Андрушко Олександр Вікторович Теорія та практика юридичної відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі

Краткое описание

Андрушко Олександр Вікторович, начальник відділу публічних закупівель Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Назва дисертації: «Теорія та практика юридичної відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі». Шифр та назва спеціальності 12.00.09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Спецрада Д 26.001.05 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ДЕРЖАВНА ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ
УКРАЇНИ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
АНДРУШКО ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
УДК 343.13: 34.037(477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________ О. В. Андрушко
Науковий консультант – Шумило Микола Єгорович
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України,
член-кореспондент НАПрНУ
Хмельницький – 2020

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ …………………………………………………………… 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ …………………………….. 22
ВСТУП ………………………………………………………………… 24
РОЗДІЛ 1 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ:
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ ……………... 41
1.1 Стан теоретичного дослідження юридичної відповідальності
в кримінальному процесі ……………………………………………………. 41
1.2 Методологічна програма дослідження юридичної
відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі …………. 58
1.3 Методологічні проблеми формування теорії юридичної
відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі …………. 75
1.3.1 Критика феномену позитивної юридичної відповідальності
в праві ………………………………………………………………………… 75
1.3.2 Проблеми з’ясування атрибутивної ознаки юридичної
відповідальності ……………………………………………………………... 89
1.3.3 Кримінальна процесуальна відповідальність: проблеми
наукової статусності …………………………………………………………. 104
1.3.4 Теоретико-методологічні основи визначення системи
юридичної відповідальності за правопорушення в кримінальному
процесі ………………………………………………………………………... 114
Висновки до розділу 1 ………………………………………………... 127
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ
В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ……………………………………….. 131
2.1 Юридична відповідальність за правопорушення в
кримінальному процесі: правова природа, мета, атрибутивні ознаки та
конструкційні елементи ……………………………………………………... 131
20
2.2 Цілі, завдання та функції юридичної відповідальності
за правопорушення в кримінальному процесі ……………………………... 155
2.3 Засади юридичної відповідальності за правопорушення
в кримінальному процесі ……………………………………………………. 168
2.4 Підстави, умови та стадії юридичної відповідальності за
правопорушення в кримінальному процесі ………………………………... 184
Висновки до розділу 2 ………………………………………………... 204
РОЗДІЛ 3 ВСТАНОВЛЕНИЙ СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ
В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЯК ПІДСТАВА ЮРИДИЧНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ …………………………………………………….. 208
3.1 Теоретико-правові основи конституювання інституту
правопорушень у кримінальному процесі …………………………………. 208
3.2 Проблема загальної формули протиправності правопорушень у
кримінальному процесі як питання їхньої законодавчої невизначеності ... 231
3.2.1 Юридичний та фактичний зміст «невиконання обов’язків»
у кримінальному процесі ……………………………………………………. 231
3.2.2 Зловживання правами та повноваженнями в кримінальному
процесі як форма правопорушення ………………………………………… 239
3.3 Проблеми протиправності та винуватості в порушеннях закону
в кримінальному процесі ……………………………………………………. 252
3.3.1 Проблема об’єктивно-протиправних діянь у кримінальному
процесі ………………………………………………………………………... 252
3.3.2 Виявлення процесуального змісту помилки в кримінальному
процесі ………………………………………………………………………... 267
Висновки до розділу 3 ………………………………………………... 280
РОЗДІЛ 4 СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ТА НАПРЯМИ ЇХ ВИРІШЕННЯ … 284
4.1 Методологічна ідея про державу як суб’єкта юридичної
відповідальності перед людиною в кримінальному процесі ....................... 284
21
4.2 Кримінальна відповідальність за правопорушення в
кримінальному процесі: тенденції розвитку та напрями удосконалення
законодавчої моделі …………………………………………………………. 298
4.3 Кримінальна процесуальна відповідальність за
правопорушення в кримінальному процесі: пропозиції до
конституювання ……………………………………………………………… 315
4.4 Адміністративна відповідальність за правопорушення
в кримінальному процесі: проблеми її трансформації в контексті
адміністративної реформи в Україні ……………………………………….. 325
4.5 Дисциплінарна відповідальність за правопорушення в
кримінальному процесі: пролегомени до формування доктрини
дисциплінарної юстиції ……………………………………………………... 337
4.6 Цивільно-правова відповідальність за правопорушення в
кримінальному процесі: пошук єдиної концепції …………………………. 364
Висновки до розділу 4 ………………………………………………... 377
ВИСНОВКИ ………………………………………………………….. 381
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………. 389
ДОДАТКИ …………………………………………………………….. 453

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації викладено основні наукові результати дослідження
комплексної проблеми юридичної відповідальності за правопорушення в
кримінальному процесі, які можна кваліфікувати як серйозне досягнення в
розвитку теорії кримінального процесу. Головними новими теоретичними та
практичними результатами цього дослідження є:
1. Юридична відповідальність існує в правовій дійсності винятково як
відповідальність за правопорушення (відповідно до категоріальної пари
«причина» – «наслідок») або vice versa «правопорушення» – «юридична
відповідальність»). Будь-яка юридична відповідальність – це інститут
публічного права. Основною атрибутивною ознакою юридичної
відповідальності є ознака примусу в різних його правових іпостасях.
2. За концепцією юридичних режимів С. С. Алексєєва, юридична
відповідальність за правопорушення в кримінальному процесі, як певний
юридичний режим, являє собою особливу цілісну систему регулювального та
охоронного впливу на кримінальні процесуальні правовідносини, що
спрямовано в цілому на вирішення завдань кримінального провадження.
Такий вплив забезпечуються усім комплексом (системою) юридичної
відповідальності, а не тільки засобами процесуального характеру.
Системоутворювальними факторами інституту юридичної
відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі визначено:
1) спільність завдань регулювального та охоронного комплексного впливу на
конкретну систему правовідносин – кримінальних процесуальних; 2) єдність
групи правопорушень, що вчиняються в конкретній системі кримінальних
процесуальних правовідносин, хоча й різної галузевої належності;
3) спільність групи спеціальних суб’єктів, що потенційно можуть вчинювати
(вчинюють) ці правопорушення – суб’єкти кримінального процесу.
Єдність цієї системи забезпечується наявністю зовнішніх та
внутрішніх системних субординаційних та координаційних зв’язків. Її
382
елементам (галузевим видам відповідальності) притаманний
детермінувальний вплив одного на одне та зовнішні й внутрішні
трансформаційні процеси. Загалом система цієї юридичної відповідальності
через синергію прагне до створення єдиних методологічних підходів,
уніфікації законодавства та практичних процедур, законодавчого їх
визначення, кодифікації тощо. З іншого боку, внаслідок вад теорії та дефектів
законодавства вона схильна до ентропійних явищ у законотворчій та
практичній діяльності.
3. Юридична відповідальність за правопорушення в кримінальному
процесі за своєю правовою природою є кримінальним процесуальним
інститутом, а за галузевою належністю – комплексним (міжгалузевим). Її
систему de lege lata складають такі галузеві види юридичної відповідальності:
кримінальна, кримінальна процесуальна, адміністративна, дисциплінарна та
цивільно-правова. De lege ferenda пропонується нова галузева модель
юридичної відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі:
кримінальна, кримінальна процесуальна, дисциплінарна, цивільно-правова; з
неї необхідно вилучити адміністративну відповідальність, шляхом
законодавчої трансформації адміністративних правопорушень
процесуального характеру та відповідальності за них у процесуальні, як
непритаманній відповідальності для сфери судочинства.
4. Юридична відповідальність за правопорушення в кримінальному
процесі характеризується такими атрибутивними ознаками: 1) вид
державного примусу; 2) безумовний наслідок встановленого (доведеного)
складу вчиненого правопорушення в кримінальному процесі, як єдиної її
підстави; 3) визначається специфічним основним об’єктом правової охорони;
4) обов’язковий елемент статусу суб’єктів кримінального процесу; 5) форма
реалізації санкції правової норми; 6) реалізується в ході правозастосовної
діяльності уповноважених державних органів або їх посадових осіб, а також
міжнародних інституцій; 7) реалізується у спосіб належної правової
процедури. Ці ознаки розкривають її правову суть та є методологічним
383
підґрунтям для її відмежування від інших понять.
5. Компонентами теорії юридичної відповідальності за
правопорушення в кримінальному процесі є такі складові: 1) мета, цілі,
завдання та функції юридичної відповідальності за правопорушення в
кримінальному процесі; 2) засади цієї відповідальності; 3) її підстави, умови
та стадії; 4) встановлений склад правопорушення в кримінальному процесі як
підстава юридичної відповідальності; 5) система юридичної відповідальності
за правопорушення в кримінальному процесі, її системні теоретичні,
законодавчі та практичні проблеми і напрями їх вирішення.
6. Під метою застосування юридичної відповідальності за
правопорушення в кримінальному процесі варто розуміти її позитивний
ефект – бажану та очікувану в майбутньому модель належної функціональної
поведінки суб’єктів кримінального процесу як юридичного засобу
забезпечення праксеологічної справності кримінального провадження.
Основними цілями юридичної відповідальності за правопорушення в
кримінальному процесі, що конкретизують її мету, є: 1) закріплення,
упорядкування суспільних (правових) відносин у сфері кримінального
провадження та їх удосконалення; 2) виправлення правопорушників
та виховання інших громадян; 3) відновлення порушених суспільних та
правових (процесуальних) відносин і станів; 4) покарання винуватого
у вчиненні правопорушення; 5) запобігання вчиненню правопорушень у
майбутньому.
7. Систему функцій юридичної відповідальності за правопорушення
в кримінальному процесі складають регулятивна, виховна, відновлювальна,
каральна, превентивна функції. Вони містять у собі низку інших похідних
функцій та взаємодіють між собою; кожна з функцій залежно від виду
юридичної відповідальності та правової ситуації проявляється не лінійно, а
полігонально в їх системі, і насамперед визначають правопоновлювальне
призначення інституту юридичної відповідальності в кримінальному процесі.
8. У системі засад юридичної відповідальності за правопорушення
384
в кримінальному процесі основоположне місце посідає конституційна засада
відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що потребує
законодавчої легітимізації в КПК України, як і засада кримінального
провадження. Реалізація цієї засади має бути основана на вимогах повного та
безумовного відшкодування шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями
владних суб’єктів кримінального провадження, а також за неефективність
їхньої діяльності.
9. Підставами юридичної відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі є: нормативна, фактична та процесуальна. Ці підстави
визначають логіку послідовних процесуально-пізнавальних дій у перебігу
реалізації юридичної відповідальності суб’єктами, на яких покладено
виконання цієї функції, віддзеркалюють внутрішню сторону діяльності
суб’єктів покладення юридичної відповідальності. Додатково виділено
дискваліфікаційну підставу – фактичні або юридичні підстави чи їх
сукупність, що слугують підставами для припинення (зміни) правовідносин
відповідальності на будь-якому етапі їх розвитку. У рамках концепту
процесуальної детермінації лише процесуальна підстава є єдиним
фундаментом легального визначення (дескрипції) нормативної, фактичної та
дискваліфікаційної підстав, а також виявлення об’єднавчих взаємозв’язків
між ними та виникнення, розвитку й припинення правовідносин юридичної
відповідальності.
10. Головною умовою юридичної відповідальності за правопорушення
в кримінальному процесі є чітко визначений загальний правовий статус
суб’єкта, в корпусі якого одночасно міститься і його окремий кримінальний
процесуальний статус; таким чином він є, з одного боку, суб’єктом
кримінального процесу, а з іншого – суб’єктом тої чи іншої галузевої
юридичної відповідальності. Юридична відповідальність – обов’язковий
елемент правового (процесуального) статусу.
11. Загальнотеоретичну конструкцію стадій юридичної
відповідальності складають такі стадії: 1) ініціації; 2) конкретизації;
385
3) реалізації та 4) припинення юридичної відповідальності. Ці стадії
демонструють логіку та хронологію послідовних процесуальних дій у
правовому механізмі реалізації юридичної відповідальності. Вони
законодавчо конкретизуються у стадіях того чи іншого юридичного
провадження, що не може мати вигляд іншої теоретичної та законодавчої
конструкції.
12. Правопорушення в кримінальному процесі за своєю правовою
природою є кримінальним процесуальним інститутом, правова етіологія яких
передусім відстежується в генетичних взаємозв’язках з кримінальними
процесуальними правовідносинами, як особливим юридичним режимом, а не
з їхньою юридично-галузевою адресою реєстрації. За галузевою належністю
цей інститут є комплексним (міжгалузевим), бо охоплює правові норми
різних галузей права юридичної відповідальності за їх вчинення.
Систему правопорушень у кримінальному процесі складають
кримінальні процесуальні правопорушення моногалузевого характеру
(визначені лише в КПК України і за які передбачено лише кримінальну
процесуальну відповідальність), а також кримінальні процесуальні
правопорушення полігалузевого характеру (за вчинення яких передбачено й
інші види юридичної відповідальності). Водночас останні мають й інакшу,
окрім процесуальної, правову (законодавчу) природу: кримінально-правову,
адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову.
Неконкретизовані законодавчі визначення, викладені в законодавчих
конструкціях загального характеру: «невиконання процесуальних
обов’язків», «порушення присяги», «зловживання правом» тощо мають бути
вилучені з тексту закону. Усі вони не становлять самостійні підстави
юридичної відповідальності, а є лише неконкретизованими назвами
правопорушень у кримінальному процесі. Масив правопорушень в
кримінальному процесі та юридична відповідальність за них має бути
систематизовано та законодавчо визначено (конкретизовано)
у відповідних галузевих законах (кодексах), що відповідає сучасній
386
національній доктрині законодавчої визначеності, системі права та
законодавства. Моногалузеві процесуальні правопорушення потрібно
викласти в окремому Кодексі про процесуальні правопорушення.
«Диспозитивні» формулювання підстав застосування юридичної
відповідальності, що містяться в окремих статтях КПК України (ст. 330, 379
та ін.), повинні бути вилучені, бо юридична відповідальність кріпиться на
засадах її невідворотності (імперативності).
Для владних та професійних суб’єктів процесу має наставати лише
правопоновлювальна процесуальна відповідальність, що має преюдиціальне
значення для їхньої можливої подальшої дисциплінарної відповідальності.
Факти вчинення процесуальних правопорушень владними та професійними
суб’єктами повинні фіксуватися в їхньому досьє на підставі окремої ухвали
(постанови) суду, прокурора і слідчого, а тому КПК України потрібно
доповнити ст. 110-1 відповідного змісту.
13. Проблеми об’єктивно-протиправних діянь полягають насамперед
в наукових проблемах психологічної концепції вини, догматичний зміст якої
здебільшого не піддається сумніву та не переглядається протягом останніх
десятиліть. Вину, спираючись на інтегровані уявлення психологічної,
нормативної та оцінної її концепцій, пропонується поділяти на кримінальну,
цивільно-правову, дисциплінарну та процесуальну. Зміст та конструкція вини
в складі процесуальних правопорушень має розкриватися насамперед
завдяки правозастосовній інтерпретації законодавчих установлень типу
«невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання», «неналежне
ставлення до службових обов’язків», «невиконання чи неналежне виконання
службових обов’язків». Наслідками за вчинення об’єктивно-правових діянь
завжди є застосування поновлювальних заходів юридичної відповідальності,
а у визначених законом випадках – і штрафної відповідальності.
14. Тільки встановлення справжніх причин помилок, яких
припустилися певні функціонери кримінального судочинства, може бути
обов’язковою передумовою правильного вирішення питання про настання
387
юридичної відповідальності. Тому причин помилок у кримінальному процесі
треба дошукуватися не тільки у пізнавальному феномені – омані, – але й
у діяльнісній сфері – як наслідку необґрунтованого ризику та неналежного
ставлення до виконання службових обов’язків. У разі винуватого порушення
закону, коли хтось із юристів припустився помилки або ж неналежно
поставився до виконання службових обов’язків, то тоді має наступати
каральна юридична відповідальність; у будь-якому разі застосовуються
визначені законом процесуальні засоби поновлення порушеної законності.
15. Законодавче конструювання злочинів проти правосуддя слід
здійснювати за єдиним критерієм – об’єктом злочинного посягання як
основної конструктивної ознаки складу правопорушення; ним (об’єктом)
треба вважати тільки процесуальні правовідносини у відповідній судовій
юрисдикції, яким протиправними діяннями підвищеної суспільної небезпеки
завдається шкода. А тому розділ XVIII КК України повинен містити злочини,
передбачені ст. 371–376-1, 380–388, 389-1, 396–397, 400-1 КК України; інші
ж злочини з цього розділу мають бути переміщенні до інших розділів КК
України.
Однією з гарантій від незаконного кримінального переслідування
окремих владних та професійних суб’єктів судочинства (слідчого, детектива,
оперативного працівника, експерта, спеціаліста та перекладача) має стати
особливий порядок кримінального провадження щодо цих суб’єктів.
16. Для реального обмеження командно-адміністративного елемента
в дисциплінарних провадженнях щодо владних та професійних суб’єктів
судочинства, як рівно ж і щодо інших суб’єктів публічної служби, вони
(провадження) мають реалізовуватися в рамках дисциплінарної юстиції, що
загалом відповідає європейським стандартам. Процесуальні дисциплінарні та
інші дисциплінарні правопорушення та відповідальність за них для цих
суб’єктів юридичного провадження, а також для усіх інших державних
службовців, доцільно визначити в єдиному уніфікованому Кодексі про
дисциплінарні правопорушення.
388
17. Систему цивільно-правової відповідальності в кримінальному
процесі складають інститути (субінститути): 1) відшкодування шкоди,
завданої незаконними актами (рішеннями, діями та бездіяльністю) владних
суб’єктів кримінального процесу (інших проваджень); 2) реабілітації;
3) відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального
правопорушення; 4) цивільного позову в кримінальному процесі;
5) матеріальної відповідальності владних суб’єктів судочинства, що слід
визначити в окремих законах.
Інститут регресу у правовідносинах відшкодування шкоди повинен
бути вилучений через свою юридико-соціальну небезпеку, оскільки він
реально посягає на самостійність та незалежність владних суб’єктів
судочинства.
18. За результатами дослідження сформульовано й низку інших
конкретних пропозицій на удосконалення чинного законодавства України.
Викладено нові редакції: 1) п. 23, 24 ст. 7, 9, 29-1, 29-2, 130, 131, 110-1, 330,
379, 480 КПК України; 2) ст. 25-1, 67, 375, 384 КК України; 3) ст. 1191 ЦК
України; 4) ст. 185-3, 185-8 КУпАП; 5) ст. 105, 106, 109 Закону України «Про
судоустрій і статус суддів»