Холоденко Наталія Олександрівна Організація наукового забезпечення діяльності судів

Краткое описание

Холоденко Наталія Олександрівна, науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка. Назва дисертації: «Організація наукового забезпечення діяльності судів». Шифр та назва спеціальності 12.00.10 судоустрій; прокуратура та адвокатура. Спецрада Д26.001.05 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ
«ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ ТА ПРАВА»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ХОЛОДЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 347.97/99
ДИСЕРТАЦІЯ
ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ
12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ Н.О. Холоденко
Науковий керівник:
Погорецький Микола Анатолійович
доктор юридичних наук, професор
Львів – 2021

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
…………………………………………..14
ВСТУП ……………………………………………………………………………...15
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ …………………………………………………………….24
1.1. Поняття, зміст та мета наукового забезпечення діяльності судів
…………..24
1.2. Принципи наукового забезпечення діяльності судів ………………………..42
1.3. Напрями наукового забезпечення діяльності судів
……………………….…56
Висновки до розділу 1
……………………………………………………………..73
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА НАУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
СУДІВ ……………………………...……………………………………………….77
2.1. Суб’єкти наукового забезпечення діяльності судів …………………………77
2.2. Об’єкти наукового забезпечення діяльності судів
…………………...……..101
2.3. Форми та способи наукового забезпечення діяльності судів
…………..….127
Висновки до розділу 2
……………………………………………………………142
14
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ НАУКОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ
……………………...…………...…147
3.1. Розвиток наукового потенціалу судової влади
……………………………...147
3.2. Вектори оптимізації взаємодії судів і науковців
……………………………165
Висновки до розділу 3
……………………………………………………………183
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………...187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………..194
ДОДАТКИ…...........................................................................................................216
15
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ДСАУ – Державна судова адміністрація України
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України
ЄДРСР – Єдиний державний реєстр судових рішень
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України
КМУ – Кабінет міністрів України
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України
КРЄС – Консультативна рада європейських суддів
КСУ – Конституційний Суд України
НКР – Науково-консультативна рада при Верховному Суді
НШСУ – Національна школа суддів України
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України
16
ВСТУП
Актуальність теми. Незалежна, легітимна, ефективна судова влада в
державі є необхідною умовою сталого розвитку суспільства, гарантією
належного здійснення функції правосуддя як важливого компоненту
утвердження та розвитку демократичного режиму. Як справедливо
наголошують міжнародні інституції, «правосуддя має на меті вирішення спорів
між сторонами і, шляхом ухвалення рішень, відігравати як «нормативну», так і
«просвітницьку» роль, надаючи громадянам відповідні настанови, інформацію
та гарантії щодо права та його практичного застосування» 19. Тому в умовах
триваючої судової реформи та бурхливого розвитку законодавства, що
дестабілізує діяльність судової влади загалом і правозастосовну практику
зокрема, важливе значення мають фундаментальні речі, які забезпечують
можливість інституту судового захисту виконувати покладені на нього функції.
Серед них чільне місце відводиться науковому забезпеченню судової діяльності.
Адже саме наука здатна спрогнозувати напрями розвитку суспільних відносин і
судової практики, вирішити питання правових колізій та існуючих у
законодавстві прогалин. Тому наука повинна бути невід’ємним «супутником»
діяльності суду, чільне місце в якій відведено правозастосуванню, що
підтверджується різноманітними сентенціями та афоризмами, найвідомішим із
яких є «наука без практики мертва, практика без науки сліпа».
Незважаючи на те, що значимість науки у діяльності судів визнається усіма
без винятку дослідниками і правової доктрини, і судової влади, аналіз наукового
забезпечення судової діяльності носить фрагментарний характер. Серед
вітчизняного наукового доробку переважають дослідження, які присвяченні
вивченню наукового забезпечення діяльності окремих судів, наприклад,
Конституційного Суду України (В. Кампо, М. Савенко) чи Верховного Суду
17
України (В. Волошина), його окремих проявів, наприклад, проблем наукової
експертизи (В. Мамутов) чи експертів з питань права (В. Беляневич, Н. Зозуля,
Д. Луспеник, О. Кармаза, А. Ребриш, М. Шумило), або ж загалом згадують про
цей сегмент опосередковано, у контексті аналізу питання організаційного
забезпечення діяльності судів (А. Борко, О. Дудченко, В. Єльцов, Р. Кирилюк,
Т. Озол, В. Раца, П. Шпенова).
