ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ В УКРАЇНІ (адміністративно-правовий аспект)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І Загальна характеристика державного управління
культурою в Україні ......................................................................... 10
1.1. Основні напрями державної політики у сфері культури........... 10
1.2. Правові засади організації державного управління культурою
в Україні............................................................................................... 40
Висновки до першого розділу............................................................ 61
РОЗДІЛ ІІ Організаційно-правові основи управління
культурою в Україні.......................................................................... 65
2.1. Правове положення та система органів управління
культурою............................................................................................. 65
2.2. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі
культури................................................................................................ 92
2.3. Роль громадських об’єднань в управлінні культурою.......... 106
Висновки до другого розділу............................................................ 118
РОЗДІЛ ІІІ Адміністративно-правове регулювання
діяльності закладів і установ культури в Україні...................... 121
3.1. Адміністративно-правове регулювання бібліотечної справи.. 121
3.2. Адміністративно-правове регулювання клубної та музейної
справи................................................................................................... 142
3.3. Адміністративно-правове регулювання діяльності
театральних та архівних установ................................................... 156
Висновки до третього розділу........................................................... 171
ВИСНОВКИ....................................................................................... 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................... 187
ДОДАТКИ.......................................................................................... 204

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед тією обставиною, що з проголошенням незалежності України й переходом її економіки до ринкових відносин загострилися питання вирішення соціальних проблем, у тому числі й у сфері культури.
Процеси державотворення в Україні вимагають підвищення якості й ефективності управлінської діяльності в цій галузі, функціональної результативності роботи органів державного управління культурою, формування на підґрунті сучасних наукових досліджень відповідних методів управління з урахуванням специфіки цієї сфери суспільних відносин.
Культура є основним чинником, що визначає духовне кредо нації, вона є показником її самобутності. Саме через культуру утверджуються її духовні та моральні ідеали, втілюються гуманістичні ідеї, загальновизнані людські цінності, забезпечується збереження і примноження культурних надбань. Як свідчить світовий досвід, розвиток і вдосконалення культури є однією з вирішальних умов суспільного й соціального прогресу.
В умовах сьогодення культурна галузь держави відчула на собі певні проблеми, пов’язані в основному з недостатнім її фінансуванням і неефективним використанням бюджетних ресурсів, з неузгодженістю між офіційною культурною політикою держави й сучасними тенденціями розвитку культури, практичною відсутністю всебічного аналізу й моніторингу культурної діяльності, невідповідністю законодавства в цій сфері європейським нормам і стандартам та ін. При цьому, однією з основних причин такого стану, як уявляється, є недостатньо високий рівень ефективності державного управління культурою.
Для більш повної реалізації потенційних можливостей впливу культури на суспільний прогрес потрібна науково обґрунтована стратегія. Її формуванню й реалізації повинна активно сприяти юридична наука, зокрема, наукові пошуки, пов’язані з удосконаленням управлінських відносин у сфері культури.
Разом із тим слід зазначити, що на нинішній час теоретичним питанням державного управління культурою в Україні приділяється недостатньо уваги. Стисла характеристика організаційно-правових питань управління культурою в Україні надається, по суті, лише в навчальній літературі з адміністративного права, але немає сучасних монографій, присвячених проблемам державного управління культурою в країні. Це є свідченням того, що питання організації управління культурою в державному масштабі ще недостатньо досліджені, хоча зазначена проблема становить собою досить значний теоретичний і практичний інтерес.
Важливість та актуальність проблеми вдосконалення державного управління культурою спонукали авторку звернутися до теоретичного аналізу зазначеної теми.
З цього приводу слід зауважити, що спеціального дисертаційного дослідження даної теми у сучасній вітчизняній правовій науці не проводилось. Окремі дослідження з цього питання проводились лише за часів існування Радянського Союзу [1, 2, 3].
У дисертації містяться пропозиції по вдосконаленню системи органів управління культурою, внесенню змін до законопроектів і чинних нормативно-правових актів у сфері культури та по їх узгодженню із законодавчими актами, що регулюють інші сторони суспільно-економічного життя.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з комплексною цільовою програмою № 0186.0.070865 «Права людини і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні», яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 22.03.2002 р., протокол № 10.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі теоретичних і практичних проблем організації управління культурою в Україні, визначенні шляхів їх вирішення, а також у накресленні основних напрямків удосконалення законодавства у сфері культури.
Виходячи з цього, дисертантка ставить перед собою наступні завдання:
– визначення основних пріоритетів державної політики в галузі культури в Україні з урахуванням світових тенденцій її розвитку;
– здійснення аналізу законодавства у сфері культури як важливого засобу реалізації державного управління культурою;
– визначення правового положення органів державного управління в галузі культури, специфіки діяльності кожного з них, проведення аналізу їх повноважень;
– дослідження основних напрямів удосконалення діяльності системи органів управління культурою;
– аналіз повноважень органів місцевого самоврядування в галузі культури;
– визначення ролі й місця громадських організацій в управлінні культурою;
– розкриття змісту адміністративно-правового регулювання діючої мережі закладів та установ культури в Україні;
– виявлення особливостей адміністративно-правового регулювання окремих закладів і установ культури в Україні;
– формулювання пропозицій по вдосконаленню законодавства у сфері культури.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення управлінської діяльності в галузі культури.
Предметом дослідження є організаційні та правові засади управління культурою в Україні.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям наукового дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. На всіх етапах дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання, як діалектичний, системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний, статистичний, прогнозування та ін. За допомогою діалектичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості державного управління у сфері культури. Засоби системно-структурного методу дослідження надали можливість проаналізувати галузь управління культурою як єдину систему, в межах якої існує низка управлінських підсистем, створених для управління різними самостійними сферами культурної діяльності. Історичний метод послужив дослідженню процесів становлення і розвитку системи органів державного управління культурою. Застосування порівняльно-правового методу допомогло дослідити законодавче регулювання окремих напрямів діяльності у царині культури у деяких зарубіжних країнах і запропонувати рекомендації щодо запозичення світового досвіду в процесі удосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері. Формально-логічний і соціологічний методи дослідження послужили окресленню ролі й місця культури у сфері державного управління, її особливостей і призначення.
Теоретичною основою дисертації стали наукові положення, що містяться в роботах таких учених, як В.Б. Авер’янов, В.Г. Афанасьєв, А.Б.Агапов, Г.В. Атаманчук, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяк, К.-Л.К. Валанчюс, О.І. Генісаретський, А.О. Гошко, І.Є. Дискін, В.В. Зуй, І.Г. Ігнатченко, В.М. Кампо, А.С. Кармін, Г.І. Мальцев, А.П. Мельников, Г.І. Муромцев, В.С. Нерсесянц, А.В. Оболонський, І.М. Пахомов, Б.А. Пережняк, В.Д. Рудашевський, П.П. Селіванчик, Ю. М. Столяров, В.І. Шабайлов та ін.
Емпіричну базу дослідження склали: дані статистичних звітів про роботу органів управління культурою; законодавство, що регулює діяльність органів державного управління культурою, органів місцевого самоврядування, закладів та установ культури; опитування (у тому числі за допомогою анкет) практичних працівників галузі культури. У роботі враховувався також особистий досвід роботи дисертантки у цій сфері протягом 11 років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням організації управління культурою в Україні, здійсненим з урахуванням нових ідей і тенденцій розвитку суспільних відносин у цій сфері, а також з визначенням напрямків удосконалення законодавства з цього питання.
На підставі проведеного дослідження в роботі сформульовано низку нових положень, висновків, пропозицій, які, на думку авторки, мають важливе значення для юридичної науки та практики, а саме:
– наводиться авторське визначення державної політики у сфері культури як концептуально оформленої системи ідей, принципів, стратегії, організаційно-практичних заходів та дій держави, спрямованих на планомірне регулювання суспільних відносин у сфері культури;
– здійснено аналіз вітчизняного законодавства у сфері культури та його класифікацію, показуються пріоритетні напрямки його розвитку;
– сформульовано конкретні пропозиції по внесенню змін до законопроектів і чинних нормативно-правових актів у сфері культури та їх узгодженню з законодавчими актами, що регулюють інші сфери суспільно-економічного життя;
– зроблено спробу дати авторське бачення вирішення проблеми централізації й децентралізації у сфері державного управління культурою стосовно перерозподілу функцій управління між центральними, регіональними й місцевими органами влади;
– визначено основні напрями вдосконалення діючої системи органів управління культурою, аргументовано необхідність оптимізації структури апарату центрального органу виконавчої влади у цій сфері, реформування структури управління в галузі кінематографії, створення системи центральних і підпорядкованих їм місцевих органів охорони культурної спадщини;
– дістали подальшого обґрунтування позиції стосовно необхідності розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері культури;
– здійснено аналіз управлінських повноважень громадських об’єднань у галузі культури, обґрунтовано необхідність удосконалення законодавчого регулювання діяльності громадських об’єднань як неприбуткових організацій у цій сфері;
– сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності окремих закладів та установ культури в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці нових нормативно-правових актів і вдосконаленні вже існуючих, які стосуються регулювання діяльності у сфері культури. Вони можуть використовуватись у науково-дослідницькій, навчальній, правотворчій, правозастосовчій діяльності, а також послужити підвалинами для подальших наукових досліджень і дискусій з проблем державного управління у досліджуваній царині.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при читанні курсу «Адміністративне право України», підготовці методичних і навчальних посібників, курсів лекцій та підручників з навчального курсу «Адміністративне право України», у системі підвищення кваліфікації працівників закладів культури.
Апробація результатів дисертації. Висновки й положення поданого до захисту наукового дослідження неодноразово обговорювалися на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідженої проблеми були оприлюднені на науково-практичних та наукових конференціях («Нове законодавство України та питання його застосування». – Харків, 2003. – 26-27 грудня; «Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні». – Харків, 2004. – 25 травня; „Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку” – Харків, 2005. – 21-22 листопада).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у чотирьох статтях, опублікованих у наукових виданнях, визначених ВАК України фаховими, і трьох тезах доповідей та наукових повідомлень на науково-практичних та наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою й характером дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу й наприкінці роботи), списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації становить 186 сторінок. Список використаних джерел становить 189 найменувань і займає 17 сторінок. Додатки містяться на 5-ти сторінках.

