Організаційно-правові засади військової освіти в Україні (адміністративно-правовий аспект)

Краткое описание

ПЛАН

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

11
1.1. Сутність та особливості правового регулювання військової освіти в Україні
11
1.2. Місце військової освіти в загальній системі освіти України 26
1.3. Значення військової освіти для забезпечення національної безпеки України та її загальна характеристика
37
1.4. Військова освіта: історичний та зарубіжний досвід 53

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ

77
2.1. Адміністративно-правовий механізм управління в системі військової освіти
77
2.2. Особливості реалізації адміністративних процедур у системі військової освіти
118
2.3. Основні напрямки вдосконалення та розвитку системи військової освіти
141

ВИСНОВКИ
159

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
164

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, що відбулися в нашій країні за останні роки, суттєво актуалізували проблему вдосконалення державного управління в усіх сферах життя суспільства, в тому числі у сфері освіти. Освіта була одним із визначних чинників становлення людського суспільства, і нині її значення не лише збереглося, а й значно зросло. Економічний, соціальний, науково-технічний поступ сучасної держави можливий лише за умови існування сучасної та ефективної системи національної освіти, здатної до інтеграції у світову освітню систему. Особливого значення набувають проблеми вдосконалення системи військової освіти, які безпосередньо пов’язані із забезпеченням національної безпеки України.
Забезпечення національної безпеки є однією з найвагоміших функцій держави. Відповідно до ст. 17 Конституції України на Збройні Сили України покладено обов’язок здійснювати оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Якість виконання цих обов’язків залежить від рівня боєздатності та боєготовності всіх військових формувань України. Боєздатність є складним комплексним явищем, яке інтегрує низку різноманітних чинників: оборонну доктрину, матеріально-технічне забезпечення, інформаційне забезпечення, якість озброєнь, соціальні гарантії військовослужбовцям тощо. Домінуюча роль у цьому переліку відводиться рівню підготовки військовослужбовців. В Україні завдання з підготовки військових фахівців (як офіцерів, так і військовослужбовців строкової служби, та осіб, які проходять службу за контрактом) виконує єдина система військової освіти.
На сучасному етапі розвитку Української держави можна говорити, що єдина системи військової освіти сформована, однак мають місце закономірні процеси перегляду значної кількості існуючих уявлень про завдання, форми та методи військової освіти. Нині Збройні Сили України перебувають на етапі реформування, відповідно і перед системою військової освіти постають нові завдання. Для їх ефективного вирішення потрібне запровадження нових механізмів управління, вдосконалення процесу надання освітніх послуг з урахуванням новітніх схем та технологій підготовки військових фахівців.
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлюється необхідністю наукових досліджень питань, пов’язаних з укомплектованістю закладів військової освіти професійними кадрами, потребою перебудови та значної модернізації навчально-матеріальної бази, розробкою нових форм і методів навчання, вдосконаленням технологій освітньої діяльності, усуненням адміністративно-бюрократичного стилю в управлінні вищими військовими навчальними закладами, створенням сучасної законодавчої бази. Їх вирішення вимагає створення оптимізації існуючої в Україні системи військової освіти, чіткого нормативного визначення статусу та кола владних повноважень органів, які здійснюють державне управління в цій сфері, а також більш широкого запровадження та деталізації адміністративних процедур, що використовуються в процесі організації військової освіти. Досі не було проведено комплексного дослідження організаційно-правових засад військової освіти в Україні. Ця обставина значною мірою обумовлює актуальність проведеного дослідження.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених з філософії, теорії права, теорії управління, адміністративного, військового та інших галузей права. Зокрема, використані праці В. Б. Авер’янова, А. П. Альохіна, В. Г. Атаманчука, В. Г. Афанасьєва, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, Л. Г. Безкровного, К. С. Бельского, Ю. П. Битяка, А. К. Білих, В. М. Гаращука, Ю. М. Козлова, В. К. Колпакова, В. Г. Кременя, В. І. Кронінга, Є. Б. Кубка, Б. М. Лазарева, В. А. Ліпкіна, М. Я. Масленникова, М. І. Нещадима, Ю. М. Стрілова, Ю. О. Тихомирова, М. М. Тищенка, О. В. Українчука, В. Є. Чиркіна, В. І. Шкатулли, Л. П. Юзькова, Д. І. Яворницького, С. М. Ярового та інших.
У процесі здійснення дослідження проведено аналіз відповідної нормативно-правової бази, в тому числі актів Міністерства оборони України, статистичних матеріалів, що стосуються теми дисертації. Автор використав також результати своїх попередніх наукових розробок, які були опубліковані раніше.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконана згідно з комплексною цільовою програмою № 0186.0.070865 "Права людини та проблеми становлення організації i функціонування органів державної влади i місцевого самоврядування в Україні", яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Робота спрямована також на виконання Програми реформування та розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення чинного законодавства України і практики його реалізації, зарубіжного та історичного досвіду, узагальнення основних положень праць вітчизняних та зарубіжних науковців здійснити комплексний аналіз військової освіти як соціального та правового явища, а також системи військової освіти в Україні та особливостей адміністративно-правового механізму державного управління, який застосовується в її межах і запропонувати основні напрямки їх удосконалення. Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням таких завдань:
— на основі теоретичних узагальнень і емпіричних досліджень охарактеризувати сутність військової освіти, її ознаки та принципи, взаємозв’язки і взаємозалежність із загальною системою освіти в Україні;
— визначити особливості правового регулювання військової освіти в Україні;
— проаналізувати структуру військової освіти та характеристики її складових (рівнів), співвідношення між рівнями військової та цивільної освіти;
— дослідити особливості адміністративно-правового механізму державного управління в сфері військової освіти;
— проаналізувати історичні аспекти та зарубіжний досвід організації військової освіти;
— здійснити структурно-організаційний та структурно-функціональний аналіз управлінського механізму, який нині існує в системі військової освіти;
— визначити особливості реалізації адміністративних процедур у системі військової освіти;
— розробити класифікацію вищих навчальних закладів в системі військової освіти та охарактеризувати кожну із визначених груп;
— визначити основні напрямки удосконалення системи військової освіти, надати пропозиції щодо підвищення ефективності її організації, вдосконалення правового регулювання в цій сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері військової освіти в Україні і відповідно пов’язані з організаційно-правовими аспектами її функціонування.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні проблеми пов’язані з функціонуванням системи військової освіти, зокрема її організаційно-правовою структурою, адміністративно-правовим статусом суб’єктів, що входять до цієї системи, адміністративними провадженнями, що застосовуються в її межах, нормативно-правовими приписами, якими регламентуються відповідні відносини в сфері військової освіти.
Методологічну основу дослідження становлять як сучасні загальнонаукові методи, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і спеціальні прийоми наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх юридичної форми і соціального змісту, здійснювати системний аналіз організаційно-правових аспектів управління системою військової освіти України, спеціалізованими військовими підрозділами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами в складі цивільного вищого навчального закладу. В роботі над дисертацією використовувалися діалектичний, системно-структурний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, формально-логічний, логіко-семантичний та інші методи. Так, зокрема, для розширення понятійного апарату використовувався логіко-семантичний метод (підрозділи 1.1, 1.2 та 2.1). Структурний метод та метод класифікацій і групування використовувався при дослідженні внутрішньої побудови військової освіти (підрозділи 1.3 та 2.3). Аналіз історичного та зарубіжного досвіду в сфері військової освіти був зроблений з використанням історичного, історично-правового та порівняльно-правового методів (підрозділ 1.4). Дослідження механізму державного управління в системі військової освіти здійснювалось переважно за допомогою спеціальних методів дослідження систем: структурно-організаційного та структурно-функціонального (підрозділ 2.1). Формально-логічний метод застосовувався постійно, але особливого значення він набував під час аналізу правових норм, що містяться в підзаконних актах, які регулюють коло повноважень суб’єктів управління, їх правового статусу (підрозділи 2.1 та 2.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням організаційно-правових проблем військової освіти та шляхів її інтеграції в загальну освіту України, у якому по-новому розглянуто особливості структури військової освіти, а також проаналізовано систему військової освіти, адміністративно-правовий механізм державного управління цією системою, особливості застосування адміністративних процедур в її межах і напрацьовано пропозиції щодо вдосконалення системи військової освіти.
У результаті проведеного дослідження сформульовано наукові положення і висновки, частина яких є новими, а решта дає змогу поглибити уявлення про ті чи інші аспекти досліджуваної проблеми, які запропоновані здобувачем особисто і виносяться на захист. Основні з них такі:
1. Сформульовані авторські визначення військової освіти та державного управління в системі військової освіти.
2. Подальшого розвитку набуло дослідження процесу інтеграції військової освіти в загальну освіту, а також дослідження особливостей інтеграційних процесів на кожному з рівнів військової освіти.
3. Уточнено структуру військової освіти в Україні, визначені основні характеристики її складових, співвідношення між рівнями військової та цивільної освіти.
4. Зроблено висновок про необхідність чіткого визначення державної політики у сфері військової освіти та запропоновано шляхи її формування і основні напрямки.
5. Удосконалено розуміння системи військової освіти і вперше сформульовані принципи управління цією системою.
6. Визначено сутність адміністративно-правового механізму державного управління в системі військової освіти, його внутрішню структуру та коло управлінських суб’єктів, розкрито їх правовий статус і компетенцію у сфері військової освіти, а також дана оцінка особливостям управлінського впливу таких суб’єктів.
7. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового статусу Координаційної ради з питань військової освіти.
8. Досліджено особливості застосування адміністративних процедур в системі військової освіти.
