ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ .........................................................................................................................................................................
Розділ І. Історико-правовий аспект та сучасний стан організаційної
побудови Державної служби охорони при МВС України ...................
1.1. Історико-правовий аспект становлення охоронних організацій
на території України ............................................................................................................................
1.2. Організаційна побудова та зміст діяльності підрозділів Державної
служби охорони при МВС України ..........................................................................................
Розділ ІІ. Особливості застосування адміністративно-запобіжних
заходів, заходів адміністративного припинення
та профілактичних заходів підрозділами
Державної служби охорони при МВС України .........................................
2.1. Види та напрями використання адміністративно-запобіжних заходів у
діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України ......
2.2. Зміст та види заходів адміністративного припинення,
що застосовуються підрозділами Державної служби
охорони при МВС України .........................................................................................................
2.3. Поняття, зміст та місце попередження та профілактики злочинів
у діяльності підрозділів Державної служби охорони
при МВС України ..............................................................................................................................
Розділ ІІІ. Правове регулювання та напрями взаємодії
підрозділів Державної служби охорони з недержавними
охоронними організація в сфері попередження
та припинення правопорушень ...............................................................................
3.1. Адміністративно-правове та інформаційне забезпечення взаємодії
Державної служби охорони при МВС України з
недержавними охоронними організаціями ..........................................................................
3.2. Напрями удосконалення діяльності Державної служби
охорони у сфері реалізації завдань попередження
та припинення правопорушень.....................................................................................................
Висновки ................................................................................................................................................................
Список використаних джерел .............................................................................................................
Додатки ...................................................................................................................................................................

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Здійснювана в Україні адміністративна реформа спрямована на всебічну та комплексну перебудову існуючої системи державного управління. Реалізація основоположних завдань реформи повинна здійснюватися в умовах чіткого спрямування та координації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів на забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина при наданні державних (управлінських) послуг. Відповідальне значення в реалізації окреслених завдань відводиться органам внутрішніх справ, зокрема підрозділам Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, головними завданнями діяльності яких є надання широкого спектру охоронних послуг, а також попередження й припинення правопорушень. Виконання цих завдань залежить від багатьох факторів, зокрема, рівня організованості, упорядкування апарату, законодавчого визначення правового статусу Державної служби охорони при МВС України.
Безперервний розвиток діяльності Державної служби охорони вимагає високого рівня організації процесу правового регулювання службових відносин. Ефективність організаційно-правового забезпечення діяльності її підрозділів у напрямку попередження та припинення правопорушень має визначатися повнотою і внутрішньою узгодженістю правових норм в аспекті спрямованості на соціально-політичну та економічну обстановку в Україні.
Сьогодні, з урахуванням зростання мережі недержавних охоронних організацій, що надають комплекс охоронних послуг, спостерігається повільна тенденція зменшення присутності на охоронному ринку держави Державної служби охорони при МВС України. Результатом окреслених проблем виступає потреба у поверненні авторитету служби, з обов’язковим налагодженням ефективної взаємодії Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями. Національне законодавство, що регулює діяльність органів внутрішніх справ, залишає поза увагою існування в Україні недержавних охоронних організацій, не врегульовує питання взаємодії Державної служби охорони при МВС України з недержавними охоронними організаціями у сфері попередження та припинення правопорушень.
Основними перешкодами на шляху встановлення ефективного та взаємовигідного співробітництва залишається відсутність належної нормативно-правової бази; непристосованість підрозділів Державної служби охорони при МВС України до взаємодії із недержавними охоронними організаціями на взаємовигідній платній основі; психологічна установка на відмову у співробітництві як з боку працівників міліції, так і працівників недержавних охоронних організацій.
При виконанні нашого дослідження використовувалися теоретичні доробки таких вчених, як В.Б. Авер’янов, С.С. Алєксєєв, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, Д.А. Бекерська, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, В.А. Вла¬ді¬міров, М.С. Вертузаєв, Л.К. Воронова, В.М. Гаращук, І.П. Голосні¬ченко, С.Т. Гончарук, В.І. Демченко, О.М. Джужа, Є.В. Додін, М.М. Дорогих, В.Ф. Захаров, Ю.В. Іщенко, Р.А Калюжний, Л.В. Коваль, І.П. Козаченко, І.Б. Коліушко, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, Я.Ю. Кондратьєв, О.П. Коренєв, М.В. Корнієнко, Ю.Ф. Кравченко, В.А. Лаптій, В.Г. Лихолоб, В.М. Манохін, О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, В.Ф. Опришко, В.М. Плішкін, В.П. Пєтков, О.П. Рябченко, Ю.А. Тихомиров, М.М. Тищенко, Г.А. Туманов, О.Ф. Фрицький, В.І. Шакун, В.О. Шамрай, В.К. Шкарупа, Ю.С. Шемшученко та ін.
У наукових працях названих вище авторів досліджувана проблема розглядалася переважно фрагментарно. При цьому деякі публікації були підготовлені на основі раніше діючого законодавства, що об’єктивно знижує їх актуальність. Зважаючи на сучасний стан розробленості теми, актуалізується потреба у виконанні дослідження для визначення особливостей та напрямів удосконалення організаційно-правого забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС України у сфері попередження та припинення правопорушень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження пов’язана із Комплексною програмою профілак¬тики злочинності на 2001–2005 pp., затвердженою Указом Президента України від 25.12.2000 р. за №1376/2000. Дисертація виконана відповідно до пріори¬тетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які пот¬ребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001–2009 pp. (наказ МВС України від №755-04), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України за 2002–2004 роки. Робота без¬посередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Концепції адміні¬стративної реформи в Україні, Концепції розвитку органів внутрішніх справ у XXI столітті. Концепції реформування Міністерства внутрішніх справ України, Програми МВС України “Народ і міліція – партнери”, багатьох відомчих про¬грам і планів.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні особливостей організаційного та правового забезпечення діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України в попередженні та припиненні правопорушень, визначенні адміністративно-правових засад їх взаємодії з недержавними охоронними організаціями та виробленні на цій підставі пропозицій з удосконалення законодавства України в наданні охоронних послуг.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження дисертант поставив такі завдання:
дослідити в історико-правовому аспекті порядок становлення Державної служби охорони при МВС України;
сформулювати визначення понять: „державна охоронна діяльність”, „Державна служба охорони при МВС України”, „взаємодія структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями”;
визначити організаційну побудову та зміст діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України;
визначити зміст та особливості використання адміністративно-запобіжних заходів та заходів адміністративного припинення в діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України;
сформулювати зміст та місце попередження і профілактики правопорушень (злочинів) у діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України;
окреслити функції діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України;
дослідити особливості адміністративно-правового та інформаційного забезпечення взаємодії структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями;
визначити напрями організації підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у навчальних закладах системи МВС України для державних та недержавних охоронних організацій;
сформулювати пропозиції для внесення змін та доповнень до Закону України від 20 грудня 1990 р. „Про міліцію”, Кодексу України про адміністративні правопорушення та проекту Закону України „Про охоронну діяльність”;
визначити напрями удосконалення діяльності Державної служби охорони при МВС України у сфері реалізації завдань попередження та припинення правопорушень.
Об’єктом дослідження виступає система правовідносин у сфері організаційно-правового забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС в попередженні та припиненні правопорушень.
Предметом дослідження є основні напрями удосконалення організа-ційно-правового становища Державної служби охорони при МВС України та напрями її взаємодії з недержавними охоронними організаціями.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в дисертації застосований загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави та права. Його застосування сприяло об’єктивній оцінці рівня організаційно-правового забезпечення діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України.
У роботі застосовуються також окремі наукові методи пізнання: історико-правовий, логіко-семантичний, порівняльно-правовий, соціологіч¬ний, статистичний, конкретно-соціологічний, системно-структурний, фор¬мально-юридичний тощо.
Історико-правовий метод застосовувався для вивчення розвитку законодавства у формуванні державної служби охорони в Україні.
За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначені загальні засади правового статусу Державної служби охорони при МВС України та її взаємовідносини з недержавними охоронними організаціями.
Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити особливості використання адміністративно-запобіжних заходів та заходів адміністративного припинення в діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України, а також стан адміністративно-правового та інформаційного забезпечення взаємодії структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями.
За допомогою формально-юридичного методу досліджено зміст право¬вих норм, які визначають організаційні та правові засади діяльності Державної служби охорони при МВС України, сформульовано пропозиції, спрямовані на їх удосконалення. Використання соціологічного та статис¬тичного методів дозволило проаналізувати емпіричну інформацію стосовно проблеми дисертаційного дослідження.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Кодекси України (про адміністративні правопорушення, кримінально-процесуальний), Закони України, підзаконні нормативні акти, що регламентують адміністративно-правове забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС України.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнен¬ня практичної діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України, недержавних охоронних організацій України, а також статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як самою постановкою проблеми, так і підходом до її дослідження. У дисертації сформульовані теоретико-правові положення та практичні рекомендації розв’язання проблеми організаційно-правового забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС України, а також визначені напрями правового забезпечення взаємодії Державної служби охорони з недержавними охоронними організаціями у сфері попередження та припинення правопорушень шляхом формулювання конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства України.
У дисертації сформульовано низку теоретичних та практичних положень, висновків, рекомендацій і пропозицій, зокрема:
уперше сформульовано авторське визначення понять „державна охоронна діяльність”, „Державна служба охорони при МВС України”, „взаємодія структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями”;
окреслено напрями та визначено пріоритетні завдання в організації підготовки, перепідготовки і підвищенні кваліфікації кадрів у навчальних закладах системи МВС України для державних та недержавних охоронних організацій;
розроблено пропозицію для затвердження відомчим нормативним актом МВС України Положення про Раду взаємодії Міністерства внутрішніх справ України з уповноваженими представниками недержавних охоронних організацій та їхніх об’єднань.
дістало подальшого розвитку визначення змісту та порядку застосування адміністративно-запобіжних заходів та заходів адміністративного припинення підрозділами Державної служби охорони при виконанні службових завдань попередження та припинення правопорушень (злочинів);
здійснено аналіз та визначено місце застосування профілактичних заходів у діяльності Державної служби охорони при МВС України;
сформульовано пропозиції для внесення змін та доповнень до проекту Закону України „Про охоронну діяльність”, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України від 20 грудня 1990 р. „Про міліцію” стосовно визначення повноважень Державної служби охорони при МВС України та порядку застосування нею заходів при попередженні та припиненні правопорушень;
дістало подальшого розвитку визначення видів та змісту функції діяльності Державної служби охорони при МВС України;
уточнено формулювання понять „адміністративно-запобіжні заходи” та „заходи адміністративного припинення”;
сформульовано конкретні пропозиції удосконалення діяльності Держав¬ної служби охорони при МВС України у сфері реалізації завдань попередження та припинення правопорушень.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані автором під час виконання дисертаційного дослідження пропозиції, отримані на підставі узагальнення теорії, методології та практики професійної охоронної діяльності використані при доопрацюванні Цивільного кодексу України (ст. 978 „Договір охорони”), постанов Кабінету Міністрів України від 13 липня 2002 року № 1006 „Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 615”, від 16 листопада 2002 року № 1759 „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” та від 17 липня 2003 року № 1110 „Про затвердження Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні”. Крім того, окремі пропозиції дисертанта використані при внесенні змін та доповнень до проектів законів України „Про охоронну діяльність”, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про охоронну діяльність”, „Про внесення змін до Закону України „Про Національний банк України”, „Про внесення змін до Закону України „Про банки і банківську діяльність” та „Про внесення змін до Закону України „Про страхування”.
Практичні пропозиції і положення дисертації визнано доцільними і використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України під час викладання спецкурсу „Діяльність міліції громадської безпеки”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались і були схвалені на спільних засіданнях кафедри адміністративної діяльності та кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на: міжнародній науково-практичній конференції „Основні напрями реформування органів внутрішніх справ в умовах розбудови демократичної держави” (Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ МВС України, м. Одеса, 14-15 жовтня 2004 р.); науково-практичній конференції

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами виконаного дослідження, присвяченого питанням організаційно-правового регулювання діяльності Державної служби охорони при МВС України в попередженні та припиненні правопорушень, взаємодії з недержавними охоронними організаціями, сформульовано наступні такі і практичні висновки.
1. Досліджені етапи еволюційного становлення Державної служби охорони при МВС України засвідчують, що остання, узагальнивши тривалий історичний досвід, стала сучасною службою, яка успішно функціонує в ринкових умовах, динамічно розвивається і має у своєму розпорядженні достатні сили і засоби для виконання покладених на неї завдань.
2. Державна охоронна діяльність – це здійснення відповідно до чинних нормативно-правових актів України комплексу охоронних та попереджу¬вальних заходів з метою усунення посягань на об’єкти та майно державних організацій, забезпечення особистої фізичної охорони службових осіб, а також надання охоронних послуг на договірних засадах юридичним та фізичним особам.
3. В умовах сьогодення Державна служба охорони при МВС України виступає найефективнішим структурним підрозділом в системі органів внутрішніх справ.
4. Існування Державної служби охорони, як державної організації, у ринковому середовищі України визначається потребою збереження державного, колективного, приватного майна, фізичної безпеки громадян за рахунок альтернативного використання капіталу з метою активного впливу на правопорушення та загальноекономічні процеси в Україні.
5. На міліцію охорони покладається значний обсяг правоохоронних функції держави і, в першу чергу, захист власності від протиправних посягань. Це, у свою чергу, позитивно впливає на зменшення навантаження на інші правоохоронні органи держави в цілому, у т.ч. на служби міліції. Державна служба охорони залишається однією з пріоритетних складових на ринку охоронних організацій, з огляду на те, що практично жодна недержавна охорона організація, крім міліції охорони, не здатна здійснити ефективний захист об’єктів охорони, в результаті відсутності правових підстав ефективно застосовувати силу та зброю. Це дає підстави для висновку про незамінність практичної діяльності міліції охорони на ринку охоронних послуг, оскільки міліція охорони, на відміну від інших правоохоронних органів (наприклад, прокуратури), діє шляхом безпосереднього примусу. Таким чином, наділення міліції охорони правом застосування примусових заходів обумовлює особливість її правового становища.
6. Функції діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України пропонується поділяти на головні, допоміжні та командні.
Головними функціями є: охорона власності; фінансово-економічні функції; адміністративні функції; соціальні функції.
Наступним видом функцій Державної служби охорони є допоміжні функції, до яких відносяться: управління персоналом; ресурсного забезпечення; функція фінансового забезпечення; здійснення юридичних дій, документування.
Командні функції, як вже зазначалося, є третім видом функцій державного управління. Ці функції передусім пов’язані із застосуванням державної влади та здійснення державного управління. До командних функцій слід віднести: дослідження і прогнози; організацію служби; зв’язки з громадськістю.
7. Результатом аналізу внутрішньо-організаційних процесів функціону¬вання Державної служби охорони при МВС України є констатація факту потреби активного розширення її присутності на ринку охоронних послуг, шляхом договірного обслуговування відомчої та приватної фізичної охорони, покращення технічної укріпленості об’єктів державної форми власності або інших об’єктів, відповідно до умов договорів, що не знаходяться під охороною Державної служби охорони.
8. Пропонується до ст. 1 проекту Закону України „Про охоронну діяльність” включити таке визначення Державної служби охорони при МВС України. Державна служба охорони при МВС України – це створений відповідно до законів України складовий підрозділ Міністерства внутрішніх справ України на який покладається обов’язок реалізації загальнодержавної концепції охорони об’єктів усіх форм власності (майна, вантажів, грошових знаків, цінних паперів та інших цінностей), а також забезпечення особистої фізичної охорони громадян на договірних засадах.
9. Застосовуючи адміністративно-запобіжні заходи, працівники Держав¬ної служби охорони при МВС України створюють необхідні умови для неухильного додержання законів, виявлення і припинення різних правопорушень, відвертають можливі посягання на суспільні відносини, які охороняються правом. Це свідчить про потребу виділення цих заходів як самостійного виду адміністративного примусу. Враховуючи цільове призначення, способи правоохоронного впливу на суспільні відносини і правові наслідки такого впливу обґрунтованим було б, на нашу думку, під адміністративно-запобіжними заходами розуміти заходи адміністративно-профілактичного впливу, виявлення, попередження та недопущення у майбутньому правопорушень, з метою охорони громадського порядку та громадської безпеки.
10. Норми чинного законодавства та практики його застосування дозволяють виділити такі адміністративно-запобіжні заходи, які застосовує в своїй діяльності Державна служба охорони при МВС України: перевірка документів; особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї і боєприпасів, різних об’єктів; відвідування підприємств, установ і організацій, входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян; тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об’єкти (блокування районів місцевості, окремих споруд та об’єктів); взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки; внесення подань в державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень; використання транспортних засобів, а також засобів зв’язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.
11. Розглядаючи адміністративно-запобіжний захід у вигляді перевірки документів потрібно зазначити, що правовою підставою його застосування є п. 2 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. „Про міліцію”. Підставою для перевірки документів є підозра стосовно конкретного громадянина у вчиненні ним будь-якого правопорушення (адміністративного правопору¬шення, злочину). Застосовуючи правило аналогії закону, до документів, які засвідчують особу, з огляду на відсутність їх чіткого переліку у Кодексі України про адміністративні правопорушення, можна віднести визначений ч. 2 ст. 2 Закону України від 18 березня 2004 р. „Про вибори Президента України” перелік документів, який підтверджує громадянство України.
12. У ст. 264 КУпАП не визначено різницю між оглядом як запобіж-ним заходом і як заходом припинення. В ній, по суті, встановлено однакові правила застосування різних за характером заходів (наприклад, огляд ручної поклажі, найчастіше використовується як запобіжний захід, без здійснення провадження у справах про адміністративні правопору-шення, без відповідного процесуального оформлення), що варто визнати недоліком навзаної норми.
13. Стаття 231 КПК України передбачає внесення подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, органом дізнання, слідчим, прокурором, тобто в даному випадку йдеться про захід кримінально-процесуального характеру. У зв’язку з цим логічно зробити висновок про те, що як захід адміністративного примусу, подання міліції охорони може переслідувати мету усунення причин та умов, які сприяють вчиненню адміністративних проступків, хоча в певній віддаленій перспективі вони можуть призвести і до вчинення злочину. Внесення таких подань передбачено, крім Закону України від 20 грудня 1990 р. „Про міліцію”, також ст. 282 КУпАП, правда, в цій статті вони називаються пропозиціями. На нашу думку, за своїм змістом п. 19 ст. 11 Закону України „Про міліцію” дещо ширший, за зміст ст. 282 КУпАП, адже остання уповноважує на внесення пропозицій про усунення причин і умов вчинення адміністративних правопорушень тільки органи (посадових осіб), які розглядають справи про них, тоді як відповідно до п. 19 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. „Про міліцію” подання можуть вносити також посадові особи міліції, які повноважень щодо розгляду справ не мають. До того ж, варто вказати на більшу ступінь обов’язковості подання, порівняно з пропозицією.
14. Зв’язок заходів адміністративного припинення із адміністративно-запобіжними заходами полягає в тому, що останні у багатьох випадках є попередниками заходів адміністративного припинення. В той же час застосування заходів припинення часто передує застосуванню адміністративних стягнень, оскільки забезпечує можливість притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Під заходами адміністративного припинення, на нашу думку, слід розуміти здійснювані, відповідно чинного законодавства, дії примусового характеру, спрямовані на припинення протиправних дій з ознаками адміністративного правопорушення (злочину), забезпечення притягнення винуватих осіб до адміністративної (кримінальної) відповідальності та реалізацію всебічного провадження у справі про адміністративне правопорушення.
15. Виходячи з аналізу чинного законодавства, а також практики його застосування, можна назвати такі заходи адміністративного припинення, що застосовуються Державною службою охорони при МВС України: вимога припинення протиправної поведінки; привід осіб, які ухиляються від явки за викликом в орган внутрішніх справ; доставлення порушника; адміністративне затримання; особистий огляд; огляд речей; вилучення речей і документів; застосування заходів фізичного впливу; застосування спеціальних засобів; застосування вогнепальної зброї.
16. Аналізуючи п. 5 ст. 11 Закону України “Про міліцію” стає дещо не зрозумілою підстава затримання осіб, які „виявили непокору законній вимозі працівника міліції”, так як зазначена непокора не визнається адміністративним проступком. У ст. 185 КУпАП йдеться про злісну непокору законній вимозі працівника міліції, саме вона і мається на увазі в даній нормі. Разом з тим, як би ми не розуміли призначення положення абзацу 6 п. 5 ст. 11 Закону України „Про міліцію”, в будь-якому випадку затримання, передбачене цим абзацом, має застосовуватися до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення. Це, в свою чергу, означає, що потреба в цьому абзаці взагалі відсутня, оскільки затримання в разі вчинення адміністративного проступку врегульовано іншим спеціальним абзацом.
17. Доставлення порушника, як захід адміністративного припинення має за мету забезпечення належного складення протоколу про адміністративне правопорушення. На відміну від інших заходів забезпечення провадження в адміністративній справі чинний КУпАП не передбачає прямої можливості оскарження дій, пов’язаних із застосування доставлення. Проте, вирішення даного питання можливе шляхом застосування аналогії закону, а саме – загального порядку звернення відповідно до Закону України від 2 жовтня 1996 р. „Про звернення громадян”.
18. Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ, їх діяльність в попередженні злочинів та правопорушень має комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:
1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об’єктів попереджувальної діяльності;
2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб’єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, які потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;
3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують криміногенні фактори, а й у встановленому законом порядку висувають іншим суб’єктам вимоги необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;
4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів як гласних, так і оперативних. До того ж у їх структуру входить низка служб і підрозділів, єдине або головне призначення яких полягає у реалізації профілактичних функцій.
19. Із загального переліку профілактично-попереджувальних заходів пропонується виділяти найбільш вживані у сфері діяльності Державної служби охорони при МВС України.
здійснення моніторингу криміногенних факторів, що обумовлюють виникнення злочинних посягань.
здійснення моніторингу якісних та кількісних показників вчинюваних злочинів.
здійснення реклами охоронних послуг, що надаються Державною службою охорони при МВС України.
розстановка сил і засобів підрозділів Державної служби охорони при МВС України.
взаємодія ДСО при МВС України з недержавними охоронними організаціями.
взаємодія з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, що здійснюють профілактичну та попереджувальну діяльність.
20. Функціонування недержавної системи безпеки в Україні на сучасному етапі супроводжується зростаючою кількістю недержавних охоронних організацій і, як наслідок, виникає потреба у прискоренні тісних контактів та налагодженні ефективної взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України і недержавними охоронними організаціями, з огляду на зростаючу кількість особливо небезпечних правопорушень.
Під взаємодією структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями потрібно розуміти нормативно врегульовану, спільно узгоджену та здійснювану у визначених організаційних формах діяльність недержавних охоронних організацій та підрозділів органів внутрішніх справ України з метою захисту існуючих форм власності та забезпечення фізичної безпеки особистості.
21. Основними формами взаємодії підрозділів органів внутрішніх справ з недержавними охоронними організаціями є:
спільна реалізація заходів правоохоронної спрямованості;
здійснення навчання та підготовки співробітників для недержавних охоронних організацій;
обмін інформацією з питань попередження та припинення правопорушень.
22. Невід’ємними та основоположними напрямами налагодження та удосконалення взаємодії структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з недержавними охоронними організаціями є:
формування дієвої нормативно-правової бази у сфері взаємодії;
створення системи обміну інформацією;
організація підготовки та перепідготовки навчальними закладами системи МВС України співробітників для недержавних охоронних організацій;
розробка методичних рекомендацій з організації взаємодії;
здійснення контролю за визначеним порядком взаємодії.
23. Відносини, які складаються між підрозділами органів внутрішніх справ і недержавними охоронними організаціями, пропонується умовно поділяти на організаційно-розпорядницькі та функціональні.
Організаційно-розпорядницький взаємозв’язок носить постійний і обов’язковий характер та проявляється, головним чином, у здійсненні органами внутрішніх справ ліцензування та контролю за діяльністю недержавних охоронних організацій.
Функціональна взаємодія являє собою добровільне ділове співробіт-ництво підрозділів органів внутрішніх справ із недержавними охоронними організаціями, у процесі здійснення ними тих чи інших видів професійної діяльності.
24. У проекті Закону України „Про охоронну діяльність” пропонується чітко регламентувати правове становище державних та недержавних охоронних організацій, визначити їхні взаємні права та обов’язки, підстави, принципи, механізм взаємодії, особливості інформаційного обміну у сфері надання охоронних послуг, а також порядок підготовки та перепідготовки співробітників для вказаних організацій.
25. Законодавство, яке регулює діяльність органів внутрішніх справ в Україні, залишає поза увагою існування в Україні недержавних охоронних організацій, не врегульовує питання взаємодії міліції недержавних охоронних організацій в попередженні та припиненні правопорушень. У зв’язку з цим, існують всі передумови для внесення доповнень до Закону України „Про міліцію” у вигляді окремого розділу з наступною назвою: „Взаємовідносини міліції з недержавними охоронними організаціями”.
26. З метою формування дієвої нормативно-правової бази стосовно досліджуваної взаємодії, пропонується затвердити відомчим нормативним актом МВС України Положення про Раду взаємодії Міністерства внутрішніх справ України з уповноваженими представниками недержавних охоронних організацій та їхніх об’єднань. Мета створення Ради полягатиме у сприянні формування державної політики в охоронній галузі, зміцненні законності, а також участі МВС України, суб’єктів господарювання і громадських організацій у сфері охоронної діяльності у формуванні демократичної правової держави і громадянського суспільства.
27. Національне законодавство належним чином не регулює питань співробітництва у сфері інформаційного обміну між недержавними охоронними організаціями та органами внутрішніх справ України. З огляду на існуючу прогалину, вважаємо за доцільне у проекті Закону України „Про охоронну діяльність в Україні” закріпити положення, яке передбачатиме, що „при проведенні заходів попередження правопорушень допускається встанов¬лення уповноваженими працівниками недержавних охоронних організацій ділових контактів та здійснення інформаційного обміну, у встановлених межах, зі співробітниками правоохоронних органів та іншими, у тому числі недержавними підприємствами, установами і організаціями з метою координації спільної правоохоронної діяльності в попередженні та припиненні злочинів і правопорушень”.
28. Окремими напрямом взаємодії підрозділів органів внутрішніх справ з недержавними охоронними організаціями виступає підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів для недержавних охоронних організацій на базі освітніх установ МВС України. Враховуючи серйозний як науковий, так і практичний потенціал провідного юридичного закладу України – Національної академії внутрішніх справ України, висловлюємо пропозицію щодо надання академії виключних прав з підготовки та перепідготовки спеціалістів у сфері охоронних послуг.
29. Перешкодами на шляху встановлення ефективного та взаємови-гідного співробітництва між МВС України та недержавними охоронними організаціями виступають:
відсутність нормативно-правової бази, що регламентує порядок і механізм співробітництва;
непристосованість підрозділів органів внутрішніх справ до взаємодії із недержавними охоронними організаціями на взаємовигідній платній основі;
психологічна установка на відмову у співробітництві з боку працівників органів внутрішніх справ.
30. З урахуванням сформованої практики та спільних інтересів органів внутрішніх справ та недержавних охоронних організацій, у проекті Закону України „Про охоронну діяльність” потрібно чітко сформулювати взаємодію та координацію між ними по таких напрямах:
забезпечення безпеки особистості та громадської безпеки;
захист майна власників і підприємницької діяльності;
охорона громадського порядку, припинення злочинів і адміністративних правопорушень на територіях, прилеглих до охоронюваних приватними охоронними організаціями об’єктів;
співробітництво у галузі підготовки і перепідготовки кадрів недержавних охоронних організацій;
співробітництво у галузі інформаційного обміну;
залучення до спільної охоронної діяльності співробітників державних правоохоронних структур на договірній основі з їхнім керівництвом.
31. Удосконалення діяльності Державної служби охорони при МВС України у сфері реалізації завдань попередження та припинення правопорушень необхідно здійснювати за напрямами:
удосконалення законодавчого врегулювання охоронної діяльності;
розширення сфери охоронних послуг;
удосконалення організаційно-управлінської структури Державної служби охорони при МВС України;
покращання відбору, навчання та виховання кадрів;
удосконалення діяльності технічної служби Державної служби охорони при МВС України;
удосконалення фізичної охорони;
організація взаємодії із суб’єктами господарювання, створеними за участю коштів Державної служби охорони при МВС України та недержавних охоронних організацій.