ФУНКЦІОНУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ : ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ АДМИНИСТРАТИВНЫХ СУДОВ В УКРАИНЕ: ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ И ИХ РЕАЛИЗАЦИЯ



  • Название:
  • ФУНКЦІОНУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ
  • Альтернативное название:
  • ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ АДМИНИСТРАТИВНЫХ СУДОВ В УКРАИНЕ: ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ И ИХ РЕАЛИЗАЦИЯ
  • Кол-во страниц:
  • 346
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет внутрішніх справ
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ


    Перелік умовних позначень………………………………………...... 3
    Вступ…………………………………………………………………….. 4
    Розділ 1. Загальна характеристика адміністративної юстиції
    1.1. Зміст і ознаки адміністративної юстиції……………………………... 15
    1.2. Історичний розвиток адміністративної юстиції………………………. 36
    1.3. Порівняльно-правовий аналіз моделей адміністративної юстиції та характеристика української моделі…………………………………….
    Висновки до першого розділу……………………………………..........
    54
    74
    Розділ 2. Організаційно-правові засади діяльності адміністративних судів в Україні
    2.1. Правове забезпечення діяльності адміністративних судів…………… 77
    2.2. Система адміністративних судів України……………………………... 95
    2.3. Кадрове забезпечення адміністративного судочинства………...…….
    Висновки до другого розділу………………………………………....... 117
    137
    Розділ 3 Особливості реалізації адміністративного судочинства в Україні
    3.1. Компетенція адміністративних судів і відмежування адміністративного судочинства від інших видів судочинства………………………………………………………………

    139
    3.2. Характеристика справ адміністративної юрисдикції…………………. 155
    3.3. Порядок розгляду справ в адміністративних судах України………....
    Висновки до третього розділу………………………………………….. 175
    198
    Висновки………………………………………………………………...
    Додатки………………………………………………………………...... 201
    211
    Список використаних джерел……………………………………....... 309

    ВСТУП



    Актуальність теми. З набуттям незалежності, Україна проголосила курс на побудову демократичної правової держави, що обумовило виникнення якісно нових поглядів на систему гарантій прав і свобод людини та громадянина. Стрімке проникнення в національну правову систему міжнародних норм, які закріплюють стандарти правовідносин держави та особи, засвідчило неефективність існуючих механізмів вирішення правових спорів між громадянами та органами публічного управління. Саме це призвело до активізації теоретичних досліджень і законопроектної діяльності в правозахисній сфері. Підсумком теоретичних пошуків стало законодавче закріплення ідеї адміністративного судочинства, яка за сімнадцять років незалежності України викристалізувалася в цілком самостійний та демократичний правовий інститут, спрямований на захист суб’єктивних прав і свобод громадян у сфері публічно-правових відносин.
    Водночас, слід констатувати, що швидка та поспішна трансформація законодавства, на жаль, не призвела до підвищення його якості. Навпаки, відсутність цілеспрямованої науково обґрунтованої концепції розвитку адміністративного судочинства обумовила декларативність та незабезпеченість більшості прийнятих норм і, відповідно, зниження потенційних можливостей аналізованого правозахисного інституту. Так, наприклад, 41 % опитаних громадян – учасників розгляду справ в адміністративних судах, вважають, що існуюча на сьогодні система адміністративних судів неповною мірою забезпечує вільний доступ до правосуддя; 11 % опитаних зазначає, що пересічному громадянину неможливо добитися справедливого вирішення справи в адміністративному суді, оскільки організаційна побудова, кадрове та матеріально-технічне забезпечення адміністративного судочинства перешкоджають цьому, а більшість суддів не бажають приймати рішення, що йдуть у розріз із рішеннями органів публічного управління; 17 % опитаних вважає існуючу сьогодні систему адміністративних судів корумпованою, оскільки державою не було розроблено дієвих механізмів боротьби з корупцією в судовій системі.
    Викладене свідчить про актуальність та необхідність проведення глибоких теоретичних досліджень, наукового узагальнення та систематизації емпіричного матеріалу, оцінки напрямів і тенденцій, що проявляються у сучасних соціально-економічних умовах з метою отримання цілісного уявлення про інститут адміністративного судочинства та його роль в системі механізмів захисту суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина.
    Питання адміністративної юстиції та адміністративного судочинства детально висвітлювалися у працях науковців кінця ХІХ – початку ХХ століття, а саме: В.А. Гагена, Р. Гнейста, С.К. Гогеля, А.Д. Градовського, Л.О. Зейденмана, В.В. Івановського, Н.М. Коркунова, С.А. Корфа, Н.І. Лазаревського, К. Лемайера, С.П. Покровського, І.Т. Тарасова та інших; адміністративістів радянської доби: С.Н. Абрамова, С.С. Алексєєва, А.П. Альохіна, М.В. Баглая, С.В. Боботова, В.П. Божєва, А.Т. Боннера, С.Е. Десницького, А.І. Елістратова, М.Д. Загряцкова, В.Т. Квіткіна, Д.М. Чечота та інших; сучасних вчених-адміністративістів: В.Б. Авер’янова, Ю.П. Битяка, Ю.В. Георгієвського, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Ю.В. Іщенка, В.М. Кампо, І.Б. Коліушка, В.К. Колпакова, Р.А. Калюжного, В.В. Конопльова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, В.І. Олефіра, В.К. Шкарупи та інших.
    Визнаючи досягнення цих вчених, відзначимо, що сьогодні не достатньо розробленими залишаються більшість практичних питань, які стосуються організаційного, кадрового, матеріально-технічного та іншого забезпечення функціонування адміністративних судів. Нерозробленість зазначених проблем у теорії, негативно позначається на правотворчій діяльності, обумовлює прийняття невиважених, недосконалих і суперечливих правових актів. Внаслідок цього знижується ефективність розгляду адміністративних справ, гальмується процес створення адміністративних судів, комплектування їх висококваліфікованими кадрами, забезпечення належними приміщеннями та фінансуванням.
    Таким чином, недосконалість нормативно-правових актів, що регулюють функціонування адміністративних судів, порядок розгляду та вирішення публічно-правових спорів, а також недостатня розробка цих питань у науковій літературі, обумовлюють актуальність та необхідність наукового дослідження інституту адміністративного судочинства з урахуванням сучасних суспільно-політичних умов, національних правових традицій та позитивного зарубіжного досвіду.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі удосконалення адміністративного права та процесу, а також розбудови судової системи України. Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ України та виконана відповідно до Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2008 рік (п. 78). Тема дослідження розглянута та схвалена у 2007 році відділенням Академії правових наук України (п. 428). Робота безпосередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Концепції судово-правової реформи в Україні, Концепції адміністративної реформи в Україні та Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів.
    Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу та вивчення теоретичних положень, нормативно-правового регулювання та сучасної системи адміністративного судочинства розробити рекомендації щодо удосконалення функціонування адміністративних судів в Україні.
    Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
     визначити місце адміністративної юстиції в адміністративному праві, сформулювати її поняття, мету, завдання та основні принципи функціонування в умовах демократичних перетворень і становлення України як демократичної правової держави;
     дослідити історичний розвиток адміністративної юстиції та світові моделі її організації, а також визначити можливість і межі застосування позитивного історичного та міжнародного досвіду у нормотворчій та правозастосовчій діяльності адміністративних судів;
     проаналізувати основні нормативно-правові акти, що регулюють порядок створення та функціонування адміністративних судів, а також порядок їх фінансового, матеріально-технічного, соціального та іншого забезпечення;
     проаналізувати основні принципи побудови системи адміністративних судів, а також визначити напрями їх удосконалення;
     визначити основні проблеми, що існують у сфері кадрового забезпечення адміністративного судочинства та розробити рекомендації, спрямовані на підвищення правого статусу суддів адміністративних судів;
     визначити компетенцію адміністративних судів і розробити критерії відмежування адміністративного судочинства від конституційного, цивільного, господарського судочинства, а також від судочинства в судах загальної юрисдикції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення;
     розкрити процесуальні особливості розгляду публічно-правових спорів в адміністративних судах і на цій основі розробити практичні рекомендації з їх удосконалення;
     проаналізувати ефективність правових норм, що регулюють виконання рішень в адміністративних справах і сформулювати пропозиції щодо їх удосконалення.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час реалізації адміністративного судочинства.
    Предметом дослідження є організаційно-правові засади функціонування адміністративних судів.
    Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань, в роботі використано сукупність як загальних, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких дозволило всебічно проаналізувати об’єкт дослідження, а саме: діалектичний метод, за допомогою якого поглиблено понятійний апарат, визначено сутність і зміст адміністративного судочинства (розділ 1, 2, 3); аналіз і синтез, за допомогою яких з’ясовано місце інституту адміністративного судочинства в системі адміністративного права в цілому, та адміністративному процесі зокрема (підрозділ 1.1); системний підхід застосовувався з метою досягнення принципової єдності теоретико-пізнавальної основи розуміння структурно-функціональної характеристики адміністративного судочинства як цілісної системи соціального порядку (підрозділ 1.1, 2.1, 3.1, 3.2); формально-логічний метод дозволив з’ясувати логіко-методологічні засади побудови основних дефініцій (підрозділ 1.1, 1.3, 3.1, 3.2); формально-юридичний метод, який у поєднанні з методом логічного аналізу дозволив всебічно вивчити існуючу систему правових норм, які закріплюють систему адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства, а також окреслити напрями вдосконалення законодавства у цій сфері (розділ 1, 2, 3); історико-правовий метод дав змогу дослідити історичні витоки та розвиток теоретичних поглядів у сфері адміністративного судочинства (підрозділ 1.1, 1.2, 2.2, 3.1, 3.2); методи класифікації та групування використовувалися при дослідженні наукових підходів до визначення адміністративної юстиції, системи її ознак і принципів, світових моделей організації, а також при аналізі нормативних актів, що регулюють діяльність адміністративних судів (розділ 1, 2, 3); порівняльно-правовий метод дозволив провести більш глибоке дослідження світових моделей організації адміністративної юстиції та визначити напрями можливого запозичення зарубіжного досвіду в процесі удосконалення вітчизняного інституту адміністративного судочинства (підрозділ 1.3, 2.2, 2.3, 3.2, 3.3); контент-аналіз документів використовувався при вивченні нормативних актів, що регулюють діяльність адміністративних судів, виявленні на цій основі недоліків, прогалин, суперечностей та прорахунків, а також розробці рекомендацій, спрямованих на їх усунення (розділ 2, 3); статистичні методи використовувалися при характеристиці якості роботи адміністративних судів (розділ 2, 3); соціологічні методи використовувалися при з’ясуванні наявних у досліджуваній сфері проблем на основі проведення анкетувань (розділ 2, 3).
    Емпіричну базу складають Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, що забезпечують функціонування адміністративних судів; нормативні документи міжнародних організацій, законодавчі та інші нормативно-правові акти деяких зарубіжних країн (Франції, Німеччини, США, Австрії, Нідерландів, Російської Федерації, Польщі), досвід яких у сфері адміністративного судочинства може бути використаний в Україні; історичні правові джерела часів Російської імперії, державності України 1917-1920 рр. та радянської влади; рішення Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України; статистичні дані, аналітичні довідки та узагальнення судової практики Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, Академії суддів України, Державної судової адміністрації України; дані проведеного анкетування 641 респондента, з яких: 37 – судді і помічники суддів адміністративних судів; 53 – громадяни, які брали участь у судовому розгляді адміністративних справ; 265 – фахівці у галузі права; 286 – пересічні громадяни.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що це одне із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексне монографічне дослідження, спеціально присвячене безпосередньо аналізу організаційно-правових засад функціонування адміністративних судів, яке ґрунтується на положеннях Кодексу адміністративного судочинства України та враховує практику діяльності незалежних адміністративних судів.
    На основі проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано низку концептуальних положень, висновків, пропозицій, що мають важливе значення не лише для теорії адміністративного права та процесу, але й для правозастосовчої діяльності адміністративних судів, а саме:
    вперше:
    – розроблено проект Комплексної програми розвитку адміністративного судочинства на 2009-2019 роки, в якій зосереджено основні заходи, спрямовані на удосконалення правового регулювання адміністративного судочинства, системи та структури адміністративних судів, їх кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного, соціального та іншого забезпечення;
    – обґрунтовано необхідність позбавлення Президента України повноважень утворювати та ліквідовувати адміністративні суди, запропоновано закріпити їх систему в Законі України «Про систему адміністративних судів України», розроблено проект цього закону, а також обґрунтовано позбавлення Президента України права призначати на посади та звільняти з посад голів адміністративних судів і їх заступників, наділивши цим повноваженням збори суддів;
    – запропоновано створити в рамках судової системи Раду з вирішення конфліктів з метою забезпечення оперативності розв’язання спорів про підсудність справ судам різних юрисдикцій, а також розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України», в якому визначено основні організаційні засади функціонування такого органу;
    – обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про адміністративні суди», в якому мають бути закріплені додаткові вимоги, обмеження, заборони, обов’язки та повноваження для суддів таких судів, а також розроблено конкретні пропозиції до цього закону;
    – розроблено практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правових норм, що регулюють виконання судових рішень в адміністративних справах.