Список литературы

висновки

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати наступні висновки з теми дисертації:
1. Із проголошенням самостійного державного розвитку й переходом економіки до ринкових відносин проблеми культури в Україні набули важливого значення. Ідеологічні, культурні та соціально-економічні трансформації, що відбувались в українському суспільстві на протязі останніх років вимагають відповідних змін в культурній політиці держави, яка набуває сьогодні особливої актуальності та потребує ретельного концептуального опрацювання. Процес формування державної політики має бути спрямований на створення ефективної моделі культурного розвитку. Серед основних питань, що постали у зв’язку з цим на шляху реалізації культурної політики в державі, особливе місце займають питання централізації й децентралізації управління. Узагальнення переваг, притаманних обом моделям управління, а також аналіз закордонного досвіду з цих питань дозволили зробити висновок щодо доцільності забезпечення рівноваги між цими двома складовими культурної політики шляхом перерозподілу функцій управління між центральними, регіональними і місцевими органами влади.
2. Створення ефективної системи державної політики в галузі культури має відбуватись з урахуванням позитивного досвіду окремих держав у цій сфері. У світлі входження України до Європейської спільноти, культурна політика держави повинна бути зорієнтована на виконання міжнародних рекомендацій стосовно головних цілей її розвитку, а саме: сприяння процвітанню національної культури з примноженням загальної культурної спадщини; заохочення розвитку сучасної художньої творчості; поглиблення міжнародного співробітництва.
3. Аналіз закордонного досвіду розробки культурної політики дозволив зробити висновок щодо дефініції поняття державної політики у сфері культури як концептуально оформленої системи ідей, принципів, стратегії, організаційно-практичних заходів та дій держави, спрямованих на планомірне регулювання суспільних відносин у сфері культури.
4. Основні напрями державної політики в галузі культури повинні визначатися реаліями суспільно-економічного життя країни, а також вирішенням тих завдань, які є першочерговими для розв’язання на певному етапі. До найголовніших завдань на сучасному етапі розвитку сфери культури в Україні належать: забезпечення належного рівня фінансування галузі культури; створення нормативно-правової бази у сфері культури, що відповідає сучасним світовим вимогам; забезпечення охорони культурної спадщини; підвищення ролі і престижності професії працівника культури. При цьому факторами, що обумовлюють дієвість державної політики у сфері культури є:
− розробка відповідного механізму фінансування культурних заходів, передбачених державними програмами в галузі культури, з урахуванням конкретних фінансових джерел, а також виходячи з фінансових можливостей держави;
− деталізація механізмів реалізації культурної політики як в окремих галузевих законах, так і в законах у сфері бюджетно-фінансової та економічної політики України.
5. За роки незалежності в Україні було накопичено досить значну кількість нормативного матеріалу щодо регламентації суспільних відносин у сфері культури. Дотепер вони системно не аналізувались. Нормативно-правові акти, які складають правову основу організації і функціонування культурної сфери в Україні, доцільно класифікувати за трьома групами:
а) нормативно-правові акти, що регулюють загальні питання функціонування культурної сфери в Україні; б) нормативно-правові акти, які регулюють окремі ділянки сфери культури (бібліотечну, клубну, музейну справи тощо); в) нормативно-правові акти, які охоплюють регулювання окремих аспектів культурної діяльності, що виникають у процесі здійснення суспільних відносин.
6. Аналіз питань правового регулювання сфери культури дав підстави зробити висновок про те, що, незважаючи на досить значну кількість нормативно-правових актів у цій царині, в багатьох випадках вони мають неузгоджений та суперечливий характер, що негативно позначається на розвитку культури в Україні. У зв’язку з цим на увагу заслуговує проблема кодифікації законодавства у сфері культури. Внесений на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України М. Поплавським Проект Кодексу законів України про культуру став першою спробою кодифікації галузевого законодавства. Однак зазначений законопроект потребує значного доопрацювання та удосконалення з використанням комплексного підходу та систематизації діючого законодавства у сфері культури. Конкретними напрямками удосконалення даного законопроекту мають стати наступні:
− Ст. 358 проекту Кодексу доповнити положенням щодо державних гарантій фінансування культурної сфери у розмірі не менше двох відсотків від національного доходу України, яке може збільшуватись за наявності додаткових бюджетних коштів;
− у положеннях ст. 359 проекту Кодексу необхідно визначити критерії, за якими той чи інший заклад культури буде внесено до відповідного переліку для отримання бюджетного фінансування (наприклад, якщо заклад має статус Національного закладу культури, перебуває у загальнодержавній власності тощо), а також нормативи бюджетного фінансування закладів;
− оскільки в зв’язку з прийняттям проекту Кодексу пропонується відмінити дію Законів України «Про музеї та музейну справу», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про охорону культурної спадщини» проект Кодексу потрібно доповнити положеннями спеціального характеру, які містяться в зазначених Законах, але не увійшли до проекту, зокрема, про порядок ліквідації та реорганізації музеїв, гарантії прав і законних інтересів працівників музеїв, права та обов’язки бібліотек, права фізичних та юридичних осіб на бібліотечне обслуговування, соціальні гарантії працівників бібліотек, участь науково-методичних рад, консультативних рад з питань охорони культурної спадщини тощо;
− ввести до законопроекту усі особливі статті Законів України «Про кінематографію», «Про охорону археологічної спадщини», «Про авторське право і суміжні права», які в ньому відсутні, і в прикінцевих положеннях передбачити відміну зазначених законів;
− Розділ VII проекту Кодексу доповнити положеннями, пов’язаними із врегулюванням театральної справи в частині визначення порядку створення і діяльності театрів, їх державної реєстрації, порядку ліквідації та реорганізації театрів. Крім того, особливу увагу в Проекті необхідно приділити висвітленню питань свободи творчості в галузі театрального мистецтва, а саме: забороні створення та фінансування будь-яких державних органів або посад для цензури театральної діяльності, недопущенню вимог щодо попереднього погодження на демонстрування театральних творів, а також забороні на демонстрування театрального видовища з боку посадових осіб державних органів влади, крім випадків, коли посадова особа є автором театрального твору.
