ДЕЛЕГУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВЛАДИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕЛЕГУВАННЯ
ПОВНОВАЖЕНЬ 13
1.1. Проблеми теорії делегованих повноважень 13
1.2. Поняття, суть та зміст делегованих повноважень за
законодавством України 40
1.3. Юридична природа делегованих повноважень 57
Висновки до розділу 1 71
РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУТ ДЕЛЕГУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ В СИСТЕМІ
МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ 74
2.1. Делегування повноважень як один із способів встановлення компетенції місцевих органів публічної влади 74
2.2. Делегування повноважень між місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування 96
2.2.1. Правове регулювання делегованих повноважень органів
місцевого самоврядування 99
2.2.2. Правове регулювання делегованих повноважень місцевих державних адміністрацій 118
2.3. Правове регулювання матеріального та фінансового
забезпечення реалізації делегованих повноважень 135
Висновки до розділу 2 150
ВИСНОВКИ 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 162

ВСТУП

Основною формою організуючого впливу публічної влади на суспільство є їх взаємодія з метою задоволення як потреб всього суспільства, окремих його частин, так і окремої особи. Без такої взаємодії існування як публічної влади, так і суспільства неможливе.
Очевидність окресленої правом взаємодії різного роду публічних і непублічних суб’єктів права у сфері діяльності місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з точки зору використання такого інструменту публічної влади на місцях як делегування повноважень зумовило інтерес дисертанта до цієї теми. Наріжним каменем наукової проблематики делегованих повноважень є завдання вивчення ознак тих суспільних процесів, які охоплюються поняттям делегованих повноважень.
Актуальність теми дослідження
Проблема правового регулювання делегованих повноважень є вкрай актуальною для процесів державотворення на сучасному етапі реформування українського суспільства, оскільки делегування повноваження є одним із основних засобів функціонування публічної влади в демократичній правовій державі.
Досвід демократичних країн світу свідчить про те, що надмірна централізація влади на певному етапі призводить до неефективності та навіть недієздатності системи управління і, навпаки, саме децентралізація влади з сильними інститутами місцевого самоврядування сьогодні є найбільш ефективною формою організації державної влади розвинутих країн.
На даний момент Україна стоїть на шляху реформування надмірно централізованої системи організації влади. Без усяких сумнівів, процес трансформації місцевої влади, з позицій становлення нової децентралізованої системи управління, удосконалення взаємовідносин місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, має будуватися не на принципах субординації (властивій державній управлінській вертикалі), а на принципах правової, організаційної, фінансової та матеріально-технічної самостійності органів місцевого самоврядування і спиратися на ефективне використання інституту делегованих повноважень.
Актуальність теми дисертаційного дослідження також зумовлена тим, що делегування повноважень як організаційно-правовий інститут є новим, малодослідженим явищем у суспільно-політичному житті і потребує відповідного розвитку і удосконалення у процесі утвердження України як європейської демократичної держави.
Крім усього іншого, делегування повноважень є відомим способом формування компетенції як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування, як основи їх діяльності.
Сьогодні виконання як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування делегованих повноважень наштовхується на низьку самодостатність територіальних громад, в тому числі, на неналежний рівень фінансових ресурсів для забезпечення виконання делегованих повноважень.
Значний внесок у наукову розробку і вирішення методологічних і теоретичних проблем функціонування місцевих органів влади зроблено фахівцями в галузях адміністративного права, теорії держави і права, конституційного (державного) права, радянського будівництва, державного управління, значна кількість праць яких виконана у радянський час. Це роботи С.А. Авакяна, В.Б. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, В.Д. Афанасьєва, М.І. Байтіна, Г.В. Барабашева, І.Л. Бачило, Б.М. Габричидзе, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, А.О. Селіванова, М.Ф. Селівона, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Л.П. Юзькова та інших авторів.
Сучасна вітчизняна юридична наука приділяє достатньо уваги вивченню інститутів публічної влади. Зокрема, проблемам місцевого самоврядування присвячені праці таких авторів, як О.В. Батанова, В.І. Борденюка, І.П. Бутка, Ю.П. Битяка, Ю.В. Делії, М.П. Воронова, Н.К. Ісаєвої, В.М. Кампа, М.І. Корнієнка, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, М.О. Пухтинського, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та інших авторів. Проблемам державного управління на місцях присвячені праці таких авторів, як В.Б. Авер’янова, І.П. Голосніченка, О.Д. Крупчана, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенського та інших дослідників. Здійснюючи наукове дослідження делегованих повноважень у сфері діяльності місцевих органів публічної влади, дисертант також спирався на розробки провідних сучасних російських правознавців: М.В. Баглая, К.С. Бєльського, І.В. Видріна, В.Г. Графського, М.О. Ємельянова, Ю.Д. Казанчева, О.Є. Кутафіна, Л.С. Мамута, А. Уварова, В.Є. Чиркіна, Є.С. Шугріної, а також західних вчених: Г. Бребана, Ж. Веделя, Б. Гурне, Р. Давіда, Р. Драго, Т. Маунца, Ю. Панейка, А. Токвіля, Д. Елерса.
Проте, дослідження делегування повноважень на місцевому рівні, яке поширене в діяльності місцевих органів публічної влади, мають фрагментарний характер. Деякі сторони цього питання освітлюються такими авторами, як: Ю.В. Делією, І.В. Дробуш, В.І. Корнієнко, М.В. Комашко, В.І. Кравченко, С.Г. Серьогіною, К.Є. Солянніком. Серед російських вчених дане питання освітлюється, зокрема, Л.А. Морозовою, В.С. Троіцьким, А.А. Уваровим. Монографічних досліджень комплексного характеру з зазначеної тематики взагалі немає.
Особливої уваги з боку юридичної науки потребують питання удосконалення механізму правового регулювання інституту делегованих повноважень з огляду на підвищення рівня їх реалізації. Інститут делегованих повноважень має велике значення для функціонування місцевих органів влади, зумовленого принципами, цілями і завданнями локальної демократії. Відсутність фундаментальних досліджень інституту делегованих повноважень є значною перешкодою на шляху становлення, розвитку і взаємодії місцевих органів публічної влади.
Наявність великої кількості делегованих повноважень серед місцевих органів публічної влади, за відсутності належного правового регулювання механізмів передачі, реалізації, контролю, відповідальності, приводить до виникнення певних непорозумінь між суб’єктами делегованих повноважень, виникнення компетенційних спорів.
Зв’язок роботи з науковими програмами
Дисертаційне дослідження проводилось як складова частина тематики досліджень кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України в рамках комплексного наукового плану „Розроблення теоретичних засад деконцентрації та децентралізації в системі виконавчої влади та механізми збалансованості повноважень й відповідальності” (б/н) відповідно до наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування» (номер державної реєстрації – № 0103U006819). Роль автора у виконанні науково-дослідної роботи полягає у системному дослідженні організаційно-правових проблем делегування повноважень місцевими органами влади та в наданні відповідних пропозицій щодо удосконалення процесу делегування повноважень і, відповідно, вдосконалення чинного законодавства України.
Мета і завдання дослідження
Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз юридичної природи делегованих повноважень місцевих органів публічної влади, а також проблем, що виникають в процесі делегування повноважень місцевими органами публічної влади та розроблення відповідних рекомендацій щодо підвищення ефективності реалізації делегованих повноважень у сфері діяльності місцевих органів публічної влади.
Відповідно до поставленої мети автором зроблена спроба вирішити наступні завдання:
1) проаналізувати стан реалізації та перспективи розвитку інституту делегованих повноважень в Україні, з’ясувати при цьому питання, що потребують нагального вирішення у сфері делегованих повноважень місцевих органів публічної влади та можливі шляхи їх вирішення;
2) розкрити наукове поняття делегованих повноважень через місце і роль делегованих повноважень у діяльності місцевих органів публічної влади;
3) розкрити юридичний зміст делегованих повноважень;
4) виявити характерні ознаки делегованих повноважень з метою проведення класифікації видів делегованих повноважень;
5) окреслити коло суб’єктів делегування повноважень на місцевому рівні;
6) розглянути проблеми порядку та умов делегування повноважень;
7) проаналізувати проблему делегованих повноважень в контексті теорії розподілу влад;
8) сформулювати рекомендації і пропозиції, які мають бути спрямовані на підвищення ефективності реалізації делегованих повноважень у сфері діяльності місцевих органів публічної влади.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, пов’язані з процесом делегування повноважень
Предметом дослідження є юридична природа делегованих повноважень та пов’язані з ними теоретичні та практичні проблеми делегування повноважень місцевими органами публічної влади.
Методи дослідження
Методологічною основою дисертаційного дослідження є система взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних та достовірних результатів дослідження.
Основним у цій системі виступає загальнонауковий метод пізнання, на базі якого проблеми дисертаційної роботи розглядаються в єдності їх соціального змісту і юридичної форми.
Системно-структурний підхід застосовувався для дослідження проблем правового регулювання делегованих повноважень, особливостей функціонування та взаємодії місцевих органів публічної влади.
За допомогою історико-правового та порівняльно-правового методів досліджувалось вітчизняне законодавство, що врегульовує відносини, пов‘язані з делегуванням повноважень, процес становлення делегування повноважень як способу реалізації інституту децентралізації публічної влади.
За допомогою: методу тлумачення права з’ясовано зміст норм права, що становлять правову основу делегування повноважень; методу класифікації - здійснено розмежування видів делегованих повноважень; формально-логічного методу – було визначено сутність та природу делегованих повноважень; методу моделювання та прогнозування розроблено рекомендації щодо удосконалення норм чинного законодавства України.
Комплексний підхід до використання зазначених методів дозволив всебічно розглянути питання делегування повноважень на місцевому рівні та дослідити їх роль та місце в діяльності місцевих органів влади.

Наукова новизна одержаних результатів
У результаті проведеного дослідження сформульована авторська концепція інституту делегованих повноважень. Розглянуто механізми його реалізації на місцевому рівні. Новизна дослідження розкривається у наступних положеннях:
вперше:
 комплексно проаналізовано організаційно-правові аспекти делегування повноважень в діяльності місцевих органів влади;
 на підставі аналізу видів делегованих повноважень узагальнено класифікацію видів делегованих повноважень, запропоновано авторську модель класифікації делегованих повноважень, критеріями якої є: рівень делегування повноважень (вертикальний чи горизонтальний), середовище реалізації делегованих повноважень (внутрішнє чи зовнішнє), термін делегування повноважень (постійні чи тимчасові).
 запропоновано авторське бачення і класифікація принципів делегування повноважень як основних підвалин, що дозволяють врівноважувати систему органів публічної влади, яка складається з системи органів державної влади і системи органів місцевого самоврядування. До зазначених принципів відносяться: - принцип законності; - принцип демократизму; - принцип альтернативності; - принцип зворотності.
удосконалено:
 визначення юридичної природи делегованих повноважень наступними обов’язковими ознаками:
• делегування повноважень має базуватися на вільному волевиявленні обох суб’єктів делегування (делегуючого та делегованого);
• делегування повноважень повинно супроводжуватися укладенням акту делегування повноважень;
• делегування повноважень має обов’язково супроводжуватися передачею фінансових та/або матеріальних ресурсів для забезпечення належної реалізації делегованим суб’єктом делегованих повноважень;
• делегований суб’єкт несе юридичну відповідальність за належне виконання делегованих повноважень.
 з урахуванням проведеного аналізу юридичної природи делегованих повноважень сформульовано авторське визначення термінів „делеговані повноваження” та „делегування повноважень”;
 на підставі аналізу процесу реалізації норм інституту делегування повноважень місцевими органами публічної влади сформульовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинних законів України;
дістали подальшого розвитку положення щодо:
 делегованих повноважень як одного із способів встановлення компетенції місцевих органів публічної влади, що є важливим політико-правовим інститутом децентралізації публічної влади;
 адміністративного договору як способу набуття повноважень місцевими органами публічної влади;
Практичне значення одержаних результатів
Викладені в дисертаційному дослідженні висновки і положення розширюють і поглиблюють теоретичні знання про інститут делегованих повноважень, окреслюють основні напрямки та шляхи вдосконалення їх реалізації.
Матеріали дисертації можуть бути використані:
 у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого розвитку положень науки адміністративного права та державного управління, для здійснення спеціалізованих досліджень в подальшому розвитку теорії делегованих повноважень.
 у сфері правотворчості – для удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності місцевих органів публічної влади, зокрема шляхом внесення змін до чинних законів України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”, до Бюджетного Кодексу України, а також при підготовці проектів нормативно-правових актів, що безпосередньо стосуються врегулювання процесу делегування повноважень місцевими органами влади.
 у навчальному процесі – при викладенні курсів адміністративного права, муніципального права, державного управління; з метою підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів місцевих органів влади.
 у безпосередній практичній діяльності спеціалістів місцевих органів влади, в тому числі в нормотворчій та правозастосовчій діяльності місцевих органів влади, зокрема: у практичній діяльності місцевих органів публічної влади в процесі делегування повноважень; в ході розробки, прийняття, внесення змін до статутів територіальних громад тощо.
Основні результати дисертаційного дослідження впроваджені у діяльності Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України (довідка про впровадження № 188/6-05 від 03 червня 2005 року).
Особистий внесок здобувача
Дисертація виконана автором одноособово. Пропозиції і положення базуються на особистих дослідженнях автора, критичному аналізі наукових і нормативних джерел. Окремі питання дисертаційного дослідження порушуються вперше, інші розглядаються по-новому.
Апробація результатів дисертації
Основні результати та висновки дисертаційного дослідження доповідались й обговорювались на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, а також на науково-практичних конференціях: “Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції” (м. Київ, лютий 2003), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, травень 2003).
Публікації
Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 публікаціях, а саме: 3 статтях у наукових фахових виданнях та 2 тезах доповідей, опублікованих у збірниках наукових праць за результатами науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення результатів дослідження і пропонується нове розв’язання наукових завдань, пов’язаних з делегуванням повноважень місцевими органами влади, формулюються конкретні пропозиції та рекомендації, основні з яких наступні:
1. Проблема делегованих повноважень має виключне значення для всіх державно-правових реформ, оскільки напряму впливає на процес і обсяг реалізації прав і свобод громадян, тому що стан реалізації прав і свобод людини прямо залежить від ефективності діяльності системи органів державної влади і системи органів місцевого самоврядування. Використання делегованих повноважень органами державної влади і місцевого самоврядування має спрямовуватися на ефективну реалізацію прав і свобод українських громадян.
Враховуючи те, що делегування повноважень є відносно новим, малодослідженим явищем у суспільно-політичному житті держави, воно відповідно потребує розвитку і удосконалення. Відсутність досліджень інституту делегованих повноважень стає на заваді нормальному становленню, розвитку і взаємодії місцевих органів публічної влади.
2. З огляду на публічний характер місцевого самоврядування немає абсолютного поділу і відокремлення державних функцій від самоврядних, оскільки майже немає питань тільки місцевих і тільки державних. В житті всі вони тісно переплітаються, особливо сьогодні, коли все наше життя одержавлене, а до побудови громадянського суспільства і правової держави ще досить далеко.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуванння є складовими системи місцевих органів публічної влади. Виконання органами місцевого самоврядування делегованих державних повноважень не дає підстав на включення органів місцевого самоврядування до системи органів державної влади.
3. Інститут делегування повноважень в сучасних умовах є важливим для функціонування публічної влади. На даний час, в законодавстві України існує ряд норм, що регламентують можливість делегування повноважень місцевими органами публічної влади, а також встановлюють можливість здійснювати делеговані їм повноваження, проте вони потребують подальшого удосконалення. Передусім це стосується механізму передачі, прийняття, реалізації делегованих повноважень, визначення кола суб’єктів делегування, закріплення системи контролю за реалізацією делегованих повноважень, відповідальності суб’єктів делегування повноважень.
Зважаючи на те, що правові норми, які врегульовують питання делегування повноважень “розпорошені” у законодавстві України, вважається за доцільне прийняття єдиного закону “Про делеговані повноваження”, який би закріпив основні положення стосовно поняття делегованих повноважень, визначив суб’єктний склад делегованих повноважень, врегулював процес делегування повноважень, встановив порядок передачі фінансових та/або матеріальних ресурсів на виконання делегованих повноважень, визначив відповідальність за невиконання делегованих повноважень та встановив порядок розгляду спірних питань, що виникають в ході реалізації делегованих повноважень.
4. Доцільно встановити на законодавчому рівні невичерпний перелік повноважень, які можуть бути делеговані делегуючим суб’єктом, і вичерпний виключний перелік повноважень, які взагалі не можуть бути делеговані. При цьому до повноважень, які взагалі не можуть бути делеговані доцільно віднести повноваження, які мають загальнодержавне значення, в т.ч.: забезпечення національної безпеки, охорона державної таємниці тощо.
5. Норми про делегування повноважень від органів державної влади органам місцевого самоврядування, так само як і від органів місцевого самоврядування органам державної влади повинні викладатися не імперативним, а диспозитивним способом.
6. В процесі делегування повноважень, делегуючий суб’єкт наділяє власними повноваженнями делегованого суб’єкта. При цьому делегуючий суб’єкт формально не втрачає зазначені повноваження, вони залишаються в його компетенції, він лише надає право їх реалізації делегованому суб’єкту на певний час і на певній території. У делегованого ж суб’єкта внаслідок отримання делегованих повноважень розширюється перелік повноважень, але він є підконтрольним в частині виконання делегованих повноважень делегуючому суб’єкту.
7. На думку дисертанта, необхідно законодавчо закріпити можливість повернення делегованих повноважень до делегуючого суб’єкту, у разі невиконання або неналежного виконання суб’єктом, якому делегуються повноваження, цих повноважень і вирішити при цьому питання про судовий розгляд спорів, що виникають з адміністративно-договірних відносин у сфері делегування повноважень.
8. Виходячи з загальноприйнятої думки, що юридична природа делегування повноважень полягає в тому, що:
а) делегуватися можуть тільки окремі повноваження, що складають частину компетенції відповідного органу публічної влади; б) після делегування повноважень компетенція органу, що їх делегує, не змінюється; в) компетенція органу, якому делегуються ці повноваження, тимчасово розширюється; г) акт делегування повинен обов’язково виходити від органу, що делегує повноваження; д) при делегуванні здійснюється поширення компетенції делегуючого органу за рахунок наділення новими повноваженнями об’єкта делегування повноважень; е) повноваження, що делегуються, можуть бути в будь-який час відізвані делегуючим органом; є) якщо повноваження делегуються на певний час, то припинення делегування не передбачає видання юридичного акту, в якому ці повноваження відзиваються (компетенція органу, якому делегуються повноваження, звужуються автоматично), якщо повноваження делегуються на невизначений час, вони можуть бути відізвані в будь-який час за рішенням органу, що здійснював делегування повноважень; ж) переделегування (субделегування) повноважень не допускається, бо це суперечить цілям і намірам органу, що делегує повноваження.
Щодо другого положення, наведеного визначення юридичної природи делегування повноважень, слід відзначити, що позиція дисертанта є дещо іншою. Має бути осмислена по новому проблема статичності (незмінності) компетенції делегуючого органу з двох боків.
З одного боку, формально компетенція цього органу не змінюється, тобто певні повноваження, які делегуються іншому органу, залишаються в компетенції делегуючого органу, проте обсяг його повноважень по відношенню до території, на яку розповсюджується юрисдикція органу, якому делеговані ці повноваження, зрозуміло, зменшується.
Тобто, делегуючий орган вже не вправі буде здійснювати повноваження, що були делеговані іншому органу на території дії останнього.
Очевидним є і те, що обсяг повноважень органу, який делегував повноваження, поновлюється після повернення їх йому органом, якому були делеговані ці повноваження.
Вищенаведений перелік ознак юридичної природи делегування повноважень не є вичерпним і потребує доповнення.
Пропонується доповнити наведений перелік ознак наступними обов’язковими ознаками делегованих повноважень:
1) делегування повноважень має базуватися на вільному волевиявленні обох суб’єктів делегування (делегуючого та делегованого);
2) делегування повноважень повинно супроводжуватися укладенням адміністративного договору;
3) делегування повноважень має обов’язково супроводжуватися передачею фінансових та/або матеріальних ресурсів для забезпечення належної реалізації делегованим суб’єктом делегованих повноважень;
4) делегований суб’єкт несе юридичну відповідальність за належне виконання делегованих повноважень.
9. З урахуванням проведеного аналізу юридичної природи делегованих повноважень в результаті дисертаційного дослідження дисертант пропонує авторські визначення понять “делеговані повноваження” і “делегування повноважень”.
Делеговані повноваження – власні повноваження делегуючого суб’єкта, що надаються з метою найбільш ефективної їх реалізації делегованому суб’єкту шляхом укладення адміністративного договору або за законом.
Делегування повноважень - процес передачі власних повноважень делегуючого суб’єкта делегованому суб’єкту, який базується на вільному волевиявленні обох суб’єктів делегування, здійснюється для найбільш ефективної реалізації зазначених повноважень, супроводжується передачею відповідних фінансових та/або матеріальних ресурсів і оформлюється шляхом укладення адміністративного договору або відповідним законодавчим актом.
Відповідно, суб’єкт делегування – орган публічної влади, що приймає участь у процесі делегування повноважень.
10. Делегування повноважень, як один із способів встановлення компетенції місцевих органів публічної влади, є важливою складовою частиною децентралізації виконавчої влади, що має велике значення для всіх процесів побудови правової держави і, зокрема, для підвищення ефективності діяльності системи місцевих органів публічної влади.
11. Система органів публічної влади має бути збалансованою, в ній неможливі елементи дублювання, а також домінування однієї з управлінських структур над іншими. Зважаючи на певний збіг компетенцій органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, питання удосконалення взаємовідносин місцевих органів публічної влади потребує більш чіткого законодавчого врегулювання.
При цьому законодавчо мають бути розмежовані поняття “повноваження державної влади (органу виконавчої влади)”, “повноваження місцевого самоврядування”. До повноважень державної влади мають бути віднесені повноваження, наслідки виконання яких (в першу чергу – правові, організаційні та соціально-економічні) пов’язані із інтересами населення України в цілому, в той час, як наслідки виконання повноважень місцевого самоврядування спрямовані на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади, пов’язані з її інтересами.
Необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинних Законів України “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні” з урахуванням необхідності перерозподілу функцій та повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, вирішення питання про можливість утворення на обласному та районному рівнях виконавчих органів відповідних рад, регламентувати на законодавчому рівні порядок розгляду і розв’язання компетенційних спорів між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади.
12. Правове і організаційне забезпечення формування матеріальних та фінансових основ місцевого самоврядування має базуватися на основі чіткого визначення статусу комунальної власності, внутрішніх та зовнішніх джерел формування місцевих бюджетів та позабюджетних коштів місцевого самоврядування, забезпечення самостійності місцевих бюджетів, розроблення та запровадження механізму фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних соціальних стандартів у межах всієї території країни.
У фінансовому відношенні держава сьогодні забезпечує виконання делегованих повноважень менш ніж наполовину, а це призводить як до зниження якості державних послуг, так і до збитків для власності органів місцевого самоврядування, відповідно приводить до нестабільності економічного стану територіальних громад. Оскільки невідкладного розв'язання потребують проблеми ресурсного забезпечення місцевого і регіонального розвитку місцеве самоврядування має бути зацікавлене в делегуванні повноважень, бо це тягне за собою фінансування.
На практиці необхідно досягти розподілу видатків на здійснення делегованих та власних повноважень. Для фінансування обох видів пропонуються окремі джерела доходів. На власні повноваження рекомендовано виділяти надходження від податків, на спрямування яких місцева влада має найбільший вплив – плата за землю, місцеві податки і збори, кошти від приватизації. Прогнозується, що це різко підвищить зацікавленість органів місцевого самоврядування в їх стягненні.
13. Ефективна реалізація делегованих повноважень можлива лише тоді, коли держава зможе реально забезпечувати їх фінансування, а територіальні громади зможуть залучати до цього додаткові кошти за рахунок населення, добробут і доходи якого зможуть дозволяти це.
Зважаючи на викладене, необхідно чітко визначити у Бюджетному кодексі України порядок фінансування делегованих повноважень. При цьому необхідно відокремлювати зазначені джерела доходів місцевих бюджетів від власних доходів. Повинна існувати чітка межа між фінансуванням делегованих видатків і фінансуванням власних видатків – вони не повинні перетікати один в інший.
Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування має забезпечуватися власними надходженнями та державними трансфертами, коли власних ресурсів недостатньо. Виконання делегованих повноважень має в повному обсязі фінансуватися з державного бюджету, коли делегуються державні повноваження або у випадку делегування власних повноважень органів місцевого самоврядування, в порядку, передбаченому адміністративним договором.
14. Необхідно усунути недоліки в законодавстві України стосовно можливості „переделегування” повноважень, які, зокрема, мають місце у Бюджетному кодексі України і полягають у тому, що Бюджетним кодексом України закріплено порядок передачі видатків на виконання делегованих державних повноважень між місцевими бюджетами, що, відповідно, припускає можливість здійснення „переделегування” делегованих державних повноважень. Адже зазначене положення суперечить природі делегованих повноважень.
15. Необхідно законодавчо врегулювати питання правового статусу комунальної власності, порядок передачі об‘єктів комунальної власності у зв‘язку з делегуванням повноважень; встановити перелік об’єктів комунальної власності, які не можуть бути відчужені або приватизовані тощо.
16. Більшість з статутних документів територіальних громад являє собою систему адаптованих до місцевих умов норм чинного законодавства України про місцеве самоврядування. Вони по суті лише відтворюють положення Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, не встановлюючи при цьому додаткових прав та свобод для жителів відповідної територіальної громади. Необхідно запровадити практику вирішення неврегульованих законодавством питань на місцях у статутах територіальних громад. Що стосується делегованих повноважень, можливо було б прописати безпосередньо у відповідних статутах порядок передачі повноважень, відповідальність суб’єктів делегування за невиконання чи неналежне виконання делегованих повноважень, інші процедурні питання, що виникають в ході реалізації делегованих повноважень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина и М.А. Штатиной. – М.: Спарк, 2003. – 464 с.
2. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие / Под ред. Ю.П. Битяка и В.В. Зуя. – Х.: ООО "Одиссей", 1999. – 224 с.
3. Адміністративна реформа - історія, очікування та перспективи / Упоряд. В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.
4. Актуальні проблеми виконання законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» / За ред. В.В. Кравченка: Науково-практичний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
5. Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування в Україні / М. Корнієнко, М. Теплюк, З. Гладун та ін. – Ужгород, 1997. – 288 с.
6. Антонов В. Методологічні підходи щодо оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіонів України // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 51-66.
7. Бабаєв В. Місцеве самоврядування у сучасному мегаполісі: тенденції, проблеми, перспективи // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 164-169.
8. Бандур С.І., Заяць Т.А., Терон І.В. Сучасна регіональна соціально-економічна політика держави: теорія, методологія, практика. – К.: РВПС України НАН України – ТОВ "Принт Експрес", 2002. – 250 с.
9. Барабашев Г.В. О хартиях местного самоуправления в США // Государство и право. – 1993. – № 8. – С. 126-134.
10. Батанов О. Статут територіальної громади – основний нормативний акт місцевого самоврядування // Право України. – 2004. – № 7. – С. 30-34.
11. Биджева С.Ю. Особенности договорного разграничения предметов ведения и полномочий в Российской Федерации // Государственная власть и местное самоуправление. – 2002. – № 2. – С. 37-43.
12. Битяк Ю., Константий О. Правова природа адміністративних договорів // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3 (26). – С. 101-109.
13. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 302 с.
14. Большая советская энциклопедия: в 30 т. – М.: «Сов. Энциклоп.», 1972. – Т.8. – 592 с.
15. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с.
16. Борденюк В. Концептуальні основи співвідношення функцій місцевого самоврядування та його органів з функціями держави // Право України. – 2003. – № 11. – С. 17-23.
17. Борденюк Василь. Деякі аспекти співвідношення державного управління та місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права // Вісник УАДУ. – 2000. – №1. – С. 209-215.
18. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування // Право України. – 2005. – № 6. – С. 16-21.
19. Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцеве самоврядування: поняття, суть та форми (види) // Право України. – 2005. – № 1. – С. 21-25.
20. Бублик Г.В. Інститут делегування повноважень за законодавством України // Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції. – Київ: ООО «АДЕФ-Україна», 2003. – С. 229-232.
21. Бублик Г.В. Матеріальне та фінансове забезпечення делегованих повноважень // Юридична Україна. – 2004. – № 11. – С. 21-24.
22. Бублик Г.В. Правове регулювання делегованих повноважень за законодавством України // Юридична Україна. – 2004. – № 8. – С. 28-31.
23. Бублик Г.В. Проблеми делегування повноважень на місцевому рівні // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – С. 232-233.
24. Бублик Г.В. Проблеми поняття та змісту делегованих повноважень місцевих органів влади // Юридична Україна. – 2004. – № 2. – С. 10-12.
25. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37. – Ст. 189.
26. Вдовенко Станіслав. Вдосконалення управління регіоном (район-область) в умовах ринкових перетворень // Вісник УАДУ. – 1998. – № 1. – С. 89-98.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
28. Виконавча влада в Україні: Навч.посіб. / За заг.ред. Н.Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 128 с.
29. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Аверянова. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 668 с.
30. Войтичук Олег. Безвладна влада // http://www.auc.org.ua/?id= 15674&q.
31. Воронов М.П., Скрипничук В.М. Децентралізація влади як основа взаємовідносин державних виконавчих органів і органів місцевого самоврядування // Державне будівництво та місцеве самоврядування. - 2001. – Вип. 1. – С. 34-44.
32. Воронов М.М., Воронова І.В. Актуальні питання удосконалення законодавчого регулювання місцевого самоврядування (на прикладі Харківської міської ради) // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні / За ред. проф. Ю.П.Битяка. – Харків: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АпрН України, 2004. – С. 60-66.
33. Воронов М.М. Виступ на засіданні Спілки секретарів місцевих рад Асоціації міст України та громад 6-7 червня 2003 року // http://www.auc.org.ua/?id=9286&q=Воронов&ln=
34. Гаганова Н.А. Концепция разделения властей и идея субсидиарности // Государство и право. – 2003. – № 3. – С. 88-91.
35. Головко О.М. Еволюція теорії місцевого самоврядування в державно-правовій науці: основні тенденції і напрями // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 3. – С. 3-11.
36. Голосніченко І.П. Правове регулювання надання державних управлінських послуг та вирішення адміністративних спорів // Право України. – 2003. – № 10. – С. 86-89.
37. Гуренко М.Н. Основы конституционного права: Учебное пособие. - К.: Логос, 2000. – 303 с.
38. Гурне Бернар. Державне управління / Пер. з фр. В.Шовкуна. - К.: Основи, 1993. – 165 с.
39. Делія Ю. Виконавчі органи у системі місцевого самоврядування в Україні // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 1 (9). – С. 15-20.
40. Делія Ю. Делеговані повноваження: немає підконтрольності без відповідальності // Право України. – 1999. – № 4. – С. 45-46.
41. Делія Ю. Місцеве самоврядування як суб’єкт конституційних правовідносин // Право України. – 1999. – № 11. – С. 24-26.
42. Делія Ю. Юридична відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування // Право України, 2003. – № 10. – С.29-32.
43. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч.посіб. / Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, В.І.Мельниченко та ін.; За заг. ред. проф.Н.Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с.
44. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О.Ю.Оболенського. – Хмельницький: „Поділля”, 1999. – 570 с.
45. Джабраілов Р. Місцеві податки та збори як складова частина обєктів комунальної власності // Підприємництво, господарство, право. – 2004. – № 5. – С.77-80.
46. Джуган Наталія. Додаткові шляхи залучення коштів до місцевих бюджетів // www.auc.org.ua/activities/news/cities/?id=15605&q =делегован
47. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади // Право України. – 2001. – № 10. – С.20-24.
48. Дробуш І.В. Функції органів місцевого самоврядування в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2003. – 244 с.
49. Економічна демократія та розвиток місцевого самоврядування в Україні: Зб. наук. ст.; За ред. Я.А. Жаліла. – К.: Альтапресс, 2003. – 166 с.
50. Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована Верховною Радою України 15 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 38. – Ст. 249.
51. Жукінський Анатолій. Фінансова база місцевого самоврядування // www.auc.org.ua/activities/news/cities/?id=7407&q=делегован&ln=
52. Журавльова Г. Поділ влади в сучасній Україні (проблеми теорії та практики) // Право України. – 1998. – № 11. – С. 23-25.
53. Закон про місцеве самоврядуваня в України: Науково-практичний коментар / За ред. В.Ф.Опришко. – К.: Ін-т зак-ва ВРУ, 1999. – 397 с.
54. Залюбовська Ірина. Проблеми контрольних повноважень органів виконавчої влади // Адміністративне право в контексті європейського вибору України. – К.: Міленіум, 2004. – С. 84-87.
55. Звернення Асоціації міст України та громад щодо Державного бюджету України на 2005 рік та проблем місцевих бюджетів // http://www.auc.org.ua/?id=19348&q=делегован&ln
56. Звернення міських голів Черкащини до Кабінету Міністрів України // http://www.auc.org.ua/?id=21056&q=делегован&ln
57. Кампо В. Дві системи місцевої влади: взаємодія, а не протистояння // Місцеве самоврядування. – 1998. – № 1-2. – С. 35-38
58. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні. - К.: Ін-Юре, 1997. – 36 с.
59. Каневський О.С. Принципи розподілу влади в механізмі сучасної демократичної держави. – Севастополь: Севастопольський держ.технічний університет, 1999. – 52 с.
60. Карпенко В.В. Протиріччя між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням на регіональному рівні та механізми їх розвязання: досвід України і Франції: Автореф. дис. … канд. наук з держ.упр.: 25.00.04 / УАДУ. – Одеса, 2001. – 20 с.
61. Ключковський Ю. Необхідність закладення бази для реалізації реформи державного та муніципального управління // Часопис " Аспекти самоврядування". – 2005. – № 2 (28). – С. 14-15.
62. Коваленко А.А. Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: питання терії та практики. – К.: Довіра, 1997. – 131 с.
63. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика. – К., 2002. – 509 с.
64. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
65. Комашко М.В. Деякі проблемні питання делегування повноважень у сфері здійснення місцевого самоврядування // Держава та регіони. Серія: Право. – 2001. – № 2. – С. 27-31.
66. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 732 с.
67. Конституційний Договір “Про основні засади організації та функціонування державної виконавчої влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”, укладений 8 червня 1995 року між Президентом України та Верховною Радою України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.
68. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
69. Конституція України. Науково-практичний коментар. Харків: Право, 2003. – 806 с.
70. Конькова О.Г. Аспекти розпорядження комунальною власністю // Економіка, фінанси, право. – 2004. – № 6. – С. 37-39.
71. Концепція адміністративної реформи в Україні: Затверджена Указом Президента України 22 липня 1998 року №810/98 // Офіційний вісник України вiд 11.06.1999 – 1999. – № 21. – С. 32.
72. Корнієнко М.І. Концептуальні основи місцевого самоврядування України // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1992. – Вип. 2. – С. 12-17.
73. Корнієнко М.І. Місцеве самоврядування: яким воно має бути? // Актуальні проблеми управління територіями в Україні. – К., 1993. – С. 278-281.
74. Косінський В. Процесуальні особливості здійснення повноважень органами місцевого самоврядування // Право України. – 2000. – № 5. – С. 17-19.
75. Крупчан О.Д. Держава, органи місцевого самоврядування: реалізація прав і свобод громадян // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2002. – Вип. 2. – С. 17-22.
76. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади: Монографія. – К.: Видавництво УАДУ, 2001. – 132 с.
77. Крупчан Олександр. Принципи розподілу влади, демократія, парламентаризм і організація виконавчої влади // Адміністративне право в контексті європейського вибору України. – К.: Міленіум, 2004. – С. 88-94.
78. Крусян А.Р. Взаємодія місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в Україні: Автореф. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Одеська держ.юрид.акад. – Одеса, 1999. – 16 с.
79. Кузьмін О., Мельник О. Регіональні бюджети: способи формування та використання в управлінні // Регіональна економіка. – 2004. – № 2. – С. 189-202.
80. Куйбіда Василь, Фріс Роман. Механізми взаємодії державної системи управління і організації місцевого самоврядування в Україні // Регіональна економіка. – 2003. – № 1. – С. 91-95.
81. Куйбіда Василь, Чушенко Віталій. Система місцевого самоврядування в Україні // Вісник УАДУ. – 1998. – № 2. – С. 186-194.
82. Мала Конституція столиці // http://www.vechirka.kiev.ua/article. php?id_article=2559&cy=&cm=
83. Матвієнко Анатолій. Регіональна політика й місцеве самоврядування в Україні: хто винен і що робити? / Виступ на парламентських слуханнях з питань законодавчого забезпечення регіональної політики та місцевого самоврядування в Україні 16 квітня 2003 року // http://www.auc-login.org.ua
84. Місцеве самоврядування в сучасній політичній системі України і Бєларусі: Доповіді міжнародної конференції / За ред. Г.І.Мімандусової. – К., 1997. – 128 с.
85. Монтескьё Ш.Л. Избранные произведения. – М.: Госполитиздат, 1955. – 800 с.
86. Музика О. Повноваження органів місцевого самоврядування на отримання доходів у місцеві бюджети // Право України. – 2001. – № 4. – С. 25-27.
87. Муніципальне право України / За ред. В.Ф. Погорілко, О.Ф.Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 350 с.
88. Муніципальний кодекс: Проект, поданий до Верховної Ради України 13 грудня 2000 року // http://www.rada.gov.ua
89. Мягченко М. Про визначення поняття "органи самоорганізації населення" // Право України. – 2002. – № 6. – С. 46-48.
90. Озерська А.В. Правові аспекти функціонування органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування // Економіка, фінанси, право. – 2004. – № 6. – С. 16-19.
91. Омельченко Олександр. Виступ на Загальних зборах Асоціації міст України 4 грудня 2003 р. // http://www.auc.org.ua/activities/news/ amu/?id=11786&q
92. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
93. Основи місцевого самоврядування в Україні: Конспект лекцій. Ч.1. / Уклад.: Ігнатенко О.С., Рюмшин С.М. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 86 с.
94. Основи муніципального права України: Навч. посіб. / За ред. М.І. Корнієнка. – К.: Знання, 2000. – 119 с.
95. Основні соціально-економічні показники міст – членів Асоціації міст України. – К.: Асоціація міст україни, 2001. – С. 15-16.
96. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. – Мюнхен, 1963. – 193 с.
97. Паскар А., Польовий В. Про управління обласними радами майном, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст // Право України. – 2002. – № 6. – С. 49-52.
98. Педько Юрій. Адміністративна юстиція і компетенційні спори // Адміністративне право в контексті європейського вибору України. – К.: Міленіум, 2004. – С. 165-167.
99. Перспективи розвитку місцевого самоврядування: досвід України та Швеції: Аналітичний бюллетень. – К., 1998. – 123 с.
100. Пітцик Мирослав, Кравченко Віктор. Актуальні проблеми розвитку законодавства про місцеве самоврядування / Бюлетень "Вісник Асоціації міст України". - № 5 // http://www.auc-login.org.ua/
101. Полях Людмила. Визначення і розмежування повноважень між органами держави і місцевого самоврядування: досвід романської Європи // Людина і політика. – 2002. – № 2. – С. 139-149.
102. Порядок обрахунку дотацій вирівнювання: Постанова Кабінету Міністрів України № 1195 від 5 вересня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. - № 38 (05.10.2001). – Ст. 1729.
103. Пришва Н. Щодо питання повноважень субєктів фінансових правовідносин // Підприємництво, господарство, право. – 2004. – № 2. – С. 25-28.
104. Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування: Закон України від 26 березня 1992 року № 2234-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 28 (14.07.92). – Ст. 387.
105. Про делеговані повноваження: Проект Закону України, поданий до Верховної Ради України 31 травня 2000 року // http://www.rada.gov.ua
106. Про делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування: Проект Закону України, поданий до Верховної Ради України 14 липня 2000 року // http://www.rada.gov.ua
107. Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними комітетам сільських, селищних і міських Рад: Указ Президента України від 30 грудня 1995 року // Голос України. – 1996. – № 5 (11.01.1996).
108. Про доповнення Конституції (Основного Закону) України статтею 97-1 та внесення змін і доповнень до статей 106, 114-5 і 120 Конституції України: Закон України від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 60.
109. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
110. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
111. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11 липня 2001 року №2625-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – Ст. 254.
112. Про результати аналізу формування і надання з Державного бюджету України місцевим бюджетам трансфертів та стану міжбюджетних розрахунків у 2003-2004 роках / Підготовлено департаментом з питань використання коштів державного бюджету в регіонах і затверджено постановою Колегії Рахункової палати від 27.08.2004 № 17-2/ – Київ: Рахункова палата України, 2004. – Випуск 16. – 132 с.
113. Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності: Закон України від 3 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 228.
114. Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю): Постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року // Зібрання постанов Уряду України. – 1991. – № 12. – Ст. 124.
115. Про стан реалізації адміністративної реформи стосовно вдосконалення діяльності органів виконавчої влади: Постанова Верховної Ради України № 2067-III від 2 листопада 2000 року // Голос України. – 2000. – № 214 (21.11.2000).
116. Про столицю України – місто-герой Київ: Закон України від 15 січня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11 (19.03.99). – Ст. 79.
117. Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання: Закон України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 2. – Ст. 6.
118. Про утворення Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України № 1000 від 2 липня 1998р. // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 133 (14.07.98).
119. Розенфельд Ю.Н. Политико-правовые проблемы децентрализации государственной власти // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні / За ред. проф. Ю.П.Битяка. – Харків: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АпрН України, 2004. – 404 с.
120. Руснак Б.А. Конституційно-правові засади та пріоритетні напрямки розвитку місцевого самоврядування в Україні // Місцеве самоврядування в Україні: досвід, проблеми та перспективи розвитку. – Чернівці: Прут, 2000. – С. 23-33.
121. Салов О.А., Королева-Конопляная Г.И. Местное самоуправление: историческая практика и современность. – М: ЗАО «Издательство «Экономика», 2003. – 119 с.
122. Серьогіна С.Г. Організація місцевого самоврядування в Україні в контексті форми правління // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2002. – Вип. 2. – С. 61- 71.
123. Серьогіна С.Г. Структурні та компетенційні проблеми організації місцевого самоврядування в Україні // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2001. – Вип. 1. – С. 106-118.
124. Скакун О.Ф., Овчаренко І.Н. Місце актів органів місцевого самоврядування в системі нормативних актів громадянського суспільства і держави // Держава та регіони. Серія: Право. – 2001. – № 3. – С. 47-52.
125. Соляннік К.Є. Відповідальність виконавчих органів перед місцевою радою // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні / За ред. проф. Ю.П.Битяка. – Харків: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АпрН України, 2004. – 404 с.
126. Соляннік К. Здійснення виконавчими органами місцевих рад функцій органів виконавчої влади // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 74-76.
127. Соляннік К.Є. Організація та діяльність виконавчих органів місцевих рад в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. Укр. – Харків, 2003. – 20 с.
128. Статут територіальної громади м. Харкова // http://www.auc.org.ua/city/info/status/?sid=279&ln=
129. Статут територіальної громади м. Чернівці, затверджений рішенням 7 сесії міської ради ХХІV скликання від 26.12.2002 р. № 115 // http://www.auc.org.ua/city/info/status/?sid=66&ln=
130. Стефанюк В. Адміністративний договір - вимога сьогодення // Право України. – 2003. – № 11. – С.11-16.
131. Стефанюк В. Перспективи становлення адміністративного судочинства України // Адміністративне право в контексті європейського вибору України. – К.: Міленіум, 2004. – С. 61-69.
132. Сушинський О.І. Місцеві державні адміністрації: відносини з іншими інституціями влади. – Львів: Вид-во ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 60 с.
133. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 640 с.
134. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
135. Тимощук Віктор. Про поняття "адміністративний процес" // Адміністративне право в контексті європейського вибору України. – К.: Міленіум, 2004. – С. 181-184.
136. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс. – М, 2001. – 652 с.
137. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М., 1998. – 798 с.
138. Троицкий В.С., Морозова Л.А. Делегированное законодательство // Государство и право. – 1997. – № 4. – С. 91-99.
139. Уваров А.А. Муниципальные и государственные органы власти: формы сотрудничества и взаимодействия // Государственная власть и местное самоуправление. – 2002. – № 2. – С. 19-25.
140. Уваров А.А. О государственных полномочиях в компетенции органов местного самоуправления // Государство и право. – 2002. – № 10. – С. 67-73.
141. Уваров А.А. Об особенностях развития и нормативно-правового регулирования местного самоуправления в Российской Федерации // Государственная власть и местное самоуправление. – 2002. – № 4. – С. 33-37.
142. Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник. – 2-е изд. - М.: Юристъ, 2000. – 552 с.
143. Фурдичко Л., Гайдис Н. Міжбюджетні відносини в Україні в сучасних умовах // Регіональна економіка. – 2004. – № 2. – С. 225-228.
144. Фінанси місцевих бюджетів України / Доповідь експерта Ради Європи Жерар Марку, професора університету Париж I Пантеон-Сорбона, д