Яценко Олена Василівна. Суддівський розсуд як засіб забезпечення справедливості судочинства

Краткое описание

Яценко Олена Василівна. Суддівський розсуд як засіб забезпечення справедливості судочинства.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.10, Акад. адвокатури України. - Київ, 2015.- 228 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЯЦЕНКО ОЛЕНА ВАСИЛІВНА
УДК 347.939

СУДДІВСЬКИЙ РОЗСУД ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОЧИНСТВА

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Сердюк Валентин Васильович

Київ – 2015
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ................................... 4

ВСТУП ..................................................................................... 5-12

РОЗДІЛ 1 ПРАВОЗАСТОСОВНИЙ РОЗСУД ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУДДІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ СУДОЧИНСТВА ………………………………………………
13-70

1.1. Структура і зміст правового статусу судді під час здійснення судочинства ..............................................................................

13
1.2. Поняття та сутність правозастосовного розсуду як елементу правового статусу судді під час здійснення судочинства …….

29
1.3. Характер та обумовленість дискреційних повноважень у структурі правового статусу судді ……………………………. 51

Висновок до розділу 1 ..............................................................
67
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОБ’ЄКТИВНОГО СУДДІВСЬКОГО РОЗСУДУ ……………………………….

71-128

2.1. Механізм формування об’єктивного суддівського розсуду ......
71
2.2. Правові та морально-етичні межі формування об’єктивного суддівського розсуду .................................................................

90
2.3. Місце професійної правосвідомості у формуванні об’єктивного суддівського розсуду ...........................................

110
Висновок до розділу 2 ..............................................................
126
РОЗДІЛ 3 РЕАЛІЗАЦІЯ ОБ’ЄКТИВНОГО СУДДІВСЬКОГО РОЗСУДУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОЧИНСТВА ……………………………………………..

129-186
3.1. Нормативно-правові підстави реалізації об’єктивного суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства ………………………………..

129
3.2.

Реалізація об’єктивного суддівського розсуду як засобу забезпечення конвенційного права на справедливий суд у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини …

147
3.3 Напрями вдосконалення реалізації об’єктивного суддівського розсуду в Україні відповідно до міжнародних стандартів справедливого судочинства …………………………………...

165

Висновок до розділу 3 ..............................................................
185
ВИСНОВКИ ...............................................................................
187

ДОДАТКИ ..................................................................................
193
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………… 204

