СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА ЯК ЗАСІБ ДОКАЗУВАННЯ ПРИ РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПРАВ НА ОБ\'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Докази та доказування як процесуальні засоби встановлення обставин, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності 15
1.1 Поняття доказів у цивільному процесі 15
1.2. Поняття доказування у цивільному процесі 39
Висновки до Розділу 1 74

Розділ 2. Експертиза як засіб доказування в цивільному судочинстві у справах з порушення прав інтелектуальної власності 77
2.1. Поняття експертизи як засобу доказування у справах з порушення прав інтелектуальної власності 77
2.2. Правові засади призначення експертизи у цивільних справах з порушення прав інтелектуальної власності 107
2.3. Процесуальні права та обов’язки експерта 124
2.4. Форма та зміст висновку експерта 144
2.5. Дослідження та оцінка судом висновків експерта у справах з порушення прав інтелектуальної власності 165
Висновки до Розділу 2 176

Висновки 178

Список використанних джерел 185

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах стрімкого розвитку науково-технічного прогресу в сучасному світі інтелектуальна діяльність людини в різних сферах матеріального та духовного набуває все більшого значення. Новітні досягнення в галузі науки, літератури, мистецтва, в розвитку наукомістких та високотехнологічних виробництв є результатом творчої діяльності людини і виступають об’єктами інтелектуальної власності.
Розвиток ринкових відносин в Україні істотно вплинув на динаміку правового регулювання відносин з використання об’єктів інтелектуальної власності. Внесення до Цивільного кодексу України книги ІV «Право інтелектуальної власності», постійне вдосконалення норм спеціальних законів, що регулюють відносини у цій галузі, свідчать про неухильну увагу законодавця до сфери інтелектуальної власності. На користь цього свідчать і дії органів державної влади протягом 2004-2006 років, спрямовані на підвищення рівня охорони та захисту прав інтелектуальної власності з метою створення належних умов для вступу України до СОТ.
Аналіз поточної ситуації у сфері формування суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та використанням об’єктів інтелектуальної власності, вказує водночас на позитивну та негативну динаміку, оскільки пожвавлення на ринку прав інтелектуальної власності спричиняє зростання кількості порушень зазначених прав. За останні десять років значною мірою збільшилася кількість спорів, які виникають у зв’язку з порушеннями прав інтелектуальної власності, та є предметом цивільного, господарського або адміністративного судочинства.
Будь-який цивільний процес базується на доказуванні, що неодмінно позначається на остаточному результаті – рішенні суду. У свою чергу, при здійсненні захисту прав і законних інтересів власників прав на об’єкти інтелектуальної власності у судовому порядку в якості одного з доказів по справі використовують висновки судових експертів. Інтеграція спеціальних знань в юридичну практику набуває все більшого поширення, а судова експертиза як основна форма використання спеціальних знань у цивільному процесі в умовах правової дійсності, що змінюється, прийнятті нових Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України, вимагає поглибленого теоретичного дослідження.
Виходячи з вищевикладеного, дослідження, присвячене розгляду питань цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності, а саме – судовій експертизі як одному із засобів доказування, підіймає важливу теоретичну та практичну проблематику. Це набуває ще більшого значення в зв’язку з тим, що процесуальна форма здійснення судово-експертної діяльності, яка базується на закріплених у нормах цивільного процесуального права принципах, повинна всебічно гарантувати забезпечення законності і обґрунтованості у застосуванні судом права і його реалізації учасниками процесу.
Складність та багатоаспектність діяльності у сфері судового доказування призвела до розуміння її в літературі як комплексного явища, що поєднує філософський, інформаційний, логічний, психологічний та інші моменти.
Проблеми доказування неодноразово підіймалися у теоретичних розробках науковців різних періодів, переважно у рамках цивільного та кримінального процесу. Так, серед досліджень представників науки цивільного та цивільного процесуального права слід згадати праці російських та вітчизняних вчених С. Ф. Афанасьєва, О. В. Бауліна, А. Т. Боннера, М. А. Гурвича, А. Г. Давтян, О. Г. Дрижчаної, І. М. Зайцева, Л. М. Звягінцевої, А. Ф. Клейнмана, А. Г. Коваленка, В. В. Комарова, В. М. Кравчука, К. С. Курилєва, М. О. Плюхіної, О. А. Підопригори, Л. К. Радзієвської, І. В. Решетнікової, Т. В.Сахнової, В. І. Тертишнікова, М. К. Треушнікова, П. Я. Трубнікова, М. Х. Хутиза, С. Я. Фурси, Т. В. Цюри, Ю. С. Червоного, Д. М. Чечота, М. Й. Штефана, К. С. Юдельсона, В. В. Яркова та інших. Досліджувалися теоретичні положення у сфері регулювання цивільних процесуальних відносин і у працях відомих учених дореволюційного періоду, зокрема: Є. В. Васьковського, І. Є. Енгельмана, А. Х. Гольмстена, Ю. С. Гамбарова, К. І. Малишева.
Що ж стосується висновку експерта як доказу у цивільному процесі, то йому приділялося значно менше уваги. Важливе місце серед незначної кількості праць (порівняно з кримінально-процесуальними дослідженнями), присвячених питанням проведення та визначення ролі судової експертизи у цивільному судочинстві, займають роботи Т. В. Аверьянової, С. С. Бичкової, А. Г. Давтян, Ю. М. Жукова, Г. О. Жиліна, О. Р. Россинської, Т. В. Сахнової та ряду інших авторів.
Щодо визначення висновку експерта, його ролі і значення як доказу по цивільно-правових спорах, що виникають із порушення прав інтелектуальної власності (як окремої категорії справ), то на сьогодні в Україні не сформовані базові наукові підходи, відсутні обґрунтовані методики експертного дослідження, не вирішені інші проблеми теоретичного та практичного характеру, що мають суттєве значення для формування доказової бази по цивільній справі. З цього напряму можна виокремити лише дослідження О. С. Кравченко, у якому зачіпалися, переважно, питання захисту об’єктів права промислової власності.
З метою якісного і всебічного розкриття теми у дисертації використовуються праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, безпосередньо присвячені питанням інтелектуальної власності, зокрема: В. С. Дроб’язка, В. О. Дозорцева, М. Грабрюнер, С. І. Карпухіна, Ю. М. Капіци, Г. В. Прохорова-Лукіна, С. І. Сергєєва, П. Хейворда, М. Фіша та багатьох інших.
Нормативною базою дисертації є національне законодавство, що регулює питання та процедури доказової діяльності у цивільному процесі, визначає правові засади щодо залучення експертних висновків в якості доказів, законодавство окремих країн Європейського Союзу, у тому числі Федеративної Республіки Німеччини, Великобританії; а також США та Російської Федерації. Емпіричну основу дослідження склала судова практика та судово-експертна діяльність, здійснювана з 2002 р. як безпосередньо дисертантом, так і атестованими судовими експертами НДІ інтелектуальної власності АПрН України, які досліджують об’єкти інтелектуальної власності.
Наведене свідчить про своєчасність проведення комплексного дослідження з метою узагальнення теоретичного і емпіричного матеріалу, проведення оцінки тенденцій розвитку правовідносин у сфері судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності та вирішення проблем, пов’язаних із визначенням статусу судового експерта, місця висновку судового експерта серед інших засобів доказування у цивільних спорах, а також внесення пропозицій щодо розв’язання зазначених проблем у теорії, нормотворчості та у практичній сфері.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з організаційними й нормотворчими заходами, що здійснюються в Україні з метою гармонізації й адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, реформування правової системи держави та поступового приведення її у відповідність з міжнародними та європейськими стандартами, у тому числі у сфері інтелектуальної власності, та забезпечення прав і законних інтересів людини і громадянина.
Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України. Обраний напрям дослідження є складовою частиною цільових комплексних програм: «Правові відносини у сфері інтелектуальної власності, галузеві аспекти» (номер державної реєстрації РК № 0102U002566), яка розроблялася в інституті у період з 1 січня 2002 р. по 31 грудня 2006 р., та «Концептуальні засади правового забезпечення сфери інтелектуальної власності в Україні в контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації РК № 0105U007218), яка почала розроблятися в інституті з 1 січня 2006 р. Дисертація являє собою вагомий внесок у розкриття напрямків загального дослідження, визначеного у цих програмах.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі врахування досягнень науки цивільного права і цивільного процесу, узагальнення правозастосовчої діяльності та судово-експертної практики, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, а також законодавства ЄС розкрити правові засади організації судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності з метою надання експертного висновку як одного із засобів доказування у цивільному процесі, визначити місце судової експертизи серед інших доказів у цивільних справах щодо порушення прав інтелектуальної власності, сформулювати теоретичні висновки й пропозиції для вдосконалення чинного законодавства та рекомендації у правозастосовчій діяльності.
Відповідно до вищезазначеної мети у дисертації були поставлені та послідовно вирішені наступні завдання:
- визначено значення доказів як засобів доказування у цивільних спорах з порушення прав інтелектуальної власності;
- досліджено правові засади доказування як діяльності із встановлення обставин, що виникають в зв’язку з порушенням прав інтелектуальної власності;
- проаналізовано норми міжнародного та європейського права, а також правозастосовчий досвід окремих зарубіжних країн щодо визначення підходів до доказів як процесуальних засобів встановлення обставин, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності;
- визначено місце висновку судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності серед інших доказів у цивільно-правових спорах;
- досліджено значення спеціальних знань для вирішення цивільно-правових спорів з порушення прав інтелектуальної власності;
- встановлено правові засади та процесуальні особливості призначення експертизи для дослідження об’єктів інтелектуальної власності з метою надання доказів по цивільно-правових спорах;
- визначено процесуальні права та обов’язки експерта, принципи його діяльності;
- досліджено форму та зміст висновку експерта при дослідженні ним об’єктів інтелектуальної власності;
- проаналізовано теоретичні підходи та правові засади дослідження і оцінки судом висновків експерта у справах з порушення прав інтелектуальної власності;
- сформульовано рекомендації по внесенню змін до чинного законодавства України з метою його вдосконалення та приведення у відповідність до основних міжнародних стандартів у сфері судово-експертної діяльності.
Об’єктом дослідження є судово-експертна практика, що відображає сучасний стан судово-експертного дослідження об’єктів інтелектуальної власності, проблеми підготовки і надання висновку експерта як одного з доказів по цивільно-правових спорах з порушення прав інтелектуальної власності.
Предметом дослідження є теоретичні та методологічні засади правового регулювання судово-експертної діяльності з дослідження об’єктів інтелектуальної власності як засобу доказування у цивільному судочинстві у справах з порушення прав інтелектуальної власності.
Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої в роботі мети, завдань дослідження, його об’єкта та предмету. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали такі наукові методи як спеціально-юридичний (формально-догматичний), логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, метод системно-структурного аналізу. Ґрунтуючись на гносеологічному підході, автором досліджено теоретичні засади цивільно-процесуального інституту доказів та доказування.
За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувалися зміст та сутність правовідносин у сфері судово-експертної діяльності щодо об’єктів інтелектуальної власності, визначалося місце висновку судової експертизи як одного із засобів доказування у цивільних справах, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності. Логічний метод дослідження обумовив послідовність викладення висловлених міркувань, понять та висновків.
Єдність логічного та історико-правового методів сприяла виявленню історичних закономірностей розвитку правового регулювання у сфері доказової діяльності у цивільному судочинстві, змін у підходах до розуміння місця і значення експертного висновку як одного з доказів. Застосування моделювання у сукупності з синхронічним і діахронічним підходами, притаманними порівняльному методу дослідження, дозволило з’ясувати сутність судово-експертної діяльності при дослідженні об’єктів інтелектуальної власності в Україні у співставленні її із зарубіжними аналогами, та надало можливість визначити правову природу висновку експерта та місце експерта в доказовій діяльності у цивільно-правових спорах.
Завдяки методу системно-структурного аналізу проаналізовано особливості відносин, що виникають у зв’язку з призначенням, проведенням експертизи, підготовкою висновку експерта та його дослідженням і оцінкою судом як одного із засобів доказування у цивільно-процесуальному провадженні при розгляді спорів, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності. За допомогою аналізу і синтезу понять доказів та доказування, правових засад судово-експертної діяльності були виявлені характерні ознаки в організації та проведенні судових експертиз, визначено підходи та надано рекомендації щодо проведення досліджень об’єктів інтелектуальної власності, які потребують використання спеціальних знань у цивільному процесі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація стала першим в Україні комплексним, узагальненим монографічним дослідженням, в якому визначені теоретичні та практичні підходи до судової експертизи як засобу доказування в процесі розгляду цивільних справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.
У дисертації обґрунтовується ряд нових теоретичних положень, важливих для подальшого розвитку науки та вдосконалення практики судово-експертної діяльності, найсуттєвішими з яких є наступні:
1. Вперше на науково-теоретичному рівні визначено напрями розвитку інституту судової експертизи як основної форми використання спеціальних знань у цивільних спорах з порушення прав інтелектуальної власності.
2. Обґрунтовано, що однією з особливостей розгляду цивільних спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності (як окремої категорії справ) є необхідність залучення у більшості випадків спеціальних знань з метою всебічного дослідження предмету спору, та залучення висновку експерта як одного із засобів доказування.
3. Доведено, що в Україні на відміну від підходів, закріплених у законодавстві ряду країн англо-саксонської та континентальної систем права, висновок судової експертизи з питань інтелектуальної власності визначається як один із доказів у цивільному процесі та не має привілейованого значення порівняно з іншими доказами при прийнятті судових рішень.
4. З метою підвищення ефективності правозастосовчої діяльності обґрунтовано необхідність надати визначення спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності як процесуального терміну на рівні рекомендацій судових органів про призначення судових експертиз. Запропоновано визначити спеціальні знання у сфері інтелектуальної власності як професійні знання, отримані в результаті фахового навчання у сфері інтелектуальної власності, а також навички та досвід, набуті обізнаною особою у процесі практичної діяльності у цій галузі знань.
5. Вперше запропоновано категоріальне визначення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності як дослідження наданих компетентними органами документів та матеріалів, що стосуються об’єктів інтелектуальної власності, яке проводиться судовим експертом з використанням спеціальних знань з метою встановлення фактичних даних що мають значення для справи, результати якого відображаються у висновку експерта, що виступає самостійним видом доказу у цивільно-правових спорах з порушення прав інтелектуальної власності.
6. Визначено, що висновок експерта при дослідженні об’єктів інтелектуальної власності є відображенням його дослідницької (науково-дослідницької) діяльності по виявленню, класифікації, роз’ясненню виділених ознак та властивостей об’єктів експертизи, на підставі яких формулюється думка експерта, що є важливою для розуміння об’єктивності змісту такого доказу.
7. Виділено основні ознаки судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, зокрема: а) метою призначення судової експертизи є отримання нових, наперед невідомих даних по справі, що знаходиться у провадженні; б) результатом судової експертизи є встановлення фактичних даних по справі, що знаходиться у провадженні; в) експертне дослідження об’єктів інтелектуальної власності проводиться спеціальним суб’єктом – судовим експертом, який є процесуальною фігурою у відповідності до Закону України «Про судову експертизу», має бути належним чином атестованим та несе кримінальну відповідальність, передбачену відповідними нормами Кримінального кодексу України; г) експертне дослідження оформлюють у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта, вимоги до складання якого викладені в чинному законодавстві; д) основою методичної бази судово-експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності є законодавчі та нормативні акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, а також міжнародна практика з цих питань.
8. Доведено, що предметом експертизи об’єктів інтелектуальної власності у цивільно-правовому спорі є факти і обставини, що встановлюються на підставі закономірностей створення, набуття правової охорони і використання відповідних об’єктів інтелектуальної власності, що зафіксовані у матеріалах цивільної справи.
9. На підставі аналізу вітчизняного та іноземного правового поля аргументується доцільність залучення до спеціальних досліджень об’єктів інтелектуальної власності фахівців за критеріями компетенції, компетентності, володіння спеціальними знаннями у цій сфері незалежно від належності до спеціалізованих експертних установ.
10. З метою приведення у відповідність з положеннями Цивільного процесуального кодексу України запропоновано внести зміни до Закону України «Про судову експертизу», зокрема, в частині прав та обов’язків експерта.
11. Дістали подальшого розвитку положення про зміст доказів та доказування як один із цивільно-процесуальних інститутів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані:
- у подальших наукових дослідженнях проблем залучення спеціальних знань у процесі доказування в цивільному провадженні, а також цивільних і цивільно-процесуальних відносин в цілому;
- для подальшого вивчення правових проблем здійснення судово-експертної діяльності з метою підготовки та надання висновків експертів для залучення їх в якості доказів по цивільно-правових спорах;
- для розробки методологічних та методичних засад проведення судово-експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності;
- для вдосконалення правозастосовчої діяльності органів судової влади у процесі залучення спеціальних знань для вирішення спорів з питань інтелектуальної власності;
- уповноваженими органами державної влади у процесі реалізації методологічного забезпечення та контролю за діяльністю атестованих судових експертів;
- при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного процесуального права, судової експертизи, права інтелектуальної власності;
- у навчальному процесі під час викладання учбових дисциплін з процесуального права та права інтелектуальної власності
Теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, були представлені автором у конкретних пропозиціях та зауваженнях до проекту Методичних рекомендацій щодо проведення судової експертизи на винаходи та корисні моделі.
Положення й висновки даного науково-теоретичного дослідження використовувалися автором у процесі його діяльності у Громадській колегії при Державному департаменті інтелектуальної власності МОН України, а також при залученні до роботи у Центральній експертно-кваліфікаційній комісії Мін’юсту України, членом яких він виступає.
Теоретичні положення дисертації були використані автором у викладацькій діяльності при підготовці курсу лекцій з курсу «Основи судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності», які проводяться в Інституті інтелектуальної власності і права МОН України.
Крім того дисертантом, який є атестованим судовим експертом з досліджень об’єктів інтелектуальної власності, з 2002 р. було особисто підготовлено 89 висновків судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності (у тому числі 27 за цивільно-правовими спорами) та проведено 36 спеціальних досліджень об’єктів інтелектуальної власності (у тому числі 17 – за обставинами цивільних справ).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження бути викладені, схвалені та рекомендовані до захисту на засіданні Ученої ради Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України.
Основні результати роботи доповідалися автором на наступних міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: «Проблеми права та правничої професії» (квітень 2004 р., м. Київ), «Интеллектуальная собственность – ключ к успеху в бизнесе» (травень 2004 р., м. Алушта), «Актуальні проблеми інтелектуальної власності» (вересень 2005 р, м. Алушта), «Захист прав інтелектуальної власності» (червень 2005 р., м. Алушта), «Практика проведення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності» (листопад 2005 р., м. Київ), «Проблеми захисту прав інтелектуальної власності» (травень 2006 р., м. Алушта).
Окремі положення дисертації обговорювалися на Форумі Юридичної практики: «Захист прав на об’єкти промислової власності» (м. Київ, 17-18.03.2004 р.), на ІУ Міжнародному Конгресі ТОКТ «Міжнародне інформаційне суспільство. Проблеми та перспективи» (м. Київ, 17-21.05.2004 р.), на науково-практичних семінарах та семінарах-практикумах: «Правовий захист об’єктів авторського права і суміжних прав: практичні аспекти. Судова практика розгляду суперечок з об’єктами авторського права» (ДП УААСП, ДП «Інтелзахист» МІКЦ, м. Київ, 09.06.2004 р.); «Интеллектуальная собственность в судебной практике» (АРК, м. Алушта, 15-16.06.2004 р.); «Судовий захист прав власності та особливості розгляду таких справ у третейському суді» (УНТК МТП, м. Київ, 25-26.11.2004 р.); «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності» (м. Київ, Конча-Заспа, 27-28.01.2005 р.); «Питання інтелектуальної власності» (м. Київ, 20-21.04.2005 р.).
Із доповідями, присвяченими проблемам проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності у цивільних та господарських спорах, автор неодноразово виступав на засіданнях Комітету права інтелектуальної власності і рекламного права Асоціації правників України.
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися також на засіданнях Секції судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності Науково-консультативної та методичної ради з проблем судової експертизи Міністерства юстиції України.
Публікації. За темою дисертації автором одноособово опубліковано 12 наукових статей, з яких 4 – у наукових фахових виданнях з юридичних наук, а також 4 тези науково-практичних конференцій і семінарів.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які поділені на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (274 найменування). Загальний обсяг дисертації складає 207 сторінок, з них основного тексту – 184 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене комплексне дослідження визначення місця та ролі судової експертизи як засобу доказування при розгляді цивільних справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день значна кількість питань її організації та проведення не отримали однозначного вирішення. В умовах реформування цивільного процесуального права дослідження природи судової експертизи як засобу доказування набуває особливої актуальності.
Проведений аналіз чинного національного та міжнародного цивільно-процесуального законодавства, а також нормативно-правих актів у сфері інтелектуальної власності, дозволив зробити наступні висновки:
1. Спеціальне законодавство України при вирішенні питань, пов’язаних із захистом та відновленням порушених прав і законних інтересів на об’єкти інтелектуальної власності, відсилає до встановлених загальним законодавством процедур вирішення спорів (у тому числі в порядку цивільного провадження), не визначаючи при цьому жодних особливостей проведення таких судових процесів з огляду на специфіку досліджуваних судом правовідносин.
2. Принципи, закладені міжнародним та європейським правом інтелектуальної власності щодо поняття доказів, їх збирання та надання у цивільному провадженні, знайшли своє відображення і у чинному процесуальному законодавстві України. Водночас, існує цілий ряд питань, які залишаються на сьогодні недостатньо врегульованими (наприклад, дотримання конфіденційності інформації, що може вимагатися або надаватися у судове засідання).
3. Специфіка суб’єктного складу, об’єкта та змісту матеріально-правових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної власності, впливає на застосування загальних норм цивільного процесуального права та дає підстави стверджувати про наявність процесуальних особливостей розгляду та вирішення даної категорії цивільних спорів. При цьому виявлення та дослідження процесуальних особливостей розгляду та вирішення даної категорії цивільних справ має не лише теоретичне, але й велике практичне значення, оскільки дозволяє у значній мірі позбавитися помилок при застосуванні норм матеріального і процесуального права, і тим самим сприяє підвищенню ефективності судочинства.
4. Специфіка матеріально-правових норм, що складають інститут права інтелектуальної власності, впливає на визначення предмету доказування у цивільних спорах про порушення прав інтелектуальної власності, який уточнюється і деталізується у конкретних цивільних справах.
5. Зміст предмету доказування у справах про порушення прав інтелектуальної власності складає сукупність фактів, що підлягають встановленню, до яких відносяться: 1) факти матеріально-правового характеру, які можуть перераховуватися в нормах матеріального права (вони являють собою основні факти предмету доказування, оскільки їх неправильне встановлення призводить до відміни рішення у касаційній інстанції); 2) факультативні або допоміжні факти (доказові факти; факти, встановлення яких необхідно для винесення окремої ухвали); 3) факти процесуально-правового характеру; 4) перевірочні факти.
6. До однієї з основних особливостей розгляду цивільних спорів про порушення прав інтелектуальної власності слід віднести необхідність проведення досліджень, заснованих на використанні спеціальних знань, та залучення в якості одного із засобів доказування висновку експерта.
7. Спеціальними знаннями у сфері інтелектуальної власності є професійні знання, отримані в результаті фахового навчання у сфері інтелектуальної власності, а також навички та досвід, набуті обізнаною особою у процесі практичної діяльності у цій галузі знань.
8. Судова експертиза об’єктів інтелектуальної власності може бути визначена як дослідження наданих компетентними органами документів та матеріалів, що стосуються об’єктів інтелектуальної власності, яке проводиться судовим експертом з використанням спеціальних знань з метою встановлення фактичних даних, що мають значення для справи, яка знаходиться у провадженні, результати якого відображаються у висновку експерта, що являє собою самостійний вид доказу.
9. Судова експертиза об’єктів інтелектуальної власності характеризується наступними ознаками:
- при проведенні судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності використовуються спеціальні знання;
- метою призначення судової експертизи є отримання нових, наперед невідомих даних по справі, що знаходиться у провадженні;
- результатом судової експертизи є встановлення фактичних даних по справі, що знаходиться у провадженні;
- змістом судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності є проведення, із залученням сучасних методів, науково обґрунтованого дослідження;
- судова експертиза проводиться у відповідності до вимог Цивільного процесуального, Кримінально-процесуального, Господарського процесу-ального кодексів та Кодексу адміністративного судочинства;
- при проведенні судової експертизи досліджуються тільки ті об’єкти, які надані судом або слідчим;
- експертне дослідження об’єктів інтелектуальної власності проводиться спеціальним суб’єктом – судовим експертом, який є процесуальною фігурою у відповідності до Закону України «Про судову експертизу», має бути належним чином атестованим та несе кримінальну відповідальність, передбачену відповідними нормами Кримінального кодексу України;
- експертне дослідження оформлюють у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта, вимоги до складання якого викладені в чинному законодавстві України;
- основою методичної бази судово-експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності є законодавчі та підзаконні акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, а також міжнародна практика з цих питань.
10. Предметом експертизи об’єктів інтелектуальної власності у цивільно-правових спорах є факти і обставини, що встановлюються на підставі закономірностей створення, набуття правової охорони та використання відповідних об’єктів інтелектуальної власності, що зафіксовані у матеріалах цивільної справи.
9. До об’єктів судово-експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності у порядку цивільного судочинства можуть відноситися речові докази, документи, предмети, зображення, вироби, матеріали справи, за якою проводиться судова експертиза тощо.
10. Висновок експерта при дослідженні об’єктів інтелектуальної власності є відображенням його дослідницької (науково-дослідницької) діяльності по виявленню, класифікації, тлумаченню виділених ознак та властивостей об’єктів експертизи, на підставі яких формулюється думка експерта, що є важливою для розуміння об’єктивності змісту такого доказу.
11. Висновок експерта у спорах про порушення прав інтелектуальної власності є одним із засобів доказування, характерним для країн як континентальної, так і англосаксонської системи права. Водночас, різні підходи, закріплені у законодавстві іноземних країн, у тому числі країн – членів ЄС, по-різному оцінюють висновок експерта як засіб доказування. Зокрема, це стосується його доказового значення. Наприклад, окремі європейські юрисдикції визначають статус експерта як помічника судді, в зв’язку з чим його висновок має привілейоване значення серед інших доказів по справі.
12. Висновок судового експерта, як один із засобів доказування, створює юридичні підстави для встановлення судом фактичних обставин спірного правовідношення.
13. На відміну від зазначених юрисдикцій, в Україні висновок судового експерта визначається Цивільним процесуальним кодексом України як один із доказів, що не має привілейованого значення порівняно з іншими доказами при прийнятті судових рішень.
14. Процесуальне законодавство містить ряд вимог, при дотриманні яких фактичні дані, що містяться у висновку експерта, визнаються доказом у справі про порушення прав інтелектуальної власності:
1) відповідно до загальної вимоги допустимості доказ повинен бути допустимим, тобто отриманим лише із зазначених в законі та відомих джерел;
2) докази повинні бути зібрані тим способом, який встановлено для даного виду доказів. Не може бути визнаний допустимим доказ, який отримано способом, хоча і визначеним у законі, але не передбаченим для збирання доказів даного виду;
3) висновок експерта повинен бути отриманий у певному процесуальному порядку, який полягає, насамперед, у наявності порушеної справи, законних підстав для проведення експертизи, у встановленій законом послідовності дій. Вказана вимога обумовлена тим, що судова експертиза може призначатися та проводитися лише за наявності законних фактичних та юридичних підстав;
4) у відповідності до вимог законодавства кожна дія в процесі судочинства повинна бути правильно оформлена. Зазначене правило поширюється на проведення самої експертизи та оформлення її результатів. У процесуальних документах фіксується весь хід здійснення експертизи, у них відображається та ними завершується процес формування доказу, представленого у вигляді експертного висновку.
15. Такі принципи судово-експертної діяльності як законність, компетентність, компетенція, незалежність, об’єктивність, повнота та науковість експертного висновку носять системний характер, внаслідок чого порушення хоча б одного з них тягне за собою недотримання всіх інших принципів. Наявність зазначених принципів створює підстави для включення судового експерта до складу осіб, результати участі яких у цивільному процесі є джерелами доказової інформації, та які, відповідно, виступають суб’єктами доказування.
16. Права і обов’язки експерта, встановлені Законом України «Про судову експертизу», не співвідносяться у повному обсязі з правами та обов’язками експерта, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України, що вимагає внесення відповідних змін до чинного законодавства України.
17. Судово-експертна діяльність – це діяльність спеціаліста, що має відповідний рівень кваліфікації та компетенції виступити судовим експертом у процесі і надати експертний висновок. Тому при розгляді проблеми залучення експерта до судового процесу основну увагу слід приділяти предмету експертизи, а не зосереджуватися на питаннях монополізації судово-експертної діяльності в сфері інтелектуальної власності в рамках тих чи інших установ, як це останнім часом має місце в Україні.
18. На сьогодні в Україні існують об’єктивні причини для залучення до проведення експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності експертів не за принципом їх установчої приналежності, а виключно за професійними якостями, здатністю кваліфіковано провести спеціальне дослідження, засноване на науково-практичних підходах і методах, та надати висновок, який зможе у повному обсязі виконати поставлене перед експертизою завдання та виступити належним доказом у цивільному процесі.
19. У ході дослідження виявлено та запропоновано шляхи розв’язання ряду проблемних питань у сфері призначення та проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, які до сьогоднішнього дня не врегульовані вітчизняним законодавством та призводять до значних ускладнень в судовому процесі.
Необхідність удосконалення правового регулювання призначення та проведення судової експертизи у цивільному процесі, розроблення тактичних прийомів та принципів їх процесуальної обумовленості, рекомендації з підготовки матеріалів для проведення експертизи та оцінки судом її результатів – ці та інші питання роблять тему надзвичайно актуальною, підтверджують її практичне значення та залишають значний простір для подальших науково-прикладних досліджень даної тематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблезгова О.В. Коммерческое использование интеллектуальной собственности в России и зарубежных странах. – М.: ИТК «Дашков и К», 2005. – 300 с.
2. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс. – М., 1952. – 467 с.
3. Авдєєва Г.К. «Проблеми судово-експертного дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції (за матеріалами кримінальних справ)»: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юр. наук. – Х., НЮАУ, 2006. – 20 с.
4. Аверьянова Т.В. Судебная экспертиза. Курс общей теории. – М.: Норма, 2006. – 480 с.
5. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. М.: Проспект, 1996. – 504 с.
6. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в двух томах. Т. 1. – Свердловск, 1973. – 320 с.
7. Алиев И.А., Аверьянова Т.В. Концептуальные основы общей теории судебной экспертизы. – Баку, 1992. – 257 с.
8. Арсеньєв В.Д., Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. – Красноярск, изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 167 с.
9. Арсеньев В.Д. К вопросу о внутреннем убеждении судебного эксперта // Тр. ВНИИСЭ. – М., 1973. – Вып. 5.
10. Арсеньев В.Д. Заключение эксперта в уголовном процессе // Социалистическая законность. – 1973. – № 4. – С. 29-32.
11. Арсеньєв В.Д. О понятии заключения эксперта в свете общей теории судебных доказательств // Актуальные вопросы теории судебной экспертизы. Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. – М., 1976. – С.21.
12. Афанасьев С.Ф. Проблемы истины в гражданском судопроизводстве. – Саратов, 1999. – 156 с.
13. Афанасьев С.Ф. Специфика судебного познания в гражданском процессе // Вестник Саратовской государственной академии права. – 1996. – № 1. – С. 38-41.
14. Баулин О.В. Бремя доказывания при разбирательстве гражданских дел. – М.: ОАО «Издательский дом «Гродец»», 2004. – 272 с.
15. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы. – М.: Юрид. лит., 1966. – 170 с.
16. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. – М., 1988. – 615 с.
17. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Мегатрон-ХХІ, 2000. – 334 с.
18. Белкин Р.С., Качаров Г.И., Миньковский Г.М., Эйсман А.А., Винберг А.И. Теория доказательств в советском уголовном процессе. В 2-х т. Т. 2. – М.: Юрид.лит., 1966. – 584 с
19. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве. – М.: Норма, 2005. – 528 с.
20. Бертран Рассел. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 759 с.
21. Боннер А.Т. Установление обстоятельств гражданских дел. – М., 2000. – 179 с.
22. Боннер А.Т. Установление истины в правосудии и социально-нравственная оценка фактов // Государство и право. – 1990. - № 1.
23. Бородин С.В., Палиашвили А.Я. . – Вопросы теории и практики судебной экспертизы. – М.: Госюриздат, 1963. – 180 с.
24. Baur/Grunsky. Zivilprozeβrerecht, 8. – В., 1994.
25. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – Транзит-Икс, 2001. – 328 с.
26. Вальдман В.М. Логические принципы при формулировании выводов эксперта // Сб. науч. тр. Ташкентского НИИСЭ, 1974. – Вып. 10.
27. Ванеева Л.А. Судебное познание в советском гражданском процессе. – Владивосток, 1972. – 180 с.
28. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. // МГУ. В.А. Томеинов (пред.). – М.: Зерцало, 2003. – 441 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і глов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
30. Великий словник сучасної української мови /За ред. В.Г. Приступка. – Л.: ФКТ, 2002. – 1290 с.
31. Викут А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России. – М., 1999. – 250 с.
32. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди / Упоряд.: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 400 с.
33. Власов А.А. Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе. – М., 2000. – 168 с.
34. Галкин В.М. Средства доказывания в советском уголовном процессе. – М., ВНИИИСЭ, 1968. Ч. 2 – С. 8.
35. Галянтич М. Патентний суд України – нагальна проблема створення єдиної системи захисту промислової власності // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 1. – С. 3-6.
36. Гольмстен А.Х. Учебник русского гражданского судопроизводства (5-е изд. СПб., 1913). / Цитується по: Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд. / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – М., «Городец», 2005. – 896 с.
37. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – Киев: Выща школа, 1980. – 240 с.
38. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж, 1978. – 290 с.
39. Грабрюнер Марианна. Разрешение споров в федеральном патентном суде Германии // Семинар «Разрешение споров в суде и применение норм права», Киев, 25-26 июня 2002 г. – С.14.
40. Гражданский процесс / Под ред. Комаров В.В. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 356 с.
41. Гражданское процессуальное право Украинской ССР / Штефан М.И., Дрижчаная Е.Г., Радзиевская Л.К. и др. – К.: Вища школа, 1989. – 278 с.
42. Гражданский процесс Украины: Учебное пособие / Под ред. Червоного Ю.С. – Х.: Одиссей, 2003. – 359. – 320 с.
43. Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд. / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – М., «Городец», 2005. – 896 с.
44. Гражданский процесс Украины: Учебное пособие / Под ред. К.И. Комиссарова, Ю.К. Осипова. – М.: БЕК, 1996. – 360 с.
45. Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. 3-е изд. – М., 2000. – 359 с.
46. Гражданский процесс. Курс лекци, читанных проф. Ю.С. Гамбаровым. 1894-95 ак.г. / Цитується по: Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд. / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – М., «Городец», 2005. – 896 с.
47. Гражданский процессуальный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Автор комментария В.И. Тертышников. – Харьков: Консум, 1999. – 415 с.
48. Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд. / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – М., «Городец», 2005. – 896 с.
49. Гражданское процессуальное право России / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Былина, 1998. – 420 с.
50. Гришаев С.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юристъ, 2004. – 238 с.
51. Грузкова В.Г. Об объеме специальных знаний судебного эксперта // Актуальные вопросы судебной экспертизы и криминалистики. – Харьков, 1998. – С. 37.
52. Гукасян Р.Е., Ченцов Н.В. Некоторые проблемы науки советского гражданского права на современном этапе // Материально-правовые и процессуальные средства охраны и защиты прав и интересов хозяйствующих субъектов. – Калинин, 1987. – С. 114.
53. Гурвич М.А. Лекции по советскому гражданскому процессу.- М., 1950.
54. Гуреев П.П. Теория судебных доказательств в советском гражданском процессуальном праве // Курс советского гражданского процессуального права. В 2-х т. Т.1. – М.: Наука, 1981. – 324 с.
55. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. – М.: Городец-издат, 2000. – 320 с.
56. Давтян А.Г. Экспертиза в гражданском процессе. – М., 1995. – 230 с.
57. Дахно И.И. Право интеллектуальной собственности: Научно-справочное пособие. – К.: ТП-ПРЕСС, 2004. – 224 с.
58. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. – М., 1979. – 170 с.
59. Додин Е.В. Доказывание и доказательства в правоприменительной деятельности органов советского государственного управления. – Киев, Одесса, 1976. – 180 с.
60. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. – М., 1973. – 224 с.
61. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Системы. Задачи кодификации. Сборник статей. – М.: Статут., 2005. – 416 с.
62. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: Изд-во СПАРК, 1996. – 128 с.
63. Дорохов В.Я. Проблемы истины, понятие доказательства и природы видов доказательств в советском уголовном процессе: докт. дис. – М., ВКШ КГБ, 1975. – 280 с.
64. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. Посібник, - К.: Хрінком Антре, 2004. – 512 с.
65. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы. Минск, изд-во Белорус.ун-та, 1959. – 230 с.
66. Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран. Источники, судоустройство, подсудность. – М.: Статут, 2000. – 450 с.
67. Експертизи у судовій практиці / За заг. ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.
68. Енгельман И.Е. Курс гражданского судопроизводства (Юрьев, 1912); Нефедьев Е.А. Учебник русского гражданского судопроизводства. (М., 1909) // Цитується за: Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд. / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – М., «Городец», 2005. – 896 с.
69. Ємельянова І. Проблеми призначення та проведення судової експертизи на стадії апеляційного провадження у цивільному процесі // Право України. – 2005 – № 8. – С. 3– 8.
70. Жбанков В.А. Получение образцов для сравнительного исследования. – М., 1992. – 178 с.
71. Жилин Г.А. Экспертиза по гражданскому делу в судебной практике // Комментарий российского законодательства. – М., 1995. – 160 с.
72. Жуков Ю.М. Судебная экспертиза в советском гражданском процессе. – 250 с.
73. Jessnitzer/Frieling. Der gerichtliche Sachverstäandige. Köln; Berlin; München,1992.
74. Зайцев И.М. Судебное решение как процессуальный документ // Российская юстиция. – 1995. – № 4.
75. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ. – Матеріали слухань у Комітеті з питань науки і освіти ВРУ / Упорядник Г.О. Андрощук. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 359 с.
76. Зарубежный опыт судебного рассмотрения споров о квалификации изобретений / А.М. Корзников, Н.К. Финкель. – М.: ВНИИПИ, 1998. – 72 с.
77. Законодательство в сфере интеллектуальной собственности стран мира: Коллекция Всемирной организации интеллектуальной собственности. – Сектор патентного права, 2005. – 108 с.
78. Звягинцева Л.М., Плюхина М.А., Решетникова И.В. Доказывание в судебной практике по гражданским делам: Учебно-практическое пособие. – М.: НОРМА-ИНФРА-М., 1999. – 288 с.
79. Зинин А.М., Майлис Н.П. Судебная экспертиза: Учебник. – М., 2002. – 328 с.
80. Зирін О.А. Авторське право в аудіовізуальних мистецтвах. Судова практика // Інтелектуальний капітал. – 2003. - № 1. – С. 15-23.
81. Идрис Камил. Интеллектуальная собственность – мощный инструмент экономического роста: Пер. с англ. – ВОИС, Роспатент, 2004. – 450 с.
82. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. В 4-х т. Т. 3 Промислова власність / Г.О. Андрощук, С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. В.Л. Петрова, В.О. Жарова. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. – 565 с.
83. Интеллектуальная собственность. Основные материалы: Учеб. Пособие. Ч.3. – К., 1998. – 89 с.
84. Кавасс И., Скринька Д. Защита интеллектуальной собственности и ТРИПС // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 6. – С. 5-15.
85. Капферер Жан-Ноэль. Торговые марки: испытание практикой. Новые реальности современного брэндинга: Пер. с. Фр. – М.: Консалтинговая группа «ИМИДЖ-Контакт»; ИНФРА-М, 2002. – 211 с.
86. Карпухина С.И. Защита интеллектуальной собственности и патентоведение. – М.: Международные отношения. – 2004. – 400 с.
87. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 540 с.
88. Клейнман А.Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе. – М., Л.: Изд-во АН СССР, 1950. – 340 с.
89. Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права. – М., 1967. – 280 с.
90. Коваленко А.Г. Исследования средств доказывания в гражданском судопроизводстве. – Саратов: Изд-во Сар. ун-та, 1989. – 367 с.
91. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
92. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса. – Воронеж, 1993. – 230 с.
93. Крук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. – К.: АТІКА, 2002. – 340 с.
94. Курылев С.В. Объяснения сторон как доказательство в советском гражданском процессе. – М., 1956. – 250 с.
95. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. – Минск, 1969. – 248 с.
96. Ларин А.М. От следственной версии к истине. – М., 1976. – 196 с.
97. Лаюзин М. Споры о столкновении исключительных прав на товарный знак и объекты авторского права // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2005. - № 10. – С 59-70.
98. Лейбниц. О врожденных понятиях. Соч. Т.2. – М., 1983. – 320 с.
99. Лившиц Ю.Д., Кудрявцева А.В. Вопросы использования специальных познаний в уголовном процессе // Челябинск, 2001. – 84 с.
100. Лупинская П.А. О понятии судебных доказательств // Учен. Зап. ВЮЗИ. Вып. 71. – М., 1968. – С. 52.
101. Лупинская П. Основания и порядок принятия решений о недопустимости доказательств // Российская юстиция. – 1994. – № 11.
102. Макуев Р.Х. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2006. – 572 с.
103. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. Т. 1. п. 7.1. СПб., 1876. / Цитується по: Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд. / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – М., «Городец», 2005. – 896 с. – С. 344.
104. Махнов В.Н. Теория и практика использования знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: докт. дис. – М., 1993. − 527 с.
105. Международные договоры и соглашения в области охраны интеллектуальной собственности. – М., 1997. – 357 с.
106. Мельников В. Судебная защита авторских прав на фотографию в Великобритании // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2005. – № 8. – С. 69-76.
107. Мурадьян Э.М. Истина как проблема судебного права. – М.: Юристъ, 2004. – 312 с.
108. Надгорный Г.М. Гносеологические аспекты понятия «специальные знания». В сб. Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев: Высшая школа, 1980. Вып. 21. – С.42.
109. Назначение и производство судебных экспертиз: Пособие для следователей, судей и экспертов. – М., 1998. – 140 с.
110. Науково-практичний коментар до Цивільного законодавства України. В 4-х т. Т.ІІ. Право інтелектуальної власності. Зобов’язальне право / А.Г. Ярома, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – К.: А.С.К., 2004. – 864 с.
111. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. /За відповід. ред.. О.В. Дзери (кер.авт.кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Хрінком Антре, 2005. – Т. І. – 832 с.
112. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред.. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
113. Необходимые доказательства и практика их использования в гражданском процессе. – Саратов, 1987. – 95 с.
114. Ніколаюк С.І., Никифорчук Д.Й., Томма Р.П., Банко В.І. Протидія злочинам у сфері інтелектуальної власності: Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, 2006. – 192 с.
115. Носырева Е.И. Виды современного гражданського судопроизводства и их классификация // Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве / Под ред.. М.К. Треушникова. – М.: ОАО «Издательский дом «Гродец»», 2002. – 352 с.
116. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – 575 с.
117. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. – М., 2000. – 270 с.
118. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка (по уголовным делам). – М., 1995. – 180 с.
119. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном процессе. – 120 с.
120. Орлов Ю.К. Внутреннее убеждение при оценке доказательств (правовые аспекты) // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1981, Вып. 35. – С. 37.
121. Орлов Ю.К. Заключение эксперта как источник выводного знания в судебном доказывании (уголовно-процессуальные, криминалистические и логико-гносеологические проблемы): Автореф. докт. дис. – М., 1993 − 35 с.
122. Осипов Ю.К. К вопросу об объективной истине в судебном процессе // Правоведение. – 1960. – № 2. – С. 129.
123. Основы судебной экспертизы. Часть 1. Общая теория. – М., 1997. – 280 с.
124. Особенности рассмотрения и разрешения отдельных категорий гражданских дел (Исковое производство) / Под ред. И.К. Пискарева. – М.: ОАО «Издательский дом «Городец»», 2005. – 512 с.
125. Особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 320 с.
126. Охрана промышленной собственности в Германии. – М.: ВИПСН, 1995. – 189 с.
127. Оценка доказательства судом первой инстанции по гражданским делам. – М., 1977. – 245 с.
128. Палиашвили А.Я. Заключение эксперта как один из источников доказательств // Советская юстиция. – 1971. – № 12. – с. 32.
129. Палиашвили А.Я. Экспертиза в суде по уголовным делам. – М.: Юрид.лит., 1978. – 230 с.
130. Патентное законодательство зарубежных стран в 2-х томах. Т. 2 – М.: Прогресс, 1987. – 528 с.
131. Педенчук А.К. Заключение судебного эксперта: логика, истинность, достоверность. Докт. дис. – М., 1995 − 508 с.
132. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1984. – 170 с.
133. Правовая охрана и использование изобретений, полезных моделей, промышленных образцов, товарных знаков, знаков обслуживания: Собрание законодательных и нормативных правовых актов. – М.: Роспатент, Ось-89. – 2004. – 480 с.
134. Право інтелектуальної власності: Академічний курс. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-ге вид. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.
135. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол. авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – 1104 с.
136. Практика розгляду господарських спорів судами України. Довідник на 2006 рік: збірник. – К.: Юридична практика, 2006. – 256 с.
137. Притузова В.А. Заключение эксперта как доказательство в уголовном процессе. – М., Госюриздат, 1959. – 78 с.
138. Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони: Зб. Нау. Статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 548 с.
139. Прохоров А.Г. Принцип допустимости средств доказывания в советском гражданском процессуальном праве: Автореф. дис… канд.юр.наук. – Свердловск, 1979 − 24 с.
140. Прохоров-Лукін Г.В. Експертиза об’єктів інтелектуальної власності // У виданні: Експертизи у судовій практиці / За заг. ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Хрінком Антре, 2004. – 388 с. – С. 362 – 270.
141. Пучинский В. Оценка доказательств в российском гражданском и арбитражном процессуальном праве // Хозяйство и право. – 2005. – № 8. – С. 32-44.
142. Пучинский В.К. Признание стороны в советском гражданском процессе. – М., 1955. – 170 с.
143. Pieper. Richter und Sachverstäandiger im Zivilprozeβsrecht ZZP 84. S. 1; Friederichs. Richter und Sachverständiger аus Sicht der Sozialgerichtsbarkeit ZZP 83. S. 394.
144. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Сов. Государство и право. – 1964. – № 8. – с. 14.
145. Рахунов Р.Д. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. – М., 1953. – 280 с.
146. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия. От истоков до наших дней. Античность. – М., 1984. – 269 с.
147. Ренкель А.Ф. Третейский патентный суд. – М.: ИНИЦ, 1998. – 73 с.
148. Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданский процесс: Курс лекций. 3-е изд. – М.: Норма, 2005. – 336 с.
149. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США. – Екатеринбург, Изд-во УрГЮА, 1997. – 240 с.
150. Решетникова И.В. Курс доказательственного права в российском гражданском судопроизводстве. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 288 с.
151. Решетникова И.В. Система судов гражданской юрисдикции в Англии // Правовые системы и практика правового регулирования. – Екатеринбург, 1992. – С. 34.
152. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. – М.: Норма, 2005. – 656 с.
153. Россинская Е.Р., Усов А.И. Судебная компьютерно-техническая экспертиза. – М., 2001 − 318 с.
154. Rosenberg/Schwab/Gottwald. Zivilprozeβrehht. – Műnhcen, 1993.
155. Rosenberg/Schwab. Zivilprozeβrehht. – Műnhcen, 1995.
156. Русслис С. Судопроизводство по патентам в Германии // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2006. – № 3. – С. 34-42.
157. Русслис С. Судопроизводство по патентам в Германии // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2006. – № 4. – С. 41-49.
158. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза. – М.: Городец, 1999. – 368 с.
159. Селина Е. Эксперт или свидетель? // Законность. – 1997. – № 6. – С. 34.
160. Сборник постановлений Пленумов Верховного Суда СССР и РСФСР (РФ) по уголовным делам. – М.: Изд-во Спарк, 1997. – 329 с.
161. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2004. – 752 с.
162. Смирнова С.А. Судебная экспертиза на рубеже ХХІ века. Состояние, развитие. Проблемы. – СПб., 2004. – 290 с.
163. Советский гражданский процесс / Под ред. А.А. Добровольского, А.Ф. Клейнмана. – М., 1975. – 357 с.
164. Советский гражданский процесс / Под ред. М.А. Гурвича. – М., 1967. – 353 с.
165. Современный словарь иностранных слов. – М., 1993. – 781 с.
166. Соловко Ю. Як можна оцінити сучасний стан охорони інтелектуальної власності в Україні // Матеріали круглого столу «Забезпечення доказів у цивільному та господарському процесах»: Київ, ВРУ, 16 грудня 2002 р. – с. 20.
167. Соловьев В. Философское начало цельного знания. – Минск, 1999. – 862 с.
168. Справочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / Под ред. И.В. Решетниковой. – М.: изд-во НОРМА, 2002. – 480 с.
169. Судово-експертна діяльність. Довідник для суддів. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 344 с.
170. Schreiber. Die Urkunde im Zivilprozeβ. – Berlin. 1982.
171. Талимончик В. Разрешение споров, связанных с охраной интеллектуальной собственности, в рамках ВОИС // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2005. – № 10. – С. 42-50.
172. Теньков С.О. Коментар судової практики з господарських справ. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 384 с.
173. Тетенькин В.А. Проверка доказательств в структуре уголовно-процессуального доказывания. – М., 1985. – С. 19-20.
174. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жорина. – М.: Юрид. лит., 1973. – 340 с.
175. Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности. – Иркутск, 1985. – 250 с.
176. Тихомиров Ю.А. Коллизионное право. – М., 2000. – 320 с.
177. Толстой Л. Об истине, жизни и поведении. – М., 1998. – С. 80; Круглов А. Словарь. Психология и характерология понятий. Российское гуманистическое общество. Кн.1. – М., 2000. – 380 с.
178. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жогина. – М., 1973. – 250 с.
179. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекций. – Харьков: «Консум», 2001. – 240 с.
180. Треушников М.К. Судебные доказательства. 4-е изд., перераб. и доп. – М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. – 288с.
181. Трубников П.Я. Судебное разбирательство гражданских дел для отдельных категорий. – М.: Былина, 2000. – 340с.
182. Устьянцева Т.В. Значение психологических факторов формирования выводов эксперта // Вопросы криминалистической экспертизы и правовой кибернетики. – М., 1971. – 240 с.
183. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 102 с.
184. Филимонов Б.А. Основы теории доказательств в германском уголовном процессе. – М., 1994. – 220 с.
185. Фиш Майкл. Урегулирование патентных споров в судах Великобритании // Семинар «Разрешение споров в суде и применение норм права», Киев, 25-26 июня 2002 г. – С. 3.
186. Флоренский П.А. Соч. Т.1. Столп и утверждение истины. – М., 1990. – 178 с.
187. Фокина М.А. Современные проблемы доказательности права: сравнительный анализ ГПК и АПК 2002 г. // АПК и ГПК 2002 г.: сравнительный анализ и актуальные проблемы правоприменения. – М., 2004. – С. 280.
188. Фурса С.Я.. Цюра Т.В. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2005. – 256 с.
189. Хайдеггер М. Его – Бытие и время. – М., 1997. – 314 с.
190. Хейворд П. Урегулирование споров в Патентном ведомстве Великобритании // Семинар «Разрешение споров в суде и применение норм права», Киев, 25-26 июня 2002 г. – С. 6.
191. Хрестоматия по гражданскому процессу / Под ред. М.К. Треушникова. – М., 1996. – 896 с.
192. Хутыз М.Х. Общие положение гражданского процесса. Историко-правовое исследование. – М., 1979. – 188 с.
193. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-ге вид. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 1. – 736 с.
194. Ціркаль В. Переврка та оцінка висновку експертизи на досудовому слідстві і у суді // Право України. – 2005. – № 8. – С. 60-63.
195. Цюра Т.В. О правовом регулировании процесса доказывания в Украине // Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: ОАО «Издательский дом «Городец»», 2002. – 180 с.
196. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. – М., 1962. – 243 с.
197. Чечот Д.М. Судебные доказательства. Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М., 1996. – 320 с.
198. Чучукало О. Встановлення істини як мета доказування // Право України. – 2006. – № 1. – С. 57-60. – С. 59.
199. Щербаковский М.Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: Учебно-практическое пособие. – Х.: Эспада, 2005. – 544 с.
200. Шламов М.П. Теория улик. – М., 1960. – 190 с.
201. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 624 с.
202. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право у схемах: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2004. – 208 с.
203. Эйсман А.А. Заключение эксперта. Структура и научное обоснование. – М.: Юрид.лит., 1967. – 291 с.
204. Экман П. Психология лжи. – СПб., 2000. – 267 с.
205. Энциклопедия судебной экспертизы / Под ред. Д.ю.н. Т.В. Аверьяновой и д.ю.н. Е.Р. Россинской. – М.: Юристъ, 1999. – 552 с.
206. Юдельсон К.С. Проблема доказывания в советском гражданском процессе. – М., 1951. – 198 с.
207. Юдельсон К.С. Судебные доказательства. – М., 1956. – 229 с.
208. Юридичні терміни: Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь, 2003 − 256 с.
209. Яковлева Р. Методика проведения экспертизы контрафактной картографической продукции // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2005. – № 10. – С. 51-58.
210. Яковлев Я.М. К вопросу о формировании убеждения с