ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОМУ МЕХАНІЗМІ РЕАЛІЗАЦІЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ВИКОНАВЧА ВЛАДА Й ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ 13
1.1. Виконавча влада: сутність поняття 13
1.2. Функціональна характеристика виконавчої влади 24
1.3. Організаційно-правова характеристика виконавчої влади 34
1.4. Генезис місця і роль поліції (міліції) у реалізації функцій виконавчої влади 57
Висновки з розділу 1 77
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ БУДІВНИЦТВО ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: СТАНОВЛЕННЯ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ 81
2.1. Становлення правового регулювання організації та діяльності ОВС в умовах формування системи виконавчої влади України 81
2.2. Сучасний стан правового регулювання організації та діяльності органів внутрішніх справ в контексті зміцнення системи виконавчої влади України 101
2.3. Зарубіжний досвід будівництва поліції 118
2.4. Концептуальні основи організаційно-правового будівництва органів внутрішніх справ в умовах формування правової держави 131
Висновки з розділу 2 154
ВИСНОВКИ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 164

ВСТУП
Актуальність теми дисертації обумовлена теоретичною і практичною значимістю питань удосконалення, що стосуються зміцнення системи організаційно-правового забезпечення реалізації виконавчої влади української держави на сучасному етапі її розвитку.
Реалії державного будівництва останніх років переконливо доводять, що без зміцнення порядку й організованості неможливо перебороти негативні тенденції соціально-економічного розвитку країни, ефективно вирішувати виникаючі проблеми в економіці, міжнаціональних відносинах, протидіяти політичному екстремізмові, тероризмові, корупції та злочинності.
Невипадково в даний час усе помітніше стає пошук шляхів створення науково-обґрунтованої моделі „сильної” держави, здатної в умовах демократії, розвитку інститутів цивілізованого суспільства не тільки розробляти, але й реалізовувати на всій території країни зважену державну, економічну, соціальну, правову політику, що нейтралізує та усуває негативні фактори суспільного розвитку, у тому числі в сфері безпосереднього захисту прав і законних інтересів громадян від протиправних зазіхань та беззаконня.
Вирішення цієї проблеми неможливо без зміцнення всіх ланок й інститутів правоохоронної системи країни, у тому числі органів внутрішніх справ, що володіють широким арсеналом юридичних засобів забезпечення державно-правового порядку. Незважаючи на вжиті керівництвом країни заходи для поліпшення матеріально-технічної й правової оснащеності сучасної міліції, на сьогодні Міністерство внутрішніх справ України у своїй організації й діяльності багато в чому зберігає риси колишньої радянської міліції тоталітарної держави. Це пов’язано з тим, що організаційно-правове будівництво МВС України довгий час відбувалося під сильним впливом суб’єктивних факторів, які недооцінювали необхідність адаптації її організаційних структур, правового закріплення цілей, задач, функцій, владних повноважень до нових реалій української державності, що активно формувалися інститутами цивілізованого суспільства. Як наслідок цього, правова основа організації та діяльності ОВС формувалася при відсутності цілісної, законодавчо закріпленої концепції, а багато гострих питань щодо надання органам внутрішніх справ організаційної цілісності, взаємин МВС й громадян, формування муніципальних органів охорони суспільного порядку не вирішувалися, залишаючись без юридичного опосередкування.
Сьогодні знову, як і більше п’ятнадцяти років тому, коли створювався перший закон України „Про міліцію”, потрібен новий погляд на місце і роль цього інституту в життєзабезпеченні суспільства, реалізації виконавчої влади. Зазначені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, її мети, задачі, логічного осмислення й інтерпретації теоретичного й емпіричного матеріалу.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються у процесі функціонування організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади та обумовлюють генезис формування адміністративно-правового статусу органів внутрішніх справ.
Предмет дослідження становлять теоретичні і організаційно-правові фактори поняття ОВС, правові й організаційні механізми її функціонування на різних етапах вітчизняної історії, а також державні концепції, наукові розробки і правова практика в цій галузі.
Мета й завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в комплексному дослідженні сукупності проблем організаційно-правового будівництва органів внутрішніх справ у сучасній Україні для обґрунтування конкретних рекомендацій і пропозицій у цій галузі.
Для досягнення зазначеної мети дисертант ставив перед собою наступні завдання, що підлягають вирішенню:
– дослідити стан наукової розробленості феномена виконавчої влади в контексті формування організаційно-правового механізму її реалізації;
– узагальнити і критично осмислити основні теоретичні підходи щодо функціональної й організаційно-правової характеристики виконавчої влади;
– надати організаційно-правову характеристику виконавчої влади;
– вивчити та систематизувати процес еволюції наукових досліджень про роль і місце інституту поліції (органів внутрішніх справ) у реалізації виконавчої влади,
– простежити ґенезу місця і роль поліції (міліції) у реалізації функцій виконавчої влади, організаційно-правового будівництва і правового забезпечення на різних етапах;
– надати аналіз становлення правового регулювання організації і діяльності ОВС в умовах формування системи виконавчої влади України та розкрити особливості;
– узагальнити і критично осмислити сучасний стан правового регулювання організації й діяльності органів внутрішніх справ у контексті процесів зміцнення системи виконавчої влади в Україні;
– визначити концептуальні основи організаційно-правового будівництва органів внутрішніх справ в умовах формування правової держави;
– обґрунтувати теоретичну модель перспектив організаційно-правового будівництва МВС в Україні;
– розглянути зарубіжний досвід будівництва поліції, на основі якого надати обгрунтовані теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності ОВС в умовах формування системи виконавчої влади України;
– розробити теоретичні основи вдосконалення системи правових заходів.
Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові й спеціальні прийоми та принципи пізнання. Конструктивно критично оцінюючи теорію й практику організаційно-правового будівництва поліції (міліції), дисертант використовував методи структурного й функціонального аналізу, формально-юридичний метод, метод порівняльного правознавства. У ході роботи над дисертацією використовувалися методи теоретичного моделювання, побудови гіпотез, інтерпретації правових ідей і нормативних правових актів.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених різних шкіл і напрямів: правознавців, істориків, філософів, соціологів, фахівців у галузі загальної теорії управління й теорії управління в сфері забезпечення правопорядку, а також у галузі адміністративного права. Для формулювання наукових положень і висновків дисертант спирався на фундаментальні праці класиків політико-правової думки (Арістотеля, Г. Гегеля, І. Канта, Н. Макіавеллі, Платона); творчу спадщину відомих науковців Німеччини (В. Бера, М. Вебера, Р. Моля, І. Юсті, Л. Штейна); французьку школу адміністративного права (М. Бертелем, Н. Деламар, Ш.-Л. Монтескье, М. Оріу); російських учених XVIII - XIX ст. (І.Є. Андреєвського, М.М. Шпилевського); праці фахівців теорії управління в сфері правопорядку та адміністративного права (В.Б. Авер’янова, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, О.В. Джафарової, Є.В. Зозулі, А.Т. Комзюка, П.П. Михайленко, В.П. Пєткова, О.В. Фандалюка, В.К. Шкарупи, Ярмакі Х.П., Ярмиша О.М.).
В якості нормативно-правової бази використовувалися Конституція України, нормативно-правові акти України та відомчі акти МВС України. При підготовці висновків і пропозицій дисертант спирався на аналіз історичних джерел, що стосуються правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ.
Наукова новизна дослідження визначається як постановкою проблеми, так і підходом до її дослідження з урахуванням розробленості відповідних питань. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням органів внутрішніх справ України, заснованим на реаліях її сучасного організаційно-правового будівництва і погодженим з перспективами подальшого здійснення правового оснащення організації й діяльності ОВС в умовах зміцнення механізмів як виконавчої влади, так і народовладдя.
Новизною відрізняється запропонована дисертантом функціональна й організаційно-правова характеристика виконавчої влади, підхід до визначення ролі та місця інституту поліції (міліції) у забезпеченні державного функціонування, авторська позиція в питаннях організаційно-правового поняття органів внутрішніх справ у сучасній Україні, пропозиції дисертанта в частині закріплення адміністративно-правового статусу ОВС.
На захист виносяться наступні основні положення:
1. Будь-яка держава, незалежно від історичного етапу свого розвитку, державно-правового устрою і типу політичного режиму, для забезпечення реалізації „загальних справ” виступає як наглядова організація, атрибутивною функцією якої є поліцейська функція, пов’язана із захистом і охороною суспільних відносин, забезпеченням державно-правового порядку.
2. У процесі еволюції державності поліцейська функція, спочатку виступаючи як нерозчленована функція „загальної адміністрації”, набуває самостійну матеріальну й процесуальну (організаційно-правову, структурно-функціональну, процедурно-правову) форму і реалізації охоронної функції виконавчої влади, відокремлюючись у вигляді спеціалізованих поліцейських установ.
3. У силу ототожнення поліцейської функції з діяльністю „загальної адміністрації” повноваження поліцейських установ України були тривалий час широкі й неконкретні, і лише до кінця XIX століття були зорієнтовані в цілому на боротьбу зі злочинністю й охорону громадського порядку.
4. Відмінною рисою правового статусу МВС в СРСР, а потім і в Україні, є її законодавче поняття як системи державних органів виконавчої влади, що є складовою частиною органів внутрішніх справ. Фактично ж з 1968 року, після ліквідації Головного управління органів внутрішніх справ СРСР і відповідних структур на місцях, ОВС не мали ознак організаційної цілісності й системності.
5. Розвиток української державності, формування органів місцевого самоврядування внесли істотні корективи в організаційно-правове будівництво МВС, обумовивши процеси диференціації управління нею між центром, суб’єктами й органами місцевого самоврядування.
6. Закон „Про міліцію” сконструював загалом організаційно-правову модель ОВС України, створив основу для наступного інтенсивного правового регулювання питань, що безпосередньо відносяться до сфери її діяльності, і тим самим виконав своє історичне завдання. Існуюча модель органів внутрішніх справ, підходи до правового регулювання їх організації й діяльності вичерпали себе в сучасних умовах зміцнення системи виконавчої влади, у тому числі її виконавчої галузі, розвитку інститутів громадського суспільства й зміцнення народовладдя.
7. Реалізація нової організаційно-правової моделі МВС України припускає:
– повернення міліції її історичного найменування „поліція”;
– поняття поліції як служби, що організаційно входить до ОВС України і має власні центральні, регіональні, територіальні органи управління та будується на принципах єдиноначальності й підпорядкованості нижчих ланок вищим.
8. Складовою частиною формування нової організаційно-правової моделі МВС повинно стати удосконалення правового регулювання її компетенції, що припускає:
– уточнення цілей, задач і функцій;
– чіткість нормативно-правового закріплення предметів ведення і повноважень органів внутрішніх справ, механізмів їхньої реалізації, а також організації взаємодії у вирішенні оперативно-службових завдань;
– оптимальне поєднання у правовому регулюванні організації і діяльності поліції імперативних зобов'язуючих та заборонних норм із нормами діапозитивного, утримуючого позитивно-стимулюючого розпорядження.
