ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………..... 3
РОЗДІЛ 1
ЮРИДИЧНІ ФАКТИ ЯК ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА КАТЕГОРІЯ ……………………....
1.1. Поняття та ознаки юридичних фактів в кримінальному процесі… 11
1.2. Юридичні факти та кримінально-процесуальний механізм правового регулювання ……………………………………………………..
1.3. Функції кримінально-процесуальних юридичних фактів ……….. 49
Висновки до розділу 1 …………………………………………………... 60
РОЗДІЛ 2
КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ

2.1. Підстави класифікації юридичних фактів у кримінальному процесі
2.2. Кримінально-процесуальні акти та фактичні склади в кримінальному судочинстві ………………………………………………...
2.3. Оціночні юридичні факти в кримінальному процесі …………….. 92
Висновки до розділу 2 …………………………………………………... 113
РОЗДІЛ 3
ВПЛИВ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ НА СТАН ТА ДИНАМІКУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
3.1. Фактична система кримінального процесу ……………………….. 117
3.2. Встановлення юридичних фактів у кримінальному судочинстві… 148
Висновки до розділу 3 …………………………………………………... 167
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………... 181
ДОДАТКИ …………………………………………………………………… 199

Список литературы

ВИСНОВКИ

У Висновках роботи викладено підсумки здійсненного дослідження, наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення поняття кримінально-процесуальних юридичних фактів, встановлення їх правового характеру, значення та галузевих ознак, а також сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.
До найбільш вагомих теоретичних висновків цього дослідження належать:
1. Визначення юридичних фактів у кримінальному судочинстві як передбачених нормами кримінально-процесуального права конкретних соціальних обставин, що встановлюються в межах певної кримінально-процесуальної форми, з якими пов’язується виникнення встановлених вказаними нормами правових наслідків, у тому числі виникнення, зміни, призупинення, припинення або відновлення процесуальних правовідносин, набуття учасниками кримінально-процесуальної діяльності процесуальної правосуб’єктності.
2. Доповнення переліку ознак юридичних фактів в кримінальному процесі України такими галузевими рисами: а) визначеність нормами кримінально-процесуального права; б) подвійний характер змісту, у зв’язку з включенням до нього разом з власне процесуальними фактами й фактів матеріально-правового характеру; в) невід’ємність від встановленої кримінально-процесуальним законом кримінально-процесуальної форми; г) необхідність повного, своєчасного та достовірного встановлення юридичних фактів у передбаченій законом процедурно-процесуальній формі.
3. Висновок, що юридичні факти не можуть розглядатися як структурні елементи кримінально-процесуальних правовідносин, тому що належать до іншого системного утворення, яке має з правовідносинами структурно-функціональні зв’язки – механізму кримінально-процесуального регулювання, а також виконують самостійні функції в межах зазначеного механізму.
4. Виділення трьох рівнів функцій, що виконують юридичні факти в механізмі кримінально-процесуального регулювання, а відповідно, і трьох груп функцій: а) основні функції, що пов’язані із забезпеченням виникнення, зміни та припинення правовідносин, або встановленням, обмеженням чи припиненням правосуб’єктності учасника кримінально-процесуальної діяльності; б) додаткові функції, які реалізуються юридичними фактами в цілому в механізмі кримінально-процесуального регулювання; в) спеціальні функції, які виявляють взаємодію юридичних фактів у фактичних складах (правопороджуюча, правоперешкоджаюча, правоприпиняюча та правовідновлююча) або у фактичній системі, як більш якісно і кількісно організованому об’єднанні юридичних фактів.
5. Виділення у структурі кримінально-процесуальних фактичних складів різнопорядкових елементів: причин (підстав), умов та приводів, що у сукупності спричиняють певні правові наслідки.
6. Висновок про те, що юридичні факти у кримінальному процесі являють собою фактичну систему, генетично пов’язану з кримінально-правовою, адміністративно-процедурною (в частині оперативно-розшукової та розшукової діяльності) та кримінально-виконавчою (виконавчою) фактичними системами, та, зважаючи на особливий характер процесу, охоплюють два види фактів: матеріально-правові та процесуальні. Кримінально-процесуальну фактичну систему можна визначити як структурно організовану сукупність взаємопов’язаних юридичних фактів та фактичних складів, визначених нормами кримінально-процесуального права, які чинні на даний час.
