Я. Основы теории следственных ситуаций. – Свердловск, 1987. – 168 с.
78. Драпкин Л.Я. Основы криминалистической теории следственных ситуаций: Автореф. … дис. д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1987. – 45 с.
79. Дубовицкая Л.Г., Лузгин И.М. Планирование расследования: Учебное пособие. – М., 1972.
80. Дубровина А.Н. Расследование похищений и подмены ребенка: Лекция. – М.: Академия МВД СССР, 1998. – 51 с.
81. Дугин А.Е. Некоторые особенности похищений женщин с целью вступления в брак // Российский следователь.  М., 2003.  № 5.  С. 19-21.
82. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск: „Вышейшая школа”, 1970. – 392с.
83. Дьяченко А.Ф. Установление факта монтажа в судебно-фонетической экспертизы // Современные проблемы судебной фоноскопической экспертизы. – Х.: Академия правовых наук Украины, Научно-исследовательский институт изучения проблем преступности, 1999. – С. 33 – 42.
84. Жариков Ю.Ф., Орлов Ю.Ф., Бегов Д.Д. Пути создания в криминалистических целях технических систем для определения эмоционального состояния человека // Современные проблемы судебной фоноскопической экспертизы. – Х.: Академия правовых наук Украины, Научно-исследовательский институт изучения проблем преступности, 1999. – С. 59 – 71.
85. Жердев В.А., Комисаров В.И. Расследование серийных корыстно-насильственных преступлений, совершенных организованными группами, на первоначальном этапе. – М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2002. – 160 с.
86. Жбанков В.А. Методика расследования похищений человека: Лекция. – М.: Московский институт внутренних дел, 1995. – 31 с.
87. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Юрид. лит., 1961. – 204 с.
88. Закон і бізнес. - № 12 (636). – 20.03.2004.
89. Здоровко С.Ф. Тактичні операції при розслідуванні вбивств, що вчиняються організованими групами і злочинними організаціями: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2002. – 19 с.
90. Здоровко С.Ф. Типові тактичні операції при розслідуванні вбивств, вчинених організованими злочинними групами: Методичні рекомендації. – Харків, 2002. – 48с.
91. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков: Изд-во „КримАрт”, 1998. – 340 с.
92. Зеленецкий В.С., Куркин Ю.В. Использование в доказывании фонограмм переговоров, записанных техническими средствами // Современные проблемы судебной фоноскопической экспертизы. – Х.: Академия правовых наук Украины, Научно-исследовательский институт изучения проблем преступности, 1999. – С. 72-77.
93. Зорин Г.А. Криминалистическая методология. – Минск: Амалфея, 2000. – 608 с.
94. Зорин Г.А. Руководство по тактике допроса. Учебно-методическое пособие. – М.: ООО Изд-во „Юрлитинформ”, 2001. – 320 с.
95. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления // Криминалистика / Под ред. проф. Р.С.Белкина и проф. И.М.Лузгина. – Т.1. – М., 1978. – С. 57-75.
96. Иванова В.В. Преступное насилие: Учебное пособие для ВУЗов. – М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. – 83 с.
97. Ишигеев В.С. Обстановка совершения преступления как элемент его криминалистической характеристики: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук (12.00.09).  СПб, 1996. – 17 с.
98. Ищенко Е.П. Алгоритмизация первоначального этапа расследования преступлений: Автореф. дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.09. – М., 1990. – 45 с.
99. Как избежать похищения, или несколько советов потенциальным жертвам киднепинга // Человек и закон. – 2000.  № 2. – С. 56.
100. Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1982. – 111 с.
101. Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1992. – 175 с.
102. Карев Д.С., Савгирова Н.М. Возбуждение и расследование уголовных дел. – М., 1967.
103. Карпец И.И. Проблема преступности.  М.: Юрид.лит., 1969.  168 с.
104. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: Автореф. дис. …д-ра юрид. наук. – Харьков, 1967. – 28 с.
105. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. Текст лекции. – Харьков, 1976. – 28 с.
106. Колесниченко А.Н. Криминалистическая характеристика преступлений // Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. – К., 1988.
107. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений: Учеб. пособие. – Харьков, 1985. – 92 с.
108. Колмаков В.П. Следственный осмотр. – М.: Юрид. лит., 1969. – 196 с.
109. Комарков В.С. Тактика допроса. – ИО „Вища школа”, Изд-во при Харьк. Ун-те, 1975. – 64 с.