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГПК – Господарський процесуальний кодекс України
ДСА – Державна судова адміністрація України
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ЗМІ – засоби масової інформації
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
КК – Кримінальний кодекс України
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс України
КРЄС – Консультативна рада європейських судів
КУ – Конституція України
РЄ – Рада Європи
США – Сполучені Штати Америки
ЦК – Цивільний кодекс України
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку української державності надзвичайно гостро стоїть проблема забезпечення послідовності та виваженості у реформуванні судової системи, яке у кінцевому рахунку повинно забезпечувати зміцнення авторитету судової гілки влади у суспільстві та її реальну незалежність в державному механізмі. Вказана проблема обумовлює цілий ряд завдань науково-дослідницького характеру, серед яких далеко не останнє місце займає необхідність глибокого та всебічного вивчення феномену суддівського розсуду, як одного із засобів реалізації ідеї справедливості у сфері здійснення судочинства. Звичайно, втілення беззаперечної вимоги справедливості правосуддя можливе лише за умови суворого та неухильного дотримання судами норм матеріального і процесуального законодавства. Однак слідування лише букві закону в окремих випадках є недостатнім для досягнення означеної мети. Необхідність врахування індивідуальності кожної судової справи, кожної життєвої ситуації, яка стала предметом правової суперечки, зумовило існування такого специфічного інструменту правозастосовної діяльності, як суддівський розсуд.
Законодавство України містить в своїй структурі чимало норм, які надають суддям повноваження щодо вирішення тих чи інших питань матеріально-правового або процесуального характеру на основі власного розсуду. Такий підхід є усталеною законодавчою практикою держав як континентальної, так і англосаксонської системи права. Також розсуд є невід’ємним атрибутом відправлення правосуддя в міжнародних судових інституціях, зокрема в Європейському суді з прав людини. У силу своєї поширеності та значимості для досягнення завдань судочинства, суддівський розсуд потребує ґрунтовного вивчення як в загальнотеоретичному контексті, так і з точки зору процесуальних галузей юриспруденції, а також з позиції організації та функціонування судової влади.
Правозастосовний розсуд відносно недавно став предметом активного наукового пошуку, що пов’язано із переосмисленням науковцями і практиками його ролі в умовах стійкої тенденції до розширення диспозитивної складової у правовому регулюванні суспільних відносин. У теорії права відповідною проблематикою займалися такі вчені як С. С. Алексєєв, В. Г. Антропов, А. Барак, О. О. Березін, Л. М. Берг, С. М. Глубоченко, К. С. Єрмакова, В. С. Канцір, О. В. Корабліна, П. В. Куфтирєв, Т. С. Мартьянова, Г. П. Мельник, П. О. Недбайло, В. Д. Подмосковний, М. Б. Рісний, О. Ф. Скакун, О. Б. Стьопін. У галузевих юридичних науках вивченню питань застосування розсуду присвячені дослідження Д. Б, Абушенка, Ю. В. Білоусова, О. Т. Боннера, О. М. Ботнаренка, М. Б. Гарієвської, Ю. В. Грачова, К. І. Коміссарова, А. С. Макаренка, П. Г. Марфіцина, О. А. Папкової, К. В. Проніна, М. Д. Савенка, О. Б. Ярославського.
Важливою складовою теоретичної бази дослідження суддівського розсуду є фундаментальні праці з проблем судоустрою та судочинства В. Ф. Бохана, Т. В. Варфоломеєвої, В. Г. Гончаренка, В. В. Городовенка, Ю. М. Грошевого, В. В. Долежана, В. С. Зеленецького, О. В. Капліної, В. В. Костицького, О. П. Кучинської, П. А. Лупинської, В. Т. Маляренка, І. Є. Марочкіна, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, Л. М. Москвич, І. В. Назарова, В. Т. Нора, І. Л. Петрухіна, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, О. Б. Прокопенка, В. В. Сердюка, М. С. Строговича, Л. Д. Удалової, В. П. Шибіка, О. Г. Шило, М. Є. Шумила, Р. Х. Якупова, О. Г. Яновської.
Зазначені науковці зробили вагомий внесок у дослідження сутності правозастосовного (і в тому числі суддівського) розсуду, детермінант його виникнення та особливостей застосування у різних галузях права та різних видах судового процесу. Водночас комплексні дослідження такого правового явища як суддівський розсуд у контексті організації і функціонування судової влади з метою забезпечення справедливості судочинства не проводилися. Тому існує обґрунтована необхідність розгляду розсуду як невід’ємної складової правового статусу судді, вивчення правових, організаційних та морально-етичних аспектів формування об’єктивного суддівського розсуду, визначення особливостей його реалізації як засобу забезпечення справедливості судочинства. Наведене підтверджує актуальність напряму цього дослідження та обумовило вибір його теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 2 від 31 жовтня 2013 року), виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідницьких робіт на 2013-2018 рр. «Захист конституційних прав, і свобод людини і громадянина в Україні», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 5 від 18 лютого 2013 року). Зміст і основні положення дисертації відповідають основним завданням здійснення судово-правової реформи в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування і розробка положень теоретичного та практичного характеру, які розкривають зміст такого правового явища як суддівський розсуд як одного із засобів забезпечення справедливості судочинства. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– визначити місце правозастосовного розсуду в структурі правового статусу судді під час здійснення судочинства і на цій основі розкрити його поняття, сутність і властивості;
