АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………...
РОЗДІЛ 1. Загальні положення адміністративної відповідальності ………………………………………………………
1.1. Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності …………………………………………………
1.2. Законодавство України про адміністративну відповідальність…………………………………………………...
РОЗДІЛ 2. Співвідношення адміністративної відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності ………………………
2.1. Адміністративна відповідальність та дисциплінарна відповідальність ………………………………………………….
2.2. Адміністративна відповідальність і цивільна відповідальність ………………………………………………….
2.3. Адміністративна відповідальність і кримінальна відповідальність …………………………………………………
РОЗДІЛ 3. Практика застосування та шляхи удосконалення інституту адміністративної відповідальності ………………………
3.1. Аналіз практики застосування адміністративної відповідальності в Україні ………………………………………
3.2. Вдосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності в праві України ………………………………
ВИСНОВКИ …………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….

Стор.
3

11

11

29

47

47

74

96

115

115

154
171
182

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Створення ринкової економіки та розбудова правової демократичної держави докорінно змінили соціально-економічні відносини в Україні, роль і значення багатьох соціальних і правових інститутів. Сказане, безумовно, стосується юридичної відповідальності, зокрема, адміністративної відповідальності.
Ускладнення суспільних відносин, виникнення нових сфер господарювання та управління, значне підвищення активності громадян викликали необхідність у всебічному переосмисленні соціальної ролі адміністративної відповідальності, її сутності та ознак як важливого правового інституту, співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності.
Значимість проблеми адміністративної відповідальності підтверджується інтенсивним розвитком нормативно-правової бази адміністративної відповідальності в Україні, який відбувався в останні десятиріччя.
Головний нормативно-правовий акт, який регулює застосування адміністративної відповідальності в Україні, – Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) протягом останніх десятиріч зазнав значних змін. Станом на 01.01.2004 р. кількість складів адміністративних правопорушень збільшилась з 172 до 312, тобто в 1,8 рази. У Кодексі та інших нормативно-правових актах було закріплено цілий ряд нових складів адміністративних правопорушень, зокрема, ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам (ст. 51-1), порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2), порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78-1), порушення правил використання відходів (ст.ст. 82-1 – 82-6), порушення законодавства про захист рослин (ст. 83-1), недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (ст. 101-1), порушення правил реєстрації торговельних суден (ст. 116-3), порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони (ст. 195-1) тощо.
Протягом зазначеного періоду правом розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення були додатково наділені 23 органи держави.
Висока соціальна значимість інституту адміністративної відповідальності для життєдіяльності суспільства зумовлює необхідність проведення досліджень щодо його подальшого вдосконалення. Тим більше, що розвиток нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності не позбавлений ряду проблем. Основні з них – збереження тенденції множинності нормативно-правових актів про адміністративну відповідальність; наявність актів, які охоплюють предмет регулювання КУпАП і фактично знецінюють його статус як єдиного кодифікованого нормативно-правового акту в даній сфері; наявність окремих підзаконних нормативно-правових актів про адміністративну відповідальність, що прямо суперечить Конституції України; юридико-технічна недосконалість цілого ряду посилальних приписів щодо адміністративної відповідальності, які містяться у численних нормативно-правових актах.
За результатами проведеного нами аналізу, зараз діють 29 законів України та 7 підзаконних нормативно-правових актів, які містять нормативно-правові приписи щодо адміністративних правопорушень та стягнень за них. Ще 14 законів та 4 підзаконні акти включають інші норми матеріального та процесуального характеру щодо адміністративної відповідальності.
Для успішного вирішення зазначених проблем необхідно за якісно нових соціально-економічних умов переосмислити поняття адміністративної відповідальності, її суттєві ознаки, визначити її роль та місце в системі юридичної відповідальності в державі, розробити заходи вдосконалення нормативно-правової бази адміністративної відповідальності. Автор дисертації пропонує та обґрунтовує пропозиції щодо вирішення цих проблем.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження тісно пов’язане з реалізацією Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98, зокрема розробкою такої важливої складової частини майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України, як Кодекс про адміністративні проступки.
Дослідження було проведено з урахуванням програми дослідження “Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України”, яке здійснюється на юридичному факультеті Київського національного економічного університету (державний реєстраційний номер № 0102V006315).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є подальша розробка теоретичних положень щодо адміністративної відповідальності як виду юридичної відповідальності, визначення її суттєвих ознак і відмінностей у порівнянні з іншими видами юридичної відповідальності, аналіз практики застосування адміністративної відповідальності, вироблення пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання інституту адміністративної відповідальності в Україні.
Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження передбачалося вирішити наступні завдання:
– визначити сутність, основні ознаки адміністративної відповідальності, її місце в сучасній системі юридичної відповідальності в Україні;
– проаналізувати історію становлення нормативно-правової бази адміністративної відповідальності, виявити закономірності процесу її розвитку;
– з’ясувати схожі та відмінні ознаки адміністративної відповідальності у порівнянні з дисциплінарною, цивільно-правовою та кримінальною відповідальністю; уточнити за рахунок цього поняття адміністративної відповідальності;
– дослідити основні тенденції практики застосування адміністративної відповідальності в країні шляхом аналізу даних державної статистичної звітності за певний період часу;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання інституту адміністративної відповідальності в Україні.
Об'єктом дослідження є система видів юридичної відповідальності в Україні в контексті визначення в ній місця адміністративної відповідальності та аналізу співвідношення між окремими видами юридичної відповідальності.
Предметом дослідження є теоретичні положення щодо інституту адміністративної відповідальності, нормативно-правові акти, які регулюють її застосування, та практика їх реалізації.
Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження використовувався загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив комплексно дослідити проблему адміністративної відповідальності. Сучасні загальнонаукові методи пізнання – системний, структурно-функціональний, формально-логічний дали можливість визначити місце адміністративної відповідальності в системі юридичної відповідальності, проаналізувати її структурні елементи та ознаки, сформулювати власні теоретичні узагальнення.
Для дослідження нормативно-правової бази адміністративної відповідальності та розробки пропозицій щодо її вдосконалення використовувались такі спеціальні наукові методи, як формально-юридичний, порівняльно-правовий та метод правових аналогій.
За допомогою методів статистичного аналізу була проаналізована практика застосування адміністративної відповідальності та виявлені її основні закономірності.
У процесі дисертаційного дослідження було вивчено і проаналізовано наукову літературу, в якій висвітлюються питання юридичної відповідальності та її видів, сутності, ознак, ролі та значення адміністративної відповідальності як правового інституту. Зокрема, були досліджені наукові праці В.Б. Авер’янова, О.П. Альохіна, С.С. Алексєєва, В.К. Андрєєва, О.Ф. Андрійко, Б.Т. Базилєва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, К.С. Бєльського, С.Н. Братуся, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.О. Галагана, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Е.Ф. Демського, Ю.А. Денисова, Є.В. Додіна, В.В. Долежана, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, А.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Є.Б. Кубка, Д.М. Лук’янця, Н.С. Малеїна, В.М. Манохіна, В.М. Марчука, Н.Р. Нижник, Д.М. Овсянка, В.Ф. Опришка, І.М. Пахомова, І.С. Самощенка, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, О.М. Якуби, положення яких ретельно проаналізовано і враховано автором під час роботи над дисертацією.
Емпіричну базу дослідження становили державні статистичні звіти про розгляд справ про адміністративні правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності (форма № 1-АП) за 1995-2003 рр., статистичні дані, що містяться у статистичних щорічниках України, які випускаються Держкомстатом України, за 1992-2002 рр.
Нормативно-правову основу дослідження склали: адміністративне, кримінальне, цивільне та трудове законодавство, що регулює питання відповідальності осіб, які скоїли правопорушення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні адміністративної відповідальності як правового інституту. Автором розроблено ряд нових теоретичних висновків та практичних пропозицій. До найголовніших з них відносяться наступні:
1. Запропоновано визначення адміністративної відповідальності як правового інституту, встановлена її роль та значення в системі юридичної відповідальності в державі, сформульовані на цій основі пропозиції нормативного характеру.
2. Встановлені специфічні особливості адміністративної відповідальності (ступеня суспільної небезпеки, об’єкту та предмету посягання, об’єктивної сторони проступку), за допомогою яких вона відмежовується від інших видів юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарної, цивільно-правової та кримінальної.
3. Уперше здійснений в такому обсязі детальний статистичний аналіз практики застосування адміністративної відповідальності в Україні у 1992-2003 рр., виявлені основні її тенденції, встановлені найбільш розповсюджені адміністративні правопорушення за сферами господарювання та управління та складами цих правопорушень, заходи адміністративного стягнення, які застосовуються на практиці найбільш часто.
4. Встановлені закономірності розвитку законодавства України про адміністративну відповідальність, виявлені основні недоліки чинної нормативно-правової бази адміністративної відповідальності.
5. Обґрунтовано пропозиції щодо перегляду чинного переліку адміністративних правопорушень і виключення з нього діянь, які за своїм характером та ступенем суспільної небезпеки є малозначущими, а також тих, що рідко застосовуються.
6. Внесено обґрунтовані пропозиції стосовно обмеження переліку адміністративних стягнень тими, які є за змістом попереджувально-виховними, не зачіпають суттєвих матеріальних та особистих інтересів громадян та можуть бути швидко реалізовані без застосування тривалої процедури (попередження та штраф у незначному розмірі).
7. Обґрунтовано необхідність здійснення заходів адміністративної відповідальності органами державної виконавчої влади, їх спеціалізованими колегіальними органами та відповідними посадовими особами зі збереженням судової процедури розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень тільки щодо осіб, не згодних на адміністративну процедуру прийняття рішення по справі, а також бажаючих оскаржити рішення, прийняте органом державної виконавчої влади.
8. Розроблена нова концепція єдиного кодифікованого нормативно-правового акту – Кодексу України про адміністративні проступки (КУпАПр), який передбачає ряд суттєвих законодавчих новел (включення юридичних осіб до числа суб’єктів адміністративної відповідальності, закріплення двох систем стягнень: для фізичних осіб – попередження, штраф, громадські роботи, конфіскація як додаткове стягнення; для юридичних осіб – попередження, штраф, припинення чи призупинення певного виду діяльності, конфіскація тощо).
У роботі сформульовані також інші висновки та пропозиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути враховані і використані при реформуванні законодавства про адміністративну відповідальність. Дослідження розглянутих у дисертації проблемних питань дозволило сформулювати низку важливих положень щодо вдосконалення принципів побудови та розвитку інституту адміністративної відповідальності в Україні, здійснення кодифікаційної роботи у цій галузі права.
Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:
– у законодавчій та іншій нормотворчій діяльності (при підготовці проекту нового Кодексу України про адміністративні правопорушення, інших нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин в сфері адміністративної відповідальності);
– в науково-дослідній сфері (для підготовки теоретичних робіт щодо інституту адміністративної відповідальності, його сутності, основних ознак, вдосконалення правового регулювання);
– у навчальному процесі (при написанні відповідних розділів і підрозділів підручників та навчальних посібників з адміністративного права, при підготовці лекцій з тем: "Адміністративна відповідальність та її основні ознаки", "Поняття адміністративного проступку та його відмежування від дисциплінарного проступку, цивільного правопорушення та злочину", "Види адміністративних стягнень та практика їх застосування" тощо);
– у правозастосовчій діяльності та у правовиховній роботі з питань підвищення рівня правової культури населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правового регулювання економіки Київського національного економічного університету, доповідалися на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції “Шляхи євроінтеграції України”, яка відбулася у Києві у квітні 2004 року, а також були використані у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення семінарських занять, перш за все, з курсу “Адміністративне право”.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано автором у чотирьох статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (194 найменування). Обсяг роботи – 178 сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ

Побудова демократичної та правової держави в Україні в першу чергу передбачає забезпечення правової захищеності громадян, створення всіх умов для того, щоб вони могли безперешкодно користуватися наданими їм правами та належним чином виконувати свої обов'язки.
Здійснюючи правове регулювання суспільних відносин, держава проводить удосконалення всього національного законодавства, в тому числі адміністративного, приводить його у відповідність до внутрішньодержавних потреб сьогодення та міжнародно-правових вимог.
Особливого значення сьогодні набуває зміцнення законності та правопорядку в країні, посилення боротьби з правопорушеннями. Одним із засобів забезпечення цього процесу має стати інститут адміністративної відповідальності. В основу його правового регулювання покладені Конституція України, відповідні законодавчі та підзаконні акти. У зв'язку з цим питання щодо вирішення проблем його правового регулювання повинно розглядатися через призму особливостей відповідних законів та інших нормативно-правових актів України, сфер їх застосування, суб'єктів відповідальності та їх правового статусу.
При цьому слід зауважити, що розвиток правового регулювання інституту адміністративної відповідальності в Україні характеризується постійним розширенням кола суспільних відносин, які підлягають захисту адміністративно-правовими санкціями, збільшенням кількості складів адміністративних проступків, розпорошеністю значної кількості нормативно-правового матеріалу та не повною відповідністю потребам сьогодення. Це, в свою чергу, потребує належної систематизації адміністративного законодавства.
Реалізація адміністративної відповідальності на практиці відбувається у формі правозастосування, тобто владної діяльності уповноважених органів та посадових осіб, яка полягає у застосуванні правових норм до конкретних фактів вчинення протиправних юридично значимих дій.
Найбільш повну і точну характеристику практики застосування адміністративної відповідальності можна отримати тільки шляхом аналізу узагальнених статистичних даних щодо усієї сукупності конкретних випадків її застосування протягом певного періоду. Такий аналіз дозволяє усунути всі випадкові факти і виявити закономірності зазначеного процесу, визначити реальну практичну сутність та роль адміністративної відповідальності в суспільстві.
Результатом дисертаційного дослідження, виконаного на основі теоретичного аналізу ряду галузей національного права, законодавства України та практики його застосування, є зроблені автором висновки та сформульовані пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності в праві України.
До найбільш суттєвих висновків і пропозицій дисертаційного дослідження, на думку автора, слід віднести наступні.
1. Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності являє собою врегульовані нормами права відносини між державою в особі органів адміністративної юрисдикції і відповідних посадових осіб та особою, яка скоїла адміністративне правопорушення, що знаходять свій вираз у застосуванні до правопорушника заходів державного примусу у вигляді адміністративних стягнень, які тягнуть за собою несприятливі наслідки особистого, майнового та іншого характеру і владний осуд винного суб’єкта з метою попередження та припинення адміністративних правопорушень.
2. Адміністративна відповідальність характеризується фактичною (адміністративним проступком) та нормативною (правовою нормою, що закріплює склад адміністративного проступку) підставами, відсутністю службової підпорядкованості між правопорушником та органом (посадовою особою), що застосовує ту чи іншу санкцію адміністративно-правової норми, а також особливим порядком притягнення до адміністративної відповідальності.
3. Специфічні особливості адміністративної відповідальності найбільшою мірою виявляються за допомогою її порівняння й відмежування від інших видів юридичної відповідальності. В основу такого розмежування зазначених видів юридичної відповідальності доцільно покласти ознаки адміністративного правопорушення (суспільна небезпека, протиправність, винність, караність) та ознаки складу адміністративного правопорушення (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона).
3.1. Адміністративна та дисциплінарна відповідальність якісно відрізняються одна від одної і чітко розмежовуються за всіма відмінними властивостями.
3.1.1. Одним із головних критеріїв відмежування адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності, у тому числі дисциплінарної, є ступінь суспільної небезпеки адміністративного проступку, юридичним виразом якого є його протиправність, тобто необхідність порушення встановлених державою відповідних правил поведінки, визначених нормами як адміністративного, так і інших галузей права. В той же час, протиправність дисциплінарного проступку, на відміну від адміністративного, як правило, не носить конкретного характеру, вираженого в чітко сформульованих юридичних складах. Винятками є окремі склади дисциплінарних проступків, такі, як прогул та з’явлення на роботі в нетверезому стані.
3.1.2. Адміністративним проступком визнається тільки винне діяння, яке характеризується як обов’язковими, так і супроводжуючими його ознаками та обставинами. Зокрема, до них можуть бути віднесені обставини, що виключають, пом’якшують або обтяжують адміністративну відповідальність за адміністративне правопорушення. В той же час, на відміну від адміністративного законодавства, в дисциплінарному зазначені обставини не визначені, що, на наш погляд, негативно відображається на ефективності та об’єктивності визначення вини правопорушника, а також застосуванні заходів дисциплінарної відповідальності.
3.1.3. Однією з ознак адміністративної відповідальності є караність, специфіка якої залежить від характеру правопорушення, а також суб’єкта відповідальності і знаходить свій прояв через систему відповідних стягнень.
3.1.4. Об'єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, які виникають і розвиваються в сфері зовнішнього державного управління, що, на відміну від об’єкту дисциплінарного проступку, не пов'язане з виробничою, службовою, навчальною та іншою діяльністю винного. Об’єкт дисциплінарного проступку, як правило, обмежується межами внутрішньо-управлінських, трудових відносин.
3.1.5. Ознаки об’єктивної сторони адміністративного та дисциплінарного проступків в цілому співпадають, однак відрізняються між собою характером та ступенем суспільної небезпеки. Крім того, всі правопорушення, за які передбачена адміністративна відповідальність, знайшли своє закріплення через конкретні склади, які визначені в чинному адміністративному законодавстві, в той час, коли склади дисциплінарних проступків (в тому числі об’єктивна сторона), як правило, в дисциплінарному законодавстві не відображені, не дивлячись на широку практику їх застосування.
3.1.6. Суб'єктами адміністративних правопорушень в Україні є як фізичні, так і юридичні особи.
3.1.7. Характеризуючи суб’єктів адміністративних та дисциплінарних правопорушень, слід мати на увазі, що при дисциплінарній відповідальності існує службова підпорядкованість між особою, яка притягається до цього виду відповідальності, і особою, котра застосовує заходи дисциплінарної відповідальності, тобто суб'єктом дисциплінарного проступку є член визначеного стійкого колективу, а суб'єктом контролю та примусу — власник або уповноважений ним орган. В той же час, при адміністративній відповідальності така підпорядкованість відсутня, оскільки відсутні стійкі організаційні зв'язки між правопорушником та суб'єктом контролю й примусу. Враховуючи зазначене, коло суб'єктів дисциплінарної відповідальності значно вужче, ніж адміністративної.
3.1.8. Складовими суб’єктивної сторони як для адміністративних, так і для дисциплінарних проступків є вина, мотив та мета. При цьому виною юридичної особи за скоєне адміністративне правопорушення виступає психічне ставлення осіб, які перебувають у безпосередніх організаційно-правових відносинах з нею, причетних до проти¬правних діянь, виражених в актах юридичної особи, що завдали шкоди суспільним відносинам в сфері порядку управління.
3.1.9. Заслуговує на увагу питання стосовно притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, а також осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ. Згідно ст. 15 КУпАП зазначені особи несуть відповідальність за скоєння адміністративних правопорушень за дисциплінарними статутами. Подібний підхід законодавця порушує принцип рівності всіх громадян перед законом (ст. 24 Конституції України) і дає можливість зазначеним особам уникати адміністративної відповідальності, а у випадках притягнення їх до цього виду відповідальності на загальних підставах – найбільш тяжких стягнень - виправних робіт, адміністративного арешту, а в окремих випадках – штрафу (обмежившись тільки попередженням). З урахуванням зазначеного, пропонується виключити ст. 15 в зазначеній редакції з Кодексу України про адміністративні правопорушення.
3.1.10. Відмежування адміністративної відповідальності від дисциплінарної проводиться також за специфікою процедур її здійснення та застосування санкцій, а також правовими наслідками. Під час притягнення особи до адміністративної відповідальності процесуальна діяльність суб’єктів розвивається послідовно і має відповідні стадії, які чітко регламентовані в чинному адміністративному законодавстві, в той час, коли дисциплінарне провадження не формалізоване. Вибір санкції залишається за керівником. Крім того, на відміну від провадження у справах про адміністративні порушення, в дисциплінарному провадженні встановлення факту проступку здійснюється не на основі протоколів, а достатньо пояснення винної особи. Якщо адміністративне стягнення може бути накладене в стислий термін – негайно чи не пізніше двох місяців з дня скоєння проступку, то дисциплінарне законодавство встановлює більш тривалі терміни, причому розрізняються терміни з дня скоєння та з дня виявлення проступку.
3.2. Адміністративна та цивільна відповідальність мають у ряді випадків певні схожі ознаки, які обумовлені їх належністю до одного інституту – інституту юридичної відповідальності. Вони мають однакові структурні елементи, які в той же час суттєво розрізняються за змістом, характером діяння, юридичним значенням суспільно небезпечних наслідків, об’єктами посягання, метою, заходами та процедурою застосування відповідальності.
3.2.1. Адміністративна відповідальність має на меті покарання осіб за вчинення протиправних діянь, які посягають на публічно-правові інтереси. Цивільна відповідальність призначена для поновлення прав учасників цивільного обігу та компенсування їхніх збитків, що виникли внаслідок правопорушення. Відповідно, по-різному визначаються санкції за конкретні адміністративні та цивільні правопорушення та їх розмір.
3.2.2. Суттєва різниця між адміністративною та цивільною відповідальністю існує в процедурі притягнення правопорушників до відповідальності, розгляді факту вчинення правопорушення та накладенні стягнення. Зокрема, у припиненні адміністративних правопорушень, притягненні винних осіб до відповідальності і накладенні на них стягнень основну роль відіграють органи державної виконавчої влади. Притягнення до цивільної відповідальності здійснюється за позовом потерпілої сторони, розгляд таких справ здійснюється тільки судом, процедура розгляду відбувається на основі змагальності сторін і за їх активної участі. В разі недосягнення ними згоди суд виносить рішення по справі.
3.3. Кримінальна та адміністративна відповідальність схожі між собою за фактичною підставою відповідальності – наявністю у діях особи складу адміністративного проступку або складу злочину, їх основними ознаками та загальними ознаками протиправних діянь обох видів (суспільна небезпека, протиправність, караність та винність).
3.3.1. Основним критерієм розмежування злочину та адмі¬ністративного правопорушення є ступінь суспільної небезпеки цих діянь. Більшість адміністративних правопорушень відрізняється від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки, відсут¬ністю великої шкоди для суспільства, яку завдають йому злочини. Різниця у ступені суспільної небезпеки відбивається у всіх ознаках протиправних діянь обох видів: об’єкті, об’єктивній стороні, суб’єкті та суб’єктивній стороні.
3.3.2. Важливою відмінністю між суб’єктами адміністративної та кримінальної відповідальності є те, що кримінальна відповідальність застосовується тільки до фізичних осіб, тоді як до адміністративної відповідальності можуть притягуватися й юридичні особи.
3.3.3. Порівняльний аналіз норм адміністративного та кримінального законодавства дає підстави запропонувати включити до обставин, що виключають адміністративну відповідальність, як це зроблено у кримінальному законі: затримання особою інших осіб, які вчинили правопорушення, фізичний або психічний примус, а також виконання законного наказу або розпорядження.
3.3.4. Досить схожими в обох видах відповідальності є також переліки адміністративних стягнень і кримінальних покарань, правила їх застосування, окремі стадії та процедури процесу притягнення до відповідальності і призначення покарання. На нашу думку, в даний час ця близькість є надмірною, оскільки в результаті неї адміністративна відповідальність набула деяких невластивих їй ознак, певною мірою втративши при цьому якісну цілісність та своєрідність. Це зумовлює необхідність серйозного реформування, в першу чергу, інституту адміністративної відповідальності.
3.3.5. Необхідно переглянути чинний перелік адміністративних проступків і виключити з нього діяння, які за своїм характером та ступенем суспільної небезпеки є малозначущими, а також ті, що рідко застосовуються. Перелік адміністративних стягнень доцільно обмежити, залишивши в ньому лише ті, які є за змістом попереджувально-виховними, не зачіпають суттєвих матеріальних та особистих інтересів громадян та можуть бути швидко реалізовані без застосування тривалої процедури (наприклад, попередження та штраф у незначному розмірі).
4. Правова основа адміністративної відповідальності в Україні включає в себе Конституцію України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, законодавчі та інші нормативно-правові акти. Сучасний стан правового регулювання цього інституту не повністю відповідає потребам сьогодення, оскільки характеризується збереженням тенденції множинності правової бази адміністративної відповідальності; існуванням ряду підзаконних нормативно-правових актів про адміністративну відповідальність, що прямо суперечить Конституції України; фактичним знеціненням статусу КУпАП як єдиного кодифікованого нормативно-правового акту в цій сфері; юридико-технічною недосконалістю ряду відсильних приписів щодо адміністративної відповідальності.
5. Вдосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності вимагає проведення систематизації адміністративного законодавства, зокрема його кодифікації, у ході якої доцільно розмежувати норми матеріального та процесуального права, виділити їх відповідно в Кодекс України про адміністративні проступки та Адміністративно-процесуальний кодекс України. Це дозволить належним чином упорядкувати існуюче адміністративне законодавство, уникнути чисельності та дублювання його норм, зробить його дію значно ефективнішою.
6. Розглядаючи адміністративний проступок як різновид адміністративного правопорушення, за скоєння якого встановлено адміністративну відповідальність, доцільно включити такий термін до назви нового кодексу і визначити його як Кодекс України про адміністративні проступки, в якому мають знайти належне відображення зазначені автором пропозиції. Зокрема, пропонується наступна структура нового Кодексу України про адміністративні проступки (в загальному вигляді):
І. Загальна частина.
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Адміністративне правопорушення та його види.
Розділ 3. Суб'єкти адміністративної відповідальності.
Розділ 4. Обставини, що виключають протиправність діяння.
Розділ 5. Звільнення від адміністративної відповідальності.
Розділ 6. Адміністративне стягнення та його види.
Розділ 7. Накладення адміністративних стягнень.
ІІ. Особлива частина.
Враховуючи відмінності у правовому статусі суб'єктів відповідальності, характері правопорушень та стягнень за їх скоєння, особлива частина нового КУпАПр, на наш погляд, повинна складатися з двох розділів, які визначають конкретні адміністративні проступки, вказують види та розміри стягнень за їх скоєння залежно від вказаних суб'єктів адміністративної відповідальності та об'єкту посягання за сферами управління:
2.1. Адміністративні проступки фізичних осіб.
2.2. Адміністративні проступки юридичних осіб.
При цьому норми Загальної частини повинні розповсюджуватися на всі випадки вчинення будь-якого із вказаних в Особливій частині проступків.
7. В проекті нового КУпАПр пропонується закріпити наступні положення:
• поняття адміністративної відповідальності (адміністративна відповідальність як врегульовані нормами права відносини між державою в особі органів адміністративної юрисдикції і відповідних посадових осіб та особою, яка скоїла адміністративне правопорушення, що знаходять свій вираз у застосуванні до правопорушника заходів державного примусу у вигляді адміністративних стягнень, які тягнуть за собою несприятливі наслідки особистого, майнового та іншого характеру і владний осуд винного суб’єкта з метою попередження та припинення адміністративних правопорушень);
• включення до обставин, що виключають адміністративну відповідальність: затримання особою інших осіб, що вчинили правопорушення; застосування чи погрозу застосування фізичного або психічного примусу; виконання законного наказу або розпорядження;
• притягнення військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, а також осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ до адміністративної відповідальності, а також застосування до них адміністративних стягнень на загальних підставах;
• віднесення юридичних осіб до кола суб’єктів адміністративної відповідальності;
• внесення змін до системи адміністративних стягнень залежно від суб'єктів відповідальності:
- виключення таких видів існуючих стягнень, як оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; конфіскація (за виключенням застосування її в якості додаткового адміністративного стягнення); виправні роботи; адміністративний арешт.
- закріплення двох систем стягнень: для фізичних осіб - попередження, штраф, громадські роботи (замість виправних робіт), конфіскація як додаткове стягнення; для юридичних осіб - попередження, штраф, припинення чи призупинення певного виду діяльності, конфіскація.
8. Необхідно обов'язково передбачити в проекті нового Кодексу України про адміністративні проступки механізм, який би забезпечував концентрацію всіх норм, що встановлюють адміністративну відповідальність, у відповідності до об'єкту проступку, що відповідало б його призначенню як єдиного кодифікованого законодавчого акту, який встановлює адміністративну відповідальність за скоєння адміністративних проступків. При цьому слід уважно підійти до ревізії адміністративних проступків. На наш погляд, доцільно виключити з їх переліку протиправні діяння, які за своїм характером та ступенем суспільної небезпеки є малозначущими, а також ті, що рідко застосовуються.
9. Здійснення заходів адміністративної відповідальності слід покласти на органи державної виконавчої влади, їх спеціалізовані колегіальні органи та відповідних посадових осіб, які в змозі забезпечити оперативність розгляду справ про адміністративні проступки, а також на адміністративні суди.
10. Судову процедуру розгляду справ про адміністративні проступки і накладення адміністративних стягнень, з урахуванням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), доцільно передбачити в разі, коли правопорушник не згоден на адміністративну процедуру прийняття рішення по справі, а також, коли він бажає оскаржити рішення, прийняте органом державної виконавчої влади. Крім того, судовий розгляд справи необхідний у випадках застосування таких стягнень, як громадські роботи, припинення чи призупинення певного виду діяльності та конфіскація.
11. Реалізація інституту адміністративної відповідальності потребує прийняття Адміністративно-процесуального кодексу України, який би регламентував правове положення адміністративних судів та організацію їх діяльності, закріплював правовий статус учасників судового процесу, доказів, а також регулював адміністративне судочинство в суді першої інстанції, перегляд судових рішень та їх звернення до виконання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

I. Законодавчі та нормативно-правові акти

1. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97–ВР // Голос України. - 2001. - № 3. - С. 6-8.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
3. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик, утвержденные Законом СССР от 25.12.1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст. 6.
4. Адміністративний кодекс Української РСР у витягах, з додатком систематизованих законодавчих та інструктивних матеріалів за станом на 1 січня 1956 р. / М–во юстиції УРСР. – К.: Держполітвидав, 1956. – 210 с.
5. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
6. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1971.– Додаток до № 50. – Ст. 375.
7. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
8. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1961. – № 2. – Ст. 14 з наступними змінами та доповненнями.
9. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
10. Кримінально–процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1961. – № 2. – Ст. 15 з наступними змінами та доповненнями.
11. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 16. – Ст. 203.
12. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 38–39. – Ст. 288.
13. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1963. – № 51. – Ст. 731.
14. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356.
15. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1963. – № 30. – Ст. 464.
16. Указ Петра I "Про владу і відповідальність Сенату" від 2 березня 1711 р. / Полн. Собр. Законов Российской империи. – СПб., 1830. – Т. 4. – С. 642–643.
17. Закон України від 28.10.1989 р. № 8312–11 "Про мови в Українській РСР" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1989. – № 45. – Ст. 631.
18. Закон України від 4.12.1990 р. № 509–XII "Про державну податкову службу в Україні " // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 6. – Ст. 37.
19. Закон України від 15.12.1992 р. № 2862–XII "Про статус суддів" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 8. – Ст. 56.
20. Закон України від 19.12.1992 р. № 2887–ХІІ "Про адвокатуру" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 9. – Ст. 62.
21. Закон України від 16.12.1993 р. № 3723–ХІІ "Про державну службу" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 52. – Ст. 490.
22. Закон України від 17.12.1993 р. № 3745–ХІІ "Про пожежну безпеку" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – № 5. – Ст. 21.
23. Закон України від 14.10.1994 р. № 208/94–ВР "Про відповідальність піприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення в сфері містобудування" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – № 46. – Ст. 411.
24. Закон України від 28.02.1995 р. № 74/95–ВР "Про інформаційні агентства" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. – № 13. – Ст. 83.
25. Закон України від 16.05.1995 р. № 162/95–ВР "Про виключну (морську) економічну зону України" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. – № 21. – Ст. 152.
26. Закон України від 5.10.1995 р. № 356/95–ВР "Про боротьбу з корупцією" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. – № 34. – Ст. 266.
27. Закон України від 7.06.1996 р. № 236/96–ВР "Про захист від недобросовісної конкуренції" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 36. – Ст. 164.
28. Закон України від 30.10.1996 р. № 448/96–ВР "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 51. – Ст. 292.
29. Закон України від 16.10.1997 р. № 575/97–ВР "Про електроенергетику" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – № 1. – Ст. 1.
30. Закон України від 21.12.2000 р. № 2181–ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 10. – Ст. 44.
31. Закон України від 5.04.2001 р. № 2350–ІІІ "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 22. – Ст. 107.
32. Закон України від 17.05.2001 № 2415–III "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 31. – Ст. 148.
33. Закон України від 10.01.2002 р. № 2918–III "Про питну воду та питне водопостачання" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 16. – Ст. 112.
34. Закон України від 10.01.2002 р. № 2920–III "Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 16. – Ст. 113.
35. Закон України від 7.02.2002 р. № 3018–ІІІ "Про судоустрій України" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 27–28. – Ст.180.
36. Закон РФ № 4121–1 от 17.12.1992 г. "Об административной ответственности предприятий, уч¬реждений, организаций и объединений за правонарушения в области строительства" // Вед. Съезда народных депутатов РФ и ВС РФ. – 1993. - № 2 – Ст. 58.
37. Про відповідальність за порушення правил військового обліку // Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30.07.1940 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1940. – № 28.
38. Про прибутковий податок з населення // Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30.04.1943 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1943. – № 17.
39. Про прибутковий податок з колгоспів // Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11.08.1948 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1948. – № 34.
40. Про відповідальність за потрави посівів в колгоспах і радгоспах // Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11.01.1955 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1955. – № 1. – Ст. 4.
41. Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку // Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.1961 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1961. – № 35. – Ст. 368.
42. Про відповідальність за дрібну спекуляцію // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 15.04.1958 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1958. – № 4.
43. Про відповідальність за незаконне виготовлення і використання радіопередавальних установок // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22.04.1960 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1960. – № 13.
44. Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 12.06.1961 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1961. – № 25.
45. Про дальше обмеження застосування штрафів, що застосовуються в адміністративному порядку // Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15.12.1961 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1961. – № 53.
46. Положення про адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, сільських, селищних рад депутатів трудящих Української РСР // додаток № 1 до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 15.12.1961 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1961. – № 53.
47. Про посилення боротьби з бур'янами // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26.04.1962 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1962. – № 18.
48. Про посилення відповідальності за згодовування худобі і птиці хліба та хлібопродуктів, скуплених у державних і кооперативних мага¬зинах // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 16.05.1963 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1963. – № 21.
49. Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про релігійні культи // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26.03.1966 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1966. – № 13.
50. Про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 17.08.1966 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1966. – № 32.
51. Про примусове лікування і трудове перевиховання хронічних алко-голіків // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 17.08.1966 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1966. – № 32.
52. Про посилення адміністративної відповідальності за порушення правил руху по вулицях міст, населених пунктів і шляхах та правил ко-ристування транспортними засобами // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 2.10.1968 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1968. – № 41.
53. Про примусове лікування і трудове перевиховання хворих на нар-команію // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1969 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1969. – № 17.
54. Про заходи по посиленню боротьби проти пияцтва і алкоголізму // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22.06.1972 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1972. – № 26.
55. Про відповідальність за незаконну передачу засудженим речей, про-дуктів харчування, грошей, а також предметів, заборонених до викори¬стання у виправно–трудових установах // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 25.08.1972 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1972. – № 35.
56. Про адміністративну відповідальність за дрібне розкрадання дер-жавного або громадського майна // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26.02.1973 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1973. – № 11.
57. Про адміністративну відповідальність за порушення правил охоро¬ни електричних сіток // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 16.04.1973 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1973. – № 18.
58. Про посилення відповідальності за порушення правил полювання і встановлення відповідальності за незаконну скупку, продаж і перероб¬ку шкурок хутрових звірів, добутих полюванням // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 28.04.1973 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1973. – № 20.
59. Про Положення про комісії по боротьбі з пияцтвом Української РСР // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 25.05.1973 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1973. – № 24.
60. Про адміністративну відповідальність за виготовлення або зберіган-ня самогону та апаратів для його вироблення // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 18.09.1973 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1973. – № 40.
61. Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв'язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення // Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 21.08.1985 р. № 807–XI // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1985. – № 36. – Ст. 867.
62. Про порядок примусового стягнення збитків і штрафів, накладених відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 11 січня 1955 року "Про відповідальність за потрави посівів у колгоспах і радгоспах" // Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 20.02.1957 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1957. – № 2.
63. Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Україн-ської РСР від 26 лютого 1973 року "Про адміністративну відповідаль¬ність за дрібне розкрадання державного або громадського майна" // Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 26.02.1973 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1973. – № 11.
64. Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України // Постанова Верховної Ради України від 6.11.1991 р. № 1796–ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 4. – Ст. 15.
65. Про Державну програму розвитку законодавства України до 2002 року // Постанова Верховної Ради України від 15.07.1999 р. № 976–XIV // Офіційний вісник України. – 1999. – № 29.
66. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні // Указ Президента України від 22.07.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21.
67. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України // Указ Президента України від 1.10.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1856.
68. Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України // Указ Президента України від 7.11.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 45. – Ст. 2067.
69. Про затвердження Положення про податок з обороту підприємств усуспільненого сектора // Постанова ЦВК і РНК СРСР від 2.09.1930 р. // ЗЗ СРСР. – 1930. – № 46. – Ст. 477.
70. Про боротьбу з самовільною забудовою земельних ділянок в містах та селищах міського типу // Постанова РНК УРСР від 26.09.1940 р. // ЗП УРСР. – 1940. – № 25. – Ст. 181.
71. Про відповідальність за порушення громадського порядку і правил благоустрою міста Києва // Постанова РНК УРСР від 22.11.1945 р. // ЗП УРСР. – 1945. – № 17–18. – Ст. 130.
72. Про затвердження Правил полювання на території УРСР // Постанова Ради Міністрів УРСР від 13.11.1950 р. // ЗП УРСР. – 1950. – № 21–22. – Ст. 64.
73. Про Положення про Державну республіканську гірничотехнічну інспекцію при Раді Міністрів Української РСР // Постанова Ради Міністрів УРСР від 28.04.1953 р. // ЗП УРСР. – 1953. – № 7–8. – Ст. 26.
74. Про систему валютного регулювання і валютного контролю // Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15–93 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 17. – Ст. 184.
75. Про Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту // Постанова Кабінету Міністрів України від 26.01.1993 р. № 55 // Збірник постанов Уряду України. – 1993. – № 4–5. – Ст. 71.
76. Про затвердження Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці // Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 р. № 754 // Урядовий кур’єр. – 1993. – 19 жовтня.
77. Про затвердження Статуту про дисципліну працівнків зв'язку // Постанова Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 р. № 877 // Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 15. – Ст. 420.
78. Про забезпечення реалізації ст. 35 Закону України "Про пожежну безпеку" // Постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.1998 р. № 1496 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 38. – Ст. 1406.
79. Про затвердження Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів // Постано¬ва Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1177 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 34. – Ст. 1587.
80. Про граничну чисельність працівників апарату Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України // Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 572–р // Офіційний вісник України. – 2002. – № 42. – Ст. 1953.
81. Про затвердження Інструкції з оформлення органами рибоохорони матеріалів про адміністративні правопорушення // Наказ Міністерства аграрної політики України від 9.04.2003 № 101 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 803.
82. Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003 № 12–рп/2003 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності) // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – Ст. 1381.
83. Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Постанова Пленуму Верховного суду України від 13.01.1995 р. № 3 // Бюлетень законодавства і юридичної п