Проте, теоретичні основи наукового забезпечення судової діяльності
належної уваги не отримали, що зумовило вибір напряму наукового пошуку.
Підґрунтям для дослідження обраної теми стали ідеї та досягнення
вітчизняних учених у різних галузях права. Окрім згаданих, серед них:
А. Бернюков, М. Вільгушинський, І. Гловюк, В. Гончаренко, С. Гончаренко,
В. Городовенко, М. Деменчук, Є. Євграфова, О. Капліна, О. Кібенко,
О. Кучинська, Б. Малишев, Л. Москвич, О. Отич, М. Погорецький,
О. Подцерковний, С. Прилуцький, Д. Притика, Я. Романюк, М. Руденко,
І. Семеніхін, Н. Слотвінська, І. Спасибо-Фатєєва, О. Старенький, О. ХотинськаНор, Л. Чулінда, А. Шевченко, О. Яновська та інші.
Крім того, у роботі знайшли відображення погляди відомих зарубіжних
дослідників – Ф. Бекона, М. Вебера, Х. Лейсі, К. Попера, Р. Раффіелі, Пітера
Г. Соломона молодшого, С. Цибульські та інших.
Відсутність в Україні системних і комплексних досліджень проблематики
організації наукового забезпечення діяльності судів зумовлює вибір і
актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана на кафедрі судоустрою, прокуратури та адвокатури Львівського
університету бізнесу та права в межах НДР «Судоустрій, прокуратура та
адвокатура в євроінтеграційному вимірі». Тема роботи затверджена Вченою
радою Львівського університету бізнесу та права (протокол № 5 від 15 грудня
2015 року).
18
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
системне дослідження сфери організації наукового забезпечення діяльності
судів, виявлення теоретичних прогалин і практичних проблем, а також
формулювання науково обґрунтованих положень, висновків і пропозицій,
спрямованих на її удосконалення.
Реалізація поставленої мети вимагає вирішення таких завдань:
– визначити поняття «наукове забезпечення діяльності судів», його мету та
характерні риси;
– окреслити та охарактеризувати принципи наукового забезпечення
діяльності судів;
– диференціювати напрями наукового забезпечення діяльності судів;
– визначити склад та класифікувати суб’єктів наукового забезпечення
діяльності судів;
– розкрити зміст поняття «діяльність судів (судова діяльність)» як об’єкту
наукового забезпечення та розмежувати її види;
– виокремити та охарактеризувати форми та способи наукового
забезпечення діяльності судів;
– окреслити перспективи розвитку наукового потенціалу судової влади;
– визначити ефективні шляхи оптимізації взаємодії судів і науковців;
– сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення
нормативних актів, що регулюють питання організації наукового забезпечення
діяльності судів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, змінюються
та припиняються у сфері організації наукового забезпечення діяльності судів.
Предметом дослідження є організація наукового забезпечення діяльності
судів.
Методи дослідження обрано з урахуванням визначеної мети та завдань, а
також специфіки об’єкта та предмета дослідження. За основу було взято
19
діалектичний метод наукового пізнання, використання якого забезпечило
об’єктивну оцінку стану організації наукового забезпечення діяльності судів.
Серед спеціальних методів дослідження, що забезпечили його логічну
послідовність, були використанні такі: метод системного аналізу, який
дозволив дослідити правові норми та наукові праці у різних галузях права, які
дотичні до наукового забезпечення судової діяльності (розділи 1-3); системноструктурний метод сприяв визначенню системи наукового забезпечення
діяльності судів (підрозділ 1.1.); методи абстрагування та узагальнення були
використані при формулюванні принципів наукового забезпечення діяльності
судів (підрозділ 1.2.); логіко-семантичний метод застосовано для аналізу та
розвитку понятійно-категоріального апарату досліджуваної сфери (підрозділи
1.1., 3.1.); формально-юридичний метод дозволив проаналізувати зміст
нормативних положень, що на різних рівнях регулюють питання наукового
забезпечення діяльності судів (підрозділ 1.3., розділи 2, 3); метод класифікації
забезпечив можливість класифікувати суб’єктів наукового забезпечення
діяльності судів (підрозділ 2.1.), сфери судової діяльності (підрозділ 2.2), форми
наукового забезпечення діяльності судів (підрозділ 2.3.). Для належної
аргументації сформульованих висновків і пропозицій, яка базується на
емпіричних даних, були використані статистичний і соціологічний методи
наукового дослідження (розділи 2, 3).
