АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НОРМОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1

Теоретико-правові засади нормотворчої діяльності органів виконавчої влади
14
1.1. Поняття та значення нормотворчої діяльності у сфері здійснення виконавчої влади
14
1.2. Органи виконавчої влади як суб’єкт адміністративної нормотворчості
36
1.3. Стан регулювання системи нормативно-правових актів органів виконавчої влади 63

Висновки до першого розділу
83

РОЗДІЛ 2

Основні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади
85
2.1. Визначення системи спеціальних вимог до нормотворчості органів виконавчої влади
85
2.2. Врегулювання процедури прийняття нормативно-правових актів органами виконавчої влади
113
2.3. Регламентація форм реагування на прийняття нормативно-правових актів, що не відповідають чинному законодавству
133
Висновки до другого розділу 165

ВИСНОВКИ

168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177

Акти впровадження 199

ВСТУП

Становлення Української держави викликало нагальну потребу в створенні ефективного механізму управління суспільно-політичними процесами у країні, формуванні справді дієвої виконавчої влади. У свою чергу, необхідність оптимізації організаційно-управлінського впливу виконавчої влади на відповідні об’єкти державного управління спричинила потребу у дослідженні ролі виконавчої влади в державному механізмі, особливостей її політико-правової природи, організації і функціонування.
Тому, переслідуючи мету найбільш повного розгляду обраної теми, вважаємо необхідним з’ясувати насамперед, що являє собою виконавча влада як соціально-політичне явище, який її елементний склад та яке місце належить органам виконавчої влади в правотворчості держави.
Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни, намагається інтегруватися в європейські структури, насамперед Європейський союз. Інтеграція України до Європейського союзу вимагає приведення її законодавства до стандартів права Європейського союзу. Цим стандартам вже у найближчому майбутньому повною мірою має відповідати правова система України. Особливо це стосується адміністративного права, яке до цього було одним з головних інструментів правового забезпечення командно-адміністративної системи, тоталітарного режиму радянської держави. Визначальним чинником, котрий забезпечує правовий порядок у державі, є додержання принципу законності та правопорядку. Статтею 19 Конституції України передбачено, що “правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” [1].
Правовою формою діяльності органів виконавчої влади є видання нормативно-правових актів. Під час видання цих актів вищеназвані органи повинні орієнтуватися не тільки на забезпечення інтересів держави, але й на обов’язковість дотримання прав та свобод громадян. На жаль, успадкована Україною система радянського адміністративного права істотною мірою не відповідає потребам сьогодення і унеможливлює розбудову правової держави, що проголошено статтею 1 Конституції України. У зв’язку з чим, нове адміністративне право має за мету гарантування прав людини і встановлення цивілізованого співвідношення між інтересами особи та держави. Діяльність органів повинна базуватися на законах, забезпечувати обмеження адміністративного розсуду органів і представників виконавчої влади, зменшення адміністративного тиску на особу.
Нормативно-правові акти органів виконавчої влади займають за своєю чисельністю провідне місце серед джерел права. Вже цей кількісний критерій обумовлює важливість встановлення їх юридичної природи і ролі в правовому регулюванні суспільних відносин, а також місця в загальній системі законодавства України. Особливого значення відомча нормотворчість набуває в умовах проведення адміністративної реформи в Україні, яка спрямована на визначення ролі і місця органів виконавчої влади в системі державних органів, форми і методів діяльності, а також розподілу компетенції й обов’язків між цими органами.
Актуальність теми дослідження. При здійсненні державно-правової реформи, потреби адміністративного нормотворення мають свою особливість, оскільки правове регулювання суспільних відносин неможливо уявити без нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Внаслідок цього вбачається, що основним завданням в цій сфері є удосконалення, оптимізація форм здійснення ними нормотворчої діяльності та визначення ступеню правового впливу на суспільні відносини.
В Україні проблемам підзаконного нормотворення до останнього часу не приділялося належної уваги. В окремих сферах вони висвітлювалися лише фрагментарно. Як наслідок, практика здійснення нормотворчої діяльності залишається неефективною, оскільки діяльність органів виконавчої влади значною мірою невпорядкована, а створення нової системи проходить вкрай повільно і суперечливо, не ґрунтуючись на достатніх науково-технічних напрацюваннях. Отже, з огляду на необхідність зміни самого характеру і спрямування правового регулювання інституту нормотворення органів виконавчої влади, створення ефективної правотворчої діяльності, а також відсутності належного наукового забезпечення цих питань, слід визнати високу актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну і практичну значимість.
Право органів виконавчої влади приймати нормативно-правові акти передбачено Конституцією України і невеликою кількістю законодавчих актів. Однак таке правове регулювання характеризується половинчастістю та відсутністю комплексності. Це було одним із спонукальних мотивів до проведення даного дослідження.
Привабливість ідеї проведення даного дослідження базується також на тому, що нечисленні дослідження проблем нормотворення, які проводились раніше, в основному концентрували увагу на законотворенні. Ось чому теоретична розробка питань щодо відомчого нормотворення є об’єктивно необхідною, своєчасною, а тому актуальною. Особливо слід підкреслити внесок у розробку досліджуваних в дисертації проблем провідних українських і зарубіжних вчених-юристів: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, С.Н. Братуся, Р.Ф. Васильєва, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківа¬лова, С.П. Кисиля, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, В.В. Копєйчикова, В.О. Котю¬ка, О.Е. Лейста, В.М. Марчука, А.В. Міцкевича, О.А. Нечитайленка, Л.В. Ніко¬лаєвої, Н.Р. Нижник, А.Ф. Ноздрачова, П.С. Пацурківського, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, П.М. Рабиновича, В.Ф. Сіренка, О.Ф. Скакун, В.П. Чабана, В.О. Шамрая, В.М. Шаповала, В.К. Шкарупи, Ю.С. Шемшученка, В.С. Якуше¬ва та багатьох інших авторів.
Недостатня розробка в чинному законодавстві та в науковій літературі питань щодо процедури підготовки та прийняття нормативно-правових актів органами виконавчої влади, формальність, розмитість механізму контролю за нормотворчою діяльністю ведуть до порушень законності даних актів. Виходячи з цього вважається важливим і актуальним пошук способів і засобів забезпечення їх законності. В умовах розбудови правової держави відомчі нормативно-правові акти, в першу чергу, повинні бути спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Для створення повноцінної системи нормативних актів нагальною є проблема з’ясування правової природи нормативно-правових актів у сфері діяльності органів виконавчої влади.
Важливою умовою організації ефективної діяльності органів виконавчої влади є удосконалення законодавчої бази України. Протягом останніх років були зроблені спроби врегулювання питань щодо створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів, проте до цього часу Закон України “Про нормативно-правові акти” так і не прийнято, а відомча нормотворча діяльність здійснюється на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Отже, за таких умов, потреба у всебічному й системному врегулюванню нормотворчої діяльності органів виконавчої влади і її контролю в Україні є нагальною і досить актуальною.
Актуальність дослідження, таким чином, зумовлюється:
відсутністю в сучасному законодавстві системного аналізу врегулювання нормотворчих відносин, де однією із сторін є орган виконавчої влади;
недостатньою вивченістю цієї проблеми у вітчизняній науці;
становленням молодої незалежної держави Україна та зумовлене цим формування правової системи.
Викладене свідчить про актуальність проблеми і необхідність широких узагальнень теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обґрунтування на цій підставі способів вирішення проблем нормотворення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота ґрунтується на положеннях Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” [2], Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. № 599/2000 [3], Комплексної програми підготовки державних службовців, затвердженої Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. № 1212/2000 [4]. Робота виконувалася відповідно до планів науково-дослідних робіт кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема, є складовою науково-дослідної теми № 10/1 “Актуальні проблеми комерційного права”, що затверджена Вченою радою КНТЕУ від 02.02.2001 р., протокол № 2.
Мета і задачі дослідження. Головна мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовної практики виявити стан і визначити закономірності, тенденції організаційного та правового забезпечення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо створення ефективного механізму видання нормативних актів органів виконавчої влади та підвищення його результативності.
Для цього передбачається вирішити такі завдання теоретичного та практичного характеру:
визначення системи суб’єктів нормотворення, їх функціонального призначення та правового статусу;
визначення місця і ролі нормотворення як виду діяльності органів виконавчої влади у механізмі взаємодії гілок державної влади;
розкриття призначення нормотворчої діяльності у демократичному суспільстві, його сутності та основних принципів здійснення;
проведення комплексного аналізу стану вітчизняного законодавства, що регулює питання нормотворення, а також теоретичних розробок вчених правознавців за цією проблематикою;
визначення термінів, які використовуються в законодавстві України для регламентації нормотворчої діяльності органів виконавчої влади;
визначення підстав класифікації нормативно-правових актів у сфері виконавчої влади, аналіз їх співвідношення та взаємодія;
висвітлення стадій нормотворчого процесу органів виконавчої влади і перспектив удосконалення їх правового регулювання з метою поступового приведення норм національного законодавства у відповідність із міжнародними стандартами;
розкриття регулюючої, правозахисної ролі нормативних актів органів виконавчої влади;
аналіз стану і перспектив розвитку нормотворення як важливої умови забезпечення захисту прав і свобод громадян;
визначення ступеню досконалості законодавства, що регулює діяльність органів виконавчої влади.
В процесі реалізації адміністративної реформи набуває особливого значення точне визначення функцій і місця нормативної регламентації суспільних відносин актами органів виконавчої влади. Внаслідок цього вбачається, що основним завданням в цій сфері є удосконалення і оптимізація форм здійснення нормотворчої діяльності.
Об'єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади (їх посадовими особами) у сфері організації і здійснення нормотворчої діяльності.
Предметом дослідження є відповідні юридичні норми, що закріплюють регулювання діяльності органів виконавчої влади щодо видання та реалізації нормативних актів, засоби забезпечення законності на різних стадіях нормотворчого процесу, а також нормативно-правові акти органів виконавчої влади, їх сутність, особливості та юридична природа. В межах цієї загальної проблеми визначається мета і задачі дослідження.
Методи дослідження. З методологічної точки зору робота являє собою аналіз двох пластів соціальної реальності: дійсних явищ та процесів (нормотворення органів виконавчої влади) і їх відображення в правових нормах. Під час проведення дисертаційного дослідження використовувалися наукові розробки вітчизняних та деяких зарубіжних дослідників, філософська, соціологічна, правова та інша спеціальна література. У вирішенні зазначених завдань використовувалися загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання, робота також спирається на формально-логічний, порівняльний і системно-структурний аналіз чинного законодавства. Теоретичні висновки та положення дослідження ґрунтуються на розробках з теорії держави та права, конституційного та адміністративного права, теорії державного управління, на аналізі чинного законодавства України, що регламентує питання правового становища суб’єктів нормотворення, а також на результатах власних емпіричних досліджень автора. Методика дослідження ґрунтується на використанні положень і принципів системного підходу, що дозволило створити систему нормативно-правових актів органів виконавчої влади та вимог, що до них висуваються, аналізу та синтезу, історичного методу, індукції і дедукції, узагальнення теорії і практики, а також конкретно-соціологічних методів (документальний, спостереження, вивчення документів), що забезпечили науковість, новизну та достовірність результатів. Застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні адміністративного законодавства інших держав, що регулює відносини у сфері нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, і порівнянні їх з нормами чинного законодавства України.
Дисертантом вивчена практика Верховного Суду України, Вищого господарського суду України щодо розгляду справ, які пов’язані з оскарженням неправомірних актів органів виконавчої влади та їх посадових осіб, визнання недійсними актів ненормативного характеру та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобів їх розв’язання, і обумовлюється необхідністю реформування адміністративно-правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади та полягає у розробці концепції вдосконалення існуючого в Україні правового інституту нормативних актів органів виконавчої влади; визначенні особливостей видів цих актів. Представлена дисертація є одним з перших комплексних досліджень сучасного інституту адміністративної нормотворчості органів виконавчої влади з огляду на особливості управлінських відносин.
В межах проведеного автором дослідження одержано наступні результати, які мають наукову новизну.
1. Вперше здійснено комплексний аналіз нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в процесі розвитку демократичного суспільства в Україні та визначені підстави недосконалості її адміністративно-правового регулювання.
2. Визначено коло органів виконавчої влади, що здійснюють прийняття нормативно-правових актів, та надано пропозиції щодо вдосконалення системи органів відомчого нормотворення.
3. Змістовно поглиблена характеристика підзаконного нормотворення як специфічного виду державної діяльності.
4. Дістали подальший розвиток положення про основні принципи нормотворення. Поряд із такими принципами як законність, систематичність та гласність, значна увага приділяється науковості, дієвості і прозорості здійснення нормотворчої діяльності органами виконавчої влади. Дотримання цих принципів є однією з умов ефективності прийнятих нормативно-правових актів.
5. Здійснено науково-практичне обґрунтування пропозиції щодо доцільності регламентації нормотворчого процесу органів виконавчої влади на рівні закону, аналіз стану та перспектив його врегулювання в умовах адміністративної реформи в Україні.
6. Вироблені пропозиції до проектів Законів України “Про нормативно-правові акти”, “Про центральні органи виконавчої влади” щодо удосконалення організації нормотворчої діяльності з урахуванням концептуальних вимог адміністративної реформи.
7. Визначені напрямки та зміст правової регламентації положень, якими слід керуватися органам виконавчої влади при здійсненні нормотворення.
8. Здійснено науково-практичне обґрунтування основних стадій нормотворчого процесу органів виконавчої влади.
9. Визначені види відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, які враховують особливості здійснення окремих стадій нормотворчого процесу.
Результати, одержані при аналізі нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, свідчать про відсутність дієвого механізму нормотворення. З цією метою вироблені пропозиції і рекомендації щодо суттєвого удосконалення нормотворчого процесу шляхом застосування відповідних організаційних та правових заходів.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження. Наукова систематизація вимог, що висуваються до нормативних актів органів виконавчої влади, класифікація видів та форм цих актів, виявлення та аналіз проблемних питань законодавчого забезпечення цього напрямку діяльності органів виконавчої влади можуть бути використані у практичній діяльності державних органів, а також у судовій практиці.
Розроблені пропозиції стануть корисними для вдосконалення чинного та розробки новітнього законодавства у цій сфері.
Практичне значення полягає в унеможливленні адміністративного свавілля органів виконавчої влади; в обґрунтуванні рівноправності інтересів, з одного боку, держави, а, з другого, громадян як орієнтиру в діяльності органів виконавчої влади; усуненні прогалин у нормативному регулюванні видання органами виконавчої влади правових актів; оновленні законодавчої бази з урахуванням як національного досвіду, так і зарубіжного, насамперед країн-членів Європейського союзу.
Матеріали дисертаційного дослідження були використані в науково-дослідній діяльності та навчальному процесі Київського національного торговельно-економічного університету при підготовці та викладанні лекцій із курсу “Теорія держави та права” для студентів спеціальності “Правознавство”, а також при розробці програми з навчального курсу “Податкове право” та проблемної лекції “Правові підстави відповідальності посадових осіб за порушення у сфері нормотворчості” з курсу “Адміністративне право” (акт впровадження результатів наукових досліджень).
Положення дисертації використовуються Департаментом правового забезпечення Державної податкової адміністрації України при розробці нормативно-правових актів (акт впровадження результатів наукових досліджень № 10-2118/3382 від 13.11.2003 р.) та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (акт впровадження результатів наукових досліджень № 1569/12 від 03.12.2003 р.). Певні наукові розробки та законодавчі пропозиції були використані комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності при обговоренні законопроектів з питань нормотворчої діяльності правоохоронних органів України (акт впровадження результатів наукових досліджень № 134/11/2003 від 17.11.2003 р.).
Апробація результатів дисертації. Найважливіші теоретико-правові ідеї і концептуальні положення дисертації доповідалися на кафедрі комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету.
Основні результати дисертаційного дослідження були предметом наукових доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях “Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах” (24-26 жовтня 2001 року), “Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу” (23-25 жовтня 2002 року), що проводились у Київському національному торговельно-економічному університеті (м. Київ), а також на ХІ Міжвузівській студентській науковій конференції «Наука і вища освіта», яка проводилась у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2003 року), та на Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених і аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, що відбулася на базі Юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року).
Публікації. Результати дисертаційних досліджень опубліковані у трьох авторських статтях у наукових фахових журналах та чотирьох тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура роботи визначається її змістом, обумовлена логікою дослідження, що базується на поєднанні загальних і спеціальних підходів до розгляду досліджуваної проблеми. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, що поділені на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, у тому числі 176 сторінок становить основний текст роботи, 22 сторінки список використаних джерел (214 найменувань), дисертація містить також 4 акта впровадження результатів наукових досліджень.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Вдосконалення і забезпечення ефективності здійснення нормотворчої діяльності є умовою формування правової системи України з урахуванням дер¬жавно-правової реформи, що зараз відбувається, а також сучасного рівня її роз¬витку. За результатами нормотворчої роботи складається враження про державу в цілому, ступеню його демократичності, розвитку, цивілізованості. Невпоряд¬кованість процесу підготовки нормативних актів, їх прийняття та оприлюднен¬ня здійснює негативний вплив на нормотворчу діяльність органів виконавчої влади, забезпечення верховенства закону. Одним із недоліків відомчого нормо¬творення є теоретична та законодавча невизначеність поняття нормотворчого процесу, кола суб’єктів нормотворення, видів нормативно-правових актів та місця кожного з них в ієрархії чинного законодавства, а також відсутність планування видання нормативно-правових актів органами виконавчої влади.
Ситуація, що складається в Україні, специфіка змін в її соціально-еконо-мічному житті, обумовлюють необхідність комплексного підходу до питання видання нормативних актів органів виконавчої влади на засадах законності, о᬴рунтованості, необхідності. Тому особливої уваги вимагає забезпечення адмі¬ністративно-правового регулювання відомчої нормотворчості, що буде сприяти демократизму та верховенству права. Відповідно процедура прийняття норма¬тивно-правових актів повинна бути детально регламентована з метою забезпе¬чення громадян від адміністративної сваволі та встановлення розумного балан¬су між інтересами держави та особи. У запропонованій роботі досліджується адміністративно-правове забезпечення нормотворчого процесу органів вико¬навчої влади і формулюються висновки й пропозиції щодо його вдосконалення.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави зробити наступні висновки.
1. На даний момент в Україні відсутнє законодавче закріплення поняття “нормотворчість”. Якби законодавець дав більш широке і досконале визначення нормотворенню, це сприяло б створенню українського стилю нормотворчої діяльності, що зможе запобігти існуючим неузгодженостям законодавства і зменшить звернення до нормотворчої техніки, яка притаманна юрисдикції ін¬ших країн і не завжди підходить правовому та економічному розвитку України.
2. Відомча нормотворчість зумовлена об’єктивним її призначенням – вико¬нання законів та інших правових актів. Суспільство завжди потребувало такої діяльності органів держави, яка б створювала норми права, правила поведінки громадян. Тому постійною задачею держави є підвищення якості правових рі¬шень, зниження до мінімуму кількості неефективних нормативних актів. Саме цим пояснюється неухильний інтерес до процесу створення норм права з боку як юридичної теорії, так і практики – адже кожна помилка нормотворців тягне за собою невиправдані матеріальні витрати, порушення інтересів громадян. Нерідко нормативно-правові акти органів виконавчої влади встановлюють нові правові норми в межах загальних розпоряджень закону, уточнюючи ці розпо¬рядження, а у випадках прямого доручення законодавця доповнюючи або вста¬новлюючи окремі вилучення з загальних приписів. Однак внесення “коректив” і в Конституцію України, і в закони можна пов’язати з невисоким рівнем правової культури державного апарату.
3. Наявність нормотворчості органів виконавчої влади обумовлена тим, що Верховна Рада України часто відчуває дефіцит часу, який не дозволяє прий¬няти вчасно відповідне правове рішення. В наслідок чого і відбулася передача правотворчих повноважень іншим суб’єктам нормотворчості. Суспільство, в особі окремих відомств, швидко реагує на проблеми, які виникають, зміни умов соціального життя, нові соціальні вимоги з більшою гнучкістю і з меншою фор¬мальністю, порівняно із законотворчістю, – акти можуть бути змінені в кожній своїй частці, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси.
До позитивної сторони відомчого нормотворення можна також віднести і компетентність таких органів, наявність спеціальних знань і досвіду в розроб¬ників нормативного акта, їх знання місцевих та інших умов, що може збільши¬ти ефективність прийнятого рішення, достатньо глибоке розуміння ними питан¬ня, існуючої практики тощо. Окрім того, не всі складні питання сучасного сус¬пільства повинні розглядатися парламентом, так як є ситуації, коли рішення доцільно передати на більш низький рівень. Негативна сторона такої нормо¬творчості полягає в певній закритості процесу прийняття правового рішення, складності застосування норм через велику кількість нормативних актів, бюрократії у правотворчій роботі та відсутності контролю суспільства.
4. Найбільш повно розкривають зміст і призначення нормотворчої діяль¬ності органів виконавчої влади її основні принципи, які сприяють фактичному відображенню соціальних закономірностей у правових приписах. На підставі загальних принципів правотворчості був запропонований власний варіант про¬відних принципів адміністративної нормотворчості. Зокрема, ними є принципи: законності, демократизму, прозорості (гласності) нормотворчого процесу, зв’я¬зок з практикою, поєднання інтересів суспільства та особи, науковості, відпо¬відальності за порушення правил нормотворчого процесу.
5. Визначаючи коло органів виконавчої влади, які здійснюють нормотвор¬чу діяльність, можна зробити висновок, що в державі система виконавчої влади передбачена Конституцією України, Законом України “Про місцеві державні адміністрації” та низкою підзаконних нормативно-правових актів. Однак, таке регулювання суперечить Конституції України, тому з метою впорядкування системи органів виконавчої влади та забезпечення легітимності їх функ¬ціонування необхідно врегулювати діяльність Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади на рівні законів – “Про Кабінет Мініст¬рів України”, “Про центральні органи виконавчої влади”.
6. Система органів виконавчої влади визначена різними за своєю юридич¬ною силою нормативними актами. У зв’язку з цим є необхідність створення єдиного кодифікованого нормативного акта – Закону України “Про систему органів виконавчої влади України”, який би регулював ці питання.
7. Чинним законодавством не уточнений статус Ради міністрів Автономної Республіки Крим: за Радою міністрів Автономної Республіки Крим офіційно не закріплений статус ані центрального органу виконавчої влади, ані місцевого органу виконавчої влади. Законопроекти щодо визначення організації, повноважень і порядку діяльності органів виконавчої влади, які на даний момент знаходяться на розгляді Верховної Ради України, також не регулюють правове становище Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
8. Потребують конкретизації види нормативно-правових актів та їх юри-дична форма, в залежності від органу виконавчої влади, яким видається той чи інший акт. При цьому головним критерієм відмінностей одного різновиду акта від іншого повинні стати глибинні, якісні особливості їх юридичної природи.
9. Нормативно-правові акти органів виконавчої влади носять управлінсь¬кий характер, який знаходить свій прояв у втіленні в життя державної політики в певній галузі. Саме у процесі реалізації державної влади відбувається втілен¬ня в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосуван¬ня всіх важелів державного управління процесами суспільного розвитку.
10. Аналізуючи існуючі нормативно-правові акти органів виконавчої вла¬ди, приходимо до висновку, що їх система не має суворої ієрархічної структури за своєю юридичною силою як у межах одного відомства, так і поміж різними органами виконавчої влади. Тому в роботі визначені підстави, за якими норма¬тивно-правові акти підлягають поділу на види з врахуванням їх сутнісних рис, та встановлення місця кожного з них в існуючій системі законодавства.
11. Незважаючи на відсутність ієрархічної структури нормативно-правових актів, необхідно відмітити, що відносини типу “влада – підпорядкування” ха¬рактеризуються певним станом організаційних відносин, за яким один орган виконавчої влади має право перевіряти діяльність іншого, включаючи право скасування чи зупинення дії його актів, а той зобов'язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітувати про свою діяльність.
12. Аналіз адміністративно-правового регулювання нормативних актів ор¬ганів виконавчої влади дозволяє суттєво збільшити кількість вимог, що до них висуваються. Недотримання цих вимог породжують численні недоліки і протиріччя у діючих правових актах.
13. Удосконалення нормотворчого процесу є засобом подолання недоліків у нормативно-правових актах. Адже особливістю дефектів нормативно-право¬вих актів є те, що вони не можуть бути виправлені в процесі правозастосування, їх наявність тягне за собою неефективність дії такого акта. І навіть більше – в результаті помилок при правозастосуванні неефективність нормативно-право¬вих актів може бути підсилена.
14. Недосконалість регулювання відповідальності у нормотворчих відноси¬нах нормами чинного законодавства незаперечна: не існує чіткості у визначенні юридичних підстав притягнення органів виконавчої влади до відповідальності за правопорушення, що вчинюються під час нормотворчого процесу, а також у разі прийняття незаконних актів. Отже, законодавче закріплення контролю за нормотворчістю органів виконавчої влади і встановлення їх прямої відпові¬дальності є гарантією належного виконання Конституції і законів України, і, відповідно, захисту суб'єктивних прав усіх учасників суспільних відносин.
Основні теоретичні висновки отримані в результаті даного дослідження, дозволяють розробити практичні пропозиції по вдосконаленню діючого законодавства:
1. Передбачити у законопроектах “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні органи виконавчої влади” види, принципи та організацію нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, а також взаємовідносини з іншими органами державної влади (в тому числі між органами виконавчої влади) та органами місцевого самоврядування.
2. Віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим, враховуючи територіальний поділ країни, до місцевого рівня органів виконавчої влади в Конституції України.
3. Аналіз адміністративно-правового регулювання актів органів виконавчої влади свідчить про відсутність єдиного закону, що комплексно регулює систему відомчих актів в Україні, та пропонуємо прийняти Закон України “Про нормотворчу діяльність та нормативно-правові акти в Україні”.
4. Зроблена пропозиція удосконалити адміністративно-правове регулюван¬ня підзаконної нормотворчості шляхом включення наданого автором визначен¬ня “нормотворчість” у статтю 2 законопроекту “Про нормативно-правові акти”. Відповідно до наведеного поняття, нормотворчість – це особлива діяльність держави, в особі спеціально уповноважених на це владних суб’єктів, спрямова¬на на нормативне закріплення суспільних потреб й інтересів та забезпечення належних умов для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективного захисту, яка здійснюється шляхом створення системи внутрішньо узгоджених норматив-но-правових актів з метою підвищення ефективності регулювання суспільних відносин в Україні.
5. Передбачити у законопроекті “Про нормативно-правові акти” вичерпний перелік видів нормативно-правових актів із описом притаманних кожному з них характерних ознак, з метою виключення вживання такого виду норматив¬но-правових актів, як “інші”. Для правильного вибору органом виконавчої вла¬ди виду нормативного акта, що належать до його правотворчої компетенції, на наш погляд, доцільно було б прийняти такий законодавчий акт як “Класифіка¬тор правових актів”.
6. Закріпити у законопроекті “Про нормативно-правові акти” процедуру нормотворчого процесу із чітким поділом її на сім стадій, та відповідний обов’язок органів виконавчої влади щодо дотримання їх суворої послідовності.
7. Врегулювати на рівні Закону України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів в Україні” відносини, що виникають при реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади, в якому, зокрема, передбачити обов’язок органу виконавчої влади, рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта якого було прийнято, не пізніш як у 15-денний термін після скасування нормативно-правового акта опублікувати інформацію про це у тих же офіційних друкованих виданнях, в яких оприлюднюються нормативні акти відповідного органу виконавчої влади.
8. Закріпити у законопроекті “Про нормативно-правові акти” порядок вре¬гулювання колізій між нормативно-правовими актами, чому, зокрема, сприяло би законодавче встановлення обов’язку органів виконавчої влади проводити при розробці проектів нормативно-правових актів аналіз чинного законодавства на відповідність розроблюваних норм існуючим з метою усунення їх зіткнення. Наслідком аналізу має бути прийняття відповідних норм щодо перегляду, визнання не чинними або приведення існуючих актів у відповідність з новими.
9. Необхідно провести спеціальну підготовку юристів та інших посадових осіб для правотворчої роботи, а також залучати спеціалістів, які мають спе¬ціальні галузеві знання. Для чого потрібно: 1) ввести вивчення державними службовцями основ нормотворчої техніки і розпочати в юридичних вузах ви¬кладання спецкурсів “Юридична техніка”, “Нормотворча діяльність в Україні” та “Юридична текстологія”; 2) запровадити під час навчання стажування з ме¬тою отримання практичної підготовки кваліфікованих нормотворців; 3) сфор¬мувати в Україні необхідний викладацький склад; 4) підготувати науково-ін¬формаційне забезпечення процесу розробки проектів нормативно-правових актів, навчальні програми, методичні посібники і підручники; 5) покращити матеріальну базу навчання і бібліотек; 6) проводити спеціалізовану підготовку фахівців-нормопроектувальників на базі вищої юридичної освіти за наявності досвіду роботи за фахом не менш двох років; 7) здійснювати перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців. Таким чином, необхідно ускладнити відбір осіб, що розробляють нормативно-правові акти, шляхом внесення відповідних фахових вимог до розробників у законопроект “Про нормативно-правові акти” та Закон України “Про державну службу”.
10. Встановлення у законопроекті “Про нормативно-правові акти” випадків здійснення правової експертизи актів та вимог до тих осіб, які можуть її прово¬дити: перш за все, ними повинні бути високо досвідчені юристи-практики, які б з урахуванням своїх знань та досвіду змогли б оцінити відповідність актів дію¬чому законодавству, їх взаємозв’язок та виключення можливості дублювання або, навпаки, розширення меж існуючих правовідносин (в разі, якщо підзакон¬ний акт видається на виконання закону), а також спрогнозувати економічні, соціальні та інші наслідки прийняття актів. Для експертизи проектів актів органів виконавчої влади пропонується створити спеціальний орган – Управ¬ління експертиз нормативно-правових актів при Кабінеті Міністрів України.
11. При здійсненні такої стадії, як погодження проектів нормативно-право¬вих актів, необхідно у законопроекті “Про нормативно-правові акти” закріпити строки візування та направлення зауважень і пропозицій розробнику, що мають залежати як від складності розробленого проекту, так і від виду погодження (всередині відповідного органу виконавчої влади чи з іншими зацікавленими міністерствами і відомствами). Встановлення строків внутрішнього візування покласти на орган, що приймає нормативно-правовий акт. Зовнішнє ж візуван¬ня повинно бути закріплене на законодавчому рівні.
12. Встановити у законопроекті “Про нормативно-правові акти” заборону надання нормативно-правовим актам органів виконавчої влади зворотної сили.
13. Затвердити постановою Кабінету Міністрів України “Загальні правила нормотворчої техніки органів виконавчої влади”, що базуються на розробленій автором системі спеціальних вимог до нормотворчості органів виконавчої влади.
14. З метою створення механізму участі громадян в процесі нормотворення органів виконавчої влади автором запропоновано прийняти закон, яким би вста¬новлювався порядок співпраці останніх з громадськістю, та підготовлена його структура і зміст.
15. В зв’язку із застосуванням у законодавстві неоднакової термінології – визнання “незаконними” і “недійсними” нормативно-правових актів, впорядку¬вати термінологію Цивільного процесуального кодексу України і Господарсь¬кого процесуального кодексу України, застосувавши термін “недійсний”, який, на нашу думку, має більш широкий зміст і передбачає різні підстави для визнання таким нормативно-правового акта.
16. У разі прийняття судом рішення про визнання нормативно-правового акта недійсним, встановити у Господарському процесуальному кодексі України та Цивільному процесуальному кодексі України обов’язок сторін сповіщати Міністерство юстиції України про таке рішення, та покласти контроль за виконанням цього обов’язку на державну виконавчу службу.
17. Внести зміни до статті 150 Конституції України та статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", додавши до переліку актів, що розглядаються на відповідність Конституції України, крім актів Кабінету Міністрів України, й акти централь-них органів виконавчої влади.
18. Зроблено висновок про необхідність вдосконалення інституту відпові¬дальності за порушення у сфері нормотворчої діяльності, зокрема, урахування її у законопроекті “Про нормативно-правові акти”, Законах України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією” та у посадових інструкціях для державних службовців із чітким визначенням в них персональної відповідаль¬ності за виконання посадових функцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
3. Стратегія реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14 квітня 2000 року № 599/2000 // Офiцiйний вiсник України. – 2000. – № 16. – Ст. 665.
4. Комплексна програма підготовки державних службовців: Указ Президента України від 9 листопада 2000 року № 1212/2000 // Офiцiйний вiсник України. – 2000. – № 46. – Ст. 1982.
5. Правотворчество в СССР / Под ред. А.В. Мицкевича. – М., Юрид. лит., 1974. – 319 c.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с.
7. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
8. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: ИнфраМ-Норма, 1997. – 570 с.
9. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
10. Бабаев В.К. Уровни правового регулирования общественных отношений и социалистический правопорядок. Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции 1977 г. / Отв. ред. М. И. Байтин. – Саратов, 1980. – 287 с.
11. Дрейшеф Б.В. Правотворческие нормы в системе советского права // Правоведение. – 1976.  № 5. – С. 21-23.
12. Воронов Н.П. Проблеми нормотворчої діяльності органів державної влади та самоврядування України / Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції.  К., 1993.  552 с.
13. Курінний Є.В. Предмет та об’єкт адміністративного права України: Монографія. – Д.: Юрид. акад. м-ва внутр. справ; Ліра лтд, 2004. – 340 с.
14. Советское правовое государство и юридическая наука: Материалы круглого стола // Сов. государство и право.  1989.  № 3. – С. 56-70.
15. Лазнюк Н.В. Нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України (теоретичні питання). Дис…канд. юр. наук / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002. – 196 с.
16. Еропкин М.И., Клюшниченко А.П. Советское административное право. – М.: Юрид. лит., 1979. – 311 с.
17. Советское административное право. / Под ред. Ю.М. Козлова. М.: Юрид. лит., 1981. – 279 с.
18. Советское административное право. – Л., 1985. – 320 с.
19. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Луцьк: Ред. - вид. відд. «Вежа» Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 558 с.
20. Васильев Р.Ф. Правовые акты органов управления. – М.: Издательство Моск. ун-та, 1970. – 108 с.
21. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Загальна теорія права. Актуальні проблеми: Навч. посіб. – К.: Істина, 2003. – 304 с.
22. Нечитайленко О. А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма «Консул», 1998. – 176 с.
23. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 201 с.
24. Алексеєв С. С. Проблемы теория права: В 2-х томах.  Свердловск, 1973. – Т. 2.  401 с.
25. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35. // Вістник Вищого арбітражного суду України. –2000. – № 2. – С. 20-25.
26. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. – М.: Проспект, 2001. – 760 с.
27. Проблемы общей теории и государства: Учебник / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 832 с.
28. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
29. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний аналіз. – К.: Програма Л., 1995. – 136 с.
30. Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України: Закон України від 21 листопада 1992 року № 2813-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 2. – Ст. 7.
31. Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М., 1914. – 236 с.
32. Мицкевич А. В. Акты высших органов советского государства.  М.: «Юрид. лит.», 1967. – 175 с.
33. Дрейшеф Б. В. Правотворчество органов государственного управления и процесс правообразования. // Вестн. Ленингр. ун-та.  Сер. обществ. наук. – 1985.  № 13.  С. 78-79.
34. Шмелева Г. Г. Конкретизация советского права: общее понятие и роль в правотворчестве. // Вестн. Львов. ун-та. Сер. юрид. – Львов, 1980.  Вип. 19. – С. 42-43.
35. Обсуждение доклада Мицкевича А. В. «Нормативные акты советского госу¬дарства как источник права» // Уч. зап. ВНИИСЗ.  Вип. 3. – 1964. – С. 58-69.
36. Жерибкин П.Е. Логика.  Харьков, 1968. – 256 с.
37. Черданцев А.Ф. Правовое регулирование и конкретизация права // Применение советского права.  Свердловск, 1974.  131 с.
38. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании. – Львов: Вища школа, 1988. – 105 с.
39. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 304 с.
40. История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов / Сост. и общ. ред. проф., д-р ист. наук Г.Г. Демиденко. – Харьков: Факт, 1999. – 1080 с.
41. Мельниченко В. Делеговане законодавство – правило чи виняток // Віче. – 1994. – № 6 (27). – С. 15.
42. Про державний суверенітет України: Декларація від 16 липня 1990 року № 55-XII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
43. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
44. Кисиль С.П. Центральні органи виконавчої влади України: стан і розвиток. –К., 1999. – 78 с.
45. Нижник Н.Р. Природа та зміст адміністративної реформи в Україні / Реформування державного управління в Україні: Проблеми і перспективи. – 268 с.
46. Административное право Украины. – 2–е изд., перераб. и доп. [Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
47. Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України: Указ Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96 // Урядовий кур'єр. – 1996. – № 58-59.
48. Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР: Закон Української РСР від 13 травня 1991 року № 1030б-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 26. – Ст. 290.
49. Про державний бюджет на 2001 рік: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2120-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 2-3. – Ст. 10.
50. Про основні напрями бюджетної політики на 2000 рік (бюджетна резолюція): Постанова Верховної Ради України від 1 липня 1999 року № 795-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 35. – Ст. 304.
51. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572/99 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2434.
52. Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України: Указ Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 5. – Ст. 156.
53. Про порядок доставки дипломатичної пошти України: Розпорядження Президента України від 27 липня 1992 року № 130 // Збiрник розпоряджень Президента України. – 1992. – № 3.
54. Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня: Указ Президента України від 26 квітня 1995 року № 334/99 // Урядовий кур'єр. – 1995. – № 64.
55. Про видання збірників актів законодавства України: Указ Президента Украї¬ни від 22 січня 1996 року № 73/96 // Урядовий кур'єр. – 1996. – № 15-16.
56. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
57. Бахрах Д.Н. Административная власть как вид государственной власти // Государство и право. – 1992. – № 3. – С. 13-20.
58. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
59. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
60. Философский словарь / Под ред. И.Т. Флорова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 590 с.
61. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 159 с.
62. Марчук В.М. Административно-правовой аспект научной организации государственного управления: Автореф. дис…д-ра юр. наук / Институт государства и права АН УССР. – К., 1977. – 54 с.
63. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
64. Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим: Закон України від 23 грудня 1998 року № 350-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5-6. – Ст. 43.
65. Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад: Указ Президента України від 30 грудня 1995 року № 70/99 // Голос України. – 1996. – № 2.
66. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
67. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
68. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2435.
69. Про міністерство і державні комітети Української РСР: Закон Української РСР від 3 серпня 1990 року № 150-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990.  № 33.  Ст. 482.
70. Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 26 травня 2003 року № 434/2003 // Офiцiйний вiсник України. – 2003. – № 22. – Ст. 989.
71. Про Примірне положення про державного секретаря міністерства: Указ Президента України від 14 липня 2001 року № 529 // Офiцiйний вiсник України. – 2001. – № 29. – Ст. 1305.
72. Про Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року "Про Національний координаційний центр адаптації військовослужбов¬ців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів": Указ Президента України від 29 вересня 2001 року № 907/2001 // Офiцiйний вiсник України. – 2001. – № 409. – Ст. 1795.
73. Про Положення про Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів: Указ Президента України від 19 січня 2002 року № 49/2002 // Офiцiйний вiсник України. – 2002. – № 4. – Ст. 128.
74. Про Антимонопольний комітет: Закон України від 26 листопада 1993 року № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
75. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року № 2229-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
76. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
77. Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Указ Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 // Офiцiйний вiсник України. – 2003. – № 15. – Ст. 650.
78. Про столицю України – місто-герой Київ: Закон України від 15 січня 1999 року № 401-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11. – Ст. 79.
79. Воробьев Н.Ф. Процесс подготовки управленческих решений в министерствах // Сов. государство и право. – 1981.  № 10. – С. 53-56.
80. Дюрягин И. Я. Юридический механизм управления и социалический правопорядок // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года / Отв. ред. М.И.Байтин. – Саратов, 1980. – 287 с.
81. Якушев В.С. Ведомственные нормативные акты в системе хозяйственного законодательства // Правоведение. – 1980.  № 5. – С. 30-32.
82. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. – М.: Наука, 1987. – 152 с.
83. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: оновлення поглядів на його роль і зміст в сучасній державі // Матеріали конференції «Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування».  Івано-Франківськ, 1998. – С. 11-18.
84. Рекомендації з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів, затверджених постановою колегії Міністерства юстиції України від 27 березня 1998 року № 3 // Нормотворча діяльність: Збірник нормативно-правових актів та методичних рекомендацій. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 288 с.
85. Поленина С.В. Конституционные основы системы советского законодатель¬ства // Сов. государство и право. – 1978.  № 5. – С. 19-21.
86. Горьова С.Л. Норми адміністративного права (проблеми теорії та практики нормотворення): Автореф. дис…канд. юр. наук / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 18 с.
87. Рутман Л.М. Нормативные акты министерств и ведомств в системе хозяйственного законодательства // Сов. государство и право. – 1975.  № 11. – С. 56-58.
88. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления // Советское государство и право. – 1983. – № 3. – С. 20-23.
89. Пронина В.С. Соотношения компетенции государственных комитетов и министерств // Тр. /ВНИИСЗ. – М., 1976. – Вып. 7. – С. 91-95.
90. Тонконог Н.П., Зайц Н.Ф. Совершенствование ведомственных нормативных актов. – К.: Вища школа, 1978. – 53 с.
91. Абова Т.Е., Заменгоф З.М., Кузьмин В.Ф. Хозяйственное право: Общие положения / Под ред. В.В. Лаптева. – М.: Наука, 1983. – 287 с.
92. Николаева М.Н. Систематизация ведомственных нормативных актов // Хозяйство и право. – 1977.  № 5. – С. 48-50.
93. Самощенко И.С. Основные черты нормативных актов социалистического государства // Сов. государство и право. – 1968.  № 4. – С. 23-26.
94. Николаева М.Н. Нормативные акты министерств и ведомств СССР. – М.: Юрид. лит., 1975. – 144 с.
95. Ноздрачев А.Ф. Нормативные акты министерств и ведомств СССР: Дис… канд. юрид. наук.  М., 1968.  204 с.
96. Красавчиков О.А. Государственный стандарт – система правовых норм // Сов. государство и право. – 1977.  № 5. – С. 79-82.
97. Новицкий И. Б. Источники советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1959. – 160 с.
98. Статут залізниць України: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квіт¬ня 1998 року № 457 // Офіційний вісник України. – 1998.  № 14. – Ст. 150.
99. Про проведення виконавчих дій: Інструкція, затверджена Наказом міністра юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 51. – Ст. 102.
100. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
101. Про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці: Положення, затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 грудня 1994 року № 130 // Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних актів. – К., 1995. – Т. 3. – С. 157-163.
102. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
103. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
104. Про заходи щодо виконання Закону України “Про охорону праці”: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року № 64 // Урядовий кур'єр. – 1993. – № 17–18.
105. Статут Науково-дослідного економічного інституту (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України: Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 12 грудня 2001 року № 307 // Вісник законодавства України. – 2001. – № 45.
106. Порядок накладення арешту на цінні папери: затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 року № 1744 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 38. – Ст. 1912.
107. Правила пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України: затверджено Наказом Міністерства освіти України і Головного управління Державної пожежної охорони МВС України від 30 вересня 1998 року № 348/70 // Офiцiйний вiсник України. – 1998. – № 51. – Ст. 106.
108. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, завданої працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків: затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 // Урядовий кур'єр. – 1993. – № 105–106.
109. Про затвердження Програми запобігання і ліквідації проявів захворювань великої рогатої худоби на губчастоподібну енцефалопатію та інших пріонних інфекцій на території України на 2001-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 179 // Офiцiйний вiсник України. – 2001. – № 9. – Ст. 228.
110. Методичні вказівки з епідеміологічного нагляду за пріонними інфекціями: затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27 листопада 2002 року № 429 // Офiцiйний вiсник України. – 2002. – № 56. – Ст. 103.
111. Про Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 року № 30-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 247.
112. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі: затверджений Наказом Міністерства охорони здоровя України та Держнаглядохоронпраці України від 23 вересня 1994 року № 263/121 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – №№ 11-12. – С. 729-731.
113. Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах: затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 // Офiцiйний вiсник України. – 2003. – № 4. – Ст. 64.
114. Сысков А.И. Отраслевые примерные договоры // Правовые средства реализации самостоятельности и инициативы производственных объединений и предприятий / Отв. ред. В. С. Якушев.  Свердловск: СЮИ, 1985. – 140 с.
115. Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року № 805 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 19. – Ст. 293.
116. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
117. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – 652 с.
118. Тихомиров Ю.А. Законодательная техника как фактор эффективности законодательной и правоприменительной деятельности // Проблемы юри