ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

Пожар Вадим Георгійович

УДК 343.121.4

ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Аленін Юрій Павлович,
доктор юридичних наук, професор

Одеса – 2010

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень..........................................................................................3
Вступ..................................................................................................................................4
Розділ 1. Становлення та суть інституту представництва в кримінальному судочинстві…………………………………………………………………………….13
1.1. Ґенеза та сучасний стан інституту представництва в кримінальному судочинстві……………………………………………………………………………..13
1.2. Поняття та ознаки представництва в кримінальному судочинстві…………….41
1.3. Класифікація представництва в кримінальному судочинстві………………….55
Висновки до розділу 1....................................................................................................70
Розділ 2. Представник як суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності..…75
2.1. Поняття представника в кримінальному судочинстві та його процесуальна функція …………………………………………………………………………………75
2.2. Передумови і підстави набуття та втрати особою процесуального статусу представника……………………………………………………………………………85
Висновки до розділу 2............................................................................................109
Розділ 3. Правова регламентація деяких видів представництва в сучасному кримінальному судочинстві України……………………………………………...114
3.1. Правове регулювання представництва заявника, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.…………………………………………………114
3.2. Представництво юридичних осіб в кримінальному судочинстві……………..149
3.3. Представництво прокурором інтересів громадян або держави в кримінальному судочинстві…………………………………………………………………………….163
3.4. Представництво свідка в кримінальному судочинстві.………………….…….174
Висновки до розділу 3...................................................................................................185
Висновки........................................................................................................................191
Додатки..................................................................................................................198
Список використаних джерел.............................................................................208

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСУ - Верховний Суд України
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
КУ – Конституція України
КСУ – Конституційний Суд України
КК – Кримінальний кодекс України
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України
КПК РФ – Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації
п. – пункт
ст. – стаття
ЦК - Цивільний кодекс України
ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України
СК – Сімейний кодекс України
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. При визначенні завдань кримінального судочинства у кримінально-процесуальному законодавстві на перше місце поставлено охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (ст. 2 КПК). Однією з гарантій реалізації вказаного завдання є інститут представництва. Крім того, представництво спрямоване на реалізацію й інших завдань кримінального судочинства, оскільки представники, здійснюючи охорону прав і законних інтересів суб’єктів процесу, сприяють всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справи, допомагають правильно застосовувати закон, виносити вмотивоване, обґрунтоване й справедливе рішення. Належна законодавча регламентація залучення до участі у провадженні по кримінальних справах представників сприяє також розвитку та становленню принципу змагальності в кримінальному судочинстві.
Разом з тим, існуюча нині кримінально-процесуальна регламентація участі представників при провадженні по кримінальній справі є суперечливою, а в деяких випадках взагалі відсутня, що приводить до обмеження прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу.
Отже, проблеми охорони та забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів кримінального судочинства є в сучасному кримінальному судочинстві України досить гострими, тому оптимізація діяльності представників при провадженні по кримінальних справах як одного з засобів вирішення цих проблем є значущою й актуальною.
У радянській кримінально-процесуальній науці проблемам представництва були присвячені дослідження таких учених-процесуалістів, як В.Д. Адаменко, В.П. Божьєв, О.С. Ландо, В.О. Лазарєва, Г.Л. Саркісянц, Ю.І. Стецовський, П.П. Тепляков, П.М. Туленков, В.В. Шимановський, С.А. Шейфер, С.П. Щерба та ін. Хоча ці роботи стали концептуальним підґрунтям дисертаційного дослідження, необхідно зазначити, що їх основою були положення радянського КПК 1960 р. Із здобуттям Україною незалежності було внесено багато суттєвих змін до діючого КПК, зокрема було змінено спрямованість кримінального процесу, систему стадій, а також зміст і значення принципу змагальності у кримінальному судочинстві. Це все безпосереднім чином торкнулося й інституту представництва, який змінив не тільки своє значення, але й набув додаткових можливостей для реалізації, яких не було в законодавстві радянського періоду. Окрім того, увага дослідників була зосереджена на питаннях кримінально-процесуального представництва окремих учасників кримінального процесу, у першу чергу, обвинувачених і потерпілих, але при цьому не враховувалося загальнопроцесуальне значення інституту.
В Україні проблема інституту представництва у кримінальному судочинстві не була предметом окремих дисертаційних та монографічних досліджень. Незважаючи на те, що деякі теоретичні та практичні аспекти цієї проблеми побічно з’ясовувалися у працях М.І. Гошовського, О.П. Кучинської, В.В. Леоненка, Т.В. Омельченка, цілісна концепція цього інституту так і не знайшла свого вираження у кримінально-процесуальній доктрині. Окремо слід згадати дисертаційну роботу В.В. Самолюка на тему “Законне представництво у кримінальному процесі України”, захищену у 2005 р., але предметом його дослідження був лише один з видів представництва у кримінальному процесі.
Окрему цінність для дослідження являють собою праці російських учених, таких як І.О. Воскобойник, О.Х. Галімов, С.Б. Мартиненко, В.В. Мелешко, С.А. Мельников, В.Н. Новіков, Е.Г. Тарло, С.В. Юношев та ін.
