УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ 16
1.1. Стан і тенденції злочинності неповнолітніх на сучасному етапі 16
1.2. Особа неповнолітнього злочинця 28
1.3. Особливості детермінації злочинності неповнолітніх 45

РОЗДІЛ 2. ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ НЕДОЛІКАМИ У ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ 71
2.1. Навчальний заклад як інститут суспільного виховання та соціалізації неповнолітнього 71
2.2. Об’єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів в системі детермінант злочинності неповнолітніх 81
2.3. Суб’єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів і їх криміногенне значення 89

РОЗДІЛ 3. ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ 118
3.1. Правові основи діяльності навчальних закладів як суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх
3.2. Система запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами 138
3.2. Шляхи оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні 180

ВИСНОВКИ 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 208
ДОДАТКИ 233
ВСТУП
Актуальність теми. Людство впевнено увійшло в третє тисячоліття, перейшло історичний рубіж ХХІ віку. Нині як ніколи стає очевидним, що подолати усе негативне, створити життя, достойне кожної людини – пріоритетне завдання демократичної, соціальної, правової держави, яка закономірно великі сподівання і наміри щодо свого майбутнього покладає на молоде покоління. Водночас, стан розвитку суспільства, який існує на сьогодні, свідчить про наявність значних диспропорцій між системою освіти і реальними умовами життя і виховання дітей та молоді. Широкомасштабні зміни в політичному житті країни, зростаюча трудова міграція дорослого населення за кордон, послаблення виховної функції сім'ї, дистанціювання навчальних закладів від проблем виховання дітей загострюють соціальні суперечності в суспільстві і саме неповнолітні опиняються у вкрай важкому для себе становищі через несформованість власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтирів, що не дає їм змоги об’єктивно реагувати на події, суперечності суспільного життя, може стати чинником вчинення правопорушень, у тому числі злочинів.
Злочинність неповнолітніх як своєрідний барометр загальної злочинності та рівня моральності суспільства, незважаючи на зниження її загального рівня впродовж останніх років, залишається гострою проблемою, яка не може не турбувати суспільство та державу. Складні проблеми виховання учнівської і студентської молоді педагоги, здебільшого, або не розв’язують взагалі, або ж використовують застарілі нерезультативні засоби і методи, не враховуючи плинність і динамічність часу, а це не дає відчутних позитивних результатів у справі запобігання злочинності неповнолітніх. Декларується необхідність забезпечення ранньої профілактики злочинності неповнолітніх, але реалізація цих декларацій на практиці здійснюється недостатньо через існуючі в діяльності навчальних закладів системні недоліки, що можуть мати об’єктивний та суб’єктивний характер і бути вагомою детермінантою протиправної поведінки неповнолітніх.
Вчителі та викладачі володіють величезним виховним і превентивним потенціалом та можуть надати неповнолітнім, які перебувають у несприятливих умовах життя і виховання, допомогу до того, як дія цих умов суттєво вплине на їхню поведінку, адже правопорушення неповнолітніх не є несподіваними, випадковими. Це закономірний наслідок тривалого процесу соціальної деформації молодої особистості. Поступово у неповнолітнього складаються елементи майбутнього антисоціального вчинку, формуються його основні риси. Така поступовість і гнучкість процесу формування антисуспільної поведінки дає реальну основу для успішного здійснення педагогами запобіжних заходів, які зможуть стати ефективними тільки у разі усунення на мікро- і макрорівнях існуючих недоліків у діяльності навчальних закладів та створення ефективних важелів для попередження їх виникнення у майбутньому і на цій основі здійснення ефективної діяльності щодо запобігання злочинності неповнолітніх.
Потреба оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх констатувалася в дослідженнях провідних вітчизняних кримінологів: Ю.В.Александрова, О.М.Бандурки, І.П.Васильківської, В.В.Голіни, О.М.Джужі, А.П.Закалюка, О.М.Костенка, В.М.Кудрявцева, П.П.Михайленка, А.Й.Міллера, А.А.Музики, І.К.Туркевич, В.П.Філонова та педагогів: І.А.Зязюна, І.В.Козубовської, О.В.Оржеховської, В.І.Терещенка, Г.В.Товканець, М.М.Фіцули.
Серед зарубіжних, у тому числі російських фахівців дослідженням недоліків суспільного виховання неповнолітніх як детермінанти їх протиправної поведінки тією чи іншою мірою займалися І.П.Башкатов, В.В.Бойко, Г.В.Вершініна, А.І.Долгова, К.Є.Ігошев, А.Н.Ільяшенко, С.І.Кирилов, І.А.Кобзарь, Г.М.Міньковський, І.Б.Михайловська, В.Рональд, Т.М.Чапурко, Д.Фарінгтон, В.Фокс та ін.
Дослідження ролі та місця належного суспільного виховання для успішного формування особистості і виявлення недоліків та потенціалу навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх є важливим як для вітчизняної кримінологічної науки, так і для практики виховної роботи з неповнолітніми. Ця проблема є складною і багатогранною, оскільки комплексний характер дослідження зумовлює потребу широкого використання матеріалів та джерел не лише юридичної, але й інших суспільних наук – соціології, педагогіки, психології тощо.
Важливість даної проблеми, відсутність комплексних наукових розробок щодо дослідження недоліків у діяльності навчальних закладів як детермінанти злочинності неповнолітніх та вироблення кримінологічною наукою цілісного механізму (концептуальної моделі) покращення діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх обумовлюють актуальність теми дисертації і її вибір дисертантом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вивчення недоліків у діяльності навчальних закладів, формулювання і обґрунтування пропозицій щодо цілеспрямованого удосконалення діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх в Україні спрямоване на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767 „Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр.”, Указів Президента України від 18.10.2001 р. № 992/2001 „Про Національну програму правової освіти населення” та від 18.02.2002 р. № 143 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також наказу Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 р. № 844 „Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми”.
