ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО- ПРАВОВІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………………… 4

РОЗДІЛ I. ЗАКОННІСТЬ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПІДЗАКОННОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ ………………………………..............................……. 15

1.1. Законність як правова категорія ………………………………………… 15
1.2.Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчій діяльності……………………………………………………………………… 28
1.3.Закон – юридична основа нормотворчості .………….............................. 39
Висновки до Розділу I ……………………………………………………….. 58

РОЗДІЛ II. ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ
В СИСТЕМІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ………………………….... 62

2.1. Поняття та особливості підзаконних нормативно-правових
актів ………………………………………………………………………….. 62
2.2. Класифікація підзаконних нормативно-правових актів …………….. 79
2.3. Основні юридико-технічні засоби забезпечення законності
підзаконних нормативно-правових актів ……………………………….... 109
Висновки до Розділу II………………………………………………………. 130

РОЗДІЛ III. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПІДЗАКОННИХ
НОРМАТИВНО - ПРАВОВИХ АКТІВ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ
ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ................................................................................ 135
3.1. Загальна характеристика стану законності у сфері підзаконної нормотворчості органів виконавчої влади ………………………………... 135
3.2. Напрямки удосконалення діяльності органів юстиції щодо
забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів ……. 154

3.3. Державна реєстрація підзаконних нормативно-правових актів
органів виконавчої влади як ефективна форма забезпечення їх
законності ………………………………………………………………….. 168
Висновки до Розділу III …………………………………………….......… 192

ВИСНОВКИ …………………………………………………………........ 196

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….... 204

ВСТУП

Розвиток України у напрямку побудови демократичної правової держави не може відбуватися без встановлення надійних правових гарантій вільного і безпечного існування особи в суспільстві. Конституція України у розділі II закріпила основні опрацьовані світовою теорією й практикою демократії невідчужувані (природні) права та свободи людини і громадянина. Поступово на основі загальновизнаних гуманістичних демократичних цінностей оновлюється масив законодавчих актів України. Утверджуючи верховенство закону в системі законодавства як умови забезпечення прав і свобод людини і громадянина, Конституція України визначила межі діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування щодо їх владного впливу на суспільство, а режим законності виключним способом функціонування цих носіїв владних повноважень. В системі законодавства України значне місце займають підзаконні нормативно-правові акти, тому велике значення має наукове дослідження проблем забезпечення їх законності.
Актуальність теми дослідження. Сучасні реалії вимагають усвідомлення теоретико-методологічних основ забезпечення верховенства закону в системі законодавства України. Правове регулювання сьогодні набуває значення провідної форми державного управління. Але норми права, що приймаються суб’єктами виконавчо-розпорядчих повноважень, тільки тоді можуть слугувати підставою для поведінки громадян і організацій, коли вони відповідають положенням Конституції та законів України. Тому особливого значення в сучасних умовах набувають проблеми досягнення законності змісту підзаконних нормативно-правових актів, які видаються передусім органами виконавчої влади з метою реалізації законів, виконання ними державно-управлінських завдань.
Принцип законності за умов утвердження конституційної демократії за роки після проголошення незалежності Україною крок за кроком набуває свого реального змісту у порівнянні з часами СРСР. В радянський період за обставин панування адміністративно-командної системи і дефіциту законів, нормативні акти управління фактично замінювали їх [1; с.258]. У громадян в цілому сформувалося спотворене розуміння категорії законності, відзначалося негативне до неї ставлення [2; с.3-16]. Означені тенденції громадської правосвідомості проявлялися й у перше десятиліття незалежного розвитку української держави, коли апарат управління продовжував працювати по інерції і не було ще прийнято достатньої кількості якісних законів. Наведене не сприяло теоретичним дослідженням у вітчизняній юридичній науці проблем функціонування та забезпечення реалізації принципу законності [3; с.5, 88] (в радянський період проблемами законності підзаконних нормативно-правових актів займалися С.М. Братусь, Р.Ф. Васильєв, С.Л. Зивс, О.А. Лук’янова, О. Ф. Ноздрачев, С.В. Поленіна, О.Ф. Шебанов, Ц.А. Ямпольська та інші визначні вчені –юристи).
У сучасній юридичній літературі спроби концептуального осмислення механізмів забезпечення законності змісту нормативно-правових актів органів виконавчої влади, недопущення обмеження законних прав та інтересів особи за допомогою засобів судочинства мали місце в роботах І.П. Голосніченка, І.Б. Коліушка, О.Д. Крупчана, М.Ф. Стахурського, В.С. Стефанюка, М.М.Тищенка та ін. Разом з тим, щодо проблем реалізації контрольної діяльності компетентними органами державного управління у нормотворчій сфері (передусім діяльності органів юстиції) відповідні наукові дослідження не проводилися. В сучасній юридичній науці зостаються ще недостатньо вивченими потенціал і значення засобів юридичної техніки для досягнення законності положень підзаконних нормативно-правових актів.
Дослідження питань нормотворчої діяльності, що проводяться в останні роки, стосуються в першу чергу шляхів реалізації конституційної ідеї про зростання ваги закону в регулюванні суспільних процесів у державі. Що ж до проблем підзаконних нормативно-правових актів, то вони залишаються поза увагою науковців. Попри те, що з року в рік кількість законів в нашій державі збільшується, число підзаконних нормативно-правових актів, які приймаються органами виконавчої влади, зростає ще більш динамічно. Так, якщо у 1995 році органами державної влади було прийнято 4100 нормативно-правових актів, з яких 153 закони (3,7%), в 1997 році – понад 6000, у тому числі 196 законів (3,3 %), то у 2004 році – в межах держави набули чинності близько 14500 нормативно-правових актів, з яких 330 закони (2,2%), а усі інші – підзаконні джерела права. Зазначене значно підвищує важливість досліджуваної проблеми ,ставить завдання розробки теоретико-методологічних засад підзаконного нормотворення та відповідних пропозицій щодо законодавчого врегулювання цієї діяльності органами управління.
Питання про необхідність вирішення проблем підвищення наукового рівня супроводження діяльності із забезпечення законності змісту нормативно-правових актів органів виконавчої влади піднімалась в наукових роботах провідних представників вітчизняної науки конституційного та адміністративного права, а також теорії держави і права : В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, В.М. Гаращука, А.П. Зайця, Р.А.Калюжного, О.В. Константого, Є.Б. Кубка, О.М. Мироненка, Є.В. Назаренко, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, П.І. Рабіновича, А.О. Селіванова, О.Ф. Скакун, В.С. Стефанюка, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та інших.
Викладене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, пояснює вибір її структури, змісту, а також наукового, нормативно-правового та емпіричного матеріалу, який використовувався під час написання роботи.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми науково-дослідних робіт кафедри правового регулювання економіки Київського національного економічного університету “Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України” (номер державної реєстрації 0102 V 006315).
Роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт полягає в системному дослідженні організаційно-правових проблем забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів та в наданні відповідних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Зміст та основні положення дисертаційного дослідження знайшли теоретичне обґрунтування, виходячи із практичних потреб, які відповідають основним завданням здійснення правової реформи в Україні (вони, зокрема визначені Законом України “Про загальнодержавну Програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18.03.2004 р.; Указами Президента України: „Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади” від 09.02.1999 р. №145/99; „Про поліпшення організації законопроектної діяльності” від 26.11.2003 р. №1348/2003).
Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного наукового аналізу проблем застосування та дії принципу законності у сфері нормотворчої діяльності суб’єктів державного управління в Україні, визначенні сутності, особливостей і місця підзаконних нормативно-правових актів в національній системі джерел права, виробленні пропозицій щодо оптимізації способів забезпечення законності їх змісту, зокрема шляхом удосконалення діяльності органів юстиції України з державної реєстрації та правової експертизи даних джерел права.
Відповідно до поставленої мети автором в дисертації зроблена спроба обґрунтувати та вирішити такі науково та практично значимі завдання:
- за допомогою методу історичного аналізу дослідити еволюцію уявлень про законність як базову суспільно-правову категорію для встановлення сучасного її розуміння, у тому числі і в нормотворчій сфері, виявити найбільш характерні тенденції та перспективи застосування відповідних її вимог під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів органами виконавчої влади;
- з’ясувати конституційні засади здійснення підзаконного правового регулювання суб’єктами державного управління та особливості їх діяльності з забезпечення законності положень їх нормативно-правових актів;
- конкретизувати основні властивості і риси закону як провідної правової форми упорядкування суспільних відносин в Україні для ефективної реалізації конституційного принципу верховенства його положень щодо процедур підзаконної нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, так і щодо змісту нормативно-правових актів, які при цьому видаються;
- встановити основні особливості й опрацювати сучасну дефініцію поняття “підзаконні нормативно-правові акти”, враховуючи ту обставину, що після проголошення незалежності України та започаткування побудови системи органів держави на основі принципу поділу державної влади, означені проблеми цієї найбільш численної групи джерел національного права не отримали достатнього усвідомлення у вітчизняній юридичній науці;
- здійснити класифікацію підзаконних нормативно-правових актів виходячи з прикладних потреб найбільш ефективного забезпечення законності їх змісту та форми, і передусім за допомогою відповідних механізмів контролю в системі органів виконавчої влади, діяльності органів юстиції України;
- визначити потенційні можливості використання прийомів та засобів юридичної техніки для забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів, окреслити основні прийнятні для цього їх види;
- проаналізувати сучасний стан дотримання органами виконавчої влади принципу законності під час провадження ними нормотворчих дій, формулюванні конкретних загальнообов’язкових підзаконних правил поведінки, виявити найбільш характерні види порушень, які мають при цьому місце, для надання рекомендацій та пропозицій щодо їх запобігання, оптимізації виконання відповідних функцій державного управління;
- встановити шляхи та засоби удосконалення практичної діяльності органів юстиції України щодо забезпечення законності процедур прийняття положень підзаконних нормативно-правових актів;
- сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення, розвитку правових основ для нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, а також здійснення контролю за законністю їх нормативно-правових актів, удосконалення інституту відповідальності посадових осіб органів управління за неналежну реалізацію ними нормотворчих функцій.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, пов’язаних з організацією, здійсненням та правовим регулюванням діяльності компетентних органів державної влади щодо забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів на етапі їх розробки, погодження, правової експертизи, прийняття та набрання чинності.
Предметом дослідження є організаційно-правові питання застосування і дії конституційного принципу законності у сфері нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, властивості та типові риси підзаконних нормативно-правових актів, шляхи і засоби забезпечення відповідності змісту та форм цих джерел права положенням Конституції та законів України за допомогою реалізації відповідних повноважень органами юстиції України.
Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використовувалися наступні методи наукового дослідження:
- діалектичний – застосування якого дало можливість, по-перше, проаналізувати погляди щодо поняття, особливостей і аспектів законності у суспільній свідомості та державно-правовому житті, у тому числі й у сфері нормотворчої діяльності органів державного управління, механізмів і засобів забезпечення відповідності її вимогам змісту підзаконних нормативно-правових актів у взаємозв’язку та розвитку, зробити на підставі цього відповідні узагальнення; по-друге, здійснити класифікацію підзаконних нормативно-правових актів шляхом виявлення основних зв’язків і взаємозалежності між ними, характеру “співвідношень” окремих з них із законом як актом, що має вищу юридичну силу в системі законодавства України; по-третє, встановити основні причини і види порушень принципу законності у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади, сформулювати низку рекомендацій щодо запобігання їх прояву у майбутньому, удосконалення законодавчого регулювання цієї сфери суспільних відносин;
- історико–правовий - звернення до питань розвитку наукової концепції законності дозволило встановити сучасне розуміння цього визначального принципу функціонування суспільства та держави, особливості його прояву і дії у нормотворчій сфері, визначити шляхи, а також перспективи врахування даної вимоги при формуванні системи законодавства України в майбутньому;
- системно-структурний – уможливив визначення місця прийомів та засобів юридичної техніки в системі методів забезпечення законності змісту та форми нормативно-правових актів органів виконавчої влади, проведення класифікації підзаконних нормативно-правових актів за органами влади, що їх видають, сприяв визначенню недоліків та прогалин у діяльності органів юстиції із забезпечення законності в управлінській нормотворчій сфері;
- статистичного аналізу - дозволив визначити тенденції розвитку системи законодавства України, встановити місце у ній підзаконних нормативно-правових актів, стан дотримання посадовими особами органів виконавчої влади у їх нормотворчій діяльності норм Конституції та законів України, шляхи і засоби оптимізації, покращення цієї управлінської роботи;
- логіко-семантичний - сприяв поглибленню та розвитку категорійного апарату юридичної науки, у тому числі й теорії адміністративного права, зокрема щодо розуміння та застосування принципу законності у сфері нормотворчої діяльності органів державного управління, оновленню визначень правових понять “підзаконний нормативно-правовий акт”, “принцип верховенства закону”, “нормотворча експертиза”, “державна реєстрація нормативно –правових актів органів виконавчої влади”, “шляхи і засоби забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів”.
Теоретичною основою дослідження є фундаментальні положення загальної теорії держави і права, конституційного права, теорії управління, адміністративного та інформаційного права, філософії та соціології права щодо категорії законності і способів її забезпечення у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади, сформульовані у працях як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців.
Практичну основу роботи склали дані і статистична інформація щодо нормотворчої діяльності Верховної Ради України, Президента України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, положення Конституції та законів України, нормативно-правових актів Глави держави, Уряду, Міністерства юстиції України, рішення Конституційного Суду України, практика діяльності органів юстиції щодо державної реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади, що мають міжвідомчий характер або стосуються конституційних прав і свобод громадян, рішення судів загальної юрисдикції у справах про оскарження нормативних актів управління.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці дослідженням теоретичних, організаційно-правових проблем забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів органами юстиції України. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано низку нових наукових положень і висновків.
Вперше виділено і проаналізовано нормотворчий аспект законності як визначального принципу формування підзаконної системи правового регулювання в Україні, нормотворчої діяльності органів виконавчої влади;
- опрацьовано сучасний зміст категорії “підзаконний нормативно-правовий акт” з позиції загальнообов’язковості цих джерел права (для громадян, підприємств, установ, організацій); зокрема, визначено, що підзаконні нормативно-правові акти є різновидом нормативно-правових актів, що видаються повноважними органами публічного управління на основі і на виконання положень законів, у відповідності з ними , для їх подальшої конкретизації та розвитку;
- встановлено місце, суть і значення процедур державної реєстрації підзаконних нормативно-правових актів органами юстиції України в системі організаційно-правових заходів забезпечення їх законності; обґрунтовано прийняття Закону України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів органів виконавчої влади”;
- узагальнено основні види і причини порушень вимог законності у ході розробки, погодження, прийняття та звернення до виконання органами виконавчої влади України підзаконних нормативно-правових актів;
- надані пропозиції щодо удосконалення форм і методів підзаконної нормотворчої діяльності, насамперед шляхом прийняття Закону України „Про нормативно-правові акти”.
Дістали подальшого розвитку з врахуванням особливостей державотворення в Україні положення юридичної науки щодо:
- правових категорій: “законності”, як основної вимоги здійснення нормотворчої діяльності, “закону”, як основи для здійснення підзаконного правового регулювання, “верховенство закону”, як фундаментальну складову принципу законності;
- ознак і відмінностей підзаконних нормативно-правових актів від закону, зокрема, залежно від органу прийняття, кругу його повноважень, юридичної сили, стабільності тощо;
- здійснення нормотворчих експертиз проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади, зокрема , урегулюванням порядку проведення таких експертиз в Законі України „Про нормотворчі експертизи”;
- провадження організаційно-правових дій із забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів органами юстиції України.
Удосконалено теоретико-методологічну базу щодо:
- систематизації (упорядкування) підзаконних нормативно-правових актів;
- реалізації функцій щодо державної реєстрації нормативно-правових актів органами Міністерства юстиції України;
- застосування засобів юридичної техніки в практиці нормотворчої діяльності суб’єктами державного управління, виділивши основні прийоми, які можна використовувати для досягнення законності підзаконних нормативно-правових актів..
Обґрунтовано необхідність врегулювання на рівні закону процедур нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, встановлення чітких критеріїв взаємозалежності між правовою формою і змістом підзаконних нормативно-правових актів, системи й основних ознак даних джерел права, а також способів контролю за їх законністю.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що винесені на захист основні положення наукової роботи можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого розвитку положень науки державного управління та адміністративного права, здійснення спеціалізованих досліджень окремих аспектів і способів забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі й комплексного з’ясування проблем реалізації окремих функцій та повноважень органів Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади;
- у сфері правотворчості – для прийняття законодавчих актів у сфері нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, механізмів і способів забезпечення законності підзаконних джерел права, удосконалення правового статусу Міністерства юстиції України;
- у навчальному процесі – з метою підготовки і підвищення кваліфікації кадрів юридичних служб центральних та місцевих органів виконавчої влади, спеціалістів Міністерства юстиції України;
- у безпосередній практичній діяльності фахівців органів виконавчої влади з підготовки, внесення змін і доповнень, державної реєстрації нормативно-правових актів цих суб’єктів державного управління;
- з метою подолання правового нігілізму, підвищення правової культури, правової освіти населення України.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено під час роботи на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права в Інституті повітряного і космічного права Національного авіаційного університету з січня 2002 року по січень 2005 року. А саме, розроблено навчально-методичний комплекс „Теорія права”, підготовлено методичні рекомендації „Нормативно-правові акти – основне джерело національної системи права”, проведено 8 круглих столів із студентами з проблем забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів, зроблено 2 доповіді, щодо результатів дослідження на засіданні науково-методичної ради інституту тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана одноособово. Пропозиції і положення базуються на особистих дослідженнях автора, критичному аналізі наукових і нормативних джерел. Окремі питання порушуються вперше, інші розглядаються по - новому.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі правового регулювання економіки Київського національного економічного університету. Окремі положення дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях: “Роль і місце Міністерства юстиції України та його органів у здійсненні державної правової політики” (м. Донецьк, 2000 р.), “50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 2000 р.), “Запобігання та протидія легалізації (“відмиванню”) доходів, які отримані злочинним шляхом” (м. Київ, 2001 р.) та ін.; на семінарах та постійно діючих курсах в Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів юстиції, Української школи нормопроектувальників при Центрі правової реформи та законопроектних робіт Міністерства юстиції України.
Окремі положення дисертації використовувалися автором у практичній діяльності на посаді заступника Міністра юстиції України, при участі в роботі робочої групи з підготовки проекту Закону України “Про нормативно-правові акти України”, при підготовці проектів актів Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України з питань державної реєстрації нормативно-правових актів.