9. Вперше запропоновані та проаналізовані організаційно-правові засади реалізації нової схеми підготовки військових фахівців і забезпечена практична реалізація схеми підготовки «4+1» (чотири роки студент, один рік курсант) військовим навчальним підрозділом в складі цивільного вищого навчального закладу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшому науковому опрацюванні загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з визначенням організаційних та правових питань функціонування військової освіти в Україні. Фактичний матеріал, що міститься в дисертації, її основні положення і висновки можуть бути використані в практичній діяльності навчальних закладів системи військової освіти. Зокрема, дисертантом розроблені нормативні документи з організації освітньої діяльності військового навчального підрозділу цивільного вищого навчального закладу під час реалізації нової схеми підготовки кадрових офіцерів «4+1», які затверджені Міністерством освіти і науки України та Міністерством оборони України. Також пропозиції дисертанта були враховані в пунктах 4.1.1, 4.2.2, 4.2.3, 5.8, 5.9, 5.15.2, 5.20 спільного наказу Міністерства освіти і науки України та Міністерства оборони України від 27 листопада 2003 року «Про затвердження Положення про військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів».
Дисертація може мати практичне значення для навчального процесу, зокрема при викладанні курсу «Адміністративне право України», спецкурсів «Військова адміністрація» та «Основи управління та прийняття рішень у військовій справі», а також при підготовці підручників, навчальних посібників, довідкової літератури з означених дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження оприлюднювались у доповіді на науково-практичної конференції «Чорнобильська катастрофа та її вплив на екологічну ситуацію в Україні» в академії цивільного захисту України (Харків, 2006 р.)
Також результати дослідження оприлюднювалися на нарадах у Головному управлінні військової освіти Міністерства оборони України (30 листопада 2000 р., 24 квітня 2001 р.), у Головному управлінні кадрової політики Міністерства оборони України (19 грудня 2002 р., 21 листопада 2003 р., 26 травня 2004 р.), у Департаменті кадрової політики та військової освіти Міністерства оборони України (27 лютого 2005 р.).
Деякі висновки та положення дослідження знайшли своє відображення в навчальних посібниках: В. С. Полікашин, Ю. В. Полікашин, С. Ю. Поляков. «Основи управління та прийняття рішень у військової справі». — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. — 119 с.; С. Ю. Поляков, А. І. Олещенко. «Формування навичок роботи з топографічною картою». — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. — 80 с.; О. М. Попов, О. М. Моргунов, С. Ю. Поляков. «Тактична підготовка». — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. — 215 с.
Матеріали проведеного дослідження використовувалися в навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, три з яких надруковані у провідних фахових виданнях: «Деякі аспекти підготовки військових кадрів у системі військової освіти України для участі у миротворчих операціях» // Право та безпека. — 2004. –т. 3. — № 1. — С. 132–136; Деякі аспекти нормативно-правового забезпечення реформування єдиної системи військової освіти України // Держава та регіони. Серія: Право. — 2003. — № 2(8). — С. 86–88; Деякі аспекти державної політики в сфері військової освіти України // Державне будівництво та місцеве самоврядування. — Х.: Право. 2003. — Вип. 6. — С. 184–189; „ Деякі аспекти адміністративно - правового механізму державного управління у системі військової освіти України // Право та безпека. — 2006. –Т. 5. — № 1. — С. 132–136. та тезах наукового повідомлення : «Деякі аспекти підготовки фахівців МНС у навчальних закладах системи військової освіти України для дій у кризових ситуаціях» // Чорнобильська катастрофа та Ії вплив на екологічну ситуацію в Україні – 2006: Матеріали наук.-практ. конф. – Харків: АЦЗУ. 2006. – С. 189-190.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета, завдань і логіки дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 164 сторінки. Список використаних джерел налічує 156 найменувань, надрукованих на 14 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене наукове дослідження дає підстави сформулювати такі висновки:
1. Військова освіта — це процес передачі і засвоєння знань та умінь, пов’язаних з військовою справою, який має забезпечити всебічний розвиток особи (в тому числі фізичний та моральний) і підготувати її до служби у Збройних Силах України чи в інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях.
2. Систему військової освіти можна сприймати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, до системи військової освіти, поряд з системою закладів (установ) військової освіти, можна віднести існуючі найрізноманітніші зовнішні фактори, які забезпечують реалізацію процесу виховання та передачі знань. У вузькому розумінні військова освіта — це організаційно та функціонально поєднаний комплекс освітніх та наукових закладів і їх структурних підрозділів (кафедр, факультетів), що забезпечують реалізацію військової освіти в Україні і органів державного управління, які здійснюють керівництво та регулювання діяльності цих закладів.
3. Загальні засади державної політики у сфері військової освіти нині не знайшли свого закріплення на нормативному рівні, що суттєво гальмує її розвиток. Тому, на наш погляд, питання змісту та напрямків державної політики повинно отримати своє закріплення на законодавчому рівні. З огляду на це доцільно доповнити Закон України «Про оборону» нормою, в якій отримувало б визначення державної політики у сфері військової освіти та основні напрямки її реалізації ( принаймні п’ять основних напрямків державної політики у сфері військової освіти, а саме: організаційно-управлінський, освітньо-науковий, ідеологічний, кадровий, міжнародний). Розробка такої норми має бути покладена на Раду національної безпеки та оборони України.
