АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
Стор.
Вступ 5
Розділ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ.......................13
1.1. Забезпечення внутрішньої безпеки держави як вид адміністративно-політичної діяльності...........................................................13
1.2. Сутність, принципи, правові засади та система управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави...................................................35
1.3. Державно-службові відносини у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.................................................................................................52
1.4. Суб’єкти управління загальної компетенції та їх функції і повноваження щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави................71
1.5. Законність управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави 91
Висновки до розділу 1..................................................................................106
Розділ 2. УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВІД ВНУТРІШНІХ ЗАГРОЗ СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ........................................................................................109
2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України 109
2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою
безпеки України 124
2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України
щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз 142
2.4. Адміністративно-правові відносини, що складаються в управлінні
забезпеченням національної безпеки Службою безпеки України 160
Висновки до розділу 2..................................................................................178
Розділ 3. УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ ЯК НАПРЯМОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ 182
3.1. Сутність та особливості управління внутрішніми справами 182
3.2. Види (напрями) управління внутрішніми справами 1991
3.3. Завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами 217
3.4. Правові та організаційні засади управління внутрішніми справами………………………………………………………………………245
Висновки до розділу 3..................................................................................258
Розділ 4. УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ В УКРАЇНІ 261
4.1. Охорона та захист державного кордону як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави 261
4.2. Суб’єкти управління у сфері охорони та захисту державного кордону.................................................................................................................277
4.3. Завдання, функції та повноваження органів Державної прикордонної служби України 297
4.4. Особливості військової служби в органах Державної прикордонної
служби України 320
Висновки до розділу 4..............................................................................332
Розділ 5. УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПОЖЕЖНОЇ
БЕЗПЕКИ 335
5.1. Поняття та система заходів забезпечення пожежної безпеки в державі..............................................................................................................335
5.2. Суб’єкти управління у сфері забезпечення пожежної безпеки..............................................................................................................348
5.3. Завдання, функції та повноваження органів пожежної охорони………………………………………………………………….........363
Висновки до розділу 5.................................................................................375
Висновки.............................................................................................................378
Список використаних джерел 387

ВСТУП
Актуальність теми. Забезпечення внутрішньої безпеки як своєрідної характеристики і необхідної умови життєдіяльності людей, суспільства та держави в цілому є невід’ємною складовою державної політики, тобто однією з найбільш важливих функцій держави. Управління внутрішньою безпекою як один із напрямків діяльності адміністративно-політичного апарату Української держави ґрунтується на загальних принципах, методах та формах управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним із його видів. Однак управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки має свої особливості, що, насамперед, залежить від характеру державних завдань та функцій щодо забезпечення внутрішньої безпеки, системи органів, які її забезпечують, їх повноважень, форм і методів професійної діяльності, що обумовлює доцільність його розгляду як окремого виду управління.
Визначення сутності та особливостей управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави ще не дістало належного теоретико-правового опрацювання. У вітчизняній та зарубіжній адміністративно-правовій літературі ці питання розглядаються фрагментарно, без комплексного підходу, а саме як окремі напрямки адміністративно-політичної діяльності, у зв’язку з чим сутність та особливості цього виду управління залишаються недослідженими, єдиної концепції управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави в адміністративно-правовій науці ще не вироблено.
Варто зазначити, що загальні проблеми управління адміністративно-політичною діяльністю і, зокрема, такого його виду як управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави досліджували В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Конопльов, О.В. Кузьменко, В.Я. Настюк, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, М.М. Тищенко, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі та ін. Однак недивлячись на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам цієї проблематики, багато питань у цій сфері залишаються ще дискусійними. Це стосується насамперед розуміння сутності таких категорій як «адміністративно-політична діяльність», «національна безпека», «державна безпека», «внутрішня безпека» та їх розмежування; визначення системи органів, які здійснюють управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки, їх функцій, завдань та повноважень; з’ясування особливостей цього виду державного управління. Більше того, на сьогодні в Україні відсутня структурно визначена та нормативно закріплена система суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Існують окремі органи, як правило правоохоронні з відомчими повноваженнями, між якими практично відсутній зв’язок на рівні всієї системи досліджуваного різновиду державного управління.
