ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ У СИСТЕМІ СУДОВОГО УСТРОЮ :

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ У СИСТЕМІ СУДОВОГО УСТРОЮ
  • Кол-во страниц:
  • 233
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
  • Год защиты:
  • 2011
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»




    На правах рукопису



    Фесенко Леонід Іванович

    УДК 347.962(477)



    ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ
    З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
    У СИСТЕМІ СУДОВОГО УСТРОЮ





    Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура




    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук



    Науковий керівник –
    Ківалов Сергій Васильович,
    доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений юрист України






    Одеса – 2011

    ЗМІСТ
    ВСТУП ....................................................................................... 4

    РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ….............................................................................
    13

    1.1. Виникнення і розвиток спеціалізованих форм судочинства на території сучасної України .................................................

    13
    1.2. Європейський досвід функціонування спеціалізованих судових органів ...........................................................................

    47
    Висновок до розділу 1 .................................................................
    58

    РОЗДІЛ 2 ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
    З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЯК ОРГАН ПРАВОСУДДЯ .......................................................


    63

    2.1. Теоретичні засади судової спеціалізації ...................................
    63
    2.2. Організаційно-правові аспекти діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ .....................................................................


    78
    2.3. Здійснення правосуддя Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ............

    109
    2.4. Правова природа роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ............

    115
    Висновок до розділу 2 .................................................................
    129

    РОЗДІЛ 3 МІСЦЕ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ У СУДОВІЙ СИСТЕМІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ...............................................................................



    135

    3.1. Єдність правового статусу вищих спеціалізованих судів України в системі судової влади ..............................................

    135
    3.2.

    Функціонування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у контексті реформування судової системи України .................................


    157
    Висновок до розділу 3 .................................................................
    169

    ВИСНОВКИ .................................................................................
    173


    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................
    177

    ДОДАТКИ...................................................................................
    213




















    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Процеси розвитку України як демократичної правової держави нерозривно пов’язані із функціонуванням незалежної та ефективної судової влади і судової системи України, яка на конституційному і законодавчому рівнях уособлюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції і складовими якої є відповідні підсистеми спеціалізованих судів. На підставі частини третьої статті 125 Конституції України з метою продовження судово-правової реформи Законом України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів» визначено види спеціалізованих судів та унормовано їх спеціалізацію. При цьому було враховано, що зазначена конституційна норма не містить переліку таких судів, віднісши вирішення зазначеного питання на розсуд законодавця. Одним із таких судів є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. На відміну від вищих господарського та адміністративного спеціалізованих судів зазначений суд переживає початковий період свого становлення. Його створення, як і перебудова судової системи загалом, відбувались у гострих дискусіях і навіть в обстановці штучно створених конфліктних ситуацій. Це само по собі викликає певні труднощі в його діяльності, які потрібно виявляти і поступово усувати.
    У зв’язку із цим дослідження правового статусу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є самостійною комплексною науково-практичною проблемою, яку необхідно вирішувати у тісному зв’язку з аналогічними проблемами, що існують в інших вищих судах з урахуванням специфіки останніх.
    Отже, виникає потреба у нових методологічних підходах, застосування яких дозволило б проаналізувати теоретичні та практичні проблеми, пов’язані із правовим статусом зазначеного вищого спеціалізованого суду, його ролі у забезпеченні захисту гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави і суспільства.
    У цій сфері набувають особливого значення цілісні науково-практичні напрацювання з метою концентрації уваги законодавця на розвитку вищих спеціалізованих судових органів і, зокрема, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Тому осмислення та дослідження такого феномена є одним з актуальних завдань науки і практики судоустрою.
    У зв’язку із цим слід зауважити, що проблеми спеціалізації судів як складової частини науки і практики судоустрою давно розглядалися українськими, російськими та іншими зарубіжними вченими. Проте їх дослідження у цій царині носили фрагментарний характер. Крім того, вони аж до останнього часу не враховували кардинальних змін у сфері судоустрою, які відбувалися і продовжують відбуватися на нинішньому етапі судово-правової реформи.
    Усі ці обставини обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планам, темами. Дисертаційне дослідження є складовою плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації в сучасній українській державності і правовому житті» на 2005–2010 рр. (державний реєстраційний номер 01061U0049 70), плану науково-дослідної діяльності кафедри організації судових та правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії – складової частини зазначеного перспективного плану, а також з урахуванням плану діяльності Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка основ правового статусу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як новоствореного судового органу, його місце і роль у системі судоустрою. Відповідно до поставленої мети вирішено такі завдання:
    1) з’ясовано в історико-правовому аспекті закономірності розвитку судової спеціалізації у державних утвореннях на території сучасної України;
    2) досліджено теоретичні основи судової спеціалізації;
    3) проаналізовано міжнародний і європейський досвід реалізації принципу спеціалізації, його конституційне і законодавче закріплення;
    4) з урахуванням положень теорії систем з’ясовано організаційно-правовові основи статусу вищих спеціалізованих судів в Україні;
    5) конкретизовано значення і правовий статус Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
    6) на цій основі розроблено пропозиції з удосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо організації та діяльності зазначеного судового органу.
    Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з організацією та діяльністю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у межах його правового статусу.
    Предметом дослідження є законодавчі та інші нормативні акти, що визначають правовий статус цього суду в системі судоустрою.
    Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система принципів, прийомів і підходів, заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Зокрема застосування діалектичного методу дозволило виявити основні закономірності судової спеціалізації в Україні та у зарубіжних країнах. Історико-правовий метод використано при дослідженні становлення законодавства і теоретичних уявлень про спеціалізацію судочинства на різних історичних етапах у зв’язку зі змінами соціально-економічного та політичного устрою України. Для аналізу поглядів науковців у сферах судоустрою і судочинства, а також для порівняння чинного законодавства України та законодавства зарубіжних країн, застосовано порівняльно-правовий метод дослідження спеціалізації судів. Формально-догматичний метод використано для тлумачення змісту норм чинної Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо регламентації застосування принципу спеціалізації. Це дозволило обгрунтувати і сформулювати пропозиції автора про доповнення й уточнення відповідних правових норм. Метод системно-структурного аналізу набув особливого значення при дослідженні проблем судового управління та організації судочинства. Статистичний метод використано для аналізу кількісних показників організації і діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Додержання правил логічної побудови понять і суджень сприяє забезпеченню обґрунтованості й достовірності зроблених висновків, їх точності, конкретності та несуперечливості. Застосування усіх зазначених методів дослідження в їх взаємозв’язку сприяло його повноті та об'єктивності.
    Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження і висновків дисертації стали дослідження вітчизняних та зарубіжних учених із загальної теорії держави і права, конституційного права, судоустрою та статусу суддів, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також з історії держави і права України, таких як: Є. Абросимова, Т. Апарова, О. Білова, С. Братусь, В. Бринцев, Є. Васильковський, М. Владимирський-Буданов, С. Глущенко, В. Городовенко, Ю. Грошевой, В. Долежан, С. Ківалов, В. Кривенко, В. Кульчицький, Е. Мельникова, В. Маляренко, І. Марочкін, Л. Москвич, І. Назаров, А. Осетинський, І. Петрухін, Ю. Полянський, Д. Притика, М. Руденко, А. Саїдов, А. Селіванов, В. Сердюк, Н. Сібільова, М. Строгович, Г. Тимченко, І. Фойницький, М. Чельцов-Бебутов, Л. Числов, І. Шицький, В. Шишкін та ін. У сфері наукових пошуків дисертанта були також праці зарубіжних учених: Д. Гом’єна, Р. Давида, Г. Кельзена, А. Леруа-Больє, В. Цвайгерта та ін.
    Нормативну базу наукової роботи становлять архівні джерела та інші пам’ятки права, міжнародні правові акти, передусім Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, документи Ради Європи, зокрема Венеціанської комісії; норми Конституції України і вітчизняного законодавства, а також регламентні акти спеціалізованих судових органів.
