Коч Олена Володимирівна Визнання та виконання іноземних арбітражних рішень: теоретико-прикладні засади

Краткое описание

Коч Олена Володимирівна
, адвокат, Адвокатське Об'єднання «АНК. Бізнес адвокати», тема дисертації: «Визнання та виконання іноземних арбітражних рішень: теоретико-прикладні засади», (081 Право).
Спеціалізована вчена рада ДФ 41.051.012 в Одеському національному
університеті імені І. І. Мечникова

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Міністерство освіти і науки України
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
КОЧ ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 341.636: [347.95]-047.272(043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ:
ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ
081 - Право
08 - Право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело О.В. Коч
Науковий керівник: Стрельцова Євдокія Джонівна, доктор юридичних наук, доцент
Одеса - 2021

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень 18
Вступ 21
Розділ 1. Еволюція міжнародного арбітражу як способу вирішення спорів у сфері приватноправових відносин 33
1.1. Формування практики взаємодії міжнародного арбітражу та національних
судів 33
1.1.1. Формування арбітражних практик з давніх часів до кінця ХІХ
століття 33
1.1.2. Універсалізація арбітражу в першій половині ХХ століття 37
1.1.3. Міжнародна уніфікація механізмів взаємодії арбітражу та національних
судів в середині ХХ - початку ХХІ століття 40
1.2. Проблеми взаємодії міжнародного арбітражу та національних судів у
наукових дослідженнях середини ХХ - початку ХХІ століття 47
1.2.1. Визначення правової природи арбітражу в науковому дискурсі 47
1.2.2. Сучасні проблеми розвитку доктрини арбітражу 54
Висновки до першого розділу 58
Розділ 2. Теоретичні питання механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 60
2.1. Інструменти механізму визнання та виконання арбітражних рішень 60
2.1.1. Поняття та види арбітражу, місце визнання та виконання у системі
права 60
2.1.2. Арбітражне рішення: поняття та види 62
2.1.3. Визнання, виконання та скасування арбітражного рішення та їх
значення 71
2.1.4. Визнання, виконання та скасування арбітражного рішення: підстави
для застосування 74
2.1.5. Підстави для відмови у визнанні та виконанні, що застосовуються судом ex officio: визначення застосовного права (на прикладі підстави
неарбітрабільності) 78
2.2. Абсолютні підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення: визначення та застосування (на прикладі неарбітрабільності) 90
2.2.1. Визначення та роль абсолютних підстав 90
2.2.2. Розмежування предметів неарбітрабільності та порушення публічного
порядку 91
2.2.3. Предмети неарбітрабільності 96
Висновки до другого розділу 113
Розділ 3. Механізм визнання та виконання іноземних арбітражних рішень:
варіації та девіаціацн у юрисдикціиних практиках 116
3.1. Механізм визнання та виконання арбітражних рішень та його варіації 116
3.1.1. Межі варіацій механізму визнання та виконання 116
3.1.2. Визнання та виконання як окремі процесуальні дії 119
3.1.3. Строки давності 120
3.1.4. Підсудність 124
3.1.5. Заява про визнання та виконання: форма, зміст та додатки 126
3.1.6. Судові інстанції 132
3.1.7. Змагальність та конфіденційність 137
3.1.8. Судові витрати 142
3.1.9. Загальні риси варіативності механізму визнання та виконання 144
3.2. Девіації механізму визнання та виконання арбітражних рішень: (на прикладі
визнання та виконання скасованих арбітражних рішень) 147
3.2.1. Ефект девіацій механізму визнання та виконання 147
3.2.2. Механізм визнання та виконання скасованих арбітражних рішень:
нормативне закріплення 148
3.2.3. Механізм визнання та виконання скасованих арбітражних рішень:
доктринальні підходи 150
3.2.4. Механізм визнання та виконання скасованих арбітражних рішень у
судовій практиці 155
3.2.5. Скасування арбітражного рішення після розгляду справи про визнання
та виконання: процесуальне значення 165
3.2.6. Узагальнення практик визнання та виконання скасованих арбітражних
рішень 169
Висновки до третього розділу 172
Розділ 4. Імплементація механізму визнання та виконання іноземних
арбітражних рішень в Україні 175
4.1. Формування нормативного регулювання механізму визнання та виконання
арбітражних рішень 175
4.2. Процесуальні аспекти розгляду справ про визнання та виконання
арбітражних рішень 178
4.2.1. Процесуальні дії: визнання без виконання, дозвіл на примусове та
добровільне виконання 178
4.2.2. Підсудність 180
4.2.3. Строки: давність, розгляд, ризики затягування 181
4.2.4. Заява про визнання та виконання: форма, зміст та додатки 184
4.2.5. Розгляд справи та застосування інструментів сприяння арбітражу 186
4.2.6. Нарахування відсотків, визначення валюти грошових вимог 188
4.3. Підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення 189
4.3.1. Відносні підстави: визначення та застосування 189
4.3.2. Абсолютні підстави: визначення та застосування 194
4.4. Тенденції сучасної судової практики України 201
Висновки до четвертого розділу 205
Висновки 207
Список використаних джерел 215
Додатки 260
Додаток А 260
Додаток Б 264
Додаток В 273 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
Вищий господарський суд України
Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних і кримінальних справ
Верховний Суд України
Г осподарський процесуальний кодекс
Державне підприємство
Європейський суд з прав людини
Морська арбітражна комісія
Міжнародний арбітражний суд
Міжнародний комерційний арбітраж
Міжнародний комерційний арбітражний суд
Рада національної безпеки і оборони України
Торгово-промислова палата
Цивільний кодекс
Цивільний процесуальний кодекс
Конвенція про екстериторіальну дію іноземних судових та арбітражних рішень 1979 р.
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.
Конвенція про розв’язання арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного і науково-технічного співробітництва 1972 р.
Міжамериканська конвенція про міжнародний
комерційний арбітраж 1975 р.
Американська арбітражна асоціація Європейський банк реконструкції та розвитку Організація економічного співробітництва та розвитку 
Міжнародний арбітражний суд при Асоціації
ліквідаторів і адміністраторів Республіки Молдова Китайська міжнародна економічна та торговельна Арбітражна комісія
Німецька інституція з арбітражних справ Економічна і соціальна рада ООН
Арбітраж при Міжнародній асоціації торгівлі зерном та кормами
Арбітражний трибунал німецької морської асоціації Арбітражний суд при торгово-промисловій палаті Угорщини
Лондонська палата міжнародного арбітражу та криптографії
Міжнародний комерційний арбітражний суд при торгово-промисловій палаті України
Міжнародна торгова палата у Парижі та міжнародний арбітражний суд при ній
Міжнародний центр вирішення спорів (м. Нью-Йорк) Асоціація міжнародного права
Лондонський міжнародний комерційний арбітражний
суд
Лондонська асоціація морських арбітрів
Конвенція про визнання та виконання іноземних
арбітражних рішень, 1958 р.
Організація з гармонізації комерційного права в Африці Арбітражний інститут торгових палат Швейцарії Арбітражний інститут при стокгольмській торговій 
палаті
Міжнародний арбітражний центр Сінгапуру Морська арбітражна комісія при торгово-промисловій палаті України
Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі
Конференція ООН з торгівлі та розвитку
Європейська економічна комісія ООН
Міжнародний інститут з уніфікації приватного права Вільнюський комерційний арбітраж Віденський міжнародний арбітражний центр Всесвітня організація інтелектуальної власності Молодіжна міжнародна арбітражна група Лондонського міжнародного комерційного арбітражного суду
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Питання визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, пошук ефективних форм та способів реалізації визнання та виконання, є актуальними, з огляду на міжнародні правила та національні правові традиції, зокрема, у контексті забезпечення інвестиційної привабливості окремих держав. Механізм визнання та виконання іноземних арбітражних рішень формується та розвивається як результат компромісу, досягнутого при вирішенні конфлікту культур та права. Такий механізм формується на перехресті: національного, міжнародного та транснаціонального публічного порядків та правового регулювання; безкордоння та
територіальності, що у сукупності визначає комплексність цього питання. Визначення правової природи та характеру арбітражу, у тому числі визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, у контексті теорій делокалізації та територіальності, понад століття займають провідні позиції у науковому дискурсі. Продовження наукової дискусії сьогодні має безпосереднє значення для прийняття практичних рішень у процесі трансформації та імплементації механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень у юрисдикційних практиках, для вирішення процесуальних питань щодо порядку здійснення судочинства у справах про визнання та виконання.
Механізм визнання та виконання може змінювати форму та зміст в залежності від економічних, соціальних та політичних умов у певний момент часу. Отже, вбачається необхідність у функціонуванні дієвого та адаптивного механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, який має універсальний характер та, тим самим, забезпечує потреби учасників транскордонних приватних договірних відносин у задоволенні їх законних очікувань та забезпечує стан правової визначеності.
Важливим це питання є і для України, яка сприймається фахівцями як один з провідних арбітражних центрів завдяки закріпленню на нормативно-правовому рівні інструментів сприяння арбітражу. Водночас, залишаються проблемними питання удосконалення механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Вирішення цих проблем потребує опрацювання, поряд з іншим: понятійно-категоріального апаратуру, процедур правозастосування для уникнення декларативності дружності арбітражу, впровадження комплексної освітньо-кваліфікаційної підготовки у сфері арбітражу.
Актуальність зазначених питань пояснює зацікавленість вітчизняних фахівців у дослідженні проблем визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Так, наприклад, глобальні проблеми застосування альтернативних способів вирішення спорів, особливості нормативно-правового регулювання інституту арбітражу в Україні, проблеми оспорювання арбітражних рішень та застосування підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень стали предметом низки дисертаційних досліджень, проведених: Є. Боярським, О. Зозулею, Т. Кисельовою, Я. Любченком, З. Мамоном, О. Переверзєвою, Ю. Притикою, С. Теплюком, О. Торгашиним.
Праці вказаних вчених мають важливе значення для вивчення наукових та практичних проблем, дотичних до теми даної дисертаційної роботи. Водночас, все ще залишається потреба: у виявленні ефективних стратегій та практик удосконалення механізму визнання та виконання арбітражних рішень; у науковому осмисленні процесів делокалізації арбітражу та транснаціоналізації механізму визнання та виконання, універсальності та варіативності такого механізму; виявленні тенденцій та обґрунтування перспектив розвитку механізму визнання та виконання арбітражних рішень.
Враховуючи наведене, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю комплексного дослідженням механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень задля наукового обґрунтування пропозицій щодо удосконалення нормативного-правового регулювання та застосування даного механізму як у світі, так і в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної діяльності економіко-правового факультету ОНУ імені І.І. Мечникова в межах науково-дослідних тем кафедри цивільно-правових дисциплін - «Приватно¬правове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність і перспективи» (державний реєстраційний номер 0113U002740), «Забезпечення прав і законних інтересів учасників правовідносин, що виникають у сфері приватного права: проблеми теорії та практики» (державний реєстраційний номер 0118U004432), та кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права - «Особливості і тенденції правотворчості в умовах трансформації суспільства» (державний реєстраційний номер 0113U003317) та «Право в умовах глобалізації: основні тенденції розвитку» (державний реєстраційний номер 0118U006475).
Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному дослідженні теоретичних та практичних проблем визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і формулюванні обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень та його імплементації. Досягнення мети потребує вирішення таких завдань:
- здійснити аналіз еволюції формування механізму визнання та виконання арбітражних рішень, та виявити його місце у системі права;
- спираючись на аналіз теорій позитивізму та юснатуралізму виявити генезис механізму визнання та виконання арбітражних рішень та його роль для розвитку сучасних правових систем;
- визначити правові основи сучасної практики визнання та виконання арбітражних рішень;
- виявити особливості понятійно-категоріального апарату та основні інструменти механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень;
- надати оцінку ефектам res judicata, lis pendens, erga omnes арбітражного рішення з метою виявлення факторів, що забезпечують його визнання та виконання;
- здійснити аналіз підстав для відмови у визнанні та виконанні, та для скасування арбітражних рішень та особливостей застосування таких підстав в залежності від застосовного права;
- здійснити аналіз ролі арбітрабільності та публічного порядку в механізмі визнання та виконання арбітражних рішень;
- спираючись на аналіз юрисдикційних практик простежити тенденції у застосуванні та трансформації арбітрабільності як підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень, а також варіації та девіації у механізмі визнання та виконання арбітражних рішень;
- надати оцінку допустимості практики визнання та виконання скасованих арбітражних рішень;
- оцінити колізії між арбітражними та судовими рішеннями з метою виявлення тенденцій та обґрунтування перспективних напрямків розвитку механізму визнання та виконання арбітражних рішень;
- охарактеризувати процес нормативного оформлення та імплементації механізму визнання та виконання арбітражних рішень в Україні;
- провести предметний та статистичний аналіз судової практики розгляду справ про визнання та виконання арбітражних рішень в Україні;
- оцінити перспективи розвитку механізму визнання та виконання арбітражних рішень, надати пропозиції щодо його удосконалення та ефективної імплементації.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з формуванням, розвитком та реалізацією механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
Предметом дослідження є теоретико-прикладні засади інституту визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
Методи дослідження. Реалізація поставлених завдань виконується завдяки системному підходу до аналізу механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Спираючись на метод історизму досліджено еволюцію арбітражу як автономного інституту, що розвився на противагу національним системам судочинства (розділ 1, підрозділи 3.2., 4.1). Метод структурно-функціонального аналізу надав можливість дослідити процес становлення системи правового регулювання у даній сфері, та його варіації на рівні юрисдикційних практик (розділи 1, 2, 3, 4). Методи аналізу та синтезу дозволили розглянути правову природу арбітражу, його місце у системі права, еволюцію понятійно-категоріального апарату, зміст підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень (розділи 1, 2, 3, 4). Завдяки використанню формально-юридичного методу проведено змістовний аналіз та тлумачення правових норм, що регулюють механізм визнання та виконання арбітражних рішень, правових інструментів, що забезпечують дієвість механізму, якісні особливості судових практик (розділи 2, 3, підрозділи 1.1., 4.2, 4.3.). Порівняльно-правовий метод дозволив дослідити: теорії арбітражу та їх роль у формуванні механізму визнання та виконання арбітражних рішень; варіативність юрисдикційних практик застосування механізму визнання та виконання; стратегії розвитку механізму визнання та виконання (розділ 1, 2, 3, підрозділи 4.2., 4.3.). При дослідженні видів арбітражних рішень, інструментів визнання та виконання, класифікації підстав для відмови у визнанні та виконанні застосовувався метод компаративного аналізу та прогнозування (розділи 2, 3, підрозділи 4.2., 4.3.). Для виявлення специфіки сучасного стану механізму визнання та виконання арбітражних рішень застосовувалися спеціальні методи дослідження: інституційний - для аналізу ролі інститутів у тлумаченні норм щодо застосування механізму (підрозділи 1.1., 3.2., 4.1., 4.4.); аксіологічний - для пояснення значення соціокультурного та ціннісного контексту процесів уніфікації нормативного регулювання та правозастосовчих практик щодо механізму (розділ 1, підрозділи 2.2., 3.2.). Для дослідження судових практик застосовувались контент-аналіз та статистичний аналіз (розділ 3, підрозділи 2.2., 4.3., 4.4.). Метод моделювання дозволив виділити: ролі, які може приймати національний суд при розгляді справ про визнання та виконання арбітражних рішень; способів вирішення колізій, що виникають при розгляді справ про визнання та виконання скасованих арбітражних рішень (розділи 2, 3).
Теоретичну основу дослідження складають наукові роботи дослідників, присвячені проблемам міжнародного приватного права та, зокрема, міжнародного арбітражу, взаємодії арбітражу та національних судових систем, цивільного процесу визнання та виконання арбітражних рішень. Проаналізовано здобутки українських дослідників: Є. Боярського, А. Довгерта, О. Зозулі,
О. Захаровой Т. Кисельової, В. Комарова, С. Кравцова, Я. Любченко,
М. Мальського, З. Мамона, О. Миколенко, В. Нагнибіди, О. Перепилинської, О. Переверзєвої, В. Погорецького, Ю. Притики, Т. Сліпачук, Т. Степанової, Є. Стрельцовой С. Теплюка, О. Торгашина, В. Труби, К. Пількова,
Є. Харитонова, А. Цірата, тощо.
При проведенні дослідження автор спирався на роботи іноземних дослідників: Х. Арфазаде, Д. Астахової, А. Берга, П. Бернардіні, А. Бенова, С. Бессона, К. Бокштігеля, Дж. Борна, С. Брекулакіса, Дж. Вайнцимера,
B. Відера, М. Вольфа, Е. Гайара, Б. Голдмана, Ґ. Ґольцмана, Д. Гольского, Д. Давиденко, А. Данілевича, Ф. Джессапа, Н. Єрпильової, Д. Зенькович, Г. Кауфманн-Колєр, Л. Колтрі, Б. Карабельнікова, К. Коха, С. Крьоля,
C. Курочкіна, Ф. Ласенхауса, С. Лебедева, Д. Литвинського, М. Лунца, Дж. Лью,
Ф. Манна, П. Мейера, М. Містеліса, А. Монтакі, М. Мозес, А.Мурр,
Дж. Нехауса, Ф. Овагимяна, А. Панова, У. Парка, Д. П’єтро, Дж. Пудре, Дж. Полссона, Дж. Расіна, А. Редферна, В. Рейсмана, П. Сандерса, Ф. Фушара, А.Хантера, тощо.
Нормативну базу дослідження склали джерела міжнародного права та національного права понад 120 юрисдикцій, у тому числі джерела права України.
Емпіричну базу дослідження складають судові рішення у справах про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, зокрема: 3772 судових рішення щодо визнання та виконання арбітражних рішень, представлені у базі UNCITRAL; понад 2400 судових рішень, представлені у Щорічних виданнях із комерційного арбітражу під редакцією А. Берга, починаючи з 1976 р.; понад 3000 судових рішень, ухвалених з 2015 р. по 2020 р., виділених за обраними критеріями у Єдиному держаному реєстрі судових рішень України.
З метою дослідження варіацій механізму визнання та виконання арбітражних рішень було проаналізовано більше 120 юрисдикційних практик. Проведенню цього дослідження сприяли матеріали за 2005-2020 рр., що включають нормативно-правові джерела, судові практики та доктрини, акумульовані провідними інститутами у сфері арбітражу у збірки з виділенням розділів для кожної юрисдикції за принципом опитувальника, заповненого фахівцями з національного права. Було проаналізовано матеріали Збірок:
(1) UNCITRAL щодо особливостей імплементації NYC у 58 юрисдикціях [329];
(2) ICC щодо національних правил визнання та виконання арбітражних рішень за NYC у 75 юрисдикціях [316]; (3) Глобальної юридичної групи щодо законів та правового регулювання міжнародного арбітражу у 34 юрисдикціях [319];
(4) Оглядів міжнародного арбітражу у 33 юрисдикціях від The Legal 500 [427];
(5) Оглядів Глобальної арбітражної групи у Європі [296], Америках [293], Близькому Сході та Африці [297], Азії та Тихому океані [294], Європі та Близькому Сході [295], які охоплюють понад 100 юрисдикцій (далі - «Збірки юрисдикційних практик»). В результаті комплексної обробки матеріалів були виділені загальні тенденції, згруповано та порівняно національні практики.
Наукова новизна результатів. Робота є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Одержано результати, які мають наукову новизну: уперше:
- обґрунтовано висновок про транснаціональний характер арбітражу та реалізацію механізму визнання та виконання арбітражних рішень у транснаціональному полі, виходячи з теорій автономії та делокалізації арбітражу, відповідно до яких відносини із передачі спору на вирішення арбітражу, арбітражний процес та виконання арбітражного рішення відбуваються незалежно від міжнародних та національних правових систем;
- доведено, що суперечлива природа арбітражу як територіального або делокалізованого інституту визначає паралельний розвиток імперативних національних та диспозитивних транснаціональних підходів до застосування механізму визнання та виконання арбітражних рішень, відтак застосовне державним судом національне право при вирішенні справ про визнання та виконання арбітражних рішень отримує екстериторіальну силу та сприймається як «національне міжнародне», «транснаціональне» або в інших формах наднаціонального права;
- виявлено варіативність механізму визнання та виконання арбітражних рішень у національних практиках як допустимі способи імплементації механізму, та девіації як відхилення від міжнародного стандарту. Доведено, що варіативність та девіації механізму визнання та виконання одночасно здійснюють вплив на універсалістську концепцію арбітражу та залежать від неї;
- з’ясовано, що національні практики експериментальним шляхом, іноді у жертву міжнародному принципу взаємності та національній економіці, викривають прогалини у праві, та, відтак, формують проекти для розгляду міжнародною спільнотою;
- на підставі дослідження досвіду юрисдикцій виявлено ефективність стратегії поведінки національного суду як гаранту арбітражних рішень та запропоновано її закріплення у вигляді Типового закону про розгляд справ щодо визнання та виконання іноземних арбітражних рішень;
- встановлено доцільність визнання ефектів арбітражного рішення: res judicata, lis pendens, естоппель, обмеженого ефекту erga omnes;
- запропоновано визначення єдиної підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення ex officio - міжнародного публічного порядку та виключення неарбітрабільності як абсолютної підстави для такої відмови;
- запропоновано відмовитись від застосування завуальованої «подвійної» та «асиметричної» екзекватури у вигляді процесуального механізму скасування арбітражного рішення;
- розроблено Довідник судової практики України у справах про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень за 2015-2020 рр., на основі якісних та кількісних даних, зібраних та консолідованих в результаті проведеного дослідження. Довідник оформлено у таблицях та графіках, що забезпечують ефективне використання матеріалів у практиці;
удосконалено:
- тезу про те, що еволюція практик взаємодії арбітражу та національних судів визначили арбітраж як універсальну транснаціональну систему автономного вирішення спорів, альтернативну національному судочинству;
- висновок про міждисциплінарну природу механізму визнання та виконання арбітражних рішень, що визначається у межах міжнародного приватного права та реалізується у межах національного процесуального права;
- тезу про те, що механізм визнання та виконання арбітражних рішень оперує міжнародним та транснаціональним понятійно-категоріальним апаратом;
- положення про те, що інструментами механізму визнання та виконання арбітражних рішень є: ефекти арбітражного рішення, визнання арбітражного рішення, надання дозволу на виконання арбітражного рішення, скасування арбітражного рішення, з огляду на те, що ефективність механізму визнання та виконання арбітражних рішень, зокрема, та проарбітражність держави, в цілому, залежать від застосування вказаних інструментів;
- визначення змісту та підходів до застосування підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень, що застосовуються ex officio;
- визначення критеріїв класифікації предметів неарбітрабільності: за видом предмету - об’єктивні та суб’єктивні; за підходом до правового регулювання - позитивні та негативні; за застосовним правом за формою - процесуальні та матеріальні; за застосовним правом та обсягом дії - національні, міжнародні та транснаціональні;
- положення про визнання проарбітражною практики розширення сфери арбітрабільності від комерційних відносин до всіх договірних, у тому числі тих, що можуть бути виокремлені із неарбітрабільних спорів;
- тезу про впровадження спеціальних умов арбітрабільності щодо предметів, що традиційно розцінювались як неарбітрабільні, є експериментом, транзитною фазою від неарбітрабільності до арбітрабільності;
набуло подальшого розвитку:
- ідея, що конвенційна універсалізація механізму визнання та виконання арбітражних рішень закріплює проарбітражний підхід та режим сприяння арбітражу, створюючи базис для варіативності застосування механізму у національних практиках;
- визначення тенденцій та перспективних напрямків розвитку механізму визнання та виконання арбітражних рішень, теза про делокалізацію арбітражу та застосування транснаціональних підходів до імплементації механізму;
- пропозиція щодо необхідності врегулювання процесуальних конфліктів та колізій між арбітражними та судовими рішеннями;
- пропозиції щодо удосконалення імплементації механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дисертаційного дослідження у: (1) науково-дослідній сфері для подальшого опрацювання проблем природи та трансформацій інституту арбітражу в цілому та механізму визнання та виконання арбітражних рішень, зокрема; (2) нормотворчій сфері при розробленні варіантів розвитку та удосконалення механізму визнання та виконання арбітражних рішень;
(3) національних судових практиках при розробленні рекомендацій до застосування механізму визнання та виконання арбітражних рішень та при безпосередньому розгляді справ даної категорії; (4) у освітньому процесі: при розробці навчальних програм і спеціалізованих курсів освітніми, науковими та професійними установами, що здійснюють підготовку та підвищення кваліфікації суддів, адвокатів, арбітрів; впровадженні бакалаврських та магістерських освітньо-кваліфікаційних програм із «Міжнародного арбітражу»; при підготовці навчально-методичних рекомендацій та викладанні спеціальних курсів «Міжнародне приватне право», «Міжнародний арбітраж», «Цивільне процесуальне право» у вищих навчальних закладах.
Результати наукового дослідження автора, висновки, окремі теоретико - прикладні пропозиції було використано у навчальному процесі ОНУ імені І. І. Мечникова при викладанні дисциплін «Міжнародне приватне право», «Міжнародне право», «Цивільне процесуальне право», при підготовці дисертантом тренінгу на тему «Міжнародна бізнес-медіація та арбітраж» для програми «Основи медіації та діалогу» для Центру лідерства (27.02.2020, 03.07.2019) та тренінгу на тему «Визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу в Україні» у проекті «Little Legal Think Tank» (10.10.2018), а також, при підготовці студентів до всеукраїнських та міжнародних змагань у сфері міжнародного арбітражу, при написанні курсових та магістерських робіт, при підготовці методичних рекомендацій з відповідних дисциплін, при написанні навчальних посібників. Складений автором в додатках до дисертації Довідник судової практики надав можливість покращити процес фахової підготовки спеціалістів права в ОНУ імені І. І. Мечникова (акт впровадження №01-01-309 від 12.02.2021). Результати дисертаційного дослідження було впроваджено при формуванні правових позицій у справах, здійсненні захисту та представництва клієнтів Адвокатським Об’єднанням «АНК. Бізнес Адвокати» (акт впровадження №13/01/21 від 13.01.2021).
Актуальність досліджуваних питань, їх значення для забезпечення ефективності механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в Україні підтвердили Українська Арбітражна Асоціація (Лист підтримки від
23.02.2021) , Відділення Асоціації Правників України в Одеській області (Лист підтримки №18.2-1.2021 від 18.02.2021), Громадська Спілка «Морська Палата України» (Лист підтримки №0215-21 від 15.02.2021), Асоціація «Стивідорних Компаній Одеського Морського Порту» (Лист підтримки №12-2/021 від
12.02.2021) , Почесний консул Федеративної Республіки Німеччина в Одесі (Лист підтримки №8/2/21 від 08.02.2021).
Особистий внесок здобувана. Дисертаційне дослідження є особистим науковим здобутком автора, наукові положення, висновки, рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, отримані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, викладені у дисертації обговорено та схвалено на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін ОНУ імені І.І. Мечникова (2018 - 2021), та апробовано на понад 30 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних заходах з представленням доповідей, а також на тренінгах, бізнес-зустрічах, науково-практичних вебінарах, в яких автор приймав участь як член професійних асоціацій (Національної Асоціації Адвокатів України, Української Арбітражної Асоціації, Асоціації Правників України, YIAG LCIA, Молодіжної групи ІССА,
Міжнародної комплаенс Асоціації (2018-2019)) та на таких заходах як: Віденські арбітражні дні 2021 «Арбітраж у сфері конструкторських робіт» (Відень,
12.02.2021) ; ХХ Міжнародна науково-практична конференція «Юридична осінь 2020» Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, 23.11.2020); Міжнародні арбітражні читання пам’яті академіка І. Г. Побірченка при ICAC: «Арбітраж для бізнесу чи реформа для проформи» (Київ, 17.11.2020), «Ефективний арбітраж: що це таке? Ефективна медіація» (Київ, 10-11.10.2019), «NYC: 60-річна історія успіху» за сприяння UNCITRAL (Київ, 04.10.2018), «Виконання арбітражних рішень: останні прецеденти та практика окремих юрисдикцій континентального і загального права», організоване YIAG LCIA (Київ, 05.10.2018); Балтійські Арбітражні Дні DIS та Стокгольмської школи економіки (Рига, 16-17.08.2020; 14-15.06.2018); Південний форум з корпоративного права Асоціації Правників України (Одеса, 28.02.2020); Міжнародна конференція «Compliance» (Київ, 16.04.2019); Міжнародна науково- практична конференція, присвячена 100-річчю професора Л.М. Стрельцова (Одеса, 26.10.2018); Міжнародний Комплаенс Форум (Київ, 19.09.2018), тощо. Результати дослідження використані при навчанні на кваліфікаційному курсі Міжнародної Комплаенс Асоціації та університету Манчестера (2018-2019).
Публікації. Основні положення та наукові результати дослідження опубліковано у 25 наукових працях, серед яких 1 у періодичному науковому виданні іншої держави, яка входить до OECD та 5 статей у наукових виданнях, включених до переліку наукових фахових видань України.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації з додатками - 437 сторінок, обсяг основного тексту - 200 сторінок. Список використаних джерел налічує 466 найменувань. Додатки містять: список опублікованих праць здобувана за темою дисертації; акти впровадження та листи підтримки результатів дисертації; Довідник судової практики у справах про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в Україні, що включає 547 судових рішень за 2015-2020 рр. у 6 таблицях та 75 графіках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі дослідження теоретичних та практичних проблем імплементації механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, що спирається на доктринальні положення, джерела нормативного регулювання та широку базу судових практик, були сформульовані наступні висновки:
1. Обґрунтовано ідею, що еволюція практик взаємодії арбітражу та національних судів визначили як універсальну транснаціональну систему автономного вирішення спорів, альтернативну національному судочинству - арбітраж, який поступово трансформується у основний спосіб вирішення спорів для транснаціональної комерції завдяки гнучкості, швидкості, неупередженості. Виявлено, що ефективність механізму визнання та виконання арбітражних рішень є запорукою дієвості, а відтак й існування арбітражу;
2. Визначено місце визнання та виконання іноземних арбітражних рішень у системі права як інституту у межах міжнародного приватного права, та як механізму, що реалізується у межах національного процесуального права. Вказане доводить доцільність проведення міждициплінарного дослідження різних аспектів визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
3. Підтверджуючи теорії автономії та делокалізації арбітражу, сучасні юрисдикційні практики демонструють, що відносини з передачі спору на вирішення арбітражу, арбітражний процес та механізм визнання та виконання арбітражного рішення реалізуються незалежно від міжнародних та національних правових систем, що свідчить про їх транснаціональний характер. Наслідком цього процесу є використання інститутом визнання та виконання арбітражних рішень понятійно-категоріального апарату, що характерний міжнародному та транснаціональному праву, зокрема, таких понять як: «арбітрабільність», «res judicata арбітражного рішення», «міжнародний публічний порядок», тощо;
4. Спираючись на аналіз теорій позитивізму та юснатуралізму при дослідженні генезису механізму визнання та виконання арбітражних рішень доведено, що суперечлива природа арбітражу як територіального або делокалізованого інституту визначає паралельний розвиток імперативних національних та диспозитивних транснаціональних підходів до застосування механізму визнання та виконання арбітражних рішень.
5. Сучасний розвиток арбітражу демонструє, що формування поодиноких національних практик, сприятливих до арбітражу, загрожує створенням пулів проарбітражних країн та чорних списків юрисдикцій, не дружніх арбітражу. Вказане суперечить універсалістській концепції арбітражу та може спричинити розмивання його транснаціонального характеру, що є поверненням до національно-міжнародних відносин, де провідне місце відіграє держава;
6. Конвенційна універсалізація механізму визнання та виконання арбітражних рішень формує правові основи сучасної практики визнання та виконання арбітражних рішень, закріплює проарбітражний підхід та режим сприяння арбітражу, створюючи базис для варіативності застосування механізму у національних практиках. В той же час, вихід за межі універсального конвенційного стандарту отримують форму девіацій, яка обумовлює пошук нових правових форм. Варіативність та девіації механізму визнання та виконання арбітражних рішень одночасно здійснюють вплив на універсалістську концепцію арбітражу та залежать від неї. Варіації та девіації механізму є каталізатором для розвитку та трансформації загального механізму визнання та виконання арбітражних рішень;
7. Визначено, що інструментами механізму визнання та виконання арбітражних рішень є: ефекти арбітражного рішення, визнання арбітражного рішення, надання дозволу на виконання арбітражного рішення, скасування арбітражного рішення, з огляду на те, що ефективність механізму визнання та виконання арбітражних рішень, зокрема, та проарбітражність держави, в цілому, залежать від порядку застосування вказаних інструментів;
8. В результаті аналізу ефектів арбітражного рішення res judicata, stare decisis, lispendens, обмеженого ефекту erga omnes виявлено, що вони спрямовані на забезпечення правової визначеності, задоволення законних очікувань сторін та забезпечують силу арбітражного рішення, зокрема: транснаціональну дію арбітражного рішення, незалежно від обставин його визнання або скасування у певних юрисдикціях; преюдиційність арбітражного рішення та застосування естоппель; розповсюдження дії арбітражного рішення на третіх осіб, що не є сторонами арбітражної угоди, але визнають силу арбітражної угоди або рішення;
9. Виявлено, що статус іноземного може визнаватися за арбітражним рішенням на підставі критеріїв територіальності або іноземного елементу, слідуючи тенденції делокалізації. Виходячи з характеру NYC, встановлено, що арбітражними рішеннями, придатними до визнання та/або виконання, мають визнаватися: (1) остаточні; (2) часткові; (3) попередні, проміжні або винесені в процесі арбітражу; (4) мирові угоди або рішення, винесені на узгоджених умовах, у тому числі винесені - ex aequo et bono або lodi irrituali; (5) заочні, винесені у прискореному арбітражі; (6) процедурні; (7) extra petita за згодою сторін або у частині, що охоплюється арбітражною угодою;
10. Аргументовано, що інструменти визнання як включення арбітражного рішення до національної системи права, та виконання як дозволу на реалізацію арбітражного рішення, у тому числі на використання з цією метою примусового апарату держави, спрямовані на забезпечення дієвості механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень;
11. Визначено, що особливості застосування підстав для відмови у визнанні та виконанні, та для скасування арбітражних рішень обумовлені специфікою застосовного національного права. Поряд з цим, встановлено, що національне право, при застосуванні для вирішення справи про визнання та виконання арбітражного рішення (як транснаціональної справи) отримує екстериторіальну силу та сприймається як «національне міжнародне», «транснаціональне» або в інших формах наднаціонального права;
12. Класифіковано підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення в залежності від порядку їх застосування на відносні, що застосовуються за заявою сторони по справі, та абсолютні, що застосовуються судом ex officio. Доведено, що природа підстав абсолютного характеру суперечить договірній природі арбітражу, враховуючи відсутність волі сторін до їх застосування, а відтак відсутність обов’язку сторін щодо доказування наявності таких підстав для їх застосування судом. Підходи до визначення змісту та порядку застосування абсолютних підстав демонструють триваючий процес пошуку балансу між приватними транснаціональними та публічними національними інтересами.
13. Визначено, що перевірка на наявність підстави неарбітрабільності для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення є множинною та здійснюється: (1) сторонами при укладанні арбітражної угоди; (2) арбітражним трибуналом за принципом kompetenz-kompetenz та в залежності від застосовності принципу iura novit curia; (3) національним судом при розгляді справ про скасування або про визнання та виконання арбітражного рішення;
14. Виявлено, що питання арбітрабільності може бути підпорядковано:
(1) процесуальним, матеріальним, спеціальним арбітражним нормам, або ними у сукупності; (2) lex arbitri, lex fori, lex loci contractus, lex loci solutionis, lex personalis/societatis;
15. Класифіковано предмети неарбітрабільності в залежності від: (1) виду
предмету - на об’єктивні та суб’єктивні; (2) підходу до правового регулювання - на позитивні та негативні; (3) застосовного права за формою - на процесуальні та матеріальні; (4) застосовного права та обсягом дії - на національні, міжнародні та транснаціональні. За позитивним підходом предмети арбітрабільності визначаються в узагальненій формі, що окреслює межі арбітрабільності, зокрема, предмети: (1) комерційного, економічного,
фінансового, матеріального; (2) майнового; (3) договірного характеру. За негативним підходом, визначаються конкретні переліки предметів - неарбітрабільних винятків. Предмети процесуальної арбітрабільності
визначаються із врахуванням форми арбітражної угоди, арбітражного рішення, передбачуваних форм визнання та виконання. Так, предмети процесуальної неарбітрабільності, за позитивним підходом, включають спори які, можуть бути вирішені судом. Предмети процесуальної неарбітрабільності, за негативним підходом, включають такі, що пов’язані з адміністративним та виконавчим процесами, державною реєстрацією, залученням непідписантів. Предметами
матеріальної неарбітрабільності є спори щодо об’єктів, враховуючи їх значення для: (1) безпеки - пов’язані з кримінальними порушеннями, корупцією, шахрайством; (2) соціальної сфери - сімейні, трудові, споживчі, страхування, банкрутство; (3) економіки - щодо нерухомості, транспортних засобів,
інтелектуальної власності, предметів монополій та конкуренції, корпоративних відносин; (4) політики - із підсанкційним елементом. Виключно предмети матеріальної неарбітрабільності мають визнаватися підставою для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення або для його скасування. Такі предмети визначаються на юрисдикційному рівні, що обумовлює їх унікальність. Проте, в умовах транснаціоналізації економіки та імплементації проарбітражного підходу закріплення таких предметів загрожує загостренням боротьби національних суверенітетів та порушенням міжнародного принципу взаємності;
16. Аргументовано, що дискусія щодо універсалізації неарбітрабільних винятків на міжнародному рівні є безперспективною, враховуючи, що первісним мотивом звернення до неарбітрабільності є захист національного суверенітету разом з відсутністю очевидних міжнародних підстав для визначення неарбітрабільних винятків. Проарбітражною є практика поступового переходу від неарбітрабільності до арбітрабільності шляхом розширення сфери арбітрабільності від комерційних відносин до всіх договірних, у тому числі тих, що можуть бути виокремлені із неарбітрабільних спорів, впровадження спеціальних умов арбітрабільності щодо предметів, що традиційно розцінювались як неарбітрабільні;
17. Визначено, що проблема застосування підстав для відмови у визнанні та виконання арбітражних рішень зумовлена дискусією навколо «may» v. «ne seront ... que si» - англійського «може» проти французького «має», тобто визначення імперативного або диспозитивного порядку застосування таких підстав;
18. Класифіковано види співвідношення змісту та підходів до застосування
підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень, що застосовуються ex officio: (1) паралельне застосування підстав
неарбітрабільності та порушення публічного порядку; (2) визнання порушення публічного порядку неарбітрабільним; (3) відмова від підстави
неарбітрабільності на користь єдиної абсолютної підстави - міжнародного публічного порядку;
19. Обґрунтовано доцільність визначення єдиної підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення ex officio - міжнародного публічного порядку та, відповідно, виключення неарбітрабільності як абсолютної підстави для такої відмови;
20. Визначено допустимими практики визнання та виконання скасованих національними судами арбітражних рішень, виходячи з транснаціональної природи арбітражного рішення;
21. Пропонується виключення подвійного контролю у формі інструменту скасування арбітражного рішення національними судами або визначання опціонального застосування такого інструменту на підставі угоди сторін, виходячи з того, що його застосування суперечить транснаціональній природі арбітражу, зокрема: (1) застосування інструментів визнання та виконання, та скасування арбітражного рішення є асиметричною подвійною екзекватурою із подвійним судовим контролем, враховуючи, що підстави для скасування арбітражного рішення є майже аналогічними до підстав для відмови у визнанні та виконанні; (2) скасування арбітражного рішення обумовлює його нікчемність, тим самим формуючи єдину ієрархічну систему суду та арбітражу, хоча делокалізовний характер арбітражу не передбачає природного зв’язку арбітражу з його місцем та lex arbitri; (3) країна, де винесено арбітражне рішення здобуває статус «країни походження» або «первісної юрисдикції», а суд у ній - статус «наглядового». Судове рішення про скасування арбітражного рішення наділяється ефектом erga omnes. Країна визнання та виконання арбітражного рішення отримує «вторинну юрисдикцію», а рішення її судів обмежуються її територією, що не відповідає концепції «рівних» статусів суверенних держав, судові рішення яких у міжнародному або транснаціональному полі наділені рівною силою, незалежно від того визнано чи скасовано таким судовим рішенням рішення арбітражу. Визначення допустимим виключно опціонального застосування інструменту скасування забезпечить уникнення колізій між арбітражними та судовими рішеннями;
22. Класифіковано стратегії дії державного суду при розгляді справ про визнання та виконання арбітражних рішень як: (1) контролера належності арбітражного рішення та процесу, арбітражної угоди та статусу сторін;
(2) стража національних інтересів, що оцінює вплив арбітражного рішення та його виконання на національний публічний порядок; (3) гаранта, що забезпечує режим сприяння визнанню та виконуваності арбітражного рішення у юрисдикції. Виявлено, що остання стратегія є найбільш ефективною;
23. Для забезпечення ефективної універсалізації національних практик та
забезпечення визнання транснаціонального характеру арбітражу на
національному рівні запропоновано розроблення Типового закону про розгляд справ про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, що буде закріплювати стратегію поведінки національного суду як гаранту арбітражних рішень. Обґрунтовано, що Типовий закон має закріплювати наступні положення: (1) вирішення питань визнання та виконання одночасно, якщо заявник не просить про їх окремий розгляд; (2) відсутність строків, що обмежують подання заяви про визнання та виконання арбітражного рішення, та допустимість виключно строків на звернення до органів примусового виконання, що обліковуються після отримання дозволу на виконання у юрисдикції;
(3) прийняття справи до розгляду та її вирішення незалежно від місцезнаходження боржника або його активів; (4) обмеження вимог щодо надання заявником до суду додатків - резолютивної частини арбітражного рішення або його копії; надання суду мотивувальної частини арбітражного рішення та арбітражної угоди, якщо заявник сам просить про це, або боржник посилається на такі документи для доведення своїх заперечень. Прийняття арбітражного рішення або його копії, якщо вони засвідчені арбітром або арбітражною інституцією, що його винесли, та прийняття додаткових копій, засвідчених стороною, що їх подає. Вимога надати переклад документів виключно у випадках, коли суд не розуміє мову викладу документів, та прийняття неофіційного перекладу, якщо обидві сторони просять про це; (5) надання повноважень розглядати справу у першій інстанції загальному місцевому суду або суду вищих інстанцій, якщо юрисдикція має відповідні ресурси. У разі розгляду inter partes застосування асиметричної системи оскарження, за якої судові рішення, якими визнано та надано дозвіл на виконання арбітражного рішення не підлягають оскарженню. Перегляд судового рішень про відмову у задоволенні заяви, або всіх судових рішень у разі розгляду ex parte, незалежно від того, який суд діяв як суд першої інстанції, судом найвищої інстанції без застосування механізмів, що передбачають повторний або додатковий перегляд судами нижчих інстанцій; (6) проведення слухань у справі ex parte або inter partes на розсуд заявника, який у разі вибору ex parte здійснює повне розкриття інформації, що має значення для вирішення справи, під присягою, проте без вимоги щодо надання додаткових доказів. Допустимість самопредставництва сторін без залучення адвокатів. Гарантування сторонам конфіденційності розгляду; (7) встановлення судових зборів у фіксованому розмірі, необхідному для адміністрування справи.
24. На прикладі практики України виявлено, що хоча справи про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень є нечисленними, вони мають істотне значення як для міжнародного іміджу, так і для економіки держави, про що свідчать матеріали судової практики у частині розміру вимог, що стягуються за арбітражними рішеннями, представлені у додатку до роботи;
25. В результаті якісного та кількісного аналізу судової практики України у справах про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень на підставі матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень України, що охоплюють понад 3000 судових рішень, ухвалених з 2015 р. по 2020 р. (без врахування арбітражних рішень у інвестиційних справах), обраних методом пошуку за ключовими словами, було вперше розроблено Довідник судової практики України, який включає 547 судових рішень за 2015-2020 рр., представлені у 6 таблицях за роками та у 75 графіках, що забезпечують сприйняття матеріалів, зручність та доступність матеріалів у практичному використанні.