4. Запропонований Концепцією військової освіти поділ цієї освіти на чотири структурні складові — початкову військову підготовку молоді, професійну військову підготовку, вищу освіту військових фахівців та підвищення кваліфікації і перепідготовку офіцерських кадрів загалом є об’єктивно виправданим, однак, деякі з цих структурних складових потребують відповідної конкретизації.. Так, професійна військова підготовка має об’єднувати підготовку з військово-технічних спеціальностей, підготовку прапорщиків та мічманів і професійну підготовку військовослужбовців контрактної служби за військово-технічними або іншими спеціальностями.
5. Професійна підготовка військовослужбовців строкової служби в тому стані, в якому вона перебуває нині, віднесена до професійної військової підготовки і до військової освіти в цілому без достатніх на те підстав. Вона здійснюється без урахування і навіть усупереч загальним принципам освіти, а військові підрозділи, в яких така підготовка здійснюється, не можуть бути віднесені до установ освіти.
6. Потребують реформування такі заклади, як школи мічманів, прапорщиків. На них слід поширити державні стандарти освіти. Це дозволить більш чітко визначити їх правовий статус, крім того, дасть змогу видавати випускникам документи про освіту державного зразка і відповідно більш повно захистити їх права.
7. Процес інтеграції військової освіти в загальну освіту відбувається в кожній структурній складовій по-різному. Так, вищу військову освіту можна вважати більш-менш інтегрованою в загальну освіту, тоді як інтеграція професійної військової підготовки йде дуже повільно. Інтенсифікація інтеграційних процесів має здійснюватися шляхом застосування у військовій та загальній освіті однакових стандартів освіти, освітньо-кваліфікаційних рівнів, зближення їх внутрішньої структури тощо.
8. Вважаємо за недоцільне і безпідставне запровадження категорії «рівні вищої військової освіти». Воно є невиправданим, оскільки не додає нічого нового до інформації, яка визначається освітньо-кваліфікаційним рівнем та рівнем підготовки військових фахівців за призначенням. Це скоріш невдала спроба поєднати інформацію, яка міститься у двох згаданих вище характеристиках.
9. Питання правового регулювання професійної військової підготовки, підвищення квалі¬фікації та перепідготовки офіцерських кадрів потребує подальшого вдосконалення.
В роботі зазначається, що підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерських кадрів повинна здійснюватись з урахуванням наявності потужних науково-педагогічних центрів у загальнодержавній системі освіти. Використання цього наявного потенціалу може в значній мірі підвищити рівень професійної підготовки офіцерських кадрів за відповідними напрямами та спеціальностями.
10. Вітчизняний історичний досвід у сфері розбудови військової освіти, знайшли широке визнання у світі і використовувалися в багатьох розвинених країнах, тоді як в Україні модель військової освіти будується з огляду на існуючий зарубіжний досвід (переважно США), без належного урахування багатих історичних традиції української держави та існуючих економічних та соціальних реалії сьогодення.
11. Державне управління в системі військової освіти є складовою державного управління, яка має підзаконний, виконавчо-розпорядчий та організаційний характер, спільно здійснюється органами управління освітою та органами воєнного управління і спрямована на забезпечення національної безпеки України шляхом підготовки високоякісних кадрів для будь-яких збройних формувань, що діють на підставі українського законодавства.
12. Залежно від управлінських суб’єктів у системі військової освіти можна виокремити чотири рівні: управління центральних органів виконавчої влади та координуючого центру; управління структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади та органів виконавчої влади на місцях; управління, яке здійснюється в межах навчального закладу (військового факультету, військової кафедри тощо); управління командирів стосовно осіб, які проходять навчання.
Четвертий рівень управління значною мірою відображує особливості системи військової освіти, оскільки базується на специфічних відносинах притаманних мілітаризованій службі, відповідному статусі курсантів та викладачів. При цьому зазначається, що посади начальника навчального курсу, командира групи, тощо, не характерні для цивільної освіти і є однією зі специфічних ознак системи військової освіти.
13. Вважаємо за необхідне включити до системи військової освіти такі органи, що здійснюють управлінські повноваження у цій сфері, як Вищу атестаційну комісію, Координаційну раду з питань військової освіти та Товариство сприяння обороні України, яке хоч і не є державним органом, однак реалізує управлінські функції щодо організації професійно-технічної допризовної підготовки.
14. Недостатньо визначеним є статус Координаційної ради з питань військової освіти. В тому вигляді, в якому існує цей орган, він не забезпечує належної взаємодії між різними відомствами, в підпорядкуванні яких перебувають заклади військової освіти. Це веде не до оптимізації підготовки кадрів та організації надання освітніх послуг, а до відомчої замкнутості різних підсистем підготовки військових фахівців та дублювання, тобто до підготовки військових фахівців за однаковими спеціальностями у навчальних закладах, підпорядкованих різним центральним органам виконавчої влади. На наш погляд, необхідно переглянути коло повноважень цього органу і чітко визначити його правовий статус, трансформувавши його або в структурний підрозділ Міністерства освіти та науки України, або в самостійний контрольно-дорадчий орган. У будь-якому разі коло його повноважень має бути суттєво змінене (розширене).
15. На рівні управління навчальним закладом у системі військової освіти майже не реалізується принцип самоврядування. Такий підхід видається не зовсім виваженим. Принаймні у вищих військових навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації повинен забезпечуватись відповідний рівень участі колективу в управлінні навчальним закладом. Пропонуючи таке, спираємося на світову практику, яка довела, що лише широке самоврядування може забезпечити належний рівень розвитку педагогічної майстерності та наукової думки в закладах освіти.
16. Контрольне провадження врегламентовано дуже слабко, що призводить до низки негативних наслідків, зокрема повторних та паралельних перевірок, порушення прав закладів освіти тощо. Покращенню справ в цій сфері сприяла б розробка та прийняття Положення про контроль за діяльністю вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів. Це Положення доцільно розробляти спільними зусиллями Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України та ввести в дію спільним наказом цих міністерств або Постановою Кабінету Міністрів України
Положення може складатися з трьох розділів: Загальні засади здійснення контролю за діяльністю вищих військових навчальних закладів; Контрольне провадження; Оскарження дій контролюючих органів.
17. Вищі навчальні заклади, які надають військову освіту, можна поділити на чотири групи: військові навчальні заклади, що зорієнтовані на підготовку офіцерів для Збройних Сил України; військові навчальні заклади, які значною мірою зорієнтовані на підготовку офіцерів запасу; навчальні заклади, які раніше були виключно військовими, однак нині здійснюють підготовку як військових, так і цивільних фахівців; військові навчальні підрозділи цивільних вищих навчальних закладів.
18. Оптимальною для України за умови інтеграції військової і загальної освіти є модель підготовки кадрових офіцерів за схемою «4 + 1», тобто особа чотири роки навчання зберігає статус студента і лише на останньому році набуває статусу курсанта. Освіта за такою схемою передбачає набуття двох спеціальностей (цивільної та військової) і краще всього її запроваджувати у військових навчальних підрозділах цивільних вищих навчальних закладів або в закладах, які одночасно здійснюють підготовку як цивільних, так і військових фахівців.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 31. — Ст. 429.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
3. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 34. — Ст. 451.
4. Закон України «Про професійно-технічну освіту» // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 32. — Ст. 215.
5. Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 28. — Ст. 230.
6. Закон України «Про дошкільну освіту» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 49. — Ст. 259.
7. Закон України «Про вищу освіту» // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 20. — Ст. 134.
8. Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 40.
9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти» // Збірник постанов Уряду України. — 1996. — № 17.
10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної системи військової освіти» // Офіційний вісник України. — 1997. — № 51.
11. Постанова Кабінету Міністрів України «Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступенева освіта)» // Офіційний вісник України. — 1998. — № 3.
12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про розроблення державних стандартів вищої освіти» // Офіційний вісник України. — 1998. — № 32.
13. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1984. — 1600 с.
14. Закон Российской Федерации «Об образовании» // Собрание законов Российской Федерации. — 1996. — № 3. — Ст. 150.
15. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской федерации. Учебник: — М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. — 672 с.
16. Социальная педагогика: [Учеб. для высш. пед. учеб. заведений]. — 3-е изд., испр. и доп. — М.: Академия, 2000. — 192 с.
17. Глоссарий современного образования / Под ред. В. И. Астаховой, Н. Л. Сидоренко. — Харьков: ОКО, 1998. — 227 с.
18. Постанова Верховної Ради України «Про Воєнну доктрину України» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 43. — Ст. 409.
19. Постанова Верховної Ради України «Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про Воєнну доктрину України”» // Офіційний вісник України. — 2005. — № 6.
20. Указ Президента України «Про Воєнну доктрину України» // Офіційний вісник України. — 2004. — № 30.
21. Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 27. — Ст. 385.
22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття")» // Освіта. — 1993. — № 44 –46.
23. Плутарх. Порівняльні життєписи: Пер. з давньогрецької Й. Кобова та Ю. Цимбалюка / Передм. Й. Кобова. — К.: Дніпро, 1991. — С. 440.
24. Указ Президента України «Про Концепцію виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України» від 4 вересня 1998 року № 981/98 //
25. Нещадим М. І. Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика: Монографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. — 852 с.
26. Философский словарь / [Адо А. В. и др. ]; Под. ред. И. Т. Фроловна. — 5-е изд. — М.: Политиздат, 1986. — 588 с.
27. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Монографія. — Харків: Фоліо, 2002. — 176 с.
28. Наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про проведення військово-професійної орієнтації молоді та вступних випробувань у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів України» // Офіційний вісник України. — 2005. — № 18.
29. Об утверждении Инструкции об условиях и порядке приема в военные образовательные учреждения высшего профессионального образования Министерства обороны Российской Федерации: приказ Министерства обороны Российской Федерации от 20 мая 2002 г. № 295 //
30. Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 22–23. — Ст. 197.
31. Закон України «Про оборону України» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 106.
32. Закон України «Про Збройні Сили України» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 108.
33. Шкатулла В. И. Образовательное право: Учебник для вузов. — М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001. — 688 с.
34. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351.
35. Закон України «Про вищу освіту» Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В. Г Кременя. — К., — 2002. — 323 с.
36. Основы политической науки: Учеб. пособие для вузов: [В 2 ч.] / МГУ им. Ломоносова, О-во «Знание» России; [Ахтамуян И. А. и др.]; Под ред. В. П. Пугачева. — М.: О-во «Знание» России, 1993. — Ч. 1. — 223 с.
37. Тищенко Н. М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. — Харьков: Право, 1998. — 268 с.
38. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 354. — Ст. 237.
39. Ліпкін В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України. — К.: Текст, 2005. — 350 с.
40. Рахманов А. Р. Международно-правовые аспекты всеобъемлющей безопасности // Государство и право. — 2003. — № 2. — С. 67–75.
41. Петров І. М. Складові елементи поняття національної безпеки // Часопис Київського університету права. — 2005. — № 2. — С. 78–82.
42. Ситник Г. П. Розвиток концептуальних підходів щодо забезпечення національної безпеки — ключові проблеми державного управління // НАДУ. — К., 2003. — С. 265–277.
43. Українчук О. В. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспільства та демократичної, правової, соціальної держави: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Харків, 1994. — 18 с.
44. Допризовна підготовка: Підручник для 10–11 кл. / М. І. Томчук, Ю. В. Крамаренко, М. І. Нещадим та ін.; За ред. М. І. Томчука. — 2-ге вид., змін. і доп. — К.: Вежа, 1998. — 448 с.
45. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів» // Офіційний вісник України. — 1998. — № 31.
46. Спільний наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Державного Комітету у справах охорони державного кордону України «Про затвердження Правил приймання до ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою та схеми закріплення ліцеїв за військовими формуваннями України» // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33.
47. Постанова Кабінету Міністрів України «Про документи про освіту та вчені звання» // Офіційний вісник України. — 1997. — № 46.
48. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)» // Офіційний вісник України. — 1998. — № 3.
49. Конрад Н. И. Сунь-цзы — трактат о военном искусстве. — М., 1950. — 157 с.
50. Свечин А. Эволюция военного искусства. — М.; Л., 1927. — Т. 1. — 428 с.
51. Никколо Макиавелли. Сочинения. — СПб.: Кристалл, 1998. — 656 с.
52. Голиков И. И. Деяния Петра Великого, мудрого преобразователя России. — М.: Въ Университет тип., у Н. Новинова, 1788. — 435 с.
53. Бескровный Л. Г. Русская армия и флот в ХVІІІ веке. (очерк). — М.: Воениздат, 1958. — 645 с.
54. Вильсон Р. Краткие замечания о свойстве и составе русского войска. — Спб., 1812. — С. 13.
55. Суворов в сообщениях профессоров Николаевской академии Генерального штаба. — Кн. 1–2. — Спб. 1900–1901.
56. Из прошлого: Исторические материалы лейб-гвардии Семеновского полка. — Спб.,1911. — 346 с.
57. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года. — Спб., 1830. — Собр. 1. — Т. 9. — № 7142.
58. Милютин Д. А. История войны 1799года между Россией и Францией… 1-е изд. — Спб., 1852–1853. — Т. 1–5.
59. А. В. Суворов / Под ред. и с введ. полк. Г. П. Мещеряков. — М.: Воениздат, тип. им. Ворошилова, 1949. — Т. 1. — 792 с.
60. Маркс Карл и Энгельс Фридрих. Сочинения: [В 30 т.] — Изд. 2-е. — М.: Госполитиздат, 1962. — Т. 22. — 804 с.
61. Дельбрюк Ганс. История военного искусства в рамках политической истории: Пер. с нем. - Изд. 2-е. - М., Воениздат, 1938. — Т. 4: Новое время. — 442 с.
62. Драгоманов М. И. 14 лет. 1881 — 1894 гг. — СПб., 1896. — 113 с.
63. Драгоманов М. И. Учебник тактики. — 4-е изд. — К., 1910. — С. 486.
64. Энциклопедия военных и морских наук. — СПб., 1885.
65. Советская военная энциклопедия: [В 8 т.] / Пред.; Гл. ред. комиссии А. А. Гречко. — М.: Воениздат, 1976. — Т. 2. — 640 с.
66. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. / Редкол.: П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1990 — 1991. — Т. 1. — 592 с.
67. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтва. — Львів: Каменяр. 1990. — 200 с.
68. Симаков М. И. Военно-учебные заведения Франции // Зарубежное военное обозрение. — 1990. — № 10. — С. 14–18.
69. Владимирский В. Подготовка летных кадров Военно-воздушных сил Франции // Зарубежное военное обозрение. — 2000. — № 6. — С. 26–32.
70. Аксенов В., Лавриков А. Военно-Морские силы Германии (комплектование и подготовка личного состава) // Зарубежное военное обозрение. — 1993. — № 8. — С. 46–54.
71. Колчин К. Подготовка офицерских кадров для ВМС Германии // Зарубежное военное обозрение. — 1998. — № 5. — С. 58–63.
72. Федосеев Ю. Подготовка летных кадров для Вооруженных сил Германии // Зарубежное военное обозрение. — 1999. —№ 2. — С. 27–33.
73. Чернов В. П. Подготовка офицерских кадров Сухопутных войск Германии // Зарубежное военное обозрение. — 1992. —№ 1. — С. 17–19.
74. Лебедь П. Подготовка офицерских кадров Сухопутных войск США // Зарубежное военное обозрение. — 1996. — № 9. — С. 16–19.
75. Анжерский С. Сухопутных войск США // Зарубежное военное обозрение. — 1995. — № 3. — С. 16–20.
76. Баранов В. Комплектование вооруженных сил США личным составом, его военная и специальная подготовка // Зарубежное военное обозрение. — 1989. — № 10. — С. 14–18.
77. Кужилин В. Кадровая политика военного руководства США по формированию офицерского корпуса вооруженных сил // Зарубежное военное обозрение. — 2001. — № 2. — С. 5–10.
78. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 544 с.
79. Кноринг В. И. Теория, практика и искусство управления. — М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М., 1999. — 528 с.
80. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.
81. Райт. Г. Державне управління. — К., 1994. — 281 с.
82. Адміністративне право України / За ред. С. В. Ківалова. — Одеса. 2003. — 489 с.
83. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. — Т. 1: Загальна частина / Голова ред. колегії В. Б. Авер’янов. — К., 2004. — 584 с.
84. Курінний Є. Державне управління: оновлений погляд на визначення категорії // Підприємництво, господарство та право. — 2003. — № 12. — С. 82–85.
85. Бельский К. С. Феноменология административного права. — Смоленск, 1995. — С. 55.
86. Старилов Ю. Н. Курс административного права: Учебник: В 2 т. - М.: Юристъ, 2002. — Т. 1. — 534 с.
87. Чиркин В. Е. Государственное управление. — М.: Юристъ, 2003. — 230 с.
88. Словарь терминов по теории государства и права. — Харьков: Основа, 1997. — 180 с.
89. Белых А. К. Управление и самоуправление. Социальное управление: сущность и перспективы развития. — Л., Наука, Ленинградское отделение, 1972. — 209 с.
90. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом (опыт системного исследования). — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1973. — 392 с.
91. Атаманчук Г. В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. — М., 1975. — 273 с.
92. Юзьков Л. П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. — К.: Вища школа, 1983. — 156 с.
93. Тихомиров Ю. А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. — М.: Наука, 1978. — 336 с.
94. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей ред. Е. Б. Кубко. — К.: Юринком, 1997. — 192 с.
95. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление. — М.: Мысль, 1981. — 348 с.
96. Яровий С. М. Організаційно-правове забезпечення виховної роботи у закладах освіти МВС України: Дис... канд.наук. - Харків, 2000 — 204 с.
97. Положення про Координаційну раду з питань військової освіти, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1410 від 15 грудня 1997 року // Офіційний вісник України. — 1997. — № 51.
98. Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» // Офіційний вісник України. — 1997. — № 51.
99. Концепція військової освіти в Україні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1410 від 15 грудня 1997 року // Офіційний вісник України. — 1999. — № 50.
100. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку військово-технічних спеціальностей і кількості призовників, які підлягають підготовці за цими спеціальностями у навчальних закладах Товариства сприяння обороні та професійно-технічних навчальних закладах у 2005 році» // Офіційний вісник України. — 2005. — № 1.
101. Указ Президента України «Про Товариство сприяння обороні України» від 13 серпня 1999 року № 0985 //
102. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання міністерства оборони» від 15 серпня 1992 року. № 471 //
103. Наказ міністерства оборони України «Про внесення змін та доповнень до наказу Міністра оборони України від 14 квітня 1998 року № 152» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 34.
104. Положення про допризовну підготовку, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1770 від 30 листопада 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 49.
105. Положення про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1770 від 30 листопада 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 49.
106. Постанова Кабінету Міністрів України «Про військові ліцеї та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою» від 13 червня 1996 року № 643 //
107. Наказ Міністра оборони України «Про затвердження Положення про вищі військові навчальні заклади Збройних Сил України» // Офіційний вісник України. — 2004. — № 27.
108. Інструкція з розробки штатів та табелів до штатів з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та відповідних організацій Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністра оборони України від 9 вересня 1999 року № 280 (зі змінами та доповненнями) //
109. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» // Офіційний вісник України. — 1999. — № 17.
110. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про військовий ліцей» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 30.
111. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. — Харків: Право, 2005. — 304 с.
112. Пашинський В. Поняття та елементи конституційно-правового статусу військовослужбовців // Право України. — 2005. — № 7. — С. 74–77.
