ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ СЛУЖБИ :

Краткое описание

ВСТУП

Актуальність теми. Визначений Конституцією статус України як демократичної, соціальної, правової держави передбачає суворе дотримання всіма фізичними та юридичними особами чинного законодавства. Дієвим засобом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, у господарських та фінансових правовідносинах, у суспільстві в цілому є контроль. Без організації та здійснення контролю неможлива ефективна робота державного апарату, інших державних та недержавних структур. Контроль є тим фактором, що дисциплінує поведінку службовців, громадян, інших фізичних та юридичних осіб. Контроль виступає важливим чинником удосконалення державного управління в Україні, оновлення якого має здійснюватись шляхом використання відповідних заходів щодо відслідковування процесу реформ, що запроваджується в суспільстві. Самі ж реформи потребують певних фінансових ресурсів, повнота та своєчасність надходження яких до державних фондів значною мірою залежить від ефективності організації та роботи органів фінансового контролю.
Реформування системи фінансового контролю має не лише важливе соціально-економічне значення, а й відіграє першочергову роль у становленні демократичного суспільства. Слід зазначити, що реформа системи державного фінансового контролю практично вже почалася одночасно з процесами економічних перетворень, оздоровлення складових державного устрою. Однак подібне реформування може і не привести до бажаних результатів, до створення цілісної системи фінансового контролю у зв’язку з тим, що для нього характерна відсутність чіткої стратегії, яка базується на ретельно продуманій концепції.
Таким чином, проблеми вдосконалення і посилення державного фінансового контролю залишаються актуальними і сьогодні у зв’язку з невирішеністю ряду як теоретичних, так і практичних питань.
З метою удосконалення функцій державного фінансового контролю, його подальшого становлення як повномасштабної системи, що охоплює інтереси держави і її громадян у фінансовій сфері, потрібно реально оцінити сучасний стан основних елементів цієї системи і розробити шляхи для її удосконалення.
Зараз у державі фактично відсутня чітка офіційна позиція стосовно державного фінансового контролю. Навіть Конституція України не згадує про важливу функцію, що виконують контролюючі органи (і перш за все органи фінансового контролю), забезпечуючи державну владу необхідною для управління інформацією. Вважаємо, що статус і компетенція основних органів фінконтролю, їх система повинні бути закріплені конституційно та отримати подальшу деталізацію в спеціальному нормативному акті вищої юридичної сили.
Україна має досить розгалужену систему фінансового контролю. Але визнати, що вона працює чітко поки що не можна. Назріла проблема реорганізації як державного, так і недержавного фінансового контролю. Її вирішення вимагає комплексного підходу. Необхідно вдосконалювати форми і методи діяльності спеціалізованих контролюючих органів, шукати шляхи підвищення їх ефективності. Більш чіткого юридичного окреслення потребують повноваження контролюючих органів. Свого вирішення чекає і проблема часткового перерозподілу контрольних повноважень органів фінансового контролю, способів їх взаємодії.
Серед органів державного фінансового контролю особливе місце належить органам державної контрольно-ревізійної служби в Україні (ДКРС). Саме на них держава покладає основний тягар щодо організації та здійснення контролю у сфері фінансово-господарських правовідносин.
У той же час діяльність ДКРС залишається поки що недостатньо ефективною. Це зумовлено тим, що форми та методи її роботи визначалися та юридично закріплювалися іще за часів, коли Україна тільки почала розбудовувати ринкову економіку. Зараз вони не повністю відповідають вимогам часу, не сприяють впровадженню нових форм власності і господарювання та інтеграції України до Європейського співтовариства.
Правові норми, що регулюють повноваження ДКРС, значною мірою дублюють норми радянського періоду. Зрозуміло, що вони не сприяють належній роботі ДКРС в умовах розбудови ринкової держави. Сьогодні в повному обсязі не визначені об’єм та зміст контрольних повноважень ДКРС (як складових фінансового контролю), її структурних підрозділів на місцях, не чітко розподілені повноваження між окремими ланками підрозділів ДКРС, їх посадовими особами, багато невирішених питань у сфері контрольних взаємовідносин з іншими контролюючими та правоохоронними органами, органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Часто норми, які закріплюють повноваження ДКРС, мають відсилочний характер. Це не може не призводити до помилок або відвертих правопорушень. Виникає необхідність пошуку принципово нових шляхів організації контрольної діяльності ДКРС, прийняття нормативних актів, які б ефективно регулювали порядок здійснення нею своїх повноважень. Потребує вдосконалення й система форм і методів діяльності ДКРС, посилення ефективності та результативності їх роботи. Актуальним є питання розробки та прийняття нових нормативно-правових актів, які повинні регулювати діяльність ДКРС та її підрозділів, їх взаємодії та взаємовідносини з іншими державними та недержавними структурами тощо. Все це викликає необхідність проведення наукових досліджень питань організації та діяльності ДКРС.
У концептуальному плані принципове значення для розробки теми дослідження мають праці представників сучасної державно-управлінської та правової думки: В. Авер’янова, С. Алексєєва, Є. Алісова, О. Андрійко,
Г. Атаманчука, О. Бандурки, Ю. Битяка, Д. Бахраха, Л. Воронової,
В. Гаращука, І. Голосніченка, Л. Коваля, А. Комзюка, М. Кучерявенка,
Н. Пришви, Л. Савченко, А. Селіванова, В. Тація, Ю. Тодики, М. Тищенка Ю. Шемшученка та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових планів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема цього дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 1 червня 2002 р. (протокол № 13). Дисертація виконана згідно з цільовою комплексною програмою “Права людини і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування”
№ 0186.0.070865.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад правової науки, чинного законодавства та практики його застосування проаналізувати напрямки державної політики щодо реформування органів державного фінансового контролю, розкрити основні положення, що визначають його правову природу на сучасному етапі розвитку країни, визначити головні проблеми правового статусу органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні та окреслити їх місце в сучасній та оновленій системі державного фінансового контролю, надати пропозиції щодо удосконалення повноважень органів ДКРС, форм та методів їх діяльності, способів взаємодії з іншими контролюючими та правоохоронними органами, шляхи удосконалення їх організаційно-правового статусу.
