АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ ЗАТРИМАННЯ, ОГЛЯДУ, ВИЛУЧЕННЯ ТА ЇХ ОСКАРЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ВЕСЕЛЬСЬКА ТЕТЯНА ФЕДОРІВНА

УДК 351.74 : 342.922

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ
ЗАТРИМАННЯ, ОГЛЯДУ, ВИЛУЧЕННЯ
ТА ЇХ ОСКАРЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Іщенко Юрій Вікторович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2010
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ В ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ 13
1.1 Адміністративні процедури в діяльності публічної адміністрації. 13
1.2. Судовий контроль за здійсненням адміністративних процедур затримання, огляду та вилучення. 26
Висновки до розділу 1 47
РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРОЦЕДУР ЗАТРИМАННЯ, ОГЛЯДУ ТА ВИЛУЧЕННЯ. 49
2.1 Особливості адміністративно-правової регламентації процедури затримання. 49
2.2 Особливості адміністративно-правової регламентації процедури огляду. 84
2.3 Особливості адміністративно-правової регламентації процедури вилучення. 104
Висновки до розділу 2 118
РОЗДІЛ 3 ОСКАРЖЕННЯ ПРОЦЕДУР ЗАТРИМАННЯ, ОГЛЯДУ ТА ВИЛУЧЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ 127
3.1 Межі оскарження в адміністративному судочинстві затримання, огляду та вилучення 127
3.2 Особливості розгляду справ щодо оскарження затримання, огляду та вилучення 141
Висновки до розділу 3 170
ВИСНОВКИ 176
ДОДАТКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 244

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АПКУ – адміністративно-процедурний кодекс України;
ГУМВС – Головне управління міністкрства внутрішніх справ;
ДАІ – державна автомобільна інспекція;
ДПС – Державна прикордонна служба;
КАСУ – Кодекс адміністративного судочинства України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення;
КЗД – комната для затриманих і доставлених;
КПК – Криминально-процесуальний кодекс;
МВС – міністерство внутрішніх справ;
МКУ – Митний кодекс України;
ОВС – органи внутрішніх справ;
ППСМ – патрульно-постова служба міліції;
ЦКУ – Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що в сучасному суспільстві, проблема прав людини постійно перебуває в полі зору як громадськості, так і публічної адміністрації. Наголошується про необхідність забезпечення прав людини та створення системи відповідних гарантій дотримання таких прав. Особливо критично ця проблема має прояв у адміністративно-правових відносинах, що пов’язані із застосуванням заходів примусу. Такі відносини є невід’ємною складовою предмету адміністративного права. Ідеологічні зміни ролі сучасної держави у суспільному житті зумовлюють суттєве переосмислення предмету адміністративного права, його завдань та методів регулювання, а також удосконалення форм діяльності публічної адміністрації. Зміна доктрини самого адміністративного права, його нове суспільне призначення призводить до необхідності перегляду традиційної оцінки відносин між публічною адміністрацією та людиною, що залишаються у межах минулих уявлень. Такий перегляд торкається і відносин, пов’язаних із застосуванням заходів примусу.
У зв’язку з цим, особливого значення набуває чітка правова регламентація діяльності суб’єктів публічної адміністрації у взаємовідносинах із громадянами, особливо під час застосування заходів примусу, що дасть можливість усунути помилки у нормативному регулюванні. Необхідно звернути увагу на дотримання прав особи під час процедур затримання, огляду та вилучення. Під час їх проведення, зокрема, порушуються строки тримання особи при вчиненні адміністративних правопорушень. За 4 місяці 2009 р. з порушенням встановлених строків утримувалося 27,8 тис. осіб або майже 19,0 % від усіх затриманих (148,2 тис.). Не відповідають рекомендаціям Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню приміщення для затриманих. Станом на червень 2009 р. з 1533 кімнат для затриманих лише 184 повністю відповідають таким рекомендаціям.
Попри це, держава намагається знайти відповідні правові механізми забезпечення прав та інтересів особи в адміністративно-правових відносинах. Прикладом реалізації результатів таких пошуків, є запровадження в Україні адміністративного судочинства, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тільки за 2009 р. адміністративні суди закінчили провадження в 1 млн 296 тис. адміністративних справ. У структурі адміністративних справ, провадження в яких закінчено, найбільшу частку становили справи зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, у тому числі, їх органів на місцях, щодо оскарження їх правових актів індивідуальної дії, дій або бездіяльності (крім тих, що пов’язані з публічною службою) – 88,8 % від усіх розглянутих адміністративних справ, або 1 млн. 70,9 тис. Кожна десята справа, або 10,5 % (120,8 тис.), це справа за позовами до Міністерства внутрішніх справ України.
Як засвідчує практика, більшість негативних тенденцій за час існування адміністративного судочинства, пов’язані як з недосконалістю законодавства, так і з його застосуванням. Теорія і практика поки що не дає можливості проведення широких узагальнень, але, в той же час, спонукає до вивчення судової практики розгляду адміністративними судами певної категорії адміністративних справ. Такою категорією в роботі, є справи, що пов’язані із застосування найбільш поширених заходів примусу – затримання, огляду та вилучення. На актуальність обраної теми вказують і результати анкетування та вивчення судових справ. Респонденти прямо вказують на суперечливість законодавства, яким регламентуються порядок затримання особи, проведення огляду. Вивчення справ показало неоднозначність законодавства при застосуванні примусових заходів, судових рішень, що приймались внаслідок розгляду позовів на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.
Проведене соціологічне опитування дає підстави дійти висновків про недостатній рівень обізнаності як представників правоохоронних органів, так і громадян щодо забезпечення прав та свобод особи. Зокрема, 88,0 % респондентів із числа представників правоохоронних органів не знають змісту Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а 85,0 % не знають змісту і основних положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 35,0 % представників органів внутрішніх справ та 59,0 % громадян помилково вважають, що основним призначенням адміністративних судів є розгляд справ про адміністративні правопорушення. 88,0 % із числа опитаних громадян не знають своїх прав в разі затримання їх правоохоронними органами та обов’язків представників цих органів в разі застосування адміністративного затримання, проведення огляду та вилучення. Ці дані вказують на незадовільний рівень поінформованості суспільства в сфері забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. Вивчення судових справ теж вказує на певні помилки при розгляді справ про адміністративні правопорушення. До таких помилок, наприклад, можна віднести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, коли її присутність є обов’язковою (11 справ), порушення прав особи при проведенні процедури затримання, огляду та вилучення (40 справ).
На нагальну практичну потребу в дослідженні обраної теми вказує і стан її наукової розробки. Комплексний аналіз літератури свідчить, що тема має достатню джерельну базу, створену українськими та російськими вченими, серед яких, зокрема, праці таких відомих теоретиків права, як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, І.П. Голосніченко, І.С. Гриценко, М.І. Єропкін, Ю.В. Іщенко, Л.В. Коваль, І.Б. Коліушко, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінний, Д.М. Лук’янець, О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, С.В. Пєтков, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов, Ю.М. Старилов, О.І. Остапенко, В.Г. Перепелюк, С.Г. Стеценко, В.П. Тимощук, М.М. Тищенко, Ю.А. Тихомиров, В.В. Цвєтков, В.П. Чабан, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі та ін.
Однак, дослідження особливостей застосування заходів примусу не розглядалося в контексті і системному зв’язку із засадами діяльності адміністративних судів та здійсненням адміністративного судочинства. Це вказує як на актуальність обраної теми, так і на необхідність проведення спеціального комплексного теоретичного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний, зокрема, з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розпорядження Кабінету Міністрів України щодо затвердження «Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства» від 21.11.2007 №1035-р. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 рр. (затверджені наказом МВС України від 05.07.2004 №755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2009–2010 рр. Тему дослідження зареєстровано та схвалено відділенням державно-правових наук і міжнародного права Національної академії правових наук України (п.679, 2010).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації адміністративних процедур затримання, огляду, вилучення та їх оскарження в адміністративному судочинстві, визначити шляхи удосконалення цієї діяльності.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі завдання:
– здійснити комплексний ретроспективний аналіз наукових досліджень адміністративних процедур, їх видів та місця в адміністративно-правових відносинах;
– з’ясувати особливості правової регламентації здійснення адміністративних процедур затримання, огляду, вилучення; виявити прогалини такого регулювання та шляхи їх усунення;
– провести аналіз системи суб’єктів адміністративно-правових відносин, які реалізують повноваження під час здійснення адміністративних процедур, в першу чергу, суб’єктів владних повноважень;
– вивчити основні особливості адміністративно-правової регламентації процедури затримання;
– окреслити та дослідити особливості адміністративно-правової регламентації процедур огляду та вилучення;
– проаналізувати судову практику розгляду адміністративними судами справ щодо оскарження затримання, огляду та вилучення;
– обумовити можливість та перспективи імплементації світового досвіду правової регламентації процедури затримання;
– запропонувати та дослідити межі оскарження процедур затримання, огляду та вилучення в адміністративному судочинстві й пов’язані з цим проблеми змісту адміністративного позову;
– визначити повноваження адміністративного суду щодо прийняття судового рішення в справах про оскарження процедур застосування адміністративного примусу;
– сформулювати рекомендації та пропозиції, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики розгляду адміністративними судами справ щодо оскарження процедур застосування адміністративного примусу;
– на підставі проведених досліджень запропонувати зміни та доповнення до чинних законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють процедури затримання, огляду та вилучення.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів публічної адміністрації щодо застосування заходів адміністративного примусу.
Предмет дослідження – адміністративні процедури затримання, огляду, вилучення та їх оскарження в адміністративному судочинстві.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних методів. Зокрема, у процесі дослідження застосовувались такі методи: діалектичний та порівняльно-правовий; аналізу та синтезу – при тлумаченні юридичних категорій, поглибленні, уточненні та доповненні понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2, розділ 3), при дослідженні досвіду здійснення затримання у зарубіжних країнах (підрозділ 2.1); системний та структурно-функціональний аналіз – при дослідженні адміністративно-правової сфери реалізації публічно-владних повноважень, особливостей реалізації таких повноважень у сфері адміністративних процедур, пов’язаних із затриманням, оглядом та вилученням, формуванні пропозицій щодо впровадження в Україні системи заходів за напрямками удосконалення правової регламентації таких процедур (розділ 2); конкретно-історичний – при здійсненні комплексного аналізу наукових досліджень, сучасного розвитку правового інституту адміністративних процедур в умовах формування демократичної правової держави (розділ 1); гіпотетико-дедуктивний та теоретико-прогностичний – при формуванні висновків про можливість імплементації в Україні сучасного досвіду забезпечення прав особи під час здійснення затримання, огляду, вилучення (розділи 2, 3).
Емпіричну базу дослідження складають Єдиний державний реєстр судових рішень, статистичні дані, аналітичні довідки органів судової влади, центральних органів виконавчої влади, сучасна практика здійснення адміністративних процедур затримання, огляду та вилучення в Україні та зарубіжних країнах, що була узагальнена та відображена в наукових публікаціях, авторство яких, зокрема, належить здобувачеві, а також результати проведеного соціологічного дослідження та аналіз судової практики щодо вивчення 320 справ, пов’язаних із розглядом справ щодо затримання, огляду, вилучення. В результаті дослідження проведено опитування 415 респондентів в чотирьох регіонах країни, серед яких частину складають представники правоохоронних органів, які безпосередньо мають право проводити процедури затримання, огляду та вилучення (255 респондентів), та пересічні громадяни різних верств населення (160 респондентів). Серед вивчених 320 справ – справи місцевих загальних судів, окружних адміністративних судів, апеляційних адміністративних судів всіх регіонів України та ВАСУ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням адміністративних процедур затримання, огляду, вилучення та їх оскарження в адміністративному судочинстві. На основі проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано низку положень, висновків, пропозицій, що мають важливе значення не тільки для адміністративного права і процесу, але й для практичної діяльності адміністративних судів, зокрема:
вперше:
– обґрунтовується необхідність запровадження спеціального правового режиму затримання. Це означає, що особа, яку тимчасово обмежують у можливості реалізації своїх прав, має бути забезпечена належним правовим захистом. Місця для затриманих осіб мають утворювати окрему зону з особливими правилами доступу, в першу чергу, співробітників правоохоронних органів. Особі має обов’язково видаватися пам’ятка про її права, текст якої запропоновано дисертантом;
– встановлено співвідношення між процедурами огляду та контролю. Доведено, що огляд є різновидом контролю, а також запропоновано його авторську класифікацію;
– обґрунтовано позицію щодо можливості оскарження протоколів про адміністративне правопорушення, затримання, огляд, вилучення, а не тільки дій, щодо їх складення. Протокол є різновидом рішення у вигляді правового акту індивідуальної дії. Протокол не може бути віднесено до такого виду форми публічної влади, як здійснення юридично значущих дій. Тому протокол може бути оскаржено до адміністративного суду, як рішення у вигляді правового акту індивідуальної дії;
– подано авторські визначення категорій адміністративна процедура та адміністративне провадження, в яких адміністративне провадження має загально-регламентуючий, а адміністративна процедура – індивідуально-регламентуючий характер;
удосконалено:
– класифікацію заходів адміністративного примусу, зокрема затримання, огляду та вилучення і систему суб’єктів, які уповноважені такі заходи здійснювати;
– класифікацію критеріїв оцінки адміністративним судом правомірності застосування затримання, огляду, вилучення;
– теоретичні положення щодо обґрунтування пропозиції про врегулювання процедури затримання кримінально-процесуальним законодавством, а не адміністративно-процесуальним, що дасть змогу посилити права особи в разі затримання та застосувати всі процесуальні гарантії прав та інтересів особи;
дістали подальшого розвитку:
– концептуальні положення щодо можливості імплементації в законодавство України закордонного досвіду здійснення процедур затримання, огляду, вилучення;
– дослідження проблеми законодавчого визначення та регламентації процедур затримання, огляду, вилучення, правового механізму захисту прав особи під час їх реалізації, підстав відповідальності за порушення порядку проведення затримання, огляду, вилучення службовими та посадовими особами;
– наукові положення про необхідність належного правового визначення на законодавчому, урядовому та відомчому рівнях повноважень суб’єктів публічної адміністрації у сфері застосування заходів примусового характеру;
– дослідження практики діяльності адміністративних судів щодо вирішення справ про оскарження затримання, огляду та вилучення.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані автором пропозиції і висновки використовуються у:
практичній діяльності – при підготовці методичних рекомендацій для суддів адміністративних судів України (акт впровадження в практичну діяльність Вищого адміністративного суду України від 05.03.2010);
навчальному процесі – під час проведення занять із суддями адміністративних судів та кандидатами на посади суддів адміністративних судів в Академії суддів України (акт впровадження в навчальний процес Академії суддів України від 19.02.2010).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, висновки та пропозиції доповідались автором на конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки Національного університету «Києво-Могилянська академія» (Київ, 2010); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (Київ, 2010); міжвузівській науково-теоретичної конференції «Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції (пам’яті професора Ю.І. Римаренка)» (Київ, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Незалежний суд – гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина» (Чернівці, 2009).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено у восьми наукових публікаціях, чотири, з яких, опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України; чотири – тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведені теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні проблемних питань правової регламентації процедур затримання, огляду та вилучення, розробці пропозицій щодо оскарження в порядку адміністративного судочинства затримання, огляду та вилучення. Найбільш важливими є такі висновки.
