ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ТА НЕДЕРЖАВНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1 СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ,
МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ.…………………………………………………….……. 14
1.1. Стан наукової розробки проблеми, характеристика наукових
джерел та нормативно-правового регулювання........................................ 14
1.2. Методологічні засади дослідження..................................................... 30
1.3. Теоретичні управлінські та правові основи взаємодії
кримінально-виконавчих установ України з
державними органами та недержавними організаціями.......................... 43
1.4. Організаційні аспекти карально-виховного процесу в кримінально-виконавчих установах та роль державних і недержавних
інституцій в його належному забезпеченні............................................... 63

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ................................................................................................ 88
2.1. Взаємодія кримінально-виконавчих установ з
правоохоронними органами....................................................................... 88
2.2. Організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих
установ з державними інституціями з метою
забезпечення постпенітенціарної адаптації засуджених........................ 108

РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ З НЕДЕРЖАВНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ..................................................................................... 126
3.1. Теоретичні засади взаємодії кримінально-виконавчих
установ з недержавними організаціями................................................... 126
3.2. Формування системи вимог до недержавної організації
як суб’єкта взаємодії з кримінально-виконавчими установами............ 147
3.3. Формування правової бази для реформування
підприємницької діяльності кримінально-виконавчих установ............ 158

ВИСНОВКИ............................................................................................... 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................. 192
ДОДАТКИ.................................................................................................. 230

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Утворення незалежної України та становлення її як демократичної, правової, соціальної держави стало результатом втілення багатовікових прагнень і сподівань українського народу. Подальший державний розвиток обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері діяльності правоохоронних органів. Існування кримінально-виконавчої системи – це невід’ємна складова системи діяльності держави в сфері боротьби із злочинністю. Проте нині, за своєю організацією та діяльністю, установи та органи кримінально-виконавчої системи не в повній мірі відповідають тій соціально-політичній, економічній та криміногенній ситуації, що склалася в Україні.
Існуючий комплекс проблем діяльності кримінально-виконавчих установ України певною мірою обумовлений недостатньою науковою розробкою з позицій теорії управління та адміністративного права.
Реформування організаційно-правових засад діяльності кримінально-виконавчих установ, вдосконалення управлінських структур, обумовлює необхідність активізації їхньої взаємодії з державними та недержавними інституціями, активнішої yчacтi в процесі виконання покарання інститутів громадянського суспільства.
Різні аспекти діяльності кримінально-виконавчих установ розглядали О.М. Джужа, Р.А. Калюжний, В.А. Льовочкін, О.Б. Пташинський, Г.О. Радов, О.В. Романенко, І.С. Сергеєв, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, С.Я. Фаренюк та інші. Питання управління означеними установами в сучасній науці розглядали А.О. Галай, О.Г. Гамалій, М.І. Немченко, В.П. Пєтков, С.М. Пєтров.
Прагнення України стати активним учасником європейського життя та приєднання до Євросоюзу вимагає подальшого глибинного реформування та удосконалення пенітенціарної системи, що повинно призвести до запровадження в Україні європейських стандартів відносин у сфері організації та управління пенітенціарними закладами. Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена: по-перше, необхідністю глибокого аналізу основних положень чинного законодавства щодо взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними та недержавними інституціями, виявлення проблемних та недостатньо врегульованих питань правового та організаційно-управлінського забезпечення такої взаємодії; по-друге, нагальністю проблеми ґрунтовного вивчення практики вирішення питань реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; по-третє, недостатністю теоретичних напрацювань щодо організації ефективної взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, спрямованої на досягнення цілей покарання, та її управлінських основ; по-четверте, потребою удосконалення нормативного регулювання взаємодії кримінально-виконавчих установ та інших правоохоронних органів, а також формування системи вимог до неурядової організації як суб’єкта взаємодії з означеними установами; по-п’яте, необхідністю зміни стереотипів щодо виробничої діяльності підприємств установ кримінально-виконавчої системи та вивчення можливості запровадження підприємницької діяльності засуджених; по-шосте, необхідністю розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення практичної діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ щодо організації взаємодії цих установ з державними та недержавними інституціями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Національної академії державної податкової служби України 24 лютого 2005 року (Протокол №6). Обрана тема дослідження безпосередньо пов’язана із виконанням завдань Указу Президента України від 17 травня 2001 року №325/2001 “Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади”; Концепції адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України №810 від 22.07.1998р.) і Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки (Постанова Кабінету Міністрів України №167 від 15.02.2002р.). Дисертаційна робота здійснена в межах програми наукових досліджень Національної академії ДПС України та комплексного наукового проекту “Відповідальність за правопорушення” (номер державної реєстрації 0102U000477), а також відповідно до теми кафедрального дослідження “Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності в сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 0105U000657).
Мета i завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу вітчизняного законодавства, а також положень міжнародних документів у пенітенціарній сфері та у сфері захисту прав людини, їх застосування у практичній діяльності спеціальних установ по виконанню кримінального покарання у виді позбавлення волі, розкрити організаційно-правові та управлінські засади й особливості організації взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями і виробити пропозиції щодо їх удосконалення.