Дисертація виконана як планове дослідження у рамках науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова за напрямом “Дослідження проблем гуманітарних наук” (ініціативна тематика; протокол № 5 засідання вченої ради університету від 27.01.2005 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення системних недоліків у діяльності навчальних закладів і розроблення цілісного механізму (концептуальної моделі) удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання ними злочинності неповнолітніх в Україні.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
– дослідити рівень, структуру, географію, динаміку та тенденції злочинності неповнолітніх в Україні на сучасному етапі;
– дати кримінологічну характеристику особи неповнолітнього злочинця та розглянути типології неповнолітніх правопорушників; розробити власну класифікацію неповнолітніх злочинців;
– визначити систему детермінант злочинності неповнолітніх в Україні і встановити місце у цій системі недоліків у діяльності навчальних закладів;
– на основі аналізу наукової літератури та результатів соціологічних досліджень простежити зв’язок недоліків у діяльності навчальних закладів зі злочинністю неповнолітніх;
– з’ясувати особливості соціалізації неповнолітніх у процесі навчання в загальноосвітньому, професійно-технічному чи вищому навчальних закладах;
– здійснити науковий аналіз організаційно-правових засад діяльності навчальних закладів як суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх в Україні, визначити прогалини правового регулювання і недоліки в реалізації положень нормативно-правових актів, які регулюють вказані питання, та сформулювати науково обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у цій галузі;
– запропонувати систему ранньопрофілактичних заходів, які мають бути реалізовані в навчальних закладах з метою запобігання злочинності неповнолітніх;
– визначити та обґрунтувати основні шляхи оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, пов’язані з діяльністю навчальних закладів як суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх.
Предмет дослідження становлять недоліки у діяльності навчальних закладів у системі детермінант злочинності неповнолітніх, а також шляхи удосконалення діяльності загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів щодо запобігання ними злочинності неповнолітніх в Україні.
Методи дослідження обрані з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, виходячи з мети і завдань роботи. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. З огляду на характер роботи, дисертантом у процесі наукового пошуку використовувалися порівняльно-правовий та формально-догматичний методи аналізу нормативно-правових актів, які регулюють діяльність навчальних закладів як суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх; методи групування, системно-структурний та системно-функціональний, за допомогою яких досліджено особливості детермінації злочинності неповнолітніх, суб’єктивні та об’єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів і визначено основні шляхи їх подолання з метою ефективного запобігання навчальними закладами злочинності неповнолітніх; логіко-семантичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного, котрі дозволили поглибити понятійний апарат: поняття злочинності неповнолітніх, ранньої профілактики злочинності неповнолітніх, системи запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами тощо; структурно-логічний та компаративний методи, які використовувалися при вивченні практики профілактично-виховної роботи навчальних закладів, визначенні шляхів оптимізації діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності серед неповнолітніх; формально-логічний метод, який дозволив обґрунтувати висновки; соціологічні методи (документальний – вивчення матеріалів кримінальних справ; спостереження за роботою вчителів та викладачів; опитування вихованців і вихователів у формі анкетування та інтерв’ю); психологічні методи (проведення соціометрії з метою визначення становища в класі (групі) осіб з протиправною поведінкою, тестування учнів з метою визначення рівня їх правових знань); статистичний метод – для вивчення офіційної судової та правоохоронної статистики щодо вчинених неповнолітніми злочинів; аксіологічний метод – дозволив обґрунтувати соціальну значимість удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні.
Емпіричну базу дослідження становлять норми чинного законодавства України, які є правовою основою діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх, офіційна статистика, судово-слідча практика, дані власних досліджень дисертанта:
– результати вивчення 356 кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми за період з 2001 по 2006 рр. (за матеріалами Оболонського районного суду м.Києва та Хустського районного суду Закарпатської області);
– дані вивчення 112 обліково-профілактичних справ підлітків, які перебувають на обліку в КМСД Хустського РВ УМВС України в Закарпатській області;
– результати вільного (неформалізованого) інтерв’ю з 67 підлітками-правопорушниками, які перебувають на обліку в КМСД Хустського РВ УМВС України в Закарпатській області; з 36 „важкими” вихованцями СЗШ № 3 м.Хуста та 54 вихованцями СЗШ № 225 м.Києва; з 52 учнями ВПУ № 40 (м.Київ) та 48 учнями ВПУ № 10 (м.Хуст); з 212 студентами I-II курсів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Київського національного лінгвістичного університету, Київського славістичного університету, Закарпатського лісотехнічного коледжу Львівського національного лісотехнічного університету;
– результати анкетування учнів і студентів (усього 389 чоловік), вчителів та викладачів (176 осіб);
– дані тестування педагогів (86 осіб), 110 студентів та 64 учнів з метою визначення рівня їх правових знань;
– дані соціометричного дослідження 64 учнів СЗШ №3 м.Хуста та 78 студентів I курсу Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова;
– вивчення практики профілактично-виховної роботи в м.Києві, м.Харкові, м.Львові та м.Хусті Закарпатської області.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання.
Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням шляхів удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх, в якому на основі аналізу кримінологічної, соціологічної, педагогічної та психологічної літератури, чинного законодавства, статистичних даних та результатів власних досліджень автора було підтверджено існування в діяльності навчальних закладів низки об’єктивних та суб’єктивних системних недоліків, які перешкоджають ефективному запобіганню злочинності неповнолітніх, а також визначено основні шляхи оптимізації діяльності навчальних закладів з метою запобігання ними злочинності неповнолітніх.
Наукова новизна дослідження конкретизується у таких наукових положеннях та висновках:
Уперше:
– зважаючи на принципи системності та наступності освіти, визначено недоліки у діяльності навчальних закладів як на рівні загальноосвітнього, так і рівні професійно-технічного та вищого навчальних закладів, встановлено їх зв’язок зі злочинністю неповнолітніх;
– на основі аналізу актуальних проблем організації та функціонування системи навчальних закладів через призму завдань запобігання злочинності неповнолітніх застосовано інституційний підхід до визначення концептуальних засад організації системи запобігання злочинності неповнолітніх в Україні навчальними закладами, а саме: окреслено перспективні та проблемні аспекти цієї діяльності, її заходи та методи; на цій основі зроблено висновок, що результативність цього виду діяльності буде досягнута через її професійність, комплексність, своєчасність, гнучкість, індивідуалізацію заходів профілактики;
– сформульовано низку конкретних пропозицій і рекомендацій комплексного характеру, які складають цілісний механізм (концептуальну модель) удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх у чотирьох площинах: нормативній (правовій), діяльнісно-практичній, організаційно-кадровій та ціннісно-орієнтаційній;
– обґрунтовано потребу реорганізації психологічної служби в системі освіти у службу комплексного консультування та підтримки через включення до її складу, крім практичного психолога та соціального педагога, лікаря і юриста;
– внесено пропозиції автора щодо вдосконалення правових основ діяльності навчальних закладів в Україні, зокрема, пропонується:
1) внести зміни до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, замінивши словосполучення „школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації” на інше такого змісту: „навчальні заклади усіх типів та рівнів акредитації”;
2) окремі з обов’язків педагогічних та науково-педагогічних працівників, закріплені у ст. 56 ЗУ „Про освіту”, викласти у такій редакції: „настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до права, Конституції та законів України, принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вчиненню ними правопорушень, вживанню алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам”;
3) доповнити ст. 38 ЗУ „Про загальну середню освіту” повноваженням загальноосвітнього навчального закладу здійснювати профілактичну роботу з учнями та співпрацювати з іншими органами і установами для запобігання правопорушенням неповнолітніх;
4) конкретизувати наведене в абз. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ „Про професійно-технічну освіту” повноваження професійно-технічного навчального закладу щодо здійснення навчально-виховної діяльності шляхом визначення її конкретних напрямів, зокрема формування правової культури учнів;
5) доповнити КпАП України ст. 184-3 „Неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо виховання дітей” такого змісту: „Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо виховання неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до них, тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
6) уточнити зміст ч. 2 ст. 433 КПК України, виклавши її у такій редакції: „Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього, педагог та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші дії в ході досудового та судового слідства”.
Одержали подальший розвиток:
– система наукових поглядів на зміст та сутність злочинності неповнолітніх як складової загальної злочинності, у тому числі: досліджено кількісні та якісні показники її стану на сучасному етапі, окреслено та спрогнозовано найсуттєвіші тенденції її розвитку, з’ясовано особливості особи неповнолітного злочинця;
– проблеми детермінації злочинності неповнолітніх, які розглянуто у новому аспекті, а саме: не тільки через аналіз актуальних груп чинників злочинності неповнолітніх (політичних, соціально-економічних, правових, організаційно-управлінських та ідеологічних), а і через дослідження ефективності різних видів соціального контролю (офіційного та неофіційного) за поведінкою неповнолітніх;
– потреба належної правової підготовки педагогів до профілактики правопорушень неповнолітніх через введення у вищих педагогічних навчальних закладах спецкурсів „Правова культура та правова свідомість педагога”, „Профілактика правопорушень неповнолітніх”;
– думка про необхідність гуманізації навчально-виховного процесу, яка розглядається автором як невід’ємна атрибутивна складова успішного запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами.
Поглиблено й удосконалено:
– дефініції понять „рання профілактика злочинності неповнолітніх”, „система запобігання злочинності неповнолітніх”, „співпраця між суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх”, що дало змогу підсилити понятійний апарат кримінології;
– систему методів профілактично-виховної роботи педагогів з дітьми та її принципи, які, з одного боку, є своєрідною системою координат, у рамках якої має здійснюватися профілактично-виховна діяльність навчальних закладів, з іншого боку, – це вектор спрямованості та розвитку цієї системи, які разом з відповідними заходами та методами виховної роботи дають змогу говорити про реальну, а не декларативну систему запобігання злочинності неповнолітніх як цілісний комплекс ретельно відібраних та продуманих стратегічних і тактичних засобів та прийомів, які реалізуються спеціалізованими і неспеціалізованими суб’єктами з метою запобігання злочинності неповнолітніх.
Доведено:
– ключове місце та значення навчального закладу у процесах соціалізації, індивідуалізації та соціальної адаптації неповнолітнього на етапах здобуття ним загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти, що дало змогу розглядати навчальний заклад як фундаментальну соціокультурну базу виховання і належного розвитку особистості, а також як центральний суб’єкт запобігання протиправній поведінці неповнолітніх;
– практичне значення класифікації неповнолітніх злочинців для диференціації підходів щодо запобігання злочинності неповнолітніх;
– необхідність прийняття як окремого ЗУ „Про профілактику злочинів”, який би систематизував нормативні акти у сфері запобігання злочинності, в тому числі злочинності неповнолітніх, надав їм чіткості і структурованості, так і розробки на кожні 2-3 роки Комплексної програми профілактики злочинності, де б були визначені конкретні заходи з профілактики злочинів.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків та рекомендацій, які містяться у роботі, забезпечено вивченням значного обсягу нормативних актів, що регулюють діяльність навчальних закладів в Україні, літературних джерел з теми дослідження та суміжних питань, аналізом статистичних даних про злочинність неповнолітніх в Україні, вивченням кримінальних справ про злочини неповнолітніх, анкетуванням, інтерв’юванням та тестуванням різних категорій респондентів, досвідом роботи дисертанта викладачем упродовж 2004–2007 рр.
Практичне значення одержаних результатів зумовлено актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем та пропозицій щодо їх вирішення. Сформульовані висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – окремі положення мають постановочно-проблемний і дискусійний характер та можуть бути основою для подальших наукових пошуків; у правотворчості – для вдосконалення чинного вітчизняного законодавства, що регулює діяльність навчальних закладів та питання запобігання злочинності неповнолітніх; у правозастосовчій практиці – у плані практичного використання в діяльності навчальних закладів з метою реформування існуючої системи профілактично-виховної роботи, визначення перспектив і напрямів запобігання злочинності неповнолітніх; у навчальному процесі – під час вивчення навчальних курсів „Кримінологія”, „Юридична психологія”, „Юридична педагогіка”, „Правове регулювання освіти в Україні” та підготовки відповідних підручників і навчальних посібників.
Особистий внесок автора полягає у формулюванні та уточненні змісту окремих понять (злочинність неповнолітніх, система запобігання злочинності неповнолітніх, рання профілактика злочинності неповнолітніх, співпраця спеціалізованих та неспеціалізованих суб’єктів по запобіганню злочинності неповнолітніх, об’єктивні недоліки в діяльності навчальних закладів як детермінанта злочинності неповнолітніх, суб’єктивні недоліки в діяльності навчальних закладів як чинник злочинності неповнолітніх, готовність педагога до виконання профілактично-виховних завдань тощо), які мають науково-практичне значення; розробленні класифікації неповнолітніх злочинців та класифікації недоліків у діяльності навчальних закладів; визначенні прогалин чинної нормативно-правової бази, яка регулює питання діяльності навчальних закладів та запобігання злочинності, що знайшло віддзеркалення у конкретних положеннях, пропозиціях та висновках автора, які виконані самостійно.
Апробація результатів. Матеріали дисертації були апробовані на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м.Острог, 28-29 квітня 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” (м.Київ, 18 травня 2005 р.), III студентській науковій конференції „Україна, слов’янський світ, Європа: історія та сучасність” (м.Київ, 20 травня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Вплив регіональних чинників на структуру і динаміку злочинності” (м.Сімферополь, 28-29 вересня 2005 р.), Міжнародній курсантсько-студентській науковій конференції „Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (Осінні юридичні читання)” (м.Львів, 11 листопада 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення” (м.Харків, 30 листопада 2005 р.), XII регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м.Львів, 9-10 лютого 2006 р.), II Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м.Луцьк, 17-18 березня 2006 р.), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м.Тернопіль, 13 квітня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції „Треті юридичні читання” (м.Київ, 25-26 квітня 2007 р.).
Результати проведеного наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного та кримінального права Інституту політології, соціології, права Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і на щорічних звітних наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 2005-2006 рр.
Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять з навчальних курсів „Кримінологія”, „Юридична психологія”, „Юридична педагогіка” та „Правове регулювання освіти в Україні” зі студентами спеціальності „Правознавство” Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 06.02.2007 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором у п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, та в шести тезах доповідей на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У суспільстві, яке трансформується, бере за основу виховання нового покоління, формування людини нової демократичної культури, яка поділяє загальнолюдські і національні цінності, високу місію виконує освіта. „Місія школи..., як відзначав В.Сухомлинський, – боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним. А для цього необхідно, щоб особистість учителя найбільш яскраво, дійово і благотворно впливала на особистість учня” [251, с.5-6].
Ключове місце навчальних закладів у профілактиці протиправної поведінки неповнолітніх обстоюється багатьма провідними вітчизняними кримінологами, які одним з головних соціальних інструментаріїв результативної реалізації в Україні контролю над злочинністю називають пріоритетну увагу держави до розвитку національної освіти. Саме тому, на наш погляд, важливим напрямком запобігання злочинності неповнолітніх є удосконалення діяльності навчальних закладів і, отже, суспільного виховання.
Зауважимо, що послаблення виховного впливу педагога здебільшого призводить до посилення негативних впливів на молоду людину оточуючого середовища, в результаті чого знижується рівень вихованості дитини, виникає і закріплюється стан її невихованості, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія і позитивні стосунки у системі „вихователь-вихованці” не відновляться, педагогічна занедбаність може перерости в соціальну, тобто, від непокори щодо педагога учень чи студент може перейти до порушення норм, правил та вимог суспільства, вчинення суспільно небезпечних діянь – злочинів. Ось чому необхідно створити дієву систему запобігання злочинності неповнолітніх зусиллями навчальних закладів у тісній їх співпраці з іншими суб’єктами запобігання – як спеціалізованими, так і неспеціалізованими. Саме на цьому наполягає і КК України, який у ч.1 ст.1 одним із завдань називає запобігання злочинам.
За результатами проведеного дослідження ми дійшли таких основних висновків:
1. Злочинність неповнолітніх – це обумовлена особливим детермінаційним комплексом підсистема загальної злочинності, що характеризується віковою специфікою суб’єкта злочину (особи у віці від 14 до 18 років) і складає своєрідний „резерв” злочинності дорослих.
2. Незважаючи на використання поряд з поняттям „злочинність неповнолітніх” понять „дитяча злочинність”, „підліткова злочинність” та „юнацька злочинність”, нами обгрунтовується правильність вживання лише словосполучення „злочинність неповнолітніх”, оскільки зміст інших або суперечить чинному законодавству („дитяча злочинність”), або характеризується відмінними підходами до визначення вікових меж суб’єкта злочину, які базуються на різних періодизаціях підліткового та юнацького віку („підліткова злочинність” та „юнацька злочинність”).
3. При загальному скороченні кількості зареєстрованих злочинів, вчинених неповнолітніми, з 32,3 тис. у 2002 р. до 19,6 тис. – у 2006 р., за окремими напрямами їх чисельність збільшилася. Так, кількість вчинених неповнолітніми грабежів протягом п'яти років збільшилася наполовину – з 2,3 тис. до 3,5 тис. (на 51,8 %); зросла кількість шахрайств, вчинених неповнолітніми, – з 294 у 2001 р. до 734 у 2005 р. (на 150 %). Залишаються небезпечними тенденції злочинності серед неповнолітніх: її суттєве „омолодження”, висока латентність, зростання рецидиву та кількості злочинів, вчинених дівчатами, кримінальна кваліфікація неповнолітніх, інтеграція та диференціація групової злочинності неповнолітніх.
4. Неповнолітні злочинці, як правило, чоловічої статі (93 %). Близько 70 % неповнолітніх, які вчинили злочини, становлять особи у віці 16-17 років, відповідно питома вага 14-15 річних злочинців складає в середньому 30 %.
Серед неповнолітніх, які вчинили злочин, ніде не навчалися і не працювали більше 50 %. Серед тих, хто навчався, близько 70 % були учнями шкіл, ліцеїв, гімназій; учнів коледжів, технікумів, ПТНЗ було 28 %, а питома вага студентів ВНЗ III-IV рівнів акредитації склала в середньому 2 %.
Досить значна частка неповнолітніх, які вчинили злочин повторно (11-13 %), а також у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння (10-13 %).
Неповнолітні злочинці переважно не прагнуть пов’язувати своє майбутнє з навчанням. Вони мають не лише суттєві прогалини в правових знаннях (не можуть пояснити, що таке право, Конституція), але й неправильно сприймають чи взагалі ігнорують існуючі норми права, у них спотворене розуміння дозволеного і забороненого.
5. Запропоновано авторську класифікацію неповнолітніх злочинців за такими критеріями: стійкістю установки на продовження злочинної діяльності (казуальний, ситуативний та маліційний (злісний) типи); залежно від ініціатора початку злочинної діяльності (самостійний та рекруїтивний типи неповнолітніх злочинців); за станом психічного здоров’я злочинця (психічно хворі, психічно нестійкі та психічно здорові); за матеріальним станом та соціальним статусом неповнолітніх злочинців (пуертальна (злочинність бідних) та просперіальна (злочинність заможних); залежно від перебування у статусі конкретного учасника навчально-виховного процесу (злочинність школярів, злочинність учнів ПТНЗ, злочинність студентів, злочинність неповнолітніх, не зайнятих навчанням та суспільним виробництвом).
6. Тип поведінки особи формується в результаті її соціалізації, тобто, в результаті процесу наділення особи суспільними якостями, вибору нею життєвого шляху, встановлення соціальних зв’язків, формування самосвідомості і системи соціальної орієнтації. За допомогою соціалізації відкриваються додаткові можливості для корегування цілей і функцій виховання як одного з механізмів соціалізації. Крім процесу соціалізації для формування індивіда велике значення має процес індивідуалізації, який розглядається нами як набуття особою індивідуальних рис та властивостей, що відрізняють її від інших осіб внаслідок засвоєння соціального досвіду і його критичного персоніфікованого переосмислення.
7. З процесами соціалізації та індивідуалізації індивіда тісно пов’язаний процес соціальної адаптації, яка є пристосуванням індивіда до соціального середовища і проявляється у забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіда. Вчинення неповнолітніми злочинів найчастіше є результатом протилежного адаптації процесу – соціальної дезадаптації, тобто, пристосування до умов життєдіяльності (соціального середовища) в особи набуває забарвлення негативного соціального досвіду, що детермінує вчинення протиправних діянь у майбутньому.
8. Злочинність неповнолітніх є „продуктом” складного детермінаційного комплексу, у якому найбільш повно проявляються глибокі деформації, що протидіють нормальному політичному, економічному, соціальному, правовому і культурному розвитку українського соціуму, тому криміногенні фактори злочинності неповнолітніх можна згрупувати на: політичні, соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські та ідеологічні (світоглядні). Суттєве криміногенне значення мають недоліки офіційного та неофіційного соціального контролю за поведінкою неповнолітніх.
9. Вагоме місце в системі детермінант злочинності неповнолітніх посідають недоліки у діяльності навчальних закладів, які можна класифікувати за такими критеріями: за механізмом дії (характером детермінації) на причини і умови злочинів неповнолітніх, за силою криміногенного впливу на основні і побічні (другорядні), за усвідомленістю їх криміногенного значення на усвідомлювані педагогами й неусвідомлювані ними; за відносною стабільністю і масовістю їх існування на системні та одиночні; за структурою освіти: недоліки у діяльності загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів; за обумовленістю неналежної діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності серед неповнолітніх зовнішніми чи внутрішніми (особистісними) обставинами на об’єктивні та суб’єктивні.
10. Об’єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів як детермінанта злочинності неповнолітніх – це вади в роботі навчальних закладів різних типів та рівнів акредитації, які детерміновані як загальним рівнем освіти і рівнем підготовки педагогічних кадрів, так і ситуацією та проблемами виховання молоді в соціумі загалом, що негативно впливають на суспільне виховання неповнолітніх та запобігання негативним проявам їх поведінки.
11. Суб’єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів як детермінанта злочинності неповнолітніх – це недоліки у діяльності навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації, які обумовлені особистісними та професійними характеристиками педагогічних і науково-педагогічних працівників, а також їх готовністю до профілактично-виховної роботи з дітьми.
12. Оптимальною за ефективністю й економічністю є рання профілактика злочинності неповнолітніх – комплексна система заходів, які є частиною внутрішньої соціальної політики держави і здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування, установами, організаціями (в тому числі навчальними закладами), об’єднаннями громадян та окремими громадянами з метою цілеспрямованого, систематичного та всестороннього впливу на детермінанти злочинності неповнолітніх та особу неповнолітнього і його найближче соціальне оточення з метою оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх, недопущення вчинення ними злочинів.
13. Результативність запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами залежить як від готовності педагогів до виконання профілактично-виховних завдань, так і від конкретних напрямків, методів та принципів здійснення запобіжних заходів.
14. Професійна готовність педагога до профілактики протиправної поведінки вихованців інтегрує виробничий обов’язок, професійний інтерес, кваліфіковану оцінку існуючих форм протиправної поведінки і стимулює потребу пошуку оптимальних шляхів профілактики.
15. Система заходів запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами включає: нейтралізацію негативного впливу на неповнолітнього сім’ї та найближчого побутового оточення; тісну взаємодію і співпрацю сім’ї та навчального закладу; посилення ролі учнівського (студентського) колективу, а також пізнавальних інтересів дітей; організацію змістовного дозвілля дитини, у тому числі через участь в учнівському (студентському) самоврядуванні; профорієнтаційну роботу серед старшокласників; включення в об’єкт ранньопрофілактичної діяльності учнів молодших класів; глибоке вивчення індивідуально-психологічних, вікових та статевих особливостей неповнолітніх правопорушників; правове, статеве, громадянське, військово-патріотичне, трудове, художньо-естетичне виховання неповнолітніх; надання педагогами рекомендацій неповнолітнім щодо правильного вибору та користування інформацією; віктимологічну профілактику жорстокого поводження одних дітей з іншими дітьми, профілактику фонових явищ злочинності – наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції, суїцидів неповнолітніх.
16. Важливою складовою системи запобігання злочинності неповнолітніх є співпраця між суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх, яка розглядається нами як наявність між цими суб’єктами сталих взаємних контактів, які виникають і розвиваються на підставі загальних інтересів з метою протидії злочинності неповнолітніх, зміцнення громадського порядку та громадської безпеки на основі принципів гуманності, відповідальності, законності, гласності, систематичності, плановості, прогнозування та науковості.
17. Оптимальними методами профілактично-виховної роботи педагогів з дітьми є: діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування); індивідуальні (доручення, творчі завдання); наочні (виставки дитячої та студентської творчості, стенди на правову тематику, перегляд фільмів), інформативно-навчальні (дискусії, диспути, конференції, круглі столи, інтелектуальні аукціони, брейн-ринги); діяльнісно-практичні (КВК, фестивалі, екскурсії, аматорські театри, ігри-драматизації, ярмарки, огляди-конкурси, колективне створення книг, газет, відзначення державних та народних свят).
18. Ціннісно-орієнтаційна площина удосконалення діяльності навчальних закладів передбачає гуманізацію освітнього середовища та підвищення авторитету і престижу професії педагога у соціумі.
19. Організаційно-кадрова площина удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх включає: покращення підготовки кадрів для системи освіти, підвищення добробуту педагогічних і науково-педагогічних працівників, вирішення їх житлових та побутових проблем, покращення здоров’я педагогів і підвищення якості їх медичного обслуговування, моральне стимулювання праці педагогів, посилення контролю за діяльністю класних керівників та кураторів академічних груп, активізацію боротьби з корупцією та хабарництвом у сфері освіти тощо.
20. Необхідно підсилити роботу психологічної служби в системі освіти через її реорганізацію у службу комплексного консультування та підтримки, що передбачає введення до її складу, крім посад практичного психолога та соціального педагога, лікаря і юриста. Служба має діяти у кожному навчальному закладі на постійній основі та виконувати такі основні завдання: діагностувати „аварійні” відхилення у поведінці дітей, вивчати умови психофізичного розвитку дитини, мотиви її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей; надавати дітям необхідну правову, психологічну та медичну допомогу; організовувати правові лекторії з питань профілактики правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, суїцидів, проституції дітей; готувати методичні матеріали з профілактики злочинності неповнолітніх та її фонових явищ; координувати діяльність навчального закладу щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні з іншими суб’єктами запобігання злочинності, зокрема КМСД; вносити пропозиції по удосконаленню системи профілактично-виховної роботи з дітьми у навчальному закладі.
21. Зважаючи на темпи інформатизації навчальних закладів у останні роки доцільно створити в кожному навчальному закладі власну інформаційну базу даних щодо неблагополучних сімей та дітей, які в них виховуються, що дасть змогу оперативно отримати інформацію про кожного вихованця, простежити генезис формування асоціальної спрямованості особистості, визначити оптимальні способи впливу та корекції протиправної поведінки дитини.
22. Вживання алкоголю, наркотиків, безладні статеві контакти, бійки, провокації і конфлікти з іноземними студентами, які часто мають місце в гуртожитках, актуалізують потребу створення у кожному гуртожитку ПТНЗ та ВНЗ штабу з профілактики правопорушень, який би здійснював профілактичну роботу серед мешканців.
23. Нормативна (правова) площина удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні презентована необхідними, на думку автора, доповненнями і змінами чинного законодавства, у зв’язку з чим пропонуємо:
– прийняти ЗУ „Про профілактику злочинів”, який би систематизував нормативні акти у сфері запобігання злочинності, в тому числі злочинності неповнолітніх, надав їм чіткості і структурованості; розглядав профілактику злочинів як систему заходів, що здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, окремими громадянами з метою виявлення, усунення та нейтралізації дії причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Додатково на кожні 2-3 роки пропонується розробляти Комплексну програму профілактики злочинності, де акценти повинні зміститися на конкретні заходи з профілактики злочинності, а зменшення строку дії програми з традиційних п’яти до 2-3 років посилить роботу відповідних органів по запобіганню правопорушенням;
– внести зміни до абз. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, розширивши коло суб’єктів профілактики правопорушень серед неповнолітніх шляхом заміни словосполучення „школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації” на інше такого змісту: „навчальні заклади усіх типів та рівнів акредитації”;
– викласти окремі з обов’язків педагогічних та науково-педагогічних працівників, закріплені у ст. 56 ЗУ „Про освіту”, у такій редакції: „настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до права, Конституції та законів України, принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вчиненню ними правопорушень, вживанню алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам”;
– доповнити ст. 38 ЗУ „Про загальну середню освіту” повноваженням ЗНЗ здійснювати профілактичну роботу з учнями та співпрацювати з іншими органами і установами у справі запобігання правопорушенням неповнолітніх;
– конкретизувати наведене в абз. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ „Про професійно-технічну освіту” повноваження ПТНЗ щодо здійснення навчально-виховної діяльності шляхом визначення її конкретних напрямів, зокрема формування правової культури учнів;
– доповнити КпАП України ст. 188-24 „Неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо виховання дітей” такого змісту: „Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо виховання неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
– уточнити зміст ч. 2 ст. 433 КПК України, виклавши її у такій редакції „Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього, педагог та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші дії в ході досудового та судового слідства”.
Таким чином, досліджуючи недоліки у діяльності навчальних закладів у системі детермінант злочинності неповнолітніх, а також шляхи удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні, автор, не претендуючи на вичерпне висвітлення усіх їх аспектів, спробувала зробити власний внесок у дослідження та розробку шляхів розв’язання цієї кримінологічної проблеми.
Викладені в дисертації наукові положення та висновки можуть бути використані як у навчальному процесі, правозастосовчій практиці та правотворчості, так і стати основою для подальших наукових пошуків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учеб. пособ. – М.: Academia, 1999. — 672 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 528 с.
3. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление. – Горький: Пресса, 1975. – 176 с.
4. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2002. – 294 с.
5. Алемаскин М.А. О психологической характеристике трудновоспитуемых подростков // О некоторых вопросах нравственного воспитания детей и подростков / Под ред. Л.В.Благонадежиной. – М.: Сов. Россия, 1970. – С. 93-104.
6. Алмазов Б.Н., Грищенко Л.А. О психологических особенностях отклоняющегося поведения несовершеннолетних правонарушительниц // Вопросы борьбы с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность. – Омск, 1984. – С.150-151.
7. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 році (за даними судової статистики) // www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/.
8. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2006 року (за даними судової статистики) // www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/.
9. Андреев Н.А., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних: Монография. – Самара: Изд-во Самарск. юрид. ин-та Минюста России, 2001. – 154 с.
10. Андреенкова Н.В. Проблема социализации личности // Социальные исследования. – 1970. – Вып.3. – С.44-49.
11. Антонов Г.В. Педагогічні засади запобігання і розв’язання конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.Сковороди. – Х., 2006. – 21 с.
12. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 351 с.
13. Антонян Ю.М. Предупреждение преступности несовершеннолетних. – М.: Общество „Знание” РСФСР, 1982. – 40 с.
14. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде): Учебн. пособ. – М.: Академия МВД СССР, 1975. – 159 с.
15. Архівна кримінальна справа №1-53/2005 Хустського районного суду Закарпатської області.
16. Архівна кримінальна справа №1-220/2005 Хустського районному суду Закарпатської області.
17. Архівна кримінальна справа №-2-131/2006 Оболонського районного суду м.Києва.
18. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности: методические основы развития личности в историко-эволюционном процессе: Учебн.-метод. пособ. – М.: МГУ, 1986. – 96 с.
19. Асмолов А.П. Слагаемые воспитания: взгляд психолога // Воспитание школьников. – 1989. – №3. – С. 38-42.
20. Астапов В., Еле П., Маслов О., Пронина Е. Профессиональные страхи учителей // Народное образование. – 2000. – №1. – С.128-136.
21. Бабаев М.М., Миньковский Г.М. Преступность несовершеннолетних и ее предупреждение. – М.: Знание, 1971. – 40 с.
22. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. – Х.: НУВС, 2001. – 640 с.
23. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие. – Х.: Госуд. специализ. изд-во "Основа", 2003. – 368 с.
24. Бачинин В.А., Панов Н.И. Достоевский: философия, социология и психология преступления. – Х.: Основа, 2001. – 324 с.
25. Башкатов И.П. Психология неформальних подростково-молодёжных групп. – М.: Информпечать, 2000. – 336 с.
26. Бех І.Д. Формувати у дитини почуття чинності іншої людини // Педагогіка толерантності. – 2001. – №2. – С.16-23.
27. Бех І., Радул В. Педагогічна культура і розвиток соціальної зрілості особистості вчителя // Наукові записки. – 2001. –№32. – С.12-17.
28. Бєлавіна Т.І. Соціальна дезадаптація молоді: чинники та умови. – К.: ППНВ, 2004. – 140 с.
