ОРГАНІЗАЦІЙНО – ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………4

Розділ I. Методологічні засади управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС……………………………………………..18

1.1. Забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС як об’єкт управління і організаційно-правового дослідження……..………………..18
1.1.1. Поняття життєдіяльності персоналу ОВС…………….………….18
1.1.2. Історико-правова характеристика забезпечення діяльності органів охорони громадського порядку та їх персоналу………………………………34
1.1.3. Забезпечення життєдіяльності персоналу як елемент державно-службових відносин в органах внутрішніх справ……………………………..54
1.2. Сутність управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС…………………………………………………………………74
1.3. Розвиток нормативних засад управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС……………………………………………..87

Висновки до І розділу……....…………………………………………………..99

Розділ II. Суб’єкти та зміст управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ……………………………………….108

2.1. Суб’єкти забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС: система та правовий статус……………...…………………………………..108
2.2. Завдання та функції управління забезпеченням життє-діяльності персоналу ОВС……...……………………………………………120
2.3. Методи управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС……………………………………………………………………………..130

Висновки до ІІ розділу……………………………………………..…………139

Розділ III. Адміністративно-правові засоби забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ….…….…………145

3.1. Забезпечення громадянських та політичних прав персоналу органів внутрішніх справ адміністративно-правовими засобами…...…145
3.2. Механізм правового захисту працівників ОВС...……...……..157
3.3. Правовий захист працівників органів внутрішніх справ як представників влади……………...………………………………………......166
3.4. Правовий захист працівників органів внутрішніх справ при проходженні ними служби…………………………………………………...182
3.5. Адміністративно-правові та організаційні засади забезпечення безпечної життєдіяльності персоналу ОВС………………………………..189

Висновки до ІІІ розділу………………………………………………………234

Розділ IV. Організаційно-правові засади управління соціальним захистом персоналу ОВС…………………………………………………….242

4.1. Система, напрямки, шляхи поліпшення соціального захисту персоналу органів внутрішніх справ…………………………………..…...242
4.2. Удосконалення управління соціальною роботою в ОВС……………………………………………………………………………..290

Висновки до IV розділу………………………………………………………316

Розділ V. Шляхи удосконалення управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ…………………..323

5.1. Реформування ОВС та його вплив на забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС…………………………............................323
5.2. Впровадження наукової організації праці як напрямок удосконалення забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС………...347
5.3. Зарубіжний досвід забезпечення життєдіяльності персоналу поліції та можливості його використання в ОВС України……………...364