113. Кочан. І. Права і свободи людини в умовах військової служби. // Народна армія. — 2003. — 15 січня.
114. Наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України» // Офіційний вісник України. — 2002. — № 33.
115. Наказ Міністерства освіти і науки України та Міністра оборони України «Про затвердження Положення про військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 44.
116. Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного управления: (Структурно-функциональный аспект). — К.: Наукова думка, 1985. — 146 с.
117. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления. — М., Юрид. Литература, 1972. — 280 с.
118. Тихомиров Ю. А. Теория компетенции — М.: Издательство г-на Тихомирова М. Ю., 2001. — 355 с.
119. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України» // Офіційний вісник України. — 2002. — № 28.
120. Наказ Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Інструкції про порядок заміщення вакантних посад командування, наукових, науково-педагогічних (педагогічних) працівників у вищих військових навчальних закладах (військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів) на конкурсній основі» // Офіційний вісник України. — 2005. — № 6.
121. Наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 33.
122. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції оптимізації підготовки кадрів та організації надання освітніх послуг у навчальних закладах Міноборони, інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями і правоохоронними органами» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 30.
123. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. — К.: Літера ЛТД, 2002. — 288 с.
124. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для вузов. — М.: Издательство БЕК, 1997. — 368 с.
125. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — 3-є вид., стер.. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 752 с.
126. Масленников М. Я. Административно-юрисдикционный процесс: Сущность и актуальные вопросы об административных правонарушениях. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. — 207 с.
127. Кодекс адміністративного судочинства України // Голос України. — 2005. — № 158.
128. Закон України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності» // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.
129. Основы предпринимательства / под ред. А. В. Пелиха. — Ростов на Дону, 1996. — 225 с.
130. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. — М.: ЮРИНФОРМЦентр: Изд. г-на Тихомирова М. Ю., 1998. — 798 с.
131. Олейник О. М. Правовые основы лицензирования хозяйственной деятельности // Закон. — 1994. — № 6. - С.17.
132. Мельничук Г. Лицензирование как форма государственного регулирования // Российская юстиция. — 2003. — № 5. — С. 30–31.
133. Номер А. Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 41–44.
134. Всемирная декларация о высшем образовании для ХХІ века: подходы и практические меры (Париж 5–9 октября 1998 г.) // Вестник высшей школы. — 1999. — №3. — С. 29–35.
135. CEC (Commission of the European Communities) Memorandum on Higher Education in the European Community. — Brussels, 1991.
136. Кувшинов В. Лицензирование и квотирование внешней торговли. — М., 1996. — 265 с.
137. Коммерческое (предпринимательское) право: [Учеб. д/вузов по специальности «Юриспруденция» ] / В. Ф. Попондопуло; С.-Петерб. гос. ун-т, юрид. фак. — М.: Юристъ, 2004. — 668 с.
138. Гущин А. В. Лицензирование в Российской Федерации: правовые и организационные основы. — М., 2004. — 166 с.
139. Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування освітніх послуг» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 36.
140. Наказ Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України «Про організацію ліцензування, атестації та акредитації підготовки військових фахівців» // Бюлетень нормативних актів України. — 1996. — № 7.
141. Шпомер А. Поняття, ознаки та функції ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні // Підприємництво, господарство і право. 2004. — № 12. — С. 77–80.
142. Шостак Л. Стадії ліцензійного провадження. // Підприємництво, господарство і право. - 2004. — № 12. — С. 81–83.
143. Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями» // Офіційний вісник України. — 1997. — № 22.
144. Положення про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України № 847 від 24 грудня 2003 року // Офіційний вісник України. — 2004. — № 3.
145. Положення про Державну акредитаційну комісію, затверджене Постанова Кабінету Міністрів України № 1380 від 29 серпня 2003 року // Офіційний вісник України. — 2003. — № 36.
146. Постанова Кабінету Міністрів України «Про акредитацію вищих навчальних закладів» // Збірник постанов Уряду України. — 1992. — № 6.
147. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах» // Офіційний вісник України. — 2001. — № 32.
148. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положенням про експертну комісію та порядок проведення акредитаційної експертизи» // Офіційний вісник України. — 2002. — № 6.
149. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів» // Урядовий кур’єр. — 2001. — № 226.
150. Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2000–2004 роки» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 4. — Ст. 13.
151. Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2006 рік» // Офіційний вісник України. — 2006. — № 1–2.
152. Концепція оптимізації підготовки кадрів та організації надання освітніх послуг у навчальних закладах Міноборони, інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями і правоохоронними органами, затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 436 від 17 липня 2003 року // Офіційний вісник України. — 2003. — № 30.
153. Постанова Кабінету Міністрів України «Про реформу системи військової освіти» від 19 серпня 1992 року № 490 //
154. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого» // Офіційний вісник України. — 1998. — № 3.
155. Наказ Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Інструкції про організацію підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у Збройних Силах України» // Офіційний вісник України. — 2000. — № 29.
156. Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» // Офіційний вісник України. — 1999. — № 9.