АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1 Теоретико-правові засади забезпечення адміністративно-правового захисту від недобросовісної конкуренції в Україні
12

1.1. Недобросовісна конкуренція як об’єкт адміністративно-правового захисту 12
1.2. Механізм адміністративно-правового забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції 38

1.3. Становлення й основні напрями розвитку законодавства, що забезпечує адміністративно-правовий захист від недобросовісної конкуренції

49

Висновки до розділу 1

70

РОЗДІЛ 2 Окремі прояви недобросовісної конкуренції як об’єкти забезпечення адміністративно-правового захисту

74

2.1. Основні напрями вдосконалення захисту суб’єктів господарювання органами Антимонопольного комітету України від незаконного використання засобів індивідуалізації
74

2.2. Адміністративно-правові заходи, що застосовуються у сфері неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

109
2.3. Удосконалення діяльності органів Антимонопольного комітету України з контролю за дотриманням законодавства України про рекламу
134
Висновки до розділу 2 160

ВИСНОВКИ

165

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

176

ДОДАТКИ
194

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Розвиток в Україні ринкових відносин, перехід від адміністративно-командної системи керування економікою створили в державі комплекс проблем, що вимагають вирішення. Однією з таких проблем стало формування цивілізованої ринкової економіки, що заснована на плюралізмі форм власності, свободі підприємницької діяльності, добросовісній конкуренції.
Конкуренція – це позитивне явище, оскільки сприяє економічному прогресу, розвитку національного підприємництва. Позитивним чинником у цьому процесі є розробка відповідних правових норм. Законодавча база, що спрямована на розвиток системи вільної, добросовісної конкуренції та запобігання монополізму, почала створюватися в Україні на початку 90-х років у зв’язку з проведенням економічних ринкових реформ.
Зокрема, перший в Україні законодавчий акт – Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” – був прийнятий ще у 1992 році. Закон заклав підґрунтя для подальшого розвитку антимонопольного законодавства і формування державних органів у цій сфері.
У свою чергу, повноваження, організація системи органів, підпорядкованість та інші питання діяльності органів Антимонопольного комітету України набули певної правової завершеності з прийняттям у листопаді 1993 року Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, який закріпив ряд процедур, зокрема адміністративний порядок розгляду спорів, пов’язаних з дотриманням суб’єктами господарювання антимонопольного законодавства.
Здобутий за роки діяльності органів Антимонопольного комітету України досвід застосування першого антимонопольного Закону свідчив про необхідність внесення певних змін до концептуальних підходів щодо адміністративно-правового забезпечення захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції. У зв’язку з цим 7 липня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, яким започатковано принципово новий концептуальний підхід, що призвів до формування у системі антимонопольного законодавства окремої галузі – законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Практика застосування органами Антимонопольного комітету України норм законодавства про захист від недобросовісної конкуренції вже поставила низку запитань, на які правова наука повинна дати відповідь. Крім того, слід мати на увазі, що підприємницька діяльність досить динамічна, вона бурхливо розвивається, з’являються нові форми її ведення, які іноді не відповідають встановленим у підприємницькій сфері “правилам гри” та взагалі не опосередковані правовим регулюванням. Ці фактори зумовлюють і активну рухливість самого адміністративно-правового забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці відомих учених, які займалися вивченням окремих концептуальних аспектів розглянутої проблематики. Серед авторів, роботи яких були проаналізовані у процесі дослідження, слід назвати, зокрема, таких вітчизняних та іноземних учених, представників науки адміністративного, господарського, цивільного права та економіки, як: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Г.О. Андрощук, Г.В. Атаманчук, О.В. Безух, А.С. Васильєв, К.Дж. Веркман, В.В. Галкін, Д.Дж. Галліган, І.П. Голосніченко, С.А. Горленко, І.І. Дахно, В.Н. Дементьєв, В.А. Дозорцев, В.І. Єременко, Л.В. Коваль, С.К. Козлов, Н.М. Корчак, О.Б. Кузнєцова, С.А. Кузьміна, Р.Х. Ланкан, В.О. Маліновська, Ю.В. Макогон, В.К. Мамутов, І.Т. Нойффер, М.Г. Орешкин, О.О. Підопригора, О.П. Рябченко, Н.О. Саніахметова, А.О. Селіванов, М.М. Тищенко, Ю.О. Тихомиров, К.Ю. Тотьєв, В.В. Цвєтков, В.Б. Чирків, І.А. Шуміло, В.І. Ярочкін та інші.
Емпіричною базою дослідження стали статистичні матеріали Антимонопольного комітету України, архіви органів Антимонопольного комітету України, матеріали періодичних видань.
Актуальність зазначеного дослідження зумовлюється також рядом інших факторів. В Україні законодавство про захист від недобросовісної конкуренції знаходиться у процесі свого становлення, у зв’язку з цим нормотворцям доцільно використовувати досвід практичної діяльності органів Антимонопольного комітету України та аналогічних органів країн з розвинутою ринковою економікою; кращі досягнення правової науки як вітчизняної, так і зарубіжної. При цьому потрібно враховувати той фактор, що економічна ситуація в Україні також змінюється, що не може не впливати на законодавство взагалі, і законодавство про захист від недобросовісної конкуренції зокрема.
Ці та інші фактори зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження, присвяченого розкриттю питань адміністративно-правового захисту від недобросовісної конкуренції, що забезпечується органами Антимонопольного комітету України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Одеського національного університету імені І.І. Мечникова “Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні” (державний реєстраційний номер 0101U008293).
Мета і завдання дослідження. Мета цього дослідження полягає у системному аналізі адміністративно-правового забезпечення захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в діяльності органів Антимонопольного комітету України та розробці відповідних науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.
Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені основні завдання:
– дослідити поняття добросовісної та недобросовісної конкуренції, їхню правову природу, характерні риси, історичні тенденції і перспективи розвитку;
– з’ясувати особливості адміністративно-правового забезпечення захисту органами Антимонопольного комітету України суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, зокрема, від незаконного використання засобів індивідуалізації, комерційної таємниці та поширення недобросовісної реклами;
– виявити недоліки, прогалини, суперечності, неузгодженість тощо чинного законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та виробити пропозиції щодо його вдосконалення;
– з’ясувати причини недостатньої ефективності адміністративно-правового забезпечення захисту органами Антимонопольного комітету України суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та виробити рекомендації стосовно посилення адміністративно-правового захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.
Об’єктом дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі забезпечення органами Антимонопольного комітету України адміністративно-правового захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.
Предметом дослідження – теоретичні основи адміністративно-правового забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції, а також нормативно-правові акти, пов’язані із забезпеченням діяльності органів Антимонопольного комітету України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність методів наукового пізнання, зокрема, діалектичний метод, порівняльно-правовий метод, історичний метод, формально-логічний і системно-функціональний методи.
За допомогою діалектичного методу було досліджено формування та розвиток конкурентних правовідносин та відповідних норм у праві України та окремих зарубіжних країн, а також проаналізовано хід становлення і розвитку в Україні законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у системі антимонопольного законодавства. Історичний метод дозволив дослідити еволюцію розвитку конкурентних правовідносин, причини появи і розвитку адміністративно-правового забезпечення захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.
Порівняльно-правовий метод було використано для виявлення особливостей і спільних рис, що існують у правовому забезпеченні захисту від недобросовісної конкуренції в окремих країнах світу та в Україні. Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст чинного в окремих країнах світу та в Україні законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, а також зробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення в Україні адміністративно-правового забезпечення захисту органами Антимонопольного комітету України суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції. За допомогою системно-функціонального методу було досліджено роль і значення діяльності органів Антимонопольного комітету України у встановленні в Україні чесних правил ведення конкурентної боротьби.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі аналізу чинного законодавства України, наукової літератури та практичної діяльності органів Антимонопольного комітету України вперше здійснене комплексне дослідження законодавства та практики його застосування у процесі забезпечення адміністративно-правового захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні. Наукова новизна полягає також у запропонованих вирішеннях окремих проблем практики застосування в Україні органами Антимонопольного комітету України законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. У дисертаційному дослідженні містяться нові науково-теоретичні положення, найважливіші з яких виносяться на захист, а саме:
– вперше комплексно досліджений механізм забезпечення адміністративно-правового захисту від недобросовісної конкуренції суб’єктів господарювання, проаналізовані його елементи;
– обґрунтовано, що, передбачений Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” різноманітний підхід щодо накладення органами Антимонопольного комітету України штрафів на порушників законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, а саме, на господарюючих суб’єктів-юридичних осіб та юридичних осіб, що не є господарюючими суб’єктами, а також громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, призводить на практиці до того, що останні можуть отримати за однакові порушення значно нижчі розміри штрафів, ніж господарюючі суб’єкти-юридичні особи. Це однозначно порушує принцип рівності, який є базовим правовим принципом кожної цивілізованої країни;
– доведено, що органи Антимонопольного комітету України при доказуванні факту недобросовісної конкуренції мають право використовувати такий критерій добросовісної конкуренції, як додержання норм законодавства лише за умови відповідності цих правових норм правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності;
– аргументовано висновок про те, що введення в Україні адміністративної процедури захисту комерційної таємниці створило певні зручності для позитивного вирішення цього питання. Такі зручності проявляються: у відсутності обов’язку справляти державне мито за розгляд заяв; у допомозі, яку надають органи Антимонопольного комітету України сторонам у збиранні доказів; у створенні для сторін мотивації діяти в напрямі вирішення або мирного врегулювання конфлікту (надавати докази, вести переговори, звертатися до суду для захисту своїх інтересів); у відносно недовгочасній процедурі розгляду заяви;
– обґрунтовано, що для однозначного розуміння та тлумачення органами Антимонопольного комітету України, заявником та відповідачем терміна “пріоритет на використання”, який використовується у статті 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, необхідно закласти у чинному законодавстві України визначення такого терміна, який передбачатиме, що пріоритет на використання будь-якого позначення спирається на здобуття позначенням певного “авторитету”, тобто на той факт, що воно відоме споживачам як позначення відповідного суб’єкта господарювання;
– доведено необхідність передбачення в Кодексі України про адміністративні правопорушення відповідальності за всі можливі форми недобросовісної конкуренції. Зокрема, це можливе шляхом визначення в Кодексі поняття недобросовісної конкуренції, усіх відомих форм недобросовісної конкуренції та передбачення відповідальності за їх вчинення у підприємницькій діяльності;
– аргументовано, що колізія між фірмовим найменуванням та подібним товарним знаком, яка виникає, коли право на товарний знак здобуває інший підприємець, а не власник фірмового найменування, має вирішуватися органами Антимонопольного комітету України шляхом застосування принципу випереджального використання, з урахуванням ступеня відомості, який має фірмове найменування і товарний знак;
– запропоновано, що з метою недопущення застосування Антимонопольним комітетом України та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики (надалі – Держспоживстандарт України) накладення за одне й те ж саме правопорушення штрафних санкцій до порушника (оскільки згідно з усталеним правовим принципом неможливо двічі покарати за одне правопорушення), доцільно встановити чітке розмежування компетенції Антимонопольного комітету України та Держспоживстандарту України у рекламній діяльності, або повноваження щодо припинення недобросовісної реклами слід надати одному органу державної влади;
– аргументовано, що за наявності розумного обґрунтування порівняльних характеристик, які використовуються у заяві, дії суб’єкта господарювання-рекламодавця мають вважатися органами Антимонопольного комітету України правомірними та добросовісними з позицій правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, навіть якщо рекламодавець згадує у порівняльній рекламі фірмове найменування (знак для товарів і послуг тощо) конкурента, товари якого порівнюються в рекламі;
– обґрунтовано висновок про те, що ключовими факторами визначення органами Антимонопольного комітету України питання, чи володіє рекламодавець адекватним (розумним) обґрунтуванням, є: вигоди правдивої заяви; наслідки брехливої заяви; вартість розробки обґрунтування порівняльної рекламної заяви, а також обсяг обґрунтування, що, на думку фахівців, є доцільним.
На підставі проведеного дослідження проблем забезпечення адміністративно-правовими засобами захисту від недобросовісної конкуренції внесено ряд пропозицій щодо змін чинного законодавства України, що врегульовує суспільні відносини у зазначеній сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає у подальшому вдосконаленні забезпечення адміністративно-правового захисту від недобросовісної конкуренції, що здійснюється органами Антимонопольного комітету України, зокрема шляхом використання напрацювань, отриманих у цій дисертаційній роботі.
Практична вага дисертації полягає також у поглибленні підходів та системи осмислення базових понять добросовісної і недобросовісної конкуренції, правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, а також правових інститутів, розвиток яких створить сприятливі умови для запобігання недобросовісній конкуренції у підприємницькій діяльності в Україні. Аналіз та висновки дисертації можуть бути корисними для розвитку інших галузей законодавства, а також використовуватися під час підготовки відповідних навчальних курсів. Одержані результати можуть бути використані у науково-дослідній роботі як відповідна база для подальших наукових пошуків.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також і в тому, що вони можуть бути використані в практиці, в подальшій законодавчій діяльності, в удосконаленні чинного законодавства, зокрема, законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та адміністративного законодавства.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації були апробовані на таких науково-практичних конференціях:
– науково-практична конференція “Становлення і розвиток правової системи України” (м. Київ, Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 21 березня 2002 року);
– друга Всеукраїнська науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених “Крок у майбутнє” (м. Київ, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, 22-24 травня 2002 року);
– Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми підготовки фахівців на новому етапі розбудови української держави” (м. Херсон, 14-15 листопада 2002 року);
– міжнародна науково-практична конференція “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” (м. Одеса, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, 15 травня 2003 року).
Наукові положення, що містяться в дисертації, були апробовані автором під час роботи в Київському міському територіальному відділенні Антимонопольного комітету України та Антимонопольному комітеті України.
Результати дисертаційного дослідження були обговоренні та схвалені на засіданні кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Публікації. Основні положення, оцінки, висновки, пропозиції та рекомендації по темі дослідження викладені дисертантом в десятьох наукових публікаціях, з яких п’ять статей опубліковано у наукових журналах, що визнані ВАК України фаховими з права; одна стаття опублікована в науковому журналі “Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України”, що визнаний ВАК України фаховим в галузі економічних наук; чотири – тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В умовах трансформації ринкової економіки найважливішими чинниками стабільного економічного розвитку країни вважаються створення і розвиток системи вільної та добросовісної конкуренції. В Україні створення і розвиток такої системи ґрунтується, перш за все, на статті 42 Конституції України, яка встановлює конституційний обов’язок держави бути гарантом захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та визначає принцип вільної конкуренції; при цьому наголошується на неприпустимості недобросовісних конкурентних дій в економічній діяльності.
Приєднання України до Паризької конвенції “Про охорону промислової власності” та прийняття Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” засвідчило факт зацікавленості суспільства в установленні чесних та добросовісних взаємовідносин між суб’єктами господарювання, а також у забезпеченні адміністративно-правового захисту від недобросовісної конкуренції. Захист добросовісної конкуренції залишається в інтересах суспільства, бо недобросовісна конкуренція ставить під загрозу успіх ринкової економіки.
З огляду наведеного, основним пріоритетом і гарантом успішного розвитку в Україні підприємницької діяльності та встановлення цивілізованих правил ведення конкурентної боротьбі між суб’єктами господарювання, що, в свою чергу, буде сприяти підвищенню якості конкурентних відносин та відповідно рівню економічного потенціалу нашої країни, має стати подальше удосконалення адміністративно-правового забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності в Україні. Одним із кроків для досягнення цієї мети, на нашу думку, може бути врахування та використання нижченаведених висновків, пропозицій і рекомендацій:
1. Поведінка, метод конкурентної боротьби можуть бути визнані органами Антимонопольного комітету України недобросовісною конкуренцією за наявності двох основних умов:
– по-перше, якщо такі дії мають місце у відносинах між конкуруючими на цей час суб’єктами господарювання, тобто потрібен факт наявності конкуренції між суб’єктами господарювання;
– по-друге, якщо вони суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
2. Органи Антимонопольного комітету України під час забезпечення адміністративно-правового захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції мають враховувати, що основними критеріями добросовісної конкуренції є:
– відсутність в окремого суб’єкта господарювання можливості визначати умови обороту товарів на ринку;
– здобуття суб’єктом господарювання переваг над іншими суб’єктами господарювання у конкуренції завдяки власним досягненням;
– додержання у підприємницькій діяльності правил, торгових та інших чесних звичаїв;
– такий критерій добросовісної конкуренції як додержання норм законодавства, який, наприклад, застосовується при визначенні поняття недобросовісної конкуренції в законодавстві Російської Федерації, має право на існування за умови відповідності цих правових норм правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
3. Дії підприємств, що створені для некомерційної господарської діяльності, не можуть бути визнані органами Антимонопольного комітету України актом недобросовісної конкуренції. Винятком із цього правила може бути випадок, коли органами Антимонопольного комітету України буде встановлено, що саме ці дії зазначених підприємств були спрямовані на кінцеву, основну конкурентну мету, тобто на отримання прибутку або (якщо буде доведено), що дії підприємств були здійснені з метою сприяння в одержанні іншим суб’єктом господарювання неправомірних переваг у конкуренції щодо конкурента.
4. Антимонопольному комітету України необхідно розробити процедуру складання та погодження з ним правил професійної етики у конкуренції.
5. Визнані Антимонопольним комітетом України правила професійної етики у конкуренції (надалі – правила) не є обов’язковими з юридичної точки зору для суб’єктів господарювання. Але вони можуть бути використані для визначення того, що за загальним розумінням у відповідній галузі вважається чесним звичаєм. Проте це не стане на перешкоді органам Антимонопольного комітету України для перевірки у ході справи окремих правил на предмет того, чи вони справді відповідають домінуючим в галузі уявленням та, що важливо, чи не містять в собі нечесних звичаїв. Крім того, існування таких внутрішньогалузевих правил ще не є абсолютним доказом того, що врегульовані ними дії є добросовісною конкуренцією. Бо в галузі можуть траплятися випадки зловживання, які з огляду на інтереси інших учасників ринку або ж з огляду на інтереси суспільства, не можуть бути визнані добросовісними. Через це порушення внутрішньогалузевих правил не обов’язково повинні розглядатися органами Антимонопольного комітету України як порушення правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності або закону, ці порушення є тільки непрямим доказом недобросовісних дій, що є, однак, дуже важливим.
6. Під час доведення акту недобросовісної конкуренції у вигляді порушення суб’єктом господарювання існуючих у підприємницькій діяльності правил, торгових та інших чесних звичаїв органам Антимонопольного комітету України доцільно звертатися за експертними або консультативними висновками до Торгово-промислової палати України чи до відповідних експертів та наукових інститутів, які обізнані з традиціями в окремих галузях економіки. Іншим варіантом може бути опитування значної кількості суб’єктів господарювання відповідної галузі. В Україні потрібно створити інститути, які б відслідковували та вивчали правила, торгові та інші чесні звичаї, що виникають та розвиваються в окремих галузях економіки. Торгово-промисловій палаті України слід видавати збірники типових проформ, які б містили обов’язкові до застосування торговельні порядки.
7. Органи Антимонопольного комітету України мають право застосовувати дію Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” і до органів державної влади, громадян та юридичних осіб, їх об’єднань, які не є суб’єктами господарювання, якщо вони безпосередньо задіяні в недобросовісній конкуренції, сприяють або надають підтримку недобросовісній конкуренції суб’єкта господарювання.
8. За змістом та напрямами здійснення контроль, що проводиться органами Антимонопольного комітету України, відноситься до спеціального контролю, оскільки такі повноваження є для них одним з основних напрямів діяльності.
9. Органи Антимонопольного комітету України використовують у своїй діяльності адміністративно-правові методи регулювання. За їхньою допомогою органи Антимонопольного комітету України здійснюють управляючий (або регулювальний) вплив на об’єкт шляхом використання адміністративно-правових форм управління (регулювання).
10. Правовим наслідком в результаті контрольної діяльності посадових осіб органів Антимонопольного комітету України може бути рішення, яке є обов’язковим для виконання.
11. З метою усунення різноманітного підходу щодо накладання органами Антимонопольного комітету України штрафів на порушників законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, а саме, на господарюючих суб’єктів-юридичних осіб та юридичних осіб, що не є господарюючими суб’єктами, а також громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, доцільно в законодавстві про захист від недобросовісної конкуренції передбачити можливість накладення органами Антимонопольного комітету України на порушників однакових розмірів штрафних санкцій за недобросовісну конкуренцію.
12. Існує дві основні форми неправомірного використання доброї репутації суб’єкта господарювання або чужого товару, які підлягають забороні з боку органів Антимонопольного комітету України: експлуатація через “введення в оману” та використання через “зрощування”. У першому випадку у населення створюється помилкове враження про те, що певний товар вироблено суб’єктом господарювання, яке асоціюється з особливим стандартом якості, або ж через подібність двох товарів постає небезпека їх змішування. У другому випадку використовується позитивна репутація чужого товару для просування власного. Чужі досягнення використовуються як засіб для реклами власних. Власний товар просувається за рахунок того, що він пов’язується з чужим товаром, і таким чином використовується його добра репутація для досягнення власної економічної мети. Тобто, чужий товар без копіювання використовується в якості рушійної сили для власного товару.
13. Для однозначного розуміння і тлумачення органами Антимонопольного комітету України, заявником та відповідачем терміна “пріоритет на використання”, який використовується у статті 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, необхідно закласти у чинному законодавстві України визначення такого терміна, який передбачатиме, що пріоритет на використання будь-якого позначення спирається на здобуття позначенням певного “авторитету”, тобто на той факт, що воно відоме споживачам як позначення відповідного суб’єкта господарювання.
14. Проблему дилюції краще вирішувати шляхом закріплення в законодавстві про товарні знаки правової норми, яка б передбачала, що реєстрація знака для товарів і послуг (надалі – товарний знак), тотожного або схожого до ступеня змішування з раніше зареєстрованим чи заявленим на реєстрацію товарним знаком, не може допускатися за умов, що використання цього товарного знака стосовно товарів і послуг, для яких він заявлений, може створити уявлення про існування зв’язку між цими товарами або послугами і власником раніше зареєстрованого чи заявленого на реєстрацію товарного знака. Тобто потрібен перехід від поняття однорідності до поняття можливої асоціації.
15. Правова охорона фірмовим найменуванням повинна надаватися без їхньої реєстрації. Реєстрація фірмового найменування лише повинна допомогти підприємцю, при виникненні колізії, довести органам Антимонопольного комітету України факт, що пріоритет на використання фірмового найменування належить саме йому. Реєстрація фірмового найменування повинна мати для органів Антимонопольного комітету України засвідчуваний характер, що буде цілком відповідати вимогам Паризької конвенції “Про охорону промислової власності”.
16. Виключне право на фірмове найменування не має автоматично поширюватися на всю територію країни. Воно має бути обмежене вузькими територіальними межами, наприклад, територією, на якій фірмове найменування завоювало популярність. В іншому випадку досить ймовірне виникнення такої ситуації, коли підприємець з відповідним фірмовим найменуванням, господарська діяльність якого ведеться в територіальних межах, наприклад, відповідного районного центру, з появою в підприємницькій сфері нового підприємця зі схожим фірмовим найменуванням, який у силу своїх фінансових потужностей розкрутив відповідне фірмове найменування на всій території країни, буде мати право вимагати від органів Антимонопольного комітету України зобов’язати нового підприємця припинити використовувати в господарській діяльності відповідне фірмове найменування, що є неприпустимим.
17. Колізія між фірмовим найменуванням та подібним товарним знаком, яка виникає коли право на товарний знак здобуває інший підприємець, а не власник фірмового найменування, має вирішуватися органами Антимонопольного комітету України шляхом застосування принципу випереджального використання, з урахуванням ступеня відомості, який має фірмове найменування та товарний знак.
18. Узагальнення та аналіз вимог нормативно-правових актів, регулюючих правовий інститут комерційної таємниці, а також практичної діяльності органів Антимонопольного комітету України дає можливість виділити декілька важливих критеріїв щодо інформації, “яка відповідно до законодавства України становить комерційну таємницю”, а саме:
– абсолютна таємність не потрібна. Інформацію варто вважати таємною, поки вона не стає загальновідомою або легко доступною особам, які належать до тих кіл, що звичайно пов’язані з подібною інформацією. Іншими словами, інформацію можна розглядати в якості комерційної таємниці тільки в тому випадку, коли вона не відома у повному розумінні цього слова експертам або конкурентам у даній сфері діяльності. Вираз “не відома у повному розумінні цього слова” у вищенаведеному реченні зроблено спеціально, тому що навіть загальновідомі чи оприлюднені відомості, особливо технічні, можуть являти комерційну таємницю, якщо має велике значення обізнаність з технологією чи обладнанням, які використовуються відповідним суб’єктом господарювання при виробництві свого високоякісного товару;
– щоб бути охороноздатною, таємна комерційна інформація повинна мати визначену комерційну цінність (дійсну або потенційну) через свою таємність.
Дійсна або потенційна комерційна цінність відомостей виявляється у тому, що вони можуть бути використані в підприємницькій діяльності та мають значення для конкурентоспроможності суб’єкта господарювання, тобто втрата яких або навіть розголошення їх конкуренту завдасть суб’єкту господарювання значної шкоди.
19. З метою недопущення збирання комерційної таємниці без згоди її власника та забезпечення ефективних правових умов, які будуть сприяти в доведенні органами Антимонопольного комітету України факту порушення, передбаченого статтею 16 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, кожному власнику комерційної таємниці доцільно укладати зі своїми співробітниками, яким стає відома комерційна таємниця (наприклад, технічний, технологічний чи організаційний досвід підготовки програм, комерційні дані про роботу суб’єкта господарювання, відомості про внутрішню структуру організації тощо), цивільно-правові договори про збереження в таємниці та нерозголошенні зазначених відомостей, які стали відомі цим співробітникам. Крім того, у осіб, що можуть під час контактів з цим суб’єктом господарювання (спільна робота, відвідування, бесіди) довідатися, навіть випадково, про будь-які відомості, що складають комерційну таємницю, варто відбирати розписки про нерозголошення цих відомостей.
20. Під час визначення органами Антимонопольного комітету України акту недобросовісної конкуренції в діях колишнього службовця стосовно колишнього роботодавця у результаті створення першим власного підприємства у секторі, де працює колишній роботодавець, слід враховувати ступінь зловживання довірою з боку колишнього службовця. Наявність факту зловживання довірою з боку колишнього службовця є підставою для органів Антимонопольного комітету України визнати такі дії колишнього службовця актом недобросовісної конкуренції. Одночасно слід зазначити, що у зв’язку з складністю проведення межі між законним використанням кваліфікації, знань і досвіду, придбаних за час роботи, і недобросовісним розкриттям або використанням комерційної таємної інформації колишнього роботодавця, при аналізі кожного схожого випадку на наявність в ньому ознак недобросовісної конкуренції органам Антимонопольного комітету України слід уважно приділяти увагу всім конкретним обставинам справи.
21. Введення в Україні адміністративної процедури захисту комерційної таємниці, на нашу думку, створило певні зручності для позитивного вирішення цього питання. Такі зручності проявляються:
– у відсутності обов’язку справляти державне мито за розгляд заяв;
– у допомозі, яку надають органи Антимонопольного комітету України сторонам у збиранні доказів. Вона (допомога) є безцінною, бо має вагоме значення для прийняття правильної правової оцінки конфлікту;
– у створенні для сторін мотивації діяти в напрямі вирішення або мирного врегулювання конфлікту (надавати докази, вести переговори, звертатися до суду для захисту своїх інтересів);
– у відносно недовгочасній процедурі розгляду заяви.
22. Для забезпечення належного адміністративно-правового захисту органами Антимонопольного комітету України прав суб’єктів господарювання на фірмове (комерційне) найменування та комерційну таємницю необхідно прийняти Закон України “Про охорону прав на фірмові найменування” та Закон України “Про комерційну таємницю”. У першому законі доцільно передбачити запровадження загального реєстру фірмових найменувань, можливість ознайомлення з яким буде надано усім фізичним та юридичним особам, а в другому – розвинути правовий інститут “промислового (комерційного) шпіонажу”.
23. Антимонопольний комітет України відповідно до чинного законодавства наділено компетенцією щодо недобросовісної реклами, що вводить в оману, тільки у тих випадках, коли недобросовісна реклама торкається конкурентів і є недобросовісною конкуренцією згідно з статтею 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.
24. На законодавчому рівні необхідно встановити чітке розмежування компетенції Антимонопольного комітету України та Держспоживстандарту України в рекламній діяльності або надати повноваження щодо припинення недобросовісної реклами єдиному органу державної влади.
25. Відповідно до статті 23 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” вчинення дій, визначених цим законом як недобросовісна конкуренція громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи або громадянами, що не є підприємцями, в інтересах третіх осіб, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством. Статтею 164-3 “Недобросовісна конкуренція” Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачений вичерпний перелік форм недобросовісної конкуренції, який, сьогодні не охоплює всі основні форми ведення недобросовісної конкуренції. Ця прогалина може бути заповнена, зокрема, шляхом закріплення в Кодексі визначення недобросовісної конкуренції, усіх відомих форм недобросовісної конкуренції та передбачення відповідальності за їх вчинення у підприємницькій діяльності.
26. Суб’єкт господарювання під час поширення рекламної порівняльної заяви мусить мати у своєму розпорядженні розумні підстави щодо заявлених порівняльних характеристик. В іншому випадку органи Антимонопольного комітету України мають право розглядати таку заяву як недобросовісну.
27. За наявності розумного обґрунтування порівняльних характеристик, які використовуються у рекламній заяві, дії суб’єкта господарювання-рекламодавця мають вважатися органами Антимонопольного комітету України правомірними та добросовісними з позицій правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, навіть якщо рекламодавець згадує у порівняльній рекламі фірмове найменування (знак для товарів і послуг тощо) конкурента, товари якого порівнюються в рекламі. Це обґрунтовується, зокрема, наступним:
– стаття 7 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” не забороняє використовувати в порівняльній рекламі фірмове найменування (товарний знак тощо) конкурента;
– це не являє собою дію, направлену на формування невірних уявлень про власні товари чи товари конкурента;
– це є ефективним засобом для стимулювання конкурента підвищувати рівень якості його товарів та створює умови для посилення конкуренції на ринку, наслідком чого повинно бути зниження цін на порівнювані товари тощо. Зазначені тенденції будуть корисними як для споживача, так і для розвитку конкуренції в цілому;
– це надає можливість суб’єктам господарювання та споживачам створити більш повне та правдиве уявлення про товари та ділову репутацію суб’єкта господарювання, товари якого порівнюються в порівняльній рекламі.
28. Органи Антимонопольного комітету України правомочні вимагати від рекламодавця, щоб він мав у своєму розпорядженні доказову базу в такому обсязі і такого типу, як це фактично доводиться до споживачів.
29. Рекламодавець може використовувати підтримку фахівця чи популярного ведучого тільки в тому випадку, якщо в нього є надійна підстава думати, що прихильник продовжує дотримуватися повідомленої точки зору. Рекламодавець може визначити це шляхом звертання до прихильника з відповідним питанням через розумні інтервали часу. Розумність при цьому органи Антимонопольного комітету України можуть визначати такими факторами, як виникнення нової інформації про ефективність дії товару, про матеріальну зміну товару і зміну характеристик товарів конкурента.
30. Суб’єкти господарювання мають бути обізнані про розумні тлумачення їхніх порівняльних рекламних оголошень, і від них слід очікувати наявності попереднього обґрунтування прямих та непрямих заяв. В той же час, органам Антимонопольного комітету України слід вимагати від суб’єктів господарювання-рекламодавців обліку тільки розумних тлумачень порівняльних рекламних заяв, оскільки суб’єкт господарювання не повинен нести відповідальність за кожне можливе тлумачення своїх заяв. Органи Антимонопольного комітету України повинні вимагати, щоб тлумачення споживачів у конкретному випадку також було розумним.
31. Ключовими факторами визначення органами Антимонопольного комітету України питання, чи володіє рекламодавець адекватним (розумним) обґрунтуванням є: вигоди правдивої заяви; наслідки брехливої заяви; вартість розробки обґрунтування порівняльної рекламної заяви, а також обсяг обґрунтування, що, на думку фахівців, є доцільним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). – К.: Наукова думка, 1985. – 146 с.
2. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
3. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К.: ІДПАН ім. В.М. Корецького НАН України, 1999. – 48 с.
4. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник. 2-ге видання / За заг. ред. А.Т. Комзюка. – Х., 2001. – 112 с.
5. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2000. – 778 с.
6. Адміністративне право України: Підручник. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.; За ред. Б.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
7. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. Т. 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – 584 с.
8. Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации // Безопасность информационных технологий. – 1999. – № 2. – С. 5-7.
9. Ананьева Е. Авторское право и реклама // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2001. – № 1. – С. 16-21.
10. Андрощук Г.О. Защита от недобросовестной конкуренции // Бизнес Информ. – 1997. – № 4. – С. 25-27.
11. Андрощук Г.О. Конкурентное право: международно-правовой аспект // Юридическая практика. – 2001. – № 20 (178) – С. 7.
12. Антимонопольний комітет України: Річний звіт. – К., 1995 – 76 с.
13. Антимонопольний комітет України: Річний звіт. – К., 1996 – 106 с.
14. Ариевич Е.А. Введение в заблуждение: практика и реальность // Патенты и лицензии. – 2000. – № 9. – С. 21-26.
15. Архів Антимонопольного комітету України.
16. Ассэль Генри. Маркетинг: принципы и стратегия: Учебник для вузов: Пер. с англ. Штернгарца М.З., науч. ред. Калгин В.Н. – М.: ИНФРА-М, 1999. – ХІІ. – 804 с.
17. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. – М.: Экономика, 2000. – 302 с.
18. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юридическая литература, 1997. – 400 с.
19. Афанасьева Г.Г. Пародия на товарный знак: уроки из судебного решения по делу Кэмбелла // Реферативный журнал. Серия № 4. Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. – 1999. – № 1. – С. 122-126.
20. Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції як інститут конкурентного права // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 7. – С. 32-35.
21. Белицкий С.А., Подгруша А.И., Беганский Н.М. Особенности выявления и документирования правонарушений, связанных с контрафактной продукцией: Метод. Рекомендации. – Мн.: РИВШ БГУ, 2002. – 89 с.
22. Белов А. Недобросовестная конкуренция в международной торговле. Понятие. Правовая охрана // Право и экономика. – 1999. – № 1. – С. 65-69.
23. Березина В. Товарные знаки – обзор зарубежной практики // Рекламное Измерение. – 1995. – № 13-14 – С. 5.
24. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 1996. – 160 с.
25. Бобровский Й. Развитие международного законодательства по товарным знакам // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2001. – № 2. – С. 2-9.
26. Боденгаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности. Комментарий. – М., 1977. – 310 с.
27. Брызгалин А. Фирменные наименования субъекта предпринимательства // Хозяйство и право. – 1994. – № 1. – С. 18-24.
28. Варади Т. Формирование конкурентного права в постсоциалистических странах // Реферативный журнал. Серия № 4. Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. – 2000. – № 3. – С. 121-125.
29. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Х., 2001. – 288 с.
30. Васильева Г. Защита от недобросовестной конкуренции в сфере охраны прав на товарные знаки // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2001. – № 8. – С. 19-22.
31. Веркман К.Дж. Торговые знаки: Создание, психология, восприятие. – М.: Прогресс, 1986. – 518 с.
32. Вилкова Н. Регламентирование недобросовестной конкуренции в праве Франции // Хозяйство и право. – 1995. – № 4. – С. 112-120.
33. Вилкова Н. Регламентирование недобросовестной конкуренции в праве Франции // Хозяйство и право. – 1995. – № 5. – С. 118-125.
34. Виконавча влада і адміністративне право / За заг.ред В.Б. Авер’янова. – К., 2002. – 668 с.
35. Гаджиев Г.А. Защита основных экономических прав и свобод предпринимателей за рубежом и в Российской Федерации. – М.: Манускрипт, 1995. – 232 с.
36. Галкин В.В. Методы недобросовестной конкуренции: экономическое содержание и правовое регулирование. – Воронеж: Центр. – Чернозем. кн. изд-во, 1996. – 107 с.
37. Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.
38. Гальперин Л.Б., Михайлов Л.А. Правовые аспекты недобросовестной конкуренции // Правоведение. – 1991. – № 1. – С. 25-30.
39. Глазунова Н.И. Система государственного управления. – М.: Юнити-Дана, 2002. – 551 с.
40. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: навчальний посібник / За заг. ред. І.П. Голосніченка – К.: ГАН, 2003. – 256 с.
41. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К.: МАУП, 1998. – 52 с.
42. Голофаев В. Содержание и структура фирменных наименований субъектов предпринимательства // Хозяйство и право. – 2000. – № 4. – С. 29-44.
43. Горленко С.А. Международные соглашения и правоотношения в области товарных знаков // Патенты и лицензии. – 2000. – № 11. – С. 16-20.
44. Горленко С.А. Недобросовестная конкуренция с использованием товарных знаков // Патенты и лицензии. – 1997. – № 5. – С. 25-30.
45. Государственное управление: основы теории и организации / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
46. Грибанов А. Предприятие и фирменное наименование (Сравнительный анализ по праву России и Германии) // Хозяйство и право. – 2000. – № 1. – С. 3-13.
47. Груздов В.В. Каким быть закону о коммерческой тайне // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2001. – № 8. – С. 2-4.
48. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т.– М.: Рус. яз., 1998. – Т 2. – 779 с.
49. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т.– М.: Рус. яз., 1998. – Т.4. – 688 с.
50. Данилов Е.О. возможности признания товарных знаков общеизвестными // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2001. – № 4. – С. 12-17.
51. Дахно И.И. Англо-русский толковый словарь по интеллектуальной собственности. – К.: ВИРА-Р, 1997. – 384 с.
52. Дахно І.І. Антимонопольне право: Курс лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 352 с.
53. Дементьев В.Н. Ответственность за нарушение прав на служебные изобретения и коммерческую тайну // Патенты и лицензии. – 2001. – № 10. – С. 28-31.
54. Демченко Т.С. Поняття та функції товарного знака // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 37-40.
55. Демченко Т.С. Умови надання правової охорони знакам для товарів і послуг // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 2. – С. 182-186.
56. Державна служба і державні службовці в Україні. Навчально-методичний посібник / За заг. ред. д.ю.н., проф. Н.Р. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – 242 с.
57. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібник / За заг. ред. Г.С. Одінцової. – Х.: Харків філія УАДУ при Президентові України, 2002. – 492 с.
58. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2003. – 384 с.
59. Джермакян В., Кашкур И., Иванова Л. Пресечение недобросовестной конкуренции при использовании промышленных образцов и товарных знаков // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2001. – № 10. – С. 11-14.
60. Дозорцев В.А. Исключительные права и их развитие // Права на результаты интеллектуальной деятельности. – М.: ДЕ-ЮРЕ, 1995. – 46 с.
61. Дозорцев В.А. Недобросовестная конкуренция или несправедливая // Юридический мир. – 1997. – № 3. – С. 34-38.
62. Дозорцев В.А. Недобросовестная конкуренция или несправедливая // Юридический мир. – 1997. – № 4. – С. 29-33.
63. Еременко В.И. Антимонопольное законодательство Польши // Законодательство и экономика. – 1993. – № 11-12. – С. 71-74.
64. Еременко В.И. Антимонопольное и патентное законодательство: конфликт преодолен // Патенты и лицензии. – 2000. – № 6. – С. 8-15.
65. Еременко В.И. Великобритания: недобросовестная конкуренция // Вопросы изобретательства. – 1990. – № 10. – С. 20-24.
66. Еременко В.И. Венгерское законодательство о запрещении недобросовестной коммерческой практики // Законодательство и экономика. – 1996. – № 9-10. – С. 84-88.
67. Еременко В.И. Дискредитация конкурента как форма недобросовестной конкуренции // Интеллектуальная собственность. – 2000. – № 7. – С. 45-49.
68. Еременко В.И. Законодательство о пресечении недобросовестной конкуренции за рубежом // Советское государство и право. – 1991. – № 12. – С. 117–125.
69. Еременко В.И. Законодательство ФРГ о пресечении недобросовестной конкуренции // Вопросы изобретательства. – 1990. – № 6. – С. 14-20.
70. Еременко В.И. Защита от недобросовестной конкуренции в Китае // Патенты и лицензии. – 1996. – № 4. – С. 31-35.
71. Еременко В.И. Недобросовестная продажа товара с незаконным использованием объектов ИС // Интеллектуальная собственность. – 2000. – № 10. – С. 27-32.
72. Еременко В.И. Недопустимость некорректного сравнения товаров // Интеллектуальная собственность. – 2000. – № 9. – С. 37-39.
73. Еременко В.И. Понятие недобросовестной конкуренции по российскому конкурентному праву // Интеллектуальная собственность. – 2000. – № 6. – С. 10-15.
74. Еременко В.И. Пресечение недобросовестной конкуренции по французскому праву // Вопросы изобретательства. – 1990. – № 4. – С. 22-28.
75. Журик Ю.В. Поняття і види недобросовісних дій у конкуренції // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 2. – С. 10-12.
76. Журик Ю.В. Розгляд Антимонопольним комітетом України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 19 с.
77. Журик Ю.В. Окремі проблеми понятійного апарату Закону України „Про захист економічної конкуренції” // Методологія приватного права: Зб. наук. пр. / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова). – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 229-231.
78. Знаки для товарів і послуг / Кол. Авторів: Л.І. Ніколаєнко, Л.А. Меняйло, Л.М. Топільська та ін.; За ред. В.Л. Петрова. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 1999. – 116 с.
79. Іолкін Я. Два підходи у наданні правової охорони знакам для товарів і послуг // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 44-46.
80. Капустинский А. Сага о фирменных наименованиях, торговых марках и людской простоте // Украинская Инвестиционная Газета. – 1998. – № 32. – С. 7.
81. Караваев А.А., Солнышкова О.В. Как с помощью товарного знака определить подлинность товара // Патенты и лицензии – 1994. – № 7-8. – С. 22-26.
82. Кибенко Е.Р. Наименование хозяйственного общества: законодательство и практика // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 10. – С. 7-9.
83. Коваленко Т. Защита общественных товарных знаков // Юридическая практика. – 2001. – № 11. – С. 7.
84. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
85. Козлов С.К. Государственная регистрация фирменных наименований: миф или реальность // Патенты и лицензии. – 2002. – № 3. – С. 15-20.
86. Козлов Ю.М. Административное право в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М., 2000. – 237 с.
87. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 3-тє вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 752 с.
88. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К., 2003. – 544 с.
89. Коммерческая тайна во внешнеэкономической деятельности как элемент системы экономической безопасности Украины // Ин-т экон-прав-х исслед. и др.; Макогон Ю.В., Кравченко В.А., – Донецк, 1998, 51 с.
90. Кононенко Ю.В. Рассмотрение дел, связанных с не использованием товарных знаков // Патенты и лицензии. – 2002. – № 1. – С. 26-29.
91. Коробов В.О. Антимонопольное законодательство: экономика и применение // Реферативный журнал. Серия № 4. Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. – 1997. – № 4. – С. 117-121.
92. Корчак Н.М. Загальні положення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 2. – С. 7-9.
93. Корчак Н.М. Конкурентне законодавство: формування та перспективи розвитку в Україні // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 10. – С. 16-19.
94. Корчак Н.М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук – Київ: 1996. – 179 с.
95. Котляревский Г.С., Назаров Б.Л. Проблемы общей теории права. – М., 1973. – 79 с.
96. Кузнецов Б.А. Защита чести и достоинства: (опыт, проблемы, стратегия и тактика защиты) // Реферативный журнал. Серия № 4. Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. – 1998. – № 2. – С. 132-135.
97. Кузнецова О.Б. Недобросовестная конкуренция в рекламе (законодательство и практика применения) // Юридический мир. – 2000. – № 3. – С. 54-58.
98. Кузнецова О.Б. Недобросовестная конкуренция в рекламе (законодательство и практика применения) // Юридический мир. – 2000. – № 4. – С. 54-63.
99. Кузьмина С.А. Защита интересов субъектов хозяйствования от недобросовестной конкуренции. – Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук – Донецк: 2000. – 166 с.
100. Кузьмина С.А. Механизм защиты интересов субъектов хозяйствования от недобросовестной конкуренции. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1999. – 36 с.
101. Кузьмина С.А. Проблемы применения законодательства о конкуренции // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 9.– С. 6-8.
102. Кузьмина С.А. Правове регулювання запобігання недобросовісної практики в конкуренції // Право України. – 2000. – № 3. – С. 91-93.
103. Кулагин М. Предпринимательство и право: опыт запада. – М.: Дело, 1992. – 144 с.
104. Кулишенко В. Правовое регулирование сравнительной рекламы // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 24-26.
105. Линник Л. Некоторые проблемы совершенствования законодательства о товарных знаках // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2002. – № 2. – С. 33-34.
106. Лозова Г. Деякі аспекти конкурентної політики в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 10. – С. 105-107.
107. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку. – К., 2001. – 220 с.
108. Лунев А.Е. Теоретические проблемы государственного управления. – М.: Наука, 1974. – 247 с.
109. Лынник Н.В. Антимонопольная политика и промышленная собственность // Вопросы изобретательства. – 1991. – № 2. – С. 2-5.
110. Малиновская В. О совершенствовании антимонопольного законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 8. – С. 8-10.
111. Мамутов В.К., Знаменский Г.Л., Орлова Н.О., Баличєвцева Г.І., Кузьмін Р.І., Асютченко С.А. Економіко-правові умови подолання монополізму і розвитку конкуренції // Экономико-правовые проблемы антимонопольной политики: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. – Донецк, 1996. – С. 6-18.
112. Мамутов В.К. Правовое обеспечение условий для развития соревнов