ІЛЬЧЕНКО АНТОН ВІКТОРОВИЧ. ПОЗОВ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Краткое описание

ІЛЬЧЕНКО АНТОН ВІКТОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ПОЗОВ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПОЗОВ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ
СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ І. ВЧЕННЯ ПРО ПОЗОВ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ
ВРЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИН…………………..13
1.1. Страхові правовідносини та позовна форма захисту страхових
прав особи у порядку цивільного судочинства……………………………….13
1.2. Поняття та елементи позову у цивільних справах, що виникають із
страхових правовідносин………………………………………………………..45
1.3. Класифікація позовів у цивільних справах, що виникають із
страхових правовідносин………………………………………………………..71
1.4. Правова природа інституту забезпечення позову у спорах, що
виникають із страхових правовідносин………………………………………..91
Висновки до Розділу І…………………………………………………….106
РОЗДІЛ ІІ. СПОСОБИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПОЗОВ У ЦИВІЛЬНИХ
СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СТРАХОВИХ
ПРАВОВІДНОСИН…………………………………………………………...115
2.1. Правова природа права особи на звернення до суду із позовом у
справах, що виникають із страхових правовідносин………………………...115
2.2. Процедура реалізації права на пред’явлення позову та особливості її
правового регулювання………………………………………………………...137
2.3. Процесуальні особливості розгляду і вирішення цивільних справ, що
виникають із страхових правовідносин……………………………………....152
Висновки до Розділу ІІ……………………………………………………173
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...…186
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України
ЦК - Цивільний кодекс України
КК - Кримінальний кодекс України
КПК - Кримінальний процесуальний кодекс України
ЗУ - Закон України
абз. - абзац
гл. - глава
п. - пункт
розд. - розділ
ст. - стаття
ч. - частина
ЄС - Європейський Союз
ВСУ - Верховний Суд України
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах здійснення
реформ в України, особливу увагу вчених слід звертати на удосконалення
цивільного процесуального законодавства щодо захисту порушених,
невизнаних та оспорюваних прав і законних інтересів фізичних, юридичних
осіб і держави. Так, здійснення правосуддя у цивільних справах потребує
уніфікації практики застосування окремих норм права та удосконалення з
урахуванням стрімкого розвитку суспільних відносин. В останні роки
законодавець прийняв цілу низку нормативно-правових актів, що безумовно
спрямовані на удосконалення системи цивільного процесуального
законодавства України. Разом з тим, комплексне дослідження позову, як
процесуального засобу порушення судової діяльності у справах, що
виникають із страхових правовідносин, дозволяє виділити значну кількість
колізій та невирішених теоретико-правових та практичних питань щодо
здійснення цивільного судочинства.
Так, страхові правовідносини в Україні регулюються значною кількістю
нормативно-правових актів, є матеріали судової практики, а також окремим
питанням присвячені дисертаційні та монографічні роботи. Разом з тим,
питання правового регулювання та гарантій права особи на звернення до
суду за захистом у сфері страхових відносин не були предметом окремого
наукового дослідження. Крім того, здійснення страхових правовідносин
пов’язане з ускладненням існуючих і появою нових видів страхових ризиків,
що зумовлює необхідність удосконалення цивільно-правового регулювання
та процесуального забезпечення захисту прав та законних інтересів суб’єктів
цих відносин. Саме це і зумовлює актуальність даного дисертаційного
дослідження та необхідність розроблення відповідних механізмів
процесуального регулювання і вирішення спірних страхових правовідносин в
Україні.
При цьому слід зазначити, що адаптація чинного законодавства України
у сфері страхування потребує значного розширення та деталізації з метою
5
відповідності вимогам права Європейського Союзу у сфері страхування, а
також удосконалення доктринального підходу до захисту прав та законних
інтересів у сфері страхування. Цивільно-правові аспекти регулювання
страхових відносин, зумовлюють проведення захисту прав та законних
інтересів у порядку цивільного судочинства. Так, сьогодні ми маємо цілу
низку наукових доробок вітчизняних та іноземних вчених, що присвячені
дослідженню страхових правовідносин, зокрема: І.В. Волосенко, О. В.
Гринюка, В. В. Ельбрехта, А. С. Жили, В. Я. Калакури, В. М. Никифорака, Н.
Б. Пацурії, О. С. Серебровського, О. А. Файєра, Ю. Б. Фогельсона, І. Б.
Чайкіна, Е. А. Шергунова, В П. Янишена. В свою чергу, питанням теорії та
практики здійснення цивільного судочинства були присвячені наукові
доробки таких відомих вчених–процесуалістів, як: В. С. Гопанчука, М. А.
Гурвича, Є. Г. Дріжчаної, В. О. Єлізарова, В. І. Кисіля, К. І. Комісарова, Г. З.
Лазько, О. М. Лазька, І. В. Решетнікової, Я. А. Розенберга, О.С. Снідевича,
В.І. Тертишнікова, М. К. Треушнікова, Є. І. Фурси, С. Я. Фурси, Д. М.
Чечота, М. С. Шакарян, В. М. Шерстюка, М. Й. Штефана, Т. В. Цюри, Ю. К.
Юдельсона, В. В. Яркова та ін. Однак, окремого комплексного дослідження
щодо захисту прав, специфіки позовів у спорах, що виникають із страхових
правовідносин, не має.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано згідно плану науководослідницької роботи кафедри правових відносин ПВНЗ «Університет
новітніх технологій» в рамках планової наукової теми «Проблеми здійснення
захисту суб’єктивних цивільних прав».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
виявлення та вирішення наукових проблемних питань правозастосування
судом положень законодавства щодо страхових відносин під час розгляду і
вирішення цивільних справ у порядку позовного провадження. Для
досягнення зазначеної мети в дисертаційному дослідженні визначено
наступні завдання:
6
- проаналізувати і узагальнити наукові підходи до розуміння сутності
позовної форми захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних
осіб, держави, що виникають із страхових правовідносин;
- виявити проблемні питання при визначенні поняття та елементів
позову у справах, що виникають із страхових правовідносин;
- сформулювати поняття та провести класифікацію позовів, що
виникають із страхових правовідносин;
- проаналізувати сучасний стан процесуально-правової регламентації
інституту забезпечення позову у справах, що виникають із страхових
правовідносин;
- здійснити порівняння положень чинного процесуального
законодавства України з міжнародними стандартами забезпечення позову;
- дослідити специфічні риси процедури реалізації права на звернення до
суду та права на пред’явлення позову у спорах, що виникають із страхових
правовідносин;
- сформулювати висновки, пропозиції та рекомендації щодо
удосконалення чинного законодавства України у сфері розгляду і вирішення
справ, що виникають із страхових правовідносин.
Об’єктом цього дослідження виступають страхові відносини в період їх
синтезу з цивільними процесуальними правовідносинами, а також
особливості здійснення правосуддя у цивільних справах, що виникають із
страхових правовідносин.
Предметом дослідження є проблеми сприйняття позову у сфері
страхування в контексті його теоретичного сприйняття та реалізації права на
позов як інституту цивільного процесу та в межах цивільного
процесуального законодавства України.
Методи дослідження. У роботі над дисертацією, відповідно до
сформульованої мети та завдань, а також з урахуванням об’єкту та предмету
дисертаційного дослідження, нами було використано такі загальнонаукові та
спеціально-наукові методи пізнання, зокрема: формально-логічний – для
7
визначення понять, категорій, термінології, що покладені в основу
дослідження (підрозділ 1.1.); системний – для дослідження системи позовів у
цивільних справах, що виникають із страхових правовідносин (підрозділи
1.2., 1.3); виявлення способів захисту права особи у цивільних справах, що
виникають із страхових правовідносин (підрозділи 1.1., 2.1.); історичний –
для дослідження становлення та розвитку національного цивільного та
цивільного процесуального законодавства у сфері правового регулювання
страхових відносин, відтворення закономірностей його розвитку (підрозділи
1.1., 1.4., 2.3.); порівняльний – для дослідження переваг та недоліків чинного
законодавства України порівняно із зарубіжним, використання практики та
досвіду якого сприятиме удосконаленню чинного цивільного процесуального
законодавства України (підрозділ 1.4.); метод догматичного аналізу –
визначення суті позовів у цивільних справах щодо страхових зобов’язань, а
також структури і моделі реалізації права особи на судовий захист
(підрозділи 1.1., 1.2., 2.1); метод прогнозування – для визначення перспектив
розвитку цивільного процесуального законодавства (підрозділи 2.2., 2.3);
метод узагальнення – для формулювання основних положень і загальних
висновків дослідження (підрозділи 1.1., 1.4.,розділ 2).
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є одним із перших
комплексних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем позову
у цільних справах, що виникають із страхових правовідносин. За результатом
проведеного дослідження обґрунтовано і сформульовано основні науковотеоретичні висновки і пропозиції, в яких міститься наукова новизна
положень дисертаційного дослідження, які виносяться на захист:
- вперше:
1) встановлено (на підставі аналізу судової практики в справах, що
виникають із страхових правовідносин і теоретичних доробок вчених), що
складність сприйняття і належної кваліфікації видів і підвидів страхових
відносин судами зумовлена непослідовністю в їх регламентації та
невиправданими, встановленими у законодавстві, правовими наслідками, а це
8
нівелює переваги страхування і не відповідає постійному розвитку сфери
страхових послуг. Тому судову практику з розгляду цивільних справ, що
зумовлені страховими правовідносинами, визнано основним джерелом для
наступного законодавчого і адміністративно-правового регулювання
страхових відносин, включаючи, відмежування умов цивільно-правового
страхування від обов’язкового державного страхування, що впливає на суть
цих відносин і компетенцію судів з їх розгляду;
2) визначена необхідність проведення узагальнення, розглянутих
судами України, цивільних спорів, що виникають із страхових правовідносин
на предмет невиплати, неповної виплати або несвоєчасної страхової виплати
страхувальникам з метою вдосконалення шляхів адміністративно-правового
реагування на випадки неналежного виконання страховиками своїх
обов’язків, коли за економічно-правовим станом в державі стає вигідніше
сплачувати знецінену неустойку, ніж всю суму страхової виплати тощо і
запропоновано застосовувати до страхових компаній штрафні санкції, а при
неодноразовому їх застосуванні припиняти їх діяльність, щоб така політика
правопорушників не знищувала довіру в населення до страхування взагалі;
3) запропоновано поряд з двома видами страхування – добровільним і
обов’язковим ввести новий вид страхування – рекомендоване, згідно якого
фізичній або юридичній особі буде рекомендовано стати страхувальником
життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій
рахунок чи за рахунок заінтересованої особи, щоб застерегти негативні
матеріально-правові наслідки для неї або інших осіб;
4) встановлено, що значна частина страхових спорів пов’язана з
безадресністю і неконкретністю обов’язку щодо страхування. Базуючись на
принципі свободи договору, у законодавстві слід конкретизувати обов’язок
страхування за однією із сторін договору, але не в імперативній нормі, а на
основі логіки і можливості наступної персоніфікації страхувальника в
договорі самими сторонам і спонукати їх до цього визнанням договору
неукладеним без персоніфікації суб’єкта страхувальника, тобто умови
9
страхування слід позначати як істотні з наслідками відповідно до вимог ст.
638 ЦК.
5) запропоновано страхове забезпечення відповідальності приватних
нотаріусів поширити також на держаних нотаріусів та на уповноважених
посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких державою
покладено виконання нотаріальної функції, а також ввести рекомендоване
страхування професійної діяльності адвокатів, до яких також можуть
пред’являтися значні позови про відшкодування завданої ними шкоди, що
дозволить клієнтові у короткий термін, гарантовано у повному обсязі
отримати її відшкодування;
6) встановлено, що допустимим засобом вирішення спорів, що
виникають із страхових правовідносин у цивільному процесі є позов та
запропоновано виділити такі його характерні риси: а) в основі такого позову
лежать цивільно-правові відносини; б) у разі, коли до суду з позовом
звертається страхувальник-фізична особа він вправі посилатися додатково на
положення Закону України «Про захист прав споживачів», а некоректність
або двозначність умов страхового договору має тлумачитися на користь
страхувальника в силу високої правової кваліфікації персоналу страховика
тощо;
7) запропоновано визнати права страховиків на обмін інформацією про
страхові історії окремих страхувальників, які підозрюються у неналежній
поведінці (зловживання правами окремими страхувальниками, випадки
вчинення злочинів з метою отримання значної страхової виплати) без
передання такої інформації третім особам, за винятком випадків спільного
пред’явлення матеріалів слідчим органам або суду;
8) обґрунтовано, що регресний позов страховика, який виплатив
страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах
фактичних витрат, до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки
може бути виражений в процесуальній формі заяви про видачу судового
наказу, якщо суду будуть надані безспірні докази належного її повідомлення
10
або її участі в заходах з оцінки (експертизи) завданої шкоди і будуть
підтверджені факти вини такої особи (постанова адміністративного суду
тощо). У зв’язку з цим запропоновано внести відповідні доповнення до ст. 96
ЦПК;
9) визначено, що об’єкт страхових правовідносин складається не тільки
зі страхових інтересів страхувальника, а й з інтересів страховика, що у
сукупності й можуть призвести до укладання страхового договору і в
наступному стати об’єктом розгляду в суді;
10) запропоновано використовувати заходи страхування і в межах
цивільного процесу з метою забезпечення виконання зобов’язань, оскільки не
всі позивачі згідно ст. 153 ЦПК здатні внести на депозитний рахунок суду
встановлену ним суму застави для запобігання зловживанню забезпеченням
позову, що має розширити правові гарантії позивачів на відновлення їх прав
у повному обсязі;
11) обґрунтовано позицію, що у договірних зобов’язаннях важливо
встановити момент, з якого вони виникають, змінюються або припиняються.
З аналізу положень ч. 2 ст. 631 ЦК України зроблено висновок, що сам
момент укладення договору має надзвичайно важливе значення. Таким
чином, у страхових спорах, в яких предметом спору є сама наявність чинного
договору, яка не визнається стороною, необхідно керуватись загальними
правилами, визначеними цивільним законодавством України. Запропоновано
внести зміни до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про страхування» та ст. 983 ЦК
України, передбачивши загальний порядок набрання юридичної сили
консенсуальним договором, тобто, з моменту його укладення. Це надасть
поштовх для впорядкування фінансових операцій між страховиками та
страхувальниками в частині фіксації факту отриманого за договором
страхового платежу (або першої частини платежу) безпосередньо в момент
укладення договору (наприклад − шляхом видачі касового чеку), що
позитивно відобразиться на зменшенні кількості судових справ.
- удосконалено:
11
12) положення щодо здійснення забезпечення позову під час розгляду
цивільної справи на будь-якій стадії розгляду справи у судах першої,
апеляційної, касаційної інстанції, а також Верховному Суді України.
Запропоноване внесення відповідних змін до ч. 3 ст.151 ЦПК України;
- дістало подальшого розвитку:
13) положення щодо необхідності подальшого розмежування понять
«регрес» та «суброгація». Аналіз понять «регрес» та «суброгація» дає
можливість стверджувати наявну відмінність у правових наслідках цих двох
механізмів. Обидва вони слугують одній меті – задоволенню майнових
інтересів кредитора, втім право регресу передбачає лише перехід права
вимоги, тоді як суброгація передбачає перехід усіх прав на майно. Отже,
регрес – це фактично лише право заявити майнову вимогу, тоді як суброгація
– сам перехід всього обсягу майнових прав. Доведено необхідність
визначення поняття «суброгація» у Цивільному кодексі України та Законі
України «Про страхування».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що
запропоновані автором теоретичні положення можуть бути використані для
подальшого розвитку української цивільної та цивільної процесуальної
науки, вдосконалення процедури здійснення цивільного судочинства,
термінологічної бази. Теоретичні висновки і узагальнення можуть бути
методологічною основою та теоретичним підґрунтям для подальших
наукових досліджень цієї тематики.
Пропозиції автора щодо змін і доповнень до чинного законодавства
України можуть сприяти удосконаленню чинного цивільного процесуального
законодавства, Закону України «Про страхування» та інших нормативних
актів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано
дисертантом самостійно. Теоретичні положення та практичні розробки, що
характеризують і обґрунтовують наукову новизну дисертації, теоретичне і
практичне значення її результатів, одержані дисертантом особисто.
12
У співавторстві підготовлено наукову статтю: «Деякі питання
забезпечення позову у спорах, що виникають із страхових» // Наше право. –
2015. – С. 131 − 135. Половина обсягу дисертаційного дослідження є
науковим доробком дисертанта. У ній особистим внеском автора є
положення, що стосуються правового регулювання та порядку ініціювання
заходів забезпечення позову у страхових спорах.
Апробація результатів дисертації.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли
відображення у 6 наукових статтях, 5 опубліковано у наукових фахових
виданнях України, одна стаття − в інших виданнях та 2 тезах доповідей на
науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями, предметом
дослідження і складається із вступу, двох розділів, які охоплюють 7
підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг
дисертації – 211 сторінок, у тому числі список використаних джерел
нараховує 238 найменувань на 26 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Автором була вироблена комплексна модель інституту позовного
провадження, що орієнтована на розгляд і вирішення цивільних справ із
страхових правовідносин, зокрема, запропоновано безспірні претензії за
регресним позовом віднести до наказного провадження, уточнено понятійний
апарат, запропоновано нові критерії класифікації позовів та виділено
специфічні елементи позовів тощо. Основним здобутком даного
дисертаційного дослідження виступають конкретні пропозиції та висновки,
що спрямовані на підвищення ролі та значення захисту порушених,
невизнаних та оспорюваних прав і законних інтересів фізичних, юридичних
осіб і держави, шляхом звернення до суду із позовом, що виникає із
страхових правовідносин. В роботі доведено, що специфіка розгляду та
вирішення спорів, що виникають із страхових правовідносин, а також
вирішення значної кількості колізій знаходиться у сфері теоретичного та
наукового обґрунтування сутності саме позовної форми захисту страхових
прав та законних інтересів, але передумови потрібно шукати в судових
справах, де сконцентровані реальні проблемні питання сучасних страхових
правовідносин.
Основним здобутком даної дисертації є теоретично обґрунтовані
практичні пропозиції щодо підвищення ролі та значення позову у цивільних
справах, що виникає із страхових правовідносин, що зумовлює досягнення
завдань цивільного судочинства.
Основним здобутком даного дослідження, насамперед, є ті конкретні
пропозиції, які спрямовані на підвищення ролі й значення позову, що
виникає із страхових правовідносин, з метою досягнення мети та здійснення
завдань цивільного судочинства.
Сучасний стан процесуально-правової регламентації позову зумовив
необхідність визначити правову природу, зокрема: поняття, елементи,
класифікацію позовів, що виникають із страхових правовідносин. Основою
концепції проведеного нами дослідження є зв’язок мети страхування –
183
майновий інтерес фізичних та юридичних осіб з предметом спірних
цивільних процесуальних правовідносин. Так, дотримання, виконання та
використання принципів страхового права є надзвичайно важливими при
реалізації права особи на судовий захист. Поведінка суб’єктів цивільних
процесуальних правовідносин під час здійснення судочинства по спорам, що
виникають із страхових правовідносин, врегульована не лише положеннями
цивільного процесуального законодавства, а й положеннями відповідної
галузі матеріального права, у нашому випадку страхового.
Аналіз положень чинного законодавства України дозволив нам
визначити цілу низку норм матеріального та процесуального права, що
мають бути удосконалені і враховуватися судом під час визначення виду і
обсягу конкретних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників
спірних страхових правовідносин, а також встановити їх права та обов’язки в
різних правових ситуаціях. Зокрема, доведено, що право особи на звернення
до суду із позовом є основним елементом цивільного процесу і гарантією
належного виконання сторонами обов’язків в страхових відносинах, і
сутність його полягає у потенційній можливості примусити сторону до
забезпечення прав у сфері страхування.