    Емпіричну базу дисертації становлять: акти Конституційного Суду України, практика Європейського суду з прав людини, статистичні дані про стан здійснення судочинства за 2009–2011 рр., матеріали вивчення судової практики Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
    Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням особливостей становлення та розвитку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у системі судового устрою, що дозволило визначити основи його правового статусу серед інших вищих спеціалізованих судів та у судовій системі загалом, а також окреслити перспективні напрями реформування його діяльності. У дисертації обґрунтовуються концептуально нові, важливі для теорії і практики поняття, положення та висновки, які одержані здобувачем особисто і виносяться на захист.
    Уперше:
    – запропоновано авторське визначення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як юридичної особи публічного права та самостійного судового органу в системі судів загальної юрисдикції, який очолює підсистему загальних судів, здійснюючи розгляд справ як суд касаційної інстанції та вживаючи заходів щодо забезпечення однакового і правильного застосування законів судами нижчого рівня;
    – доведено, що створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ обумовлено інтересами гармонізації судової системи України, передусім, створення чіткої структури судів і забезпечення рівного та безперешкодного доступу кожного із зверненням за судовим захистом до суду відповідної інстанції. При цьому зазначений суд є переважно процесуально рівноправним з іншими вищими спеціалізованими судами;
    – обґрунтовано, що створення цього суду стало завершальним етапом спеціалізації судів України з урахуванням сучасних потреб і можливостей держави щодо удосконалення судоустрою. Це не виключає у майбутньому поділу цього суду на самостійні судові органи з розгляду цивільних та кримінальних справ;
    – аргументовано можливість подальшого структурування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в існуючому вигляді шляхом поділу судових палат у межах цивільної та кримінальної юрисдикції;
    – обґрунтовано, що в результаті прийняття чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова система України складається з трьох рівнів: місцеві суди → апеляційні суди → вищі спеціалізовані суди відповідно до процесуальних повноважень судів окремих ланок системи і з урахуванням принципу інстанційності;
    – доведено що, Верховний Суд України в сучасному вигляді, не будучи окремою судовою інстанцією (першою, апеляційною чи касаційною), не може розглядатися як суд четвертого рівня у системі судів загальної юрисдикції; як найвищий судовий орган він наділений окремими процесуальними і конституційно-правовими повноваженнями, які відсутні в інших судів України;
    – внесено і обґрунтовано пропозицію про те, що суддею вищого спеціалізованого суду може бути лише особа, яка пропрацювала протягом п'яти років суддею апеляційного суду відповідної судової юрисдикції;
    – сформульовано авторське визначення палати вищого спеціалізованого суду як структурного підрозділу, який утворюється на пропозицію голови суду зборами суддів для здійснення правосуддя у цивільних і кримінальних справах за правилами, встановленими відповідним процесуальним законодавством та для вирішення інших питань, віднесених законом до її компетенції;
    – запропоновано передбачити у статті 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що положення про судову палату вищого спеціалізованого суду затверджується зборами суддів зазначеного суду;
    – з урахуванням практики організації і діяльності судів у інших європейських країнах внесено пропозиції створити у складі вищих спеціалізованих судів підрозділи з представників різних палат для узгодження і вирішення при розгляді справ спірних питань, з яких окремі склади суддів однієї або різних палат ухвалили або бажають ухвалити неоднакові рішення з аналогічних питань;
    – враховуючи характер і обсяг повноважень секретаря судової палати, особливо у вищому спеціалізованому суді, запропоновано вважати цю посаду адміністративною посадою в суді і, відповідно, доповнити частину першу статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; передбачити у Законі підстави і порядок звільнення з посади секретаря судової палати;
    – на підставі оцінки проблем, які виникли в діяльності Вищого спеціалізозаного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ внесено пропозиції щодо встановлення чіткого поділу повноважень між головою суду і керівником апарату з фінансових питань, унормування підстав і порядку здійснення головою суду контролю діяльності апарату; підвищення ефективності функціонування автоматизованої системи з визначення суддів і доповідачів до складу колегій з розгляду справ, систематичне оновлення складу цих колегій;
    – запропоновано забезпечити в законодавчому порядку паритет при визначенні кількості представників до вищих органів суддівського самоврядування залежно від кількості суддів у судах різних судових юрисдикцій;
    – зроблено висновки, що метою узагальнення вищим спеціалізованим судом судової практики і надання рекомендаційних роз'яснень судам є забезпечення не лише однакового, але й правильного застосування законодавства на основі принципу верховенства права;
    – обґрунтовано положення, відповідно до якого постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду рекомендаційного характеру є актами субсидіарного тлумачення норм права і служать додатковими орієнтирами для судів із цих питань;
    – запропоновано передбачити в Законі «Про судоустрій і статус суддів», що призначення на посаду голови суду (його заступника) має здійснюватися лише за погодженням із головою відповідного вищого спеціалізованого суду;
    – внесено пропозиції щодо деякого уточнення процесуальних повноважень вищого спеціалізованого суду на користь Верховного Суду України, зокрема надати Верховному Суду право переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми не лише матеріального, але й процесуального права у спірних правовідносинах, а також самостійно брати до свого провадження справи у випадках, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
    удосконалено:
    – ґенезу уявлень про спеціалізовані форми судочинства в історико-правовому аспекті;
    – розуміння ролі спеціалізованого судочинства у країнах загальної і континентальної системи права та відмінностей у моделях запровадження спеціалізації у діяльність судових органів, що випливає з несхожості традицій конституційного і законодавчого закріплення судової організації;
    – визначення поняття «судова влада» як сукупності судів – державних органів, призначених для здійснення судочинства, та їх владних повноважень із розгляду судових справ відповідної юрисдикції у межах їхньої компетенції;
    набули подальшого розвитку положення щодо:
    – організації судових систем з урахуванням спеціалізації в періоди спроб відродження державності України (1917–1921 рр.), створення вищих судів та їх структурних підрозділів;
    – завдань Науково-консультативної ради при Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
    – організаційного забезпечення діяльності Вищого спеціалізованого суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ та функціонування апарату цього суду;
    – розуміння ролі та місця суддівського самоврядування на рівні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та кола питань, що належать до сфери його розгляду і вирішення.
    У дисертації містяться також інші теоретичні висновки і пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України і практики його застосування.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висловлені та обґрунтовані в дисертації пропозиції дозволяють сформулювати чіткі уявлення про організацію і діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, спрямовані на розвиток наук судоустрою та процесуального права.
    Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть бути використані:
    – у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшого дослідження питань, що стосуються визначення правового статусу вищих спеціалізованих судів;
    – у законодавчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до Конституції України, чинного законодавства про судоустрій, процесуального законодавства;
    – у правозастосовній діяльності – як орієнтир при здійсненні судочинства судами загальної юрисдикції;
    – у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників із навчальних курсів «Судоустрій України», «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація роботи суду», «Цивільний процес», «Кримінальний процес» тощо і при викладанні цих дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах.
    Наукові спостереження автора у сферах судоустрою і судочинства були у різний час використані в його практичній діяльності на посадах судді районного суду, начальника обласного відділу юстиції, голови апеляційного суду Луганської області та Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також у законопроектній роботі як народного депутата України двох скликань.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час її виконання й обговорення на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного університету «Одеська юридична академія», засіданнях пленуму і зборах суддів вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, парламентських слуханнях з питань судової реформи 2007 і 2009 рр., засіданнях Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя при обговоренні проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
    Результати дослідження доповідалися: на Міжнародній науковій конференції «Європейські стандарти професійної підготовки прокурорів і суддів» (Київ, 25-26 лист. 2000 р.), Міжнародному саміті Всесвітньої організації юристів «Суди і суспільство» (Порт-Луі, Маврикій, 3-13 квіт. 2011 р.); семінарі «Незалежність суддів: міжнародні стандарти та національний досвід» (Київ, 17 черв. 2011 р.); Міжнародній конференції «Правове життя сучасної України» (конференція викладацького складу НУ «ОЮА» 20-21 трав. 2011 р.); Міжнародній науковій конференції «Держава і право суверенної України: проблеми теорії і практики» (Киів, 24 черв. 2011 р.).
    Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у шести особистих наукових статтях та публікаціях, у тому числі – чотири у провідних фахових виданнях, визначених ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    1. Становлення судочинства в дисертації розглянуто в розрізі розвитку спеціалізації судів з урахуванням чинних конституційних положень, норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та створення і започаткування діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
    2. Поступова спеціалізація судів є результатом тривалого розвитку людської цивілізації, в тому числі на теренах сучасної України. Організація влади перших державних утворень на території сучасної України ґрунтувалася на праві привілею князя-володаря, судова діяльність якого не унормовувалася. Спеціалізація судочинства спочатку мала суб’єктний характер. Із запровадженням на українських територіях Великого князівства Литовського судових статутів у системі судочинства відбувся поступовий перехід від суб’єктного критерію спеціалізації судів до галузевого,було окреслено компетенцію судових органів. Продовженням цього процесу стала діяльність цехових, ярмаркових, митних, третейських та підкоморських судів як спеціалізованих щодо вирішення певних категорій справ. Надалі результатом розвитку товарного виробництва стало існування судових органів з елементами галузевої спеціалізації – фінансових і промислових судів, а також комерційних і біржових судів у Російській імперії ХІХ ст. як зародків спеціалізованих господарських судів в Україні із запровадженням галузевої судової спеціалізації. Ці проекти тривали в результаті судової реформи 1864 р. в Російській імперії та на українських землях, що входили до Австро-Угорської імперії.
    3. Період спроб відродження національної державності (1917–1921 рр.) характеризувався створенням вищих судових органів із галузевою спеціалізацією їх судових структурних підрозділів щодо розгляду цивільних, кримінальних та адміністративних справ (Генеральний суд Центральної Ради, Державний сенат Гетьманату, Надвищий суд Директорії, Найвищий державний суд ЗУНР). Але бойові дії, часті зміни влади, внутрішня нестабільність та військові дії обумовили пріоритетність військового (надзвичайного) судочинства, яке набуло широкого застосування.
    4. Для початку радянського періоду в історії судового будівництва України були властивими здійснення судочинства за спрощеними процедурами, залежність судових органів від директив КПРС/КПУ та їх функціонерів, а також активне використання органів позасудової репресії (особливі наради, «двійки», «трійки» тощо), які уособлювали каральну спрямованість правлячого режиму. Для задоволення потреб народного господарства безперебійного функціонування транспортних комунікацій, було створено фактично відомчі спеціалізовані судові органи: військово-залізничні, військово-транспортні трибунали, залізничні лінійні та воднотранспортні суди.
    Розвиток законодавства про судоустрій і судочинство у період 1960-1990 рр. став можливим внаслідок зміни орієнтирів у побудові судової системи, що мало на меті поступову демократизацію правосуддя. Це стало передумовою вилучення у 1990 р. судової системи України із загальносоюзного підпорядкування та початок формування національної системи судів суверенної держави, поступового розвитку судової спеціалізації. Після здобуття Україною державної незалежності було на офіційному рівні визнано принцип поділу влади, а судова влада за своїм значенням для суспільства була урівняна із законодавчою і виконавчою гілками влади. Деполітизація судів сприяла підвищенню рівня незалежності суддів від втручання у судову діяльність.
    5. У континентальній системі права роль спеціалізованого судочинства, визначеного за галузевим критерієм, є прийнятною і необхідною, що відображено у побудові систем судів ФРН, Франції, Італії, Польщі та інших держав. У країнах системи загального права також застосовується спеціалізація суддів при вирішенні справ різних категорій, хоча спеціалізовані суди, як правило, організаційно не виділяються. Це пояснюється різними традиціями конституційного і законодавчого закріплення судової організації. У результаті тривалої історичної апробації моделей судочинства та підходів до запровадження спеціалізації у країнах романо-германської правової сім’ї здійснення правосуддя у спеціалізованих формах має відповідне організаційне оформлення, що дає змогу створювати: 1) самостійні системи судових органів (переважно адміністративні суди); 2) автономні системи судових органів у межах загальної юрисдикції; 3) окремі судові або інші установи, які виконують судові або квазісудові функції.
    6. На побудову систем судоустрою в сучасній Україні у розрізі її спеціалізації значний вплив мали національні особливості, культурні та правові традиції і звичаї, економічні, соціальні і політичні чинники розвитку суспільства та запозичення іноземного досвіду судоустрою. Наведене обумовило потребу комплексного дослідження питань діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та його правового статусу в системі судового устрою.
    7. Судова влада України являє собою, по-перше, систему легітимно створених повноважних судів, а, по-друге, – сукупність повноважень з вирішення віднесених до їх компетенції питань застосування права шляхом здійснення судочинства з додержанням відповідних процедур, із додержанням гарантій законності та справедливості при постановленні судових рішень на основі принципу верховенства права.
    8. Конституційний принцип спеціалізації судів України означає, що в системі судів загальної юрисдикції діють певні організаційно окреслені підсистеми судових органів, уповноважені вирішувати справи окремих категорій, здійснюючи судочинство за нормами відповідних процесуальних законів. Наведене дає підстави для утворення автономних ланок із спеціалізованою компетенцією у системі судів загальної юрисдикції. Принцип спеціалізації може здійснюватися за її видами: шляхом утворення спеціалізованих судових органів (галузева спеціалізація), за суб’єктною ознакою або за внутрішньою спеціалізацією суддів у межах одного суду.
    9. Прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінило сутність поняття «система судів загальної юрисдикції». Законодавець, спираючись на положення Конституції, пішов шляхом визнання суцільної спеціалізації судів, без винятків для цивільних та кримінальних справ. Відтак, було створено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як один з вищих спеціалізованих судових органів та завершено структуризацію судів загальної юрисдикції на всіх рівнях зі створенням вищих спеціалізованих судів як судів касаційної інстанції і підконтрольних їм у процесуальному розумінні апеляційних і місцевих судів, що означає виділення спеціалізованих складових загальної юрисдикції. При цьому законодавець загалом не зробив винятків щодо окремих судів, у плані організаційної побудови. Таким чином, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ є однаковим за статусом серед відповідних вищих спеціалізованих судів.
    10. Проведена реорганізація структури судової системи на основі принципу спеціалізації призвела до сформування в Україні чітко окреслених трьох рівнів судової організації: місцеві суди → апеляційні суди → вищі спеціалізовані суди.
    11. Верховний Суд України, не будучи касаційною інстанцією, але залишаючись відповідно до Конституції України найвищим судовим органом у системі судві загальної юрисдикції, наділений особливими повноваженнями, які не властиві іншим судам загальної юрисдикції. Поряд з деякими судовими повноваженнями він здійснює окремі повноваження конституційно-правового характеру.
    12. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ є юридичною особою публічного права і самостійним судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який очолює підсистему загальних судів, здійснюючи розгляд справ як суд касаційної інстанції та вживаючи заходів щодо забезпечення однакового і правильного застосування законів судами нижчого рівня.
    13. Судова палата вищого спеціалізованого суду – це структурний підрозділ, який утворюється на пропозицію голови суду для здійснення правосуддя у цивільних і кримінальних справах за правилами, встановленими відповідним процесуальним законодавством, та для вирішення інших питань, віднесених законом до її компетенції.
    14. Виокремлення у складі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ двох юрисдикцій не виключає утворення окремих підрозділів у кожній з них. Їх поява в майбутньому перебуває у межах існуючого нормативного регулювання і не суперечить практиці утворення судових палат в інших вищих спеціалізованих судах.
    15. На секретаря судової палати вищого спеціалізованого суду покладено важливі організаційно-управлінські обов’язки, спрямовані на забезпечення функціонування судового апарату. Відтак слід визнати, що ця посада є адміністративною посадою в суді і відповідно доповнити частину першу статті 20 Закону «Про судоустрій та статус суддів», а також передбачити у Законі підстави і порядок звільнення від обов’язків секретаря судової палати.
    16. Необхідно уточнити окремі процесуальні повноваження вищих спеціалізованих судів на користь Верховного Суду України, зокрема надати йому право перегляду справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми не лише матеріального, але й процесуального права у спірних правовідносинах, а також самостійно брати до свого провадження справи у випадках, передбачених пунктом другим частини другої статті 38 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
    17. Значення пленуму вищого спеціалізованого суду визначається його ролля у забезпеченні однакового і правильного застосування законів судами відповідної юрисдикції. З цією метою постановою пленуму затверджується роз’яснення судам з приводу застосування норм законодавства при розгляді справ. Для них є властивими такі ознаки: 1) вони видаються у рамках його законодавчо визначених повноважень; 2) зазначені роз’яснення є засобами тлумачення норм права; 3) видаються на основі аналізу судової практики і судової статистики; 4) мають рекомендаційний характер для використання всіма учасниками судочинства; 5) служать орієнтирами для судів нижчого рівня при розгляді окремих справ; 6) їх ігнорування створює для судів ризик перегляду ухвалених ними рішень через порушення вимог закону у зв’язку з їх неправильним тлумаченням.
    18. Апарат Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є невід’ємною складовою частиною суду. Він здійснює організаційне забезпечення його діяльності. Необхідно передбачити в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» завдання і форми контролю з боку голови вищого спеціалізованого суду за функціонуванням апарату суду та діяльністю його керівника, чітко розмежувати повноваження голови суду і керівника апарату у вирішенні фінансових питань.
    19. Важливим завданням організаційного забезпечення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є налагодження чіткого функціонування автоматизованої системи призначення суддів (визначення складів суду, доповідачів у справах), усунення недоліків, виявлених на початковому етапі її експлуатації. Це сприятиме забезпеченню неупередженості при розгляді справ. Бездоганне функціонування цієї системи у вищому спеціалізованому суді може стати зразком для суддів нижчого рівня.
    20. Повноваження зборів суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ поділяються на: 1) організаційні; 2) контрольні; 3) кадрові. Вони компетентні обговорювати і вирішувати й інші питання внутрішньої діяльності суду щодо: 1) умов праці та відпочинку суддів; 2) оплати праці суддів, їх соціального захисту та членів їх сімей; 3) захисту незалежності суддів від втручання у судову діяльність при розгляді справ; 4) фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного забезпечення судових палат та апарату суду.
    21. Потребує визначення рівне, пропорційно до кількості суддів, представництво всіх спеціалізованих судових юрисдикцій у діяльності вищих органів суддівського самоврядування з одночасною ліквідацією дискримінаційних обмежень на таке представництво щодо загальних судів.
    22. В галузі кадрової роботи в Законі «Про судоустрій та статус суддів» необхідно:
    – передбачити, що суддею вищого спеціалізованого суду може бути обрана лише особа, яка має не менше п’яти років суддівського стажу на посаді судді апеляційного суду;
    – закріпити обов’язкове погодження кандидатур на посади голів апеляційних та місцевих судів та їх заступників із головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Leruat-Bolie А. L'Empire des Tsars et les Russes / Leruat-Bolie А. – Paris. : Etude, 1881. – 292 s.
    2. Sierocki T. Polonica w Archiwum Instytutu Historii Partii KC KPU w Kijowie / Т. Sierocki // Z Pola Walki. – 1965. – № 4. – S. 264 – 271.
    3. Ustawa z dnia 25 lipsa 2002 r. Prawo o ustroju sаdyw administracyjnych // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  2002.  № 153. — Poz. 1269.