7. Аналіз організаційно-правового положення державних органів дозволив виділити органи, що здійснюють загальне керівництво галуззю культури, - Верховну Раду, Кабінет Міністрів України, а також спеціальні галузеві органи управління – Міністерство культури і туризму України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Держаний комітет архівів України. Встановлено, що в діяльності органів, які здійснюють загальне керівництво галуззю переважають функції координаційно-регулюючого, спрямовуючого характеру. Зазначені органи не здійснюють безпосереднього управління об’єктами культури, а забезпечують централізоване керівництво ними, здійснюють координацію діяльності спеціальних органів державного управління культурою, правове регулювання їхньої діяльності тощо.
8. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері культури є МКТ України. Зважаючи на необхідну сучасну та перспективну функціональну спрямованість міністерства, аргументовано необхідність раціоналізації структури апарату міністерства шляхом злиття тотожних за функціональною спрямованістю структурних підрозділів. При цьому замість Департаменту фінансової політики та звітності та Управління фінансування, обліку та звітності запропоновано утворити Управління фінансової політики, обліку та звітності, а Відділ заповідників і охорони культурної спадщини ввести до складу Державної служби з питань національної культурної спадщини.
9. В сучасних умовах розвитку культури в України важливою є взаємодія МКТ України з центральними органами виконавчої влади у інших сферах суспільно-економічного життя країни, насамперед з Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. Внаслідок аналізу закордонного досвіду з цього питання встановлено необхідність підписання меморандуму про співробітництво між зазначеними органами виконавчої влади, зважаючи на неузгодженість дій між ними при розробці програм економічного, соціального та національного розвитку держави, неврахування окремих аспектів культурного життя при розробці законопроектів у сфері економічної, бюджетно-фінансової та податкової політики України. Виконання зазначеного меморандуму має в себе включати:
− створення спеціального бюджетного фонду для фінансування культури в державному та місцевих бюджетах;
− формування державного замовлення у сфері культури (закупівля творів образотворчого, драматичного та музичного мистецтва, проведення реставраційно-ремонтних робіт на об’єктах, що є пам’ятками культурної спадщини, створення фільмів тощо);
− забезпечення пільгових умов оподаткування неприбуткових організацій у сфері культури;
− створення сприятливих умов для виділення пільгових кредитів на розвиток культурної сфери установами банків;
− забезпечення незалежної експертизи групою спеціалістів в галузі культури державних програм економічного та соціального розвитку, законопроектів у сфері економічної, бюджетно-фінансової та податкової політики.
10. Визначено, що основу правової діяльності органів державного управління культурою мають складати ті питання, які не можуть бути вирішені самостійно нижчестоящими ланками даної системи управління. При цьому обговорення та прийняття рішень та ініціатив, які мають загальнонаціональне значення повинно здійснюватись на рівні МКТ України, а інших − на регіональному та місцевому рівнях, що дозволить створити певний баланс в управлінні культурою між централізацією й децентралізацію.
11. Невід’ємною частиною культури є сфера кінематографії. Історико-правовий аналіз її розвитку в Україні дав підстави зробити висновок щодо необхідності створення окремого державного органу управління кінематографією в системі центральних органів управління культурою з наділенням його повноваженнями щодо здійснення функцій управління кіногалуззю та встановленням відповідальності за її розвиток, а також реформування регіональних органів управління галуззю шляхом створення єдиної вертикалі управління кінематографією на місцях (область-місто-район).
12. В умовах широкомасштабних політичних та економічних реформ, що відбуваються сьогодні в Україні діюча система органів управління культурою потребує значного удосконалення. При вирішенні питань реорганізації з метою удосконалення системи управління культурою важливими критеріями і умовами повинні стати: а) підвищення ефективності діяльності органів управління культурою; б) раціоналізація структури апарату управління; в) забезпечення оптимального співвідношення централізації й децентралізації у сфері державного управління; г) чітке й оптимальне розмежування функцій і повноважень органів управління культурою. У зв’язку з цим необхідно: а) оптимізувати структуру апарату центрального органу виконавчої влади у сфері культури шляхом злиття тотожних за функціональною спрямованістю структурних підрозділів; б) здійснити перерозподіл повноважень між Міністерством культури і туризму та його регіональними структурами; в) налагодити систему інформаційного обміну та взаємодії між управлінськими структурами галузі культури та інших сфер суспільно-економічного життя шляхом підписання меморандуму про співробітництво; г) забезпечити чіткий нормативно-правовий розподіл компетенції органів управління культурою різних рівнів та законодавчо визначити межі реалізації їх повноважень у цій сфері.
13. Питання розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування набули сьогодні важливого теоретичного і практичного значення. Дублювання окремих повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій у чинному законодавстві, у тому числі і в сфері культури, часто призводить до компетенційних спорів між органами влади на місцях через різне розуміння межі виконання своїх функцій та повноважень. У зв’язку з цим аргументується пропозиція щодо більш чіткого нормативно-правового розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, що дозволить уникнути дублювання та підвищить відповідальність органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування за виконання окремих функцій і завдань в галузі культури, покладених на них у відповідності до норм чинного законодавства.
14. Визначено, що реальність здійснення повноважень органів місцевого самоврядування в галузі культури зумовлюється, в першу чергу, матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада. Виходячи з цього, передача на місцевий рівень основної долі відповідальності за культурну інфраструктуру та соціально-культурний розвиток у регіонах повинна супроводжуватись створенням адекватної незалежної фінансово-економічної бази місцевого самоврядування та удосконаленням механізму розподілу фінансових ресурсів між регіонами.
15. Аналіз управлінських повноважень громадських об’єднань у сфері культури дозволив констатувати, що вони відіграють досить суттєву роль у сфері управління культурою. Проте законодавче регулювання діяльності громадських об’єднань як неприбуткових організацій у сфері культури потребує значного удосконалення. З цього приводу аргументовано внесення відповідних змін до норм чинного податкового законодавства щодо встановлення системи податкових пільг та державних гарантій для спонсорів і меценатів, які надають фінансову або майнову підтримку неприбутковим організаціям у сфері культури, а також прийняття спеціального базового закону про неприбуткові організації з чітким понятійним апаратом.
16. Вивчення сучасного стану розвитку бібліотечної справи в Україні дозволило зробити висновок про необхідність реформування цієї важливої складової культурного життя країни. При цьому організаційним важелем такого оновлення має стати механізм правового регулювання галузі. Визначено, що на сьогодні існує нагальна потреба у прийнятті низки підзаконних нормативних актів на рівні МКТ України, які дозволили б вирішувати проблеми використання бібліотечно-інформаційних ресурсів на більш сучасному рівні з урахуванням практичних потреб бібліотек.
17. З метою дослідження найбільш актуальних проблем існуючих сьогодні в бібліотечній сфері та визначення шляхів їх подолання на базі Обласного навчально-методичного центру підвищення кваліфікації працівників культосвітніх закладів у м. Харкові було проведене анкетування серед працівників центральних бібліотечних систем м. Харкова та Харківської області. До найбільш гострих проблем, що існують сьогодні у бібліотечній сфері більшість респондентів віднесли недостатнє фінансування галузі. Внаслідок аналізу багаторічного позитивного досвіду країн Європи та США у законодавчому регулюванні фінансового забезпечення бібліотечної справи сформульовано наступні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання даного питання в Україні:
− законодавчо встановити нормативи бюджетного фінансування бібліотечної справи в державі;
− в законі „Про Державний бюджет України” окремо передбачати кожен рік кошти на досягнення конкретних цілей у сфері бібліотечної діяльності: ремонт і будівництво бібліотек, поповнення бібліотечних фондів, матеріально-технічне забезпечення бібліотек тощо.
18. В світлі забезпечення конституційних прав громадян на задоволення їх культурних потреб великого значення сьогодні набуває розвиток клубної справи в Україні. Аналіз сучасного стану нормативно-правової бази клубної справи в Україні дав підстави зробити висновок, що на сьогодні в Україні відсутнє законодавче регулювання клубної справи на рівні нормативно-правових актів вищої юридичної сили. З цього приводу аргументовано необхідність розробки на законодавчому рівні державної політики клубної справи в Україні. При цьому одним з першочергових завдань повинно стати прийняття Закону України „Про клуби і клубну діяльність”, зміст якого має відображати специфіку діяльності клубу як некомерційної організації, головною метою якої є задоволення духовних потреб громадян. В світлі створення нових форм клубної роботи в законодавчому порядку потрібно затвердити класифікацію клубів в залежності від цілей та напрямів їхньої діяльності, що дозволить нормативно відобразити специфіку найбільш важливих груп клубних об’єднань. Крім того, окремими статтями в Законі необхідно передбачити порядок створення клубних закладів в Україні, а також їх ліквідації та реорганізації.
19. На сьогодні в Україні відсутній орган державного управління, який здійснював би організаційно-методичне керівництво у сфері клубної діяльності. В умовах перехідного періоду у розвитку клубної справи, передачі ряду об’єктів соціально-культурного призначення у спільну власність територіальних громад внаслідок приватизації державних підприємств, на балансі яких вони перебували, відсутність єдиного керівного центру загрожує руйнуванням всієї системи клубних закладів, що існувала на протязі багатьох років. З цього приводу запропоновано створити відповідний відділ організації клубної роботи при Міністерстві культури і туризму України із закріпленням його повноважень у Законі „Про клуби і клубну діяльність”.
