Литвин Іван Володимирович. Приватноправове регулювання благодійної діяльності в країнах Європи

Краткое описание

Литвин Іван Володимирович. Назва дисертаційної роботи: "Приватноправове регулювання благодійної діяльності в країнах Європи"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЛИТВИН ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 341.96
ПРИВАТНОПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЛАГОДІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В ЄВРОПІ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне
право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
КИСІЛЬ В. І.
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1 БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ
ПРИВАТНОПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ.............................................. 11
1.1. Стан теоретичної розробки теми........................................................ 11
1.2. Поняття та правові засади благодійної діяльності ........................... 24
1.3. Суб’єкти благодійної діяльності ........................................................ 44
Висновки до Розділу 1 ................................................................................ 54
РОЗДІЛ 2 ПРИВАТНОПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЛАГОДІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В ДЕРЖАВАХ ЄВРОПИ......................................................... 59
2.1. Приватноправові аспекти регулювання благодійної діяльності у
державах континентальної системи права.......................................................... 59
2.2. Приватноправові аспекти регулювання благодійної діяльності в
державах загальної системи права ...................................................................... 77
2.3. Правове регулювання благодійної діяльності в Європейському
Союзі....................................................................................................................... 90
Висновки до Розділу 2.............................................................................. 103
РОЗДІЛ 3 ПРИВАТНОПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ
БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ................................................ 107
3.1. Види благодійної діяльності в Україні ............................................ 107
3.2. Особливі форми благодійної діяльності в Україні......................... 130
3.3. Суб’єкти благодійної діяльності в Україні ..................................... 138
Висновки до Розділу 3 .............................................................................. 154
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 158
ДОДАТОК........................................................................................................... 166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 181
3
ВСТУП
Актуальність теми. Побудова сталого демократичного суспільства
багато в чому залежить від можливості функціонування в ньому
благодійників (неприбуткових організацій, громадських об’єднань, окремих
осіб), основною метою діяльності яких є зменшення соціальної напруги в
суспільстві шляхом надання підтримки, перш за все, тим верствам населення,
які неспроможні належним чином адаптуватися до ситуації, що склалася в
суспільстві або в житті конкретної особи. Упродовж останніх років у світі
спостерігається стійка тенденція до активізації участі благодійників у
суспільному діалозі та до підвищення ролі благодійної діяльності як
інституту громадянського суспільства у формуванні та розвитку держави,
особливо в перехідний період.
Разом із тим у сучасному світі сама ідея благодійної діяльності як
винятково безкорисливої видозмінюється. Благодійники перестають
займатися благодійною діяльністю як такою, починаючи отримувати від
благодійництва прибутки, адже прибуток і благодійна діяльність можуть
бути сумісні, хоча в ідеалі такий прибуток має надалі витрачатися на
благодійні цілі. Тобто, будь-яка діяльність у цій сфері повинна служити
громадським інтересам, що і стає основним критерієм для визначення того,
чи є діяльність благодійною, чи ні. Ці тенденції не можуть не враховуватися
в процесі подальшого реформування українського законодавства у цій сфері.
Ступінь дослідження теми. Неоднозначність правової природи
благодійної діяльності, яка, будучи за своїми наслідками приватноправовою,
а за методами регулювання – публічно-правовою, зумовила те, що
приватноправові аспекти регламентації благодійної діяльності залишаються
якщо не поза увагою дослідників, то розчиняються в публічно-правових
аспектах. При цьому благодійна діяльність не була жодного разу предметом
комплексного порівняльно-правового аналізу ні в зарубіжній, ні у
вітчизняній науці приватного права.
4
Історичні витоки благодійництва вивчали такі науковці, як: І. Гребцова,
Ю. Гузенко, Н. Колосова, Г. Махорін, С. Поляруш, Ф. Ступак. Окремі
правові аспекти проблеми неодноразово піднімалися такими вітчизняними
дослідниками, як: Я. Буздуган, Г. Віноградова, О. Дзера, В. Кочин,
Г. Кудрявцева, Р. Майданик, С. Пересунько та інші. Зарубіжна правова
доктрина представлена роботами О. Брін (Breen Oonagh), В. Гросс (Virginia
C. Gross), К. Декера (Christopher Decker), М. МакГрегора-Лоундеса (Myles
McGregor-Lowndes), А. Маккени (Alison McKenna), К. Саймон (Karla
W. Simon), С. Хайденбауер (Sabine Heidenbauer), М. Хардінга (Matthew
Harding), Т. Фон Хіппеля (Thomas Von Hippel), К. О’Холлоран (Kerry
O’Halloran), Б. Хопкінса (Bruce R. Hopkins), К. Хопта (Klaus J. Hopt),
Т. Шенкелберга (Thomas J. Schenkelberg), М. Шерлок (Molly F. Sherlock).
Упродовж останніх років в Україні захищено дисертації О. Літвіної та
В. Чепурнова, які містять аналіз окремих аспектів діяльності благодійних
організацій у нашій державі. Проте зазначені дисертаційні дослідження
сфокусовані виключно на національному досвіді правового регулювання
діяльності благодійних організацій, а також об’єктивно не враховують нових
законодавчих змін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тематика дисертації виконана відповідно до бюджетної теми юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
№ ДР 019U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації й захист
прав та інтересів людини і громадянина в Україні».
Метою дослідження є виявлення особливостей приватноправового
регулювання благодійної діяльності в державах Європи, а також
встановлення об’єктивних закономірностей функціонування благодійників та
визначення можливості рецепції Україною зарубіжного досвіду правового
регулювання в цій сфері.
Відповідно до поставленої мети увага в роботі зосереджується на
вирішенні таких завдань:
5
– сформулювати авторський підхід до поняття та змісту благодійної
діяльності;
– визначити загальні засади (принципи) здійснення благодійної
діяльності в Європі;
– з’ясувати специфіку суб’єктного складу благодійної діяльності;
– узагальнити особливості правового регулювання благодійної
діяльності у державах континентальної системи права;
– розкрити специфіку правового регулювання благодійної діяльності у
державах англосаксонської системи права;
– виявити особливості уніфікації правових підходів до регулювання
благодійної діяльності в рамках ЄС;
– встановити види та форми благодійної діяльності згідно із
законодавством України;
– визначити організаційно-правові форми суб’єктів благодійної
діяльності в Україні.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, які виникають у
зв’язку зі здійсненням благодійної діяльності в державах Європи.
Предметом дослідження є правова регламентація благодійної
діяльності в державах Європи у порівняльно-правовому аспекті.
Методи дослідження зумовлені його метою та завданнями. У
дисертації використано широкий спектр загально- та спеціальнонаукових
методів пізнання, а також різні підходи до дослідження цивільно-правових
аспектів регламентації діяльності благодійних організацій в Європі. Основу
методології дослідження становить підхід, який дозволив врахувати
історичний, гносеологічний, аксіологічний та синергетичний контексти
благодійної діяльності в державах Європі.
Використані в роботі методи та підходи до вивчення проблеми можна
умовно поділити на дві групи: класичні методи науково-правового
дослідження та міжгалузеві методи прикладного характеру, які були
застосовані mutatis mutandis до вивчення предмета цього дослідження. Серед
6
перших слід виокремити системний метод, який дозволив класифікувати
види і форми благодійної діяльності та благодійних організацій. Формальноюридичний метод застосовувався для аналізу національного й зарубіжного
законодавства, а також для виявлення системних помилок вітчизняного
законодавства та встановлення можливості рецепції зарубіжного досвіду для
його вдосконалення.
Аналіз та синтез як взаємопов’язані методи пізнання застосовувалися
для дослідження доктрини цивільного права та дали змогу визначити зміст
поняття «благодійна діяльність» (елементарно-теоретичний аналіз),
виокремити види такої діяльності (прямий аналіз), а також визначити базові
засади (принципи) благодійної діяльності. Методи дедукції та індукції
використовувалися для формування загальної моделі благодійної діяльності в
Європейському Союзі, чому сприяв проведений емпіричний аналіз різних
моделей такої діяльності в англосаксонській і континентальній системах
права. Методи індукції та дедукції було застосовано у взаємозв’язку: метод
єдиної подібності для виявлення причин і тенденцій розвитку нормативноправового регулювання в державах Європи; метод єдиної розбіжності, який
дозволив виявити розбіжності у підходах до розуміння змісту та
нормативного регулювання благодійної діяльності; метод супутніх змін, який
сприяв встановленню впливу законодавства ЄС на законодавство державчленів.
Крім того, було використано метод узагальнення, за допомогою якого
визначено загальні ознаки та властивості благодійної діяльності як предмета
цього порівняльно-правового дослідження, проведено перехід від
одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш
загального, що дозволило отримати узагальнені знання про благодійну
діяльність та відобразити основні результати дослідження.
Основним методом дослідження було обрано порівняльний метод, який
дозволив виявити подібності або відмінності предмета дослідження в різних
системах права. При цьому порівнювалися лише ті явища, між якими існує
7
певна об’єктивна спільність.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації
сформульовано такі нові науково-теоретичні висновки та практичні
рекомендації, які виносяться на захист:
уперше:
– виокремлено приватноправові та публічно-правові елементи правової
природи благодійної діяльності. До приватноправових елементів віднесено:
правовий статус суб’єктів благодійної діяльності; наслідки здійснення
благодійної діяльності для громадянського суспільства (за винятком
гуманітарної допомоги). До публічно-правових елементів віднесено методи
регулювання благодійної діяльності. Доведено, що приватноправові
елементи регулювання благодійної діяльності врівноважуються публічноправовими, а сама діяльність за своєю природою є приватно-публічною;
– на основі аналізу законодавств держав континентальної системи
права виявлено спільні риси формування підходів до системи законодавчого
регулювання благодійних відносин, виокремлено рамковий та
функціональний підходи. Рамковий підхід характеризується відсутністю
спеціального законодавства та зарегульованості сфери (Франція, ФРН).
Функціональний підхід характеризується наявністю lex specialis у системі
правового регулювання благодійної діяльності (Польща, Литва, Латвія).
Встановлено, що, незалежно від підходу, законодавства цих держав
оперують категорією «суспільно корисна мета» як визначальним критерієм
для встановлення чи відсутності благодійної діяльності;
– визначено, що благодійні організації як суб’єкти благодійної
діяльності в країнах загального права є учасниками досить складних, із
точки зору системи правового регулювання, відносин, що включає дві
ключові складові: норми статутного права та судові прецеденти, які не
тільки тлумачать статутне право, але й самостійно формують основні засади
благодійної діяльності («тест на суспільну користь» та «тест особистого
зв’язку»);
8
– доведено, що фрагментована уніфікація правового регулювання
діяльності благодійних організацій у рамках ЄС зумовлена рядом факторів.
По-перше, це стосується браку компетенції ЄС для гармонізації національних
законодавств. По-друге, в інших сферах, в яких ЄС має таку компетенцію з
гармонізації, зокрема права компаній, Союз виключив некомерційні
організації зі сфери свого регулювання;
удосконалено:
– розмежування дотичних понять: «благодійність», «філантропія» та
«меценатство», «гуманітарна допомога», «спонсорство». Виявлено, що
окремі спільні ознаки (цілі та способи здійснення) дають підстави їх
ототожнювати, у тому числі законодавчо. Разом із тим встановлено, що
благодійність є ширшим поняттям, а філантропія та меценатство можуть
розглядатися як форми здійснення благодійництва, спонсорство ж має дещо
іншу мету, ніж суспільна користь, яка притаманна іншим видам благодійної
діяльності;
– розуміння принципів благодійної діяльності як висхідних,
визначальних засад, які сприяють формуванню та розвитку системи
нормативно-інституційного забезпечення такої діяльності в певній державі,
та як загальних принципів права, притаманних усім або більшості правових
систем світу з огляду на спільні підходи світових релігій до визначення мети
та способів благодійництва (несуперечність публічному порядку держави,
рівність суб’єктів; адресність; розумна достатність; звітність та прозоре
використання коштів; гнучкість та керованість системи благодійництва;
наукова обґрунтованість; належне інформаційне забезпечення);
набули подальшого розвитку:
– підходи до визначення змісту принципу здійснення благодійної
діяльності «розумна достатність благодійної допомоги» як основа для
формування системи ефективного благодійництва із врахуванням соціальних
ризиків та потреб нужденних: надмірна благодійна допомога для окремих
верств населення сприятиме маргіналізації останніх та перетворенню їх з
9
активних членів суспільства винятково на споживачів благодійної допомоги;
– дослідження щодо застосування інституту ендавменту у практиці
різних правових систем. Встановлено, що цей інститут є досить поширеним в
усіх державах Європи, що зумовлює можливість: створити довготривале
джерело фінансування соціально-необхідних об’єктів і сприяє належному
фінансуванню широкого спектру соціальних проектів та благодійних
програм; підвищити ефективність управління майновими активами; отримати
податкові пільги; створити прозору структуру активів та здійснити
стратегічне планування благодійної діяльності на декілька років;
– пропозиції стосовно вдосконалення норм чинного законодавства
України, що регламентує благодійну діяльність.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає
в тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути
використані в науково-дослідній, навчальній, правотворчій та
правозастосовній роботі. Вони доповнюють існуючі дослідження у сфері
благодійної діяльності та дають змогу визначити закономірності розвитку
правового регулювання у цій сфері.
Вивчення та теоретичне узагальнення в дисертації аналізу правового
регулювання благодійної діяльності в Європі має важливе значення для
формування об’єктивного уявлення про місце та роль такої діяльності для
розвитку громадянського суспільства, а також закладає методологічну
основу й теоретичне підґрунтя для проведення подальших досліджень із
цивільного права у цьому напрямі.
Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні та
вивченні курсів «Порівняльне цивільне право», «Міжнародне приватне
право», «Актуальні проблеми міжнародного приватного права», а також для
підготовки відповідних навчальних і навчально-методичних посібників та
курсів лекцій із міжнародного приватного права. Крім того, ряд пропозицій
щодо подальших законодавчих змін можна використати в законотворчій
діяльності.
10
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного приватного права
Інституту міжнародних відносин Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, а також були представлені автором й
обговорювалися на таких науково-практичних конференціях та семінарах:
круглому столі «Конституційно-правові засади модернізації економіки
України» (м. Київ, 24 жовтня 2012 р., тези опубліковано), міжнародній
науково-практичній конференції «Сутність та значення впливу законодавства
на розвиток суспільних відносин» (м. Одеса, 10–11 травня 2013 р., тези
опубліковано), науковій конференції «Шевченківська весна–2015» (м. Київ,
2 квітня 2015 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у шести
статтях, надрукованих у фахових наукових вітчизняних та зарубіжних
виданнях, а також в опублікованих тезах доповідей на наукових
конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дало можливість сформулювати ряд
висновків, пропозицій та узагальнень, спрямованих на досягнення
поставленої мети.
1. Емпіричний аналіз доктринальних підходів до поняття
«благодійність» дозволив сформулювати такі узагальнення. У доктринальних
роботах визначення цього поняття варіюється залежно від сфери,
безпосереднього предмета дослідження, а також від суб’єктивного підходу
автора. Ускладнюється визначення також тим, що існує ряд дотичних понять,
які інколи в доктринальній літературі (і, навіть, у законодавстві) вживаються
як ідентичні – благодійність, благодійництво, благодійна діяльність,
філантропія, меценатство, спонсорство, гуманітарна допомога, волонтерство.
Ці поняття можна умовно об’єднати у дві групи: 1) благодійність,
благодійництво, благодійна діяльність (як загальні правові категорії);
2) філантропія, меценатство, спонсорство, гуманітарна допомога і
волонтерство (як різновиди або форми благодійності). При цьому
благодійність, філантропія, меценатство та спонсорство, гуманітарна
допомога і волонтерство є поняттями, благодійництво є явищем, а благодійна
діяльність – формою реалізації благодійності.
Встановлено, що благодійність є ширшим поняттям, а філантропія,
меценатство, гуманітарна допомога і волонтерство можуть розглядатися як
форми здійснення благодійництва. Спонсорство можна вважати формою
благодійності лише умовно, оскільки існує істотна відмінність між
благодійними цілями та цілями, які переслідує спонсорство, хоча способи та
форми здійснення благодійної діяльності та спонсорства можуть співпадати.
2. Аналіз правової природи благодійної діяльності свідчить про те, що
вона характеризується одночасно наявністю двох елементів приватних та
публічних. Розгляд благодійної діяльності винятково як об’єкта приватноабо публічно-правового регулювання призводить до штучного звуження
159
предмета дослідження і втрати останнім наукової чистоти, адже
приватноправові та публічно-правові елементи правового регулювання
благодійної діяльності інколи неможливо відокремити один від одного. Так,
за своїми наслідками для громадянського суспільства благодійна діяльність є
приватноправовою (за винятком гуманітарної допомоги), а за методами
регулювання – публічно-правовою. Водночас правовий статус суб’єктів
благодійної діяльності визначається, переважно, приватноправовими
галузями. Зокрема, це стосується організаційно-правової форми суб’єктів,
майнових та немайнових прав, заснованих на рівності сторін та автономії
волі. Однак реалізація правосуб’єктності суб’єкта благодійної діяльності
можлива тільки за наявності належного публічно-правового регулювання.
Таким чином, благодійна діяльність є однією з небагатьох сфер, в якій
приватноправові елементи регулювання врівноважуються публічноправовими, що дає підстави стверджувати, що така діяльність є приватнопублічною за своєю природою.
3. На основі узагальнення, систематизації й аналізу вітчизняної та
зарубіжної доктрини, а також законодавства й правозастосовної практики
держав Європи, було виокремлено загальні принципи благодійної діяльності,
які іманентні для більшості правових систем Європи:
– несуперечність здійснення благодійної діяльності публічному
порядку держави, що забезпечується в тому числі належним правовим
регулюванням цієї сфери;
– рівність суб’єктів благодійної діяльності;
– адресність, тобто надання благодійної допомоги конкретним групам,
особам із врахуванням положень законодавства та суб’єктивним побажанням
благодійників;
– принцип розумної достатності благодійної допомоги із врахуванням
соціальних ризиків та потреб нужденних;
– звітність та прозоре використання коштів;
160
– гнучкість та керованість системи благодійництва, яка враховує зміну
соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства;
– наукова обґрунтованість благодійної діяльності, що дозволяє
розробляти нові концепції, методи, способи благодійної діяльності, які потім
можуть бути застосовані на практиці. Особливо цей принцип важливий для
сфери правового регулювання благодійної діяльності, адже саме теоретичні
напрацювання дозволяють у своїй критичній масі вирішити виявлені
прогалини та колізії правового регулювання;
– належне інформаційне забезпечення, яке дозволяє мати двосторонню
комунікацію між одержувачами допомоги та благодійниками.
4. За результатами аналізу законодавства держав континентальної
системи права було виокремлено спільні підходи до законодавчого
регулювання благодійних відносин: рамковий та функціональний.
Рамковий підхід характеризується формуванням базових вимог до
основних організаційно-правових форм юридичних осіб, а особливості
благодійної діяльності регулюються на рівні різних правових актів галузевої
спрямованості, залежно від потреб (Франція, Іспанія, Німеччина). Основною
перевагою такого підходу є те, що регулюються винятково ті питання, які
реально потребують регулювання на рівні певних особливостей.
Функціональний підхід характеризується наявністю lex specialis у
системі правового регулювання благодійної діяльності (Латвія, Литва,
Польща). Формування спеціального законодавства відбувається, як правило,
шляхом прийняття окремого закону та внесення відповідних коректив до
податкового законодавства. Перевагою такого підходу є створення єдиного
механізму врегулювання відносин у благодійній сфері, основним елементом
якого є визначення суспільно корисної цілі як визначального критерію для
встановлення чи відсутності благодійної діяльності. Як правило, такі цілі
чітко визначені lex specialis.
5. На основі проведеного аналізу законодавства країн загального права
було виявлено, що підходи до системи законодавчого регулювання
161
благодійних відносин включають дві базові складові: норми загального права
(у тому числі судові прецеденти) та норми законодавства (статутне право).
Встановлено, що судові прецеденти сформували іманентні ознаки
благодійних цілей у країнах загального права. У контексті судової практики
було виокремлено два ключові принципи-правила для встановлення ознак
благодійності:
1) «тест на суспільну користь» (public benefit test), який встановлює
наміри та наслідки діяльності;
2) «тест особистого зв’язку» (personal nexus test), який встановлює
відсутність особистих зв’язків (конфлікту інтересів).
6. Доведено, що система правового рулювання ЄС щодо некомерційних
організацій перешкоджає благодійним організаціям повною мірою
користуватися перевагами спільного ринку. По-перше, у деяких випадках,
наприклад у сфері прямого оподаткування, ЄС бракує компетенції для
гармонізації національних законодавств. По-друге, в інших сферах, в яких
ЄС має таку компетенцію з гармонізації, зокрема права компаній, Союз
виключив некомерційні організації зі сфери свого регулювання.
Разом із тим не можна говорити про повне нівелювання регламентації
діяльності благодійних організацій в ЄС. Окремі аспекти регламентації
благодійної діяльності знайшли відображення в acquis communautaire та
мають тенденцію до фрагментації регулювання на рівні окремих сфер
політики ЄС (соціальна політика, звільнення від оподаткування для реалізації
свободи заснування та вільного руху капіталу). Це пояснюється ситуативним
підходом до вирішення проблеми у певних сферах, що створює ситуацію
«фрагментованої уніфікації».
Незважаючи на відсутність комплексної регламентації благодійної
діяльності у рамках вторинного законодавства ЄС, у цьому напрямі все ж
таки відбуваються певні зрушення на рівні ЄС. Останні тенденції свідчать
про наміри ЄС запровадити єдину організаційно-правову форму на рівні ЄС –
162
європейський фонд, яка зможе стати уніфікованою формою юридичної особи
на всій території ЄС для провадження суспільно корисної діяльності.
7. Дослідження європейського досвіду приватноправового регулювання
благодійної діяльності дозволило виявити найкращі практики та з
урахуванням цього критично підійти до відповідного регулювання в Україні,
а також запропонувати відповідні зміни до законодавства з урахуванням
підходів Англії, Франції, Польщі та Латвії.
Формально-юридичний підхід до аналізу законодавчого закріплення
поняття «благодійність» дозволив виявити системну помилку вітчизняного
законодавця при формулюванні цілей та сфер благодійної діяльності. Так,
цілі, визначені у статті 3 Закону України «Про благодійну діяльність та
благодійні організації», не можуть бути притаманними благодійній
діяльності як такій, а лише державній політиці у цій сфері, а сфери
сформульовані таким чином, що частина з них дійсно є сферами, а частина –
цілями. Це дає підстави стверджувати про необхідність внесення змін до
відповідної статті.
Законодавство України (Закон України «Про благодійну діяльність та
благодійні організації»), визначаючи суб’єктний склад благодійної
діяльності, відносить до них благодійні організації, а також інших
благодійників та бенефіціарів (частина перша статті 4). У цілому,
погоджуючись із таким підходом вітчизняного законодавця, разом із тим
хотілося б наголосити, що у такій системі існує внутрішня суперечність,
адже згідно зі статтею 1 цього Закону під благодійником слід розуміти
дієздатну фізичну особу або юридичну особу приватного права (у тому числі
благодійну організацію), яка добровільно здійснює один чи декілька видів
благодійної діяльності. Тобто, частину першу статті 4 Закону слід викласти у
такій редакції:
Стаття 4. Суб’єкти благодійної діяльності
1. Суб’єктами благодійної діяльності є благодійники, які діють
відповідно до цього Закону, та бенефіціари.
163
Такий підхід буде відповідати логіці побудови закону, адже вже у
подальших статтях законодавець оперує саме терміном «благодійник» як
узагальнюючим у сенсі статті 1 Закону.
Разом із тим у частині другій статті 5 мова йде винятково про
благодійні організації, які є лише одним із різновидів благодійників. Тут
також спостерігається певна логічна помилка, адже таке відшкодування може
бути здійснене не лише благодійними організаціями, а й іншими
благодійниками, а надання виняткових прав для благодійних організацій, з
нашої точки зору, не є виправданим. У зв’язку із цим частину другу статті 5
слід викласти в такій редакції: 2. Відшкодування благодійниками витрат
бенефіціарів, пов’язаних із передачею майна та майнових прав, зазначених у
частині першій цієї статті, визнається благодійною діяльністю.
Для подолання неузгодженості між спеціальним законодавством
України у сфері благодійної діяльності пропонуємо внести до ЦК України
зміни, а саме: доповнити частину третю статті 729 новим реченням такого
змісту: «Законом можуть бути передбачені особливості укладення та
виконання договору про пожертву».
8. Дослідження інституту ендавменту у практиці держав Європи
свідчить, що він є досить поширеним явищем, оскільки дозволяє:
забезпечити незалежність благодійної організації від разових пожертвувань
через створення довготривалого джерела фінансування у формі ендавментфонду; здійснювати фінансування широкого спектру соціальних проектів та
благодійних програм; підвищувати ефективність управління майновими
активами, які складають ядро ендавменту, у зв’язку з їх передачею
спеціалізованій компанії з управління активами; отримувати податкові пільги
та створювати прозору структуру активів; здійснювати стратегічне
планування благодійної діяльності на декілька років.
Національне законодавство України під ендавментом розуміє суму
грошових коштів або цінних паперів, внесених благодійником у банк або
іншу фінансову установу, з метою використання доходів (процентів,
164
дивідендів) від такого розміщення для цілей благодійництва, які визначені
благодійником у статуті чи благодійній програмі. Такий законодавчий підхід
істотно звужує його зміст, адже в основу ендавменту можуть бути покладені
гроші, цінні папери та нерухоме майно.
Закріплення в законодавстві обмежень у розміщенні цінних паперів як
основи ендавменту винятково у фінансових установах обмежує можливості
використання ендавменту як ефективного інструменту благодійної
діяльності.
Необхідно розробити та прийняти спеціальні норми, якими
імплементувати інститут класичного ендавменту у практику національного
благодійництва.
Найбільш вдалими для рецепції в даному випадку вважаємо підходи до
правового регулювання ендавменту в Англії, де передбачено одночасно
існування двох типів ендавментів: витратного (expendable endowment) та
незмінного (permanent endowment).
Пропонуємо внести відповідні корективи до національного
законодавства, якими передбачити: 1) можливість створення благодійного
ендавменту, який надає змогу акумулювати цільовий капітал; 2) можливість
формування цільового капіталу як за рахунок грошових коштів і цінних
паперів, так і за рахунок іншого майна, зокрема нерухомого; 3) напрями
використання доходу від управління (інвестування) цільового капіталу;
4) напрями інвестування цільового капіталу, який складає основу
ендавменту; 5) порядок управління ендавментом, умови та порядок
відчуження активів фонду; 6) можливість передачі цільового капіталу або
його частини в управління спеціалізованій компанії з управління активами
для проведення відповідних інвестиційних операцій із метою отримання
доходу; 7) звільнення доходу, отриманого від управління ендавментом, від
податку на прибуток.
9. Дослідження волонтерської діяльності як форми благодійної
діяльності дозолило виявити ряд концептуальних недоліків вітчизняного
165
законодавства у цій сфері. По-перше, обмеження участі держави у
волонтерській діяльності, що зумовлює невиправдано вузький підхід до
тлумачення соціальної функції України, зміст якої повинен цілком
відповідати змісту статті 3 Конституції. Активна участь держави у
волонтерському русі дозволить не стільки вирішити гострі соціальні
конфлікти, скільки, пом’якшуючи їх, уникати нових. Залучаючи державу до
участі у благодійній (волонтерській) діяльності, слід передбачити механізми
стримувань і противаг у зв’язку з корупціогенними факторами, які наявні в
діяльності будь-якого державного механізму.
10. У порівнянні з благодійною діяльністю гуманітарна допомога має
певні особливості за своїм змістом, суб’єктами, правовою природою та
нормативно-правовим регулюванням. Однак спільність основних рис і ознак,
які закладені в основу благодійної діяльності та гуманітарної допомоги, дає
підстави вважати, що остання є специфічною формою першої. У зв’язку з
цим доцільно внести зміни до Закону України «Про гуманітарну допомогу»,
якими закріпити, що гуманітарна допомога є особливою формою благодійної
діяльності.