Таким чином, необхідність ефективного забезпечення реалізації конституційних положень щодо забезпечення безпеки людини та громадянина, переосмислення місця та значення управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави як самостійного виду державного управління, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, ряд організаційно-правових проблем у цій сфері обумовлюють актуальність обраної автором теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 2.6 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., п.п.2.1, 3.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практики управлінської діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави визначити сутність, принципи, правові засади та особливості цього управління, види його суб’єктів залежно від конкретного напрямку забезпечення внутрішньої безпеки держави, тобто виробити концепцію управління у зазначеній сфері, а також визначити шляхи його удосконалення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- з’ясувати сутність та особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-політичної діяльності;
- визначити поняття управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, його принципи, правові засади та систему;
- уточнити сутність та особливості державно-службових відносини у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
- охарактеризувати суб’єктів загальної компетенції, які здійснюють управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
- з’ясувати сутність, значення та особливості забезпечення законності управління у цій сфері;
- визначити напрямки забезпечення внутрішньої безпеки держави, з’ясувати їх сутність та особливості;
- охарактеризувати систему спеціальних суб’єктів управління залежно від конкретного напрямку забезпечення внутрішньої безпеки держави, визначити їх завдання, функції та повноваження;
- визначити правові та організаційні засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
- сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретичних, адміністративно-правових засад управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави та його практичного здійснення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються в процесі управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.
Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1-5), визначено сутність та особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-політичної діяльності (підрозділ 1.1), сутність та особливості управління національною безпекою України, управління внутрішніми справами, управління у сфері охорони та захисту державного кордону, управління у сфері забезпечення пожежної безпеки (підрозділи 2.1, 3.1, 4.1, 5.1). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження правових засад та особливостей системи управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави (підрозділ 1.2), особливостей державно-службових відносин у цій сфері (підрозділ 1.3), характеристики суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють це управління (підрозділи 1.4, 2.3, 3.3, 4.2, 5.2). Системно-структурний метод використано для здійснення класифікації способів забезпечення законності управління у сфері внутрішньої безпеки держави, визначення напрямків забезпечення внутрішньої безпеки держави (підрозділи 1.5, 2.1, 3.1, 4.1, 5.1). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного супроводження управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави (розділи 2-5).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання та організації управління у зазначеній сфері може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів спеціальної компетенції, які здійснюють управління у досліджуваній сфері, статистичні матеріали, політико-правова публіцистика, довідкові видання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. В результаті проведеного дослідження вироблено концепцію управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- вперше обґрунтовано висновок, що характер загроз, які створюють небезпеку державі і які можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми, обумовлює необхідність розрізняти поняття зовнішня і внутрішня безпека держави;
- набуло подальшого розвитку розуміння сутності внутрішньої безпеки держави, яку запропоновано розглядати у широкому та вузькому значеннях: у широкому – як захищеність від усіх можливих видів внутрішніх загроз; у вузькому – лише тих, які є наслідком вчинення правопорушень. Саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки взято за основу під час визначення предмету дослідження цієї дисертації, що, у свою чергу, лягло в основу її структурної побудови;
- подальший розвиток отримало визначення сутності та особливостей забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-політичної діяльності, яку визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних та інших заходів, які здійснюються (реалізуються) спеціально уповноваженими суб’єктами, як правило, воєнізованими правоохоронними органами (формуваннями) з метою охорони та захисту людини, суспільства та держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень;
- вперше визначено конкретні напрямки забезпечення внутрішньої безпеки держави, до яких віднесено національну безпеку, внутрішні справи, охорону та захист державного кордону, пожежну безпеку, визначено їх поняття та особливості;
- удосконалено характеристику управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, яке визначено як діяльність взаємозв’язаних між собою суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють управлінській вплив на відповідні об’єкти для досягнення загальної мети – охорони та захисту людини, суспільства та держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень;
- подальший розвиток одержало визначення сутності та особливостей державно-службових відносин у сфері забезпечення внутрішньої безпеки, які визначено як урегульовані адміністративно-правовими нормами суспільні відносини, які складаються як під час зовнішньої, так і внутрішньо-організаційної діяльності мілітаризованих правоохоронних органів і спрямовані на організацію та забезпечення належного проходження державної служби їх службовцями;