7. Узагальнення причин відхилення правозастосувачами від правової моделі юридичного факту (гіпотези процесуальної норми), до яких належать: а) колізійне визначення правової моделі юридичних фактів (гіпотези норми права) різними за юридичною силою або галузевою належністю джерелами права; б) відсутність санкції не лише за порушення диспозиції, але й за невстановлення юридичних фактів, що входять до гіпотези процесуальної норми; в) неналежний рівень правової культури правозастосувачів. Відхилення від правової моделі юридичного факту має як наслідок порушення правової певності як елементу принципу верховенства права та порушення права фізичних та юридичний осіб на ефективний правовий захист.
8. Уніфікація процесуальної форми встановлення юридичних фактів, яке повинно здійснюватися в кримінальному судочинстві лише шляхом доказування та мати на меті достовірне або ймовірне знання (в залежності від приписів процесуальних норм). Для посилення достовірності встановлення вказаних фактичних обставин в кримінальному судочинстві доцільно розширити застосування відповідних технічних засобів.
Найбільш важливі пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства України:
1. Пропонується конкретизувати підстави та умови постадійного переходу провадження у кримінальній справі шляхом визначення точних строків для повідомлення особами, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа, учасників процесу про прийняті підсумкові рішення у стадії (особливо в досудових стадіях). Перехід справи в іншу стадію має бути можливим за умови підтвердження отримання вказаного повідомлення (або копії рішення) та закінчення строку на оскарження підсумкового рішення. Крім того, обґрунтовується необхідність призначення справи до судового розгляду у випадку, коли вона надійшла з постановою слідчого про вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а суддя під час попереднього розгляду не знайшов підстав для закриття справи за п.п. 5–11 ст. 6 КПК України, або повернення її прокуророві, або на додаткове розслідування чи спрямування за підсудністю.
2. Обґрунтовується незаконність висновку Пленуму Верховного Суду України про можливість допуску до участі у справі як захисників інших фахівців у галузі права лише за умови існування відповідного закону про правову допомогу.
3. Пропонується нормативно закріпити оскарження постанов про порушення кримінальної справи щодо певної особи за таких умов: а) особа, щодо якої порушується кримінальна справа, повинна бути повідомлена про прийняття вказаного процесуального рішення з врученням їй копії постанови; б) зазначена особа з моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи повинна набути статусу підозрюваної; в) з метою захисту прав зазначеної особи їй має бути надано можливість дати показання як підозрюваного або відмовитися від дачі показань; г) для оскарження постанови про порушення щодо певної особи кримінальної справи повинен бути встановлений певний строк; д) перевірка судом постанови повинна здійснюватися за таких підстав: існування на момент порушення справи приводів, передбачених ч. 1 ст. 94 КПК; існування на момент порушення справи достатнього обсягу фактичних даних, що вказували б на наявність ознак злочину (ч. 2 ст. 94 КПК); компетентність особи, яка прийняла рішення про порушення кримінальної справи та дотримання нею встановленого для цього порядку (ст. 98 КПК); е) повноваження суду з розгляду скарги повинно обмежуватися прийняттям рішення або про залишення скарги без задоволення, або про скасування постанови про порушення кримінальної справи та повернення скарги прокурору для проведення додаткової перевірки.
Зазначені доповнення відповідали б і проекту КПК (реєстр. № 0952 від 25.05.2006 р.), в якому підозрюваним визнається особа „за наявності однієї із таких підстав: 1) порушення стосовно неї провадження у кримінальній справі; 2) процесуальне оформлення її затримання відповідним протоколом; 3) застосування відносно неї запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченого” (ст. 45 проекту ).
4. Обґрунтовується необхідність більш широкого використання в КПК Україні процесуальних норм з бланкетними елементами (гіпотезами, диспозиціями, санкціями), що дозволить запобігти колізії норм КПК і норм спеціальних законів, що регламентують відповідну діяльність. У зв’язку з цим пропонується викласти чч. 3 і 5 ст. 14-1 КПК України у такій редакції:
„Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, зняття інформації з каналів зв’язку та її дослідження, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.
„Розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється відповідно до Закону України „Про банки та банківську діяльність”.
