Прусенко Галина Євгеніївна. Забезпечувальні заходи у міжнародному комерційному арбітражі

Краткое описание

Прусенко Галина Євгеніївна. Назва дисертаційної роботи: "Забезпечувальні заходи у міжнародному комерційному арбітражі"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
ПРУСЕНКО ГАЛИНА ЄВГЕНІЇВНА
УДК 347.918
ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНІ ЗАХОДИ
У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник -
Притика Юрій Дмитрович,
доктор юридичних наук, професор
Київ-2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. Поняття та правова природа вжиття забезпечувальних
заходів у міжнародному комерційному арбітражі…………….....................11
1.1. Поняття та види забезпечувальних заходів……………………………..11
1.2. Правова природа забезпечувальних заходів…………………………….27
1.3. Принципи вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі…………………………………………………………34
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...41
РОЗДІЛ 2. Способи вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі: порівняльно-правове дослідження……………45
2.1. Органи, уповноважені на вжиття забезпечувальних заходів у
міжнародному комерційному арбітражі……………………………………….45
2.2. Повноваження арбітражу щодо вжиття забезпечувальних заходів……...65
2.3. Імперативний спосіб вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі…………………………………………………………81
2.3.1. Забезпечення позову на підтримку арбітражу в судах Англії…..81
2.3.2. Імперативне забезпечення позову в міжнародному комерційному
арбітражі за законодавством Італії, Німеччини та
Швейцарії………………………………………………………………………...94
2.3.3. Вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному
арбітражі у Білорусі, Росії та Казахстані…………………….……………….105
2.4. Диспозитивний спосіб вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі………………………………………………………..118
2.4.1. Забезпечення позову арбітражем за законодавством Англії…...118
2.4.2. Проблеми забезпечення позову арбітражним складом за
законодавством Італії, Німеччини та Швейцарії....…………………………. 127
2.4.3. Реалізація диспозитивного способу забезпечення позову в
Білорусі, Росії та Казахстані.…………………………………………………..137
3
Висновки до розділу 2………………………………………………………….144
РОЗДІЛ 3. Правове регулювання вжиття забезпечувальних заходів у
міжнародному комерційному арбітражі в Україні……………………….147
3.1. Особливості механізму вжиття забезпечувальних заходів арбітражним
складом………………………………………………………………………….147
3.2. Правове регулювання вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі державним судом…………………..........................154
3.3. Перспективи забезпечення позову у міжнародному комерційному
арбітражі в Україні……………………………………………………………..162
Висновки до розділу 3………………………………………………………….170
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...178
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...196
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Незважаючи на переваги
міжнародного комерційного арбітражу як альтернативного способу
вирішення спорів в порівнянні з державним судочинством (оперативність,
конфіденційність, можливість активного діалогу між сторонами та
арбітрами), відсутність у арбітрів владних повноважень унеможливлює
імперативне виконання процесуальних актів арбітражу, зокрема, постанов
про вжиття забезпечувальних заходів, та на практиці зумовлює необхідність
звернення для забезпечення позову до державного суду.
Нормативне регулювання міжнародного комерційного арбітражу в
Україні ґрунтується на міжнародних стандартах: Закон України «Про
міжнародний комерційний арбітраж» заснований на Типовому законі
ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж у редакції 1985 року.
Водночас, у 2006 році до Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний
торговельний арбітраж було внесено ряд суттєвих змін, зокрема, відносно
вжиття забезпечувальних заходів. Положення статей 151-155 ЦПК України
передбачають вжиття заходів забезпечення позову лише щодо позову, який
було заявлено або буде заявлено (частина п’ята статті 151 ЦПК, частина
друга, третя статті 153 ЦПК) до загального суду, відтак, цивільне
процесуальне законодавство України та Закон України «Про міжнародний
комерційний арбітраж» потребують внесення відповідних змін і доповнень.
Водночас, правове регулювання вжиття забезпечувальних заходів
арбітражним складом, а також судом, у межах реалізації функції сприяння
арбітражному розгляду, не отримало комплексної наукової рефлексії, що
зумовлює актуальність дослідження теоретичних і практичних питань у сфері
забезпечення позову у міжнародному комерційному арбітражі.