20. Особливе місце в структурі закладів культури сучасного суспільства займають музеї. Важливим інструментом державної політики удосконалення музейного будівництва в державі є правове регулювання музейної справи. Аналіз нормативно-правової бази у цій сфері дозволив констатувати, що на сьогодні у сфері правового регулювання діяльності музеїв в Україні існують деякі прогалини, які певною мірою гальмують розвиток музейної справи в державі. Відсутнє законодавче регулювання з питань консервації та реставрації музейних фондів, обліку, охорони та зберігання музейних предметів та музейних колекцій. Прийняття відповідних підзаконних нормативних актів на рівні МКТ України дозволить музеям здійснювати облік і збереження музейних цінностей на якісно новому рівні, з урахуванням світових тенденцій розвитку музейної галузі, що в умовах входження України до Європейської та світової спільноти виявляється дуже актуальним.
21. Вивчення нормативно-правової бази театральної справи дозволило констатувати, що, незважаючи на прийняття базового закону „Про театри і театральну справу”, у цій сфері існує певна правова неврегульованість, пов’язана з відсутністю підзаконних актів до Закону і, як наслідок, неможливістю реалізації багатьох його положень. Аналіз норм і положень Закону України „Про театри і театральну справу” дозволив дійти висновку про необхідність внесення змін до його статей 18 і 19, що стосуються питань державного управління театральною справою. Запропоновано передати функції по координації діяльності державних і комунальних театрів Міністерству культури і туризму України, а методичне керівництво підвідомчими театрами залишити в компетенції інших центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, що, на думку авторки, забезпечить певний баланс між централізацією й децентралізацією у сфері управління театральною справою.
22. Однією з найважливіших складових інформаційно-документального забезпечення розвитку держави є архіви. Дослідження особливостей правового регулювання діяльності архівних установ дозволило стверджувати про необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення архівної справи у сфері законодавчого врегулювання питань діловодства, нормативно-методичного забезпечення роботи архівних підрозділів підприємств, установ та організацій відомчого підпорядкування. Запропоновано встановити правові засади документування, загальні для всіх органів державної влади й організацій будь-якого типу і форми власності, в єдиному законі „Про діловодство”, який визначив би основні напрямки й аспекти державного регулювання роботи з документами у сфері управління, правові основи документування, загальні для всіх органів державного управління й організацій будь-якого типу й форми власності, адже якісне збереження архівних фондів є одним із критеріїв забезпечення права громадян на доступ до інформації, проголошеного в Конституції України, від якого залежить рівень соціального та економічного прогресу в державі.
Основні теоретичні висновки, отримані в результаті дослідження організації управління культурою в Україні, дозволили зробити практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства:
1. Щодо „Основ законодавства України про культуру” (Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №21. – Ст. 294.):
- статтю 2, у якій регламентовано принципи культурної політики в Україні, доповнити принципом забезпечення охорони культурної спадщини.
2. Щодо Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24. – Ст.170.):
- Статті 26, 43, у яких визначено компетенцію органів місцевого самоврядування доповнити повноваженнями зазначених органів з підготовки пропозицій щодо основних напрямів культурної політики на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та участі у її реалізації.
3. Щодо Закону України „Про бібліотеки і бібліотечну справу” (Відомості Верховної Ради. – 1995. - №7. – Ст.45. ):
- доповнити Закон статтями, що регулювали б правовий статус патентної бібліотеки в бібліотечній системі України, а також окремим розділом, присвяченим питанням правового статусу національної бібліотеки України.
4. Щодо Законів України „Про бібліотеки і бібліотечну справу” (Відомості Верховної Ради. – 1995. - №7. – Ст.45. ), „Про обов’язковий примірник документів”( Відомості Верховної Ради. – 1999. – №22-23. – Ст.199.):
- доповнити Закони визначенням поняття „електронний документ”, закріпити порядок обліку електронних документів та правил їх складання, а також можливості копіювання електронних документів на паперових, електронних або інших носіях інформації.
5. Щодо Закону „Про авторське право і суміжні права” (Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 13. - Ст.64):
- доповнити Закон положенням відносно звільнення від відповідальності за порушення авторського права бібліотек, як посередників, що надають для користування інформацію у електронному вигляді, за умови, якщо процес надання електронного документу можливо здійснити лише копіюванням.
6. Щодо Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (Відомості Верховної Ради. – 2000. - №20. – Ст.148):
- пункт 3 частини 2, у якому визначається перелік випадків, на які не поширюється дія зазначеного Закону доповнити закупівлею бібліотеками літератури для комплектування бібліотечних фондів.
7. Щодо Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984, додаток до № 51.- ст.1122):
- доповнити КпАП ст.ст. 92-2, 92-3 наступного змісту:
Ст. 92-2 „Здійснення будівництва на території історико-культурних заповідників”.
Здійснення будівництва на території історико-культурних заповідників –
тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від вісімнадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ст. 92-3 „Незаконний відвід земельних ділянок, що належать до земель історико-культурного призначення”.
Незаконний відвід земельних ділянок, що належать до земель історико-культурного призначення – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

список використаних джерел

1. Агапов А.Б. Центральные органы управления СССР в сфере культурного строительства: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1989. – 25 с.
2. Бачило И.Л. Роль местных органов государственной власти в развитии народного образования и культуры. - М.: Юрид. лит., 1959. - 56 с.
3. Валанчюс К.- Л.К. Организация управления культурой в Литовской ССР: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Вильнюс, 1975. – 20 с.
4. Нерсесянц В.С., Муромцев Г.И., Мальцев Г.И. и др. Право и культура: Монография. - М.: Изд-во РУДН, 2002. - 423 с.
5. Кармин А.С. Основы культурологии: морфология культуры. - СПб.: Изд-во «Лань», 1997. - 512 с.
6. Кребер А., Клахон. К. Культура: образ концепций и определений. М., 1964. - 224 с.
7. Философия. Основные идеи и принципы. - М.: Политиздат, 1990. –
368 с.
8. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / Під ред. М.М. Заковича. - К.: Товариство „ Знання”, 2000. - 622 с.
9. Державне управління: теорія і практика. / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
10. Матарассо Ф., Лэндри Ч. «Как удержать равновесие? Двадцать одна стратегическая дилемма культурной политики // Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры. М.: Либерея, 2002.– С. 123-161.
11. Мельников А.П., Селиванчик П.П. Научное управление культурой в социалистическом обществе. - Мн.: Изд-во «Университетское», 1988. - 159 с.
12. Советское административное право: управление социально-культурным строительством. – М.: Юрид. лит., 1980. – 352 с.
13. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1997. – 337 с.
14. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.
15. Всеукраїнські збори працівників культури (23 березня 2000 р.) - Київ, 2000. - 72 с.
16. Советское административное право. Методы и формы государственного управления. - М.: Юрид. лит., 1977. - 336 с.
17. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відом. Верхов. Ради Української РСР. – 1984. - додаток до № 51.-
Ст. 1122.
18. Пояснювальна записка до проекту Кодексу законів України про культуру // http://oracle2/rada/gov/ua/pls/zweb/webproc/4–1?id=spf3511=15098.
19. Про почесні звання України: Указ Президента України від 29.06.2001 р. № 476/2001 // Уряд. кур’єр. - 2001. - № 124. - 14 липня.
20. Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298 // Уряд. кур’єр. - 2002. - №166. - 11 вер.
21. Cultural policy: a preliminary study. - Paris: UNESCO, 1969. - P. 5, 7.
22. Генисаретский О.И. Культурная политика, ориентированная на человека. // Проблемы эстетического воспитания: обзорная информация. - Социальное проектирование и целевое программирование в области эстетического воспитания. - М.: ГБЛ, 1989, вып. 1. - С. 5-12.
23. Доклад группы экспертов Совета Европы «Культурная политика Российской Федерации» // «Русская культура вне границ» - 1997. - № 5. - С. 3-13.
24. Тамбовцев В.Л. Субъекты и объекты культурной политики // Организационно-экономические преобразования в сфере культуры: проблемы и перспективы: Сб. науч. тр. НИИ культуры – М., 1990. - 224 с.,
25. Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. Правова охорона культурних цінностей. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 864 с.
26. Основи законодавства України про культуру від 14.02.1992 р.
№ 2117-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 21. – Ст. 294.
27. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003 р. № 964 - IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. - №39. – Ст.351.
28. Государственное управление: основы теории и организации:
Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: «Статут», 2000. – 912 с.
29. Карпухин О.И. и др. Концептуальные основы новой культурной политики государства. // «Диалог». – 1997. - № 9. – С. 32-36.
30. Декларація Мехіко щодо політики у сфері культури. // ЮНЕСКО. Культура. - № 3. - 1984. - С. 75-84.
31. Report on: At Home in The World / An International Forum on Culture&Development // Culturelink. - № 26. - 1998. – November. - P. 142.
32. Панорама культурной жизни стран СНГ и Балтии. - Информ. Сб. - Вып. 3. - М.: изд. РГБ, 2002. - 48 с.
33. Аналітичні матеріали, підготовлені групою незалежних
експертів у рамках проекту Міжнародного Фонду Відродження (МФВ) «Реформування законодавства у галузі культури» // http://www.ukrstrategy.org.ua/main_ua.php?lang=ua&in=mat.
34. Культура в законі: Стан та проблеми правового регулювання культури в Україні. К.: УЦКД, 1998. - 104 с.
35. Пахтер М., Лэндри Ч. Культура на перепутье. - М.: Классика-ХХI, 2003. – 96 с.
36. Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки: Закон України від 03.03.2005 р. № 2460-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2005. - №16. – Ст.264
37. Про стан і заходи щодо розвитку української культури: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1996 р. № 236 // Уряд. кур’єр. - 1996. - № 39. - 27 лют.
38. Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 675 // Уряд. кур’єр. - 1997. - 31 лип. - С. 9 -10.
39. Про податок на прибуток підприємств і організацій: Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 12-92 // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. - № 10. – Ст.76.
40. Про державні цільові програми: Закон України від 18.03.2004 р.
№ 1621-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. - № 25. – ст.352.
41. Загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки // Уряд. кур’єр. - 2003. - № 13. - 23 січ.
42. Державна програма підтримки національних творчих спілок на 2003-2005 роки // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 38. - Ст.1791.
43. Загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 32. - Ст.390.
44. Про затвердження державної програми розвитку культури на період до 2007 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 р. № 1235 // Офіц. вісн. України. – 2003. - №32. – Ст.1716.
45. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України від 27.01.1995 р. № 32/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. - № 7. – Ст.45.
46. Про музеї та музейну справу: Закон України від 29.06.1995 р. № 249/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. - № 25. – Ст.191.
47. Про кінематографію: Закон України від 13.01.1998 р. № 9/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 22. - Ст.114.
48. Про національний архівний фонд і архівні установи: Закон України від 24.12.1993 р. № 3814-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. - №15. – Ст. 86.
49. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст.27.
50. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. - №№18, 19-20, 21-22. – Ст.144.
51. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. № 3792-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 13. - Ст.64.
52. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р.
№ 3855-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №16. - Ст. 93.
53. Про рекламу: Закон України від 03.07.1996 р. №270/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - №39. – Ст.181.
54. Про видавничу справу: Закон України від 05.06.1997 р. № 318/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1997.- № 32. - Ст.206.
55. Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні: Закон України від 06.03.2003 р. № 601-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 24. – Ст.162.
56. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. - № 48. – Ст. 650.
57. Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи: Указ Президента України від 23.07.1998 р. № 816/98 // Уряд. кур’єр. - 1998. – № 141-142. - 25 лип.
58. Президентська бібліотека: духовні першоджерела в Україні: Положення про книжкову серію, затверджене Указом Президента України від 25 травня 1999 р.№567/99 // Офіц. вісн. України. – 1999. - № 21. – стор.87.
59. Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і розповсюдження: Указ Президента України від 09.11.2000 р. № 1217/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. - № 46. – стор. 64.
60. Про утворення Державної акціонерної компанії „Українське видавничо-поліграфічне об’єднання: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.10.1998 р. № 1720 // http://zacon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
61. Семиноженко В. Книговидання в Україні - „відкрита книга”? // Уряд. кур’єр. – 2002. - № 209. - 9 лист.
62. Кучма І. Чого варті податки на читання? // Зеркало недели. - 2001 . - № 31. - 18-22 апр.
63. Волга Л. Державотворча сутність книжки // Уряд. кур’єр. - 2002. -
№ 185. - 8 жовт.
64. Барихин А.Б. Экономика и право: Энциклопедический словарь. - М.: Книжный мир, 2000. - 928с.
65. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р. № 2782-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1993 .- №1. - Ст.1.
66. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 р.
№ 3759-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. - № 10. – Ст. 43.
67. Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2000 рік, м. Київ. – 23 лютого 2001 р. // www.nradatvr.kiev.ua.
68. Про основні напрями розвитку кінематографії України на період до 2005 року: Указ Президента України від 14.09.2000 р. № 1070/2000 // Офіц. вісн. України. - 2000. - №38. - Ст.1614.
69. Про структурну перебудову в галузі кінематографії: Постанова Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 563 // Офіц. вісн. України. - 1997. - № 24. - стор. 51.
70. Про затвердження Положення про державну підтримку національних фільмів у продюсерській системі: Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.1998 р. № 813 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 23. - Ст.827.
71. Про збір на розвиток національної кінематографії: Проект Закону України / Танюк Л.С. // http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1? id=&pf3511=8837.
72. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 р. № 2456-XII // Відом. Верхов. Ради України.-1992. - №34. - Ст.503.
73. Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України від 21.09.1999 р. № 1068-XIV // Відом. Верхов. Ради України.-1999. - № 48. - Ст.405.
74. Про програму відтворення видатних пам’яток історії та культури України: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. №700 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 14. - Ст.750.
75. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 08.06.2000 р. № 1805-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 39. - Ст.333.
76. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст.131.
77. Пережняк Б.А. Правові засади державної політики в соціально-культурній сфери // Державне управління: теорія і практика. / За ред. проф. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
78. Проект Закону України „Про культуру”// газ. „Культура і життя”. – 2001. - № 3. - 27 січ.
79. Концепція адміністративної реформи в Україні. - К.,1998. - С.45-46.
80. Проект Кодексу законів України про культуру / Поплавський М. // http://oracle 2/rada/gov/ua/pls/zweb/webproc/4–1?id=spf3511=15098.
81. Про театри і театральну справу: Закон України від 31.05.2005 р. // Уряд. кур’єр. – 2005. -№ 122. - 6 лип.
82. Про охорону археологічної спадщини: Закон України від 18.03.2004 р. № 1626-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. - № 26. – Ст.361.
83. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. – М., 1981. – 432 с. - С.19.
84. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). – К., 1985. – 146 с.- С.68.
85. Шабайлов В.И. Управление социально-культурным строительством в союзной республике. - Мн.: «Наука и техника», 1974. - 192 с.
86. Оболонский А.В., Рудашевский В.Д. Методология системного исследования проблем государственного управления. - М.: Наука, 1978. -
С. 60-61.
87. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.1999 р. № 1573/99 // Уряд. кур’єр. – 1999. - №237. – 17 груд.
88. Положення про Міністерство культури і мистецтв України, затверджене Указом Президента України від 31.08.2000 р. № 1038/2000 // Офіц. вісн. України. - 2000. - №35. - Ст. 1483.
89. Про Міністерство культури і туризму України: Указ Президента України від 20.04.2005 р. № 680/2005 // Офіц. вісн. України. – 2005. - №16. – Ст.829.
90. Положення про Державний комітет архівів, затв. Указом Президента України від 22.03.2000 р. № 486/2000 // Офіц. вісн. України. - 2000. -№12.- Ст. 454.
91. Інструкція з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об’єктів культури підрозділами Державної служби охорони при Мініс