АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ 1

Методологічні засади співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах . . . . . . . . . . . .

1.1. Загальна характеристика політики Європейського Союзу в умовах його розширення . . . . . . . . . . . . . . .
1.2. Зміст, основні напрями адміністративної реформи в Україні та реформування публічної адміністрації . .

Висновки до Розділу 1. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13

13

32

53

Розділ 2

Інституційне та адміністративно-правове забезпечення співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах . . . . . . . . . . . .
2.1.Інституційне забезпечення співробітництва України та Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2.Організаційно-правове забезпечення розробки Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.3.Інституційний механізм адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Висновки до Розділу 2. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

56

56

83

102

129
Розділ 3 Адміністративно-правові заходи щодо реалізації співробітництва між Україною та Європейським Союзом у пріоритетних сферах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1. Розбудова єдиного європейського інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.2. Реалізація Україною Європейської інноваційної ініціативи науково-технічного співробітництва . . . . . .
3.3. Транскордонне співробітництво між Україною та ЄС

Висновки до Розділу 3. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

133

133

157
175

196

Висновки
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
201
Додаток А . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 215
Додаток Б . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
Додаток В . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
257

ВСТУП
Актуальність теми. У ході історичного розвитку людства виникає об’єктивна необхідність в об’єднанні зусиль держав з метою налагодження ефективного співробітництва у найбільш пріоритетних сферах суспільного життя та вироблення відповідного механізму співпраці шляхом узгодження, підписання та виконання усіх необхідних політико-правових документів. Логічним наслідком проведення такої політики постало, наприклад, підписання у 1992 році Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу (далі – ЄС), що свідчило про початок нового етапу в процесі поглиблення інтеграційних процесів та створення ще більш тісного союзу народів Європи. Отже, потреба у налагодженні ефективного співробітництва різних європейських країн сприяла появі такої форми міждержавних зв’язків як міжнародні міжурядові організації.
Європейський вибір України, вперше сформульований в Основних напрямах зовнішньої політики України від 2 липня 1993 року, зумовлений усвідомленням українською спільнотою необхідності поступової європейської інтеграції як важливого чинника політичної стабільності, ефективного забезпечення національних інтересів, прискореного економічного розвитку країни і, як наслідок, соціального благополуччя в суспільстві. Зважаючи на прагнення України реалізувати курс на європейську інтеграцію та налагодити дієве співробітництво у пріоритетних сферах, що згодом має призвести до набуття статусу повноправного члена ЄС, та враховуючи відповідну підтримку з боку керівних інституцій ЄС та держав-членів ЄС європейського вибору України, особливої актуальності та важливості набувають завдання щодо якісної та вчасної реалізації основних положень спільних нормативно-правових документів, документів ЄС стосовно України та національного законодавства України щодо налагодження співробітництва з ЄС та подальшої європейської інтеграції. Активна участь України у різноманітних програмах ЄС, плідна співпраця органів державної влади України з керівними інституціями ЄС та відповідними органами його держав-членів, обґрунтоване та своєчасне втілення в життя реформ в Україні у відповідності до європейських стандартів постає важливою передумовою європейської інтеграції України до ЄС, налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя. Зважаючи на наведені обставини, тема дисертаційного дослідження є своєчасною та актуальною.
Останнім часом в Україні та в країнах ЄС з’явилося багато як позитивних, так і негативних точок зору стосовно перспектив євроінтеграційних процесів в Україні та перспектив її майбутнього членства в ЄС. Усвідомлюючи той факт, що євроінтеграційний процес постає доволі складним та тривалим, а також враховуючи ті внутрішні зміни, які відбулися та продовжують відбуватися останнім часом в ЄС та Україні, вважається, що ґрунтовного наукового аналізу потребують усі напрямки цього процесу, у тому числі проблемні питання налагодження співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах та перспективи виведення такого співробітництва на якісно новий рівень з урахуванням нових реалій сьогодення. Слід підкреслити, що спостерігається відсутність системних адміністративно-правових та організаційних досліджень основних засад співробітництва України та ЄС в сучасних умовах, особливо за умов розширення ЄС та з урахуванням реалізації адміністративної та конституційної реформ в Україні. Визнаючи вирішальний вплив усіх змін, що відбуваються в Україні та ЄС останнім часом, на ефективність співробітництва, вважаємо, що дослідження основних засад політики розширення ЄС, адміністративно-правових та організаційних засад діяльності органів державної влади України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС, пріоритетних напрямків співробітництва України та ЄС набувають особливого значення у зв’язку з необхідністю поглиблення інтеграційних процесів та набуття Україною статусу держави-члена ЄС у майбутньому. Усе зазначене вище й обумовило вибір теми дослідження та його наукову новизну.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці фахівців в галузі загальної теорії держави та права, теорії управління, адміністративного права, міжнародного права, інформаційного права: В.Б. Авер’янова, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.М. Брижка, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, В.І. Гурковського, В.С. Гуславського, В.С. Журавського, В.К. Забігала, Н.І. Золотарьової, С.М. Ілляшенка, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, О.Ковальової, І. Б. Коліушка, Ю.М. Коломійця, В.К. Колпакова, О.В.Копана, В.В. Копійки, О.П. Коренева, В.В. Кравченка, І.С. Крилова, М.Н. Курка, В.А.Ліпкана, Л.А. Луць, Н.Р.Нижник, Д.М. Овсянка, С.В.Пєткова, К.М. Рудой, О.Е. Сімсон, О.Ф. Скакун, Ю.М. Старилова, А.Є. Тамма, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, В.О.Шамрая, Ю.С. Шемчушенка та ін. Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, міжнародно-правові документи керівних інституцій ЄС, спільних органів Україна-ЄС; національна правозастосовна практика, досвід країн-членів ЄС; довідкова література, статистичні матеріали.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної теми Інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету “Міжнародно-правові, політичні та економічні засади Європейської інтеграції України” (державний реєстраційний номер 0104U003161).
Робота спрямована також на реалізацію основних положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (далі – УПС) від 16 червня 1994 р., Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (затверджено указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615), Плану дій Україна-ЄС, Програми інтеграції України до Європейського Союзу (затверджено указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072) та Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС (затвердженої законом України від 18 березня 2004 року).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових документів керівних інституцій ЄС, спільних органів Україна-ЄС, практики їх реалізації, а також узагальнення основних положень праць науковців визначити сутність, особливості європейської інтеграції за сучасних умов та її можливі наслідки як для України, так і для ЄС, зміст і пріоритетні напрямки співробітництва України та ЄС, адміністративно-правові та організаційні засади належної діяльності уповноважених органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС та спільних органів Україна-ЄС, виробити конструктивні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання участі органів державної влади України у реалізації спільної політики України та ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя, організаційного трансформування зазначених органів з метою виведення співробітництва між Україною та ЄС на якісно новий рівень.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити наступні основні завдання:
- визначити та проаналізувати понятійний апарат європейської інтеграції й співробітництва між Україною та ЄС;
- розкрити зміст політики ЄС стосовно його подальшого розширення, євроінтеграційних прагнень України, налагодження конструктивного політичного діалогу та ефективного співробітництва;
- визначити пріоритетні напрямки євроінтеграційного курсу України, зокрема налагодження співробітництва з ЄС;
- проаналізувати чинне національне законодавство, документи ЄС та спільні міжнародно-правові документи керівних інституцій ЄС та України;
- дослідити зміст та основні напрями трансформування органів публічної адміністрації Україні у відповідності до європейських норм та стандартів;
- з’ясувати компетенцію органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС з визначенням шляхів оптимізації їх організаційних структур, функцій та форм управління;
- дослідити повноваження спільних органів і форм співробітництва Україна-ЄС у забезпеченні поглиблених відносин;
- обґрунтувати необхідність розробки та підписання нової поглибленої Угоди про співпрацю між Україною та ЄС та визначення її організаційно-правового забезпечення;
- визначити та проаналізувати інституційний механізм адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС, обґрунтування доцільності внесення відповідних змін до нього;
- виробити та обґрунтувати адміністративно-правові й організаційні заходи щодо реалізації співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах та виведення цього співробітництва на якісно новий рівень;
- розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад діяльності органів державної влади України в напрямку узгодженої взаємодії з відповідними органами держав-членів ЄС та інституціями ЄС, а також адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.
Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі співробітництва України з Європейським Союзом у пріоритетних сферах суспільного життя.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні, адміністративно-правові засади та відповідні нормативно-правові акти щодо співробітництва України та Європейського Союзу у сучасних умовах, а також шляхи виведення зазначеного співробітництва на якісно новий рівень.
Методи дослідження - теоретико-методологічний арсенал, зумовлений метою й особливостями явища, що аналізується, – співробітництва України та ЄС у пріоритетних сферах в сучасних умовах сьогодення. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблемні питання європейської інтеграції України та налагодження співробітництва з ЄС в єдності з політикою ЄС стосовно України, політикою розширення ЄС, стратегією України щодо європейської інтеграції (підрозділи 1.1, 2.3). Системний метод використовувався під час дослідження системи органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС, системи спільних органів і форм співробітництва Україна-ЄС у забезпеченні поглиблених відносин (підрозділ 2.1, Додадок В), визначення правової бази трансформування органів публічної адміністрації України у відповідності до європейських стандартів, налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2, 3.3, Додаток Б). Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (підрозділ 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). Історико-правовий метод застосовано під час аналізу еволюції нормативно-правових засад співробітництва України та ЄС (підрозділ 1.1 та Додаток А), надання характеристики політиці ЄС в умовах його розширення (підрозділ 1.1). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено концептуальні засади переговорного процесу між Україною та ЄС щодо розробки та підписання нової поглибленої угоди про співпрацю (підрозділ 2.2), правові проблеми налагодження дійсно ефективного співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах та шляхи їх вирішення (розділ 3). Використання статистичного і соціологічного методів дозволило визначити ставлення як пересічних українців до європейської інтеграції та набуття Україною статусу повноправного члена ЄС, так і ставлення держав-членів ЄС до подальшого розширення цієї організації (підрозділ 1.1).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням адміністративно-правових та організаційних засад співробітництва України з Європейським Союзом у сучасних умовах. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
- досліджено інституційний механізм адаптації адміністративного законодавства України до Європейського адміністративного простору; запропоновано та обґрунтовано необхідність розробки механізму залучення громадськості до процесу прийняття рішень з питань адаптації українського законодавства до acquis communautaire ЄС;
- обґрунтовано доцільність формування зваженої системи органів державної влади України, компетенція яких частково або повністю пов’язана із виробленням та реалізацією державної політики у напрямку європейської інтеграції та налагодженням якісного співробітництва між Україною та ЄС у сучасних умовах; запропоновано конкретні організаційно-правові механізми інституційних перетворень у напрямку набуття Україною членства в ЄС;
- з системних позицій досліджено зміст правового та організаційного забезпечення наукового та інноваційного розвитку в Україні; визначено механізм поступової інтеграції Українського наукового простору до Європейського задля плідного співробітництва в їх рамках; обґрунтовано необхідність здійснення виваженого управління зазначеним співробітництвом;
- визначено та комплексно досліджено правові основи та організаційні форми транскордонного співробітництва України та ЄС; запропоновано низку організаційних та адміністративно-правових заходів задля належного управління транскордонним співробітництвом між Україною та ЄС;
удосконалено:
- розуміння організаційно-правових особливостей політики ЄС в умовах його сучасного розширення шляхом проведення аналізу процесів інтеграції та власне розширення, що відбувалися на різних стадіях функціонування ЄС; визначено наслідки такого розширення для України; обґрунтовано перспективи можливого подальшого розширення ЄС, яке може відбутися виключно після удосконалення інститутів ЄС, методів їх діяльності та підготовки відповідного політичного ґрунту;
- концептуальний підхід, принципи розробки нової Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та ЄС на основі комплексного дослідження організаційно-правових засад зазначеного співробітництва та усвідомлення перспектив й інтересів обох сторін;
- категоріальний апарат європейської інтеграції шляхом розкриття змісту понять «інституційне забезпечення співробітництво України з ЄС», «адміністративно-правове забезпечення співробітництва України з ЄС» та показано роль зазначених видів забезпечення у державному забезпеченні спільної політики ЄС та України щодо налагодження якісного співробітництва;
- на основі комплексного дослідження та узагальнення, існуючу теоретичну базу адаптації адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС; запропоновано на законодавчому рівні закріпити існуючі поняття у цій сфері;
дістало подальший розвиток:
- пропозиції щодо визначення пріоритетних сфер співробітництва України з ЄС, а саме включення сфери державного управління до цього переліку;
- дослідження особливостей створення та функціонування публічної адміністрації в Україні як однієї із обов’язкових умов повноправного членства в ЄС; узагальнено існуючі визначення поняття «публічна адміністрація»;
- дослідження правових засад побудови інформаційного суспільства в Україні та інтеграції його до Європейського інформаційного суспільства, що дозволило запропонувати й обґрунтувати необхідність внесення змін до законодавства України у відповідності до європейських стандартів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правового забезпечення інтеграції України до ЄС та налагодження якісно нового рівня співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах;
- у правотворчості – для удосконалення чинного адміністративного законодавства та розробки нових нормативно-правових актів Верховною Радою України, у тому числі Комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, які здійснюють адаптацію адміністративного законодавства України до норм та стандартів ЄС та налагоджують співробітництво з ЄС. Зокрема, розроблено пропозиції до проекту Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської інтеграції України на 2004-2007 рр., розробки Угоди про поглиблену співпрацю між Україною та Європейським Союзом (Акт впровадження в нормотворчу діяльність Інституту законодавства Верховної Ради України від 29 грудня 2008 року);
- у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність спільних органів Україна-ЄС та органів державної влади України у сфері співробітництва з ЄС з метою відповідності їх діяльності сучасним європейським стандартам;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для написання підручників та навчальних посібників з питань налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС та подальшої європейської інтеграції України, підготовки підручників та практикумів з курсу „Адміністративне право України”, у викладанні зазначеної дисципліни; а також для науково-методичного забезпечення нової навчальної дисципліни «Європейська інтеграція України». Деякі із результатів дисертації вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін у Київському міжнародному університеті та враховано у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (Акт впровадження в навчальний процес Київського міжнародного університету від 29 вересня 2008 року);
- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації може бути використано в роботі щодо підвищення рівня правової культури населення, особливо з питань європейської інтеграції України та перспектив (у тому числі переваг та можливих недоліків) набуття повноправного членства в ЄС.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки було оприлюднено на наукових та науково-практичних конференціях: 7-й Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (м. Харків, 1-10 листопада 2007 р.); 8-й Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми науки та освіти» (м. Харків, 28 квітня - 9 травня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м. Сімферополь, 2007 р.), VІІІ Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 27-28 березня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (м. Суми, 16-17 травня 2008 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у восьми наукових працях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях з юридичних наук, що входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України, та тезах доповідей на чотирьох конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (290 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації – 285 сторінок, список використаних джерел – 28 сторінок, додатки містяться на 42 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів робочих органів Європейського Союзу (далі – ЄС), спільних інституцій України і ЄС та практики їх застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях права, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на системне удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад діяльності спільних інституцій Україна-ЄС, органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інституцій громадянського суспільства у сфері європейської інтеграції з метою забезпечення налагодження ефективного співробітництва України та ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя та виведення його на якісно новий рівень у відповідності до європейських стандартів, сучасного етапу розширення ЄС та адміністративної реформи в Україні.
Дослідження основних засад європейської політики розширення, вивчення форм і стадій інтеграції дозволили не лише поглибити категоріальний апарат європейської інтеграції та політики розширення, а й сприяли усвідомленню їх ролі у процесі вступу України до ЄС. Обґрунтовано, що поняття «європейська інтеграція» та «розширення ЄС» не є словами-синонімами, більш того, до складу поняття «розширення ЄС» входить «європейська інтеграція», оскільки під розширенням ЄС розуміється територіальне поглиблення європейської інтеграції, тобто поступове взаємовигідне приєднання окремих країн до складу ЄС в результаті виконання усіх поставлених перед ними вимог, усунення виявлених недоліків, виключно за умов здатності ЄС до збільшення кількості країн-членів та після проведення, у разі необхідності, інституційної реформи ЄС.
Проаналізовано основні етапи розширення ЄС та переконливо доведено, що найскладніший етап розширення ЄС – п’ятий етап, оскільки він відбувався на завершальній стадії інтеграції, при остаточно сформованому економічному та валютному союзі, значному прогресі на шляху формування нового політичного союзу, активізації співпраці у сфері безпеки. Враховуючи, що в результаті зазначеного етапу розширення східні кордони ЄС наблизилися впритул до західних кордонів України, у роботі об’єктивно вважалося за необхідне надати політико-правову характеристику п’ятому етапу розширення ЄС. Спираючись на комплексний аналіз стану переговорного процесу, організаційно-правових механізмів приєднання нових членів, у роботі зроблено висновок, що для останнього етапу розширення характерною постає реалізація в рамках ЄС значних інституціональних реформ, що мали за мету створення більш сприятливих умов для функціонування політичних інституцій ЄС.
Виходячи із того, що на сьогодні до ЄС планують приєднатися ще кілька країн (у тому числі і Україна), але, зважаючи на той факт, що відповідно до заяв представників ЄС подальше розширення поки що не входить до планів ЄС, у дисертації обґрунтовано, що сенс у подальшому розширенні ЄС все ж таки існує. Акцентовано увагу на необхідності знаходження правильної комбінації процесів розширення ЄС та якісного інтегрування, у розумному та раціональному поєднанні зусиль, спрямованих на покращення життя усієї європейської спільноти. Такий підхід дозволив усвідомити, що подальше розширення ЄС може стати реальністю, у першу чергу, в результаті удосконалення інститутів ЄС, його методів діяльності та підготовки політичного ґрунту; у другу чергу, в результаті комплексного виконання усіма країнами-кандидатами вимог ЄС та критеріїв членства.
В результаті проведеного аналізу найбільш вагомих наслідків останнього етапу розширення ЄС в дисертації обґрунтовано, що позитивний вплив розширення ЄС для України стане можливим лише за її повноцінної участі у цьому процесі, зосередженні зусиль не на здобутті формального статусу країни-члена ЄС, а на перетворенні України на дійсно європейську за своєю суттю державу. Водночас усунення усіх проблем буде залежати від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного демократичного розвитку.
Виходячи із важливості отримання повного уявлення про особливості налагодження співробітництва між Україною та ЄС у пріоритетних сферах, у дисертації завдяки комплексному дослідженню концептуальних засад політики України та ЄС щодо європейської інтеграції України, вивчення нормативно-правових актів, що постають базою для налагодження співробітництва між Україною та ЄС, відповідних праць науковців проаналізовано еволюцію становлення відносин партнерства та співробітництва між Україною та ЄС, визначено основні її етапи (Додаток А). Обґрунтовано, що принциповим кроком в напрямку зближення України з ЄС та налагодження співробітництва з ним в нових умовах сьогодення повинно поставати внесення суттєвих уточнень у політику системних перетворень в Україні, істотне посилення соціальної спрямованості курсу, підвищення дієвості української влади, вирішення існуючих конституційних питань таким чином, щоб в Україні існувало демократичний баланс між гілками влади, досягнення в суспільстві взаємопорозуміння та злагоди.
Обґрунтовано актуальність дослідження основних адміністративно-правових та організаційних засад проведення адміністративної реформи в України як одного із важливих кроків у напрямку набуття Україною статусу повноправного члена ЄС. Аналіз чинного законодавства України з питань проведення адміністративної реформи та практики його реалізації дозволив дослідити пріоритетні напрямки проведення адміністративної реформи в Україні (деяки з яких проаналізовані у Додатку Б). З метою якісної реалізації Стратегії інтеграції України до ЄС, належного виконання Україною зобов’язань, пов’язаних з членством в ЄС, у дисертації всебічно досліджено особливості проведення адміністративно-правової реформи, зокрема відповідну правову базу, що включає низку нормативно-правових актів, якими визначено правові засади створення та функціонування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, передбачено механізм реалізації повноважень зазначеними органами, порядок надання управлінських послуг громадянам у сфері публічної влади тощо. Вважалося за необхідне дослідити інституційні перетворення в Україні, пов’язані з проведенням адміністративно-правової реформи (зокрема реформування структури Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування шляхом створення публічної адміністрації), створення нових інструментів здійснення державного управління у сфері публічної влади.
Обґрунтовано, що одним із першочергових завдань адміністративної реформи постає реформування публічної адміністрації в Україні. Виходячи із важливості встановлення змісту поняття «публічна адміністрація», а також невизначеності цього терміна у національному законодавстві та у науковому обігу, у дисертації завдяки комплексному дослідженню основних положень наукових праць європейських та українських вчених, концептуальних засад політики ЄС щодо розбудови інституту публічної адміністрації та окремих нормативно-правових актів України визначено та розкрито сутність цього поняття. Публічна адміністрація розглядається як система органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, у тому числі підприємства, установи та організації у випадку делегування ним органами виконавчої влади та місцевого самоврядування частини своїх повноважень та будь-які інші суб’єкти, які здійснюють публічно-управлінські функції, сукупність організаційних дій та заходів, які виконуються ними у певних рамках, визначених законом, з метою досягнення публічного інтересу та надійного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
У роботі наголошено, що необхідність проведення реформування публічної
адміністрації була зумовлена невідповідністю чинної системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування принципам демократії, європейським стандартам. Дослідження основних адміністративно-правових та організаційних засад реформування публічної адміністрації в Україні дозволило дійти висновку, що вони можуть поставати методологічними засадами забезпечення якісно нового рівня співробітництва України з ЄС. Запропоновано та обґрунтовано комплексний підхід щодо приведення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у відповідність до стандартів та принципів діяльності публічних адміністрацій європейських країн шляхом створення ефективної системи органів виконавчої влади, розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, впровадження раціональної та прозорої процедури формування державної політики із залученням громадськості, розробки та впровадження ефективних правових механізмів захисту громадян у відносинах з органами публічної адміністрації.
Ми переконані, що належна реалізація адміністративної реформи в Україні за усіма напрямками сприятиме оптимізації системи державного управління, розвитку інститутів громадянського суспільства, реальному встановленню демократичних норм та політичної культури в Україні, що, у свою чергу, призведе до досягнення Україною того рівня розвитку політичної системи, що необхідний для вступу до ЄС, а також до налагодження якісного співробітництва України з усіма країнами-членами ЄС.
Базуючись та використовуючи певною мірою досвід науковців в галузі адміністративного права та наукові дослідження в галузі європейської інтеграції, у дисертації з урахуванням реалій сьогодення наголошено на доцільності розкриття сутності та змісту інституційного та адміністративно-правового забезпечення співробітництва України з ЄС. Підкреслено, що інституційне та адміністративно-правове забезпечення співробітництва України з ЄС не можуть ефективно існувати відокремлено один від одного, між ними повинен існувати тісний прямий та зворотний зв’язок, а свідоме та зважене їх поєднання має призвести до набуття Україною повноправного членства в ЄС та виходу відносин між Україною та ЄС на якісно новий рівень.
У роботі зазначено, що відповідні органи державної влади України, як учасники адміністративно-правових відносин у сфері налагодження ефективного співробітництва України з ЄС, постають суб’єктами адміністративного права, які наділені державно-владними повноваженнями та несуть юридичні обов’язки. Зроблено висновок, що обов’язковим учасником зазначених адміністративно-правових відносин виступають органи виконавчої влади України, оскільки налагодження якісно нового рівня співробітництва з ЄС залежить від пріоритету євроінтеграційних прагнень у внутрішній політиці України, розробкою та здісненням якої й займаються, у першу чергу, органи виконавчої влади. Це зумовило необхідність дослідження правових основ діяльності (засобів, форм, методів, що застосовуються для досягнення поставленої мети, особливостей адміністративно-правових відносин) тих органів виконавчої влади в Україні, які формують та реалізують державну політику у напрямку європейської інтеграції та налагодження якісного співробітництва між Україною та ЄС, а також компетенцію інших органів державної влади, на які покладено обов’язок розробки та здійснення певних кроків у напрямку інтеграції України до ЄС.
Обґрунтовано доцільність дослідження діяльності Верховної Ради України у сфері налагодження ефективного співробітництва між Україною та ЄС (хоча зазначений орган не постає обов’язковим суб’єктом адміністративно-правових відносин у сфері налагодження співробітництва України з ЄС), оскільки під час функціонування як самої Верховної Ради України, так і її профільних комітетів та робочих груп народних депутатів України виникають адміністративно-правові відносини внутрішньоорганізаційного характеру всередині цього органу державної влади. Доведено, що нормативно-правові акти Верховної Ради України, в яких закріплені пріоритетні положення політики ЄС та України щодо європейської інтеграції й налагодження ефективного співробітництва, постають правовим фундаментом для розробки та розвитку нормативно-правової бази належної участі відповідних органів державної влади України як у реалізації спільної політики України та ЄС, так і у виконанні Стратегії інтеграції України до ЄС.
Акцентовано увагу на тому, що ті органи державної влади, які функціонують у сфері європейської інтеграції та співробітництва України з ЄС, здійснюють правове, політичне та організаційне забезпечення інтеграції України до ЄС та налагодження якісно нового рівня співробітництва з ЄС. Запропоновано сформувати відповідну систему органів державної влади України, невід’ємними складовими якої мають поставати усі проаналізовані органи, які тісно взаємодіють між собою, узгоджують та координують свої кроки. Вважаємо, що створення зазначеної системи органів дозволить підвищити ефективність правового забезпечення європейської інтеграції України, вирішити найскладніші та найважливіші питання організаційного характеру, серед яких далеко не останнє місце займає поглиблення відносин з ЄС.
Ґрунтуючись на відповідних нормативно-правових актах України та ЄС (у тому числі спільних актах), концептуальних засадах управлінської діяльності органів державної влади України у сфері європейської інтеграції та провідних інституцій ЄС, всебічно досліджено роль та місце спільних органів і форм співробітництва Україна-ЄС у забезпеченні поглиблених відносин (Додаток В). З метою належного виконання Україною зобов’язань, пов’язаних з членством в ЄС, у дисертації запропоновано та обґрунтовано необхідність створення єдиної системи спільних органів управління у сфері європейської інтеграції України та налагодження якісно нового рівня співробітництва між Україною та ЄС. Така позиція сприятиме, серед іншого, забезпеченню належного функціонування цих органів, зокрема, здійсненню внутрішнього забезпечення європейської інтеграції України та співробітництва України з ЄС.
Враховуючи той факт, що термін дії Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державам-членами закінчився на початку 2008 року, акцентовано увагу на тому, що виникає нагальна потреба у розробці й підписанні нової угоди, де було б у першочерговому порядку визначено «дорожню карту» України на найближчі роки, поглиблено відносини між Україною та ЄС у пріоритетних сферах, закріплено ефективний механізм поступової інтеграції України до ЄС та відкрито перспективи до членства України в ЄС. Аналіз рішень, що були прийняті за результатами проведення засідань спільних органів Україна-ЄС щодо необхідності розробки нової посиленої угоди між Україною та ЄС дозволив нам побачити та усвідомити наступне. ЄС у новій угоді поки що не прагне надати Україні перспективи щодо отримання статусу його повноправного члена. Показано, що поняття «нова поглиблена угода» означає не те, що відносини між Україною та ЄС будуть поглиблені до набуття інституціонального членства, а лише те, що завдяки цьому документу буде зафіксоване прагнення України та ЄС значно підвищити той рівень відносин, що зараз існує, посилити якість відповідно до потенціалу двох сторін; розширено та поглиблено співробітництво між Україною та ЄС у пріоритетних сферах.
Таким чином, вважаємо, що розробка нової посиленої угоди між Україною та ЄС повинна здійснюватися з дотриманням правил нормотворчої техніки, тобто системи вимог та способів створення найбільш доцільного за формою та досконалого за структурою, змістом та викладенням спільного акту про співробітництво у пріоритетних сферах. Зважаючи на те, що у новій посиленій угоді між Україною та ЄС має бути визначено коло спільних органів України та ЄС, органів державної влади України та посадових осіб, інституцій ЄС, відповідальних за якісне та результативне співробітництво у пріоритетних сферах, мають бути також закріплені правові норми, відповідні ефективні юридичні засоби й способи, які б здійснювали цілеспрямований регулюючий та координуючий вплив на діяльність зазначених органів та посадових осіб. Запропоновано усунути «закритість інформації» про змістовне наповнення посиленої Угоди шляхом постійного інформування у засобах масової інформації громадськості про хід переговорного процесу; проводити спеціальні конференцій, круглі столи; розробити веб-сторінку у мережі Інтернет зі спеціальним форумом з обов’язковим врахуванням конструктивних пропозицій.
Зроблено висновок, що сфера державного управління безпосередньо відноситься до пріоритетних сфер співробітництва України та ЄС. Це дозволило усвідомити, що адаптація національного адміністративного законодавства у відповідності до тих європейських нормативно-правових актів, що постають адміністративно-правовою основою системи державного управління в ЄС, постає необхідною передумовою реформування та удосконалення власної системи державного управління, вироблення адміністративно-правових та організаційних засад для формування ефективної структури державного управління, розвитку управлінського потенціалу у відповідності до європейських норм та стандартів.
В результаті проведеного аналізу понятійної бази, що існує у сфері наближення національного законодавства до законодавства ЄС (понять «адаптація». «імплементація», «апроксимація», «гармонізація». «уніфікація» та «рецепція») зроблено висновок, що існуючі поняття не можна використовувати як синоніми, оскільки їх неосмислене вживання може призвести до суттєвих змін у змістовій характеристиці кожного поняття, і, як наслідок, розширенню або звуженню практичної діяльності з приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС. Запропоновано закріпити на законодавчому рівні визначення кожного поняття, що раз і назавжди усуне суперечки з цього приводу і дозволить зосередити основну увагу на розробці науково обґрунтованої системи основних заходів щодо наближення законодавства України до стандартів ЄС та ефективного механізму впровадження адаптованого законодавства.
Проаналізовано інституційний та функціональний (правотворчу, правозастосовчу, правотлумачну та правореалізаційну діяльність тих органів, що входять до інституційного механізму) механізми адаптації національного законодавства до законодавства ЄС. Це дозволило дійти висновку, що зазначені механізми адаптації адміністративного законодавства постають взаємопов’язаними один із одним, оскільки тільки завдяки добре розробленому та налагодженому функціональному механізму можливе якісне та своєчасне відтворення зв’язків між відповідними органами. З метою вдосконалення діяльності з адаптації національного адміністративного законодавства до законодавства ЄС запропоновано розробити ефективний механізм залучення громадськості в інтеграційний процес. В якості одного із перших кроків у цьому напрямку запропоновано розробку та впровадження зрозумілої для громадян загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейської інтеграції та адаптації законодавства.
З огляду на те, що останнім часом на законодавчому рівні починають активно розробляться, а на виконавчому рівні впроваджуватися адміністративно-правові й організаційні заходи щодо реалізації співробітництва між Україною та ЄС, у роботі досліджено особливості їх розробки й впровадження у таких пріоритетних сферах суспільного життя як: розбудова єдиного європейського інформаційного суспільства, співробітництво в науково-технічній галузі та транскордонне співробітництво. Це дозволило усвідомити, що побудова інформаційного суспільства, розвиток інформаційно-технічної сфери, розвиток науки та техніки, впровадження новітніх інноваційних технологій, впровадження економіки, побудованої на знаннях, постають необхідними передумовами підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.
Проаналізовано конкретні заходи, що застосовуються органами державної влади України у напрямку розробки стратегії становлення інформаційного суспільства, побудованого на основних принципах розбудови єдиного європейського інформаційного суспільства; форми взаємовигідного співробітництва між Україною та ЄС в інформаційній сфері. Це дозволило наголосити на важливості розробки послідовної державної політики України, спрямованої на отримання якісно нового результату у сфері розбудови інформаційного суспільства, побудованого на знаннях, яке б відповідало стану та тенденціям розвитку світового інформаційного суспільства.
Визнаючи важливість розбудови в Україні вільного, демократичного та інформаційно розвинутого суспільства, в дисертації наголошено на необхідності активізації діяльності інституцій громадянського суспільства у розробці та реалізації стратегії розвитку єдиного європейського інформаційного суспільства шляхом створення сприятливих умов у сфері інноваційного розвитку, освіти, інформаційної політики, IT-бізнесу.
Зважаючи на те, що одним із факторів, які забезпечують системоутворення та подальший розвиток інформаційного суспільства, постає становлення та розвиток відповідної галузі права та напряму науки, обґрунтовано, що інформаційне право постає міцним правовим підґрунтям розвитку інформаційного суспільства. Відстоюється позиція, що належний розвиток інформаційного права як галузі права постає необхідною передумовою вдосконалення законодавчого підґрунтя для існування інформаційного суспільства в Україні. Було підтримано позицію щодо реформування інформаційного законодавства та його систематизації шляхом кодифікації (прийняття Інформаційного кодексу), завдяки чому стане можливою правомірна поведінка учасників інформаційних відносин, досягнеться порозуміння у застосуванні юридичних норм у сфері інформаційної діяльності.
Ґрунтуючись на концептуальних засадах управлінської діяльності органів державної влади України у сфері європейської інтеграції, всебічно досліджено державне управління й регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, основні засади інноваційного міжнародного співробітництва в рамках Україна-ЄС. Акцентовано увагу, що інноваційні правовідносини регулюються нормами господарського, фінансового, кримінального, а також адміністративного права. До того ж, зроблено висновок, на сьогодні починає формуватися принципово нова комплексна галузь права – інноваційне право, предметом якого постають інноваційні правовідносини, що реалізуються на рівні приватного та публічного права, але не мають власного методу регулювання.
З метою налагодження ефективного інноваційного міжнародного співробітництва в рамках Україна-ЄС, визначення основних засад державної політики розвитку науки та інноваційної діяльності, вироблення ефективної стратегії технологічного розвитку, вдосконалення структури управління наукою в Україні у роботі проаналізовано інституційний механізм управління наукою та інноваційною діяльністю. Запропоновано та обґрунтовано необхідність налагодження ефективного механізму співпраці в рамках системи органів державної влади, що формують та реалізовують державну політику розвитку науки та інноваційної діяльності; налагодження співробітництва усіх структур з відповідними інституціями ЄС; створення, у разі необхідності, нових інституцій, орієнтуючись на досвід ЄС, а також спільних органів Україна-ЄС. Ми переконані, що така пропозиція сприятиме формуванню єдиного організаційного, правового та наукового простору Європи, вдосконаленню правового та організаційного забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності й виведенню її на якісно новий рівень, активізації співробітництва між Україною та ЄС у науково-технічній сфері задля розбудови інформаційного суспільства, заснованого на знаннях.
Глибокий аналіз основних напрямків політики ЄС щодо налагодження інноваційного та науково-технічного партнерства шляхом створення Європейського наукового простору дозволив усвідомити необхідність налагодження якісно нового рівня науково-технічного співробітництва не лише європейських вчених, а й вчених з різних країн (які не є повноправними або асоційованими членами ЄС), у тому числі і вчених України, оскільки Європейський науковий простір є відкритим для усіх країн світу та усіх вчених. Це об’єктивно вимагало необхідності дослідження правових та організаційних засад інноваційного та науково-технічного партнерства України та ЄС. На основі вивчення основних форм науково-технологічного співробітництва України та ЄС, програм ЄС, спрямованих на проведення спільних наукових та технологічних досліджень, зроблено висновок, що належна їх реалізація дозволить реалізувати під час державного управління та регулювання науково-технологічної діяльності в Україні принцип збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, який постає одним із основних принципів зазначеної діяльності.
У роботі наголошено, що необхідно здійснювати виважене управління науково-технічним співробітництвом між Україною та ЄС, яке має відображати закладену у відносини певну системність, що складається внаслідок міжнародного розподілу праці, спеціалізації та кооперації у сфері матеріального виробництва, управління глибинними інтеграційними процесами.
З огляду на необхідність не лише здійснення належних організаційних та адміністративно-правових заходів щодо інтеграції України до ЄС у різноманітних сферах суспільного життя, але й активізації дій різноманітних регіонів України в напрямку набуття країною членства в ЄС, у роботі досліджено місце, роль транскордонного співробітництва між Україною та ЄС у процесі налагодження якісно нового рівня співробітництва.
У дисертації відстоюється позиція, що під час дослідження адміністративно-правових та організаційних засад транскордонного співробітництва між Україною та ЄС необхідно обов’язково враховувати теоретичну базу, яка існує у зазначеній сфері. Саме з цією метою було проаналізовано низку понять, що постійно вживаються під час розробки та реалізації ефективного механізму налагодження транскордонного співробітництва між Україною та ЄС, зокрема таких понять як: «транскордонне співробітництво», «прикордонне співробітництво», «міжнаціональне співробітництво» та «міжрегіональне співробітництво». Підкреслено, що проведене дослідження змістовного наповнення зазначених понять сприятиме більш чіткому уявленню про сутність самого транскордонного співробітництва та його окремих етапів і напрямків.
Визначено конкретні адміністративно-правові та організаційні заходи, що здійснюються Україною та ЄС в напрямку послідовної реалізації Європейської політики сусідства (зокрема, програми сусідства країн-членів ЄС з Україною, Твінінгові програми, єврорегіони). Зроблено висновок, що належна їх реалізація сприятиме налагодженню ефективного транскордонного співробітництва між Україною та ЄС. Визнаючи важливість усіх напрямків та форм транскордонного співробітництва між Україною та ЄС особливу увагу наголошено на необхідності винайдення достатньої кількості джерел фінансування реалізації Програм сусідства з країнами-членами ЄС, що у свою чергу вимагає узгодженості механізмів співфінансування транскордонних проектів, перш за все на міждержавному та державному рівнях шляхом розробки та прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Проаналізовано державну політику України у сфері транскордонного співробітництва з ЄС (основні принципи її реалізації та форми), визначено систему заходів, впровадження яких сприятиме поліпшенню державного регулювання у сфері реалізації державної регіональної політики. Зроблено висновок, що обґрунтована державна політика України у цьому напрямку, науковий підхід до організації процесу управління транскордонним співробітництвом спрямовані на отримання якісного, а не кількісного результату, постають одним з суттєвих механізмів поступового зближення України та ЄС, що, у свою чергу, може призвести до набуття Україною статусу повноправного члена ЄС. Вважаємо за необхідне додати, що обов’язковою передумовою налагодження конструктивних транскордонних взаємовідносин постає продовження розбудови інституційної спроможності регіонів, здатної забезпечити найбільш активну участь громадськості та неурядових організацій прикордонних регіонів України та країн-членів ЄС.
Таким чином, є усі підстави стверджувати, що, незважаючи на певні недоліки, Україна робить певні кроки у напрямку налагодження ефективного співробітництва з ЄС та виведення його на якісно новий рівень, які можна розширити та поглибити за рахунок запропонованих вище адміністративно-правових та організаційних заходів. Оскільки політична та економічна ситуація як в Україні, так і в ЄС постійно змінюється та трансформується, у роботі вважається, що необхідні подальші дослідження в напрямку розробки адміністративно-правових та організаційних засад співробітництва України та ЄС.

Список використаних джерел
1. Юридическая энциклопедия / Под общ. ред. Тихомирова М.Ю. – М.: Тихомиров, 1998. – 525 с.
2. Курко М.Н. Діяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо європейської інтеграції: організаційно-правові засади: Дис. … кандидата юрид.наук: 12.00.07/ Курко М.Н. – Х., 2004. – 229 с.
3. Новий словник української мови. [уклад. І. К. Білодід та ін.]– К., 1998. – Т. 2. – 283 с.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел] – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
5. Розширення ЄС: підходи та оцінки: (підсумки міжнародної конференції „Україна поза ЕС, Польща у ЕС: стосунки, проблеми, перспективи”) [електронний ресурс] // Незалежний культурологічний часопис „Ї” – 2007. – Режим доступу до журналу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/kordon/ostpolitik/ konf27-06-002/EUEnlargementOverview.htm
6. Єдиний європейський акт (1986 р.) // Европейский Союз. Прошлое, настоящее, будущее. Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе. – М.: Право, 1994.
7. Договор о Европейском Союзе от 17 февраля 1992 г. // Европейский Союз. Прошлое, настоящее, будущее. Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе. – М.: Международная издательская группа «Право», 1994. – 18 с.
8. Україна на шляху європейської інтеграції: Науково-практичний збірник матеріалів. – Київ, 2000.
9. Розширення ЄС і Україна: (дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександри Разумкова) [електронний ресурс] // Режим доступу до журналу:http://uceps.org.ua/additional/analytical_report_ NSD23_ukr.pdf
10. Пашко Л. Розширення Європейського союзу або адаптація політики Європейського співтовариства до реального розвитку країн-кандидатів / Л. Пашко // Вісник Української Академії державного управління про Президентові України. – 2002. – № 4. – С. 333-339.
11. Krenzler H. Preparing for the Acquis Communautaire. RSC Discussion Paper. – Florence, 1998. – P. 14.
12. Ковальова О. Зближення позицій сторін на переговорах про вступ до Європейського Союзу: досвід сучасного етапу розширення / О. Ковальова // Людина і політика. – 2003. – № 4. – С. 18-27.
13. Рукомеда Р. ЕС до и после расширения / Р. Рукомеда // Зеркало недели. – 2004. – № 17. – С. 1.
14. Strategy Paper 2000 // http://ec.europa.eu/enlargement/archives/key_documents/ reports_2000_en.htm
15. Traite de Nice modifiant le Traite sur Le’Union Europeenne,. Les Traites instituant les communautes Europeenes et certains actes connexes. Journal official de Communautes Europeenes. 10.3.2001.
16. Крылов И.С. Проблемы управления в Европейском Союзе в связи с его расширением/ И.С. Крылов // Государство и право. – 2003. – № 7. – С. 59-66.
17. Болгарія та Румунія увійдуть до ЄС 1 січня 2007 року [Електронний ресурс] / РБК – Україна: інформаційна агенція – 2006. – Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/top/2006/06/16/97778.shtml
18. Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2004: [Електронний ресурс] / Публікації національного інституту стратегічних досліджень – 2004. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/2004_html/011.htm
19. Німеччина планує продовжити процес розширення ЄС з урахуванням здатності Союзу до адаптації нових членів [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.era-fm.net/news/world_panorama
20. Proposal for a Council Decision authorising Estonia, Slovenia, Sweden and the United Kingdom to apply a special measure derogating from Article 17(1) of the Sixth Council Directive 77/388/EEC on the harmonization of the laws of the Member States relating to turnover taxes (15/12/2006) // http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/06/st16/st16810.en06.pdf
21. Проблеми сучасного розширення ЄС: Євросоюз: шлях до єврозірок [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://evrounion.narod.ru/html/kordon. htm
22. Після Болгарії та Румунії в ЄС нікого не пустять // Оглядач (щохвилинна Інтернет-газета) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://oglyadach.com.ua/
23. The Constitution of the European Union // Official Journal C 310 of 16 December. – 2004.
24. Копан О.В. Співробітництво України з Європейським Союзом: теоретико-управлінські засади. Введення в поліцейську стратегію. Монографія. – К.: НАВСУ. – 2001. – 424 с.
25. Копан О.В. Стратегія внутрішньої безпеки України в умовах Євроатлантичної інтеграції / О.В.Копан // Науково- аналітичний бюлетень Національного центру з питань Євроатлантичної інтеграції України. 2006. - №5 (ІІ). – С. 31-38
26. Розширення ЄС: підходи та оцінки // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 11. – С. 3-42.
27. Гіжевський В.К., Коваленко О.І. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Навчальний посібник. - К.: Університет економіки та права "КРОК", 2003.-312с.
28. Про Основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 37. – С. 379.
29. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.
30. Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради УССР від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – С. 502.
31. Хронологія відносин Україна-ЄС (1991-2005 роки): стрічка новин Посольства республіки Казахстан в Україні та республіці Молдова [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://kazembassy.com.ua /ua/ukr/eurounion/Khronologija_ vidnosin_UkrayinaYeS.html
32. Декларація Євросоюзу щодо України від 2 грудня 1991 р. / публікації Урядового порталу [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.kmu. gov.ua/SpecSancii/control/publish/article/main?art_id=80816&cat_id=37162
33. Угода про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 16 червня 1994 р. // Делегація Європейської Комісії в Україні. – К., 1994. – 89 с.
34. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу: теорія і практика інтеграційного процесу: Монографія – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. – 253 с.
35. Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами: Указ Президента України від 24 лютого 1998 р. № 148 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 8. – С. 296.
36. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 11 червня 1998 р. № 615 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – С. 870.
37. Тамм А.Є., Ріяка В.О., Коломієць Ю.М. Європейський Союз в міжнародно-правових відносинах: Навчальний посібник. – Х.: Штріх, 2003. – 240 с.
38. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України // Розвиток та розширення ЄС під час головування Франції. Перспективи для України. Матеріали зустрічі експертів. – К., 2000. – С. 88.
39. Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – С. 994.
40. Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 року // Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2994.htm.
41. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України від 30 квітня 2002 року // Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2994.htm
42. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році: Послання Президента України до Верховної Ради України від 10 лютого 2006 року // Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/data/print/6043.html
43. Про Стратегію економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки: Указ Президента України від 28 квітня 2004 р. № 493 // Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ documents/1699.html
44. Програма інтеграції України до Європейського Союзу: