ДЕРЖАВА УКРАЇНА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА :

Краткое описание

ЗМІСТ

Стор.
Вступ__________________________________________________________________4

Розділ 1
Загальна характеристика приватно-правових відносин з участю України_________14
1.1. Правосуб’єктність держави Україна____________________________________14
1.2. Цивільні (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів
(облігацій зовнішніх державних позик) відносини з участю України____________65
1.3. Специфіка спадкових відносин з участю України________________________106
1.4. Участь держави Україна в трудових відносинах _________________________114

Розділ 2
Імунітет держави Україна_______________________________________________123
2.1. Імунітет держави Україна та його види (судовий, від попереднього забезпечення позову, від примусового виконання рішення, власності)______________________123
2.2. Вирішення Україною проблеми імунітету
(теорія абсолютного та функціонального імунітету) _________________________144

Висновки _____________________________________________________________158

Список використаних джерел ____________________________________________167
Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний міжнародний цивільний оборот та міжнародне приватне право дають багато прикладів нетрадиційних явищ та процесів, одним з яких є розширення участі держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів, спадкових, трудових та інших).
Не поодинокими стали випадки участі держави Україна в якості відповідача в іноземних юрисдикційних органах. При цьому, юрисдикційні органи (суди, арбітражі) зазнають значних труднощів при розгляді конкретних справ, пов’язаних з участю держави Україна, а Міністерство юстиції України, на яке покладено завдання по захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах, при представництві інтересів останньої в закордонних судових установах.
В той же час у вітчизняній правовій науці висвітлені лише окремі аспекти участі держави в міжнародних приватноправових відносинах, цілісного ж уявлення про зміст та особливості правосуб’єктності держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом, специфіку таких відносин, особливості відповідальності держави Україна за своїми зобов’язаннями, а також особливості природи інституту державного імунітету України та його різновидів у вітчизняній доктрині МПрП досі немає.
Не знайшла глибокого теоретичного обґрунтування та відповідного законодавчого врегулювання проблема імунітету держави Україна з огляду на існування в світовій доктрині МПрП, законодавчій та судовій практиці іноземних держав двох теорій державного імунітету: теорії абсолютного і функціонального імунітету, а також існуючої в світі тенденції відходу від засад теорії абсолютного імунітету в бік застосування ідей функціонального імунітету.
Вищенаведене дозволяє дійти висновку про актуальність розгляду теоретичних проблем статусу держави Україна як суб’єкта МПрП, узагальнення накопиченого в світі досвіду правового регулювання міжнародних приватно-правових відносин з участю держави, сприйняття позитивних тенденцій вирішення проблеми застосування державного імунітету, а також розробки та наукового обґрунтування нових підходів до регулювання цих відносин, що дозволить зробити діяльність держави Україна більш ефективною та підвищити якість захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.
Зв’язок роботи з науковими роботами, планами, темами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри господарського права і в рамках державної цільової комплексної програми «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)» № 0186.0.070869.
Мета і задачі дисертаційного дослідження. Виявлення особливостей правового становища держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах, розробка пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з цих питань та визначення шляхів вирішення проблеми держаного імунітету України.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
1) визначити змістовні елементи та особливість правосуб’єктності держави Україна як суб’єкта МПрП;
2) дати загальну характеристику цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових та трудових відносин з участю держави Україна;
3) визначити природу державного імунітету України як суб’єкта МПрП, дослідити історію його розвитку та розкрити сутність окремих видів державного імунітету України: судового; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; імунітету власності тощо;
4) розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яким регулюються міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави Україна та принципи застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності.
Об’єкт дисертаційного дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні приватно-правові відносини з участю держави Україна: концесійні, щодо розподілу продукції, випуску цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкові, трудові, а також відносини, що виникають при притягненні України до відповідальності за порушення зобов’язань.
Предмет дисертаційного дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є правосуб’єктність держави Україна як суб’єкта МПрП та нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави Україна, що становять об’єкт дисертаційного дослідження; практика національних та закордонних юрисдикційних органів, вітчизняні та іноземні наукові джерела, в яких викладені теоретичні обґрунтування та висвітлені думки вітчизняних і закордонних вчених із зазначеної проблеми.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання суспільних явищ та процесів. Залежно від конкретних аспектів дослідження застосовувались такі методи дослідження: історико-правовий – при аналізі розвитку юридичної думки щодо правосуб’єктності держави та природи державного імунітету; порівняльно-правовий – у ході порівняння теорії абсолютного та функціонального імунітету держави; формально-юридичний – при аналізі норм чинного та перспективного законодавства; системно-функціональний – при дослідженні специфіки правосуб’єктності держави та її змістовних елементів; логічний метод – при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства України.
Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі міжнародного приватного права Ануфрієвої Л. П., Бєлова А. П., Бліщенко І. П., Богуславського М. М., Вольфа М., Галенської Л. Н., Данилькевич І. І., Дахно І. І., Довгерта А. С., Доріа Ж., Задихайло Д. В., Звекова В. П., Іссада М., Кібенко О. Р., Кисіль В. І., Корецького В. М., Коха Х., Курганової Л. Б., Ле Ба Донг, Лунца Л. А., Магнус У., Маришевої Н. І., Матвеєвої Г. К., Мацько А. С., Медведєва О. А., Мережко А. А., Нешатаєвоє Т. М., Панова В. П., Попова А. А.,Раапе Л., Садикова О. Н., Селіванової І. А., Сімсон О. Е., Степанюк А. А., Фединяк Г. С., Фединяк Л. С., Федорова О. Н., Федосеєвої Г. Ю., Юлдашева О. Х., міжнародного публічного права Баймуратова М. А., Киселёва І. Я., Маланчука П., Тимченко Л. Д., цивільного права і процесу Борисової В. І., Комарова В. В., Кузнєцової Н. С., Первомайського О. О., Саніахметової Н. О.,
Слюсаревського М. М., Спасибо-Фатєєвої І. В., Харитонова Є. О., Яроцького В. Л. та ін.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження. У дисертації вперше у вітчизняній юридичній літературі проведено комплексний аналіз особливостей статусу держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права.
1. Вперше у вітчизняній науці МПрП виділено змістовні елементи правосуб’єктності держави Україна як суб’єкта МПрП, а саме:
a) правоздатність  здатність держави Україна мати права та обов’язки суб’єкта МПрП;
b) дієздатність  здатність держави Україна своїми діями створювати права та набувати обов’язки суб’єкта МПрП. В структурі дієздатності держави Україна як суб’єкта МПрП виділено наступні елементи:
 правочиноздатність – здатність держави Україна здійснювати правочинні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків у відносинах з іноземним елементом;
 трансдієздатність – здатність держави Україна мати представників;
 некомерційна господарська дієздатність – здатність держави здійснювати некомерційну господарську діяльність;
 деліктоздатність – здатність держави Україна нести цивільно-правову відповідальність;
 тестаментоздатність – здатність держави Україна бути спадкоємцем.
На підставі комплексного аналізу особливостей правового статусу держави Україна в міжнародному приватно-правовому спілкуванні, запропоновано власні визначення поняття «правосуб’єктність держави Україна в МПрП» та «держава Україна як суб’єкт МПрП».
«Правосуб’єктність держави Україна в МПрП – це цільова (спрямована на задоволення загальнодержавних та суспільно значущих потреб) соціально-правова передумова можливості (здатності) її участі в цивільно-правових відносинах з іноземним елементом, основу якої складає державний суверенітет, а зміст –правоздатність та дієздатність».
«Держава Україна як суб’єкт МПрП – це наділена цільовою правосуб’єктністю політична організація суспільства, яка за допомогою органів виконавчої влади, а також інших її представників, з метою задоволення суспільних потреб та реалізації загальнодержавних задач, вступає від свого імені в міжнародні приватно-правові відносини».
2. Вперше комплексно визначено особливості правосуб’єктності держави Україна як суб’єкта МПрП, які полягають в тому, що: її підґрунтя становить державний суверенітет; правоздатність та дієздатність держави Україна виступають як єдине ціле – її правосуб’єктність; держава Україна в МПрП наділена імунітетом; держава Україна: 1) реалізуючи свою суверенну законодавчу функцію, розробляє правове поле, яким регулюються міжнародні приватні відносини; та 2) сама бере участь в цих відносинах як рівноправний суб’єкт.
Обґрунтовано, що правосуб’єктність держави Україна не є безмежною. Вона обмежується громадянським суспільством – всередині країни, та міжнародним правом – за її межами.
3. Вперше запропоновано класифікацію органів державної влади, які виступають в міжнародному приватно-правовому обороті від імені держави Україна, за характером відносин, в які вони вступають, а саме: 1) органи виконавчої влади, які укладають від імені держави Україна правочини в сфері МПрП і беруть участь в договірних відносинах (наприклад, Міністерство економіки); 2) органи виконавчої влади, які від імені держави Україна беруть участь у вирішенні міжнародних цивільно-правових суперечок та представляють її інтереси в іноземних юрисдикційних органах (наприклад, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Кабінет Міністрів України).
4. Вперше запропоновано класифікацію представництва держави Україна в МПрП за його видами на: 1) законне представництво (представники – органи державної виконавчої влади); 2) договірне представництво (представники – фізичні та юридичні особи).
5. Подальшого розвитку отримала концепція участі держави Україна в господарській діяльності. Вперше у вітчизняній науці міжнародного приватного права визначено, що некомерційна господарська діяльність держави Україна – це явище об’єктивно властиве сучасній соціальній державі. Аргументовано, що держава Україна не може здійснювати міжнародну підприємницьку діяльність.
З огляду на характер господарської діяльності держави та відсутність мети – отримання прибутку, таку діяльність треба кваліфікувати як некомерційну господарську діяльність держави Україна.
З огляду на особливості відносин, в які держава Україна вступає в сфері міжнародного приватного права, вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність введення в законодавство України поняття «економічна діяльність», під яким розуміється один із видів економічної активності суб’єкта, форма його участі в суспільному виробництві та спосіб отримання засобів для забезпечення його життєдіяльності. По наявності ознаки професіоналізму вона ділиться на активну економічну діяльність (діяльність з виробництва та реалізації товарів, робіт або послуг) та пасивну (наприклад, передавання державою майна у концесію, за угодами про розподіл продукції, випуск облігацій зовнішньої державної позики та ін.). Активну економічну діяльність треба кваліфікувати як господарську, яка по наявності мети отримання прибутку ділиться на підприємницьку (з метою отримання прибутку) та некомерційну господарську (без мети отримання прибутку).
6. Подальшого розвитку та додаткової аргументації набула концепція вирішення проблеми розмежування відповідальності держави Україна і державних підприємств шляхом відмови від існування такої організаційно-правової форми як державне підприємство на користь створення на їх базі господарських товариств та відмови від таких правових інститутів як право господарського відання і оперативного управління.
