ПРОВАДЖЕННЯ ІЗ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

Зміст
Стор.
ВСТУП ..............................................................................................................…3
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВАДЖЕННЯ
ІЗ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН В ОРГАНАХ
ВНУТРІШНІХ ПРАВ………………………………………………11
1.1. Сутність та значення провадження із звернень громадян в
органах внутрішніх справ та його місце в адміністративному
процесі………………………………………........…………….……11
1.2. Види звернень громадян та порядок їх подання…………..…….. 38
1.3. Правові засади провадження із звернень громадян…….……….. 57
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН В
ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ …………………………….. 80
2.1. Особливості розгляду в органах внутрішніх справ
пропозицій (зауважень) і заяв (клопотань)
громадян…………………………………………….…………….... 80
2.2. Розгляд в органах внутрішніх справ скарг
громадян……………………………………………………….….. 105
2.3. Особливості діловодства за зверненнями громадян в
органах внутрішніх справ…………………………………….….. 136
2.4. Відповідальність за порушення законодавства про
звернення громадян в органах внутрішніх справ…………….… 149
ВИСНОВКИ............................................................................................……. 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...........................................….…179

ВСТУП
Актуальність теми. Політичне, економічне і соціальне оновлення суспільства зумовлює потребу приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів виконавчої влади у відповідність з новими умовами розвитку нашої держави. Органи внутрішніх справ як різновид зазначених органів мають забезпечити реалізацію наданих їм повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини, що вимагає якісних змін у всіх напрямках їх діяльності, в тому числі й таких як провадження із звернень громадян.
Вказана проблематика є особливо актуальною для органів внутрішніх справ, де функціями з розгляду та вирішення звернень громадян наділені різні підрозділи на всіх рівнях системи і є найбільш відповідальними й складними, оскільки зачіпають права, свободи і законні інтереси широкого кола осіб. Дослідження проблематики провадження із звернень громадян має забезпечуватися синтезом міждисциплінарних наук, методологічною основою якого є комплексний науковий підхід до побудови ефективної процедури розгляду звернень громадян. Це обумовлює необхідність з’ясування організаційно-правових засад здійснення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ, вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо його удосконалення.
Проблеми здійснення провадження із звернень громадян досліджувались як фахівцями із загальних питань адміністративного права та державного управління, так і спеціалістами з управління в органах внутрішніх справ. Ними визначено основні особливості методології розгляду звернень, обґрунтовано необхідність використання комплексного наукового підходу до дослідження механізму вирішення звернень громадян та контролю за прийнятими рішеннями, узагальнено особливості міждисциплінарного та формалізованого підходів до з’ясування сутності цих рішень та вимог, які до них висуваються.
Разом з тим, незважаючи на значення, яке відіграє провадження із звернень громадян у забезпеченні законності і правопорядку, на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам звернень громадян, у вітчизняній науці адміністративного права це питання стосовно діяльності органів внутрішніх справ комплексно не досліджувалось. Сучасний стан механізму розгляду звернень громадян в органах внутрішніх справ характеризується відсутністю високоефективної системи їх наукового, правового та організаційного забезпечення, і як наслідок – наявністю численних порушень прав, свобод та законних інтересів громадян.
Таким чином, необхідність ефективного забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, переосмислення місця та ролі звернень громадян як у зовнішньо-адміністративній, так і у внутрішньо-організаційній діяльності органів внутрішніх справ, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, ряд організаційно-правових проблем у здійсненні провадження із звернень громадян обумовлюють актуальність дослідження його сутності та процедур.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.1.2 Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., п.2.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., схвалених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ від 23 березня 2001 р., пп.1.1, 1.2, 3.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність та процедури провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ, а також шляхи його удосконалення. Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
– на основі аналізу поняття та структури адміністративного процесу визначити місце в ньому, сутність та особливості провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ;
– з’ясувати значення звернень громадян в роботі органів внутрішніх справ та узагальнити вимоги, які до них висуваються;
– здійснити класифікацію звернень громадян, які надходять до органів внутрішніх справ;
– охарактеризувати процедури розгляду і вирішення звернень громадян в органах внутрішніх справ та визначити обсяг повноважень останніх щодо здійснення цього виду діяльності;
– з’ясувати стан і перспективи розвитку провадження із звернень громадян в органах внутрішніх прав як важливої гарантії забезпечення прав і свобод громадян;
– охарактеризувати систему правового забезпечення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ;
– визначити особливості розгляду в органах внутрішніх справ окремих звернень громадян – пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) та скарг;
– з’ясувати специфіку діловодства із звернень громадян в органах внутрішніх справ;
– визначити систему гарантій прав і свобод громадян у сфері розгляду звернень, види та особливості відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян в органах внутрішніх справ;
– сформулювати рекомендації щодо удосконалення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх прав та конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються під час приймання, розгляду та вирішення звернень громадян в органах внутрішніх справ.
Предмет дослідження становить організаційно-правовий механізм провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз діяльності органів внутрішніх справ щодо розгляду та вирішення звернень громадян. В роботі використовувались також окремі методи наукового пізнання. Зокрема, за допомогою логіко-семантичного методу поглиблено поняття провадження із звернень громадян (підрозділ 1.1.), визначено сутність, особливості та значення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ (підрозділ 1.2.). Порівняльно-правовий метод використано для характеристики правового забезпечення механізму розгляду звернень громадян в органах внутрішніх справ (підрозділ 1.3.), розкриття сутності адміністративних послуг в діяльності органів внутрішніх справ (підрозділ 2.1.). Системно-структурний метод використано для здійснення класифікації звернень громадян в органах внутрішніх справ (підрозділ 1.2), аналізу окремих засобів забезпечення законності під здійснення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ (підрозділи 2.4.), характеристики процедури розгляду та вирішення пропозицій, заяв та скарг громадян в органах внутрішніх справ (підрозділи 2.1., 2.2.). Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного забезпечення процедури розгляду звернень громадян в органах внутрішніх справ (підрозділи 1.2., 2.1., 2.2., 2.4.); логіко-юридичний – при розробці науково-обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення чинних нормативних актів з питань діяльності підрозділів органів внутрішніх справ при здійсненні провадження із звернень громадян.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії державного управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних, зокрема, В.Б.Авер’янова, О.Ф.Андрійко, О.М.Бандурки, Д.М.Бахраха, Ю.П.Битяка, А.С.Васильєва, В.М.Гаращука, І.П.Голосніченка, Є.В. Додіна, В.В.Зуй, Р.А.Калюжного, С.В.Ківалова, Л.В.Коваля, В.К.Колпакова, А.Т.Комзюка, О.В.Кузьменко, І.Б.Коліушка, О.П.Коренєва, О.В.Лавриненка, Б.М.Лазарева, М.Я.Маслєннікова, О.В.Негодченка, В.Ф.Опришка, О.І.Остапенка, Р.С.Павловського, І.В.Панової, В.Г.Перепелюка, В.П.Пєткова, Л.Л.Попова, В.М.Протасова, Ю.М.Старилова, Н.Г.Саліщевої, А.О.Селіванова, О.Ф.Скакун, М.М.Тищенка, Ю.О.Тихомирова, Н.Ю.Хаманьової, В.В.Цвєткова, С.В.Шестакова, В.К.Шкарупи, О.М.Якуби та ін. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання порядку розгляду звернень в органах внутрішніх справ може бути використано в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні та аналітичні матеріали про діяльність органів внутрішніх справ за останні п’ять років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим визначенню сутності та процедур провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
– набуло подальшого розвитку визначення місця, особливостей та значення звернень громадян в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ;
– обґрунтовано доцільність окремого врегулювання строків розгляду пропозицій виходячи із необхідності в окремих випадках вивчення багатьох обставин і матеріалів, проведення спеціальних наукових досліджень та економічних розрахунків;
– з’ясування особливостей розгляду звернень громадян до органів внутрішніх справ дозволило обґрунтувати висновок про необхідність розробки та закріплення переліку реквізитів підсумкового документа, який приймається за результатами розгляду звернень, що сприятиме повноті та одноманітності контрольної діяльності;
– подальший розвиток одержало визначення умов, за яких реалізується право громадян на скорочення термінів розгляду скарги;
– удосконалено визначення конкретних етапів процедури розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян в діяльності органів внутрішніх справ;
– обґрунтовано висновок щодо необхідності визначення та нормативного закріплення терміна «доказування», способів збирання інформації та інших процесуальних дій, які безпосередньо чи опосередковано впливають на прийняття рішення за зверненням;
– обґрунтовано доцільність визначення на законодавчому рівні механізму заміни адміністративної відповідальності на дисциплінарну оскільки, вона має певні особливості і потребує чіткого врегулювання;
– набуло подальшого розвитку визначення про необхідність детальної регламентації процедури участі громадянина у перевірці поданого ним звернення;
– поліпшено характеристику юридичної відповідальності як одного із основних засобів забезпечення законності під час розгляду та вирішення пропозицій, заяв та скарг громадян в органах внутрішніх справ, яку розглянуто в двох аспектах: обов’язкове притягнення до відповідальності за свої протиправні дії (бездіяльність) посадових осіб у разі порушення законодавства про звернення громадян; необхідність впровадження практики притягнення до відповідальності громадян;
– удосконалено визначення критеріїв оцінки особистих якостей при підборі кадрів органів внутрішніх справ, які дозволили б працівнику ефективно виконувати покладені на нього обов’язки, що сприятиме покращенню стану роботи із зверненнями громадян;
– сформульовано ряд конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практики розгляду і вирішення пропозицій, заяв та скарг громадян в органах внутрішніх справ, щодо внесення змін і доповнень до ряду нормативних актів: Закону України „Про звернення громадян”, КпАП України, Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері результати дослідження можуть бути основою для подальшої розробки проблем адміністративних процедур, зокрема, провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ;
– у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, будуть сприяти удосконаленню правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ в сфері розгляду звернень громадян;
– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність процедури розгляду звернень громадян в органах внутрішніх справ;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Управління в органах внутрішніх справ», вони уже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на трьох науково-практичних конференціях – «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2004), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2005), «Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки» (Харків, 2006), а також на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.
.Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, а також у тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми — визначення сутності та структури провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ і визначено шляхи його удосконалення. Основним завданням дослідження було вироблення на основі аналізу теоретичних засад, специфіки правового регулювання та практичної реалізації в діяльності органів внутрішніх справ їх повноважень щодо розгляду та вирішення окремих видів звернень громадян. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Проведений аналіз існуючих визначень поняття адміністративного процесу та дослідження його структури дозволив визначити провадження із звернень громадян як урегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів державної влади (їх посадових осіб), у процесі якої здійснюється ряд послідовних дій, спрямованих на розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян, у результаті чого реалізуються їх права, свободи та законні інтереси.
Підтримано традиційне виділення в провадженні із звернень громадян наступних стадій: порушення справи; встановлення фактичних обставин справи; винесення рішення за зверненням; виконання прийнятого рішення.
У результаті аналізу нормативно-правової бази та загальнотеоретичних міркувань стосовно строків розгляду звернень громадян зроблено висновок про необхідність розмежування строків розгляду пропозицій, в окремих випадках ускладнених необхідністю вивчення багатьох обставин і матеріалів, проведення спеціальних наукових досліджень та економічних розрахунків. Саме тому виникає необхідність детальніше обумовити строки розгляду пропозицій, продовживши їх і зазначивши, що загальний термін має не перевищувати 60 днів. А зважаючи на те, що вивчення окремих пропозицій потребує спеціальних знань, необхідно визначитись з порядком залучення до такої роботи спеціалістів та врегулювати питання оплати проведення експертиз. Крім того, виникає необхідність у визначенні продовження термінів зберігання копій пропозицій громадян, які можуть бути використані МВС України при здійсненні повноважень.
Слушно буде врегулювати порядок та терміни проведення перевірки звернень громадян. Так, у разі неможливості своєчасного закінчення проведення перевірки необхідно встановити термін, в який письмово повідомляється автор звернення. Слушно буде доповнити п. 5.5. наказу МВС України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 словами: «Про продовження терміну розгляду автор звернення повідомляється письмово, але не пізніше ніж за 3 дні з моменту продовження терміну розгляду».
Потребує визначення і детальної регламентації у законодавчих актах процедура участі громадянина у перевірці поданого звернення. В подібній ситуації доцільно було б закріпити за органом внутрішніх справ обов’язок у письмовій формі повідомляти громадянина про початок перевірки, залучати до проведення окремих процесуальних дій (наприклад, огляду) та інформувати його про результати перевірки.
Зроблено висновок щодо необхідності деталізації права громадян на подання обґрунтованої письмової вимоги про скорочення термінів розгляду скарги на законодавчому рівні. Доречно у цьому зв’язку визначити положення, відповідно до якого загальний термін розгляду скарги, після його скорочення на вимогу громадянина, має становити не менш ніж п’ятнадцяти днів від дня її отримання.
Вагоме значення для ефективності розгляду і вирішення звернень громадян має необхідність закріплення строків виконання прийнятого рішення. На сьогоднішній день вони включаються в термін, який обчислюється з моменту надходження пропозиції, заяви чи скарги і до моменту повідомлення про прийняте рішення. Термін виконання прийнятого рішення визначається органом (посадовою особою) на його розсуд, що часто породжує тяганину, або і невиконання рішення. На нашу думку, прийняте рішення за зверненнями має бути виконано невідкладно, а якщо через об’єктивні причини виконати його неможливо, то не пізніше п’ятнадцяти днів з моменту прийняття рішення.
Дослідження механізму розгляду звернень громадян в органах внутрішніх справ дало змогу обґрунтувати висновок щодо потреби на законодавчому рівні закріпити норму, яка наділить обов’язком посадових осіб у разі закриття чи припинення справи повернути власнику вилучені речі. В подібних випадках вилучені речі та документи, на нашу думку, доцільно повернути протягом трьох днів з моменту прийняття рішення про закриття справи разом із врученням особі відповідної постанови. Повернення вилученої речі має здійснювати посадова особа, яка прийняла рішення про закриття справи. Аналогічний порядок може застосовуватися і у випадках, коли особа притягується до адміністративної відповідальності, але питання про застосування чи оплатного вилучення не порушується.
Особливу увагу приділено дослідженню питання визначення та нормативного закріплення терміну «доказування», способів збирання інформації та інших процесуальних дій, які безпосередньо чи опосередковано впливають на прийняття рішення по зверненню.
Обґрунтовано висновок, що для підвищення ефективності здійснення контролю за порядком розгляду звернень громадян в органах внутрішніх справ доцільно в нормативних актах МВС України визначити назву та перелік реквізитів підсумкового документу розгляду звернень, що сприятиме повноті та одноманітності контрольної діяльності.
Одним із ефективних засобів забезпечення законності здійснення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ є юридична відповідальність, яка розглядається в двох аспектах: 1) обов’язкове притягнення до відповідальності за свої протиправні дії (бездіяльність) посадових осіб у разі порушення законодавства про звернення громадян; 2) необхідність впровадження практики притягнення до відповідальності громадян, які використовують право на звернення із негативною метою. Правопорушення працівників органів внутрішніх справ, які були допущені під час здійснення провадження із звернень громадян, характеризуються підвищеною шкідливістю, оскільки вони безпосередньо зачіпають не лише права, свободи і законні інтереси громадян, а також інтереси держави, і тому мають супроводжуватися підвищеною юридичною відповідальністю. Основним видом юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ як одного із засобів забезпечення законності під час здійснення провадження із звернень громадян в діяльності органів внутрішніх справ є дисциплінарна відповідальність. Це пояснюється тим, що дотримання службової дисципліни є одним із основних обов’язків працівника системи МВС України.
Однак з метою забезпечення реального захисту прав громадян на звернення варто доповнити чинний КпАП нормою, яка передбачатиме відповідальність у вигляді штрафу за порушення порядку реєстрації, строків розгляду звернення, прийняття завідомо необґрунтованого рішення чи незаконного рішення. Принципово важливим у цьому випадку є недопустимість притягнення працівників органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності. Крім того, повторне вчинення подібних протиправних дій може слугувати підставою притягнення до кримінальної відповідальності.
Сформульовано пропозицію щодо доцільності внесення змін до чинного Кримінального кодексу України. Пропонується повернути норму, що встановлює кримінальну відповідальність за навмисне обмеження посадовою особою прав та законних інтересів громадян, пов’язану з переслідуванням за критику, оскільки зазначений склад носить самостійний характер. Також суттєвим, на нашу думку, є закріплення в Кримінальному кодексі України норми, яка встановлює відповідальність посадової особи за неправомірну відмову в наданні для ознайомлення зібраних в установленому порядку документів та матеріалів, що безпосередньо зачіпають права та свободи громадян, а також за надання неповної чи завідомо неправдивої інформації у випадках, коли ці дії заподіяли шкоду громадянину
Врахувавши наведені підходи вчених до розуміння поняття «адміністративних послуг», цілком обґрунтовано може ставитися питання про розробку уніфікованих стандартів надання адміністративних послуг в органах внутрішніх справ.
Процедура якісного розгляду та вирішення звернень громадян в органах внутрішніх справ потребує певного забезпечення, одним із основних видів якого визнається кадрове. Це пов’язано з тим, що під час розгляду та вирішення звернень громадян вирішальну роль відіграє людський фактор, оскільки рішення є продуктом людської діяльності, і спрямовані вони також для виконання людьми. Тому для покращення стану роботи із зверненнями громадян доцільно було б більш ретельно ставитися до підбору кадрів органів внутрішніх справ, оскільки представники міліції не завжди мають необхідну підготовку і особисту готовність до взаємодії з населенням на принципах співпраці та довіри. При прийомі на роботу потрібно приділяти особливу увагу не лише професіоналізму, але і наявності таких особистих якостей, які дозволили б працівнику ефективно виконувати покладені на нього обов’язки.
Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в діяльності щодо здійснення провадження із звернень громадян в органах внутрішніх справ існує чимало проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового її регулювання, так і недоліками, породженими труднощами функціонування самого органу, проблемами кадрового, матеріально-фінансового, організаційного та іншого забезпечення її правоохоронної діяльності. Врахування висловлених рекомендацій здатне підвищити ефективність зазначеної діяльності, привести її у відповідність до вимог закону, що в цілому сприятиме зміцненню законності і правопорядку в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція, законодавчі та інші нормативні акти
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996.–
№ 30. – Ст. 141.
2. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджено Законом України № 3460-IV від 22 лютого 2006 року // Офіційний вісник України вiд 05.04.2006 р. – № 12, стор. 9, Ст. 791.
3. Конвенція про захист прав людини й основних свобод // Материалы научно-практического семинара «Права человека и формирование правового государства в Украине» (Харьков: Ун-т внутренних дел, 98). – Х., 1998. — С. 38–44.
4. Загальна декларація прав людини: Прийнята резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Док. ООН АRES217 А // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. — 2-е вид. —– К.: Юрінформ, 1992. — С.18–24.
5. Звід принципів захисту усіх осіб, що підпадають затриманню або арешту в будь-якій формі: Прийнято резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам-Київ: Українсько-американське Бюро захисту прав людини, 1996. — С.29–-35.
6. Інструкція з організації роботи чергової частини міського, районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного відділу (відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного відділу (відділення) міліції: Затверджена наказом МВС України від 18 серпня 1992 р. № 485.
7. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Затверджена наказом від 21 серпня 1998 р. за № 622.
8. Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів: Наказ МВС України № 17 від 11 січня 1999 р.
9. Про затвердження Інструкції про порядок приймання екзаменів, оформлення видачі (обміну) посвідчень водія, обліку та зберігання документів, які стосуються екзаменаційної роботи: Затверджено наказом МВС України № 394 від 21 червня 1993 р.
10. Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України: Затверджено наказом МВС України від 15 червня 2006 року
№ 600.
11. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку: Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. — Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. — С. 155–159.
12. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — Додаток до № 51. — Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).
13. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 35–37. — Ст. 446.
14. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання: Прийнято резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 р. // Док. ООН АRES3946
15. Концепція розвитку Міністерства внутрішніх справ України: Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 456 від 24 квітня 1996 р. // Урядовий кур’єр — 1996. — 29 квітня.
16. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. — № 25 — 26. — Ст. 131.
17. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Прийнято резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня
1966 р. // Док. ООН А/RES/2200 А (ХХІ) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. —
2-е вид. — К.: Юрінформ, 1992. — С. 36–58.
18. Настанова з організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України: Затверджена наказом МВС України № 1444 від 25 листопада 2003 р.
19. Положення про громадського помічника дільничного інспектора міліції в сільській місцевості: Затверджене наказом МВС від 25.07.2005 № 595.
20. Положення про Утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 р. № 844 //Офіційний вісник України. — 2002. — № 25. — Ст. 1210.
21. Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 341 //Зібрання законодавства України. — 1997. — № 4. — Ст.197.
22. Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі: Затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1995 року № 243 // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 25. — Ст. 193.
23. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджене указом Президента України № 1138/2000 від 17 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 42. — Ст. 1774.
24. Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон: Затверджене указом Президента України від 28 жовтня 1993 року
№ 491/93 // Систем. збірник чинного законодавства України. — 2003.
№ 2. — Ст.162.
25. Положення про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження: Затверджене постановою Верховної Ради України від
26 червня 1992 р // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 37. — Ст. 545. (із подальшими змінами).
26. Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. // Урядовий кур’єр. — 1993. —
17 червня.
27. Положення про порядок продажу‚ придбання‚ реєстрації‚ обліку і застосування спеціальних засобів самооборони‚ заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 706 від 7 вересня 1993 р. // Збірник Постанов Уряду України. — 1993 .— № 1. — Ст. 17. (з наступними змінами та доповненнями).
28. Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України: Затверджене наказом МВС від 10 жовтня 2004 р. № 1177.
29. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР: Затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. — Київ, 1993. — 583 с.
30. Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України: Затверджене наказом МВС України від 20 жовтня 2003 року № 1212.
31. Порядок використання коштів, отриманих органами державної влади від надання ними послуг відповідно до законодавства, та їх розміри: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня
2001 р. № 702 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 26. — Ст. 1178.
32. Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини: Затверджений наказом МВС України від 21.12.2004 р. № 1603.
33. Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі: Закон України // Голос України. — 1995. — 3 січня.
34. Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 34. — Ст. 266.
35. Про внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, що регулюють діяльність дозвільної системи МВС України: Наказ МВС України від 26 червня 2002 р. № 615.
36. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України // Голос України.— 1992. — 8 жовтня (із змінами та доповненнями).
37. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. –№ 52. – Ст. 490.
38. Про державну таємницю: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 94.
39. Про міжнародні договори України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 45.
40. Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення: Указ Президента України від
13 серпня 2002 р. № 700 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 33.
41. Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 31. — Ст. 338.
42. Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 16. — Ст. 115.
43. Про затвердження єдиного тарифу на послуги, пов’язані з придбанням, зберіганням, обліком, перевезенням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових матеріалів, а також щодо предметів, на які поширюється дозвільна система: Збірник Постанов Уряду України. — 1996. — № 4. — Ст. 142. (з наступними змінами та доповненнями).
44. Про затвердження зразка талону до посвідчення водія, Положення про талон до посвідчення водія та внесення доповнень до Інструкції про порядок приймання екзаменів, оформлення видачі (обміну) посвідчень водія, обліку та зберігання документів, які стосуються екзаменаційної роботи: Наказ МВС України від 02 квітня 1994 р. № 166.
45. Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 14_квітня 1997 р. № 348 // Офіційний вісник. — 1997. — № 16.
46. Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі МВС України: Наказ МВС України від 20 січня 2004 р. № 55.
47. Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України»: Указ Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — №13. — Ст. 533.
48. Про затвердження переліку платних послуг, що надаються підрозділами Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 556 // Урядовий кур’єр. — 2001. — 29 травня.
49. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2003 р. № 478 // Урядовий кур’єр. — 2003. — 14 квітня.
50. Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. № 1153 // Урядовий кур’єр. — 1997. — 26 листопада.
51. Про затвердження розмірів плати за послуги, що надаються підрозділами Державної автомобільної інспекції МВС України, та порядку її справляння // Затвердження наказом МВС України, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України № 549/333/147 від 16.07.2001 р.
52. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 10. —
Ст. 62.
53. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 // Вісник державної служби України. — 1998. — № 3. — С.7–16.
54. Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення: Указ Президента України від 19 березня 1997 року // Голос України. — 1997. — № 51.
55. Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності: Указ Президента України від 19 липня 2005 року № 1119 // Офіційний Вісник України. — 2005. — № 17. — Ст. 845.
56. Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 року // Офіційний Вісник України. — 2002. — № 8. — Ст. 543.
57. Про звернення громадян: Закон України від 02 жовтня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 47. — Ст. 257.
58. Про інформацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
59. Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні: Указ Президента України від 20 лютого 2006 р. № 140/2006 // Урядовий кур’єр. — 2006. — 3 березня (№ 43) С. 12.
60. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 4. — Ст. 20.
61. Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів: Указ Президента України від 14 квітня 2004 року № 434 // Урядовий кур’єр. — 2004. — 19 квітня.
62. Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні: Наказ МВС України № 571 від
26 травня 2004 р.
63. Про перелік платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2266 // Урядовий кур’єр. — 1999. —
16 грудня
64. Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду: Закон України від 01.12.94 // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 1. — Ст. 1.
65. Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Наказ МВС України № 400 від 14. 04. 2004 р.
66. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. 1992. — №35. — Ст. 517.
67. Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внутрішніх справ України: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. 1993. — № 22. — Ст. 234.
68. Про стан забезпечення конституційних прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ: Рішення колегії № 6 км/1 від 9 липня 2004 р.
69. Про схвалення розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади: Затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р.
70. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 40. — Ст. 338.
71. Розміри плати за послуги, що надаються службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Наказ МВС України, МФ України, МЕ та з питань ЄІ України № 1029/541/245 від 26 серпня 2003 р.
72. Типові рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів: Затверджені наказом МВС України від 30 червня 1998 р. № 482.
73. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40–44. — Ст. 356. (з наступними змінами та доповненнями).

Спеціальна література:

74. Авер’янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. — 1998. — № 8. — С. 8–13.
75. Авер’янов В. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. — 2000. — № 7. — С. 6–8.
76. Авер’янов В.Б. До питання про поняття так званих «управлінських послуг» // Право України. — 2002. — № 6. — С. 125–127.
77. Авер’янов В.Б., Лук’янець Б.Д., Хорощак Н.В. Актуальні питання правового регулювання адміністративної відповідальності // Часопис Київського університету права. — 2003. —№ 1. — С. 19–24.
78. Агапов А.Б. Административная ответственность: учебник. — М.: СТАТУТ, 2000. — 251 с.
79. Административное право (общая часть): Учеб. пособие. — СПБ., Изд-во Михайлова В.А., 2000. — 256 с.
80. Административное право и процес: Полный курс / Ю.А. Тихомиров. — М., 2001. — 652 с.
81. Административное право: Учебник / Под. ред. Ю.М. Козлова,
Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2000. — 728 с.
82. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. – Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. — 112 с.
83. Адміністративна діяльність міліції / За заг. ред. О.М. Бандурки: Підручник. — Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 448 с.
84. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимошук. — К.: Факт, 2003. — 496 с.
85. Адміністративне право України: Підручник для юридичних вузів і факультетів / За ред. Ю.П. Битяка. — Харків: Право, 2000, — 520 с.
86. Алексеев С.Н. Надзор за законностью предварительного расследования как форма государственной защиты прав и свобод человека // Право и политика. — 2001. — № 10. — С. 100–112.
87. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. —Т. I I. — М.: Юрид. лит., 1982. — 360 с.
88. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. — М.:ЗЕРЦАЛО, ТЕИС, 1996. — 640 с.
89. Антипов В.И. Научно-практический комментарий Закона Украины «Об обращениях граждан».— К: Правові джерела, 1997. — 135 с.
90. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – Харьков: Изд-во НУВД, 2001. — 353с.
91. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ: Навчальний посібник. — Х., 2001.— 220 с.
92. Баррі Д. Возмещение убытков, причиненных гражданам государством: аспекты защиты прав человека в США // Защита прав человека в современном мире.—М., 1993, — С. 137–145.
93. Бахрах Д. Н., Ренов Э. Н. Производство по делам об административных правонарушениях: Пособие для слушателей народных университетов.— М.: Знание, 1989.— 96 с.
94. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. — М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФА*М), 2001. — 640 с.
95. Бахрах Д.Н. Административное право. — М.: Издательство НОРМА, 2000. — 288 с.
96. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. — М.: Изд-во БЕК, 1999 — 368 с.
97. Бахрах Д.Н. Как защитить себя от произвола власти // Российская юстиция. — 2003. — № 9. — С. 14–15.
98. Бахрах Д.Н. Общая и специальная жалоба // Правоведение. — 1987. —
С. 35–43.
99. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть): Учеб. пособие. — Х.: ООО «Одиссей», 1999. — 224 с.
100. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. — 163 с.
101. Богданова М.С. Некоторые проблемы юридической ответственности государства перед человеком и гражданином. // Юрист. — 1999. — № 2. — С. 18–21.
102. Болотова В.А. Основные факторы формирования общественного мнения о деятельности милиции среди населения // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 8. — С. 283–285.
103. Бородін І.Л. Про види оскарження // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 1998. — № 3. — С. 49–51.
104. Бородін М. Конституційне право громадян на звернення до суду за захистом своїх прав // Право України. — 2000. — № 8. — С. 65–66.
105. Букач В. Зміст конституційних політичних прав і свобод громадян // Право України. — 2001. — № 9. — С.21–23.
106. Бутенко О. До звернень громадян — особлива увага // Вісник прокуратури. — 2000. — № 3. — С. 55–56.
107. В МВС України радилися, як поліпшити роботу зі зверненнями громадян // http:// mvsinfo.gov.ua /
108. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. — Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2001. — 142 с.
109. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. — 1440 с.
110. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. — Х.: НПКФ «Консум», 1995. —
136 с.
111. Венедиктов В.С. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 212 с.
112. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Організаційно-правові засади сучасної державної служби України: Науково-практичний посібник. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 202 с.
113. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. — 668 с.
114. Галаган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. — М.: Юристъ, 2002. — 410 с.
115. Галаган И.А Административная остветственность в СССР. Процессуальное регулирование. — Изд. Воронежского ун-та. — Воронеж, — 1976. — 199 с.
116. Гаращук В. Управлінські послуги — новий інститут чи нова помилка? // Вісник АПН України. — 2001. — № 3 (26). — С. 109–114.
117. Гаращук В.М. Сутність, принципи та гарантії законності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. Тацій В.Я. — Х.: НЮАУ, 2000. — Вип. 42. — С. 106–112.
118. Голосніченко И. Проблемы реформирования административного законодательства // Юридическая практика. — 2000. — № 14. — С. 1–5.
119. Грибанова М.А. Право звернення громадян як гарантія забезпечення їх прав і свобод // Науково-виробничий журнал. Серія: Право. — 2001. —
№ 2. — С. 4–8.
120. Грибок І.О. Принципи адміністративного провадження за скаргами фізичних та юридичних осіб. // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 1. — С. 29–35
121. Громыко А., Фридман А. Защита гражданских прав в административном порядке // Законность. — 1999. — № 1. — С. 31–32.
122. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. — Изд. второе, переработ. и доп. — М.: Русский язык, 1976. — 1096 с.
123. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003. — 384 с.
124. Десятков О. Розгляд звернень громадян // Вісник прокуратури. — 2003. — № 10. — С. 82–84.
125. Діяльність ОВС України в забезпеченні прав людини за сучасних умов // Іменем Закону. — 2005. — № 42. — С. 7.
126. Долечек В. Управлінські послуги: сутність, ознаки, види // Вісник Національної академії державного управління. — 2005. — № 3. — С. 34–37.
127. Егорова Н. Вопросы уголовной и административной ответственности должностных лиц // Уголовное право. — 2002. — № 4. — С. 89–90.
128. Єврогіна І. Діяльність прокуратури з розгляду звернень громадян та юридичних осіб // Вісник прокуратури. — 2002. — № 3 (15 червня). —
С. 71–77.
129. Заворотченко Т. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. — 2002. —
№ 5. — С. 110–115.
130. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 с.
131. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. — М., Изд. «Право и жизнь», 1924. — 96 с.
132. Запорожцева Г.Є. Шляхи вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2001. — № 4. — С. 46–53.
133. Засторожняя О.К. Совецкий административный процесс: Учебное пособие. — Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1985. — 100 с.
134. Заяць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини // Право України. — 1999. — № 9. — С. 26–28.
135. Звернення колегії МВС України до працівників органів і підрозділів внутрішніх справ // Іменем Закону. — 2001. — № 21. — С. 1–2
136. Зеленин С. Рассмотрение жалоб на постановление о прекращении уголовного дела // Российская юстиция. — 1996. — №9. — С. 42–43.
137. Карпачова Н. Проблема порушення прав людини працівниками ОВС має комплексний характер // Міліція України. — 2005. — № 10. – С. 4-5.
138. Кельман М.С. Теорія права: Навчальний посібник. — Тернопіль: «Поліграфіст», 1998. — 382 с.
139. Килясханов И.Ш. Институт обжалования в административной деятельности ОВД: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — М., 1984. — 22 с.
140. Ківалов С.В., Біла Л.P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид. друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична література, 2002. — 312 с.
141. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. Для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1996. — 208 с.
142. Козлов Ю.М. Административное право: Учебник. — М.: Юристъ, 1999. — 320 с.
143. Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні // Право України. – 1998. – № 2. – С. 10-13.
144. Коліушко І. Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Моногр. — К.: Факт, 2002. — 260 с.
145. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги — новий інститут адміністративного права // Право України. — 2001. — № 5. — С. 30–34.
146. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П.,
Сумін В.О., Тихомиров О.Д. Теорія держави та права. — К.: Юрінформ,
1995. — 189 с.
147. Колодій А.М. Принципи права України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.
148. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.
149. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Юрайт, 1998. — 416 с.
150. Коментар до Конституції України. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. — 376 с.
151. Комзюк А.Т. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників органів внутрішніх справ, які вчинили адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 8. — Ст. 101–104.
152. Комзюк А.Т., Тучак М.О. Здійснення дозвільної системи в Україні. — Харків, 1996. — 23 с.
153. Конов П.И. Современное состояние и вопросы кодификации административно-процессуального законодательства // Журнал Российского права. — 2001. — № 7. — С. 24–28
154. Конопльов В.В. Шляхи вдосконалення системи управління ОВС // Вісник Академії адвокатури України. — 2005. — № 1. — С. 86–92.
155. Копейчиков В.В. Реализация субъективных прав граждан // Сов. государство и право. — 1984. — № 3. — С. 13–19.
156. Коренев А.П. Административное право России: Учебник. В 3-х частях. Часть I.—M.: МЮИ МВД России: Изд-во «Щит-М», 1999. —
280 с.
157. Корж В. Застосування на практиці принципу рівності громадян перед законом // Право України. — 1999. — № 4. — С. 49–51.
158. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та українська видавнича група, 1996. —
336 с.
159. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996. — 208 с.
160. Кравченко Ю.Ф. Актуальні проблеми розвитку міліції на порозі ХХІ століття // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 8. —
С. 3–13.
161. Красавчиков О.А. Гражданская правосубъектность как правовая форма. Правовые проблемы гражданской правосубъектности // Межвузов. сборник науч. трудов, Свердловск, УрГУ, 1978. — С. 5–26.
162. Кузніченко О.В. Матеріальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ України: Монографія. — Х.: Основа, 2002. — 164 с.
163. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право України. — 2003. — № 2. — С. 22–26.
164. Куц Ю. Реалізація прав людини і націй // Юридический весник. — 2002. — № 1. — С. 82–86.
165. Лавриненко О.В. Дисциплинарная и морально-юридическая ответственность // Бизнес-Информ. — 1997. — № 19. — C. 16–18.
166. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. — М.: Юридическая литература, 1988. — 320 с.
167. Лазарев Б.Н. Формы совецкого управления // Формы государственного управления