Теоретична значимість дисертаційної роботи визначається комплексною розробкою теоретико-прикладних проблем генезису організаційно-правового будівництва поліції (органів внутрішніх справ) на різних етапах вітчизняної історії. Досліджувані в дисертації фактори поняття поліції (органів внутрішніх справ) у самостійний інститут виконавчої влади, зміст її соціального призначення, форми та методи реалізації повноважень утворять комплексну організаційно-правову характеристику сучасних органів внутрішніх справ, що дозволить їм зайняти особливе місце в державній системі по охороні права і реалізації виконавчої влади.
Теоретичне осмислення цих питань у контексті зміцнення як системи виконавчої влади, так і народовладдя, втілене в організаційно-правовій моделі розвитку правового регулювання організації й діяльності ОВС, уточнюють, доповнюють і конкретизують розділи адміністративно-правової науки, присвячені організації управління в галузі внутрішніх справ, адміністративно-правовому статусові органів внутрішніх справ та їхніх посадових осіб.
Практична значимість дослідження полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в ньому, можуть бути використані в науково-дослідній діяльності при аналізі соціального призначення, організації й діяльності ОВС. Результати дослідження можуть бути використані при розробці комплексних заходів для удосконалювання правового регулювання організації і діяльності органів внутрішніх справ, механізмів управління їх структурними й функціональними ланками на сучасний момент та перспективу, при підготовці лекційних курсів, проведенні семінарських, практичних занять з адміністративного права, конституційного права, історії держави та права, судових та правоохоронних органів України.
Апробація результатів дослідження. Рукопис дисертації був обговорений і схвалений на засідання кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії Державної податкової служби України. Результати дослідження одержали апробацію в публікаціях з теми дослідження.
Положення й висновки здобувача використовуються в навчальному процесі Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ.
Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки оприлюднені на наукових і науково-практичних конференціях: Міжвузівській науково-практичній конференції „Організаційно-правові форми діяльності державних органів та їх нормативне закріплення в сфері охорони громадського порядку силами патрульно-постової служби міліції” (22 квітня 2005 р., м. Херсон); Міжвузівській науково-практичній конференції „Виконавча влада: сутність поняття в умовах розвитку демократичної держави” (22 грудня 2005 р., м. Кіровоград); науково-практичній конференції „Місце та роль правоохоронних органів у системі органів державної влади та місцевого самоврядування” (17-18 травня 2005 р., м. Кіровоград); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Форми діяльності державних органів та їх нормативне закріплення в сфері охорони громадського порядку” (1-2 червня 2005 р., м. Кіровоград); науково-практичній конференції „Сутність підготовки та прийняття управлінських рішень в діяльності органів внутрішніх справ” (14 квітня 2006 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Роль органів місцевої влади у попередженні наркотизму серед неповнолітніх” (20-21 квітня 2006 р., м. Кіровоград); науково-практичній конференції „Правові засади участі громадян та органів місцевої виконавчої влади в охороні громадського порядку” (25-26 травня 2006 р., м. Кіровоград); Всеукраїнському симпозіумі „Державотворення та місцеве самоврядування в Україні в контексті сучасного конституційного процесу” (23 червня 2006 р. м. Одеса).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, опубліковані автором у п’яти фахових наукових статтях і тезах науково-практичних конференцій.
Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та логікою дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 179 сторінок; список використаних літературних джерел, який складається із 162 найменувань, займає 16 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинних законодавчих та підзаконних нормативних актів, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, значного теоретичного осмислення низки наукових праць, нами сформульовано ряд висновків і пропозицій, спрямованих на вдосконалення нормативної бази органів внутрішніх справ в організаційно-правовому механізмі реалізації виконавчої влади. Основні з них такі:
1. У ході реформування правової діяльності органів внутрішніх справ має бути переглянуто багато з того, що раніше було незмінним – місце i роль органів внутрішніх справ у суспільстві i державі, в організаційно-правовому механізмі реалізації виконавчої влади, філософію їх взаємовідносин, допустимі методи діяльності.
2. Необхідне законодавче перейменування міліції на поліцію, що буде сприяти авторитету i рівню професіоналізму сучасної міліції, пізніше – престижу служби в ній, чинитиме додаткові перешкоди практиці використання її спiвробiтникiв не за призначенням, стане суттєвим кроком на шляху зміни іміджу міліції, що позбавить суспільство від стереотипного ставлення до органів охорони правопорядку, яке зараз залишає бажати кращого.
3. Необхідно доповнити Закон України „Про міліцію” положенням про те, що думка населення про діяльність мiлiцiї складає основу офіційної оцінки її роботи. Слід було б визначити методику виявлення громадської думки i заборонити оцінку діяльності спiвробiтникiв мiлiцiї з використанням кількісних її показників.
4. Необхідно позбавити місцеві виконавчі органи права на доповнення переліку спеціальних засобів, а також самостійно встановлювати правила їх застосування. Вони повинні визначати конкретний перелік тих спеціальних засобів, родові ознаки яких уже вказані в законі. У цьому зв’язку слід було б доповнити Закон України „Про міліцію” вказівкою на те, що перелік спеціальних засобів, які стоять на озброєнні мiлiцiї, встановлюється Кабінетом Мiнiстрiв України.
5. Необхідність правового регулювання діяльності мiлiцiї, що характеризується органiзацiйно-правовою аморфністю, змусила шукати однозначну відповідь на запитання, вiд вирішення якого ухилявся радянський законодавець, а саме: що з органiзацiйної точки зору являє собою мiлiцiя? Аналіз свідчить, що найновіше законодавство пішло шляхом визнання, яке здобувалось до цього часу, організаційної сутi мiлiцiї як самостійної державної структури, i в такій якості вона вже характеризується в адмiнiстративно-правовiй літературі останнього часу. Деякі країни, в тому числі й Україна, здійснили виражене відособлення міліцейських служб. Наприклад, було виділено два основні блоки - кримінальну мiлiцiю i мiлiцiю громадської безпеки, якi функціонують, не зважаючи на це, в складі залишених в недоторканості обласних, крайових, міських i районних органів внутрішніх справ.