1. В роботі висувається і доводиться теза про те, що існує безперечний зв’язок між такими поняттями, як адміністративна процедура та адміністративне провадження, де адміністративне провадження має загально-регламентуючий, а адміністративна процедура – індивідуально-регламентуючий характер. В роботі запропоновано авторські дефініції понять «адміністративна процедура» та «адміністративне провадження», виходячи з їх нерозривного зв’язку. Адміністративна процедура – це ініційоване належним суб’єктом адміністративне провадження щодо реалізації конкретного права чи забезпечення виконання конкретного обов’язку. Адміністративне провадження – це визначений законодавством порядок підготовки і прийняття рішень та вчинення дій суб’єктами владних повноважень (органами публічної адміністрації).
2. Адміністративні процедури необхідно розуміти, як реалізацію владних повноважень. В процесі такої реалізації відбувається застосування заходів примусового характеру. Затримання є заходом адміністративного примусу, яке має ознаки адміністративної санкції, хоча формально не віднесено до заходів стягнення. Затримання є засобом впливу, яке тягне позбавлення особистого характеру. Особливості нормативного забезпечення застосування адміністративного затримання, полягає в тому, що процедури його застосування передбачені у майже 40 нормативних актів. Існують суттєві розбіжності регламентації процедур здійснення затримання, огляду та вилучення, які містяться в різних нормативно-правових актах. Порядок здійснення процедур застосування заходів адміністративного примусу має бути врегульований законами України. В той же час застосування заходів примусу завжди відбувається в певних правових межах із використанням дискреційних повноважень. Під час застосування заходів адміністративного примусу (зокрема затримання, огляду та вилучення) органи публічної влади широко реалізують дискреційні повноваження. Дискреційні повноваження реалізуються щодо конкретної особи під час здійснення адміністративної процедури. Важливим є не матеріальна норма, яка припускає існування того чи іншого заходу примусу, а саме механізм, процедура їх реального застосування в конкретній ситуації. Для використання дискреції необхідна наявність двох умов. По-перше, дискреція має здійснюватись в межах закону і тільки в тих випадках, коли ситуація не врегульована юридичними засобами або є наявними прогалини в праві, розсуд посадової особи може бути вільним. По-друге, дія або рішення, яке приймалось в умовах використання розсуду посадовою особою, повинно реалізувати публічний (спільний) інтерес, підлягати перевірці, гласному державному і громадському контролю. Відсутність належної і вичерпної нормативної регламентації здійснення таких процедур обумовлює необхідність забезпечення здійснення належного контролю за законністю застосування дискреційних повноважень. З метою забезпечення реалізації прав та свобод особи запроваджено систему судового контролю. Такий судовий контроль має визначити правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень під час здійснення адміністративної процедури. Важливе місце в здійсненні судового контролю займають саме адміністративні суди. В дисертаційному дослідженні з’ясовані можливості адміністративного судочинства щодо визначення правомірності здійснення найбільш поширених процедур застосування заходів примусу, а саме затримання, огляду та вилучення.
3. Необхідно створити належні умови, для посадових осіб, уповноважених проводити адміністративне розслідування і застосовувати заходи забезпечення провадження. В першу чергу, необхідно передбачити час, необхідний для фактичного складення процесуальних документів. Встановити конкретний максимальний строк для складення протоколу доволі складно, тому що особа може відмовитись надавати будь-яку інформацію про себе, можуть бути відсутні документи, які посвідчують особу, та особа відмовляється або не може підтвердити свою особистість і надати відомості про місце свого проживання. Лише в таких ситуаціях особу може бути піддано адміністративному затриманню з доставленням до відповідного адміністративного органу. Із застосування строків, зазначених у статті 259, пропонується, що в разі встановлення особи, яка притягається до відповідальності, для складення протоколу та інших необхідних процесуальних документів посадовій особі надається не більше однієї години.
4. КУпАП не встановлює ніяких процесуальних гарантій при доставленні особи. Така особа в статті 259 визначена як «порушник», але КУпАП не визначає правовий статус «порушника», а лише «особи, яка притягається до адміністративної відповідальності». В той же час метою доставлення особи є складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим. Безумовно, що гарантії прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності мають бути поширені і на осіб, які піддані доставленню відповідно до статті 259 КУпАП. Тому ми пропонуємо статтю 259 включити до глави 20 КУпАП і викласти її в такій редакції:
Стаття 259. Доставлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника може бути доставлено до найближчого пристосованого для цього приміщення, транспортного засобу чи приміщення органу, посадові особи якого уповноважені складати протоколи за відповідне правопорушення. В разі встановлення особи, яка притягається до відповідальності, для складення протоколу та інших необхідних процесуальних документів посадовій особі надається не більше однієї години. Особа, яка притягається до відповідальності може подати клопотання про подовження цього строку для подачі письмових пояснень.
5. Регламентація процедури адміністративного затримання особи має бути запроваджена у єдиному нормативному акті. В теперішній час таким актом має бути КУпАП. Саме в КУпАП має бути виписана універсальна процедура затримання особи, яка має включати: підстави для застосування затримання; обов’язковість прийняття письмово рішення про застосування затримання уповноваженою особою; строки затримання; права особи, яка піддана затриманню; перелік органів та посадових осіб, які мають право застосовувати затримання; порядок процесуального оформлення затримання: перелік та зміст документів, що складаються під час затримання; обов’язковість видачі копії протоколу про адміністративне затримання, огляд та вилучення, особі, яка піддана затриманню. Відомчі нормативно-правові акти не передбачають обов’язок суб’єкта владних повноважень ознайомити доставленого з його правами під час затримання. Права особі роз’яснюються лише в порядку статті 268 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення. Вважаємо, що особі мають бути роз’яснені і права, які вона має під час затримання. Особі має обов’язково видаватися пам’ятка про її права, про що в протоколі про адміністративне затримання має бути відповідна відмітка. Текст такої пам’ятки наведено у додатках до роботи. Під час з’ясування обставин затримання особи суддя має витребувати, в разі необхідності, в якості доказів книгу обліку осіб, які доставлені до чергової частини; книгу прийому-здачі чергування; оригінал та копію протоколу про адміністративне затримання; зошит для записів чергових; тактико-технічний паспорт чергової частини.
6. Перспектива запровадження кримінальних проступків дає підстави автору обґрунтувати пропозицію щодо врегулювання процедури затримання кримінально-процесуальним законодавством, а не адміністративно-процесуальним, що дасть змогу посилити права особи в разі затримання та застосувати всі процесуальні гарантії прав та інтересів особи.
7. Проведене дослідження показало, що права особи під час проведення адміністративного затримання порушуються. Особа не знає механізмів захисту своїх прав у таких випадках. Одним із таких способів захисту прав та інтересів особи є зміна технології проведення адміністративного затримання особи. На підставі проведеного порівняльного аналізу нормативної регламентації процедури затримання в діяльності поліції США, Великої Британії та України запропоновані конкретні заходи, що спрямовані на запровадження міжнародних стандартів правової регламентації діяльності суб’єктів владних повноважень під час затримання особи.
8. В роботі обґрунтовується необхідність запровадження спеціального правового режиму затримання. Це означає, що особа, яку тимчасово обмежують у можливості реалізації своїх прав, має бути забезпечена належним правовим захистом. В першу чергу, має бути запропонована єдина для всіх органів, уповноважених здійснювати адміністративне затримання особи, стандартна процедура доставлення особи до відповідного органу. Затримання особи має проводитись лише з письмового дозволу керівника органу або іншої уповноваженої особи. Мають бути розроблені та оприлюднені умови тримання осіб в спеціальних приміщеннях, так само як і характеристика таких спеціальних приміщень. Такі приміщення мають утворювати окрему зону з особливими правилами доступу, в першу чергу співробітників самих правоохоронних органів. В таких приміщеннях має вестись цілодобове відеоспостереження. Виходячи з того, що затримання особи має застосовуватись до осіб, які становлять певну небезпеку для суспільства, необхідно проводити комплекс заходів по ідентифікації особи, її дактилоскопіюванню, фотографування, перевірці по обліках. Місця, в яких знаходяться затримані особи, мають бути обладнані сучасними технологіями, засобами зв’язку. Лише у такій спосіб може бути гарантовано запровадження міжнародних стандартів тримання осіб, які піддані такому затриманню правоохоронними органами.
9. Дослідження процедури огляду дало можливість встановити, що огляд в системі адміністративно-правових заходів може розглядатися як особливий вид адміністративно-правових відносин; форма здійснення владних дій; метод здійснення владних повноважень; різновид контролю; адміністративна процедура. Найбільш традиційний погляд на правову природу огляду полягає у його розумінні в якості одного із методів публічного управління, як частини адміністративного примусу. Мета є обов’язковою ознакою при проведенні огляду. Немотивований огляд необхідно розглядати, як порушення прав особи. Саме під час оскарження здійснення огляду необхідно звертати увагу на мотиви його проведення. Огляд входить до заходів забезпечення провадження в справах про адміністративне правопорушення, але КУпАП не встановлює інших вичерпних правил проведення огляду. Підзаконними нормативно-правовими актами встановлені форми процесуальних документів, які не передбачені КУпАП (акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу). Зроблено висновок, що підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МВС України, не можуть встановлюватись види процесуальних документів, які не передбачені КУпАП та іншими законами України
10. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Законодавець не включив до переліку засобів встановлення фактичних даних, які можуть бути доказами в справі, протокол огляду. Протокол огляду може засвідчити не тільки наявність певних речей та документів, а й їх відсутність, що може бути фактичними даними, які є доказом в справі. Вважаємо за доцільне доповнити статтю 251 словами «протоколом огляду» перед словами «протоколом про вилучення речей і документів». Підставами для оскарження може бути проведення огляду або вилучення не уповноваженими на те особами, відсутність або ж відмова процесуального оформлення проведеного огляду та вилучення, проведення огляду та вилучення без залучення понятих, відсутність пояснення мотивів проведення огляду.
11. Законодавець в разі визначення осіб, які мають право проводити вилучення визначає, що це мають бути посадові особи відповідних органів. Але встановлюючи перелік осіб, які мають право проводити особистий огляд та огляд речей законодавець уточнює, що такі посадові особи мають бути спеціально уповноважені на здійснення таких дій. Вважаємо за доцільне доповнити КУпАП нормою, яка чітко встановлює, що речі і документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються уповноваженими посадовими особами органів, зазначених у статтях 234-1, 234-2, 244-4, 262 і 264 КУпАП. Основна ідея можливості проведення вилучення речей та документів полягає в тому, що орган, який складає протокол про адміністративне правопорушення має забезпечити відповідні докази та забезпечити майбутнє виконання постанови по справі. Ряд статей КУпАП передбачає застосування оплатного вилучення або конфіскації, як адміністративного стягнення. Можливість застосування стягнення визначає доцільність проведення вилучення речей і документів що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення. З’ясовано, що протоколи про адміністративні правопорушення, санкція яких передбачає застосування конфіскації та оплатного вилучення, складають посадові особи 28 суб’єктів юрисдикційних повноважень. Відповідно до КУпАП, правом проводити вилучення наділені посадові особи лише 12 суб’єктів. Необхідно передбачити, що в справах про адміністративні правопорушення, де в якості стягнення можуть бути застосовано конфіскацію або ж оплатне вилучення, право проводити вилучення речей мають наділятися уповноважені посадові особи органів, які мають право складати протоколи про такі правопорушення.
Пропонуємо перше речення статті 265 КУпАП викласти у такій редакції:
Стаття 265. Вилучення речей і документів
Речі і документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються уповноваженими на те посадовими особами органів, які мають право складати протоколи про такі правопорушення.
12. Стаття 105 КАСУ містить вимоги до змісту адміністративного позову. Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, але не передбачає вимагати визнання нечинним не рішення, а дій суб’єкта владних повноважень. Одночасно, у статті 162 КАСУ вказується, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності. Це потребує відповідної кореляції між статтями 105 та 162 КАСУ. В позові можна вимагати скасування або визнання нечинним рішення; визнання протиправними дій чи бездіяльності.
У разі задоволення адміністративного позову суд може, відповідно, прийняти постанову про скасування або визнання нечинним рішення; про визнання протиправними дій чи бездіяльності.
Відповідні зміни необхідно внести до статті 105. Пропонується частину 3 статті 105 викласти у такій редакції:
Стаття 105. Форма і зміст адміністративного позову
3. Адміністративний позов може містити вимоги про:
1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
2) визнання протиправними дій чи бездіяльності відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
13. Вивчення судової практики (було вивчено 320 судових справ) застосування можливостей адміністративного судочинства для оскарження рішень, дій чи бездіяльності (в тому числі постанов в справах про адміністративні правопорушення) суб’єктів владних повноважень у провадженні в справах про адміністративні правопорушення продемонструвало, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Виходячи із того, що рішення, дії чи бездіяльність віднесено лише до правових форм діяльності публічної влади, то оскарженню підлягають лише правові форми. Неправові форми діяльності публічної влади оскарженню не підлягають. До правових форм необхідно віднести всі види процесуальних документів, які складаються в процесі провадження. Такими є протокол про адміністративне правопорушення, протокол затримання, протокол огляду, протокол вилучення. Протокол є різновидом рішення у вигляді правового акту індивідуальної дії. Протокол не може бути віднесено до такого виду форми публічної влади, як здійснення юридично значущих дій. Тому протокол може бути оскаржено до адміністративного суду, як рішення у вигляді правового акту індивідуальної дії.
14. В справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності мають бути дотримані правила предметної підсудності. Якщо оскаржується рішення, дія чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень у таких справах, то відповідно до п.2 ч.1 статті 18 КАСУ, вони підсудні місцевим загальним судам, як адміністративним. Окружним адміністративним судам такі справи не підсудні. Відповідно до статті 72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності в провадженні в справах про адміністративні правопорушення може бути реалізоване пряме або непряме оскарження. Непряме оскарження здійснюється шляхом оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, коли підставою для оскарження, фактично є неправомірне застосування заходів примусового характеру. Пряме оскарження здійснюється шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду, як адміністративного, з метою визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності уповноважених суб’єктів у провадженні в справах про адміністративні правопорушення.
15. Вивчення судової практики дозволило зробити висновок про можливість оскарження в адміністративному суді вилучення, яке проводилось в межах обшуку відповідно до положень КПК України. КПК України не містить положень з приводу судового оскарження дій слідчого щодо проведення вилучення документів під час обшуку особи, яка не є учасниками кримінального процесу, на стадії досудового слідства. Тому в таких випадках справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
16. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАСУ або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАСУ та законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Кодексом про адміністративні правопорушення (стаття 289) встановлені строки оскарження постанови в справі про адміністративні правопорушення. Тому постанову в справі про адміністративне правопорушення можливо оскаржити в десятиденний строк до адміністративному суду. В той же час в статті 267 КУпАП передбачена можливість оскарження застосування заходів забезпечення провадження, але строків такого оскарження КУпАП не встановлює. Тому в разі оскарження заходів забезпечення провадження, в тому числі затримання, огляду та вилучення, має діяти загальний річний строк відповідно до статті 99 КАСУ.
17. В разі визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності відсутні гарантії того, що посадові особи, які неправомірно затримували особу, проводили огляд, вилучення будуть відповідати за свої рішення, дії чи бездіяльність. Тому пропонується встановлення адміністративної відповідальності за незаконні дії щодо затримання особи, проведення огляду та вилучення. Але, в першу чергу, це стосується незаконного затримання особи.
Пропонуємо доповнити КУпАП статтею 184-2 такого змісту
Стаття 184-2 Незаконне затримання особи
Незаконне затримання особи посадовими особами правоохоронних органів
тягне за собою накладення штрафу від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яку посадову особу було піддано адміністративному стягненню або вчинене групою посадових осіб
тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Введення такої статті дозволить суттєво вплинути на ситуації, пов’язані із незаконним затриманням особи. Важливим буде ця можливість в випадках, коли особа, яку було притягнено до адміністративної відповідальності, не оскаржує в десятиденний строк постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, але має можливість оскаржити протягом одного року незаконне затримання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України Закон України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР : за ред. від 30.09.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0&p=1244468218211138
2. Адміністративна процедура та контроль за діяльністю адміністративних органів в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії та Албанії. – К. : УАДУ, 1999. – 236 с.
3. Джафарова М. В. Адміністративні процедури прийняття та реалізації управлінських рішень органів внутрішніх справ у відносинах з населенням: автореф.дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / М. В. Джафарова. – Харків, 2008. – 21 с.
4. Авер’янов В. Б. Нові риси предмета українського адміністративного права / В. Б. Авер’янов // Персонал. – 2005. – № 4. – С.76–81.
5. Комзюк А. Т. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини / А. Т. Комзюк // Право України. – 2005. – № 4. – С.47.
6. Протасом В. Н. Модель надлежащей правовой процедуры: теоретические основы и главные параметры / В. Н. Протасов // Сов. государство и право. – 1990. – № 7. – С. 15–16.
7. Толковый словарь живаго великорускаго языка : в 4 т. / (сост. Даль В. И). – Москва : издание книгопродавцы-типографа М. О. Вольфа, 1882. – Т.3. – 1882. – 555 с.
8. Большая Советская энциклопедия: в 30 т. / (ред. Прохоров А. М.). – Москва: Издательство «Советская Энциклопедия», 1969-1978. – Т.21. – 1978. – 639 с.
9. Новий тлумачний словник української мови: в 4 т. / (уклад. Яременко В. В.). – К. : Аконт, 1998. – Т.3. – 1998. – 927 с.
10. Тихомиров Ю. Административные процедуры и право / Юрій Тихомиров, Эльвира Талапина // Журнал российского права. – 2002. – № 4. – С.3–13.
11. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / (авт. упоряд. В. Тимощук). – К. : Факт, 2003. – 496 с.
12. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу : Монографія/ Кузьменко О. В. – К. : Атіка, 2005. – 352 с.
13. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч.посібник. / Демський Е. Ф. – К. : Хрінком Інтер, 2008. – 496 с.
14. Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 15.06.2006 №600: в ред. від 26.01.2007/ Міністерство внутрішніх справ України // Офіційний вісник України. – 2006. – № 28. – ст.2041. – 248 с. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до нормат. документа: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0804-06
15. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні : Закон України від 11.12.2003 №1382-IV : в ред. від 11.12.2003/ Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – ст. 232. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до нормат. документа: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1382-15
16. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних детей : Закон України вiд 02.06.2005 №2623-IV : в ред. від 07.05.2009 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – ст. 354. – 1108 с. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до нормат. Документа : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2623-15
17. Про внесення змін і доповнень до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження: постанова Верховної Ради України вiд 02.09.1993 №3423-XII : в ред. від 09.12.1994 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 40. – ст. 385. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до нормат. документа : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3423-12
18. Офіційний Інтернет-портал Президента Республіки Беларусь (Електронний ресурс). – Режим доступу: http://president.gov.by/press33336.html#doc
19. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 06.07.2005 №2747-IV : за станом на 09 трав. 2010 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–37. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2747-15
20. Митний кодекс України : Закон України вiд 11.07.2002 № 92-IV : за станом на 23 лют. 2010 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38. – ст. 288. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=92-15
21. Земельний кодекс України : Закон України вiд 25.10.2001 №2768 – III : за станом на 17 бер. 2010 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3. – ст. 27. – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2768-14
22. Бюджетний Кодекс України : Закон України вiд 21.06.2001 №2542-III: за станом на 03 бер. 2010 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37. – ст. 189. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14
23. Повітряний кодекс України : Закон України вiд 04.05.1993 №3167-XII : за станом на 04 лют. 2009 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 25. – ст. 274. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3167-12
24. Про Кабінет Міністрів України : Закон України вiд 16.05.2008 №279-VI : за станом на 02 лют. 2010 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – ст. 241. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=279-17
25. Про організацію оборонного планування : Закон України вiд 18.11.2004 № 2198-IV : в ред. від 18.11.2004 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 4. – ст. 97. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2198-15
26. Про державну експертизу землевпорядної документації: Закон України від 17.06.2004 № 1808-IV : в ред. від 10.12.2009 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 38. – ст. 431. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1808-15
27. Про оцінку земель: Закон України від 11.12.2003 № 1378-IV: в ред.. від 15.12.2009 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – ст. 229. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1378-15
28. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців : Закон України від 15.05.2003 № 755-IV : в ред. від 20.03.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31. – ст. 263. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=755-15
29. Про судоустрій України: Закон України від вiд07.02.2002 № 3018-III : втратив чинність / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27. – ст. 180. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3018-14
30. Про вищу освіту: Закон Украхни від 17.01.2002 № 2984-III : в ред. від 10.02.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – ст. 134. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2984-14
31. Про концесії : Закон України від 16.07.1999 № 997-XIV: в ред. від 01.01.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – ст. 372. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997-14
32. Про архітектурну діяльність : Закон України від 20.05.1999 № 687-XIV : в ред. від 14.04.2009 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 31. – ст. 246. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=687-14
33. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 № 586-XIV: в ред. від 27.02.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20. – ст. 190. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=586-14
34. Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну : Закон України від 22.12.1998 № 332-XIV : в ред. від 07.05.2008 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11. – ст. 78. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=332-14
35. Про метрологію та метрологічну діяльність : Закон України від 11.02.1998 № 113/98-ВР : в ред. від 30.02.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 30. – ст. 134. – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=113%2F98-%E2%F0
36. Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15.01.1998 № 22/98-ВР : в ред. від 03.02.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – ст. 146. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=22%2F98-%E2%F0
37. Про безпечність та якість харчових продуктів : Закон України від 23.12.1997 № 771/97-ВР : в ред. від 15.01.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – ст. 98. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=771%2F97-%E2%F0
38. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16.10.1996 № 422/96-ВР: в ред. від 03.02.2010 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – ст. 272. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=422%2F96-%E2%F0
39. Про державну таємницю : Закон України від 21.01.1994 № 3855-XII: в ред. від 05.06.2008 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – ст. 93. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3855-12
40. Про державну службу : Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII: в ред. від 22.05.2008 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – ст. 490. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3723-12
41. Про карантин рослин : Закон України від 30.06.1993 № 3348-XII : в ред. від 21.02.2006 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – ст. 352. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3348-12
42. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від вiд 04.11.1950 : в ред. від 27.05.2009 / Рада Європи // Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – 270 с. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до тексту нормат. докум. : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004
43. Енгибарян Р. В. Теория государства и права: учебное пособие / Р. В. Енгибарян, Ю. К. Краснов. – М. : Норма, 2007. – 576 с.
44. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій (навч. посібник для юрид. фак. вузів) / Котюк В. О. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
45. Дубовицкий В. Н. Законность и усмот¬рение в советском государственном управлении / Дубовицкий В. Н. – М. : Прогресс, 1984. – 247 с.

46. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления / Лазарев Б. М. – М. : Юридическая литература, 1972. – 279 с.
47. Лебединский В. Г. Советская прокура¬тура и ее деятельность в области общего надзора / Лебединский В. Г. – М. : Юридическая литература, 1954. – 358 с.
48. Ремнев В. И. Социалистическая закон¬ность в государственном управлении / Ремнев В. И. – М. : Наука, 1979. – 302 с.
49. Ги Брэбан. Французское административное право / Ги Брэбан ; (пер. с франц. Д. Васильева, В. Карповича ; под ред. С. Боботова). – Москва : Прогресс, 1988. – 512 с.
50. Ткач Г. Й. Природа і види адміністративного розсуду / Г. Й. Ткач // Право України. – 2002. – № 5. – С. 30–33.
51. Соловей Ю. П. Усмотрение в админис¬тративной деятельности советской милиции: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.14. «Административное право ; финансовое право ; информационное право» / Ю. П. Соловей. – М, 1982. – 23 с.
52. Чечот Д. М. Административная юсти¬ция: теоретические проблемы / Чечот Д. М. – Л. : Издательство ЛГУ, 1973. – 133 с.
53. Використання дискреційних повноважень в діяльності органів держав-ного управління (Електронний ресурс) / С. А. Резанов // Форум права – 2009. – № 1 – С. 480–483. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-lZ09rcaodu.pdf
54. Мальцев Г. В. Социальные основания права / Мальцев Г. В. – М. : Норма, 2007. – 800 с.
55. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2 т. / (голова ред. колегії Авер’янов В. Б.). – К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – Т.1 : Загальна частина. – 2004. – 584 с.
56. Старилов Ю.Н. К вопросу о новом по¬нимании административной юстиции / Ю.Н. Старилов // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 101–114.
57. Руденко А. В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.07 / Руденко Артем Валерійович. – Х., 2006. – 209 с.
58. Мета та принципи діяльності адміністративних судов (Електрон-ний ресурс) / С. О. Бондарь // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 63–69. – (Електронний ресурс). – Режим доступу до журн. : http://www.№buv.gov.ua/e-jour№als/FP/2009-l/09bcodac.pdf
59. Основы права: Учебное пособие для средних специальных учебных заведений / (под ред. В. Лазарева). – (2-е изд., перераб. и доп.) – М. : Юристъ, 2001. – 448 с.
60. Ольховский Є. Б. Адміністративно-правові засоби забезпечення громадської безпеки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / Є. Б. Ольховський. – Харків, 2004. – 17 с.
61. Легенький М. П. Адміністративно-правові заходи протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / М. П. Легенький. – Київ, 2004. – 20 с.
62. Чабан В. П. Акти адміністративного примусу в діяльності міліції України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / В.П. Чабан. – Київ, 2001. – 18 с.
62. Чабан В. П. Акти адміністративного примусу в діяльності міліції України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / В. П. Чабан. – Київ, 2001. – 18 с.
63. Микитюк М. А. Владні повноваження Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України : проблеми теорії та практики реалізації у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / М. А. Микитюк. – Львів, 2008. – 20 с.
64. Кулешов О. О. Діяльність адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень (організаційно-правовий аспект) : автореф. дис. н