Григоренко Олена В’ячеславівна . РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАХИСТ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Краткое описание

Григоренко Олена В’ячеславівна . Назва дисертаційної роботи: "РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАХИСТ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ГРИГОРЕНКО ОЛЕНА В’ЯЧЕСЛАВІВНА
УДК 347.12:612.6
РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАХИСТ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ,
ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ
ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
член-кореспондент НАПрН України
КОХАНОВСЬКА Олена Велеонінівна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ................................................................................4
ВСТУП ...............................................................................................................5
Розділ І. Репродуктивні права в системі цивільних особистих
немайнових прав фізичної особи в Україні ...............................................16
1.1. Дослідження правових аспектів репродуктивних прав у науковій
літературі ………………………………………………………………..16
1.2. Проблема репродуктивних прав в історико-правовому контексті…..20
1.3. Поняття і система репродуктивних прав фізичної особи та їх правове
закріплення на міжнародному рівні…………………..……………….34
1.4. Джерела регулювання відносин у сфері допоміжних репродуктивних
технологій……………………...………………………………………..59
Висновки до Розділу І……………………………………………………..…73
Розділ ІІ. Реалізація прав фізичних осіб при застосуванні допоміжних
репродуктивних технологій……………....………………………………...78
2.1. Поняття та умови реалізації репродуктивних прав фізичної особи...78
2.2. Принципи реалізації прав фізичних осіб при застосуванні допоміжних
репродуктивних технологій…………………………………………………..96
2.3. Репродуктивні права та репродуктивні інтереси як форми дозволеної
поведінки………………………………………………………………………110
Висновки до Розділу ІІ………………………………………………………138
Розділ ІІІ. Захист прав фізичних осіб при застосуванні допоміжних
репродуктивних технологій………………………………………………...143
3.1. Форми та способи захисту прав фізичних осіб: загально-теоретичні
підходи…………………………………………………………………..143
3.2. Цивільно-правові способи захисту прав фізичних осіб при застосуванні
методів допоміжної репродукції………………………………………158
3.3. Зарубіжний досвід і перспективи захисту прав фізичних осіб при
застосуванні методів допоміжної репродукції………………………..173
3
Висновки до Розділу ІІІ………………………………………………………188
ВИСНОВКИ…………………………………………………………...………190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……..……………………………197
4
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
ЦК – Цивільний кодекс
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс
СК – Сімейний кодекс
ДРТ – допоміжні репродуктивні технології
ЕКЗ – екстракорпоральне запліднення
ПЕ – перенос ембріонів
УРСР – Українська радянська соціалістична республіка
США – Сполучені Штати Америки
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ООН – Організація Об’єднаних Націй
Наказ МОЗ № 787 – Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про
затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій
в Україні» №787 від 09.09.2013 р.
Загальна декларація прав людини - Загальна декларація ООН прав людини
від 10.12.1948 р.
Загальна декларація про геном людини та права людини – Загальна
декларація ООН про геном людини та права людини від 11.11.1997 р
Конвенція про права дитини – Конвенція ООН про права дитини від
20.11.1989 р.
Конвенція про права людини та біомедицину – Конвенція про захист прав та
гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини
від 04.04.1997 р.
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. ХХІ ст. характеризується бурхливим
розвитком науки і техніки. Сьогодні реальністю стало те, що комп’ютер
може бути без клавіш, телефон – без дроту, інформація – «на хмарі», пошта –
електронна, їжа – швидкого приготування, а дитина – народжена «із
пробірки». Медицина не є виключенням із нескінченного вдосконалення
життя. Надання медичної допомоги, пов’язаної із репродуктивними
процесами людини, потребує детального правового регулювання та легальної
регламентації.
Актуальність теми дослідження продиктована самим життям. За даними
світового конгресу Європейського співтовариства людської репродукції та
ембріології кількість дітей, народжених у результаті застосування
допоміжних репродуктивних технологій, ще у 2012 році досягла п’яти
мільйонів з часу народження першої дитини “з пробірки” у липні 1978 року.
Існування людства можливе лише при збереженні на належному рівні
здатності до відтворення. Важливим фактором у формуванні економічного,
демографічного, культурного та соціального потенціалу суспільства,
запорукою його стрімкого та впевненого зростання є стан репродуктивного
здоров’я населення. Разом з тим, не дивлячись на важливість даної галузі
суспільних відносин, сучасним законодавством України не забезпечуються
повною мірою можливості для його збереження. Особливе місце в процесі
формування необхідної нормативної бази повинна зайняти регламентація
сфери охорони та захисту репродуктивного здоров’я населення.
Звідси – необхідність розробки та впровадження адекватних цивільноправових механізмів регулювання відносин, пов’язаних з реалізацією та
захистом прав фізичних осіб, що виникають при застосуванні допоміжних
репродуктивних технологій. Їх створенню мають передувати ґрунтовні
наукові дослідження правової природи, особливостей та системи засобів і
способів захисту прав людини із врахуванням світового досвіду,
6
вітчизняного та зарубіжного законодавства, досягнень цивілістичної науки.
Саме право має виступити тим фактором, що збереже людство від
зловживань у сфері відносин репродукції, дозволить найбільш ефективно
використовувати нові можливості відтворення людини у майбутніх
поколіннях.
Проблеми правової охорони та захисту особистих немайнових прав
фізичної особи досліджували у своїх наукових працях такі вітчизняні та
зарубіжні вчені, як С.Б. Булеца, І.В. Венедіктова, М.К. Галянтич,
Н.О. Давидова, І.О. Дзера, О.В. Дзера, О.Ю. Кашинцева, Н.О. Коротка,
О.В. Кохановська, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцова,
Б.К. Левківський, Р.А. Майданик, М.С. Малеїн, М.М. Малеїна, Л.В. Малюга,
Г.К. Матвєєв, М.М. Мікуліна, Е.Е. Мухамєдова, О.В. Перевозчікова,
С.О. Погрібний, О.О. Пунда, Г.Б. Романовський, З.В. Ромовська, І.Я. Сенюта,
М.О. Стефанчук, Р.О. Стефанчук, Л.В. Федюк, К.А. Флейшиц, О.О. Хазова,
Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, С.І. Чорнооченко, С.І. Шимон та ряд
інших.
Втім, на монографічному рівні у вітчизняній юридичній доктрині
обрана тема комплексно не досліджувалася. Окремі проблеми
репродуктивних прав були предметом аналізу в дисертаціях Н.О. Давидової
«Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що
забезпечують її природне існування» (Київ, 2005), О.А. Мірошниченко
«Право людини на життя (теорія та практика міжнародного
співробітництва)» (Харків, 2005), О.Г. Рогової «Право на життя в системі
прав людини» (Харків, 2006), Р.О. Стефанчука «Особисті немайнові права
фізичних осіб у цивільному праві України» (Київ, 2007), Н.Г. Васильєвої
«Право на цілісність особистості в праві Європейського Союзу» (Харків,
2008), Е.Е. Мухамєдової «Цивільно-правові аспекти реалізації особистих
немайнових прав фізичної особи в Україні» (Київ, 2010), Н.О. Короткої
«Особисті немайнові права фізичних осіб в сфері охорони здоров’я» (Київ,
2015).
7
На даний час системні дослідження правовідносин у сфері репродукції,
у тому числі дисертаційні, практично відсутні, тому важливим є проведення
глибокого наукового аналізу теоретичних та практичних проблем реалізації
прав фізичних осіб, що виникають при застосуванні допоміжних
репродуктивних технологій. Подальші розробки, особливо цивільноправового спрямування, сприятимуть формуванню нормативної частини
законодавства у сфері допоміжної репродукції, законодавчому визначенню
поняття репродуктивних прав фізичних осіб, формуванню нового інституту
прав фізичних осіб на допоміжні репродуктивні технології.
Для закріплення репродуктивних прав особи на рівні основних прав
людини, необхідно провести комплексне і ґрунтовне дослідження, перш за
все, поняття та системи репродуктивних прав, історико-правового аспекту
зазначених прав.
Окремої уваги потребує вирішення проблеми реалізації та захисту прав
фізичних осіб, що виникають при застосуванні допоміжних репродуктивних
технологій із застосуванням норм цивільного права.
Вищезазначене свідчить про актуальність і нагальність дослідження
особистих немайнових прав фізичних осіб, що виникають при застосуванні
допоміжних репродуктивних технологій, їх реалізації та захисту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, протокол №4 від 20.12.2013 р.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до державної бюджетної
науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний та практичний аспекти» № 11 БФ 042 - 01 (номер державної
реєстрації 0111U008337), яка досліджувалася на юридичному факультеті
Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня
2011 р. по 31 грудня 2015 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є формування власних
наукових та практичних висновків у процесі поглибленого цивільно-
8
правового аналізу поняття репродуктивних прав фізичних осіб; з’ясування
системи репродуктивних прав та її складових; визначення умов реалізації та
цивільно-правового захисту прав у відповідній сфері, а також розробка
пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та рекомендацій
стосовно практичного застосування відповідних норм законодавства у цій
сфері, перспектив реалізації та захисту особистих немайнових прав фізичних
осіб при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій.
Для досягнення поставленої мети в межах роботи сформульовано такі
задачі:
- дослідити ґенезу репродуктивних прав у розрізі різних історичних
епох, їх приватноправову природу, а також рівень наукового дослідження
теми;
- сформулювати власне визначення репродуктивних прав фізичних осіб;
- визначити види та систему репродуктивних прав, розкрити її зміст;
- з’ясувати сучасний стан міжнародно-правового регулювання відносин
у сфері репродуктивних прав і відстежити вплив основних міжнародних актів
на формування національного законодавства України;
- розкрити особливості реалізації прав фізичних осіб при застосуванні
допоміжних репродуктивних технологій;
- дослідити систему принципів реалізації прав фізичних осіб при
застосуванні допоміжних репродуктивних технологій;
- охарактеризувати системи охорони та захисту прав фізичних осіб при
застосуванні допоміжних репродуктивних технологій в Україні та
зарубіжних країнах;
- виявити та сформувати власну позицію з проблем правового
регулювання відносин у сфері захисту репродуктивних прав;
- визначити шляхи удосконалення національного законодавства з
регулювання відносин, що виникають при застосуванні допоміжних
репродуктивних технологій.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають при
9
застосуванні сучасних допоміжних репродуктивних технологій.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, тенденції,
закономірності розвитку відносин, які виникають при застосуванні
допоміжних репродуктивних технологій у цивільному праві України, а також
система норм чинного законодавства України, відповідні положення
законодавств інших країн, доктринальні погляди вітчизняних та зарубіжних
вчених, судова практика, які визначають особливості репродуктивних прав
фізичних осіб, що виникають при застосуванні допоміжних репродуктивних
технологій.
Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та
спеціальні методи наукового пізнання: діалектичний, історичний,
моделювання, порівняльно-правовий, системно-структурний, формальнологічний та ряд інших.
За допомогою діалектичного методу досліджуються формування,
тенденції та закономірності розвитку репродуктивних прав фізичної особи.
Метод історичного аналізу застосований під час дослідження ґенези проблем
прав людини та моменту виникнення права особи на життя у розрізі різних
історичних епох. Системно-структурний метод покладено в основу
дослідження системи репродуктивних прав людини. Окреме значення має
порівняльно-правовий метод, на основі якого проведено аналіз положень
національного та міжнародного законодавства в сфері репродуктивних прав
із метою виявлення його позитивних рис та недоліків. Формально-логічний
метод застосовувався під час дослідження термінології відносин, які
виникають у сфері застосування сучасних репродуктивних технологій. Метод
прогнозування був додатково застосований під час виявлення тенденцій та
подальших шляхів захисту репродуктивних прав фізичних осіб, що
виникають при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є комплексним монографічним дослідженням прав фізичних осіб,
що виникають при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій з
10
позицій цивільного права, їх реалізації та захисту.
У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд наукових
положень і висновків, що виносяться на захист.
Вперше:
- пропонується розуміння репродуктивних прав фізичних осіб в
об’єктивному та суб’єктивному значенні. Так, в об'єктивному значенні
репродуктивні права – це беззаперечні та неподільні особисті немайнові
права усіх пар фізичних осіб та окремих фізичних осіб (індивідів) у сфері
репродукції та власного репродуктивного здоров’я, у тому числі право мати
достовірну і достатню інформацію та засоби для їх здійснення; у
суб’єктивному значенні – це міра свободи фізичної особи (індивіда), що
перебуває у репродуктивному віці і репродуктивному стані, самостійно,
вільно, на власний розсуд приймати рішення про кількість дітей, час та
інтервал між їх народженням, право утриматися від їх народження, а також
інші правомочності, що входять до змісту репродуктивних прав;
- обґрунтовується, що репродуктивні права у своїй сукупності утворюють
систему, яку складають чотири елементи: права на репродуктивне
самовираження; права на допомогу (в тому числі медичну) у сфері
репродукції; право на інформацію стосовно репродукції; право на рівність
щодо застосування репродуктивних технологій. Доведено, що тільки у такій
системі репродуктивні права можуть бути реалізовані в повному обсязі задля
нормального забезпечення репродуктивного здоров’я населення;
- обґрунтовується висновок про існування права на народження, як складової
права людини на життя, яке має поважатися з моменту зачаття, що буде
сприяти формуванню в українському суспільстві гуманістичного ставлення
до людського життя на всіх його етапах – від зачаття і до самої смерті та
необхідність його закріплення на законодавчому рівні;
- обґрунтовується теза про те, що у разі, коли репродуктивний матеріал, який
особа надала за власною згодою, вже відібрано, і враховуючи репродуктивну
орієнтованість кожної особи як представника людства, можна припустити,
11
що згода покійного на використання його репродуктивного матеріалу існує,
навіть якщо вона не закріплена у заповіті, заяві, договорі тощо у контексті
посмертної репродукції. Обґрунтовується необхідність закріплення у
законодавстві України презумпції згоди особи на народження майбутніх
дітей в питанні посмертної репродукції у разі, коли репродуктивний матеріал
вже перебуває на зберіганні;
- визначаються особливості реалізації репродуктивних прав осіб у країнах
Латинської Америки та інших країнах з питань усунення загрози світового
поширення вірусу Зіка. Наразі, норми щодо відтермінування вагітності
строком до двох років, які приймаються урядами цих країн, слід розглядати
як превентивні заходи із запобігання народження хворих дітей.
Удосконалено:
- уніфіковане визначення репродуктивних прав. Репродуктивні права – це
особисті немайнові права будь-якої фізичної особи, що перебуває у
репродуктивному віці і репродуктивному стані, самостійно, вільно та на
власний розсуд вирішувати питання про народження дитини, кількість дітей
та інтервал між їх народженням, застосування допоміжних репродуктивних
технологій у відповідних, передбачених законом випадках, та у разі
необхідності їх застосування, а також право відмовитися від продовження
власного роду;
- твердження про те, що репродуктивні права становлять на сьогодні
відокремлену непоіменовану групу особистих немайнових прав фізичних
осіб, що мають особливий об’єкт регулювання – відтворення людини та всі
аспекти зачаття нового життя;
- розуміння системи принципів репродуктивних прав та умовний поділ усієї
системи принципів на дві великі групи – загальні та спеціальні принципи. До
загальних принципів репродуктивних прав доцільно відносити принципи:
розумності, справедливості, добросовісності, дотримання прав людини і
громадянина, автономії волі, законності тощо. У свою чергу, спеціальними
принципами є принципи: обґрунтованості, доцільності та своєчасності,
12
належної якості медичної допомоги, пропаганди репродуктивного здоров’я,
взаємозалежності репродуктивних прав тощо;
- твердження про те, що у відносинах, що виникають з приводу застосування
допоміжних репродуктивних технологій, оптимальною є юрисдикційна
форма захисту. Хоча можуть існувати спроби урегулювати конфлікти у
досудовому порядку задля уникнення судового розгляду справи у порядку
медіації.
Дістали подальшого розвитку:
- теза про неможливість наділення ненародженої дитини повним обсягом
правоздатності, як пропонує ряд вчених, а саме визнати ембріональну
концепцію виникнення життя, через відсутність законодавчого підґрунтя та
неготовність суспільства сприймати ембріон та плід суб’єктом права з
певним обсягом правоздатності, так само, як правоздатність зачатої, але не
народженої дитини. У даному випадку доречно вести мову про повагу до
життя ембріона, плоду, зачатої або ненародженої дитини;
- положення про те, що кількість особистих немайнових прав, які були
закріплені на момент прийняття Цивільного кодексу України, сьогодні вже
не задовольняє повною мірою весь спектр правовідносин, що виникають у
сфері застосування методів допоміжних репродуктивних технологій.
Оскільки кодекс створено на перспективу, то це дозволяє прогнозувати появу
в ньому норм щодо нових прав також й у сфері репродукції;
- висновок, що головною метою нормативного закріплення репродуктивних
прав людини є забезпечення можливості репродукції (відтворення) людини, в
тому числі з застосуванням методів допоміжних репродуктивних технологій
у разі необхідності їх використання та у передбачених законом випадках. Це
пояснюється властивостями відтворюваності та невід’ємності права людини
на життя, впливає на якість життя людини та можливість продовження
власного роду;
- твердження про самостійність репродуктивних прав та спростування
визнання їх фікцією, оскільки це поняття включає в себе низку
13
правомочностей особи (право на звернення за медичною допомогою; відмова
від надання такої допомоги; імплементація зародка, отриманого in vitro до
організму жінки; передімплантаційна генетична діагностика; штучне
переривання вагітності; сурогатне материнство тощо), що мають відношення
до доволі специфічної сфери життя, а саме відтворення собі подібних, тому
ігнорувати їх неможливо;
- доводи про необхідність розробки на базі норм ЦК України спеціального
законодавства з врегулювання відносин, які виникають при застосуванні
допоміжних репродуктивних технологій.
На основі результатів проведеного наукового дослідження були внесені
конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства:
- запропоновано доповнити п. 1.7. Порядку застосування допоміжних
репродуктивних технологій в Україні, затвердженого Наказом МОЗ №787,
частиною другою у наступній редакції: «Граничний вік жінки для
проведення щодо неї медичних процедур у сфері допоміжних
репродуктивних технологій становить 45-49 років в залежності від методики
лікування безпліддя»;
- запропоновано доповнити ч. 7 ст. 281 ЦК України пунктом другим
наступного змісту: «Допоміжні репродуктивні технології можуть бути
використані лише у разі забезпечення благополуччя майбутньої дитини»;
- запропоновано доповнити ст. 48 Закону України «Основи законодавства
України про охорону здоров’я» частиною другою, яку викласти у наступній
редакції: «Розпочинати новий цикл екстракорпорального запліднення
можливо лише у тому разі, коли немає придатних для перенесення у лоно
жінки попередньо заморожених ембріонів»;
- запропоновано ввести до Закону України «Основи законодавства України
про охорону здоров’я» ст. 48-1 «Посмертна репродукція»: «У разі смерті
особи її репродуктивний матеріал (гамети, ембріони), що знаходиться на
зберіганні у медичній установі, може бути використаний другим з подружжя
чи родичами першого ступеня споріднення для запліднення, переданий
14
безкоштовно для лікувальних програм інших пацієнтів або знищений, якщо
особою за життя не залишено інших письмових розпоряджень».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони
можуть бути використані:
 у законотворчій діяльності – для подальшого удосконалення
національного законодавства щодо охорони та захисту репродуктивних прав;
 у науковій діяльності – для наступних досліджень проблем цивільноправового характеру, які виникають під час регулювання відносин,
пов’язаних із допоміжними репродуктивними технологіями;
 у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін
«Цивільне право України», «Абсолютні цивільні права», «Особисті
немайнові права», підготовки та написання відповідних розділів підручників,
навчальних посібників і курсів лекцій із зазначених дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною
науковою роботою. Сформульовані в ній теоретичні положення і висновки,
пропозиції та рекомендації обґрунтовано на основі результатів особистого
вивчення та аналізу наукових і нормативних джерел, узагальнення практики
їх застосування.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, оцінки,
висновки, пропозиції та рекомендації, які містяться в дисертації, були
заслухані та обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження
оприлюднені в доповідях дисертанта на міжнародних і всеукраїнських
науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема: Міжнародній
науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного
та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (19
жовтня 2012 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції
«Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи
розвитку» (14-15 лютого 2014 р., м. Херсон), Міжнародній науковопрактичній конференції «Юридическая наука и практика в условиях
15
современных трансформационных процессов» (21-22 лютого 2014 р., м.
Сімферополь), VI Міжнародному цивілістичному форумі «Приватне право
України і Європейська інтеграція: тенденції та перспективи» (14-15 квітня
2016 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні
питання державотворення в Україні» (20 травня 2016 р., м. Київ).
Публікації. Основні результати дисертації викладено автором у 11
наукових працях, зокрема, у 4 статтях, опублікованих у вітчизняних фахових
виданнях, 1 стаття, опублікована у періодичному виданні іншої держави, 1
стаття – у колективній монографії та 5 тезах доповідей, опублікованих у
матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу,
3 розділів, які включають 10 підрозділів, висновків та списку використаних
джерел. Повний обсяг дисертації складає 226 сторінок. Список використаних
джерел налічує 266 найменувань і викладено на 30 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Комплексних цивільно-правових досліджень проблем, що
виникають у процесі застосування допоміжних репродуктивних технологій в
Україні до цього часу не проводилось. Дисертаційні роботи, захищені за роки
незалежності, лише фрагментарно торкаються питань репродуктивних прав
фізичних осіб. Це дозволяє зробити висновок про необхідність проведення
комплексного доктринального аналізу цивільно-правових аспектів проблем у
сфері репродуктивних прав фізичної особи.
2. Визначено, що головною метою нормативного закріплення
репродуктивних прав людини є забезпечення можливості репродукції
(відтворення) людини, в тому числі із застосуванням методів допоміжних
репродуктивних технологій у разі необхідності такого застосування та у
передбачених законом випадках. Адже саме властивість відтворюваності є
невід’ємною характеристикою права людини на життя за умови досягнення
відповідного віку. Це підтверджується тим, що здатність людини до
репродукції впливає на якість життя людини та на можливість продовження
власного роду.
3. У світовому науковому співтоваристві сформувалося декілька
позицій з приводу допустимості застосування допоміжних репродуктивних
технологій. Умовно їх називають абсолютистською, дозвільною та
градуалістичною концепціями. Авторська позиція полягає в підтриманні та
обґрунтуванні градуалістичної або помірної концепції репродуктивних прав.
4. Розкрито історичну ґенезу становлення та розвитку допоміжних
репродуктивних технологій у світі. Окрема увага автора приділена
виникненню екстракорпорального запліднення у ряді країн та його розвиток
на теренах України. Разом з тим, ці технології потребують не лише глибоких
знань у різноманітних галузях медицини, біології та генетики, не лише
тактовності та розуміння з боку медичного персоналу, а й ретельної
законодавчої бази та детальної правової регламентації, яка на сьогоднішній
191
день в Україні відсутня і має бути розроблена найближчим часом.
5. Головною метою нормативного закріплення репродуктивних прав
людини є забезпечення можливості репродукції (відтворення) людини, в
тому числі за допомогою допоміжних репродуктивних технологій у разі
необхідності їх застосування та у передбачених законом випадках. Адже саме
здатність до репродукції є невід’ємною частиною права людини на життя. Це
обумовлено тим, що здатність людини до репродукції впливає на якість її
життя та на можливість продовження роду.
6. Кількість особистих немайнових прав, що були закріплені на
момент прийняття Цивільного кодексу України, сьогодні вже не задовольняє
повною мірою весь спектр правовідносин, що виникають у сфері
застосування методів допоміжних репродуктивних технологій.
Репродуктивні права на сьогодні є неунормованою складовою особистих
немайнових прав фізичної особи, закріплених у ЦК України на рівні окремої
Книги другої. Репродуктивні права, до якої б категорії прав їх не відносили,
носять комплексний характер, оскільки нерозривно пов’язані з цілою низкою
основоположних прав людини – на життя, на охорону здоров`я, на свободу та
особисту недоторканність, на недоторканність приватного життя тощо.
Готовність суспільства вже сьогодні прийняти таку самостійність
репродуктивних прав – питання відкрите, але невдовзі ситуація докорінно
зміниться, оскільки питання демографії та відтворення собі подібних займуть
одне з найважливіших місць у суспільстві та державі.
7. Репродуктивне право можна визначити як особисте немайнове
право будь-якої фізичної особи, що перебуває у репродуктивному віці і
репродуктивному стані, самостійно, вільно та на власний розсуд вирішувати
питання про народження дитини, кількість дітей та інтервал між їх
народженням, застосування допоміжних репродуктивних технологій у
відповідних, передбачених законом випадках, та у разі необхідності їх
застосування, а також право відмовитися від продовження власного роду.
192
8. Репродуктивні права можна розглядати в об’єктивному та
суб’єктивному значенні. Так, в об'єктивному значенні репродуктивні права –
це беззаперечні та неподільні особисті немайнові права усіх пар фізичних
осіб та окремих фізичних осіб (індивідів) у сфері репродукції та власного
репродуктивного здоров’я, в тому числі право мати достовірну і достатню
інформацію та засоби для їх здійснення; у суб’єктивному значенні – це міра
свободи фізичної особи (індивіда), що перебуває у репродуктивному віці і
репродуктивному стані, самостійно, вільно, на власний розсуд приймати
рішення про кількість дітей, час та інтервал між їх народженням, право
утриматися від їх народження, а також про інші правомочності, що входять
до змісту репродуктивних прав.
9. Система прав, зокрема репродуктивних, у результаті формування
являтиме собою сукупність особистих немайнових прав фізичної особи, які є
взаємопов’язаними, мають комплексний, цілісний характер, відображатиме
зміст репродуктивних прав як єдиного цілого. Систему репродуктивних прав
можна представити як сукупність чотирьох основних елементів: права на
репродуктивне самовираження; права на допомогу (в тому числі медичну) у
сфері репродукції; право на інформацію у сфері репродукції; право на
рівність щодо застосування репродуктивних технологій.
10. У контексті права на рівність щодо застосування допоміжних
репродуктивних технологій та визначення віку суб’єктів репродуктивних
прав обґрунтовуються дві тези. Перша – нижня межа віку суб’єктів
репродуктивних прав не встановлена та не введена нами у визначення через
те, що вона не є принциповою, оскільки для реалізації низки репродуктивних
прав особа не обов’язково має бути повнолітньою. Так, програми
допоміжних репродуктивних технологій можуть бути проведені виключно
щодо повнолітніх осіб. У той же час, коли йдеться про право на
репродуктивну та сексуальну освіту або інформування, то в даному випадку
суб’єкт не обов’язково має досягти повноліття, більше того, репродуктивну
освіту (інформування) бажано проводити якомога раніше. Друга – верхня
193
межа віку суб’єктів репродуктивних прав, особливо тих, щодо яких
здійснюються процедури із застосуванням допоміжних репродуктивних
технологій, є одним з найбільш дискусійних питань у сфері репродукції.
Нами обґрунтовується необхідність встановлення граничного віку щодо
проведення таких процедур для жінки у проміжку 45-49 років, оскільки
жінка, що народила дитину, повинна виростити її якнайменше до повноліття.
11. Вітчизняне законодавство у сфері охорони здоров’я багато в чому
залишається недосконалим як через його застарілі положення, так і через
відсутність механізмів реалізації. Це обумовлює необхідність розробки
спеціального законодавства із врегулювання відносин у цій сфері.
Закріплення на нормативному рівні всієї палітри репродуктивних прав
людини сприяло би здійсненню фінансування та контролю за діяльністю
медичних закладів, що надають послуги з охорони та реалізації
репродуктивного здоров’я, створенню центрів із планування сім’ї,
підвищенню кваліфікації спеціалістів у відповідній сфері, поширенню ідеї
щасливої родини із можливістю народження здорових дітей задля
гармонізації соціальних відносин в країні, міжнародному співробітництву у
сфері допоміжної репродукції.
12. Одною з найбільш важливих для юридичного закріплення
репродуктивних прав фізичних осіб була державна програма, затверджена
Постановою Кабінету Міністрів №1849 від 27.12.2006 року «Репродуктивне
здоров’я нації на період до 2015 року». На сьогоднішній день постало
питання про прийняття наступної державної програми, щоб зберегти та
примножити надбання, отримані в результаті попередніх заходів.
13. При реалізації фізичними особами своїх суб’єктивних прав, права та
інтереси однієї особи можуть суперечити правам та інтересам іншої.
Найяскравішим прикладом зіткнення прав у сфері репродуктивних прав є
співвідношення прав та інтересів вагітної жінки та ненародженої дитини у
неї в лоні. Враховуючи, що в Україні законодавчо дотримано баланс
інтересів матері та дитини, жінка може здійснити штучне переривання
194
вагітності у строк вагітності до 12 тижнів за власним бажанням та до 22
тижнів за медичними показниками; а також повинна виношувати вагітність,
якщо її строк перевищує 22 тижні.
14. У теорії мають місце різні погляди стосовно моменту виникнення
права на життя. Як уявляється, людство на сьогодні не готове сприйняти
правоздатність зачатої, але не народженої дитини, тому вести мову про право
на життя зачатої дитини, ембріона зарано. Більш вдалим вважаємо варіант
висловлення поваги до життя ембріона та зачатої чи ненародженої дитини.
15. Пропонується закріпити у Конституції України та у ЦК України
право на народження як складову права людини на життя, яке має
поважатися з моменту зачаття, що буде сприяти формуванню в українському
суспільстві гуманістичного ставлення до людського життя на всіх його
етапах – від зачаття і до самої смерті. Однак це не означає, що потрібно
повністю заборонити аборти, оскільки передбачена законодавством
можливість зробити аборт за власним бажанням, якщо строк вагітності не
перевищує 12 тижнів – це реалізація права жінки на репродуктивний вибір; а
от штучне переривання вагітності у строк 12 - 22 тижні, що передбачене
виключно за медичними показниками – це можливість уникнути народження
дитини з вродженими хромосомними чи іншими аномаліями розвитку, а
також у випадках, коли продовження вагітності та пологи становлять загрозу
для здоров’я та життя вагітної.
16. Авторська позиція полягає у необхідності поділу усієї системи
принципів умовно на дві великі групи – загальні та спеціальні. До загальних
принципів репродуктивних прав доцільно відносити принципи: розумності,
справедливості, добросовісності, дотримання прав людини і громадянина,
автономії волі, законності тощо. У свою чергу, спеціальними принципами є:
обґрунтованості, доцільності та своєчасності, належної якості медичної
допомоги, пропаганди репродуктивного здоров’я, взаємозалежності
репродуктивних прав тощо. На нашу думку, перелік принципів у відповідній
195
сфері має залишатися відкритим задля подальшого розширення та
удосконалення, динамічно змінюючись.
17. Прогалина у законодавчому регулюванні пренатальних генетичних
обстежень є недоліком вітчизняного законодавства, що ставить під сумнів
існування належного правового захисту материнства та дитинства в Україні.
Ця проблема потребує правового регулювання на рівні національного
законодавства. При здійсненні аналізу проведення медичної процедури із
внутрішньоутробним втручанням, так званої фетоскопії, при виявленні фетофетального синдрому у близнюків, необхідно отримати однозначну відповідь
законодавця з приводу дозволу чи заборони проведення подібних процедур.
На нашу думку, необхідно дозволити подібні процедури, оскільки в
результаті їх проведення залишається шанс на життя принаймні одного з
плодів.
18. Технологічні досягнення у репродуктивній медицині зробили
реальною можливість вибору статі дитини, але питання про те, чи має ця
технологія бути доступною по немедичним причинам, з етичної точки зору –
спірне. Слід підтримати позицію противників селекції статі за бажанням
батьків. Ця процедура була створена вченими задля уникнення народження
дітей з генетичними проблемами, що характерні для представників
конкретної статі, коли такі захворювання передаються спадково. А
перекладення вибору статі на розсуд майбутніх батьків є незаконним,
аморальним та неприпустимим у жодному випадку, тому вважаємо за
доцільне закріпити на рівні законодавства норму про заборону селекції статі
майбутньої дитини.
19. Проблема кріоконсервації ембріонів викликає чимало питань, перш
за все, морального та етичного характеру. Ми вважаємо кріоконсервацію
необхідною мірою збереження ембріонів, отриманих наднормово під час
проведення циклу екстракорпорального запліднення, шансом для ембріонів у
майбутньому отримати право на життя.
196
20. Посмертна репродукція визначається як процедура штучного
запліднення із використанням допоміжних репродуктивних технологій після
смерті одного чи обох потенційних батьків шляхом застосування інсемінації,
штучного запліднення чи трансфера ембріона. На сьогодні питання щодо
існування відносин посмертної репродукції є дискусійним. Єдиним вірним
підходом у цій ситуації може стати резюмування згоди особи на народження
майбутніх дітей у разі, коли репродуктивний матеріал вже перебуває на
зберіганні, якщо особою за життя не залишено інших письмових
розпоряджень. Коли репродуктивний матеріал, який померла особа надала за
власною згодою, вже відібрано, враховуючи репродуктивну орієнтованість
кожної особи як представника людства, можна припустити, що згода
покійного існує, навіть якщо вона не закріплена у заповіті, заяві, договорі
тощо.
21. З аналізу зарубіжної та вітчизняної практики розгляду справ,
пов’язаних із застосуванням різного роду допоміжних репродуктивних
технологій, можна зробити висновок, що захист моральних прав є
важливішим, доцільнішим, первісним по відношенню до захисту прав
матеріальних. На жаль, повне відновлення порушеного нематеріального
блага не уявляється можливим через його нерозривний зв’язок із особою.
Тому першочерговим завданням захисту особистих немайнових прав
фізичної особи у сфері репродукції має стати попередження спричинення
такої шкоди.
22. У відносинах, що виникають з приводу застосування допоміжних
репродуктивних технологій, оптимальною є юрисдикційна форма захисту.
Хоча можуть існувати спроби урегулювати конфлікти у досудовому порядку
задля уникнення судового розгляду справи у порядку медіації.