УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика управлінських відносин
у системі органів виконавчої влади
1.1. Поняття та зміст управлінських відносин..........................................11
1.2. Складові системи органів виконавчої влади.....................................17
1.3. Критерії класифікації управлінських відносин у системі
органів виконавчої влади......................................................................................27
Висновки до розділу 1.................................................................................40

РОЗДІЛ 2. Основні види управлінських відносин у системі органів
виконавчої влади за чинним законодавством України
2.1. Субординаційні відносини та їх ознаки.............................................43
2.2. Координаційні відносини як специфічний різновид управлінських
відносин у системі органів виконавчої влади.....................................................56
2.3. Організаційно-правові засоби здійснення координаційних
відносин..................................................................................................................75
2.4. Необхідність виокремлення реординаційних відносин як виду
управлінських відносин у системі органів виконавчої влади...........................90
Висновки до розділу 2...............................................................................108

РОЗДІЛ 3. Форми взаємозв’язків в управлінських відносинах
у системі органів виконавчої влади та удосконалення їх
правового регулювання
3.1. Підпорядкування – провідна форма взаємозв’язків та
покращення його правового регулювання........................................................117
3.2. Підконтрольність та підзвітність як взаємодоповнюючі форми
взаємозв’язків та необхідність посилення їх правового регулювання...........140
3.3. Відповідальність в управлінських відносинах у системі органів
виконавчої влади.................................................................................................150
Висновки до розділу 3..............................................................................158