- удосконалено визначення поняття компетенції загальних суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, під якою розуміється закріплена законодавчими актами сукупність їх повноважень (прав і обов’язків), а також предмет їх відання;
- поліпшено характеристику завдань, функцій та повноважень спеціальних суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави з урахуванням конкретних його напрямків;
- сформульовано ряд конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення адміністративно-правового регулювання управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, у тому числі щодо уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема: 1) Конституції України; 2) законів України „Про основи національної безпеки України”, „Про державну службу”, „Про Службу безпеки України”, „Про міліцію”, „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, „Про державний кордон України”, „Про Державну прикордонну службу України”, „Про пожежну безпеку”, „Про державну таємницю”, „Про боротьбу з тероризмом”, „Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України”, „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”; 3) підзаконних нормативних актів, а саме: Положення про Міністерство внутрішніх справ України, Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, Положення про місцеву пожежну охорону та інших; 4) запропоновано нову редакцію деяких статей проекту Закону України „Про органи внутрішніх справ”, який перебуває на розгляді у Верховній Раді України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:
- у науково-дослідній сфері ці результати, які у сукупності становлять концепцію управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, можуть бути основою для подальшої розробки адміністративно-правових засад цього управління;
- у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
- у правозастосуванні використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність практичної діяльності суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін „Адміністративне право”, „Державне управління”, вони вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано посібники „Технологічні аспекти формування позитивного іміджу міліції” (здобувачем розроблено розділи „Формування позитивного іміджу міліції України як актуальна проблема” і „Організація роботи з підвищення іміджу структурного підрозділу ОВС”); „Адміністративна відповідальність в Україні” (дисертантом підготовлено підрозділ 2.1). У співавторстві опубліковано наукові статті „Етико-моральні детермінанти формування професійної культури майбутніх працівників ОВС”, „До питань підготовки працівників слідчих підрозділів” і „Економіко-правова та екологічна охорона земель як складова національної безпеки”. В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на більше ніж десяти міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, таких, зокрема, як „Позитивний імідж міліції: проблеми формування” (Херсон, 2004); „Нормативно-правове забезпечення проходження служби в ОВС України” (Харків, 2004); „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (Одеса, 2004); „Теорія і практика виховної роботи в ОВС України” (Харків, 2004); „Адміністративне право і адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” (в рамках IV Національної науково-теоретичної конференції „Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (Сімферополь, 2005)); “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (Харків, 2006); „Актуальні проблеми участі населення та громадських формувань в охороні громадського порядку і безпеки громадян у сучасних умовах” (Харків, 2007); „Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей” (Кіровоград, 2007); „Інформатизація вищих навчальних закладів МВС України” (Харків, 2007); „Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (Сімферополь, 2007); „Проблеми профілактики злочинності оперативними підрозділами органів внутрішніх справ” (Харків, 2007); „Національні інтереси і проблеми забезпечення безпеки України” (Кіровоград, 2008), а також на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Дисертантом у складі робочих груп підготовлено проекти законів України „Про державну прикордонну міліцію”, „Про впорядкування діяльності з організації та проведення азартних ігор”, зміни та доповнення до Закону України „Про міліцію”, інших нормативно-правових актів, що визначають адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Результати дослідження використовувалися також під час розробки навчальних програм та інших навчально-методичних матеріалів з дисциплін „Адміністративне право”, „Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, „Адміністративна відповідальність”, виданих у Харківському національному університеті внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії „Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади” (Харків, 2007), двох навчальних посібниках (в складі колективів авторів), 24 наукових статтях в наукових журналах та збірниках наукових праць, а також тезах доповідей і наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – визначення сутності, специфіки правового регулювання та практичної діяльності щодо управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Основним завданням дослідження було вироблення на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практики управлінської діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави концепції управління у зазначеній сфері, визначення шляхів його удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Насамперед акцентовано увагу на тому, що внутрішня безпека є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності людей, суспільства чи держави в цілому, а її забезпечення має розглядатися як невід’ємна складова державної політики, як одна з найбільш важливих функцій держави.
