АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОСАДОВИХ ОСІБ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ…………………………………………………………………11
1.1. Генезис та поняття адміністративної відповідальності………...11
1.2. Законодавчі основи адміністративної відповідальності в сфері державного управління………………………………………………...25
РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ……………………………………44
2.1. Державне управління як об’єкт адміністративно-правового захисту…………………………………………………………………..44
2.2. Посадові особи у сфері державного управління, їх класифікація…...……………………………………………..................61
2.3. Морально-етичні вимоги до посадових осіб в сфері державного управління………………………………………………………………75
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОСАДОВИХ ОСІБ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ…………………………………93
3.1. Поняття, ознаки та склад адміністративних правопорушень у сфері державного управління…………………………………………93
3.2. Проблеми кваліфікації адміністративних правопорушень в сфері державного управління……………………………………………….125
3.3. Особливості застосування адміністративних стягнень за правопорушення у сфері державного управління………………….142
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….165
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….181

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Україна від перших років незалежності прагне рухатися шляхом побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Вона з кожним роком наполегливіше претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка прямує у своєму розвитку шляхами забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.
Особливе місце у здійсненні реформи адміністративного права належить формуванню принципово нових механізмів, які дозволять реалізувати конституційні гарантії прав і свобод громадян. Незважаючи на часті зміни, чинне законодавство не завжди спроможне виконувати охоронну функцію. Недостатнє використання засобів адміністративної відповідальності в сфері державного управління призвело в ній останнім часом до зростання кількості адміністративних проступків.
Сфера державного управління, покликанням якої є забезпечення всебічного здійснення захисту прав і свобод громадян, потребує найсуворішого і прискіпливішого ставлення до правопорушень в цій сфері. А особливої уваги потребує адміністративно-правове регулювання статусу посадової особи в сфері державного управління. Адже керівники всіх рівнів та інші державні службовці, завдяки особливостям свого соціального статусу та наданим державою повноваженням мають можливість впливати на значну кількість людей. В разі ж протиправного використання посадовими особами наданих повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг маємо порушення прав і свобод інших громадян.
Дослідження та розбудова реального механізму протидії проявам адміністративних правопорушень у сфері державного управління, з огляду на зміни до Конституції України та посилення в державі ролі виконавчої гілки влади, є наріжним каменем реформування системи державного управління в Україні та особливо актуальним питанням юридичної науки сьогодення. Міжнародне співтовариство визначає такі правопорушення загрозою національній безпеці та суспільному ладу держави. Тому надзвичайно важливим є запровадження Європейських принципів відповідальності посадових осіб у сфері державного управління. Однак це потребує системного наукового підходу до застосування комплексу практичних заходів правового механізму оновленого на демократичних засадах управління суспільством, визначення політичних, правових, методологічних та концептуальних засад протидії адміністративним правопорушенням у цій сфері.
Слід зазначити, що ця проблема ще не стала предметом розгорнутих наукових досліджень, особливо вимог до посадової особи в сфері державного управління як спеціального суб’єкта адміністративної відповідальності, коли сьогоднішні стандарти відносно ролі, місця та характеру діяльності державного службовця вийшли далеко за межі тих уявлень, які склалися впродовж десятиліть в умовах жорсткого адміністрування та централізації за радянських часів.
Отже, актуальною науково-теоретичною та практичною проблемою видається визначення засад організаційно-правового регулювання адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління. Дослідження цієї проблеми значно полегшується тим, що у науковій літературі з адміністративного права вже розглянуті загальні теоретичні та практичні питання адміністративної відповідальності та правового статусу державного службовця і посадової особи. Проте, здійснені В.Я. Малиновським, М.І. Мельником, А.І. Редькою, М.І. Хавронюком та іншими авторами дослідження щодо адміністративної відповідальності посадових осіб в сфері державного управління, у більшій частині мають, як правило, так звану корупційну спрямованість. Разом з тим, комплексне дослідження присвячене аналізу правових та організаційних заходів адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління поки що відсутнє.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана автором з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатньої наукової дослідженості. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України. Зокрема, тема дисертаційного дослідження є складовою частиною програми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U008723) та програми «Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний № 0104 U000745).
Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам Указів Президента України «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян», «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією», Концепції адміністративної реформи в Україні, а також Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2005 р. № 115.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексне системне дослідження адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління, обґрунтування правових і організаційних засад удосконалення адміністративної відповідальності в сфері державного управління.
Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні наступних завдань:
• з’ясувати змістовну сутність адміністративної відповідальності у сфері державного управління, її історичний розвиток та законодавче регулювання;
• визначити основні засади адміністративної відповідальності у сфері державного управління;
• дослідити правовий статус посадової особи у сфері державного управління;
• дослідити особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності в сфері державного управління;
• визначити проблеми кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері державного управління;
• визначити концептуальні основи удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління.
Об’єктом дослідження виступає реальний стан суспільних відносин, які виникають при притягненні до адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління.
Предмет дослідження складають заходи адміністративної відповідальності, адміністративно-правовий статус посадової особи в сфері державного управління, адміністративне правопорушення (делікт) в сфері державного управління, вітчизняна та закордонна нормативна база, що визначають засади адміністративної відповідальності в сфері державного управління.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових розпоряджень у сфері, яка є предметом дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначені загальні засади адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління в Україні. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-юрисдикційної діяльності уповноважених органів у сфері державного управління. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило узагальнити практику, проаналізувати емпіричну інформацію, яка стосується теми дисертаційного дослідження. Історико-правовий метод застосовувався для вивчення становлення та подальшого розвитку адміністративної відповідальності. За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у даній сфері, сформульовано пропозиції по їх удосконаленню.
Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України, Закони України та інші нормативні акти, що стосуються адміністративної діяльності органів виконавчої влади та правового статусу посадових осіб у сфері державного управління.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки і рекомендації ґрунтуються на працях українських і зарубіжних вчених за напрямом адміністративної відповідальності. Зокрема, науковим розробкам щодо зазначеної проблематики присвячені роботи таких фахівців, як В.Б. Авер’янов, В.С. Анджиєвський, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Бітяк, В.В. Богуцький, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Е.Ф. Демський, Є.В. Додін, М.М. Дорогих, Д.П. Калаянов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов, В.К. Колпаков, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, О.П. Коренєв, М.В. Лошицький, В.Я. Малиновський, М.І. Мельник, Н.М. Мироненко, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенка, В.М. Плішкін, Л.Л. Попов, В.П. Пєтков, Л.М. Розін, А.О. Селіванов, О. Старцев, М.М. Тищенко, В.К. Шкарупа, О.М. Якуба, Н.В. Янюк, О.Н. Ярмиш.
Обсяг опрацьованої літератури, нормативних актів, вивчених і узагальнених практичних матеріалів дозволяє стверджувати про вірогідність і наукову обґрунтованість результатів виконаного дослідження.
Безпосередня робота дисертанта в органах прокуратури України та Інституті законодавства Верховної Ради України дозволила вивчити сутність і особливості нормативного забезпечення державного управління та виявлення правопорушень у зазначеній сфері.
Глобальність та різноплановість досліджуваної проблеми зумовили необхідність збору інформації від громадян, працівників судів та органів виконавчої влади. Це дозволило забезпечити у дослідженні участь в якості опитаних «експертів» 150 посадових осіб органів державного управління, 90 суддів, 100 прокурорсько-слідчих працівників та 290 громадян з Чернівецької, Херсонської, Запорізької, Харківської областей, АР Крим та м. Києва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній літературі комплексним дослідженням правових засад адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління на сучасному етапі.
Одержані результати дослідження характеризується такими концептуальними висновками та положеннями, що виносяться на захист:
вперше:
сформульована принципово нова позиція щодо кваліфікації адміністративних правопорушень в сфері державного управління, де особливості правового статусу посадових осіб в сфері державного управління є визначальними рисами як спеціальних суб’єктів адміністративної відповідальності;
обґрунтовано пропозицію щодо об’єднання правопорушень в сфері державного управління в окрему главу КУпАП з метою удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності посадових осіб в сфері державного управління;
вдосконалено:
правотворчу та правозастосовчу діяльність у галузі застосування заходів адміністративного примусу стосовно посадових осіб у сфері державного управління, а саме обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого закріплення розширеної системи заходів адміністративної відповідальності, які можуть застосовуватись до посадових осіб в сфері державного управління;
розроблено новітні критерії вимог до посадових осіб в сфері державного управління з метою вдосконалення адміністративно-правових засад відповідальності державних службовців за порушення прав і свобод людини і громадянина, а також відновлення порушених прав;
по-новому:
ґрунтуючись на науковому аналізі існуючих у вітчизняному правовому полі концепцій адміністративної відповідальності та норм законодавчих актів, визначена сутність адміністративної відповідальності в сфері державного управління, яка полягає у відповідальності органів державного управління перед громадянином у контексті повного і всебічного захисту прав громадян посадовими особами в сфері державного управління;
обґрунтовується корелятивний зв’язок забезпечення ефективності державного управління із суспільною правосвідомістю, рівнем правової культури суспільства та адміністративною відповідальністю посадових осіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження дозволило сформулювати та висвітлити теоретико-методологічні та концептуальні основи удосконалення законодавства щодо адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління і можуть бути використані:
- в реалізації концепції адміністративної реформи і концепції реформи адміністративного права України, що стосується систематизації норм адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління;
- при вивченні навчальних дисциплін «Адміністративне право» та «Адміністративна відповідальність», а також інших спеціальних курсів у навчальному процесі юридичних навчальних закладів;
- при вдосконаленні адміністративного законодавства, що стосується адміністративної відповідальності;
- при вдосконаленні внутрішньо-організаційної роботи органів державного управління та адміністративно-юрисдикційних органів;
- у правозастосовній діяльності правоохоронних органів щодо запобігання вчинення правопорушень і злочинів в управлінні суспільством.
Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні концептуальних і прикладних проблем адміністративної відповідальності посадових осіб, а також у межах наукового дослідження автором підготовлено розділ «Відповідальність державних службовців» до проекту нової редакції Закону України «Про державну службу».
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались і були схвалені на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Окремі положення дисертації знайшли відображення в доповідях та виступах здобувача на наукових і науково-практичних конференціях. А саме, на міжнародній науково-практичній конференції «Современное законотворчество: теория и практика», яка відбулася у грудні 2005 року в Московському державному університеті, а також на міжнародній науковій конференції «Законодавчі проблеми регіонального розвитку», яка відбулася в червні 2005 року в м. Феодосії.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових публікаціях, три з яких опубліковані у фахових виданнях.
Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладання матеріалу. Вона містить вступ, три розділи, які поділяються на вісім підрозділів, висновки, список використаних джерел (198 найменувань) та додаток. Обсяг роботи становить – 165 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У відповідності до поставленої мети та сформульованих завдань, на основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:
1. Для того, щоб застосувати положення КУпАП до діянь передбачених іншими законами необхідно, на нашу думку, мати законодавче визначення адміністративної відповідальності, яке б відображало сутність цього правового явища, містило в собі необхідні і достатні класифікаційні ознаки, що позитивно впливатиме на дотримання прав особи, рівень законності при реалізації певних приписів.
2. Згідно з чинним законодавством адміністративну відповідальність можна визначити в широкому і вузькому розумінні:
- адміністративна відповідальність – це відповідальність за вчинення адміністративного проступку;
- адміністративна відповідальність у вузькому розумінні означає застосування, реалізацію адміністративних стягнень.
На основі проведеного дослідження нами пропонується визначити адміністративну відповідальність в сфері державного управління як відповідальність посадових осіб органів державного управління перед громадянами, тобто – це відповідальність перед суспільством, яка наділена певними ознаками: 1) публічний державно-обов’язковий характер, 2) зосередження права накладення стягнень в органах державної виконавчої влади, 3) репресивний характер, 4) особливий порядок притягнення до відповідальності, 5) встановлення виключного переліку діянь, за які накладаються стягнення.
3. На наш погляд, система норм, які регулюють відносини адміністративної відповідальності незважаючи на часті зміни, що вносяться до Кодексу України про адміністративні правопорушення, не відповідає потребам побудови демократичної, правової держави. Використання системного підходу дає можливість зберегти та розвинути принцип цілісності у вивченні адміністративної відповідальності, як особливого виду юридичної відповідальності, яка в свою чергу є особливим видом соціальної відповідальності, що створюють єдину систему. Такий підхід дає змогу розглядати адміністративну відповідальність по-перше, як певну частину цієї системи, а також зв'язки, відносини, що виникають між ними, по-друге, аналізувати внутрішню структуру та елементи адміністративної відповідальності.
4. Управлінські відносини є одним з перших елементів структури суспільства, а соціальне управління, в свою чергу, не може бути відокремлене від соціального (громадського) порядку, на створення якого воно спрямоване. Таким чином, попередження правопорушень у сфері державного управління має суттєве значення для зміцнення громадського порядку, а стабільний громадський порядок, у свою чергу, забезпечує ефективне державне управління.
5. Ефективності вирішення проблеми попередження адміністративних правопорушень міг би сприяти опрацьований та прийнятий Верховною Радою України закон «Про профілактику правопорушень», в якому має бути наведений перелік органів, які повинні займатися профілактикою правопорушень, їх повноваження, визначені шляхи розвитку матеріально-фінансової бази профілактики і попередження правопорушень, тому що без належного фінансування вирішувати проблеми профілактики і попередження правопорушень неможливо.
6. Державне управління як суспільне явище, його форми, методи, принципи, характер обумовлюються завжди і скрізь проблемами суспільного розвитку, що здійснюються в інтересах певних соціальних верств і груп. Дане явище пов'язане з системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні управлінські процеси, що відбуваються з приводу суспільного виробництва, але й опосередковано через свідомість, певні форми знань, різні управлінські доктрини, теорії й концепції. Отже, на формування управлінських відносин активно впливають не тільки матеріальні чинники, але й суспільна свідомість, передусім політико-правова та організаційно-управлінська.
7. Вищезазначене дозволяє зробити декілька важливих теоретичних і практичних висновків щодо розуміння значення та соціально-організаційної природи культурно-етичних вимог до поведінки посадових осіб органів державного управління:
По-перше, зростання соціальної важливості культурно-етичного моменту в діяльності державних службовців сучасної України обумовлений багатьма причинами політичного, економічного і соціального характеру. Кардинальна зміна соціально-політичної системи, економічних відносин, пошук нових суспільно-державних ідеалів створюють безліч нестандартних ситуацій, які не регулюються правовими нормами стосовно їх відсутності чи застарілості. Від рівня моральності державних службовців багато у чому залежить не лише авторитет влади, ефективність реалізації стратегічних цілей, конкретних рішень на всіх рівнях управління, але й соціальне почуття суспільства.
По-друге, дотримання державними службовцями моральних зобов’язань і вимог, заснованих на загальних етичних стандартах і принципах і покликане сприяти зміцненню авторитету державної влади.
По-третє, етика державних службовців спирається не лише на їх совість, але й визначається суспільними потребами. Відповідно, етичні норми при виконанні службових обов’язків передбачають спеціальні процедури та методи контролю, що залежать від багатьох обставин і визначаються окремо. Службова поведінка, за визначенням, є контрольованою поведінкою.
По-четверте, етичні правила державного службовця співвідносяться з відповідною політичною і правовою системою. Вони не повинні суперечити нормам права, представленим у Конституції, Законах України та інших нормативно-правових актах. Етичні правила вільні від прямого відтворення правових норм, не допускають згадки про певні юридичні позиції і не відсилають до нормативних актів. Етичні вимоги до державних службовців не можуть бути аналогом юридичного закону як за змістом, так за механізмом свого застосування і впливу. Етична поведінка не утворюється за формулою «законно – відтак правильно». Ніяка юридична процедура не заперечує моральних оцінок і рішень, заснованих на особистому сприйнятті тих чи інших цінностей.
По-п’яте, культурно-етичні правила повинні зміцнювати впевненість добросовісних, професійно підготовлених державних службовців про те, що їх якості й зусилля будуть всебічно оцінені й винагородженні, повинні враховувати реальні сторони професійної роботи і тримати їх в етичному контексті, поєднувати з соціальною мотивацією. Вони не аналог і не підміняють нормативно-правові акти. Водночас етичні стандарти повинні бути ясно й чітко сформульовані, як і правові норми рекомендовані до виконання. Обов’язковий характер етичних вимог обумовлений угодою-договором, коли особи і групи осіб беруть на себе обов’язок виконувати їх або моральним авторитетом організації, уповноваженої приймати відповідні рішення.
По-шосте, порушення культурно-етичних правил на державній службі в органах виконавчої влади карається особливою системою санкцій, що мають, як правило, характер громадського осуду і добровільного рішення самого державного службовця. Для кожного державного службовця культурно-етичні правила – це добровільно взяті на себе зобов’язання.
По-сьоме, культурно-етичні основи забезпечення діяльності державних службовців мають зовнішню і внутрішню сфери застосування. До зовнішньої належать ті, що впливають на стосунки посадових осіб з населенням. Це організація прийому громадян у зручний для них час, належна обстановка в службових приміщеннях загального користування, вміння налагоджувати та підтримувати контакти з населенням, представниками громадських організацій, керівниками установ, підприємств, організацій, вміння спілкуватися. Зовнішня культура державного службовця виявляється у його поведінці, в тому числі у побуті і в сім’ї, у розмовному та писемному мовленні, манері триматися, зовнішньому вигляді. Внутрішня сфера застосування культурно-етичних основ державних службовців – це взаємини колег, керівників з підлеглими, тобто морально-психологічний клімат і культура поведінки в службово-трудовому колективі. Внутрішня культура – це душа працівника органів виконавчої влади, його інтелектуальна та емоційна сфери. Вона, в основному, дана від природи. Її розвиток залежить від того, наскільки людина здатна засвоювати духовні цінності, накопичені людством. Внутрішня культура виявляється у спілкуванні, благородних вчинках, культурі мислення, почуттях, здатності прийти на допомогу, співчувати. Культура особистості як етичний фактор у поєднанні з професійними якостями відіграє вирішальну роль у взаємодії державних службовців з громадянами.
8. Змістом спілкування посадових осіб органів державного управління можуть бути найрізноманітніші аспекти: економічні, податкові, правові, політичні, моральні, етичні, естетичні, службові, позаслужбові, статеві, вікові тощо. Державні службовці повинні поводитись відповідним чином, тобто спілкування в межах даних відносин повинно відповідати певним вимогам, певному рівню культури. Культура, як відомо, включає в себе красу зовнішнього вигляду, постави, одягу, ходи, етикету, високу культуру мови тощо. Виходячи з цього можна виділити такі основні різновиди спілкування посадових осіб органів державного управління:
а) спілкування у підрозділі (це переважно спілкування між собою в умовах суворої регламентації) або за їх межами. Характер спілкування, його рівень і якісна характеристика значно змінюються.
б) залежно від об'єктів спілкування може бути між самими посадовцями або поміж ними, з одного боку, і громадянами – з іншого.
в) залежно від часових факторів спілкування може бути постійним і епізодичним, тривалим або коротким.
9. Адмiнiстративнi правопорушення (проступки) не являють собою суспiльної небезпеки: це суспiльно шкiдливi, антигромадськi явища. Тому й злочини вiдрiзняються вiд адмiнiстративних правопорушень тим, що вони – дiяння суспiльно небезпечні, а адмiнiстративнi правопорушення – дiяння лише шкодочиннi.
10. У чинному адміністративному законодавстві визначено відповідальність службових осіб у той час як потрібно – посадових осіб, тому що смислова помилка тягне за собою помилку юридичну. Законодавчі терміни потребують якнайбільшої прозорості та точності.
11. Спецiальнi ознаки суб’єктів адміністративної відповідальності мають такi особливостi: 1) властивi лише окремим групам громадян; 2) вiдбивають специфiку їх правового статусу; 3) виникають на основi iндивiдуальних актiв управлiння або iнших юридично значущих дiй повноважних органiв; 4) динамiчнiшi нiж загальнi ознаки; 5) мiстяться у статтях особливої частини купап; 6) закрiплюються законодавцем з метою диференцiацiї вiдповiдальностi рiзних категорiй осiб, забезпечення справедливої правової оцiнки їх неправомiрних дiй. Тому, особа, яка несе відповідальність за правопорушення в сфері державного управління є спеціальним суб’єктом. На наш погляд, спецiальнi ознаки виконують одну з двох функцiй: по-перше, вони можуть бути конструктивними ознаками простих складiв, а це означає, що до адмiнiстративної вiдповiдальностi за вiдповiднi правопорушення притягуються лише спецiальнi суб’єкти; по-друге, вони можуть бути квалiфiкуючими ознаками квалiфiкованих складiв. У таких випадках за конкретнi дiї до адмiнiстративної вiдповiдальностi може бути притягнутий будь-який громадяни, що досяг 16-лiтнього вiку, а вчинення подiбних дiй спецiальним суб’єктом оцiнюється як виконання квалiфiкованого складу; по-третє, кожному конкретному адміністративному стягненню слід дати чітке, однозначне визначення. Доцільно також встановити певні межі, за які не повинен виходити максимальний розмір адміністративних стягнень; по-четверте, має бути опрацьована проблема приюдиції при притягненні посадових осіб до адміністративної відповідальності, встановлені терміни протягом яких адміністративне стягнення може розглядатись в якості приюдиційного факту; по-п’яте, в кодифікованому акті було б доцільно встановити загальні засади процедури накладення і виконання всіх видів адміністративних стягнень. Це дозволить об’єднати та уніфікувати адміністративні стягнення, що застосовуються до посадових осіб, створити чітку їх систему та однотипний механізм застосування і значно підвищить ефективність адміністративної відповідальності в цілому. З іншого боку чітке визначення загальних засад і принципів застосування адміністративних стягнень слугуватиме гарантом прав та інтересів посадових осіб, по відношенню до яких ці стягнення застосовуються.
12. На основі проведеного дослідження пропонується класифікувати правопорушення в сфері державного управління в окрему главу, куди включити і корупційні діяння, а за основу формування цієї глави визначити суб’єкт правопорушення – посадову особу, адже вчинення правопорушення посадовою особою вже є посяганням на державне управління, що ґрунтується на вимогах до морально-етичного обличчя посадовця. Даний крок призведе до удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності посадових осіб в сфері державного управління.
13. Система адміністративних стягнень закріплена чинним законодавством недосконала і потребує доповнення ще одним видом адміністративного стягнення – звільнення з посади та заборона займати посади державного службовця. Тобто ст.24 КУпАП необхідно доповнити словами такого змісту: «звільнення посадової особи; заборона займати посади державного службовця» і визначити такі стягнення за певні правопорушення в сфері державного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболіна Т.Г. Моральнісна культура в контексті соціокультурної динаміки (філософсько–етичний аналіз): Дис.. д–ра філос. наук. – К.: Київський нац. Ун-т ім. Т. Шевченка, 1999. – 401 с.
2. Авер’янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. 1998. № 8. – С. 8-13.
3. Авер’янов В.Б., Дубенко С.Д. Законодавче регулювання державної служби в Україні // Уніан-право. – 1995. – №2. – С. 6-7.
4. Аверьянов В.Б. Некоторые вопросы гносеологической характеристики социально-управленческих отношений // Правовые проблемы управления народным хозяйством. — К., 1976. — 15с.
5. Авраменко В.Н. Профессиональное самоутверждение и нравственная культура личности // Профессиональная этика: производственные аспекты (тезисы докладов и выступлений). – Владимир, 1982. – С. 50–62.
6. Административное право. Общая часть: Учебник / Под ред. докт. юр. наук проф. А.П. Коренева. – М., 1999, с.239-251.
7. Административна відповідальність: Зб. законодавства України про адміністративну відповідальність / Упоряд. Е.Ф. Демський, В.І. Махно. – К., 2005. – 400с.
8. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-ге вид., перероб. і доп. X.: Ун-т внутр. справ, 2000. -112с.
9. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / Укладачі: Городинський М.І., Гуменюк В.А., Джагупов Г.В. та інші /За заг. ред. А.Т. Комзюка–Х.: Ун-т внутр. справ, 1998.– 120с.
10. Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина и Ю.С. Адушкина. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. - 168 с.
11. Адміністративне право України: Підручник / За ред Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000.– 502 с.
12. Адміністративні правопорушення в Україні та кількість осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності в 1999-2004 роках. Статистичний бюлетень (форма 1-АП). – Київ: Держкомстат України, 2005.
13. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в социалистическом обществе – М., 1955, с.120.
14. Алексеев С.С. Общая теория права (в двух томах). Т. 2. – М.: Юрид. литература, - 1982. - 360с.
15. Алімов Р.С. Щодо удосконалення процедур у провадженнях у справах про адміністративні правопорушення // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових статей ДІВС при ДНУ. – Донецьк, 2002. – №1. – С. 68-71
16. Андреев О.Б. Про участь громадськості у охороні громадського порядку // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Харків, 1997. – №2. – С. 55-58
17. Атаманчук В.Г. Теория государственного управления. – М., 1987. – С. 120.
18. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М., 1977. – 302 с.
19. Бандурка О.М. Роль адміністративного законодавства в зміцненні правопорядку // Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: ХІВС, 1994. – С.13-18.
20. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції. – Харків, 1994. – 50 с.
21. Бандурка О.О. Управління державною податковою службою в Україні. Організаційно-правові аспекти. – К., 2004. С. 31.
22. Бахрах Д.Н. Административная ответственность. – М., - 1966 – с.19
23. Бахрах Д.Н. Нормативная основа административной ответственности // Советская юстиция. – М., 1981. – № 7. – С.8.
24. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы // Государство и право. – 1996. – №12. – С.10-18.
25. Бахрах Д.Н. Основные понятия теории социального управления: Учеб.пособ. по спецкурсу. – Пермь: Пермский ун-т, 1978. – 102 с.
26. Бельский К.С. К вопросу о предмете административного права // Государство и право. – 1997. – №11. – С.16.
27. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій – Х.: Націон. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 1996.– 85с.
28. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні: Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій. –Х.: Укр. юрид. академія. – 1994. – 120с.
29. Большая юридическая энциклопедия. – Internet. – http://www2.kodeks.net/brue.
30. Большой юридический словарь. – М., 1999.
31. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М. – 1976. – 85с.
32. Букреев В.Й., Римская И.Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособ. – М.: Юрайт., 1998. – 336 с.
33. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К., 1985. – с.6.
34. Варенко В.І. До питання підвищення якості охорони громадського порядку //Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених –Харків. - 1996 - С 58-62.
35. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навч. посіб. - Запоріжжя: Юрид. ін-т МВС України, 2001. - 142 с.
36. Владимиров В.А. Квалификация повторных преступлений против личной собственности /Труды высшей школы МООП РСФСР. Вып. 12.– М.,1965. – С. 108-123.
37. Волжанин Б.В. К вопросу о понятии должностного лица как субъекта должностных преступлений // Государство и право. – 1991. – №11. – С.74-82.
38. Вышинский В.Я. Доклад на Первом совещании по вопросам науки советского права и государства.// Советское государство и право. – 1938. – №4. – с.34.
39. Гавриленко Д.А. Государственная дисциплина: Сущность, функции, значение / Под ред. Шергина А.Н. – Мн.: Наука и техника, 1988. – 328 с.
40. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулирование. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1976. - 198 с.
41. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (государственное и материальноправовое исследование). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1970. – 252 с.
42. Герасименко Е.С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності: Автореф. дис. ... к.ю.н., – К., 2000. – 16 с.
43. Герцензон А.А. Квалификация преступлений. – М., 1947. – с.3.
44. Гіжевський В., Демський Е. Про систему адміністративного права // Юридична Україна, 2004. - № 4. – с.9-11.
45. Голосніченко І.П., Золотарьова Н.І., Штанько Д.О. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. – К., 2003. – 112 с.
46. Голосніченко І.П. Напрямки реформування адміністративного права України // Право України – 1998. – № 8. – С. 14 – 20.
47. Голосніченко І.П. Про необхідність реформування окремих інститутів адміністративного права в умовах розвитку демократії // Концепція розвитку законодавства України // Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С.111 – 114.
48. Гончарук С.Т. Адміністративні стягнення (в запитаннях і відповідях). – К.: КМУЦА, 1998. – 40 с.
49. Гончарук С.Т. Правовая регламентация мер административного пресечения в свете нового законодательства // Общетеоретические проблеми ааминистративно-правового обеспечения общественного порядка: Сб. научных трудов. – К., 1982. – С. 77 – 80.
50. Горшенев В.М. Способы и организационные формы праворегулирования в социалистическом обществе – М., 1972 – 104 с.
51. Горшенев В.М., Петришин О.В. Природа статуса должностного лица // Проблемы социалистической законности. Респ. межвед. науч. сб. / Отв. ред. В. Я. Таций. – Харьков: Выща школа, 1988. – Вып. 22. – С.9-16.
52. Государственная служба: теория й организация. Курс лекций / Кол. авт.: Охотский Е.В., Игнатов В.Г., Латов Б.В. и др. – Ростов–на–Дону: Феникс, 1998. – 640 с.
53. Демський Е. Щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб // Юридичний вісник України, 2002. - № 33,34.
54. Демський Е.Ф., Ковальський В.С., Демський С.Е. До питання про відповідальність юридичних осіб // Вісник господарського судочинства, 2002. - № 4. – с. 168-177.
55. Демський Е. Співвідношення адміністративної і господарської відповідальності // Юридична Україна, 2005. - № 9. – с. 24-30.
56. Демський Е. і тов.. Адміністративна відповідальність за дрібне викрадення чужого майна: проблеми кваліфікації // Юридичний вісник України, 2005. - № 42. – 22-28 жовтня.
57. Денщик О.І. Деонтологія державного службовця: Навч. посіб. –Хмельницький ХІУП, 1998. – 50 с.
58. Державна служба в Україні: Збірник нормативних актів – К.: Хрінком інтер, 2002. – 352с.
59. Державне управління в Україні. Навч. пос. / За заг. ред. д-ра юр. наук, проф. Авер’янова В.Б. – К., 1999. – 266 с.
60. Додин Е.В. Административная ответственность в свете Конституции Украины // Юрид вісник України - 1997 - № 3 - С 70-74.
61. Додин Е.В. Основания юридической ответственности. Автореф. дис. канд. юр. наук. – М., 1965. – 23 с.
62. Додин Е.В. Понятие и виды оснований административной ответственности // Общетеоретические проблемы административно-правового обеспечения общественного порядка. – К., 1982. – С. 23-30.
63. Додин Е.В., Колпаков В.К. Административная ответственность по советскому законодательству. - К., 1985, с.14.
64. Додин Е.В., Пилипчик А.Н. Квалификация административных правонарушений, совершенных на транспорте и связи: Учебное пособие. – К., 1991.С.59.
65. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник / За заг.ред.Н.Р.Нижник. – К.: ІнЮре, 1999. – 242 с.
66. Евтихиев Е.И., Власов В.А. Административное право СССР. – М., 1946. – 302 с.
67. Елистратов А.Н. Основные начала административного права – М. - 1917 - 89с.
68. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона - СПб., 1893. - Т.10. – 943с.
69. Загальна декларація прав людини. Прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.
70. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб” від 11 липня 1995 року // Голос України. – 1995. – 11 серпня. – №151.
71. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст.490.
72. Закон України від 5 грудня 1996 р. “Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину:” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 7. – Ст. 58.
73. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву - Л.,-1955. – С.9
74. Клименко Н.И. Криминалистические знанния в структуре профессиональной подготовки следователя. – К.: Вища школа, 1990. – 103 с.
75. Клюшниченко А.П. Советское административное право. Часть общая: Специализированный курс лекций. – К.,1975, с.204.
76. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение – К.: Вища школа, 1979 – с. 11.
77. Коваль Л. Вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення. – К., 1975. – С. 12.
78. Коваль Л.В. Адміністративне право України (Загальна частина): Курс лекцій. - К.: Основи, 1994. - 154 с.
79. Коваль Л.В. Адміністративне право України. – Київ: Вентурі, 1998. – 208 с.
80. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами / Відп. ред. Е.Ф. Демський. – К.: Хрінком інтер, 2001. – 1088 с.
81. Кодекс України про адміністративні правопорушення (офіційне видання),- К.: Видавничий дім, 2005 – С. 1.
82. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку. Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї 00Н від 17 грудня 1979 р. // Док. 00Н А/RЕS/34/169 // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам-Київ: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. – С. 62 – 65.
83. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и право. Учебн. пособ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 248 с.
84. Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством України про адміністративні правопорушення. - Запоріжжя: ВЕРЖЕ, 2000. - 241 с.
85. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник, 2-ге видання, доповнене. – К., 2000, с. 245.
86. Колпаков В.К. Адміністративне право: проект програми навчального курсу // Юридичний вісник України. – К., 1997, № 44, с. 25-32.
87. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.
88. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.
89. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атака, 2005. – 352 с.
90. Комзюк А.Т. Адміністративно-запобіжні заходи сутність, система та компетенція міліції щодо їх застосування// Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових статей. Донецький Інститут внутрішніх справ при Донецькому національному університеті. – №1. – 2002. - с. 45-53.
91. Комзюк А.Т. Адміністративні стягнення та загальні правила їх накладення // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. - Юридичні науки. - 1998. - № 11. - С. 45-49.
92. Комзюк А.Т. Державно-владний аспект адміністративного примусу // Вісник Академії правових наук України: Збірник наукових праць. – 2000. – № 4 (23). – С. 129- 137.
93. Коник С. Рада Міністрів і міністерства Української держави 1918 року: структура, компетенція та склад. Організація державної служби // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 1999. – №1. – С.72-88.
94. Коновалова В.Е. Правовая психология: Учебное пособие. – Харьков, 1990. – С.47-77.
95. Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственной практике. – Харьков, 1965.С.13-16.
96. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1996. – 78 с.
97. Концепція адміністративної реформи // Указ Президента України №810/98 від 22.07.98.
98. Концепція реформи адміністративного права України. (Підготовлено робочою групою Кабінету Міністрів України з підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України). Березень 1998 рік. – 87 с.
99. Копейчиков В.В. Роль конституционных прав и обязанностей советских граждан в борьбе с антиобщественными явлениями /Межвуз.сб.науч.тр.: Роль органов внутренних дел в преодолении антиобщественных проявлений.– К., 1988.- С.8.
100. Кордун О.О., Ващенко К.О., Павленко Р.М. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні. – Монографія. – (За заг. ред. О.О. Кордуна).– К.: МАУП, 2000. – 248 с.
101. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений.– Волгоград, 1976, с..90-91.
102. Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. –К., 1981. – С.8-12.
103. Кривошеїн П.К., Слесаренко В.М. Кваліфікація групових і повторних злочинів: Навчальний посібник.– К.,1993.С.40-42.
104. Кримінальний Кодекс України, ст.7. – Internet. – http://www.rada.kiev.ua.
105. Крисько М. Деякі питання етико-правового забезпечення діяльності працівників митних органів України // Митна справа. – 1999. – № 3.
106. Кругликов Л.Л., Саввинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: понятие, виды, влияние на квалификацию преступлений: Учебное пособие. Ярославль. –1989.С.4-8.
107. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. с.7-8.
108. Кулишер А.М. Господство права и административное принуждение // Юридические записки - Ярославль Выпуск 1,- №2(11),- С. 12.
109. Кунц Г., Одоннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: Пер. с англ.: В 2 т. – Т.1. – М.: Прогресс, 1981. – 495 с.
110. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений.– М., 1984. с. 58-60.
111. Лазарев Б. М. Административная ответственность – М., - 1976 - 63 с.
112. Левицкий Г.А. Квалификация преступлений.– М., 1981, с. 11.
113. Лейст О. Е. Санкции в советском праве – М., 1962 - 85с.
114. Лук'янець Д.М. Підстави адміністративної відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності. Дис. канд. юр. наук,- К ,- 2000.
115. Лунев А. Е. Административная ответственность в СССР – М., - 1963 - 120с.
116. Лысенкова Л.В. Культура общения как средство гуманизации подготовки специалистов: Метод. реком. к спецкурсу. – К.: УМК ВО, 1991. – С. 8–9.
117. Лысов М.Д. Ответственность должностного лица по советскому уголовному праву. – Казань: Изд-во Казан-го ун-та, 1972. – 176 с.
118. Майерс Д. Социальная психология / Перев. с англ. – СПб.: ПитерКом, 1999. - 688с.
119. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.
120. Малиновський В.Я. Державне управління. – К., 2003. – С. 202.
121. Малиновський В. Я. Державна служба: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2003. – 160 с.
122. Манохин В.М. Конституционные основы советского административного права. – Саратов, 1983. – 217 с.
123. Манохин В.М. Концепция закона о государственной службе // Государство и право. – 1991. – №12. – С.90-98.
124. Маркарян С.С. Теория культуры и современная наука: Логико-методологический анализ. – М.: Мысль, 1983. – 256 с.
125. Мартьянов И.В. Административная ответственность по советскому законодательству. – К., 1986. – 56с.
126. Мельник М. І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / За ред.. М.І. Мельника. – К.: Атака, 2003. – 320 с.
127. Моргунова А.И. Некоторые проблемы административного права Италии // Актуальные проблемы буржуазного административного права. М., 1984, С.229.
128. Москалькова Т.Н. Этика уголовно–процессуального доказывания (стадия предварительного расследования). – М.: Спартак, 1996. – 125 с.
129. Мустафин А.К. Цели административных взысканий и их реализация в деятельности органов внутренних дел. Автореф дис. канд. юр. наук. – М., 1990. – С. 14.
130. Наумов А.В., Новиченко А.С. Квалификация преступления как логическая форма юридической оценки // Правоведение. 1981, №2, с. 86.
131. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба. Учебник. – М.: Статут 1999. –591 с.
132. Ожегов И. С. Словарь русскогго языка - М - Сов Энциклопедия, 1970 - 859 с.
133. Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія. – Львів, 1995, с. 176.
134. Остапенко О.І. Кваліфікація адміністративних правопорушень: Навчально-практичний посібник. – Львів, 2000. – С.73.
135. Павленко Н.И. Петр Великий. – М.: Мысль, 1994. – 591 с.
136. Пасенюк О. Реформування адміністративного права – важливий напрям правової політики // Право України. – 1998. - №7. – С. 3-6.
137. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К.: Вид-во Київ-го ун-ту. – 1971. – 128 с.
138. Петришин О.В. Державна служба як проблема теорії держави і права //Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №1. – С.21-34.
139. Петров Г.И. Сущность советского административного права. - М., 1959. – 184 с.
140. Петров Ю.А. Гражданин и должностное лицо в советском государстве. –Автореф.дис. канд. юр. наук: 12.00.02. – Л., 1975. – 21 с.
141. Петров Ю.А. О понятии должностного лица // Правоведение. – 1974. – №6. – С.31-36.
142. Петухов Г.Е., Васильев А.С. Понятие должностного лица в советском законодательстве и правовой науке // Правоведение. – 1980. – №3. – С.40-48.
143. Печеницын В. А. Состав административного правонарушения и его значение в юридической деятельности ОВД. – Х., 1998. – 87с.
144. Плешанов А.М., Щырба С.П., Маврин А.Г. Расследование по делам о злостном нарушении правил административного надзора: Учебное пособие. – М.,1989.С.20.
145. Понеделков А.В. Элита (политико–административная элита: проблемы методологии, социологии, культуры). – Ростов на Дону: Изд–во Северо–Кавказского научн. центра. 1995.– 418 с.
146. Попов Л.Л., Иванов В.А. Применение оружия работниками милиции. – М.: УМК МВД СССР, 1975. – 47 с.
147. Постанова Верховної Ради України № 291–ХІУ “Про інформацію Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією про результати вивчення конфлікту, який відбувся у місті Луганську 24 серпня 1998 року між працівниками міліції та страйкуючими шахтарями” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 1. – Ст. 16.
148. Проблемы эффективности работы управленческих органов / Ответ. ред. проф. Ю.А Тихомиров.). – М.: Изд-во “Наука”, 1993. – 438 с.
149. Програма курсу навчальної дисципліни “Адміністративне право” // Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К., 1999, с. 691-730.
150. Рарог А.И. Понятие и принципы квалификации преступлений / Сб. науч. трудов: Проблемы разработки нового уголовного законодательства. – М., 1990. – С.6.
151. Решетников Ф.М. Чезаре Беккаріа // Світова класична думка про державу і право. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с.205-211.
152. Розенбаум Ю.А. Система работы с кадрами в условиях перестройки. Социально-правовой аспект // Советское государство и право. – 1986. – №12. – С.11-20.
153. Розенфельд В.Г., Старилов Ю.Н. Административное принуждение. - Воронеж, 1993. – 112с.
154. Розин Л.М. Механизм административно-правового регулирования общественных отношений в сфере охраны общественного пордка. – М., 1985. – 32с.
155. Саввин М.Я., Силаев А.И. Эффективность административно-правовой деятельности органов внутренних дел в сфере общественного порядка и ее оценка. – М., 1990. – С.17-18.
156. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству –М.: Юрид. лит., - 1963 – 286с.
157. Самощенко И.С., Фаркушин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.,1971, с.70-72.
158. Севрюгин В.Е. Понятие правонарушения (проступка) по административному законодательству: Учеб. пособие. - М.: Академия МВД СССР, 1988. - 55 с.
159. Сергеенко Л.А. Правовая регламентация упраленческого труда / Отв. ред. Лазарев Б.М. – М.: Наука, 1984. – 141 с.
160. Серегин А.В. Советский общественный порядок и административно-правовые средства его укрепления.– М., 1975, С.72-74.
161. Серегина В.В. Государственное принуждение по советскому праву. - Воронеж, Изд-во Воронежского ун-та, 1991 - 117с.
162. Сиренко В.Ф. Интересы – власть управления / АН УССР Ин-т государства и права. Отв. ред. В.В. Цветков. – К.: Наукова думка, 1991. – 156 с.
163. Система комплексного управлення профилактикой правонарушений -Рига, 1980 - 191 с.
164. Скомпский Ю.Н. Этика милицейской служби. - М., 1980. - С.7-8.
165. Сливка С. Професійна культура юриста. – Львів: Світ, 2000. – 332 с.
166. Служащий государственного аппарата / Под ред. проф. Тихомирова Ю.А. – М.: Юрид. лит., 1970. – 278 с.
167. Социальная психология. Краткий очерк /Под общей ред. Г.П. Предвеч ного и Ю.А.Шерковина. М.,1975.С.80-107.
168. Социальные и государственно-правовые аспекти управлення в СССР. — К., 1978. — 426 с.
169. Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. – М.: Изд–во “БЕК”, 1996. – 698 с.
170. Студеникин С.С. К вопросу о советской государственной службе / В кн.: “Вопросы советского административного права”. – М.-Л., 1949. – С.61-96.
171. Студеникина М.С. Административная ответственность должностных лиц // Законность.-1998.- С.92-95.
172. Теория государства и права. – Учебник / Под ред.В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Изд-кая гр. НОРМА-ИНФРА, 1998. – 507 с.
173. Тишкевич С.И. Единая теория уголовного нормотворчества и квалификации преступлений: Основные концептуальные положения. Теоретическая модель уголовного кодекса суверенной Республики Беларусь: Монография. – Минск, 1992.С.52-67.
174. Ткешелиадзе Г.Т. К учению о квалификации преступлений: Рецензия на книгу В.Н.Кудрявцева. Общая теория квалификации преступлений. – М.,1972 // Правоведение. 1973. № б. С.122-123.
175. Указ Президента „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27.04.1999 р. № 456/99.
176. Усольцев А.Т. Должностное лицо в советском государственном управлении // Правоведение. – 1987. – №2. – С.13-19.
177. Файоль А. Общее и промышленное управление. - М.,1923. – 362с.
178. Федоренко Е.Г. Профессиональная этика. – К.: Вища школа, 1983. –214 с.
179. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редколегія УРЕ, 1973. – 560 с.
180. Хайкин Я.З. Взаимодействие норм права и морали. – М.: Тарту, 1963. – 125 с.
181. Чи можна сподіватися на успіх адміністративної реформи в Четвертій республіці?// Голос України. №227 (1727), 2.12.1997, С.10.
182. Шаповал В.М., Міллер А.І., Евінтов В.І. "Юридична енциклопедія" - К., 1999. – Т. 1. – 435с.
183. Шаргородский Д.М. Основания уголовной ответственности // Глава в кн. Курс советского уголовного права. – М., 1968 -217 с.
184. Шергин А.П. Административная юрисдикция. – М.: Юрид. лит., 1979. – 143 с.
185. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права – М.: Изд-во братьев Башмаковых - 1912 - 805с.
186. Штейн Л. Учение об управлении и право управления. Спб., 1874, С.6-64.
187. Щепанский Ян. Элементарные понятия социологии: Пер. с польского В.Ф. Чесновой. – Новосибирск, 1967. – 247 с.
188. Щербак Ф.Н. Профессионально–нравственная культура труда. – М.: Прогресс, 1985. – 64 с.
189. Эффективно