– дати характеристику дискреційним повноваженням та визначити обставини, які обумовлюють необхідність включення таких повноважень до структури правового статусу судді;
– дослідити механізм формування об’єктивного суддівського розсуду та фактори, що впливають на цей процес;
– охарактеризувати особливості обмеження суддівського розсуду з метою об’єктивізації його формування та ефективності реалізації у забезпеченні справедливості судочинства;
– визначити роль професійної правосвідомості у формуванні об’єктивного суддівського розсуду та функції, які вона виконує у цьому процесі;
– проаналізувати нормативно-правові підстави реалізації об’єктивного суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства;
– простежити та дослідити реалізацію об’єктивного суддівського розсуду як засобу забезпечення конвенційного права на справедливий суд у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини;
– визначити напрями вдосконалення реалізації об’єктивного суддівського розсуду в Україні відповідно до міжнародних стандартів справедливого судочинства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із застосуванням суддями розсуду під час здійснення судочинства.
Предметом дослідження є суддівський розсуд як засіб забезпечення справедливості судочинства.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на сучасній гносеології та використанні таких загальнонаукових методів пізнання як індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, порівняння, аналогія, класифікація, моделювання.
Для досягнення поставленої мети і завдань дослідження були застосовані спеціальні методи наукового пізнання: системного аналізу, який дозволив встановити структурні зв’язки між елементами механізму формування суддівського розсуду; порівняльно-правовий, який застосовувався при порівнянні нормативних підстав суддівського розсуду у різних галузях права, а також дозволив виділити типові способи законодавчого закріплення дискреційних повноважень суддів; статистичний, який забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи статистичною інформацією; соціологічний, який застосовувався для проведення анкетування серед суддів та обробки отриманих даних.
Науково-теоретичну основу дисертаційного дослідження складають роботи вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері загальної теорії держави і права, міжнародного права, конституційного права, судоустрою та організації судової влади, матеріальних і процесуальних галузей юриспруденції.
Нормативна база дисертації включає в себе положення міжнародно-правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Конституції та законів України, які визначають правові основи застосування суддівського розсуду під час здійснення судочинства.
Емпіричну базу дослідження становлять результати інтерв’ювання за спеціально розробленою анкетою 205 суддів апеляційних та місцевих судів України.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що робота є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням, у якому вирішується нова наукова проблема суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства. У дисертаційному дослідженні пропонується низка нових, концептуально важливих у практичному розумінні висновків та пропозицій, які конкретизують новизну отриманих результатів, зокрема:
вперше:
– розглянуто сутність правозастосовного розсуду як елемента правового статусу судді під час здійснення судочинства, що являє собою одночасно і невід’ємне право судді, і безумовний його обов’язок, що гармонійно поєднуються у правовому бутті та мають за мету пошук оптимального вирішення правового питання у конкретній судовій справі;
– встановлено характер дискреційних повноважень судді залежно від способу їх закріплення у нормах із відносно визначеними правовими приписами;
– охарактеризовано механізм формування суддівського розсуду як органічного поєднання пізнавального, формально-логічного та інтелектуально-вольового елементів, які у своїй взаємодії визначають порядок вибору варіанту рішення у конкретній ситуації судового розгляду;
– визначено та проаналізовано пізнавальну, оцінювальну та регулятивну функції професійної правосвідомості в механізмі формування об’єктивного суддівського розсуду;
– на основі вивчення міжнародно-правових актів та прецедентної практики Європейського суду з прав людини визначено стандарти застосування суддівського розсуду у забезпеченні справедливості судочинства та напрями їх запровадження в Україні;
удосконалено:
– визначення понять «правовий статус судді», «структура правового статусу судді», «зміст правового статусу судді» та перелік їх основних ознак і елементів;
– поняття та систему ознак суддівського розсуду;
– зміст поняття «дискреційні повноваження судді» шляхом його розмежування із поняттям «суддівський розсуд» на основі їх співвідношення як одиничного і загального відповідно;