Теоретичне підґрунтя дисертації склали праці вітчизняних і зарубіжних
дослідників сфери судової влади, а також таких галузей як теорія держави і
права, філософія, філологія, кримінальне, цивільне, господарське та
адміністративне судочинство.
Нормативну базу дослідження склали міжнародно-правові документи,
закони та підзаконні нормативно-правові акти України, акти локальної
нормотворчості органів судової влади.
20
Емпіричною основою роботи стали: рішення Європейського суду з прав
людини та Конституційного Суду України, рішення та дайджести судової
практики Верховного Суду, офіційні статистичні дані та результати опитування
за спеціально розробленою анкетою 150 суддів, 100 працівників апарату та 100
наукових і науково-педагогічних працівників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація
є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням проблем
організації наукового забезпечення діяльності судів, в якому сформульовано
значимі для теорії та практики судової діяльності висновки і пропозиції. Серед
них, зокрема такі:
вперше:
- запропоновано визначати поняття «наукове забезпечення діяльності суду»
як взаємопов’язану та взаємообумовлену сукупність (систему) суб’єктів, видів
їх інтелектуальної (творчої) діяльності та засобів, заснованих на методології
наукового пізнання та наукових принципах, функціонування якої спрямоване на
задоволення потреб суду у спеціальному знанні, яке існує або створюється у
процесі пізнання різних зрізів реальності, на яких сфокусований суд;
- окреслено мету наукового забезпечення судової діяльності – отримання та
надання для використання в процесі судочинства чи інших сферах діяльності
суду спеціального знання, що трансформується та розвивається в процесі
пізнання явищ, практик, теорій та ідей будь-яким чином дотичних до сфери
реалізації правосуддя;
- виокремлено характерні риси наукового забезпечення діяльності судів
(поєднання теорії, емпірики, методології та практики; автономність;
динамічність; циклічність; субсидіарність і перманентність; розвиток світогляду
та професійних знань суддів і працівників суду), його рівні (зовнішній;
внутрішній) та напрями (організація та проведення наукових досліджень;
21
кадровий напрям; напрям наукового консалтингу; інформаційно-аналітичний
супровід);
- встановлено, що принципи наукового забезпечення діяльності судів є
«метапринципами» (такими, що охоплюють відносно автономні системи
принципів) і до них відносяться принципи науковості, етичності, належної
організації, інформаційності;
- запропоновано класифікацію форм наукового забезпечення діяльності
судів: 1) за способом забезпечення в аспекті його правового регулювання: -
процесуальні (формальні); - позапроцесуальні (неформальні); 2) за характером
правового зв’язку суду з суб’єктом наукового забезпечення та статусом
останнього: - процесуальна; - організаційно-процесуальна; - організаційна; 3) за
формою об’єктивації результатів діяльності: - усні; - письмові (документи); 4)
за змістом: - висновок експерта у галузі права щодо (а) застосування аналогії
закону чи аналогії права та (б) змісту норм іноземного права згідно з їх
офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування,
доктриною у відповідній іноземній державі; - науковий висновок члені НКР
щодо застосування норми права; - рекомендації членів НКР з питань реалізації
Верховним Судом його позапроцесуальних повноважень, науково-аналітичні
матеріали наукових консультантів; 5) за джерелом використання наукового
ресурсу: - зовнішні; - внутрішні;
- сформульовано ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо внесення
змін у нормативні акти, які регулюють питання організації наукового
забезпечення діяльності судів;
удосконалено:
- класифікацію функцій наукового забезпечення діяльності судів,
зумовлену особливістю науки як ресурсу на: просвітницьку, гносеологічну
(пізнавальну), аксіологічну (оцінюючу), прогностичну, інформаційну,
контрольну, превентивну, комунікативну, зворотного зв’язку;
22
- класифікацію суб’єктів наукового забезпечення діяльності судів:
1) зовнішніх: (а) міжнародного масштабу (КРЄС, Венеціанська комісія, ЄСПЛ) і
(б) національного масштабу (наукові установи та організації, аналітичні центри,
НШСУ, НКР); та 2) внутрішніх: судді та працівники апарату суду, зокрема
наукові консультанти;
- класифікацію судової діяльності як об’єкту наукового забезпечення на:
1) процесуальну діяльність – правосуддя, що здійснюється виключно суддями за
чітко визначеною законодавством процедурою; 2) позапроцесуальну діяльність,
яка здійснюється у суді, і до якої долучаються різні його представники, статус і
взаємодія яких обумовлює її наступний поділ на: (а) діяльність, обумовлену
законодавчо визначеними повноваженнями, які покладаються на суд, і до
реалізації яких долучаються і судді, і представники апарату суду;
(б) організаційно-управлінську діяльність, що здійснюється апаратом суду з
метою його ефективного функціонування;
- класифікацію дайджестів судової практики Верховного Суду за такими
критеріями: 1) за суб’єктом: - дайджести Верховного Суду; - дайджести Великої
Палати; - дайджести касаційних судів Верховного Суду; 2) за темпоральністю: -
щорічні; - за півріччя; - щомісячні; - щотижневі; - екстрені; 3) за предметом: -
зведені; - універсальні; - тематичні;
набули подальшого розвитку:
- положення щодо унікальності НКР як суб’єкта наукового забезпечення
діяльності Верховного Суду;
- аргументи щодо удосконалення правового статусу членів НКР: вимог до
них, їх конкурсного добору, безоплатної основи співпраці, ефективної мотивації
та відповідальності;
- наукові підходи до розвитку інституту експерта з питань права, його
статусу у судовому процесі та характерних рис наданого ним висновку.
23
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного
дослідження мають прикладний характер і можуть бути використані у:
- у нормотворчій сфері – з метою удосконалення законодавства про
судоустрій, процесуального законодавства України, а також підзаконних
нормативно-правових актів, які регулюють питання, пов’язані з організацією
наукового забезпечення діяльності судів (лист Комітету Верховної Ради
України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-
18/12-996 від 04 червня 2018 р.);
- у науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку теоретичних
положень у сфері організації наукового забезпечення діяльності судів;
- у навчально-методичній сфері – при підготовці підручників, навчальних і
навчально-методичних посібників, а також при викладанні таких дисциплін, як:
«Судоустрій України», «Організація судових та правоохоронних органів»,
«Адміністрування в суді» тощо (акт впровадження Київського національного
університету імені Тараса Шевченка від 19 квітня 2018 р., акт впровадження
Національної академії внутрішніх справ від 11 лютого 2021 р.);
- у практичній сфері – для удосконалення організації діяльності судів (акт
впровадження Верховного Суду від 08 квітня 2021 р.).
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження
підготоване, обговорене та рекомендоване до захисту за результатами
обговорення на міжкафедральному семінарі кафедр кримінально-правових
дисциплін, судоустрою, прокуратури та адвокатури, адміністративного права та
процесу юридичного факультету Львівського університету бізнесу та права
(протокол № 6 від 24 вересня 2020 року).