Висновки до V розділу….…………………………………………………….393

Висновки……………………………………………………………………….400

Додатки…………………………………………………………………………406

Список використаних джерел……………………………………………….421

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З проголошенням у 1991 році незалежності Українська держава визнала людину найбільшою соціальною цінністю [1]. Виходячи з цього, одним з основних напрямків діяльності держави стало розроблення відповідної законодавчої бази, спрямованої на забезпечення прав і свобод людини, а також створення механізму реалізації цього законодавства. Набуття Україною членства у Раді Європи у 1995 році значною мірою вплинуло на подальший розвиток прав і свобод людини в Україні, стимулювало розроблення нової, відповідної стандартам сучасної правової держави, Конституції. Прийнята у 1996 році чинна Конституція України визнала головним обов’язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини [2, ст.3].
Україна за роки незалежності пройшла значний шлях у побудові демократичного суспільства, однак багато проблем у сфері забезпечення і дотримання основних прав і свобод людини залишаються невирішеними. Незважаючи на чинне демократичне законодавство, правоохоронні структури держави, що безпосередньо мають забезпечувати захист прав і свобод людини, часто діють неефективно, формально, а іноді самі грубо порушують права і свободи людини, які покликані захищати. Причинами цього є складність та неоднозначність процесів, що відбуваються в Україні у перехідний період, відсутність усталених демократичних традицій, що й призвело до вкрай негативних явищ у економіці та управлінні державою – корумпованості, загального падіння рівня культури та моралі.
Провідне місце у забезпеченні особистої безпеки громадян, захисті їх прав, свобод і законних інтересів посідають у системі державних правоохоронних органів саме органи внутрішніх справ України. Разом з тим, працівники ОВС є, перш за все, громадянами України і тому володіють усіма правами і свободами людини і громадянина, встановленими Конституцією України. Окрім ускладнення криміногенної ситуації в країні за останні 10-15 років, працівники органів внутрішніх справ відчувають на собі та своїх родинах також і економічні та соціальні труднощі й негаразди сучасного стану розвитку суспільства. Невирішені соціальні, духовні та правові потреби правоохоронців, прорахунки у правовому та соціальному захисті працівників ОВС призвели в останні роки до значної втрати органами внутрішніх справ свого професійного ядра, падіння престижу професії міліціонера, виникнення різних негативних проявів у діяльності окремих працівників і, зрештою, до загального зниження ефективності діяльності органів внутрішніх справ. Статистика свідчить, що протягом 1997-2005 років загальне число працівників органів внутрішніх справ зменшилось більш ніж на 160 тисяч [3]. У 2005 році кількість тих, хто звільнився з ОВС, на 7,5% перевищила кількість новоприбулих [4], тенденція відтоку персоналу з ОВС зберігається і в 2006-2007 роках. Можна стверджувати, що рівень забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ прямо впливає на ефективність їх діяльності. Все вищевикладене, а також недосконалість законодавства, яке закріплює гарантії правового та соціального захисту працівників ОВС, з особливою гостротою ставить питання про необхідність дослідження організаційно-правових засад забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ.
Загальні проблеми управління в органах внутрішніх справ, а також окремі аспекти управління персоналом, правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ певною мірою розглядалися філософами, теоретиками права, державознавцями, адміністративістами, соціологами, політологами, економістами тощо. Вагомий внесок у розробку даної проблеми внесли такі провідні вітчизняні та зарубіжні вчені як: Авер’янов В.Б., Ануфрієв М.І., Атаманчук В.Г., Бандурка О.М., Бахрах Д.М., Безсмертний О.К., Битяк Ю.П., Венедиктов В.С., Голосніченко І.П., Додін Є.В., Дорогих М.М., Зуй В.В., Іншин М.І., Калюжний Р.А., Клюшніченко О.П., Комзюк А.Т., Коренєв О.П., Колодкін Л.М., Матюхіна Н.П., Негодченко О.В., Опришко В.Ф., Остапенко О.І., Пєтков В.П., Пєтков С.В., Плішкін В.М., Рябченко О.П., Сливка С.С., Сіренко В.Ф., Стародубцев А.А., Старилов Ю.М., Тихомиров Ю.О., Тищенко М.М., Цвєтков В.В., Щербіна В.І., Шаповал В.М., Шемшученко Ю.С., Шкарупа В.К., Ярмиш О.Н. та інші. Проте єдиної концепції забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України в адміністративно-правовій науці так і не вироблено, незважаючи на важливе наукове та прикладне її значення. До теперішнього часу відсутнє комплексне наукове дослідження на рівні дисертаційного організаційно-правових засад забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС, особливо в період реформування органів внутрішніх справ України. В науковій літературі навіть відсутнє визначення такого поняття як „життєдіяльність персоналу органів внутрішніх справ”.
Таким чином, актуальність та важливість такого наукового дослідження не викликають сумніву, зумовлені необхідністю посилення захисту прав і свобод людини і громадянина, вирішення проблем, що накопичились у сфері кадрового забезпечення правоохоронної діяльності, підвищення престижу та загальної ефективності діяльності ОВС.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні (затверджена Указом Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року №810/98 (з наступними змінами і доповненнями)), Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 року №746) та Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки (затверджена рішенням колегії МВС від 10 січня 2003 року №1Км/1). Дослідження виконано відповідно до п.1.2 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років (затверджені наказом МВС України від 5 липня 2004 року №755) і Харківського національного університету внутрішніх справ (пп. 3.1, 3.3, 3.5, 6.1, 6.3 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ виробити концепцію забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України і визначити шляхи його удосконалення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- дати визначення поняття життєдіяльності персоналу ОВС;
- на підставі історико-правової характеристики довести пряму залежність ефективності діяльності персоналу органів охорони громадського порядку від рівня забезпечення його життєдіяльності;
- охарактеризувати забезпечення життєдіяльності персоналу як елемент державно-службових відносин в органах внутрішніх справ;
- розкрити сутність управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС;
- проаналізувати розвиток нормативних засад управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС;
- визначити та охарактеризувати систему та правовий статус суб’єктів забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС;
- з’ясувати мету, завдання та функції управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС;
- визначити методи управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС;
- розкрити сутність та існуючі проблеми забезпечення громадянських та політичних прав персоналу органів внутрішніх справ адміністративно-правовими засобами;
- визначити механізм правового захисту працівників ОВС;
- розглянути заходи правового захисту працівників органів внутрішніх справ як представників влади, тобто суб’єктів правоохоронної діяльності, та як учасників державно-службових відносин при проходженні ними служби;
- проаналізувати адміністративно-правові та організаційні засади забезпечення безпечної життєдіяльності персоналу і запропонувати напрямки удосконалення законодавства, що регламентує адміністративну відповідальність за правопорушення, які посягають на нормальну службову діяльність працівників ОВС;
- охарактеризувати систему та основні напрямки соціального захисту персоналу ОВС, проаналізувати процеси реалізації останніх в сучасних умовах і запропонувати шляхи покращення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ;
- розглянути сучасний стан та визначити напрямки удосконалення управління соціальною роботою в ОВС;
- запропонувати напрямки реформування органів внутрішніх справ виходячи з його впливу на забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС;
- розглянути впровадження наукової організації праці в ОВС як напрямок удосконалення забезпечення життєдіяльності персоналу;
- проаналізувати зарубіжний досвід забезпечення життєдіяльності персоналу поліції та визначити можливості його використання в ОВС України;
- сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які мають місце у сфері управління в органах внутрішніх справ України і прямо чи побічно впливають на забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС.
Предметом дослідження є організаційно-правові засади забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, обумовлених метою та особливостями досліджуваної проблематики. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правового регулювання взаємовідносин держави та працівників органів внутрішніх справ. Для досягнення поставленої мети дослідження використовувався загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, спеціальні теоретичні та емпіричні методи дослідження.
Логіко-семантичний метод сприяв узагальненню, систематизації та поглибленню понятійного апарату (розділи 1 – 5). Історико-правовий та порівняльно-правовий методи використовувалися для дослідження становлення і розвитку органів охорони правопорядку та впливу на ефективність їх діяльності рівня забезпечення життєдіяльності персоналу цих органів (підрозділ 1.1.2). Порівняльно-правовий метод також застосовувався в процесі порівняння нормативно-правових актів і практики їх використання щодо забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС, що дозволило внести пропозиції з удосконалення нормативно-правової бази (розділи 1 – 4), а порівняльно-правовий аналіз сучасних підходів до реформування органів внутрішніх справ України та поліції зарубіжних країн, а також організації та функціонування іноземної поліції дозволив більш чітко уявити та розробити пропозиції щодо удосконалення управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС України (підрозділи 5.1, 5.3). Системний підхід та статистичний метод застосовувалися для проведення аналізу кадрового складу ОВС України, виявлення тенденцій та динаміки його розвитку, головних проблем, що визначають його стан та функціонування (підрозділ 1.1.3). При вирішенні інших завдань дослідження широко застосовувалися окремі соціологічні методи: спостереження, анкетування, опитування, аналіз документів тощо (розділи 1 – 5). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності і обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних вчених. Дане дослідження пов’язане із загальними правовими проблемами, а також із галузевими юридичними науками, інтегрує знання гуманітарних і соціальних наук. Значне місце у ньому посідають питання, що стоять перед юридичною наукою у зв’язку з реалізацією положень Конституції України, необхідністю приведення законодавства України у відповідність з її приписами, міжнародно-правовими нормами і стандартами.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції та інших законодавчих та нормативно-правових актів України, деякі міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти МВС України, нормативні та інші документи, що регулюють діяльність поліцейського персоналу зарубіжних країн та роботу з персоналом поліції, національна та частково зарубіжна правозастосовна практика, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали. Автором використовувався також особистий досвід роботи в апараті по роботі з особовим складом органів внутрішніх справ, в тому числі – на посаді начальника відділення оперативного прикриття та роботи з особовим складом УБОЗ УМВС України в Сумській області, а також узагальнення практики управління персоналом ОВС України.
Обсяг узагальнених теоретичних та практичних матеріалів дозволяє стверджувати про вірогідність, достовірність та наукову обґрунтованість результатів дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки та практичного досвіду дослідити проблемні питання організаційно-правових засад забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України у складних умовах фундаментальних перетворень державно-правової структури України, суттєвих змін у середовищі функціонування органів внутрішніх справ, реформування структури та системи ОВС України і сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. Наукова новизна даної роботи визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку та виявленням шляхів удосконалення законодавства щодо забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України. У результаті проведеного дослідження вироблено концепцію забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем.
У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень і висновків. Більшість результатів дослідження одержано вперше, окремі положення (зокрема, розгляд органів внутрішніх справ як соціальної системи-організації, сутність, зміст та напрямки правового та соціального захисту персоналу ОВС тощо) дістали подальший розвиток.
До найбільш вагомих і значущих результатів дослідження належать такі:
- сформульовано авторське поняття життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ та визначено сутність, зміст, значення та засоби її забезпечення;
- вперше охарактеризовано забезпечення життєдіяльності персоналу як елемент державно-службових відносин в органах внутрішніх справ та як об’єкт управління, з’ясовано сутність, ознаки, особливості та систему управління таким об’єктом;
- вперше визначено дефініцію „державний захист” як особливу діяльність держави, а також проаналізовано сутність державного захисту не тільки як діяльність, але й як різновид правовідносин та міжгалузевий інститут права, дістала подальший розвиток характеристика форм та видів державного захисту;
- удосконалено та значно розширено перелік принципів кадрової політики в органах внутрішніх справ України;
- поглиблено характеристику суб’єктів забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС, вперше їх розглянуто як систему та здійснено класифікацію цих суб’єктів за різними критеріями;
- удосконалено визначення змісту управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС України через характеристику мети, завдань, функцій, методів та принципів управління;
- подальший розвиток дістало визначення поняття, мети, завдань та функцій механізму правового захисту працівників ОВС;
- здійснено класифікацію заходів правового захисту працівників органів внутрішніх справ, охарактеризованих у дослідженні;
- дістало подальшого розвитку визначення поняття та сутності безпечної діяльності персоналу органів внутрішніх справ, обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства в частині забезпечення особистої безпеки працівників ОВС;
- у новому аспекті розглянуто проблемні питання адміністративної відповідальності за порушення прав працівників органів внутрішніх справ;
- виходячи з прямої залежності життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ від реалізації економічних і соціальних прав працівників в ОВС, здійснено всебічний аналіз та сформульовано пропозиції щодо удосконалення системи соціального захисту персоналу органів внутрішніх справ України в умовах широкомасштабних економічних перетворень у державі;
- подальший розвиток дістало визначення сутності та ролі соціальної роботи в органах внутрішніх справ: запропоновано авторську дефініцію соціальної роботи в ОВС, визначено її призначення, об’єкти та суб’єкти, мета та завдання, принципи та функції тощо. Автором уперше запропоновано заходи щодо удосконалення управління соціальною роботою в ОВС на трьох рівнях управління;
- дістало подальшого розвитку обґрунтування необхідності реформування органів внутрішніх справ України та запропоновано основні його напрямки для забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС та загального покращення ефективності діяльності органів внутрішніх справ;
- покращено розуміння особливостей встановлення партнерських відносин персоналу органів внутрішніх справ України з населенням;
- запропоновано шляхи удосконалення управлінської діяльності щодо впровадження наукової організації праці персоналу органів внутрішніх справ;
- на основі системного порівняльно-правового аналізу організації та функціонування поліції зарубіжних країн визначено пріоритети та напрямки використання зарубіжного досвіду для удосконалення управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України;
- вперше сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України, в тому числі щодо внесення змін і доповнень до деяких законодавчих та підзаконних актів, зокрема Закону України „Про міліцію”, КпАП України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та ін.