Публікації. За темою дисертації здобувачем опубліковано вісім статей у наукових фахових виданнях з юридичних наук.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки і пропозиції:
1. Законність сьогодні можна розглядати як метод діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, як політико-правовий режим функціонування громадянського суспільства і як основну вимогу здійснення нормотворчої діяльності. Законність – це передусім прогресивне суспільно-правове явище, яке покликано сприяти суспільному прогресу, реалізації загальнолюдських цінностей та стандартів демократичної, правової держави. Вона є провідним способом здійснення народом України суверенітету безпосередньо і через діяльність органів публічної влади; сукупністю вимог, пов’язаних із забезпеченням беззаперечного авторитету закону в державі, всебічним та повним виконанням всіма суб’єктами права його положень. Законність у нормотворчому аспекті містить ідеї, по-перше, про верховенство (вищу юридичну силу) положень закону щодо норм всіх інших правових актів; по-друге, про зумовленість положеннями законів кола суб’єктів нормотворчих повноважень в нашій державі, форм і меж відповідної їх діяльності; по-третє, про обов’язок держави організувати всебічну і повну реалізацію даних вимог у процесі провадження правотворчої діяльності.
2. Ґрунтом для утвердження законності в Україні може бути тільки розвинуте, достатнім чином систематизоване законодавство. Для досягнення бажаного рівня правового порядку в державі закони мають не лише відповідати об’єктивним потребам суспільного розвитку, а й бути узгодженими між собою, юридично і технічно досконалими, містити чіткі, зрозумілі й однозначні формулювання. При їх підготовці необхідно використовувати сучасний інструментарій юридичної техніки, провадити комплексні наукові експертизи законопроектів.
3. Конституція України є центром, основою всієї правової системи України. З метою забезпечення законності у нормотворчій сфері нею визначається:
а) коло суб'єктів, що наділені правом видавати нормативно-правові акти в державі. До них відносяться: єдиний орган законодавчої влади в Україні — Верховна Рада України; Глава держави - Президент України; органи виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування – місцеві ради та їх виконавчі комітети;
б) форми нормативно-правових актів, у яких ці органи влади здійснюють правове регулювання. Приймати закони в Україні може лише парламент – Верховна Рада України. Всі інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування видають тільки підзаконні нормативно-правові акти;
в) межі повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, виключно в яких вони можуть здійснювати нормотворчу діяльність.
Ст. 92 Конституції України містить перелік питань, які можуть бути урегульовані виключно законами України.
4. Принцип верховенства закону слід розуміти як вимогу пріоритетного (вищого) місця в системі нормативно-правових актів України суто відповідних правових документів Верховної Ради України як представницького органу державної влади, безпосередньо сформованого народом України (при цьому не виключається право громадян прямо приймати закони України). Закон є винятковою підставою для здійснення підзаконного правового регулювання в державі виконавчо-розпорядчими органами (їх посадовими особами). Ідея верховенства закону є фундаментальною складовою принципу законності, наріжним каменем існування правової держави, діяльності її органів.
5. Базове значення закону в національній системі права, допустимість урегулювання виключно ним діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування, об’єктивно потребує прийняття спеціального закону України, у якому було б нормативно закріплено вищий за юридичною силою його статус, детально регламентовані процедури підготовки, розгляду, прийняття, підписання і офіційного опублікування закону, набуття ним чинності, з огляду на те, що в Конституції України ці питання не є достатньо визначеними. Алгоритм дій при цьому має бути такий – Уряд вносить на розгляд парламенту доопрацьований законопроект “Про нормативно-правові акти України”, а Верховна Рада України - розглядає його у невідкладному порядку.
6. Закон є нормативно-правовим актом, який урегульовує найбільш важливі суспільні відносини в Україні, приймається Верховною Радою України в порядку особливої (законодавчої) процедури, має вищу юридичну силу в системі джерел права України, є основою для підзаконного правового регулювання, містить первинні правові норми, що мають базове значення для правових актів Президента України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб). Виключно його приписи є підставою для постановляння рішень органами судової влади.
7. Підзаконні нормативно-правові акти надають логічної завершеності національній системі права, забезпечують комплексність правового упорядкування процесів в державі. Про шкідливість підзаконного правового регулювання, його не завжди “коректний” щодо законів зміст, у правовій науці висловлювалися думки переважно в перші роки формування власних правових систем у країнах - колишніх членах СРСР, коли апарат управління по інерції продовжував працювати як у радянські часи. Доцільним і важливим є подальше здійснення нормативного регулювання органами виконавчої влади в Україні. Законами, незважаючи на збільшення їх ваги у правовому полі України, практично не можна урегулювати всі суспільні відносини. Тому актуального значення набувають питання оптимізації форм і методів підзаконної нормотворчої діяльності, налагодження ефективних процедур контролю за законністю змісту та форми нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Чимало негативних ознак підзаконної нормотворчості виявляється не у наслідок порочності подібного способу правового регулювання, а суттєвих порушень правил його реалізації, низької правової культури і не завжди достатньої освіченості посадових осіб, які опрацьовують чи затверджують акти управління.
8. Підзаконну нормотворчу діяльність органів виконавчої влади можна розглядати як одну з форм державного управління (у “вузькому” значенні), самостійний, специфічний вид організаційної роботи, а підзаконні нормативно-правові акти, які при цьому приймаються, як різновид актів управління. Підзаконні нормативно-правові акти за своєю суттю є зовнішніми формами виразу нормативних управлінських рішень - результатів вольового вибору суб’єктом публічного управління певних правил поведінки для об’єктів управління або для свого власного функціонування, способом надання їм загальнообов’язкової сили. Їх змістом виступають прийняті на основі закону рішення органів державної влади та місцевого самоврядування (їх посадових осіб), що визначають характер і порядок взаємин між громадянами та організаціями в суспільстві. Підзаконний нормативно-правовий акт оформлює у заздалегідь визначеному законом порядку завершення тієї чи іншої стадії управління, владно упорядковує суспільні відносини.
9. Термін “підзаконні” виражає одну загальну властивість великої, найбільшої за кількісним складом групи нормативно-правових актів, які видаються з метою реалізації нормотворчих повноважень суб’єктами виконавчо-розпорядчої діяльності в Україні, згідно якої їх зміст повинен ґрунтуватися на положеннях закону і йому не суперечити. Правові акти, які утворюють дане поняття, в іншому багато в чому різняться між собою як за змістом, так і за юридичною силою, характером зв’язків із законом. Категорія “підзаконний нормативно-правовий акт” в аспекті загальнообов’язкової дії цих джерел права включає постанови Верховної Ради України нормативного характеру, відповідні офіційні документи Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, що містять правила загальнообов’язкової поведінки, дія яких не обмежується одноразовим застосуванням.
10. Підзаконні нормативно-правові акти є різновидом нормативно-правових актів, видаються повноважними органами публічного управління на основі та на виконання положень законів, у відповідності із ними, для їх подальшої конкретизації та розвитку. Основними відмінностями цих джерел права від законів є наступні: 1) підзаконні нормативно-правові акти в системі механізму діяльності органів державної влади видаються головним чином органами виконавчої влади, які не формуються народом України безпосередньо, тоді як закони – виключно представницьким органом державної влади (парламентом); 2) закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні нормативно-правові акти – виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади; 3) підзаконні нормативно-правові акти, на відміну від законів, можуть бути більш оперативно змінені, доповнені або скасовані; 4) підзаконними нормативно-правовими актами урегульовується все різноманіття суспільних відносин, що виникають між людьми і організаціями, органами влади, законами ж – тільки основні, коло яких в загальному окреслюється у ст. 92 Конституції України; 5) закони виступають основою для підзаконного правового регулювання. Підзаконні джерела права конкретизують, розвивають положення законів, визначають процедури їх реалізації; 6) підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони; 7) підзаконні нормативно-правові акти, як правило, розраховуються на менш тривалий період чинності, є менш стабільними;
11. Належне використання прийомів юридичної техніки є надійною запорукою забезпечення законності у сфері підзаконної нормотворчої діяльності. Являючись всебічно і повно усвідомленими вони є фактором, який застерігає посадових осіб виконавчо-розпорядчих органів від вчинення самоправних, не передбачених законами дій, зловживання нормотворчої компетенцією. Основними прийомами юридичної техніки, які можна використовувати для досягнення законності положень підзаконних нормативно-правових актів, є: застосування такої ж юридичної термінології, як і у законах; запровадження уніфікованих юридичних конструкцій; врахування при підготовці проектів підзаконних нормативно-правових актів аргументів та обставин, які враховувалися при прийняті законів у відповідній сфері суспільного життя; надання підзаконному нормативно-правовому акту певного органу управління тільки тієї форми, що передбачена у Конституції та законах України, які встановлюють правові основи для його діяльності.
12. Законності змісту підзаконних нормативно-правових актів у значній мірі сприяє проведення щодо них відповідних правових експертиз на стадії їх опрацювання. За допомогою правової експертизи можна не лише встановити факт невідповідності положень проекту відомчого нормативно-правового акту законам України, а й отримати наукові пропозиції щодо удосконалення його змісту та форми, узгодити їх із загальними і спеціальними принципами функціонування правової системи України, визначити місце і роль конкретного акту управління в національній системі правового регулювання, адекватність його положень проголошеному стратегічному курсу на інтеграцію з Європейським Союзом. В обов’язковому порядку слід запровадити проведення Міністерством юстиції України спеціалізованих нормотворчих експертиз: кримінологічної, фінансово-правової та на предмет відповідності змісту акту законодавству ЄС, - основних нормативно-правових актів вищих органів виконавчої влади, зокрема тих, які стосуються регулювання суспільних відносин в митній, банківській, податковій, антимонопольній та інших економічних сферах. Необхідно прийняти Закон України “Про нормотворчі експертизи”.
13. Найбільш відчутно на стан забезпечення законності підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади, як на центральному, так і на місцевому рівнях, впливає діяльність органів юстиції щодо державної реєстрації цих джерел права. Однак, ця робота ускладнена сьогодні відсутністю права працівників органів Міністерства юстиції України порушувати питання про притягнення посадових осіб органів виконавчої влади, які ухиляються від державної реєстрації цих актів, а також не виконують вимоги щодо приведення їх у відповідність до законодавства України. Необхідно запровадити адміністративну відповідальність посадових осіб органів виконавчої влади за порушення законодавства про державну реєстрацію – за спрямування до виконання незареєстрованих нормативно-правових актів та актів, у державній реєстрації яких відмовлено, а також за намагання встановити норми права в індивідуальних чи інформативних документах (листах, телеграмах тощо). Практично запровадити адміністративну відповідальність за правопорушення, пов’язані з неподанням, ухиленням від державної реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади або уведенням в дію джерел права, які визнані органами юстиції такими, що не відповідають законодавству України, можна шляхом доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідною статтею, яка має знаходитися у главі 15 Кодексу “Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління”.
14. Повноваження щодо порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок державної реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади, на нашу думку, мають бути надані відповідним підрозділам Міністерства юстиції України та його органів на місцях. Це буде сприяти своєчасному і оперативному в межах термінів притягнення до адміністративної відповідальності накладанню на винних посадових осіб адміністративних стягнень, передусім майнового плану (штрафів). Адже саме органи юстиції здійснюють контроль за дотриманням суб’єктами державного управління відповідних конституційних і законодавчих приписів у їх нормотворчій діяльності. Разом з тим, для забезпечення об’єктивності і неупередженості розгляду такої категорії справ, їх можна віднести до юрисдикції судів, зокрема – місцевих адміністративних, система яких в межах всієї території України щойно утворена.
15. Чинне законодавство України, яке стосується контролю за законністю нормативно-правових актів органів виконавчої влади органами юстиції, передбачає проведення останніми правових експертиз цих актів управління лише на стадії їх державної реєстрації. В той же час, на законодавчому рівні право органів юстиції здійснювати моніторинг законності змісту відомчих джерел права на етапі їх дії не закріплено. Тому непоодинокими є ситуації, коли підзаконні нормативно-правові акти відповідними відомствами не змінюються у зв’язку з внесенням змін і прийняттям доповнень в закони України, тобто продовжують діяти всупереч вимогам останніх. З огляду на це, слід на рівні закону, наприклад “Про органи юстиції”, передбачити право підрозділів Міністерства юстиції України, які займаються питаннями державної реєстрації відомчих актів, провадити позапланові перевірки стану дотримання законності у нормотворчій сфері центральними і місцевими органами виконавчої влади, якщо відповідні факти їм стануть відомі, у тому числі й з повідомлень громадян, публікацій у пресі тощо. Крім того, важливим є й надання органам юстиції права безпосередньо звертатися до суду з метою скасування дії підзаконних нормативно-правових актів, коли відповідні суб’єкти нормотворчої діяльності не реагують на їх вимоги про приведення у відповідність до законодавства положень їх джерел права, зокрема тих, які не підлягають державній реєстрації.
16. Для забезпечення законності нормотворчої діяльності органів виконавчої влади необхідно на рівні закону урегулювати процедури цієї їх роботи, визначити і типізувати “правила” їх поведінки, що найбільш часто застосовуються у цій сфері, встановити чіткі залежності між змістом і формою подібних підзаконних джерел права, механізми їх нормоконтролю. Особливо актуального значення сьогодні має прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти України”.
17. Досвід проведення Міністерством юстиції України правових експертиз проектів підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади свідчить про поки що низький рівень їх підготовки. Нерідко проекти цих актів не узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, є слабко редакційно опрацьованими, готуються без дотримання вимог юридичної техніки. З огляду на це, актуальними є питання забезпечення функціонування постійних при Міністерстві юстиції України курсів підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів юридичних служб центральних й місцевих органів виконавчої влади щодо оволодіння ними знаннями у сфері нормопроектування. Слід налагодити підготовку спеціалістів в галузі нормопроектування у вищих навчальних закладах юридичного профілю, запровадити читання особам, які у них здобувають освіту, окремих спеціальних курсів з підготовки і державної реєстрації нормативно-правових актів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Теория государства и права/ Под ред. В.М. Курицына, З.Д. Ивановой. – М.: Юрид. лит., 1986. – 352 с.
2. Братусь С.Н., Казьмин И.Ф., Попова В.И. Ведомственные нормативные акты: понятие и основные проблемы// Закон и ведомственные нормативные акты в СССР. Труды 46. – М.: ВНИИ советского государственного строительства и законодательства, 1989.- с.3 – 16.
3. Колодій А.М. Принципи права: Монографія.–К.:Юрінком Інтер, 1998.- 208 с.
4. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособие. - М.: Юрайт, 1998. – 334 с.
5. Аристотель. Соч. в 4 т. – М.: Мысль, 1983. - Т.4 –840 с.
6. Самохина Г. С. Полибий: Эпоха. Судьба. Труд. СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1995. – 192 с.
7. Цицерон. Диалоги: О государстве. О законах. – М.: Наука, 1966. – 223 с.
8. Августин Аврелий. О граде Божием. - М.: АСТ, 2000. - 1294 с.
9. Гоббс Т. Избранные сочинения. В 2 т. - М.: Наука, 1991. – Т.2 - 736 с.
10. Английское свободомыслие: Д. Локк, Д. Толанд, А. Коллинз. - М.: Мысль, 1981. - 301 с.
11. Монтескье Ш.Л. О духе законов: Пер. с фр. - М.: Мысль, 1999. - 672 с.
12. Фергюсон А. Опыт истории гражданского общества / Пер. с англ. И.И. Мюрберг; Под ред. М.А. Абрамова. - М.: РОССПЭН, 2000. - 391 с.
13. Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 8 т. – М.: Чоро, 1994.- Т.3. – 741 с.
14. Пейн Томас. Избранные сочинения. - М.: Мысль, 1969. - 198 с.
15. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 464 с.
16. Осауленко О., Панько О. Зміцнення законності у правозастосовному процесі // Право України. – 2004. - №12.- с.61-68.
17. Ющик О.І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 192 с.
18. Горбунова Л.М. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. – 2004. - №2. – с. 3-8.
19. Коркунов Н.М. История философии права: Пособие к лекциям.- СПб: Тип. Меркушева, 1896.-270 с.
20. Стучка П.И. Учение о советском государстве и его конституции. — М.- Л.: Госсоцэкиздат, 1931. — 288 с.
21. Пiдопригора О.А. Римське приватне право: Академічний курс. - К.: Iн Юре, 2001.- 440 с.
22. Алексеев С.С. Право: время новых подходов // Советское государство и право. – 1991. - №2. – с.11 – 14.
23. Перша конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 р. / Передм. та заг. наук. ред. О. Пріцака. – К.: Веселка, 1994. - 77 с.
24. Мазур О. Громадянське суспільство та електоральна політика: проблеми взаємовпливу// Сучас. політ і нац. дослідж. НАН України.- 2002. – Вип. 3. – с.142 – 152.
25. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. К.: Знання, 1993. – 192 с.
26. Реєнт О.О. Перша Конституція незалежної Української держави - Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. (історико-правові передумови прийняття) // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002.- № 2. – с.147 - 155.
27. Конституція УРСР і СРСР / Ред. Малицький А.Л. – Х.: Державне видавництво України, 1929. –98 с.
28. Таранов А.П. Історія Конституції УРСР. – К.: АН УРСР, 1957.-
165с.
29. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 400 с.
30. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1990. - №31.
31. Постанова Верховної Ради УРСР “Про Концепцію нової Конституції України” від 19.06.1991 р. № 1213-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - №35.
32. Постанова Верховної Ради України “Про проект нової Конституції України” від 01.07.1992 р. № 2525-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №37.
33. Мироненко О. М. Історія Конституції України. - К.: Ін Юре, 1997. – 60 с.
34. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.- 376 с.
35. Основы социального управления: Учебное пособие/ Под ред. В.Н.Иванова.- М.: Высш шк.,2001.- 271 с.
36. Законотворення – основна функція парламенту. – К.: Заповіт, 1997. – 170 с.
37. Юзьков Л.П. Верховенство Конституції і конституційність законів / Правова система України: теорія і практика (Тези допов. і наук. повідом. наук.-практ. конференції, м. Київ 7-9 жовтня 1993 року). – К.: Спілка юристів України, 1993. – с.17 – 20.
38. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. – К.: Ін Юре, 1997. – 40 с.
39. Опришко В.Ф. Конституція України: розвиток і вдосконалення законодавства / Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. праць. – Вип. 2. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 320 с.
40. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади розвитку правової системи в Україні / Правова система України: теорія і практика (Тези допов. і наук. повідом. наук.-практ. конференції, м. Київ 7-9 жовтня 1993 року). – К.: Спілка юристів України, 1993. – с.6 – 12.
41. Горбунова Л.М. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості. // Право України. – 2004. - №7. – с. 15-20.
42. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. – 1999. - №1. – с.4 – 14.
43. Забігайло В. Ієрархія нормативних правових актів як гарантія забезпечення верховенства права// Український часопис міжнародного права.– 2002. - № 2. – с.11 – 15.
44. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Основні напрямки розвитку науки конституційного права України та проблеми вдосконалення викладання конституційного права / Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей. – Х.: Нац. юрид. академія України, 1999. –с.3 – 18.
45. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: Консул, 2001. – 656 с.
46. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування// Право України. –1998. - №8. – с.7 – 14.
47. Воронов М.Н. Правовые акты законодательной власти в Украине: Дис. к. ю. н.: 12.00.02 / Университет внутренних дел МВД Украины. – Х., 1997.- 198с.
48. Олійник А.С. Організаційно-правові питання забезпечення законодавчої діяльності в Україні: Дис. к. ю. н.: 12.00.02/ Київський національний економічний університет. – К., 1998.- 200с.
49. Алексеев С.С. Азбука закона. – Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1982. – 161 с.
50. Пиголкин А.С. Язык закона. – М.: Юрид. лит., 1990. – 191 с.
51. Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М.: Изд-во Г.А. Лемана и С.И. Сахарова, 1917. – 294 с.
52. Теория государства и права. Курс лекций/ Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1996. – 697 с.
53. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. Выпуск II. – М.: Изд-во бр. Башмаковых, 1911. – 386с.
54. Елистратов А.И. Очерк административного права. – М.: Гос. издательство, 1922. – 236 с.
55. Кобалевский В. Советское административное право. – Харьков: Изд-во Наркомюста УССР, 1929. – 348с.
56. Ямпольская Ц.А. К вопросу о понятии закона в советском праве// Советское государство и право. – 1946. - №10. – с.7 – 15.
57. Овчаренко И.Н. Законы в системе источников (форм) права и их классификация: Дис… к. ю. н.: 12.00.01/ Национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2004. – 200 с.
58. Керимов Д.А. Законодательная деятельность Советского государства (Основные принципы и организационные формы). – М.: Госюриздат, 1955. – 135 с.
59. Зивс С.Л. Развитие формы права в современных империалистических государствах. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 215 с.
60. Цвик М.В. Советский закон: Автореф… дис. к. ю. н. / Харьковский юридический институт. – Х., 1952. – 15 с.
61. Шебанов А.Ф. Нормативные акты Советского государства. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1956. – 39 с.
62. Лукьянова Е.А. Закон как источник советского государственного права. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 152 с.
63. Петров Г.И. Юридическая природа советского закона // Ученые записки ЛГУ (юрид. ф-т). – М.: Юриздат, 1947. – Вып. IV. – 176 с.
64. Правотворчество в СССР/ Под ред. А.В. Мицкевича. – М.: Юрид. лит., 1974. – 319 с.
65. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України// Право України. – 1995. - №12. – с.11 – 16.
66. Назаренко Є.В. Пріоритетність загальновизнаних принципів і норм міжнародного права – принцип правової реформи в Україні// Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації): Збірник наукових праць Інституту законодавства Верховної Ради України. –Київ, 1998. – 297 с.
67. Концепція розвитку законодавства України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 124 с.
68. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України: Наукове видання. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. – 211 с.
69. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: Дис… к. ю. н. : 12.00.01/ Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – К., 2002. – 207 с.
70. Дутка Г.І. Закон у системі нормативно-правових актів України: Дис… к.ю.н.: 12.00.01/Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - К., 2003. – 185 с.
71. Лихова С. Закон і законотворчість// Право України. – 1993.- №5-6. –с.32 -36.
72. Тацій В. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головний конституційний обов’язок демократичної, правової, соціальної держави// Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №4. – с.3 – 18.
73. Мамутов В.К., Знаменский Г.Л., Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Вплив на процес тінізації економіки державної економічної і законодавчої політики // Хозяйственно-правовые средства детенизации и декриминализации экономики: Сб. науч. тр. – Донецк, 1998. – с.6 – 21.
74. Паньков А.І., Кравченко С.П. До питання мови юридичного закону та її вплив на правову культуру суспільства// Актуальні проблеми держави і права: Зб наук. праць Одес. держ. юрид. акад. – Одеса, 1998. – с.62 – 68.
75. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. – К.: Знання, 1999. – 182 с.
76. Рабінович П.І. Права людини: діалектика універсалізації та урізноманітнення// Вісник Академії правових наук України. - 2002. - №4. – с.155 – 165.
77. Керимова Т.В. Социальный прогресс и управление. – М.: Политиздат, 1980. – 174 с.
78. Научные основы управления социалистическим производством/ Под ред. Д.М. Крука. – М.: Экономика, 1978. – 278 c.
79. Фомичев А.Н. Административный менеджмент: Учебное пособие. – М.: Дашков и Кº, 2003. –228 с.
80. Тихомиров Ю.А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – 257 с.
81. Воронкова И.В. Закон как приоритетная форма советского права: Автореф. дис... к.юн.: 12.00.01. – Саратов: Саратовский юридический институт, 1989. – 18 с.
82. Тлумачний словник української мови /За ред. проф. В.С. Калашника. – Х.: Прапор, 2002. – 992 с.
83. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учебное пособие /Рук. авт. кол. Панов Н.И. – Х.: Украинская юридическая академия, 1993. – 165 с.
84. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2000. – 448 с.
85. Правовые акты. Учебно-практическое и справочное пособие / Ю.А.Тихомиров, И.В. Котелевская. – М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 1999. – 381 с.
86. Мицкевич А.В. Акты высших органов Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
87. Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.
88. Величко В.О. Організаційно-правові питання діяльності місцевих державних адміністрацій: Дис... к. ю. н.: 12.00.02 /Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 193 с.
89. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: Ин-т гос-ва и права им. В.М. Корецкого, 1995. – 207 с.
90. Жевакин С.Н. Ведомственные нормативные акты Российской Федерации: краткий аналитический обзор// Государство и право. – 1996. – № 11. – с.90 – 101.
91. Тихомиров М.Ю. Акты центральных органов управления в условиях перестройки// Правоведение. – 1990. - №1. – с.48 – 53.
92. Синюков В.Н. Российская правовая система: введение в общую теорию. – Саратов: Полиграфист, 1994. – 496 с.
93. Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол. Ю.С. Шемчушенко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2002. – Т.4. – 718 с.
94. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – Свердловск: СЮИ, 1973. – Т.2.– 401 с.
95. Студеникин С. С. Советская административно-правовая норма и ее применение: Автореф. дис... д.ю. н./ Институт советского строительства и права. - М., 1949. – 37 с.
96. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N 38-39.
97. Закон України “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 21.11.2002 р. № 228-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 3.
98. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію розвитку рибного господарства України” від 13.07.2000 р. № 1885-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 41.
99. Заява Верховної Ради України “З приводу подій в Керченській затоці” від 14.10.2003 р. № 1228-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - N 47-48.
100. Заява Верховної Ради України “У зв'язку з агресією США та Великобританії проти Іраку” від 20.03.2003 р. // Голос України. - 2003 - № 61. – 29 березня.
101. Юридична енциклопедія: В 6-т./ Редкол. Ю.С.Шемчушенко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1999.- т.2.- 744 с.
102. Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
103. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Харків: Нац. юрид. акад України імені Ярослава Мудрого, 1996.- 160 с.
104. Радченко А.И. Основы государственного и муниципального управления: системный подход. Учебник. – Ростов н/Д: Росиздат, 2000. – 520 с.
105. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юридическая литература, 1997.- 400 с.
106. Менеджмент у державному управлінні: Навчальний посібник / За заг. ред. д-ра юрид. наук В.П.Пєткова.- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України. – 2001. – 303 с.
107. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
108. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). – К.: Наукова думка, 1985.- 146 с.
109. Основы социального управления: Учебное пособие/ Под ре. В.Н. Иванова. – М.: Высшая школа, 2001. – 271 с.
110. Васильев Р.Ф. Акты управления. - М.: Изд-во МГУ, 1987. – 140 с.
111. Воронин А.Г., Лапин В.А., Широков А.Н. Основы управления муниципальным хозяйством. - М.: Дело, 1998.- 128 с.
112. Курінний Є. Комунальне управління: ознаки, принципи, поняття// Право України. – 2003. - № 12. – с.19 – 27.
113. Агеева Е.А. Формы управленческой деятельности исполкомов местных Советов. – М.: Юрид. лит, 1973. – 104 с.
114. Богуцкий В.В. Акты государственного управления: Курс лекций. – Х.: Нац. юрид. акад. Украины, 1996. – 18 с.
115. Николаева М.Н. Нормативные акты министерств и ведомств СССР. - М.: Юрид. лит., 1975. - 144 с.
116. Ноздрачев А. Ф. Нормативные акты министерств и ведомств СССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук.  М., 1968.  16 с.
117. Иванов С. А. Соотношение закона и подзаконного нормативного правового акта: Дис... канд. юрид. наук /Московская академия МВД России . – М, 2001. - 183 с.
118. Джужа О.М., Василевич В.В., Кирилюк А.В. Теоретичні проблеми сучасного погляду на розвиток кримінології // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2002. - №6. – с.110 – 118.
119. Кузніченко О. Матеріальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ: її правове регулювання // Право України. – 2001. - №1. – с.72 – 80.
120. Рабинович П.М., Шмелева Г.Г. Конкретизация правовых норм (общетеоретические проблемы) // Правоведение. – 1985. - №6. – с.27 – 33.
121. Приходько В. Критерії класифікації джерел банківського права // Підприємництво, господарство, право. – 2002. - № 12.- с.78 - 83.
122. Христова Г. Теоретичні засади класифікації юридичних актів // Інтернет видання “Юриспруденція on-line” – 2004. – 21 липня.
123. Иванов С.А. Соотношение закона и подзаконного нормативно-правового акта Российской Федерации. – М.: Народный учитель, 2002. – 157 с.
124. Грибовский В.М. Государственное устройство и управление Российской империи. – Одесса: «Техник»,1912. – 258 с.
125. Лазарев В.В. О соотношении закона и указа// Советское государство и право. – 1965. - №5.- с.62- 65.
126. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції // Право України. – 2004. - № 3. - с.14 – 18.
127. Указ Президента України “Про впорядкування механізму сплати ринкового збору” від 28.06. 1999 р. № 761/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.
128. Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 28.06.1999 р. № 746/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.
129. Указ Президента України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд” від 27.06.1999 р. № 735/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 27.
130. Указ Президента України “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб - вкладників комерційних банків України” від 10.09.1998 р. № 996/98 // Офіційний вісник України. -1998.- № 37.
131. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення взаємодії органів виконавчої влади з Верховною Радою України” від 25.03. 2003 р. № 267/2003 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 13.
132. Указ Президента України “Про удосконалення діяльності органів виконавчої влади з питань інформування населення” від 17.02. 2001 р. № 101/2001 // Офіційний вісник України. - 2001.- № 8.
133. Указ Президента України “Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади” від 26.05.2003 р. № 434/2003 // Офіційний вісник України. - 2003.- № 22.
134. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15.12. 1999 р. № 1572/99 // Офіційний вісник України. –1999. - № 50.
135. Указ Президента України “Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України” від 12.03. 1996 р. № 179/96 // Урядовий кур'єр. 1996. –28 березня.
136. Указ Президента України “Про розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері військово-технічного співробітництва з іноземними державами” від 20.03.2002 р. № 276/2002 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 12.
137. Указ Президента України “Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу” від 05.03. 2004 р. № 278/2004 // Офіційний вісник України. - 2004.- № 10.
138. Указ Президента України “Про Комплексну програму підготовки державних службовців” від 09.11.2000 р. № 1212/2000 //Офіційний вісник України. - 2000.- № 46.
139. Указ Президента України “Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи” від 21.07.2001 р. № 538/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 30.
140. Указ Президента України “Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 29.05.2001 р. № 345/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 22.
141. Указ Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення обороноздатності держави” від 06.12. 2001 р. № 1195/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 50.
142. Указ Президента України “Про Міжвідомчу комісію з питань біологічної та генетичної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України” від 23.06. 2004 р. № 672/2004// Офіційний вісник України. - 2004. - № 25.
143. Указ Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 06.02.2003 р. № 84/2003 // Офіційний вісник України. - 2003.- № 6.
144. Указ Президента України “Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю” від 12.02.2000 р. № 229/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 7.
145. Указ Президента України “Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері” від 25.12.2001 р. №1251/2001 // Офіційний вісник України. - 2001.-№ 52.
146. Указ Президента України “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві” від 18.03.1998 р. № 200/98 // Урядовий кур’єр. - 1998. – 26 березня.
147. Указ Президента України