ВИСНОВКИ........................................................................................................162

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................169

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Ефективна система державного управління неможлива без удосконалення правового регулювання управлінських відносин між органами виконавчої влади. Та система управління, яку держава отримала у спадок від попередньої влади, лише породжує і примножує кризи. Невипадково у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році” зазначено, що на порядку денному стоїть необхідність формування і розвитку стратегічної спроможності державного управління.
Пошук шляхів оптимізації взаємозв’язків і взаємодій між органами виконавчої влади буде сприяти і гармонізації відносин між людиною і владою, що стане одним із стрижнів зміцнення правової держави і демократичного суспільства, в якому головне – забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності. Адже в процесі зв’язків та взаємодій, що і складають зміст управлінських відносин, фактично відбувається владно-організуючий вплив органів виконавчої влади на відповідні об’єкти управління.
Без упорядкування управлінських відносин марно сподіватися на підвищення ефективності функціонування виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління. Аналіз змісту зазначених відносин має сприяти пошуку шляхів вдосконалення організації та правового регулювання таких відносин на всіх рівнях системи державного управління та поліпшення в цілому роботи органів виконавчої влади.
Проте на сьогодні проблематика управлінських відносин у системі органів виконавчої влади в науково-правовій літературі є малодослідженою. Хоча в юридичній науці радянського періоду питанням управлінських відносин у системі органів державного управління приділялась певна увага, але в українській науковій літературі спеціальні монографічні роботи з даної проблематики відсутні. Вітчизняні організаційно-правові дослідження управлінських відносин у сучасній системі органів виконавчої влади знаходяться на початковій стадії, адже лише окремим аспектам цієї теми присвячувалися праці правознавців, зокрема, В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Є.Б. Кубка, В.М. Марчука, Н.Р. Нижник, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.В. Цвєткова та деяких інших дослідників.
Оскільки проблема управлінських відносин у системі органів виконавчої влади є складовою загальної проблематики органів виконавчої влади та управлінських відносин, вагоме значення для цілей дослідження мають праці вітчизняних адміністративістів та управлінців, зокрема, крім вищезазначених, – В.М. Гаращука, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, В.Л. Наумова, М.П. Орзіха, В.Ф. Опришка, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, М.М. Тищенка, О.Ф. Фрицького, О.І. Харитонової, В.М. Шаповала, Л.П. Юзькова, М.К. Якимчука та деяких інших.
Поряд з цим, досліджуваної проблематики стосуються роботи відомих зарубіжних вчених, а саме, О.П. Альохіна, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.М. Козлова, О.П. Коренєва, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, О.Є. Луньова, Г.І. Петрова, Г.А. Туманова, Ю.М. Старилова, Є. Старосьцяка.
Безперечно корисними як джерело осмислення теоретико-методологічних підходів, основних понять та дефініцій є роботи теоретиків держави і права та дослідників-управлінців радянського періоду, зокрема, С.С. Алексеєва, В.Г. Афанасьєва, В.В. Копєйчикова, Ю.О. Тихомирова, Є.С. Фролова, С.М. Хана, Л.С. Явича та інших.
Наведеним підтверджується, що аналіз проблематики управлінських відносин у системі органів виконавчої влади є нагальним, теоретично і практично корисним, що свідчить про актуальність теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602), “Теоретичні і практичні проблеми розвитку організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007588).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у поглибленні теоретичних засад дослідження управлінських відносин у системі органів виконавчої влади, а також в обґрунтуванні наукових висновків і пропозицій щодо вдосконалення практики здійснення таких відносин та їх правового регулювання.
Для досягнення мети вирішувалися наступні завдання:
дослідити зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади;
розкрити ознаки провідних видів – субординаційних та координаційних – управлінських відносин у системі органів виконавчої влади;
виокремити відносно самостійний (поряд із субординаційними і координаційними відносинами) вид управлінських відносин – реординаційні відносини, правове регулювання яких потребує першочергового вдосконалення;
висвітлити поняття та види “підпорядкування” як провідної форми взаємозв’язків в управлінських відносинах у системі органів виконавчої влади;
розкрити співвідношення “підконтрольності” та “підзвітності” як взаємодоповнюючих форм взаємозв’язків в управлінських відносинах;
уточнити характеристику відповідальності в управлінських відносинах у системі органів виконавчої влади;
обґрунтувати висновки і пропозиції щодо можливих шляхів покращення функціонування та удосконалення правового регулювання управлінських відносин у системі органів виконавчої влади.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правові засади організації та функціонування системи органів виконавчої влади України, складовими якої є вищий орган у системі органів виконавчої влади, центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи (підрозділи) і місцеві державні адміністрації.
Предметом дисертаційного дослідження є сукупність фактично існуючих управлінських відносин між органами виконавчої влади в Україні, акти законодавства, що регулюють зазначені відносини, та відповідна практика застосування цих актів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання: діалектичний (як базовий метод наукового пізнання), метод системного аналізу, структурний, функціональний, метод сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічний метод тлумачення правових норм, метод конкретно-соціологічних досліджень.
Системний аналіз надав можливість дослідити управлінські відносини у системі органів виконавчої влади як в єдиному цілому із узгодженим функціонуванням усіх складових системи. Структурний метод використовувався при дослідженні управлінських відносин у системі органів виконавчої влади, які складаються із таких структурних елементів як об’єкт відносин, суб’єкт відносин, зміст відносин. Функціональний метод застосовувався при дослідженні управлінських відносин через дослідження повноважень органів, як засобу здійснення їх функцій і завдань.
Метод сходження від абстрактного до конкретного дозволив дослідити поняття, структуру, види управлінських відносин у теорії державного управління взагалі для конкретизації їх щодо системи органів виконавчої влади зокрема.
Формально-логічний метод тлумачення правових норм використовувався для виявлення відповідності норм права тенденціям розвитку управлінських відносин у системі органів виконавчої влади. Метод конкретно-соціологічних досліджень застосовувався під час участі дисертанта в опитуванні, спрямованому на удосконалення роботи державної влади, що проводилося в центральних органах виконавчої влади, та використання результатів цього опитування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем реалізації та правового регулювання управлінських відносин у системі органів виконавчої влади незалежної Української держави.
В межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:
обґрунтовано авторське розуміння змісту управлінських відносин у системі органів виконавчої влади шляхом розмежування видів управлінських відносин (субординаційні, координаційні та реординаційні відносини; відносини по вертикалі та відносини по горизонталі) та форм взаємозв’язків між органами (підпорядкування, підзвітність, підконтрольність);
уточнено поняття “підпорядкування” в системі органів виконавчої влади з урахуванням особливостей різних його видів, а саме, як залежність керованого органа від керуючого, що знаходить вираз, зокрема, у залежності щодо установчих та кадрових питань, щодо здійснення окремих повноважень, щодо підконтрольності, підзвітності;
доведено висновок щодо виокремлення відносно самостійного виду управлінських відносин – реординаційних відносин, в яких здійснюється зворотній вплив керованим об’єктом на керуючий суб’єкт і цей вплив є правом або обов’язком керованого об’єкта звернутися із пропозиціями, клопотаннями, окремими вимогами тощо до керуючого суб’єкта, який, в свою чергу, зобов’язаний на таке звернення певним чином відреагувати;
окреслено ознаки, які відрізняють реординаційні відносини від субординаційних, а саме: при субординаційних відносинах управлінський вплив здійснюється керуючим суб’єктом щодо керованого об’єкта, а в реординаційних – навпаки; реординаційні відносини можуть існувати і самостійно від субординаційних, адже їм не обов’язково має передувати управлінський вплив з боку керуючого суб’єкта; здійснення управлінського впливу в субординаційних відносинах є обов’язком керуючого суб’єкта, а в реординаційних відносинах зворотній вплив може бути як правом керованого об’єкта, так і його обов’язком;
обґрунтовано висновок про недоцільність існування “подвійного” підпорядкування органів виконавчої влади на районному рівні (окремих підрозділів районних державних адміністрацій), а саме, в частині такої складової “подвійного” підпорядкування як підпорядкування по горизонталі, і це додатково підтверджує доцільність ліквідації районних державних адміністрацій як виду місцевих органів виконавчої влади;
запропоновано авторське тлумачення адміністративного договору як організаційно-правового засобу здійснення специфічних координаційних відносин між органами виконавчої влади при спільному управлінні різноманітними сферами суспільного життя;
дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого скасування незаконних актів одного органа виконавчої влади іншим не є заходом відповідальності в системі органів виконавчої влади, але може розглядатися як підтвердження дисциплінарного проступку в діяннях керівника органа, незаконний акт якого скасовано;
сформульовано висновки і пропозиції щодо удосконалення чинних компетенційних (статусних) актів про органи виконавчої влади та проектів Законів України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, зокрема, щодо закріплення реординаційних відносин у системі органів виконавчої влади, нормативного визначення підпорядкування в системі органів виконавчої влади, розмежування дій щодо спрямування та координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані: у подальших наукових дослідженнях системи органів виконавчої влади; у законопроектній діяльності з метою вдосконалення правового регулювання системи органів виконавчої влади взагалі і управлінських відносин між цими органами зокрема; правотворчій роботі органів виконавчої влади всіх рівнів; у практичній діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із вступом в управлінські відносини; у навчальному процесі, а саме, при викладанні курсу адміністративного права, основ державного будівництва та місцевого самоврядування тощо у вищих навчальних закладах; при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій з проблем, пов’язаних з побудовою і функціонуванням органів виконавчої влади як системи.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження були представлені на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, в тому числі: Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції” (м. Київ, 14–15 лютого 2003 р.; тези опубліковані); III Науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23–25 травня 2003 р.; тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції “Адміністративне право в контексті європейського вибору України” (м. Київ, 6–7 лютого 2004 р.; тези опубліковані); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23–24 квітня 2004 р.; тези опубліковані); IV Науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь, Ялта, 20–22 травня 2005 р.; тези опубліковані).
Крім того, наукові результати дослідження використовувалися автором при викладанні навчальної дисципліни “Актуальні проблеми адміністративного права” у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна”.
Основні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у двох підрозділах колективної монографії: “Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики”/ За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 83–92, в 6 публікаціях у фахових виданнях, 5 тезах конференцій.
Структура дисертаційної роботи побудована відповідно до мети та завдань дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 22 сторінки (227 найменувань).

Список литературы

В И С Н О В К И

В дисертації розглянуто поняття, зміст та види управлінських відносин у системі органів виконавчої влади, обгрунтовано наукові висновки і пропозиції щодо вдосконалення практики здійснення таких відносин та їх правового регулювання. Акцентована увага на субординаційних, координаційних та реординаційних відносинах, а також на формах взаємозв’язків в управлінських відносинах – підпорядкуванні, підзвітності, підконтрольності. Проаналізовано норми чинного законодавства, які регулюють управлінські відносини. Базуючись на аналізі наукової літератури з теорії державного управління та адміністративного права, а також на аналізі законодавства та прикладів з практичної діяльності органів виконавчої влади, зроблені наступні висновки.

1. На підставі аналізу структурних елементів управлінських відносин уточнено визначення управлінських відносин у системі органів виконавчої влади як суспільних відносин, що складаються між органами виконавчої влади незалежно від їхнього організаційно-правового рівня в системі з метою досягнення кінцевого результату діяльності, пов’язаної з розробленням і втіленням державної політики, управління сферами суспільного життя. Обгрунтовано авторське розуміння змісту управлінських відносин у системі органів виконавчої влади шляхом розмежування видів управлінських відносин (субординаційні, координаційні та реординаційні відносини; відносини по вертикалі та відносини по горизонталі) та форм взаємозв’язків між органами (підпорядкування, підзвітність, підконтрольність). У класифікації управлінських відносин на субординаційні, координаційні та реординаційні відносини виокремлюється така ознака змісту управлінських відносин як наявність у органів виконавчої влади повноважень, а з іншою ознакою змісту управлінських відносин – діяльністю щодо реалізації повноважень – пов’язані форми взаємозв’язків між органами в управлінських відносинах: підпорядкування, підзвітність, підконтрольність. Підставою для розмежування субординаційних, координаційних та реординаційних відносин є спосіб досягнення органами виконавчої влади кінцевого результату їх перебування в управлінських відносинах: при субординаційних і реординаційних відносинах кінцевий результат досягається діяльністю однієї із сторін, а при координаційних – діяльністю обох сторін.

2. Дістало подальшого розвитку дослідження змісту та форм реалізації субординаційних і координаційних управлінських відносин. Зокрема, виокремлено їх спільні та відмінні ознаки. Спільними ознаками є те, що і субординаційні, і координаційні відносини в системі органів виконавчої влади є управлінськими, а також те, що ці відносини можуть існувати як по вертикалі, так і по горизонталі, за наявності різних видів підпорядування, а не лише організаційного. Відмінним є спосіб досягнення кінцевого результату органами виконавчої влади, а також те, що в координаційних відносинах, на відміну від субординаційних, сторони виступають, так би мовити, як “партнери”.

3. В переважній більшості координаційні відносини в системі органів виконавчої влади існують за наявності між органами принципу “влади-підпорядкування”. В них керуючим суб’єктом є один орган виконавчої влади, а керованим об’єктом – інший. Але існують і управлінські відносини, специфіка яких полягає у відсутності владних повноважень у одного органа виконавчої влади щодо іншого. Організаційно-правовим засобом здійснення специфічних координаційних відносин між органами виконавчої влади при спільному управлінні різноманітними сферами суспільного життя є адміністративний договір, авторське тлумачення якого запропоновано в роботі.
Як новий засіб здійснення координаційних управлінських відносин у системі органів виконавчої влади проаналізовано інститут дипломатичного радника центрального органу виконавчої влади. Дипломатичний радник перебуватиме в “подвійному” підпорядкуванні: він буде безпосередньо підпорядковуватися керівнику того органа, до якого радник відряджений, і буде підзвітним та підконтрольним Міністру закордонних справ. Тобто радник, як представник центрального органа виконавчої влади (керуючого суб’єкта) здійснюватиме координацію діяльності іншого центрального органа виконавчої влади і під час здійснення управлінських функцій буде підпорядковуватися керівнику керованого об’єкта, діяльність якого радник призначений координувати. Тому запропоновано відмовитися в законодавсті від безпосереднього підпорядкування дипломатичного радника керівнику того органу, до якого радник відряджений.

4. Порядком спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1229 визначено шляхи спрямування і координації діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади. Слід звернути увагу, що терміни “спрямування” і “координація” не відмежовуються один від одного. Разом з тим, вони хоча і є близькими за змістом, але не є ідентичними. На думку дисертанта, різниця між ними полягає в тому, що “координувати” – це двосторонні дії щодо впорядкування, узгодження якоїсь діяльності, а “спрямовувати” – це одностороннє визначення певного напряму дій. З огляду на наведене, запропоновано чіткіше розмежувати у згаданому акті Кабінету Міністрів України дії щодо “спрямування” та дії щодо “координації” діяльності органів виконавчої влади.

5. Крім субординаційних і координаційних відносин, у системі органів виконавчої влади обгрунтовано існування відносно самостійного виду відносин, які в усталеному значенні є управлінськими – реординаційних відносин. У них здійснюється певний зворотній вплив керованим об’єктом на керуючий суб’єкт, що є правом або обов’язком керованого об’єкта звернутися із пропозиціями тощо до керуючого суб’єкта, який, в свою чергу, повинен бути зобов’язаний відреагувати на такий вплив.

6. Реординаційні відносини в системі органів виконавчої влади відрізняються від субординаційних відносин за певними ознаками, а саме: при субординаційних відносинах управлінський вплив здійснюється керуючим суб’єктом щодо керованого об’єкта, а в реординаційних – керованим об’єктом по відношенню до керуючого суб’єкта; реординаційні відносини можуть існувати і самостійно від субординаційних, адже їм не обов’язково має передувати управлінський вплив з боку керуючого суб’єкта; здійснення управлінського впливу в субординаційних відносинах є обов’язком керуючого суб’єкта, а в реординаційних відносинах здійснення зворотнього впливу може бути як правом керованого об’єкта, так і його обов’язком.

7. Доведено, що підпорядкування є провідною формою взаємозв’язків в управлінських відносинах, і уточнено поняття “підпорядкування” з урахуванням особливостей різних його видів, а саме, як залежність керованого органа від керуючого, що знаходить вираз, зокрема, у залежності щодо установчих та кадрових питань, щодо здійснення окремих повноважень, щодо підконтрольності, підзвітності. Запропоновано нормативно закріпити це визначення.
В системі органів виконавчої влади існують такі види підпорядкування: організаційне, лінійне, функціональне, загальне, безпосереднє, опосередковане, співпідпорядкування, пряме, “подвійне” підпорядкування.

8. Одним із видів підпорядкування в системі органів виконавчої влади є “подвійне” підпорядкування. Певним проявом відносин “подвійного” підпорядкування є відносини деяких управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій (хоча вони і не є самостійними органами виконавчої влади) з такими місцевими державними адміністраціями та центральними органами виконавчої влади. В таких відносинах переважають відносини по горизонталі, оскільки відділи та управління є в першу чергу структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій.
Територіальні органи центральних органів виконавчої влади також перебувають у “подвійному” підпорядкуванні. Але в таких відносинах, на відміну від вище розглянутих, переважають відносини по вертикалі.
При розгляді “подвійного” підпорядкування запропоновано відмовитися від цього виду на районному рівні, а саме, в частині такої його складової як підпорядкування по горизонталі, і тим самим додатково аргументовано необхідність ліквідації районних державних адміністрацій як місцевих органів виконавчої влади. Разом з тим, на обласному рівні запропоновано зберегти “подвійне” підпорядкування, надавши перевагу в ньому підпорядкуванню по вертикалі над підпорядкуванням по горизонталі.

9. Підзвітність та підконтрольність є взаємодоповнюючими формами взаємозв’язків в управлінських відносинах. Зазначені форми взаємозв’язків існують як за наявності між органами виконавчої влади організаційного підпорядкування, так і тоді, коли орган виконавчої влади здійснює функції контролю в силу своїх повноважень. Підконтрольність за своїм змістом є ширшою, ніж підзвітність, оскільки завжди передбачає одержання інформації та звітів. В свою чергу, підзвітність може застосовуватись окремо від здійснення в повному обсязі функцій контролю.
Аналіз таких взаємодоповнюючих форм взаємозв’язків в управлінських відносинах у системі органів виконавчої влади як підзвітність та підконтрольність дає підстави вважати, що першочерговим завданням посилення правового регулювання цих форм є прийняття законів України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”.

10. Дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого скасування незаконних актів одного органа виконавчої влади іншим не є заходами відповідальності, що застосовуються одним органом щодо іншого, але може розглядатися як підтвердження наявності дисциплінарного проступку в діяннях керівника органа, незаконний акт якого скасовано. Скасування одним органом виконавчої влади незаконного акту іншого органа є відновленням порушеного режиму законності під час здійснення функцій управління.

11. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства, зокрема:
до Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, до проектів законів України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади” запропоновано внести доповнення щодо правового регулювання реординаційних відносин між органами виконавчої влади;
до проекту Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади” запропоновано внести доповнення щодо визначення термінів, які використовуються в ньому (зокрема, номативно закріпити термін “підпорядкування”); це призведе до необхідності перегляду окремих термінів, що містяться в проекті;
до Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. №1229, запропоновано внести зміни, виклавши в новій редакції пункт 1;
до Положення про дипломатичного радника центрального органу виконавчої влади, затвердженого Указом Президента України від 31.12.2005р. №1901/2005, запропоновано внести зміни, виключивши норму про безпосереднє підпорядкування дипломатичного радника керівнику того органа, до якого радник відряджений.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:
1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. –№ 153–154. – С. 6–22.
3. Про внесення змін до Конституції України: Закон України № 2222-IV від 08.12.2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 236.
4. Про державну податкову службу України: Закон України № 509-XII в редакції від 24.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84 (із змінами та доповненнями).
5. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України № 851-IV від 22.05.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – Ст. 1174.
6. Про електронний цифровий підпис: Закон України № 852-IV від 22.05.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – Ст. 1175.
7. Про місцеві державні адміністрації: Закон України № 586-XIV від 09.04.1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 89 (із змінами і доповненнями).
8. Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України № 2850-IV від 08.09.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 4. – Ст. 548.
9. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України № 179/96 від 12.03.1996 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 28 березня.
10. Питання Міністерства праці та соціальної політики України: Указ Президента України № 679/2005 від 20.04.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 16. – Ст. 828.
11. Питання Міністерства фінансів України: Указ Президента України № 676/2005 від 20.04.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 16. – Ст. 825.
12. Питання Міністерства юстиції України: Указ Президента України № 701/2005 від 20.04.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 16. – Ст. 831.
13. Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій, затверджене Указом Президента України № 1873/2005 від 30.12.2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 14.
14. Положення про Державний комітет архівів України, затверджене Указом Президента України № 486/2000 від 22.03.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 12. – Ст. 454.
15. Положення про Державний комітет лісового господарства України, затверджене Указом Президента України № 969/2000 від 14.08.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №33. – Ст. 1400.
16. Положення про Державний комітет статистики України, затверджене Указом Президента України № 60/2004 від 19.01.2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 3. – Ст. 117.
17. Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України, затверджене Указом Президента України № 920/2003 від 27.08.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 35. – Ст. 1884.
18. Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затверджене Указом Президента України № 996 від 20.10.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1923.
19. Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затверджене Указом Президента України № 721/2000 від 25.05.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 22. – Ст. 888.
20. Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затверджене Указом Президента України № 225/2003 від 18.03.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 12. – Ст. 529.
21. Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затверджене Указом Президента України № 970/2000 від 14.08.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 33. – Ст. 1401.
22. Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції, затверджене Указом Президента України № 269/2002 від 19.03.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 12. – Ст. 560.
23. Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затверджене Указом Президента України № 1527/2004 від 24.12.2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 52. – Том 1. – Ст. 3433.
24. Положення про Державний комітет ядерного регулювання України, затверджене Указом Президента України № 155/2001 від 06.03.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 10. – Ст. 403.
25. Положення про Державну митну службу України, затверджене Указом Президента України № 1022/2000 від 24.08.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 35. – Ст. 1477.
26. Положення про Державну податкову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України № 886/2000 від 13.07.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 1200.
27. Положення про Державну службу автомобільних доріг України, затверджене Указом Президента України № 50/2002 від 19.01.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 4. – Ст. 129.
28. Положення про дипломатичного радника центрального органу виконавчої влади, затверджене Указом Президента України № 1901/2005 від 31.12.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 1(1–2). – Ст. 23.
29. Положення про Міністерство аграрної політики України, затверджене Указом Президента України № 772/2000 від 07.06.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 23. – Ст. 933.
30. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України № 1138/2000 від 17.10.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
31. Положення про Міністерство вугільної промисловості України, затверджене Указом Президента України № 1417/2005 від 05.10.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 40. – Ст. 2541.
32. Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене Указом Президента України № 357/99 від 03.04.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 14.
33. Положення про Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене Указом Президента України № 1430/2005 від 10.10.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 41. – Ст. 2599.
34. Положення про Міністерство культури і туризму України, затверджене Указом Президента України № 1688/2005 від 02.12.2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 238.
35. Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України № 618/2002 від 04.07.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 28. – Ст. 1313.
36. Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене Указом Президента України № 773/2000 від 07.06.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 23. – Ст. 934.
37. Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затверджене Указом Президента України № 918/2000 від 24.07.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 30. – Ст. 1256.
38. Положення про Міністерство промислової політики України, затверджене Указом Президента України № 849/2001 від 21.09.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 39. – Ст. 1753.
39. Положення про Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, затверджене Указом Президента України № 1176/2005 від 18.08.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. – Ст. 2029.
40. Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Указом Президента України № 1081/99 від 26.08.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 35.
41. Положення про Міністерство юстиції, затверджене Указом Президента України № 1396/97 від 30.12.1997 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2.
42. Положення про Національне космічне агентство, затверджене Указом Президента України № 665/97 від 22.07.1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 30.
43. Положення про Пенсійний Фонд України, затверджене Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 350
44. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 412 від 15.06.1994 р.
45. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1573/99 від 15.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50 (із змінами і доповненнями).
46. Про Міністерство економіки України: Указ Президента України № 677/2005 від 20.04.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 16. – Ст. 826.
47. Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища: Указ Президента України № 675/2005 від 20.04.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 16. – Ст. 824.
48. Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій: Указ Президента України № 1497/2005 від 20.10.2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 207. – С. 12.
49. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1572/99 від 15.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50 (із змінами і доповненнями).
50. Загальне положення про колегію центрального органу виконавчої влади і місцевої державної адміністрації, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1569 від 02.10.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 40. – Ст. 2107.
51. Порядок спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1229 від 21.12.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3272.
52. Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи “Електронний уряд”: Постанова Кабінету Міністрів України № 208 від 24.02.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 9. – Ст. 378.
53. Про стан виконавської дисципліни в органах виконавчої влади та заходи щодо її зміцнення: Постанова Кабінету Міністрів України № 630 від 13.05.2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – №91.
54. Про щорічні звіти голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій: Постанова Кабінету Міністрів України № 388 від 22.02.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 8. – Ст. 318.
55. Типове положення про головне управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації, Типове положення про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1498 від 29.09.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 40. – Ст. 1698.
56. Типове положення про обласне головне управління земельних ресурсів, Типове положення про міське (міст обласного значення та районного значення) управління (відділ) земельних ресурсів, Типове положення про районний відділ земельних ресурсів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 24.02.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 9. – Ст. 371 (із змінами та доповненнями).
57. Типове положення про урядовий орган державного управління, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 386 від 22.02.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 8. – Ст. 317 (із змінами та доповненнями).
58. Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 915 від 05.06.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – Ст. 994.
59. Положення про державне управління екології та природних ресурсів в області, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів № 108 від 11.08.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 38. – Ст. 1635 (із змінами та доповненнями).
60. Положення про районний (міський) відділ статистики, затверджене Державним комітетом статистики України № 138 від 31.12.1997 р.
61. Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні і міжрайонні управління юстиції, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 36/5 від 30.08.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 35. – Ст. 1523 (із змінами та доповненнями).
62. Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затверджене Розпорядженням Антимонопольного комітету України № 32-р. від 23.02.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 14. – Ст. 622.
63. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затверджене Постановою Правління Пенсійного фонду України № 8-2 від 30.04.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 21. – Ст. 1063.
64. Типовий регламент взаємодії федеральних органів виконавчої влади, затверджений Постановою Уряду Російської Федерації від 09.01.2005 р.

Література:
65. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – К.: Наукова думка, 1990. – 147 с.
66. Авер’янов В.Б. Демократизація адміністративного права – ключове завдання його реформування // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. – К.: Факт, 2003. – С. 35–39.
67. Авер’янов В.Б. Конституційно-правові засади побудови системи органів виконавчої влади // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. – К.: Факт, 2003. – С. 73–76.
68. Аверьянов В.Б. Повышение качества правовой регламентации распределения функций в аппарате государственного управления // Совершенствование апарата государственного управления. Конституционный аспект. – К.: Наукова думка, 1982. – С. 86–211.
69. Авер’янов В.Б. Поняття органу виконавчої влади як базового елемента апарату державного управління // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. – К.: Факт, 2003. – С. 54–58.
70. Аверьянов В.Б., Селиванов В.Н. Социалистические управленческие отношения // Правоведение. – 1978. – № 6.
71. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади України: проблеми реформування // Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції: Збірник наукових праць. – К.: ООО “АДЕФ-Україна”, 2003. – С. 42–45.
72. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. – 2003. – № 9. – С. 24–30.
73. Аверьянов В.Б. Социалистические управленческие отношения // Социальные и государственно-правовые аспекты управления в СССР. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 25–38.
74. Авер’янов В.Б. Центральні органи виконавчої влади: основні напрями реформування // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – С. 290–297.
75. Авксеньев Ю. Хочу найти золотую середину // Бизнес. – 2004. – № 25(596). – С. 104.
76. Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи / Упоряд. В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.
77. Адміністративне право України: Підручник для юридичних вузів та факультетів / За заг. ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2001. – 528 с.
78. Азнар М. Французький приклад регіоналізації, децентралізації та деконцентрації // Організація регіональної та місцевої влади: досвід держав – членів Європейського Союзу. – К., 2005. – С. 25–48.
79. Актуальні проблеми виконання законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”: Науково-практичний посібник / За ред. В.В. Кравченка. –– К.: Атіка, 2003. – 288 с.
80. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961.
81. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекцій: В 2-х томах. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. – Вып. 1. – 396 с.
82. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1997. – 672 с.
83. Андрійко О.Ф. Види державного контролю та їх правове регулювання // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. – С. 437–453.
84. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. – К.: Наукова думка, 2004. – 300 с.
85. Андрійко О.Ф. Контроль у державному управлінні, шляхи подальшого його реформування // Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998. – С. 212–221.
86. Армаш Н. Особливості відповідальності керівників органів виконавчої влади // Право України. – 2004. – № 12. – С. 94–96.
87. Атаев А.А. Управленческая деятельность. Практика и резервы организации. – М.: Экономика, 1988. – 252 с.
88. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1980. – 256 с.
89. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Омега-Л, 2004. – 580 с.
90. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
91. Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
92. Афанасьєв В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
93. Афанасьєв К.К. Адміністративні договори: реалії та перспективи: Монографія. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 320 с.
94. Бандурка О.М. Теорія і практика управління органами Внутрішніх Справ. – Харків: Видавництво Національного Університету Внутрішніх Справ, 2004. – 780 с.
95. Барабашев Г.В. Ответственность органов управления перед Советами // Советское государство и право. – 1981. – № 5.
96. Батанов О.В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Концерн “Видавничій Дім “ІнЮре”, 2003. – 512 с.
97. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 640 с.
98. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления. Правовые проблемы. – М.: Наука, 1984. – 238 с.
99. Безсмертный Р. «Если я прав, а меня останавливают, подам в отставку» // Бизнес. – 2005. – № 9. – С. 26–28.
100. Беньо Марек. Вплив теорії публічної адміністрації на розвиток адміністративного права (приклад Польщі) // Адміністративне право в контексті європейського вибору України: Збірник наукових праць. – К.: Міленіум, 2004. – С. 14–20.
101. Бессарабов В.Г. Координация российской прокуратурой деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью (история, состояние, перспективы) // Журнал российского права. – 2001. – № 3. – С. 7–15.
102. Битяк Ю.П. Адміністративні договори як особлива форма регулювання управлінських відносин // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – С. 94–102.
103. Буряковський В. Шість років податковій адміністрації // Влада: Інформаційно-аналітичний журнал Дніпропетровської обласної державної адміністрації. – 2002. – № 10(1970). – С. 14.
104. Богуцкий В.В., Писаренко Н.Б. Метод административного права // Административное право Украины. – 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – С. 23–28.
105. Бойко Л. Місцеві ініціативи знайшли підтримку // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 35 (2698). – С. 7.
106. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування // Право України. – 2005. – № 5. – С. 16–21.
107. Бровко Н.В., Соколова Ю.А. Государственный контроль и его виды // Административное право / Под ред. С.А. Григоряна. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 2002. – С. 191–198.
108. Ващенко В. Реформування державного управління // Командор. – 1998. – № 1. – С. 8–10.
109. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України” вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції України) // Офіційний вісник України. – 2005. – № 38. – С. 48–55.
110. Вильямский В.С. Совершенствование организации деятельности аппарата местных Советов. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского Университета, 1986. – 141 с.
111. Власть игнорирует Госпредпринимательства // Бизнес. – 2004. – № 30(601). – С. 7.
112. Вюртенбергер Т. Історія та легітимація децентралізованої держави // Організація регіональної та місцевої влади: досвід держав – членів Європейського Союзу. – К., 2005. – С. 9–15.
113. Вюртенбергер Т. Німецька модель кооперації між різними рівнями державної організації // Організація регіональної та місцевої влади: досвід держав – членів Європейського Союзу. – К., 2005. – С. 64–68.
114. Галлиган Д. Компетенция уполномоченных органов // Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. – М.: Юристъ, 2002. – С. 319–321.
115. Галлиган Д., Полянский В.В. Подотчетность // Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. – М.: Юристъ, 2002. – С. 185–188.
116. Гаращук В.М. Контроль та нагляд в державному управлінні. Навчальний посібник. – Х.: Національна юридична академія України, 1999. – 55 с.
117. Гарбуз М. Мы сделали шаг вперед – и тут же бежим назад // Бизнес. – 2004. – № 28(599). – С. 24.
118. Георг Гайбах, Свен Серонг. Структура і завдання земель та адміністративних районів у федеральній політичній структурі Німеччини// Проміжний рівень управління в європейських державах: складність проти демократії? – К.: К.І.С., 2003. – С. 65–90.
119. Голосніченко І. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства // Право України. – 1998. – № 11. – С. 21–22.
120. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
121. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: ЛГУ, 1981. – 83 с.
122. Два : ноль // Бизнес. – 2004. – № 44(615). – С. 80–81.
123. Демин А.А. Административно-правовой метод: соотношение с другими методами правового регулирования // Государство и право. – 2005. – № 6. – С. 13–19.
124. Дерець В. Зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади України // Юридична Україна. – 2005. – № 11. – С. 19–22.
125. Дерець В. Правова природа координаційних управлінських відносин в системі органів виконавчої влади України // Юридична Україна. – 2006. – № 1. – С. 18–22.
126. Дерець В. Реординаційні відносини як окремий вид управлінських відносин між органами виконавчої влади // Право України. – 2005. – № 5. – С. 32–35.
127. Дерець В. Субординаційні управлінські відносини між органами виконавчої влади та їх види // Держава і право: Збірник наукових праць. – К., 2003. – Спец. випуск. – С. 406–409.
128. Дерець В. “Субординація”, “координація”, “реординація” між органами виконавчої влади // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
129. Державний контроль по-європейському// Урядовий кур’єр. – 2005. – № 2. – С. 5.
130. Держспоживстандарт є. Стандарти… очікуються // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 234. – С. 7.
131. Договір про ділове партнерство // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 58(2721). – С. 4.
132. Долженко Г. Відповідальність – персональна // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 39(2454). – С. 4.
133. Доступ до інформації та електронне урядування / Автори-упорядники М.С. Демкова, М.В. Фігель. – К.: Факт, 2004. – 336 с.
134. Дьяченко А.В. Система органов исполнительной власти и принципы их построения // Административное право Украины / Под ред. Ю.П. Бытяка. – Х.: Право, 2003. – С. 71–75.
135. Єфремов О. Шляхом замовчування проблеми не розв’яжеш // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 131(2546). – С. 5.
136. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Видавництво Паливода А.В., 2003. – 212 с.
137. Заєць І. Область: становлення сучасної регіональної політики в Україні // Право України. – 1997. – № 6. – С. 20–24.
138. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. – М., 1996.
139. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики: Монографія / За заг. ред. Р.А. Калюжного, В.О. Шамрая. – К.: Академія державної податкової служби України, 2002. – 294 с.
140. Исполнительная власть в Российской Федерации / Под ред. А.Ф. Ноздрачева, Ю.А. Тихомирова. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 269 с.
141. Кампо В. Деякі питання реформування державної влади в Україні: територіальні аспекти // Українське право. – 1996. – № 1. – С. 40–48.
142. Кас’яненко Ю.Я. Режим // Юридична енциклопедія. – К., 2003. – Т. 5. – С. 267.
143. Коваль Л. Адміністративне право України. – К.: Основи, 1994. – 154 с.
144. Козлов Ю.М. Виды административно-правовых отношений // Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2002. – С. 94–101.
145. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и право. – М.: Изд-во Московского университета, 1986. – 248 с.
146. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
147. Концепція адміністративної реформи // Український правовий часопис. Адміністративна реформа в Україні. Документи і матеріали. – 1999. – Вип. 4. – С. 8–34.
148. Коренев А.П. Административное право России: Учебник: В 3-х частях. – М.: МЮИ МВД России, 1996. – Часть 1. – 268 с.
149. Кривошея В. Співпраця з Державним комітетом України з енергозбереження обов’язково дасть позитивні плоди // Влада: Інформаційно-аналітичний журнал Дніпропетровської обласної державної адміністрації. – 2004. – № 1(212). – С. 12–13.
150. Крістін Лайтнер, Крістін Найголд. Проміжний рівень управління та врядування в Австрії // Проміжний рівень управління в європейських державах: складність проти демократії? – К.: К.І.С., 2003. – С. 243–261.
151. Крусян А.Р. Взаимодействие местных органов исполнительной власти и органов местного самоуправления в Украине. – Одесса: “Юридична література”, 2001. – 162 с.
152. Кубко Є.Б. Координація // Юридична енциклопедія. – К.: Укр. енц., 2001. – Т. 3. – С. 345.
153. Кубко Е.Б. Неформальные отношения как средство реализации интересов в аппарате государственного управления // Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / Отв. ред. В.Ф. Сиренко. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 38–49.
154. Кубко Е.Б. Совершенствование организационной структуры управления в условиях демократизации аппарата управления // Демократизация аппарата управления. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 89–126.
155. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М.: Наука, 1987. – 294 с.
156. Курс административного права и процесса / Под ред. Ю.А. Тихомирова. – М.: Юринформцентр, 1998. – 798 с.
157. Лагановський Л. Сусіди розвивають співпрацю // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 74(2489). – С. 5.
158. Лазарев Б.М. Виды взаимоотношений органов советского государственного управления // Советское государство и право. – 1982. – № 5. – С. 33–42.
159. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: Юрид. лит, 1988. – 320 с.
160. Лужков Ю.М. Путь к эффективно