АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ : АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ НАУКИ 16
1.1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 16
1.2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ 47
1.3. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 71
ВИСНОВКИ 88
РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 91
2.1. ЗМІСТ І СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 91
2.2. СТАН АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 98
2.3. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 104
ВИСНОВКИ 136
РОЗДІЛ 3 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 140
3.1. ПОВНОВАЖЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 141
3.2. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 145
3.3. ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 154
3.4. ІНШІ ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ (КРІМ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ) У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 179
3.5. МІСЦЕ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ, ІНШИХ СУДІВ, ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 207
3.6. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ 210
ВИСНОВКИ 228
РОЗДІЛ 4 НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК КАТЕГОРІЯ ПРАВОВОЇ НАУКИ 231
4.1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 231
4.2. МЕТОДОЛОГІЯ МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ 302
ВИСНОВКИ 326
РОЗДІЛ 5 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 335
5.1. РЕГУЛЯТИВНА РОЛЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 337
5.2. ПРИЗНАЧЕННЯ ВІДОМЧИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ 347
5.3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 353
ВИСНОВКИ 387
ВИСНОВКИ 391

ВСТУП
Актуальність теми. Проблему забезпечення національної безпеки не можна віднести до новітніх. Але й до нині вона залишається не розв’язаною. Особливої актуальності національна безпека набуває в умовах світової економічної кризи, яка не обійшла й Україну.
Незважаючи на ґрунтовну нормативну базу у сфері забезпечення національної безпеки, ефективність державного регулювання в частині захисту національних інтересів і гарантування безпеки особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз залишається проблемною. При цьому, відповідно до чинного законодавства, під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам. Визначальним, на наш погляд, є те, що в Україні залишається науково не дослідженим вплив адміністративно-правового регулювання на забезпечення національної безпеки та її ефективність.
Зауважимо, що окремі аспекти проблеми забезпечення національної безпеки були предметом дисертаційних досліджень, які проводили О.Ф.Бантишев, К.О.Біла, В.Т.Білоус, О.С.Бодрук, О.А.Делінський, В.С.Картавцев, О.В.Копан, Б.А.Кормич, П.П.Круть, М.Б.Левицька, О.В.Логінов, Ю.Є.Максименко, В.В.Медведчук, М.І.Мельник, В.І.Мунтіян, Н.Р.Нижник, М.М.Пендюра, Г.О.Пономаренко, О.В.Пулим, Г.П.Ситник, О.В.Украінчук, О.Л.Хилько, З.Д.Чуйко та ін.
Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, окрім згаданих вище вчених, зробили Л.В.Багрій-Шахматов, Ю.В.Баулін, О.Ф.Бєлов, І.Ф.Бінько, О.Г.Білорус, В.І.Борисов, О.Л.Валевський, Т.В.Варфоломеєва, А.С.Васильєв, Д.Видрін, С.Б.Гавриш, В.О.Глушков, В.В.Голіна, С.П.Головатий, М.М.Гончар, А.Н.Гончаренко, В.Д.Гончаренко, М.О.Гончаренко, В.П.Горбулін, В.І.Гурковський, О.Г.Данільян, М.І.Даньшин, О.П. Дзьобань, В.П.Ємельянов, А.П.Закалюк, О.В.Зернецька, В.А.Зленко, Р.А.Калюжний, А.Б.Качинський, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, О.Л.Копиленко, М.Й.Коржанський, В.О.Косевцов, Г.Ф.Костенко, О.М.Костенко, М.В.Костицький, О.М.Литвак, О.В.Литвиненко, Д.Г.Лук’яненко, В.Т.Маляренко, О.Я.Маначинський, П.П.Михайленко, В.Т.Нор, В.Ф.Опришко, М.І.Панов, Б.О.Парахонський, Г.М.Перепелиця, С.І.Пирожков, Г.Г.Почепцов, Є.Пронкін, П.М.Рабінович, І.М.Рижов, Ю.І.Римаренко, Л.А.Савченко, М.Я.Сегай, М.Ф.Селівон, В.В.Сташис, А.А.Соболєв, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, О.Г.Фролова, М.В.Цвік, М.В.Цюрупа, В.І.Шакун, М.В.Чумак, О.Н.Ярмиш, С.С.Яценко та інші.
Вагомий вплив на формування поглядів автора на адміністративно-правову природу національної безпеки здійснив доробок таких вчених, як В.Б.Авер’янов, О.Ф.Андрійко, В.Г.Афанасьєв, О.М.Бандурка, Ю.П.Битяк, І.Л.Бородін, А.С.Васильєв, В.М.Гаращук, І.П.Голосніченко, З.С.Гладун, Є.В.Додін, С.В.Ківалов, Т.О.Коломоєць, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, В.В.Конопльов, О.В.Копан, Є.Б.Кубко, О.В.Кузьменко, В.І.Курило, Є.В.Курінний, М.П.Кучерявенко, Д.М.Лук’янець, В.М.Марчук, Н.М.Мироненко, В.Я.Настюк, В.І.Олефір, О.І.Остапенко, І.М.Пахомов, В.П.Пєтков, В.Ф.Погорілко, О.П.Рябченко, А.О.Селіванов, В.М.Селіванов, В.Ф.Сіренко, О.В.Скрипнюк, І.А.Тимченко, М.М.Тищенко, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, В.О.Шамрай, М.Я.Швець, Ю.С.Шемшученко та інші.
Проте зазначені дослідження та наукові праці стосувалися лише окремих напрямків у сфері забезпечення національної безпеки. Між тим саме проблема адміністративно-правової природи національної безпеки залишається практично не дослідженою, особливо стосовно обґрунтування теоретичних засад і напрямів підвищення ефективності її адміністративно-правового регулювання, що підтверджується результатами дослідження.
У науці адміністративного права залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади адміністративно-правової природи національної безпеки, система управління й адміністративно-правовий статус її суб’єктів, здійснення державного контролю в цій сфері. Окреслене коло проблем визначає актуальність роботи і створює умови для формування нової адміністративно-правової парадигми забезпечення національної безпеки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Київського національного університету внутрішніх справ. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Тематики пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004—2009 років (затверджено наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.), безпосередньо пов’язане з основними напрямками наукового забезпечення реалізації Стратегії національної безпеки України, Законів України „Про основи національної безпеки України”, „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, Концепції адміністративної реформи та Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 19 від
27 грудня 2005 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення адміністративно-правових засад забезпечення національної безпеки України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.
Для досягнення цієї мети поставлені та вирішувалися такі основні завдання:
 розкрити зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки;
 дослідити зміст і структуру адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки;
 вивчити стан і визначити напрямки удосконалення системи управління національною безпекою;
 дослідити адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення національної безпеки;
 сформулювати адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки;
 обґрунтувати необхідність побудови загальної теорії національної безпеки;
 визначити методологію моделювання системи управління національною безпекою;
 проаналізувати стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки;
 намітити основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.
Предметом дослідження є адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України.
Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Методологічною базою виступає сукупність філософських, загальнонаукових, приватно-наукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань.
Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за допомогою якого обґрунтовано взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а національна безпека розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації (розділ 3, 4).
За допомогою аксіоматичного методу сформульовано положення про те, що національна безпека виступає об’єктом адміністративно-правової науки (розділ 1). Застосування методів аналізу та синтезу сприяло визначенню ознак системи національної безпеки, системи управління і системи забезпечення національної безпеки (пп. 1.3, 2.3, 3.6), виявленню прогалин у законодавстві про національну безпеку та опрацюванню пропозицій щодо його удосконалення (пп. 2.2, 5.3). Із використанням методу класифікації окреслено види національних інтересів, впроваджено типологізацію загроз національній безпеці (п. 1.2), підходи до визначення базових понять дослідження (розділ 1, п. 2.2). Герменевтичний метод дав змогу з’ясувати текстуальну сутність нормативних приписів законодавчих актів щодо адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки України (розділ 3). На підставі дедуктивного методу визначено структурно-логічну схему дослідження (розділи 1—5), яка відбиває шлях пізнання національної безпеки як категорії правової науки від загального (національна безпека як об’єкт адміністративно-правової науки) до особливого (національна безпека як категорія правової науки) і конкретного (національна безпека як адміністративно-правова категорія) (пп. 1.3, 2.2). Використання діалектичного та метафізичного методів дозволило дослідити шляхи становлення і розвитку національної безпеки як правової категорії (розділи 1—5). Історичний метод дав змогу дослідити шляхи становлення і розвитку системи національної безпеки, етапи трансформації адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки (п. 1.1). Логіко-семантичний метод та метод аналізу словникових визначень (розділи 1, 2) застосовувалися для поглиблення розуміння понятійного апарату дисертації. За допомогою методу моделювання визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою (п. 4.2).
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практики діяльності Ради національної безпеки і оборони України та інших суб’єктів забезпечення національної безпеки за 2005—2008 роки, результати анкетування понад 300 фахівців у галузі національної безпеки України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в України комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки. За результатами наукової роботи сформульовано і обґрунтовано нові теоретичні положення і висновки та прикладні поняття, що виносяться на захист, зокрема:
уперше:
 визначено зміст національної безпеки як об’єкта правової науки, де національна безпека розглядається як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів із забезпечення національної безпеки;
 науково обґрунтовано і визначено критерії формування сфер національної безпеки, якими виступають інтегральні показники синтезу національних інтересів, реальних і потенційних загроз;
 виявлено адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, серед них головними є: 1) похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; 2) взаємозалежність об’єктів адміністративних правовідносин з об’єктами національної безпеки; 3) взаємозалежність суб’єктів адміністративних правовідносин із суб’єктами забезпечення національної безпеки; 4) наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; 5) самостійний розвиток системи забезпечення національної безпеки в межах адміністративно-правових відносин на відміну від державно-управлінських;
 сформульовано основи загальної теорії національної безпеки на засадах міждисциплінарного підходу;
 запропоновано нову типологізацію підходів до визначення понять: „безпека”, „національна безпека”, „національні інтереси”, „загроза”, „забезпечення національної безпеки”;
 сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про національну безпеку, зокрема розроблено авторські проекти Законів України „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про кримінальну розвідку”;
дістало подальшого розвитку:
 дослідження підходів до виділення суб’єктних, предметних і функціональних сфер адміністративно-правового регулювання національної безпеки як додаткової умови щодо віднесення національної безпеки до об’єкта адміністративно-правової науки;
 теоретичні проблеми формування та функціонування системи органів державного управління національною безпекою України, а також чіткого визначення їхнього адміністративно-правового статусу;
 критерії систематизації заходів адміністративно-правового примусу в контексті їхньої детермінації зі стадіями розвитку загроз національній безпеці;
 теоретичне обґрунтування необхідності розроблення в Україні Концепції національної безпеки України, доктрин національної безпеки, Закону України „Про національну безпеку України” та інших нормативно-правових актів.
удосконалено:
 підходи до співвідношення та класифікації чинників, що породжують небезпеку: „загроза”, „небезпека”, „виклик”, „ризик”, „фактор”. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої загрози мають декілька стадій розвитку, через що окремі дослідники позначають їх термінами „виклик”, „ризик”, „фактор”. Аргументовано висновок щодо доцільності виділення двох видів чинників: загрози та небезпеки;
 визначені в Законі України „Про основи національної безпеки України” концептуальні засади забезпечення національної безпеки, зокрема, щодо основних завдань, напрямів, суб’єктів, об’єктів, принципів і засобів цієї діяльності;
 аргументацію необхідності введення в науковий обіг понять „підсистема державного забезпечення національної безпеки” і „підсистема недержавного забезпечення національної безпеки”, а також подане їхнє визначення.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання при забезпеченні національної безпеки України. Пропозиції, що містяться в дисертаційному дослідженні, були використані при підготовці проектів Законів України: „Про боротьбу з тероризмом”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про охоронну діяльність”, „Про детективну діяльність”, „Про недержавне забезпечення безпеки і підприємницької діяльності в Україні”, „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені у правотворчу, правозастосовну і наукову діяльність та навчальний процес, що підтверджено
13 актами впровадження, зокрема: 1) через участь як експерта від Національної академії внутрішніх справ України у складі робочої групи при розробленні проекту Закону України „Про боротьбу з тероризмом” та внесення відповідних пропозицій, які були враховані в ньому; 2) при розробленні і читанні авторського курсу „Безпекознавство” в Інституті безпеки підприємництва Європейського університету; при розробленні робочої програми з даної дисципліни і випуску однойменного навчального посібника, який було рекомендовано Міністерством освіти і науки України для спеціальностей у галузі безпеки; 3) при викладанні в Національній академії внутрішніх справ України дисципліни „Національна безпека України”; 4) при підготовці спецкурсів у Національній академії Служби безпеки України: „Організація контррозвідувальної діяльності Служби безпеки України”, „Розвідувальна діяльність спеціальних служб іноземних держав”, „Діяльність органів Служби безпеки України в надзвичайних ситуаціях і в умовах надзвичайного та воєнного станів”; 5) при викладанні в Київському міжнародному університеті навчальної дисципліни „Безпека бізнесу”; 6) при організації оперативно-розшукової діяльності у справах, пов’язаних із захистом інтересів особи і суспільства в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС України; 7) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду боротьби з тероризмом і відповідних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства по боротьбі з тероризмом в Україні; 8) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду розроблення концепції національної безпеки країни і відповідних рекомендацій щодо формування оновленої Концепції національної безпеки України; 9) при підготовці матеріалів до парламентських слухань на тему „Зовнішня політика як інструмент забезпечення національних інтересів: реалії, здобутки, перспективи”;
10) при навчанні студентів 41 сесії в Міжнародній правоохоронній академії в Будапешті з питань забезпечення національної безпеки і боротьби з тероризмом; 11) при використанні матеріалів під час проведення миротворчих операцій у Косово; 12) при читанні лекцій для поліцейських керівників вищої ланки Німеччини; 13) при підготовці законопроектів „Про боротьбу з екстремізмом”, „Про кримінальну розвідку” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9187 від
02 березня 2006 р.), „Про служби безпеки суб’єктів господарювання” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9264 від 30 березня 2006 р.).
Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що вони можуть бути використані в таких сферах:
правотворчій — при вдосконаленні законодавства щодо національної безпеки;
правозастосовній діяльності — як методологічна основа для подальшого дослідження проблем адміністративно-правового регулювання національної безпеки; при проведенні освіти населення з безпеки, підвищення її рівня серед державних службовців; удосконаленні адміністративних заходів забезпечення національної безпеки;
навчальному процесі — при викладанні курсів з адміністративного права, національної безпеки України, загальної теорії національної безпеки, теорії управління безпекою соціальних систем, соціології, кримінального права, теорії державного управління;
у науково-дослідній діяльності — при проведенні науково-дослідної роботи студентів, курсантів та слухачів, підготовці лекційних курсів, підручників, навчальних посібників, подальшому розроблені адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер. У дисертаційній роботі Ліпкана В.А. матеріали і висновки його кандидатської дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: міжнародних науково-практичних конференціях — „Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 20—22 червня 2002 р.); „Тероризм і національна безпека України” (Київ, 11—12 квітня 2002 р.); „Розслідування злочинів, що вчинюються організованою злочинністю” (Будапешт, 17—22 червня 2002 р.); „Регіональне співробітництво: безпека та стабільність” (Київ, 23—25 червня 2002 р.); „Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (Київ, 12—13 грудня 2002 р.); „Удосконалення українського ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду” (Київ, 21 листопада 2003 р.); „Україна—Арабський світ. Реалії та перспективи” (Київ, 29 листопада
2003 р.); „Удосконалення співробітництва країн-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним обігом наркотиків та іншими викликами та загрозами” (Київ, 7 квітня 2004 р.); „Правовий захист приватних і публічних інтересів” (Челябінськ, 22—23 січня 2004 р.); „Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (Луцьк, 29 30 вересня 2005 р.); „Российская система противодействия тероризму: проблемы, механизмы реализации и перспективы развития„ (Челябінськ, 2005 р.); „Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности” (Кишинів, 18 травня 2006 р.); міжнародних семінарах — „Удосконалення діяльності правоохоронних органів” (Київ, 4—9 грудня 2000 р.); „Управління спеціальними операціями” (Київ,
21—26 травня 2001 р.); „Інтелектуальна власність” (Київ, 11—15 червня 2001 р.), „Європа на порозі до Союзу по внутрішній безпеці. Безмежна свобода і безпека без кордонів. Шенген, Європол і розширення” (Марієнгайд-Гімборн, 18—22 листопада, 2002 р.); „Відмивання грошей” (Київ, 9—14 квітня 2001 р.); „Боротьба з тероризмом та нелегальними переміщеннями” (Київ, 20—24 січня 2003 р.); „Криміналістичні основи боротьби з тероризмом” (Київ, 1—5 вересня 2003 р.); „Міжнародні аспекти боротьби з політичним екстремізмом та тероризмом” (Мюнстер, 8—10 жовтня 2003 р.); „Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)” (Київ
24—27 травня 2005 р.); загальноукраїнських науково-практичних конференціях —„Стратегія економічного розвитку і Арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 28—29 листопада 2000 р.); „Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22—23 березня 2001 р.); форум „Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (Київ, 27 квітня 2001 р.); „Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк 27 квітня 2001 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України” (Київ, 16—17 травня 2001 р.); „Психологія екстремізму” (Київ, 9 жовтня 2002 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України” (Київ, 9—10 квітня, 2003 р.); „Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України” (Київ, 6 грудня, 2005 р.); „Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.)”; круглих столах і наукових семінарах — „Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму” (Київ, 17 жовтня 2001 р.); „Головні напрямки гармонізації кримінального законодавства в Європі” (Київ, 24 жовтня 2001 р.); „Сучасний тероризм і національна безпека України” (Київ, 24 травня 2002 р.); „Сучасний тероризм: витоки, джерела і сьогоднішні реалії” (Київ, 26 червня 2002 р.); „Інформаційна політика України: перспективи колективної безпеки” (Київ, 11 вересня 2002 р.); „Проблеми боротьби з тероризмом в контексті забезпечення національної безпеки України” (Харків, 23 грудня 2002 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 173 публікаціях, у тому числі в 5 одноосібних монографіях, 1 монографії, виконаній у співавторстві, 17 підручниках, навчальних посібниках і брошурах, 66 наукових статтях у фахових виданнях України, 84 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах, симпозіумах.
Структура дисертації складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, що включають сімнадцять підрозділів, висновків, тридцяти додатків (на 205 сторінок), списку використаних джерел (425 найменувань на 38 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 643 сторінки, загальний — 400 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення нової наукової проблеми — вироблення цілісної системи наукових поглядів на національну безпеку і формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового характеру, вироблення науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
1. Розкриваючи зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки, автор здійснив спробу щодо визначення поняття та змісту національної безпеки з позицій адміністративного права, методології визначення загроз національній безпеці, системи національної безпеки. Національна безпека розглядається (крізь призму адміністративного права) як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів. Зазначається, що головну небезпеку на даному етапі історичного розвитку становлять не внутрішні, а зовнішні загрози, з огляду на що і має відбуватися формування Стратегії національної безпеки України, а на її основі відповідних доктрин і вже потім адекватного законодавства [Додаток З]. Зокрема, лише 34% респондентів висловилися за те, що найбільш небезпечними на сьогодні для України є внутрішні загрози [Додаток К.1.; К.2.]. Складність визначення поняття загроз зумовила необхідність у розробленні типологічної моделі загроз національній безпеці, складовими компонентами якої є типи, класи, роди та види загроз.
2. Дослідження змісту та структури адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки уможливило дійти висновку, що до характерних рис даних відносин належать: обов’язки і права суб’єктів і об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління, вони виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави з забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки (наприклад, громадський порядок на стадіонах Німеччини під час проведення футбольних матчів забезпечують недержавні охоронні підприємства, яким держава делегувала повноваження щодо забезпечення громадської безпеки); дані відносини виникають за ініціативою чи то об’єкта чи то суб’єкта і згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини — особливий зв’язок між їхнім учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена адміністративно-правової нормою; суб’єкт управління безпекою зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є відносинами, які здійснюють за методом влади і примусу. Ці відносини можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна сторона має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, відтак потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності, тобто міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративних, так й інших судах.
У той же час структуру адміністративних відносин у сфері національної безпеки становлять суб’єкти: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; об’єднання громадян, органи самоуправління та самоорганізації населення, громадян України, іноземних громадян, апатридів, які, відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України” є суб’єктами забезпечення національної безпеки; об’єкти: людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; державно-утворюючий український народ — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси, традиції та уклад життя; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність; юридичні факти, основною особливістю яких є здатність викликати правові наслідки.
3. Застосування структурно-функціонального методу при дослідженні стану та напрямів удосконалення системи управління національної безпеки дозволило проаналізувати сучасний стан її функціонування, виявити недоліки, а також накреслити шляхи її удосконалення, сформувати певні риси, вимоги та параметри.
До основних недоліків функціонування системи управління належать: дублювання повноважень суб’єктів сил забезпечення національної безпеки; неадекватність організаційної структури управління національною безпекою пріоритетним національним інтересам; невідповідність функцій та завдань суб’єктів сил забезпечення національної безпеки загрозам і небезпекам, а також завданням забезпечення національної безпеки; неадекватність зосередження уваги на управлінні національної безпекою в найбільш важливих сферах життєдіяльності прагненням і можливостям щодо їх втілення в життя; відсутність чіткого механізму прийняття, виконання, контролю та нагляду за виконанням рішень у сфері національної безпеки; нерозробленість питань спільних дій цих органів у випадку небезпеки національній безпеці, локального збройного конфлікту (конфлікту малої інтенсивності), війни, акту агресії, широкомасштабних актів тероризму або інших екстремістських дій; слабкі горизонтальні зв’язки між відомствами, які беруть участь у процесі забезпечення національної безпеки і підпорядковані Президенту.
Адекватними шляхами удосконалення функціонування є: проведення моніторингу чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки і усунення дублювання повноважень даних суб’єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки у відповідній сфері життєдіяльності; приведення у відповідність законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері національної безпеки, зокрема — повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України „Про основи національної безпеки України”; формування моделі структур управління у сфері національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління, відповідно з загальною метою функціонування системи національної безпеки; розроблення моделі системи органів державного управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, що вживаються з забезпечення національної безпеки, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек на сучасному етапі розвитку України, з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетних національних інтересів та збереження балансу інтересів особи, суспільства і держави. Дана модель має змінюватися і відповідати сучасному стану національної безпеки.
Характерними рисами системи управління національною безпекою є: процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження; складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий і зворотній зв’язок і чинять вплив як один на одного, так і на всю систему; зв’язки між елементами та зовнішнім середовищем; наявність суб’єктів управління національною безпекою; існування комплексу методів управління національною безпекою; наявність засобів управління.
До основних вимог, що пред’являються до системи управління національною безпекою, належать: кореляція елементів системи; динамічність (гомеостазис) системи; наявність у системі керуючого параметра; наявність у системі контролюючого параметра; наявність у системі каналів прямого і зворотного зв’язку. Сама ж система управління національною безпекою була визначена нами як: 1) система, в якій реалізуються функції управління національною безпекою; 2) система управління, об’єктом якої є національна безпека.
4. Визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки зумовило формування нами системи управління національною безпекою, яка нині має наступний вигляд: а) Верховна Рада України (Апарат Верховної Ради України, Комітети Верховної Ради, депутатські фракції, народні депутати України); б) Президент України (Секретаріат Президента, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим); в) Кабінет Міністрів України: ( 1) міністерства; 2) центральні органи виконавчої влади; 3) Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; 4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим; 5) місцеві державні адміністрації); г) Рада національної безпеки і оборони України, Національний Банк України, Рахункова Палата; Центральна виборча комісія; д) Конституційний Суд України, інші суди, прокуратура; е) органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації); окремі громадяни.
Акцентовано увагу на тій обставині, що складність структури суб’єктів управління національною безпекою визначає і складність системи управління національною безпекою. Ефективність управління даною системою зумовлена необхідністю формування єдиного центру управління національною безпекою — Ради національної безпеки і оборони України, правовий статус якої має бути переглянутий. Автором показано, що проблеми управління системою національної безпеки пов’язані з необхідністю розроблення різних підходів до адміністративно-правового регулювання діяльності державних і недержавних суб’єктів; саме таку можливість і надає застосування методології адміністративно-правової науки.
5. Сформульовано адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки. До них належать: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об’єктів адміністративних правовідносин із об’єктами національної безпеки; взаємозалежність суб’єктів адміністративних правовідносин із суб’єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв’язок пріоритетних національних інтересів і загроз з одного боку, зі структурою суб’єктів державно-управлінських відносин з іншого; похідний характер загроз від національних інтересів; корелятивний зв’язок функціональних складових національної безпеки, а відтак взаємопроникнення адміністративно-правових відносин у різних сферах життєдіяльності в рамках цілісної системи національної безпеки; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; емерджентність системи національної безпеки; детермінованість структурної будови системи суб’єктів адміністративно-правових відносин як цілями функціонування СНБ, так і загрозами та небезпеками; детермінованість основних напрямів державної політики національної безпеки національними інтересами та загрозами; система забезпечення національної безпеки розвивається в рамках адміністративно-правових відносин, у той час як система управління — державно-управлінських.
Це уможливило аргументовано розмежувати систему національної безпеки і систему забезпечення національної безпеки. Таким чином, зроблено важливий висновок, що система національної безпеки — множина потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз і небезпек, внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, природних, техногенних і антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки, умови їх генезису, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо про¬сування забезпечених недоторканністю потреб нації, національних інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України. Таке розуміння СНБ стало результатом застосування синергетичного підходу і дозволило автору окреслити головні елементи даної системи, які відбито у визначенні поняття.
У свою чергу, система забезпечення національної безпеки — система теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління загрозами і небезпеками, за якого державними та недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток національних інтересів України, джерел добробуту народу України, ефективне функціонування СЗНБ України. Застосовуючи сучасну парадигму адміністративного права, а також методологію синергетичного підходу, сформульовано важливий висновок про необхідність існування в складі системи забезпечення національної безпеки України двох взаємонеобхідних і взаємозалежних підсистем державного і недержавного забезпечення. Виходячи з цього, окреслено коло суб’єктів даних підсистем, їхні повноваження, а також форми та методи взаємодії.
6. Обґрунтовано необхідність побудови загальної теорії національної безпеки. Вона полягає в тому, що нині панує фрагментарний підхід до аналізу питань адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки. Для їх розв’язання пропонується сформувати цілісну систему знань про національну безпеку — загальну теорію національної безпеки (націобезпекознавство). Її основне теоретичне призначення вбачається в узагальненні і розвиткові з синергетичних позицій різних напрямів дослідження сфер національної безпеки. Воно має виступати інтегральним виміром наукових напрямів про національну безпеку, а в більш абстрактному аспекті — проблемоформуючим науковим напрямом, здійснюючи управління науковими напрямами та прикладними теоріями національної безпеки. Практична значимість націобезпекознавства полягає в розробленні алгоритму щодо формування взаємопов’язаних концепцій і рекомендацій із забезпечення національної безпеки в різних сферах життєдіяльності на базі єдиних вимог і рішень. Саме ж націобезпекознавство являє собою логічну взаємопов’язану і взаємообумовлену систему категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність (зміст та генезис) національної безпеки України.
7. Визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою через формування алгоритму моделювання системи управління національною безпекою, окреслення підходів до проектування структур управління, розкриття гносеологічних проблем і запропонування підходів до оцінки ефективності взаємовпливу структурних елементів і адміністративно-правового регулювання національної безпеки в цілому [Додаток Л].
З урахуванням специфіки дослідження приділено увагу розглядові спеціальнонаукових методів. Одним із завдань роботи було показати, що забезпечення національної безпеки може бути реалізовано на основі синергетичного підходу, головним змістом якого є управління системою національної безпеки як відкритою, нелінійною, динамічною, здатною до самоорганізації, а важливим інструментарієм для такого управління виступає адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки України.
8. Проаналізовано стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки. Ураховуючи той факт, що останнім часом у нашій державі відбувається усвідомлення необхідності існування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки України, а також зміна розуміння сутності розвідки, автором запропоновано власне бачення законопроектів: „Доктрини недержавного забезпечення національної безпеки України”, Закону України „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, Закону України „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, Закону України „Про кримінальну розвідку” [Додаток М.1.; М.2.; М.3.; М.4.]. У забезпеченні національної безпеки мають бути задіяні усі сили та засоби як державних, так і недержавних суб’єктів забезпечення національної безпеки, відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України”, Стратегії національної безпеки України, в якій знайшла відображення пропозиція автора щодо закріплення принципу адекватності: певній категорії національних інтересів відповідає певна інтенсивність заходів забезпечення, сил і засобів, що використовуються.
9. Намічено основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки. До них належить: формування змістовно нової Концепції національної безпеки України (замість нині діючої Стратегії), прийняття на її основі доктрин національної безпеки по усіх основних сферах життєдіяльності, відповідних законодавчих актів, котрі б регулювали конкретні суспільні відносини в тій чи іншій сфері, а на їх основі відповідної відомчої нормативної бази; приведення безпекового законодавства у відповідність із Конституцією України, гармонізація його з відповідним європейським безпековим законодавством; законодавче закріплення адміністративно-правової компетенції суб’єктів у сфері національної безпеки, у тому числі в умовах особливого періоду та кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України; подальший розвиток адміністративно-правових засад управління національною безпекою через розроблення відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, об’єднаних спільною метою; створення моніторингової групи з внесення пропозицій щодо усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах із питань національної безпеки; розроблення та впровадження національних стандартів і технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих із відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність; удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення персоналу суб’єктів забезпечення національної безпеки.
10. Подано модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки: Конституція України; Концепція національної безпеки України, затверджена законом; Доктрини національної безпеки, затверджені законом; Закони України „Про національну безпеку України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про профілактику злочинності”, „Про органи внутрішніх справ” тощо; Укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; міжвідомчі нормативні джерела (накази, інструкції тощо); нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади (накази, інструкції, положення, постанови, програми, листи, статути тощо); локальні нормативні акти. Особливу групу становлять міжнародні договори, міжнародно-правові звичаї, рішення міждержавних (міжурядових організацій), нормативні договори та звичаї, політико-правові традиції.
Урешті-решт, національна безпека становить собою складний феномен, вона має вивчатись у межах окремої галузі знань. Причому правовий характер національної безпеки зумовлений нерозривністю права і безпеки, а відтак їх дуальністю. Конкретним виходом наших міркувань є формування системи знань про національну безпеку, розроблення положень щодо формування системи управління. Висхідним елементом має виступати право, яке повинно адекватно відображати суспільні відносини у сфері національної безпеки. Відтак, об’єктивно постає потреба у формуванні комплексної галузі права, яка б вивчала суспільні відносини, що складаються у сфері національної безпеки. Такою галуззю нами пропонується визнавати право національної безпеки, конкретна реалізація дії якого може бути відображена в кодексі про національну безпеку. Зважаючи на діяльнісний підхід до розуміння сутності національної безпеки, доцільно також говорити і про конкретний механізм реалізації національної безпеки, організації процесів у даній сфері — систему управління — конкретний зміст якої пропонується розглядати крізь призму організаційно-правової моделі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Горбулін В.П. Національна безпека: український вимір / В.П. Горбулін, О.В. Литвиненко. — К. : Інтертехнологія, 2008. — 104 с.
2. Горбулін В. П. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України : [монографія] / В. П. Горбулін, А.Б.Качинський. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.
3. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади : [монографія] / Ганна Олександрівна Пономаренко. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с.
4. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму : [монографія] / В. Я. Настюк // Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та державної безпеки. — К., 2008. — 245 с.
5. Новицький Г. В. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки : [монографія] / Г.В.Новицький. — К. : Інтертехнологія, 2008. — 496 с.
6. Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.
7. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки (Україна у посттоталітарний період) // Розбудова держави. — 1993. — № 5. — С. 36—41.
8. Кізіма В. Метастратегія політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності) // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 3.
9. Наказ Державного Комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Державного Комітету України по нагляду за охороною праці „Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.97 № 409 „Про забезпечення надійності й безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж. (Правила, Розд. 2). від 27.11.97 № 32/288.
10. Про затвердження та введення у дію Положення з питань обстеження, оцінки технічного стану, паспортизації та поточної експлуатації будівель та споруд у галузі зв’язку: Наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації України № 88 від 28.04.04.
11. Про затвердження Ветеринарно-санітарних правил для суб’єктів господарювання (підприємств, цехів) з переробки птиці та виробництва яйцепродуктів, Правил ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці: Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 7 вересня 2001 р. № 70.
12. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 17. — Ст. 120.
13. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 48. — Ст. 359.
14. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України „Правила ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці” від 07 вересня 2001 р. № 70.
15. Про затвердження Положення про систему управління безпекою польотів на авіаційному транспорті: Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації № 895 від 25.11.05.
16. Про затвердження Положення про систему управління безпекою руху поїздів і Державній адміністрації залізничного транспорту України: Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України № 818 від 14.09.05.
17. Про затвердження Типового положення про систему управління безпекою руху на автомобільному транспорті: Наказ Міністерства транспорту України № 877 від 12.11.03.
18. Про затвердження Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій: Наказ Державної адміністрації ядерного регулювання від 9 грудня 1999 р. № 63.
19. Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів: Наказ Державного Комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 р. № 252.
20. Про затвердження Положення про технічне обслуговування устаткування підприємств гірничо-металургійного комплексу: Наказ Міністерства промислової політики України № 285 від 15.06.04.
21. Про затвердження Концепції створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (словник термінів): Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 40.
22. Про затвердження Положення про проведення планово-попереджувальних ремонтів меліоративних систем і споруд: Наказ Державного Комітету України по водному господарству від 1 жовтня 1999 р. № 151.
23. Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці: Міністерство праці України від 1 вересня 1992 р. № 41.
24. О безопасности : Закон Российской Федерации // Ведомости Съезда народных депутатов и Верховного Совета Российской Федерации. — 1992. — № 15. — Ст. 769.
25. Про затвердження Ветеринарно-санітарних правил для птахівничих господарств і вимог до їх проектування: Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 р. № 53.
26. Про залізничний транспорт: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 40. — Ст. 183.
27. Про затвердження Положення про нагляд за безпекою польотів при організації повітряного руху: Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації № 917 від 05.12.05.
28. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Марина Борисівна Левицька. — К., 2002. — 206 с.
29. Зозуля І. В. Поняття безпеки в кримінальному законодавстві України та за його межами / І. В. Зозуля // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С. 45—52.
30. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство : [моногр.] / В. Н. Лопатин. — С.Пб. : Фонд „Универсум”, 2000. — 428 с.
31. Поздняков А. И. О понятийном аппарате теории безопасности (аксиологический подход) / А. И. Поздняков // Информационный сборник „Безопасность”. — 2002. — № 7 — 8. — С. 185—191.
32. Орлов П. І. Право як засіб організації безпеки / П. І. Орлов // право і безпека. — 2002. — № 1. — С. 12.
33. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2003. — 472 с.
34. Кормич Б. А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Борис Анатолійович Кормич. —К. : Кондор, 2004. — 384 с.
35. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки : [навч. та наук.-практ. посіб.] / Володимир Іванович Андрейцев. — К. : Знання-Прес, 2002. — 332 с.
36. Гринько С. Д. Понятие национальной безопасности России / С. Д. Гринько // Правовые вопросы национальной безопасности России. — № 1—2. — 2006. — С. 83—86.
37. Максименко Ю. Є. Національна безпека в Україні: теоретико-правові аспекти : [дип. роб.] / Юлія Євгенівна Максименко : Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2003. — 94 с.
38. Белая книга российских спецслужб. — [2-е изд., перераб.]. — М. : Междунар. неправительственная науч.-исслед. и образов. орг-ция „РАУ-Корпорация”, 1996. — 280 с.
39. Серебряников В. Социальная безопасность России / В. Серебряников, А. Хлопьев // ИСПИ РАН. — М., 1996. — 446 с.
40. Ковальський В. Національні інтереси: загрози та їх нейтралізація / В. Ковальський, О. Маначинський, Є. Пронкін // Віче.— № 7. — 1994. — С. 57—62.
41. Архипов М. Г. Наука о безопасности: наше будущее / М. Г. Архипов, К. А. Кузьмишко, А. С. Крюченков // Российский следователь. — 2002. — № 3. — С. 34—39.
42. Малин А. С. Содержание и понятие категории „национальная безопасность” / А. С. Малин // Правовые вопросы национальной безопасности. — № 3. — 2006. — С. 31—37.
43. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. — К. ; Ірпінь : ВТФ Перун, 2007. — 1736 с.
44. Словарь русского языка : [авт.-сост. С. И. Ожегов]. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 900 с.
45. Цурюпа М. В. Безпека міжнародна / М. В. Цурюпа, В. О. Храмов // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — Т. 1. — С. 210.
46. Лекарев С. В. Бизнес и безопасность / С. В. Лекарев, В. А. Порк // Толковый терминологический словарь. — М. : Ягуар, 1995. — С. 51.
47. Шемшученко Ю. С. Безпека екологічна / Ю. С. Шемшученко // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 Т. ; відп. вед. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К. : Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — Т. 1. — С. 47.
48. Кравець Є. Я. Безпека економічна / Є. Кравець // Юридична енциклопедія : В 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — Т. 1. — С. 209.
49. Цурюпа М. В. Безпека міжнародна / М. В. Цурюпа, В. О. Храмов // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 Т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К. : Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — Т. 1. — С. 50.
50. Шемшученко Ю. С. Безпека національна / Ю. С. Шемшученко // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 Т. / ; відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К. : Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — Т. 1. — С. 50—51.
51. Шемшученко Ю. С. Безпека національна / Ю. С. Шемшученко // Юридична енциклопедія : у 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — Т. 1. — С. 210—211.
52. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцик., 1998. — Т.1: А - Г. — 672 с.
53. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцик., 1999. — Т. 2. : Д - Й. — 744 с.
54. Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку) : [навч. посіб. для вищих навч. закл.] / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус ; за заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. — Ірпінь, 2000. — 304 с.
55. Соціальні ризики та соціальна безпека в умовах природних і техногенних надзвичайних ситуацій та катастроф : [монографія] ; відп. ред. : В. В. Дурдинець, Ю. І. Саєнко, Ю. О. Привалов. — К. : Стилос, 2001. — 497 с.
56. Алидин В. И. Государственная безопасность и время / В. И. Алидин. — М. : Изографус, 2001. — 448 с.
57. Старосольський В. Й. Теорія нації / В. Й. Старосольський ; [передм. І. О. Кресіної]. — Нью-Йорк; К: Наук. тов-во ім. Т. Шевченка; Вища шк., 1998. — 143 с.
58. Мала енциклопедія етнодержавознавство / НАН України Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; редкол. : Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. — К. : Довіра; Генеза, 1996. — 942 с.
59. Хлобустова М. Безопасность общества и права человека / М. Хлобустова // Власть. — 2001. — № 4. — С. 70—73.
60. Барциц И. Н. Территориальная целостность Российской Федерации: вопросы теории / И. Н. Барциц, И. В. Левакин // Журнал российского права. — 2002. — № 10. — С. 11—21.
61. Динес В. Проблемы укрепления региональной безопасности / В. Динес, А. Трегуб, В. Швецов // Власть. — 2001. — № 3. — С. 55—61.
62. Костенко Г. Ф. Теоретичні аспекти стратегії національної безпеки : [на¬вч. посібник] / Георгій Федорович Костенко. — К. : ЗАТ Видавничий дім „ДЕМІД”, 2002. — 144 с.
63. Мунтіян В. І. Економічна безпека України : [монографія] / В.І.Мунтіян. — К. : Вид-во КВІЦ, 1999. — 462 с.
64. Белов П. Методология национальной и международной безопасности / П. Белов // Обозреватель. — 2000. — № 7. — С. 85.
65. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с.
66. Пирожков С. Національна безпека України: сучасне розуміння / С. Пирожков, В. Селіванов // Вісник АПрН України. — 1992. — № 9. — С. 3—10.
67. Сегодня. — 2002. — 16 січ. — С. 4.
68. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України : Постанова Верховної Ради України № 3/97 від 16.01.97 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 10. — Ст. 85.
69. Про основи національної безпеки України : Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433.
70. Лупаина О. В. Система обеспечения национальной безопасности / О. В. Лупаина // Национальная безопасность и геополитика. — 2001. — № 2 - 3. — С. 12.
71. Лупаина О. В. Основы обеспечения национальной безопасности России / О. В. Лупаина // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 2—3. — С. 12—22.
72. Горбулин В. П. Проблемы безопасности в контексте перспектив мирового развития / В. П. Горбулин // Стратегічна панорама. — № 1. — 2007. — С. 43—51.
73. Римаренко Ю. І. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади : [підручник] / Ю. І. Римаренко, Л. Є. Шкляр, С. О. Римаренко. — К. : Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. — 2001. — 264 с.
74. Білорус О. Національна ідея і стратегія національної безпеки України / О. Білорус, Е. Лисицин, В. Молостовцева // Віче. — 2001. — № 9 (114). — С. 3.
75. Медведчук В. В. Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01., 12.00.02 / Віктор Володимирович Медведчук. — К., 1997.
76. Малюта А. Н. Идеология и национальная безопасность / А. Н. Малюта, О. А. Хамаза // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 9—10. — С. 123—125.
77. Шелейкова Н. И. Спектральный подход к формированию идеологии / Н. И. Шелейкова // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 1. — С. 108—113.
78. Валевский О. Л. Структура геополітичних інтересів України : [монографія] / О. Л. Валевский, М. М. Гончар. — К. : Нац. ін-т стратегічних досліджень, 1995. — 94 с.
79. Косевцов В. О. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів : [монографія] / В. О. Косевцов, І. Ф. Бінько. — К. : Нац. ін-т стратегічних досліджень, 1996. — 61 с.
80. Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України : Указ Президента України № 377/2008 від 21 березня 2008 року // www.rainbow.gov.ua/action.
81. Идрисов Р. Ф. Теоретические и правовые проблемы обеспечения национальной безопасности Российской Федерации : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.14 / Р. Ф. Идрисов. — М., 2002. — 401 с.
82. Кардашова И. Б. Обеспечение национальной безопасности России : объекты и субъекты / И. Б. Кардашова // Вестник Московского университета МВД России. — 2006. — № 2. — С. 16—20.
83. Крысин А. В. Безопасность предпринимательской деятельности / А. В. Крысин. — М. : Финансы и статистика, 1996. — 384 с.
84. Кузнецов С. А. Роль негосударственных структур в обеспечении региональной безопасности Российской Федерации / С. А Кузнецов // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 2 - 3. — С. 87—89.
85. Ліпкан В. А. Організація недержавної системи безпеки : [дипломна робота] / В. А. Ліпкан : Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. — К., 2003. — 110 с.
86. Дмитриев Ю. А. Государство как субъект обеспечения национальной безопасности России / Ю. А. Дмитриев, С. М. Петров, Р. Ф. Идрисов // Право и политика. — 2001. — № 11. — С. 64—71.
87. Варфоломеев М. Проблема национальной безопасности в современном политическом процессе / М. Варфоломеев // Власть. — № 5. — 2008. — С. 38—41.
88. Почепцов Г. Г. Национальная безопасность стран переходного периода : [учеб. пособ. для студ. спец. „Междунар. отношения” и „Междунар. информ.”] / Г. Г. Почепцов. — К., : Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко. Институт международных отношений, 1996. — 136 с.
89. Лупаина О.В. Основы национальной безопасности России в ХХI веке / О. В. Лупаина // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 4—5. — С. 14.
90. Жаглин А. В. Национальные интересы как совокупность общественных отношений / А. В. Жаглин // Вестник Московского университета МВД России. — № 5. — 2007. — С. 44—45.
91. Шевченко В. Концепція національ