5. Обґрунтовується необхідність виключення з КПК України норм, що стосуються умов та порядку проведення оперативно-розшукових заходів, (ч.ч. 4–5 ст. 14-1, ч. 5 ст. 97 та ін.) оскільки вони повинні встановлюватися законодавством про оперативно-розшукову діяльність. З метою виконання вимог, що ставляться Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. до закону в аспекті дотримання права на повагу до приватного життя (ст. 8 Конвенції), в Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” пропонується передбачити порядок отримання дозволу та проведення дій, що суттєво обмежують конституційні права громадян, уніфікований з процесуальною формою таких слідчих дій, як зняття інформації з каналу зв’язку та дослідження такої інформації. За результатами проведення таких оперативно-розшукових заходів повинен складатися відповідний протокол з відповідними додатками застосування технічних засобів, а відомості, що містяться в них, можуть застосуватися при провадженні у кримінальних справах як докази.
6. Пропонується внести також такі доповнення до КПК України:
• Доповнити ч. 1 ст. 43-1 КПК України пунктом 3 такого змісту:
„3) особа, щодо якої винесено постанову про порушення кримінальної справи.”.
7. Викласти у новій редакції частину другу ст. 98 КПК України такого змісту:
„Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи, яка з моменту винесення постанови вважається підозрюваним.”.
• Доповнити ст. 98 КПК України частинами п’ятою та шостою такого змісту:
„Постанова про порушення кримінальної справи щодо певної особи (частина друга цієї статті) пред’являється з врученням її копії цій особі (підозрюваному) не пізніше двох днів з моменту винесення вказаної постанови і в усякому разі не пізніше дня явки підозрюваного або його приводу. Виклик, пред’явлення постанови про порушення кримінальної справи, вручення її копії та допит підозрюваного провадиться з дотриманням правил, встановлених частинами другою і третьою статті 107, а також статтями 134-140 цього Кодексу.
При пред’явлені підозрюваному постанови про порушення щодо нього кримінальної справи та вручені її копії йому роз’яснюється також право оскаржити вказану постанову в порядку і в строки, встановлені ст. 236-7 цього Кодексу.”.
• Доповнити КПК України ст. 236-7 такого змісту:
„Стаття 336-7. Оскарження до суду постанови про порушення провадження в кримінальній справі та порядок розгляду скарги судом
Постанова органу дізнання, слідчого або прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи оскаржується до місцевого суду за місцем знаходження вказаного органу дізнання, слідчого або прокурора.
Скарга подається підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником протягом десяти діб із моменту одержання ними копії постанови про порушення кримінальної справи щодо вказаного підозрюваного або обвинуваченого.
Скарга на постанову про порушення провадження в кримінальній справі розглядається суддею місцевого суду одноособово.
Суддя призначає скаргу до розгляду не пізніше трьох діб із дня її надходження до суду і надсилає копію скарги прокурору, що виніс оскаржувану постанову, або прокурору, що здійснює нагляд за дотриманням законів органом дізнання або слідчим, що винесли оскаржувану постанову.
Про час розгляду скарги повідомляється прокурор та вказані у частині другій цієї статті підозрюваний, обвинувачений та їх захисник. Їх неявка не перешкоджає розгляду скарги, якщо суд належним чином повідомив кожного з них про день і час розгляду скарги.
У судовому засіданні суддя оголошує скаргу, заслуховує прокурора, пояснення особи, яка подала скаргу, вивчає надані прокурором матеріали попередньої перевірки чи кримінальної справи, які були підставою для її порушення. При цьому суддя перевіряє лише дотримання порядку порушення кримінальної справи, а також наявність приводів і підстав для винесення постанови, не вдаючись в їх оцінку і не розглядаючи та не вирішуючи заздалегідь ті питання, які повинен розглядати та вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті.
За результатами розгляду суддя виносить постанову, якою задовольняє скаргу і скасовує постанову про порушення кримінальної справи або відхиляє скаргу.
Копія постанови судді не пізніше двох днів з моменту її винесення надсилається прокурору та особі, яка подала скаргу.
На постанову судді протягом семи діб може бути подана апеляція особою, стосовно якої порушено кримінальну справу, чи її захисником, прокурором.”.
Вказані доповнення відповідали б і проекту КПК (реєстр. № 0952 від 25.05.2006 р.), в якому підозрюваним визнається особа „за наявності однієї із таких підстав: 1) порушення стосовно неї провадження у кримінальній справі; 2) процесуального оформлення її затримання відповідним протоколом; 3) застосування відносно неї запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченого” (ст. 45 проекту).