    удосконалено:
    – поняття адміністративної юстиції, під якою пропонується розуміти комплексний інститут адміністративного права, норми якого регулюють діяльність органів правосуддя чи квазісудових органів з розгляду та вирішення спорів публічно-правового характеру між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та суб’єктами владних повноважень, з іншого, відновлення суб’єктивних публічних прав або порядку публічного управління, а також об’єктивного правопорядку в державі;
    – періодизацію історії розвитку вітчизняного інституту адміністративної юстиції, що враховує об’єктивні фактори, які впливали на розвиток адміністративної юстиції на кожному виділеному етапі, а також охоплює не лише практичну, а й теоретичну сторону становлення цього інституту від часів Російської імперії та до сьогодні;
    – класифікацію правових актів у сфері адміністративного судочинства, в основу якої покладено такий критерій, як сфера їх регулювання;
    – поняття публічно-правового спору, під яким пропонується розуміти різновид юридичного конфлікту, що виникає з публічно-правових відносин між суб’єктами владних повноважень та іншими суб’єктами права на підставі дійсного чи уявного порушення суб’єктивних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб;
    – поняття «рішення», «дія» та «бездіяльність» органів публічного управління, які пропонується закріпити в ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України;
    – критерії розмежування адміністративного судочинства від конституційного, цивільного, господарського судочинства та від судочинства в судах загальної юрисдикції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення;
    – нормативно-правові акти, якими визначається система та структура адміністративних судів, їх компетенція, а також кадрове забезпечення;
    – нормативно-правове регулювання інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві, а також інституту судових викликів.
    дістало подальший розвиток:
    – положення про те, що адміністративна юстиція є невід’ємним складовим елементом адміністративного права. Водночас, враховуючи специфіку прояву цього інституту в Україні, а також сучасну тенденцію докорінного оновлення наукових поглядів на предмет адміністративного права, висунуто тезу, що адміністративне судочинство поступово виокремиться з адміністративного права та складатиме самостійну галузь – судовий адміністративний процес;
    – положення про те, що інститут адміністративної юстиції існує в різноманітних організаційних формах, а тому зводити його виключно до функціонування системи незалежних адміністративних судів є помилковим;
    – положення про необхідність залучення до розгляду справ в адміністративних судах народних засідателів;
    – положення про те, що необхідно прийняти Закон України «Про адміністративні процедури», в якому мають бути закріплені стандарти відносин особи з органом влади, додержання яких мають перевіряти адміністративні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України;
    – положення про необхідність поглиблення спеціалізації суддів адміністративних судів з розгляду окремих категорій адміністративних справ, зокрема, щодо вирішення податкових, митних, екологічних спорів, спорів у сфері соціального забезпечення, проходження державної служби, вчинення нотаріальних дій, громадянства та міграції населення, виборів і референдуму, законності діяльності органів публічного управління тощо.
    Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції використовуються:
    – у правотворчій діяльності – при підготовці змін і доповнень до нормативно-правових актів, якими визначається: система та структура адміністративних судів України; порядок призначення та звільнення суддів адміністративних судів, їх навчання та підвищення кваліфікації; організаційне, матеріально-технічне, фінансове, соціальне та інше забезпечення діяльності адміністративних судів; порядок розгляду публічно-правових спорів в адміністративних судах тощо (Довідка Інституту законодавства Верховної Ради України про реалізацію наукових досліджень № 326/08 від 3 червня 2008 р.);
    – у навчальному процесі – під час викладання навчальної дисципліни «Адміністративне право» та спеціальних курсів: «Адміністративний процес», «Адміністративна реформа в Україні», «Адміністративно-деліктне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України», «Основи міграційного права», «Забезпечення законності та прав людини в діяльності міліції громадської безпеки», а також при підготовці навчальних посібників, лекцій, методичних рекомендацій та розділів підручників для студентів вищих навчальних закладів (Акт впровадження наукових розробок у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ № 46/2718 від 26.06.2008 р.);
    – у правозастосовчій діяльності (Акт впровадження наукових розробок у практичну діяльність Солом’янського РУ ГУМВС України в м. Києві № 59/1184/2 від 31.10.2008 р.);
    Результати проведеного дослідження також можуть бути використані у науково-дослідній роботі: для поглиблення теоретичних розробок питань, пов’язаних з ефективністю функціонування адміністративного судочинства, визначення його сутності та змісту, мети та завдань, принципів, а також з’ясування його місця в системі адміністративного права.
    Апробація результатів дисертації. Результати проведеного наукового дослідження обговорювались на засіданнях кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ. Підсумки розробки проблеми у цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: науково-практична конференція «Забезпечення громадської безпеки – головне завдання правоохоронних органів держави» (23 лютого 2007 року, м. Донецьк – Донецький юридичний інститут Луганський державний університет внутрішніх справ); ХІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Україна в євроінтеграційних процесах» (23-24 лютого 2008 року, м. Київ – Київський міжнародний університет); Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція «Становлення сучасної юридичної науки» (29 квітня 2008 року – Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція за участю Тернопільської міської громадської організації «Правозахисна організація «АКВІТАС»); V Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України» (30-31 травня 2008 року, м. Луцьк – Волинський національний університет ім. Лесі Українки).
    Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження дістали відображення у восьми наукових статтях, п’ять з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – у тезах науково-практичних конференцій.
    Структура та обсяг дослідження. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність і логіку викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, 19 додатків і списку використаних джерел (321 найменування). Загальний обсяг роботи – 210 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    В дисертаційному дослідженні розроблено проблему організаційно-правового забезпечення функціонування адміністративних судів в Україні і сформульовано обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у цій сфері. Найбільш важливими є такі висновки:
    1. Визначено місце адміністративної юстиції в адміністративному праві, сформулювало її поняття, визначено ознаки, мету, завдання, основні принципи функціонування і на цій основі зроблено такі висновки:
    1.1. На сьогодні найбільш обґрунтованим є підхід, за яким адміністративна юстиція розглядається як складовий елемент адміністративного права. Водночас, беручи до уваги специфічність прояву цього інституту в Україні, а також сучасну тенденцію докорінного оновлення наукових поглядів на предмет адміністративного права, вважаємо найбільш реальною ситуацію поступового виокремлення з нього адміністративного судочинства та оформлення його у самостійну галузь – судовий адміністративний процес.
    1.2. Під адміністративною юстицією доцільно розуміти комплексний інститут адміністративного права, норми якого регулюють діяльність органів правосуддя чи квазісудових органів з розгляду та вирішення спорів публічно-правового характеру між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та суб’єктами владних повноважень – з іншого, відновлення суб’єктивних публічних прав чи порядку публічного управління, а також об’єктивного правопорядку в державі.
    1.3. Основними ознаками адміністративної юстиції є: 1) особлива природа адміністративно-правових спорів; 2) наявність системи органів, що створюються для вирішення таких спорів; 3) їх розгляд за спеціально встановленими процесуальними правилами, з дотриманням встановленої процедури та форми; 4) прийняття конкретного рішення за наслідками розгляду справи.
    1.4. Основною метою адміністративної юстиції є захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, відновлення суб’єктивних публічних прав громадян та організацій, а також об’єктивного правопорядку в державі. Ця мета конкретизується у завданнях, які ми пропонуємо поділяти на основні, загальні та факультативні.
    1.5. У ч. 1 ст. 7 КАСУ доцільно закріпити такі галузеві принципи: 1) організаційної незалежності; 2) судового керівництва процесом; 3) забезпечення права на захист та його доступність; 4) повноти та всебічності дослідження обставин справи; 5) економічності та швидкості; 6) доступності адміністративного судочинства 7) юридичної визначеності та відкритості судових рішень; 8) незалежності, безсторонності та професіоналізму адміністративних суддів.
    2. Досліджено історичний розвиток адміністративної юстиції, світові моделі її організації, що дало змогу зробити такі висновки:
    2.1. У своєму розвитку адміністративна юстиція пройшла такі етапи: а) до 1904 р.; б) 1904-1918 рр.; в) 1918-1920 рр.; г) 1920-1924 рр.; д) 1924-1961 рр.; е) 1961-1987 рр.; є) 1987-1991 рр.; ж) 1991-2002 рр.; з) після 2002 р. Така періодизація: а) враховує об’єктивні фактори, які впливали на розвиток адміністративної юстиції на кожному виділеному етапі, а також різне трактування науковцями її поняття, ознак, мети та змісту; б) гармонійно поєднує як теоретичну, так і практичну сторону становлення цього інституту в Україні.
    2.2. Адміністративна юстиція – це поняття узагальнюючого характеру, базовою організаційною ланкою якого є адміністративний суд. Інакше кажучи, співвідношення цих понять варто розглядати з матеріальної та процесуальної точок зору: основною організаційною складовою адміністративної юстиції є адміністративний суд, а процесуальною складовою – здійснення правосуддя у формі адміністративного судочинства.
    2.3 В Україні інститут адміністративної юстиції створено за зразком континентальної моделі і представлено у формі адміністративного судочинства.
    3. Проаналізовано правові акти, що регулюють порядок створення та функціонування адміністративних судів і на цій основі зроблено такі висновки:
    3.1. Усі правові акти, що тією чи іншою мірою регулюють діяльність адміністративних судів, доцільно поділяти на п’ять груп: 1) правові акти, що стали підставою для створення в Україні системи незалежних адміністративних судів та заклали основоположні принципи її функціонування; 2) правові акти, що визначають організаційну побудову системи адміністративних судів, їх структуру, порядок створення, реорганізацію та ліквідацію; 3) правові акти, що визначають компетенцію та повноваження адміністративних судів, порядок розгляду та вирішення ними адміністративно-правових спорів; 4) правові акти, що регулюють кадрове забезпечення адміністративних судів, порядок призначення, переміщення та звільнення з посад суддів адміністративних судів різних рівнів; 5) правові акти, що регулюють матеріально-технічне, фінансове, інформаційне та інше забезпечення діяльності адміністративних судів.
    3.2. Діяльність з удосконалення правового забезпечення адміністративного судочинства має ґрунтуватися на таких положеннях: 1) прийняття законодавчих актів, направлених на регулювання тієї чи іншої сфери управлінських правовідносин лише після ретельного вивчення та врахування особливостей суміжних галузей; 2) прийняття акту з огляду на можливі колізії та суперечності з уже діючими правовими нормами; 3) застосування зарубіжного досвіду вирішення адміністративних справ лише після ретельного дослідження та апробації в національних умовах; 4) відхід від копіювання норм з інших галузей права при визначенні порядку вирішення адміністративних справ тощо.
    3.3. Основні заходи, спрямовані на удосконалення правового регулювання адміністративного судочинства необхідно зосередити в єдиному нормативному акті, що визначав би напрями удосконалення системи та структури адміністративних судів, їх кадрове, фінансове, матеріально-технічне, соціальне та інше забезпечення. Таким актом, на нашу думку, може стати Комплексна програм розвитку адміністративного судочинства на 2009-2019 роки, проект якої ми розробили.
    4. Проаналізовано основні принципи побудови системи адміністративних судів і з огляду на це розроблено такі напрями їх удосконалення:
    4.1. Оскільки до повноважень адміністративних судів віднесено розгляд та вирішення скарг на дії Президента України, варто виключити з повноважень останнього право утворювати та ліквідовувати такі суди. Система адміністративних судів має бути сталою, а тому її доцільно закріпити в Законі «Про систему адміністративних судів України», проект якого ми розробили.
    4.2. З метою забезпечення оперативності розв’язання спорів про підсудність, а також з метою забезпечення об’єктивного розгляду кожної справи, доцільно створити у рамках судової системи Раду з вирішення конфліктів. Організаційні основи діяльності такого органу мають бути закріплені в окремій главі Закону України «Про судоустрій України», проект якої ми розробили.
    4.3. З метою підвищення кваліфікованості вирішення окремих категорій адміністративних справ, необхідно внести зміни до ст.ст. 21, 25 та 38 Закону «Про судоустрій України», закріпивши у них чіткий перелік палат, що можуть бути утворені в місцевих, апеляційних адміністративних судах та ВАСУ. Зокрема, обґрунтовано доцільність створення судових палат з вирішення податкових, митних, екологічних справ, з питань соціального забезпечення, проходження державної служби, вчинення нотаріальних дій, громадянства та міграції населення, виборів та референдуму, законності діяльності органів публічного управління тощо.
    5. Визначено основні проблеми, що існують у сфері кадрового забезпечення адміністративного судочинства, і розроблено такі пропозиції з їх усунення:
    5.1. Зважаючи на особливу роль адміністративних судів та специфіку предмету розгляду у них важливо прийняти Закон «Про адміністративні суди», у якому передбачити додаткові вимоги, обмеження, заборони, обов’язки та повноваження для суддів таких судів. Зокрема, ми пропонуємо: 1) поступово підвищити вимоги до освіти суддів адміністративних судів; 2) утворити вищий навчальний заклад, до викладання у якому залучати практичних суддів та представників різних органів публічного управління; 3) закріпити вимогу про обов’язкову наявність досвіду роботи в органах публічного управління; 4) встановити періодичне проходження стажування суддів в органах публічного управління відповідних рівнів перед призначенням їх на посади та під час служби; 5) закріпити поступове підвищення суддів у посаді з жорстокою регламентацією терміну перебування на попередній посаді; 6) підвищити мінімальний вік, при досягнення якого особа може бути рекомендована на посаду в адміністративному суді відповідної інстанції; 7) передбачити обов’язкове складання кваліфікаційних іспитів кандидатом на посаду адміністративного судді, що включають перевірку рівня знань не лише у юридичній сфері, але й у всіх інших галузях, на які поширюється юрисдикція адміністративного суду; 8) закріпити вимогу про неможливість призначення на посаду судді адміністративного суду осіб, які під час виконання своїх повноважень у сфері публічного управління притягувалися до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за протиправні дії, пов’язані з порушенням прав і свобод громадян, а також за корупційні вчинки, незалежно від погашення чи зняття судимості; 9) передбачити залучення до участі в адміністративному судочинстві народних засідателів тощо.
    5.2. У зв’язку з тим, що адміністративні суди вирішують скарги на дії та рішення Президента, доцільно змінити порядок призначення голів таких судів та їх заступників. Зокрема, пропонується передати це право зборам суддів.
    5.3. З метою покращення організаційного керівництва діяльністю адміністративних судів законодавчо закріпити вимогу про обов’язкове складання кваліфікаційного іспиту кандидатами на заняття адміністративних посад в таких судах.
    5.4. З метою позбавлення голів адміністративних судів та їх заступників важелів, що можуть використовуватися для незаконного впливу на суддів, вважаємо за доцільне передати зборам суддів такі їх повноваження: визначення спеціалізації суддів, затвердження порядку розподілу адміністративних справ, затвердження порядку утворення колегій суддів і призначення у них головуючих, вирішення питань соціально-побутового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення, складання графіків відпусток, розгляд звітів суддів, що обіймають адміністративні посади, тощо, а також призначення суддів на адміністративні посади у судах.
    5.5. З метою удосконалення ефективності діяльності кваліфікаційних комісій суддів закріпити положення про те, що одна і та ж особа не може бути обрана (призначена) членом кваліфікаційної комісії суддів повторно.
    5.6. З метою підвищення рівня кваліфікаційної підготовки суддів адміністративних судів закріпити положення про те, що їх кваліфікаційна атестація проводиться кожні три роки.
    6. Визначено компетенцію адміністративних судів, розроблено критерії відмежування адміністративного судочинства від інших різновидів судочинства і на цій основі зроблено такі висновки:
    6.1. Закріплення судового порядку вирішення адміністративних справ за позовом суб’єкта владних повноважень є обґрунтованим і таким, що не суперечить основному призначенню адміністративного судочинства. Водночас, в КАСУ має бути закріплено вичерпний перелік категорій таких справ, у зв’язку з чим пропонується виключити з нього відповідну норму, а саме п. 5 ч. 4 ст. 50.
    6.2. До компетенції адміністративних судів важливо включити вирішення скарг на неправомірні дії нотаріуса, оскільки вони носять публічний характер, мають юридичне значення та спрямовані на реалізацію особами їх прав для попередження виникнення спору. З огляду на це, пропонуємо внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 17 КАСУ.
    6.3. Адміністративні суди доцільно наділити комплексом консультативно-дорадчих повноважень, оскільки лише адміністративні судді повною мірою володіють спеціальними знаннями у сфері адміністративного права та здатні об’єктивно оцінити законність і перспективи дії правового акту управління. У зв’язку з цим, пропонуємо внести зміни до ч. 3 ст. 105 КАСУ, розширивши закріплений у ній перелік вимог, з якими особа може звернутися до суду.
    6.4. З метою визначення основних принципів віднесення спорів до підвідомчості адміністративних судів у ст. 3 КАСУ необхідно закріпити таке визначення публічно-правового спору: це – різновид юридичного конфлікту, що виникає з публічно-правових відносин між суб’єктами владних повноважень та іншими суб’єктами права на підставі дійсного чи уявного порушення суб’єктивних прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
    6.5. З метою обмеження сфери втручання адміністративних судів у дискреційні повноваження суб’єктів владних повноважень варто внести зміни до ст. 2 КАСУ, доповнивши її ч. 4 такого змісту: «4. Адміністративні суди не перевіряють рішення дії та бездіяльність суб’єктів владних повноважень на предмет їх доцільності, якщо вони прийняті (вчинені) на власний розсуд на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України».
    6.6. Наділити громадян правом оскаржувати не лише ті дії та рішення, що призвели до фактичного порушення суб’єктивних прав, а й ті, що тільки можуть призвести до такого порушення. Зважаючи на це, пропонуємо внести відповідні зміни до ст. 104 КАСУ.
    6.7. У ст. 3 КАСУ необхідно закріпити такі визначення: рішення органів публічного управління – це нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії, які встановлюють нові, змінюють чи скасовують діючі суспільні відносини у сфері публічного управління та є обов’язковими для виконання підпорядкованими суб’єктами; дія органів публічного управління – це форма активного волевиявлення суб’єкта публічного управління, яка породжує правові наслідки для підпорядкованих суб’єктів; бездіяльність органів публічного управління – це безпідставне повне або часткове ухилення суб’єкта публічного управління від здійснення закріплених у нормативно-правових актах функцій та повноважень».
    6.8. Наділити адміністративні суди правом перевіряти законність рекомендаційних актів, які носять підзаконний характер, а також актів нормативного тлумачення, у зв’язку з чим внести зміни у ст. 17 КАСУ.
    7. Розкрито процесуальні особливості розгляду публічно-правових спорів в адміністративних судах і на цій основі розроблено такі практичні рекомендації з їх удосконалення:
    7.1. З метою надання позивачеві можливості в окремих випадках не персоніфікувати особу відповідача, доповнити ст. 106 КАСУ ч. 1-1 такого змісту: «1-1. У випадках відсутності необхідної інформації або ускладнення її отримання, позивач може не персоніфікувати особу відповідача і подати позов до держави у цілому, конкретної адміністративно-територіальної одиниці чи до органу публічного управління».
    7.2. З метою надання допомоги громадянам в оформленні позовних заяв, ввести в штати апаратів адміністративних судів відповідну кількість службовців, до повноважень яких віднести прийом громадян та оформлення їх звернень до суду. Як альтернативний варіант – покласти зазначені обов’язки на помічників суддів. При цьому КАСУ доповнити ст. 106-1 (Надання допомоги в оформленні позовної заяви), у якій закріпити форму звернення з таким проханням, терміни його розгляду, можливість та наслідки відмови у його задоволенні, безоплатність надання такої допомоги тощо.
    7.3. Для позначення інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві більш доречно вживати термін «інститут попереднього судового захисту». У зв’язку з цим, внести зміни до ст.ст. 117 та 118 КАСУ.
    7.4. Оскільки закріплені в КАСУ способи попереднього судового захисту не спроможні повною мірою гарантувати захист прав та законних інтересів позивача, необхідно розширити їх перелік. З цією метою пропонуємо внести зміни до ч. 4 ст. 117 КАСУ, виклавши її у такій редакції: «4. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії або зобов’язанням вчинити дію чи прийняти рішення. Позов також може бути забезпечено накладанням арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачеві та знаходяться у нього або в інших осіб». Також у законодавчому порядку мають бути врегульовані питання відповідальності за невиконання ухвали суду про попередній судовий захист.
    7.5. З метою удосконалення інституту судових викликів, змінити назву ст. 38 КАСУ на «Додаткові засоби судових викликів і повідомлень», а саму статтю викласти у такій редакції: «1. За бажанням осіб (особи), які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, а також з метою забезпечення швидкості, економії часу і коштів, зручності, допускається судовий виклик або судове повідомлення таких осіб телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном, через друкований засіб масової інформації. 2. Особа, яка бажає, щоб судові виклики або судові повідомлення надсилалися їй одним із передбачених способів, має письмово повідомити про це суд. Заява такої особи приєднується до матеріалів справи. 3. Судовий виклик чи повідомлення, здійснені засобами, передбаченими цією статтею, мають містити відомості, зазначені у статті 34 цього Кодексу».
    7.6. Доцільно закріпити в КАСУ право адміністративного суду зобов’язати суб’єкта владних повноважень, який прийняв рішення, привести його у відповідність до чинного законодавства. З цією метою слід внести відповідні доповнення до ч. 2 ст. 162 КАСУ.
    8. Проаналізовано ефективність правових норм, що регулюють виконання рішень в адміністративних справах та сформульовано такі пропозиції з їх удосконалення:
    8.1. Основним недоліком інституту виконання судових рішень в адміністративних справах є покладання обов’язку забезпечення виконання судових рішень на державну виконавчу службу, оскільки, по-перше, вона входить до системи органів виконавчої влади, діяльність яких найбільш часто оскаржується до адміністративного суду; і по-друге, її рішення, дії та бездіяльність оскражуються до адміністративного суду (ст. 181 КАСУ). З метою усунення цього недоліку, створити при адміністративних судах службу судових виконавців в адміністративних справах, яка має бути організаційно відокремленою від органів виконавчої влади і фінансуватися у межах коштів, що виділяються на фінансування діяльності апарату конкретного суду;
    8.2. З метою підвищення ефективності виконання судових рішень в адміністративних справах, надати суду право накладати штраф на осіб, винних у їх невиконанні або неналежному виконанні. У зв’язку з цим, доповнити КАСУ ст. 167-1 (Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання рішень адміністративного суду), у якій визначити порядок накладення штрафу, його розмір та механізм стягнення.
    8.3. З метою підвищення ефективності виконання судових рішень в адміністративних справах колегіальними органами публічного управління, доповнити КАСУ ст. 267-2 (Заходи забезпечення виконання рішення адміністративного суду колегіальним органом публічного управління), у якій закріпити такі повноваження суду: самостійно ухвалювати рішення, які вимагаються від колегіального органу (якщо це не пов’язано із втручанням в управлінські повноваження колегіального органу); покласти виконання судового рішення на керівника колегіального органу; до ухвалення рішення колегіальним органом презюмувати те правило, яке має міститися у такому рішенні; обмежити нормотворчість колегіального органу до прийняття ним необхідного рішення; порушувати клопотання про розпуск колегіального органу перед уповноваженими суб’єктами.
    8.4. Дієвою гарантією виконання рішень адміністративних судів могла б стати практика обнародування таких рішень в місцевих засобах масової інформації. У зв’язку з цим, змінити назву ст. 267 КАСУ на «Судовий та громадський контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах», а саму статтю доповнити ч. 4 такого змісту: «4. Про хід та наслідки виконання судового рішення в адміністративній справі органи публічного управління, їх посадові чи службові особи звітують у засобах масової інформації. Конкретний вид засобу масової інформації, а також періодичність звітування визначається адміністративним судом, який прийняв рішення і залежить від характеру оспорюваних правовідносин та конкретних обставин справи.»
    8.5. З метою підвищення ефективності виконання рішень в адміністративних справах, доповнити запропоновану нами вище ст. 267-1 КАСУ частинами 4 та 5 такого змісту: «4. За невиконання судового рішення в адміністративній справі суд, який прийняв таке рішення, може відсторонити винувату особу від виконання покладених на неї посадових чи службових обов’язків на термін від трьох місяців до одного року. 5. Якщо невиконання судового рішення в адміністративній справі призвело до грубого порушення прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також до значного погіршення правозахисної ситуації у відповідній сфері публічного управління або місцевого самоврядування, суд, який прийняв таке рішення, може порушити клопотання про звільнення цієї особи із займаної посади перед уповноваженими суб’єктами.»


    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



    1. Севрюгин В. Е. От административной ответственности к административному судопроизводству / В. Е. Севрюгин // Административное право и процесс. – 2006. – № 1. – С. 41–43.
    2. Про Концепцію судово-правової реформи : Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
    3. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36, № 37. – Ст. 446.
    4. Николаева Л. А. Административная юстиция и административное судопроизводство. Зарубежный опыт и российские традиции : [сборник] / Л. А. Николаева, А. К. Соловьева ; Ассоциация Юридический центр. – науч.-практ. изд. – С.-Пб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 332 с., 1 л. портр. – (Конституционное, муниципальное и административное право).
    5. Шостенко О. І. Особливості запровадження адміністративної юстиції в Україні у контексті світової адміністративної теорії та практики: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Шостенко Оксана Іванівна. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 191 с.
    6. Лагода О. Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності / О. Лагода // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., 2006. – № 4. – С. 16–19.
    7. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР / Н. Г. Салищева ; АН СССР. Ин-т государства и права – М. : Юрид. лит., 1964. – 158 с
    8. Демин А. А. Понятие административного процесса и кодификация административно-процессуального законодательства Российской Федерации / А. А. Демин // Государство и право / Российская академия наук ; Институт государства и права. – М. : Наука, 2000. – № 11. – С. 5–12.
    9. Габричидзе Б. Н. Административное право : [учебник] / Б. Н. Габричидзе, А. Г. Чернявский, А. Н. Ким-Кимэн. – учеб. изд. – М. : Проспект, 2003, – 480 с.
    10. Бахрах Д. Н. Административное право : [учебник для вузов] / Бахрах Д. Н. – М. : Издательство Бек, 1996. – 368 с.
    11. Тищенко М. М. Адміністративно-процесуальний статус громадянина України : проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / М. М. Тищенко. – Харків : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 1999. – 32 с.
    12. Голосніченко І. П. Адміністративний процес : [навчальний посібник] / І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський ; за заг. ред. І. П. Голосніченка. – К. : ГАН, 2003. – 256 с.
    13. Бандурка А. М. Административный процесс : [учебник для высших учебных заведений] / А. М. Бандурка, М. М. Тищенко. – К. : Литера ЛТД, 2001. – 333 с.
    14. Административное право Украины / ученик для студ. вузов юрид. спец. / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.] ; под ред. проф. Ю. П. Битяка. – [2-е изд., перераб. и доп.]. –Х. : Право. 2003. – 576 с.
    15. Кузменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу : [монографія] / Кузьменко О. В. – К. : Атіка, 2005. – 352 с.
    16. Масленников М. Я. Административно–юрисдикционный процесс: понятие и соотношение с иными видами процессуально-правовой деятельности / М. Я. Масленников // Государство и право / Российская академия наук ; Институт государства и права. – М. : Наука, 2001. – № 2. – С. 15–20.
    17. Якимов А. Ю. Административно-юрисдикционный процесс и административно-юрисдикционное производство / А. Ю. Якимов // Государство и право / Российская академия наук ; Институт государства и права. – М. : Наука, 1999. – № 3. – С. 5–10.
    18. Педько Ю. С. Становлення та правове регулювання адміністративної юстиції в Україні: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Педько Юрій Сергійович. – К. : НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2003. – 230 с.
    19. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса : [полный курс] / Тихомиров Ю. А. – М. : ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1998. – 798 с.
    20. Волчецкая Т. С. Возможности и перспективы использования криминалистики в административном процессе / Т. С. Волчецкая, В. Н. Хорьков // Правоведение. – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2003. – № 3. – С. 106–113.
    21. Машутина Ж. Н. Производство по делам, возникающим из административно-правовых отношений, – судебный административный процесс / Ж. Н. Машутина // Вопросы государства и права / Ред. коллегия : проф. А. И. Ким и др. – Томск : Изд-во Том. ун-та, 1974. – Т. 234. – С. 96–108.
    22. Клейнман А. Ф. Вопросы гражданского процесса в связи с судебной практикой / А. Ф. Клейнман // Социалистическая законность. – 1946 – № 9. – С. 8–14.
    23. Старилов Ю. Н. Административное право: сущность, проблемы реформы и новая система / Ю. Н. Старилов // Правоведение. – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2000. – № 5. – С. 3–24.
    24. Адміністративне судочинство в Україні / [упоряд. : В. С. Стефанюк, В. В. Сунцов]. – Х. : Консум, 2002–. – (Серія «Реформа судів України»).
    Кн. 1: Адміністративний процесуальний кодекс України (проект). – 2002. – 176 с.
    25. Старилов Ю. Н. К вопросу о новом понимании административной юстиции / Ю. Н. Старилов // Правоведение. – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2000. – № 2. – С. 101–114.
    26. Авер’янов В. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії / В. Авер’янов // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., 2003. – № 5. – С. 117–120.
    27. Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, перспективы / Старилов Ю. Н. – М. : Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2001 – 304 с.
    28. Руденко А. В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Руденко Артем Валерійович. – Х. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2006. – 209 с.
    29. Махина С. Н. Управленческий и административный процессы: проблемы теории и перспективы правового регулирования: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.02 / Махина Светлана Николаевна. – Саратов, 1998. – 223 с.
    30. Пасенюк О. М. Україна : вітчизняна модель адміністративної юстиції / О. М. Пасенюк // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3. – С. 33–37.
    31. Брэбан Г.Французское административное право / Г. Брэбан; [перевод с французского : Д. И. Васильев, В. Д. Карпович]; под ред. и со вступ. сл. С. В. Боботова. – науч. изд. – М. : Прогресс, 1988. – 488 c.
    32. Кобалевский В. Административная юстиция в положительном советском праве /В. Кобалевский // Вестник советской юстиции. – 1923. – № 7. – С. 174–175.
    33. Салищева Н. Г. О некоторых способах защиты и охраны прав, свобод и законных интересов граждан в сфере деятельности исполнительной власти в Российской Федерации /Н. Г. Салищева // Конституция Российской Федерации и совершенствование механизмов защиты прав человека. – М. : Изд-во Норма, 1994. – С. 89-95.
    34. Хаманева Н. Ю. Защита прав и свобод граждан в сфере исполнительной власти / Хаманева Н. Ю. ; Институт государства и права РАН. – М. : Изд-во Ин-та государства и права Российской академии наук, 1997. – 216 с.
    35. Стефанюк В. С. Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. С. Стефанюк. – К. : Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2000. – 20 с.
    36. Загряцков М. Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. Развитие идеи и принципов административной юстиции. Административный процесс и право жалобы в советском законодательстве. Административно-финансовое распоряжение и финансовая жалоба / Загряцков М. Д. – [2-е изд., перераб. и доп.] – М. : Издательство «Право и жизнь», 1925. – 244 c.
    37. Чечот Д. М. Административная юстиция (Теоретические проблемы) / Чечот Д. М. ; Ленинградский государственный университет им. А. А. Жданова. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1973. – 134 с.