Незважаючи на наявні наукові дослідження, в науці не досягнуто єдності думок щодо суті кримінально-процесуального представництва, внаслідок чого багато понять досліджуваного інституту не отримало належного визначення. Не описано й не аргументовано внутрішню структуру інституту представництва у кримінальному судочинстві в цілому, не досліджено наявні на сьогоднішній день нові різновиди представництва, такі як представництво свідка, представництво прокурором інтересів громадян або держави у кримінальному судочинстві, а також особливості представництва юридичних осіб у кримінальному судочинстві України. Ці та інші питання реалізації інституту представництва в кримінальному судочинстві, а також наявність труднощів у правозастосовній діяльності у цій сфері обумовили обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження за своєю спрямованістю відповідає програмі наукових досліджень Одеської національної юридичної академії. Тема є складовою частиною загальної наукової теми “Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006–2010 рр., що виконує Одеська національна юридична академія, а також складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії за темою “Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави” на 2006–2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у формуванні системної концепції сучасного інституту представництва в кримінальному судочинстві, виявленні проблемних питань реалізації цього інституту, формулюванні теоретичних висновків та в розробці на їх основі пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження було поставлено такі завдання:
визначити етапи становлення та розвитку сучасного інституту представництва в кримінальному судочинстві;
визначити поняття, сутність та структуру сучасного кримінально-процесуального інституту представництва;
виявити характерні ознаки представництва в кримінальному судочинстві та визначити його поняття;
розробити комплексну систему критеріїв та здійснити за ними класифікацію представництва в кримінальному судочинстві;
розкрити поняття представника як суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності та визначити його процесуальну функцію;
встановити передумови і підстави набуття та втрати особою процесуального статусу представника;
на підставі дослідження правової регламентації та практики застосування деяких видів представництва у сучасному кримінальному судочинстві України виявити існуючи колізії та прогалини їх правового регулювання;
розробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та юридичної практики з питань, що стосуються інституту представництва, а також розробити пропозиції щодо удосконалення понятійного апарата досліджуваного інституту.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що регулюються нормами інституту кримінально-процесуального представництва.
Предметом дослідження є інститут представництва у кримінальному судочинстві України та особливості його реалізації.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс сучасних методів наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу з’ясовано сутність та сучасний стан інституту представництва у кримінальному судочинстві, а також встановлено ознаки та сутність представництва. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису становлення інституту представництва. Метод системно-структурного аналізу дав можливість визначити структуру кримінально-процесуального інституту представництва. Метод системного аналізу застосовувався при дослідженні кримінально-процесуальних норм. Порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння норм кримінально-процесуального законодавства України та іноземних держав, які регламентують інститут представництва. Логіко-нормативний метод та метод моделювання використовувалися для формування пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту КПК. Статистичний метод використовувався при обґрунтуванні наукових положень даними судової статистики. Методи анкетування та опитування використовувалися для з’ясування думки суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів та викладачів щодо проблемних питань реалізації представництва. Всі ці методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило переконливість і достовірність наукових результатів.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові положення, що містяться у працях українських і зарубіжних дослідників з теорії держави та права, кримінально-процесуального, цивільного, цивільного процесуального та адміністративно-процесуального права.
Нормативну базу дослідження становлять норми Конституції і законодавства України та зарубіжних держав, зокрема Російської Федерації, положення міжнародно-правових актів, практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, Конституційного Суду Російської Федерації, Верховного Суду України.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати дослідження 210 судових рішень місцевих та апеляційних судів України, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішень Верховного Суду України, статистичні дані Верховного Суду України за 2007–2008 рр., а також результати анкетування та опитування 400 респондентів (слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів та викладачів).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є першим комплексним монографічним дослідженням інституту представництва в кримінальному судочинстві сучасної України, в якому сформульовано нові наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист, зокрема:
уперше:
визначено етапи становлення та розвитку інституту представництва в кримінальному судочинстві України;
розроблено юридичну конструкцію набуття особою процесуального статусу представника, яка складається із: 1) системи нормативних та правосуб’єктних передумов; 2) матеріально-правових та процесуальної підстав набуття особою процесуального статусу представника;
висунуто та обґрунтовано тезу про те, що особа, яка веде провадження у справі, повинна мати право самостійно призначати представника юридичної особи у випадках його відсутності або неможливості оформлення його повноважень з метою захисту прав юридичної особи;
висунуто та обґрунтовано тезу про існування представництва прокурором інтересів громадянина або держави в кримінальному судочинстві, а також визначено його як засновану на Конституції України та Кримінально-процесуальному кодексі процесуальну діяльність спеціально уповноваженого на це суб’єкта – прокурора, спрямовану на захист інтересів громадян або держави, яка реалізується у формі правовідносин, шляхом подання або підтримання поданого цивільного позову, а також його участь у зв’язку із цим на всіх етапах кримінально-процесуального провадження;
запропоновано проводити допуск представника свідка для участі у допиті шляхом винесення постанови (ухвали) про це;
удосконалено:
поняття інституту представництва в кримінальному судочинстві, який визначено як міжгалузевий загальний інститут кримінально-процесуального права;
поняття представництва у кримінальному судочинстві, яке визначено як процесуальна діяльність представника, що реалізується у формі правовідносин;
поняття представника у кримінальному судочинстві, якого визначено як самостійного дієздатного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності спеціально уповноваженого в силу закону або договору на реалізацію комплексу процесуальних прав та обов’язків, з метою реалізації та охорони прав і законних інтересів осіб, яких представляють;
визначення моменту допуску представника до участі у справі, який обумовлюється визнанням особи, яку представляють, суб’єктом процесу або залученням її до участі у справі;
набуло подальшого розвитку:
система підстав для класифікації представництва в кримінальному судочинстві та поділ на види представництва за: підставами виникнення представництва; способом виникнення представництва; цивільно-правовим статусом особи, яку представляють; процесуальним статусом суб’єктів представництва; особливостями правового статусу представника; ознакою професіоналізму представника; стадіями кримінального судочинства; в залежності від інтересу, що представляється;
обґрунтування тези про те, що право на представництво заявника про злочин у кримінальному процесі, хоча і не передбачено нормами КПК, існує і є конституційним правом кожної особи, яка заявила про злочин, та потребує нормативного врегулювання;
теза про необхідність обов’язкового представництва потерпілого, зокрема у випадках визнання його у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним або вимагання ним продовження розгляду справи, у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;
обґрунтування необхідності визнання керівника юридичної особи представником в кримінальному судочинстві та надання цьому положенню нормативного значення;
обґрунтування тези про необхідність визнання юридичної особи потерпілою в кримінальному процесі та про її представництво як про єдиний засіб реалізації процесуального статусу юридичної особи в кримінальному судочинстві;
обґрунтування тези про необхідність існування представництва свідка в кримінальному судочинстві як конституційної гарантії захисту його прав та законних інтересів;
обґрунтування тези про необхідність обов’язкового законного представництва не тільки неповнолітніх свідків, але й інших свідків з неповною процесуальною дієздатністю, а саме: осіб із фізичними та психічними вадами, обмежено дієздатних осіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідницькій роботі – для подальших досліджень у сфері захисту прав та законних інтересів суб’єктів кримінального процесу;
нормотворчій діяльності – для удосконалення правової регламентації інституту представництва в кримінальному судочинстві, зокрема при підготовці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України;
діяльності Малиновського районного суду м. Одеса – для підвищення ефективності та забезпечення єдності у застосуванні норм інституту представництва у сфері кримінально-процесуального законодавства (акт впровадження від 18.02.2010 р.);
навчальному процесі – для викладання дисциплін “Кримінальний процес”, “Судові та правоохоронні органи України”, спеціальних курсів, для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій (акт впровадження від 19.02.2010 р.), а також для підготовки спеціалістів у сфері захисту прав та інтересів у кримінальному процесі.
Апробація результатів дослідження. Висновки і положення дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії. Основні результати наукового дослідження оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях: 8-й та 9-й звітних наукових конференціях професорсько-викладацького та аспірантського складу (м. Одеса, 22–23 квітня 2005 р. та 26 квітня 2006 р.); IV Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (м. Одеса, 10–11 листопада 2006 р.); 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (м. Одеса, 27–28 квітня 2007 р.); V Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 15–17 червня 2007 р.); Першій науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців “Проблеми та перспективи розвитку права в Україні” (м. Одеса, 18 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Правове життя сучасної України” (м. Одеса, 18–19 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді” (м. Миколаїв, 25 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Процесуальні, тактичні та психологічні проблеми, тенденції і перспективи вдосконалення досудового слідства” (м. Одеса, 30 травня 2008 р.); IV науково-практичній конференції “Теоретичні і практичні досягнення та проблеми сучасної криміналістики” (м. Одеса, 26–27 вересня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми кримінально-процесуального та цивільного процесуального права” (м. Київ, 31 жовтня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу “Правове життя сучасної України” (м. Одеса, 5–6 червня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (м. Одеса, 9 жовтня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу “Правове життя сучасної України” (м. Одеса, 21–22 травня 2010 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 12 публікаціях, у тому числі у 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та 5 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, що містять 9 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, із них основного тексту – 197 сторінок, додатків (3) – 10 сторінок, списку використаних джерел, що містить 291 найменування – 29 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні системної концепції сучасного інституту представництва у кримінальному судочинстві та визначено шляхи удосконалення цього інституту. До найбільш вагомих наукових результатів роботи належать такі:
1. Історичний шлях зародження та становлення сучасного інституту представництва у вітчизняному кримінальному судочинстві пройшов сім етапів: від етапу зародження цього інституту (з другої половини Х ст. до кінця ХІV ст.), який пов’язаний з рецепцією римського права через запровадження візантійського церковного права на території Київської Русі; через досягнення інститутом представництва самостійності в рамках розшукової форми кримінального судочинства в українському праві (на другому етапі – з кінця ХІV ст. до 1864 р.); через перегляд значення інституту представництва та процесуального статусу представників учасників кримінального судочинства у зв’язку з переходом від розшукової форми кримінального процесу до змішаної (в рамках третього етапу – з 1864 р. до 1917 р.); через ліквідацію існуючого інституту повірених та занепаду взагалі правової регламентації інституту представництва в кримінальному судочинстві (четвертий етап – з 1918 р. до 1922 р.); через поновлення цього інституту у першому кодифікаційному акті радянського періоду (п’ятий етап – з 1922 р. до 1960 р.); через шостий етап розвитку інституту представництва (з 1960 р. до 1996 р.), який можна назвати класичним етапом процесуальної регламентації цього інституту, до кінця якого правова регламентація діяльності представників за своєю законодавчою технікою перевершувала всі попередні етапи; до останнього етапу (з 1996 р. й донині), який можна назвати етапом експансії інституту представництва як за рахунок встановлення права кожного на правову допомогу (зокрема, представництво свідка), так і взагалі розширення його правової регламентації.
Сучасний інститут представництва в кримінальному судочинстві – це міжгалузевий загальний інститут, який складається із системи відносно відособлених пра¬вових норм, спрямованих на регулювання самостійних, проте взаємопов’язаних правових відносин між органами і посадовими особами, які ведуть провадження у справі, особою, яку представляють, та представником, який вступає у кримінально-процесуальну діяльність з метою реалізації та охорони прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу.
2. Представництво у кримінальному судочинстві - це урегульовану нормами кримінально-процесуального законодавства процесуальна діяльність представника, уповноваженого в силу закону або договору на реалізацію та охорону прав і законних інтересів особи, яку він представляє та яка реалізується у формі правовідносин між особою, яку представляють, представником та посадовими особами, які ведуть провадження у справі.
Серед основних ознак представництва в кримінальному судочинстві можна виділити те, що, по-перше, кримінально-процесуальне представництво виникає лише на підставі закону або договору; по-друге, представник виступає у процесуальній діяльності від свого імені, але в інтересах осіб, яких він представляє; по-третє, представник стає суб’єктом процесу і наділяється правами лише після його допуску до участі у справі; по-четверте, представництво, як процесуальна діяльність засновано на нормах кримінально-процесуального права і тому реалізується тільки у формі кримінально-процесуальних правовідносин; по-п’яте, метою представництва є реалізація та охорона прав і законних інтересів осіб, яких представляють.
3. Розширено систему підстав для класифікації представництва та здійснено поділ на види, зокрема: за підставами виникнення представництва; за способом виникнення представництва; за цивільно-правовим статусом особи, яку представляють; за процесуальним статусом суб’єктів представництва; за особливостями правового статусу представника; за ознакою професіоналізму представника; в залежності від інтересу, що представляється; за стадіями кримінального судочинства.
4. Під представником слід розуміти самостійного дієздатного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності спеціально уповноваженого в силу закону або договору на реалізацію комплексу процесуальних прав та обов’язків, з метою реалізації та охорони прав і законних інтересів осіб, яких представляють.
Сформовано систему ознак, за якими представник визнається суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності. Це, по-перше, наявність у представника певного процесуального інтересу у справі, який полягає у найбільш повній реалізації прав та обов’язків особи, яку представляють, а також у захисті її прав та законних інтересів від можливих порушень; по-друге, виконання представником певної процесуальної функції, яка наперед не може бути встановлена і визначається функцією особи, яку представляють (за виключенням представника свідка); по-третє, наявність конкретного об’єму процесуальних прав та обов’язків для активної участі у процесуальній діяльності.
5. Розроблено юридичну конструкцію набуття особою процесуального статусу представника, яка складається з: 1) системи передумов, до якої належать нормативні та правосуб’єктні передумови; 2) підстав для набуття особою процесуального статусу представника, які необхідно поділяти на матеріально-правові та процесуальну. Матеріально-правовими підставами може бути така сукупність юридичних фактів: а) факт наявності бажання у суб’єкта процесу скористатися послугами представника і згоди останнього бути представником, яке відображене у формі: довіреності фізичної особи; довіреності від імені юридичної особи або документів, які засвідчують службове становище і повноваження його керівника; ордера, виданого відповідним адвокатським об’єднанням, або договору; б) факт батьківства, усиновлення, призначення опікуна чи піклувальника, патронатного вихователя; факт перебування дитини під опікою певних установ чи організацій; факти наявності родинних стосунків між певними особами (дід, бабця, брат, сестра, мачуха, вітчим, повнолітні діти) та особою, яка потребує представництва; факт уповноваження представника органу опіки та піклування; в) факт відповідності особи представника вимогам, які до нього пред’являються кримінально-процесуальним законом, що означає: особа повинна бути зазначена серед переліку осіб, здатних виконувати функцію представника (ст.ст. 32, 52 КПК); має бути встановлено факт відсутності обставин, що виключають участь особи як представника у кримінальному судочинстві (ст.ст. 61, 63 КПК). Процесуальною підставою набуття особою статусу представника є факт визнання представ¬ника учасником процесу шляхом винесення відповідним суб’єктом, який веде провадження у справі, по¬станови чи ухвали про допуск представника до участі у справі.
Встановлено підстави для втрати особою процесуального статусу представника, до яких належать: обставини, що виключають участь особи у справі як представника; відмова представника від виконання обов’язків представництва або особи, яку представляють, від послуг представника; відсутність факту батьківства, призначення опікуна чи піклувальника, факту перебування дитини під опікою певних установ чи організацій; смерть особи, яка є представником; припинення юридичної особи, яку представляють; смерть особи, яку представляють, визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності; закінчення строку договору або довіреності на представництво.
6. Законодавча регламентація участі представників на досудових стадіях не робить їх повноцінними суб’єктами процесу, оскільки процесуальна діяльність цих суб’єктів повністю залежить від розсуду слідчого або особи, яка проводить дізнання. Тому допуск представників до участі у справі повинен мати місце з моменту визнання осіб, яких представляють суб’єктами процесу або їх залучення до участі у справі.
7. Право на представництво заявника у кримінальному процесі є конституційним правом кожної особи, яка заявила про злочин. Представник заявника здійснює представництво осіб, які постраждали від злочину і заявили про це, та будь-яких інших осіб, які заявили про злочин відповідно до ст. 95 КПК.
8. Доцільно нормативно закріпити обов’язкове представництво потерпілого у кримінальному судочинстві у випадках, якщо потерпілий: неповнолітній; через свої психічні або фізичні вади (німий, глухий, сліпий тощо) не може самостійно реалізувати право на захист своїх законних інтересів; визнаний у встановленому законом порядку недієздатним або обмежено дієздатним; вимагає продовження розгляду справи, у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
9. Представництво є єдиним засобом реалізації процесуального статусу юридичних осіб у кримінальному судочинстві, які можуть виступати у справі як цивільні позивачі або цивільні відповідачі. Проте вже сьогодні захист прав та законних інтересів юридичних осіб вимагає визнання їх потерпілими у кримінальному процесі та необхідність представництва таких осіб.
Представниками юридичних осіб можуть бути особи, спеціальним чином на те уповноважені юридичною особою, а саме: керівник юридичної особи, повноваження якого підтверджується документами, якими встановлено його службове становище; адвокати або інші особи, яким від імені юридичної особи видано належним чином оформлену довіреність на право представляти інтереси юридичної особи у кримінальній справі.
З метою захисту прав юридичної особи необхідно надати особі, яка веде провадження у справі, повноважень самостійно призначати представника юридичної особи у випадках його відсутності або неможливості оформлення його повноважень.
10. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в кримінальному судочинстві – це заснована на Конституції України та Кримінально-процесуальному кодексі процесуальна діяльність спеціально уповноваженого на це суб’єкта – прокурора, спрямована на захист інтересів громадян або держави, яка реалізується у формі правовідносин, шляхом пред’явлення або підтримання поданого цивільного позову, а також його участь у зв’язку із цим на всіх етапах кримінально-процесуального провадження.
Нормативними передумовами виникнення представництва прокурора в кримінальному судочинстві є матеріальні за природою норми ст. 121 Конституції України, ст.ст. 34, 35, 36-1 Закону України “Про прокуратуру” та процесуальні норми ст.ст. 29, 93-1, 264 КПК України, що визначають питання повноважень, підстав та форм для такої представницької діяльності прокурора.
Підставами представництва прокурором інтересів громадян або держави є певні факти, за наявності яких у прокурора виникають право і одночасно зобов’язання звернення до суду з позовом на захист законних інтересів громадянина або державних інтересів. Підставою представництва інтересів громадян є неспроможність особи через стан здоров’я або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені права або реалізовувати процесуальні повноваження. Підставою представництва інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок вчинення фізичними особами злочинів, якими завдано шкоди цим інтересам. Оскільки ці підстави мають оціночний характер, прокурор повинен кожного разу обґрунтовувати підстави такого представництва. Спеціальною підставою подання прокурором цивільного позову в інтересах держави є понесені закладами охорони здоров’я витрати на стаціонарне лікування осіб, які потерпіли від злочину.
11. Представник свідка – це самостійний суб’єкт кримінально-процесуального провадження, який вступає в процес виключно з метою захисту прав та законних інтересів свідка. Такий представник захищає процесуальний інтерес свідка, який полягає у найбільш повній реалізації належних свідку прав у кримінальному процесі та їх захисту від можливих порушень.
Необхідність обов’язкового законного представництва виникає не тільки щодо неповнолітніх свідків, але й інших свідків з неповною процесуальною дієздатністю: осіб із фізичними та психічними вадами; обмежено дієздатних осіб.
Допуск представника свідка для участі у допиті пропонується проводити шляхом винесення постанови (ухвали) про це. Перед тим особа, яка веде провадження у справі, повинна перевірити повноваження представника та залучити до справи відповідні документи, якими вони підтверджуються (довіреність, договір, ордер тощо).
12. Пропонується внесення змін та доповнень для вдосконалення чинного КПК та проектів КПК України щодо: кола документів, якими підтверджуються повноваження представника; доповнення кола обставин, які виключають участь у справі представника; стосовно відмови у допуску до участі у справі представника; представника заявника про злочин; введення нового джерела доказів – “показання законного представника”; права представника на участь у слідчих діях; ознайомлення представника з матеріалами закритої кримінальної справи; прав представників при зупиненні досудового слідства; повноважень вчинення представником розпорядчих дій; повноважень представника стосовно відкликання апеляції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко В.Д. Процессуальная дееспособность участника уголовного процесса / В.Д. Адаменко // Правоведение. – 1978. – № 4 – С. 55-59.
2. Адаменко В.Д. Процессуальное положение защитника обвиняемого / В.Д. Адаменко // Проблемы охраны прав граждан в сфере борьбы с преступностью. – Иваново, 1980. – С. 32-42.
3. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство / Адаменко В.Д. – Томск, 1978. – 196 с.
4. Адаменко В.Д. Субъекты защиты обвиняемого / Адаменко В.Д. – Красноярск, 1990. – 208 с.
5. Адвокат в советском уголовном процессе / [Под ред. И.Т. Голякова]. – М., 1954. – 323 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права / Алексеев С.С. – Свердловск, 1964. – 486 с.
7. Алексеев С.С. Структура советского права / Алексеев С.С. – М., 1975. – 258 с.
8. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Аленин Ю.П. – К-д, Центрально-Украинское изд–во, 2002. – 264 с.
9. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса / Альперт С.А. – Х., 1977. – 46 с.
10. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 році // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 5. – С. 19-32.
11. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве / Андреев В.К. – Калинин, 1978. – 87 с.
12. Анпілогов О.В. Правове регулювання участі прокурора в адміністративному судочинстві щодо захисту прав та свобод громадянина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / О.В. Анпілогов. – К., 2008. – 21 с.
13. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения / Бартошек М. [Под ред. Ю.В. Преснякова]. – М. : Юридическая литература, 1989. – 448 с.
14. Белькова О.В. Правовий статус свідка в кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / О.В. Белькова. – Х., 2005. – 20 с.
15. Бірюкова А.М. Забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / А.М. Бірюкова. — О., 2006. — 20с.
16. Боброва И. О критериях оценки психических недостатков, препятствующих обвиняемому осуществить право на защиту / И. Боброва, Ю. Метелица, С. Шишков // Социалистическая законность. – 1983. – № 11. – С. 47-49.
17. Божьев В.П. К вопросу о понятии потерпевшего в советском уголовном процессе / В.П. Божьев // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1962. – Вып. 15. – С. 152-180.
18. Божьев В.П. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / В.П. Божьев. – М., 1963. – 17 с.
19. Божьев В.П. Представительство в уголовном процессе / В.П. Божьев // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1968. – Вып. 15.– С.117-134.
20. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения / В.П. Божьев. - М., 1975. – 176 с.
21. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / І.Л. Бородін. – Х., 2003. – 25 с.
22. Васькин В.В. Дифференциация гражданской правосубъектности : Правовое положение несовершеннолетних / В.В. Васькин, Е.О. Харитонов // Сборник научных трудов. – Краснодар, 1985. – С. 12-15.
23. Вирок Березівського районного суду Одеської області від 06 липня 2009 року по справі № 1-96/2009 р. // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6209141
24. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в гражданском и семейном праве / Веберс Я.Р. – Рига, 1976. – 482 с.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [Укладач і головний редактор В.Т. Бусел]. – К., 2001. – 1128 с.
26. Вирок Березівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2009 року по справі № 1-104/2009 р. // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6733843
27. Вирок Вознесенського міськрайонного суд Миколаївської області від 02 грудня 2008 р. по справі справі № 1-391/2008 р. // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/2438223
28. Вирок Ширяївського районного суду Одеської області від 01 червня 2009 р. по справи № 1-73/2009 р. // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/5795048
29. Воскобойник И.О. Институт представительства в уголовном судопроизводстве России : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Воскобойник Игорь Олегович. – Калининград, 2007. – 232 с.
30. Гай. Институции / Пер. Ф. Дыдынского / [Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Савельева]. – М., 1997. – 368 с.
31. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве / Галимов О.Х. – СПб : Питер, 2001. – 224 с.
32. Гирько С.И Уголовно-процессуальные проблемы деятельности милиции: [монография] / Гирько С.И. – М., 2004. – 378 с.
33. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі : [навчальний посібник] / Гловацький І.Ю. – К., 2003. – 352 с.
34. Гловюк І. В. Право на доступ до правосуддя та оскарження до суду процесуальних рішень органу дізнання, слідчого, прокурора на досудових стадіях кримінального процесу / І. В. Гловюк // Боротьба зі злочинністю та права людини : зб. наук. статей / За ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна. – Б-ка журн. “Юридичний вісник”. – О. : Фенікс, 2006. – С. 105-108.
35. Головченко В. Критерии интересов государства должны определяться законом / В. Головчено // Юридическая практика. – 1999. – № 14. – С. 12.
36. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України / В. Гончаренко // Вісник академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 698-710.
37. Гошовський М.І. Потерпілий у кримінальному процесі України / Гошовський М.І., Кучинська О.П. – К. : Юрінком, 1998. – 192 с.
38. Гражданское право: [в 4т]. [Учебник] / Отв. ред. Е. А. Суханов. 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – Том I : Общая часть. – 720 с.
39. Гуковская Н.И. Расследование и судебное разбирательставо дел о преступлениях несовершеннолетних / Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.М. – М., 1954. – 226 с.
40. Даль В. Толковый словарь / Даль В. – М. : Гос. изд-во «Художест¬венная литература», 1982. – Т. 3. – 555 с.
41. Данилов Е.П. Настольная книга адвоката / Данилов Е.П. – М. : Кнорус, 2004. – 608 с.
42. Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою від 29.11.1985 р. // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_114
43. Декретом про суд від 24 листопада 1917 р. № 1 // СУ РСФСР. - 1918. - № 26. – Ст. 410.
44. Демченко Е.В. Участие потерпевшего и его представителя в доказывании: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Демченко Елена Васильевна – М., 2001. – 188 с.
45. Дождев Д.В. Римское частное право / Дождев Д.В. [Под ред. В.С. Нерсесянца]. – М., 1996. – 704 с.
46. Дулов А.В. Права и обязан¬ности участников судебной экспертизы / Дулов А.В. – Минск, 1962. – 408 с.
47. Дунас Т. Правові основи участі прокурора в цивільному процесі / Т. Дунас // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4. – С. 90-94.
48. Європейська кон¬венція про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 року // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_319
49. Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959 року // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_036
50. Загальна декларація прав людини 1948 року // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015&key=4/UMfPEGznhhdry.ZiKrMvUnHI43cs80msh8Ie6
51. Загурский Л.Н. Принципы римского гражданского и уголовного процесса / Загурский Л.Н. – Х., 1874. – 434 с.
52. Задніпровський А. Права прокурора в світлі нової Конституції Украини / Задніпровський А. // Право Украины. – 1997. – №1. – С.72-74.
53. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2135-12
54. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1789-12
55. Закон України “Про адво¬катуру” від 19 грудня 1992 р. // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2887-12
56. Закон України “Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України” від 15.12.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 6. – Ст. 35.
57. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” вiд 21.06.2001р. № 2533-III // Режим доступу до акту:
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2533-14
58. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року ¬¬// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
59. Захожий Л. Гарантии права обвиняемого на защиту при его психических недостатках / Л. Захожий // Социалистическая законность. – 1974. – № 9. – С. 59-61.
60. Защита прав потерпевшего в уголовном процессе (Сравнительное исследование) / [Отв. ред. А.М. Ларин]. – М. : Наука, 1993. – 245 с.
61. Землянська В.В. Кримінально-процесуальне законодавство Центральної Ради, гетьмана¬ту Скоропадського та Директорії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / В.В. Землянська. – Х., 2002. – 20 с.
62. Зинатуллин Т.З. Этические основы уголовно-процессуальной деятельности адвоката-защитника : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Зинатуллин Тимур Зинурович. – Ижевск, 1998. – 134 с.
63. Зусь Л.Б. Об уголовно-процессуальной правосубъектности / Л.Б. Зусь // Правоведение. – 1974. – № 5. – С. 49-54.
64. Иванов А.В. Адвокат - защитник в судебном следствии : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / А.В. Иванов. – М., 2003. – 24 с.
65. Ильина Л.В. Участие потерпевшего и его представителя в доказывании по уголовному делу : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / Л.В. Ильина. – Л., 1975. – 26 c.
66. Ильинская И.М. Судебное представительство в гражданском процессе / И.М. Ильинская, Л.Ф. Лесницкая. – М., 1964. – 163 с.
67. Иоффе О.С. Структурные подразделения системы права / О.С. Иоффе // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1968. – Вып. 14. – С. 54.
68. Історія адвокатури України / [Варфоломеєва Т.В., Святоцький О.Д., Кульчицький В.С. та ін.] ; відп. ред. Т.В. Варфоломеєва. — К., 2002. – 286 с.
69. Капліна О. Удосконалення процесуального статусу потерпілого в кримінальному судочинстві України / О. Капліна, О. Шило // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4. – С. 43-47.
70. Карибов К.Ф. Процессуальное положение свидетеля в уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / К.Ф. Карибов. – М., 2001. – 22 с.
71. Клейман А.Ф. Советский гражданский процесс / Клейман А.Ф. – М., 1954. – 408 с.
72. Кобилецький М.М. Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність (1918-1923рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / М.М. Кобилецький. – Л., 1998. – 16 с.
73. Коваленко Д.А. К процессуальным особенностям правового статуса потерпевшего - юридического лица на предварительном следствии / Д.А. Коваленко // Информационный бюллетень Следственного комитета при МВД России. – 2004. – № 3.
74. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: [Підручник] / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
75. Ковна У.С. Проблеми кримінально-процесуальної дієздатності малолітніх осіб / У.С. Ковна // Державотворення та право творення : Матеріли другої звіт. наук. конф. – Л., 2008. – С. 304-310.
76. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. - ст. 446.
77. Козлова Н.В. Правосубъектность юридического лица / Козлова Н.В. - М. : «Статут», 2005. – 476 с.
78. Кокорев Л.Д. Адвокат - представитель потерпевшего в советском уголовном про¬цессе / Л.Д. Кокорев, Г.Д. Побегайло. – Воронеж : Изд. Воронежского университета, 1969. – 88 с.
79. Кокорев Л.Д. Положение личности в советском уголовном судопроизводстве : автореф. дис. на соискание ученой степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза” / Л.Д. Кокорев. – Л., 1975. – 34 с.
80. Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования : Учеб. пособ. [для студентов вузов, обучающихся по специальности “Юриспруденция”] / Колоколов Н.А. – М., 2004. – 303 с.
81. Колоколова Е.Э. Представительство в гражданском процессе : виды, субъекты, основания и формы / Е.Э. Колоколова // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. – №1. – С. 2-7.
82. Комментарий к Гражданскому процессуальному ко¬дексу Российской Федерации / [Под общ. ред. Первого заместителя Председателя Верховного Суда РФ В.И. Радченко]. – М. : Изд-во „НОРМА”, 2003. – 752 с.
83. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Расширенный уголовно-правовой аналіз / [Под общ. ред. В.В. Мозякова]. – М., 2004. – 912 с.
84. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / [Под общ. ред. В.П. Верина, В.В. Мозякова]. – М. : Издательство «Экзамен», 2004. – 976 с.
85. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., із змінами внесеними першим протоколом та протоками № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції. Ратифікована Закон України від 17.07.1997 р. // Режим доступу до акту:
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004&test=dCCMfOm7xBWMdryEZiKrMvUnHI43cs80msh8Ie6
86. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року // Офіційний вісник України. – 2005. – № 44. – ст. 2824.
87. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 30. – Ст. 141.
88. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Коркунов Н.М. – [3-е изд.]. – Спб., 1894.
89. Корчева Т.В. Проблеми діяльності захисника у досудовому провадженні та в суді першої інстанції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Т.В. Корчева. — Х., 2006. — 20 с.
90. Косюта М. Інтереси громадян і держави як предмет прокурорсько-судового представництва / М. Косюта // Юридический вестник. – 2001. – № 1. – С. 144-148.
91. Крестовская Н.Н. Теория государства и права. Государственный екзамен / [Крестовская Н.Н., Оборотов Ю.Н., Крыжановский А.Ф., Матвеева Л.Г.] - [3-е изд., перераб. и доп.]. – Х. : «Одиссей», 2007. – 256 с.
92. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
93. Кримінально-процесуальне право України: Підручник / [За заг. ред. Ю.П. Аленіна]. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2009. – 816 с.
94. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05
95. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практ. коментар / [За ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка]. – К. : Форум, 2003. – 506 с.
96. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – С. 15.
97. Кузьмина О.Л. Процессуальная форма судопроизводства по уголовным делам в отношении несовершеннолетних : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Кузьмина Ольга Леонидовна. – Калининград, 2005. – 228 с.
98. Курицына Е.А. Юридическое лицо как орудие преступления / Е.А. Курицына // Российская юстиция. – 2001. – № 2. – С. 42-43.
99. Курс советского уголовного процесса : Общая часть / [Под ред. А.Д. Бойкова и И.И. Карпеца]. – М. : Юрид. лит., 1989. – 640 с.
100. Лазарева В.А. Дееспособность несовершеннолетних участников уголовного процесса / В.А. Лазарева // Уголов¬но-правовые и процессуальные проблемы реализации уголовной ответственности : Межвузовский сборник статей. – Куйбышев, 1986. – С. 96-104.
101. Лазарева В.А. Охрана прав и законных интересов несовершеннолетних потерпевших в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза” / В.А. Лазарева. – М., 1980. – 19 с.
102. Лазарева В.А. Охрана прав и законных интересов несовершеннолетних потерпевших в советском уголовном процессе : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Лазарева Валентина Александровна. – Куйбышев, 1980. – 213 с.
103. Ландо А.С. Представители несовершеннолетних обвиняемых в советском уголовном процессе / Ландо А.С. – Саратов, 1977. – 133 с.
104. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу : процессуальные функции / Ларин А.М. – М., 1986. – 160 с.
105. Леви А.А. Особенности предварительного расследования преступ¬лений, осуществляемого с участием адвоката / Леви А.А., Игнатьева М.В., Капица Е.И. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 128 с.
106. Леоненко В.В. Судебное производство по делам о преступлениях несовершеннолетних / Леоненко В.В. – К., 1987. – 264 с.
107. Либерман А. Адвокатская этика / А. Либерман // Советская юстиция. – 1938. – № 15. – С. 21-25.
108. Лициняк В. Українські адвокатські аплікати в Галичині / В. Лициняк // Зб. : Ювілейний альманах СУА. – Л., 1934. – С. 109-114.
109. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе / Мазалов А.Г. – [2-е изд., исп. и доп.]. – М. : Юрид. лит., 1977. – 176 с.
110. Макалинский П.В. Практическое руководство для судебных следователей, состоящих при окружных судах / Макалинский П.В. – СПб., 1889. – Ч. 2. – 775 с.
111. Маляренко В. Кримінально-процесуальне законо¬давство України : питання становлення і розвитку / В.Т. Маляренко // Пра¬во України. — 2003. — № 9. — С. 3-14.
112. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: [монографія] / Маляренко В.Т. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
113. Маляренко В.Т. Прокурор у кримінальному судочинстві / В.Т. Маляренко, І.В. Вернидубов. – К., 2001. – 240 с.
114. Маляренко В.Т. Про оскарження дій (бездіяльності) та процесуальних рішень органів дізнання, слідчого і прокурора / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6. - С. 50-53.
115. Мартыненко С.Б. Представительство несовершеннолетних на досудебных стадиях уголовного процесса : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Мартыненко Сергей Борисович. – СПб., 2000. – 242 с.
116. Масленикова Л.Н. Уголовно-процессуальные гарантии прав потерпевшего / Л.Н. Масленикова // Проблемы обеспе¬чения прав личности в современных условиях. – Волгоград, 1992. – С. 99-101.
117. Матюшенко Р. Закриття кримінальної справи у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим / Р. Матюшенко // Право України. – 2002. – № 4. – С. 94-95.
118. Мелешко В.В. Институт представителей участников уголовного процесса (по материалам Респуб¬лики Беларусь) : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Мелешко Валерий Владимирович – М., 1994. – 165 с.
119. Мелешко В.В. История возникновения и развития института представителей участников уголов¬ного процесса / В.В. Мелешко // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. – 2002. – № 2 (4). – С. 122 -124.
120. Мелешко В.В. О понятиях представительства и представителя в уголовном процессе / В.В. Мелешко // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. – 2003. – № 2 (6). – С. 31.
121. Мельников С.А. Представительство в современном российском уголовном процессе : дис. ..канд. юрид. наук: 12.00.09 / Мельников Сергей Александрович – Ижевск, 2002. – 200 с.
122. Мироненко О.М. Суд і судочинство в УНР (березень 1917 – квітень 1918) / О.М. Мироненко // Вісник академії правових наук України. – 1994. – №2. – С. 60-68.
123. Михайленко А.Р. Расследование пре ступлений : законность и обеспечение прав граждан / Михайленко А.Р. – К. : Юринком Интер, 1999. – 448 c.
124. ¬Михайлов М.М. История образования и развития системы русского гражданского судопроизводства до Уложения 1649 года : Соч., напис. для получения степ. магистра граждан. права исправляющим должность адъюнкт проф., канд. прав / Михайловым Михайл Михайлович – Санктпетербург : тип. К. Крайя, 1848. – 134 с.
125. Михеєнко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве / Михеєнко М.М. – К., 1984. – 134 с.
126. Мичко М.І. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.10 “Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / Мичко Микола Іванович. – Х., 2002. – 38 с.
127. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 19 грудня 1966 р., ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 // Режим доступу до акту: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043
128. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств – участников Содружества Независимых Государств. Принят Постановлением Межпарламентской Ассамблеи государств – участников Содружества Независимых Государств 17 февраля 1996 года // Информационный бюллетень. – 1996. – № 10, приложение.
129. Морозова Н.Б. Рекомендации по назначению и проведению комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы несовершеннолетнего потерпевшего / Н.Б. Морозова // Информационный бюллетень Следственного комитета МВД России. – 1994. – № 4. – С. 73.
130. Музиченко П.П. Практикум з історії держави і права України: [навч. посіб.] / Музиченко П.П., Долматова Н.І., Крестовська Н.М. – К. : Вікар, 2002. – 421 с.
131. Наказу Генерального прокурора України від 29.11.2006 № 6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» // Режим доступу до акту: http://www.minjust.gov.ua/0/2253
132. Научно-практический комментарий к уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / [Под ред. Л.Н. Смирнова]. – [3-е изд., испр. и доп.]. – М. : Юрид. лит., 1970. – 558 с.
133. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву / Невзгодина Е.Л. – Томск, 1980. – 156 с.
134. Невзгодина Е.Л. Структура представительства / Е.Л. Невзгодина // Гражданские правоотношения и их структурные особенности : Сборник ученых трудов. – Вип. 39. – Свердловск, 1975. – С. 82-91.
135. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти] / За ред. Ю. М. Грошевого. – X. : Право, 2002. – 160 с.
136. Новиков В. Н. Профессиональное (адвокатское) представительство заявителя и потерпевшего на до¬судебный стадиях уголовного судопроизводства : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Новиков Виктор Николаевич. – Воронеж, 2004. – 223 с.
137. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права (прагматический курс): [Экзаменационный справочник] / Оборотов Ю.Н. – О. : Юрид. лит-ра, 2006. – 184 с.
138. Обрізан Н.М. Захисник як суб'єкт доказування в кримінальному процесі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Н.М. Обрізан. — К., 2008. — 16 с.
139. Общая теория советского права / [Под ред.: С.П . Братусь, И.С. Самощенко]. – М. : Изд. «Юридическая литература», 1966. – 492 с.
140. Омельченко Т. В. Теоретичні і практичні проблеми реалізації права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального судочинства / Т.В. Омельченко // Право і Безпека. – Х., 2003. – № 2. – Т. 2. – С. 123 - 126.
141. Омельченко Т.В. Конституційне право особи на правову допомогу і його реалізація на досудових стадіях кримінального процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Т.В. Омельченко. – Х., 2004. – 19 с.
142. Орлова А.А. Уголовное преследование по заявлению коммерческой организации / А.А. Орлова // Российский следователь. – 2003. – № 10. – С. 7-8.
143. Осипов Ю.К. Понятие институтов гражданского процессуаль¬ного права / Ю.К. Осипов // Правоведение. – 1973. – № 1. – С. 54-60.
144. Основ кримінального судочинства СРСР та союзних республік 1924р. // СЗ СССР. – 1924. – № 23. – Ст. 201.
145. Основи теории государства и права / [Под редакцией проф. С.С. Алексеева]. – М. : Изд. «Юридическая литература», 1969. – 384 с.
146. Основы уголовного судопроизводств