Сформульовано основні критерії та розкрито суть процедури реалізації
права на пред’явлення позовів, що виникають із страхових правовідносин,
зокрема: додержання процесуальної форми вираження позову із урахуванням
специфічних ознак конкретних спірних страхових правовідносин, що
впливають на повноту позовної заяви, юридичну правильність викладення
змісту позовних вимог; позовна заява має бути оплачена судовим збором, що
врегульовано ЦПК України та Законом України «Про судовий збір», а для
фізичних осіб страхувальників має застосовуватися положення Закону
України «Про захист прав споживачів» зі звільненням від сплати судового
збору. Встановлено, що ціна позову у сфері страхування включає не тільки
суму страхового відшкодування, а й пеню за період прострочення виконання
зобов’язання; ціну за проведення оціночних робіт, моральну шкоду тощо;
184
реалізувати право на пред’явлення позову може лише особа, яка наділена
цивільною процесуальною дієздатністю і цивільною процесуальною
правоздатністю, а також була учасником страхових правовідносин або є
правонаступником однієї із сторін.
Складність правонаступництва в страхових правовідносинах
обумовлюється не тільки колізійним положенням ст. 1229 ЦК, а й множиною
варіантів розвитку страхового правонаступництва з урахуванням складних
спадкових відносин, зокрема, ч. 2 ст. 1241 ЦК, співставленням волі
спадкодавця, вираженій в договорі особистого страхування та в останньому
заповіті тощо. [185]
У дисертаційному дослідженні зроблено узагальнення як теоретичних
підходів, так і судової практики за останні десять років щодо осіб, які мають
право на пред’явлення позову, що виникає із страхових правовідносин.
Комплексна характеристика останньої включає наявність самостійної
юридичної заінтересованості, що спрямована на розв’язання страхового
спору, сутність якого лежить в правовій природі цивільного спору.
Встановлено, що задля захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних
прав, свобод чи законних інтересів суб’єкта страхових правовідносин, за його
заявою буде відкрито позовне провадження у цивільній справі і необхідним
та допустимим засобом доказування слід визнати лише письмові
(включаючи, електронні) докази.
Специфіка кола суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин під
час здійснення цивільного судочинства по страховим спорам, надає
можливість зробити висновок про досить вагому роль інституту третіх осіб.
Так, було запропоновано з метою більш повного, всебічного та швидкого
розгляду та вирішення страхових спорів внести зміни до п.2 ч. ІІ ст. 119
ЦПК України, а саме: «…ім’я позивача, відповідача, третьої особи…». Таким
чином, обґрунтовано доцільність вказувати у позові відомості щодо всіх осіб,
які беруть участь у розгляді справи.
185
Встановлено, що правова природа позовів, що виникають із страхових
правовідносин впливає на процедуру розгляду та вирішення страхових спорів
– зокрема, здійснення цивільного судочинства – в цілому. На підставі
зазначеного, автором звернуто увагу на цілу низку процесуальних
особливостей розгляду позовів, що виникають із страхових правовідносин.
Обґрунтовано позицію, що у договірних зобов’язаннях важливо
встановити момент, з якого вони виникають, змінюються або припиняються.
З аналізу положень ч. 2 ст. 631 ЦК України [185] зроблено висновок, що сам
момент укладення договору має надзвичайно важливе значення. Таким
чином, у страхових спорах, в яких предметом спору є сама наявність чинного
договору, яка не визнається стороною, необхідно керуватись загальними
правилами, визначеними цивільним законодавством України. Запропоновано
внести зміни до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про страхування» та ст. 983 ЦК
України, передбачивши загальний порядок набрання юридичної сили
консенсуальним договором. Так, з моменту його укладення, що надасть
поштовх для впорядкування фінансових операцій між страховиками та
страхувальниками в частині фіксації факту отриманого за договором
страхового платежу (або першої частини платежу) безпосередньо в момент
укладення договору (наприклад - шляхом видачі касового чеку), що
позитивно відобразиться на зменшенні кількості судових справ.
У дисертаційному дослідженні доведено необхідність внести зміни до п.
5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування» та п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК
України [185], передбачивши прямий причинно-наслідковий зв’язок між
порушенням страховиком умов договору та негативними наслідками для
страхувальника. Відповідно, запропоновано п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України
викласти у такій редакції: «Несвоєчасне повідомлення страхувальником без
поважних причин про настання страхового випадку, що створило
страховикові перешкоди у визначенні обставин, характеру та розміру
збитків»