110. Комарков В.С. Тактика допроса. Учебное пособие. – Харьков, 1976. – 66 с.
111. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. – Харьков: «Вища школа», 1978. – 143 с.
112. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – К.: РИО МВД УССР, 1978. – 112 с.
113. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология. – Харьков: Консум, 1999. – 157 с.
114. Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. – Харьков: Консум, 2000. – 176 с.
115. Коновалова В.О. Вбивство: мистецтво розслідування: Монографія. – Харків: Факт, 2001. – 311 с.
116. Коновалов Е.Ф. Осмотр места происшествия (состояние и перспективы развития). – Минск: Минская Высшая школа МВД СССР, 1987. – 44 с.
117. Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України.  К., 1996.  117 с.
118. Корецкий Д.А. Пособина Т.А. Современный бандитизм: Криминологическая характеристика и меры предупреждения.  СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004.  241 с.
119. Коржанський М.Й. Уголовне право Украины. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – 336 с.
120. Корж В.П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности: Монография. – Харьков: Издательство Нац. ун-та внутр. дел, 2002. – 412 с.
121. Коршунова О.Н., Овчинникова Г.В. Расследование похищения людей и захвата заложников. Уголовно-правовые и криминалистические вопросы. – СПб., 1997. – 186 с.
122. Кривошеев А.С. Изучение личности обвиняемого в процессе расследования.  М.: Юрид. литература, 1971.  80 с.
123. Криминалистика: Учеб. для вузов / И.Ф.Герасимов, Л.Я.Драпкин, Е.П.Ищенко и др.; Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я.Драпкина. – М.: Высшая школа, 1994. – 528 с.
124. Криминалистика / Под ред. д.ю.н., проф. В.А.Образцова. – М.: Юрист, 1995. – 592 с.
125. Криминалистика / Под ред. Н.П.Яблокова. – М.: Юристъ, 1999. – 717 с.
126. Криминалистика / Под ред. А.Г.Филиппова. – М., 2000. – 352 с.
127. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений: Учебник для студентов юрид. вузов и факультетов / Под ред. В.Ю.Шепітько. – Х.: „Одиссей”, 2001. – 528 с.
128. Криміналістика / За ред. проф. В.Ю. Шепітько. – Київ: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. – 684 с.
129. Кримінальний кодекс України: Офіц. вид. – Київ: Вид. Дім «Ін Юре», 2001. – 336 с.
130. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін.; За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
131. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. вищ. закл. освіти / М.І.Бажанов, В.Я.Тацій, В.В.Сташис, І.О.Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Юрінком Інтрер; Х.: Право, 2003. – 496 с.
132. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. вид. – Київ: Вид. Дім “Ін Юре”, 2003. – 416 с.
133. Кузнецова Н.Ф. Избранные труды / Предисловие академика В.Н.Кудрявцева.  СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003.  834 с.
134. Курс криминалистики. Особенная часть. Т.1. Методики расследования насильственных и корыстно-насильственных преступлений / Отв. ред. В.Е.Корноухов. – М.: Юристъ, 2001. – 634 с.
135. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник; У 2 кн. / О.М.Джужа, П.П.Михайленко, О.Г.Кулик та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
136. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении / Г.Н.Борзенков, В.С.Комиссаров, Н.Е.Крынова и др. / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой и И.М.Тяжковой. – М. : Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 596 с.
137. Кустов А.М. Теоретические основы криминалистического учения о механизме преступления / Под ред. Заслуженного деятеля науки России, доктора юридических наук, прфессора Белкина Р.С. – М.: Академия МВД России, 1997. – 227 с.
138. Ларин А.М. Структура института возбуждения уголовного дела // Советское государство и право. – 1978.  №5.
139. Леви А.А., Пичкалева Г.И., Селиванов Н.А. Получение и проверка показаний следователем. Справочник. – М.: Юрид. лит., 1987. – 112 с.
140. Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів: Монографія. – Херсон: „Олді-плюс”, 2003. – 312 с.
141. Литвинов А.Н., Степанюк Р.Л. Прогнозирование и планирование в криминалистике / Под общей редакцией канд. юрид. наук, доц. В.И.Гаенко. – М.: „Юркнига”, 2004. – 160 с.
142. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. Предисловие академика РАН В.Н.Кудрявцева.  М.: Издательство НОРМА, 1999.  516 с.
143. Лысенко В.В. Расследование вымогательств. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1996. – 155 с.
144. Мандрик Л.И. Роль и значение следов биологического происхождения в расследовании преступлений // Вопросы криминологии, криминалистики и судебной экспертизы. – Минск, 1992. – Вып. 9. – С. 98-102.
145. Мартыненко Н.Э. Похищение человека: уголовно-правовые и криминологические аспекты: Автореф. дис. … канд. юрид. наук (12.00.08). – М., 1994. – 16 с.
146. Матусовский Г.А., Суснов В.П. Вопросы выявления хищений социалистического имущества // Выявления скрытых хищений средствами экономического анализа, а также путем совершенствования деятельности контрольно-ревизионных аппаратов: Сб. науч. тр.М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1976. – С. 38-40.
147. Матусовский Г.А., Рудников А.Л. Криминалистическая систематизация признаков хищений // Расследование хищений государственного имущества (проблемы тактики и методики). – Харьков: Вища шк., 1987. – с. 27-33.
148. Мирский Д.Я. Правовая природа задержания лиц, подозреваемых в совершении преступления // Труды Иркутского ун-та. – Вып. 8.  Ч. 4.  Иркутск, 1969. – С. 290-302.
149. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов, 1975.
150. Можар И.М. Пути повышения эффективности использования заключения судебного эксперта в уголовном и гражданском судопроизводстве // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1980. – Вып. 20. – С. 38-41.
151. Настільна книга слідчого [Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів] / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 720 с.
152. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: Форум, 2001. – Ч.2. – 942 с.
153. Николайчук И.А. Сокрытие преступления как форма противодействия расследованию. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2000. – 160 с.
154. Новий словник української мови / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Вид. „Аконіт”, 1998. – Т.4. – 941 с.
155. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 208 с.
156. Облаков А.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений и криминалистические ситуации: Учебное пособие. – Хабаровск, 1985. – 88 с.
157. Облаков А.Ф. Некоторые вопросы теории и практики задержания подозреваемых в совершении преступлений // Проблемы предварительного следствия и раскрытия преступлений в деятельности органов внутренних дел. – Хабаровск, 1989. – С. 65-72.
158. Образцов В.А. Криминалистическая классификация преступлений. – Красноярск. – Изд-во Красноярского ун-та, 1988. – 176 с.
159. Осмотр места происшествия / Авт. кол.: А.Н.Васильев, А.Р.Ратинов, Н.А.Селиванов и др. – М.: Юрид. лит., 1960. – 379 с.
160. Осмотр места происшествия: (Справочник следователя). – М.: Юрид. лит., 1979. – 223 с.
161. Осмотр места происшествия: Практическое пособие / Под ред. А.И.Дворкина. – М.: Юристь, 2001. – 336 с.
162. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Учебное пособие. – Харьковский юридический институт. – Харьков, 1984. – 112 с.
163. Переверза О.Я. Формування неправдивих показань, система тактичних прийомів їх виявлення та подолання: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09). – Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2000. – 19 с.
164. Петровский В.Г. Организационные и тактические основы проведения оперативно-розыскных мероприятий и следственных действий при задержании подозреваемого: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук (12.00.09). – М.: Академия управления МВД России, 1999. – 19 с.
165. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. – М.: Наука, 1989. – 252 с.
166. Платонов А.Н. Расследование преступлений, связанных с похищением человека // Прокурорская и следственная практика.М., 2001.№ 3-4.  С.148-155.
167. Полубинский В.И. Правовые основы учения о жертве преступления. – Горький, 1979. – 117 с.
168. Порубов Н.И. Логика допроса // Проблемы криминалистической тактики. Труды Омской высшей школы милиции. – Вып. 16. – Омск, 1973. – С. 145-158.
169. Порубов Н.И., Солонец С.А. Эффективность осмотра места происшествия и его роль в раскрытии и расследовании преступлений: Учебное пособие. – Минск: Минская Высшая школа МВД СССР, 1989. – 46 с.
170. Похищения людей, воздушное пиратство и вымогательство // Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1994.  № 6. – С. 4-11.
171. Похищения людей, воздушное пиратство и вымогательство // Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1994.  № 7. – С. 4-10.
172. Похищения людей, воздушное пиратство и вымогательство // Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1994.  № 9. – С. 20-25.
173. Преступления террористической направленности: уголовное преследование на досудебных стадиях / Под научной редакцией О.Н. Коршуновой. – СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2003. – 435 с.
174. Проблемы квалификации похищения человека в новом уголовном законодательстве // Вестн. Тамбов. ун-та. Сер.: Гуманит. науки. – Тамбов, 1998. – Выпуск 4. – С. 66-69.
175. Пучнин В.М. Похищение человека (криминологический аспект исследования): Автореф. дис. …к.ю.н. (12.00.08). – М.: Академия управления МВД России, 1999. – 17 с.
176. Радаев В.В. Криминалистическая характеристика преступлений и ее использование в следственной практике: Лекция. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – 24 с.
177. Разумов Э.А., Молибога Н.П. Осмотр места происшествия. – К.: РИО МВД Украины, 1994. – 672 с.
178. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей.  М.: ООО Изд-во „Юрлитинформ”, 2001. – 352 с.
179. Рахунов Р.Д. Свидетельские показания в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1955. – 163 с.
180. Расследование бандитизма. Методическое пособие. – М.: Издательство „Приоритет”, 2000. – 176 с.
181. Резепкин О.Ю. Уголовная ответственность за посягательства на физическую свободу человека за рубежом // Закон и право.  М., 2003.  №1.  С.63-67.
182. Резепкин О.Ю. Особенности квалификации преступлений, посягающих на свободу человека // Закон и право.  М., 2003. № 2.  С.28-31.
183. Рибальський О.В., Жаріков Ю.Ф. Деякі проблеми фоноскопічної експертизи при застосуванні сучасних засобів звукозапису при провденні оперативно-розшукових заходів та слідих дій // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України. – Наукове видання / За ред. проф. В.Л.Регульського. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. – С. 239-241.
184. Ривман Д.В. Криминальная виктимология. Учебник для вузов. – СПб,: Питер, 2001. – 304 с.
185. Ручкин В.А. Оружие и следы его применения. Криминалистическое учение. – М.: Изд-во „Юрлитинформ”, 2003. – 352 с.
186. Саінчин О.С. Особливості початкового етапу розкриття вбивств, виконаних на замовлення: Навчальний посібник. –Одеса: Юридична література, 2002. – 160с.
187. Саінчин О.С. Вбивства на замовлення (кримінально-правовий, криміналістичний і кримінологічний аспекти): Монографія. – Одеса: Юридична література, 2003. – 248 с.
188. Саинчин А.С. Основы раскрытия некоторых видов умышленных убийств: криминалистический анализ: Монография.  Одесса: Юридическая литература, 2004.  304 с.
189. Салтевський М.В., Лукашевич В.Г., Глібко В.М. Навчально-довідковий посібник з криміналістики. – К., 1994. – 180 с.
190. Салтевський М.В. Криміналістика. Навчально-довідковий посібник. – К.: 1996.  159 с.
191. Салтевский М.В. Криминалистика в современном изложении юристов. Учебное и практическое пособие. – Харьков: „Рубикон”, 1997. – 430 с.
192. Салтевський М.В. Криміналістика: Підручник: У 2-ч. Ч.2. – Харків: Консум, 2001. – 528 с.
193. Сафронов С.О. Методика розслідування умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень: Науково-практичний посібник. – Харків, 2003. – 175 с.
194. Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агрессии. – М.: Смысл, 2003. – 300 с.
195. Седова Т.А. Значение криминалистической характеристики для разработки программ расследования // Теоретические проблемы программирования процесса расследования преступлений. – Свердловск, 1989. – С. 37-44.
196. Селиванов Н.А. Криминалистические характеристики преступлений и следственные ситуации в методике расследования // Соц. законность.  № 2. – 1977. – С. 56-59.
197. Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий. – М.: Юрид. лит., 1982. – 152 с.
198. Селье Г. Некоторые аспекты учения о стрессе // Природа.  № 1. – 1970. – С.21-29.
199. Сидоров А.С. Задержание подозреваемых / Первоначальный этап расследования убийств, совершаемых на железнодорожном транспорте. – М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”. – 179 с.
200. Синенко С.А. Участие потерпевшего в расследовании преступлений: Автореф. дисс. ...к.ю.н. (12.00.09). – Владивосток: Дальневосточный государственный университет, 2001. – 26 с.
201. Ситковская О.Д., Конышева Л.П., Коченов М.М. Новые направления судебно-психологической экспертизы: Справочное пособие. – М.: ООО Юрлитинформ, 2000. – 160 с.
20