Для досягнення поставленої мети автором були сформульовані та поставлені такі основні дослідницькі завдання:
– провести аналіз стану наукової розробки проблеми;
– проаналізувати методологічні засади дослідження;
– дослідити теоретичні засади організації взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними та неурядовими інституціями;
– дати визначення поняття "взаємодія кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями”, а також “управління взаємодією кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями” з точки зору науки управління та адміністративного права;
– визначити загальні засади карально-виховного процесу в кримінально-виконавчих установах і значення взаємодії з державними та неурядовими інституціями для його ефективної організації;
– проаналізувати як об’єкт наукового дослідження діяльність основного організатора виховно-виправного процесу – начальника відділення соціально-психологічної служби, не тільки як організатора виховання засуджених, але й управлінця;
– дослідити організаційно-правові засади взаємодії персоналу кримінально-виконавчих установ з правоохоронними органами;
– дослідити взаємодію персоналу кримінально-виконавчих установ з відповідними державними службами з метою постпенітенціарного влаштування та адаптації засуджених;
– проаналізувати теоретичні та практичні засади організації, управління та правового регулювання взаємодії кримінально-виконавчих установ з недержавними організаціями;
– сформулювати цілісну систему вимог до неурядової організації як суб’єкта взаємодії з кримінально-виконавчими установами;
– дослідити та зробити акцент на необхідності новітніх форм взаємодії кримінально-виконавчих установ з громадськими правозахисними організаціями, релігійними організаціями, засобами масової інформації, а також запропонувати шляхи удосконалення такої взаємодії;
– дослідити сучасний стан виробничої діяльності, а також розкрити організаційні аспекти можливості запровадження підприємницької діяльності засуджених;
– підсумковим завданням дисертаційного дослідження є підготовка пропозицій для належного організаційно-правового забезпечення взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та неурядовими організаціями, внесення змін і доповнень до чинного кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства та інших нормативно-правових актів України.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають під час організації персоналом кримінально-виконавчих установ взаємодії з державними органами та недержавними організаціями, здійснення персоналом кримінально-виконавчих установ виправного процесу, спрямованого на досягнення мети виконання кримінальних покарань, а також інші відносини, що виникають під час взаємодії між означеними суб’єктами.
Предметом дослідження є норми права, які регулюють організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, процес відбування покарання у виді позбавлення волі, а також практика їхнього застосування.
Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: системний метод; історико-правовий метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; системно-функціональний метод; конкретно-соціологічний метод; статистичний метод; метод спостереження; аналіз службової документації; метод експерименту.
Наукова новизна одержаних результатів. Дане дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній правовій науці досліджень організаційно-правових засад взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними та неурядовими інституціями в умовах незалежної демократичної правової держави.
Автор особисто запропонував нові положення, які сформульовані та обґрунтовані в результаті проведеного дисертаційного дослідження. Зокрема, основні з них такі:
1. Нині напрацювання і положення адміністративно-правової науки, науки управління, кримінально-виконавчої науки в контексті організації процесу виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі спеціальними установами не є ефективними.
2. Організація взаємодії означених установ з державними органами та неурядовими організаціями не врегульована належним чином.
3. Уперше з точки зору теорії управління та адміністративного права проаналізовано та обґрунтовано наукове поняття "взаємодія кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями". На основі цього поняття було виокремлено також поняття “управління взаємодією кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями”.
4. Уперше в правничому дослідженні опрацьовані організаційні засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з неурядовими організаціями. Розроблено систему вимог до неурядової організації як суб'єкта взаємодії. Зроблено декілька принципових висновків та пропозицій щодо удосконалення процесу співпраці означених установ з неурядовими організаціями.
5. Вперше в дисертаційному дослідженні в Україні розкрита можливість запровадження підприємницької діяльності засуджених до позбавлення волі та визначено організаційні аспекти цієї діяльності. На підставі дослідження розроблено проект відомчого нормативного акту щодо можливості підприємницької діяльності засуджених.
6. Уперше в дисертаційному дослідженні, діяльність основної ланки організації виховно-виправного процесу – співробітників соціально-психологічної служби була досліджена з позиції науки управління.
7. Дістало подальшого розвитку визначення цілей та завдань діяльності кримінально-виконавчих установ.
8. Дістав подальшого розвитку розгляд взаємодії кримінально-виконавчих установ з правоохоронними органами. Обґрунтована необхідність оновлення відповідного міжвідомчого регулювання взаємодії означених установ з правоохоронними органами, а також належне забезпечення такої взаємодії у положеннях проекту Закону України “Про організацію взаємодії правоохоронних органів України у боротьбі зі злочинністю”.
9. Додатково розглянуті та вироблені пропозиції щодо покращання організації планування діяльності підрозділів кримінально-виконавчих установ в контексті необхідності організації взаємодії з державними та неурядовими організаціями.
10. Обґрунтовано необхідність внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, потребу розробки і прийняття відповідних нормативних актів, які забезпечують нормальне функціонування закладів постпенітенціарної допомоги, а також необхідність внесення доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. N 1133 “Про затвердження Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі на 2004–2006 рік”.
11. Обґрунтована необхідність внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема щодо розширення прав засуджених для можливості здобуття освіти за допомогою дистанційних форм навчання та деяких інших аспектів.
У роботі дисертант керувався необхідністю відходу від стереотипів у вирішенні питання діяльності кримінально-виконачих установ в Україні.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:
 при формуванні концепції подальшого реформування системи правоохоронних органів України та її складових;
 у нормотворчій роботі – для удосконалення нормативно-правових актів, які регулюють діяльність кримінально-виконавчих установ та інших правоохоронних органів, неурядових організацій в контексті налагодження їх спільної діяльності. Окремі положення та пропозиції дисертаційного дослідження щодо Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу” обговорені на засіданнях циклу кримінально-правових дисциплін Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань і направлені до Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Дисертант використовував матеріали дисертації у обговоренні Концепції соціального партнерства громадських організацій та органів і установ виконання покарань, проекту Концепції державної політики у сфері виконання кримінальних покарань (Круглий стіл 17.06.2005 року „Досвід партнерства громадських організацій та державних структур у реалізації реформи кримінально-виконавчої системи України”) тощо;
 з науково-дослідною метою – для проведення подальших досліджень взаємин персоналу кримінально-виконавчих установ з державними та неурядовими інституціями;
 при організації практики виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі використання результатів дослідження дозволить підвищити ефективність діяльності кримінально-виконавчих установ;
 у навчальному процесі — результати дисертаційного дослідження використовуються в Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань, Українсько-Російському інституті (філії) Московського державного відкритого університету при викладанні курсу "Адміністративне право України", спецкурсів, присвячених проблемам діяльності правоохоронних органів, курсів "Судові та правоохоронні органи", "Кримінально-виконавче право", “Кримінологія”, а також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр теорії права та держави, кримінального права та кримінального процесу Українсько-Російського інституту (філії) Московського державного відкритого університету, кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії державної податкової служби України.
Доповідалися:
 на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського юридичного інституту МВС України (14.05.2004р., “Правоохоронна діяльність: теорія, практика навчання”, м. Київ; 14.05.2005р., “Правоохоронна діяльність: теорія, практика навчання”, м. Київ);
 на III науково-практичній міжвузівській конференції “Історико-правові та соціально-економічні аспекти розвитку суспільства” (15.05.2004р., Українсько-Російський інститут (філія) МДВУ, м. Чернігів);
 міжнародній науково-практичній конференції “Історико-правові та соціально-економічні аспекти розвитку суспільства” (15.04.2005р., Українсько-Російський інститут (філія) МДВУ, м. Чернігів);
 науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми виконання покарання у виді довічного позбавлення волі” (27.01.2005р., Чернігівський юридичний коледж Державного департаменту України з питань виконання покарань, м. Чернігів);
 міжвузівських науково-практичних конференціях молодих учених, студентів та аспірантів (18.05.2002р. “Проблеми правоохоронної діяльності”, Київський інститут внутрішніх справ при НАВС, м. Київ; 28-29.11.2002р. “Захист прав і свобод людини в діяльності правоохоронних органів”, Одеський юридичний інститут НУВС, м. Одеса; 30.05.2003р. “Податкові та інші правоохоронні органи у ХХІ столітті: управління, діяльність, взаємодія”, Академія державної податкової служби України, м. Ірпінь).
Дисертант використав окремі матеріали дисертаційного дослідження при обговоренні питань взаємин підрозділів кримінально-виконавчої системи з неурядовими організаціями та державними структурами під час участі 17 червня 2005 року у роботі круглого столу “Досвід партнерства громадських організацій та державних структур у реалізації реформи кримінально-виконавчої системи України”, Державний департамент України з питань виконання покарань, м. Київ.
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових статей та тез наукових конференцій, з них 4 статті надруковані у фахових наукових виданнях.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної науково-дослідної і практичної роботи автора. Всі представлені в роботі висновки зроблені автором самостійно. Внесок здобувача у наукову статтю "Організаційно-правові аспекти підприємницької діяльності засуджених до позбавлення волі", підготовлену у співавторстві з В.Ф. Усенком, складає 50%, і полягає у самостійному визначенні та обґрунтуванні організаційних аспектів підприємницької діяльності засуджених.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний обсяг дисертації — 191 сторінка, список використаних джерел — 360 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Реформування кримінально-виконавчої системи з метою її наближення до міжнародних стандартів не можна розглядати тільки з позиції обґрунтування тих чи інших вихідних, фундаментальних для її діяльності засад. Його потрібно здійснювати в комплексі з іншими не менш важливими факторами, зокрема, реорганізацією нормативної та управлінської діяльності основного компоненту означеної системи – кримінально-виконавчих установ, зміною стереотипів взаємин означених установ з іншими соціальними системами.
Тому одним з головних завдань роботи є формування концептуальних засад державної діяльності щодо виконання кримінальних покарань, участі в цій діяльності державних та недержавних інституцій. На основі проведеного дослідження ми розробили схему взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними та неурядовими інституціями (додаток К).
Таким чином, емпіричні та теоретичні положення дисертації дозволяють сформулювати висновки та внести пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчих установ та взаємодії персоналу означених установ з державними органами та неурядовими організаціями.
1.1. Ми прийшли до висновку, що положення науки управління та адміністративного права не розкривають у повній мірі питання діяльності установ кримінально-виконавчої системи. Аналіз наукових та нормативних джерел виявляє відсутність однозначного визначення порядку взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями.
1.2. Сучасна організаційна структура кримінально-виконавчих установ Україні заснована на історичному генезисі та досвіді діяльності виправних закладів різних часів. Радянський період організації діяльності кримінально-виконавчих установ був найвпливовішим. Дотепер, незважаючи на те, що вже діє новий Кримінально-виконавчий кодекс України, значна кількість співробітників пенітенціарної системи не змогла перебудувати діяльність у світлі новітніх вимог. Свою діяльність вони пристосовують, підставляючи вже застарілі, шаблонні, часто не ефективні та не діючі способи, методи та прийоми роботи до нових стандартів, передбачених законодавством. Така ситуація зумовлює необхідність аналізу сучасної діяльності кримінально-виконавчих установ та визначення її організаційних засад на нових, методологічно-вірних засадах.
1.3. Дослідивши нормативно-правову базу діяльності кримінально-виконавчих установ, констатуємо, що основними цілями пенітенціарної діяльності є: виправлення і ресоціалізація засуджених; спеціальне попередження; загальне попередження. Ми зробили також висновок про те, що карою є сутність покарання, сукупність усіх спеціальних правил поведінки та обов’язків засуджених, котрі встановлюються відповідними державними органами на основі законодавства, психічний вплив та страждання, що викликані цими правообмеженнями і суспільним осудом, який передбачений вироком суду і міститься в режимі відбування покарання.
1.4. Дослідивши сучасну нормативно-правову основу регулювання організації взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними та недержавними інституціями в Україні, можна зробити висновок, що в сучасному законодавстві регламентовані лише загальні декларативні положення необхідності та можливості організації означеної взаємодії. Відзначаємо, що за окремими винятками, на даний час не існує конкретних напрацювань та методичних вказівок можливості цієї організації.
1.5. Взаємодія - комплексне явище, яке нами було розглянуте з позицій філософії, управління, права. Таким чином, взаємодія кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями - це організований у відповідності з вимогами чинного законодавства, відомчих та міжвідомчих нормативних актів процес ділового співробітництва (погоджених або спільних дій), спрямований на досягнення виправлення та ресоціалізацію засуджених, спеціального та загального попередження, а також вирішення комплексу задач, що стоять перед означеними суб’єктами.
1.5.1. Взаємодія кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, представляє по своїй суті безперервний динамічний процес ділового співробітництва і проходить в певних визначених формах відповідно до поставлених цілей і задач. Кінцевими результатом взаємодії є досягнення цілей, які стоять перед покаранням взагалі і перед пенітенціарною діяльністю зокрема, тобто виправлення і ресоціалізація засуджених, загальне та спеціальне запобігання вчиненню злочинів.
1.5.2. У конкретних випадках взаємодія може бути постійною, епізодичною або разовою. В залежності від рівня взаємодіючих суб'єктів взаємодія має тактичний чи оперативно-тактичний і організаційний чи організаційно-управлінський рівні. Така взаємодія здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, а також відомчих та міжвідомчих нормативних актів, що регламентують діяльність кримінально-виконавчих установ, державних органів і недержавних організацій, що, в свою чергу складає нормативно-правову основу взаємодії.
1.5.3. Ефективність взаємодії може бути забезпечена впливом на самих взаємодіючих і на їхню діяльність шляхом усунення бар'єрів, що виникають, і постійного обміну інформацією. Таким чином, взаємодія підлягає організації з боку осіб, що володіють владними повноваженнями, тобто вона повинна бути керованою.
1.5.4. У контексті дослідження нами було визначено поняття управління взаємодією кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, яке представляє собою цілеспрямований вплив на діяльність кримінально-виконавчих установ, державних органів та (або) неурядових організацій в процесі ділового співробітництва (погоджених або спільних дій), спрямованих на досягнення цілей та задач діяльності означених установ.
1.6. Організація взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними та недержавними інституціями - необхідна умова забезпечення ефективної життєдіяльності кримінально-виконавчих установ. Поряд з цим існує низка проблем організаційного характеру: по-перше, неврахування та нереалізація управлінського потенціалу; неналежне методичне, теоретичне опрацювання цього питання; недооцінка потенціалу та важливості взаємодії; низький рівень ділових якостей керівництва установ. Особливістю сучасного стану діяльності кримінально-виконавчих установ на тлі реформування пенітенціарної системи є накопичення та загострення організаційних проблем, що зумовлене:
– недостатністю розробки та впровадження науково обґрунтованих засад організації функціонування кримінально-виконавчих установ;
– прогалинами нормативного регулювання окремих сторін діяльності кримінально-виконавчих установ. Наприклад, не визначеністю процедури організації взаємодії з неурядовими організаціями та ін.;
– низькою ефективністю діяльності персоналу, що зумовлено переповненням кримінально-виконавчих установ, понаднормовим навантаженням та скороченням кількості працівників;
– стереотипами поведінки при застосуванні основних педагогічних методів та прийомів, прийняття шаблонних управлінських рішень працівників пенітенціарних закладів;
– економічною кризою в Україні, що зумовлює неналежне матеріально-технічне забезпечення та відсутність гарантій ефективної діяльності кримінально-виконавчих установ.
1.7. Одне з основних питань діяльності кримінально-виконавчих установ, яке потребує перегляду, це - діяльність соціально-психологічної служби. Покращенню ситуації у сфері організації соціально-виховної роботи може сприяти розробка та прийняття відповідних концептуальних положень діяльності соціально-психологічної служби, запровадження новітніх виховних технологій, зміцнення матеріально-технічної бази. Необхідно:
- розробити концепцію виконання покарання у виді позбавлення волі, яка чітко визначає цілі діяльності та функції персоналу щодо роботи із спецконтингентом, а також місце у цій діяльності державних органів та служб;
- переглянути нормативно-правові акти, які регламентують діяльність персоналу щодо реального втілення основної діяльності, яка спрямована на виховання;
- розробити порядок запровадження новітніх виховних технологій (в тому числі за участю відповідних компетентних державних та неурядових органів та організацій) та нормативно закріпити їх;
- розширити перелік статей які регламентують виховну роботу в нормативно-правових актах, які регулюють діяльність кримінально-виконавчої системи;
- реформувати існуюче співвідношення “співробітник –засуджений” в бік збільшення кількості персоналу, що безпосередньо чинять виховний виплив на засуджених;
- передбачити у Законі України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” належну можливість та функціональне забезпечення виправних цілей покарання;
- розширити повноваження відповідного персоналу соціально-психологічної служби щодо управління та організації виховно-виправної діяльності.
Ми погоджуємося з тим, що праця персоналу у виправних закладах є творчім процесом, а зміст трудових операцій, здійснюваних персоналом кримінально-виконавчих установ в ході службової діяльності, визначається як творча підготовка, прийняття та виконання специфічних управлінських рішень.
1.8. Широкі перспективи ми вбачаємо у запровадженні дистанційного навчання засуджених. Для цього необхідно розробити Положення про дистанційне навчання засуджених до позбавлення волі, а також порядок взаємодії кримінально-виконавчих установ з відповідними закладами освіти по організації дистанційного навчання засуджених. Створити спеціальні факультети, де розглядатимуться заявки на здобуття освіти засудженими, складатимуть програми такого навчання, навчально-тематичні плани, займатимуться прийманням іспитів. На державному рівні вирішити питання щодо:
 нормативно-правового закріплення означеної можливості;
 порядку взаємодії установи надання освіти з виправними установами;
 фінансового забезпечення;
 науково-методичного забезпечення.
1.9. Зважаючи на зазначене, необхідно відобразити у Законі України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” положення щодо значення участі різних інституцій в діяльності кримінально-виконавчих установ.
2.1. Система виконання покарань відноситься до системи правоохоронних органів, тому кримінально-виконавчі установи – складові компоненти системи правоохоронних органів. Тому необхідною умовою ефективного вирішення питань організації виконання покарання у виді позбавлення волі є взаємодія кримінально-виконавчих установ з правоохоронними органами.
2.2. Серед інших правоохоронних органів найбільшого поширення дістала взаємодія кримінально-виконавчих установ з підрозділами органів внутрішніх справ. У найбільш розширеному вигляді взаємодія цих суб’єктів відбувається у формах інформаційного обміну; спільної діяльності під час надзвичайних обставин; технічної співпраці.
2.3. Нині не визначений порядок взаємодії кримінально-виконавчих установ безпосередньо зі слідчим, проте проведене дослідження доводить необхідність такої спільної діяльності.
2.4. Зважаючи на сукупність об’єктивних факторів, в подальшому до співробітництва повинні ширше залучатися всі правоохоронні структури, зокрема, підрозділи Служби безпеки України, податкової міліції, державної прикордонної служби. Розвиток оперативно-розшукової взаємодії між ними, вимагає чіткого розподілу повноважень між усіма суб'єктами, налагодження постійного внутрішнього і міжвідомчого інформаційного обміну. Тому доцільно підготувати і прийняти міжвідомчі угоди з розмежування повноважень цих органів. Їх наявність, безперечно, підвищить ефективність роботи відповідних суб'єктів оперативно-розшукової діяльності.
2.5. Аналіз діяльності кримінально-виконавчих установ у сфері забезпечення пожежної безпеки виявив ряд проблем, пов’язаних, зокрема, з неналежною організацією взаємодії кримінально-виконавчих установ з підрозділами державного пожежного нагляду. Для регламентації ефективної діяльності під час проведення спільних заходів щодо припинення та гасіння пожеж на території кримінально-виконавчих установ необхідно розробити міжвідомчу інструкцію, яка б визначала та розмежовувала функції персоналу кримінально-виконавчих установ та підрозділів державного пожежного нагляду.
2.6. Зважаючи на те, що міжвідомча інструкція, яка регулює питання взаємодії правоохоронних органів розроблена та прийнята у 1994 році [81], актуальність багатьох напрямків роботи втрачена. Тому потрібна розробка та прийняття нового нормативного акту, який би передбачив різні аспекти спільної діяльності правоохоронних органів. У зв’язку з цим додаткової актуальності набуває зміст проекту закону “Про організацію взаємодії правоохоронних органів України у боротьбі зі злочинністю”. Наголошуємо на необхідності передбачення у проекті означеного закону можливості належної організації взаємодії кримінально-виконавчих установ з відповідними правоохоронними органами.
2.7. Належна організація процесу підготовки до звільнення – це одна зі складових виправної діяльності кримінально-виконавчих установ. Дослідження практичної діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ у цій сфері дозволяє відзначити, що існують суттєві прорахунки в організації діяльності по підготовці засуджених до звільнення.
2.8. Для того, щоб змінити на краще ситуацію, на наш погляд, необхідно: змінити формальне ставлення до процесу підготовки до звільнення засуджених, що може бути реально досягнуто після зміни стереотипів діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ; посилити контроль за реалізацією законодавства в сфері надання соціальної допомоги звільненим; постійно проводити спільні координаційні наради керівництва кримінально-виконавчих установ, відповідних керівників територіальних управлінь кримінально-виконавчої системи, представників відповідних підрозділів органів внутрішніх справ та працівників служб зайнятості; постійно обмінюватись інформацією про реальний стан роботи зі звільненими; розмежувати повноваження різних інституцій щодо проведення певних заходів зі звільненими; розглянути можливість запровадження практики делегування певних функцій до визначених інституцій за допомогою адміністративного договору.
2.9. Недостатньо врегульоване питання визначення діяльності спеціальних установ піклувального характеру. Тому необхідне термінове прийняття відповідних уточнюючих та регламентуючих нормативних актів, які б конкретизували діяльність означених установ, наприклад, Закон України “Про патронажні установи”, або “Про установи соціального патронажу”, до того ж діяльність окремих установ повинна бути конкретизована на відомчому рівні, наприклад, Положенням про будинок соціальної адаптації.
2.10. Для легальної та прозорої фінансової підтримки, на наш погляд, доцільно створити благодійний фонд, діяльність якого контролюватимуть відповідні державні органи в сфері виконання покарань, а також Громадська колегія при Голові Державного департаменту України з питань виконання покарань.
2.11. В умовах реформування багатьох сфер суспільних відносин, вважаємо необхідним також створення спеціальної системи страхування засуджених, яке б погашало частину витрат на певний гарантований проміжок часу до моменту влаштування на роботу після звільнення. Досягненням інформаційного суспільства стала можливість всебічного інформування громадськості про різні сфери його функціонування. В даному випадку актуальним є створення офіційного Internet-сайту допомоги засудженим, на якому розміщуватиметься відповідна інформація та оголошення.
2.12. Означені проблеми, на наш погляд, викликані відсутністю єдиного концептуального підходу, а ті зміни, які вже відбулись в організації кримінально-виконавчої системи, виявилися недостатніми. Тому необхідно передбачити у Державній програмі соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі на 2004–2006 рік положення щодо організації взаємодії кримінально-виконавчих установ з відповідними інституціями з метою постпенітенціарного влаштування
3.1. Останнім часом значно поширилась участь у процесі виконання покарання щодо засуджених до позбавлення волі неурядових організацій та громадськості.
3.2. Спільна діяльність кримінально-виконавчих установ та неурядових організацій повинна бути плановою. Плануванням організації взаємодії кримінально-виконавчих установ з недержавними організаціями повинен займатися колегіальний орган кримінально-виконавчої установи. Воно проводиться у два етапи:
- Внесення плану-програми організації взаємодії з неурядовими організаціями до загального перспективного (до 5 років) та (або) до стратегічного (до 10 років) планів пенітенціарного закладу.
- Складання комплексних короткострокових та оперативних планів заходів та організаційних положень безпосередньо при налагодженні співпраці з конкретною неурядовою організацією.
3.3. Спільна діяльність відбувається після розробки основних елементів короткострокового плану взаємодії, до якого вносяться такі елементи:
– концепція взаємодії;
– план реалізації конкретних заходів;
– необхідні для реалізації взаємодії ресурси;
– порядок здійснення контролю за спільною діяльністю;
– умови та порядок звітності.
3.4. Взагалі поняття “недержавна організація” включає в себе організації неурядового сектору, різних форм власності та різної спрямованості. З–поміж інших необхідно виділити основні види недержавних організацій, які реально могли би принести користь кримінально-виконавчими установами в досягненні основних цілей їх діяльності:
- громадські правозахисні організації;
- релігійні організації;
- засоби масової інформації.
3.5. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що суттєвим фактором для нормальної спільної діяльності є організація ефективного контролю. Контроль притаманний будь-якій управлінській діяльності, за його допомогою досягається обов’язковість виконання поставлених задач та цілей як неурядовими організаціями, так і з боку відповідних підрозділів виправних закладів. Діяльність на території кримінально-виконавчої установи пов’язана з певною небезпекою, тому будь-які заходи повинні здійснюватись у присутності персоналу кримінально-виконавчої установи. Суттєвим моментом в даному випадку є те, що в органах і установах кримінально-виконавчої системи спостерігається значний некомплект персоналу, що негативно позначається на ефективності організації взаємодії.
3.6. Питання вимог до неурядових організацій не може виникати ситуативно або уривчасто, частково. Під час дослідження нами була розроблена та обґрунтована така система вимог до неурядових організацій, як суб’єктів взаємодії з кримінально-виконавчими установами:
 Загальні вимоги: відповідність мети та принципів діяльності неурядової організації пріоритетам пенітенціарної справи; реальна користь та актуальність організації взаємодії; легальність та легалізованість неурядової організації (зареєстрована й визнана у встановленому законом порядку); дотримання організаційних вимог; наявність досвіду роботи в щонайменше в соціальній сфері.
 Спеціальні вимоги: вимоги до персоналу, який прийматиме участь у спільній діяльності (щодо дотримання режимних вимог, професійні та відповідні психолого-педагогічні, щодо поводження зі спецконтингентом); вимоги до здійснення процедури організації спільної діяльності (плановість; постійний контроль та нагляд за діяльністю відповідним персоналом кримінально-виконавчої установи; прозора звітність; можливість притягнення до відповідальності).
3.7. У контексті реформування кримінально-виконавчої системи запровадження підприємницької діяльності засуджених може бути одним з суттєвих кроків як для подальшої гуманізації системи виконання покарання, так і для поліпшення економічного стану кримінально-виконавчих установ.
3.8. Результати дослідження діяльності підприємств кримінально-виконавчих установ виявили певні розбіжності з нормами чинного господарського законодавства. Дослідження можливості організації підприємницької діяльності засуджених можливо використати для формування нормативно-правової бази з регулювання означеної діяльності засуджених. Дослідження основних положень теорії та практики дозволили сформулювати норми, які б могли регламентувати, на наш погляд, основні напрямки вдосконалення організаційно-правових засад підприємницької, виробничої та комерційної діяльності кримінально-виконавчих установ.
Зокрема, ми пропонуємо:
 Викласти пункт 1 розділу 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про особливості застосування Закону України "Про підприємства в Україні" до підприємств установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту з питань виконання покарань” наступним чином: “підприємства установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту з питань виконання покарань є державними підприємствами з правами юридичної особи, що провадять свою діяльність з метою виробничої та комерційної діяльності при залученні до праці засуджених та осіб, які тримаються в лікувально-трудових профілакторіях, а також забезпечення їх професійного навчання”
 Змінити назву означеної Постанови і викласти її в такому формулюванні: “Про особливості застосування норм законодавства про господарську діяльність до підприємств кримінально-виконавчих установ і лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту з питань виконання покарань”.
 Доповнити чинний Кримінально-виконавчий кодекс України нормами, що передбачають можливість займатися підприємницькою діяльністю засудженим.
Зокрема, доповнити :
 статтю 8 “Основні права засуджених” такою частиною: “засуджені з дозволу начальника кримінально-виконавчої установи мають право займатися підприємницькою діяльністю у формі індивідуальної трудової діяльності шляхом створення товариства з обмеженою відповідальністю”;
 главу 18 “Праця засуджених до позбавлення волі” статтею “Особливості підприємницької діяльності засуджених” такого змісту:
“Засуджені з дозволу начальника кримінально-виконавчої установи мають право займатися підприємницькою діяльністю у формі індивідуальної трудової діяльності шляхом створення товариства з обмеженою відповідальністю за умови виконання вимог, передбачених законодавством України.
Організаційно-правові засади підприємницької діяльності засуджених визначаються відомчими нормативними актами Державного департаменту України з питань виконання покарань та законодавством України про підприємництво.
Організація підприємницької діяльності здійснюється без відкриття засудженими власних розрахункових рахунків на підставі договорів (контрактів) між ними та кримінально-виконавчими установами
Кримінально-виконавчі установи зобов’язані надавати платні послуги засудженим після реєстрації підприємницької діяльності. Розміри оплати встановлюються Державним департаментом з питань виконання покарань”.
 Розробити відповідні відомчі правові акти, які детально розкриватимуть організаційні засади підприємницької діяльності засуджених.
 Розробити типові локальні нормативно-правові акти для кримінально-виконавчих установ щодо організації підприємницької діяльності засуджених у формі товариства з обмеженою відповідальністю, взаємодії створеного товариства з кримінально-виконавчою установою, функціональних обов’язків учасників підприємницької діяльності як з числа співробітників, так і з числа засуджених;
 Розробити державну програму підтримки підприємницької діяльності засуджених до позбавлення волі, яка передбачатиме систему заходів, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності засуджених, стимулюючих взаємодію з товариствами державних та недержавних інституцій, систему податкових пільг та гарантій для учасників підприємницьких взаємин з Товариством, спрощену процедуру реєстрації таких товариств.
Ми наголошуємо на необхідності методологічної перебудови діяльності кримінально-виконавчих установ, відходу від стереотипів виконання покарання радянських часів, виконання європейських вимог та стандартів пенітенціарної сфери та законодавчого закріплення результатів цієї діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 30.— Ст. 141.

Міжнародно-правові документи та нормативні акти зарубіжних держав

2. Європейська конвенція з прав людини / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999. — С.212-229.
3. Європейські пенітенціарні правила. Рекомендація № Р (87) 3 Комітету міністрів державам-членам відносно Європейських пенітенціарних правил. Затверджена комітетом міністрів 12 лютого 1987 року // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій.— К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. — С. 171- 217.
4. Загальна декларація прав людини / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999. — С. 6-9.
5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999. — С. 37-44.
6. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року. // Хрестоматія з курсу «Кримінально-виконавче право» / Упор. Іваньков І.В. – Донецьк: “Донецький меморіал”, 2000. – С. 8-20
7. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. — С. 47-62.
8. Основні принципи поводження з в'язнями / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999. — С. 188-191.
9. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій.— К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. — С. 71-82.
10. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999. — С. 31-37.
11. Уголовно-исполнительный кодекс Российской Федерации. – М.: Ассоциация авторов и изданий «ТАНДЕМ». Издательство «ЭКМОС», 2002. – 96с.
12. Уголовный кодекс Австрии: Пер. с нем. — М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. — 144 с.
13. Уголовный кодекс Голландии: Пер. с нем — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. — 510 с.
14. Уголовный кодекс Дании: Пер. с дат. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. — 230 с.
15. Уголовный кодекс Республики Болгария: Пер. с болг. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. — 298 с.
16. Уголовный кодекс Республики Польша: Пер. с польск. — М.: Тесей, 1998 .—128 с.
17. Уголовный кодекс Швейцарии: Пер. с нем. — М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. — 138 с.
18. Инструкция о взаимодействии учреждений уголовно-исполнительной системы, подразделений Государственной противопожарной службы и вневедомственной охраны по обеспечению пожарной безопасности объектов учреждений УИС МВД России: Утвержденная приказом МВД РФ от 18 октября 1996 г. N 548
19. Инструкция о порядке организации предпринимательской деятельности осужденных в форме товарищества с ограниченной ответственностью в учреждениях, исполняющих уголовные наказания в виде лишения свободы утверждённая Приказом МВД РФ от 30 ноября 1993 г. N 517
20. Инструкция по взаимодействию правоохранительных органов Российской Федерации при расследовании и раскрытии преступлений, связанных с посягательствами на культурные ценности России: Утверждена приказом Генеральной прокуратуры РФ, МВД РФ, ФСБ РФ и ГТК РФ от 25 ноября 1997 г. N 69/777/425/700
21. О порядке направления осужденных в лечебно-профилактические и лечебные исправительные учреждения УИС МВД России: Приказ МВД РФ от 28 июля 1997 г. N 462
22. Об итогах деятельности уголовно-исполнительной системы Министерства юстиции Российской Федерации в 2002 году и задачах на 2003 год: Утвержденная приказом Главного управления исполнения наказаний Минюста РФ от 6 февраля 2003 г. N 36

Закони України

23. Виправно-трудовий кодекс України. Кодекси України №5/1997. – Київ: НВП “Форум”, 1997. – 127 с.
24. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-ІV // Відомості Верховної Ради – 2003. - N 18 - Ст.144
25. Кримінальний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. — 2001.— №. 25-26.— Ст.131.
26. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Виправно-трудовий кодекс України. — К.: Істина, 2001. — 416 с.
27. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці / Упорядники: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. – К.: Істина, 2001. – 272 с.
28. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.— К.:Атіка, 2003. — 96 с.
29. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР.— 1961.— №2.— Ст. 15.
30. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 856 с.
31. Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 року N 264/94-ВР // Відомості Верховної Ради – 1994. – №52 - Ст.455
32. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 року N 531/97-ВР // Відомості Верховної Ради – 1997. - N 46 - Ст.292
33. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року N 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради – 1995. - N 34 - Ст. 266
34. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року N 697-XII // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 20 - Ст.249
35. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань: Закон України від 11 грудня 1998 року № 312-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 4. — Ст.35.
36. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII. // Відомості Верховної Ради – 1991 - N 49 - Ст.682
37. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року N 975-IV // Відомості Верховної Ради – 2003 - N 46 - Ст.366
38. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005 року N 2713-IV // Відомості Верховної Ради – 2005 - N 30 - Ст.409
39. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII // Відомості Верховної Ради – 1993 - N 1 - Ст. 1
40. Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України: Закон України від 6 лютого 2003 року № 487-IV. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 20.— Ст.151.
41. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року N 803-XII. // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 14 - Ст.170
42. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII // Відомості Верховної Ради – 1992 - N 48 - Ст.650
43. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №4.— Ст. 20
44. Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року N 2460-XII // Відомості Верховної Ради – 1992 - N 34 - Ст.504
45. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року N 2135-XII // Відомості Верховної Ради – 1992. - N 22 - Ст.303
46. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України 30 червня 1993 року N 3341-XII. // Відомості Верховної Ради – 1993 - N 35 - Ст.358
47. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року N 698-XII // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 14. - Ст.168
48. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30 червня 1993 року № 3352-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993.— № 35.— Ст.360.
49. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради – 1996. - N 39 - Ст. 181
50. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року N 987-XII // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 25 - Ст.283
51. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10 липня 2003 року N 1104-IV // Відомості Верховної Ради – 2004 - N 6 - Ст.39
52. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю: Закон України від 21 червня 2001 року N 2558-III // Відомості Верховної Ради – 2001. - N 42 - Ст.213

Акти Президента України

53. Національна програма правової освіти населення: затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року N 992/2001
54. Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ: Указ Президента України від 12 березня 1999 року № 248.
55. Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 31 серпня 2000 року № 1370
56. Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31 липня 1998 року №827
57. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572.
58. Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 22 квітня 1998 року № 344.

Акти Кабінету Міністрів України

59. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року №1378
60. Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи України: затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року №88.
61. Про додаткові заходи щодо залучення громадян до участі в управлінні державними справами: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2005 року №356
62. Про додаткові заходи щодо фінансування видатків на утримання кримінально-виконавчої системи: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1999 року № 1303.
63. Про заходи щодо забезпечення діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1999 року № 653.
64. Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 року № 454.
65. Про особливості застосування Закону України "Про підприємства в Україні" до підприємств установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту з питань виконання покарань: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 р. N 352
66. Про першочергові заходи щодо забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи та державну підтримку її подальшого реформування: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 року № 73.
67. Про поліпшення діяльності установ кримінально-виконавчої системи, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року №446.
68. Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002р. №167.
69. Програма приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях у відповідності з міжнародними стандартами: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1994 року № 1.
70. Програма розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2003 р. N 1494

Міжвідомчі та відомчі акти органів виконавчої влади України

71. Інструкція про взаємодію кримінально-виконавчих установ з підрозділами пожежної охорони: затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 27 квітня 2000 р. №77.
72. Інструкція про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні: введена в дію наказом Державного митного комітету України N 181 від 20.06.1995
73. Інструкція про організацію здійснення а