7. Подальшого розвитку та додаткової аргументації набула позиція, що:
1) держава несе повну цивільно-правову відповідальність за зобов’язаннями створених нею органів державної влади та зобов’язаннями, які виникли в результаті діяльності її представників (юридичних та фізичних осіб, органів місцевого самоврядування); 2) держава не несе відповідальності за зобов’язаннями юридичних осіб з державною участю (крім казенних підприємств), а юридичні особи з державною участю не несуть відповідальності за зобов’язання держави.
8. Вперше у вітчизняній науці МПрП аргументовано позицію, згідно з положеннями якої до відносин, в яких держава Україна виступає як суб’єкт МПрП застосовуються правила колізійного права на загальних підставах. Така позиція відповідає сучасним національним доктринальним поглядам, законодавчій та судовій практиці, і дозволяє реалізувати всі можливості колізійного права з урахуванням особливостей кожної конкретної ситуації.
9 Вперше дана загальна характеристика цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових) та трудових відносин з участю держави Україна через призму елементів правосуб’єктності держави.
10. Вперше у вітчизняній науці обґрунтовано висновок, що встановлена новим ЦК відмова держави від спадкування виморочного майна, яке знаходиться за кордоном, не відповідає суверенним інтересам держави Україна як суб’єкта МПрП. З метою законодавчого врегулювання цього питання запропоновано внести відповідні зміни в ЦК.
11. Вперше визначено, що оскільки держава Україна виступає учасником міжнародних відносин як суверен і як приватна особа, вона бере участь в трудових відносинах з іноземним елементом в трьох формах: 1) шляхом розробки механізму правового регулювання; 2) шляхом здійснення організаційних заходів; та 3) в якості роботодавця. Причому, в перших двох випадках держава Україна виступає в якості суверена, а в третьому як приватна особа, тобто як суб’єкт МПрП.
12. Запропоновано власне визначення поняття імунітету держави Україна в МПрП: «Імунітет держави Україна – це міжнародний приватно-правовий інститут, який ґрунтується на її суверенітеті, полягає в тому, що жодна держава світу не підпорядковується юрисдикції іноземної держави, і визначає специфіку притягнення держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права до міжнародної цивільно-правової відповідальності».
13. Подальшого розвитку та додаткового обґрунтування набула концепція вирішення проблеми державного імунітету в Україні.
Обґрунтовано, що практика застосування Україною теорії абсолютного імунітету, не сприяє захисту її інтересів стосовно дій судів іноземних держав, які підтримують теорію функціонального імунітету.
З метою законодавчого вирішення Україною проблеми імунітету пропонується ратифікувати Європейську конвенцію про імунітет держав
від 16 травня 1972 року (Базель), та привести положення законодавчих актів України у відповідність до принципів теорії функціонального імунітету.
Науково-теоретичне та практичне значення роботи полягає в можливості використання одержаних висновків і пропозицій для вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює міжнародні приватноправові відносини з участю держави Україна та порядок застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності, та у правозастосовчій практиці Міністерством юстиції України під час захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах, Міністерством закордонних справ України та Кабінетом Міністрів України при вирішенні питання про застосування заходів, щодо держав, які порушують права та інтереси України.
Результати дослідження можуть бути використані у науковій та навчально-педагогічній діяльності, в навчальному процесі при викладанні курсу „Міжнародне приватне право” або при підготовці підручників та навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки та результати дисертаційного дослідження отримано на підставі особистої роботи автора. Дисертація є наслідком самостійної дослідницької діяльності, в якій деякі аспекти висвітлено вперше в науці МПрП, інші, що раніше аналізувалися в літературі, переосмислено та розглянуто по-новому з урахуванням нагальної потреби модернізації українського МПрП.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення та результати дослідження доповідались та обговорювались на наукових конференціях: 1 грудня 2003 року на науково-практичній конференції: «Застосування норм нового цивільного законодавства в діяльності органів нотаріату, державної виконавчої служби, реєстрації актів цивільного стану»; 10 лютого 2004 року на міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації»; 26 лютого 2004 року на ХV Харківських політологічних читаннях; 29-30 травня 2004 року на міжнародній науковій конференції «Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики»; 25 травня 2004 року на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні»; 2 грудня 2004 року на науково-практичній конференції «Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації»; 15 грудня 2004 року на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економічного, соціально-політичного та правового захисту суб’єктів освітнього процесу».
Матеріали дисертації були використані в курсі „Міжнародне приватне право”, який викладається автором в Харківському гуманітарному університеті „Народна українська академія” та при розробці методичних матеріалів з цього курсу: Международное частное право: Программа, пл. семин. и практ. занятий для студентов 4 курса фак. «Бизнес-упр.» / Нар. укр. акад. [Каф. правоведения; Авт.-сост. И. С. Николаев]. – Х.: Изд-во НУА, 2003. – 16 с.; Международное частное право: Метод. указания к изучению курса и задания для выполнения контр. работ студентами 4 курса фак. «Бизнес-упр.» заоч. формы обучения / Нар. укр. акад. [Каф. правоведения; Авт.-сост. И. С. Николаев]. – Х.: Изд-во НУА, 2004. – 16 с.
Розроблені автором пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює відносини держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права, направлено до Департаменту цивільного законодавства та підприємництва Міністерства юстиції України для удосконалення вітчизняного законодавства, яким регулюються відносини держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права і визначається її статус як учасниці приватних правовідносин з іноземним елементом, а також при вирішенні проблеми державного імунітету України, під час захисту Міністерством юстиції України інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.
Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження знайшли відображення в 11 публікаціях: у 4 статтях, з яких 3 опубліковані у фахових виданнях, та у 7 тезах доповідей.