– аргументацію щодо необхідності чіткого розмежування понять «детермінанти розсуду», «межі розсуду» та «фактори формування розсуду»;
– систему зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на формування суддівського розсуду;
– класифікацію меж формування суддівського розсуду;
– наукові позиції стосовно впливу окремих елементів професійної правосвідомості на механізм формування об’єктивного суддівського розсуду;
– класифікацію нормативно-правових підстав реалізації об’єктивного суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства;
набули подальшого розвитку та обґрунтування:
– ідея про необхідність нормативного закріплення суддівського розсуду як нормативної дефініції;
– ідея щодо правової обумовленості дискреційних повноважень та необхідності їх обов’язкового включення до структури правового статусу судді з метою максимальної індивідуалізації судового правозастосування та забезпечення справедливості судочинства;
– положення про роль внутрішнього переконання судді в механізмі прийняття ним судових рішень на основі розсуду;
– вирішення проблеми оптимального встановлення меж суддівського розсуду через досягнення балансу між зв’язаністю судді жорсткими рамками закону з одного боку та свободи оцінок, вибору варіанту дій і рішень з іншого;
– аргументація позиції, що визначає механізм суддівського розсуду дієвим способом подолання несправедливості у судових процесах;
– обґрунтування необхідності прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти» та обов’язкового законодавчого закріплення сутності принципу верховенства права.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані у ході дослідження і викладені в дисертації висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток сучасної юридичної науки в цілому, а також теорії судоустрою зокрема і можуть використовуватися:
1) у науково-дослідній роботі у якості теоретичної бази для подальшого дослідження питань, пов’язаних із реалізацією суддівського розсуду під час здійснення судочинства;
2) у правотворчості під час розробки нових законопроектів, а також проектів змін і доповнень до чинного законодавства України;
3) у правозастосовній діяльності у якості доктринальних стандартів та орієнтирів застосування розсуду під час здійснення судочинства;
4) у навчальному процесі під час підготовки навчально-методичних матеріалів, викладання профільних дисциплін та спеціальних курсів в системі вищої юридичної освіти в Україні;
5) у системі перевірки рівня теоретичних знань кандидатів на посаду судді, їх спеціальної підготовки, підвищення кваліфікації суддів з метою розробки і впровадження відповідних програм, навчально-методичних, екзаменаційних матеріалів, тестових завдань.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час її виконання та обговорення на засіданнях кафедри кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України, а також у трьох тезах виступах автора на науково-практичних конференціях всеукраїнського та міжнародного рівнів: Міжнародній науково-практичній конференції ««Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Харків, 6-7 груд. 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 23 трав. 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Львів, 26-27 вер. 2014 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертації викладені автором у шести авторських наукових статтях, розміщених у провідних наукових юридичних фахових виданнях України, у тому числі одна у міжнародному фаховому виданні та одна у виданні, внесеному до міжнародної науковометричної бази, а також використані у трьох виступах на міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено вирішення наукової проблеми суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства. В результаті сформульовано низку висновків, які можуть мати значення для розвитку юридичної науки, а також науково-обґрунтованих рекомендацій із вдосконалення законотворчої та правозастосовної діяльності, основні з яких полягають у наступному:
1. Суддівський розсуд являє собою окремий специфічний складовий елемент правового статусу судді, який слід розглядати і як невід’ємне право суду, і як безумовний його обов’язок, які гармонійно поєднується у правовому бутті та мають за мету пошук оптимального рішення щодо конкретної судової справи. Виходячи з наведеного, суддівський розсуд – це передбачене законом повноваження судді, яке полягає у специфічній діяльності судді або суду, що має інтелектуально-вольовий зміст, основою якої є свобода вибору, а суттю – процес вибору та прийняття найбільш оптимального варіанту вирішення питань, пов’язаних із судовим розглядом, кінцевим результатом якого є винесення законного, об’єктивного, доцільного в конкретних умовах та справедливого рішення відповідно до нормативно визначених меж, вихідних засад та цілей права, а також конкретних обставин справи.
2. До основних властивостей суддівського розсуду слід віднести наступні: можливість суддівського розсуду прямо передбачена законодавством; судовий розсуд наповнений інтелектуально-вольовим змістом; рішення в рамках розсуду має бути законним, справедливим, доцільним та розумним (у строковому вимірі); суддівський розсуд має чітко визначені законом та цілями права межі; суб’єктом суддівського розсуду є виключно суддя або судді; основною умовою існування розсуду є свобода вибору (рішення, лінії поведінки, інструментарію дослідження тощо); суддівський розсуд має безпосереднє відношення до дискреційних повноважень судді, і, як наслідок, є невід’ємною складовою його правового статусу.
3. Дискреційні повноваження судді необхідно розглядати не як перешкоду для реалізації принципу законності, а як об’єктивно обумовлений елемент судового правозастосування, який має велике значення для реалізації завдань судочинства. Коли суддя реалізує надані йому дискреційні повноваження, він опирається не тільки на законодавчі приписи, але і на дух закону, правові принципи, засадничі ідеї, правові і моральні цінності.
4. Констатуючи неминучість застосування у правовому регулюванні відносно визначених правових приписів, слід визнати той факт, що з позиції законодавця суддівський розсуд носить «плановий» характер. Наділення суддів дискреційними повноваженнями через відносно визначені правові приписи відображає прагнення законодавця навмисно ухилитися від жорсткої регламентації деяких питань. У цих випадках правове регулювання здійснюється одразу з поправкою на можливість реалізації суддівських дискреційних повноважень. Крім того, дискреційні повноваження судді є засобом подолання недоліків законодавства, правової невизначеності у формі прогалин у праві та правових колізій. Застосування розсуду в окремих ситуаціях дозволяє суддям адекватно реагувати на мінливі умови життя, коли позитивне право у своїй регламентації не встигає за динамікою суспільних перетворень, або ж коли норма, створена законодавцем, виявляється недостатньо зрозумілою, непрозорою, складною для практичного застосування.
5. Механізм формування об’єктивного суддівського розсуду функціонує як динамічна система взаємодіючих елементів: пізнавального, формально-логічного та інтелектуально-вольового. Їх органічне поєднання визначає механіку вибору варіанту рішення в конкретній ситуації судового розгляду, при якій суддя співвідносить певні кількісні та якісні характеристики, притаманні встановленим обставинам, із передбаченою законодавством сукупністю можливих варіантів і в результаті обирає один із них, який, на його переконання, є найбільш обґрунтованим у відповідній ситуації.
6. Фактори, що впливають на процес формування суддівського розсуду можуть бути розділені на зовнішні і внутрішні. Зовнішні фактори носять об’єктивний характер і не залежать від особистісних якостей судді. До таких факторів відносяться: ступінь правової врегульованості питання, щодо якого виноситься рішення; повнота встановлення обставин справи; напрацювання судової практики; рекомендаційні роз’яснення вищих судових інстанцій з питань застосування законодавства; домінуюче доктринальне тлумачення тих чи інших правових питань; організаційно-матеріальні умови відправлення правосуддя; загальний стан правової системи в цілому та системи судочинства зокрема; позасудові умови проведення судового процесу (громадська думка, суспільний резонанс справи). Внутрішні фактори характеризують особливості психічних процесів, які протікають у свідомості судді під час формування розсуду, а також відображають специфіку його світогляду. Такі фактори включають у себе: сукупність взаємодіючих систем цінностей, цілей, установок, на які орієнтується суддя під час прийняття рішення, а також слабо контрольовані свідомістю і волею емоційні процеси, які впливають на прийняття судового рішення.
7. Вирішення проблеми обмеження суддівського розсуду в кожному конкретному випадку представляє собою пошук оптимального співвідношення зв’язаності судді як правозастосувача жорсткими рамками закону з одного боку, та свободи оцінок, вибору варіанту дій і рішень під час здійснення судочинства з іншого. При встановленні меж суддівського розсуду з метою забезпечення його об’єктивності цілком виправдано використовувати формально визначені правові приписи матеріального і процесуального законодавства, якими буде керуватися суддя при винесенні рішення. Однак не завжди жорстка нормативна регламентація меж суддівського розсуду може забезпечити ефективність його реалізації на практиці. У зв’язку із цим, в окремих випадках доцільно розширювати рамки застосування суддівського розсуду шляхом мінімізації регуляторного впливу законодавчих норм і надання пріоритету загальним принципам, засадам, ідеям, цінностям як спрямовуючим процес формування вибору суддею варіанту розсудного рішення.
8. Значний вплив на формування розсудного рішення при відсутності чітких законодавчих приписів мають правові уявлення судді, які повинні ґрунтуватися на знанні загальних принципів права, правових понять і категорій, методів, режимів правового регулювання, способів тлумачення правових норм, принципів подолання правових колізій. Зазначене зумовлює необхідність якісного переосмислення підходів до змістовного наповнення програм спеціальної підготовки та відповідних іспитів для кандидатів на зайняття посади судді, а також програм підвищення кваліфікації суддів з одночасним зміщенням у них акцентів із знань норм законодавства, на визначення рівня сформованості правових уявлень, переконань, цінностей, стереотипів кандидатів на посаду судді та діючих суддів. Таким чином, має забезпечуватися розумний баланс між юридичним позитивізмом і концепцією природнього права, знання і усвідомлення якої є необхідною умовою ефективної реалізації дискреційних повноважень у судовій практиці. Посилена увага має приділятись засвоєнню змістовної (а не нормативної) сутності правових принципів, невід’ємних прав людини і громадянина. Також необхідним є поглиблення теоретичних знань і практичних навичок із вирішення правових питань на підставі відносно визначених приписів, тлумачення оціночних понять, в умовах правових колізій та прогалин у праві.