Основні положення дисертації оприлюднено автором на міжнародних та
всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Професійна правнича
допомога: сучасний підхід» (м. Київ, 11 грудня 2019 р.); «Актуальні проблеми
кримінального права» (м. Київ, 22 листопада 2019 р.); «Актуальні проблеми
24
досудового розслідування та судового розгляду злочинів проти статевої свободи
та статевої недоторканості дітей, шляхи їх вирішення» (м. Київ, 19 червня
2020 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в
дисертаційному дослідженні, висвітлено в 9 наукових публікаціях, серед яких: 4
– у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань із
юридичних наук, 2 – у фахових виданнях іноземних держав та 3 – у збірниках
тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями та логікою
дослідження і композиційно складається зі вступу, трьох розділів, що містять
вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний
обсяг роботи становить 235 сторінок, із них основний текст викладено на 179
сторінках, список використаних джерел (197 найменувань) становить 22
сторінки, додатки - 20 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації зроблено спробу вирішити важливе наукове завдання, яке
полягає у системному дослідженні сфери організації наукового забезпечення
діяльності судів, виявленні теоретичних прогалин і практичних проблем, а
також формулюванні науково обґрунтованих положень, висновків і пропозицій,
що відповідають вимогам наукової новизни. До таких слід віднести такі
положення:
1. Під поняттям «наукове забезпечення діяльності суду» слід розуміти
взаємопов’язану та взаємообумовлену сукупність (систему) суб’єктів, видів їх
інтелектуальної (творчої) діяльності та засобів, заснованих на методології
наукового пізнання та наукових принципах, функціонування якої спрямоване на
задоволення потреб суду у спеціальному знанні, яке існує або створюється у
процесі пізнання різних зрізів реальності, на яких сфокусований суд.
Метою наукового забезпечення судової діяльності є отримання та надання
для використання в процесі судочинства чи інших сферах діяльності суду
спеціального знання, що трансформується та розвивається в процесі пізнання
явищ, практик, теорій та ідей будь-яким чином дотичних до сфери реалізації
правосуддя.
Характерними рисами наукового забезпечення діяльності судів є:
поєднання теорії, емпірики, методології та практики, що визначає складну
структуру наукового забезпечення як системи та дозволяє досліджувати його у
різних ракурсах; автономність; динамічність; циклічність; субсидіарність і
перманентність; розвиток світогляду та професійних знань суддів і працівників
суду.
2. Принципи наукового забезпечення діяльності судів слід умовно
охарактеризувати як «метапринципи», тобто такі, що позначають відносно
193
автономні системи принципів, які, своєю чергою, конкретизують підходи до
процесу наукового забезпечення судової діяльності з урахуванням специфіки та
різних аспектів (наукових, організаційних, інформаційних) його сутності.
До принципів наукового забезпечення діяльності судів слід віднести:
1) принцип науковості. Передбачає в процесі наукового забезпечення
діяльності суду примат об’єктивного наукового знання, що досягається завдяки
системі принципів і методів наукового пізнання (єдності теорії та практики,
історизму, об’єктивності, всебічності та комплексності, єдності історичного та
логічного, системності), над певними кон’юнктурними інтересами (наукова
істина повинна бути понад усе);
2) принцип етичності. Передбачає дотримання суб’єктами наукового
забезпечення діяльності суду у процесі своєї роботи норм, правил і вимог
наукової етики. Серед останніх чільне місце посідає система етичних норм
CUDOS, а також вимоги належної поваги до авторства та відповідальності;
3) принцип належної організації. Передбачає дотримання в процесі
наукового забезпечення діяльності суду таких вимог як: законність;
забезпечення гарантій незалежності суддів (невтручання); створення умов для
ефективного використання наукового ресурсу для потреб суду; відкритість і
прозорість процесу наукового забезпечення суду, доступність інформації про
цей процес і його результати;
4) принцип інформаційності. Передбачає систему стандартів і вимог до
інформації, яка обробляється та продукується в процесі наукового забезпечення
судової діяльності, а також поводження з нею у процесі такого забезпечення. Її
елементами є такі імперативи як об’єктивність, достовірність, повнота, цінність,
актуальність (оперативність), доступність, зрозумілість інформації.
3. Напрями наукового забезпечення діяльності судів можуть бути
диференційовані з урахуванням рівнів його організації, які, своєю чергою,
194
розмежовуються за критерієм наявного у судах чи поза ними кадрового
наукового ресурсу.
Зовнішній рівень наукового забезпечення судової діяльності передбачає
систему заходів за такими напрямами як: 1) організація та проведення наукових
досліджень з проблематики судоустрою та діяльності судів в Україні, а також
сфери правозастосування; 2) кадровий напрям; 3) напрям наукового
консалтингу.
Внутрішній рівень наукового забезпечення судової діяльності передбачає
систему заходів за такими напрямами як: 1) напрям наукового консалтингу;
2) інформаційно-аналітичний супровід.
4. За критерієм приналежності до судової системи суб’єктів наукового
забезпечення діяльності судів необхідно класифікувати на: а) зовнішніх і
б) внутрішніх.
Серед зовнішніх суб’єктів наукового забезпечення діяльності судів варто
виділити дві групи суб’єктів: (а) міжнародного та (б) національного масштабу.
До першої групи належать (але не виключно): КРЄС, Венеціанська комісія,
ЄСПЛ. До другої групи належать (але не виключно): наукові установи та
організації, аналітичні центри, НШСУ, НКР.
Внутрішній науковий ресурс суду складають судді та працівники апарату
суду, зокрема наукові консультанти.
Унікальним суб’єктом наукового забезпечення діяльності судів є НКР, що
зумовлено такими особливостями: 1) це своєрідний «гібридний» суб’єкт,
оскільки НКР входить до структури Верховного Суду (є специфічним
структурним елементом його організації), але не відноситься до його апарату чи
суддівського корпусу та складається з осіб, які не пов’язані з судом трудовими
відносинами; 2) діяльність НКР може носити характер як колективної, так і
індивідуальної праці; 3) повноваження НКР, напрями діяльності її членів
обумовлені та є похідними від повноважень Верховного Суду, та на відміну від
195
інших суб’єктів наукового забезпечення діяльності судів унормовані не лише на
рівні локального акту, а і на рівні процесуального законодавства; 4) діяльність
НКР є відкритою та прозорою, що забезпечується шляхом: (а) інформування
Верховним Судом населення про стан розгляду справ; (б) опублікування
науково-консультативних висновків у ЗМІ; (в) посилання на наукові висновки
членів НКР у рішеннях Верховного Суду.
5. Під діяльністю судів (судовою діяльністю) як об’єктом наукового
забезпечення слід розуміти (а) процесуальну діяльність суду, в формі якої
реалізується правосуддя, та (б) позапроцесуальну діяльність, яка здійснюється у
суді як необхідна умова ефективності його роботи.
Залежно від суб’єктів, які здійснюють судову діяльність, доречно
класифікувати її таким чином: 1) процесуальна діяльність – правосуддя, що
здійснюється виключно суддями за чітко визначеною законодавством
процедурою; 2) позапроцесуальна діяльність, яка здійснюється у суді, і до якої
долучаються різні його представники, статус і взаємодія яких обумовлює її
наступний поділ на: (а) діяльність, обумовлену законодавчо визначеними
повноваженнями, які покладаються на суд, і до реалізації яких долучаються і
судді, і представники апарату суду; (б) організаційно-управлінську діяльність,
що здійснюється апаратом суду з метою його ефективного функціонування.
6. Наукове забезпечення здійснення правосуддя відбувається двома
шляхами (способами): процесуальним (формальним) та позапроцесуальним
(неформальним). Процесуальний спосіб наукового забезпечення правосуддя має
місце у випадках, передбачених нормами процесуального законодавства.
Використання наукового забезпечення у позапроцесуальний спосіб відбувається
неформалізованим шляхом, тобто поза межами регулювання процесуальних
норм.
До основних форм наукового забезпечення діяльності суду слід віднести:
висновки експерта у галузі права; наукові висновки та рекомендації членів НКР,
196
науково-аналітичні матеріали наукових консультантів суду, організаційні
заходи (засідання НКР, конференції, круглі столи тощо).
Форми наукового забезпечення діяльності судів можливо класифікувати
таким чином: 1) за способом забезпечення в аспекті його правового
регулювання: - процесуальні (формальні); - позапроцесуальні (неформальні); 2)
за характером правового зв’язку суду з суб’єктом наукового забезпечення та
статусом останнього: - процесуальна; - організаційно-процесуальна; -
організаційна; 3) за формою об’єктивації результатів діяльності: - усні; -
письмові (документи); 4) за змістом: - висновок експерта у галузі права щодо (а)
застосування аналогії закону чи аналогії права та (б) змісту норм іноземного
права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою
застосування, доктриною у відповідній іноземній державі; - науковий висновок
члені НКР щодо застосування норми права; - рекомендації членів НКР з питань
реалізації Верховним Судом його позапроцесуальних повноважень, науковоаналітичні матеріали наукових консультантів; 5) за джерелом використання
наукового ресурсу: - зовнішні; - внутрішні.
7. Розвиток наукового потенціалу судової влади передбачає розвиток
статусів НКР і наукового консультанта суду. Зокрема, статус НКР необхідно
визначати як консультативно-дорадчого органу при Верховному Суді, оскільки
її діяльності притаманні риси громадського контролю, що є характерною
ознакою консультативно-дорадчих органів.
Встановлено, що вимоги до членів НКР є різнопорядковими та існують:
1) на законодавчому рівні – суб’єктивна вимога щодо «висококваліфікованості»
фахівця; 2) на локальному рівні – об’єктивна вимога щодо наявності наукового
ступеня.
Аргументовано такі тези: (а) членом НКР повинна бути особа, яка не лише
має науковий ступінь, а й професійно займається науковою діяльністю, має
статус наукового або науково-педагогічного працівника; (б) з урахуванням
197
правової природи НКР як консультативно-дорадчого органу, статусним
елементом якого є громадський контроль, безоплатна основа співпраці
науковців – членів НКР із Верховним Судом є єдино правильним підходом; (в)
ураховуючи потребу належної мотивації членів НКР доречно, щоб заклади
вищої освіти, наукові та науково-дослідні установи, визначаючи у своїх
локальних актах норми часу наукової роботи, зазначали як різновид наукової
роботи участь у складі НКР і підготовку науково-консультативних висновків з
встановленням відповідних норм часу; (г) єдиною можливою мірою
відповідальності за невиконання обов’язків члена НКР є припинення його
повноважень.
8. Оптимізація взаємодії судів з представниками наукового середовища у
процесуальній площині передбачає розвиток інституту експерта з питань права.
Підтримано позицію, відповідно до якої експертом у галузі права може
залучатися особа, яка здійснює наукову чи науково-педагогічну діяльність, і
«визнаність» якої повинна оцінюватися судом з урахуванням його індексу
Гірша.
Аргументовано, що експерт з питань права не може бути притягнутий до
відповідальності у її юридичному сенсі. Проте, мова може і повинна йти про
репутаційні втрати.
З метою розвитку взаємодії представників суддівського корпусу та
наукового середовища, для проходження останніми стажування в судах,
обґрунтовано необхідність розвитку такого напряму як укладення договорів про
співпрацю між судами різних інстанцій і різних юрисдикцій із закладами вищої
освіти та науковими установами.
9. Запропоновано:
У Законі України «Про судоустрій і статус суддів»:
- виключити п. 3 ч. 2 ст. 135;
198
- ч. 11 ст. 155 викласти таким чином: «До штату апарату судів входять
також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові
розпорядники. Наукові консультанти повинні мати науковий ступінь кандидата
юридичних наук (доктора філософії у галузі права) або доктора юридичних
наук».
У Положенні про НКР:
- п.2.1. викласти у такій редакції: «Науково-консультативна рада
утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права з
бездоганною репутацією, які погодилися брати участь в її роботі, мають
науковий ступінь доктора юридичних наук або кандидата юридичних наук
(доктора філософії) чи інших галузей знань, основним видом діяльності яких є
здійснення наукової чи науково-педагогічної діяльності.
До складу Науково-консультативної ради не можуть входити особи, які
здійснюють адвокатську діяльність, перебувають на посаді в органах
прокуратури або на посаді в будь-якому органі державної влади, іншому
державному органі чи органі місцевого самоврядування».
- ч. 2 п. 3.6. конкретизувати таким чином: «За сумлінне виконання своїх
обов’язків і плідну працю члени Науково-консультативної ради можуть бути
заохочені Головою Верховного Суду шляхом оголошення подяки,
нагородження почесною грамотою або відзнакою Верховного Суду. Питання
про заохочення члена Науково-консультативної ради може бути порушено
суддею Верховного Суду шляхом звернення до Голови Верховного Суду з
відповідним поданням. Про заохочення члена Науково-консультативної ради
Голова Верховного Суду видає наказ».