Під безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів: 1) особи, що виявляються в її правах і свободах; 2) суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і духовних цінностях та виявляються в можливості громадян виступати єдиним джерелом влади; 3) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, територіальній цілісності та у праві здійснювати (реалізовувати) владу. Саме характер загроз, які можуть бути і внутрішніми, і зовнішніми, слугує основним критерієм розрізнення таких категорій як зовнішня і внутрішня безпека.
Внутрішня безпека розглядається у широкому та вузькому значеннях. У широкому – як захищеність від усіх можливих видів внутрішніх загроз, у вузькому – лише від тих, які є наслідком вчинення правопорушень. Саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки взято за основу під час визначення предмета дослідження особливостей управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.
Забезпечення внутрішньої безпеки держави визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних та інших заходів, що реалізуються спеціально уповноваженими суб’єктами з метою охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.
Особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду (напрямку) адміністративно-політичної діяльності вбачаються в тому, що: 1) така діяльність є необхідною умовою життєдіяльності людини, суспільства та держави; 2) у цій діяльності беруть участь суб’єкти різних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), особливе місце серед яких займають органи виконавчої влади, зокрема – правоохоронні (як правило, воєнізовані), наділені правом застосування примусових заходів; 3) характер завдань, функцій, повноважень, форм і методів діяльності суб’єктів, які її забезпечують, є специфічним; 4) забезпечується захист від внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності держави, які є наслідком вчинення правопорушень; 5) для особового складу державних правоохоронних органів, які виконують завдання щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, встановлено спеціальні звання, класні чини, передбачено особливий порядок проходження державної служби та притягнення до відповідальності.
Аналіз сформульованих у літературі визначень поняття державного управління дозволив визначити управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави як діяльність взаємозв’язаних між собою суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють управлінський вплив на відповідні об’єкти для досягнення загальної мети – охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз.
Особливостями державно-службових відносин у сфері забезпечення внутрішньої безпеки названо те, що: 1) ці відносини є публічно-правовими, оскільки в переважній більшості регулюються нормами адміністративного права; 2) основною метою виникнення, зміни чи припинення таких відносин є забезпечення охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень; 3) їх обов’язковими учасниками є мілітаризовані державні службовці різних державних органів, правовий статус яких закріплено у спеціальному законодавстві; 4) вони можуть бути як зовнішніми (реалізація владних повноважень щодо не підпорядкованих їм суб’єктів), так і внутрішніми, які складаються з питань організації та проходження служби; 5) вони виникають в односторонньому порядку, оскільки пов’язані із виданням адміністративного акта (наказу, в деяких випадках – Указу Президента чи постанови Уряду); 6) складаються вони у ході організації державної служби та її проходження; 7) учасники таких відносин можуть бути як юридично нерівними, так і юридично рівними, однак нерівність є домінуючою у цих відносинах, що полягає у підпорядкованості волі одного суб’єкта іншому; 8) визначальним методом регулювання державно-службових відносин є імперативний, який базується на владі та підпорядкованості.
Аналіз загальнотеоретичних положень та практики забезпечення внутрішньої безпеки держави дав підстави до її напрямків віднести: 1) національну безпеку; 2) внутрішні справи; 3) охорону та захист державного кордону; 4) пожежну безпеку.
Національну безпеку визначено як захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, яка забезпечується під час оперативно-службової діяльності органів (підрозділів) спеціального призначення, що входять до організаційної структури СБУ і наділені у зв’язку з цим повноваженнями щодо застосування оперативно-розшукових методів і засобів з метою попередження, виявлення та припинення злочинів та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють внутрішню загрозу життєво важливим інтересам України.
До напрямків оперативно-службової діяльності Служби безпеки України, метою якої є захищеність людини, суспільства та держави від внутрішніх загроз, віднесено: забезпечення охорони державної таємниці; попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, підслідних СБУ; протидію розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, які діють на території України; протидію зрощенню бізнесу і політики; протидію поширенню тероризму; протидію використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів; протидію створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави; протидію проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.
На основі аналізу завдань, функцій та повноважень Служби безпеки України щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз, які на сьогодні закріплені у чинному законодавстві, зроблено висновок про необхідність перегляду деяких з них. Це насамперед стосується таких завдань і похідних від них функцій та повноважень як протидія корупції та організованій злочинності, оскільки: по-перше, для боротьби із корупцією як загальновизнаним найбільшим «національним лихом», на думку дисертанта, необхідно створити єдиний правоохоронний орган, наприклад, Антикорупційний центр (назва умовна); по-друге, для боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи функціонують у системі органів внутрішніх справ. Створення окремого спеціального правоохоронного органу для боротьби з корупцією та зосередження завдань, функцій і повноважень щодо боротьби із організованою злочинністю в одному із правоохоронних органів системи МВС дозволить підвищити результативність протидії цим видам протиправної діяльності, усуне дублювання повноважень між окремими правоохоронними органами та індивідуалізує їх відповідальність.
Внутрішні справи розглядаються у широкому та вузькому значенні. У широкому – як сукупність усіх існуючих в державі напрямів (видів, сфер) діяльності, які дозволяють забезпечити її стале функціонування та розвиток. У вузькому – лише тих напрямів (видів, сфер) діяльності, які пов’язані із охороною та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою з правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто складають основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішніх загроз як правопорушення.
Управління внутрішніми справами визначено як самостійний вид державного управління, який має правоохоронний характер, здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції і спрямований на охорону, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, боротьбу із правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.
Запропоновано авторське визначення поняття «органи внутрішніх справ» як єдиної системи озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності, а також органів (служб, підрозділів), які виконують забезпечувальні функції.
Системний погляд на роль правових актів у регулюванні управління внутрішніми справами дозволив зробити висновок про те, що за допомогою правових норм, які в них містяться, здобувають юридичне закріплення: 1) система суб’єктів загальної та спеціальної компетенції у сфері управління внутрішніми справами та їх компетенція щодо забезпечення внутрішньої безпеки, їх організаційна та функціональна структура; 2) дозвільні, зобов’язуючі чи забороняючі вимоги у сфері внутрішніх справ; 3) форми, методи та напрямки управління внутрішніми справами; 4) система об’єктів, на які спрямоване управління у сфері внутрішніх справ; 5) основні засади взаємодії та координації суб’єктів управління внутрішніми справами; 6) гарантії правового та соціального захисту суб’єктів управління внутрішніми справами; 7) основні засади контролю та нагляду у цій сфері.
Наголошується, що приведення кримінального судочинства у відповідність до потреб суспільства неможливе без реформування інституту попереднього розслідування кримінальних справ, необхідною умовою якого є створення на базі Головного слідчого управління МВС Слідчого комітету, що дозволить органам внутрішніх справ забезпечити належне розслідування злочинів, підвищить рівень законності і правопорядку в державі. Крім того, щоб підвищити ефективність протидії нелегальній міграції, торгівлі людьми, незаконним перетинанням кордону і перевезенням вантажів у складі МВС України слід вирішити питання про спрямування і координацію діяльності Державної прикордонної служби України Міністром внутрішніх справ з подальшим входженням цієї служби до складу МВС. До системи органів МВС України доцільно включити також органи пожежної безпеки. Зосередження функцій забезпечення пожежної безпеки та боротьби зі злочинністю і забезпечення громадської безпеки в одному відомстві сприятиме більш тісній взаємодії при проведенні комплексу заходів з розслідування причин пожеж та розкриття злочинів, пов’язаних з підпалами, охорони правопорядку під час проведення масових заходів, ліквідації масових заворушень, надання невідкладної допомоги.
Головною особливістю охорони та захисту державного кордону як одного із напрямків забезпечення внутрішньої безпеки держави визнається те, що загрози, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам України, можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Забезпечення державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і здійснюється під час його охорони та захисту на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, у повітряному та підводному просторі військовими формуваннями та правоохоронними органами держави з метою гарантування його недоторканності.
Підкреслено, що процес охорони та захисту державного кордону України досить складний і потребує пошуку й впровадження нових, надійних та економічно обґрунтованих засобів його забезпечення, удосконалення прикордонного контролю, підвищення ефективності комплексного використання сил та засобів із широким залученням до охорони та захисту державного кордону населення. Крім того, реформування Державної прикордонної служби вимагає розширення її повноважень у галузі правозастосовної діяльності, забезпечення діяльності пунктів тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на її території, видачі всім іноземцям документів для в’їзду в країну, перебування в ній і виїзду з неї та деякі інші функції. У зв’язку з цим Державну прикордонну службу України доцільно включити до складу МВС зі створенням на його базі цілісної системи контролю за в’їздом іноземців, їх перебуванням в Україні і виїздом з нашої держави.
Зазначається, що проблема забезпечення пожежної безпеки як виду (напряму) національної безпеки, що полягає у захищеності життя та здоров’я людей, майна та інших цінностей фізичних і юридичних осіб, національного багатства і навколишнього природного середовища, за якої забезпечуються своєчасне попередження, виявлення, припинення і нейтралізація пожеж та їх наслідків, є комплексною і вимагає вдосконалення організаційних засад функціонування цієї системи, зміцнення нормативно-правової, науково-технічної і ресурсної бази, удосконалення державного управління у цій сфері.
З метою встановлення більш тісної взаємодії при проведенні комплексу заходів з розслідування причин пожеж та розкриття злочинів, пов’язаних з підпалами, охорони правопорядку під час проведення масових заходів, ліквідації масових заворушень, надання невідкладної допомоги, пропонується поєднати функції забезпечення пожежної безпеки та боротьби зі злочинністю і забезпеченням громадської безпеки в одному відомстві, для чого органи пожежної безпеки доцільно включити до системи органів МВС України.
Основними напрямами удосконалення сучасного стану забезпечення внутрішньої безпеки держави названо такі: створення сприятливих умов для прогресивного економічного і соціального розвитку в державі; реформування системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; покращення координації діяльності правоохоронних органів; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, зменшення негативного впливу на суспільні відносини алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ; ліквідацію бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують внутрішній безпеці України.
Зважаючи на вимоги Концепції адміністративної реформи в Україні щодо необхідності віднесення служби у правоохоронних органах, Збройних Силах, інших органах Військової організації до державної служби та з метою деталізації законодавчого положення щодо того, що військова служба є державною службою особливого характеру, пропонується передбачити одночасно з призначенням військовослужбовців (крім строкової служби), співробітників державних воєнізованих правоохоронних органів, Збройних Сил, органів Військової організації на відповідні посади обов’язкове прийняття ними присяги державного службовця та присвоєння їм відповідних рангів державних службовців.
Дослідження широкої нормативної бази з аналізованої проблеми дало можливість виробити низку обгрунтованих пропозицій щодо змін та доповнень до деяких законодавчих актів, зокрема: Конституції України, законів України «Про основи національної безпеки України», «Про Службу безпеки України», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про пожежну безпеку», «Про державну службу», «Про державну таємницю», «Про боротьбу з тероризмом», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», а також до підзаконних нормативних актів: Положення про Міністерство внутрішніх справ України, Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, Положення про місцеву пожежну охорону та інших.
Насамкінець висловлено сподівання, що окреслення проблем (суб’єктивного і об’єктивного характеру) в управлінні забезпеченням внутрішньої безпеки держави в Україні, а особливо врахування висловлених у ході дослідження рекомендацій щодо їх розв’язання, здатне підвищити ефективність зазначеної діяльності, привести її у відповідність до вимог закону, що в цілому сприятиме зміцненню законності і правопорядку в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
3. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
5. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
6. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38–39. – Ст. 288.
7. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної України. – 2004. – № 3–4. – Ст. 21.
8. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35, 36, 37. – Ст. 446.
9. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
10. Про громадянство: Закон України від 8 жовтня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 50.– Ст. 701.
11. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 53. – Ст. 793.
12. Про військовий обов’язок і військову службу: Закону України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
13. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.
14. Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 5. – Ст. 6.
15. Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
16. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
17. Про оборону України: Закон України від 6 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.
18. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
19. Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України від 9 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 399.
20. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
21. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
22. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
23. Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
24. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
25. Про Цивільну оборону України: Закон України від 3 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 14. – Ст. 124.
26. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відо¬мості Верховної Ради України. – 1994. – № 52. – Ст. 455.
27. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
28. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
29. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
30. Про пожежну безпеку: Закон України від 17 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
31. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
32. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
33. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 257.
34. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
35. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.
36. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
37. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України від 4 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
38. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
39. Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 197.
40. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
41. Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 194.
42. Про аварійно-рятувальні служби: Закон України від 14 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 4. – Ст. 25.
43. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України від 8 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.
44. Про планування і забудову територій: Закон України від 20 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
45. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
46. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
47. Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 15. – Ст. 73.
48. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України.  2002.  № 32.  Ст. 225.
49. Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 115.
50. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.
51. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України.  2002.  № 27–28.  Ст. 180.
52. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180.
53. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
54. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
55. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
56. Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей: Закон України від 15 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст. 444.
57. Про правові засади цивільного захисту: Закон України від 24 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 39. – Ст. 488.
58. Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення: Закон України від 22 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 52. – Ст. 565.
59. Про Службу зовнішньої розвідки України: Закон України від 1 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 8. – Ст. 94.
60. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. - № 12. - Ст.791.
61. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiev.ua.
62. Декларація про державний суверенітет України: Затверджена постановою Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
63. Про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового та фінансового забезпечення Служби безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 25 березня 1992 року № 2231 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 384.
64. Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі: Постанова Верховної Ради України від 23 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 25. – Ст. 193.
65. Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38–39. – Ст. 248.
66. Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України: Постанова Верховної Ради України від 1 грудня 2004 р. № 2215 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiev.ua.
67. Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні: Указ Президента України від 5 серпня 1996 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 10 серпня.
68. Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення: Указ Президента України від 19 березня 1997 року // Голос України. – 1997. – № 51.
69. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – 25 липня.
70. Питання імміграційного контролю: Указ Президента України від 9 січня 1999 року № 4. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiev.ua.
71. Про введення в дію дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності: Указ Президента України від 20 травня 1999 року № 539/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 878.
72. Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку: Указ Президента України від 16 червня 1999 року № 650/99 // Офіційний вісник України 1999. – № 24. – Ст. 1100.
73. Про затвердження Положення про порядок реєстрації нормативно-правових актів Служби безпеки України з питань розвідки, контррозвідки та оперативно-розшукової діяльності: Указ Президента України від 29 червня 1999 року № 767.
74. Про Положення про Міністерство закордонних справ України: Указ Президента України від 3 квітня 1999 року № 357.
75. Питання Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України: Указ Президента України від 6 жовтня 2000 року № 1120.
76. Про Програму дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ та митних органів на період до 2005 року: Указ Президента України від 16 листопада 2000 року.
77. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджено Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
78. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24 травня 2000 року № 717.
79. Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців: Указ Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053.
80. Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8.
81. Питання Адміністрації Державної прикордонної служби України: Указ Президента України від 4 серпня 2003 року № 797.
82. Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій: Указ Президента України від 27 січня 2003 року № 47.
83. Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу: Схвалена Указом Президента України від 5 березня 2004 року № 278.
84. Концепція розвитку законодавства про державну службу: Схвалена Указом Президента України від 5 січня 2005 року № 1.
85. Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності: Указ Президента України 19 липня 2005 року № 1119.
86. Про невідкладні заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху: Розпорядження Президента України від 19 грудня 2005 року № 1289.
87. Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України: Указ Президента України від 27 грудня 2005 року № 1842.
88. Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: Указ Президента України від 10 жовтня 2005 року № 1430.
89. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення»: Указ Президента України від 27 грудня 2005 р. № 1863.
90. Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року № 1383 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України»: Указ Президента України від 31 жовтня 2006 р. № 909.
91. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх прав України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К., 1993. – 583 с.
92. Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні: Затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. // ЗП УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 27.
93. Положення про дозвільну систему: Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 // Зібрання законодавства України. – 2000. – Т.5. – 5 (ПКМ) 6.
94. Про створення Інституту підготовки кадрів Служби національної безпеки України: Постанова Кабінету Міністрів від 27 січня 1992 р. № 34.
95. Про затвердження Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів: Постанова Кабінету міністрів України від 26 лютого 1993 року // Урядовий кур’єр. – 2 березня 1993 р.
96. Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. // ЗПУ України. – 1994. – № 1. – Ст. 17.
97. Про затвердження Державної програми забезпечення пожежної безпеки на 1995 – 2000 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 р. № 238.
98. Про затвердження Типового положення про відомчу пожежну (пожежно-сторожову) охорону: Постанова Кабінету Міністрів від 14 серпня 1995 р. № 653.
99. Тимчасові правила контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації: Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 р. № 592.
100. Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України i транзитного проїзду через її територію: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. // ЗПУ України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.
101. Про стан забезпечення пожежної безпеки та заходи щодо її поліпшення: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1999 р. № 1943.
102. Положення про порядок надання, переоформлення та скасування громадянам допуску до державної таємниці: Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 року № 1601.
103. Про затвердження Положення про Державний департамент пожежної безпеки: Постанова Кабінету Міністрів від 11 квітня 2002 р. № 500.
104. Про затвердження Програми забезпечення пожежної безпеки на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2002 р. № 870.
105. Про утворення Державного департаменту з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Постанова Кабінету міністрів України від 14 червня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 18 червня 2002 р.
106. Про затвердження Положення про місцеву пожежну охорону: Постанова Кабінету Міністрів від 24 лютого 2003 р. № 202.
107. Про недоліки у роботі окремих органів виконавчої влади і забезпечення продовольчої безпеки та заходи щодо стабілізації ринку основних продовольчих товарів: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 29 липня.
108. Про затвердження Програми регулювання міграційних процесів на 2003–2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2003 р. № 1296.
109. Про Порядок акредитації центру сертифікації ключів: Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 903.
110. Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці: Затверджені постановою Міністерства праці та соціальної політики № 41 від 1 вересня 1992 р.
111. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю: Наказ Генеральної прокуратури України від 4 квітня 1992 р. № 4.
112. Про затвердження Положення про курси підвищення кваліфікації офіцерського складу Прикордонних військ України: Наказ Голови Державного комітету – командуючого Прикордонними військами України від 29 серпня 1996 року № 388.
113. Про затвердження Положення про розслідування та облік аварій на об’єктах Служби безпеки України: Наказ Голови Служби безпеки України від 5 жовтня 1999 р. № 212.
114. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, використання, експлуатації, сертифікаційних випробувань, тематичних досліджень, експертизи, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації, торгівлі криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України від 29 грудня 2000 р. № 88/66.
115. Про затвердження Положення про державну експертизу у сфері криптографічного захисту інформації: Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України 25 грудня 2000 р. № 62.
116. Про взаємодію Служби безпеки України та органів державної податкової служби України: Наказ СБУ та ДПА № 176/278 від 9 липня 2001 р.
117. Інструкція Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю: Затвер