Практичне значення одержаних результатів. У дисертації обґрунтовано концепцію забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України, яка має важливе значення як для подальшого розвитку теорії, так і для вдосконалення практичної діяльності ОВС.
Практична значущість дослідження також полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись:
- у науково-дослідній роботі – для подальшого опрацювання організаційно-правових засад забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, для подальших досліджень державного захисту працівників ОВС взагалі, їх правового та соціального захисту зокрема, проблем реформування ОВС та розвитку партнерських відносин ОВС з населенням, розвитку соціальної роботи та впровадження наукової організації праці в органах внутрішніх справ;
- у правотворчості – при підготовці та вдосконаленні загальних і спеціальних нормативно-правових актів у сфері забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ. Пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані для вдосконалення чинного адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального тощо законодавства, усунення протиріччя між загальними конституційними та спеціальними правами працівників ОВС, зробити більш дієвим державний захист правоохоронців. Пропозиції щодо прийняття Концепції соціальної роботи в органах внутрішніх справ України та положення чи наказу „Про організацію роботи щодо впровадження наукової організації праці в органах внутрішніх справ України” дозволять організувати роботу за цими напрямками в ОВС на якісно новому рівні;
- у правозастосуванні – обґрунтовані в дослідженні пропозиції та рекомендації мають за мету вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства та відомчих нормативних актів щодо забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ;
- у правоохоронній сфері – запропоновані заходи щодо забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ спрямовані як на охорону прав та свобод працівників ОВС України, так і на підвищення ефективності службової діяльності органів внутрішніх справ, наслідком чого є загальне покращення захисту прав та свобод усіх громадян нашої країни та інших об’єктів правоохоронної діяльності;
- у навчальному процесі – положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів „Адміністративна діяльність ОВС України”, „Адміністративне право України”, „Основи управління в ОВС України”, „Соціальна робота в органах внутрішніх справ”, „Проходження служби в органах внутрішніх справ”, „Управління поліцією зарубіжних країн”, „Управління персоналом в поліції зарубіжних країн”, „Професійна етика працівників ОВС”, „Безпека життєдіяльності” тощо, у викладанні відповідних навчальних дисциплін, науково-дослідній роботі викладачів, ад’юнктів, магістрів, курсантів та студентів;
- у правовиховній сфері – положення і рекомендації дисертації можуть використовуватися в системі професійної підготовки та перепідготовки персоналу органів внутрішніх справ, а також слугувати матеріалом у роботі з підвищення загального рівня правової культури населення.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано методичний посібник „Специальные подразделения полиции стран Европы” (особистий внесок дисертанта – 30%). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки були обговорені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі й міжнародних: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (24 жовтня 2002 р., м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції “Впровадження в Україні моделі поліцейської діяльності, заснованої на підтримці громадськості: результати проведеного експерименту, можливості та перспективи” (14-15 лютого 2003 р., м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції „Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів” (24 жовтня 2003 р., м. Харків), студентській науково-практичній конференції “Формування нової адміністративної культури державної служби” (11 грудня 2003 р., м. Суми), науково-практичній конференції “Нормативно-правове забезпечення проходження служби в ОВС України” (5 березня 2004 р., м. Харків), VII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта – 2004” (10-25 лютого 2004 р., м. Дніпропетровськ), ХІ історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (16-18 квітня 2004 р., м. Суми), науково-практичній конференції “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (22-23 квітня 2004 р., м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції “Організаційно-правові засади діяльності місцевої міліції та її взаємодія з населенням” (29 травня 2004 р., м. Харків), науково-практичній конференції “Система початкової професійної підготовки персоналу ОВС України: стан та перспективи” (4-5 червня 2004 р., м. Суми), науково-практичній конференції “Теорія та практика виховної роботи в органах внутрішніх справ України” (1-2 жовтня 2004 р., м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції „Професіоналізм в діяльності ОВС: проблеми становлення та розвитку” (26 листопада 2004 р., м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції „Региональная преступность: состояние, проблемы и перспективы борьбы” (9 грудня 2004 р., м. Курськ, Російська Федерація), науково-практичній конференції „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (2-5 червня 2005 р., м. Суми); міжнародній науково-практичній конференції „Региональная преступность: состояние, проблемы и перспективы борьбы” (8 грудня 2005 р., м. Курськ, Російська Федерація), ІІ міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні наукові дослідження – 2006” (20-28 лютого 2006 р., м. Дніпропетровськ); на тренінгах, організованих Програмою Ради Європи “Поліція і права людини у 21 ст.” при співробітництві з НУВС, м. Харків, Україна: “Навчання викладачів стандартам прав людини та упровадження “Посібника для викладачів (TSK)” (2-6 лютого 2004 р., м. Суми) та “Навчання викладачів стандартам прав людини: інтенсивний курс” (26-30 липня 2004 р., м. Ялта), на тренінгу, організованому Програмою Ради Європи “Поліція і права людини” при співробітництві з ХНУВС та Харківським інститутом соціальних досліджень, м. Харків, Україна: „Толерантність у роботі поліції” (22-24 травня 2007 р., м. Судак), а також на засіданнях кафедр управління в органах внутрішніх справ та адміністративної діяльності ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ.
Теоретичні положення та висновки, викладені в дослідженні, пройшли апробацію шляхом використання у системі службової підготовки персоналу УМВС України в Сумській, Харківській та Чернігівській областях, а також при проведенні занять з навчальних курсів „Адміністративна діяльність ОВС України”, „Адміністративне право України”, „Основи управління в ОВС України”, „Професійна етика працівників ОВС” в Харківському національному університеті внутрішніх справ МВС України.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в індивідуальних монографіях „Життєдіяльність персоналу органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади” (2005р.), „Сутність та зміст управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС України (адміністративно-правові засади)” (2007р.), у методичному посібнику „Специальные подразделения полиции стран Европы” (2005р.), 35 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць й тезах доповідей на науково-практичних конференціях, у тому числі й міжнародних (25 статей опубліковано у фахових виданнях).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – визначення сутності забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, характеристика засобів забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС, визначення сутності, особливостей, змісту управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС та шляхів удосконалення забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України. Основним завданням дослідження було вироблення на основі комплексного аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ концепції забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України і визначення шляхів його удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Визначаючи методологічні засади управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС, зроблено висновок, що забезпечення життєдіяльності персоналу правоохоронних органів взагалі, і органів внутрішніх справ зокрема, є однією з найважливіших умов належного виконання правоохоронної функції держави, і що не тільки працівники ОВС в силу специфіки службової діяльності зобов’язані захищати права, свободи і законні інтереси людини і громадянина в Україні, але й держава одночасно повинна забезпечити дотримання прав, свобод і законних інтересів персоналу ОВС.
Оскільки управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС є системним явищем, включає ряд тісно взаємопов’язаних між собою елементів, охарактеризовано систему цього управління, яку утворюють об’єкти, суб’єкти та зміст управління, який виявляється у взаємозв’язках суб’єктів і об’єктів.
Характеризуючи забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС як об’єкт управління і організаційно-правового дослідження, вперше визначено поняття життєдіяльності персоналу ОВС як процес збалансованого існування, функціонування та самореалізації працівників органів внутрішніх справ в єдності їх життєвих особистих і службових потреб, інтересів та можливостей, а також розглянуто забезпечення життєдіяльності персоналу як елемент державно-службових відносин в органах внутрішніх справ; визначено складові забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС і обґрунтовано необхідність визначення та закріплення у законодавчому порядку спеціального принципу державної служби в ОВС – особливого державного захисту працівників органів внутрішніх справ. Причому державний захист тут розуміється широко - як діяльність держави щодо встановлення та застосування заходів правового, економічного, організаційного характеру, спрямованих на створення сприятливих умов для ефективного виконання державними службовцями своїх обов’язків та здійснення прав, відновлення порушених прав та усунення можливості їх порушення, забезпечення особистої безпеки, компенсацію обмежень, пов’язаних з проходженням служби, та підтримання належного рівня життя їх та членів їх сімей.
Сутність управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС, яке за своєю природою відноситься до соціального управління, вперше визначається з точки зору розуміння його як ланки державного управління. З урахуванням цього визначаються необхідність, суспільна обумовленість та цільова спрямованість управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС, в яких саме й проявляється його сутність, а також ознаки та особливості цього управління, засоби забезпечення життєдіяльності персоналу, відзначається зв'язок управління забезпеченням життєдіяльності персоналу з кадровою політикою, оскільки воно є частиною управління персоналом органів внутрішніх справ.
Нормативні засади управління забезпеченням життєдіяльності персоналу ОВС вперше проаналізовано в динаміці їх розвитку, з огляду на важливість останніх з точки зору забезпечення прав, свобод і законних інтересів працівників органів внутрішніх справ як громадян України, які перебувають на державній службі. Характеризуючи комплексність правового регулювання державно-службових відносин, дисертант наполягає на тому, що адміністративно-правовий компонент в механізмі цього правового регулювання є основним.
Вперше здійснено комплексну характеристику системи та правового статусу суб’єктів забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС. З урахуванням ознак, властивих будь-якому системному утворенню, таку систему визначено як сукупність органів і посадових осіб, які відповідно до законодавства є учасниками управлінських відносин, наділені управлінськими функціями у сфері забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України та здатні їх виконувати, і запропоновано класифікації цих суб’єктів за різними критеріями.
Аналізуючи зміст управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, вперше визначено мету, завдання, охарактеризовано загальні, спеціальні та допоміжні (забезпечуючі) функції управління вказаним процесом. Встановлено, що в процесі цього управління використовуються загальні методи соціального управління (переконання та примус; прямий та непрямий вплив; адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи управління; нагляд та контроль; регулювання, керівництво та управління; наукові методи управління) з урахуванням специфіки об’єкта управління, та спеціальні методи управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України. Визначено також, на яких принципах повинен ґрунтуватися цей процес управління.
Правовий захист персоналу ОВС розглядається як діяльність держави щодо забезпечення процесу реалізації особою своїх прав на користування політичними, особистими немайновими та духовними благами правовими засобами, тобто, по суті, під правовим захистом у дослідженні мається на увазі діяльність, спрямована на реалізацію, в першу чергу, політичних та громадянських прав людини. Саме тому розгляд адміністративно-правових засобів забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ розпочинається з аналізу сутності та існуючих проблем забезпечення громадянських та політичних прав персоналу органів внутрішніх справ адміністративно-правовими засобами. Вперше зроблено акцент на обґрунтуванні необхідності чітко діючого механізму правового захисту працівників ОВС. Дисертантом визначено механізм правового захисту працівників органів внутрішніх справ як систему юридичних засобів, організаційних форм та методів, за допомогою якої суб’єкт управління забезпечує необхідні умови для реалізації працівниками ОВС службових обов’язків та прав, проходження ними служби, а також здійснення політичних та особистих немайнових прав і виконання обов’язків; а також мету, завдання та функції механізму правового захисту працівників ОВС.
Визначені в дослідженні заходи правового захисту персоналу ОВС поділено на дві великі групи: заходи правового захисту працівників органів внутрішніх справ як представників влади, тобто суб’єктів правоохоронної діяльності, та заходи правового захисту працівників органів внутрішніх справ як учасників державно-службових відносин при проходженні ними служби; окремо проаналізована їх нормативно-правова регламентація та практична реалізація.
Характеристику адміністративно-правових та організаційних засад забезпечення безпечної життєдіяльності персоналу ОВС здійснено з урахуванням „подвійної” правової природи детермінації нормативного закріплення правового статусу працівника ОВС. Одночасно відзначається, що науково-теоретична розробка системи заходів забезпечення безпечної життєдіяльності персоналу ОВС в значній мірі ускладнюється внаслідок відсутності в чинному законодавстві визначення терміна “безпечна діяльність працівників органів внутрішніх справ”, що є певною прогалиною у праві. Правові характеристики безпечної діяльності персоналу ОВС дають можливість дисертанту визначити її як гарантований Конституцією та забезпечуваний законами України та підзаконними правовими актами стан захищеності професійної та особистої життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ від посягань на їх життя, здоров’я, честь, гідність, інші охоронювані законом права та свободи, можливість у відповідності з законом здійснювати професійні завдання, який дозволяє мінімізувати професійний ризик до соціально припустимого рівня. Аналізуючи адміністративну відповідальність за порушення прав працівників ОВС, автор наголошує на недостатності та значній обмеженості встановлених у КпАП заходів їх захисту, і стосується це, передусім, права на безпечну життєдіяльність. Окрему увагу в дослідженні присвячено детальному розгляду таких чинників забезпечення безпечної діяльності персоналу ОВС як розвиток їхнього професіоналізму, формування професійної культури та етики.
У характеристиці організаційно-правових засад управління соціальним захистом персоналу ОВС основну увагу приділено визначенню поняття, системи та характеристиці окремих напрямків у системі соціального захисту персоналу ОВС. Дисертантом запропоновані шляхи удосконалення системи соціального захисту працівників ОВС, обґрунтована думка, що фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ повинно мати чітке правове регулювання та соціальну спрямованість. Вперше запропоновані заходи щодо удосконалення управління соціальною роботою в органах внутрішніх справ на трьох рівнях управління.
Визначаючи шляхи удосконалення управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ, дисертант насамперед наголошує на необхідності реформування ОВС, і визначає його напрямки виходячи з доведеної ним прямої залежності між характером реформ і забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ; впровадження наукової організації праці в органах внутрішніх справ, і надає пропозиції щодо удосконалення управлінської діяльності у цій сфері; використання в органах внутрішніх справ України зарубіжного досвіду забезпечення життєдіяльності персоналу поліції.
В дисертації сформульовані численні конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового регулювання управління забезпеченням життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України та його практичного здійснення. Їх можна врахувати при підготовці та уточненні ряду законодавчих та нормативних актів, зокрема, законів України „Про міліцію”, „Про органи внутрішніх справ”, „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, КпАП, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, Положення про МВС України тощо.
Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в діяльності по організації забезпечення життєдіяльності персоналу ОВС України накопичилося чимало проблем, обумовлених, з одного боку, недосконалістю її нормативно-правового регулювання, а з іншого – недоліками, породженими труднощами функціонування державного механізму забезпечення прав, свобод і законних інтересів працівників ОВС, проблемами організаційного, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, наукового та іншого її забезпечення, вирішення яких сприятиме удосконаленню цієї діяльності і, як наслідок, покращенню ефективності функціонування органів внутрішніх справ, загальному покращенню захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст. 429.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141 (з наступними змінами).
3. Соціальне забезпечення правоохоронців залишає бажати кращого // Іменем закону. – №20. – 20.05–26.05.2005. – С. 7.
4. Рік оновлення. Рік надій // Іменем закону. – №5. – 03.02–09.02.2006. – С. 4–5.
5. Словник української мови. Том другий. – К.: Наукова думка. – 1971. – 550 с.
6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
7. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України I–IV рівнів акредитації / За ред. Є.П. Желібо і В.М. Пічі. – К.: Каравела, Львів: “Новий світ – 2000”, 2001. – 320 с.
8. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов. – М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с.
9. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови: Близько 7000 словник. ст. / Худож.-оформлювач І.В. Осипов. – Х.: Фоліо, 2005. – 766 с.
10. Демин М.В. Природа деятельности. – М.: Изд–во Моск. ун-та, 1984 – 168 с.
11. Подмарков В.Г. Методологические аспекты стимулирования и мотивации труда // Вопросы философии. – 1979. – №5 – С. 58
12. Толковый словарь русского языка / Под ред. проф. Д.Н. Ушакова. Т.3. – М., ОГИЗ, 1939. – 1424 с.
13. Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. – Х.: Вид–во Ун–ту внутр.справ, 2000. – 480 с.
14. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Луцьк: Редакційно–видавничий відділ „Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000.– 558 с.
15. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. – 3–е изд. – М.: Гардарики, 2002. – 528 с.
16. Maslow A.N. Motivation and Personality. – N.Y.: Harper and Row, 1970.
17. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. Пер. с англ. – М.: Смысл, 1999. – 362 с.
18. Маслоу А. Мотивация и личность. Пер. с англ. – СПб: Евразия, 1999. – 270 с.
19. Alderfer C.P. Existence, Relatedness and Growth: Human Needs in Organisational Settings. – N.Y.: The Free Press, 1972.
20. McClelland D. The Achieving Society. Princeton. – N.Y.: Van Nostrand, 1961.
21. McClelland D. Power: The Inner Experience. – N.Y.: Irvington, 1975.
22. Herzberg F., Maunsner B., Snyderman B. The motivation to work. – N.Y.: Wiley, 1959.
23. Гольбах П. Избранные философские произведения. – М., 1963. – Т.1. – 357 с.
24. Дидро Д. Избранные произведения. – М. – Л., 1951. – 478 с.
25. Гельвеций К. Сочинения: В 2-х т. – Т. 1 / Сост., общая ред. и вступ. статья Х.Н. Момджяна. – М.: Мысль, 1973. – 648 с.
26. Синявська О.Ю. Засади життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ // Право і безпека. – №2’4. – Національний університет внутрішніх справ, 2003. – С. 168-172.
27. Синявська О.Ю. Засоби забезпечення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України (організаційно–правові питання): Дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2001. – 215 с.
28. Шегда А.В. Менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Товариство „Знання”; КОО, 2002. – 583 с.
29. Сергун П.П. Государственная служба в органах внутренних дел Российской Федерации: состояние и теория развития: Монография. – Саратов: СЮИ МВД РФ, 1998. – 79 с.
30. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. Изд. 3-е. – М.: Советская Энциклопедия, 1973. – Т.11. Италия – Кваркум. – 608 с.
31. Спивак В.А. Организационное поведение и управление персоналом. – СПб: Питер, 2001. – 416 с.
32. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Товариство „Знання”, КОО, 1998. – 512 с.
33. Туманов Г.А. Кадры в системе управления в органах внутренних дел. - М.: Академия МВД СССР, 1974. – 142 с.
34. Кудрявцев А.В., Сергун П.П. Служба в органах внутренних дел: Комментарии. Схемы. – М.: 1996. – 128 с.
35. Основы управления в органах внутренних дел: Учебник / Под ред. засл. деятеля науки РФ д. ю. н., проф. А.П. Коренева. Изд. 4–е. – М.: Московская академия МВД России, ЦЮЛ «Щит», 2001. – 396 с.
36. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.
37. Воробьев Г.Г. Человеческие ресурсы и современная служба персонала // Социс. – 1996. – №11. – С. 109–115.
38. Синявська О.Ю. Співвідношення понять „кадри” та „персонал” органів внутрішніх справ // Матеріали VII міжнародної науково–практичної конференції „Наука і освіта ‘2004” 10-25 лютого 2004 року. – Том 50. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004.– С. 56-58.
39. Словник української мови: У XI т. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. VI. – 832 с.
40. Борисов А.Б. Большой энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 1999. – 895 с.
41. Цыпкин Ю.А. Управление персоналом: Учебное пособие для вузов. – М.: Юнити–Дана, 2001. – 446 с.
42. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М., 1998. – 526 с.
43. Энциклопедический словарь бизнесмена: Менеджмент. Маркетинг. Информатика / Под общ. ред. М.И. Молдованова. – К.: Техніка, 1993. – 856 с.
44. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
45. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. – М., 1978. – 165 с.
46. Синявська О.Ю. Життєдіяльність персоналу органів внутрішніх справ України (організаційно–правові засади): Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. – 296 с.
47. Теория права и государства: Учебник / Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.
48. Соловей Ю.П. Правовое регулирование деятельности милиции в Российской Федерации. – Омск: Омская ВШМ МВД России, 1993. – 502 с.
49. Мушкет И.И., Хохлов Е.Б. Полицейское право России: проблемы теории. – СПб.: СПбГУ, 1998.– 176 с.
50. История полиции России. Краткий исторический очерк и основные документы. Учебное пособие. – М.: Изд–во „Щит–М”, 1999. – 200 с.
51. Мулукаев Р.С. Организационно–правовые основы становления Советской милиции: Учебное пособие. – М., Академия МВД СССР, 1975. – 123 с.
52. Полибин М.К. Российская полиция (конец XIX в. – нач. XX в.): Хрестоматия. – Воронеж, 1999. – 512 с.
53. Словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лехина и проф. Ф.Н. Петрова. – М., 1949. – 808 с.
54. Елистратов А.И. Учебник русского административного права. – 2-е изд. Вып.1. – М., 1910. – 356 с.
55. Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М.: Изд–во Г.А. Леманна и С.И. Сахарова, 1917. – 294 с.
56. Шлеймин П. Полиция // Энциклопедический словарь. – СПб.: Издатели Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон, 1898. – Т.XXIV. – С. 320.
57. Дугин А.Н., Малыгин А.Я. Полиция и милиция России (очерк истории). – М.: ВЮЗШ, 1993. – 318 с.
58. Исторический очерк образования и развития полицейских учреждений в России. – СПб, 1913. – 112 с.
59. Мулукаев Р.С. Полиция в России (IX в. – нач. XX в.). – Нижний Новгород, 1993. – 103 с.
60. Балуев Б.П., Берестовская Т.Н. и др. Организация и деятельность уголовного розыска в дореволюционной России (конец XIX – начало XX вв.). – М., 1984. – 297 с.
61. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – 301 с.
62. Історія органів внутрішніх справ. Навчальні матеріали до спецкурсу. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2003. – 236 с.
63. О рабочей милиции: Постановление Народного комиссариата внутренних дел от 10 ноября (28 октября) 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. – №1. – Ст.15.
64. Статут Української Державної варти // Державний Вісник. – №38. – 22 серпня 1918 р.
65. Власть Советов. – 1922. – №1-2. – С. 49.
66. Михайленко П.П., Кондратьев Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3–х т. – К.: Генеза, 1997. – Т.2: 1926-1945. – 1999. – 412 с.
67. Про пільги і переваги особам, що перебувають на службі у міліції й кримінальному розшуку УСРР, і їхнім родинам: Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від 20 січня 1926 р. // Вісті ВУЦВК. – 6 лютого 1926 р.
68. Семь лет борьбы и работы // Административный вестник. – 1926. – №2-3. – С. 5–6.
69. Положение о рабоче–крестьянской милиции: Утверждено Постановлением СНК СССР от 25 мая 1931 г. // СЗ СССР. – 1931. – № 33. – Ст. 247.
70. Малыгин А.Я. Развитие системы подбора, расстановки и обучения кадров органов внутренних дел Советского государства. – М., 1995. – 140 с.
71. Гуляев А.Н. Развитие органов внутренних дел в СССР в 1953–1991гг. (на материалах Курской области): Автореф. дисс. … канд. истор. наук. – Курск, 2006. – 24 с.
72. Матюхіна Н.П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України: організаційно–правові засади: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – Х., Національний ун-т внутр. справ, 2002. – 38 с.
73. До парламентів і народів світу: Звернення Верховної Ради України від 5 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 8. – Ст. 199.
74. Про невідкладні заходи по зміцненню законності й правопорядку в республіці: Постанова ВР УРСР від 29 листопада 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №51. – Ст. 647.
75. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // ВВР УРСР. – 1991. – №4. – Ст.20 (з наступними змінами).
76. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток: Монографія. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. – 228 с.
77. Ануфрієв М.І. Основні напрямки кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України: організаційно–правовий аспект: Монографія. – Х.: Вид-во НУВС, 2001. – 238 с.
78. Ануфрієв М.І, Бандурка О.М., Ярмиш О.Н. Вищий заклад освіти МВС України: Науково–практичний посібник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. – 369 с.
79. Мацко А.С. Боротьба зі злочинністю та дотримання прав людини правоохоронними органами // Україна: права людини в перехідний період / Під ред. В.І. Євтінова. – К.: Сфера, 2001. – С. 67-81.
80. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс. – М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 2001.– 652 с.
81. Державне управління: проблеми адміністративно–правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
82. Административное право / Под ред. Л.Л. Попова: – М.: Юристъ, 2002. – 699 с.
83. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие / Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – 468 с.
84. Овсянко Д.М. Административное право в схемах и определениях: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2001. – 77 с.
85. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім „Ін–Юре”, 2002. – 668 с.
86. Котельникова Е.А., Семенцова И.А., Смоленский М.Б. Административное право: Учебник. – Ростов–на Дону: Феникс, 2002. –352 с.
87. Макарейко Н.В., Черенков Е.А. Административное право в определениях и схемах: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 179 с.
88. Козлов Ю.М. Административное право: Учебник. – М.: Юрист, 1999. – 320 с.
89. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права: В 3–х т. Т.II: Государственная служба. Управленческие действия. Правовые акты управления. Административная юстиция. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА М), 2002. – 600 с.
90. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 490 (з наступними змінами).
91. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К., 1993. – С.438 - 464.
92. Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України від 9 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. – Ст. 399 (з наступними змінами).
93. Коренев А.П. Административное право России: Учебник: В 3–х частях. Часть I. – М.: МЮИ МВД России, Изд–во «Щит–М», 1999. – 280 с.
94. Адміністративне право України: [Підручник для юрид. вузів і фак./ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.] / За ред. Ю.П. Битяка – Х.: Право, 2001. – 528 с.
95. Бахрах Д.Н., Хазанов С.Д., Демин А.В. Административное право России. – М.: Норма-Инфра-М, 2002. – 623 с.
96. Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №16. – Ст. 115.
97. Матюхіна Н.П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України (Теоретичні та прикладні аспекти) / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М.: Монографія. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. – 287 с.
98. Про окремі показники роботи з персоналом органів внутрішніх справ України за 2001р.: Інформаційний збірник. – К., МВС України, 2002 р.
99. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Організаційно–правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України: Наук.-практ. посібник. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 164 с.
100. Про державну контрольно–ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №13. – Ст. 110.
101. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 793 (з наступними змінами).
102. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50 (з наступними змінами).
103. Научно–практический комментарий к Конституции Российской Федерации / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Спарк, 1997. – 599 с.
104. Общая теория прав человека / Под ред. Е.А. Лукашевой. – М.: Норма, 1996. – 509 с.
105. Балаж И. Французская система государственной службы (Перевод статьи, опубликованной в «Magyar Kozigazgatas», 1990, №1. – р.36–47) // Государственная служба. Кадровая политика. Зарубежный опыт. Вып. 2. – М.: РАГС, 1995. – С. 16–35.
106. Синявська О.Ю. До визначення поняття „державний захист працівників органів внутрішніх справ” // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – №1. – 2004.– С. 30-37.
107. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
108. О государственной защите судей, должностных лиц правоохранительных и контролирующих органов: Федеральный закон РФ от 20 апреля 1995 г. (с изм. от 21 июля 1998 г., 6 января 1999 г.) // СЗ РФ. – 1995. – №17. – Ст. 1455.
109. Ансель М. Новая социальная защита. – М.: Прогресс, 1970. – 320 с.
110. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1989. – 797 с.
111. Соловьёва С.Д. Правовое регулирование социальной защиты населения: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1997. – 141 с.
112. Концелидзе Р.У. Правовая и социальная защита сотрудников милиции: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1993. – 195 с.
113. Синявська О.Ю. Щодо питання ефективності діяльності органів внутрішніх справ як соціальної системи // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Вип.24. – 2003. – С. 295 - 301.
114. Егорышев С.В. Органы внутренних дел как социальная организация: проблемы их реформирования и повышения эффективности деятельности: Дисс. … д–ра социолог.наук. – Уфа, 1997. – 381 с.
115. Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова.– Х.: Одиссей, 2004. – 880 с.
116. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – Ірпінь, 1998. – 109 с.
117. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности / Под ред. проф. Малкова В.Д. – М.: Академия МВД СССР, 1990. – 324 с.
118. Атаманчук Г.В. Управление – социальная ценность и эффективность. – М.: РАГС, 1995. – 145 с.
119. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.: Юрид. литература, 1980. – 256 с.
120. Манохин В.Н. Конституционные основы советского административного права / Под ред. Н.М. Конина. – Саратов: Изд–во СГУ, 1983. – 365 с.
121. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
122. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І., Шейко С.В. Філософські основи менеджменту і бізнесу: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менедж. і бізнесу, 1999. – 111 с.
123. Журавлев П.В., Кулапов М.Н., Сухарев С.А. Мировой опыт в управлении персоналом. Обзор зарубежных источников: Монография. – М.: Изд–во Рос. экон. акад., Екатеринбург: Деловая книга, 1998. – 232 с.
124. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
125. Бунякин Н.Е. Концепция становления и развития административного права в России: Монография. – Тамбов: Изд–во Тамбовского государственного технического университета, 2002. – 148 с.
126. Словарь иностранных слов / Под. ред. И.В. Алёхина и проф. Ф.Н. Петрова. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1949. – 808 с.
127. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. –К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
128. Толковый словарь русского языка / Под. ред. проф. Д.Н. Ушакова. – Т.4. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1940. – 1552 с.
129. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. –Х.: Націон. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1996. – 160 с.
130. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / 3а загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В.Б. Авер’янова. – К., 1999. – 236 с.
131. Пискотин М.И. Стиль и методы работы аппарата советского государственного управления. – М., 1977. – 118 с.
132. Коптєв П.Б. Організаційно–правові засади діяльності підрозділів по роботі з персоналом ОВС: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2006. – 20 с.
133. Комплексна програма кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001–2005 роки: Затверджена наказом МВС України від 30 червня 2001 р. № 515.
134. Синявська О.Ю. Принципи кадрової політики в органах внутрішніх справ // Право і безпека. – №3’3. – 2004. – С. 84 - 86.
135. О рабочей милиции: Постановление Народного комиссариата внутренних дел от 10 ноября (28 октября) 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. – №1. – Ст. 15.
136. Об организации робоче-крестьянской милиции: Совместная Инструкция НКВД и НКЮ РСФСР от 12 октября 1918 г. // СУ РСФСР – 1918. – №75. – Ст.813.
137. О советской рабоче-крестьянской милиции: Декрет СНК РСФСР от 30 апреля 1919 г. // СУ РСФСР. – 1919. – №3. – Ст. 133.
138. Курский Д. Милиция в прошлом и настоящем // Административный вестник. – 1925. – №1. – С. 67–68.
139. Об основных обязанностях и правах советской милиции по охране общественного порядка и борьбе с преступностью: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 8 июня 1973 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1973. – №24. – Ст. 309; – 1979. – №30. – Ст. 398.
140. Положение о советской милиции. Утверждено Постановлением СМ СССР от 8 июня 1973 г. №385 // Свод законов СССР. – Том 10. – Ст. 236.
141. Присяга рядового и начальствующего состава органов внутренних дел // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1973. – №43. – Ст. 603.
142. Дисциплинарный устав органов внутренних дел // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1984. – №19. – Ст. 342.
143. Положение о Государственной автомобильной инспекции // СП СССР. – 1978. – №20. – Ст. 124.
144. Положение о государственном пожарном надзоре в СССР // СП СССР. – 1978. – №2. – Ст. 7.
145. Положение о паспортной системе в СССР // СП СССР. – 1974. – №19. – Ст. 109; – 1981. – №2. – Ст. 3.
146. Гордиенко Н. Кому бороться с преступностью // Социалистическая индустрия. – 1989. – 31 мая.
147. Долгов Г. Пост №1 у нашого подъезда // Союз. – 1990. – 29 сентября.
148. Андреев Б. Муниципальная милиция // Неделя. – 1990. – 7 января.
149. Шаталов Ю. Тяжелые погоны. // Советская Россия. – 1989. – 28 сентября.
150. Лашкевич Н. Детектив... по найму // Сельская жизнь. – 1989. – 15 ноября.
151. Humphrey J. The International Law of Human Rights. – UNESCO, 1989.
152. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юридическая литература, 1991. – 160 с.
153. Всеобщая декларация прав человека: Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 г. // Международная защита прав человека. Документы и комментарии / Составитель канд. юрид. наук Буроменский М.В. – Х.: ООО „Синтекс ЛТД”, 1998. – С. 8 – 15.
154. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 4 – 29.
155. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 30 – 41.
156. Елистратов А.И. Административное право. – М.: Типография И.Д. Сытина, 1911 – 87 с.
157. Алёхин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник / Под ред. А.П. Алёхина.– М.: Зерцало, 2003.– 608 с.
158. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001.– №25-26.– Ст. 131 (з наступними змінами).
159. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – Ст. 15 (з наступними змінами).
160. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права: В 3т. Т.I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА М, 2002. – 728 с.
161. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г., Кузнецов С.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Дело и Сервис, 2001. – 624 с.
162. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 58–76.
163. Международная защита прав человека. Документы и комментарии / Составитель канд. юрид. наук Буроменский М.В. – Х.: ООО „Синтекс ЛТД”, 1998. – 298 с.
164. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. // Международная защита прав человека. Документы и комментарии / Составитель канд. юрид. наук Буроменский М.В. – Х.: ООО «Синтекс ЛТД», 1998. – С. 171–186.
165. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної ради СРСР. – 1971. – Додаток до №50 (з наступними змінами).
166. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради України. – 1984. – Додаток до №52. – Ст. 1122 (з наступними змінами).
167. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №7. – Ст. 397 (з наступними змінами).
168. Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №35. – Ст. 358 (з наступними змінами).
169. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №1. – Ст. 1 (з наступними змінами).
170. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 51 (з наступними змінами).
171. Про оперативно–розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – Ст. 303 (з наступними змінами).
172. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №17. – Ст. 121 (з наступними змінами).
173. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст. 668 (з наступними змінами).
174. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16. – Ст. 200 (з наступними змінами).
175. Про державну допомогу сім’ям з дітьми: Закон України від 21 листопада 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №5. – Ст. 21 (з наступними змінами).
176. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Законом України „Про Дисциплінарний Статут органів внутрішніх справ України” від 22 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 29. – Ст. 245.
177. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджене Указом Президента України № 1138/2000 від 17 жовтня 2000 р. // Іменем закону. – 2000. – №51. – 15 грудня.
178. Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі: Затверджене постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №25. – Ст. 193.
179. Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу: Указ Президента України від 24 квітня 2003 р. №370/ 2003. – Режим доступу: http://www.rada.kiev.ua.
180. Про затвердження Положення про умови та порядок грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ: Наказ МВС України від 9 грудня 1997 р. №854.
181. Про затвердження Інструкції про порядок прийому на курси початкової підготовки кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України на посади працівників міліції: Наказ МВС України від 31 серпня 1999 р. №662.
182. Старилов Ю.Н. Административная юстиция. Теория, история, перспективы. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2001. – 304 с.
183. Україна: права людини в перехідний період / Під ред. В.І. Євтінова. – К.: Сфера, 2001. – 184 с.
184. Василенко И.А. Административно–государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учебное пособие. Изд. 2–е, перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация «Логос», 2001. – 200 с.
185. Про виконання Указу Президента України від 24.04.03 №370 „Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу”: Наказ МВС України від 7 травня 2003 р. №468.
186. Про деякі заходи щодо державної підтримки сімей з неповнолітніми дітьми працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов’язків: Указ Президента України від 17 березня 1998 р. №197/98 // Законодавство України про пільги громадянам. Пільги. Переваги. Гарантії. Компенсації: Зб. норм. актів / Упоряд. Я.М. Гутарін. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 377–378.
187. Питан