Баженов Михайло Ігорович . ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В УКРАЇНІ І КРАЇНАХ РІЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ

Краткое описание

Баженов Михайло Ігорович . Назва дисертаційної роботи: "ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В УКРАЇНІ І КРАЇНАХ РІЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
УДК 347.78:347.513
Баженов Михайло Ігорович
ЦИВІЛЬНО–ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В УКРАЇНІ І
КРАЇНАХ РІЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор, член–
кореспондент НАПрН України
КОХАНОВСЬКА Олена Велеонінівна
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
Список скорочень 3
Вступ 4
Розділ I. Розвиток авторського права на міжнародному рівні, в Україні та
зарубіжних країнах 15
1.1. Доктринальні розробки у сфері цивільно–правової охорони та захисту
авторських прав 15
1.2. Ґенеза та поняття авторського права в Україні та країнах різних правових
систем 22
1.3. Суб’єктивне авторське право, його зміст та межі 43
1.4. Джерела авторського права на міжнародному рівні, в Україні та ряді
зарубіжних країн 57
1.4.1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
Зміст, принципи та основні функції у сфері охорони та захисту авторських
прав 57
1.4.2. Всесвітня конвенція та міжнародні договори у сфері захисту
авторських прав як основа розвитку системи захисту авторських прав країн
світу 67
1.4.3. Вплив основних міжнародних конвенцій і договорів на
формування національного законодавства України та країн різних правових
систем у сфері охорони та захисту авторських прав 78
Висновки до розділу 1. 108
Розділ II. Зміст, форми та способи захисту авторського права у міжнародних
джерелах, в законодавстві України та країн різних правових систем 109
2.1. Поняття і зміст захисту авторського права: теоретичні і практичні аспекти 109
2.2. Форми захисту авторських прав 119
2.3. Способи захисту авторських прав за вітчизняним і зарубіжним законодавством
країн різних правових систем 142
Висновки до розділу 2. 159
Розділ III. Особливості та перспективи захисту авторських прав в Україні і
країнах різних правових систем 161
3.1. Захист авторських прав в Україні на сучасному етапі розвитку інформаційного
суспільства 161
3.2. Особливості захисту авторських прав у країнах різних правових систем в умовах
генезису інформаційного суспільства 173
3.3. Проблеми і перспективи захисту авторських прав в Україні та у країнах різних
правових систем 186
Висновки до розділу 3. 199
ВИСНОВКИ 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 216
3
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
Інтелектуальна власність
Авторське право
Бернська конвенція про охорону
літературних і художніх творів
09.09.1986 року
Всесвітня конвенція про авторське
право від 06.09.1952 року
Договір Всесвітньої організації
інтелектуальної власності про
авторське право від 20.12.1996 року
Всесвітня організація інтелектуальної
власності
Європейський Союз
Світова організація торгівлі
Угода про торговельні аспекти прав
інтелектуальної власності від
15.04.1994 року
Державний реєстр свідоцтв про
реєстрацію авторського права на твір
Митний реєстр об’єктів права
інтелектуальної власності
Цивільний кодекс України від
16.01.2003 року
Господарський кодекс України від
16.01.2003 року
Закон України «Про авторське право
і суміжні права» від 23.12.1993 року
ІВ
АП
Бернська конвенція
Всесвітня конвенція
Договір ВОІВ про АП
ВОІВ
ЄС
СОТ
Угода TRIPS
Держреєстр
Митний реєстр ОПІВ
ЦК України
ГК України
Закон про авторське право
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На 34–й сесії Асамблеї держав–членів
Всесвітньої організації інтелектуальної власності було проголошено, що XXI
століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у яких інтелектуальна
власність буде основною рушійною силою. Вказаний прогноз цілком здійснився, і
на сьогоднішній день роль інтелектуальної власності у стабільному прогресі
економіки та суспільства, в цілому, важко переоцінити.
Передумовою до успішного розвитку науково–технічної сфери,
промисловості, торгівлі та інших сфер діяльності є не лише визнання за авторами
об’єктів інтелектуальної власності та особами, які отримали права на ці об’єкти,
комплексу цивільних прав, а й ефективне забезпечення їх захисту.
Науково–технічний прогрес, що спостерігається в усіх сферах суспільного
життя, сприяє урізноманітненню можливостей незаконного використання творів
науки, літератури та мистецтва і, у зв’язку з цим, постійного збільшення шкоди, яка
завдається такими діями правоволодільцям. Кожна держава, яка прагне постійного
розвитку, повинна потурбуватись про те, щоб система охорони результатів
інтелектуальної діяльності людини на її території передбачала та забезпечувала
надійні гарантії захисту прав інтелектуальної власності. Вказані гарантії мають бути
забезпечені не лише нормами законодавства, а й механізмом втілення цих норм у
життя.
Приналежність країни до тої чи іншої правової системи визначає спільність її
походження із іншими країнами; географічні ознаки; своєрідність нормативної
основи; ієрархію джерел права; техніко–юридичні особливості; засоби
правотворення; своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;
роль судових органів у правотворенні; особливості механізму реалізації і
застосування юридичних норм; особливості юридичної ідеології сил, які є при владі,
і морально–етичні уявлення в суспільстві [83, c. 211]. Така кількість критеріїв, які
зумовлюють віднесення окремої країни до певної правової системи, впливає на
5
існування значних відмінностей у правовому регулюванні багатьох сфер суспільних
відносин, зокрема, охорони та захисту авторських прав у країнах різних правових
систем. Дослідження усіх аспектів правової охорони і захисту авторських прав
іноземних держав, що є представниками різних правових систем, є вкрай
необхідним для вироблення механізму подальшої еволюції національної
правотворчої та правозастосовчої практики в означеній сфері.
Для України характерним на сьогоднішній день є те, що норми її
національного законодавства у сфері авторського права в ЦК України та
спеціальних законах, за оцінками багатьох експертів, відповідають кращим світовим
стандартам. Втім, коли йдеться про процес правозастосування, ситуація є значно
гіршою. Кількість випадків піратства, плагіату та інших порушень авторських прав є
настільки значною, що до нашої держави двічі застосовувалися санкції у зв’язку із
перебуванням її серед пріоритетних країн у так званому «Списку 301». І хоча норми
національного законодавства щодо захисту авторських прав постійно
вдосконалюються та еволюціонують, наочного позитивного результату у боротьбі із
правопорушеннями у цій сфері не спостерігається.
Попри те, що для захисту авторських прав можна використовувати як
юрисдикційну так і неюрисдикційну форми, а також різноманітні засоби і способи
захисту, практика свідчить, що найефективнішим є саме цивільно–правовий захист
авторських прав. Адже, вказаний спосіб захисту має значно більше інструментів
впливу, ніж адміністративно–правовий чи кримінально–правовий. Він є
прийнятнішим для учасників і призначений вирішувати спори найбільш
ефективними методами. Зазначене вплинуло на обрання нами теми дисертаційного
дослідження й підкреслило її актуальність.
Питання правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності
досліджували у своїх наукових працях такі вітчизняні вчені як: Ю.Л. Бошицький,
С.Ю. Бурлаков, І.І. Ващинець, М.К. Галянтич, Є.А. Греков, І.І. Дахно,
Р.О. Денисова, О.В. Дзера, В.С. Дмитришин, А.С. Довгерт, Р.В. Дроб’язко,
В.С. Дроб’язко, О.В. Жилінкова, О.В. Жувака, Ю.С. Єпіфанова, О.В. Ієвіня,
П.А. Калениченко, Ю.М. Капіца, О.Ю. Кашинцева, С.М. Клейменова,
6
А.О. Кодинець, І.Ю. Кожарська, В.М. Коссак, О.В. Кохановська, О.М. Коцюба,
І.В. Кривошеїна, В.М. Крижна, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Р.А. Майданник,
В.Є. Макода, Ю.Г. Матвєєв, О.М. Мельник, Н.М. Мироненко, Ю.В. Носік,
О.П. Орлюк, О.М. Пастухов, С.А. Петренко, В.Л. Петров, О.А. Підопригора,
О.О. Підопригора, В.О. Потєхіна, М.Ю. Потоцький, Д.М. Притика, Л.І. Работягова,
О.В. Ришкова, Л.Д. Романадзе, О.В. Руденко, О.Д. Святоцький, В.Р. Сіденко,
І.В. Спасибо–Фатєєва, Р.О. Стефанчук, М. І. Стреля, С.К. Ступак, Л.Ю. Федченко,
Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, Г.В. Цірат, Г.В. Чурпіта, Я.М. Шевченко,
Ю.С. Шемшученко, Р.Б. Шишка, І.Є. Якубівський та ряд інших вчених.
Серед зарубіжних вчених, чиї наукові доробки стосувалися загально–
теоретичних засад охорони і захисту прав інтелектуальної власності слід назвати:
Є. В. Ананьєву, А.І. Абдулліну, І.А. Близнеця, М.М. Богуславського, А. Богша,
Г. Боденхаузена, Е.П. Гаврилова, О.А. Городова, В.А. Дозорцева, В.І. Єременко,
І. Іглезакіса, В.О. Калятіна, А. Керевера, К.Б. Константинова, М.Н. Кузнєцова,
К.Б. Леонтьєва, К. Мазуйє, І.Е. Маміофу, В.М. Мельникова, В.Ю. Одинцову,
Л.І. Подшибіхіна, Ю.І. Свядосца, О.П. Сергєєва, С.А. Сударікова, А. Фаренвальда,
Н.К. Фінкель та інших.
Проблематика цивільно–правового захисту авторських прав ґрунтовно
досліджена такими національними та вітчизняними вченими–цивілістами як:
А.Г. Андрюшин, Н.П. Бааджи, І.І. Ващинець, О.В. Заєць, С.М. Клейменова,
А.С. Колісник, Р.Ю. Молчанов, О.М. Пастухов, О.В. Ришкова, Г.О. Ульянова,
О.І. Харитонова, О.О. Штефан та іншими.
До компаративістів, що здійснювали порівняльні дослідження правових
систем належать такі зарубіжні вчені як: М. Ансель, Х. Бехруз, Р. Давид, Л. –
Ж. Константинеско, Х. Кьотц, М. Рейнштайн, К. Цвайгерт. Серед національних
вчених–компаративістів вагомий внесок у порівняльні правові дослідження внесли:
С.С. Алексєєв, В.Н. Денисова, В.К. Забігайло, О.В. Зайчук, О.В. Кресін,
П.Ф. Мартиненко, Ю.І. Нипорка, Н.М. Оніщенко, С.П. Погребняк, К.О. Савчук,
Ю.О. Тихомиров, О.В. Ткаченко, К.О. Черниченко, В.М. Шаповал, Ю.
С. Шемшученко та інші.
7
Втім, в роботах вищевказаних авторів досліджувалися лише окремі аспекти
захисту авторських прав, проте комплексного аналізу їх цивільно–правового захисту
у взаємозв’язку із положеннями міжнародних договорів, досвідом країн різних
правових систем, з урахуванням досягнень сучасних інформаційних технологій досі
не здійснювалося.
Отже, поза увагою науковців залишаються проблеми впливу норм
міжнародних актів на сучасне національне та іноземне законодавство і можливість
застосування його на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства. Усе
вищевказане і обумовлює необхідність комплексного теоретичного дослідження
проблем цивільно–правового захисту авторських прав в Україні та країнах різних
правових систем.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (протокол №4 від 17.12.2012 року).
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до державної бюджетної
науково–дослідної теми "Доктрина права в правовій системі України: теоретичний
та практичний аспекти" № 11 БФ 042 – 01 (номер державної реєстрації
0111U008337), яка досліджувалася на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 р. по 31 грудня
2015 р. та державної бюджетної науково–дослідної теми".
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
формування власних висновків і практичних рекомендацій щодо розвитку
авторського права в Україні, на міжнародному рівні, та в зарубіжних країнах різних
правових систем, визначення змісту, форм та способів захисту авторського права, а
також впливу основних міжнародних конвенцій і договорів на формування
національних законодавств у сфері охорони та захисту авторських прав, і
перспектив захисту авторських прав в умовах розвитку інформаційного суспільства.
Визначена мета дисертаційного дослідження зумовила постановку й
розв’язання наступних завдань:
8
- дослідити ґенезу авторського права, визначити його поняття та зміст, а також
рівень наукового дослідження розробленої теми;
- визначити теоретичні та практичні аспекти захисту авторського права в
Україні та зарубіжних країнах;
- з’ясувати сучасний стан міжнародно–правового регулювання охорони та
захисту авторського права і відстежити вплив основних міжнародних актів на
формування національних законодавств України та зарубіжних країн ;
- дослідити особливості захисту авторських прав в Україні та країнах різних
правових систем під впливом науково–технічного прогресу та побудови
інформаційного суспільства;
- виявити і сформувати власну позицію з проблем правового регулювання та
правозастосовної практики у здійсненні захисту авторських прав;
- визначити шляхи подальшого розвитку цивільно–правових відносин щодо
захисту авторських прав на національному та міжнародному рівнях.
Об’єкт дослідження – відносини, що виникають у сфері авторського права у
зв’язку із порушеннями прав авторів та інших правовласників і втіленням механізму
цивільно–правового захисту авторських прав в Україні та країнах різних правових
систем.
Предметом дослідження є національні та іноземні нормативно–правові акти,
міжнародні акти і практика їх застосування, а також наукові погляди, ідеї, концепції
вітчизняних та іноземних вчених з питань цивільно–правового захисту авторських
прав в Україні та країнах різних правових систем.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі наукового
дослідження автором було застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних
методів наукового пізнання. Спеціально–юридичний метод дав змогу дослідити
зміст та сутність суб’єктивного авторського права, а також особливості захисту
авторського права (підрозділи 1.3, 2.1 дисертації). Логічний метод обумовив
послідовність викладення існуючих доктринальних положень щодо впливу
основних міжнародних конвенцій і договорів на формування національного
законодавства України та країн різних правових систем (підрозділ 1.4. дисертації).
9
Формально–логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному ряді
форм та способів захисту авторських прав (підрозділи 2.2, 2.3. дисертації). Шляхом
аналізу та синтезу досліджено сучасний стан законодавства, судову практику та
розроблено пропозиції щодо вдосконалення нормативно–правової бази (підрозділи
1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.3. дисертації). Історико–правовий метод сприяв виявленню
історичних закономірностей розвитку авторського права в Україні та країнах різних
правових систем (підрозділ 1.2. дисертації). Метод прогнозування надав можливість
виявити тенденції та намітити основні напрямки розвитку системи цивільно–
правового захисту авторського права (підрозділ 3.3. дисертації).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у сформульованих та
обґрунтованих наукових положеннях і висновках, що виносяться на захист.
Вперше:
1) здійснено порівняльний аналіз цивільно–правової охорони та захисту
авторських прав в Україні та країнах різних правових систем. Обґрунтовується, що
приналежність країни до тої чи іншої правової системи на сьогоднішній день
відрізняє її від інших у питаннях розуміння сутності авторського права, у підходах
до правової регламентації немайнових прав автора (розширеного чи звуженого їх
розуміння), у визначенні категорій правоволодільців та характері законодавчих актів
щодо захисту авторських прав в умовах розвитку інформаційного суспільства.
2) доводиться, що приналежність країни до тої чи іншої правової системи не
впливає на питання встановлення об’єктів правової охорони, неохоронюваних
об’єктів та обмежень авторських прав, закріплення строків правової охорони,
створення спеціалізованих судів із захисту прав інтелектуальної власності та
законодавчого регламентування медіації;
3) обгрунтовується, що не усі застосовувані можливості захисту авторських
прав можна віднести до класичної класифікації із поділом на юрисдикційну та
неюрисдикційну форми захисту, зокрема, не знаходять свого місця у цій
класифікації третейські суди та медіатори. У зв’язку із відсутністю класифікації, яку
можна було б до них застосувати, пропонується запровадження класифікаційної
характеристики «наявності, характеру та юридичної сили прийнятих актів», за якою
10
форми захисту прав поділятимуться на «офіційні» та «альтернативні», в межах яких
будуть визначатись судовий і адміністративний захист, захист третейськими судами
та через медіацію відповідно;
4) обгрунтовується висновок про те, що створення спеціалізованої судової
інстанції для захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав,
є недоцільним для України, а ті недоліки у судовому захисті, що є наявними
сьогодні, можна усунути шляхом запровадження спеціалізації суддів у судах
загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах, а також чіткішого
розмежування компетенції судів;
5) обгрунтовується, що для приведення норм національного законодавства
щодо витребування доказів у повну відповідність до вимог ЄС необхідно внести до
законодавства України, зокрема ЦПК України, чіткий та законодавчо закріплений
перелік випадків, за яких, при наданні позивачем доказів переслідування
відповідачем комерційної мети при використанні об’єктів авторського права та
наявності клопотання позивача, суд може приймати рішення про витребування в
якості доказів банківських, фінансових або комерційних документів;
6) обґрунтовано висновок, що медіація є одним із найкращих альтернативних
методів захисту авторських прав, оскільки націлена на прийняття рішення, яке буде
взаємовигідним для усіх сторін конфлікту, проте вказаний метод потребує
належного законодавчого визнання і врегулювання через прийняття окремого
спеціального закону;
Удосконалено:
7) визначення поняття «авторського права», у зв’язку з чим пропонується
розглядати його також із двох позицій: в об'єктивному значенні авторське право
являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у
зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, а також
захистом прав суб’єктів авторсько–правових відносин; у суб'єктивному значенні
авторське право — це особисті немайнові і майнові права, що належать особам, які
створили твори науки, літератури і мистецтва, або їх правонаступникам, яким вони
належать за договором чи законом;
11
8) визначення поняття «захист авторського права», під яким пропонується
розуміти передбачені законом заходи із їх визнання чи поновлення, припинення їх
порушення, застосування до правопорушників компетентним органом чи
управомоченою особою самостійно заходів юридичної відповідальності;
9) перелік особливостей, що характеризують юридичну природу захисту
авторського права через доповнення його особливістю – можливістю реалізації
самостійно або через законне чи договірне представництво;
10) законодавче визначення поняття самозахисту. Пропонується під
самозахистом розуміти застосування особою комплексу дій, які не заборонені
законом та не суперечать моральним засадам суспільства». Також пропонується
привести у відповідність до норм Цивільного кодексу України норми Закону
України «Про авторське право і суміжні права» в частині можливості реалізації
суб’єктів права на самозахист.
11) перелік обмежень майнових прав суб’єктів авторського права, у зв’язку з
чим пропонується поділяти обмеження на три категорії: – за часом дії майнових
прав; – за територією їх дії; – за можливістю вільного використання творів, що
включатиме випадки безкоштовного і оплатного вільного використання;
12) перелік особистих немайнових прав автора через доповнення його правом
на оприлюднення та відкликання.
Дістали подальшого розвитку:
13) висновок про те, що законодавець, через визначення поняття самозахисту,
асоціює його із неюрисдикційною формою захисту прав. Надане додаткове
обґрунтування цієї позиції тим, що законодавець не визнає самозахист способом
здійснення неюрисдикційної форми захисту, а власне надає йому статусу
неюрисдикційної форми захисту прав;
14) висновок про можливість застосування європейського підходу до
розрахунку збитків, завданих порушенням, через врахування розміру платежів, які
могли б бути отримані при ліцензійному використанні об’єкта авторського права,
що необхідно, зокрема, для встановлення суми компенсації;
15) позиція про необхідність вдосконалення механізму компенсації за
12
порушення авторських прав та зміни її розмірів через встановлення можливості
відповідача змінити обраний позивачем спосіб відшкодування із компенсації на
відшкодування збитків чи стягнення доходу. Пропонується законодавчо визначити
розмір компенсації у вигляді подвійного розміру платежів, які міг би отримати
правовласник у випадку законного використання належних йому прав
інтелектуальної власності;
16) висновок про доцільність впровадження в Україні законодавчого
розмежування дій щодо використання обходу технічних засобів захисту авторського
права, а також дій із виготовлення, розповсюдження та введення з метою
розповсюдження таких засобів. Першу категорію таких дій, а саме використання
обходу технічних засобів захисту авторського права пропонується вилучити із
переліку порушень авторського права, а другу – виготовлення, розповсюдження та
введення з метою розповсюдження засобів обходу технічних засобів захисту
авторського права – залишити у вказаному переліку. Обґрунтовується, що
запропоноване зумовить зняття подвійної кваліфікації із дій щодо незаконного
використання об’єкта авторського права через обхід технічних засобів захисту, яке
спостерігається сьогодні;
17) позиція про відсутність потреби у розширенні переліку особистих
немайнових прав автора правами на титулізацію та сакрарезацію, як це пропонують
ряд дослідників. Додатково обґрунтовано, що особисті немайнові права мають
відображати особистість автора, при цьому, обрана назва (титулізація) без
зазначення авторського ім’я аж ніяк із ним не асоціюється. Також доводиться, що
авторська правомочність на збереження цілісності твору цілком поглинає
правомочність на сакрарезацію;
18) висновок про необхідність удосконалення конституційно–правового
регулювання відносин у сфері права інтелектуальної власності. У зв’язку з цим
пропонується ст. 41 Конституції України викласти у наступній редакції: «Кожен
має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
використовувати, дозволяти та/або забороняти використовувати іншим результати
своєї інтелектуальної, творчої діяльності».
13
Крім того, пропонується внести зміни до законодавства:
1) ч. 1 ст. 19 ЦК України викласти у наступній редакції: «1. Особа має право
на самозахист свого цивільного права та охоронюваного законом інтересу і захист
права та інтересу іншої особи від порушень і протиправних посягань без звернень до
органів державної влади чи інших уповноважених органів. Самозахистом є
застосування особою комплексу дій, які не заборонені законом та не суперечать
моральним засадам суспільства»;
2) абз. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» слід
викласти у наступній редакції: «Порушенням авторського прав і (або) суміжних
прав, що дає підстави для самозахисту чи судового захисту, є...»
3) ст. 438 ЦК України пропонується доповнити п. 5, у якому передбачити
можливість: «визначати час, місце і спосіб оприлюднення твору, а також його
відкликати». Аналогічну норму пропонується помістити і в ст. 14 Закону України
«Про авторське право і суміжні права», частину 1 якої доповнити п. 5 такого ж
змісту.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
можуть бути використані:
 в законотворчій діяльності для подальшого удосконалення національного
законодавства щодо охорони та захисту авторських прав;
 в правозастосовній діяльності органів суду, адвокатів, патентних повірених
та інших представників правовласників при здійсненні захисту авторських прав;
 в науковій діяльності при подальших дослідженнях проблем цивільно–
правового захисту авторських прав;
 у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне
право України», «Право інтелектуальної власності», «Авторське право», при
підготовці і написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників та
курсів лекцій із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, оцінки, висновки,
пропозиції і рекомендації, що містяться в дисертації, були заслухані та обговорені
на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету
14
імені Тарас Шевченка. Результати дослідження оприлюднені в доповідях дисертанта
на міжнародних і всеукраїнських науково–практичних конференціях та семінарах,
зокрема: Міжнародному цивілістичному форумі “Цивільне законодавство: система,
міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення” (25–26 квітня 2013 р., м. Київ);
Міжнародній науково–практичній конференції “Актуальні питання розвитку та
взаємодії публічного та приватного права” (22–23 березня 2013 р., м. Львів);
Міжнародній науково–практичній конференції “Розвиток сучасного права в умовах
глобальної нестабільності” (5–6 квітня 2013 р. м. Одеса); Міжнародній науково–
практичній конференції “Сутність та значення впливу законодавства на розвиток
суспільних відносин” (10–11 травня 2013 р., м. Одеса); VI Міжнародному
цивілістичному форумі «Приватне право України і європейська інтеграція: тенденції
та перспективи» (14–15 квітня 2016 р., м. Київ).
Публікації. Основні результати дисертації викладені автором у восьми
наукових працях, зокрема, у шести статтях, опублікованих у фахових виданнях,
двох статтях, опублікованих у періодичних виданнях інших держав та чотирьох
тезах доповідей, опублікованих у матеріалах науково–практичних конференцій та
семінарів.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Науково–теоретичний і практичний аналіз цивільно–правового захисту
авторських прав Україні та країнах різних правових систем дає підстави для
висновків, формулювання окремих положень і пропозицій.
При дослідженні доктринальних розробок у сфері цивільно–правової охорони
та захисту авторських прав, нами було прийнято рішення характеризувати їх в
межах двох періодів – до здобуття Україною незалежності і після нього. Такий
розподіл пояснювався докорінною зміною правового режиму об’єктів авторського
права, змісту суб’єктивних прав правоволодільців та їх захисту, що мала місце у
другому періоді. Дослідження періоду незалежності держави нами було
представлено у вигляді двох напрямів: перший – в цілому присвячених охороні
прав інтелектуальної власності, а другий – в якому висвітлювалися питання охорони
та захисту авторських прав. Окрему увагу було приділено дослідженню
доктринальних розробок вчених–компаративістів, які працювали над питаннями
різних правових систем.
Вивчення ґенези авторського права в Україні та країнах різних правових систем
дозволило нам виявити розбіжності поглядів вчених на момент зародження
авторського права. Нами з цього приводу був зроблений висновок про те, що
зародження окремих елементів інституту авторського права відбулось ще за часів
Стародавніх Греції та Риму, проте поштовхом до юридичного закріплення норм
щодо охорони авторських творів стало винайдення друкарського верстату. Втім,
основною передумовою до становлення вказаної правової охорони стало не
винайдення верстату як таке, а створення можливості використання твору
відособлено від автора, тобто відбулося зародження особливого авторського права –
права на відтворення.
Подальше дослідження історії авторського права стосувалось епохи
Середньовіччя, під час якої для забезпечення охорони авторського права
використовувались так звані «привілеї», що видавалися монархом особисто автору.
Нами був здійснений аналіз привілеїв з юридичної точки зору і виділено їх
204
особливості. Основний висновок із проведеного аналізу наступний – охорона
авторських прав, для якої характерне визнання та захист особистих немайнових
прав, що існувала у період Стародавніх Греції та Риму, а потім і в епоху
Середньовіччя через застосування механізмі привілеїв набула рис спрямованості на
захист майнових прав. Охорона привілеями переважно стосувалася захисту прав
книговидавців та книготорговців, при цьому права автора і надалі залишались
недостатньо захищеними. Зважаючи на незадовільний стан речей із охороною прав
власне творців творів, система привілеїв з року в рік зазнавала все більшої критики і
згодом була скасована. Це скасування ознаменувало фактично народження
авторського права у тому вигляді, яке ми маємо сьогодні. Наступним був здійснений
аналіз «Статуту королеви Анни» 1710 р. як нормативного акту, що був першим в
історії законом про авторське право, який встановлював особисте право автора на
охорону опублікованого твору.
При дослідженні історії виникнення авторського права, нами було
проаналізовано серед країн англо–американської правової системи історію Англії та
США, серед країн романо–германської правової системи – Франції, Німеччини,
Іспанії, Данії, Норвегії, Італії, України та Росії, серед країн релігійно–традиційної
правової системи – історію Індії, а серед країн соціалістичної правової системи –
Китаю. Вказаний аналіз дозволив нам сформувати висновок, що саме принцип
автоматичної охорони, втілений першочергово у норми французького
законодавства, став основою розмежування поняття виникнення авторського права у
різних правових системах. Різне тлумачення моменту виникнення авторського права
у нормах англійського та французького законодавства поклали основу до
формування двох його концепцій – концепції звичайного права «droit moral» та
концепції права «copyright».
Розуміння сутності авторського права, як вказують результати нашого
дослідження, також концептуально відрізняються у країнах різних правових систем.
Зокрема, країни англо–американської правової системи, такі як США,
Великобританія та Канада, розглядають авторське право як форму власності, яку
створює автор і може використовувати з комерційною метою, як і будь–яку іншу
205
форму власності. В свою чергу, країни романо–германської системи права, такі як
Німеччина, Франція, Іспанія, Данія, Норвегія, Італія, авторське право розглядають
як власність, що ґрунтуючись на філософських концепціях, є втіленням особистості
автора та потребує такої ж надійної охорони, як і майновий потенціал твору. Нами
було зроблено висновок, що саме в підході до авторського права як категорії, що
має подвійний характер, який згодом привів до розвитку особистих немайнових
прав у світовій юридичній практиці, полягає основна відмінність між англо–
американською та романо–германською правовими системами.
Дослідження розуміння сутності авторського права у Індії дозволило
стверджувати, що хоча ця країна належить до релігійно–традиційної системи права,
все ж на сферу авторського права вплинули концепції, погляди та законодавчі норми
представників англо–американської правової системи. Здійснюючи аналіз системи
права Китаю, нами було встановлено, що її до 1911 року можна було відносити до
релігійно–традиційної системи, із 1911 до 1949 років – до змішаної із переважанням
романо–германської правової системи, а після 1949 року – до соціалістичної
правової системи. Під час другого етапу розвитку відбулася якісна зміна
законодавства Китаю, що знайшла своє вираження в систематизації та кодифікацїї
основних галузей права за зразком країн романо–германської правової системи і це
в подальшому вплинуло на закладення основ охорони і захисту авторських прав у
державі. Із цього ми дійшли висновку про переважний вплив країн романо–
германської та англо–американської правових систем на еволюцію авторського
права у світовому масштабі. Країни релігійно–традиційної та соціалістичної
правових систем все ж будували свої системи охорони та захисту авторських прав за
їх зразком.
Подальше дослідження ґенези авторського права стосувалось міжнародного
періоду, що був розпочатий в середині XIX століття.
Аналіз суб’єктивного авторського права, його змісту та меж дозволило нам
виявити, що в ряді країн англо–американської правової системи, таких як
Великобританія, США, Австралія, Канада, існує досить вузький підхід до питання
немайнових прав автора. Наприклад, в США охороні підлягає доволі обмежений
206
перелік особистих немайнових прав і діє положення про те, що, хоча
правоволодільці немайнових прав не можуть їх передавати, вони цілком можуть на
абсолютно законних підставах погодитися їх не відстоювати. При цьому, в джерелах
права країн романо–германської правової системи втілене розширене розуміння і
тлумачення немайнових прав автора із передбаченими механізмами їх захисту.
Порівняльно–правовий аналіз норм національного законодавства із зарубіжним
у питанні регулювання особистих немайнових прав автора привів нас до висновку
про необхідність позитивного регулювання в чинному законодавстві права на
оприлюднення та права на відкликання. Досліджуючи доктринальні розробки
національних вчених у питаннях особистих немайнових прав автора, нами
обґрунтовується недоцільність розширення складу таких прав автора правом на
титулізацію та сакрарезацію, як це пропонують окремі автори.
Характеристика національного законодавства у питанні регулювання майнових
відносин суб’єктів авторського права дала нам змогу стверджувати про абсолютну
його відповідність вимогам Бернської конвенції, а у багатьох випадках значно
детальніше і ґрунтовніше виписування норм щодо того чи іншого майнового права.
Обмеження авторських прав, які відомі законодавству держав усіх правових систем
і прямо допускаються міжнародними конвенціями, нами пропонується визнавати
поділеними на три категорії: за часом дії майнових прав; за територією їх дії; за
можливістю вільного використання творів, що включатиме випадки безкоштовного і
оплатного вільного використання.
Аналіз джерел авторського права на міжнародному рівні нами розпочато із
Бернської конвенції. Ретроактивності правової охорони, що передбачена нормами
Бернської конвенції також була приділена значна увага і на прикладі США, України
та Російської Федерації доводилось існування різних тлумачень норм ст. 18
Конвенції і, у зв’язку з цим, встановлення різного правового режиму для творів, які
в країні походження все ще охороняються, а в країні, де витребовується охорона вже
ні. При дослідженні питання захисту авторських прав нормами Бернської конвенції
нами констатується, що її норми передбачають необхідність встановлення хоча б
мінімального рівня охорони авторського права в країнах–членах, а питання
207
забезпечення захисту порушених, оспорюваних чи не визнаних прав залишається на
розсуд і правову регламентацію країни.
При здійсненні аналізу норм Всесвітньої конвенції про авторське право нами
було виділено спільні та відмінні її риси із Бернською конвенцією і обґрунтовано
чому повноцінно мета Всесвітньої конвенції так і не була досягнута.
Проводячи дослідження Угоди TRIPS, нами першочергово встановлено
взаємозв’язок її із Бернською та Всесвітньою конвенцією, у подальшому
проаналізовано причини кардинально різних ставлень до неї. Детальному розгляду
підлягали передбачені Угодою TRIPS право на розповсюдження, право на прокат
твору та право на доведення до загального відома.
Договір ВОІВ у досліджені був охарактеризований нами як такий, що
призначений адаптувати міжнародні норми авторського права до цифрових
технологій, особливо в глобальних цифрових мережах, подібних до Інтернет. Саме у
зв’язку з цим, він не містить жодних нових принципів чи особливостей правової
охорони, а лише деталізує можливість застосування норм Бернської конвенції до
умов розповсюдження цифрових технологій і використання об’єктів авторського
права у них.
При розгляді впливу Бернської конвенції, Всесвітньої конвенції про авторське
право, Угоди ТРІПС та Договору ВОІВ про авторське право на формування та
еволюцію національного законодавства та законодавства країн різних правових
систем, дослідженню підлягали: умови правової охорони; об’єкти авторсько–
правової охорони; категорії правоволодільців; строки правової охорони та зміст
авторських прав.
Аналіз національного законодавства щодо умов правової охорони творів дав
змогу сформувати висновок про повну відповідність його нормам Бернської
конвенції. Дослідження джерел авторського права США щодо умов правової
охорони, і зокрема питання дотримання формальностей, дозволило нам зрозуміти
обставини довгого неприєднання держави до Бернської конвенції, адже саме в
цьому питанні значний відрізок часу існувала відмінність між країнами різних
правових систем. Так, Бернська конвенція встановлювала принцип автоматичної
208
охорони і він дотримувався і передбачався національними законодавствами країн
романо–германської правової системи, тоді як законодавством США передбачались
як умови набуття правової охорони процес реєстрації та депонування. До
ратифікації США Бернської конвенції дотримання формальностей як умова набуття
прав також розмежовувала країни різних правових систем. Після такої ратифікації ці
формальності у країнах англо–американської правової системи були відмінені для
набуття правової охорони, але все ще присутні для захисту.
Дослідження об’єктів охорони у національному законодавстві сприяло
обґрунтуванню висновку про встановлення в Україні вищих стандартів охорони, ніж
ті, що передбачені нормами міжнародного законодавства. Подібний аналіз об’єктів
охорони в іноземних країнах різних правових систем дозволив нам виявити і їх
закономірності. Із приводу неохоронюваних об’єктів авторського права
встановлено, що національний законодавець переніс норму щодо неохоронюваних
об’єктів із Бернської конвенції у національний закон, а вибір щодо результатів
інтелектуальної діяльності, з приводу яких мало бути прийняте самостійне рішення
зроблений не на користь такої правової охорони. Подібне дослідження іноземних
країн різних правових систем привело нас до висновку, що не підпадають під
правову охорону, під доволі різною формою викладення, офіційні тексти та їх
переклади, повідомлення як звичайна прес–інформація, ідеї, процедури, принципи
чи системи, а також результати, що не відзначаються творчим характером. І у цьому
питанні знову ж таки не має значення, до якої правової системи відноситься
держава.
У питанні категорії правоволодільців нами було досліджено поняття
«Первинного суб’єкта авторського права» як автора твору, як фізичну особу, яка
своєю творчою працею створила твір. В подальшому зазначається, що у сучасному
праві окремих країн англо–американської правової системи спостерігається
неприйняття зазначеної вище аксіоми і первинними суб’єктами авторського права
визнаються особи, які до безпосереднього створення твору відношення не мають.
Аналіз норм Бернської конвенції із цього питання доводить відсутність чіткого
розподілу категорій правоволодільців, чим не лише нівелюється дихотомія між
209
романо–германською та англо–американською правовими системами, а
породжується неоднозначний вплив на національні законодавства. Обґрунтовується,
що Бернська конвенція підтримує вказану юридичну фікцію і допускає визнання у
певних випадках первинними суб’єктами авторського права юридичних осіб.
Вивчення практики країн релігійно–традиційної та соціалістичної правових систем,
такі як Індія та Китай, не зважаючи на те, що вони будували своє законодавство про
авторське право за зразком романо–германської системи, у питанні категорії
правоволодільців мають більшу схожість із країнами англо–американської правової
системи. То ж юридична фікція, яка міститься у п. 2 ст. 15 Бернської конвенції
знаходить своє відображення і у країнах, які будували своє законодавство на базі
романо–германської правової системи, проте зараз є представниками інших
правових систем.
Основними тенденціями визначення строку охорони майнових авторських прав
є встановлення у країнах різних правових систем більш високих стандартів, ніж
містить Бернська конвенція, у зв’язку з чим в суспільне надбання твори поступають
значно пізніше.
Аналіз впливу міжнародних актів на національні законодавства щодо змісту
авторського права дозволив констатувати, що на сьогоднішній день серед країн–
членів Бернського Союзу спостерігається різне відношення до особистих прав. Так,
одні з них перевершують мінімальні конвенційні стандарти, інші ж навпаки – доволі
обмежено трактують обсяг цих прав. До першої групи країн можна віднести
представників романо–германської правової системи, до другої – англо–
американської. В ході дослідження зроблений висновок про лише формальне
включення системи особистих немайнових прав до змісту авторських
правомочностей у країнах англо–американської правової системи. Попри зовнішню
відповідність законодавств усіх держав–членів Бернській конвенції щодо
встановлення особистих прав автора, реалізація вказаних прав на практиці у різних
країнах суттєво різниться.
Існування різних підходів констатується у регулюванні майнових прав
правоволодільців в умовах розвитку інформаційного суспільства країнами різних
210
правових систем. Так, крім основного закону у сфері авторського права, для
забезпечення його в умовах розвитку інформаційного суспільства, в одному випадку
приймається окремий нормативно–правовий акт, а іншому випадку – вносяться
зміни до основного закону. І у першому, і у другому випадку присутня практика
країн різних правових систем, то ж це дозволяє стверджувати про відсутність
впливу приналежності держави до конкретної правової системи на вирішення
питання комплексного чи окремого регламентування захисту майнових прав автора
із впливом розвитку інформаційного суспільства.
Досліджуючи національне конституційно–правове регулювання відносин права
інтелектуальної власності, нами вказується, що тріада правомочностей із володіння,
користування і розпорядження характерна виключно для цивільно–правового права
власності, а у відношенні інтелектуальної власності модифікується у право
використовувати самому, дозволяти чи забороняти використовувати комусь. У
зв’язку з цим, нами наголошується на необхідності удосконалення ст. 41
Конституції України і викладення її у наступній редакції: «Кожен має право
володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, використовувати,
дозволяти та/або забороняти використовувати іншим результати своєї
інтелектуальної, творчої діяльності».
Проведений аналіз поняття захисту авторського права дозволив нам
стверджувати про відсутність легального його визначення. У зв’язку з цим, під
захистом авторського права пропонується розуміти передбачені законом заходи із їх
визнання чи поновлення прав, припинення їх порушення, застосування впливу на
правопорушників компетентним органом чи управомоченою особою самостійно.
Система захисту авторського права включає захист на основі законодавства про
право інтелектуальної власності і загальних засад захисту прав, зокрема, цивільних.
Цивільне законодавство України передбачає можливість звернення за захистом
порушуваних, невизнаних або оспорюваних прав до органів державної влади, в том
числі до суду, а також здійснення самозахисту. Суб’єктами права на захист є будь–
які особи, чиї права та інтереси порушені. Вичерпний і, на нашу думку, завершений
перелік таких порушень встановлений у ст. 50 Закону про авторське право. В
211
залежності від характеру правопорушення, шкоди, яка завдана правоволодільцю і
засобів, що обираються для захисту, формуються форми та способи захисту
авторських прав.
Ґрунтовне дослідження наукового доробку вчених вказує на практично
однакове розуміння поняття форми захисту прав, характерні ознаки якої нам
вдалося виділити.
Окремої уваги у рамках проведеного дослідження було приділено питанню
доцільності створення спеціалізованих судів із захисту прав інтелектуальної
власності. Інформація про результати вивчення цього питання Спеціальним
консультативним Комітетом ВОІВ серед 85 країн світу дозволила встановити, що
жодних прив’язок у питанні створення спеціалізованих інстанцій до приналежності
країни до певної правової системи не спостерігається. Із означеного питання нами
висловлюється переконання, що створення спеціалізованої судової інстанції є
непотрібним для України, а ті недоліки у судовому захисті, що є наявними сьогодні,
можна усунути шляхом запровадження спеціалізації суддів у судах загальної
юрисдикції та адміністративних судах, а також чіткішого розмежування компетенції
судів.
Проаналізувавши нормативно–правове регулювання відносин у сфері
самозахисту, нами було виділено його особливості та запропоновано визнавати
самозахист формою захисту, оскільки існують певні наукові думки вчених щодо
визнання його способом захисту прав.
В ході дослідження констатується, що традиційним у правовій науці є поділ
форм захисту на юрисдикційну та неюрисдикційну, проте існує захист, який не
можливо чітко віднести до першої чи другої форми. Зокрема, йдеться про захист, що
здійснюється третейськими судами та медіаторами. То ж у зв’язку з цим, нами
пропонується запровадження нової кваліфікаційної характеристики, за якою форми
захисту прав поділятимуться на «офіційні» та «альтернативні».
Серед країн, де не лише ефективно функціонує медіація, а й законодавчо
закріплена, нами аналізувались така країна англо–американської системи як
Великобританія, представниці романо–германської правової системи – Австрія,
212
Німеччина, Франція, Данія, Швеція, Нідерланди, Ірландія, Іспанія, Італія, Польща,
Чехія, Норвегія, Фінляндія, країни релігійно–традиційної правової системи – Китай,
Гонконг, Індія, Південна Корея. Результати аналізу показали, що у вказаних країнах
до 30% спорів вирішується в позасудовому або досудовому порядку. Як і у випадку
наявності в судовій системі органів патентної юрисдикції, нормативне визначення та
активне застосування медіації не залежить від приналежності країни до тої чи іншої
правової системи.
Дослідження способів захисту авторських прав за вітчизняним і зарубіжним
законодавством країн різних правових систем дозволило сформувати нам їх
особливості. Виключно тому, що без аналізу адміністративно–правового та
кримінально–правового способів не можливо уявити комплексного національного
інституту захисту авторських прав і пропонувати можливі шляхи його
удосконалення, ми вважали за необхідне представити результати дослідження і цих
способів захисту авторських прав в межах даного дослідження. Так, нами
характеризувалась кримінально–правова відповідальність за порушення авторських
прав в іноземних країнах із її співставленням з національною, а також і з впливом
приналежності країни до певної правової системи. В ході дослідження
констатується, що компенсація, яка є способом відшкодування шкоди в
національній системі цивільно–правового захисту авторських прав, у ряді іноземних
країн розглядається виключно як елемент кримінально–правового способу захисту
прав. То ж доцільність аналізу усіх наявних способів захисту було вкрай
необхідним.
Досліджуючи особливості та перспективи захисту авторських прав в Україні і
країнах різних правових систем нами було прийнято рішення, що здійснення
Україною євроінтеграційних процесів вказує на необхідність гармонізації положень
щодо захисту авторських прав із відповідними положеннями законодавства ЄС. У
подальшому характеристика сучасного стану захисту авторських прав в Україні
здійснювалась у порівнянні з Директивою 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання
прав інтелектуальної власності.
213
У матеріалах дослідження вказується, що національні норми щодо визначення
осіб, які мають право звертатися за захистом авторських прав, відповідають
європейській практиці і, більше того, визнають суб’єктами ряд інших
заінтересованих осіб, які захищатимуть недоторканість твору. Норми ЦПК України
щодо витребування доказів загалом відповідають нормам Директиви, проте для
приведення їх у повну відповідність до вимог ЄС необхідно внести до ЦПК України
чіткий та завершений перелік випадків, за яких, при наданні позивачем доказів
переслідування відповідачем комерційної мети та наявності клопотання позивача,
суд може приймати рішення про витребування в якості доказів банківських,
фінансових або комерційних документів. Серед недоліків національного
законодавства щодо регламентації заходів забезпечення позову нами називається
суперечність у встановленні строку подання позовної заяви. Положення щодо
відшкодування та судових витрат, які передбачені у нормах Директиви, у порівнянні
із національним нормативно–правовим регулюванням, є схожими за своєю суттю, а
тому не вимагають перегляду, змін чи доповнень.
З’ясовуючи особливості захисту авторських прав у країнах різних правових
систем в умовах наукового і технічного прогресу інформаційного суспільства, нами
була визначена роль Директиви 2001/29/ЄС на формування законодавства країн
романо–германської та англо–американської правової системи, що є членами ЄС, а
також охарактеризовано сучасний стан захисту авторських прав в країнах інших
правових систем.
Так, проведений аналіз німецьких джерел дозволив стверджувати, що на
сьогоднішній день у державі обговорюється необхідність подальшого реформування
законодавства у сфері охорони та захисту авторського права через внесення
уточнення про обмеження приватної копії копіями лише з оригіналу, а також про
заборону виготовлення приватної копії третіми особами.
Найважливішим нововведенням французького Закону «DADVSI» є
запровадження «технічних засобів захисту», призначених для протидії або
обмеження використання творів в Інтернеті без дозволу авторів і правовласників.
Нормами закону практика нелегального скачування і поширення контенту, що
214
охороняється авторським правом через пірингові сітки, розглядається як порушення
і підпадає під санкції в рамках процедури «поетапної відповідальності». Наступним
законом HADOPI зберігався принцип, який зобов’язує користувача слідкувати за
безпечністю свого доступу до Інтернету, а також пов’язаної з цим процедури
«поетапної відповідальності», яка була передана у відання нового незалежного
державного органу. Загалом стверджується про поступове проходження
пом’якшення дії механізму «поетапної відповідальності».
Аналіз законодавства Великобританії дозволяє стверджувати про подвійний
вплив на нього: з одного боку, перебування держави у складі Європейського
Співтовариства вимагала від законодавців гармонізації із Директивою 2001/29/ЄС і
обов’язкові елементи є гармонізованими, а з іншого – приналежність країни до
англо–американської правової системи передбачала необхідність вивчення та
застосування досвіду США у зазначеній сфері, що також спостерігається у нормах
Закону «Про цифрову економіку». То ж нами був зроблений висновок, що
законодавство Великобританії про авторське право в інформаційному суспільстві
містить в собі елементи впливу обох правових систем, досвід впровадження таких
уніфікованих норм дозволить в подальшому виявити проблеми, присутні в кожній із
систем і впливати на оновлення міжнародного законодавства.
Досліджуючи національне законодавство США про захист авторських прав в
умовах розвитку інформаційного суспільства, нами не лише здійснений загальний
аналіз, а й особлива увага приділена питанню його впливу на правові відносини у
штаті Луїзіана. Вказується, що правова система штату піддавалася впливу двох
правових систем – романо–германської та англо–американської, проте сфера
охорони і захисту авторського права, в тому числі в умовах розвитку
інформаційного суспільства визначається на федеральному рівні. Це дає змогу
стверджувати про рівномірність впливу норм закону DMCA на усі штати і
спостереження «чистого впливу» англо–американської правової системи на систему
права США.
Вивчення досвіду Російської Федерації привело до формування висновку про
врахування державою європейських тенденцій невдоволення споживачами
215
наявністю відповідальності звичайних користувачів за нелегальний контент і
застосуванням відключення від мережі як санкцій лише провайдерів. Розумним
кроком, на нашу думку, є визнання блокування сайтів забезпечувальним заходом,
проте, захист потрібно поширити нормами законодавства на усі категорії
правовласників, а не лише представників кіноіндустрії.
Загальним висновком є те, що Директива 2001/29/ЄС здійснила великий внесок
у справу гармонізації національних європейських законодавств, проте не в усіх
аспектах. Стосовно прав на відтворення та публічне сповіщення гармонізацію слід
визнати прийнятною, тоді як із питаннями обмежень та виключень гармонізації не
досягнуто взагалі. Викладення положень Директиви щодо обмежень і виключень у
широкому сенсі, змусило держави діяти доволі стримано та обережно, а тому, ними
залишено за собою практично повна свобода дій щодо їх законодавчого
встановлення. Вказана ситуація сприяла появі певної «мозаїки» виключень із прав, а
тому єдиних правил побудови ринку інтелектуальних продуктів в ЄС так і не
досягнуто.
Проведений аналіз джерел авторського права в іноземних країнах дозволив на
охарактеризувати їх як доволі різних за характером, адже одні стосуються виключно
матеріальних норм, які наділяють правовласника певними правами та обов’язками,
встановлюють межі таких прав та перелік дій, що визнаються порушеннями
встановлених прав (країни романо–германської правової системи), тоді як інші –
містять норми як матеріального, так і процесуального характеру (країни англо–
американської правової системи та романо–германської системи, що не є членами
ЄС).
Результати дослідження проблем і перспектив захисту авторських прав в
Україні та світі було представлено поділеними на два блоки: перший стосувався
виключно суперечностей та недоліків національного законодавства, які не
дозволяють впровадити той чи інший елемент системи захисту на практиці; другий
– невідповідностей у розумінні національним та іноземним законодавцем окремого
елементу чи механізму захисту в цілому.
216
Перший блок проблем із захистом містив огляд і пропозиції щодо вирішення
наступних питань: недосконалість правового регулювання забезпечення позову як
загроза для використання тимчасових заходів; відсутність законодавчого
регулювання порядку усунення товарів із обігу, які поміщені або введені в обіг із
порушенням прав інтелектуальної власності як загроза для використання виправних
заходів. Другий – необхідність вдосконалення правового регулювання технічних
засобів захисту авторських прав та підміну понять у розумінні механізму
компенсації, а також визначення її розміру.
Для вдосконалення механізму забезпечення позову, нами пропонувалася внести
зміни до п. 4 ст. 151 ЦПК України. Для зняття обмежень прав позивачів, вказувалося
на необхідність внесення змін до п. 5 ст. 151 ЦПК України із зміною строку подання
позовної заяви із 3 до 10 днів. Обґрунтовувалася доцільність у питанні розгляду
судом заяви щодо забезпечення позову застосувати уніфіковані строки розгляду
заяви – в межах двох днів, якщо проекту ухвали про вжиття заходів забезпечення
позову заявником не підготовлено і негайно – якщо такий проект існує і його можна
лише доопрацювати. Також вказувалося на нагальну необхідність вироблення
механізму відкриття депозитних рахунків судами і проведення операцій за цими
рахунками, що вирішило б проблему із внесенням застави.
Наступною у першому блоці проблем із захистом авторського права була
названа проблема відсутності законодавчого регулювання порядку усунення товарів
із обігу, які поміщені або введені в обіг із порушенням прав інтелектуальної
власності і вказувалося на необхідність вироблення окремого порядку
розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду, із можливим
застосуванням новітньої європейської практики передання у власність
конфіскованих товарів благодійним організаціям замість їх знищення.
Завдяки вивченню та узагальненню досвіду США та країн ЄС прийнято
рішення про необхідність розмежовування дій по обходу технічних засобів захисту
та дій щодо виготовлення або розповсюдження таких засобів і в національній
практиці. Національне законодавство, на жаль, досліджуваного розмежування не
проводить, а тому будь–які дії із свідомого обходу технічних засобів захисту
217
кваліфікуватимуться як правопорушення. У зв’язку з цим, нами пропонується
внести певні уточнення у норми Закону про авторське право, що приведе до
уникнення подвійної кваліфікації в одних діях порушника, що спостерігається на
сьогоднішній день.
Особлива увага в дослідженні була приділена питанню застосування механізму
компенсації за порушення авторських прав. Окрім того, що нами були сформовані
особливості компенсації, також обґрунтована була позиція необхідності
законодавчого вдосконалення інституту компенсації, а зокрема, встановлення
можливості відповідача зміни обраного позивачем способу відшкодування із
компенсації на, скажімо, відшкодування збитків. Також пропонувалося законодавчо
визначити розмір компенсації у вигляді подвійного розміру платежів, які міг би
отримати правовласник у випадку законного використання належного йому об’єкту.
Серед сучасних проблем із захистом авторських прав в іноземних країнах,
зокрема європейських країнах–представницях романо–германської правової
системи, нами було окреслено прийняття суперечливих рішень судів, одні з яких
застосовували норми національного законодавства, а інші – імплементовані норми
Директиви 2004/48/ЄС. Звідси було зроблено висновок про наявність певного
конфлікту «нового» та «старого» порядку захисту авторських прав в практиці
європейських держав. Для України вивчення цього досвіду ми вважали за потрібне,
оскільки майбутня інтеграція нашої держави в ЄС неминуче приведе до аналогічних
проблем. То ж дослідження питання охорони та захисту авторських прав в Україні
та країнах різних правових систем дозволило сформувати законотворчі та
правозастосовчі проблеми сучасності і намітити шляхи їх вирішення у подальшому