Відповідно до вказаної мети здійснено спробу вирішити такі завдання:
 з’ясувати сутність і значення контролю взагалі та фінансового контролю зокрема для становлення нових соціально-економічних відносин в Україні;
 визначити поняття та сутність контролю, який здійснюють органи ДКРС, його зміст і структуру;
 більш чітко окреслити предмет та об’єкт контрольної діяльності органів ДКРС, принципи, форми та методи їх діяльності;
 дослідити специфіку повноважень, правового статусу та місце органів ДКРС в системі контролюючих органів держави на сучасному етапі соціально-економічного розвитку;
 виявити проблемні питання в організації контрольної діяльності ДКРС, систематизувати та надати пропозиції щодо їх розв’язання;
 проаналізувати адміністративно-примусову діяльність органів ДКРС;
 розробити та запропонувати науково обґрунтовані шляхи вдосконалення контрольних повноважень органів ДКРС сучасного (та на перспективу) етапу державотворення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організації та здійснення фінансового контролю органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади, організаційні і правові основи контрольної діяльності органів ДКРС, форми й методи його здійснення, правовий статус органів ДКРС, а також наукові погляди й теоретичні розробки загальних питань адміністративного права та фінансового контролю.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх змісту і юридичної форми, здійснювати системний аналіз діяльності органів ДКРС. Основним з них виступає загальнонауковий діалектичний метод. З урахуванням специфіки порушеної проблеми використано спеціальні методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного та дедуктивного методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено сутність і особливості елементів системи фінансового контролю та шляхів її реформування, роль ДКРС як органу підтримання законності у сфері фінансово-господарських правовідносин, її місце серед правоохоронних і контролюючих органів та ін. Методи класифікації, групування, системно-структурний застосовано для визначення видів адміністративного примусу, організаційних та матеріально-технічних заходів, які використовуються органами ДКРС. За допомогою статистичного методу та методу документального аналізу з’ясовано специфіку діяльності органів ДКРС щодо застосування окремих заходів адміністративного впливу, підстави та процедури їх застосування.
Наукове та теоретичне підґрунтя дисертації склали праці вітчизняних фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, а також роботи зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актах, які визначають правові засади здійснення органами ДКРС контрольних повноважень. Автор звертався також до законодавства деяких зарубіжних країн, досвід яких щодо правового регулювання фінансового контролю може бути використано в Україні.
Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів ДКРС, політико-правова публіцистика, довідкові видання, архівні та статистичні матеріали.
Наукова новизна роботи полягає в такому. Дисертація є однією з перших у країні комплексних досліджень, здійснених з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки, що присвячена докладному аналізу стану та перспектив розвитку фінансового контролю в Україні, яка виявляє й розглядає особливості його здійснення органами державної контрольно-ревізійної служби в України, а також вирішує деякі правові проблеми організації та діяльності (як зовнішньої, так і внутрішньої) органів ДКРС на сучасному етапі розвитку українського суспільства. У роботі висловлено авторське бачення шляхів удосконалення роботи підрозділів ДКРС, надані конкретні пропозиції їх законодавчого забезпечення.

Елементи новизни відбилися також у таких положеннях:
1. Наведено авторське визначення фінансового контролю в Україні та фінансового контролю, який здійснюють органи ДКРС.
2. Вперше до функцій фінансового контролю органів ДКРС запропоновано віднести функцію правопоновлення, оскільки результатом контролю (при виявленні правопорушення) стають дії по поновленню порушених прав держави або окремої фізичної чи юридичної особи, по приведенню їх до вимог чинного законодавства.
3. Вперше напрямки контрольної діяльності органів ДКРС запропоновано поділяти на два великі блоки – загальний та спеціальний. До загального напрямку віднесено загальні питання використання підконтрольними ДКРС структурами фінансових ресурсів та державного майна, до спеціального — питання, пов’язані з проведенням роздержавлення власності, здійсненням господарської діяльності та ін.
4. Обґрунтовано положення про необхідність відокремити об’єкт контрольної діяльності органів ДКРС від об’єкта контролю і поділяти його на два види: 1) головний та 2) безпосередній. До головного віднесено всі підконтрольні ДКРС структури (юридичні особи, щодо яких зазначені органи мають законодавчо закріплені контрольні повноваження). Безпосереднім об’єктом контрольної діяльності органів ДКРС пропонується визнати грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, відбивають фактичну наявність цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, обладнання та ін.)
5. По-новому розкрито сутність принципів контрольної діяльності органів ДКРС, зокрема доведено, що цій державній інституції не притаманний такий принципи, як “конфіденційність”, оскільки діяльність ДКРС є публічною. Не часто вони здійснюють контроль за принципом “раптовості” (за винятком перевірок, які проводяться за зверненнями правоохоронних органів).
6. Запропоновано авторські визначення форм і методів контрольної діяльності органів ДКРС.
7. Здійснено поділ організаційних (не контрольних) форм діяльності органів ДКРС на «внутрішню» – поточне керування нижчими підрозділами, організаційна діяльність, здійснення матеріально-технічних операцій, та «зовнішню» – розробку інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій і перевірок; методичне керівництво та контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів; узагальнення та поширення досвіду проведення ревізій і перевірок; розробка пропозицій щодо удосконалення контролю; роботу зі зверненнями громадян та ін.
8. Запропоновано власний підхід щодо практики взаємодії ДКРС з іншими контролюючими та правоохоронними органами: 1) здійснення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання фінансовим порушенням; 2) виявлення та припинення правопорушень у фінансовій сфері; 3) здійснення заходів щодо відшкодування матеріальних збитків державі; 4) притягнення винних до правової відповідальності.
9. Запропоновано функцію координації діяльності органів фінансового контролю надати ГоловКРУ України як центральному органу виконавчої влади, який акумулює основні потоки інформації щодо стану фінансової діяльності у державі.
10. Визначено елементи планування роботи підрозділів ДКРС – стратегічне та тактичне планування та наведено пропозиції щодо удосконалення роботи з кадрами ДКРС.
11. Надано авторську класифікацію заходів адміністративного примусу в діяльності органів ДКРС та обґрунтовано пропозиції щодо розширення повноважень органів ДКРС по застосуванню таких заходів.
12. Вперше запропоновано введення своєрідного комп’ютерного “паспорту бюджетної установи” – ряду даних про підконтрольні ДКРС установи, окреслені елементи такого паспорту.
13. Надано ряд інших пропозицій щодо вдосконалення діяльності органів ДКРС, змін і доповнень до чинних законів, підзаконних нормативно-правових актів про повноваження ДКРС.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання:
 у навчальному процесі — під час викладання курсів адміністративного і фінансового права у вищих та інших навчальних закладах;
 у правотворчому процесі — при вдосконаленні положень чинного законодавства, що регламентують права й обов’язки суб’єктів правовідносин, які виникають у сфері фінансового контролю;
 у правозастосовному процесі — для підвищення якості роботи по організації та здійсненню конкретних заходів з фінансового контролю, додержання необхідного з позиції чинного законодавства балансу інтересів його суб’єктів та інтересів суб’єктів, діяльність яких виступає предметом контролю;
 у науково-дослідній сфері — як підґрунтя для проведення подальших наукових досліджень загальних проблем адміністративного та фінансового права, для розробки й вивчення питань організації фінансового контролю з боку органів ДКРС, інших контролюючих органів, їх взаємодії у цьому напрямку, правової природи контрольних заходів.
Деякі пропозиції дисертанта реалізовані в змінах та доповненнях до таких нормативних актів, як Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, інструкція “Про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні” (затверджена Наказом ГоловКРУ України від 04.10.1999 р. № 88 та від 29.11.2000 р. № 95). Автор є співрозробником інструкції “Про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби за зверненнями правоохоронних органів” (затверджена Наказом ГоловКРУ України від 26.11.1999 р. № 107), проекту Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” (прийнятий 27.08.2000 р. № 1031/2000), проекту закону “Про фінансовий контроль в Україні”. Результати досліджень знайшли своє відбиття і у відповідних роз’ясненнях чинного законодавства, що надавалися фахівцям органів державної контрольно-ревізійної служби.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Деякі положення та напрацювання дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях кафедри. Окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях, семінарах, опубліковані в друкованих виданнях. Зокрема:
Національна адміністративно-правова наука та законодавство: тенденції розвитку (м. Харків, 2002 р.);
Вплив органів державної контрольно-ревізійної служби України на процеси удосконалення управління органів місцевого самоврядування економічним і соціальним розвитком регіону (м. Харків, 2004 р.);
Основні напрямки діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні у забезпеченні законності у фінансовно-господарських правовідносинах (м. Сімферополь, 2005 р.).
Результати дослідження використовувалися також під час розробки навчальних програм та інших методичних матеріалів з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна відповідальність”, які видані (або готуються до видання) в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теоретичні розробки й висновки дисертаційного дослідження знайшли відбиття у п’яти наукових статтях у фахових наукових виданнях і трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи зумовлена її метою і предметом. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків (загального та до кожного з розділів), списку використаних джерел та Додатку.
Загальний обсяг роботи становить 195 сторінок. Список використаних джерел складається із 282 найменувань і займає 24 сторінки.

Список литературы

В И С Н О В К И

Досліджуючи правовий статус та законодавчі засади контрольних повноважень органів ДКРС в Україні автор дійшов таких висновків:
1. Термін “аудит” з контрольною діяльністю будь-яких органів державного фінансового контролю поєднувати не можна. Термін “аудит” сьогодні повинен застосовуватися тільки до спеціалізованого недержавного фінансового контролю. Адаптуючи національне законодавство відповідно до стандартів Євросоюзу слід внести зміни до ряду актів вищої юридичної сили, прийнявши закон “Про фінансоий контроль”, де нормативно визнати аудит ефективності управління спеціальним різновидом фінансового контролю. Закріпити, що терміни “аудит ефективності” та “моніторинг” – синоніми. Це усуне плутунину, непорозуміння, спростить роботу правоохоронців та контролерів.
2. До функцій фінансового контролю слід віднести і функцію правопоновлення, оскільки результатом контролю стають дії по поновленню порушених прав держави або окремої фізичної чи юридичної особи, приведенню їх до вимог чинного законодавства.
3. Фінансовий контроль в Україні – це цілеспрямована діяльність державних та недержавних контролюючих органів спеціальної контрольної спрямованості, по забезпеченню законності та дисципліни у сфері фінансово-господарських правовідносин яка здійснюється шляхом попередження, викриття та усунення недоліків і правопорушень, притягнення винних до правової відповідальності, а також шляхом надання допомоги підконтрольній структурі у налагоджені справи, яка формує статистично–аналітичну картину розвитку як окремого об’єкта контролю, галузі, так і цілісної фінансово-господарської картини стану справ у державі взагалі.
4. Фінансово-господарське законодавство та законність у фінансово-господарських правовідносинах нерозривні. Матеріальний зміст законності полягає в сукупності правил, обов’язків, дозволів, заборон у сфері фінансово-господарських правовідносин, що регламентуються державою. Саме вони створюють стан, при якому суспільне життя, всі види фінансово-господарської діяльності підпорядковані неухильній дії права.
5. Основою законності та дисципліни у фінансово-господарських правовідносинах є: 1) певні економічні умови; 2) така, що відповідає вимогам часу та доступну для розуміння науково обґрунтована система норм права; 3) механізм юридичного захисту суб’єктів фінансово-господарських правовідносин; 4) механізм примусу, який чітко працює в межах закону; 5) правова культура населення.
6. Законність у фінансово-господарських правовідносинах – це відповідний правовий режим взаємовідносин держави та інших суб’єктів фінансово-господарських правовідносин, який зовні відбивається у чинному законодавстві та відповідних правових формах і методах господарювання.
7. Контроль є основним способом забезпечення законності та дисципліни як у суспільстві в цілому, так і в окремих сферах правовідносин, у тому числі фінансово-господарських.
8. Україна має розгалужену систему контролюючих органів. В той же час здійснення безпосереднього державного фінансового контролю за станом бюджетної дисципліни, ефективністю та цільовим використанням бюджетних коштів і коштів державних цільових фондів визначено основною функцією тільки двох структур – Рахункової палати та ГоловКРУ як центрального органу виконавчої влади (з його регіональними підрозділами). При цьому завдання Рахункової палати пов’язані передусім з бюджетною політикою держави, формуванням та використанням централізованих державних ресурсів, тоді як органи ДКРС покликані здійснювати контроль за використанням коштів вже затвердженого бюджету, цільових фондів, спрямуванням грошових потоків (у тому числі і місцевих) тощо. Можна сказати, що органи ДКРС в Україні здійснюють “тактичний” державний фінансовий контроль, а Рахункова палата – “стратегічний”.
9. Органи ДКРС не тільки прямо, але й опосередковано впливають на удосконалення чинного законодавства. Вони інформують про прогалини в чинному законодавстві відповідні державні структури, що дає змогу розробити та прийняти нормативні акти, які виправляють законодавчі недоліки, запобігають правопорушенням у майбутньому, тобто реально змінюють на краще соціально-економічні відносини в Україні.
10. Найпроблемнішою сферою в Україні, яка потребує особливої уваги та контролю, зараз є приватизація держмайна. Фонд держмайна, як свідчить практика, з покладеними на нього завданнями по контролю за ходом приватизації та за використанням держмайна належним чином не впорається. Доцільно зобов’язати ФДМУ щоквартально направляти ГоловКРУ фінансові звіти про хід приватизації та роздержавлення майна, обсяг коштів, які надійшли (та очікуються надійти) до держбюджету України. Доречним є й скоріше прийняття закону України про Фонд державного майна України, який дозволить захистити органи приватизації від необґрунтованого втручання в їх дії політиків і чиновників, підвищити відповідальність керівників цих органів за кінцевий результат своєї роботи, більш чітко окреслить контрольні повноваження ФДМУ та інших контролюючих структур у цій важливій сфері.
11. Напрямки контрольної діяльності органів ДКРС, спрямовані на забезпечення законності і дисципліни у фінансово-господарських правовідносинах, доречно поділяти на два великі блоки – загальний та спеціальний. До загального напрямку ми відносимо загальні питання використання підконтрольними ДКРС структурами фінансових ресурсів та державного майна, до спеціального (скоріше спеціальних, бо таких напрямків багато) – питання, пов’язані з проведенням роздержавлення власності, здійсненням господарської діяльності та ін., тобто таких, які мають певну спеціалізацію.
12. Об’єктом фінансового контролю (об’єктом “взагалі”) ми визнаємо учасників фінансово-господарських правовідносин, тобто тих, хто створює своїми діями юридичні факти. У нашому випадку такими є відповідні підконтрольні органам ДКРС структури – юридичні та фізичні особи.
13. Об’єкт контрольної діяльності органів ДКРС ми відрізняємо від об’єкта контролю і поділяємо на два види: 1) головний та 2) безпосередній. До першого відносимо всі підконтрольні ДКРС структури, щодо яких зазначені органи мають законодавчо закріплені контрольні повноваження. (Законність саме їх діяльності і цікавить органи ДКРС.) Безпосереднім об’єктом контрольної діяльності органів ДКРС є грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, відбивають фактичну наявність цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, обладнання та ін.).
14. Суб’єкти фінансового контролю – це відповідні органи фінансового контролю, відомчі і спеціалізовані, на які покладений обов’язок здійснювати контрольні дії щодо об’єкта та предмета контролю у фінансово-господарських правовідносинах.
15. Предмет контрольної діяльності органів ДКРС – будь-які фактичні фінансово-господарські правовідносини суб’єктів таких правовідносин, щодо яких органи ДКРС уповноважені здійснювати контроль, а саме: фінансова діяльність, стан збереження коштів і матеріальних цінностей та ін.
16. Аналізуючи принципи контрольної діяльності органів ДКРС, нами встановлено, що не всі з загальних принципів контролю притаманні ДКРС. Так, на нашу думку, органам ДКРС з очевидних причин (це офіційна державна інституція, яка здійснює контроль відкрито) не притаманний такий принцип, як “конфідеційність”. В основній своїй роботі вони не часто використовують й принцип раптовості (за виключенням перевірок, які проводяться за зверненнями правоохоронних органів). Відповідно до їх юридичного положення у системі державних інституцій (належність до органів виконавчої влади) на органи ДКРС просто не може бути поширений принцип “рівновіддаленості” від виконавчої та законодавчої гілок влади. (ДКРС – контролюючий орган виконавчої влади).
17. Форми контрольної діяльності органів ДКРС (як встановлення в межах своїх повноважень будь-якого факту щодо стану справ на підконтрольному об’єкті) слід відрізняти від діяльності органів ДКРС як такої (з підготовки та прийняття нормативних актів, здійснення організаційних та матеріально-технічних операцій, які передують безпосереднім контрольним діям). Основна різниця полягає у тому, що перші дії будуть становити собою так зване основне “зовнішне” коло діяльності ДКРС, те, для чого вони й утворені, а нормотворча та організаційна діяльність, здійснення матеріально-технічних операцій знаходяться у царині їх “внутрішньої” діяльності. На нашу думку, контрольна діяльність органів ДКРС зараз здійснюється тільки у формі ревізій та перевірок. Інші дії, такі як: безперешкодний доступу на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення для їх обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою; зупинення видаткових операції за рахунками у банках та інші є методами контролю.
18. Існування різних методів державного контролю (як і форм контрольної діяльності органів ДКРС), можливість їх вибору, ще не означає, що суб’єкт контролю повністю самостійний у використанні їх на свій власний розсуд. Вибір методів контрольної діяльності контролюючим суб’єктом відбувається в межах, що окреслені його повноваженнями, і не може виходити за межі цих повноважень.
19. Методами діяльності ДКРС можна визнати нормативно закріплену сукупність прийомів та способів (порядок зовні відбитих у просторі та часі дій), за допомогою яких контролери органів ДКРС відслідковують стан справ щодо дотримання підконтрольними об’єктами фінансового та господарського законодавства, вживають заходи щодо поновлення законності, притягають винних до правової відповідальності.
20. До форм “зовнішньої” (не контрольної діяльності ДКРС) ми відносимо: розробку інструктивних та інших нормативних актів про проведення контрольних дій; узагальнення та поширення досвіду проведення ревізій і перевірок; розробка пропозицій щодо удосконалення контролю; роботу зі зверненнями громадян.