    38. Битяк Ю. П. Адміністративна юстиція і права людини / Ю. П. Битяк // Проблеми законності. – Х., 2000. – Вип. 42. – С. 113–119.
    39. Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. В. Георгієвський. – Х. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 19 с.
    40. Лiнецький С. Адміністративна юстиція по-українськи: варіації на задану тему / С. Лінецький // Юридичний журнал. – 2003. – № 2. – С. 123–126.
    41. Полешко А. Перспективи запровадження в Україні адміністративної юстиції (з міжнародної конференції) / А. Полешко // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., 2003. – № 1. – С. 11–14.
    42. Педько Ю. С. Становлення та правове регулювання адміністративної юстиції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. С. Педько. – К. : НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2004. – 16 с.
    43. Заверуха О. Адміністративна юстиція : поняття, правовий зміст, характерні ознаки / О. Заверуха // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2003. – Вип. 38. – С. 212–218.
    44. Адміністративна юстиція : європейський досвід та пропозиції для України / [наук. ред. В. Шишкін] ; авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда / Центр політико-правових реформ ; Фонд сприяння правовим і політичним реформам. – К. : Факт, 2003. – 536 с.
    45. Ведель Ж. Административное право Франции / Жорж Ведель ; [перевод с французского д-ра юр. наук Л. М. Энтина]; под ред. М. А. Крутоголова. – М. : Прогрес, 1973. – 512 с.
    46. Административное право зарубежных стран : учебное пособие / [Андреева Г. Н., Васильева Т. А., Гудошников Л. М. и др.] ; Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД РФ ; отв. ред. А. Н. Козырин. – М. : Спарк, 1996. – 229 c.
    47. Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Георгієвський Юрій Валентинович. – Х. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 185 с.
    48. Пихлер Х. О юрисдикции административных судов в Австрии / Х. Пихлер // Советская юстиция. – М. : Юрид. лит., 1989. – № 17. – С. 30–32.
    49. Либерман Э. Развитие административной юстиции в Германии / Э. Либерман // Конституционное право : восточноевропейское обозрение. – М. : Изд-во Ин-та права и публичной политики, 2002. – № 3 (39). – С. 82–84.
    50. Пахолок Л. І. Адміністративна юстиція в зарубіжних країнах: виникнення і сучасний стан / Л. І. Пахолок // Вісник Верховного суду України. – 2001. – № 5. – С. 49–55.
    51. Ілієв І. В. Судовий контроль за законністю актів органів місцевої виконавчої влади у Республіці Болгарія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / І. В. Ілієв. – Одеса : Одеська національна юридична академія, 2001. – 20 с.
    52. Правовые системы стран мира : /энциклопедический справочник / [Решетников Ф. М., Батлер У. Э., Бойцова В. В. и др.] ; под ред. А. Я. Сухарева. – М. : Изд. группа НОРМА–ИНФРА–М, 2000. – 832 с.
    53. Тимошенко И. Г. Административная юстиция в Великобритании / И. Г. Тимошенко // Журнал российского права. – М. : Норма, 1997. – № 5. – С. 128–136.
    54. Лафитский В. И. Административная ответственность в США / В. И. Лафитский // Журнал российского права. – М. : Норма, 1997. – № 7. – С. 117–125.
    55. Про адміністративну судову палату : Закон Австрії від 1965 року (в редакції від 20 грудня 1984 р.) // Адміністративна юстиція : європейський досвід та пропозиції для України / [наук. ред. В. Шишкін] ; авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда / Центр політико-правових реформ ; Фонд сприяння правовим і політичним реформам. – К. : Факт, 2003. – С. 313-343.
    56. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. Л. Бородін. – Х. : Національний університет внутрішніх справ, 2004. – 38 с.
    57. Шишкін В. Завдання адміністративного судочинства / В. Шишкін // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., 2005. – № 11. – С. 11–14.
    58. Самсін І. Побудова української моделі адміністративного судочинства: теоретико-практичні проблеми / І. Самсін // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., 2006. – № 10. – С. 3–9.
    59. Руденко А. В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А. В. Руденко. – Х. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2006. – 20 с.
    60. Сьоміна В. А. Проблеми законодавчого регулювання та практики розгляду адміністративно-правових спорів : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. А. Сьоміна. – Х. : Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2005. – 19 с.
    61. Коломоєць Т. Принципи кодифікації адміністративно-деліктного законодавства України / Т. Коломоєць, І. Федоров // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., 2006. – № 6. – С. 14–19.
    62. Комарова Н. А. Принцип состязательности и равноправия сторон должен быть эффективным средством установления объективной истины в судебном разбирательстве / Н. А. Комарова, В. З. Лукашевич // Правоведение. – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2001. – № 4. – С. 156–162.
    63. Бойко В. Ф. Проблеми правосуддя в Україні i шляхи їх вирішення / В. Ф. Бойко // Право України / Міністерство юстиції України ; Конституційний Суд України та ін. – К., – 2002. – № 3. – С. 3–7.
    64. Основи конституційного права України : підручник / [Козюбра М. І., Колодій А. М., Копейчиков В. В. та ін.]; Державний український педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова ; за заг. ред. В. В. Копейчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 208 с.
    65. Хаманева Н. Ю. Судебный контроль за реализацией прав граждан в сфере исполнительной власти / Хаманева Н. Ю. ; Академический правовой университет при Институте государства и права РАН. – М. : Изд-во ИГиП РАН, 1999. – 110 c.
    66. Банчук О. Розумний строк розгляду справ у суді: європейські стандарти та українські реалії / О. Банчук // Адвокат. – 2005. – № 11. – С. 7–11.
    67. Лисак В. Д. Судовий адміністративний процес в Україні у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод / В. Д. Лисак // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 36–39.
    68. Стефанюк В. С. Поняття судового адміністративного процесу та його принципи в адміністративному праві / В. С. Стефанюк // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5. – С. 49–53.
    69. Куйбіда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / Р. О. Куйбіда. – К. : Академія адвокатури України, 2006. – 21 с.
    70. Абсалямов А. В. Проблемы административного судопроизводства в арбитражном процессе : автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Предпринимательское право; Арбитражный процесс» / А. В. Абсалямов. – Екатеринбург: Министерство образования РФ. Уральская государственная юридическая академия, 2000. – 21 с.
    71. Тарасов И. Т. Административная юстиция / И. Т. Тарасов // Земство. – 1882. – № 18. – С. 4–7.
    72. Российское законодательство X-XX вв. : в 9
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины