НОВИК НАТАЛІЯ СЕРГІЇВНА . УЧАСТЬ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

НОВИК НАТАЛІЯ СЕРГІЇВНА . Назва дисертаційної роботи: "УЧАСТЬ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ "

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
НОВИК НАТАЛІЯ СЕРГІЇВНА
УДК 347.92
УЧАСТЬ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ
ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кіреєва Наталія Олександрівна
кандидат юридичних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………………..4
ВСТУП………………………………………………………………………...……....5
РОЗДІЛ I УЧАСТЬ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ
ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ……………………………………………………………….18
1.1. Участь в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право
захищати права, свободи та інтереси інших
осіб.......................................…...….18
1.2. Мета участі органів опіки та піклування в цивільному процесі
…………....37
1.3. Форми участі органів опіки та піклування у цивільному
процесі..................43
Висновки до розділу
I……………………………………………...…………….….49
РОЗДІЛ II ОРГАНИ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ, ЯКІ ЗВЕРТАЮТЬСЯ ДО
СУДУ ІЗ ЗАЯВАМИ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ, СВОБОД ТА ІНТЕРЕСІВ
ІНШИХ ОСІБ, ЯК САМОСТІЙНІ УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО
ПРОЦЕСУ…………….....................……………….……………………………….52
2.1. Передумови права на пред’явлення позову органами опіки та піклування
та умови його реалізації
……………………………………………………………...52
2.2. Аналіз окремих категорій цивільних справ, провадження в яких може бути
відкрите за позовом (заявою) органів опіки та піклування
………………….…69
2.3. Процесуальне положення органів опіки та піклування, які звертаються до
суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших
осіб……………......98
2.4. Пред’явлення позову до органів опіки та піклування
……….…………….108
Висновки до розділу IІ…………………………………………………………….112
3
РОЗДІЛ III УЧАСТЬ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ДЛЯ НАДАННЯ
ВИСНОВКІВ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
……………………………………..116
3.1 Аналіз цивільних справ, в яких органи опіки та піклування беруть участь з
метою надання висновків
………………...……………………………………...116
3.2. Порядок вступу органів опіки та піклування у цивільний процес з метою
надання висновків..................................................................................................143
3.3 Процесуальне положення органів опіки та піклування, які надають
висновки у цивільних справах
…………………………………………………………….146
3.4 Процесуальне значення, форма та зміст висновків, які надають органи
опіки та піклування у цивільних справах
……………………………………………...156
Висновки до розділу
IІІ……………………………………………………………170
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………......175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….....184
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….....206
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
КУ - Конституція України
СК – Сімейний кодекс України
ЦК – Цивільний кодекс України
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України
ЗУ- Закон України
РФ – Російська Федерація
ВРУ – Верховна Рада України
5
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Стаття 55 Конституції
України передбачає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом
засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань
[3].
Стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України гарантує право
кожній особі у визначеному законом порядку звернутися до суду за захистом
своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів [4]. У
випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи,
яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні
чи суспільні інтереси. Перелік органів та осіб, яким законом надано право
захищати права, свободи та інтереси інших осіб, наведено у ст. 45 ЦПК України.
У ході дослідження теми участі органів опіки та піклування у цивільному
процесі України було вивчено і проаналізовано 407 судових справ, які
розглядалися Дубровицьким та Сарненським районними судами Рівненської
області та Оболонським районним судом міста Києва. Досліджені справи
свідчать, що найчастіше з числа зазначених у ст. 45 ЦПК України суб’єктів до
суду для захисту прав, свобод та інтересів інших осіб звертаються прокурор та
органи державної влади і органи місцевого самоврядування.
Особливе місце серед органів державної влади та органів місцевого
самоврядування посідають органи опіки та піклування. Органи опіки та
піклування, звертаючись до суду, захищають права неповнолітніх, недієздатних
чи обмежено дієздатних осіб, тобто тих категорій осіб, які не можуть повною
мірою самостійно відстояти свої інтереси. Право органів опіки та піклування на
участь у цивільному процесі сприяє реалізації права кожної особи, незалежно від віку
та дієздатності, на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, тобто є
процесуальною гарантією доступу до правосуддя цих осіб.
Окрім права на звернення до суду в інтересах інших осіб, органи опіки та
піклування можуть надавати висновки у справі на виконання своїх повноважень й
6
цим сприяти з’ясуванню всіх обставин справи, а отже ухваленню законного,
обґрунтованого і справедливого рішення.
Статистичні дані доводять, що органи опіки та піклування досить часто
реалізовують надані їм ст. 45 ЦПК України права. Так, органами опіки та
піклування Дарницького району м. Києва було подано позовів (заяв) для захисту
прав свобод та інтересів інших осіб: у 2011 році – 21, у 2012 році – 7, у 2013 році
– 20, у 2014 – 77, у 2015 – 28 [26]. Органами опіки та піклування Солом’янського
м. Києва було подано позовів (заяв) в інтересах інших осіб: у 2011 році – 15, у
2012 році – 16, у 2013 році – 12, у 2014 році – 17, у 2015 – 23 [30].
Органами опіки та піклування Дарницького району м. Києва були подані
висновки в 2011 році у 140 справах, у 2012 році у 157 справах, у 2013 році у 174
справах, у 2014 році у 180 справах, у 2015 у 200 справах [26]. Органами опіки та
піклування Солом’янського району м. Києва були подані висновки у 2011 році у
82 справах, у 2012 році у 78 справах, у 2013 році у 141 справі, у 2014 у 84
справах, у 2015 у 197 справах [30].
Регулювання порядку розгляду одних категорій цивільних справ, в яких
можуть брати участь органи опіки та піклування, досить детальне, наявна велика
кількість підзаконних актів, що уточняють положення ЦПК України, по інших
категоріях справ наявні лише положення ЦПК України, які сформульовані
досить неоднозначно та спірно.
Прогалини та колізії в законодавчому регулюванні питання участі органів
опіки та піклування у цивільному процесі обумовлюють формування різної і часто
помилкової судової практики щодо визначення судами процесуального положення
органів опіки та піклування. У результаті неправильного визначення судами
процесуального положення органи опіки та піклування не можуть реалізувати увесь
комплекс прав, необхідний для ефективного захисту прав осіб, в інтересах яких
відповідні органи діють. У такому випадку права, свободи й інтереси неповнолітніх,
недієздатних чи обмежено дієздатних осіб не будуть захищені належним чином, цілі
правосуддя у сфері цивільного судочинства залишаться недосягнутими.
7
Дискусійність питання щодо форми, змісту та процесуального значення
висновків, які надають органи опіки та піклування на виконання своїх
повноважень, має наслідком формальне ставлення до цього документа. Аналіз
судової практики показує, що часто органи опіки та піклування надають неповні та
необґрунтовані висновки, тобто при ухваленні рішення можуть бути не враховані
важливі факти, що мають юридичне значення, які повинні були з’ясувати органи
опіки та піклування. Таким чином не буде забезпечений гарантований Конвенцією
про права дитини належний захист прав і найкращих інтересів неповнолітніх.
Зважаючи на важливість питання участі органів опіки та піклування у
цивільному процесі, воно стало предметом дослідження значної кількості науковців.
Теоретичною базою дисертації стали роботи: К.В. Джандосової, С.О. Іванової,
Н.О. Кіреєвої, В.Ю. Кулакової, І.П. Тимошевської.
У роботі також використані праці таких вітчизняних процесуалістів:
С.С. Бичкової, В.Г. Бобко, Н.Л. Бондаренко – Зелінської, Ж.В. Васільєвої –
Шаламової, О.О. Грабовської, К.В. Гусарова, О.С. Захарової, В.В. Комарова,
Л.А. Кондрат’євої, І.А. Павлуника, Ю.С. Рожик, Г.А. Світличної, Т.А. Стоянової,
В.І. Тертишнікова, С.Я. Фурси, Т.В. Цюри, М.Й. Штефана.
Проаналізовано праці радянських та російських науковців, серед яких:
М.І. Богатирьов, М.А. Викут, М.А. Гурвич, О.М. Григор’єв, Д.Р. Джалілов,
А.О. Добровольський, О.В. Ісаєнкова, Р.Ф. Каллистратова, Т.Ю. Карева, О.О.
Мельников, Г.Л. Осокина, І.В. Решетникова, Т.В. Сахнова, М.К. Треушников,
Л.В. Туманова, Т.М. Цепкова, М.С. Шакарян, В.В. Ярков.
Незважаючи на значну кількість наукових робіт, комплексного
дослідження питання участі органів опіки та піклування в цивільному процесі
України у сучасній вітчизняній науці проведено не було. Теоретичні та практичні
проблеми визначення процесуального положення органів опіки та піклування у
цивільному процесі, порядку вступу їх у процес, питання форми, змісту і значення
висновків, які вони надають, мають суттєве значення як для науки цивільного
процесуального права, так і для судової практики.
8
Актуальність теми дослідження визначається істотним впливом участі
органів опіки та піклування у цивільному процесі на захист прав, свобод та
інтересів неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб.
Удосконалення нормативного регулювання участі органів опіки та піклування у
цивільному процесі, а також належне виконання цими органами своїх
повноважень буде сприяти реалізації закріпленого в Загальній декларації прав
людини права на рівний судовий захист всіх осіб [1].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано в рамках теми комплексних наукових
досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в
правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти», (№ 11 БВ 042-01;
державний реєстраційний номер 0111U008337), яка досліджується на
юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса
Шевченка з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року. Тему дисертації
затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 17 грудня
2012 року) та внесено до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем
держави і права (затверджених НАПрН України у 2012 році, – реєстраційний
номер 301, с. 59).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
комплексний науковий аналіз проблеми участі органів опіки та піклування в
цивільному процесі України в порядку ст. 45 ЦПК України, вироблення науково
обґрунтованих рекомендацій спрямованих на вдосконалення чинного
законодавства щодо процесуального положення органів опіки та піклування в
цивільному процесі у випадках, коли вони звертаються із заявами до суду і коли
надають висновки на виконання своїх повноважень; питання форми, змісту та
значення висновків, які вони надають, і низку інших важливих питань.
Для досягнення поставленої мети дослідження в межах роботи було
сформульовано такі основні завдання:
9
- проаналізувати систему органів та осіб, яким законом надано право
захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначити місце органів опіки
та піклування в цій системі;
- сформулювати мету та визначити форми участі органів опіки та
піклування в цивільному процесі;
- дослідити особливості участі органів опіки та піклування у
цивільному процесі у випадках, коли вони звертаються до суду в інтересах інших
осіб, проаналізувавши цивільні справи, провадження в яких може бути відкрите
за їх позовом (заявою);
- визначити передумови права на пред’явлення позову органами опіки
та піклування і умови реалізації цього права;
- дослідити участь органів опіки та піклування в цивільному процесі
для надання висновків у цивільних справах, проаналізувавши цивільні справи, в
яких вони надають висновки, визначивши порядок вступу органів у процес;
- охарактеризувати особливості процесуального положення органів
опіки та піклування виходячи з форми їх участі у цивільному процесі;
- дослідити зміст, структуру та процесуальне значення висновків, які
надають органи опіки та піклування на виконання своїх повноважень;
- сформулювати теоретичні висновки і розробити конкретні пропозиції
щодо вдосконалення цивільного процесуального, сімейного та цивільного
законодавства, що регулюють участь органів опіки та піклування у цивільному
процесі.
Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини в яких
беруть участь органи опіки та піклування.
Предметом дослідження є система норм законодавства України,
доктринальні погляди вітчизняних та зарубіжних вчених, судова практика, які
визначають особливості участі органів опіки та піклування у цивільному процесі.
Методи дослідження. З урахуванням об’єкта і предмета дослідження та
відповідно до поставленої мети і завдань, застосовано широкий комплекс
загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:
10
діалектичний – дав змогу дослідити та обґрунтувати основні поняття, що
використовуються в роботі (розділи 1, 2, 3);
системний аналіз – використовувався під час виконання всіх поставлених
завдань дослідження (розділи 1, 2, 3);
статистичний – застосовано під час вивчення судової практики, судової
статистики та статистичної інформації, наданої органами державної влади та
органами місцевого самоврядування, щодо участі органів опіки та піклування у
цивільних справах (розділ 1, 2, 3);
історико-правовий – використано у процесі аналізу наукової літератури та
динаміки розвитку законодавства, що регулює участь органів опіки та
піклування у цивільному процесі України (розділи 2, 3);
аналіз та синтез – застосовано при доведенні або спростуванні теоретичних
положень (розділи 1, 2, 3);
формально-юридичний – вжито для тлумачення положень законодавства
(розділи 1, 2, 3);
порівняльно-правовий – використано для порівняння норм чинного
ЦПК України, Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та
ЦПК України 1963 року та деяких норм цивільного процесуального
законодавства Російської Федерації. Це дало можливість розробити пропозиції
щодо вдосконалення законодавства, яке регулює питання участі органів опіки та
піклування у цивільному процесі (розділи 2, 3);
моделювання – застосовано у процесі формулювання пропозицій щодо
змін до законодавства (розділи 2, 3).
Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці і наукові
висновки вітчизняних та зарубіжних вчених – представників науки цивільного
процесуального права, загальної теорії права, сімейного права, цивільного права,
конституційного права та інших галузей права.
Нормативно-правовою основою дисертаційного дослідження є положення
Загальної декларації прав людини, Конвенції про права дитини, Конституції
України, Цивільного процесуального кодексу України, Сімейного кодексу
11
України, Цивільного кодексу України, постанов Пленуму Верховного Суду
України, практики Європейського Суду з прав людини та інші нормативноправові акти.
Емпіричною базою дослідження стали матеріали судової практики
Дубровицького та Сарненського районних судів Рівненської області,
Оболонського районного суду м. Києва, рішення інших судів першої інстанції,
статистичні та аналітичні матеріали, узагальнення судової практики та практика
Європейського Суду з прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне
дослідження є першим після прийняття у 2004 році ЦПК України у вітчизняній
науці цивільного процесуального права комплексним дослідженням участі
органів опіки та піклування у цивільному процесі.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких
найважливіших науково-теоретичних положеннях:
вперше:
- запропоновано визначення мети участі органів опіки та піклування у
цивільному процесі як захист та сприяння захисту прав, свобод та інтересів
осіб, які через поважні причини не можуть самостійно здійснити захист, а
також надання суду відомостей про факти, що мають юридичне значення і
необхідні для з’ясування всіх обставин справи та ухвалення законного,
обґрунтованого і справедливого рішення;
- визначено передумови права на пред’явлення позову органами опіки
та піклування: спеціальні: 1) наявність норми закону, яка надає органам опіки та
піклування право на звернення до суду у конкретних категоріях справ; 2)
наявність процесуальної заінтересованості, що має державно-правовий
характер; загальні: 1) компетенція цього органу, тобто повноваження, у
визначеному законом порядку, звертатися до суду із заявами про захист прав,
свобод та інтересів інших осіб; 2) підвідомчість справи суду - можливість
розгляду спору в суді; 3) відсутність такого, що набрало законної сили, рішення
чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою
12
позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими
самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) відсутність
у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими ж сторонами, про
той же предмет і з тих же підстав;
- доведено, що обов’язковою умовою реалізації органами опіки та
піклування права на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів
інших осіб є наявність документів, що підтверджують поважні причини, які
унеможливлюють самостійне звернення осіб до суду;
- обґрунтовано необхідність передбачити залучення до участі у справі
органів опіки та піклування для подання висновків за ініціативою осіб, які
беруть участь у справі;
- доведено необхідність виділення, по деяким категоріям справ третьої
форми участі органів опіки та піклування в цивільному процесі як відповідача;
- обґрунтовано необхідність обов’язкової участі органів опіки та
піклування для надання висновків у справах про поновлення цивільної
дієздатності фізичної особи, яка була визнана судом недієздатною чи обмежено
дієздатною, у справах про надання права на шлюб, у справах про відібрання
дитини від батьків або одного з них без позбавлення батьківських прав, у справах
про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси
дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена;
удосконалено:
- обґрунтування позиції щодо визначення процесуального положення
органів опіки та піклування, які звертаються до суду із заявами про захист прав,
свобод та інтересів інших осіб, як процесуальних позивачів (заявників);
- наукове доведення особливості процесуального положення органів
опіки та піклування, які беруть участь у справі для подання висновків на
виконання своїх повноважень;
- положення щодо необхідності надання права представнику органів
опіки та піклування, який бере участь у справі, в процесі розгляду справи
13
змінити наданий раніше органом висновок чи заявити клопотання про
відкладення розгляду справи;
- наукові підходи щодо виділення двох смислових частин висновку,
які надають органи опіки та піклування на виконання своїх повноважень –
фактичної і правової;
дістали подальшого розвитку:
- наукові підходи щодо визнання висновків, які надають органи опіки
та піклування на виконання своїх повноважень доказом у справі;
- положення щодо можливості відводу представника органу опіки та
піклування, якщо він перебував або перебуває в службовій чи іншій залежності
від осіб, які беруть участь у справі;
- обґрунтування позиції, що органи опіки та піклування є суб’єктами
доказування незалежно від форми їх участі у справі;
- наукові позиції, що позивачем (заявником) у справі, провадження в якій
відкрите за позовом (заявою) органів опіки та піклування, є особа, в інтересах якої
вони звертаються до суду.
На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні
пропозиції щодо вдосконалення законодавства України:
1. Доповнити статтю 169 Сімейного кодексу України частиною 8 такого
змісту:
«Органи опіки та піклування, з метою захисту прав неповнолітніх у
справах про поновлення батьківських прав можуть брати участь у справі як
відповідачі».
2. Доповнити статтю 240 Сімейного Кодексу України частиною 2
такого змісту:
«Якщо на момент подання позову про скасування усиновлення чи
визнання його недійсним, у зв’язку з таємницею усиновлення чи з інших причин,
особу усиновлювача встановити неможливо, орган опіки та піклування з метою
захисту прав неповнолітнього може виступати відповідачем».
14
3. Частину 3 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України
викласти в редакції :
«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть
бути залучені до участі в справі судом, або взяти участь у справі за своєю
ініціативою чи ініціативою осіб, які беруть участь у справі для подання усних та
письмових висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених
органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у
випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Представник органу державної влади та органу місцевого самоврядування не
може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу, якщо він перебував чи
перебуває в службовій чи іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі»;
4. Доповнити статтю 45 Цивільного процесуального кодексу України
частиною 4 такого змісту:
«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках
встановлених законом можуть виступати відповідачами у справі».
5. Частину 1 статті 64 Цивільного процесуального кодексу України
викласти у редакції:
«Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, висновки
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, листування
службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про
обставини, які мають значення для справи».
6. Доповнити Цивільний процесуальний кодекс України статтею 190-1
такого змісту:
«Стаття 190-1. Висновки органів державної влади та органів місцевого
самоврядування».
«Висновки органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
оголошуються в судовому засіданні, після чого суд та особи, які беруть участь у
справі, можуть поставити запитання представникам цих органів з метою
роз’яснення висновку.
15
Якщо після дослідження доказів та з’ясування всіх обставин справи, але до
оголошення висновку органів державної влади та місцевого самоврядування в
судовому засіданні стали відомі факти, що ставлять під сумнів обґрунтованість
наданого раніше висновку, представник цих органів, який бере участь у справі,
може заявити клопотання про відкладення розгляду справи чи змінити зміст
висновку самостійно. Повноваження представника органів державної влади та
органів місцевого самоврядування на зміну висновку у судовому засіданні
повинні бути належним чином оформлені».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що за
результатами дослідження питання участі органів опіки та піклування в
цивільному процесі України сформульовано концептуальні положення,
висновки, пропозиції та рекомендації, які можуть мати вплив на подальше
удосконалення законодавства у цій сфері:
- у науково-дослідній роботі – розроблені в дисертації положення
можуть слугувати теоретичною та методологічною основою для подальшого
наукового осмислення і розроблення проблеми участі органів опіки та
піклування в цивільному процесі;
- у правотворчій роботі – сформульовані в дисертаційній роботі
пропозиції можуть бути використані з метою подальшого удосконалення
чинного законодавства дисциплін (Довідка Головного юридичного управлінням
Апарату Верховної Ради України про впровадження результатів дисертаційного
дослідження);
- у правозастосовній діяльності – результати дослідження можуть
сприяти кращому забезпеченню захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх,
недієздатних чи обмежено дієздатних осіб;
- у навчальному процесі – викладені в дисертації положення можуть
бути використані при викладанні таких навчальних дисциплін, як «Цивільне
процесуальне право», «Актуальні питання цивільного процесу України», а також
під час підготовки підручників і навчальних посібників із зазначених.
16
Особистий внесок дисертанта. Викладені у дисертації положення, що
становлять наукову новизну праці, розроблені автором особисто. Для
аргументації окремих положень використано праці інших науковців, на які
зроблено посилання.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і
рекомендації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а
також отримали апробацію у доповідях автора на наукових конференціях та
форумах, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Права
людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти»,
(м. Дніпропетровськ, 22-23 листопада 2013 року); V міжнародному науковопрактичному форумі «Принцип верховенства права та права людини» (м. Київ,
17-19 травня 2013 року); V міжнародній науково-практичній конференції
«Актуальні питання правової теорії та юридичної практики» (м. Ужгород, 11-12
жовтня 2013 року); Міжнародній науково-практичній конференції студентів,
магістрів, аспірантів, докторантів та молодих вчених «Актуальні питання
державотворення в Україні» (м. Київ, 24 квітня 2013 року); Міжнародному
цивілістичному форумі «Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки,
шляхи вдосконалення» (м. Київ, 25-26 квітня 2013 року); V- міжнародній
науково-практичній конференції молодих учених та студентів «Закарпатські
правові читання» (м. Ужгород, 25-26 квітня 2013 року); Міжнародній науковопрактичній конференції «Особливості розвитку законодавства України у
контексті Євроінтеграційних процесів» (м. Донецьк, 15-16 листопада 2013 року);
Міжнародній науково-практичній конференції «Європейські стандарти захисту
прав у цивільному судочинстві: випробування часом» (м. Київ, 26 вересня 2014
року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Політико-правові
реформи та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Херсон, 10-
11 жовтня 2014 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні
проблеми законодавства України: пріоритетні напрями його вдосконалення»
(м. Одеса,
17
10-11 жовтня 2014 року); Міжнародній науково-практичній конференції
«Цивілістична доктрина і формування громадянського суспільства» (м. Київ,
3 жовтня 2013 року).
Публікації. Основні положенні та висновки дисертаційного дослідження
викладено у 18 публікаціях, з яких 7 надруковані у фахових наукових виданнях,
у тому числі 2 – в міжнародних наукових виданнях та 11 – у збірниках тез
доповідей на наукових конференціях та форумах.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження. Робота
складається з вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів,
висновку, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації –
210 сторінок, у тому числі 23 сторінка – список використаних джерел із 215
найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Статтею 45 ЦПК України об’єднанні суб’єкти, які діють в цивільному
процесі як органи та особи, яким надано право захищати права свободи та
інтереси інших осіб. До кола цих суб’єктів нормами ЦПК України віднесені:
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, фізичні та
юридичні особи, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурор.
На підставі аналізу участі у цивільному процесі кожного з визначених в
ст. 45 ЦПК України суб’єктів доведено, що особливе місце серед них займають
органи опіки та піклування. Особливість органів опіки та піклування зумовлена,
компетенцією та повноваженнями у сфері захисту прав, свобод та інтересів
неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб.
В результаті аналізу мети участі у справі органів опіки у кожній з форм,
визначено загальну мету участі органів опіки та піклування у цивільному процесі
- захист та сприяння захисту прав, свобод та інтересів осіб, які через поважні
179
причини не можуть здійснити захист самостійно, а також надання суду
відомостей про факти, що мають юридичне значення і необхідні для з’ясування
всіх обставин справи та для ухвалення законного, обґрунтованого і
справедливого рішення.
Статтею 45 ЦПК України передбачено дві форми участі органів опіки та
піклування у цивільному процесі –звернення до суду із заявою (позовом) про
захист прав інших осіб у випадках визначених законом; подання висновків у
справі на виконання своїх повноважень. Аналіз судової практики дозволив
зробити висновок, що у справах про скасування усиновлення чи визнання його
недійсним та у справах про поновлення батьківських прав органи опіки та
піклування можуть виступати у якості відповідачів. Процесуальне положення
органів опіки та піклування, у зазначених категоріях справ, є особливим і його не
можна ототожнювати з процесуальним положенням відповідача у загальнотеоретичному розумінні. Органи опіки та піклування, виступаючи відповідачами
у зазначених категоріях справ, не мають матеріально - правової
заінтересованості, не є суб’єктами спірних правовідносин, прав позивача не
порушували і відповідальності перед позивачем не несуть. При цьому органи
опіки та піклування наділені всіма процесуальними правами відповідача. Участь
органів опіки та піклування в справі у такій формі випливає з їх компетенції у
сфері захисту прав неповнолітніх. Оскільки таке процесуальне положення
органів опіки та піклування не обумовлене жодною з передбачених форм участі,
тому з метою закріплення форми участі органів опіки та піклування в якості
відповідачів необхідно доповнити ст. 45 ЦПК України частиною четвертою
такого змісту:
«Органи державної влади та місцевого самоврядування, у випадках
встановлених законом можуть виступати відповідачами у справі».
Оскільки органи опіки та піклування можуть виступати відповідачами
лише у певних категоріях справ то у нормах, які регулюють питання поновлення
батьківських прав (ст. 169 СК України), скасування чи визнання недійсним
усиновлення (ст. 240 СК України) це варто закріпити.
180
Процесуальне положення органів опіки та піклування обумовлюється
формою участі у цивільному процесі. Тому, не залежно від форми участі,
називати їх необхідно, використовуючи юридичну конструкцію, що закріплена у
ч. 2 ст. 3, ст. 45, ст. 46 та інших статтях ЦПК України - «органи та особи, яким
законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб».
Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за
судовим захистом залежить від певних передумов, які в процесуальній літературі
визначають як передумови права на пред’явлення позову. Визначено спеціальні
та загальні передумови права на пред’явлення позову органами опіки та
піклування: спеціальні: наявність норми закону, яка надає органам опіки та
піклування право на звернення до суду у конкретних категоріях справ; наявність
процесуальної заінтересованості, що має державно-правовий характер; загальні:
компетенція цього органу, тобто повноваження, у визначеному законом порядку,
звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб;
підвідомчість справи суду - можливість розгляду спору в суді; відсутність
такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття
провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням
мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий
предмет і з тих самих підстав; відсутність у провадженні цього чи іншого суду
справи із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Право на пред’явлення позову органами опіки та піклування в інтересах
інших осіб необхідно реалізувати у визначеному законом порядку,
дотримуючись умов реалізації права на пред’явлення позову. Умовами реалізації
органами опіки та піклування права на пред’явлення позову в інтересах інших
осіб є: дотримання вимог щодо позовної заяви викладених у ст. 119-120 ЦПК
України та наявність усіх копій документів, які мають бути додані до неї;
відсутність, до відкриття провадження у справі, заяви поданої органом опіки та
піклування чи дієздатною особою в інтересах якої він діє про повернення
позовної заяви; наявність документів, що підтверджують поважні причини, які
181
унеможливлюють самостійне звернення осіб до суду для захисту своїх прав,
свобод та інтересів; підсудність справи відповідному суду.
Органи опіки та піклування можуть звертатися із заявами до суду для
захисту прав інших осіб лише у випадках передбачених законом. Нормами СК
України, ЦК України, ЦПК України не передбачено право органів опіки та
піклування звертатися із заявами про захист прав інших осіб у справах про
визнання особи безвісти відсутньої чи оголошення померлою. Аналіз судової
практики свідчить, що у цих категоріях справ досить часто окрім прав особи,
відносно якої вирішується справа, захисту потребують також права, свободи та
інтереси її неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, які
перебували на утриманні цієї особи. Вищезазначені категорії осіб не можуть
самостійно вжити заходів для захисту своїх прав, свобод та інтересів, а
відсутність вказівки закону не дає змогу звернутися з такою заявою до суду
органам опіки та піклування. Тому запропоновано доповнити Цивільний
процесуальний кодекс статтею 247-1 такого змісту:
«Стаття 247-1 Особи, які можуть бути заявниками»
«Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її
померлою може бути подана членами її сім'ї чи іншими зацікавленими особами,
а у випадках, коли захисту потребують права, свободи та інтереси неповнолітніх,
недієздатних чи обмежено дієздатних осіб - органами опіки та піклування»
Дослідження судової практики засвідчило, що органи опіки та піклування,
у випадках передбачених законо, звертаються з заявами до суду в інтересах
інших осіб часто помилково ототожнюють з позивачами (заявниками) чи
представниками. На відміну від позивачів (заявників) органи опіки та піклування
не є учасниками спірних правовідносин, і мають лише процесуальну
заінтересованість у справі, яка зумовлена метою участі у справі та їх
компетенцією. Відповідно до ст. 46 ЦПК України вони наділені таким же
обсягом прав і обов’язків, як і особа, в інтересах якої вони діють, окрім права на
укладення мирової угоди; на них поширюються лише процесуальні наслідки
законної сили судового рішення. На відміну від судових представників,
182
повноваження на звернення до суду надані органу опіки та піклування законом, а
не довіреністю, крім того органи опіки та піклування діють від свого імені, але в
інтересах інших осіб. Виходячи з цих ознак визначено, що органи опіки та
піклування, звертаючись до суду в порядку ст. 45 ЦПК України, займають
самостійне процесуальне положення - процесуального позивача (заявника).
Особа в інтересах якої орган опіки та піклування звернувся до суду виступає в
якості позивача в матеріальному значенні.
Часто у нормах сімейного та цивільного процесуального законодавства
вказано про обов’язковість участі органів опіки та піклування, але про конкретну
форму їх участі не зазначено. Виходячи з ч. 3 ст. 45 ЦПК України зроблено
висновок, що законодавець використовуючи формулювання «участь органів
опіки та піклування є обов’язковою» мав на увазі участь у справі цих органів
саме у формі надання висновків.
Подання висновків у справі є обов’язковим у встановлених законом
випадках або якщо суд визнає це за необхідне. У визначених законом випадках у
певних категоріях справ висновки органів опіки та піклування надаються
обов’язково. Рішення суду у таких категоріях справ може вплинути на права,
свободи та інтереси неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних, тобто
тієї категорії осіб, які повною мірою не можуть усвідомити важливість питань,
що вирішуються. У справах про поновлення цивільної дієздатності фізичної
особи, яка була визнана недієздатною чи обмежено дієздатною, у справах про
надання права на шлюб, у справах про відібрання дитини від батьків або одного
з них без позбавлення батьківських прав, у справах про визнання шлюбу
недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка
визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена обов’язковість
надання висновку органами опіки та піклування законодавством не передбачено.
Доведено, що участь органів опіки та піклування у даних категоріях справ також
є необхідною, оскільки в цих категоріях справ зачіпаються інтереси
неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб і рішення суду може
вплинути на їх права, свободи та інтереси. Участь органів опіки та піклування
183
для надання висновків у цих категоріях справ буде сприяти у з’ясуванню всіх
обставин справи та ухваленню судом законного, справедливого та обгрунтовного
рішення. На підставі цього запропоновано ряд змін до СК України та ЦПК
України якими буде забезпечена обов’язкова участь органів опіки та піклування
як суб’єктів надання висновку у зазначених категоріях справ.
На підставі аналізу ч. 3 ст. 45 ЦПК України, визначено, що органи опіки та
піклування можуть бути: 1) залучені судом до участі в справі , 2) взяти участь у
справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх
повноважень. Але в судовій практиці поширені випадки, коли органи опіки та
піклування вступають в процес за ініціативою осіб, які беруть участь у справі,
хоча такий порядок ЦПК України не передбачений. Часто саме особи, які беруть
участь у справі розуміють необхідність наявності висновку органів опіки та
піклування у справі, який сприятиме всебічному і повному з’ясуванню обставин
справи та ухваленню законного і обгрунтовного рішення. На підставі цього
запропоновано в нормах ЦП України закріпити можливість залучення
відповідних органів за ініціативою осіб, які беруть участь у справі та частину 3
статті 45 Цивільного процесуального кодексу України викласти в редакції :
«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть
бути залучені до участі в справі судом, або взяти участь у справі за своєю
ініціативою чи ініціативою осіб, які беруть участь у справі для подання усних та
письмових висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених
органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у
випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне».
На підставі аналізу норм ЦПК України встановлено, що суд під час
підготовки справи до судового розгляду ,вирішуючи питання про склад осіб, які
беруть участь у справі, повинен вирішити питання щодо залучення органів опіки
та піклування для надання висновку на виконання своїх повноважень.
Органи опіки та піклування, надаючи висновок у справі, мають самостійне
процесуально-правове положення, їх не можна ототожнювати з третіми особами,
експертами чи спеціалістами. Так, органи опіки та піклування як суб’єкти
184
надання висновку не мають матеріальної заінтересованості у справі, а мають
лише процесуальну заінтересованість, яка зумовлена їх компетенцією. Органи
опіки та піклування, які беруть участь у справі для надання висновків належить
до осіб, які беруть участь у справі і відповідно мають загальні процесуальні
права та обов’язки, є суб’єктами доказування. Крім того, органи опіки та
піклування мають право, яке у випадках визначених законом є обов’язком –
надання висновків у справі на виконання своїх повноважень. Органи опіки та
піклування як суб’єкти надання висновку мають право висловити свою думку
щодо вирішення справи по суті. Особливості процесуального положення органів
опіки та піклування, які надають висновки на виконання своїх повноважень
обумовлені їх формою участі у цивільному процесі.
Цивільне процесуальне законодавство не містить чіткої вимоги щодо
форми висновків органів опіки та піклування. СК України встановлює
обов’язковість письмової форми такого висновку лише щодо окремих категорій
справ. Аналіз судової практики доводить, що є необхідність як в усних, так в і
письмових висновках. Письмові висновки повинні надаватися, у випадках
визначених законодавством та у тих категоріях справ, де проводиться попереднє
обстеження умов проживання певних суб’єктів. Якщо органи опіки та піклування
не можуть надати обґрунтованого висновку без врахування доводів учасників
процесу, то вони можуть надати усні висновки у судовому засіданні. Гарантією
об’єктивності висновку може слугувати можливість відводу представника органу
опіки та піклування. Для закріплення усної та письмової форми висновків органів
опіки та піклування запропоновано ч. 3 ст. 45 ЦПК України доповнити словами
«усних та письмових»
На підставі норм цивільного, сімейного та цивільного процесуального
законодавства, а також наукових позицій та судової практики доведено, що
висновок, який надає орган опіки та піклування у справі повинен бути
обґрунтованим, складеним на підставі актів обстеження умов проживання,
характеристик осіб, які є сторонами, з урахуванням, у певних категоріях справ
думки дитини та на підставі інших документів . Якщо у справі надається
185
письмовий висновок, то він має бути оформлений на бланку районної, районної у
мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської,
районної у місті ради, підписується головою (заступником голови), скріплюється
печаткою. До висновку мають бути додані документи на підставі яких він
надавався.
Висновки органів опіки та піклування містять дві смислові частини:
фактичну та правову. У фактичній частині зазначаються зібрані факти,
перераховуються всі обставини, які були враховані відповідним органом при
наданні висновку. У правовій частині висновку міститься думка органу опіки та
піклування щодо вирішення справи по суті.
На підставі аналізу судової практики та наукових підходів виділено три
структурних частини висновку органу опіки та піклування: вступна, описова та
заключна.
Незалежно від форми висновки органів опіки та піклування є доказами у
справі, оскільки відповідають усім, визначеним у ст. 57 ЦПК України, ознакам
доказів. Суд оцінює висновки разом з іншими доказами за правилами ст. 212
ЦПК України. Для законодавчого закріплення висновку органів опіки та
піклування в якості письмового доказу запропоновано ч. 1 ст. 64 ЦПК України
після слова «довідки» доповнити словами «висновки органів державної влади та
місцевого самоврядування »
Доведено необхідність оголошення висновків органів опіки та піклування у
судовому засіданні після дослідження всіх доказів, оскільки це допоможе
з’ясувати необхідність зміни чи доповнення наданого до початку судового
засідання висновку.
Якщо після дослідження доказів та з’ясування всіх обставин справи в
судовому засіданні стали відомі факти, що ставлять під сумнів обґрунтованість
наданого органами опіки та піклування висновку, то очевидно, що такий
висновок не може сприяти об’єктивному з’ясуванню обставин справи, а може
навіть зашкодити інтересам неповнолітній, недієздатній чи обмежено дієздатній
особі і немає бути врахований судом. Тому необхідно передбачити право
186
представника цих органів, який бере участь у справі заявляти клопотання про
відкладення розгляду справи чи змінювати зміст висновку самостійно.
Повноваження представника органів державної влади та місцевого
самоврядування на зміну висновку у судовому засіданні повинні бути
передбачені в належно оформленній довіреності. На підставі цього
запропоновано доповнити ЦПК України ст.190-1 такого змісту:
«Стаття 190-1. Висновки органів державної влади та органів місцевого
самоврядування».
«Висновки органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
оголошуються в судовому засіданні, після чого суд та особи, які беруть участь у
справі, можуть поставити запитання представникам цих органів з метою
роз’яснення висновку.
Якщо після дослідження доказів та з’ясування всіх обставин справи, але до
оголошення висновку органів державної влади та місцевого самоврядування в
судовому засіданні стали відомі факти, що ставлять під сумнів обґрунтованість
наданого раніше висновку, представник цих органів, який бере участь у справі,
може заявити клопотання про відкладення розгляду справи чи змінити зміст
висновку самостійно. Повноваження представника органів державної влади та
органів місцевого самоврядування на зміну висновку у судовому засіданні
повинні бути належним чином оформлені».
Запропонована стаття не лише надасть право представнику органу опіки та
піклування змінити висновок, а й визначить на якому етапі судового розгляду
необхідно оголошувати висновки у справі