Теоретичну основу дослідження складають роботи українських і
зарубіжних вчених, присвячені особливостям вирішення спорів у межах
третейського (арбітражного) судочинства, а також, зокрема, проблемам
5
вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі, а
саме наукові праці, зокрема, В.М. Анурова, Л.П. Ануфрієвої,
М.М. Богуславського, Г.Б. Борна, М.І. Брагінського, О.В. Брунцевої,
Д.Р. Бюсі, Л.Ф. Вінокурової, В.В. Вітрянського, С.О. Владимирової,
О.О. Воробйова, О.С. Данилевича, Г.К. Дмітрієвої, Н. Ендрюса,
А. Єсілірмака, Е. Жоліве, Т.Г. Захарченко, О.В. Кабатової,
Б.Р. Карабельникова, А.Д. Кейліна, Т. Клея, Е. Коллінза, В.В. Комарова,
Дж. Кордеро-Мосс, С.О. Кравцова, О.Д. Крупчана, С.А. Курочкіна,
С.М. Лебедєва, З.В. Литвиненко, Л.А. Лунца, М.М. Мальського, К. МенкельМідоу, О.І. Мінакова, О.Л. Мозіманна, М.Е. Морозова, М.Л. Моузес,
В.А. Мусіна, С.В. Ніколюкіна, Н.В. Павлової, О.С. Перепелинської,
Р. Плантроуза, І.Г. Побірченка, Ю.Д. Притики, Ж.-Б. Расіна, М.О. Рожкової,
О.Ю. Скворцова, Т.В. Сліпачук, Дж. Текса, Б. Харріса, Дж. Хілла,
Р.М. Ходикіна, Г.А. Цірата, В.В. Яркова.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка 28 жовтня 2013 року (протокол № 2). Тема дисертаційного
дослідження затверджена на засіданні Вченої ради юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка 28 жовтня
2013 року (протокол № 2). Дисертаційне дослідження виконувалося
відповідно до плану науково-дослідної роботи юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема,
бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі
України: теоретичний і практичний аспекти» (№11 БФ042-01), яка
досліджувалася на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.),
бюджетної науково-дослідної теми «Теорія та практика адаптації
законодавства України до законодавства ЄС» (№16 БФ042-01), яка
6
досліджується на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2018 р.
Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного
аналізу та вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства
України з питань правового регулювання процедури вжиття
забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі.
Для реалізації мети роботи були визначені наступні завдання:
1. Проаналізувати теоретичні погляди вітчизняних і зарубіжних учених
відносно поняття, видів, правової природи та принципів вжиття
забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі.
2. Надати визначення поняття «забезпечувальні заходи у міжнародному
комерційному арбітраж».
3. Запропонувати підхід до визначення особливостей правової природи
забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі.
4. Надати класифікацію принципів забезпечення позову.
5. Дослідити механізм та виявити особливості вжиття забезпечувальних
заходів під час арбітражного розгляду в окремих країнах у порівняльноправовому аспекті.
6. Розробити та сформулювати рекомендації відносно реформування
чинного законодавства України, що регулює питання забезпечення позову у
міжнародному комерційному арбітражі.
Об’єктом дослідження є система правовідносин, що виникають під
час вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному
арбітражі.
Предметом дослідження є законодавство України, національне
законодавство різних держав про міжнародний комерційний арбітраж,
регламенти арбітражних установ, судова практика України та іноземних
держав, практика міжнародних комерційних арбітражів, положення правової
доктрини.
7
Методологічну основу дисертаційної роботи, з огляду на обрані мету
та завдання, об’єкт і предмет дослідження, складають загальнонаукові та
конкретно-наукові методи наукового пізнання: діалектичний, формальнологічний (методи аналізу та синтезу, узагальнення), системно-структурний,
історичний та порівняльно-правовий методи.
Зокрема, під час роботи над теоретичною базою дисертаційного
дослідження та визначення ключових понять і особливостей правової
природи вжиття забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному
арбітражі, а також надання рекомендацій та пропозицій із реформування
законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж використані
методи формальної логіки (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний метод
використано в дослідженні для визначення системи принципів – основних
засад, відповідно до яких вживаються забезпечувальні заходи у
міжнародному комерційному арбітражі (1.3). Для дослідження окремих
процесів розвитку законодавства про забезпечення позову в міжнародному
комерційному арбітражі в Україні та іноземних державах в роботі
застосований історичний метод (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1).
Діалектичний та порівняльно-правовий методи використано для дослідження
взаємодії різних правових систем, спільних і відмінних підходів до
вирішення проблеми забезпечення позову арбітражним складом під час
розгляду справи у міжнародному комерційному арбітражі та меж відповідних
повноважень державного судочинства (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що
дисертація є першим в українській юридичній науці системним і
комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем забезпечення
позову у міжнародному комерційному арбітражі. Наукова новизна
конкретизована у таких основних наукових положеннях, шо виносяться на
захист:
Вперше:
8
- визначено поняття забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі як будь-яких заходів тимчасового характеру,
спрямованих на охорону та гарантування законних прав та інтересів сторін
арбітражної угоди;
- обґрунтовано здійснення класифікації забезпечувальних заходів у
міжнародному комерційному арбітражі за критерієм функціонального
призначення, відповідно до якої виділено три групи, зокрема:
1) забезпечувальні заходи, спрямовані на збереження статус-кво між
сторонами (зобов’язання сторони (сторін) арбітражної угоди вчинити певні
дії або утриматися від вчинення певних дій); 2) забезпечувальні заходи,
метою яких є забезпечення виконання майбутнього арбітражного рішення,
насамперед, юрисдикційні акти, спрямовані на гарантування збереження
активів, за рахунок яких може бути виконане майбутнє арбітражне рішення;
3) антипозовні забезпечувальні заходи;
- запропоновано виокремлення в якості особливого різновиду
забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі
антипозовних забезпечувальних заходів і сформульовано визначення поняття
«антипозовні забезпечувальні заходи у міжнародному комерційному
арбітражі», а також проведено класифікацію таких заходів за суб’єктом
правозастосування;
- наведені аргументи на користь впровадження в арбітражні регламенти,
що діють на території України, процедури призначення надзвичайного
арбітра, а також передбачення можливості проведення прискорених
(скорочених) процедур арбітражного розгляду, розкритий зміст таких
процедур на прикладі механізмів, що діють відповідно до регламентів
провідних арбітражних установ;
Удосконалено:
- положення щодо змісту принципів забезпечення позову у міжнародному
комерційному арбітражі;
9
- концепцію правової природи забезпечувальних заходів у міжнародному
комерційному арбітражі шляхом аргументованого визначення її
особливостей;
- обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного
законодавства України, зокрема, розроблено зміни та доповнення до тексту
Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;
- запропоновано конструкцію взаємодії суду та арбітражу щодо
забезпечення позову на підтримку арбітражного розгляду в межах виконання
судом функцію сприяння арбітражу та розроблено відповідні зміни та
доповнення до чинного цивільного процесуального законодавства України;
Набули подальшого розвитку:
- наукові ідеї щодо підвищення ефективності функціонування закріпленого
на рівні національного законодавства механізму забезпечення позову
арбітражним складом і державним судом – на підтримку арбітражного
розгляду;
- теоретичні підходи до побудови можливих моделей взаємодії державного
суду та арбітражу щодо забезпечення позову в національній та іноземних
юрисдикціях.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в
дисертації сформульовано перелік конкретних висновків та пропозицій з
удосконалення законодавства про арбітраж і арбітражної практики, які
можуть бути використані у діяльності по вирішенню міжнародних
комерційних спорів, сторонами при укладенні арбітражної угоди. Результати
дослідження можуть також бути застосовані у законотворчій діяльності – як
основа для внесення змін і доповнень до Закону України «Про міжнародний
комерційний арбітраж», ЦПК України, інших нормативно-правових актів
(акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законотворчу
діяльність № 04-29/15-1675 від 25.04.2016 р.). Матеріали дисертаційної
роботи можуть бути використані при підготовці навчально-методичної
літератури та у науково-дослідній роботі – як основа для подальшого
10
наукового дослідження проблем забезпечення позову у міжнародному
комерційному арбітражі. Результати дослідження можуть бути використані
для викладання навчальних курсів «Міжнародний комерційний арбітраж»,
«Альтернативні способи вирішення спорів», «Міжнародний цивільний
процес».
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної
роботи доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Результати дисертаційного досліджування були оприлюднені на
міжнародних науково-практичних і всеукраїнських наукових конференціях:
«Актуальні питання правової теорії та юридичної практики» (м. Одеса,
Україна, 12-13 вересня 2014 р.), «Європейські стандарти захисту прав у
цивільному судочинстві: випробування часом» (Київ, 26 вересня 2014р.),
«Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в
Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, Україна, 24-25 квітня 2015 р.),
«Актуальні питання розвитку державності та правової системи в сучасній
Україні» (м. Запоріжжя, 30-31 жовтня 2015 р.), «Теорія та практика сучасної
юриспруденції» (м. Харків, 1 квітня 2016 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати
дисертаційного дослідження знайшли відображення у 13 наукових працях,
зокрема, у 8 наукових статтях, з яких 1 опублікована у науковому фаховому
виданні іноземної держави, та тезах 5 доповідей на наукових конференціях.
Структура роботи визначається метою і послідовністю вирішення
завдань. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, 10 підрозділів,
висновків, списку використаних джерел, додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та Європейським
Союзом, зокрема, та тенденція до адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу, в цілому, мають стати чинниками
удосконалення правового регулювання альтернативних методів вирішення
спорів на території України. Процес реформування законодавства України в
сфері позасудових процедур має відобразитися у реалізації відповідних
законодавчих ініціатив, у тому числі, щодо вжиття забезпечувальних заходів
арбітражним складом, а також державним судом – у межах сприяння
арбітражному розгляду.
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення
наукових підходів до правової природи, поняття, видів, принципів вжиття
забезпечувальних заходів у третейському судочинстві з іноземним елементом
та реалізовані поставлені наукові завдання – зокрема, проведення
компаративно-правового дослідження процедур вжиття забезпечувальних
заходів у державах різних правових систем, розгляд проблем взаємодії
арбітражу з державним судом під час забезпечення позову в арбітражі, з
метою комплексного аналізу та розробки пропозицій щодо вдосконалення
українського законодавства, яким визначається механізм вжиття
забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі.
Результати дослідження дозволяють сформулювати наступні висновки
та пропозиції:
1. Розглянуто різні підходи до визначення поняття
забезпечувального заходу в міжнародному комерційному арбітражі (через
поняття забезпечення вимог, майнових інтересів сторін арбітражної угоди).
Встановлено відсутність єдиної загальноприйнятої в науковому дискурсі
дефініції.
174
Встановлено, що основними критеріями розмежування видів
забезпечувальних заходів у науковій рефлексії є мета вжиття заходу
забезпечення позову та предмет спору.
Обґрунтовано розподіл забезпечувальних заходів на види за критерієм
функціонального призначення: забезпечувальні заходи, спрямовані на
збереження статус-кво між сторонами, та забезпечувальні заходи, спрямовані
на забезпечення виконання майбутнього арбітражного рішення.
Встановлено, що особливості, властиві забезпеченню позову у
міжнародному комерційному арбітражі, науковці об’єднують у групи за
рядом критеріїв, а саме: критерієм терміновості, тимчасового або
попереднього характеру захисту, врахування інтересів та забезпечення
непорушності прав усіх сторін спору, відсутності імперативного характеру
звернення до виконання.
Додатково обґрунтовано важливість врахування критеріїв, пов’язаних
із суб’єктним складом справи, фактору імовірності успішного вирішення
справи та критерію пропорційності між завданими заявникові збитками та
тими збитками, які вжиття заходу забезпечення позову може завдати
відповідачеві або третій особі у справі.
2. Пропонується широке визначення забезпечувальних заходів в
арбітражі як будь-яких заходів тимчасового характеру, спрямованих на
охорону та гарантування законних прав та інтересів сторін арбітражної
угоди.
3. Обґрунтовано дискусійний характер правової природи
антипозовних забезпечувальних заходів (англ. anti-suit injunctions) як виду
забезпечення позову. Пропонується визначати антипозовні забезпечувальні
заходи як особливий різновид забезпечувальних заходів, метою якого є
утримання сторони арбітражної угоди від продовження провадження в суді
або арбітражі в іншій юрисдикції з того ж самого питання в порушення
арбітражної угоди. Розподіляти антипозовні забезпечувальні заходи на види
175
запропоновано за суб’єктом правозастосування (арбітраж або державний
суд).
4. Доведено, що забезпечення позову у міжнародному
комерційному арбітражі базується на тих самих підходах і засадах, що
притаманні арбітражу як альтернативному способу вирішення спорів у
цілому, але відрізняється вжиттям спеціальних (конкретно-правових)
принципів: врахуванням потенційних збитків сторін (розміру упущеної
вигоди) та принципу пропорційності між заподіяною шкодою (або шкодою,
яку може бути заподіяно позивачу) та тими збитками, які вжиття заходу
забезпечення позову може завдати іншій стороні конфлікту
5. Встановлено, що в світовій правозастосовній практиці
арбітражні установи (арбітражі ad hoc) та державні суди мають конкурентну
юрисдикцію із вжиття забезпечувальних заходів. За законодавством країн як
загальної, так і континентальної систем права, у випадках, коли склад
арбітражу ще не сформовано, сторони угоди можуть звернутися до
державного суду щодо забезпечення позову. Проте, як тільки арбітражний
склад сформовано, порядок дій сторін буде різним у залежності від
юрисдикції; за деякими регламентами арбітражних установ, звернення сторін
до державного суду після сформування арбітражу та початку арбітражного
розгляду допускається лише за виключних обставин. Відсутність у складу
арбітражу імперативних повноважень суттєво зменшує вірогідність
добровільного виконання арбітражного рішення про вжиття
забезпечувальних заходів, в зв’язку з чим ряд держав не надає арбітражу на
законодавчому рівні повноважень із забезпечення позову.
Обґрунтовано, що найбільш ефективним є підхід, відповідно до якого
арбітри є первинним джерелом забезпечення позову під час арбітражного
розгляду, але сторони можуть, за необхідності, звертатися й до компетентних
державних судів із клопотанням про вжиття забезпечувальних заходів
(надання державному судочинству функції сприяння арбітражному
розгляду).
176
6. Запропоновано впровадити в Україні інститут надзвичайного
(термінового) арбітра, спираючись на моделі ЛМАС, Арбітражного інституту
Торгової палати Стокгольму, або доарбітражного третейського судді за
моделлю, розробленою Міжнародним арбітражним судом Міжнародної
торгової палати. Для реалізації цього завдання пропонується визначити
механізм призначення і функції надзвичайного арбітра на законодавчому
рівні, передбачити процедуру призначення та повноваження такого арбітра у
Регламенті МКАС при ТПП України, розробити Регламент доарбітражного
третейського розгляду для МКАС при ТПП України.
Запропоновано Регламенти МКАС при ТПП України, Регламент МАК
при ТПП України доповнити нормами, що встановлюватимуть зміст заяви
сторони про забезпечення позову, що подається до арбітражу, елементами
якої мають бути зазначення прав позивача, що мають бути збережені,
найменування конкретного заходу (заходів), щодо яких звертається сторона,
та обґрунтування терміновості обставин, які вимагають вжиття
забезпечувальних заходів.
Запропоновано включити в текст Закону України «Про міжнародний
комерційний арбітраж» положення щодо конкретних вимог до вжиття
забезпечувальних заходів арбітражем у відповідності до чинної редакції
Типового закону ЮНСІТРАЛ. Проте, наголошується, що «механічне»
відтворення положень типового законодавства у Законі України «Про
міжнародний комерційний арбітраж» не здатне вирішити проблеми
забезпечення позову в третейському суді в повному обсязі. Нагальною
потребою залишається доповнення процесуального законодавства нормами,
що визначать процедуру звернення до виконання рішень арбітражу про
вжиття забезпечувальних заходів і забезпечення позову державними судами
на підтримку арбітражу.
Пропонується Закон України «Про міжнародний комерційний
арбітраж» доповнити нормою щодо підвідомчості справ про забезпечення
позову на підтримку арбітражу, виклавши частину другу статті 16 у такій
177
редакції: «Функції, зазначені в статті 9, пункті 3 статті 16 і пункті 2 статті 34,
виконуються місцевими загальними судами за місцезнаходженням
арбітражу».
Запропонована імплементація в українське законодавство та
врахування у діяльності національних арбітражних установ запозиченого зі
швейцарського законодавства та арбітражної практики положення про те, що
якщо клопотання щодо одних й тих самих забезпечувальних заходів у одній і
тій самій справі подається до державного суду і арбітражу одночасно, право
вжити такі заходи буде покладатися на той орган, у якому першому було
зареєстровано клопотання.
Пропонується передбачити на законодавчому рівні можливість
проведення спрощеної (скороченої) процедури арбітражного провадження,
встановити обставини, за яких спрощена процедура може застосовуватися
арбітражним складом (або дозволити сторонам погоджувати вжиття
спрощеної процедури розгляду в арбітражній угоді), розробити відповідний
Регламент спрощеної процедури арбітражу для використання в практиці
арбітражних інституцій.
Пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства України
знайшли відображення у проектах Законів України «Про внесення змін до
Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»» і «Про внесення
змін до Цивільного процесуального кодексу України», розроблених автором і
поданих у вигляді додатків до дисертаційного дослідження