Таке вирішення проблеми ґрунтується на таких аргументах.
Обов’язок органа дізнання, слідчого та прокурора повідомляти особу, щодо якої винесено постанову про порушення кримінальної справи випливає з пп. „а” п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4.11.1950 р., відповідно до якого кожен обвинувачений у вчинені кримінального злочину має як мінімум в тому числі право бути негайно і детально повідомленим на зрозумілій йому мові про характер та підстави пред’явленого йому обвинувачення. У зв’язку з тим, що „обвинувачення” в практиці Європейського Суду з прав людини розуміється як автономне поняття, не детерміноване національним законодавством та практикою, це положення може бути застосоване і до рішення про порушення кримінальної справи щодо певної особи. Так на думку коментаторів вказаної Конвенції, заснованої на практиці Європейського Суду з прав людини, кримінальне обвинувачення повинно вважатися існуючим в той момент, коли положення тієї чи іншої особи стає „суттєво порушеним” діями державних органів, заснованих на підозрі проти цієї особи.
При порушені кримінальної справи щодо певної особи орган дізнання, слідчий або прокурор, формулюючи обґрунтовану підозру щодо причетності цієї особи до вчинення злочину (ч. 2 ст. 98 КПК України), отримують повноваження суттєво обмежити право цієї особи на свободу пересування шляхом застосування запобіжного обмеження щодо неї (ст. 98-1 КПК України).
Таким чином, є всі підстави вважати постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи актом обвинувачення у його автономному розумінні Конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950 р.
8. Для усунення порушень прав осіб, щодо яких порушуються кримінальні справи, та для оптимізації кримінально-процесуальної діяльності до прийняття вказаних змін до КПК України потрібно внести відповідні доповнення до Постанови Пленуму Верховного Суду № 1 від 11 лютого 2005 року «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» (далі – постанови № 1).
Серед осіб, які повідомляються про час та місце розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи та пояснення яких може бути заслухано в судовому засіданні потрібно вказати особу, щодо якої порушено кримінальну справу, що і противному випадку може призвести у правозастосовчій практиці до відмови суду у прийняті скарги від зазначеної особи та забезпечення її участі у судовому засіданні з розгляду такої скарги. Тому необхідно окремо вказати, що суди зобов’язані приймати скарги на постанови про порушення кримінальної справи від осіб, щодо яких вони порушені, в тому числі до отримання цими особами статусу підозрюваного або обвинуваченого. Постанову № 1 слід доповнити положеннями про те, що про час та місце повідомляється особа, щодо якої порушено кримінальну справу, під час судового засідання суд заслуговує її пояснення з приводу поданої скарги, приймає подані цією особою предмети та документи, які мають значення для правильного вирішення скарги, вказана особа має право ознайомитися з матеріалами скарги.
Крім того, відповідно до ст. 59 Конституції України слід передбачити право особи, щодо якої порушено кримінальну справу, якщо вона у справі ще не притягнута як підозрювана або обвинувачена, користуватися послугами адвоката як в судовому засіданні, так і поза його межами.
В постанові № 1 слід вирішити питання про необхідність участі у розгляді скарги про порушення кримінальної справи всіх осіб, щодо яких було порушено кримінальну справу. Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 16-1 КПК України) кожен з суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності вільний у виборі законних засобів захисту порушеного права, а тому якщо справа порушена щодо декількох осіб, скарга на постанову про порушення цієї справи повинна розглядатися лише з обов’язковим повідомленням особи, яка подала вказану скаргу та без притягнення до участі інших осіб, щодо яких порушено кримінальну справу та які не оскаржували вказане процесуальне рішення.
9. При розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи суд не пов’язаний доводами скарги та відповідно до ст. 124 Конституції України може перевірити оскаржувану постанову у повному обсязі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституційні та міжнародно-правові акти, закони, підзаконні акти, рішення Конституційного суду України
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2006. – № 2. – С. 14-58.
3. Договір між Україною та Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах від 23.09.96 р. // Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: У 2 т. / М-во юстиції України; редкол.: Л.М. Горбунова та ін. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – С. 124-130.
4. Угода між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про арешт і конфіскацію доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю, за винятком незаконного обігу наркотиків від 18.04.96 р. // // Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: У 2 т. / М-во юстиції України; редкол.: Л.М. Горбунова та ін. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – С. 35-40.
5. Угода між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про надання взаємодопомоги у боротьбі з незаконним обігом наркотиків від 18.04.96 р. // Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: У 2 т. / М-во юстиції України; редкол.: Л.М. Горбунова та ін. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – С. 41-46.
6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями гр. Будинської С.О. і Ковриги С.В. щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 22.
7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року: Справа № 1—12/2003 // Офіційний Вісник України. —2003. – № 6. – Ст. 245.
8. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 272 с.
9. Криміналь¬ний кодекс України від 5.04.2001 р. № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 5-6. – Ст. 131.
10. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. К.: Основа, 2002. – 156 с.
11. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 22. – Ст. 303.
12. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. № 422 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 49. – Ст. 272.
13. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 р. № 0266 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. – № 1. – Ст. 1.
14. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.97 р. № 0475 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1997. – № 40. – Ст. 263.
15. Про банки і банківську діяльність Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - № 5-6. - Ст.30.
16. Про амністію: Закон України від 31.05.2005 р. № 2591 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 25. – Ст. 332
17. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2006. – № 30. – Ст. 260.
18. Положення про здійснення помилування, затверджене Указом Президента України від 19.07.2005 р. № 1118/2005 // Офіційний Вісник України. – 2005. – № 29. – Ст. 1705.
19. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність: Наказ Генерального прокурора України від 19.09.2005 р. № 4/1гн.

Проекти нормативно-правових актів
20. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект, розроблений Робочою групою Кабінету Міністрів України (у редакції 2001 р.) // Архів дисертанта
21. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект, поданий на друге читання Верховної Ради України, реєстр. № 3456-1 в ред. від 27.06.2004 р. // www.rada.gov.ua
22. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо вручення копії постанови про порушення кримінальної справи): проект Закону України від 13.09.2006 р. реєстр. № 2155 // www.rada.gov.ua
23. Пояснювальна записка до проекту Закону Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо вручення копії постанови про порушення кримінальної справи)” від 13.09.2006 р. реєстр. № 2155 // www.rada.gov.ua

Матеріали слідчої та судової практики
24. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 р. № 13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 312-323.
25. Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 р. № 1 // Вісник Верховного Суду України. – 2005.– № 3.
26. Решение Европейского суда по правам человека по делу „В. против Швейцарии” от 26.01.1993 г. // Консультант Плюс – www.consultant.ru.
27. Решение Европейского суда по правам человека по делу „Вемхоффа против Германии” от 27.06.1968 г. // Консультант Плюс – www.consultant.ru.
28. Решение Европейского суда по правам человека по делу „Мюллер против Франции” от 17.03.1997 г. // Консультант Плюс – www.consultant.ru.
29. Решение Европейского суда по правам человека по делу „Мэлоун против Соединенного Королевства” от 2.08.1984 г. // Консультант Плюс www.consultant.ru. – § 67-68.
30. Рішення Європейського суду з прав людини „Класс та інші проти Німеччини” від 06.09.1978 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2002. – № 4. – § 56-57.
31. Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юртаєв проти України” від 31.01.2006 р. (заява № 11336/02) // www.minjust.gov.ua
32. Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Крюслен проти Франції” від 24.04.1990 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2001. – № 4. – § 27-29.
33. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі „Меріт проти України” від 09.03.2004 р. В зб.: Вибрані рішення Європейського суду з прав людини. В двох томах. Том 2. – К.: „Фенікс”. – 2006. – 688 с.
34. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України»від 6.09.2005 року (Заява № 61406/00) // www.minjust.gov.ua
35. Определение судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда СССР от 21.09.1970 г. // Бюлл. ВС СССР. – 1971. – № 2. – С. 40-41.
36. Кримінальна справа № 393/2006. Категорія: 11 // Канцелярія з кримінальних справ апеляційного суду Закарпатської області – 2006 р.
37. Матеріали провадження про відмову у порушенні кримінальної справи № 863/04 // Архів прокуратури м. Ужгорода за 2004 р.
38. Постанова апеляційного суду Закарпатської області від 1.06.2006 р. у справі № 11-388/2006 р. // Категорія 11-А
39. Про додержання вимог міжнародно-правових актів при розслідуванні кримінальних справ: лист Генеральної прокуратури України від 20.08.1999 р. № 14-2-136-99.
40. Ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 01.06.2006 р. у справі № 11-336.
41. Ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 1.06.2006 р. у справі № 68\2005 р. // Категория: 1.
42. Ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 1.06.2006 р. у справі № 11-269.
43. Ухвала спільного засідання суддів Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 20 лютого 2004 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – №5(45). – С. 22
44. Ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2006 року у справі № 10-76
45. Ухвала Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 27.12.2002 р. // Юридичний вісник України. – 2003. – № 1-2. – 4-17 січня // Юридичний вісник України. – 2003. - № 1-2.
46. Постанова судді апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2002 р. про порушення кримінальних справ щодо Президента України Кучми Л.Д. за статтями 112, 161, 163, 170, 171, 191, 333, 346, 364, 365, 368, 382 ч. 2 КК України // Юридичний вісник України. – 2003. – № 1-2. – 4-17 січня.

Дисертації, автореферати
47. Бужинскас Г.П. Процессуальные сроки в советском гражданском судопроизводстве: Автореф. дисс.. канд. юрид. наук: 12.00.03 / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1987. – 21 с.
48. Васильев Л.М. Процессуальные сроки в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 715 / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – Грозный, 1972. – 19 с.
49. Деревянкін С.Л. Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві: Дис канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Харків, 2005. – 226 с.
50. Дугенец А.С. Процессуальные сроки в производстве по делам об административных правонарушениях: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Министерство Внутренних Дел РФ. Научно-исследовательский институт. – М., 1995. – 26 с.
51. Жиліна Л.С. Прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні слідчих дій: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – 18с.
52. Заїка С.О. Строки у кримінальному процесі України в контексті Європейських стандартів. Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний ун-т внутрішніх справ – К., 2006. – 281 с.
53. Кутюхин И.В. Юридические факты в механизме уголовно-правового регулирования: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / – Владивосток, 2004. – 25 с.
54. Кутюхин И.В. Юридические факты в механизме уголовно-процессуального регулирования. Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Дальневосточный государственный университет. – Владивосток, 2004. – 183 с.
55. Кучинин А. Юридические факты и их составы, обуславливающие возникновение индивидуальных трудовых правоотношений в России: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Пермь, 2003. – 26 с.
56. Левченко О. Общественные, преюдициально установленные и законом презюмируемыс факты и особенности их использования в гражданском процессуальном доказывании: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Казанский государственный университет. – Казань, 1994. – 13 с.
57. Михеенко М.М. Теоретические проблемы доказывания в советском уголовном процессу: Автореф. дис… докт. юрид. наук: 12.00.09. / Киевский государственный университет им. Т.Г. Шевченко. – К., 1984 – 47 с.
58. Муравин А.Б. Проблемы мотивировки процессуальных решений следователя: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Харьковский юридический институт им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1988. – 18 с.
59. Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження: Автореф. дис… канд.. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – Харків, 2001. – 18 с.
60. Пашковський М.І. Особливості доказування у кримінальних справах, пов’язаних з наданням міжнародної правової допомоги: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Одеса, 2002. – 243 с.
61. Полищук Н.И. Юридические факты в исправительно-трудовом праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Рязанская высшая школа. – Рязань, 1995. – 30 с.
62. Реутов С.И. Юридические факты в семейном праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1976. – 24 с.
63. Стахівський С.М. Кримінально-процесуальні засоби доказування: Автореф. дис… докт. юрид. наук: 12.00.09 / НАВС України. – К. 2005. – 30 с.
64. Тихонькова Н. Проблемы судебного решения как юридического факта: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / – Саратов, 2000.– 21 с.
65. Трофименко В.М. Кримінально-процесуальні гарантії особистості в стадії судового розгляду: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 19с.
66. Фомін С.Б. Строки у кримінальному судочинстві: поняття, класифікація та функціональне призначення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 20 с.
67. Фурса С.Я. Провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський ун-т ім. Т.Шевченка. – К. 1997. – 23 с.
68. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини: концептуальні засади та правова природа. Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. — Одеса, 2004. — 36 с.
69. Чувакова Г.М. Дефектність фактичних складів: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. – О., 2004. – 19 с.
70. Якупов Р.Х. Процессуальные сроки в советском уголовном судопроизводстве: В стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.715 / Высшая школа МВД СССР. – М., 1972. – 15 с.
71. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права: Автореф. дис… док. юрид. наук: 12.00.03 / Свердловский юридический институт. – Екатеринбург, 1992. – 36 с.

Монографії, наукові статті, тези, навчальна література
72. Александров Н.Г. Сущность права: К вопросу о сущности исторических типов права. – М.: Гос. Изд-во юридической литературы, 1950. – 54 с.
73. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. М.: НОРМА, 2001. – 608 с.
74. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
75. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982.– 360 с.
76. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. М.: Статут, 1999. – 711 с.
77. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х т. – Т. 2. Нормативные юридические акты. Применение права. Юридическая наука (Правоведение). – Свердловск: Б.и., 1973. – 401 с.
78. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – К-д.: Центрально-Украинское изд-во, 2002. – 264 с.
79. Анакшин Г.З., Петрухин И.Л. Эффективность правосудия и судебные ошибки // Сов. государство и право. – 1968. – № 8. – С. 59-67.
80. Барон Ю. Система римского гражданского права. – 3-е изд. – Вып. 1. – Кн. 1. Общая часть. – СПб., 1909. – 210 с.
81. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве. – М.: Норма, 2005. – 528 с.
82. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-метод. пособие. – М.: Норма, 1999. – 429 с.
83. Бержель Ж.Л. Общая теория права / Под общ. ред. В.И. Даниленко / Пер. с фр. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
84. Бобровник С.В. Правова система, правова надбудова та механізм правового регулювання: співвідношення понять // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 13. – К., 2002. – С. 48-54.
85. Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права // Правова держава. – Вип. 7. – К., 1996.
86. Бобровник С.В., Оніщенко Н.М. Соціальна та юридична ефективність законодавства // Законодавство: проблеми ефективності. – К., 1995. – С. 15.
87. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные отношения. – М.: Юрид. литература, 1975. – 176 с.
88. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 719 с.
89. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1988. – 160 с.
90. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
91. Виннер Н. Кибернетика и общество: Пер. с англ. / Под ред. Э.Я. Кольмана. – М.: Изд-во „ИностранЛит”, 1958. – 98 с.
92. Витченко А.М. Механизм правового регулирования социалистических общественных отношений, его понятие и структура // Вопросы теории государства и права: Межвузовский научный сборник. Выпуск 7, Актуальные проблемы социалистического государства и права, законности и правопорядка / Ред. колл.: М. И. Байтин (отв. ред.) и др. —Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1986. – 153 с.
93. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000. – 464 с.
94. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1962. – 256 с.
95. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве / Л.В. Головко; Ассоциация юридический центр. – М.: Юридический центр Пресс, 2002. —544 с.
96. Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 41-51.
97. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право. Досудове слідство: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.
98. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькинд. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 303 с.
99. Горшенев В.М. Участие общественных организаций в правовом регулировании. М.: Госюриздат, 1963. – 167 с.
100. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: ООО «Городец-издат», 2003. – 720 с.
101. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения / Ленинградский государственный университет им. А.А. Жданова. – Л.: ЛГУ, 1981. – 83 с.
102. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 552 с.
103. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков: „Вища школа”, 1979. – 14 с.
104. Грошевий Ю.М. Актуальне дослідження початкового етапу кримінально-процесуальної діяльності // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3 (22).
105. Грошевий Ю.М. Доказування як об'єкт дослідження у кримінальному процесі і криміналістиці // Право України. – 2000. – № 6.
106. Гуляев А.П. Процессуальные сроки как средство обеспечения быстроты расследования и охраны прав его участников: Учебное пособие / Министерство внутренних дел СССР. Следственное управление. Высшая следственная школа. – Волгоград: НИ и РИО, 1976. – 63 с.
107. Гурвич М.А. Основные черты гражданского процессуального правоотношения // Советское государство и право. – 1972. – № 2. – С.31-33.
108. Гурджи Ю.А. Процессуальное обеспечение прав личности: вопросы теории: Монография. – Одесса: Пальмира, 2006. – 173 с.
109. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: Спарк, 1996. – 112 с.
110. Дорохов В.Я. Понятие доказательства. В кн.: Теория доказательств в советском уголовном процессе. – 2-е изд. / Под ред. Н.В. Жогина. – М., 1973.
111. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. К.: „Наукова думка”. 1984. —183 с.
112. Европейская конв