Список литературы

Висновки

Сучасний стан дослідження в правовій літературі особливостей правосуб’єктності держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом, специфіки таких відносин та особливостей відповідальності держави Україна за своїми зобов’язаннями є незадовільним.
Пов’язано це з тим, що традиційно в міжнародному спілкуванні держава Україна розглядається в якості суб’єкта міжнародного публічного права, хоча таке розуміння сутності сучасної держави не можна вважати цілісним.
Становлення України як самостійної держави сприяло розвитку її міжнародного приватно-правового спілкування та розширенню участі в міжнародному цивільному обігу. Тому практичного значення набуло визначення на доктринальному та законодавчому рівні статусу держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом та вирішення проблеми держаного імунітету України з метою підвищення якості захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.
На підставі результатів, отриманих в ході дисертаційного дослідження, розроблено пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, які спрямовано до Міністерства юстиції України для використання в законотворчій роботі.
1. Пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яким регулюються відносини держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права і визначається її статус як учасниці приватних правовідносин з іноземним елементом.
1) В діючому законодавстві України та Законі України “Про міжнародне приватне право” не визначено поняття «правосуб’єктність держави Україна в МПрП» та «держава Україна як суб’єкт МПрП». Дисертантом запропоновано власні визначення цих понять:
«Правосуб’єктність держави Україна в МПрП – це цільова (спрямована на задоволення загальнодержавних та суспільно значущих потреб) соціально-правова передумова можливості (здатності) її участі в цивільно-правових відносинах з іноземним елементом, основу якої складає державний суверенітет, а зміст –правоздатність та дієздатність».
Під правоздатністю держави Україна в МПрП розуміють – здатність держави Україна мати права та обов’язки суб’єкта МПрП.
Під дієздатністю держави Україна в МПрП розуміють – здатність держави Україна своїми діями створювати права та набувати обов’язки суб’єкта МПрП, в структурі якої можна виділити наступні елементи: правочиноздатність – здатність держави Україна здійснювати правочинні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків у відносинах з іноземним елементом; трансдієздатність – здатність держави Україна мати представників; некомерційна господарська дієздатність – здатність держави здійснювати некомерційну господарську діяльність; деліктоздатність – здатність держави Україна нести цивільно-правову відповідальність; тестаментоздатність – здатність держави Україна бути спадкоємцем).
«Держава Україна як суб’єкт МПрП – це наділена цільовою правосуб’єктністю політична організація суспільства, яка за допомогою органів виконавчої влади, а також інших її представників, з метою задоволення суспільних потреб та реалізації загальнодержавних задач, вступає від свого імені в міжнародні приватно-правові відносини».
Наведені визначення «правосуб’єктність держави Україна в МПрП» та «держава Україна як суб’єкт МПрП» запропоновано включити до Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року №2709-IV.
2) В ході дослідження особливостей порядку укладення концесійних договорів виявлено протиріччя між Цивільним кодексом України та ЗУ «Про концесії», стосовно значення реєстрації таких договорів. Задля усунення цієї колізії вважаємо необхідним:
а) привести положення статті 14 Закону України «Про концесії» у відповідність до вимог ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України. Для чого внести зміни до ст. 14 Закону, виклавши її в такій редакції:
«Стаття 14. Повідомлення про укладення концесійного договору
1. Якщо об’єктом концесії є об’єкт права державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України.
2. Якщо об’єктом концесії є об’єкт права комунальної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому відповідною місцевою радою порядку, повідомляє про укладення такого договору її виконавчий орган.
3. Порядок ведення обліку концесійних договорів у разі, якщо об’єктом концесії є об’єкт права державної власності, визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Порядок ведення обліку концесійних договорів у разі, якщо об’єктом концесії є об’єкт права комунальної власності, визначається відповідною місцевою радою»;
б) привести у відповідність до змін, внесених в ст. 14 Закону «Про концесії», Постанову Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 року № 72 “Про реєстр концесійних договорів”, замінивши у назві та тексті слова «реєстр», «реєстрація» на «облік».
3) З метою активізації концесійного процесу в Україні та підвищення ефективності використання державного майна необхідно:
- виключити з а. 1 ч. 2 ст. 3 «Об’єкти, які можуть надаватися у концесію» Закону України «Про концесію» слова «(крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами і об’єднаннями)», дозволивши передавати у концесію об’єкти у сфері державної монополії;
- доповнити встановлений Законом України «Про концесії» перелік об’єктів, які можуть надаватися у концесію, включивши до нього природні ресурси. Дозволивши, таким чином, передавати природні ресурси в користування інвесторам як за угодами про розподіл продукції, так і за договорами концесії. Таке рішення відповідатиме світовій концесійній практиці та інтересам України.
4) В дисертації визначено недоліки автодорожньої концесії, задля усунення яких, серед іншого, треба внести відповідні зміни до Закону України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”, які б відповідали вимогам практики. Для цього необхідно доповнити Закон статтею 11-1 такого змісту:
«Стаття 11-1. Додаткові права концесієдавця
Концесієдавець має право частково фінансувати будівництво автомобільної дороги, що надається у концесію. Розмір та порядок фінансування визначаються Кабінетом Міністрів України.
У випадку часткового фінансування будівництва автомобільної дороги, що надається у концесію, концесієдавець набуває право на спільну участь з концесіонером в безпосередній реалізації проекту.
Умови спільного фінансування концесійного проекту та участі в його реалізації визначаються сторонами у концесійному договорі.»
Крім того, відповідні зміни необхідно внести до Типового концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1519 (Збірник урядових нормативних актів України. – 2001. - № 4).
Такі зміни дозволять державі Україна спільно з концесіонером приймати участь як у фінансуванні, так і в безпосередній реалізації проекту, що в свою чергу забезпечить підвищення ефективності використання державного майна та прискорить реалізацію концесійних проектів.
5) Виходячи з результатів аналізу закордонного досвіту можна зробити висновок, що успіх інвестиційної діяльності держави Україна по реалізації угод про розподіл продукції залежить від того, які об’єкти для розподілу продукції та на яких умовах вона запропонує інвесторам, в тому числі іноземним. Відповідно до цього вважаємо за необхідне запропонувати Кабінету Міністрів України розробити та затвердити Типову угоду про розподіл продукції.
6) В ході дослідження особливостей порядку укладення угод про розподіл продукції виявлено протиріччя між Цивільним кодексом України та ЗУ «Про угоди про розподіл продукції», стосовно значення реєстрації таких договорів, аналогічні реєстрації концесійних договорів. Задля усунення цієї колізії вважаємо за необхідне:
а) привести положення статті 15 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» у відповідність до вимог ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України. Для чого внести зміни до ст. 15 Закону, виклавши її в такій редакції:
«Стаття 15. Державний облік угод про розподіл продукції
Державний облік укладених угод про розподіл продукції здійснюється Міжвідомчою комісією в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Плата за державний облік угод не справляється.»
б) в тексті Закону «Про угоди про розподіл продукції» слова «реєстр», «реєстрація» замінити на «облік».
7) З метою вдосконалення регулювання відносин з обігу облігацій зовнішньої державної позики України, необхідно прийняти ЗУ «Про обіг облігацій зовнішньої державної позики України», який би в розділі «Загальні положення» визначив статус держави Україна як емітента облігацій зовнішньої державної позики. Це відповідатиме інтересам розвитку міжнародного цивільного обігу та українській правотворчій традиції. Так, наприклад, в Україні діє спеціальний закон, яким врегульовано особливості відносин з обігу векселів  Закон «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2374-III (Відомості Верховної Ради, 2001, № 24, Ст.128).
Пропонуємо власну структуру ЗУ «Про обіг облігацій зовнішньої державної позики України»: Закон України «Про обіг облігацій зовнішньої державної позики України».
Розділ I. «Загальні положення», Розділ II. «Порядок випуску і форма облігацій зовнішньої державної позики України», Розділ III. «Примірники і копії», Розділ IV. «Зміни», Розділ V. «Строк платежу», Розділ VI. «Платіж»,
Розділ VII. «Посередництво при обігу облігацій зовнішньої державної позики України», Розділ VIII. «Позовна давність», Розділ IX. «Прикінцеві та заключні положення».
8) В світовій доктрині МПрП сформовано декілька принципів переходу у власність держави майна, яке залишилося від померлої особи: принцип окупації, спадкування та змішаний.
Цивільний кодекс УРСР 1963 року в статті 555 та частині 3 статті 524 містив положення про те, що, у випадку, коли в померлого немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або усі спадкоємці позбавлені спадкодавцем спадщини в заповіті, або майно чи його частина прямо заповідано державі, майно померлого переходить державі за правом спадкування.
В зв’язку зі вступом 1.01.2004р. в дію ЦК в редакції від 16.01.2003 р. в Україні концептуально змінено принцип переходу права власності на майно, яке залишилося від померлої особи і не має спадкоємців за заповітом чи законом. ЦК більше не містить норм про спадкування державою виморочного майна. Відповідно до вимог ст. 1277 «Відумерлість спадщини» ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Позиція відмови держави від спадкування виморочного майна, що знаходиться за кордоном, не відповідає суверенним інтересам держави Україна як суб’єкта МПрП, тому вважаємо необхідним внести зміни в ЦК, дозволивши державі Україна спадкувати виморочне майно, що знаходиться за кордоном.
Доповнити розділ X Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року №2709-IV статтею «Спадкування відумерлого майна» наступного змісту:
«Стаття 72-1 Спадкування відумерлого майна
1.Спадкування відумерлого майна регулюється законодавством держави, громадянином якої був померлий.
2.Якщо міжнародним договором, згоду на обовязковість якого дала Верховна Рада України, передбачено інше правило, застосовується правило, передбачене міжнародним договором».
9) Трудоправовий статус суб’єктів МПрП в Україні визначається великою кількістю імперативних норм, що розміщенні у великій кількості нормативно-правових актів, як законодавчого, так і підзаконного рівня. Такі акти досить часто дублюють положення один одного, що не сприяє підвищенню ефективності правового регулювання відповідних відносин. При цьому передбачено досить складні та часозатратні процедури оформлення відповідних дозволів та віз.
З огляду на це треба законодавчо закріпити можливість залучення іноземних фахівців (яких не вистачає в нашій країні, але залучення яких є необхідним) для роботи в Україні за максимально спрощеними та зрозумілими усім процедурами. А в ті галузі, розвиток яких є пріоритетним, за прикладом Закону України „Про угоди про розподіл продукції”, зовсім без отримання будь-яких дозволів.

2. Пропозиції щодо вирішення проблеми держаного імунітету України з метою підвищення якості захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.
1) На підставі результатів, отриманих в ході дослідження природи імунітету, пропонуємо наступне визначення поняття імунітету держави Україна:
«Імунітет держави Україна – це міжнародний приватно-правовий інститут, який ґрунтується на її суверенітеті, полягає в тому, що жодна держава світу не підпорядковується юрисдикції іноземної держави, і визначає специфіку притягнення держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права до міжнародної цивільно-правової відповідальності».
2) Пропонуємо наступну класифікацію державного імунітету, в залежності від того, пред’явлено позов (вчинено забезпечувальні, виконавчі та ін. примусові дії) стосовно самої держави Україна чи її майна:
 імунітет від прямих зазіхань (in personam) – стосовно самої держави Україна;
 імунітет від речових зазіхань (in rem) – стосовно майна держави Україна.
Саме цей критерій є головним при застосуванні на практиці імунітету держави Україна.
3) Вирішення Україною проблеми імунітету має велике практичне значення. В світі відмічається тенденція відходу від теорії абсолютного імунітету в бік функціонального. Єдиним шляхом вирішення проблеми імунітету України можна вважати відхід від застосування теорії абсолютного, та сприйняття теорії функціонального імунітету. З метою законодавчого вирішення Україною проблеми імунітету треба:
а) ратифікувати Європейську конвенцію про імунітет держав від 16 травня 1972 року (Базель), яка досить чітко вирішує зазначену проблему;
б) доповнити статтю 413 „Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет” ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-IV та статтю 79 «Судовий імунітет» ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року №2709-IV частиною другою такого змісту:
«Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, у випадках участі держави в якості суб’єкта міжнародного приватного права в міжнародних не міждержавних приватно-правового характеру відносинах, можуть бути допущені без згоди компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законом України.»
Таким чином, дисертація є одночасно комплексним аналізом правового становища держави Україна як суб’єкта МПрП й питання вирішення проблеми застосування державного імунітету України, містить положення як доктринального, так і модельно-законодавчого характеру, які можуть поліпшити ситуацію в регулюванні відносин держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права і законодавчого визначення її статусу як учасниці приватних правовідносин з іноземним елементом, а також сприяти вирішенню проблеми держаного імунітету України, з метою підвищення якості захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Ануфриева Л. П. Международное частное право: в 3-х т. Том 1. Общая часть: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 288 с.
2. Ануфриева Л. П. Международное частное право: в 3-х т. Том 2. Особенная часть: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 656 с.
3. Ануфриева Л. П. Международное частное право: в 3-х т. Том 3. Особенная часть: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 768 с.
4. Атавова А. Перспективи використання внутрішніх джерел інвестицій в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 7. – С. 140
5. Баймуратов М. А. Международное право. – Х.: «Одиссей», 2000. – 736 с.
6. Баймуратов М. А. Международное частное право: Учебно-методическое пособие. – Одесса: «АО Бахва», 1996. – 40 с.
7. Белов А. П. Международное предпринимательское право: Практическое пособие. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2001. – 336 с.
8. Бєлоглавек О. Міжнародне контрактне право. – К: Таксон, 2000. – 270 с.
9. Бибиков Александр Иванович. Правовые проблемы реализации государственной собственности / Автор. диссерт. на соиск. учён. степени канд. юрид. наук: Спец. 12.00.03 – гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право. – М. – 1993. – 36 с.
10. Блищенко И. П., Дориа Ж. Понятие экономического суверенитета государства // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. - № 1. – С. 200-217.
11. Блищенко И. П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве. – 2-е изд., доп. – М.: Издательство МНИМП, 1999. – 472 с.
12. Богуславский М. М. Международное частное право. – М.: Юристъ, 2002. – 462 с.
13. Богуславський М. М. Иммунитет государства. - М.: Изд-во ИМО, 1962. - 232 с.
14. Борисова В. І. До проблеми сутності юридичної особи // Методологія приватного права: Зб. наук. праць. (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.) / Редкол.: О. Д. Круп чан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 222 – 224
15. Борисова В. Новий Цивільний кодекс України і проблеми сутності юридичної особи // Юрист України. – 2003. - № 1. – С. 23 – 26.
16. Бровкова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства: - К.: Сирин, 1997. – 224 с.
17. Васильченко Н. М. Защита интересов советского государства при переходе к нему наследственного и бесхозяйного имущества: Диссертация на соискание учёной степени доктора юридических наук / Науч. руководитель – профессор, д.ю.н., Гордон М.В. – Харьков. – 1953. – 255 с.
18. Виткявичус П.П. Гражданская правосубъектность Советствкого государства. Вильнюс, 1978, С. 71-72.
19. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів: Постанова ВР № 2608-XII від 17.09.92 про приєднання до Конвенції // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 41. – Ст. 601.
20. Вольф М. Международное частное право. – М., 1948. – 702 с.
21. Вылегжанин А. Н. Подземный предел распространения суверенитета государства // Государство и право. – 2001. - № 8. – С. 68-74.
22. Галенская Л. Н. Международное частное право: Учеб. пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 233 с.
23. Голицын Ю. П., Юхнин А. В., Фурнье Ж. и др. Участие государства в коммерческой деятельности. – М.: Юристъ. – 2001. – 384 с.
24. Гончарук О. Особливості відповідальності держави за дії посадових осіб: історико-концептуальний опис // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 3. – с. 72-79.
25. Гордиенко Е. М. Влияние политической жизни средневековья на возникновение учения о суверенитете // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип.. 46. – Х.: Нац. юрид. академія України, 2001. – С. 218-222.
26. Гордиенко Е. М. Идея суверенитета государств древнего мира в трудах юристов-международников // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип. 43. – Х.: Нац. юрид. академія України, 2000. – С. 207-212.
27. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436- IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
28. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). – Т. 1. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 832 с.
29. Гражданский процесс: учебник / под ред. проф. Комарова В. В. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 704 с.
30. Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: в 2-х частях. Часть 1 / А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка и др.; под ред. проф. А. А. Пушкина, доц. В. М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. – 440 с.
31. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник / Под ред. Е. А. Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 384 с.
32. Гражданское право. Часть 1. Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. – М.: Издательство ТЕИС, 1996. – 552 с.
33. Григоров О. “Державне підприємництво” і юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності // Український Часопис Міжнародного Права. – 2002. - № 2. – С. 48-51.
34. Григоров О. Сучасні концесійні угоди: об’єкти, суб’єкти, класифікація // Український часопис міжнародного права. – 2002. - № 1. – С. 24-34.
35. Давиденко О. Долгосрочные виды внешнеэкономической деятельности и роль суверенитета государства в международном частном праве // Юридическая практика. - № 9 (115). – 2 марта 2000 года
36. Данилькевич И. И., Федоров О. Н. Международное частное право: Учебное пособие. – Дн.: Арт-Пресс, 1999. – 210 с.
37. Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2001. – 312 с.
38. Демченко Н. С. Договір купівлі-продажу об’єктів приватизації (на матеріалах арбітражної практики України) / Автореф. дисерт. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук: Спец. 12.00.03 – цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право. – К., 1999. – 20 с.
39. Денисов В. Н. Завдання науки міжнародного права в умовах незалежної України // Правова держава: Щорічник наук. Праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 11. – К. Видавничий Дім “Юридична книга”, 2002. – С. 433-443.
40. Дильмер Рикаурте Месса Интриаго. Правовое регулирование государственной собственности в Эквадоре / Автореф. диссертации на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: Спец. 12.00.03 - гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право. – М., 1985. – 16 с.
41. Дмитрієв А. І. Державний суверенітет та проблеми теорії міжнародного права // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 4-й річниці Конституції України 1-3 червня 2000 року. – Ужгород: “Закарпаття”, 2002. – С. 136-143.
42. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губернський. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
43. Довгерт Анатолій Степанович. Правове регулювання міжнародних трудових відносин / Автореф. дисерт. на здобуття наук. ступеня доктора юридичних наук: Спец. 12.00.03 – цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право. – К., 1994. – 50 с.
44. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах: Ратифіковано Постановою ВР № 2996-12 від 05.02.93 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
45. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-12 від 17.12.93 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
46. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: Договір ратифіковано Законом N 238/94-ВР від 10.11.94 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
47. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: Договір ратифіковано Постановою ВР N 3941-XII від 04.02.94 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
48. Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах: Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22.11.95 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
49. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах: Договір ратифіковано Законом N 452/95-ВР від 22.11.95 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
50. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах: Договір ратифіковано Законом № 471/96-ВР від 01.11.97 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
51. Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах: Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22.11.95 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
52. Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах: Договір ратифіковано Законом № 238-XIV 238-14 від 05.11.98 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
53. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Алжирской Народной Демократической Республикой о взаимном оказании правовой помощи: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 14 ноября 1983 г., Президентом Алжирской Народной Демократической Республики 9 июля 1983 г. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
54. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Венгерской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 5 ноября 1958 г. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
55. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Венгерской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам (Москва, 15 июля 1958 года) (в ред. Протокола от 19.10.1971) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
56. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Венгерской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам (Москва, 15 июля 1958 года) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
57. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Германской Демократической Республикой о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам (Берлин, 28 ноября 1957 года) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
58. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Корейской Народно-Демократической Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 1 февраля 1958 года и Президиумом Верховного Народного Собрания КНДР - 21 января 1958 года [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
59. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Корейской Народно-Демократической Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам (Пхеньян, 16 декабря 1957 года) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
60. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Народной Республикой Албанией об оказании правовой помощи по гражданским, семейно-брачным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 5 ноября 1958 года; Президиумом Народного Собрания Народной Республики Албании 22 декабря 1958 года. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
61. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Народной Республикой Болгарией о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 18 ноября 1975 г.; Государственным советом НРБ 15 апреля 1975 г. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
62. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Польской Народной Республикой о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (Варшава, 28 декабря 1957 года) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
63. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Республикой Кипр о правовой помощи по гражданским и уголовным делам [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
64. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Румынской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР от 26 июля 1958 года; Президиумом Великого Национального Собрания Румынской Народной Республики 26 июля 1958 года. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
65. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Румынской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам (Москва, 3 апреля 1958 года) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
66. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Федеративной Народной Республикой Югославией о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 26 марта 1963 г. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
67. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Федеративной Народной Республикой Югославией о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам от 24 февраля 1962 года (Москва) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
68. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Финляндской Республикой о правовой защите и правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Ратифицирован Президиумом Верховного Совета СССР 26 марта 1980 года, Президентом Финляндской Республики 7 декабря 1979 года. [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
69. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже: ратифицирована Указом ПВС от 25 января 1963 г. // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1963. - № 8.
70. Европейская конвенция об иммунитете государств от 16 мая 1972 года. Международное частное право. Сборник документов. – М.: БЕК. – 1997. – С. 41 – 55.
71. Еременко Е. Что необходимо знать о концессии / Елена Еременко, Анастасия Тимченко // Бизнес. Бухгалтерия, право, консультации. – 2001. - № 30/2. – С. 37 – 42; № 31/2. – С. 41
72. Євенок О.І. Концесія: історія і сучасність / О.І. Євенок // Економіка і упр. – 2002. - № 4. – С. 105 – 108
73. Задихайло Д. В. Організаційно-правові засоби стимулювання господарської активності територіальної громади // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 25 травня 2004 р. / За ред. проф. Ю. П. Битяка. – Харків: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2004. – С. 43 – 48
74. Залесский Виктор Васильевич. Правовое положение государственных промышленных предприятий в зарубежных европейских странах – членах СЭВ / Автореф. диссертации на соиск. учен. степени д-ра. юрид. наук: Спец. 12.00.03 / ВНИИ сов. законодательства. – М., 1987. – 48 с.
75. Звеков В. П. Международное частное право: Курс лекций. – М.: Изд. группа «НОРМА ИНФРА М», 1999. – 686 с.
76. Иванов А. Государство как субъект гражданского права [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://www.balfort.biz.ru
77. Иссад М. Международное частное право: Пер. с фр. / Ред. и послесл. М. М. Богуславского; Примеч. Л. Р.Сюкияйнена. – М.: Прогресс, 1989. – 400 с.
78. Інвесторам запропоновано розрахунок натурою // Галицькі контракти. – 1999. - № 38. – С. 16.
79. Інструкції про порядок розгляду питань щодо продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства: затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 листопада 1999 р. № 887 // Офіційний Вісник України. – 1999. - № 49.
80. Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом Ліцензійної палати України і Державного центру зайнятості від 22.02.1999 р. № 19/15 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 15.
81. Кашкаров О. О. Цінні папери як предмет злочину // Вісник національного університету внутрішніх справ. – 2004. - № 25. – С. 200-204
82. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – 2003. – 368 с.
83. Кибенко Е. Р. Международное частное право: Учебно-практическое пособие. – Х.: Эспада, 2003. – 512 с.
84. Килимник Ірина Ігорівна. Особливості правового регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу) / Автореф. дисерт. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук: Спец. 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Х., 2003. – 23 с.
85. Киселёв И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.
86. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.
87. Кодекс законів про працю України. Затверджується Законом N 322-VIII від 10.12.71 р. // Відомості Верховної Ради. – 1971. – додаток до N 50. – Ст. 375.
88. Кожухов А. Нарушение публичного порядка государства - одно из наиболее часто используемых оснований для обжалования решений арбитражных (третейских) судов // Юридическая практика. – 2002. – № 42 (252).
89. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений: Ратифицирована Президиумом Верховного Совета СССР 10 августа 1960 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1960. - № 46. – Ст. 421.
90. Конвенция по вопросам гражданского процесса: Нота МИД о присоединеннии СССР к Конвенции от 17 сентября 1966 года // Журнал международного частного права. – 1993. - № 2.
91. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 травня 1965 року (Вашингтон): ратифіковано Законом № 1547-ІІІ (1547-14) від 16.03.2000 року [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
92. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах: Ратифіковано Законом № 240/94-вр від 10.11.94 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua
93. Кондик П. Правове регулювання економічної та господарської діяльності Збройних Сил України // Право України. – 2003. - № 4. – С. 37-41
94. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/9 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
95. Корецкий В. М. Избранные труды: В 2-х кн. / Редкол.: В. Н. Денисов (гл. ред.) и др. – М.: Наука, 1989. – кн. I. – 344 с.
96. Корецкий В. М. Очерки англо-американской доктрины и практики международного частного права. – М., «ЮРИЗДАТ», 1948. – 394 с.
97. Корецкий Владими Михайлович. Избранные труды: В 2-х кн. / Редкол.: В. Н. Денисов (гл. ред.) а др.; АН УССР, Ин-т государства и права. – Киев: Наукова думка, 1989. – кн. 2. – 414 с.
98. Кох Х., Магнус У., Винклер фон. Международное частное право и сравнительное правоведение: Пер. с нем.. – М.: Международные отношения, - 2001. – 480 с.
99. Кривенда О. Цивільно-правове регулювання позикових відносин в Україні / Автореф. дисерт. на здобуття наук. ступеня канд.. юридичних наук: Спец. 12.00.03 – цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право. – К., 2003. – 22 с.
100. Кривенко О. Г. Деякі аспекти правосуб’єктності юридичної особи // Методологія приватного права: Зб. наук. праць. (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.) / Редкол.: О. Д. Круп чан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 225-228
101. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 528 с.
102. Курганова Л. Б. Правосубъектность Российской Федерации во внешнеэкономических отношениях / Автореф. дисерт. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: Спец. 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право. – М., 2002. – 21 с.
103. Ле Ба Донг. Коллизионные вопросы наследования в международном частном праве (на примере СРВ) / Автореф. диссертации на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: Спец. 12.00.03 - гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право. – М., 1987. – 20 с.
104. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Ученик. - М.: Издательство БЕК, 1997. – 410 с.
105. Лунц Л. А., Марышева Н. И., Садиков О. Н. Международное частное право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1984. – 336 с.
106. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Харків: Консул, 2000. – 592 с.
107. Мацко А. С., Кісілевич О. М. Дослідження відповідальності держави у міжнародному приватному праві та її роль у забезпеченні гарантій фізичних та юридичних осіб // Методологія приватного права: Зб. наук. праць. (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.) / Редкол.: О. Д. Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 394 - 400.
108. Медведєва О. А. Концесія як правова форма використання державного майна у господарській діяльності недержавними суб’єктами: Дис…канд. юрид. наук.: 12.00.04. – Х.: 2004. – 194 с.
109. Медведєва О.А. Відмінність концесії від оренди державного та комунального майна за законодавством України // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 9. - С. 65 - 68.
110. Медведєва О.А. Історичний розвиток поняття правового інституту концесії // Проблеми законності. Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. за вип. В. Я. Тацій - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вип.. 47. - С. 72 - 76.
111. Медведєва О.А. Концесі