21. Формою контрольної діяльності органів ДКРС ми визнаємо зовнішнє відбиття конкретних контрольних дій, які запроваджуються посадовими особами структурних підрозділів органів ДКРС і проявляються в здійсненні ними аудиту, ревізій і перевірок на підконтрольних об’єктах.
22. Для виявлення типових видів порушень (відхилень) чинного законодавства суб’єктами господарювання необхідно систематично здійснювати аналітичні узагальнення результатів перевірок і ревізій у напрямі виявлення специфічних особливостей тих чи інших відхилень. Специфічні особливості відхилень доцільно ідентифікувати. Здійснювати обмін інформацією між правоохоронними і контролюючими органами.
23. Органи ДКРС мають правозахисні та правопоновлюючі, тобто фактично, правоохоронні функції, оскільки їх діяльність також спрямована на захист прав й законних інтереси держави і суспільства від конкретних посягань або на поновлення їх порушених прав у сфері фінансів, тобто на забезпечення законності і дисципліни у фінансових правовідносинах. В той же час визнати органи ДКРС правоохоронними, у “вузькому” розумінні цього слова, навряд чи можна, оскільки вони не застосовують у своїй діяльності відверто силові методи роботи, як це притаманно міліції, податковій міліції або СБУ.
24. За сьогоднішніх умов органам ДКРС просто не під силу самостійно забезпечувати належний фінансовий контроль. Саме тому доречним видається поєднання зусиль у цьому напрямку різних контролюючих та правоохоронних органів. Така взаємодія, повинна розвиватися за чотирьма основним напрямкам: 1) здійснення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання фінансовим порушенням; 2) виявлення та припинення правопорушень у фінансовій сфері; 3) здійснення заходів щодо відшкодування матеріальних збитків державі; 4) притягнення винних до правової відповідальності.
25. Враховуючи основні функції ДКРС та відповідного правоохоронного органу, організацію їхньої взаємодії пропонується здійснювати у двох напрямках: 1) за ініціативою правоохоронного органу в частині організації контролю в порядку ст. 14 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, з питань, що входять до компетенції ДКРС; 2) за ініціативою органів ДКРС в частині передачі матеріалів планових ревізій (перевірок) в порядку, визначеному чинним законодавством, при виявленні істотних порушень фінансової дисципліни, недостач коштів і матеріальних цінностей, інших зловживань.
26. Вважаємо за доречне для підвищення ефективності взаємодії органів фінансового контролю та правоохоронних органів запровадити систему обміну інформацією, документами та матеріалами для застосування належних фінансових або інших санкцій, створити спільну аналітичну базу про виявлені порушення у сфері фінансово-економічної діяльності, а також щодо осіб, які вчинили такі правопорушення, з визначенням способів та форм вчинених ними дій (де доцільно відбивати й заходи впливу, котрі застосовувалися до порушників). Доречно запровадити й однакові форми звітності, що забезпечить єдину аналітичну базу контролерів, проводити спільні наради, конференції, взаємні консультації, законодавчо закріпити єдині загальні принципи діяльності контролюючих органів, розробити спільні методики проведення контрольних дій та інші нормативні документи з процедури контролю тощо.
27. Слід прийняти закон “Про фінансовий контроль в Україні”, у якому вирішити питання щодо статусу кожного з органів фінансового контролю, їх місце в системі фінансового контролю, співвідношення функцій, компетенції та взаємовідносин, процедури контролю, а також прав та обов’язків їх працівників.
28. Загальну функцію координації діяльності органів фінансового контролю за оновленим законодавством пропонуємо надати ГоловКРУ України як центральному органу виконавчої влади, який акумулює основні потоки інформації щодо стану фінансової діяльності у державі, інформує Президента України, Кабінет Міністрів України, правоохоронні органи про факти порушення фінансової дисципліни.
29. Важливу роль для належної діяльності органів ДКРС відіграють організаційні принципи, які визначають основні засади державно-управлінської роботи ДКРС у сфері фінансового контролю. Їх пропонується поділяти безпосередньо на: 1) принципи забезпечення функціонування підрозділів ДКРС, а також їх працівників, і на 2) принципи побудови системи органів ДКРС. При цьому організаційні принципи побудови системи ДКРС мають первинний (установчий) характер, визначають напрямки діяльності з організації забезпечення контрольної діяльності, кадрового, професійного задоволення потреб структурних підрозділів ДКРС.
30. Головним напрямком удосконолення діяльності органів ДКРС є робота з кадрами. У свою чергу підбір кадрів контролерів для органів ДКРС відповідної кваліфікації повинен наповнюватися такими елементами організаційного забезпечення, як: оновлення класифікації контрольної діяльності фахівців ДКРС; удосконалення номенклатури посад контролерів; удосконалення стандартів діяльності фахівців ДКРС; удосконалення посадових характеристик контролерів, де законодавчо закріплюються їх основні функції, обов’язки та права; розробка моделі посади контролера ДКРС (освіта, трудовий стаж, вік та ін.); розробка нормативів показників для персонального якісного та кількісного планування і обліку роботи контролера; раціональний розподіл навантаження між контролерами з урахуванням їх кваліфікації, віку, стажу роботи, кількості працюючих у підрозділі та ін.; формування перспективного кадрового резерву; матеріальне забезпечення роботи контролерів; соціальний захист працівників ДКРС.
31. Одним із найважливіших з зазначених елементів є розробка нормативів показників для персонального якісного та кількісного планування і обліку роботи контролера, оскільки це дозволяє корегувати кадрову політику органу в цілому. Такий показник доречно використовувати і як своєрідний “стандарт мінімальної професійної придатності контролера органу ДКРС”, за допомогою якого залежно від ряду показників (освіта, стаж роботи, посада та ін.) можна буде (зрозуміло попередньо) встановлювати: були в діях контролера зловживання, або звичайна помилка. Такий підхід, у свою чергу, спонукатиме контролерів до освіти та самоосвіти, що є загальновизнаним показником професійної культури апарату.
32. Значну увагу для поліпшення роботи контролерів слід приділяти спеціальній психологічній підготовці та навчанню. Вважаємо за доречне при ГоловКРУ та облКРУ утворити спеціальну психологічну службу (або ввести в штат психолога), після довготривалих або складних перевірок надавати контролерам 2–3 дні відпочинку (які не зараховувати до відпустки) на психологічне відновлення.
33. Важливе місце у роботі ДКРС повинно бути відведено плануванню. В системі ДКРС планування доречно поділити на два великих блоки: стратегічне та тактичне. Стратегічне планування – це процес, який полягає у постійній оцінці поточної ситуації і спрямований на вироблення комплексу завдань та розробку шляхів, засобів і технологій їх реалізації для досягнення кінцевої мети. Стратегічне планування охоплює ретроспективний аналіз діяльності, виявлення резервів внутрішніх ресурсів і зовнішніх можливостей та шляхів подолання наявних недоліків, вибір перспективних напрямків діяльності для досягнення оптимальних результатів. Тактичним плануванням визнаємо процес, який полягає у постійній оцінці ситуації, спрямований на вирішення нагальних потреб та прогнозування найближчих шляхів організаційної та контрольної діяльності, запровадження запобіжних заходів проти приховування підконтрольними структурами інформації, яка має важливе значення для здійснення поточних контрольних дій.
34. Найбільш ефективним заходом у боротьбі з порушеннями фінансового та господарського законодавства є економічні заходи. Але вони довгострокові та не в змозі вирішити усіх проблем. Саме тому державою застосовуються ряд не економічних – адміністративно-правових (або вольових) заходів. Вони не потребують значних витрат, менш ефективні, але є однією з важливих складових у боротьбі з правопорушеннями.
35. Адміністративно-правові заходи, які застосовують органи ДКРС у справі боротьби з порушеннями фінансового законодавства, ми поділяємо на два великих блоки: 1) організаційні та 2) правові. Перші передують другим. До організаційних заходів ми віднесемо: а) виховну роботу з суб’єктами фінансово-господарських відносин (їх не слід плутати з адміністративно-запобіжними заходами, які мають елементи примусу) та б) дослідження проблем, які потребують свого вирішення шляхом здійснення адміністративно-правових заходів. Правові заходи це:
а) встановлення адміністративно-правових норм, які регулюють відповідні питання (тобто нормотворча діяльність) та б) застосування адміністративно-правових норм.
36. Заходи, що застосовуються відповідним органом ДКРС, повинні базуватися лише на тих доказах, які безпосередньо, всебічно, повно та об’єктивно досліджені в ході перевірки. Висновки фахівців ДКРС не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих завдяки порушенням процесуального порядку, а також на матеріалах, глибоко та всебічно не перевірених. Справедливий адміністративно-правовий захід з боку ДКРС сприяє розвитку правосвідомості громадян, активній пропаганді чинного законодавства, відіграє важливу роль у процесі формування в них правильної суспільної думки і водночас виконує профілактичну функцію.
37. Ефективність діяльності ДКРС пропонуємо визначати повнотою використання результатів ревізій та перевірок для вдосконалення нормативної бази з питань збереження державної власності і коштів. З огляду на це важливою функцією ДКРС повинна стати формування узагальненої інформації за результатами ревізій та перевірок і доведення її до відповідних інстанцій, тобто власників майна – держави та органів місцевого самоврядування.
38. Заходи адміністративного припинення застосовуються органами ДКРС для: 1) припинення порушень; 2) запобігання вчиненню нових правопорушень; 3) створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності; 4) усунення шкідливих наслідків правопорушення; 5) відновлення попереднього, правомірного стану (правопоновлюючі заходи).
39. Повноваження органів ДКРС щодо притягнення до адміністративної відповідальності на сьогодні є достатніми. (Зважаючи на поступовий перехід до розгляду усіх справ про адміністративні правопорушення судами (суддями)). В той же час пропонуємо повноваження органів ДКРС щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення розширити.
40. Видається що, контролюючи фінансово-господарську діяльність фахівці ДКРС можуть викрити факти: порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг (ст. 155 КпАП); порушення порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (ст. 1551 КпАП); незаконної торговельної діяльності (ст. 1602 КпАП); порушення правил про валютні операції (ст. 162 КпАП); порушення порядку формування та застосування цін і тарифів (ст. 1652 КпАП) та деякі інші.
41. Пропонується надати органам ДКРС право, у разі встановлення таких фактів складати протоколи про адміністративні правопорушення. ДКРС – державна контролююча структура. Її працівники повинні викривати факти фінансових порушень, але ж й повз інші, особливо, назвемо їх “супутні”, вони проходити не повинні. Доречним буде й надання контролерам ДКРС права складати протоколи у разі встановлення ними фактів корупції, які часом достатньо зримо відбиваються у фінансовій документації.
42. Серед основних “стратегічних” напрямків удосконалення контрольних повноважень ми виділяємо такі: забезпечення належного виконання завдань, визначених у програмі діяльності Кабінету Міністрів України, налагодження дійового контролю за погашенням підприємствами заборгованостей з іноземних кредитів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів, за виплатою дивідендів на акції, що належать державі, забезпеченням обов’язкової сплати податків та внесенням інших платежів до бюджету; поновлення контролю у сфері діяльності акціонерних, змішаних, інших підприємств і установ недержавного сектора; відновлення (нормативне та організаційне) структури внутрішнього відомчого контролю та наближення його до системи ДКРС; розроблення і запровадження своєрідного комп’ютерного “паспорту бюджетної установи” з адаптованою комп’ютерною програмою контролю, обов’язкового для підконтрольних структур комп’ютерного стандарту звітності.
43. Пропонуємо такий стандарт комп’ютерного “паспорту бюджетної установи”: нормативно-правове забезпечення фінансового контролю; методичне забезпечення фінансового контролю за напрямами: вид, форма і метод здійснення; довідкова інформація про типові види порушень з боку суб’єктів господарювання (з наведенням конкретних ситуацій); основні причини, що призвели до порушення чинного законодавства з боку суб’єктів господарювання; фактори, що негативно вплинули на діяльність суб’єктів господарювання (з наведенням конкретних даних); оперативна інформація, яка містить дані про поточні справи (контролюючий орган, який проводить фінансовий контроль, на якому об’єкті, яка підстава, отримані результати), а також про портфель замовлень для фінансового контролю (хто замовляє, підстава, що замовляє, кому пропонується виконати замовлення); інформація про результати фінансового контролю: надходження коштів до бюджету, розподіл бюджетних коштів, їх використання; інформація про те, які об’єкти перевірялись, хто проводив перевірку, підстава, кількісні і якісні результати перевірки, подальша стратегія щодо об’єкта перевірки; за використанням державної власності, на основі якої діють державні і комунальні підприємства або підприємства з часткою державної власності; за діяльністю всіх господарюючих утворень, які здійснюють мобілізацію громадських фінансових ресурсів.
44. Заперечуємо реформування органів державного фінансового контролю шляхом ліквідації ДКРС та утворення на їх основі місцевих підрозділів Рахункової палати України.
45. Основне завдання держави на сучасному етапі реформування державних інституцій ми вбачаємо в удосконаленні контрольних повноважень ДКРС, оновленні Концепції розвитку державної контрольно-ревізійної служби в Україні, включення до неї та подальше розв’язання (перш за все правове) проблемних напрямків удосконалення діяльності ДКРС.

Список використаних джерел:

1. Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К.: Вища школа прав при інституті держави і права ім.. В. М. Корецького, 1999. – 48 с.
2. Агеева Е.А. Формы управленческой деятельности исполкомов местных Советов. – М.: Юрид. лит., 1973. – 104 с.
3. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – Т. 1: Загальна частина. – С. 345–377.
4. Адміністративне право України: [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
5. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
6. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. – Х.: Право, 2001. – 528 с.
7. Албегова И. М., Емцов Р. Е., Холопов А. В. Государственная экономическая политика. – М.: Дело и Сервис, 1998. – 148 с.
8. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
9. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М., 1997. – С. 9 .
10. Алехин А. П., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: В 2 ч. – М., 1995. – Ч. 2. – 241 с.
11. Алисов Е. А. Финансовое право Украины. – Х.: Фирма «Эспада», 2000. – 288 с.
12. Алюшина Н. О. Психологічна служба в системі органів виконавчої влади: впроваджувати чи ні – дискусії не підлягає // Фінансовий контроль. – 2003. – № 1. – С. 59–61.
13. Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. – К.: Наукова думка, 1995. – 165 с.
14. Андрійко О. Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. – К.: Наукова думка, 2004. – 299 с.
15. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: Дис…д-ра юрид. наук. – К., 1999. – 390 с.
16. Анисимов А. А. Финансовый контроль в капиталистических странах. – М.: Финансы, 1966. – 215 с.
17. Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая безопасность: оценки, проблемы, способы обеспечения // Вопросы экономики. – 1994. – № 12. – С. 36–44.
18. Архів ГоловКРУ України. – 2000.
19. Архів ГоловКРУ України. – 2004.
20. Архів ГоловКРУ України. – 2005.
21. Атаманчук Г. В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. лит., 1975. – 236 с.
22. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997.– 400 с.
23. Аудит адміністративної діяльності: Теорія та практика: Пер. з англ. В. Шульги. – К.: Основи, 2000. – 147с.
24. Аудит державних фінансів. Роль та значення фінансового контролю в удосконаленні системи управління державними фінансами: функції парламенту, внутрішнього та зовнішнього аудиту. Матеріали міжнародної конференції. Київ, 4–5 квітня 2003 р. // Проект «Аудит державних фінансів». Рахункова палата України, вул. М Коцюбинського, 7.
25. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – С. 211.
26. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. – К.: УкрИНТЗИ, 1994. – 100 с.
27. Бакуленко В. Д. Теоретико-методологічні засади формування державних управлінських рішень (УАДУ). – К., 2001. – 323 с.
28. Бандурко О. М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис… канд. юрид. наук. – Х., 1994. – 158 с.
29. Бариніна-Закірова М. В. Бюджетна програма як об’єкт фінансового контролю // Фінансовий контроль. – 2004. – № 3. – С. 15–18.
30. Бариніна-Закірова М. В. Важлива складова механізму забезпечення економічної безпеки держави (стан бухгалтерського обліку в бюджетних установах) // Фінансовий контроль. – 2003. – № 1. – С. 34–39.
31. Бариніна-Закірова М. В. Оркестр потребує диригента, або Деякі питання управління ревізійним процесом // Фінансовий контроль. – 2002. – № 3. – С. 20–29.
32. Бахрах Д. Н. Административное право. Часть общая: Учебник. – М.: БЕК, 1993. – 301 с.
33. Бахрах Д. Н. Административное принуждение в СССР, его виды и основные тенденции развития: Автореф. дисс…д-ра. юрид. наук. – М., 1972. – 39 с.
34. Бачило И. Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
35. Белобжецкий И. А. Финансово-хозяйственный контроль в управлении экономикой. – М.: Финансы, 1979. – 160 с.
36. Белобжецкий И. А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 256 с.
37. Белов Н. Г. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. – М., 1976. – 359 с.
38. Белуха Н. Т. Контроль и ревизия в отраслях народного хозяйства: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1992. – 386 с.
39. Белуха Н. Т. Финансово-хозяйственный контроль в управлении экономикой. – М.: Финансы и статистика, 1992. – 386 с.
40. Березовская С. Г. Прокурорский надзор в советском государственном управлении (Общий надзор). М.: Госюриздат, 1954. – 106 с.
41. Берендс Э. Н. Русское финансовое право. – СПб, 1914. – 455 с.
42. Битяк Ю. П. Совершенствование контроля в советском государственном управлении // Социалистическая законность в советском государственном управлении. – Х.: Вища школа, 1987. – С. 34–44.
43. Битяк Ю. П., Зуй В. В. Адміністративне право (Загальна частина): Конспект лекцій. – Х.: Національна юридична академія України, 1996. – 158 с.
44. Бихтимиров М. Х. Правовое положение председателя районного (городского) народного суда и его деятельность: Автореф. дис… канд.. юрид. наук. – Казань, 1974. – 23 с.
45. Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К.: Вища школа, 1994. – 364 с.
46. Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 104–109.
47. Бобыр С. И. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности промышленных предприятий. – М.:Высшая школа, 1975. – 392 с.
48. Богданів І. Досконале знання об’єкту контролю – запорука успіху // Фінансовий контроль. – 2004. – № 3. – С. 19–21.
49. Большакова О. Ю., Кравченко Г. О. Методологічні принципи фінансового контролю: принцип незалежності // Фінансовий контроль. – 2004. – № 2. – С 44–48.
50. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М.: Российское право, 1992. – 320 с.
51. Борьян Б. А. Государственный контроль в Союзе ССР и Западной Европе. – М.: Издательство Наркомторга СССР И РСФСР, 1928. – 291 с.
52. Бочковский Ф. И. Организация государственного контроля в России сравнительно с государствами Западной Европы. – СПб.: Типо-Литография А. Э. Винеке, 1985. – 118 с.
53. Бутинець Ф. Ф., Бардаш С. В., Малюга Н. М., Петренко Н. І. Контроль і ревізія: Підручник для студентів вузів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». – 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир, ЖІТІ, 2000. – 512 с.
54. Бутынец Ф. Ф. Предмет и объекты контроля в сельскохозяйственных предприятиях. – К.: УСХА, 1976. – 111 с.
55. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 183.
56. Бюджетні повноваження парламенту. Українські реалії на тлі Світового досвіду // Програма сприяння парламенту України: Посібник. – К.: Заповіт, 1997. – 85 с.
57. Вайнштейн Э. Г. Ревизия и контроль в банках. – М.:Высшая школа, 1974. – 336 с.
58. Виступ Посла Європейського Союзу, Голови Представництва Європейської Комісії в Україні пана Норбера Жустена // Аудит державних фінансів. Роль та значення фінансового контролю в удосконаленні системи управління державними фінансами: функції парламенту, внутрішнього та зовнішнього аудиту: Матеріали міжнародної конференції. – К., 4-5 квітня 2003 року – С. 6–8.
59. Вітвіцький С. С. Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Х., 2004. – 18 с.
60. Вожжов А. П., Новікова Р. О. Фінансові методи забезпечення економічного зростання // Фінанси України. – 2001. – № 3. – С. 74–85.
61. Вознесенский Э. А. Проблемы учебной литературы по курсу “Ревизия и контроль” // Бухгалтерский учет. – 1974. – № 10. – С. 68–70.
62. Вознесенский Э. А. Финансовый контроль в СССР. – М.: Юрид. лит., 1973. – 134 с.
63. Вопленко В. В. Социалистическая законность и применение права. – Саратов, 1983. – 184 с.
64. Воронова Л. К., Мартьянов И. В. Советское финансовое право. – К.: Вища школа, 1983. – 240 с.
65. Гаген В. А. Учебник административного права. – Ростов н/Д, 1916. – 234 с.
66. Галицький В. Ф. Співпраця органів державної контрольно-ревізійної служби з підрозділами відомчого контролю // Фінансовий контроль. – 2001. – № 3. – С. 21–23.
67. Гаращук В. М. Адміністративно-правові аспекти боротьби з корупцією // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 4 (11). – С. 131–136.
68. Гаращук В. М. Контроль та нагляд в державному управлінні. – Х.: Національна юридична академія України, 1999. – 55 с.
69. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Монографія. – Х.: Фоліо, 2002. – 176 с.
70. Гаращук В. М. Про взаємозв’язок права, законодавства й законності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х., 2001. – Вип. 48. – С. 72–81.
71. Гаращук В. М. Стандарти державного контролю: погляд на проблему // Право України. – 2002. – № 8. – С. 88–90.
72. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: Дис…д-ра юрид. наук. – Х., 2003. – 412 с.
73. Гаращук В. Н. Административно-правовые средства борьбы с бесхозяйственностью: Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Х., 1989. – 25 с.
74. Германчук П. К. Десять років на варті фінансової безпеки держави // Фінансовий контроль. – 2003. – Спецвипуск. – С. 2–3.
75. Германчук П. К., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т., Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. – К.: НВП «АВТ», 2004. – 424 с. (Інтегрований навчально-атестаційний комплекс).
76. Гессен В. М. Теория конституционного государства. – 3-е изд.– СПб.: Типо-Литография И. Трофимова, 1914. – 299 с.
77. Голосніченко І. П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. – К.: Вища школа, 1991. – 207 с.
78. Горшенев В. М., Шахов И. Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М.: Юрид. лит., 1987. – 176 с.
79. Государственное управление: основы теории и организации/ Под ред.
В. А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
80. Государственный и общественный контроль в СССР / Под ред. В. И. Туровцева. 2-е идз., перераб. – М.: Наука , 1970. – 335 с.
81. Гранин А. Ф. Убеждение и принуждение в правоохранительной деятельности органов внутренних дел (теоретические вопросы). – К.: КВШ МВД СССР, 1973. – 122 с.
82. Грачева Е. Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля. – М.: Юриспруденция, 2000. – 192 с.
83. Гуменюк В. А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Дис…канд. юрид. наук. – Х., 1999. – 201 с.
84. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы: Учебник для вузов / Под ред. проф. К. Ф. Гуценко. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
85. Додин Е. В. Гарантии законности административной ответственности. – К.: Знання, 1976. – 124 с.
86. Евтихиев И. И., Власов В. А. Административное право СССР. – М.: Госюриздат, 1946. – 288 с.
87. Електронна база данних (CD НАУ. Версія 8.4.00. ЗАТ «Інформтехнологія», 2005).
88. Елисеев Б. П. О контрольных органах в системе исполнительной власти. Административное право и административный процесс: старые и новые проблемы // Государство и право. – 1998. – № 8. – С. 5–32.
89. Елистратов А. И. Основные начала административного права.– 2-е изд., испр. и доп. – М.: Издание Г. А. Лемана и С. И Сахарова, 1917 . – 294 с.
90. Еропкин М. И. О классификации мер административного принуждения // Вопросы административного права на современном этапе. – М.: Госюриздат, 1963. – 156 с.
91. Еропкин Н. М., Попов Л. Л. Административно-правовая охрана общественного порядка. – Л.: Наука, 1973. – 328 с.
92. Забродский В. А., Кизим Н. А. Собственность, экономическая безопасность и государство. – Х.: Бизнес-Информ, 1997. – 96 с.
93. Задорожний Г. В., Іваненко П. О., Тютюнникова С. В. Економічна безпека і тіньова економіка. – Х.: Інститут бізнесу і менеджменту, 1999. – 208 с.
94. Заєць А. П. Правова держава в Україні: концепція і механізм реалізації: Дис… д-ра юрид. наук. – К., 1999. – 447 с.
95. Звіт про проведення Міжнародного симпозіуму на тему: «Роль Вищих Орга