    4. Ustawa z dnia 27 lipsa 2001 r. о Krajowej Radzie Sаdownictwa // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  2001.  № 100. — Poz. 1082.; Ustawa z dnia 1 sierpnia 1997 r. о Trybunale Konstytucyjnym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  1997.  № 102. – Poz. 643.
    5. Wasilewski Andrzej. Wiadza sаdownicza w Konstytucji Rzeczpospolitej Polskiej // Panstwo i Prawo.  rok LIII.  Lipiec, 1998.  S. 6.
    6. Zweigert W. T. The Legal System of the Federal Republic of Germany // Hastings Law Journal.  1999.  Vol. 11.  Р. 22.
    7. Абросимова Е. Б. Судебная власть в Российской Федерации: система и принципы / Е. Б. Абросимова. – М. : Институт права и публичной политики, 2002. – 160 с.
    8. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиція для України / Автори-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда.  К. : Факт, 2003.  536 с.
    9. Антонович М. Історія України : в 2-x т. / М. Антонович. – Прага : Вид-во Тищенка, 1942. – . –
    Т. 2: Литовська доба. – 1942. – 417 с. – (Літопис Української Вільної Академії Наук). – С. 214.
    10. Апарова Т. В. Суды и процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия / Т. В. Апарова // Институт международного права и экономики. – М. : Триада ЛТД, 1996. – 157с.
    11. Арбітражно-процесуальний кодекс України : за станом на 6 лист. 1991 р. / Верхвна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
    12. Армянский «Судебник» Гоша и его применение во Львове : сбор. матер. ІІ укр.-арм. науч. сессии [«Исторические связи и дружба украинского и ар-мянского народов»]. – К. : Наукова думка, 1965. – 211 с.
    13. Багалей Д. И. Магдебургское право в Левобережной Малороссии / Д. И. Багалей. – СПб : Из-во Мин. Нар. Прос., 1892. – 55 с.
    14. Балух В. С. Організація і діяльність комерційних судів Російської імперії: історико-правове дослідження на прикладі Одеського комерційного суду (1808-1917) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави та права; історія політичних та правових вчень» / В. С. Балух. – Одеса, 2002. – 20, [1] с.
    15. Бельсон Я. М. Суд и прокуратура в современном буржуазном государстве / Я. М. Бельсон. – М. : Юрид. лит, 1969. – 176 c.
    16. Бентам И. О судоустройстве / И. Бентам ; по фр. изд. Дюмона, изл. А. Книрим. – СПб. : Издательство Правительствующего Сената, 1860. – 225 с.
    17. Білас І. Г. Репресивно-каральна система України (1917-1953 рр.) : суспільно-політичний та історико-правовий аналіз : у 2-х кн. / І. Г. Білас. – К. : Либідь : Військо України, 1994. – Кн. 1. – 256 с.
    18. Білова О. В. Проблеми суддівського самоврядування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / О. В. Білова. – Харків, 2008. – 18, [1] с.
    19. Боботов С. В. Правосудие во Франции / С. В. Боботов.  М. : Ин-т госуд. и права РАН, 1994. – 198 с.
    20. Бойко І. Й. Надання судового самоврядування вірменській громаді м. Львова (ХIV-ХVIII ст.) / І. Й. Бойко // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 3 (30). – С. 78.
    21. Бойко О. Д. Історія України : посіб. / О. Д. Бойко. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 656, [1] с.
    22. Бойков А. Д. Третья власть (Очерки о правосудии, законности и судебной реформе) // А. Д. Бойков. – М. : Дело, 1997. – 181 с.
    23. Борденюк В. І. Судова влада як складова механізму держави та державного управління / В. І. Борденюк // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С. 151.
    24. Бринцев В. Д. Зміни конституційних засад судової влади – безумовна передумова завершального етапу судової реформи / В. Д. Бринцев // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи : матер. наук.-практ. конф., 14 трав. 2010 р. – Х., 2010. – С. 180 – 183.
    25. Бринцев В. Д. Конституційний шлях коригування курсу судово-правової реформи / В. Д. Бринцев // Право України. – 2003. – № 2. – С. 7 – 11.
    26. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие) : итоги реформ 1992 – 2003 г.г. на Украине / В. Д. Брынцев. – Харьков : Ксилон, 2004. – 224 с.
    27. Брэбан Г. Французское административное право / Пер. с фр. / Под ред. и со вступ. ст. С. В. Боботова. – М. : Прогресс, 1988. – 488 с.
    28. Буцковский Н. А. Очерки судебных порядков по уставам 20 ноября 1864 года / Буцковский Н. А. – СПб. : Тип. Скарятина, 1874. – 632 c.
    29. Бюджетний кодекс України : за станом на 5 квіт. 2011 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50–51. – Ст. 572.
    30. Васьковский Е. В. Курсъ гражданского процесса : в 2-х т. / Е. В. Васьковский. – М. : Изд. бр. Башмаковыхъ, 1913 – . –
    Т. 1: Субъекты и объекты процесса, процессуальные отношения и действия. – 1913. – 703 с. – С. 161.
    31. Вашкевич А. Е. Соотношение Конституции СССР и Конституций союзных республик : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право» / А. Е. Вашкевич. – Харьков, 1987. – 16, [1] с.
    32. Верховний Суд України: витоки, становлення, персоналії / [за заг. ред. В. Т. Маляренка]. – К. : Істина, 2005. – 208, [1] с. – фот.
    33. Верховному Суду СССР – 40 лет : [сб. статей и др. матер., посвящ. юбилею Верховного Суда СССР]. – М. : Известия, 1965. – С. 10 – 22.
    34. Верховный Суд СССР / [под ред. : Куликов В. В., Никифоров Б. С., Смирнов Л. Н.]. – М. : Юрид. лит., 1974. – 424 c.
    35. Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России / Виленский Б. В. – Саратов : Изд-во Саратовського гос. у-та, 1969. – 357, [1] с.
    36. Г’юз Ч. Американське судочинство / Г’юз Ч. : пер. з англ. – Нью-Йорк, 1996. – 174 с.
    37. Гернет М. Н. Изучение преступности в СССР : избр. произвед. / М. Н. Гернет. – М. : Юрид. лит., 1974. – 711 с.
    38. Глущенко С. В. Вищі спеціалізовані суди: сучасний стан забезпечення касаційного оскарження / С. В. Глущенко // Юридична Україна. − 2010. − № 7. − С. 109−113.
    39. Глущенко С. В. Касаційне оскарження як конституційна засади перевірки судових рішень в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / С. В. Глущенко. – К., 2010. – 19 с.
    40. Глущенко С. Касаційне оскарження: від дублювання до єдності / С. Глущенко // Вісник прокуратури. – 2010.  № 2 (104).  С. 97−104.
    41. Голубинський Е. К. Історія українських судів : княжа доба / Е. К. Голубинський. –К. : Віче, 1901. – 211 с.
    42. Гольденвейзер А. А. Из киевских воспоминаний / А. А. Гольденвейзер // Революция на Украине : по мемуарам белых. – М. Л. : Госиздат, 1930. – 221 с.
    43. Гольденвейзер А. А. Из киевских воспоминаний // Архив Русской революции : в 22 т. / Т. 6. – М. : Тера, 1991. – 364 с.
    44. Городовенко В. В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні : монографія / В. В. Городовенко. – К. : Фенікс, 2007. – 224 с.
    45. Городовенко В. В. Спеціалізація суддів як гарантія забезпечення належної якості та ефективності правосуддя / В. В. Городовенко // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 1. – С. 13.
    46. Горшенев В.М. Контроль как правовая форма деятельности / В. М. Горшенев, И. Б. Шахов. – М. : Юрид. лит, 1987. – 175 с.
    47. Куцин М. М. Функції суду як органу судової влади у кримінальних справах / М. М. Куцин // Адвокат. – 2006. – № 4. – С. 3–9.
    48. Государственное и административное устройство Германии. – Мюнхен, Издательство Баварской школы управления. – 2003. – 256 с.
    49. Государственное право Германии : сокр. пер. с нем. 7-томного издания / Б. Топорнин и др. – РАН, Инт-т государства и права. – М., 1994. – 311 с.
    50. Григорян В. Р. История армянских колоний Украины и Польши [армяне в Подолии] / Григорян В. Р. – Ереван : Изд-во АН АрмССР, 1980. – 292, [1] с.
    51. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи / Л. Грицаєнко // Право України. – 2004. – № 5. – С. 32 – 37.
    52. Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія правових і політичних вчень» / А. В. Грищенко. – Х., 2002. – 19 с.
    53. Гродський суд на українських землях у XVI ст. : матеріали 4-ї звіт. щоріч. студ. наук. конф. [«Правова держава очима молодих дослідників»], (Одеса, 20 бер. 2001 р.) / відп. ред. М. О. Баймуратов. – О. : Юридична література, 2001. – 354 с. – С. 117 – 120.
    54. Грошевий Ю. М. Інстанційна побудова судової системи України / Ю. М. Грошевий // Конституційні аспекти судової реформи : матер. наук.-практ. конф., 26-27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 20 – 23.
    55. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид. – М. : Юрид. лит., 1988. – 67 с.
    56. Декларація Генерального Секретаріяту України : за станом на 29 вер. 1917 р. / Генеральний Секретаріят України. – Офіц. вид. – Народна воля. – 1917. – 30 вересня.
    57. Декларація про державний суверенітет України : за станом на 16 лип. 1990 р. / Верховна Рада Української РСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.; Постанова Верховної Ради України «Про проголошення незалежності України» : за станом на 24 серп. 1991 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верхоної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
    58. Постанова Верховної Ради України «Про проголошення незалежності України» : за станом на 24 серп. 1991 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верхоної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
    59. Декрет Ради Народних Комісарів УРСР «Про Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали в УРСР» : за станом на 14 лют. 1919 р. /Рада Народних Комісарів УРСР. – Офіц. вид. – Збірник указів УРСР. – 1919. – № 1. – С. 14.
    60. Державний архів Чернігівської області: довідник / [уклад. Р. Я. Пиріг та ін.] – Чернігів : РВК «Деснянська правда», 2001. – 600 с.
    61. Джаншиев Г. А. Основы судебной реформы: [сборник статей] / Джаншиев Г. А. - М. : «Статут». – 2004. – 316, [1] с.
    62. Дмитриев Ю. А. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека / Ю. А. Дмитриев, Г. Г. Черемных // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 48.
    63. Долежан В. В. Деякі конституційні аспекти реформування судоустрою і судочинства України / В. В. Долежан // Конституційні аспекти судової реформи : матер. наук.-практ. конф., 26-27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 26–30.
    64. Долежан В. В. Удосконалення Конституції України як передумова судової реформи / В. В. Долежан // Право України. – 2007. – № 11. – С. 30 – 34.
    65. Дольский А. Система карательных мер в Запорожьи / А. Дольский. – К. : Киевская старина, 1893. – 302 с.
    66. Європейська комісія «За демократію через право». Спільний експертний висновок щодо Закону Укораїни «Про судоустрій і статус суддів» : за станом на 16 бер. 2010 р. / Європейська комісія «За демократію через право». – Офіц. вид. – Страсбург. – 2010. – 32 с.
    67. Європейська комісія «За демократію через право». Спільний експертний висновок щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» : за станом на 18 жовт. 2010 р. / Європейська комісія «За демократію через право». – Офіц. вид. – Страсбург. – 2010. – 41 с.
    68. Енциклопедія українознавства / [за ред. Є. Ф. Бориса]. – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – 1995. – 885 с.
    69. Ершов В. В. Суд в системе органов государтвенной власти / В. В. Ершов // Российское правосудие. – 2006. – № 1. – С. 45 – 51.
    70. Європейська конвенція про здійснення прав дітей : Ратифікована із заявою Законом України № 69-V (69–16) : за станом на 3 серп. 2006 р. / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 41. – Ст. 354.
    71. Європейські правила щодо неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів // Відновне правосуддя в Україні. – 2009. – № 3–4. – С. 48–62.
    72. Ємельянова І. І. Роль відновного правосуддя в концепції ювенальної юстиції / І. І. Ємельянова // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 4 (56). – С. 40 – 43.
    73. Загальна декларація прав людини : за станом на 10 груд. 1948 р. / Генеральна Амсамблея ООН. – Офіц. вид. – Резолюція 217 А (ІІІ). – 6 с.; Декларація прав дитини : за станом на 20 лист. 1959 р. / Генеральна Асамблея ООН. – Резолюція 1386 (XIV). – Офіц. вид. – 4 с.
    74. Конвенція про права дитини: за станом на 16 лют. 2011 р. / Організація Об’єднаних Націй. – Офіц. вид. / Верхвона Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 13. – Ст. 145.
    75. Закон «Про утворення Генерального Суду» : за станом на 2 груд. 1917 р. / Центральна Рада. – Офіц. вид. – Вістник Генерального Секретаріяту УНР. – 1917. – № 4. – С. 1.
    76. Закон ЗУНР «Про скорочення підготовчої суддівської служби» : за станом на 15 лют. 1919 р. / Українська Національна Рада. – Офіц. вид. – Вісник державних законів і розпорядків. – 1919. – № 3. – С. 20 – 21.
    77. Закон ЗУНР «Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних» : за станом на 1 бер. 1919 р. / Українська Національна Рада. – Офіц. вид. – Вісник державних законів і розпорядків. – 1919. – № 4. – С. 27 – 28.
    78. Закон Ради Міністрів УНР «Про військову підсудність» : за станом на 30 трав. 1918 р. / Рада Міністрів УНР. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 11. – 7 червня.
    79. Закон Ради Міністрів УНР «Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію» : за станом на 21 черв. 1918 р. / Рада Міністрів УНР. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 20. – 5 липня.
    80. Закон СССР «О ликвидации линейных и окружных судов на железнодорожном и водном транспорте» : по сост. на 12 фев. 1957 г. / Президиум Верховного Совета СССР. – Офиц. изд. – Ведомости Верховного Совета СССР. – 1957. – № 4/84. – Ст. 86.
    81. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» : за станом на 13 трав. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 26. – ст. 272. – стор. 908.
    82. Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» : за станом на 1 січ. 2004 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 274.
    83. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» : за станом на 7 лип. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 2010. – ст. 1900. – стор. 7. – № 55/1. – код 52172/2010.
    84. Закон України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 36. – Ст.188.
    85. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст.194.
    86. Закон України «Про арбітражний суд» : за станом на 4 черв. 1991 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – 36. – Ст. 469.
    87. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст.191.
    88. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 191.
    89. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 2001. – № 25. – Ст. 1142.
    90. Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 2001. – № 25. – Ст. 1149.
    91. Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження» : за станом на 16 бер. 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 35. – Ст. 298.
    92. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» : за станом на 2 лют. 1994 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 22. – Ст. 138.
    93. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» : за станом на 15 січ. 2009 р. / Верховна Рада України. – Офіц вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст. 213.
    94. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» : за станом на 23 груд. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 6. – Ст. 167.
    95. Закон України «Про судоустрій України» : за станом на 7 лют. 2002 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
    96. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопустимості зловживань правом на оскарження» : за станом на 13 трав. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 26. – Ст. 272.
    97. Закон Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» : за станом на 28 груд. 1960 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14-15.
    98. Закон Української РСР «Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР» : за станом на 28 груд. 1960 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14-15.
    99. Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» : за станом на 18 лип. 1963 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1964. – № 50. – Ст. 525-526.
    100. Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного процесуального кодексу Української РСР» : за станом на 18 лип. 1963 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1964. – № 50. – Ст. 525-526.
    101. Закон Української РСР «Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР» : за станом на 24 жовт. 1990 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 45. – Ст. 606.
    102. Закон Української РСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР» : за станом на 27 жовт. 1989 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 624.
    103. Закон Української РСР «Про судоустрій Української РСР» : за станом на 30 черв. 1960 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. – № 23. – Ст. 176.
    104. Закон УНР «Про судове провадження» : за станом на 21 груд. 1918 р. / Директорія УНР. – Офіц. вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1918. – 21 грудня.
    105. Закон УНР «Про зміну артикула 1 від 2 грудня 1917 року «Про Генеральний Суд» від 2 червня 1918 року / Директорія УНР. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 12. – 9 червня.
    106. Закон УНР «Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року відносно «Утворення Державного Сенату», про відновлення діяльності Генерального Суду під назвою «Найвищий Суд Української Народньої Республіки» на підставі закону Центральної Ради від 2 грудня 1917 року” : за станом на 2 січ. 1919 р. / Директорія УНР. – Офіц. вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1919. – 9 січня.
    107. Закон УНР «Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року «Про Судові Палати й Апеляційні Суди», про утворення Харківського та Одеського Апеляційних Судів і відновлення Київського Апеляційного Суду, про увільнення з посад в Судових Палатах та про затвердження штатів Київського Апеляційного Суду» : за станом на 24 січ. 1919 р. / Директорія УНР. – Офіц. вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1919. – 29 січня.
    108. Закон УНР «Про тимчасове встановлення судової влади на території Кобринського, Пружанського, Берестейського і Більського повітів Гродненської губернії, Пінського повіту Мінської губернії, Ковельського та Володимир-Волинського повітів Волинської губернії» / Рада Міністрів УНР. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 8. – 31 травня.
    109. Закон УНР «Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі» : за станом на 30 трав. 1918 р. / Рада Міністрів // Державний вістник. – 1918. – № 11. – 7 червня.
    110. Закон Центральної Ради «Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки» : за станом на 27 лист. 1917 р. / Центральна Рада. – Офіц. вид. – Народна воля. – 1917. – 30 листопада.
    111. Захарченко П. П. Історія держави і права України : підруч. / П. П. Захарченко. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.
    112. Иванов С. А. Еще раз по поводу судебных постановлений как источника трудового права / С. А. Іванов // Судебная практика как источник права. – М. : Юрист. – С. 121.
    113. История отечественного государства и права : учеб. Ч. 1 / О. И. Чистяков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2000. – 430, [1] с. – (Антология отечественного государства и права). – С. 200.
    114. Іванов В. М. Історія держави і права України : навч. посіб. / В. М. Іванов. – К. : Атіка, 2003. – 416, [1] с.
    115. Інструкція військовому революційному судові : зас таном на 5 бер. 1918 р. / Рада народних Міністрів УНР. – Офіц. вид. – Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – № 17. – С. 2–4.
    116. Історія держави і права України : навч. посіб. / Чайковський А. С., Батрименко В. І., Копиленко О. Л. : Інститут економіки, управління та господарського права. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.
    117. Історія держави і права України : підруч. : у 2-х т. / Тацій В. Я., Рогожин А. Й., Гончаренко В. Д. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – . –
    Т . 1. – 2003. – 656 с.
    118. Капліна О. В. Проблеми реформування судових та правоохоронних органів та створення належного механізму їх функціонування / О. В. Капліна // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи : матер. наук.-практ. конф., 14 трав. 2010 р. – Х., 2010. – С. 176 – 180.
    119. Капліна О. В. Роль Верховного Суду України в забезпеченні єдності судової практики / О. В. Капліна // Конституційні аспекти судової реформи : матер. наук.-практ. конф., 26-27 черв. 2008 р. – Х., 2008. – С. 57 – 60.
    120. Кислов А. Г. Оправдание детства: от нравов к праву / А. Г. Кислов. – Екатеринбург : Изд-во Российского гос. профессионально-пед. университета, 2002. – 262 с.
    121. Ківалов С. В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи / С. В. Ківалов // Право України. – 2003. – № 3 – С. 26 – 29.
    122. Кивалов С. В. Судебная реформа в Украине: разочарования и надежды: монографія / С. В. Кивалов. – О. : Юридическая литература, 2010. – 273 с.
    123. Ківалов С. В. Шляхи вдосконалення конституційних основ судоустрою і судочинства / С. В. Ківалов. – Голос України. – 2008. – 24 червня.
    124. Ковалев В. А. Органы расследования и судебная система Великобритании.: Учебное пособие / В. А. Ковалев. – М. : Юрид. лит., 1985. – 148 с.
    125. Кодекс о налоговом регулировании США. – М. : Юридическая литература, 1982. – 39 с.
    126. Кодекс професійної етики суддів, затверджений рішенням V з'їзду суддів України : за станом на 24 жовт. 2002 р. / V з'їзд суддів України // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 5(33). – С. 24 – 25.
    127. Кодекс професійної етики суддів, затверджений рішенням V з'їзду суддів України : за станом на 24 жовт. 2002 р. Положення про Раду суддів України : за станом на 24 жовт. 2002 р. – Окреме вид. – 3 с.
    128. Козак Д. Суд в современном мире: проблемы и перспективы / Д. Козак // Российская юстиция. – 2001. – № 9. – С. 5.
    129. Козюбра М. І. Конституційний суд в системі органів державної влади / М. І. Козюбра // Державно-пра¬вова реформа в Україні. – К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 22 – 23.
    130. Коліушко І. Б. Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави? / І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда // Право України. – 2007. – № 3. – С. 3 – 8.
    131. Конституции государств Европейского Союза / Ин-т законодательства и сравнит. правоведения при Правительстве РФ; [редкол.: Л. А. Окуньков (рук.) и др. ; вступ. ст. Л. А. Окунькова ; авт. ввод. ст. : В. В. Невинский и др.]. – М. : ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 804 c.
    132. Конституційне право зарубіжних країн : навч. посіб. / М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; за заг. ред. В. О. Ріяки. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
    133. Конституційні акти України: 1917–1920. Невідомі Конституції України. – К. : Філос. і соціолог. думка, 1992. – 272 с.
    134. Конституційні основи створення спеціалізованих судів в Україні : зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф., 12-13 квіт. 1997 р. / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К. : Ін-т зак-ва Верх. Ради Укр., 1997. – 412 с.
    135. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки : за станом на 20 квіт. 1978 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – К. : Політвидав, 1978. – 67 с.
    136. Конституція України, прийнята В
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины