ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ :



  • Название:
  • ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ
  • Кол-во страниц:
  • 249
  • ВУЗ:
  • ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ,
    СИМВОЛІВ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ. .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
    ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4
    I. Електроенергетика як об’єкт державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
    1.1. Поняття, сутність електроенергетики та її зміст . .. . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . .13
    1.2. Генезис інституту державного управління електроенергетикою
    у правовій доктрині та законодавстві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

    II. Механізм державного управління електроенергетикою . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67
    2.1. Принципи, мета, завдання та функції державного управління
    електроенергетикою. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67
    2.2. Суб’єкти державного управління електроенергетикою
    та їх системний аналіз. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
    2.3. Форми і методи державного управління електроенергетикою . . . . . . . . . . . .115

    III. Основні тенденції розвитку державного управління
    у галузі електроенергетики в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .144
    3.1. Аналіз зарубіжного досвіду державного управління електроенергетикою
    та передумови його запозичення в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .144
    3.2. Основні напрямки удосконалення державного управління в галузі електроенергетики в Україні та оновлення вітчизняного законодавства. . . . . . . 171

    ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .206
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .215

    ВСТУП

    Традиційно важливою для адміністративно-правових досліджень була і залишається проблематика, пов’язана із виявленням особливостей державного управління в окремих сферах і галузях суспільного життя. Зокрема, на сучасному етапі адміністративної та політичної реформи в Україні, а також у зв’язку з переходом до ринкових механізмів господарювання актуального значення набуває з’ясування місця і ролі державного управління у вирішенні завдань економічного зростання. До пріоритетних базових ланок економіки, які на сьогодні потребують першочергового реформування і є основою економічної безпеки України, належить електроенергетика, від ефективності роботи якої залежить функціонування усіх галузей народного господарства та вирішення багатьох питань соціальної сфери. Слід звернути увагу на ту обставину, що енергетична ефективність економіки в сучасних умовах є одним із важливих показників рівня розвитку держави. Окрім того, особливістю розвитку світової економіки є тенденція до її лібералізації, яка значною мірою стосується і електроенергетичної галузі. Але, не дивлячись на цей факт, державне управління електроенергетикою залишається об’єктивно необхідним, оскільки, враховуючи стратегічний характер цієї галузі національної економіки, її існування лише у режимі вільної конкуренції є невиправданим.
    Характерно, що за даними Міжнародного енергетичного агентства та Всесвітньої Енергетичної Ради, до 2030 року енергоспоживання у світі зросте більше ніж на 55% з подальшим збереженням набутої тенденції, причому цей прогноз враховує певне зниження енергоємності світової економіки. Слід зазначити, що Україна володіє досить потужним ПЕК, який, на відміну від ПЕК багатьох країн світу, має галузі з видобування та виробництва всіх енергоресурсів, а потреби в електроенергії задовольняються виключно за рахунок власного виробництва. При цьому слід врахувати і те, що наша держава на сьогодні є одним із світових лідерів за обсягами споживання енергоресурсів і енергоємністю виробленої продукції, що зумовлено багатьма чинниками, та належить до країн з високою енергетичною залежністю, оскільки забезпечення України власними енергоносіями практично неможливо – імпортується більше 41% загального обсягу споживання енергоресурсів, а ефективність їх використання – приблизно в шість разів менше, ніж в інших країнах з таким же рівнем доходів, не кажучи вже про держави з розвинутою економікою.
    На сьогоднішній день в період радикального реформування економіки та соціальної сфери електроенергетика України переживає загальну системну кризу (енергогенеруючого парку, паливну, фінансову, інвестиційну, екологічну тощо), мають місце численні претензії до надійності та стабільності енергозабезпечення, безпеки роботи, економічної ефективності тощо. Важка ситуація в електроенергетиці характеризується, зокрема, значною часткою морально застарілих і фізично зношених основних фондів, погіршенням фінансового стану підприємств, неплатежами за спожиті ПЕР та низькою ефективністю їх використання, відсутністю стабільної та повної законодавчої бази, дефіцитом інвестицій, значною часткою імпортованих ПЕР у паливно-енергетичному балансі країни за майже монопольної залежності від єдиного постачальника – Росії, низьким рівнем екологічної безпеки, невеликим експортним потенціалом України, значним відставанням темпів приватизації порівняно з іншими галузями економіки тощо. Непрозорий механізм приватизації підприємств, заборгованість та нестабільність на енергоринку у розрахунках з генеруючими компаніями за відпущену електроенергію, відсутність чіткого механізму розрахунків – такі найбільш розповсюджені та інші численні фінансові порушення характерні для підприємств електроенергетичної галузі.
    Разом із тим, як зазначають економісти, саме суспільство в цілому та економіка зокрема далекі від ефективного використання енергії, і енергетика виступає у ролі донора їх розвитку. Все зазначене створює реальну загрозу енергетичній, а відтак і національній безпеці України, та ставить проблеми електроенергетики в ряд найважливіших національних пріоритетів, вирішення яких повинно забезпечити енергетичний базис для досягнення найвищої мети економічного й соціального розвитку України – підвищення якості життя її громадян до рівня провідних європейських держав. Крім того, завдання забезпечення сталого розвитку електроенергетичної галузі є особливо актуальним у зв'язку із стратегічним курсом нашої держави на інтеграцію до ЄС та вступу до СОТ.
    До основних причин несприятливих чинників вітчизняного суспільного розвитку вчені-адміністративісти слушно відносять неефективність усієї системи державного управління. Стосовно електроенергетики слід зазначити, що суто економічні та технічні фактори кризового стану галузі мають похідний характер, а більшість проблем сучасної української енергетики пов’язані насамперед з неефективністю державною управління галуззю. У цьому зв’язку не викликає сумнівів положення про те, що одним із основних напрямів оптимізації роботи електроенергетичної галузі та виведення її з кризового стану є реформування організаційно-правового механізму державного управління електроенергетикою, в тому числі змісту та характеру принципів, мети, завдань, функцій, методів і форм управління, об’єкту, а також системи суб’єктів, визначення їх повноважень та оптимальної моделі взаємодії. Важливе значення для побудови науково обґрунтованої моделі державного управління електроенергетикою в Україні має аналіз всіх позитивів і негативів історичного досвіду, а також надбань та прорахунків зарубіжних країн в цій сфері.
    Слід підкреслити той факт, що більшість аспектів проблематики державного управління в адміністративно-правовій науці і дотепер залишаються остаточно не вирішеними, а частина з них є предметом постійних гострих дискусій. Так, спірними серед вчених є питання сутності принципів, мети, завдань та функцій державного управління, особливості форм і методів та їх класифікація, специфіка об’єкта та суб’єктів управління та ін. Дискусії викликають, зокрема, питання розуміння державного управління в широкому та вузькому сенсі, специфіка застосування адміністративних та економічних методів управління в різних галузях економіки тощо. Остаточно не вирішеним залишається і питання співвідношення понять “державне управління” та “державне регулювання”. Наведені обставини не сприяють виробленню загальноприйнятих науково обґрунтованих підходів до розуміння сутності та елементів механізму державного управління загалом та в окремих сферах і галузях суспільного життя зокрема (в тому числі і в електроенергетиці), що негативно впливає на практичну діяльність управлінських органів.
    Загальні проблеми державного управління були предметом аналізу в працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як В.Авер’янов, О.Андрійко, Г.Атаманчук, В.Афанасьєв, В.Бакуменко, Д.Бахрах, І.Бачило, Г.Бребан, Ю.Битяк, А.Васильєв, В.Гаращук, Б.Гурне, Р.Драго, Д.Зєркін, В.Ігнатов, Ю.Козлов, Л.Коваль, В.Колпаков, А.Комзюк, Б.Курашвілі, М.Кучерявенко, Б.Лазарєв, О.Луньов, В.Малиновський, Н.Нижник, М.Піскотін, Г.Райт, Г.Саймон, Ю.Старілов, Ю.Тихомиров, Г.Туманов, В.Цвєтков, Л.Юзьков, Ц.Ямпольска та ін. Різні аспекти державного управління економікою розглядали, зокрема, В.Воротін, І.Запоточний, В.Захарченко, А.Мельник, О.Рябченко, Д.Стеченко та ін. Деякі економічні проблеми електроенергетики аналізувалися такими вітчизняними вченими-економістами, як О.Вітер, С.Верстюк, О.Бірюков, В.Головко, С.Гончаров, Л.Гусак, С.Дубовик, І.Полтавець та ін. Але в той же час слід підкреслити, що в сучасній українській адміністративно-правовій науці відсутні спеціальні дослідження, присвячені саме державному управлінню електроенергетикою. В 1977 році була захищена кандидатська дисертація О.Бурлаки “Управління електроенергетикою СРСР як галуззю народного господарства (адміністративно-правові питання)”, положення якої в сучасних умовах, безумовно, застаріли.
    Зазначені обставини обумовлюють безперечну актуальність аналізу основних організаційно-правових засад державного управління електроенергетикою в Україні, зокрема і в контексті здійснюваної в нашій державі адміністративної реформи. А тому такий аналіз має не лише суто наукове, але й практичне значення.
    Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету на 2003-2007 рр. та спеціальної науково-дослідної теми “Основні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції” (номер державної реєстрації 0104U004048).
    Метою роботи є аналіз організаційно-правових засад державного управління електроенергетикою в Україні. Досягненню поставленої мети підпорядковані наступні завдання:
    - обґрунтування актуальності аналізу проблем державного управління галуззю в сучасних умовах;
    - аналіз поняття, сутності та змісту електроенергетики як об’єкта державного управління;
    - дослідження генезису державного управління електроенергетикою у правовій науці та законодавстві;
    - характеристика механізму державного управління електроенергетикою;
    - аналіз зарубіжного досвіду державного управління електроенергетикою та вироблення рекомендацій щодо запозичення його позитивних аспектів;
    - формулювання основних напрямів удосконалення державного управління у галузі електроенергетики, а також оновлення вітчизняного законодавства.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у галузі державного управління електроенергетикою.
    Предметом дисертаційного дослідження є адміністративне право як основний юридичний базис відносин у галузі державного управління електроенергетикою в Україні; організаційно-правовий механізм державного управління електроенергетикою; пропозиції щодо оновлення вітчизняного законодавства в галузі електроенергетики; система наукових поглядів та розробок стосовно оптимізації державного управління електроенергетикою.
    Методологічною основою роботи є наступні загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання: діалектичний – використаний в процесі аналізу всього комплексу проблем державного управління електроенергетикою; догматичний (формально-логічний) – при аналізі тексту законів та інших нормативно-правових актів і тлумаченні їх змісту (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2); історико-правовий – при дослідженні генезису управління електроенергетикою (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий – при аналізі досвіду зарубіжних країн у здійсненні управління електроенергетичною галуззю (підрозділ 3.1); системний аналіз – при з’ясуванні місця окремих елементів в механізмі управління галуззю, а також визначенні співвідношення і взаємозв’язку принципів, методів, форм та функцій державного управління електроенергетикою (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2).
    Нормативну базу роботи склали Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, а також законодавство колишнього СРСР та УРСР. При написанні дисертації було використано також перспективне законодавство України. Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань адміністративного права, теорії управління та економіки, а також статті в періодичних виданнях.
    Наукова новизна отриманих результатів визначається як тією обставиною, що робота є першим за часів незалежності України спеціальним монографічним дослідженням організаційно-правових засад державного управління електроенергетикою, так і самим змістом сформульованих в ній наукових положень та висновків:
    уперше:
    – зроблено висновок про те, що основною причиною кризових явищ в електроенергетиці України є неефективність організаційно-правового механізму державного управління цією галуззю, а, отже, магістральним напрямом виходу електроенергетики з кризового стану має бути саме радикальне реформування зазначеного механізму;
    – запропоноване визначення державного управління у галузі електроенергетики як цілеспрямованої діяльності органів виконавчої влади та інших управлінських органів, пов’язаної із впливом на електроенергетику України та її окремі складові з метою забезпечення її ефективного функціонування, яка здійснюється за допомогою спеціальних засобів (функцій, методів та форм);
    – запропонована, з урахуванням специфіки загальноекономічного розвитку держави, політичних чинників, а також домінуючих принципів і методів управління, періодизація історії розвитку державного управління електроенергетикою в Україні;
    – сформульовано:
    – визначення механізму державного управління у галузі електроенергетики та виділені його складові елементи;
    – дефініція та основні ознаки електроенергетики як об’єкта державного управління;
    – поняття суб’єктів державного управління електроенергетикою, проведений їх системний аналіз, а також визначені основні напрями їх реформування (консолідація управлінських функцій в одному центральному органі виконавчої влади, радикальне скорочення управлінських органів та чітке розмежування їх повноважень, дебюрократизація, забезпечення незалежності регулюючого органу тощо);
    – дефініції принципів, мети, завдань та функцій державного управління електроенергетикою, а також розроблений перелік спеціальних принципів, основних завдань та спеціальних функцій управління галуззю, які пропонується закріпити відповідно в документах стратегічного характеру та законодавстві;
    – визначення форм і методів державного управління електроенергетикою, а також наведена їх класифікація; зроблено акцент на тому, що специфіці електроенергетичної галузі найбільше відповідає оптимальне поєднання адміністративних та економічних методів із тенденцією до збільшення ролі останніх;
    – запропоновані основні положення щодо передумов та напрямів запозичення зарубіжного досвіду управління електроенергетикою. Наголошується на тому, що найбільше значення для України має досвід держав ЄС в цій сфері, в першу чергу країн із соціально орієнтованою економікою. Окрім того, підкреслюється, що не існує єдиної універсальної моделі державного управління електроенергетикою, а використання досвіду іноземних держав повинно бути диференційованим і виваженим, враховувати національні політичні та економічні особливості України;
    – визначено три рівня аналізу ефективності державного управління електроенергетикою: соціально-політичний (забезпечення соціальної справедливості управлінської діяльності); економічний (забезпечення прибутковості підприємств галузі); адміністративний (оптимізація діяльності окремих органів управління галуззю);
    – виділені основні етапи реформування механізму державного управління
    електроенергетикою в Україні;
    удосконалено розуміння механізму державного управління та його складових елементів з позицій структурно-функціонального підходу;
    дістало подальшого розвитку:
    – розуміння в широкому сенсі терміну „регулювання” як синоніму поняття „управління”, а у вузькому сенсі регулювання є лише однією із функцій державного управління, яка загалом переважає в економіці, зокрема і в електроенергетиці;
    – положення про те, що основною передумовою ефективності заходів із реформування організаційно-правового механізму державного управління електроенергетикою в Україні є їх комплексний і послідовний характер, а також наявність політичної волі у вищого керівництва держави при їх проведенні;
    – рекомендації щодо ключових напрямів удосконалення нормативно-правової бази управління галуззю, окремі пропозиції висловлено автором вперше.
    Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вони можуть бути використані:
    – у науково-дослідній діяльності –в подальших дослідженнях всього комплексу проблем державного управління електроенергетикою;
    – у правотворчій та правозастосовчій діяльності – для реформування і удосконалення чинного законодавства, а також підвищення ефективності діяльності суб’єктів державного управління у галузі електроенергетики;
    – у навчальному процесі –при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні курсів “Адміністративне право України” та “Теорія державного управління”.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дисертації обговорювалися на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Запорізького національного університету, використовуються у навчальному процесі юридичного факультету ЗНУ (акт впровадження від 25.08.2005 р.), ГУ “ЗІДМУ” (акт впровадження від 24.06.2005 р.), ЗЮІ МВС України (акт впровадження від 24.06.2005 р.). Основні положення дисертації доповідалися на восьми конференціях: щорічних міжнародних науково-практичних конференціях “Запорізькі правові читання” (30 червня-1 липня 2003 р., 30 червня – 1 липня 2004 р., 30 червня – 2 липня 2005 р. м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький); Науковій конференції курсантів, студентів та молодих науковців “Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (26 березня 2004 р., м. Дніпропетровськ); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (8-9 квітня 2004 р., м. Київ); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (23-24 квітня 2004 р., м. Київ); Всеукраїнській конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (28-29 квітня 2005 р., м. Острог).
    Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані автором у дисертації, знайшли відображення у восьми опублікованих наукових статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, чотири з яких надруковані у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України.
    Структура та обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, метою і поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що вміщують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (383 найменування на 34 сторінках). Загальний обсяг роботи – 248 сторінок, в тому числі 214 сторінок основного тексту.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Проведений аналіз організаційно-правових засад державного управління електроенергетикою в Україні дозволяє зробити наступні основні висновки.
    1. В адміністративно-правовій науці переважає вузьке тлумачення державного управління, яке слід підтримати і при визначенні державного управління у галузі електроенергетики. Обґрунтованою є позиція, згідно якої в широкому сенсі термін „регулювання” є синонімом поняття „управління”, по суті це одне і теж явище – цілеспрямований вплив (різного ступеню) на економічні або інші процеси, а у вузькому розумінні регулювання є однією із основних функцій державного управління, яка загалом переважає в економіці, зокрема і в електроенергетиці. Державне управління в галузі електроенергетики – це цілеспрямована діяльність органів виконавчої влади та інших управлінських органів, пов’язана із впливом на електроенергетику України та її окремі складові з метою забезпечення її ефективного функціонування, яка здійснюється за допомогою спеціальних засобів (функцій, методів та форм).
    2. Об’єктами державного управління виступають окремі галузі соціального життя, в тому числі і електроенергетика (як галузь економіки). Поняття електроенергетики є багатоплановим і може розглядатися у технічному, економічному та правовому аспектах. Електроенергетика як об’єкт державного управління являє собою галузь економіки України, що забезпечує споживачів електроенергією, а також її підгалузі (атомна, теплова і гідроенергетика) та структурні елементи (електростанції, енергогенеруючі, енергопостачальні та енергопередавальні компанії).
    3. За обсягом компетенції щодо інших ланок та місцем в управлінській ієрархії всі органи та структурні одиниці електроенергетичної галузі можна умовно розділити на три групи: 1) ті, які є виключно суб’єктами державного управління електроенергетикою (органи виконавчої влади: Мінпаливенерго, НКРЕ та ін.); 2) одиниці, які виступають в ролі як суб’єктів, так і об’єктів управління (енергогенеруючі та енергопостачальні компанії: НАЕК “Енергоатом”, ДАК “Укргідроенерго”, обленерго тощо); 3) структурні одиниці, які є лише об’єктами управління електроенергетикою (електростанції).
    4. З урахуванням особливостей розвитку самої електроенергетики як галузі економіки та специфіки механізму управління нею, історію розвитку державного управління електроенергетикою із встановлення радянського режиму і до сьогодення можна розділити на такі періоди (етапи): 1) “початковий” (1920 р. – кінець 20-х рр.; 2) “планово-галузевий” (початок 30-х рр. – 1957 р.); 3) “адміністративно-територіальний” (1957-1965 рр.); 4) “адміністративно-галузевий” (1965 р. – друга половина 80-х рр.); 5) “перебудовний” (1987-91 рр.); 6) “реформаторсько-ринковий” (1991-1995 рр.); 7) “активно реформаторський” (1995-1999 рр.); 8) “новий” (1999-2005 рр.); 9) “новітній” (із 2005 р.). Радянський досвід управління електроенергетикою має переважно негативний характер і свідчить про неефективність управлінської моделі, побудованої на жорсткій централізації і бюрократизації, невиправданому існуванні зайвих управлінських ланок, надмірній кількості органів управління із нечітко визначеними повноваженнями, які дублюються, домінуванні адміністративних методів управління та ін. Якісно новий етап в розвитку механізму державного управління електроенергетикою почався із здобуттям Україною незалежності в 1991 р. З того часу був прийнятий цілий ряд важливих законів та підзаконних актів (насамперед указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України), які регулюють відносини у галузі електроенергетики. В той же час кількість та якість наявної нормативної бази явно не відповідає потребам сьогодення, потребуючи радикального оновлення. В умовах панування авторитарно-олігархічного режиму більшість заходів із реформування управління електроенергетикою носили непослідовний, суперечливий та однобічний характер, оскільки не мали чіткої стратегії та були переважно спрямовані на задоволення корпоративних інтересів фінансово-промислових груп, наближених до вищого керівництва держави.
    5. Принципи державного управління електроенергетикою – це обумовлені потребами розвитку електроенергетичної галузі науково обґрунтовані фундаментальні положення стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління електроенергетикою. Такими основними принципами є: підпорядкованість управління забезпеченню інтересів економічної безпеки держави, складовою якої є енергетична безпека, з урахуванням стратегічного характеру цієї галузі; спрямованість управління на врахування інтересів споживачів; оптимальне поєднання адміністративних та економічних методів; пріоритет в механізмі державного управління загальної функції регулювання та спеціальних функцій регулятивного характеру; забезпечення наближення управління галуззю до стандартів та вимог ЄС; особлива роль в регулюванні галузі незалежного позавідомчого органу.
    6. Інтегральною метою державного управління електроенергетикою в Україні має бути забезпечення ефективного розвитку електроенергетичної галузі та економіки України в контексті забезпечення енергетичної безпеки держави. Завданнями державного управління електроенергетикою є основні напрямки управлінської діяльності, які в конкретних умовах виступають етапами досягнення інтегральної мети державного управління цією галуззю, до яких належать: забезпечення енергетичної незалежності та енергетичної безпеки держави, в тому числі створення умов для безперебійного забезпечення електроенергією всіх споживачів країни; оптимізація всіх елементів механізму державного управління галуззю; забезпечення необхідних ринкових перетворень в енергосекторі; створення належної нормативно-правової бази діяльності енергетичної галузі; створення умов для інтеграції України та її енергетичного сектора до ЄС. Функції державного управління в галузі електроенергетики – це обумовлені досягненням мети забезпечення ефективного функціонування цієї галузі і стабільного розвитку економіки України, підпорядковані вирішенню конкретних завдань основні види управлінської діяльності державних органів, пов’язані із їх впливом на електроенергетичну галузь як об’єкт управління. Найбільш значущими спеціальними функціями державного управління електроенергетикою є створення лібералізованого конкурентного енергетичного ринку, формування тарифної політики щодо електроенергії та енергоносіїв, розроблення галузевих стандартів та інших нормативів, приведення законодавства України в галузі електроенергетики у відповідність до вимог ЄС, реформування системи органів державного управління галуззю, зокрема забезпечення особливої ролі НКРЕ як незалежного органу регулювання, створення в електроенергетиці сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення додержання прав споживачів на якісне постачання енергетичних ресурсів та інші.
    7. Ключовим елементом механізму державного управління електроенергетикою є суб’єкти, що являють собою відповідні органи державного управління, які здійснюють керуючий або координуючий вплив на електроенергетичну галузь як об’єкт управління з метою забезпечення її оптимального функціонування. До таких суб’єктів належать: І. Органи безпосереднього державного управління електроенергетикою: 1) Вищі органи державної влади, які здійснюють реалізацію визначених Верховною Радою України загальних засад державної політики в галузі електроенергетики – Президент України; Кабінет Міністрів України; 2) Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють реалізацію державної політики в економічній сфері загалом та в енергетичній галузі зокрема – Мінекономіки України; 3) Спеціалізовані органи галузевої компетенції, які здійснюють управління в галузі електроенергетики: Міналивенерго України, Держатомрегулювання України, НКРЕ, Державна інспекція з експлуатації електричних станцій та мереж; 4) Спеціалізовані органи функціональної компетенції: Держенергонагляд; 5) Органи предметної компетенції – адміністрації відповідних державних підприємств, які здійснюють господарську діяльність в галузі енергетики: НАЕК “Енергоатом”, НЕК “Укренерго”, ДП “Енергоринок”, ДП “Укренергоконсалтинг”, НАК „Енергетична компанія України”, ДАК “Укргідроенерго” та інші. ІІ. Органи, діяльність яких пов’язана з управлінням електроенергетикою. Сукупність цих органів утворює цілісну систему, між елементами і ланками якої існують зовнішні та внутрішні зв'язки різного рівня.
    8. Нинішня система органів державного управління електроенергетичною галуззю в Україні, не дивлячись на її розгалуженість та спроби реформування, є в цілому неефективною, оскільки через надмірну бюрократизацію, невиправдане дублювання функцій та незначну результативність діяльності окремих її органів вона не забезпечує виходу електроенергетики із кризового стану та її ефективного функціонування. Загальними напрямами оптимізації системи суб'єктів державного управління в галузі електроенергетики є, зокрема, консолідація управлінських функцій в одному центральному органі виконавчої влади з метою усунення надлишкових та дублюючих функцій із збереженням існування окремого органу управління в атомній енергетиці; ліквідація деяких державних підприємств; чітке розмежування повноважень управлінських органів, а також створення умов для перетворення НКРЕ, з урахуванням досвіду держав ЄС, на реально незалежний позавідомчий орган регулювання електроенергетики з обов’язковим встановленням гарантій його незалежного статусу.
    9. Методи державного управління електроенергетикою – це юридично значущі прийоми та способи, за допомогою яких органи державного управління здійснюють цілеспрямований вплив на електроенергетичну галузь як об’єкт управління з метою реалізації відповідних завдань та функцій. До прямих методів державного управління галуззю належать ціноутворення, ліцензування окремих видів діяльності, контроль та нагляд, стандартизація та сертифікація, встановлення нормативів, застосування примусових заходів, державне замовлення тощо; до непрямих – податки, мито, ставки по кредитах тощо. Ціноутворення, яке на сьогодні здійснюється виключно адміністративним шляхом, в перспективі повинно стати переважно економічним методом регулювання електроенергетики. Ефективне функціонування електроенергетичної галузі в Україні вимагає оптимального поєднання як прямих, так і непрямих методів державного управління. В перспективі, з урахуванням тенденції до лібералізації енергетичного ринку, роль економічних методів управління електроенергетикою повинна зрости, а суто адміністративних – відповідно зменшитися.
    10. В зарубіжних країнах не склалося єдиної універсальної моделі державного управління електроенергетичною галуззю. Досвід іноземних держав свідчить про те, що загальних рецептів реформування управління електроенергетикою, прийнятних для всіх країн без винятку, немає, а тому використання позитивного досвіду іноземних держав повинно бути диференційованим і виваженим, враховувати політико-економічні особливості України. До найбільш суттєвих здобутків держав ЄС, які повинні бути використані в нашій країні, належать наступні: тенденція до поступової лібералізації енергетичного ринку зі збереженням значної ролі держави; створення умов для всебічного розвитку конкуренції на ринку генерації та продажу електроенергії; радикальне зменшення загальної кількості управлінських органів, забезпечення діяльності незалежного органу регулювання електроенергетики.
    11. Переважання державної форми власності в електроенергетиці має певні переваги, але водночас відсутність конкуренції не сприяє підвищенню ефективності енергетичного виробництва та вимагає постійної фінансової підтримки держави. Доцільним є проведення – з попередньою модернізацією та вирішенням проблеми заборгованості – приватизації всіх ТЕС, ГЕС та обленерго. Досвід багатьох країн свідчить про те, що небезпечною є як надмірна централізація управління електроенергетикою, так і надмірна децентралізація та лібералізація енергетичного ринку, що може призвести до негативних наслідків як для економіки країни в цілому, так і для окремих споживачів.
    12. Аналіз ефективності державного управління електроенергетикою повинен здійснюватися на трьох взаємопов’язаних рівнях: соціально-політичному; економічному та адміністративному. При цьому фактично державне управління електроенергетикою в основному відповідає критеріям ефективності лише на соціально-політичному рівні. Головною передумовою дієвості заходів із реформування організаційно-правового механізму управління електроенергетикою в Україні є їх комплексний і послідовний характер, а також наявність політичної волі у вищого керівництва держави при їх проведенні. Здійснювані заходи повинні стосуватися всіх елементів цього механізму.
    13. Можна виділити наступні перспективні періоди реформування механізму управління електроенергетикою в Україні: 1) прийняття Енергетичної стратегії України, радикальне скорочення кількості органів управління галуззю, забезпечення фактичної незалежності НКРЕ, усунення суперечностей та колізій в законодавстві, початкова стадія приведення нормативної бази у відповідність до стандартів ЄС; модернізація енергопідприємств та вирішення проблеми їх заборгованості; створення необхідних передумов для приватизації енергопідприємств; створення сприятливого інвестиційного клімату та активне залучення іноземних інвесторів на енергетичний ринок (2005-2008 рр.); 2) здійснення ефективної приватизації всіх ТЕС, ГЕС і обленерго; забезпечення лібералізації енергетичного ринку; основна стадія приведення нормативної бази у відповідність до європейських стандартів (2009-2011 рр.); 3) остаточне приведення законодавства та діяльності всіх органів управління галуззю у повну відповідність до стандартів ЄС. На цьому етапі повинно бути забезпечене ефективне функціонування організаційно-правового механізму управління електроенергетикою в Україні на рівні розвинутих західних держав (2012-2015 рр.).
    З метою вдосконалення державного управління електроенергетикою та підвищення його ефективності доцільним вбачається:
    – в Законі України “Про електроенергетику” з метою обмеження надлишкового адміністративного регулювання в електроенергетиці, надійного забезпечення електроенергією економіки країни та стабільного ведення підприємницької діяльності в цій галузі закріпити ключові елементи організаційно-правового механізму державного управління електроенергетикою: визначити систему та компетенцію провідних органів виконавчої влади в галузі управління електроенергетикою, зокрема, Мінпаливенерго та Держатомрегулювання; завдання та спеціальні функції державного управління електроенергетикою (ст.5-1); методи державного управління електроенергетикою (ст.5-2), а також визначити засади державної політики і чіткий механізм ціноутворення в електроенергетиці (ст.17);
    – визначити у підзаконних актах (наприклад, постановах Кабінету Міністрів або наказах Мінпаливенерго) чіткий порядок здійснення (методику) контрольно-наглядових, регулятивних, ліцензійних, реєстраційних, дозвільних та інших функцій і методів державного управління електроенергетикою з метою прозорості їх реалізації;
    - з огляду на програмно-орієнтаційний та стратегічний характер спеціальних принципів державного управління електроенергетикою закріпити їх в Енергетичній стратегії України;
    - на законодавчому рівні забезпечити чітке визначення та розподіл управлінських повноважень між центральними органами виконавчої влади, які здійснюють управління в електроенергетичній галузі;
    - прийняти спеціальний закон про статус НКРЕ, в якому повинні знайти закріплення, зокрема, порядок призначення голови НКРЕ (Верховною Радою Україною за поданням Президента України), незалежність кадрової політики, незалежні гарантовані джерела фінансування, основні регуляторні функції, санкції для правопорушників, відповідальність органу регулювання (на підставі внесення змін та доробок в існуючі проекти);
    - прийняти відповідні підзаконні акти з метою реалізації положень “Закону України “Про електроенергетику” щодо відповідальності постачальників за якість енергопостачання;
    - ліквідувати Мінвуглепром України із передачею його функцій Мінпаливенерго України;
    - ліквідувати ДП “Укрнергоконсалтинг” із передачею його функцій Міністерству юстиції України та Фонду державного майна;
    - вивести ЧАЕС із підпорядкування МНС України та передати її в управління Держатомрегулюванню;
    - прийняти закон “Про корпоратизацію підприємств електроенергетики”, в якому будуть визначені підприємства електроенергетики, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, а також закон “Про особливості приватизації об’єктів електроенергетики”, який би визначав особливості приватизації окремих об’єктів електроенергетики;
    - виключити із п. “г” ч.2 ст.5 Закону України “Про приватизацію державного майна” вказівку про те, що не підлягають приватизації гідроелектростанції та теплоелектроцентралі, а також виключити зазначені об’єкти із переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, затвердженого Законом України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 7 липня 1999 р.;
    - привести вітчизняне законодавство у відповідність до вимог та стандартів ЄС в цій галузі з метою – в перспективі – їх повної гармонізації;
    - провести в перспективі кодифікацію енергетичного законодавства та розробити, зокрема, Ядерний кодекс (Кодекс ядерної енергетики), який забезпечить нормативне регулювання всіх питань, пов’язаних із атомною енергетикою (принципи і методи регулювання, органи управління та їх компетенція, захист атомних об’єктів, охорона довкілля, в тому числі забезпечення радіаційної безпеки, питання, пов’язані із ЯПЦ, в тому числі, зберігання та переробка відпрацьованого ядерного палива тощо), а також Енергетичний кодекс.



















    ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    А. Нормативно-правові акти
    1. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // ВВР. – 1995. - № 12. – Ст. 81.
    2. Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки: Закон України від 24 червня 2004 р. //ВВР. – 2004. - № 46. – Ст. 511.
    3. Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 року //ВВР. – 1998. - №1. – Ст.1.
    4. Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу: Закон України від 23 червня 2005 р. //ВВР. – 2005. - № 33. – Ст. 430.
    5. Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації: Закон України від 7 липня 1999 р. //ВВР. – 1999. - № 37. – Ст.332.
    6. Про природні монополії: Закон України від 20 квітня 2000 р. // ВВР. – 2000. - №30. – Ст.238.
    7. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затв. Законом України від 18 березня 2004 р.№1629-IV //Урядовий кур’єр. – 20.04.2004 р. - №74. – С.13.
    8. Про заходи щодо забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу в умовах кризи: Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. №355-XIV //ВВР. – 1999. - №8. – Ст.61.
    9. Про невідкладні заходи щодо подолання кризового стану в ядерній галузі: Постанова Верховної Ради України від 9 квітня 1999 року №590-XIV //ВВР. – 1999. - № 19. – Ст.183.
    10. Про підсумки парламентських слухань “Енергетична стратегія України на період до 2030 року: Постанова Верховної Ради України від 24 травня 2001 р. №2455-III //Голос України. – 13 червня 2001 р. - №103.- С.5.
    11. Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України: Указ Президента України від 21 квітня 1998 року №335/98 // ОВУ. – 07.05.1998.- № 16. – С.3
    12. Положення про Державний комітет України з енергозбереження, затв. Указом Президента України від 6 жовтня 1995 року №918/95 //www.rada.gov.ua.
    13. Положення про Державний комітет ядерного регулювання України, затв. Указом Президента України від 6 березня 2001 р. №155/2001 //ОВУ. – 23.03.2001. - № 10. – С. 3. – Ст.403.
    14. Положення про Державну адміністрацію ядерного регулювання України, затв. Указом Президента України від 3 червня 1999 року №605/99 //ОВУ. – 18.08.1999. - № 22. – С. 82.
    15. Положення про Комісію з питань реформування та розвитку енергетичної галузі, затв. Указом Президента України від 25 серпня 2004 р. №1091 //www.rada.gov.ua.
    16. Положення про Комісію з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, затв. Указом Президента України від 4.12.1997 р. №1328/97 //www.rada.gov.ua.
    17. Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затв. Указом Президента України від 10 лютого 2004 р. №176/2004 //ОВУ. – 27.02.2004. - № 6. – С. 31. – Ст.308.
    18. Положення про Міністерство палива та енергетики України, затв. Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. №598/2000 //Урядовий кур’єр. Орієнтир. – 2000 р. - №13. – С.12.
    19. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затв. Указом Президента України від 5 березня 2004 р. №283/2004 //www.rada.gov.ua.
    20. Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затв. Указом Президента України від 21 квітня 1998 р. №335/98 //ОВУ. – 07.05.1998. - № 16. – С. 3.
    21. Про внесення змін до статті 1 Указу Президента України від 22 січня 2004 року №69: Указ Президента України від 18 червня 2004 року №654/2004 //Президентський вісник. – 30.06.2004. - № 15.
    22. Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки: Указ Президента України від 5 грудня 2000 року №1303/2000 //ОВУ. – 22.12.2000. - № 49. – Т. 1. – С. 4. – Ст.2115.
    23. Про заходи щодо вдосконалення державного управління вугільною промисловістю: Указ Президента України від 25 липня 2005 р. № 1123/2005 //www.rada.gov.ua.
    24. Про заходи щодо підвищення ефективності управління електроенергетичним комплексом: Указ Президента України від 22 січня 2004 р. №69/2004 //Урядовий кур’єр. – 27.01.2004. – № 15.
    25. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573 //ОВУ. – 31.12.1999. - № 50. – С. 11.
    26. Про ліквідацію Державного комітету України з енергозбереження: Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. №678/2005 //Урядовий кур’єр. – 22.04.2005 р. - №75. – С.7.
    27. Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших органів: Указ Президента України від 14 липня 2000 р. №889/2000 //ОВУ. – 04.08.2000. - № 29. – С. 48. – Ст.1203.
    28. Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. №681/2005 //Урядовий кур’єр. – 23.04.2005 р. - №76. – С.12.
    29. Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики: Указ Президента України від 8 грудня 1994 р. №738/94 //www.rada.gov.ua.
    30. Про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року №46: Указ Президента України від 28 лютого 2003 року №178/2003 //ОВУ. – 21.03.2003. - № 10. – С. 12. – Ст.431.
    31. Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України: Указ Президента України від 4 квітня 1995 р. №282/95 //www.rada.gov.ua.
    32. Про утворення Міністерства енергетики України: Указ Президента України від 6 травня 1997 р. №388/97 //ОВУ. – 1997. - № 19. – С. 23.
    33. Про утворення Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України: Указ Президента України від 15.12.1994 року №768/94 //www.rada.gov.ua.
    34. Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалено Указом Президента №1072/2000 від 14.09.2000 //ОВУ. – 13.10.2000. - № 39. – С.2. – Ст.1648.
    35. Питання Державної інспекції з енергозбереження: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 2000 р. №1039 //www.rada.gov.ua.
    36. Положення про Головну державну інспекцію з нагляду за ядерною безпекою, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1995 року №751 //www.rada.gov.ua.
    37. Положення про Державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. №665 //ОВУ. – 07.06.2002. - № 21. – С.56. – Ст.1037.
    38. Про ліквідацію Державного департаменту вугільної промисловості: постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. №28 //ОВУ. – 31.01.2003. - № 3. – С.96. – Ст.78.
    39. Про ліквідацію деяких державних департаментів у складі Міністерства палива та енергетики: постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 р. №133 //ОВУ. – 01.03.2002. - № 7. – С.141. – Ст.290.
    40. Про перехід до єдиних тарифів на електричну енергію, що відпускається споживачам: постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2005 р. №745 //ОВУ. – 2005. - №33. – Ст.1989.
    41. Про створення Національної енергогенеруючої компанії „Енергоатом”: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. №1268 //Урядовий кур’єр. – 05.11.1996.
    42. Про утворення державних департаментів у складі Міністерства палива та енергетики: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. №632 //ОВУ. – 28.04.2000. - № 15. – С.71. – Ст.617.
    43. Про утворення державного підприємства „Енергоринок”: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 р. №755 //ОВУ. – 26.05.2000 - № 19. – С.49. – Ст. 780.
    44. Про утворення Національної акціонерної компанії „Енергетична компанія України”: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 2004 р. №794 //ОВУ. – 09.07.2004. - № 25. – С.48. – Ст.1651.
    45. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”, схвалена постановою Верховної Ради України від 04.02.2005 р. №2426-IV //ОВУ. – 2005. - №6. – Ст. 348.
    46. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Послідовність. Ефективність. Відповідальність” //Урядовий кур’єр. Орієнтир. – 2004 р. – №60. – С.1-16.
    47. Статут Національної акціонерної компанії „Енергетична компанія України”, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2004 р. №794 //www.rada.gov.ua.
    48. Про затвердження заходів на 2003-2004 роки щодо виконання Комплексної програми реструктуризації державних підприємств: Розпорядження КМУ від 27 серпня 2003 р. №544-р. //www.rada.gov.ua.
    49. Про створення Державного підприємства „Укренергоконсалтинг”: Наказ Міністерства палива та енергетики України від 7 серпня 2003 року №418 //www.mpe.energy.gov.ua.
    50. Про створення Державної акціонерної компанії „Укргідроенерго”: Наказ Міністерства палива та енергетики України від 31 грудня 2003 року №831 //www.mpe.energy.gov.ua.
    51. О дальнейшем совершенствовании организации управления промышленностью и строительством: Закон СССР от 10 мая 1957 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.4. 1953-1961 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.343-347.
    52. О пятилетнем плане восстановления и развития народного хозяйства СССР на 1946-1950 гг.: Закон СССР от 18 марта 1946 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.3. 1941-1952 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.246-312.
    53. Об изменении системы органов управления промышленностью и преобразовании некоторых других органов государственного управления: Закон СССР от 2 октября 1965 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.5. 1962-1965 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.654-657.
    54. О Высшем Совете Народного Хозяйства: Декрет ВЦИК и СНК от 2 декабря 1917 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.1. 1917-1928 гг. – М.: Политиздат, 1967. – С.27-28.
    55. О мерах по дальнейшему развитию энергетики и повышению надежности работы электростанций и энергетических систем в 1968-1970 гг.: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 8 января 1968 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. Т.6 (доп.). 1966 – июнь 1968 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.643-654.
    56. О мерах по обеспечению развития энергетики СССР в 1963-1965 гг.: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 8 июня 1962 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.5. 1962-1965 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.107-113.
    57. О мерах по повышению эффективности использования топливно-энергетических ресурсов в народном хозяйстве: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 29 декабря 1973 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.10. Октябрь 1973 – октябрь 1975 гг. – М.: Политиздат, 1976. – С.55-62.
    58. О мерах по совершенствованию руководства отраслями топливно-энергетического комплекса: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 13 марта 1986 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.16. Ч.II. февраль – декабрь 1986 г. – М.: Политиздат, 1988. – С.165-168.
    59. О некоторых мероприятиях по дальнейшему совершенствованию управления промышленностью: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 2 марта 1973 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.9. Февраль 1972 – сентябрь 1973 гг. – М.: Политиздат, 1974. – С.415-426.
    60. О перестройке управления народным хозяйством на современном этапе экономического развития страны: Постановление Верховного Совета СССР от 30 июня 1987 г. //Законодательство о коренной перестройке управления экономикой. – М.: Юрид. лит., 1988. – С.49-53.
    61. О плане развития сельской электрификации на 1948-1950 гг.: Постановление Совета Министров СССР от 29 мая 1948 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В 5-ти томах. Сборник документов за 50 лет. Т.3. 1941-1952 г. – М.: Политиздат, 1968. – С.490-502.
    62. О повышении роли государственного энергетического надзора в обеспечении экономного использования электрической и тепловой энергии: Постановление Совета Министров СССР от 4 ноября 1983 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.15. Ч.1. 1983 – май 1984 г. – М.: Политиздат, 1985. – С.272-273.
    63. О развитии сельской электрификации: Постановление Совета Народных Комиссаров СССР от 8 февраля 1945 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.3. 1941-1952 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.224-229.
    64. О совершенствовании планирования и усилении экономического стимулирования промышленного производства: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 4 октября 1965 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В 5-ти томах. Сборник документов за 50 лет. Т.5. 1962-1965 г. – М.: Политиздат, 1968. – С.658-685.
    65. Об образовании Экономического Совета при Совете Народных Комиссаров Союза СССР: Постановление Совета Народных Комиссаров СССР 23 ноября 1937 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.2. 1929-1940 гг. – М.: Политиздат, 1967. – С.630-631.
    66. Об основных направлениях совершенствования оптовых цен на продукцию тяжелой промышленности и тарифов на электроэнергию и грузовые перевозки в 1971-1975 гг.: Постановление Совета Министров СССР от 22 июля 1971 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.8. 1970-1972 гг. – М.: Политиздат, 1972. – С.537-541.
    67. Об улучшении управления промышленностью, совершенствовании планирования и усилении экономического стимулирования промышленного производства: Постановление Пленума ЦК КПСС от 29 сентября 1965 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В 5-ти томах. Сборник документов за 50 лет. Т.5. 1962-1965 г. – М.: Политиздат, 1968. – С.640-645.
    68. Об улучшении управления промышленностью: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 30 сентября 1965 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В 5-ти томах. Сборник документов за 50 лет. Т.5. 1962-1965 г. – М.: Политиздат, 1968. – С.646-654.
    69. Об упорядочении норм расхода топлива, электрической и тепловой энергии в народном хозяйстве и усилении заинтересованности работников энергетических предприятий и организаций в экономии топлива, электрической и тепловой энергии: Постановление Совета Министров СССР от 3 ноября 1969 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.7. июль 1968-1969 гг. – М.: Политиздат, 1970. – С.549-551.
    70. Об усилении внимания делу восстановления и развития угольной и нефтяной промышленности, черной и цветной металлургии и электростанций: Постановление Государственного комитета оборони от 1 октября 1944 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.3. 1941-1952 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.219-220.
    71. Об экономном расходовании в народном хозяйстве электрической и тепловой энергии и топлива: Постановление Совета Министров СССР от 28 ноября 1964 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.5. 1962-1965 гг. – М.: Политиздат, 1968. – С.536-549.
    72. Об электрификации России: Постановление VIII Всероссийского съезда Советов 29 декабря 1920 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.1. 1917-1928 гг. – М.: Политиздат, 1967. – С.195-196.
    73. Об электрификации: Декрет Совета Народных Комиссаров, утв. IX Всероссийским съездом советом 28 декабря 1921 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет. В 5-ти томах. Т.1. 1917-1928 гг. – М.: Политиздат, 1967. – С.290-292.
    74. Положение о государственном энергетическом надзоре в СССР, утв. Постановлением Совета Министров СССР от 4 ноября 1983 г. //Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. Т.15. Ч.1. 1983 – май 1984 г. – М.: Политиздат, 1985. – С.274-280.





    Б. Спеціальна література (в алфавітному порядку)

    75. Абызов М.А., Хлебников В.В. Экономические аспекты реформирования российской электроэнергетики //Энергия: экономика, техника, экология. – 2004. - №1. – С.18-25.
    76. Авер’янов В.Б. Ще раз про зміст і співвідношення понять „державне управління” і „виконавча влада”: полемічні нотатки //Право України. – 2004. - №5. – С.113-116.
    77. Агеева Е.А. Формы управленческой деятельности исполкомов местных Советов. – М.: Юрид. лит., 1973. – 104 с.
    78. Административное право Украины. – 2-е изд., перераб. и доп. /Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
    79. Административное право /Под ред. А.Е. Лунева. – М.: Юрид. лит., 1970. – 600 с.
    80. Адміністративне право України /За заг. ред. С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 894 с.
    81. Алехин А.П, Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. –М.: Зерцало, 1999. – 672 с.
    82. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность /Отв.ред. В.Ф.Сиренко. – К.: Наукова думка, 1993. – 166 с.
    83. Аппарат управления социалистического государства. Ч. 1. – М.: Юрид. лит., 1976. – 320 с.
    84. Арбузов Є. Державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії //Энергетическая политика Украины. – 2003. - №10. – С. 84-85.
    85. Артюхин Ю.Д., Загнянский А.И. Схемы и структуры управления энергетикой. – М.: Энергоатомиздат, 1991. – 65 с.
    86. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. лит., 1975. – 240 с.
    87. Атаманчук Г.В. Особенности процессов управления в развитом социализме. – М.: Мысль, 1985. – 200 с.
    88. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.:Юрид. лит., 1980. –256 с.
    89. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. Изд. 2-е, дополн. – М.: Омега-Л, 2004. – 584 с.
    90. Атомна енергетика: надійність, безпечність, економічність //www.mpe.energy.gov.ua.
    91. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1973. – 390 с.
    92. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень. – К.: УАДУ, 2000. – 328 с.
    93. Балюк Г.І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні. – К., 1997. – 196 с.
    94. Баранник В.А., Вербинский В.В., Земляной Н.Г. Альфа и омега энергетической безопасности //Энергетическая политика Украины. – 2003. - №7-8. – С.14-19.
    95. Барбашев С. Ядерное законодательство требует совершенствования //Энергетическая политика Украины. – 2005. - №6. – С. 86-87.
    96. Бахрах Д.Н. Основные понятия теории социального управления. – Пермь: ПГУ, 1978. – 102 с.
    97. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления //Сов. гос. и право. – 1983. - №4. – С.20-27.
    98. Бачило И.Л. Административное право и управление производством. – М.: Знание, 1985. – 64 с.
    99. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления. Правовые проблемы. – М.: Наука, 1984. – 240 с.
    100. Бейлин Я.Л. и др. Экономика и управление энергетическим производством. – М.: Энергия, 1974. – 104 с.
    101. Беляев Л.С., Марченко О.В., Подковальников С.В. Электроэнергетика России: последствия перехода к конкурентному рынку /
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины