ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИДАВНИЧОЮ СПРАВОЮ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….……..3
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика видавничої справи в Україні………...10
1.1. Система органів культури в Україні, місце видавничої справи в ній. Історико-правовий аналіз розвитку видавничої справи в Україні…………………………………………………………………………10
1.2. Поняття, принципи, завдання та функції управління видавничою справою в Україні……………………………………………………….………………33
1.3. Роль видавничої справи у процесі формування та розвитку правової культури українського суспільства……………….…………………………49

РОЗДІЛ ІІ. Організаційне та правове регулювання діяльності органів управління видавничою справою………………………………………………..78
2.1. Система органів управління видавничою справою в Україні…………………………………………………………………………78
2.2. Правові засади діяльності органів управління видавничою справою в Україні………………………………………………………………………..105
2.3. Особливості управління видавничою справою у вищих навчальних закладах системи МВС України …………………………….……………..142
2.4. Шляхи підвищення ефективності управління видавничою справою……159

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…...194

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Загальнодержавна правова реформа, що відбувається в Україні, вимагає особливої уваги на оптимізацію системи адміністративно-правових відносин, зокрема в галузі здійснення державного управління окремими галузями народного господарства. Відповідний комплекс проблем виникає і в галузі здійснення управління видавничою справою в Україні. Видавнича справа як вагомий елемент культурного життя суспільства завжди залишалася об'єктом уваги державних органів виконавчої влади. Демократизація суспільства та встановлення ринкових відносин зумовили необхідність перегляду існуючої системи розподілення функцій та повноважень з управління в цій сфері не тільки в рамках системи державного управління, але й між структурними елементами державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. Такий перегляд має ураховувати специфічне становище видавничої справи, яка водночас є елементом культури та невід'ємною частиною системи народного господарства. Крім того, має бути врахована специфіка історичного розвитку видавничої справи та органів управління нею в Україні, яка в багатьох аспектах обумовила сучасну ситуацію в цій галузі.
Наукове вирішення питань управління видавничою справою в Україні має допомогти вдосконаленню як усієї системи законодавства, яка регулює суспільні відносини в цій сфері, так і підзаконних та відомчих актів, що забезпечують окремі напрямки видавничої діяльності. Особливу увагу привертає питання доцільності диференціації обсягу, завдань та змісту державного управління суб'єктами видавничої справи залежно від форми їх власності або організаційного підпорядкування. Невирішеною досі є проблема загальної концепції розвитку державних органів, які здійснюють управління видавничою справою, відповідності їх сучасних форм та інституцій вимогам суспільства, що розвивається. Проблемним є визначення ролі та місця, перспектив розвитку недержавних інститутів громадянського суспільства, що вже сьогодні фактично виконують координаційно-дорадчі та навіть організаційні функції у сфері видавничої діяльності. Важливою проблемою є статус та завдання, система управління структурними підрозділами, що займаються видавничою справою насамперед для забезпечення внутрішніх потреб власної організації, а не для отримання прибутку.
Дотепер дослідження питань управління видавничою справою в нашій країні залишається неповним та навіть епізодичним. Незважаючи на те, що в останні роки у вітчизняній та зарубіжній літературі проблемам удосконалення планування та управління в сфері видавничої діяльності приділяється належна увага, ці процеси не викликали належної зацікавленості з боку науковців та практиків державного управління, не сприяли проведенню наукових досліджень у цій площині суспільних відносин, тому наукове дослідження цієї проблеми сьогодні має особливу актуальність та новизну.
Аналіз завдань державних органів, покладених на них у сфері забезпечення розвитку культурного й економічного, мовного і наукового, освітнього та правового життя суспільства, сьогодні є неможливим у повному обсязі через відсутність належного рівня управління видавничою справою, що викликає потребу і перспективу подальшого дослідження як у практичному, так і теоретичному аспектах. Таким чином, необхідність у подальших дослідженнях сутності, особливостей та перспектив розвитку видавничої справи в Україні обумовлює актуальність глибокого й усебічного дослідження системи державного, муніципального та громадського управління видавничою справою.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Національного університету внутрішніх справ (п. 3.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити сутність, зміст, правові засади управління видавничою справою в Україні, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.
Для досягнення поставленої мети дисертант поставив перед собою основні завдання:
- з'ясувати історико-правові особливості становлення та розвитку видавничої справи в Україні;
- проаналізувати сутність, структуру та функції сучасної системи органів культури України та місце й роль видавничої справи у забезпеченні культурного життя суспільства;
- визначити поняття, сформулювати і класифікувати основні завдання, принципи та функції управління видавничою справою;
- дослідити форми впливу видавничої продукції на формування та розвиток правової культури українського суспільства, визначити основні шляхи оптимізації управління цими процесами з боку держави;
- визначити компетенцію органів виконавчої влади, що здійснюють управління видавничою справою та визначити основні шляхи реформування цієї системи;
- проаналізувати законодавчі, підзаконні та відомчі нормативні акти й окремі правові норми, що регулюють суспільні відносини в управлінні видавничою справою, запропонувати пропозиції щодо їх удосконалення;
- розкрити особливості управління видавничою справою у вищих навчальних закладах системи МВС України;
- розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових засад управління видавничою справою в Україні.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері управління видавничою справою в Україні.
Предмет дослідження становлять теоретичні й організаційно-правові питання здійснення управління видавничою справою в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлене системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1.-1.3.). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси становлення та розвитку видавничої справи в Україні (підрозділи 1.1., 1.3.). Як загальнонауковий метод використовувався системний підхід, який дозволив визначити проблемні питання при аналізі системи органів управління видавничою справою в межах суспільства або конкретного відомства (1.1, 2.1, 2.3.). Завдяки порівняльно-правовому методу, аналізу та синтезу, компаративному методу, статистичному та документальному аналізу визначено правові норми, що регулюють суспільні відносини в сфері видавничої справи в Україні та вироблені пропозиції щодо удосконалення правових основ її управління (2.2.-2.4.)
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих наук, зокрема В.Б. Авер`янова, І.В. Арістової, О.О. Афоніна, О.М.Бандурки, Є.В. Додіна, С.Л. Зворського, В.К. Колпакова, Б.А. Кормича, О.Л. Лунєва, В.В. Манеєва, Г.І. Пушак, Н.М. Рудь, О.П. Сенченко, О.Ю. Синявської, О.Л. Сухорукова, М.М. Тимошика, О.Б. Шепеліна та ін. Дану проблему досліджували також учені зарубіжних країн, такі як В.І. Васільєв, Т.Л. Манілова, Дж. Пикок, Г.Г. Родін, Б.А. Шуман. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти міністерств та відомств України, які регулюють відносини у сфері видавничої справи. Емпіричну базу дослідження становлять аналітичні й статистичні матеріали щодо видавничої діяльності в Україні, її окремі показники, узагальнення практики державного управління видавничою справою та діяльності окремих видавництв, асоціацій видавців та книгорозповсюджувачів, видавничих підрозділів різних установ та організацій, їх посадових осіб та представників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним концептуальним проблемам функціонування та розвитку інституту управління видавничою справою в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
1) вперше визначено поняття системи органів культури в Україні та сформульовано авторське визначення поняття видавничої справи;
2) поглиблено історико-правовий аналіз становлення і розвитку видавничої справи в Україні та визначено її роль у розвитку правової культури українського суспільства;
3) вперше в систематизованому вигляді визначено завдання, принципи та функції управління видавничою справою в Україні;
4) отримало подальший розвиток питання про систему органів управління видавничою справою в Україні та доцільність їх функціонування в сучасному контексті їх функцій та повноважень;
5) отримало подальший розвиток визначення правових засад діяльності органів управління видавничою справою в Україні;
6) вперше розроблено власні пропозиції щодо удосконалення нормативного забезпечення видавничої діяльності у вищих навчальних закладах системи МВС України;
7) вперше досліджено статус недержавних структур, що здійснюють координаційні, дорадчі та методичні функції стосовно суб’єктів видавничої справи;
8) подальший розвиток одержало визначення шляхів підвищення ефективності управління видавничою справою в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правового забезпечення управління видавничою справою;
- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного національного законодавства у сфері видавничої справи;
- у правозастосовчій діяльності ¬– використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичне здійснення управлінської діяльності у видавничій сфері органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, покращить діяльність видавничих підрозділів, організацій та їх об'єднань;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації вже використовуються під час проведення занять із дисциплін ”Адміністративне право” та ”Управління в органах внутрішніх справ”. Їх також враховано у науково-методичних розробках Національного університету внутрішніх справ, підготовлених за участю дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки було оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 20 червня 2003 р.); науковій конференції “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (м. Харків, 18-19 грудня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки та практики” (м. Орел, 26 лютого 2004 р.); науково-практичній конференції “Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України” (м. Харків, 5 березня 2004 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 23 квітня 2004 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 25 травня 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань дослідження, дисертація складається зі вступу, двох розділів, що охоплюють сім підрозділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 215 сторінок. Список використаних джерел складається із 214 найменувань, становить 21 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи результати дослідження, присвяченого організаційно-правовим засадам управління видавничою справою в Україні, можна зробити такі висновки, що відображатимуть управлінсько-правову ситуацію у цій сфері та надати певні пропозиції щодо удосконалення вказаних організаційно-правових засад. Здійснюючи загальну характеристику видавничій справі в Україні, зауважимо, що видавнича справа займає важливе місце у системі органів культури в Україні, це обумовлено як історичними особливостями процесів її розвитку, так і сьогоденною специфікою соціально-культурних процесів. У дослідженні обґрунтовується, що культура є складним суспільним феноменом, який відіграє велику роль у життєдіяльності людини, її розвиток тісно пов'язаний зокрема з розвитком видавничої справи.
Система органів культури України як структура, що становить єдність закономірно розташованих на території України організацій, підприємств і установ, які знаходяться у зв'язку одна з одною та виконують функції, покладені на них державою та суспільством з метою забезпечення та розвитку духовного життя людей, що є передумовою матеріального добробуту, і є неможливою без елементів, які функціонують у видавничій сфері. Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує власну компетенцію на конкретних ділянках культурної сфери, зокрема й галузі видавництва. Видавнича діяльність має відношення до формування як матеріальної, так і духовної складових культурних процесів, впливає на розвиток майже усіх інших напрямків культурного життя, у першу чергу, на літературу, бібліотечну справу та на такі суміжні галузі, як засоби масової інформації та реклама. Ураховуючи це, управлінські процеси видавничою справою неможливо розглядати окремо від наведених галузей.
Історико-правовий аналіз розвитку видавничої справи в Україні дозволяє виділити декілька його основних періодів. Перший період охоплює ХV- першу половину ХVІІ ст. та характеризує початок книгодрукування та видавничої справи в Україні. У другий період, що має часові межі з другої половини ХVІІ до середини ХІХ ст., відбувався розвиток культури та видавничої справи в Україні. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. українська видавнича справа переживала період відродження та розвивалася в декількох окремих напрямках. Період розвитку видавничої справи в Україні в ХХ ст. можна розділити на декілька етапів, зокрема, короткий період відновлення української державності у 1917-1920 рр., радянський етап 1921-1991 рр. та етап розбудови незалежної України, відродження національної культури, що триває й досі. При цьому загальні засади управління видавничою справою в Україні сформувалися в радянські часи, а після 1991 р. реформування цієї системи мало насамперед метою її пристосування до нових соціально-політичних та економічних умов. Успадковані від радянського періоду традиції книговидавничої справи, стали важливою передумовою багатьох сучасних проблем, що існують у сфері управління видавничою галуззю.
Досліджено поняття, принципи, завдання та функції управління видавничою справою в Україні. Сформульовано власне визначення видавничої справи в Україні як сфери суспільних відносин, що поєднує в собі сукупну діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямовану на створення, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції і доведення її до читача. Під створенням видавничої продукції слід розуміти сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку до випуску у світ друкованої продукції. Виготовлення видавничої продукції слід розуміти як виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними або іншими технічними засобами. Доведення видавничої продукції до споживача як через торгівельну мережу, так і іншими засобами є розповсюдженням видавничої продукції.
Принципами видавничої справи слід вважати законність, об'єктивність, системність, гласність, комплексність. Завдання розподілено на культурологічні та фінансово-економічні. Функції управління видавничою справою в Україні класифіковані на організаційні та цільові. До цільових функцій віднесено: інформаційну, прогнозування та планування. В свою чергу, з основних організаційних функцій виділено: загальноорганізаційну, соціальну, матеріально-технічного забезпечення, фінансово-економічну, обліку і контролю, мотивації, культурну, кадрову.
Дослідивши роль видавничої справи у процесі формування та розвитку правової культури українського суспільства, визнано, що значення друкованої продукції у формуванні правової культури є дуже істотним. Правова культура як система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, що сконцентрувала в собі досягнення юридичної науки та практики, не може існувати та розвиватися без її друкованих джерел, які можуть мати різноманітні форми. Взагалі матеріальна фіксація правових джерел у формі об'єктів видавничої справи є найбільш прийнятним варіантом і сьогодні.
Незважаючи на те, що останнім часом більшість користувачів нормативно-правової бази звертаються за допомогою до електронних джерел, останні не в усіх випадках можуть заміщувати друковані джерела. Насамперед, незамінну роль має видавнича діяльність у правовому вихованні, зокрема в правовому навчанні, коли перш за все цінується доступність, розповсюдженість, низька вартість носія інформації. Якщо юрист, який вже сформувався як фахівець, на сучасному рівні технічного прогресу може задовольняти власні потреби, використовуючи електронні джерела, учень школи, студент або курсант має отримувати необхідні знання насамперед з друкованих носіїв. При цьому особливе значення має бібліотечна справа, що є посередником між друкованим носієм правової інформації та читачем.
Виходячи з вищесказаного, управління видавничою справою в Україні, забезпечуючи потреби суспільства у розвитку правової культури, має бути націленим на оптимізацію державного фінансування та замовлення у цій галузі, покращення рівня друкованих носіїв правової інформації, посилення інформаційно-просвітницької роботи з використанням друкованої продукції та бібліотечної мережі. Це потребує формування цілеспрямованої політики держави у цій сфері.
Проаналізувавши організаційне та правове регулювання діяльності органів управління видавничою справою, можна зробити висновок, що система органів управління видавничою справою в Україні має особливості, що передбачають збереження майнового контролю держави над значною частиною суб'єктів господарювання, що займаються видавничою справою. Наявність у видавничій справі різних видів власності на засоби виробництва обумовлює специфіку регулювання видавничих процесів. При цьому основним об'єктом адміністративно-розпорядчої діяльності виступає держава та її уповноважені органи. Ця діяльність полягає у створенні системи органів державної виконавчої влади, які керують певними суспільними відносинами у сфері видавничої справи та в управлінні об'єктами видавничої справи, що знаходяться у державній власності.
Проаналізувавши систему органів управління видавничою справою в Україні, слід зазначити, що держава замість сприяння створенню приватних корпорацій у цій сфері, намагається залишити основні, стратегічні об'єкти поліграфії у державної власності та здійснювати на них пряме адміністративне управління владно-розпорядчими методами. Цьому сприяє створена система органів виконавчої влади з управління видавничою справою на чолі з Державним комітетом інформаційної політики, телебачення й радіомовлення, що з 2003 р. є спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики. Місцевими органами виконавчої влади, які мають відповідну компетенцію, є обласні та Севастопольське міське управління у справах преси та інформації, Київське міське управління преси та інформації, що є структурними підрозділами відповідних державних адміністрацій. Таку децентралізацію органів виконавчої влади у цілому слід визнати позитивною тенденцією, але вважаємо за доцільне передачу більшості відповідних повноважень на місцевому рівні до компетенції органів місцевого самоврядування.
Як державну структуру, створену для управління суб'єктами видавничої справи, що є в державній власності, слід розглядати Державну акціонерну компанію ”Українське видавничо-поліграфічне об'єднання”, створену в 2000 р. з порушеннями чинного законодавства. Це підприємство де-факто прийняло на себе повноваження адміністративного управління та нормативно-правового регулювання усіма сторонами діяльності підприємств видавничої галузі, що є в державній або, здебільшого, у недержавній власності. Діяльність цієї компанії слід розглядати як таку, що виконує функції Фонду державного майна України та перешкоджає процесам роздержавлення підприємств видавничої галузі. До того ж приклади окремих видавництв, що потрапили до складу компанії, свідчать про неефективність її управлінської діяльності. Іншою досить суперечливою тенденцією є затвердження статутних актів найважливіших державних підприємств видавничої сфери нормативними актами вищих органів державної влади. Вважаємо за доцільне в управлінні видавничою справою чітко дотримуватися принципів конституційності та законності, розмежування адміністративно-владних, управлінсько-господарчих та нормотворчих повноважень органів виконавчої влади та підприємств, що є окремими господарчими суб'єктами, навіть за умови збереження на них державної власності.
Серед позитивних тенденцій у створенні системи органів управління видавничою справою є визнання недосконалості існуючої системи та наявність програмних актів її розвитку.
Проаналізувавши правові засади діяльності органів управління видавничою справою в Україні, можна висловити думку, що правове регулювання видавничої справи України взагалі знаходиться на досить високому ступені розвитку. Правові норми, що регулюють зазначені питання, можна розподілити на загальні й спеціальні. При цьому до загальних норм слід віднести положення Конституції, актів конституційного правотворення, законів та окремих підзаконних актів. Спеціальні норми, орієнтовані на врегулювання суспільних відносин у видавничій справі, насамперед містяться в декількох законах та великій кількості підзаконних актів. Серед великої кількості таких нормативних джерел слід виділити Закони України ”Про видавничу справу”, ”Про авторське право та суміжні права”, ”Про державну підтримку книговидавничої справи”, ”Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні”, ”Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та ін., Укази Президента ”Про затвердження державної програми розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року”, ”Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження”, ”Про державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення” та ін., Постанови Кабінету Міністрів ”Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії ”Українське видавничо-поліграфічне об'єднання”, ”Про державний реєстр видавців, виготовників та розповсюджувачів видавничої продукції”, ”Про заходи щодо вдосконалення порядку випуску друкованої продукції за рахунок бюджетних коштів” та ін., накази міністерств та відомств України.
Вважаємо, що удосконалення управління видавничою діяльністю в Україні має відбуватися не шляхом чергових змін підзаконних актів у цій сфері, а через нововведення на рівні законів, насамперед, у податковому та митному законодавстві, урахування специфіки видавничої справи у цивільному та господарському законодавстві. Серед недоліків правової системи, що перешкоджають реалізації її приписів у цій сфері слід назвати незахищеність спеціального законодавства від змін, які вносять у нього тимчасові, зокрема бюджетні та фіскальні, нормативні акти, фактичне домінування податкових актів перед іншим законодавством, неузгодженість дій законотворчого органу, Президента України та виконавчої влади у розробці та ухваленні правових актів, що стосуються видавничої справи в Україні.
Система відомчого друку в системі вищих навчальних закладів МВС є яскравим прикладом системи суб'єктів видавничої справи, що знаходяться в державній власності, відомчій підпорядкованості та здійснюють свої функції в умовах чіткої адміністративно-правової регламентації власної діяльності. Особливістю джерел правової регламентації цих підрозділів є відсутність єдиного нормативного акту МВС, який би врегульовував відомчу видавничу справу. Пропонуємо затвердити Типове положення про редакційно-видавничий підрозділ МВС, яке має уніфікувати відповідні адміністративно-правові відносини в рамках системи МВС.
Аналізуючи відомчу звітність МВС, висловимо думку, що редакційно-видавничі підрозділи (видавництва) навчальних закладів МВС не додержуються вимог Державного стандарту України щодо видання навчальної літератури в частині застосування термінів та визначення основних видів видань, застосовують практику видання навчальної літератури без апробації та одержання відповідного грифу, не підтримують між собою зв’язків та не координують діяльність у цьому напрямку роботи, а, у свою чергу, це призводить до дублювання літератури, що видається.
Вважаємо, що господарська діяльність відомчої видавничої справи МВС має бути спрямована не тільки на виконання цілей та завдань, покладених на систему МВС в цілому та систему вищих навчальних закладів МВС зокрема. Видавнича діяльність вищих навчальних закладів системи МВС Україні не тільки має, а і повинна давати прибуток, який забезпечить виконання поставлених цілей та покращення господарської діяльності закладу.
Роздержавлення видавництв в умовах ринкової економіки змінює систему управління видавничою справою на місцевому рівні. Це потребує від органу державної влади або місцевого самоврядування використання певних методик непрямого регулювання діяльністю незалежних суб'єктів видавничої справи (наприклад, організація прес-служби, взаємодія з громадянськими асоціаціями видавців тощо).
Підтримуємо думку щодо створення недержавного інформаційно-консультативного центру для вирішення інформаційних та бізнесових потреб видавничих і книготоргових організацій України. Вважаємо, що він має існувати на базі громадських організацій, які вже функціонують та здійснюють координаційні та консультативно-дорадчі функції у сфері недержавної видавничої справи. Серед таких структур слід насамперед виділити Українську асоціацію видавців та книгорозповсюджувачів, Українську Асоціацію видавців періодичної преси, Асоціацію виробників поліграфічної продукції України та Всеукраїнську асоціацію видавців навчальної літератури "Навчальна книга". Зазначимо, що членство в указаних структурах є значним позитивним фактором, що сприяє діяльності суб'єкта видавничої справи, незалежно від його форми власності. Вважаємо, що ці інститути громадянського суспільства за власним статусом, завданнями та функціями істотно відрізняються від державних структур, створених для управління видавничою справою. Це яскраво доводить, що намагання призупинити процеси роздержавлення у видавничій галузі, створити адміністративну систему керівництва тими підприємствами галузі, які знаходяться у державній власності, призводить до дуже негативних економічних наслідків. Вважаємо істотною проблемою відсутність виваженої, економічно обґрунтованої концепції розвитку книговидання в Україні, яка б ураховувала реалії ринкових відносин та рівність усіх форм власності.
При дослідженні різних суб’єктів видавничої діяльності доведено, що наявність у них різних видів власності на засоби виробництва обумовлює різні методи та засоби регулювання видавничих процесів у майбутньому.
Зауважимо, що роздержавлення видавництв в умовах ринкової економіки має змінити систему управління видавничою справою на місцевому рівні. Акцентуємо увагу на необхідності використання органами державної влади або місцевого самоврядування певних методик непрямого регулювання діяльності незалежних суб’єктів видавничої справи. У цьому контексті особливу увагу приділено проблемам організації прес-служби та налагодженню взаємодії зі згаданими вище громадянськими асоціаціями видавців.
Запропоновано ідею про створення Координаційної ради, яка б об’єднувала діяльність недержавних асоціацій суб’єктів видавничої справи. Запропоновано реформування центрального органу виконавчої влади, який мав би функції управління видавничою справою, в Державний департамент з обмеженим колом повноважень.
Досліджено управління видавничою справою в Україні з позиції мовного аспекту. Обґрунтована необхідність розробки довгострокової наукової програми впровадження української мови у міжнародний інформаційний простір. Акцентовано увагу на необхідності підготовки викладачів нової формації, які б добре володіли українською мовою. Зроблено прогноз щодо подальшого розвитку україномовних книжок, їх географічного доступу та співіснування з російською книгою.
Розглянуто шляхи подолання ситуації, що склалася у вітчизняному книгорозповсюдженні. Вказано на відсутність гуртової торгівлі та каталогізації видань як на найголовнішу проблему книгорозповсюдження в Україні. Визнано використання електронних засобів зв’язку та Інтернету як найперспективніших засобів покращення ситуації, що склалася в цій сфері видавничої справи. Досліджено, що розвиток інформаційно-духовних потреб суспільства ставить перед управлінням видавничою справою в Україні завдання щодо формування читацьких потреб шляхом використання засобів масової інформації та врахування попиту читачів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. –№32. – ст.206.
2) Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. – К.: Літера, 2000. – 464 с.
3) Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. – М: Рус. яз.,1989 – т.2: И-О. – 1989. – 779 с.
4) Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
5) Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000. – 184 с.
6) Словарь иностранных слов. – 16-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1988.– 642 с.
7) Хоруженко К.М. Культурология. Энциклопедический словарь. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1997. – 640 с.
8) Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.
9) Авер’янов В.Б. “Державне управління” і “виконавча влада” у правових дослідженнях // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5 (30). – С. 24-34.
10) Авер’янов В.Б. Державне управління у змісті предмета адміністративного права // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 2 (37). – С. 139-149.
11) Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: Авер’янов В.Б. (голова). – К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – 584 с.
12) Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова. – Х.: “Одиссей”, 2004. – 880 с.
13) Агапов А.Б. Административное право: Издательско-торговая корпорация “Дашков и К”, 2004. – 932 с.
14) Алехин А., Кармолицкий А., Козлов Ю. Административное право Росийской Федерации: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности "Правоведение". – М.: “Зерцало”: ТОО “Правоведение”, 1996. – 639 с.
15) Амосов Н.М. Моделирование сложных систем. Киев., 1968.,С. 4.
16) Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / За заг. ред. д.ю.н., професора Бандурки О.М. : Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. Справ, 2000. – 368 с.
17) Афанасьев В.Г. Системность и общество. М.: Политиздат, 1980, 368 с.
18) Бахрах Д.Н., Россинский Б.В., Старинов Ю.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2004. – 768 с.
19) Бандурка О.М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України. – Харків, 2004. – 780 с.
20) Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: “Основа”, 1999. – 440 с.
21) Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. Закладів. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.
22) Адміністративне право України. [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001.– 528 с.
23) Габричадзе Б.Н., Чернявский А.Г., Ким-Кимэн А.И. Административное право: Учебник. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 480 с.
24) Козбаненко В.А. Правовые основы государственного управления. Общая часть: Учебное и научно-практическое пособие. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – 320 с.
25) Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
26) Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
27) Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові снови: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
28) Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія. – Одеса Юрид.літ., 2003. – 472 с.
29) Макаров В.Ф. К вопросу об определении понятия “система” // Уч. зап. Томского ун-та. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1970. №85. С.37-43.
30) Малиновський В. Співвідношення та взаємозв’язок виконавчої влади і державного управління // Нова Політика. – 2001. – № 5 (37). – С. 36-40.
31) Мельников Г.П. Азбука математической логики. М., 1967. 6 с.
32) Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За заг. ред. Ю.Ф. Кравченко. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.
33) Садовский В.Н. Методологические проблемы исследования объектов, представляющих собой системы // Социология в СССР. М., 1965. т.1. 173 с.
34) Сагатовский В.Н. Методологические проблемы современной философии. 1968. №1. 80 с.
35) Синявська О.Ю. Засоби забезпечення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України (організаційно-правові питання): Автореф. дис….канд. юрид. наук: (12.00.07) / Ун-т внутр.справ. – Х., 2001. – 20 с.
36) Школик А.М. Адміністративно-правове забезпечення управлінської діяльності в Україні: Автореф. дис….канд. юрид. наук: (12.00.07.) / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 17 с.
37) Основи законодавства про культуру від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 21. – ст.294.
38) Про видавничу справу / Закон України від 5 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 32. – ст.206.
39) Немировский Е.Л. Иван Федоров (около 1510–1583) / Отв. ред. А.А. Чеканов. – М.: Наука, 1985. – 320 с.
40) Андрійчук М. Про дофедорівське книгодрукування в Україні // Вісник Книжкової палати. – 2000. – № 9. – С. 29-32.
41) Ісаєвич Я. Перша друкована книжка українського автора // Друкарство. – 1999. – № 6. – С. 4-5.
42) Слободяник А. Пересопницьке Євангеліє – святиня українського народу // Друкарство. – 2000. – № 2. – С. 4-8.
43) Машталір Р., Феллер М. Іван Федоров і вітчизняне друкарство: Лекція / Укр. полігр. ін-т ім. Івана Федорова. – Львів, 1964. – 20 с.
44) Клименко О.З. Друкований буквар в Україні XVI – поч. XX ст.: історико–книгознавче дослідж.: Автореф. дис. к.і.н.: 07.00.08. / Нац. акад. наук України, Нац. б-ка Укр. ім. В.І. Вернадського. – К., 2001. – 16 с.
45) Горбаков І.Б. Києо-Могилянська академія і російське Просвітництво: (Літ.–вид. діял-ть вихованців Києв.-Могил. акад. в Петербурзі та Москві в II п. XVIII ст.): Автореф. дис….к.і.н.: 07.00.08. / Нац. АН Укр., Нац. б-ка Укр. ім. В.І. Вернадського. – К., 1997, – 23 с.
46) Тимошик М.С. Її величність — книга. Історія видавничої справи Київського університету. 1834-1999: Монографія / Передмова В.В. Скопенка. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 308 с.
47) Соколов В. Тенденції розвитку книгодрукування та головні шляхи розповсюдження книг в Україні у ХVІІІ ст. // Бібліотечна планета. – 2003. – № 1. – С. 9-12.
48) Хоню В.В. Діяльність видавництва “Вік” (1894-1919): Становлення видавничої галузі в Україні: Автореф. дис….канд. філ. наук: (10.01.08.) / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка, Ін-т Журналістики. – К., 2000. – 20 с.
49) Зворський С.Л. Видавнича та бібліотечна діяльність Київського товариства “Просвіта” (1906–1920 рр.): Автореф. дис….к.і.н. (07.00.08.) / НАН України, Нац. б-ка Укр. ім. В.І. Вернадського. – К., 2000. – 18 с.
50) Дроздова О.В. Видавнича та інформаційно–бібліографічна діяльність просвітницьких осередків Полтавщини (другої половини XIX – поч. XX ст.): Автореф. дис….к.і.н.: 07.00.08. / Київ. нац. ун-т к-ри і мистецтв. – К., 2001. – 20 с.
51) Клименко І. Архіви українських часописів у фондах Інституту рукопису НБУВ як джерело з історії видавничої справи початку ХХ ст. // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 2. – С. 36-38.
52) Миронова Г.В. Історія розвитку видавничої справи в Україні (кінець ХІХ – поч. ХХ ) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – Вип. 25. – С. 233-237.
53) Рудь Н.Н. История украинской книги и книгопечатания. (1905 – окт. 1917 гг.) Автореф. к.и.н. (07.571.) К., 1972 г. 22 с.
54) Загуменна О.І. Становлення та розвиток книготорговельної бібліографії в Україні (XVIII – XX ст.): Автореф. дис….к.і.н.: 07.00.08. / Київ. нац. ун-т к-ри і мистецтв. – К., 2002. – 20 с.
55) Гнатюк Д. Книговидавнича справа на Україні в післявоєнні роки. – К.: Вид-во політ. літ. України, 1965. – 192 с.
56) Лунев А.Л. Республиканские издательства в областных центрах УССР периода развитого социализма: (Деятельность по обеспечению научно-технического и культурного прогресса 1976–1980 гг.). – Автореф…..к.ф.н. (05.25.04.). – Л., 1982. – 15 с.
57) Володарчик Я. Маркетинг у видавничій справі: фантазія чи дійсність?: Пер. з польської. – Львів: Кальварія, 2002. – 144 с.
58) Дейтус К. Сміт. Посібник книговидавця. – К.: Любіть Україну, 1999. – 167 с.
59) Маркус В.А. Организация и экономика издательского дела. [Учебник для полиграф. вузов]. М., “Книга”, 1964., 360 с.
60) Книговедение: энциклопедический словарь / ред. Коллегия: Н.М. Сикорский (гл. ред.) и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1982, – 664 с. с ил.
61) Васильев В.И. Издательская деятельность Академии наук в ее историческом развитии (от зарождения до наших дней) / РАН, Науч. Совет по истории мировой культуры. – М.: Наука, 1999. – Кн. 2. – 1999 г. – 318 с.
62) Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – 472 с.
63) Гунько С. Засади видавничої справи в Україні і підготовка кадрів // Палітра друку. – 2000. – № 5. – С. 3-4.
64) Тимошик М.С. Видавнича справа в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми: Текст лекції для студентів Інституту журналістки з курсу “Видавнича справа та редагування”. - К.: Інститут журналістики, 2002. - 23 с.
65) Овсієнко-Миронова Г.В. До проблеми визначення принципів управління видавничою справою в Україні // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С. 138-140.
66) Драч І. Держава та видавнича справа. Національний інформаційний простір: проблеми і перспективи // Друкарство. - 2001. - № 2. - С.4-6.
67) Малков В.Д., Веселый В.З. Система функций социального управления: Лекция. - М.: Академия МВД СССР, 1987. - 26 с.
68) Бачило І.Л. Функції органів управління. – К., 1990. – 235 с.
69) Ю. Фінклер. Управлінські функції сучасних друкованих мас-медіа України: організаційний аспект // Друкарство. – № 5 (52). – 2003. – С. 48-50.
70) Овсієнко-Миронова Г.В. Основні функції управління видавничою справою в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2004. – № 2 (27). – С. 135-141.
71) Shuman B.A. The library of the future: Alternative scenarious for the information profession. – Englewood : Libraries unlimited, 1989. – 140 p.: fig. – Index: p. 139-140. – Bibliogr.: p. 127-137. – ISBN 0–87287–656–x.
72) Афонін О. Національна книга: стан, причини, наслідки, перспективи // Друкарство. – 2000. – № 3. – С. 16¬-17.
73) Реалії та перспективи українського книжкового ринку (Про інформаційний маркетинг. І не лише про нього): Зб. ст. і матеріали круглого столу “Розвиток інформаційного маркетингу на книжковому ринку України” / Упоряд. Е.І. Огар. – Львів: Аз-Арт, 1997. – 144 с.
74) Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. – М.,1991. – С.144-153.
75) Маклаков В. Законность в русской жизни // Вестник Европы. – 1909. – май. – С.270-282.
76) Общая теория права. Курс лекций / Под ред. В.К. Бабаева. – Нижний Новгород, 1993. – 500 с.
77) Правосознание и государственность (круглый стол) // Государство и право. – 1997. – №7. – С. 45-56.
78) Фролова А. Формирование источников права как начальный этап развития правосознания и правовой культуры // Общество №7(37). – 10 апреля 2000 г. – С. 24-35.
79) Макеев В.В., Працко Г.С. Духовная культура как нормативно-регулятивная система. // Право и культура: проблема взаимосвязи. – Ростов-на-Дону, 1996. – С. 14-32.
80) Васильев В.А. Юридическая психология - СП б.: Питер Ком, 1998. - 656 с.
81) Никитин А.Ф. Что такое правовая культура? - М.: Просвещение, 1988. - 112 с.
82) Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др. Под общ. ред. А.С. Пиголкина. - 2-е изд., испр. и доп. - М: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996. - 384 с.
83) Марченко М.Н. Теория государства и права. Учебник. - М. Юрид. Лит. 1996 - 432 с.
84) Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М: Изд. группа ИФРА*М - НОРМА, 1997. - 570 с.
85) Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебное пособие для высших учебных заведений. / Под редакцией проф. В.Г. Стрекозова. - 2-е изд. доп. испр. - М.: "Дабахов, Ткачёв, Димов", 1995. - 384 с.
86) Павлов П.Л. Избирательное право в детсаде // Вечерний Ростов. – 12 ноября 2003. – С. 4.
87) Теория государства и права. Под ред. проф. Манова Г.Н. Учебник для вузов. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - 336 с.
88) Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - М.: Юристъ, 1997, с. 450
89) Савченко Л.В. Правовое воспитание - один из видов профилактики правонарушений // Сибирский учитель. - сентябрь 1999. - №3 (4) - С.4-12.
90) Шепелин А.Б. Формирование правовой культуры в системе непрерывного профессионального образования // Тезисы лекции. – Декабрь 1999 г.
91) Рекомендации конференции // Материалы городской научно-практической конференции "Правовая информация и проблемы формирования правовой культуры " (г.Благовещенск 26 февраля 2003 г.) – Благовещенск, 2003. – 25 с.
92) Савельева Л.А. Формирование правовой культуры и здорового образа жизни – одно из актуальных направлений в работе детской библиотеки. // http://cdb.yaroslavl.ru/now.html
93) Про заходи щодо організації юридичного всеобуча в Українській РСР / Постанова Ради Міністрів Української РСР від 29 червня 1990 р. № 143 // www.rada.gov.ua
94) Про Програму правової освіти населення України / Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 366 // www.rada.gov.ua
95) Мелентьева Ю.П. Сельская библиотека: проблемы развития и перспективы: Научно-методическое пособие. - М.: "Издательство Либерея", 2003. - 96 с.
96) Манилова Т.Л. Библиотеки и местное самоуправление: основные итоги федеральной библиотечной политики // Роль библиотек в становлении местного самоуправления. – Южно-Сахалинск, 2000. С.72-80.
97) Нове покоління незалежної України (1991 – 2001 роки): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні ( за підсумками 2001 р.). – К.:Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 211 с.
98) Миронова Г.В. Роль управління видавничою справою у процесі формування та розвитку правової культури молоді в Україні // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – С.162-163.
99) Про затвердження Державної програми розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року: Указ Президента України від 28 лютого 1995 р. № 158/95 // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 3 (4.03.95).
100) Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України: Указ Президента України від 11 квітня 1995 р. № 296/95 із змінами, внесеними Указом Президента України від 27 січня 1999 р. № 70/99 // http://www.rada.gov.ua
101) Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою: Указ Президента України від 16 вересня 1998 р. № 1033/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 38. – Ст. 1388.
102) Про Положення про Державний комітет інформаційної політики України / Указ Президента України від 19 серпня 1999 р. № 1017/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 33. – Ст. 1715.
103) Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України: Указ Президента України від 25 липня 2000 року № 919/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 30. – Ст. 1257.
104) Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України: Указ Президента України від 27 серпня 2003 р. № 920/2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 35. – Ст. 1884.
105) Сенченко Н.М. Книжкова палата України. Становлення державної бібліографії / Н.М. Сенченко. – К.: Кн. Палата України, 1999. – 116 с.
106) Про освіту / Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст.451.
107) Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад освіти / Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року № 1074 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – № 17. – Ст. 483.
108) Про утворення Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" / Постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р. № 1720 //
109) Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання": Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р. № 1870 // Зібрання законодавства України. – 1999. – № 2. – Ст. 70.
110) Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів": Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 р. № 377 // Зібрання законодавства України. – 1999. – № 5. – Ст. 287.
111) Про затвердження Статуту редакції газети "Урядовий кур'єр": Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 569 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 18. – Ст. 930.
112) Сухорукова О.А. Реформування відносин власності та оргструктур в інформаційній сфері / Матеріали круглого столу від 28 грудня 1998 р., м.Київ.
113) Про затвердження Типового положення про управління у справах преси та інформації обласної, Севастопольської міської державної адміністрації і управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 451 // Офіційний вісник України.– 2001. – № 20. – Ст. 857.
114) Про затвердження Типового положення про комітет у справах преси та інформації обласної, Київської міської державної адміністрації: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 р. № 184 // Зібрання законодавства України. – 1996. – № 7. – Ст. 208.
115) Положення про управління у справах преси та інформації Харківської обласної державної адміністрації // http://www.kharkivoda.gov.ua/rsa/?category=branches&page=uprpress
116) Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: ратифікований Президією Верховної Ради УРСР 19 жовтня 1973 р. // Юридичний вісник України. – 2004. – № 49.
117) Про ввезення матеріалів освітнього, наукового і культурного характеру: Угода від 17 червня 1950 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 12.
118) Протокол до Угоди “Про ввезення матеріалів освітнього, наукового і культурного характеру” від 26 листопада 1976 р. //
119) Конвенция о международном обмене изданиями от 3 декабря 1958 г./ Правове регулювання видавничої справи в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. - № 12. – С. 282-284.
120) Конвенция о обмене официальными и правительственными документами между государствами. Ратифицирована Президиумом Верховного Совета СССР 11 сентября 1962 г./ Правове регулювання видавничої справи в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 12. – С. 285-288.
121) Соглашение относительно пресечения обращения порнографических изданий от 4 мая 1910 г. / Правове регулювання видавничої справи в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. - № 12. – С. 288.
122) Международная конвенция о пресечении обращения порнографических изданий и торговли ими от 12 сентября 1923 г./ Правове регулювання видавничої справи в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 12. – С. 289-291.
123) Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин: Закон України від 15 травня 2003 року № 802-IV // Офіцій