Об'єднання мiлiцiї з iншими державними органами в орган внутрiшнiх справ було по сутi механічним i не породжувало нових, iнтегративних якостей, властивих саме органу внутрішніх справ, а не якій-небудь iз його складових. Крім того, визначення організаційної суті мiлiцiї як державної інституції дуже важливе для вироблення концепції правового регулювання її діяльності.
Організаційне уособлення мiлiцiї в самостійну структуру повністю відповідало б очікуванням суспільства. На наш погляд, вона дозволить наблизити мiлiцiю до населення, перебороти відомчу розрізненість міліцейських служб, а також буде служити певною перешкодою для покладання на мiлiцiю невластивих їй функцій.
6. Приділяючи певну увагу шляхам вдосконалення адмiнiстративно-примусової діяльності мiлiцiї, на думку автора, назріла потреба надати діяльності мiлiцiї нового соціального призначення, яке повністю відповідає вимогам правової демократичної держави. Вирішення цього питання буде сприяти перетворенню мiлiцiї на поліцію, яка не буде поступатися кращим зарубіжним аналогам. Із інструменту силової підтримки режиму мiлiцiя повинна перетворитися на соціальний інструмент, який гарантує ефективний захист особи, суспільства i держави від злочинних посягань.
7. Органи внутрішніх справ являють собою такий державний інститут, який містить загрозу, в силу своїх функцій та засобів, правам i свободам людини i громадянина. Саме з цієї причини необхідні допоміжні гарантії, якi забезпечать безумовну вiдповiдальнiсть діяльності мiлiцiї її соціальному призначенню, передбаченому законом. У числі подібних гарантій, перш за все, слід розглядати закріплення в законодавстві про мiлiцiю принципу її політичного нейтралітету, що є аналогом принципу партійності. Переосмислення вітчизняного досвіду останніх десятиріч призвело до визнання необхідності додержання однієї з важливих вимог правової демократичної держави – мiлiцiя повинна бути за межами політичної боротьби. Вона зобов’язана служити народові, суспільству в цiлому, а не будь-якій партії, громадському руху чи класу.
8. Усвідомлення того, що мiлiцiя являє собою поліцію, а примус чи загроза його застосування, як засіб державного управління, притаманний державі, яка прагне вважатись правовою, для вирішення далеко не всіх соціальних завдань призводить до розуміння необхідної деунiверсалiзацiї мiлiцiї, тобто звуження її функцій до можливого, за даних умов, мінімуму.
9. Слід розробити спеціальні програми та методики навчання членів громадських формувань, що включали б вивчення основ законодавства України, а також засвоєння форм та методів правоохоронної та профілактичної діяльності.
10. З метою залучення громадян до участі в охороні громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, необхідно передбачити механізм їх заохочення, матеріальну зацікавленість у такій діяльності, який можна реалізувати шляхом використання коштів, одержаних від реалізації адміністративних стягнень.
11. У проекті Закону України „Про нормативно-правові акти України” повинна знайти своє відображення юридична природа кожного виду нормативно-правового акту держави. Виходячи з цього, доцільно закріпити за кожним з існуючих видів джерел права сферу нормативного регулювання, за межі якої вони не повинні виходити. В цьому напрямку можна зробити два рішучі кроки – заборонити центральним органам виконавчої влади видавати нормативно-правові акти загальної дії не інакше, як за прямим дорученням владних органів, та включення в акти центральних органів виконавчої влади норм права, які встановлюють і змінюють правовий статус суб'єктів.
12. Питання вдосконалення застосування співробітниками міліції правових засобів у боротьбі з правопорушеннями не можна розглядати без урахування міжнародно-правових та, зокрема, європейських стандартів діяльності поліції.
13. Концептуальні засади впровадження європейських стандартів діяльності поліції для МВС України мають обґрунтувати найважливіші принципи і напрями реалізації державної політики в галузі запобігання та боротьби із правопорушеннями; забезпечити формування досконалої системи МВС України, приведення її до стану, який дозволить забезпечити всебічний захист особи, суспільства і держави від злочинних посягань, відчутне поліпшення громадської безпеки. При цьому структура міліції повинна відповідати Європейському кодексу поліцейської етики, зокрема, поліція повинна: користуватися повагою населення як професіональний орган, на який покладено забезпечення безпеки громадян та виконання закону; здійснювати свої функції під безпосереднім керівництвом цивільної влади; мати оперативну незалежність при виконанні покладених на неї завдань; легко розпізнаватися серед інших охоронних структур; співробітники поліції повинні особисто відповідати за свої дії, бездіяльність чи за накази, які віддаються підлеглим; розвиток поліції має бути спрямований на нормалізацію стосунків з населенням та на реальне співробітництво з іншими органами, установами та організаціями, а також представниками різних верств населення; організаційні заходи поліції зобов’язані передбачати достойний рівень фінансового та ресурсного забезпечення поліцейського.
14. Діяльність органів внутрішніх справ України пов’язана з активною участю у наступному: спираючись на досвід, в Україні повинна бути вироблена стратегія в галузі запобігання порушенню прав і свобод громадян. Вона має передбачати різні заходи: спільну зацікавленість держави, посадових осіб, фізичних осіб у захисті прав та свобод людини; державний контроль за цим захистом; встановлення взаємодії з населенням у розробці ефективних засобів такого захисту; зміцнення моральних цінностей та законності (виховання поваги до закону у всіх осіб); правове виховання через засоби масової інформації; підвищення рівня виконавчої дисципліни і посилення відповідальності за невиконання законів або певних розпоряджень на всіх рівнях; удосконалення законодавства у відповідності до нагальних потреб суспільства; своєчасне інформування про зміни в законодавстві, роз’яснення його положень, збудження інтересу до знань законів та їх неухильного виконання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
2. Декларація про державний суверенітет України: Постанова Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
3. Конституція Греції від 11 липня 1975 року // Конституции государств Европейского Союза. Под ред. Л.А. Окуньова. – М.: Издательская група НОРМА – ИНФРА М, 1999. – 360 с.
4. Конституція України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 8 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
5. Питання діяльності урядових комітетів: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2005. – № 1020 // Офіційний Вісник України. – 2005. – № 42. – Ст. 2657.
6. Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 року № 59 (у редакції постанови від 19 листопада 1992 року № 627 // ДА МВС України, ф. 41, оп. 1, спр. 483, арк. 163-165.
7. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138 / 2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
8. Положення про порядок застосування вогнепальної зброї: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 575 //ДА МВС України, ф.4І, оп. 1, спр.503, арк. 43-45.
9. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 // ДА МВС України, ф.41, оп. 1, спр. 484, арк. 196-211.
10. Про введення в дію Постанови Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1992 року № 186: Наказ МВС України від 30 квітня 1992 року № 229 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3146, т. 4, арк. 216.
11. Про введення посади першого заступника начальника управління (відділу) внутрішніх справ - начальника кримінальної міліції: Наказ МВС України від 17 травня 1993 року № 289 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3164, т.3, арк. 104.
12. Про визначення прав начальників ОВС: Наказ МВС України від 12 липня 1992 року № 441 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3149, т. 7, арк. 358.
13. Про внесення змін та доповнень до статті 7 Закону України „Про міліцію”: Постанова Верховної Ради України від 28 червня 1994 року № 62/ 94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 26. – Ст. 216.
14. Програма діяльності Кабінету Міністрів „Назустріч людям”: Постанова Кабінету Міністрів від 4 лютого 2005 року № 2426-ІV. – Офіційний портал Верховної Ради України: www. rada.gov.ua.
15. Про департизацію державних органів, установ та організацій: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1421 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 504.
16. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781/ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
17. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993року № 3723-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993.– № 52. – Ст. 490.
18. Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22 лютого 2006 року № 3460 - ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 29 – Ст. 245.
19. Про додаткові заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази правоохоронних органів: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 259 // ДА МВС України, ф.41, оп. 1, спр. 545, арк. 152-156.
20. Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 // ДА МВС України, ф. 41, оп. 1, спр. 486, арк. 147-148.
21. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Розпорядження Президента України від 7 жовтня 1992 року № 157/92-рп (зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Президента № 107/94-рп 19.08.94, Указом Президента № 70/99 від 27.01.99) // ДА МВС України, ф. 41, оп. 1, спр. 503, арк. 36.
22. Про затвердження Положення про Штаб МВС України: Наказ МВС України від 9 грудня 1991 року № 501 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3131, т. 4, арк. 276.
23. Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 915 // Офіційний вісник України – 2000. – № 4.
24. Про заходи по зміцненню законності в діяльності ОВС: Наказ МВС України від 6 грудня 1991 року № 552 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3131, т. 4, арк. 384.
25. Про заходи щодо виконання Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України”: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року №227 //ДА МВС України, ф. 41, оп. 1, спр. 485, арк. 154-156.
26. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – 25 липня.
27. Про заходи щодо максимального заміщення посад рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ цивільними особами: Наказ міністра внутрішніх справ України від 5 квітня 2000 року № 207 // ДА МВС України, ф. 46, он. 4, сир. 492, арк. 67.
28. Про заходи щодо удосконалення рівня керівництва службою дільничних інспекторів міліції: Наказ МВС України від 10 лютого 1993 року №71 // Архів ВІТ УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3162, т. 1, арк. 178.
29. Про збільшення штатної чисельності працівників ОВС: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року № 355 //ДА МВС України, ф. 41, оп. 1, спр. 463, арк. 21.
30. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21 грудня 2006 року № 514 –V // Офіційний Вісник України. – 2007. – № 6. – Ст. 207.
31. Про Концепцію розвитку системи МВС: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 року № 456. – Офіційний портал Верховної Ради України: www. rada.gov.ua.
32. Про міліцію (зі змінами та доповненнями): Закон України від 20 грудня 1990 року № 565 – ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
33. Про оголошення нової організаційної структури центрального апарату МВС України та підрозділів йому безпосередньо підпорядкованих: Наказ МВС України від 2 вересня 1994 року № 469 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3186, т.4, арк. 42.
34. Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 року № 20 // Відомості Верховної Ради України. –1995. – №6. – Ст. 35.
35. Про організаційно-штатні питання: Наказ МВС України від 1 грудня 1994 року № 652 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр.3197, т. 6, арк. 113.
36. Про перегляд відомчих нормативних актів і створення нормативної бази МВС України: Наказ МВС УРСР від 26 серпня 1991 року № 383 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3130, т. 3, арк. 335.
37. Про перейменування організаційно-інспекторських апаратів МВС республік у штаби // ДА МВС України, ф. 45, оп. 21, спр. 1485, арк. 45.
38. Про реорганізацію загонів міліції особливого призначення і створення підрозділів міліції швидкого реагування „Беркут” та заходи по їх ефективному використанню в боротьбі з організованою злочинністю і охороні громадського порядку: Наказ МВС України від 16 січня 1992 року № 1 // ДА МВС України, ф. 46, оп. 2, спр. 164, арк. 5-6.
39. Про реорганізацію організаційно-інспекційних управлінь УВС в штаби: Наказ МВС України від 17 вересня 1991 року № 398 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр.3131, т. 4, арк. 8.
40. Про реорганізацію політичних органів і кадрових апаратів у системі МВС УРСР: Наказ МВС УРСР від 28 січня 1991 року № 27 // ДА МВС України, ф. 46, оп. 1,спр. 144, арк.53-54.
41. Про склад Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1574/99 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України) // Урядовий кур’єр. – 1999. – 17 грудня.
42. Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в ОВС України: Постанова Верховної Ради України від 22 квітня 1993 року № 3135-Х ІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 22. – Ст. 234.
43. Про створення атестаційної комісії МВС України: Наказ МВС України від 10 вересня 1991 року № 38 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3130, т. 1, арк. 24.
44. Про створення спеціальних підрозділів міліції охорони „Титан”: Наказ МВС України від 28 січня 1993 року № 42 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3162,т. 1, арк. 115.
45. Про створення Управління по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування МВС України: Наказ МВС України від 17 жовтня 1994 року №618 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3197, т. 6, арк. 38.
46. Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ: Указ Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 // ДА МВС України, ф.41, оп. 1, спр. 585, арк. 133-145.
47. Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 // ДА МВС України, ф. 41, оп. 1, спр. 502, арк. 120-123.
48. Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 29 травня 2001 року № 345 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 985.
49. Про чисельне укріплення підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків: Наказ МВС України від 31 жовтня 1994 року № 591 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3186, т. 4, арк. 311.
50. Про чисельне укріплення підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю: Наказ МВС України від 20 червня 1992 року № 473 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3150, т. 8, арк. 1.
51. Про чисельне укріплення підрозділів по організації розкриття злочинів проти особистості: Наказ МВС України від 26 жовтня 1994 року № 580 // Архів ВІТ при УМВС України в Кіровоградській області, ф. 6, спр. 3186, т. 4, арк. 283.
52. Пропозиції МВС України щодо внесення змін до чинного законодавства на виконання Указу Президента від 19.07.2005 № 1109 „Про ліквідацію Державтоінспекції МВС України” // Вісник Державтоінспекції МВС України. – 2005. – № 10. – С. 3-4.
53. Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-1/99 від 8 квітня 1999 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 14.
54. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рн/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 20. – Ст. 993.
55. Авер’янов В.Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади / Правова держава (щорічник наукових праць) Вип. восьмий. – К., 1997. – С. 31-36.
56. Авер’янов В.Б. Ще раз про зміст і співвідношення понять „державне управління” і „виконавча влада”: полемічні нотатки // Право України. – 2004.– № 5. – С. 113-116.
57. Авер’янов В.Б., Коліушко І.Б. Визначальний напрямок реформування апарату державного управління // Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування (наукове видання). – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – С. 17-18.
58. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Х.: Право, 1998. – 37 с.
59. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управлення. К: Вища школа, 1979. – 246 с.
60. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
61. Адміністративне право України [Підручник для юрид.вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
62. Алексеев С.С. Право и управление в социалистическом обществе. Общетеоретические вопросы // Сов. государство и право. – 1973. – № 6.– С. 15.
63. Андреєвський І.Є. Поліцейське право в 2-х томах. Т. 1. – СПб., 1865. – С. 67–69.
64. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Фонд „Право для України”. – 1997. – 198 с.
65. Ануфрієв М.І. Процесам реформування в органах внутрішніх справ ніщо не може завадити // Міліція України. – 2001. – №5. – С. 6.
66. Бандурка О.М., Джафарова О.В. Міліція і населення: Теорія і досвід партнерства: Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 199 с.
67. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Московєць В.І. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією: Підручник. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 346 с.
68. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
69. Безродний Є.Ф., Ковальчук Г.К., Масний О.С. Світова класична думка про державу і право. – К.: Юрінком-Інтер, 1999. – 400 с.
70. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
71. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспекти лекцій. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 44 с.
72. Борьба с терроризмом на правовом поле американского правосудия // Уголовное право. – 2006. – № 2. – С. 138 – 141.
73. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
74. Бучурин Л.С. Задоволення побутових потреб населення – функція Радянської загальнонародної держави. // Тези доповідей загальнонаукової конференції юридичного факультету, присвяченої підсумкам науково-дослідної роботи за 1966 р. – Мінськ, 1966. – С. 1-4.
75. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. – М.: Юрист, 2001. – 296 с.
76. Васильев Р.Ф. Акты управления. – М.: МГУ, 1987. – 140 с.
77. Ведель Ж. Административное право Франции. – М., 1973. – 512 с.
78. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. 4-е вид., доп. і перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
79. Вильсон В. Государство: Прошлое и настоящее институциональных учреждений. – М.: Саблин, 1905. – 152 с.
80. Гесснер Р., Герцог X. За фасадом права. Методы новой тайной полиции. – М.: Юрид. лит., 1990. – 222 с.
81. Голосніченко І. Визначення об'єкту правового регулювання Закону України „Про міліцію місцевого самоврядування (місцеву міліцію)” // Організаційно-правові проблеми створення та діяльності муніципальної міліції в Україні: Учбово-методичний посібник. – К.: Арніка-2, 2000. – С.21–23.
82. Губанов А.В. Основы организации и функционирования полиции зарубежных государств и использование их опыта для совершенствования деятельности органов внутренних дел России: Автореф. дис. … д-а юрид. наук. – М.: ВНИИ МВД России, 1997. – 49 с.
83. Губанов А.В. Полиция государств Западной Европы: основные черты организации и деятельности: Учеб. пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. – 62 с.
84. Губанов А.В. Полиция Запада: основы деятельности по охране правопорядка. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1993. – 158 с.
85. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студ. Юрид. ВНЗ. – Харків: Консум, 2004. – 432 с.
86. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка. Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656 с.
87. Дідик С. Досвід із-за океану // Міліція України.– 2006. – № 8 (110) – С. 13-15.
88. Довбня В. День міліції: історія і сучасність // Міліція України. – 2006.– № 11 (113) – С. 22-23.
89. Зиновьев А. Запад. Феномен западнизма. – М., 1995. – 253 с.
90. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівняльний аналіз / В. Ховхун (пер. з фр.).– К.: Основи, 1996. – 420 с.
91. Зозуля Є.В. Міліція Донбасу на шляху реформування // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. Випуск 18. – Київ-Донецьк: Видавництво Донецького національного університету. – 2001. – С. 82.
92. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – 3-е изд. стереотип. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 736 с.
93. Історія органів внутрішніх справ. Навчальні матеріали до спецкурсу.– Кіровоград: Імекс ЛТД, 2001. – 236 с.
94. Іщенко А.В., Карпов Н.С., Кондратьев Я.Ю. Наукове забезпечення протидії злочинності: Посіб. – К.: Просвіта, 2002. – 224 с.
95. Капля О. Тенденції реформування поліції країн Центральної Европи на прикладі Чехії, Угорщини, Польші // Підприємство, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 100-101.
96. Карлейль Т. Французская революция. История. – М.:Мысль, 1991, – 575 с.
97. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
98. Кінцевий пункт реформування – європейська модель МВС // Іменем закону. – 2000. – № 17. – С. 3.
99. Князев В.В., Сазонова Н.И., Жмыхов А.А., Заморина Т.Ю. Полицейские системы зарубежных государств: Пособие. ч.І – М.: ВНИИ МВС России, 2004. – 135 с.
100. Ковалев В. Буржуазная законность: теоретические иллюзии и судебно-полицейская деятельность. М., – 1986. – 189 с.
101. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку: Прийнято резолюцією 33/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р. // Права людини: Зб. док. / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр справ, 1997. – С. 155-159.
102. Козлов Ю.М. Сущность и виды методов управленческой деятельности // Советское административное право. – М., 1985. – С. 173.
103. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції України : Дис... доктора юрид. наук.: 12.00.07 – Х., 2002. – 408 с.
104. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М., 1996. – 706 с.
105. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник. – 3-е вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
106. Кошуков П. Муніципальна охорона громадського порядку – проблеми розвитку в Україні // Аспекти самоврядування. – 2002. – № 4. – С.43-45.
107. Кравченко В.В. Муніципальна міліція в Україні: проблеми визначення законодавчого статусу / Організаційно-правові проблеми створення та діяльності муніципальної міліції в Україні: Учбово-методичний посібник – К.: Арніка-2, 2000. – С. 10-12
108. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 431 с.
109. Крылов В.С. Полиция Великобритании. Основные черты организации и деятельности: Учеб пособ. – М.: МВШ МВД СССР, 1974. – 76 с.
110. Крылов В.С. Полиция США. Основные черты организации и деятельности: Учеб пособ. – М.: МВШ МВД СССР, 1972. – 80 с.
111. Курашвілі Б.П. Про систему функцій держави. // Проблеми держави і права (праці наукових співробітників і аспірантів). Вип. 9. – М., 1974.– С. 25 – 35.
112. Лаптій В., Курчинський Ю. Чи потрібна Україні муніципальна міліція? // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1994. – Вип.1-2. – С. 61-63.
113. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
114. Лошицький М. Реабілітація поліцейського права // Право України. – 2002.– № 7.– С. 95-98.
115. Лубянка. ВЧК – ОГПУ – НКВД – НКГБ – МГБ – МВД – КГБ. 1917 – 1960. Справочник. – М.: Издание МФД, 1997 – 352 с.
116. Матюхіна Н.П. Поліція Великобританії: сучасні тенденції розвитку та управління: Монографія / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки. –Харків: Консум, 2001. – 131 с.
117. МВС України відчутно „полегшало”: Інтерв'ю з Міністром внутрішніх справ України Ю. Кравченком // Іменем Закону. – 1998. – № 20. – С.3.
118. Международные соглашения и рекомендации Организации Объединенных Наций в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. Сборник международных документов. – М., 1989. – С. 102.
119. Михайленко П.П. Громадські формування з охорони порядку і боротьба зі злочинністю: минуле і сьогодення // Міліція України. – 2001. – №4. – С. 14.
120. Міліція України: історичний нарис, портрети, події. – Науков. – попул. видання / За заг. ред. Ю.О. Смирнова. – К.: Видавничий Дім „Ін. Юре”, 2002. – 888 с.
121. Міліція Одеської залізниці: історико-публіцистичний нарис / упорядн. М.В. Барбашин; Ред: В.Д. Дягілев та ін.; УМВС України на Одес. залізн. – О.: Скайбук, 2004. – 368 с.
122. Монтескье Ш.-Л. Избр. соч. Т. 2. – М.: Наука, 1951. – 388 с.
123. Московєць В.І. Взаємодія населення з міліцією: стан та шляхи удосконалення: Дис...канд. соц. наук: 22.00.03./ НУВС. – Х., 2001. – 190 с.
124. Набока О.Н. Роль і функції місцевої міліції в захисті конституційних прав і свобод громадян // Конституційні засади державотворення в Україні: Наук. збірник. – X.: УАДУ(ХФ), 1999. – С. 63 – 66.
125. Негодченко А.В. Проблемы использования зарубежного опыта в деятельности органов внутренних дел Украины по защите прав и свобод человека // Проблемы развития образования, юридической науки и практики: Матер. науч.- практ. конф., посв. 45-летию Академии МВД Республики Беларусь (Минск, 24-25 марта 2003 г.). – Мн., 2003. – С. 39-46.
126. Негодченко О.В. Об’єднати поліцейських, щоб зробити світ безпечним // Міліція України. – 2003. – № 3. – С. 26-27.
127. Окопник О.М. Аналіз досвіду будівництва поліції передових країн світу та їх вплив на реформування Міністерства внутрішніх справ України // Науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності „Митна справа”. – 2006. – № 2. – С. 61-66.
128. Окопник О.М. Виконавча влада: сутність поняття в умовах розвитку демократичної держави // Зміни в національному законодавстві та сучасні підходи до викладання правових дисциплін: Міжвузівська науково-практична конференція (22 грудня 2005 р). – Кіровоград, 2005 р. – С.– 18-22.
129. Окопник О.М. Організаційно-правове будівництво міліції в умовах формування України як правової держави // Науковий вісник Національної академії Державної податкової служби (економіка, право). – 2005. – № 5 (32). – С. 196-201.
130. Окопник О.М. Сутність організаційно-правового механізму підготовки та прийняття управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 94-97.
131. Окопник О.М. Суть виконавчої влади: конституційна практика її реалізації” // Науковий вісник Національної академії Державної податкової служби (економіка, право). – 2005. – № 1 (28). – С. 208-214.
132. Окопник О.М. Форми діяльності державних органів та їх нормативне закріплення в сфері охорони громадського порядку // Теоретичні основи і практична діяльність правоохоронних органів у протидії злочинності в умовах розвитку демократії в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. (1-2 червня 2005 року). Кіровоград: Кіровоградський юридичний інститут НУВС, 2005. – С. 121-124.
133. Окопник О.М., Шкарупа В.К. Правове регулювання діяльності міліції в умовах реформування системи виконавчої влади // Науковий вісник Національної академії Державної податкової служби (економіка, право). – 2005. – № 2 (29). – С. 192-195.
134. Опришко І.В. Проблеми реформування органів внутрішніх справ // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 1999. – №2. – С. 135.
135. Органи державної влади України / За ред. Погорілка В.Ф.: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 592 с.
136. Організація управління персоналом в органах внутрішніх справ: Монографічне дослідження / В.Д. Сущенко, А.М. Смирнов, О.І. Коваленко, А.А. Смирнов. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 352 с.
137. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія: Навч. посіб. для студ. несоціол. спец.– 2 вид. – К.: Лібра, 2002. – 254 с.
138. Пелих Н. Реформування міліції України: окремі проблеми // Право України. – 2000. – № 10. – С. 34.
139. Перегуда Є. Державне управління має бути поставлене на науковий грунт // Право України. – 2004. – № 7. – С. 148
140. Погребной И.М. Теория права: Учебное пособие. 3-е изд., испр. и доп. – Харьков: Государственное специализированное издательство „Основа”, 2003. – 128 с.
141. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклики ХХІ століття) / За ред. Римаренка Ю.І., Кондратьєва Я.Ю. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 292 с.
142. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. – 528 с.
143. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика. – Авторський колектив / Відп. редактор: Римаренко Ю.І. – К.: КНТ, 2006. – 740 с.
144. Рудич І.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.
145. Сборник нормативних актов МВД УССР. – К., 1983. – Т. 1. – С. 15-32.
146. Свон П.Д. Эффективность правоохранительной деятельности и ее кадровое обеспечение в США и России. – СПб.: Санкт-Петербургский ун-т внутр. дел, – 2000. – 260 с.
147. Солоненко О.М. Реалізація функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у системі місцевого самоврядування (організаційно-правові питання): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 /НАВСУ. – К, 2001. – 237 с.
148. Соціально-гуманітарні фактори та умови формування майбутнього працівника ОВС як суб’єкта правоохоронної діяльності: Монографія / Авт. кол.: С.В. Савченко, О.М. Литвинов та ін.; За ред. проф. Е.В Віленської та доц. О.М. Литвинова; МВС України, Луганська акад. внутр. справ. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – 296 с.
149. Туляков В.О. Державний захист природних права жертв злочинів у сучасному світі // Проблеми боротьби з організованою злочинністю та корупцією. – К., 1998. – С. 122-129.
150. Фандалюк О.В. Правозастосувальні акти-дії в механізмі здійснення функцій органами внутрішніх справ. Дис... канд. юрид. наук 12.00.01 – Х., 1999. – 218 с.
151. Філософія: Навч. посіб.-3-те вид., стер. / Л.В. Губернський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. –К.: Вікар, 2003. – 457 с.
152. Фролова О.Г. Новітня методологія в управлінні в органах внутрішніх справ: Монографія. – Донецьк: ДІВС МВС України, 2001. – 312 с.
153. Характеристики японской мафии якудза // Уголовное право. – 2006. – № 1. – С.133-139.
154. Цвєтков В.В., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові детермінанти. – К.: Ін Юре, 2003. – 496 с.
155. Ярмакі Х.П. Управління адміністративно-політичною діяльністю: Навч. Посібник. – Однеса: Юридична література, 2004. – 208 с.
156. Ярмиш О.Н. Проблеми взаємовідносин між правоохоронними органами та населенням: вітчизняний та зарубіжний досвід // Вісник Ун-ту внутр. справ. – 1999. – № 8. – С.245-252.
157. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні / За заг. ред. Ю.М. Тодики. Підручник. – Х.: Вид.-во НУВС. 2002. – 672 с.
158. Bittner E. Police Charge. Oxford. 1980. – 116 р.
159. Burdeau G. Traite de Science Politique. T. V. Les Regimes Politiques. Paris, 1980. – 472 р.
160. Klockars C. The Idea of Police. L., 1985. – 142 р.
161. Loewenstein K. The Balance between Legislative and Executive Pover: a Study in Comparative Constitutional Law //Chicago Law Rev. 1938. №5. P. 566-608.
162. Thinking about Crime: Theories of crime and Justice Walton Hall, The Open University, London, 1996; English R. Card Butterworth’s, London, 1996. – 180 p.