9. Професійна правосвідомість в процесі формування та реалізації суддівського розсуду виконує наступні функції:
а) пізнавальна, яка визначає характер розумового сприйняття та переробки суддею зовнішньої інформації про фактичні обставини справи, яка отримується під час судового розгляду. В результаті реалізації пізнавальної функції утворюється об’єктивне підґрунтя для формування суддівського розсуду;
б) оцінювальна, яка передбачає кваліфікацію конкретних фактичних обставин справи як юридично значущих, що відбувається на основі правових знань та професійного досвіду судді. Професійна правосвідомість через оцінювальну функцію спрямовує суддівські знання та досвід на вирішення практичних завдань із реалізації розсуду під час здійснення правосуддя. В результаті цього відбувається формування ціннісно-орієнтаційного ставлення судді до фактичних обставин справи на основі приписів правових норм, вимог принципів права, судової практики, загальносуспільної моралі та професійної етики;
в) регулятивна, яка спрямовує суддю у виборі того чи іншого варіанту розсудного рішення виходячи із встановлених фактичних обставин справи та їх правової оцінки, спонукає його до прийняття відповідного правозастосовного акту. Регулятивна функція реалізовується через систему мотивів, правових установок та ціннісних орієнтацій судді.
10. Нормативно-правові підстави реалізації об’єктивного суддівського розсуду опосередковано передбачені на рівні Конституції України, мають місце в нормах усіх різновидів юридичних процесів (проваджень) України та проявляються у трьох основних формах: а) універсальна, що на рівні принципів властива будь-якій галузі права, правозастосування у якій здійснюється судом; б) приватноправова, яка обумовлює найбільш широкий спектр можливостей щодо його застосування (цивільне процесуальне, господарське процесуальне право); в) публічно-правова, яка надає можливість його практичного втілення, але з відомими обмеженнями щодо унеможливлення допущення судових помилок у питаннях застосування санкцій до порушників права (кримінальне процесуальне, адміністративне процесуальне право, провадження у справах про адміністративні правопорушення).
11. Право на справедливий суд є одним із найвагоміших надбань, задекларованих у Європейській конвенції з прав людини, втілення якого залежить від якісної реалізації об’єктивного суддівського розсуду, про що свідчить, зокрема, аналіз особливостей процесуальних процедур розгляду і вирішення справ у Європейському суді з прав людини; аналіз структури Європейського суду з прав людини; послідовності проходження кожної справи через певні стадії під час провадження у Європейському суді з прав людини. У такому розумінні діяльність цього суду в межах як інтерпретаційних, так і процесуальних та матеріально-правових напрямків його регулюючого та охоронного впливу на суспільні відносини не може здійснюватися у інший спосіб, аніж за допомогою суддівського розсуду, використання якого робить функціонування цієї міжнародної судової інституції більш ефективним, оперативним, гнучким і дієвим інструментом контролю за забезпеченням конвенційного права на справедливий суд.
12. З метою забезпечення в Україні таких умов реалізації суддівського розсуду, які б відповідали міжнародним стандартам справедливого судочинства, а розсуд, застосовуваний суддею, був дійсно об’єктивним слід здійснити ряд заходів з реформування, фундаментом яких повинні стати:
1) розробка нових, особливих засад законотворення, які б стосувалися не тільки діяльності з видання законів, але й підзаконних нормативно-правових актів та створення на цій підставі такого законодавства, яке було б чітким та простим у застосуванні, відповідало Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також дозволяло суддям застосовувати розсуд максимально об’єктивно та ефективно;
2) створення таких систем призначення суддів та механізму притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, що б забезпечили заміщення суддівських посад виключно за рахунок осіб, які за своїми морально-етичними, професійними та іншими якостями здатні забезпечити застосування суддівського розсуду максимально об’єктивно, відповідно до міжнародних стандартів справедливого судочинства та на протязі усього періоду професійної діяльності;
3) вдосконалення усіх рівнів системи юридичної освіти осіб, задіяних у процесі відправлення правосуддя, у напрямку розширення питомої ваги тематики, присвяченої межам застосування об’єктивного суддівського розсуду, нормативно-правовим підставам його реалізації, впливу на механізм його формування окремих елементів професійної правосвідомості з одного боку та різних зовнішніх факторів – з іншого.