Скок Лілія Володимирівна. Нотаріальний та судовий порядок спадкування майна: Німеччина і Україна

Краткое описание

Скок Лілія Володимирівна. Назва дисертаційної роботи: "Нотаріальний та судовий порядок спадкування майна: Німеччина і Україна"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СКОК ЛІЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 347.921+347.952
НОТАРІАЛЬНИЙ ТА СУДОВИЙ ПОРЯДОК СПАДКУВАННЯ:
НІМЕЧЧИНА І УКРАЇНА
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Фурса Світлана Ярославівна
доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень......................................................................4
ВСТУП...........................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПОРЯДКУ СПАДКУВАННЯ В
УКРАЇНІ Й НІМЕЧЧИНІ: ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ...................................................................................13
1.1. Міжнародні договори та їх роль у регламентації компетенції
щодо спадкування ......................................................................................13
1.2. Вплив доктрини та внутрішнього законодавства щодо спадкових
відносин на процес спадкування .........................................................................20
1.3. Термінологічна сутність поняття «порядок спадкування»..............34
1.4. Порядок спадкування та його види в Україні...................................45
1.5. Порядок спадкування в Німеччині.....................................................59
Висновки до Розділу 1 ..............................................................................71
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ДЕЯКИХ ІНСТИТУТІВ СПАДКОВОГО
ПРАВА НІМЕЧЧИНИ Й УКРАЇНИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПОРЯДОК
СПАДКУВАННЯ................................................................................................77
2.1. Заповіт, його свобода та її обмеження, тлумачення й
зберігання........................................................... .........................................77
2.2. Сутність і співвідношення понять «заповідальний відказ»
та «покладення».....................................................................................................96
2.3. Статус виконавця заповіту ..............................................................105
2.4. Спадковий договір............................................................................121
Висновки до Розділу 2.............................................................................136
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДЕЯКИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ
(НОРАРІАЛЬНИХ ТА СУДОВИХ) АСПЕКТІВ СПАДКУВАННЯ В
УКРАЇНІ ТА НІМЕЧЧИНІ............................................................…………149
3.1. Процесуальні особливості порядку закликання спадкоємців
до спадкування ...................................................................................................149
3
3.2. Порядок прийняття спадщини.........................................................165
3.3. Розгляд судами справ, що пов’язані із спадкуванням...................177
Висновки до Розділу 3............................................................................ 196
ВИСНОВКИ.......................................................................................... 206
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................... 209
4
Перелік умовних скорочень
АТО – Антитерористична операція
БТІ – Бюро технічної інвентаризації
ЄС – Європейський Союз
ЗК України – Земельний кодекс України
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України
КК України – Кримінальний кодекс України
Мін’юст – Міністерство юстиції України
МПрП – Міжнародне приватне право
Німеччина – Федеративна Республіка Німеччини, яка включила до
свого складу згадувану в дисертації Німецьку Демократичну Республіку
Порядок – Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р.
№296/5
РФ – Російська Федерація
СК України – Сімейний кодекс України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
США – Сполучені Штати Америки
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина, яка включила до свого
складу згадувану в дисертації Німецьку Демократичну Республіку
ЦК РФ – Цивільний кодекс Російської Федерації
ЦК України – Цивільний кодекс України
ЦК УРСР - Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної
Республіки
ЦПК України - Цивільний процесуальний кодекс України
НЦПУ - Німецьке цивільне процесуальне уложення
НЦУ – Німецьке цивільне уложення (Bürgerliches Gesetzbuch
Deutschlands)
EuErbVO – (Die Europäische Erbrechtsverordnung) – Європейське
спадкове уложення
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний стан розвитку суспільних
відносин в Україні потребує наукового переосмислення, оскільки держава
взяла на себе обов’язок гарантувати права і свободи людини та громадянина,
до яких можна віднести й право на спадкування. А відтак необхідно
переходити від політичних гасел, які проголошувалися під час Революції
Гідності, до реальних результатів впровадження змін у суспільне життя. Так,
Україна взяла курс на євроінтеграцію, а громадяни України давно і активно
мігрують по країнах Європи, непоодинокими є і випадки переселення громадян з європейських країн до України. Тому перед правниками постає
завдання дослідження спадкових відносин з іноземним елементом. А це
вимагає ґрунтовного аналізу норм Цивільного кодексу України, які
регламентують спадкування, та узагальнення проблем у нотаріальній та
судовій практиці, що виникають при реалізації даних норм, з метою
вдосконалення законодавства у сфері охорони та захисту прав та інтересів
суб’єктів спадкових відносин.
Вибір для дослідження спадкового права Німеччини зумовлений тим,
що Україна і Німеччина є країнами континентального права, де норми
законодавства чітко взаємозв’язані. Однак спадкове право Німеччини має
істотні відмінності під спадкового права України. У зв’язку з тенденціями до
уніфікації цивільного законодавства теоретичні розробки вчених у даній
галузі дадуть змогу поліпшити та заповнити прогалини у регламентації
певних інститутів вітчизняного спадкового права з метою реалізації гарантій
охорони та захисту спадкових прав громадян в Україні та поза її межами.
Вагомий внесок у розвиток спадкового права України зробили
А.С. Довгерт, Ю.О. Заіка, В.Я. Калакура, О.О. Кармаза, В.І. Кисіль,
О.П. Печений, З.В. Ромовська, С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, Є.О. Харитонов та ін.
Науковий аналіз досліджень німецьких учених, присвячених
спадковому праву, – Х. Вайнгертнера, А. Вайслера, Р. Вьорлена, Р. Дітца,
Х. Драйера, А. Дутта, Г.Еш, А. Зейбта, А. Керстена, Х. Коха, Т. Краузе,
6
А. Крегеля, Д. Ляйпольда, Г. Нідера, Г. Уберта, М. Хардера, Б. Хартмута,
Р. Хаузмана, Г. Хермеса, М. Цімера, К. Шельхамера, Й. Шліпкорте,
Р. Шрьодера – істотно розширює можливості осмислення проблем у
спадковому праві України.
Однак в Україні бракує комплексних наукових досліджень,
присвячених реалізації норм спадкового права у нотаріальному процесі та
цивільному судочинстві в порівняльному аспекті, зокрема в Україні та
Німеччині. Спроби ж учених, у сфері міжнародного приватного права,
проаналізувати особливості спадкового права декількох країн мають лише
ознайомчий характер і комплексно не розкривають істотних відмінностей
нотаріального та судового порядку спадкування в Україні та Німеччині. Це і
зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, його мету, логіку та
структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в рамках теми наукових досліджень «Правові
засади співпраці України з міжнародними інтеграційними об’єднаннями:
теорія і практика», що є частиною планової теми Інституту міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Україна у міжнародних інтеграційних процесах» (номер державної
реєстрації 11БФ048-01). Тема дисертації затверджена Вченою радою
Інституту (протокол №8 від 26 березня 2013 р.)
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є систематизація знань
про особливості спадкового права України та Німеччини, узагальнення
спільних та специфічних рис правових систем цих країн, аналіз процесуальних особливостей діяльності українських нотаріусів і повноважень
спадкових судів та нотаріусів у Німеччині.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв’язання таких
дослідницьких завдань:
- проаналізувати концептуальні підходи до дослідження порядку
спадкування в Україні та Німеччині та визначити поняття «порядок
7
спадкування»;
- визначити засади реалізації та гарантії забезпечення прав, обов’язків
та інтересів осіб у спадкових правовідносинах;
- на основі аналізу спадкового права Німеччини створити концепт
удосконалення спадкового права України з метою захисту прав спадкоємців
та заінтересованих у спадкових відносинах осіб;
- узагальнити судову та нотаріальну практику України та Німеччини
щодо врегулювання спадкових відносин, виявити проблеми у вчиненні
нотаріальних дій щодо спадкування та у розгляді судами справ, що
виникають із спадкових відносин;
- визначити напрями вдосконалення нотаріальної діяльності з охорони
спадкових прав та інтересів осіб і вітчизняного законодавства, яке їх
регламентує.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в Україні та
Німеччині, пов’язані з охороною і захистом прав осіб у сфері спадкування.
Предмет дослідження – нотаріальний та судовий порядок спадкування в
Україні та Німеччині.
Методи дослідження. Особливості проблематики дисертації зумовили
необхідність комплексного поєднання філософських, загальнонаукових та
спеціальних методів дослідження. Аналітичний підхід застосовано для
осмислення розвитку законодавства, нотаріальної та судової практики України та
Німеччини, виявлення проблем у забезпеченні прав та обов’язків спадкоємців.
Метод синтезу дав можливість встановити певні об’єктивні критерії для оцінки
й адекватного застосування понятійного апарату, виробити коректні підходи до
вирішення певних неоднозначних питань. Діалектичний метод дав можливість
проаналізувати процес послідовного вдосконалення окремих норм і положень
спадкового права в Україні та у Німеччині в єдності та боротьбі суперечливих
тенденцій, позицій, наукових підходів.
У методологічному інструментарії дисертаційного дослідження органічно
поєднані феноменологічний та компаративістський підходи. Системний метод
8
використано для комплексного порівняльного аналізу положень спадкового
права України та Німеччини, для дослідження, з точки зору матеріального та
процесуального права, особливостей правових систем цих країн та способів
охорони і захисту прав осіб у спадкових відносинах. За допомогою порівняльноправового методу виявлено слабкі місця в спадковому праві України порівняно
з аналогічними положеннями спадкового права Німеччини. Структурнофункціональний метод дав змогу проаналізувати статус спадкоємців,
відказоодержувачів, кредиторів, конкретизувати їх права і обов’язки.
Емпіричною базою дослідження є судова практика з розгляду цивільних
справ судами Хмельницької, Черкаської, Харківської областей, постанова
Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про
спадкування», а також судова практика Вищого суду землі Північний РейнВестфалія, Вищого суду землі Баварії, а також нотаріальна практика як в
Україні, так і в Німеччині.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота
є першим комплексним порівняльно-правовим дослідженням нотаріального та
судового порядку спадкування в Україні та Німеччині, проблем охорони і
захисту прав суб’єктів спадкових відносин у цих країнах.
Вперше:
1) дано авторське визначення поняття «порядок спадкування». Це
послідовність здійснення цивільно-правових відносин між спадкоємцями та
іншими заінтересованими особами навколо спадщини на підставі усної або
письмової угоди, а також у випадках, коли ці відносини реалізуються в
нотаріальному або цивільному процесі за участі нотаріусів, уповноважених
на вчинення нотаріальних дій осіб органів місцевого самоврядування,
консулів, а також суду;
2) встановлено, що спадкування в Україні здійснюється, як правило, в
нотаріальному порядку, відповідно до українського законодавства спадкові
права мають підтверджуватися свідоцтвом про право на спадщину, яке
видається нотаріусами, уповноваженими особами органів місцевого
9
самоврядування та консулами України. Порядок реалізації спадкових прав у
судовому порядку в Україні є винятком із загального правила та має місце у
разі виникнення спору щодо визначення прав та обов’язків між
спадкоємцями, відказоодержувачами та іншими зацікавленими особами. У
Німеччині спадкування здійснюється у спадкових судах, як виняток - у
нотаріальному порядку, компетенція нотаріусів щодо вирішення даних
питань регламентується федеральним Законом про передачу нотаріусам
повноважень у сфері добровільної (безспірної) юрисдикції від 26.06.2013 р.
чи законодавством окремих земель;
3) встановлена відсутність чітких критеріїв розмежування порядків
спадкування, тому запропоновано обмежити неофіційний порядок
спадкування вартістю майна, яка не повинна перевищувати двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) доведено, виходячи із аналізу діяльності судів в Україні та
Німеччині, що рішення судів не повинні бути підставою для відтворення
їхніх положень у нотаріальних актах, а суди – наділятися компетенцією з
вирішення безспірних правових питань щодо спадкування, які посвідчуються
в нотаріальному порядку;
5) обґрунтовано положення про те, що сучасні тенденції у правовій
системі Німеччини, спрямовані на передачу окремих повноважень
спадкового суду нотаріусам, підтверджують концептуальну правильність
нотаріального порядку спадкування в Україні, оскільки в такий спосіб суди
звільняються від не властивих їм організаційних та архівних функцій. Щодо
заповітів, зокрема зберігання секретних, їх відкриття та оголошення в
Україні, то процедура вчинення таких нотаріальних дій, має бути істотно
вдосконалена з урахуванням досвіду як Німеччини, так і інших країн;
6) встановлено, що у німецькому спадковому праві, порівняно з
українським, значно розширені межі висловлення заповідачем його волі
(заповідальний відказ тощо) щодо розпорядження своїм майном у часі й за
колом осіб, тому така широка і системна її регламентація дає змогу більш
10
чітко тлумачити волевиявлення заповідача, коли йтиметься про застосування
аналогії закону та права, що має бути позитивним і для України;
7) доведено, що німецький договір про спадкування, який передбачає
наміри потенційних спадкодавця і спадкоємців та інших заінтересованих
осіб з визначення прав та обов’язків щодо спадщини, має суттєві відмінності
від українського спадкового договору та може застосовуватися в Україні з
метою досягнення більшої стабілізації спадкових відносин на майбутнє між
усіма заінтересованими в спадкуванні особами,зокрема й для врегулювання
відносин щодо спадкування між подружжям у шлюбному договорі;
8) встановлено, що строк виконання зобов’язань за цивільним
законодавством України щодо спадкових договорів не обмежений. Тому він
може визначатися строками життя набувача майна або виконання зобов’язань
за спадковим договором та має бути обмеженим 30 роками, як це
передбачено у німецькому цивільному законодавстві;
9) доведено, що в цивільному праві та законодавстві про нотаріат
відсутня конкретизація прав та обов’язків нотаріуса з контролю за
виконанням умов спадкового договору. Запропоновано доповнити ст. 34
Закону України «Про нотаріат» такою нотаріальною дією як «здійснення
контролю за виконанням умов спадкового договору» і регламентувати
законом її процедуру і встановити розмір оплати за її вчинення;
10) виходячи з аналізу німецького спадкового права щодо статусу
виконавця заповіту, зроблено висновок про необхідність призначення
(підпризначення) виконавця або декількох виконавців тільки заповідачем
або уповноваженою ним особою. Запропоновано уточнити роль виконавця
заповіту в спадкових відносинах, яка має зводитися до дотримання ним
лише волі заповідача та розширення строку дії його повноважень – до виконання всіх умов заповіту тощо;
11) сформульовані основні критерії свободи заповіту: 1) гарантовані
державою можливості щодо його посвідчення: вимоги до віку і стану
заповідача, наділення повноваженнями певних осіб на посвідчення заповіту,
11
допустимі форми; 2) співпадіння волі й волевиявлення досягається за
рахунок: відсутності впливу на заповідача, широких орієнтирів регламентації
заповітів у законодавстві, підготовки висококваліфікованих фахівців, які
уповноважені на посвідчення заповітів, забезпечення таємниці заповіту;
3) створення спеціальних умов зберігання заповітів і забезпечення їх дієвості
не тільки в Україні, а й за її межами;
12) обґрунтовано доцільність запровадження в цивільному процесі
такого виду провадження, як викличне, у порядку якого мають розглядатися
справи, наприклад, про встановлення кола правонаступників спадкодавця;
справи про виклик інших спадкоємців, відказоодержувачів для з’ясування їх
волі щодо прийняття чи відмови від прийняття спадщини тощо за умови
відсутності безспірних доказів тощо;
13) запропоновано при формуванні черг спадкування в Україні
враховувати німецький принцип кровного споріднення і переваги в
спадкуванні низхідними лініями родичів, оскільки в Україні черговість за
кровним спорідненням переривається четвертою чергою спадкоємців та
змішуванням закликання до спадкування за правом представлення прабабою
та прадідом, коли після смерті діда і баби мають спадкувати їх нащадки;
14) обґрунтовано, що справи окремого провадження про визнання
спадщини відумерлою можуть бути ускладнені наявністю заповідального
розпорядження заповідача, зокрема заповідальним відказом і правом
відказоодержувача на його реалізацію. В таких випадках справа має
розглядатися в порядку позовного провадження, де вирішуватиметься
питання, як дотриматися волевиявлення заповідача та забезпечити виконання
заповідального відказу або іншого розпорядження заповідача, щоб
територіальна громада набула права на майно в найоптимальніший спосіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
можуть бути використані для подальшого удосконалення теорії цивільного
права, нотаріального та цивільного процесів, а також при підготовці відповідних
розділів підручників та навчальних посібників.
12
Теоретичні положення дисертаційного дослідження стали підґрунтям
пропозицій щодо удосконалення окремих статей ЦК України, ЦПК України та
Закону України «Про нотаріат», низки підзаконних актів. Запропоновані автором
гіпотези орієнтовані й на удосконалення нотаріальної та судової практики,
зокрема в контексті сприйняття та кваліфікації волі спадкодавця, ролі виконавця
заповіту та інших суб’єктів спадкових правовідносин.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації,
теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на науковопрактичних конференціях: другій міжнародній науково-практичній
конференції «Проблеми процесуальної науки: історія і сучасність» (м. Київ,
25-26 листопада 2010 р.); міжнародній науково-практичній конференції
«Одинадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 23-24 листопада
2012 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Дванадцяті осінні
юридичні читання» (м. Хмельницький, 8-9 листопада 2013 р.); першій
міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми теорії і
практики нотаріального, цивільного, виконавчого процесу: їх співвідношення
та взаємодія» (м. Київ, 21-22 лютого 2013 р.); міжнародній науковопрактичній конференції «Актуальні завдання і напрями розвитку юридичної
науки у ХХІ столітті» (м. Львів, 16-17 жовтня 2015 р.); міжнародній науковопрактичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Актуальні
проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 22 жовтня 2015 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 19 праць,
із них 5 статей у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, одна – у
зарубіжному фаховому виданні, 7 статей в інших виданнях, 6 тез доповідей на
науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних
позначень, вступу, трьох розділів, що включають 12 підрозділів, висновків,
списку використаних джерел (295 найменувань на 32 сторінках). Загальний
обсяг дисертації становить – 240 сторінок, основний текст викладено на 204
сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Між Україною та Німеччиною не існує договору про правову допомогу
в цивільних і сімейних справах, що істотно ускладнює охорону і захист прав
громадян у спадкових відносинах, розмежування компетенції установ тощо.
Тому це питання необхідно вирішувати шляхом укладання такого договору
та запровадити деякі його істотні умови. Особливу роль у таких відносинах
відіграють консули, однак регламентація їх діяльності у законодавстві
України неналежна. Слід акцентувати увагу не на загальному аналізі проблем
уніфікації законодавств у галузі цивільного права, а на дослідженні
особливостей інститутів спадкового права розвинених країн порівняно з
Україною, що дасть можливість громадянам України передбачати наслідки і
умови спадкування в зарубіжних країнах.
Порядок спадкування в Німеччині спирається на діяльність спадкових
судів, а в Україні основне навантаження виконують нотаріуси, що має і
позитивні, й негативні риси. Компетенція суддів у спадкових справах має
певні переваги, оскільки їх рішення і дії мають більшу повагу в суспільстві,
вони є остаточними. Але таке навантаження на суди зумовило необхідність
створювати спеціальні суди в Німеччині, що є додатковим рядком витрат у
державному бюджеті. В Україні існують приватні й державні нотаріуси, а
останніх з часом стає дедалі менше, отже, все навантаження лягатиме на
приватний нотаріат, який діє за принципом самоврядування, тому витрати з
державного бюджету зменшуються. Запровадження ж у законодавстві змін з
метою наближення нотаріальних послуг до населення і надання більших
повноважень представникам органів місцевого самоврядування із вчинення
нотаріальних дій – це очевидне свідчення потреби населення в нотаріальних
послугах там, де державний нотаріат зник, а приватним нотаріусам невигідно
працювати. Тому фактично такий крок можна сприймати як перевантаження
нотаріальних послуг з державного бюджету на місцевий.
Сучасна практика розгляду спадкових справ судами загальної
207
юрисдикції в Україні свідчить про наявність істотних проблем у сприйнятті
ролі й значення судової гілки влади в Україні, коли рішення судів і постанова
Пленуму Верховного Суду України обмежені лише констатацію певних
юридичних фактів, а не вирішенням проблем учасників спадкових відносин.
Внаслідок цього громадяни змушені двічі або тричі звертатися спочатку до
суду, а потім до нотаріусів у одній і тій самій спадковій справі.
Такі питання зумовлені тим, що при активному розвитку оновленого
спадкового права в Україні виникають значні проблеми в регламентації
особливостей розгляду спадкових справ у ЦПК України, Законі України
«Про нотаріат», Консульському статуті та інших нормативних актах.
Зокрема, в ЦПК України ототожнюється правонаступник із законним
представником тощо, а в Законі України «Про нотаріат» лише згадується
консул, але його діяльність не узгоджена з діяльністю нотаріусів та інших
осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій.
Існують певні прогалини і в ЦК України, якщо його порівнювати з більш
насиченим НЦУ, де закріплені норми щодо конкретизації відносин
спадкоємців з кредиторами, істотно ширшими повноваженнями наділений
заповідач щодо розпорядження власним майном на випадок смерті в часі й за
колом спадкоємців, хоча одночасно обмежений у правах щодо спадкоємців
за правом на обов’язкову частку. У Німеччині така частка виділяється і
працездатним, і повнолітнім спадкоємцям. Дуже ґрунтовно визначені
відносини між спадкоємцями, спадкоємцями та відказоодержувачами, але
досить часто вони спираються на викличне провадження в суді, що складно
сьогодні реалізувати в судах України внаслідок відсутності такої процедури в
спадкових справах тощо. Отже, не всі положення законодавства Німеччини
та практики його застосування можуть бути визнані адекватними сучасним
суспільним відносинам в Україні та реалізовані в нотаріальній або судовій
практиці без внесення змін до законодавства.
Не тільки численні пропозиції з удосконалення законодавства, а й
теоретичні гіпотези потребують обговорення і наступного відображення в
208
діяльності суддів та нотаріусів, позаяк існують значні претензії у громадян
щодо якості роботи нотаріусів при посвідченні заповітів, вжитті заходів щодо
охорони спадкового майна або відмови від вчинення даного нотаріального
провадження тощо.
Запропоновані способи вирішення порушених у дисертації проблем
можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок даної
проблематики, зокрема в частині дотримання останньої волі заповідача-спадкодавця або відчужувача за спадковим договором у різних правових
ситуаціях, зокрема коли вона викладена в заповіті, у договорі або висловлена
неординарно в секретному заповіті тощо.
Відзначаючи позитивні риси спадкового права Німеччини, не можна не
враховувати й того, що тривалий час апробації його норм доводить їх
виваженість і ґрунтовність, що проявляється в комплексному підході до
регламентації всіх основних правовідносин, а не у спробі швидко вносити
зміни до законодавства та піддавати змінам спадкове право. Саме тому НЦУ
почало діяти на початку минулого століття і досі відповідає суспільним
відносинам у Німеччині. Це зміцнює довіру і повагу до законодавства, що
має бути враховано й українським законодавцем