29. Благута Р.І. Психологічні засади профілактики делінквентності неповнолітніх: Автореф. дис. ... канд. псих. наук: 19.00.06 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2006. – 21 с.
30. Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений. – Минск: Университетское, 1986. – 286 с.
31. Бойко В.В. Трудные характеры подростков: развитие, выявление, помощь: Учебн. пос. – СПб.: Союз, 2002. – 160 с.
32. Болтівець С.І. Проблеми визначення детермінант девіацій у поведінці дітей // Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика. Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. – К., 2002. – С. 53-59.
33. Борисюк А.С., Двіжона О.В. Профілактика та корекція важковихованості: цикл тренінгових вправ. – Чернівці: Книги–XXI, 2006. – 88 с.
34. Бочкарьова Г.Г. Психологічна характеристика мотиваційної сфери підлітків-правопорушників: Автореф. дис... канд. псих. наук. – М., 1968. – 18 с.
35. Бугера О.І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх: Автореф. дис. ... канд. юрид.наук: 12.00.08 / Академія адвокатури України. – К., 2006. – 20 с.
36. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища шк., 1986. – 208 с.
37. Вакарчук І. Катарсис потребує моральних зусиль // Освіта. – 2005. – №29-30. – С.4-5.
38. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання: Дис. ... канд. юрид.наук: 12.00.08. – К., 2003. – 198 с.
39. Васькович Й. Проблеми правового виховання молоді // Право України. – 1997. – №2. – С.49-50.
40. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью в Великобритании. – М.: Рос. криминолог. ассоц., 2001. – 344 с.
41. Вермеш М. Основные проблемы криминологии. − М.: Прогресс, 1978. − 272 с.
42. Взаимодействие школы, семьи и общественности в подготовке школьников к выбору профессии: Сборн. науч. труд. / Под ред. С.Н.Чистяковой. – М.: АПН СССР, 1989. – 82 с.
43. Виговський Д.Л. Кримінальна субкультура в механізмі злочинності неповнолітніх: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2006. — 20 с.
44. Випускники обирають тестування // Освіта. – 2005. – №29-30. – С.2.
45. Виступ Міністра внутрішніх справ України Цушка В.П. на спільному засіданні колегій МОН, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту і МВС України 27 квітня 2007 року // ww.mvsinfo.gov.ua.
46. Виступ Міністра освіти і науки Ніколаєнка С.М. на сесії Верховної Ради України з питань стану сільської освіти 10 січня 2006 року // www.mon.gov.ua/education/average/topic/rozv/doklad.doc.
47. Виступ Міністра освіти і науки Ніколаєнка С.М. на спільному засіданні колегій МОН, Міністерства у справах сім‘ї, молоді та спорту і МВС України 27 квітня 2007 року // ww.mvsinfo.gov.ua.
48. Виступ Міністра освіти і науки Ніколаєнка С.М. на День Уряду у Верховній Раді України на тему “Стан і перспективи розвитку загальної середньої освіти в Україні” від 9 січня 2007 року // www.mon.gov.ua/education/higher/topi/rzvosv.
49. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, С.О.Ставицька та ін. − К.: Каравела, 2006. – 344 с.
50. Вилкс А.Я. Механизм защиты несовершеннолетних от отрицательного влияния взрослых правонарушителей // Проблемы социальной и правовой защиты несовершеннолетних. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. – С.11-16.
51. Вітвіцька В.В. Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Націон. акад. внутр. справ України. – К., 2002. – 20 с.
52. Волков Б.Г., Мостовая И.В. Социология: Учебник / Под ред. В.И.Добренькова. – М. : Гардарика, 1998. – 432 с.
53. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань: Изд-во Казанс. ун-та, 1975. – 100 с.
54. Волкова Н.П. Педагогіка: Посіб. – К.: Видавн. центр „Академія”, 2001. – 576 с.
55. Ворник Б.М. Сексуальные насилия по отношению к детям и молодёжи в Украине: Ситуационный анализ. – К.: Изд-во Киевск. центра семейн. консульт., 1997. – 95 с.
56. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступлений. – М.: Юрид. лит., 1974. – 234 с.
57. Гегель Г. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
58. Глазунова Н.И. Система государственного управления: Учебник. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 551 с.
59. Голіна В.В. Основні положення концепції Закону України про попередження насильства в сім’ї // Проблеми насильства в сім’ї: правові та соціальні аспекти / Упоряд. О.М.Руднєва. – Х.: Право, 1999. – 212 с. – С. 10-23.
60. Голіна В. В. Попередження насильства в сім’ї – захист прав людини // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомл. наук. конф. проф.-викл. складу, 10-11 грудня 1998 року / За ред. М.І.Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 149-152.
61. Головко М.Л., Пастухов В.П. Зайнятість населення України: соціально-економічні, правові та історичні аспекти. – К.: Друкарня Федерації профспілок України, 1998. – 381 с.
62. Головченко В.В. Право в житті людини (статті). – К.: Оріяни, 2005. – 335 с.
63. Гордеева А.В. Реабилитационная педагогика: традиционный или инновационный путь? // Школа. – 1998. –№6. – С.7-10.
64. Гуренко М.М. Исследование характера морали // Вопросы философии. – 1974. – №1. – С.133-138.
65. Даньшин І.М., Голіна В.В., Кальман О.Г. Кримінологія. Особл. част.: Навч. посіб. – Х.: Право, 1999. – 230 с.
66. Декларація прав дитини // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
67. Декларація і програма виховання громадян в дусі демократії, заснованого на усвідомленні ними своїх прав та обов’язків // Інформаційно-пошукова система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
68. Долгова А.И. Правовое воспитание молодёжи и проблемы укрепления социалистической законности // Правовое воспитание молодежи / Под ред. В.Н.Кудрявцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С.44-45.
69. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М.: Педагогика, 1981. – 211 с.
70. Доповідна записка про стан роботи щодо викорінення, профілактики і запобігання проявів хабарництва та інших негативних явищ у сфері освіти // www.mon.gov.ua /education/higher.
71. Доповідь Міністра освіти і науки України Ніколаєнка С.М. на підсумковій колегії МОН України „Вища освіта і наука – найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку” // www.mon.gov.ua/education/higher/topic/rzvosv.
72. Доповідь Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Коржа В.П. „Стан виконання державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки” // www.mvsinfo.gov.ua.
73. Дроздов О.Ю. Соціально-психологічні фактори динаміки агресивної поведінки молоді: Автореф. дис. ... канд. псих. наук: 19.00.01 / Київ. нац. ун-т ім.Т.Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
74. Дроздов О.Ю. Телебачення як джерело впливу на соціальну спрямованість молоді // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матер. методолог. семін. АПН України, 1998. – К.: Гнозис, 1998. – С. 481-486.
75. Дубчак Л.С. Соціалізація молоді в школі та вузі: кримінологічні аспекти // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №3 (123). – С.106-109.
76. Ельчанинов А.В. Записи. – М.: Сов. Россия, 1992. – 352 с.
77. Женевська декларація прав дитини // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
78. Завірюха Л. Авторитет учителя: соціологічний вимір // Освіта. – 2005. – 15-22 черв. – С.5.
79. Завражкин С.А., Староверова М.П. Жестокость и подросток // Социологические исследования. – 1991. – № 12. – С.85-87.
80. Загальні відомості про позашкільну освіту України // www.mon.gov.ua/education/average/after.
81. Зайчикова Т.В. Соціально-психологічні детермінанти синдрому „професійного вигорання” у вчителів: Автореф. дис. ... канд. псих. наук: 19.00.05 / Інст. психол. ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2005. – 20 с.
82. Закон України № 2984–III від 17.01.2001 р. „Про вищу освіту” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
83. Закон України № 2635–IV від 02.06.2005 р. „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
84. Закон України № 1602–III від 23.03.2000 р. „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
85. Закон України № 2811–XII від 21.11.1992 р. „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
86. Закон України № 2628–III від 11.07.2001 р. „Про дошкільну освіту” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
87. Закон України № 1281–IV від 18.11.2003 р. „Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 рр.” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
88. Закон України № 651-XIV від 13.05.1999 р. „Про загальну середню освіту” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
89. Закон України № 20/95-ВР від 24.01.1995 р. „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
90. Закон України № 1060-XII від 23.05.1991 р. „Про освіту” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
91. Закон України № 2623-IV від 02.06.2005 р. „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст.354.
92. Закон України № 2402-III від 26.04.2001 р. „Про охорону дитинства” // (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
93. Закон України № 1841–III від 22.06.2000 р. „Про позашкільну освіту” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
94. Закон України № 2789–III від 15.11.2001 р. „Про попередження насильства в сім’ї” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
95. Закон України № 103/98–ВР від 10.02.1998 р. „Про професійно-технічну освіту” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
96. Закон України № 2998–XII від 05.02.1993 р. „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (із змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
97. Звернення Президента України Ющенка В.А. до ректорів, професорсько-викладацьких колективів вищих навчальних закладів України від 23 червня 2005 року // www.president.gov.ua/news/data/11_1287.html.
98. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. 1. Концептуальные основы. – Х.: Основа, 1994. – 321 с.
99. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Х.: Прапор, 1996. – 260 с.
100. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання: Навч. посіб. / С.І.Яковенко, Н.Ю.Максимова, Л.І.Мороз, Л.А.Мороз; Київ. юрид. ін-т Київ. міськ. упр. внутр. справ, Громад. об-ня „Ін-т пробл. наркоманії і наркозалежності”. – К.: Паливода А.В., 2006. – 258 с.
101. Зубенко В.В. Формування правосвідомості неповнолітніх – один з елементів їх соціального розвитку // Вісник Одеського інстит. внутр. справ. – 2004. – № 2. – С.248-252.
102. Зюбин Л.И. Учебно-воспитательная работа с трудными учащимися: Метод. пособ. – М.: Высш. шк., 1982. – 191 с.
103. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навч. посіб. – К.: Укр.-фінс. інст-т менедж-ту, 1997. – 302 с.
104. Игошев К.Е., Миньковский Г.М. Семья, дети, школа. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
105. Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодёжи. – М: Психология, 1971. – 175 с.
106. Ильяшенко А.Н. Социальная среда в генезисе преступного поведения (особенности криминализации несовершеннолетних под влиянием социальной микросреды): Монография. – М.: ВНИИ МВД России, 2000. – 86 с.
107. Інформація Генерального прокурора України О.Медведька від 31.07.2006 р. №07/3 „Про стан додержання законодавства, спрямованого на захист прав неповнолітніх, які потерпають від злочинних посягань, насильства у сім’ї, втягнення їх у злочинну та іншу протиправну діяльність” // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
108. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Инфра М-Норма, 1997. – 383 с.
109. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Уклад. О.О.Любар; За ред. В.П.Кременя. – К.: Знання, 2005. – 767 с.
110. Каган М.С. Мир общения: проблема межсубъектных отношений. – М.: Политизд, 1988. – 319 с.
111. Казначеев В.П. Современные аспекты адаптации. – Новосибирск: Наука, 1980. – 191 с.
112. Кальман А.Г. Криминологическая характеристика, детерминация и предупреждение изнасилований: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьк. юрид. ин-т. – Х., 1986. – 23 с.
113. Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами і установами: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. академ. внутр. справ України. – К., 2004. – 19 с.
114. Кант И. О педагогике. 1803 // Кант И. Трактаты и письма. – М.: Наука, 1980. – С. 445-504.
115. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія. – К.: Вид-во Семенко Сергія, 2004. – 310 с.
116. Карпов О. Школа как институт передачи социального опыта // Народное образование. – 2004. – №12. – С.47-52.
117. Кевлова Л.В. Социальные и правовые принципы защиты детей в Украине от противоправных посягательств на их личные права // Закон і підліток: Матер. обл. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 жовтня 2000 року). – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.173-180.
118. Кедров Б.М. О современной классификации наук // Вопросы философии. – 1980. – №10. – С.10.
119. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
120. Керівні принципи ООН для запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) від 14.12.1990 р. // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
121. Ківенко Н.В., Лановенко І.І., Мельник П.В. Філософсько-психологічні підвалини кримінології як науки: Монографія: У 3-х т. – К.: Академія ДПС України, 2001. – Т.1. – 678 с.
122. Климов Е.А. Введение в психологию труда: Учебн. пособ. – М.: Моск. ун-т, 1988. – 199 с.
123. Кобзарь И.А. Противодействие преступности несовершеннолетних в переходный период (криминологический, уголовно-правовой и организационный аспекты): Монография. – М.: ВНИИ МВД России, 2001. – 180 с.
124. Кодекс України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 р. (зі змінами) // Інформ.-пошук. система із законодавства України „Право. Версія Проф”.
125. Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей в процесі професійного педагогічного спілкування. – Ужгород: УжДУ, 1998. – 195 с.
126. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учебн. пособ. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 176 с.
127. Кон И.С. Ребенок и общество: историко-этнографическая перспектива. – М.: Наук