ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УКОМПЛЕКТУВАННЯ КЕРІВНОГО СКЛАДУ СУДНОВИХ ЕКІПАЖІВ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………4

ВСТУП….......……………………………………………....……………………...5

РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика правового забезпечення управління укомплектуванням суднових екіпажів
1.1. Економіко-соціальні та правові особливості управління судновими екіпажами в сучасних умовах...………….........………………………………..13
1.2. Роль людського фактора в правовому забезпеченні безпеки судноплавства.…………………………….........………………………………..20

РОЗДІЛ 2
Специфіка управлінської діяльності судноводія в системі “людина-судно-середовище”
2.1. Особливості виробничої системи «людина – судно – середовище»…….31
2.2. Специфіка професійної діяльності судноводія……………………………49
2.3. Організаційно-правове забезпечення вивчення професійно значущих якостей судноводіїв при укомплектуванні екіпажів…………………………..61

РОЗДІЛ 3
Адміністративно-правові питання підбору керівного персоналу морського транспорту в Україні
3.1. Система управління укомплектуванням суднових екіпажів в Україні та напрямки її вдосконалення……………………………………………………...90
3.2. Укомплектування судна екіпажем – один з найважливіших правових обов'язків судновласника..….……………………………………………….....123

ВИСНОВКИ...…………………………........…………………………………..155

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...162

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розпад СРСР, утворення незалежної Української держави та пов’язаний із цим процес реорганізації її правової системи співпали за часом зі зміною міжнародно-правових тенденцій у сфері управління безпекою мореплавства (судноплавства) . Зокрема, ці зміни стосуються перегляду ролі людського фактору в забезпеченні безпеки мореплавства і поширення у країнах міжнародного морського співтовариства принципу визнання людини ключовою ланкою виробничої системи “людина-судно-середовище”, тобто джерелом керуючого впливу. Цей принцип означає, що людина, яка управляє судновими виробничими процесами, має всю повноту влади і несе відповідальність за безпечну експлуатацію судна. Основні нормативні положення, що закріплюють і розвивають вказаний принцип, реалізовані в міжнародних Конвенціях ПДНВ- 78/95 і СОЛАС–74 та містять вимоги до рівня компетенції судноводіїв, тобто до якості їхньої підготовки, відбору та атестації, що впливають на укомплектування екіпажів.
За таких обставин в Україні зростають вимоги до рівня професіоналізму керівних кадрів. Нажаль, процеси суспільних перетворень, що відбуваються у всіх організаційно-управлінських сферах життєдіяльності нашої держави, обєктивно зумовлюють не лише позитивні зміни, а й супроводжуються низкою негативних явищ, зокрема, у галузі морського права – порушенням безпеки судноплавства.
Одним із найбільш актуальних засобів підвищення рівня безпечної експлуатації морського транспорту України є нормативно-правове забезпечення укомплектування екіпажів українських суден судноводіями, тобто капітаном та його помічниками, на підставі існуючих міжнародно-правових вимог і стандартів за певною системою організаційних заходів. Розвиток і систематизація адміністративного законодавства України щодо укомплектування суднових екіпажів має поліпшити соціальний стан моряків, створити умови для удосконалення порядку здійснення громадянами їхнього права на працю, забезпечити додаткову регламентацію їхніх прав, що передбачені в Розділі II Конституції України.
Разом із тим, незважаючи на нормативне закріплення численних вимог щодо укомплектування суднових екіпажів, реальний стан у цій сфері викликає занепокоєння як у морегосподарюючих субєктів, так і у суспільства в цілому, про що свідчить велика кількість випадків порушення безпеки мореплавства.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці‚ розробки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії держави і права, теорії управління, адміністративного права та морського права, інших галузевих наук: В.Б.Авер’янова, С.С. Алексеєва, Е. Антонова, Д.Н.Бахраха, А.С.Васильєва, К.М.Гуревича, М.А. Дмітрієвої, А. Капанжи, В. Китик, В.Н.Клюшниченка, Л.В.Коваля, С.А. Кузнєцова, В.А. Леонтьєва, Л.М.Мацевича, Ю.А.Розенбаума, Є.Е. Смирнової, Ю.М. Стенько, Ю.А.Тихомирова, В.Т. Топалова, В.Г. Торського, В. Чистякова. та ін.
Проте, організаційно-правові засади укомплектування керівного складу суднових екіпажів в Україні в існуючих наукових працях все ж таки висвітлено недостатньо, фрагментарно або в рамках ширшої правової проблематики, без комплексного підходу.
Таким чином, необхідність удосконалення правового регулювання діяльності морегосподарюючих субєктів та велика кількість випадків порушення безпеки судноплавства, з одного боку, та недостатність наукових досліджень з цієї проблематики – з іншого, обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, повязаних із забезпеченням координації службової діяльності підпорядкованого персоналу керівником.
Зазначені обставини вплинули на вибір теми дисертаційного дослідження, впровадження результатів якого має сприяти усуненню прогалин у науковій розробці проблем адміністративно-правового регулювання відносин з укомплектування суднових екіпажів.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження підготовлене на кафедрі адміністративного та підприємницького права економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова в рамках затвердженої в 2000 р. науково-дослідної теми «Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні» (державний реєстраційний номер 01014008293).
.Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних проблем, чинного законодавства України, міжнародно-правових норм та узагальнень практики їх реалізації визначити основні напрямки і способи удосконалення організаційно-правової системи укомплектування керівного персоналу морського транспорту, що здійснюють управління судном (судноводіння), а також виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання у цій сфері.
Виходячи із поставленої мети, в дисертації вирішуються такі основні завдання:
– аналізується система управління безпечною експлуатацією морського судна;
– визначаються роль людського фактору в забезпеченні безпеки судноплавства, місце судноводія в складі системи “людина-судно-середовище”;
– визначається правовий статус судноводія (капітана) з урахуванням сучасного розуміння його ролі і місця в забезпеченні безпеки мореплавства;
– аналізується необхідність організаційно-правового забезпечення дослідження професійно-значущих якостей судноводіїв при укомплектуванні суднових екіпажів;
– обґрунтовується необхідність законодавчого вдосконалення правовідносин з організації і проходження плавпрактики та професійної орієнтації молодих моряків;
– аналізуються ступінь впливу міжнародно-правових норм на українське законодавство, документи судновласників і застосування норм, що стосуються укомплектування суднових екіпажів;
– характеризуються місце і роль норм, що регулюють правовідносини з укомплектування суднових екіпажів, у загальному контексті розвитку теорії управління й адміністративно-правової думки в Україні, а також в системі управління безпекою судноплавства (СУБ) в Україні;
– формулюються конкретні пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання системи укомплектування керівного персоналу морського транспорту.
Об'єктом дослідження є правовідносини, які складаються у сфері управління системою укомплектування суднових екіпажів.
Предмет дослідження складають теоретичні і практичні питання діяльності та взаємодії керівників суднових екіпажів, державних органів і неурядових інституцій, підприємств, установ та інших організацій незалежно від форми власності з укомплектування суднових екіпажів та управління таким укомплектуванням; міжнародно-правові документи та національна нормативна база з питань професійної підготовки, дипломування (сертифікації) судноводіїв, професійного відбору, висування на керівні посади, підвищення кваліфікації (атестації) та інших питань укомплектування.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність різних методів і прийомів наукового пізнання. Оскільки робота носить комплексний характер, у ній застосовуються методи різних наук.
Історико-правовий та ретроспективно-порівняльний методи застосовуються при наведенні даних морської аварійності та відповідних особливостей зміни й розвитку суспільних та правових знань щодо безпеки судноплавства; визначенні нових критеріїв забезпечення безпеки судноплавства на підставі впливу людського елементу при експлуатації морського транспорту; еволюції розвитку нормативно-правової бази щодо управління безпекою судноплавства та укомплектування суднових екіпажів (підрозділи 1.1 та 1.2).
Системно-функціональний і формально-юридичний методи були використані при дослідженні системи міжнародного співробітництва у сучасному світі при розробці, класифікації основних форм, напрямків (областей, сфер), рівнів міжнародного співробітництва держав з питань правового забезпечення управління безпекою судноплавства.
Шляхом системного аналізу адміністративно-правових норм в роботі досліджуються порядок підготовки, відбору плавскладу; функції державних органів, підприємств, установ і організацій; професійні вимоги до особистості судноводія (підрозділ 2.2).
За допомогою порівняльно-правового аналізу і статистичного методу в роботі досліджуються професійна підготовка судноводіїв, засоби їхнього відбору, висування на посаду тощо; функції державних органів, підприємств, установ і організацій; професійні вимоги до особистості судноводія й ін. Метод синтезу використовується, зокрема, при виявленні нових вимог до особистості судноводія.
Нормативною основою роботи є національне законодавство України: Конституція України, закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України; відомчі нормативні акти: накази, розпорядження, правила, інструкції, положення, статути й інші документи міністерств, державних комітетів і департаментів, відомств; документи судновласників та інших морегосподарюючих суб'єктів, а також міжнародні нормативні акти в сфері управління судновими екіпажами;. У роботі наведені посилання на проекти національних нормативних актів в області укомплектування суднових екіпажів. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, наведені у роботі .
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця робота є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням питань і норм найважливіших правових інститутів, що регулюють сферу управління укомплектуванням суднових екіпажів в Україні з урахуванням людського фактора. Висвітлюючи вищеназвані та інші аспекти, дисертація, по суті, відкриває новий напрямок для наукових досліджень і практичної роботи в сфері адміністративно-правового регулювання управління морським транспортом, відображає подальшу спеціалізацію сучасної правової науки.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, які запропоновано дисертантом особисто. Основні з них такі:
– дістало подальшого розвитку положення щодо зв'язку особистісних властивостей судноводія, якості і надійності його професійної діяльності та ефективності управління морським судном.
– дістало подальшого розвитку положення щодо соціальної спрямованості діяльності з укомплектування суднових екіпажів.
– з’ясовано необхідність удосконалення правового статусу судноводія (капітана) з урахуванням сучасного розуміння його ролі і місця в забезпеченні безпеки мореплавства.
– удосконалено механізм укомплектування суднових екіпажів відповідно до існуючих міжнародних і національних вимог.
– з’ясовано необхідність передбачення нормативних положень, що визначатимуть систему професійної орієнтації молодих моряків.
– доведено необхідність законодавчого передбачення настання юридичної відповідальності для судновласника та його посадових осіб за неналежне (небезпечне) укомплектування екіпажу.
– вперше запропоновано авторське визначення терміна «укомплектування суднових екіпажів», зроблений висновок про те, що це поняття можна розглядати як елемент системи управління безпекою судноплавства (СУБ).
– вперше зроблено детальний аналіз чинних адміністративно-правових норм щодо організації укомплектування суднових екіпажів.
– вперше виявлено ступінь реалізації міжнародно-правових норм із питань управління судновими екіпажами в законодавстві України.
– вперше виявлено прогалини у правовому регулюванні діяльності юридичних осіб з укомплектування суднових екіпажів і зроблений висновок про необхідність прийняття спеціального нормативного акта, положення якого були б спрямовані на удосконалення діючого законодавства в цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок проблем, пов'язаних з управлінням укомплектуванням суднових екіпажів, доповнювати теорію морського й адміністративного права;
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій, які можуть бути використані при внесенні змін і доповнень до Кодексу торговельного мореплавства України; при розробці й прийнятті підзаконних нормативно-правових актів з питань регулювання діяльності судноплавних компаній (судновласників) щодо укомплектування суднових екіпажів;
– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність управління морськими суднами і рівень безпеки судноплавства в Україні та при експлуатації морських суден за межами територіальної юрисдикції тощо;
– у навчальному процесі - матеріали дисертації можуть бути використані у вищих навчальних закладах під час проведення занять з “Адміністративного права”, при підготовці підручників і навчальних посібників із дисциплін: «Адміністративне право», «Управління безпекою судноплавства», «Морське право», а також на спеціальних курсах підготовки моряків.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на щорічних наукових конференціях Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (1995-1998 рр.), на науково-практичній конференції «Проблеми захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина» (21-22 травня 1999 р., Київ), на науково-практичному семінарі «Можливості застосування судової практики Європейського Суду з прав людини відповідно до нових процесуальних кодексів України» (19 грудня 2005 р., Одеса), а також на засіданнях кафедри адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації знайшли відображення у п'яти статтях, три з яких опубліковано у фахових наукових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових норм та практики їх застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правової системи укомплектування керівного персоналу морського транспорту, що здійснюють управління судном (судноводіння).
Основні з них такі:
1. Судноводій є ключовою ланкою системи «людина – судно - середовище», і ефективність безпечної експлуатації судна багато в чому залежить від його рішень. За наявності певних несприятливих умов, що можуть привести до аварії чи катастрофи, саме його помилкові (невірні) рішення з управління судном можуть бути причиною аварійних чи інших морських подій. В таких ситуаціях доля всього морського підприємства залежить винятково від ефективності професійної діяльності судноводія, тобто від того, наскільки адекватно і повно він сприймає й оцінює інформацію за умови діяльності всієї системи, дотримуючись при цьому норм забезпечення безпеки мореплавства, і на цій основі здійснює управління судном. До того ж, небезпечна професійна активність судноводія, як причина аварії, може бути викликана не тільки зовнішніми умовами плавання, але і суб'єктивними особливостями особистості судноводія, що у конкретній аварійній ситуації є умовою виникнення причинно-наслідкового зв'язку між діями екіпажу і шкідливими наслідками, що наступили.
2. Нормативне визначення правового статусу судноводія, і особливо капітана, повинне бути удосконалене з урахуванням сучасного розуміння його ролі і місця в забезпеченні безпеки мореплавства. Необхідно змінити стереотипне ставлення до капітана судна як рядового службовця, тому посада капітана повинна бути виділена зі складу екіпажу судна, як це загальноприйнято у світовій практиці. Оскільки це положення має принципове значення, необхідно внести зміни до Розділу 3 Кодексу торгового мореплавства України («Екіпаж судна»), які б передбачали чіткий поділ між «капітаном» і «екіпажем» судна. Нова назва Розділу може бути «Капітан судна. Екіпаж судна». При такому формулюванні підкреслюється роль капітана як провідної (ключової) ланки в системі управління судном. Склад екіпажу судна залишається без змін. До командного складу відносяться помічники капітана, суднові механіки, електромеханіки, радиоспеціалісти, судновий лікар, боцман й інші фахівці. Інші члени екіпажу входять у суднову команду.
У структурі Розділу 3 Кодексу торгового мореплавства України доцільно виділити Главу 1 «Загальні положення», Главу 2 «Капітан судна» і Главу 3 «Екіпаж судна». У Главі 2 «Капітан судна» варто закріпити правило, що капітан має право верховної влади щодо всіх дій із забезпечення безпеки судноплавства. Доцільно дати визначення посади капітана як керівника відособленого підрозділу компанії-судновласника, що здійснює управління судновими системами й екіпажем, забезпечує експлуатацію цих систем, на підставі єдиноначальності шляхом прийняття відповідних рішень у формі команд чи розпоряджень.
Також необхідно нормативно закріпити права капітана судна щодо укомплектування екіпажу. Ця необхідність викликана тим, що склад екіпажу підбирає судновласник (відділ кадрів, морське чи крюїнгове агентство і т.п.), а працювати з цим екіпажем має капітан. Тому, капітан судна має право вимагати від судновласника призначення до складу екіпажу саме тих моряків, яким він довіряє та знання, уміння (навички) чи досвід яких перевірено практикою попередніх рейсів.
3. Одним із засобів уникнення впливу умов суб'єктивного характеру (прояву людського фактора) при експлуатації судна є укомплектування екіпажів з урахуванням професійної придатності судноводія (що позитивно зарекомендував себе в різних видах управлінської діяльності), особистісного підходу, відповідно до якого стверджується, що специфічні особистісні властивості людини, що здійснює службову діяльність є основою його професійної успішності (придатності).
Розкриваючи (на прикладі випадків аварійних морських подій) вплив конкретних особистісних особливостей судноводіїв, їх поведінкових реакцій та інших показників відповідності професійним вимогам на забезпечення безпеки мореплавства (судноплавства), ми визначаємо роль людського фактора та необхідність нормативно-правового регулювання діяльності спеціально уповноважених осіб щодо вивчення особистісних якостей судноводіїв при здійсненні професійного відбору та підготовки екіпажів. Такий професійний відбір повинен бути проведений до вступу абітурієнтів у морський вищий учбовий заклад, а також при проведенні періодичної атестації фахівців. Правові підстави для проведення такого відбору вже є, однак система та порядок його проведення не врегульовані. Тому, потрібно визначити суб'єктів такої діяльності, їх повноваження, врегулювати права й обов'язки моряків та судновласників при проходженні відбору.
4. При здійсненні укомплектування екіпажів постійними кадрами першорядне значення має наявність у кандидата дипломів державного зразку про спеціальну освіту, підтверджень до них та інших документів, що засвідчують компетентність фахівця. Тому, організаційно-правове забезпечення питань професійної підготовки судноводіїв з погляду відповідності рівня їхніх професійних знань, умінь і навичок міжнародно-правовим і національним вимогам є пріоритетним напрямком нормотворчості. Повинен бути нормативно закріплений перелік випадків, коли моряк проходить атестацію самостійно і коли судновласник зобов'язаний здійснювати атестацію та за свій рахунок направляти моряка для перевірки знань, підтвердження кваліфікації у відповідну організацію, а також порядок проведення такої атестації. Відповідно, повинні бути розроблені правила проведення атестації, які б передбачали обов'язкове проведення професійного відбору (медичного, психофізіологічного), направлення на курси підвищення кваліфікації і т.п. Необхідно передбачити підстави, відповідно до яких судновласник зобов'язаний ужити конкретних заходів стосовно фахівця, який пройшов процедуру атестації: призначити на посаду капітана чи повторну атестацію, укомплектувати до складу екіпажу певного судна, направити до резерву, відмовити у працевлаштуванні тощо.
5. Необхідно розробити правові засади регулювання виробничої практики студентів морських вузів України, які дозволять систематизувати фактично безконтрольні і не забезпечені державною підтримкою правовідносини з організації і проходження практики, а також забезпечити отримання молодими моряками досвіду і практичних навичок з судноводіння.
6. У зв'язку з підготовкою молодих фахівців і наступним укомплектуванням їх до екіпажів морських суден необхідно передбачити нормативні положення, що визначають систему професійної орієнтації молодих моряків.
Виявлення здатних і обдарованих молодих людей на первісному етапі професійної підготовки майбутніх фахівців сприяє «відсіванню» професійно непридатних, неблагонадійних осіб чи таких, які можуть з великим успіхом виявити свої особистісні якості в іншому виді діяльності, якщо їм вчасно будуть роз'яснені вимоги до професії моряка судноводія. Судновласники, що зацікавлені в укомплектуванні суден молодими фахівцями, повинні брати участь у профорієнтаційній роботі, здійснюючи при цьому попередній відбір.
7. Кожен судновласник повинен призначити спеціальну посадову особу (групу осіб), яка б відповідала за укомплектування суднових екіпажів відповідно до існуючих міжнародних і національних вимог. Залежно від форми власності судновласника, його організаційної структури, обсягу господарської діяльності й інших ознак, ці особи можуть як забезпечувати здійснення заходів, що утворюють діяльність з укомплектування екіпажів, керувати їх проведенням (контролювати), так і безпосередньо здійснювати ці заходи. Отже, під укомплектуванням екіпажів слід розуміти організаційні заходи, що здійснюють судновласники, інші підприємства, установи й організації в сфері морського транспорту України, спрямовані на забезпечення професійного відбору, розміщення на посади і формування екіпажу моряками з метою створення такої робочої групи, що здатна забезпечувати найбільш ефективну експлуатацію морського судна під керуванням висококваліфікованих судноводіїв і відповідно до сучасних нормативних вимог рівня безпеки мореплавства.
8. Судновласник зобов'язаний видавати відповідні документи службового характеру (накази, інструкції, розпорядження й ін.), що регулюють питання організації і порядку безпечного укомплектування екіпажів і є обов'язковими до виконання всім персоналом, що входять у систему управління безпекою. Кожен судновласник повинен мати затверджену політику у сфері укомплектування суднових екіпажів, яка б передбачала комплекс заходів з укомплектування екіпажів.
9. Діяльність з укомплектування суднових екіпажів повинна бути урегульована спеціальним законодавством, що приймається на базі внесення відповідних змін у головний галузевий документ – Кодекс торговельного мореплавства України і поширюється на всіх суб'єктів морегосподарюючій діяльності, незалежно від форми власності і відомчої приналежності. Нормативні акти Міністерства транспорту України повинні бути спрямовані тільки на забезпечення застосування і виконання законів України. Уявляється, що основи правового регулювання укомплектування екіпажів в Україні повинні бути визначені саме в законодавчих актах. Тому, увага законодавця повинна бути сконцентрована, насамперед, на внесенні змін до КТМ України і прийнятті закону про укомплектування екіпажів. Функції ж Мінтрансу України не можуть виходити за рамки контролю за діяльністю морегосподарюючих суб'єктів укомплектування суднових екіпажів.
Спеціальний нормативний акт з укомплектування суднових екіпажів повинен закріплювати основну мету такої діяльності – створення ефективної робочої групи (судновий екіпаж) під керівництвом кваліфікованих судноводіїв. Такий акт повинен регулювати наступне коло питань: визначати поняття укомплектування суднових екіпажів та значення укомплектування для безпеки судноплавства; провідну роль осіб командного складу в управлінні безпекою судноплавства; характеристику діяльності з укомплектування; правовий статус організацій, що здійснюють укомплектування; перелік заходів, що складають систему укомплектування суднових екіпажів.
10. Усі правові норми щодо укомплектування суднових екіпажів і регулювання безпосередньо безпеки мореплавства (судноплавства), повинні мати приписуючий характер, а їх дотримання повинно забезпечуватися механізмом юридичної відповідальності. Зокрема, необхідно законодавчо передбачити, що неналежне (небезпечне) укомплектування екіпажу є підставою для виникнення юридичної відповідальності судновласника і його посадових осіб. У розвиток цього положення законодавець повинен вказати і визначити конкретні види і розміри відповідальності судновласника у випадку подібного порушення. Наприклад, до такого судновласника можуть бути застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу, призупинення дії ліцензії. Разом з тим, необхідна чітка вказівка на те, який саме державний орган уповноважений здійснювати подібні стягнення та у якому порядку. У той же час, повинні бути передбачені способи правового захисту судновласників від можливих зловживань з боку контролюючих органів.
Посадові особи судновласника, що зробили протиправні діяння в сфері укомплектування суднових екіпажів, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Якщо подібне порушення спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то ці особи, у випадках, передбачених кримінальним законодавством, можуть бути притягнуті і до кримінальної відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву от 10 декабря 1982г. Действующее международное право. М. - 1997. - Т.3. - С.360.
2. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
3. Лапкина И.А. Моделирование поддержки принятия решений в управленческой деятельности судоходных компаний. Сборник докладов третьей международной конференции «Транспортные перевозки в странах СНГ, Балтии, Европы и Ближнего Востока. – Одесса: Изд-во «Судоходство», 1998. – 356с.
4. Украинский флот: каким будет его завтрашний день// "Закон и бизнес", № 34 (352) за 26.08.1998г. – с.3.
5. Национальный банк Украины должен ЧМП пять миллионов долларов// "Слово" № 2 (475) за 11.01.2002г. – с.5.
6. «Морской флот», №1 за 1997г. - с.37.
7. Журавлев П.В., Кулапов М.Н., Сухарев С.А. Мировой опыт в управлении персоналом. Обзор зарубежных источников/ Монография. М.: Изд-во Рос. Экон. акад., Екатеринбург: Деловая книга, 1998. – 232с.
8. «Судоходство», №7 за 1996 г. – с.37.
9. Управление безопасностью мореплавания. Одесса: Астропринт, 1994.г. – 57с.
10. Советское морское право. Учебник для вузов мор. трансп./ под ред. В.Ф.Мешеры. – М.: Транспорт, 1980. – 287с.
11. А-M Chauvel. Managing safety and quality in shipping. London: NI, 1998. – 387p.
12. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. К.: Наук. думка, 1990. - 148с.
13. Дейнеко О.А. Комплексная рационализация управленческого аппарата. М.: Изд.-во Экономика, 1972. – 207с.
14. Управление и проблема кадров (под ред. Попова Г.Х. и Джавадова Г.А.). – М.: «Экономика», 1972г. – 234с.
15. Дмитриева М.А. Человеческий фактор на производстве. – Л.: Ленингр. орг. о-ва «Знание» РСФСР, 1989. – 18 (1) с.
16. Королев М.Ф. Тренажеры – формированию профессиональных навыков.// Вестник высшей школы, № 5, 1983. с.31-32.
17. Резолюция ИМО А.850(20) «Концепция человеческого элемента, принципы и цели организации» от 27 ноября 1997г. – http:/www.imo.com.
18. Щипцов А.А., Анцелевич Г.А., Высоцкий А.Ф. и др. Современное международное морское право и практика его применения Украиной. – Киев: Наукова думка, 1995. – 343с.
19. Короткин И.М. Аварии и катастрофы кораблей. – Л.: «Судостроение», 1977. – 296с.
20. Крушение теплохода «Сита»// «Судоходство» №6-7, 1999г. – с.66.
21. Управление безопасностью мореплавания. Практическое пособие для командного состава государственной судоходной компании «ЧМП», Одесса, 1994г. – 37с.
22. «Counting the cost» видеоматериалы Лондонского клуба взаимного страхования ответственности, 1996г.
23. Короткин И.М. Аварии и катастрофы кораблей. – Л.: «Судостроение», 1977. – 296с.
24. Котик М.А., Емельянов А.М. Ошибки управления. – Таллинн: Валгус, 1985. – 390с.
25. Васильев А.С. Проблемы организации и правового регулирования процесса принятия решений в управлении государственными предприятиями (объединениями)// диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук. – Одесса, 1988. – 358с.
26. Кодекс торгового мореплавства України.
27. Advancing the principles of the prevention through people program. National Academy Press. Washington, D.C.1997, p.35.
28. Словарь русского языка под ред. С.И.Ожегова. – М.: Русский язык, 1990. – с.776.
29. Трапезников В.А. Кибернетика и автоматическое управление. - Сб.: Возможное и невозможное в кибернетике. М.: Радио, 1964. – с.178.
30. Зинченко В.П., Майзель Н.И., Фаткин Л.В. Анализ деятельности человека-оператора. – Сб. «Инженерная психология», М., 1964. – с.57.
31. Ломов Б.Ф. Человек в системах управления. – М.: «Знание», 1967. – 48с.
32. Мацевич Л.М., Охрана здоровья моряков. – М.: Транспорт, 1986. – 199с.
33. Economic and Social Commission for Asia and Pacific. Guide- lines for Maritime Legislation, Bangkok, June 1982, p.194.
34. Международная конвенция ПДНВ – 78/95. СПб.: ЗАО ЦНИИМФ, 1996г. – 102с.
35. Васильев А.С. Подготовка и принятие управленческих решений: организационно-правовые проблемы. – Одесса: АО БАХВА, 1997. – 160с.
36. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. М.: Экономика, 1974. – 318с.
37. Управление судном: учебник для Вузов. – М.: Транспорт, 1991. – 292с.
38. Э.С.Вересоцкий, В.Г.Колесников, Е.Д.Родин. Труд руководителя на морском транспорте в условиях интенсификации перевозочного процесса. М.: В/О «Мортехинформреклама», 1988г. – 292с.
39. А.Фатьянов. Моряк и море// Морской флот. № 2, 1996г. – с.16-20.
40. Популярная медицинская энциклопедия. – под ред. Б.В.Петровского. 2-переработанное и дополненное издание. Таллинн: Валгус, 1993г., 704с.
41. Изард К.Е. Эмоции человека. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 439с.
42. Стенько Ю.М. Справочник по гигиене и санитарии на судах. – Л.: «Медицина», 1984. – 630с.
43. Тагдиси Д.Г., Мамедов Я.Д. Человек в экстремальных ситуациях. – М.: Знание, 1991. – 62 (2) с. – Новое в жизни, науке и технике. Сер. «Медицина»; №1/1991. – с.4
44. Лазурус Р. Теория стресса и психологические исследования // Эмоциональный стресс. Л., 1970г. – 179с.
45. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. М.: «Юрист», 1996г. – 631с.
46. Резолюция ИМО А.772(18) «Факторы усталости при комплектовании экипажа». – http:/www.imo.com.
47. Рекомендации по организации штурманской службы на морских судах Украины (РШСУ-98). – Одесса: ЮжНИИМФ, 1998. – 111с.
48. Мальцев А.С. Безопасность мореплавания на промысловых судах. – Одесса: «Маяк», 1988. – 72с.
49. Устав службы на судах Министерства морского флота СССР. Утвержден приказом Минморфлота СССР от 09.01.1976 N 6 (Документ опубликован не был).
50. Пушкин В.Н.. Кибернетика и психология. – М.: «Педагогика», 1971. – 231с.
51. Руководство по физиологии труда. Под ред. З.М.Золиной, Н.Ф.Измерова. – М.: «Медицина», 1983. – 528с.
52. Порадник штурманської служби / Bridge Procedures Guide. – London: International Chamber of Shipping, 1998. – 92p.
53. Управління командою на навігаційному містку / Swift A.J. (Captain). Bridge Team Management. A practical guide. – London: Liberia Nautica Robinson, 1993. – 80p.
54. Леонтьев В.А. Формирование профессиональных навыков судоводителей. М.: «Транспорт», 1987. – 224с.
55. Письменный М.Н., Шарлай Г.Н. Система управления безопасностью. Учебное пособие. – Владивосток: Изд-во Дальневост. гос. мор. акад., 2001. – 127с.
56. Михеев В.И. Социально-психологические аспекты управления. Стиль и метод работы руководителя. – М.: «Молодая гвардия», 1975. – 368с.
57. Бахрах Д.Н. Основные понятия теории социального управления. Пермь: Изд-во ПГУ, 1978. - 101с.
58. Васильєв А.С. Організаційно-правові питання вдосконалення особистої праці керівників // Юридический вестник. – 1995. - № 2. – С.109.
59. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.: «Педагогика», 1961. – 536с.
60. Заззо, Рене. Психическое развитие ребенка и влияние среды. – «Вопросы психологии», 1967, № 2. – с.111-135.
61. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика. Поведение. Ответственность. – М.: «Наука», 1982. – 303с.
62. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К.: Наук. Думка, 1989. – 200с.
63. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер Пресс, 1997. – 656с.
64. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. – Киев.: Наук. думка, 1989. – 110с.
65. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: «Наука», 1977. – 380с.
66. Фессар А. Роль нейронных сетей мозга в передаче сенсорной информации. – В кн.: Теория связи в сенсорных системах. – М.: «Наука», 1964. – с.84-100.
67. Лильин Е.Т. Исследование близнецов в генетике человека. – Проблемы генетической психофизиологии. – М.: «Наука», 1978г. – 187с.
68. Кхолл Й. Эффективность управленческих решений. – М.: «Знание», 1975. – 71с.
69. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2 кн.: Пер. с англ./ под ред. К.М.Гуревича, В.И.Лубовского. – М.: «Знание», 1982. – Кн.1. 318с. – Кн.2. - 295с.
70. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. – Киев: Наук. Думка, 1978. – 345с.
71. Павловские среды. М., 1949. – 342с.
72. Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. – М.: «Наука», 1973. – 659с.
73. Теплов Б.М. Об изучении типологических свойств нервной системы и их психологических проявлений // Вопросы психологии. – № 5, 1957. – с.122.
74. Кузнецов С.А. Роль капитана в процессе подготовки и принятия управленческих решений. – Диссертация на соискание степени канд. юрид. наук. – Одесса: 1992. – 176с.
75. Лебедев В.И. Личность в экстремальных условиях. – М.: Политиздат, 1989. – 303с.
76. Очерк теории темперамента. Под ред. проф. В.С.Мерлина. Изд. 2-е. Пермь, Кн. Изд-во, 1973. – 292с.
77. Кулагин Б.В. Основы профессиональной психодиагностики. – Л.: Медицина, 1984. – 216с.
78. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы. – М.: «Наука», 1970. – 272с.
79. Климов Е.А. Индивидуальный стиль трудовой деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1969. – 278с.
80. Вильям В. Аткинсон. Память и уход за ней. – В кн.: Познай себя: развитие памяти и интеллекта. – СПб.: «РЕСПЕКС», 1994. – 384с.
81. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. Изд. 2-е., М.: «Педагогика», 1976. – 416с.
82. Лук А.Н. Память и кибернетика. – М.: «Наука», 1966. – 136с.
83. Философский словарь. – М.: «Знание», 1968г. – 258с.
84. Асмус В.Ф. Проблема интуиции в философии и математике. (Очерк истории: 15 – начало 20в.) – 2-е изд. М.: «Мысль», 1965. – 312с.
85. Пономарев Я.А. Психика и интуиция. - М.: Политиздат, 1967. – 256с.
86. Теплов Б.М. Ум полководца. – М.: «Педагогика», 1990. – 203с.
87. Штерн В. Одаренность детей и подростков и методы ее исследования. – М.: «Госиздат», 1926г. – 154с.
88. Лазурский А.Ф. Классификация личностей. – Петроград: «Госиздат», 1921г. – 127с.
89. Аунапу Ф.Ф. Методы подбора и подготовки руководителей производства. М.: «Экономика», 1971. – 102с.
90. Годунов А.А., Емшин П.С. Методика оценки деловых и морально-политических качеств руководителей и специалистов промышленных предприятий и НИИ. – Л. – 1970.; Управление и проблема кадров: Оценка работников управления. – М., 1976. – 37с.
91. Зигель А.И., Вольф Дж. Дж. Модели группового поведения в системе человек-машина с учетом психосоциальных и производственных факторов. – М.: «Мир», 1973. – 263с.
92. Зараковский Г.М. Психофизиологический анализ трудовой деятельности. Логико-вероятностный подход при изучении труда управляющего типа. – М.: «Наука», 1966. – 114с.
93. Смирнова Е.Э. Моделирование деятельности специалиста. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 177с.
94. В. Китик. Межу безпеки відміряють по різному. // "Одеські вісті", від 9 квітня 1998р. – С. 2.
95. Перечень работ, где есть необходимость в профессиональном отборе. Утвержден приказом МОТ Украины и Государственного Комитета по надзору за охраной труда от 23.09.1994г. № 263/121.
96. В. Китик. Подвійна печатка індивідуальності. // "Одеські вісті", від 17 червня 1998р. – С. 2.
97. Явич Л.С. Право и общественные отношения. М., Юрид. лит., 1971. – 344с.
98. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. М., Юрид. лит., 1966. – 286с.
99. Лунев А.Е. Роль права в управлении// "Советское государство и право", 1968, № 11. - с.79.
100. Проблемы эффективности работы управленческих органов. Под ред. Ю.А.Тихомирова, М.: Наука, 1973. – 440с.
101. Иванов Г.Г. Международная морская организация. – 2-е изд., доп. – Одесса: Латстар, 1999. – 392с.
102. Відомості ВР України. – 1994. - № 23. – Ст.171
103. Каракаш И.И., Короткий Т.Р. Региональное сотрудничество государств в области охраны морской среды. – Одесса: Латстар, 2001. – 150с.
104. Козырь Л.А., Торский В.Г., Любченко В.И. Контроль государства порта: практическое пособие. – Одесса: Латстар, 2002г. – 200с.
105. Закон Украины "О транспорте"//ВВР. - 1994. - № 51. - Ст.446
106. Советское административное право: Уч./под ред. А.П.Коренева - М.: Юрид.лит., 1986. – 440с.
107. Указ Президента Украины №678 от 11 мая 2000г. «Про положение о Министерстве транспорта Украины». – http:/www.rada.kiev.ua.
108. Коваль Л.В. Административное право Украины. К.: Наук. думка, 1994г. – 154с.
109. Постановление КМУ № 584 от 30.03.2000г. "Об образовании Государственного департамента морского и речного транспорта". – Офіційний вісник України вiд 14.04.2000 - 2000 р., № 13, с. 88, ст. 530.
110. Постановление КМУ от 30.12.1998г. № 2098 "Вопросы безопасности судоходства Украины". – Офіційний вісник України вiд 14.01.1999 - 1998 р., № 52, с. 51.
111. Постановление КМУ от 04.03.1997г. № 204 "Об утверждении Порядка осуществления надзора за обеспечением безопасности движения на транспорте". – Офіційний вісник України - 1997 р., № 11, с. 85.
112. Приказ Минтранса от 18.10.2000г. № 573 "Об утверждении Положения о капитане морского торгового порта Украины". – Офіційний вісник України вiд 24.11.2000 - 2000 р., № 45, с. 323, ст. 1968.
113. Приказ Минтранса от 18.10.2000г. № 574 "Об утверждении Положения про Инспекцию государственного портового надзора морского торгового порта Украины". – Офіційний вісник України вiд 24.11.2000 - 2000 р., № 45, с. 329, ст. 1969.
114. Положение о системе управления безопасностью судоходства на морском и речном транспорте. Затверджено Приказом Минтранса от 20.11.2003 № 904. – Офіційний вісник України вiд 09.01.2004 - 2003 р., № 52, том 2, стор. 493, стаття 2844.
115. Порядок осуществления надзора за обеспечением безопасности движения на транспорте. Утверждено Постановлением КМУ от 04.03.1997 №204 (с изм. и доп.) – Офіційний вісник України - 1997 р., № 11, с. 85.
116. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. – М.: «Просвещение», «Учебная литература», 1996. – 352с.
117. Конвенция МОТ № 172 от 23.06.1975г. О профессиональной ориентации и профессиональной подготовке в сфере развития человеческих ресурсов. – http:/www.rada.kiev.ua.
118. Постановление КМУ от 27.01.1994г. №48 «О концепции государственной системы профессиональной ориентации населения». – http:/www.rada.kiev.ua.
119. Приказ Министра образования Украины от 01.07.1993г. № 230 об утверждении Положения о психологической службе в системе образования Украины. (действующая редакция приказа от 03.05.1999 №127) – Офіційний вісник України вiд 21.01.2000 - 2000 р., № 1, с. 128, ст.18.
120. Молодь України: для неї і про неї. Сб.ст. Українського науково-дослідного інституту проблем молоді. – К.: Вид-во Укр. наук.-досл. Ін-та, 1993. – 178с.
121. Беляев И. Пути реформирования системы морского образования. // “Морской флот”, июль-август 1998г., № 7-8. – С.22.
122. Л.Черняев. Путь к профессионализму.// «Судоходство» №5, 1996г. – С.62-63.
123. Дыба В.Г., Позолотин Л.А., Чистяков В.Л. Управление безопасностью судна. – 2-е изд., перераб. и доп. – Одесса: Автограф, 2000. – 333с.
124. Анна Капанжи. Победителя выбирать не приходится. (несколько точек зрения на необходимую Украине систему подготовки моряков) // «Судоходство», 2000г., №10. – С. 51-52.
125. Антонова Е. «Сертификация по-украински» # «Моряк Украины», № 37 от 18 сентября 1998г.
126. Приказ Министра высшего и среднего специального образования СССР от 30 мая 1968г. № 444 и от 13 ноября 1968г. № 805 об утверждении Положения об обязательной производственной практике студентов высших и учащихся средних специальных учебных заведений. – http:/www.rada.kiev.ua.
127. Инструкция «Об организации и проведении производственной практики курсантов высших инженерных морских, мореходных, арктического училищ, студентов института инженеров морского флота и учащихся речного техникума». – http:/www.rada.kiev.ua.
128. В.Костин. Слухи о дефиците плавпрактики в ОГМА несколько преувеличены. # «Моряк», № 13 от 31марта 2000г.
129. В.Китик. Хто потрібен флоту, що змінюється? // “Одеські вісті” від 28 травня 1998р.
130. Распоряжение начальника ГГМИ от 15.11.1995г. № ГМИ – 11/04 об утверждении Положения «О центральных и местных постоянно действующих квалификационных комиссиях плавсостава морских судов».
131. Положение о постоянно-действующей квалификационной комиссии командного состава при ГСК ЧМП, утверждено Приказом Президента ГСК ЧМП №68 от 03.06.1998г.
132. Положение «О постоянно-действующих государственных квалификационных комиссиях Госкомрыбхоза Украины», утверждено Приказом Госкомрыбхоза от 05.12.97г. №47. – Офіційний вісник України вiд 19.02.1998 - 1998 р., № 5, стор. 64.
133. Приказ министра транспорта Украины № 546 от 12.11.1999г. о создании государственного предприятия по аттестации и регистрации плавсостава Украины. – (Документ опубликован не был).
134. Приказ министра транспорта Украины №105 от 20.03.2000г. – (Документ опубликован не был).
135. Постановление КМУ от 31.01.2001г. №83 «Об усовершенствовании государственного надзора за состоянием подготовки и дипломирования моряков» – Офіційний вісник України вiд 16.02.2001 - 2001 р., № 5, с. 62, ст. 186.
136. Приказ министра транспорта Украины №187 от 03.04.01г. «Об утверждении состава Координационного совета по вопросам подготовки и дипломирования моряков Украины». – (Документ опубликован не был).
137. Положение об Инспекции по подготовке и дипломированию моряков Украины. – Офіційний вісник України вiд 23.11.2001 - 2001 р., № 45, с. 202, ст. 2027.
138. Приказ Минтранса № 693 от 17.10.2001г. Об утверждении Положения про Инспекцию по вопросам подготовки и дипломирования моряков. – Офіційний вісник України вiд 23.11.2001 - 2001 р., № 45, с. 202, ст. 2027.
139. Parties to the International Convention on Standards of Training, Certification and Watchkeeping for Seafarers (STCW), 1978, as amended, confirmed by the Maritime safety Committee to have communicated information which demonstrates that full and complete effect is given to the relevant provisions of the Convention. – MSC/Circ.978 6 December 2000 with Annex on 3 pages.
140. Анна Капанжи. Я бы в моряки пошел?.. (перспективность профессии моряка), // «Судоходство», 2000г., №9, с.34-35.
141. Положення про Державну кваліфікаційну комісію. Затверджено наказом Інспекції з питань підготовки і дипломування моряків від 26.02.02. №41.
142. Нина Перстнева. Неужели нужен еще один «Нахимов», чтобы в Украине занялись безопасностью судоходства? // Зеркало недели. №10 (283) от 11 марта 2000г. – С. 9.
143. Международная конвенция об унификации некоторых правил, касающихся коносаментов от 25.08.1924г. – http:/www.rada.kiev.ua.
144. Конвенция МОТ №180 от 22.10.1996г. «О продолжительности рабочего времени моряков и комплектовании судов экипажами». – http:/www.rada.kiev.ua.
145. Конвенция МОТ №134 «О предупреждении несчастных случаев (моряки)» (1970г.) – http:/www.rada.kiev.ua.
146. Рекомендация МОТ №153 «О защите молодых моряков» (1976г.) – http:/www.rada.kiev.ua.
147. Резолюция ИМО А.890 (21) от 25 ноября 1999г. «Принципы безопасного комплектования судна экипажем». – http:/www.imo.com.
148. Резолюция ИМО А.722 (18) «Факторы усталости при комплектовании экипажей и обеспечение безопасности». – http:/www.imo.com.
149. Международная Конференция «О подготовке и дипломировании моряков и несении вахты»: Резолюция 22. – М., 1978г. – 22с.
150. Конвенция МОТ №179 от 22.10.1996г. «О найме и трудоустройстве моряков». – http:/www.rada.kiev.ua.
151. Валентин Королев. Опасность безработицы сохраняется.// «Судоходство», №6, 2000. – С.43-44.
152. Щекин Г.В. Основы кадрового менеджмента (учебник). – К.: Всесоюзный заочный университет управления персоналом, 1991 г. – 307с.
153. Торский В.Г., Топалов В.Т. Управление судовыми экипажами: (учебно-практическое пособие). – Одесса: «Астропринт», 2000. – 212 с.
154. Кадзума Татеиси. Вечный дух предпринимательства (практическая философия бизнесмена). – К.: «Укрзакордонвизасервис», 1992. – 205с.
155. Положение об управлении кадровой политики ГСК ЧМП. Утверждено приказом Президента ГСК ЧМП 17.09.1998 г.
156. Травин В.В., Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента. – М.: «Дело», 1995. – 336с.
157. Лукшин И.В., Мартыненко В.Т. Современные международные морские организации: Справочник. – Одесса: Юридическая литература, 2000. – 320с.
158. Стандарт предприятия СТП 352-083-90: Положение о подготовке, подборе и назначении капитанов (сменных капитанов) и вахтенных помощников капитанов СПК ЧМП.
159. Проект Положения «О порядке подбора, выдвижения, утверждения и назначения капитанов и старших механиков судов морского транспорта Украины». Одесса. – ЮЖНИИМФ. – 1998г.
160. Положение «О резерве работников плавсостава Черноморского пароходства», утверждено приказом начальника ЧМП от 5 декабря 1983г.
161. Правила определения минимального состава экипажа, при котором допускается выход судна в море, утверждены приказом Минтранса Украины №44 от 30.01.2001г. об утверждении . – http:/www.rada.kiev.ua.
162. Безопасность мореплавания на новый уровень.// «Моряк», №10 за 2001г.
163. «Морская газета», №24 (152) от 25 декабря 1998 г.
164. Инструкция об осмотре судов, которые осуществляют плавание (эксплуатируются) на внутренних водных путях Украины, утверждена приказом Минтранса Украины от 19.04.01г. № 225. – http:/www.rada.kiev.ua.
165. Щекин Г.В. Система подготовки менеджеров по кадрам (учебно-методическое пособие). Киев, ВЗУУП, 1991г. – 114с.
166. Щекин Г.В. Социально-психологические аспекты совершенствования деятельности кадровых служб на производстве. Автореф. диссерт. канд. психолог. наук. – Киев, КГУ, 1989г. – 21с.