Співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування: теоретичні і практичні питання

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПОНЯТТЯ І СПІВВІДНОШЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ МІСЦЕВИХ
ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 13
1.1. Орган публічної влади: поняття та компетенція 13
1.2. Повноваження як визначальний елемент компетенції органу
публічної влади 30
1.3. Поняття та способи визначення співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування 40
Висновки до розділу 1 55

РОЗДІЛ 2. РОЗМЕЖУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК КЛЮЧОВИЙ НАПРЯМОК ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 60
2.1. Принципи розмежування повноважень місцевих органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування 60
2.2. Критерії та правові засади розмежування повноважень місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування 77
Висновки до розділу 2 96

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 101
3.1. Нормативно-правові підстави кращого розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування 101
3.2. Правове регулювання співвідношення повноважень органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст та повноважень місцевих органів виконавчої влади 114
3.3. Правове регулювання співвідношення повноважень органів місцевого самоврядування районів та областей і повноважень місцевих органів виконавчої влади 143
Висновки до розділу 3 162

ВИСНОВКИ 171

ЛІТЕРАТУРА 187
ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення належної організації державного управління та місцевого самоврядування є основоположною умовою функціонування демократичних країн. Здійснення реформування у зазначеному напрямку включає як трансформацію вищих та центральних, так і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. На цій ділянці державного будівництва у суверенній Україні не припиняються спроби знайти оптимальне поєднання державних та місцевих інтересів через створення ефективного механізму взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Існування не цілком узгодженої системи організації влади на місцях в Україні сьогодні є перш за все результатом суперечностей у актах чинного законодавства, що визначають функції і повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Через неконкретність компетенційних норм, концептуальну неузгодженість, в деяких випадках – і їхню відсутність виникають суперечності в діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що спричиняє неефективність дій цих органів у процесі вирішення проблем розвитку сіл, селищ, міст та регіонів.
Тому важливою складовою державотворення в цілому та адміністративної реформи, що уповільнилася на цей час в Україні, зокрема, є, по-перше, забезпечення належного функціонування суб’єктів виконавчої влади та управління в сфері місцевого самоврядування, і, по-друге, розмежування повноважень та сфери відповідальності щодо надання публічних послуг місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на різних територіальних рівнях управління.
Важливість вибраної теми дослідження зумовлена також зовнішньополітичним аспектом державної політики України. Ратифікація Верховною Радою України Європейської хартії місцевого самоврядування, вступ України до Ради Європи, визначення стратегічного напрямку України до вступу в Європейський Союз та активізація процесу європейської інтеграції визначили нові принципи організації й функціонування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні, а також напрямки їх реформування.
У спеціальній літературі розгляд проблем діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, дослідження їх функцій та розмежування повноважень тією чи іншою мірою здійснювався у працях представників вітчизняних наук адміністративного і конституційного права, наук з державного управління, перш за все у працях В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, М.О. Баймуратова, Ю.П Битяка, В.І. Борденюка, І.П. Голосніченка, І.А. Грицяка, І.В. Дробуш, В.С. Журавського, О.М. Іщенка, В.М. Кампа, А.М. Коваленка, В.К. Колпакова, В.В. Копейчикова, В.В. Кравченка, А.Р. Крусян, П.М. Любченка, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, І.М. Пахомова, Н.Г. Плахотнюк, В.Ф. Погорілка, М.О. Пухтинського, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, О.І. Сушинського, А.Ф. Ткачука, О.Ф. Фрицького, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, М.К. Якимчука та інших дослідників.
Аналіз теоретичних питань досліджуваної проблематики проводився також у працях дослідників радянського періоду та провідних російських науковців: С.А. Авакьяна, С.С. Алексєєва, А.П. Альохіна, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Б.М. Лазарєва, А.В. Москальова, Ю.М. Козлова, Ю.О. Тихомірова, а також французьких вчених Г.Бребана та Ж.Веделя.
Разом з тим наявні дослідження присвячені окремим аспектам проблеми, що розглядається, що є причиною виникнення необхідності у комплексному дослідженні, де були б системно проаналізовані теоретичні і практичні аспекти співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим актуальність теми дослідження визначається, по-перше, необхідністю запровадження належного функціонування місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в державі та забезпечення ефективної реалізації ними своїх повноважень, та, по-друге, відсутністю комплексних розробок і досліджень відповідних проблем.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана з урахуванням Концепції адміністративної реформи в Україні, одним із завдань якої є формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління, а також сучасної системи місцевого самоврядування. Дисертаційне дослідження виконувалося у рамках планової науково-дослідницької теми “Регіональні проблеми розбудови державності” Закарпатського державного університету (затверджено наказом ректора від 12 лютого 2006 року, № 37).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретичних засад і обґрунтування засобів нормативно-правового опосередкування співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (далі – місцевих органів публічної влади), що відповідатиме вимогам державотворчих процесів сучасної України.
Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішуються наступні завдання:
- дослідити поняття органу публічної влади, змістом якого охоплюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
- виокремити поняття “повноваження” в змісті категорії “компетенція” владного суб’єкта, уточнити зміст та визначення цих понять;
- визначити способи встановлення співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, висвітлити їх характерні особливості;
- обґрунтувати основні принципи та критерії, на яких повинне базуватися розмежування повноважень аналізованих органів, а також їх значення;
- виявити спільні і особливі проблеми у співвідношенні повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на різних територіальних рівнях та шляхи їх розв’язання;
- обґрунтувати висновки і пропозиції щодо внесення змін та доповнень до існуючих та прийняття нових нормативно-правових актів з метою удосконалення співвідношення повноважень місцевих органів публічної влади.
Об’єктом дослідження є правові засади організації та діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Предметом дослідження є сутність і правове регулювання співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, відповідна правозастосовча практика.
Методи дослідження зумовлені метою дисертаційної роботи та необхідністю вирішення поставлених основних завдань.
При підготовці дисертації для досягнення наукової об’єктивності були застосовані загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. Теоретико-методологічною основою дослідження був комплекс методів збору, аналізу та обробки фактологічної інформації, зокрема, вивчення і аналіз літературних та нормативних джерел з метою накопичення та осмислення матеріалу, а також вивчення і узагальнення конкретного управлінського досвіду.
Серед загальнонаукових методів, що використовувалися у ході проведення дослідження, базовим є діалектичний метод наукового пізнання. Формально-логічний метод застосовувався при формулюванні визначень понять “компетенція”, “повноваження”, “співвідношення повноважень”, “питання місцевого значення” та інших, метод системного аналізу використовувався при визначенні та вивченні системи місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, системи їх повноважень, а також при вивченні системи принципів і критеріїв, на основі яких повинне здійснюватися розмежування цих повноважень.
Для вирішення окремих завдань були використані такі спеціальні методи дослідження: метод порівняльного аналізу – при виділенні нормативно-правових засобів встановлення співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; метод моделювання та прогнозування – при розробці рекомендацій щодо удосконалення співвідношення повноважень місцевих органів публічної влади; формально-юридичний метод.
При написанні даної дисертаційної роботи особлива увага приділялася дослідженню конкретної практики функціонування відповідних органів, у зв’язку з чим важливою складовою джерельної бази роботи становлять правозастосовчі акти відповідних органів, що діють на території Закарпатської області, зокрема, розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації, доручення його заступників, накази структурних підрозділів Закарпатської ОДА, рішення Закарпатської обласної ради та Ужгородської міської ради, накази структурних підрозділів Ужгородської міської ради тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим у вітчизняній правовій літературі монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Новизною характеризуються наступні основні висновки і положення:
- обґрунтована доцільність запровадження в науковому та нормативному обігу поняття орган публічної влади як родового (узагальнюючого) стосовно понять органів державної влади та органів місцевого самоврядування, уточнено співвідношення цих понять з виокремленням їх спільних і відмінних рис. Водночас дістав подальшого розвитку аналіз поняття “компетенція” владного суб’єкта, яке відмежовано від однопорядкових категорій “правовий статус”, “правоздатність”, “правосуб’єктність”, “повноваження”, “права”, “обов’язки”; заперечено змішування понять “компетенція” і “правовий статус”, що досить поширене в правозастосовчій практиці;
- доведено, що удосконалення співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування означає досягнення належного розмежування повноважень, яке передбачає ефективну діяльність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, відповідає існуючим потребам та вимогам як керуючих суб’єктів, так і керованих об’єктів і здійснюється на основі наступних принципів: забезпечення верховенства права, раціонального поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів, економічно та соціально необхідного і достатнього рівня децентралізації в умовах унітарної держави, ефективності здійснення повноважень, визначення меж делегування повноважень на засадах субсидіарності, раціонального поєднання галузевих та функціональних засад управління;
- запропоновано перелік і характеристику змісту критеріїв, на основі яких має здійснюватися розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; цими критеріями визнається відповідність повноважень природі органів і поставленим перед ними завданням, відповідність наданих повноважень інтересам, що реалізують зазначені органи, спрямованість на ефективне вирішення питань місцевого значення;
- визначено способи нормативно-правового опосередкування співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що є одночасно і засобами досягнення належного розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; до цих засобів віднесено розподіл, перерозподіл і делегування, при цьому розподіл і перерозподіл повноважень характеризують наділення нормативно-правовим шляхом відповідних органів владними повноваженнями, а делегування означає спосіб встановлення співвідношення аналізованих повноважень самими місцевими органами публічної влади, що характеризується тимчасовістю та диспозитивністю;
- обґрунтовано доцільність здійснення розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст у договірній формі, де предметом відповідного адміністративного договору може бути або спільна діяльність у тій чи іншій сфері чи стосовно того чи іншого об’єкта управління, або саме розмежування повноважень, необхідність у якому не зникне навіть при чіткішому законодавчому встановленні меж компетенції аналізованих органів;
- наведено додаткову авторську аргументацію щодо доцільності удосконалення такого способу встановлення співвідношення повноважень, як їх делегування за допомогою регламентації в нормативно-правових актах обов’язку укладання адміністративного договору про виконання делегованих повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також основних (істотних) умов таких договорів;
- доведено, що удосконалення розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на районному та обласному рівнях повинне здійснюватися за допомогою їх перерозподілу, оскільки значна кількість повноважень місцевих державних адміністрацій виходить за межі їх конституційно визначених завдань, а, відповідно, обсяг повноважень, яким наділені районні та обласні ради, не є достатнім для найповнішої реалізації завдань органів місцевого самоврядування;
- додатковими аргументами підтверджено необхідність регламентувати в законодавчих актах запровадження на рівні районів і областей виконавчих органів відповідних рад (виконавчі комітети, відділи, управління) та наділити їх виконавчо-розпорядчими повноваженнями; це дасть змогу уникнути ситуації співпадіння виконавських і контрольних повноважень стосовно тих самих об’єктів управління в компетенції владних суб’єктів, усуне суперечності у здійсненні контрольної діяльності як у системі органів виконавчої влади, так і стосовно органів місцевого самоврядування, а також надасть реальні можливості районним та обласним радам здійснювати надані їм повноваження, не делегуючи їх державним органам;
-сформульовано висновки і пропозиції з приводу внесення змін до законів України “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також до окремих галузевих законів з метою подолання суперечностей, що їм властиві, в тому числі з питань покращення правової регламентації делегування повноважень, використання адміністративних договорів при здійсненні розмежування повноважень тощо.
Практичне значення отриманих результатів полягає:
- у правотворчій сфері – практичні пропозиції та рекомендації по вдосконаленню співвідношення повноважень місцевих органів публічної влади можуть бути використані при розробці законодавства, що регулює питання повноважень місцевих органів публічної влади. Зокрема, висновки, що направлені на уточнення окремих категорій можуть бути використані у статтях законів, що визначають терміни відповідного законодавчого акту. Висновки, що стосуються принципів та критеріїв розмежування повноважень, можуть бути використані у ході розробки законодавства, а також при внесенні змін до нормативно-правових актів, що регулюють компетенцію місцевих органів публічної влади. Конкретні практичні пропозиції щодо удосконалення співвідношення повноважень досліджуваних органів можуть бути враховані у змісті окремих норм Законів “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також деяких галузевих законодавчих актів, зокрема, “Про освіту”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про основи містобудування” тощо.
- у науково-дослідницькій сфері – теоретичні положення роботи, що направлені на уточнення окремих понять, категорій для найбільш ефективного їх використання, узагальнення і висновки, методи системного та порівняльного аналізу, прогнозування та моделювання можуть бути використані для подальшого проведення наукових досліджень у цьому напрямку;
- у навчальному процесі – окремі положення і висновки, а також матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій, а також при читанні курсів адміністративного, конституційного, муніципального права, загальної теорії держави і права.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях: міжнародній конференції “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та освітньо-правовий аспекти” (12-15 березня 2003 року, м. Сніна, Словаччина; тези опубліковано), IV Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (Сімферополь, 20-22 травня 2005 року, тези опубліковано), “Сучасні проблеми управління” (Київ, 19-20 листопада 2005 року; тези опубліковано), щорічних підсумкових науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу ЗакДУ, а також були предметом обговорення на розширеному засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Закарпатського державного університету.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць, з них одна монографія (8,6 д.а.) та 5 статтей (3,4 д.а.), опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, які входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які загалом містять 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 202 сторінки. Список використаних джерел включає 190 найменувань на 16 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Універсального способу ефективної реорганізації місцевих органів публічної влади в цілому і зокрема, чіткому визначенні їх повноважень не може існувати – кожній країні у вирішенні цього складного завдання потрібно йти своїм єдиновірним шляхом. В той же час цей шлях складається з елементів, які формують загальні закономірності і тих складових, які відображають специфіку країни, її історію, культуру, традиції тощо. Тому враховуючи наведене в дисертаційному дослідженні сформульовані наступні загальні висновки:
1. Органи публічної влади, до яких належать державні органи влади та органи місцевого самоврядування, – це організовані, інституційно оформлені колективи або одноособові органи, що мають відповідну структуру, наділені владними повноваженнями для здійснення своїх завдань і функцій та застосовують при цьому властиві їм організаційно-правові форми діяльності.
Наведені характерні ознаки притаманні як органам місцевого самоврядування, так і місцевим органам виконавчої влади, тому доцільно запроваджувати в науковому та нормативному обігу поняття “органи публічної влади” як родового (узагальнюючого) по відношенню до понять “органи державної влади” та “органи місцевого самоврядування”. Однак, на відміну від державних органів, діяльність органів місцевого самоврядування хоч і визначається державою, але вони здійснюють недержавну владу, їхні нормативно-правові акти за своєю природою є підзаконними та локальними, тобто діють не на всій території країни, а тільки на території тієї територіальної громади, якою вони формуються і перед якою відповідають за неналежне здійснення своїх повноважень.
2. Компетенція є правовою категорією, яка характеризується сукупністю прав і обов’язків органів, організацій, посадових осіб, що вимагають певну поведінку від фізичних та юридичних осіб, а також предметів відання, які закріплені Конституцією та законами України, а також підзаконними правовими актами.
Компетенцію слід відрізняти від поняття “правового статусу” органу публічної влади. Якщо правовий статус включає всі суб’єктивні права і обов’язки особи, які реалізуються не тільки в адміністративно-правових відносинах, а також функції, цілі, завдання, принципи діяльності, характер та структуру взаємозв’язків з іншими органами, відносини всередині органу влади тощо, то компетенція спирається виключно на владні повноваження. Вона є проявом правового статусу, виражаючи владну діяльність органу публічної влади.
Поняття “компетенція” та “правосуб’єктність” органу влади також не доцільно ототожнювати, оскільки стосовно носіїв публічної влади, якими є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, повного співпадіння не існує, тому що правосуб’єктність означає потенційну здатність мати певні права і нести обов’язки, а компетенція є похідною категорією, що має конкретний зміст, завжди поширюється або на конкретний вид органів, або стосується окремого органу і конкретно визначена у відповідному (загальному чи локальному) компетенційному (статусному) акті.
3. Владні суб’єкти свій управлінський вплив здійснюють, спираючись на владу та використовуючи її, тому вони наділені особливими повноваженнями, які виражають владний характер діяльності органів та посадових осіб. Владними повноваженнями є юридично забезпечені повноваження органу влади чи посадової особи, здійснюючи які, суб’єкт діє владно, використовує засоби нормотворчого, правозастосовчого та правоохоронного характеру.
Поняття “владні повноваження” органу влади охоплює в однаковій мірі його права і обов’язки. Їх потрібно розглядати і аналізувати в комплексі, оскільки між ними існує тісний зв’язок і узгоджуються вони в рамках компетенції. На відміну від громадян, органи влади та посадові особи наділені обов’язком здійснювати свої права для забезпечення і захисту публічних інтересів, тому і майже кожне конкретне право органу виступає одночасно і його конкретним обов’язком.
Предмети відання, які є складовою компетенції, - це юридичне визначення сфер та об’єктів діяльності, в яких діє орган або посадова особа. Самі по собі об’єкти діяльності не належать до компетенції, але їх юридичне закріплення та відображення в законодавстві є предметами відання. Вони входять складовою до компетенції органу публічної влади і разом із повноваженнями визначають її зміст.
4. Співвідношення повноважень місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є певною формою взаємозв’язку повноважень цих органів, що завжди свій практичний вираз знаходить у розмежуванні повноважень і визначається частіше всього нормативно-правовим способом. Конкретний варіант розмежування повноважень, що існує у певному часовому та просторовому вимірі, повинен враховувати безперервну динаміку змін умов функціонування як керуючих суб’єктів, так і керованих об’єктів і відповідати їх потребам та потребам суспільства в цілому, тому удосконалення співвідношення повноважень полягає в досягненні саме належного розмежування повноважень відповідних органів, що передбачає наявінсть ефективної діяльності як місцевих органів виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування.
Правовими способами опосередкування співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що є одночасно і засобами досягнення належного розмежування повноважень цих органів, є розподіл, перерозподіл і делегування повноважень. Децентралізація, деконцентрація та субсидіювання автором не розгядаються як способи визначення співвідношення повноважень, оскільки є категоріями загальнішими за наведені, не обмежуються здійсненням одиничних владних дій, а носять “продовжуючий” характер і реалізуються за допомогою перерозподілу повноважень.
5. Розподіл і перерозподіл повноважень – це, за суттю, однотипні правові явища, які характеризують наділення нормативно-правовим шляхом відповідних органів владними повноваженнями. Різниця між ними полягає в тому, що у першому випадку органи отримують повноваження, яких до цього жоден із них не мав, а у другому – зміна існуючого співвідношення здійснюється шляхом законодавчої передачі окремих повноважень місцевих органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування або навпаки.
6. Семантико-юридичне значення терміну “делегування” полягає у тимчасовій передачі повноважень одних органів влади іншим, що зумовлює зміну компетенції як делегуючого органу, так і органу, якому повноваження було делеговане. Однак невідповідність норм діючого законодавства доктринальним тлумаченням змісту наведеної категорії є причиною того, що делегування на сьогоднішній день є найбільш складним способом встановлення співвідношення повноважень. Відсутність тимчасовості та диспозитивності делегування повноважень стає на заваді встановленню гнучкості управління і найраціональнішого поділу праці в системі публічної влади, що є основним завданням, яке делегування повноважень має на меті досягти.
7. Основні принципи, на основі яких має здійснюватися власне сам процес розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, є наступні: забезпечення верховенства права, переважно законодавчного розмежування повноважень, раціонального поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів, ефективності здійснення повноважень, економічно та соціально-необхідного і достатнього рівня децентралізації в умовах унітарної держави, визначення меж делегування повноважень на засадах субсидіарності.
Дотримання принципу забезпечення верховенства права є важливою передумовою керованості суспільними справами в країні, а також однією із основних ознак правової держави. Дотримання цього принципу при розмежуванні повноважень аналізованих органів означає, перш за все, що встановлене співвідношення повноважень повинне забезпечувати реалізацію основних прав і свобод людини і громадянина. Тобто з одного боку повинне бути дотримане передбачене Конституцією України право жителів села, селища, міста самостійно вирішувати питання місцевого значення, а з іншого боку має бути забезпечена можливість участі громадян в управлінні державними справами. Взаємодія принципів забезпечення верховенства права та забезпечення верховенства закону при розмежуванні повноважень досліджуваних органів проявляється при вирішенні питання про межі законодавчого регулювання порядку здійснення органами місцевого самоврядування своїх повноважень і про межі самостійності в їх рішеннях.
8. Передбачений Конституцією принцип унітарності може бути забезпечений шляхом раціонального поєднання централізації і децентралізації здійснення влади в країні. Оптимальним є гармонійне поєднання обох засад, централізації і децентралізації, за якого одна доповнює іншу, а все управління формується як струнка система. Економічно та соціально-необхідний та достатній рівень децентралізації означає збереження значної частини самостійності у вирішенні місцевих справ органами місцевого самоврядування, які повинні керуватися у своїй діяльності нормами центральної влади, що стосуються загальнодержавних вимог для забезпечення унітарності держави.
Складність використання принципу ефективності здійснення повноважень, що включає поєднання двох вимірів: максимальну результативність здійснення повноважень при мінімальних затратах, в процесі законотворення полягає у його практичному вимірі та оцінці, адже він дуже відносний, тому використання цього принципу повинне здійснюватися паралельно та в системі з іншими. Крім того, ефективність здійснення повноважень як самоврядними, так і державними органами повинна супроводжуватися максимальним сприянням держави в особі її органів у становленні дієздатних органів місцевого самоврядування.
9. Розмежування повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування на основі принципу поєднання галузевих та функціональних засад управління передбачає зміну підходу до визначення компетенції місцевих державних адміністрацій в компетенційних законах та приведення їх у відповідність до положень Конституції України, яка закріпила основні напрями діяльності місцевих державних адміністрацій переважно на функціональних засадах управління. Оскільки органи місцевого самоврядування – це органи як загальної, так і спеціальної компетенції, то при такому підході власне розмежування потребуватиме тільки галузева компетенція місцевих органів публічної влади, а її сфера буде не досить об’ємною.
10. Сучасне розуміння принципу субсидіарності відображає практику постійного процесу перерозподілу повноважень не тільки місцевих органів публічної влади, але і всієї системи управління в державі з тим, щоб управлінські послуги надавалися на найбільш близькому рівні до їх споживачів. Тому для того, щоб даний принцип був утілений у практику, слід удосконалювати процедуру делегування повноважень між місцевими органами публічної влади, надати їй рис диспозитивності та зробити більш гнучкою та динамічною.
11. Критеріями, на основі яких пропонується здійснювати розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, є відповідність повноважень природі органів, а також поставленим перед ними завданням, відповідність наданих повноважень інтересам, що реалізують аналізовані органи, а також спрямованість на ефективне вирішення питань місцевого значення.
При здійсненні розмежування повноважень місцевих органів публічної влади на основі відмінності їхніх інтересів не слід ототожнювати поняття “місцеві інтереси” з питаннями місцевого значення, а “державні інтереси” з питаннями загальнодержавного значення. Питання місцевого значення – це всі справи, вирішення яких віднесено Конституцією, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами до предметів відання органів місцевого самоврядування. Вони синтезують в собі і місцеві інтереси, і інтерес держави.
12. Для вдосконалення розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади потрібно виходити в першу чергу із завдань їхньої діяльності. Основне призначення місцевих державних адміністрацій передбачене Конституцією України і полягає у тому, що вони здійснюють забезпечення виконання Конституції і законів України на відповідній території та здійснюють контрольно-наглядові повноваження за дотриманням прав і свобод громадян та законності в тому числі і органами місцевого самоврядування. Натомість основними завданнями органів місцевого самоврядування є, по-перше, здійснення безпосереднього забезпечення нормальних умов життєдіяльності населення відповідної території, по-друге, виявлення та більш повне залучення та використання місцевих людських та інших ресурсів і, по-третє, забезпечення функціонування зворотного зв’язку в державному управлінні. Тому реалізація цих завдань зумовлює необхідність наділення самоврядних органів широким спектром виконавчо-розпорядчих повноважень.
13. В більшості своїй ні закони, ні навіть підзаконні нормативні акти не прописують достатньо чітко повноваження відповідних органів або через концептуальну неузгодженість між собою, або із-за абстрактності формулювань, що в них використовуються. У статутах та інших локальних нормативно-правових актах розмежування повноважень між державними та самоврядними органами теж не може здійснюватися, що обумовлює необхідність у використанні інших форм розмежування повноважень.Такою є, зокрема, договірна форма. Предметом адміністративних договорів, які встановлюють чітке розмежування повноважень органів публічної влади, може бути їх сумісна діяльність у тій чи іншій сфері або стосовно тих чи інших управлінських об’єктів, а також власне і розмежування повноважень між сторонами в договорі, якщо нормативні акти, що визначають їх компетенцію, взагалі їх не розмежовують та закріплюють спільним переліком.
14. Недосконалість співвідношення делегованих повноважень органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст та контрольних повноважень органів виконавчої влади за їх здійсненням зумовлена двома причинам. По-перше – це невиправдано великий обсяг делегованих повноважень у компетенції органів місцевого самоврядування та сам їх характер. Формулювання нормативних актів, що закріплюють делеговані повноваження у компетенції органів місцевого самоврядування, є в своїй більшості нечіткі та неконкретні. Звідси і контроль, який здійснюють місцеві державні адміністрації за реалізацією органами місцевого самоврядування делегованої сфери компетенції, є засобом впливу цих органів і на здійснення власних повноважень самоврядними органами, що і стало причиною втрати органами місцевого самоврядування своєї правової незалежності.
Сьогодні є звичною практика дачі доручень головами місцевих державних адміністрацій міським і сільським головам. Адміністративні акти управління, що видаються головами обласних державних адміністрацій у формі розпоряджень адресуються у переважній більшості не тільки управлінням цієї адміністрації та райдержадміністраціям, а також і виконавчим комітетам міських рад. Крім вказівок, що безпосередньо стосуються здійснення різного роду державних програм, адміністративні акти управління місцевих органів виконавчої влади містять і положення, адресовані органам місцевого самоврядування, що торкаються виконання ними своїх власних повноважень. Фактична підлеглість виконавчих комітетів місцевих рад місцевим державним адміністраціям у здійсненні більшої частини повноважень відповідно тягне за собою аналогічну підлеглість і їх структурних підрозділів.
По-друге, причина – це невідповідність контрольних повноважень місцевих державних адміністрацій тим делегованим повноваженням, якими володіють органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст. Важлива загальнодержавна значимість питань, що вирішуються самоврядними органами в межах делегованих повноважень, зумовлює необхідність здійснення контролю органами виконавчої влади за доцільністю та ефективністю здійснення управлінської діяльності органами місцевого самоврядування. Однак за умов безпідставного розширення делегованої сфери компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад зменшується ефективність самої контрольної діяльності місцевих державних адміністрацій, адже врахування особливостей місцевих умов при проведенні самоврядними органами своєї соціально-економічної політики зумовлює відповідно і відмінності у доцільності здійснення тих чи інших правомочностей органами місцевого самоврядування різних територіальних громад.
15. Удосконалення співвідношення аналізованих повноважень на наведеному територіальному рівні управління повинне здійснюватися за допомогою перерозподілу у двох напрямках. Перший – це закріплення в законодавчих актах, зокрема, Законі України “Про місцеві державні адміністрації” переліку тих повноважень, які можуть бути делеговані місцевими органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування. Однак до цього переліку мають бути включені тільки ті повноваження, стосовно яких повинен реалізовуватися контроль за доцільністю їх здійснення місцевими державними адміністраціями та іншими органами виконавчої влади, зокрема, контрольні повноваження у сфері бюджету, фінансів і цін, будівництва, житлово-комунального господарства, та земельних відносин, деякі повноваження у сфері освіти, охорони здоров’я та культури і більшість повноважень у сфері соціального захисту населення. Інші ж повинні стати власними повноваженнями самоврядних органів.
Другий – це зміна самого способу делегування повноважень. Укладення адміністративних договорів про делегування повноважень органам місцевого самоврядування органами виконавчої влади не тільки зведе до оптимальної кількість делегованих повноважень та дасть змогу здійснювати постійну корекцію їх співвідношення з власними, але і забезпечить можливості для здійснення більш ефективного контролю органів виконавчої влади за їх здійсненням органами місцевого самоврядування.
У зв’язку із цим необхідно прийняти окремий закон про делегування повноважень місцевих органів публічної влади, який би передбачав необхідність укладання адміністративного договору про виконання делегованих повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування а також основні умови таких договорів: порядок та умови передачі та використання матеріальних засобів необхідних для виконання делегованих повноважень, строк, на який делегуються окремі повноваження, форми контролю та відповідальність органів місцевого самоврядування за виконання делегованих їм окремих повноважень органів виконавчої влади, а також відповідальність органів державної влади за створення необхідних умов для виконання даних повноважень.
16. Правова регламентація повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та місцевих державних адміністрацій стосовно управління селом, селищем, містом здійснена без дотримання принципу виключності їх компетенцій. Сучасний стан розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування характеризуєтся наявністю поглинання і дублювання повноважень зазначених органів.
Вказане негативно впливає як на діяльність органів місцевого самоврядування, так і на місцеві органи виконавчої влади, оскільки є причиною невиправданого збільшення управлінських витрат та ускладнення встановлення конкретної юридичної відповідальності органів за здійсненням ними своїх повноважень. В той же час в більшій мірі негативний вплив стосується органів місцевого самоврядування, оскільки є причиною усунення органів місцевого самоврядування від здійснення реального управління на відповідній території. Органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст у деяких випадках стають тільки ланкою державного механізму між місцевими державними адміністраціями та конкретними об’єктами управління, виконуючи їх доручення.
Особливо гостро дана проблема стоїть на ділянках, де реалізуються поряд з місцевими інтересами і державні, а таких є більшість. Так, зокрема, в Закарпатській області діяльність відділу охорони здоров’я Ужгородського міськвиконкому, основним завданням якого є здійснення безпосереднього управління комунальними закладами охорони здоров’я, зводиться в основному до видачі доручень його начальником відповідним лікувальним та оздоровчим закладам і установам щодо виконання наказів управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації, а також направлення їх туди, де вони безпосередньо повинні виконуватися – в комунальні лікувальні та оздоровчі заклади. Останні ж отримують вказівки у формі наказів або безпосередньо від обласного управління охорони здоров’я, якщо вони стосуються здійснення загальнодержавних чи регіональних програм, або ті ж самі накази із резолюцією начальника відділу охорони здоров’я міськради типу “До організації виконання”, якщо вони стосуються інших питань. В рідких випадках відділ охорони здоров’я видає власний наказ на виконання наказу управління охорони здоров’я, але в такому разі зміст останнього просто копіюється в новостворений акт.
Уникненню такої ситуації сприятиме встановлення чітких меж здійснення повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад і місцевих державних адміністрацій як у компетенційних, так і галузевих нормативно-правових актах. Однак повної ліквідації існуючого поглинання і дублювання повноважень в компетенції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст на законодавчому рівні досягнути майже неможливо, оскільки забезпечення виконання Конституції та Законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що здійснюють місцеві державні адміністрації, і що пропонується залишити в їх компетенції, передбачає обов’язок не тільки інформувати відповідних суб’єктів на тій чи іншій території про прийняті акти, але і ставити завдання щодо їх виконання (зокрема, щодо виконання державних програм). Тому доцільно націлювати місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст здійснювати самостійно розмежування повноважень у таких випадках у договірній формі.
17. Встановлений обсяг повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на обласному та районному рівні управління не в повній мірі відповідає завданням їх діяльності. Значна кількість повноважень місцевих державних адміністрацій не завжди направлена на здійснення їх конституційно визначених завдань, виходить за їх межі, а відповідно обсяг повноважень, яким володіють районні та обласні ради, не є достатнім для реалізації завдань місцевого самоврядування в повній мірі. Тому при встановленні чітких меж здійснення повноважень аналізованих органів потрібно виходити із визначених Конституцією України завдань, для здійснення яких ці органи і були створені.
Зважаючи на наведене крім виконавських повноважень відповідних рад, про які буде сказано нижче, до компетенції місцевих державних адміністрацій слід віднести повноваження щодо забезпечення виконання Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, виконання контрольно-наглядових функцій, зокрема з питань контролю за додержанням органами місцевого самоврядування Конституції та законів України, інших актів законодавства та координацію діяльності територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади.
18. Наявність виконавських повноважень районних та обласних рад в компетенції місцевих державних адміністрацій вносить певні неузгодженості і ускладнює роботу як місцевих державних адміністрацій, так і органів місцевого самоврядування. Регламентація обов’язку органів місцевого самоврядування делегувати власні повноваження повинна супроводжуватися наявністю ефективних важелів впливу на їх реалізацію, тобто можливістю всебічного контролю, який нині діюче законодавство не передбачило. Контрольні повноваження сьогодні носять в основному формальний характер. Законодавство чітко регламентувано тільки початковий момент здійснення цього контролю – заслуховування звітів голови місцевої державної адміністрації та начальників її структурних підрозділів про виконання делегованих повноважень, та крайній захід представницького органу місцевого самоврядування – висловлення недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації.
Однак у практичній діяльності районних та обласних органів місцевого самоврядування для зменшення “віртуальності” повноваження щодо заслуховування звітів поряд із власне заслуховуванням здійснюється і їх обговорення на пленарних засіданнях ради та приймаються по них рішення. Наведене логічно витікає із повноваження постійних комісій ради попередньо розглядати дані звіти, вивчати і готувати стосовно них питання на розгляд ради, врешті-решт із самого повноваження ради заслуховувати звіти на своїх пленарних засіданнях, а також надає раді можливість висловлення свого ставлення до діяльності відповідної адміністрації щодо реалізації програм соціально-економічного і культурного розвитку території та здійснення делегованих повноважень, висловлення зауважень та осуду. Наведене стає засобом попередження, а також проміжною ланкою між самою перевіркою і крайнім заходом – висловленням недовіри голові відповідної місцевої адміністрації.
Однак, здійснення зазначених дій все рівно не стає важелем реального впливу обласних та районних рад, оскільки рішення, які ними приймаються щодо звітів органів виконавчої влади, а також звітів комісій відповідної ради, які здійснюють свою діяльність у тій чи іншій сфері, і контролюють виконання відповідною державною адміністрацією делегованих повноважень, містять тільки положення “звіт (інформацію) прийняти до відома”. Різниця в змісті даних рішень полягає в тому, що у відношенні до органів виконавчої влади приписи обласних та районних рад носять рекомендуючий характер (за деякими винятками містять вказівку “рекомендувати”), а у відношенні до власних комісій – зобов’язуючий.
19. Здійснювати вдосконалення співвідношення делегованих повноважень місцевих державних адміністрацій та контрольних повноважень районних та обласних рад шляхом створення більш дієвого механізму контролю районними та обласними радами за здійсненням делегованих повноважень місцевими державними адміністраціями не має змісту, оскільки це вимагає створення додаткових організаційних структур. Тому доцільніше наділити самоврядні органи можливістю здійснювати самим свої повноваження, а не делегувати їх, передбачивши наявність для цього власних виконавчих структур. В зв’язку з цим пропонуємо на районному та обласному рівні здійснення місцевого самоврядування передбачити створення виконавчих комітетів рад та наділити їх виконавчо-розпорядчими повноваженнями. Для цього потрібно регламентувати в нормативно-правових актах, зокрема, Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” запровадження на рівні районів і областей виконавчих органів відповідних рад (виконавчі комітети, відділи, управління) та наділити їх виконавчо-розпорядчими повноваженнями.
Позбавлення місцевих державних адміністрацій виконавських повноважень відповідних рад також зніме проблему розмежування у здійсненні структурними підрозділами перших своїх власних повноважень і делегованих радою, а відповідно і вирішення питання, стосовно якої частини компетенції здійснюється контроль вищестоящими органами виконавчої влади, а якої – обласною радою, а також як повинна здійснюватися норма Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, що стосується звітування відповідним радам керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про здійснення делегованих їм радою повноважень. Сьогодні управління місцевих державних адміністрацій звітують про здійснення всього обсягу своїх повноважень відповідним радам. Відмінність полягає в тому, що про виконання регіональних програм органи виконавчої влади в більшості “звітують”, а про виконання державних програм та здійснення інших повноважень місцевих органів виконавчої влади “інформують” відповідні ради, при чому резолютивна частина рішення ради у наведених двох випадках не відрізняється.
20. Правовий статус місцевих державних адміністрацій зумовив також ситуацію, коли виконавські і контрольні повноваження стосовно одних і тих же об’єктів управління перебувають в компетенції того самого владного суб’єкта, а саме, районних та обласних державних адміністрацій. Саме вони володіють більшістю повноважень щодо здійснення управлінської діяльності на відповідній території, а також здійснення державного контролю.
Наведене обумовлює виникнення неузгодженостей і суперечностей у діяльності місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, гальмує процес становлення дієздатних територіальних громад та зменшує ефективність здійснення управлінської діяльності на відповідній території.
Для виправлення ситуації, що склалася, необхідно регламентувати в законодавчих актах, перш за все компетенційних, здійснення місцевими державними адміністраціями виконавських повноважень відповідних рад тільки стосовно виконання регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля та програм національно-культурного розвитку національних меншин, а також бюджетні повноваження, які полягають у підготовці, виконанні та звіті про виконання відповідних бюджетів. Для інших повноважень районної та обласної ради повинне бути регламентоване право, на випадок неможливості тією чи іншою радою виконати це повноваження, а не обов’язок їх делегувати державним органам.
21. Оптимізація співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади у тих напрямках, які були наведені вище, повинна супроводжуватися відмовою від внесення незначних змін до компетенційних нормативно-правових актів і здійснюватися за допомогою прийняття нових Законів України “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні”. Більшість галузевих законодавчих актів, які визначають повноваження аналізованих органів, також вимагають внесення до них змін, оскільки або закріплюють компетенцію останніх спільним переліком, або норми їх стають у супепчність із нормами інших законів. Зокрема, це такі закони як “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про відходи”, “Про освіту” тощо. Суперечності деяких нормативно-правових актів таких як Закони України “Про захист прав споживачів”, “Про ціни і ціноутворення”, “Про основи містобудування”, положення Земельного кодексу України, що визначають компетенцію даних органів, існують лише у відношенні до Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”. Тому при внесенні запропонованих змін до останніх зникне і їх колізійність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авакьян С.А. Местное самоуправление в Российской Федерации: концепции и решения нового закона // Вестник МГУ: Серия “Право”. – 1996. - №2.
2. Авакьян С.А. Правовое регулирование деятельности Советов. Конституционные основы, теория, практика. – М., 1980. – 232с.
3. Авер’янов В.Б. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції // Право України. – 2006. - №5. – 11-17с.
4. Авер’янов В. Б. Принцип верховенства права в новій адміністративно-правовій доктрині / Часопис Київського університету права. – 2006 р. - №1. – 3-8с .
5. Авер’янов В.Б. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка // Право України. – 2004. - № 10. – 25-30с.
6. Авер’янов В., Дерець В., Пухтецька А. Європейські стандарти належного урядування та напрямки їх запровадження у сфері виконавчої влади України // Вибори та демократія. - №3 (9). – 2006. – 43-50с.
7. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – К: Наукова думка, 1990. – 148 с.
8. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наукова думка, 1979. – 150с.
9. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина и М.А. Штатиной. – М: Спарк, 2003. – 464с.
10. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Голова ред. кол. В.Б.Авер’янов.– К.: Юридична думка, 2004. – 584с.
11. Адміністративне право України / За ред. Ю.П.Битяка. – Харків: право, 2001. – 528с.
12. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. академіка С. Ківалова. – Одеса: Юр. літ., 2003. – 896с.
13. Алексеев С.С. Общая теория права – правовое исследование. – Свердловск, 1964.
14. Алексеев С.С. Общая теория права. – Т.2. – М.:Юрид. лит., 1982.
15. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. – М.: Зерцало, 2000. – 672с.
16. Апарат державного управління: організаційно-правові основи діяльності // Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.
17. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. – М. ОАО “НПО Экономика”, 2000. – 302с.
18. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. – М.: Юрид.лит., 1997. – 320с.
19. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М. Юрид. лит., 1980. – 256с.
20. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. – М., 1998. – 512с.
21. Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине. – Одесса: Юридична література, 2003. – 248с.
22. Баймуратов М.О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: основні ознаки й особливості // Актуальні проблеми виконання законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” / За ред. В.В Кравченка. – Наук.-практ. пос. – К: Атіка, 2003. – 71-86с.
23. Батанов О. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія / За заг.ред. В.Ф.Погорілка. – К: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 512с.
24. Батанов О.В. функції територіальних громад як суб’єктів місцевого самоврядування // Автореф. дис... к. ю. н. – К., 2000;
25. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 368с.
26. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления. – М: Наука, 1984. – 237с.
27. Бачило И.Л. Функции органов управления. – М,1976. – 200с.
28. Берг О. Некоторые вопросы соотношения государственной власти и местного самоуправления // Городское управление. – 2002. - №12(76). – 17-24с.
29. Березінська Н. Децентралізація: поняття, види та доцільність її реалізації. – Вісник УАДУ при Президентові України. – 1999. - №1. – 117-125с.
30. Битяк Ю.П. Удосконалення контрольних функцій місцевих державних адміністрацій // Актуальні проблеми виконання законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” / За ред. В.В.Кравченка. – Наук.-практ. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 56-57с.
31. Большая советская энциклопедия. – Т.8. – М.. 1972.
32. Борденюк В. Деакі проблеми законодавчого визначення компетенції органів місцевого самоврядування в Україні // Вісник Укр. акад. держ. управління. – 1996. - №3.
33. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення державного управління і місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права. – Вісник УАДУ. – 2000. – №1. – 209-216с.
34. Борденюк В. Концептуальні основи співвідношення функцій місцевого самоврядування та його органів з функціями держави / Право України. – 2003. - № 11. – 17-22 с.
35. Борденюк В. Методологічні основи співвідношення методів державного управління та методів здійснення місцевого саморядування: правові аспекти // Вісник АпрНУ. - №3 (38). – 53-65с.
36. Борденюк В. Місцеве самоврядування в механізмі держави: конституційно-правовий аспект. – Право України. – 2003. - №4. – 12-17с.
37. Борденюк В. Муніципальна р